ВСТУП
На сучасному етапі розвитку країни в умовах якісного перетворення всіх сторін життя суспільства зростають вимоги до фізичної підготовленості наших співгромадян, необхідної для їхньої успішної трудової діяльності.
У нових умовах підвищується соціальна значимість фізичного виховання у формуванні всебічно і гармонійно розвитої особистості з високим ступенем готовності до соціально-професійної діяльності.
Рівень культури людини виявляється в його умінні раціонально, повною мірою використовувати вільний час. Від того як він використовується, залежить не тільки успіх у трудовій діяльності, навчанні і загальному розвитку, але і саме здоров’я людини, повнота його життєдіяльності. Фізична культура і спорт тут займають важливе місце. Тому що фізична культура – це здоров’я.
Наразі з’явилася ціла низка професій, пов’язаних із обмеженням рухів. Рухова гипокінезія є причиною порушень фізіологічних ритмів в організмі. Слід зазначити, що одночасно з тривалим обмеженням рухів, зросла схильність людини до різноманітних стресових факторів. Вчені у галузі фізіології вважають, що цьому може протистояти заняття фізичною культурою і спортом. Ніякі ліки не можуть замінити надлишкове нагромадження структурно-енергетичних потенціалів, що виникають при руховій активності. Кожна людина повинна усвідомлювати першорядну необхідність руху.
Є всі підстави припускати, що здебільшого люди не знають справжнього значення руху. Багато хто думають, що це важливо головним чином для гарної фігури і красивої мускулатури; про здоров’я думають найменше і зовсім мало знають про роль обсягу рухової активності.
1. Сутність фізичної культури та її роль у життєдіяльності людини
Спорт – діяльність суб’єктів сфери фізичної культури і спорту, спрямована на виявлення та уніфіковане порівняння досягнень людей у фізичній, інтелектуальній та іншій підготовленостях шляхом проведення спортивних змагань та відповідної підготовки до них. Спорт має такі напрями: дитячий спорт, дитячо-юнацький спорт, резервний спорт, спорт вищих досягнень, професійний спорт, спорт ветеранів, олімпійський спорт, не олімпійський спорт, спорт інвалідів тощо.
Фізична культура, фізкультура – складова частина культури, пов’язана з системою фізичного виховання, організації спорту, спеціальних наукових дослідів, технічних засобів, потрібних для фізичного виховання і спорту, суспільної та особистої гігієни, раціональної організації активного відпочинку тощо.
Фізична культура є важливим засобом підвищення соціальної і трудової активності людей, задоволення їх моральних, естетичних та творчих запитів, життєво важливої потреби взаємного спілкування, розвитку дружніх стосунків між народами і зміцнення миру.
Основними показниками стану фізичної культури і спорту є:
- рівень здоров’я і фізичного розвитку різних верств населення;
- ступінь використання фізичної культури в різних сферах діяльності, рівень розвитку системи фізичного виховання, самодіяльного масового спорту;
- високі досягнення спортсменів України в окремих видах спорту;
- рівень забезпеченості кваліфікованими кадрами, спортивними спорудами та майном [6, с. 11].
Фізичне виховання представляє собою єдину, цілісну систему виховних, оздоровчих заходів в режимі дня. Це щоденне проведення ранкової гімнастики, організація обов’язкових фізкультурних занять, рухливих ігор і спортивних розваг на свіжому повітрі під керівництвом тренера або без.
У традиційних методиках з фізичного виховання існує схема формування рухового навику: перший етап – прямий показ зразка руху; другий етап – багаторазове відтворення цього зразку в одних й тих же умовах з метою утворення міцного рухового стереотипу; третій етап – відтворення засвоєного навику в новій ситуації, де відповідний рух може виконуватися варіативно. Але на сучасному етапі така методика більш орієнтована на дітей (швидке психічне та фізичне стомлення від виконання однотипної діяльності з багаторазовим повторюванням).
