Управління дебіторською та кредиторською заборгованістю підприємства

Сучасний ринок потребує від господарюючих суб’єктів постійного розвитку, розширення партнерських відносин та, як наслідок, збільшення числа потенціальних контрагентів, а також прояву певного ступеня довіри до більшості з них. Однак на тлі поступового росту цінності ділової репутації й партнерської надійності важко уявити хоча б одне підприємство, довіра якого до своїх контрагентів була б повністю виправданою. Адже практично кожен бізнес у країні відзначено печаткою дебіторської заборгованості. Як переконує досвід українських підприємств, що ведуть успішну господарську діяльність, і більшості західних фірм, дебіторська заборгованість  у їхніх активах становить 20-21%. Отже, п’ята частина коштів підприємства відволікається з обігу і певний час не “працює”, тобто не дає приросту на вкладений капітал.

Оскільки кредиторська заборгованість одного економічного суб’єкта є дебіторською іншого, то алгебраїчна сума кредиторської та дебіторської заборгованості для всієї економіки могла  дорівнювати  нулю. Однак на підприємствах України кредиторська заборгованість є значно більшою за дебіторську. Тому слід визначити методи ефективного управління залученим та наданим товарним кредитом.

При професійному виявленні сутності проблеми та визначенні чітких шляхів усунення перешкод стає набагато простіше втілити задумане  в реальне життя, тобто відшукати найкращий універсальний спосіб менеджменту кредиторської та дебіторської заборгованості.

 

 

Методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про дебіторську заборгованість та її розкриття у фінансовій звітності