Врахування індивідуальних особливостей дорослих осіб та дітей у навчанні та вихованні в сфері фізичної культури – це не пристосування мети і змісту навчання та дій тренера до окремої особи, а пристосування прийомів, методів, форм педагогічного впливу до її індивідуальних особливостей з метою забезпечення запрограмованого рівня розвитку особистості. Індивідуальний підхід створює найсприятливіші можливості щодо розвитку пізнавальних сил, активності, схильності і здібностей.
Про реакцію організму на навантаження, особливо на фізичне, судять за зовнішніми ознаками стомлення: неуважність, загальна слабкість, задишка, бліде чи почервоніле обличчя, порушення координації рухів. Для більш об’єктивного і точного визначення фізичного навантаження підраховують пульс дитини під час занять і визначають моторну й загальну щільність заняття.
Одним з ефективних методів організації занять фізичними вправами, який дозволяє впливати на психофізичний стан осіб, є сполучений метод організації занять із наступним виконанням основних рухів, комплексів вправ, ігрових завдань, спрямованих на підвищення рівня розвитку фізичних здібностей. Оптимальне застосування цього методу допоможе вдосконалити складові фізичного і психологічного розвитку особи [10, с. 28].
В основу змісту запропонованого сполученого методу, який спрямований на споріднений розвиток фізичних і пізнавальних здібностей, покладена ідея, суть якої полягає в тому, що вибір і включення в заняття з особами комплексів вправ, які мають тренувальний вплив: основних рухів, рухливих ігор і естафет, спрямованих на розвиток фізичних здібностей, не тільки розширять можливість засвоєння різноманітних рухів, але і дозволять підвищувати рівень сформованості пізнавальних процесів до вимог, запропонованих програмою.
Фізична культура – це специфічний вид соціальної діяльності людини, у процесі якої відбувається задоволення фізичних і духовних потреб. Фізична культура за допомогою фізичних вправ готує молодих людей до життя і праці, використовуючи природні сили природи і весь комплекс факторів (режим праці, побут, відпочинок, гігієна і т.д.), що визначають стан здоров’я людини і рівень його загальної і спеціальної фізичної підготовки. Фізична культура складається з наступних дисциплін: спорт, туризм, фізичне виховання, фізична реабілітація. Рівень фізичної культури суспільства (будь-якого суспільства) залежить від рівня фізичної культури його членів.
В умовах сучасного виробництва фізична культура сприяє підвищенню працездатності людей і економічної ефективності виробництва. У світі істотно наростає усвідомлення ролі фізичної культури як фактора удосконалювання природи людини і суспільства. Здоровий спосіб життя в цілому, фізична культура і спорт зокрема, стають соціальним феноменом. Використовуючи фізичні вправи в режимі праці і відпочинку, раціональне харчування і т.д., можна в широкому діапазоні змінювати показники здоров’я, фізичного розвитку і фізичної підготовленості.
Фізичне виховання є складовою частиною загальноосвітньої системи виховання молоді і прилучає молодих людей до культури через рухову активність у всіх формах, відіграє вирішальну роль у формуванні індивідуальності молодих людей, що іноді більш важливо, чим оздоровчий вплив фізичної культури [1, с. 74].
На сучасному етапі розвитку країни в умовах якісного перетворення усіх сторін життя суспільства зростають вимоги до фізичної підготовленості наших співгромадян, необхідної для їхньої успішної трудової діяльності.
У нових умовах підвищується соціальна значимість фізичного виховання у формуванні всебічно і гармонійно розвинутої особистості з високим ступенем готовності до соціально-професійної діяльності.
Рівень культури людини виявляється в її умінні раціонально, повною мірою використовувати вільний час. Від того як він використовується, залежить не тільки успіх у трудовій діяльності, навчанні і загальному розвитку, але і саме здоров’я людини, повнота її життєдіяльності. Фізична культура і спорт тут займають важливе місце. Тому що фізична культура – це здоров’я.
Наразі з’явилася ціла низка професій, пов’язаних із обмеженням рухів. Рухова гипокінезія є причиною порушень фізіологічних ритмів в організмі. Слід зазначити, що одночасно з тривалим обмеженням рухів, зросла схильність людини до різноманітних стресових факторів. Учені в галузі фізіології вважають, що цьому може протистояти заняття фізичною культурою і спортом. Ніякі ліки не можуть замінити надлишкове нагромадження структурно-енергетичних потенціалів, що виникають при руховій активності. Кожна людина повинна усвідомлювати першорядну необхідність руху[1, с. 75].
Є всі підстави припускати, що здебільшого люди не знають справжнього значення руху. Багато хто думають, що це важливо головним чином для гарної фігури і красивої мускулатури; про здоров’я думають найменше і зовсім мало знають про роль обсягу рухової активності.
Цей недолік у знаннях торкається сфери загальної культури людини. Важливо пояснити, що недолік руху необхідно компенсувати свідомими заняттями спортом. В університетах, клубах, секціях на заняттях фізичною культурою інформація повинна надаватися не у виді дешевої пропаганди «спорт – це добре», а з поясненням у доступній формі фізіологічної ролі руху.
Державне управління фізичною культурою і спортом в Україні здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері фізичної культури та спорту, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері фізичної культури та спорту, за сприяння відповідно інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування [8, с. 136].
2. Загальне значення фізичної культури у підтримуванні здорового способу життя
Важливою умовою соціального та економічного розвитку суспільства є належний стан здоров’я нації. В Україні, як зазначається в цільовій комплексній програмі «Фізичне виховання – здоров’я нації» склалася критична ситуація зі станом здоров’я населення, а особливо дітей та підлітків. Майже 90 відсотків школярів мають відхилення у стані здоров’я, понад 50 відсотків – незадовільну фізичну підготовку [3, с. 24]. Не можна забувати і про студентську молодь. Адже запорукою успішного навчання студента в умовах підвищеного психоемоційного навантаження під час навчального процесу є відмінна фізична працездатність організму. Фізичні вправи є основним фактором протидії негативного впливу гіподинамії. Для того, щоб фізичне виховання у ВНЗ стало дійовим засобом зміцнення здоров’я і підвищення фізичної підготовленості, основними принципами повинні бути регулярність, достатність та гнучка варіативність, враховуючи специфіку навчальної роботи та побуту студентів.
Особливо позитивне значення фізичних вправ для серцево-судинної системи людини.
Фізичні навантаження, супроводжуючись певними затратами енергії, вимагає збільшення інтенсивності окислювальних процесів, що, у свою чергу, відбивається на показниках гемодинаміки, стані серця і кровоносних судин спортсмена. Саме з кров’ю надходять до всіх органів і тканин працюючого організму необхідні поживні речовини і кисень. Одночасно у кров виділяються з тканин продукти обміну та вуглекислота. Ці процеси складають транспортну функцію крові. Кров виконує також терморегуляторну (підтримання постійної температури тіла), захисну (білі кров’яні тільця поглинають мікроби, що потрапили в організм) і гуморальну (розносить по всьому тілу гормони, які посилюють або послаблюють діяльність різних органів) функції.
Відповідно до інтенсивності вправ та факторів зовнішнього середовища в організмі спортсмена збільшується кровоток, мірою якого є хвилинний об’єм крові, тобто кількість крові, яка проходить через систему кровообігу за одну хвилину.
Збільшення хвилинного об’єму крові досягається за рахунок двох механізмів пристосування серцево-судинної системи до умов роботи:
- посилення діяльності серця;
- розширення капілярів.
Діяльність серця посилюється збільшенням частоти скорочень серця за одиницю часу, тобто збільшення пульсу, а також шляхом збільшення ударного об’єму серця. Ударний об’єм – кількість крові, яка виштовхується в судини за одне скорочення.
У стані спокою частота пульсу у людини становить 60…80 ударів за хвилину, ударний об’єм – 50…80 мл, а хвилинний об’єм крові – 5…6 л.
Під час інтенсивних тренувань роботи частота пульсу може зростати до 180…240 ударів за хвилину), ударний об’єм крові – до 100…150 мл, а хвилинний об’єм – до 20…30 л. Доведено, що перевищення частоти пульсу при роботі понад 150…190 ударів за хвилину є малоефективним, оскільки при цьому зменшується ударний об’єм [8, с. 132]. На частоту пульсу, крім м’язових зусиль, впливають рівень емоційних реакцій, поза, температура навколишнього середовища. Так, у позі стоячи частота пульсу спортсмена може бути на 10…15 ударів за хвилину більшою, ніж в позі сидячи (80…90 замість 70…75). При температурі 25…30 °С частота пульсу також зростає на 10…15 ударів за хвилину.
Проте показники пульсу залежать від індивідуального фізичного стану спортсмена, його віку і статі. За одних і тих самих навантажень частота пульсу у жінок в середньому на 10…15 ударів за хвилину більша, ніж у чоловіків. Фізично сильніша людина виконує аналогічні вправи з меншою частотою пульсу, ніж менш працездатна.
При фізичних вправах частота пульсу досить тісно корелює з показником споживання кисню, тобто затратами енергії (табл. 1).
Таблиця 1
Частота пульсу, споживання кисню і затрати енергії у процесі фізичних навантажень
| Частота пульсу, ударів/хв. | Валове споживання кисню, мл/хв. | Затрати енергії без основного обміну, ккал/хв. |
| 90…100 | 600…800 | 2…3 |
| 100…110 | 1000…1200 | 4…5 |
| 110…125 | 1400…1600 | 6…7 |
| 125…160 | 1800…2200 | 8…10 |
На думку багатьох учених-фізіологів, тривалість фізичних навантажень, які виконуються при частоті пульсу більш ніж 140 ударів за хвилину, не повинна перевищувати 6 годин на тиждень. Середньозмінна частота пульсу у спортсменів не повинна перевищувати 100 ударів за хвилину.
У процесі тренувань більша частина крові поступає в розширені судини працюючих м’язів. В органах, які не беруть участі в роботі, судини звужуються і кровопостачання зменшується. Так, якщо в стані спокою до скелетних м’язів поступає 25% крові, то при легких тренуваннях – 45%, а при інтенсивних тренуваннях – до 88%. Кровопостачання серця при інтенсивних тренуваннях збільшується в чотири рази порівняно зі станом спокою
[8, с.134].
Збільшення кровопостачання у працюючих м’язах супроводжується не тільки збільшенням кількості розкриття в них капілярів, але і зменшенням протидії руху крові. Проте останнє не повністю відповідає збільшенню кровотоку, що призводить до підвищення в процесі праці артеріального тиску.
Артеріальний кров’яний тиск характеризується максимальним (систолічним) і мінімальним (діастолічним) тиском. У здорових працездатних людей мінімальний тиск під час тренувань мало змінюється – зменшується або збільшується на 5…15 мм рт. ст.
Максимальний тиск підвищується до 150 і навіть 200 ммрт. ст. відповідно до інтенсивності виконуваних вправ.
Різниця між максимальним і мінімальним тиском крові називається пульсовим тиском, а середня арифметична цих двох показників – середнім динамічним тиском. Використовуючи показники артеріального кров’яного тиску, можна обчислити ударний (систолічний) об’єм крові, мл, спортсмена за формулою Старра:
Vc = 90,97 + 0,54 Pn – 0,57 Pg – 0,61 M,
де Рn – пульсовий тиск, мм рт. ст.; Рg – діастолічний (мінімальний) тиск, мм рт. ст.;М – вік, повних років.
Хвилинний об’єм крові Vхв розраховується як добуток ударного об’єму на частоту пульсу n.
Vхв = Vc n.
Для об’єктивнішої оцінки змін хвилинного об’єму крові працівника під час роботи вираховують так званий належний хвилинний об’єм крові, л:
,
де m – маса тіла, кг; h – зріст, см; k – коефіцієнт (0,162 для жінок; 0,167 для чоловіків) [5, с. 317].
Порівняння хвилинного об’єму крові під час тренувань зі станом спокою дозволяє більш точно оцінити специфіку функціональних змін у серцево-судинній системі спортсмена, зумовлених дією різних факторів.
Стан серцево-судинної системи спортсмена залежить від фізичних навантажень. Для оцінки її адаптованості до цих навантажень порівнюють показники систолічного кров’яного тиску і частоти пульсу під час вправ і у стані спокою.
Коефіцієнт підвищення систолічного (максимального) тиску розраховується за формулою:
,
де Рс.роб – систолічний тиск при роботі, мм рт. ст.; Рс.сп – систолічний тиск у стані спокою, мм рт. ст.
Коефіцієнт підвищення частоти пульсу розраховується за формулою:
,
де nроб – частота пульсу під час навантажень; nсп – частота пульсу в стані спокою.
Якщо K1 > K2, то регуляція серцево-судинної діяльності відбувається нормально; якщо K1 < K2, то має місце серцева недостатність.
Про рівень тренованості серцево-судинної системи спортсмена до фізичних навантажень свідчить коефіцієнт витривалості:
.
Збільшення коефіцієнта витривалості в зв’язку зі зменшенням пульсового тиску є показником детренованості серцево-судинної системи спортсмена. Другим показником, який характеризує пристосування серцево-судинної системи до фізичних навантажень, є показник якості реакції. Він конкретніше характеризує відновлення кров’яного тиску і частоту пульсу після виконання інтенсивних фізичних вправ:
,
де Kp – показник якості реакції; Pn1 і Pn2 – пульсовий тиск до і після вправ; n1 і n2 – частота пульсу до і після вправ [5, с. 318].
В нормі Кp< 1. Збільшення цього показника свідчить про несприятливу реакцію серцево-судинної системи людини на навантаження.
Існує певний зв’язок між серцево-судинною і дихальною системами під час фізичних вправ. Цей зв’язок виражається коефіцієнтом співвідношення пульс-дихання:
,
де nn – частота пульсу, ударів/хв; nд – частота дихань /хв.
У стані спокою Кспд становить 4 – 5, при фізичних навантаженнях він збільшується. Чим більше Кспд наближається до вихідних значень, тим більш злагоджено працюють системи кровообігу і дихання. Різке збільшення Кспд свідчить про перенапруження серцево-судинної системи, зниження – про процеси декомпенсації в дихальній системі.
Фізичні вправи викликають фізіологічні зрушення в складі крові, ступінь і спрямованість яких залежать від інтенсивності тренувань. Спочатку збільшення інтенсивності вправ призводить до збільшення в складі крові еритроцитів, лейкоцитів, гемоглобіну, що сприяє посиленому забезпеченню тканин киснем і підвищенню працездатності. Подальше збільшення навантажень призводить до погіршення цих показників, а надмірно втомливі вправи можуть викликати патологічні зрушення. Під час заняття спортом у складі крові також збільшується вміст фосфорних сполук, молочної кислоти та вуглекислоти [7, с. 109].
3. Особливості лікувальної фізкультури
Оздоровчий і профілактичний ефект масової фізичної культури пов’язаний з підвищеною фізичною активністю, посиленням функцій опорно-рухового апарата, активізацією обміну речовин. У результаті недостатньої рухової активності в організмі людини порушуються нервово-рефлекторні зв’язки, закладені природою і закріплені в процесі фізичної праці. Це призводить до розладу регуляції діяльності серцево-судинної та інших систем, порушення обміну речовин, розвитку дегенеративних захворювань
Розглянемо особливості застосування лікувальної фізкультури на прикладі вправ, які застосовуються при захворюваннях серцево-судинної системи.
Як вже зазначалося, серед хвороб, на які страждають наші сучасники, найбільш небезпечною є захворювання серцево-судинної системи. Серцево-судинна система забезпечує кровообіг організму, а значить живлення і дихання всіх органів. Ось чому захворювання серцево-судинної системи відображається на пониженні функціональної діяльності всього організму. Одночасно понижуються творчі здібності та працездатність людини
[3, с.76].
Лікувальна фізкультура (ЛФК) є складником комплексної кардіологічної реабілітації, яка використовує координоване призначення медичних, соціальних та професійних засобів з метою пристосування хворого до нового способу життя та забезпечення йому можливості досягти високого рівня працездатності.Фізичні вправи забезпечують утворення в корімозку фізіологічної домінанти збудження, під впливом якої за законом негативної індукції відбувається затухання іншого патологічного вогнища збудження. Внаслідок м’язової діяльностірозширюються коронарні судини, прискорюється кровообіг, збільшується кількість функціонуючих капілярів у міокарді, підвищується потужність систем енергозабезпечення та транспорту іонів. На тлі прискореного кровообігу поліпшуються трофічні процеси в серцевому м’язі, він зміцнюється, посилюється його скоротлива здатність.
Лікувальна фізична культура показана при всіх захворюваннях серцево-судинної системи. Протипоказання мають лише тимчасовий характер, а саме: в гострій стадії захворювання (міокардіт, ендокардіт та інші в період частих та інтенсивних приступів болю в ділянці серця та при порушеннях серцевого ритму); при наростанні серцевої недостатності; при важких ускладненнях зі станом інших органів. При покращенні загального стану хворої дитини та затуханні гострих явищ, необхідно приступити до занять фізичною культурою.
Заняття осіб з серцево-судинною патологією в СМГ стають можливими при хронічних захворюваннях серцево-судинної системи в компенсованому стані системи кровообігу.
Лікувальна фізкультура показана на початкових стадіях захворювання і компенсованому стані системи кровообігу, який характеризується відсутністю суб’єктивних ознаках недостатності при звичайних повсякденних і звичних навантаженнях а також при хронічних захворюваннях серцево-судинної системи. В цьому випадку фізична культура застосовується з метою покращення кровообігу (як метод профілактики порушень кровообігу, а також для розвитку резервних можливостей серцево-судинної системи в цілому за допомогою поступово зростаючих навантажень [9, с. 213].
Лікувально-відновна дія фізичних вправ ґрунтується на їх здатності чинити загально тонізуючу, трофічну, компенсаторне пристосувальну і нормалізуючу дію. Призначення хворому ЛФК підвищує впевненість у доброму прогнозі перебігу захворювання, поліпшує його психоемоційний стан. Під час виконання адекватно дібраних фізичних вправ, які відповідають можливостям серцево-судинної системи, відбувається формування тимчасових зв’язків між м’язовим апаратом і системами, що забезпечують перебіг цієї реакції (серцево-судинна, дихальна, кров та ін.). Ці зв’язки виникають на основі рефлекторного принципу координації за участю моторних структур кори, стріопалідарної системи, довгастого, середнього мозку та сегментарного рівня спинного мозку, з вибірковим включенням відповідних м’язових груп та підключенням вегетативних центрів регуляції серцево-судинної, дихальної систем та ін.
Систематичність, поступовість у дозуванні та індивідуалізація добору фізичних вправ забезпечують утворення в корі великого мозку фізіологічної домінанти збудження, під впливом якої за законами негативної індукції відбувається затухання іншого патологічного вогнища збудження. Завдяки цьому механізмові здійснюється корекція нейрогенних порушень на рівні підкіркових утворень за рахунок вирівнювання процесів збудження та гальмування, що спостерігається у хворих на гіпер- та гіпотензією, кардіоневроз тощо.
Унаслідок виконання фізичних вправ удосконалюються мікронасосні властивості скелетних м’язів та міокарда. Завдяки цьому механізмові здійснюється 2 функції: внутрішня – самозабезпечення кров’ю скелетних м’язів і міокарда, та зовнішня – підсмоктування артеріальної крові, проштовхування по внутрішньо м’язових капілярних судинах та нагнітання венозної крові з потенційною силою, яка перевищує максимальний артеріальний тиск. Скелетні м’язи являють собою периферичне серце і разом з іншими екстракардіальними насосами – грудним, черевним, діафрагмальним, – а також венозними помпами допомагають серцю забезпечити нормальну циркуляцію крові по великому і малому колу кровообігу. Наслідком занять ЛФК є підвищення еластичності судин, зниження периферичного кровообігу. Під час м’язової діяльності посилюється утворення різних біологічно активних речовин, які справляють стимулюючий вплив на роботу різних органів і систем [9, с. 214].
Із судинної стінки у кров виділяється простациклін, який дає вазодилататорний ефект, при цьому підвищується концентрація різних антикоагулянтів у кров’яному руслі (антитромбін ІІІ та ін.) і фібринолітиків, які поліпшують реологічні властивості крові та стан мікроциркуляції, М’язова діяльність підвищує холінреактивність тканини, що сприяє ішемічна хвороба серця [9, с. 214].
У стаціонарі хворим призначають ЛГ, РГГ, дозовану ходьбу по рівній місцевості у повільному або середньому темпі, заняття на тренажерах з урахуванням толерантності, теренкур Після виписування зі стаціонару хворі продовжують заняття в кабінетах ЛФК поліклініки, кардіологічного диспансеру, центру реабілітації. Призначають дозовану ходьбу по рівній місцевості, заняття на тренажерах, рухливі та спортивні ігри, інші прогулянки, їзду на велосипеді, оздоровчий біг підтюпцем, поєднуючи його з ходьбою, лікувальний масаж, загартування повітряними І водними процедурами. ЧСС після навантажень не повинна збільшуватися понад 20 порівняно зі станом спокою, термін відновлення – 6–8 хв. У разі неадекватної реакції на навантаження у хворого може з’явитися біль за грудиною, слабкість, пітливість, запаморочення, задишка, виражена тахікардія, значне коливання артеріального тиску, збільшений період відновлення, на ЕКГ-ознаки ішемії міокарда
Заняття ЛФК із хворими на ішемічну хворобу серця (ІХС) IV ФК проводять у кардіологічному стаціонарі, призначаючи навантаження малої інтенсивності – 50% від індивідуальної пороговоїЧСС Під час занять ЛФК із хворими на ІХС III ФК («слабка» група) ЧСС може сягати 100–105 за 1 хв., на пік навантаження припадає 125 135 скорочень за 1 хв. У хворих на ІХС І та II ФК («сильна» група) ЧСС під час навантажень може сягати 105–110 за 1 хв. та 135–145 припадає на «пік» навантаження До закінчення перебування в стаціонарі хворі на ІХС повинні засвоїти ходьбу в темпі 3–4 км/год, тренування на велотренажері [8, с. 266].
Щоб уникнути перевантажень, користуються тренувальним рівнем ЧСС, який становить 70–90 % від Індивідуальної пороговоїЧСС До початку заняття проводять опитування хворого, його огляд, визначають ЧСС, артеріальний тиск, знімають ЕКГ, оцінюють функціональні можливості. Заняття ЛФК припиняють, якщо з’являється приступ стенокардії.
Про ефективність занять ЛФК свідчить поліпшення загального стану хворого, ліквідація приступів стенокардії або їх зниження, відсутність ознак серцевої недостатності, зменшення реакції серцево-судинної системи на фізичне навантаження, відновлення працездатності і можлива відмова від керонаророзширювальних засобів або зменшення їх дози
Це необхідна умова профілактики атеросклерозу та його ускладнень, поліпшення фізичного стану І поновлення працездатності хворих Хворі повинні поступово збільшувати рухову активність та регулярно займатися фізичними тренуваннями у кабінеті ЛФК – самостійно або у групах здоров’я.
Хворі щодня виконують РГГ, здійснюють прогулянки до 8–10 км у середньому темпі, їздять на велосипеді, займаються на тренажерах. Ведення здорового способу життя, боротьба зі шкідливими звичками, регулярні заняття фізичними вправами значно поліпшують здоров’я хворих та їх фізичну працездатність [8, с. 268].
ВИСНОВКИ
Фізична культура – це специфічний вид соціальної діяльності людини, у процесі якої відбувається задоволення фізичних і духовних потреб. Зокрема, фізична культура за допомогою фізичних вправ готує молодих людей до життя і праці, використовуючи природні сили природи і весь комплекс факторів (режим праці, побут, відпочинок, гігієна тощо), які визначають стан здоров’я людини і рівень його загальної і спеціальної фізичної підготовки.
Крім того, в умовах сучасного виробництва фізична культура сприяє підвищенню працездатності людей та економічної ефективності виробництва. У сучасному світі істотно зростає усвідомлення ролі фізичної культури як фактора удосконалювання природи людини і суспільства. Здоровий спосіб життя у цілому, фізична культура і спорт зокрема, стають соціальним феноменом. Використовуючи фізичні вправи в режимі праці і відпочинку, раціональне харчування тощо, можна у широкому діапазоні змінювати показники здоров’я, фізичного розвитку і фізичної підготовленості.
Фізичне виховання є складовою частиною загальноосвітньої системи виховання молоді і залучає молодих людей до культури через рухову активність в усіх формах, відіграє вирішальну роль у формуванні індивідуальності молодих людей, що іноді більш важливо, аніж оздоровчий вплив фізичної культури.
Серед сотень тисяч ліків, які складають арсенал сучасної медицини, немає жодних, які могли би конкурувати з фізичними вправами по діапазону свого впливу і відсутністю побічного негативного впливу на наш організм.
Для того, щоби бути здоровим, слід не лікувати самого себе, а вжити заходи по попередженню захворювання. Насамперед це фізична культура і спорт, активна праця і відпочинок, раціональне харчування, особиста і суспільна гігієна, відмова від шкідливих звичок
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
- Глазирін І.Д. Основи диференційованого фізичного виховання. – Черкаси: Відлуння, 2012. – 352 с.
- Денисенко Н.Ф. Управління системою фізичного виховання дітей у дошкільних навчальних закладах. – Запоріжжя: Видавничо-книготоргове підприємство «ЛІПС», 2011. – 112 с.
- Єфименко М.М. Театр фізичного виховання. – К.: IСДО, 2010. – 97 с.
- Конспекти занять із фізичної культури з дітьми старшого дошкільного віку / К.Л. Крутій (ред.), Л.М. Тимошенко (авт.-уклад.). – Запоріжжя: ТОВ «ЛІПС» ЛТД, 2010. – 224 с.
- Коробейников Г.В. Функціональний стан організму та розумова працездатність людей різного віку / Фізіологічний журнал. – 2011. – № 2. –С.87 – 92.
- Линець М.М. Основи методики розвитку рухових якостей. – Львів: «Штабар», 2013. – 208 с.
- Лисицкая Т.С. Аэробика на все вкусы. – М.: Просвещение: ВЛАДОС, 2010. – 91 с.
- Лікувальна фізкультура в санаторно-курортних закладах / Л.І. Фісенко (ред.). – К.: Купріянова, 2010. – 400 с.
- Лікувальна фізкультура та спортивна медицина / В.В.Клапчук (ред.), Г.В.Дзяк (ред.). – К.: Здоров’я, 2011. – 310 с.
- Макарова Г.А. Практическое руководство для спортивних врачей. – Ростов-на-Дону: Баропресс, 2012. –358 с.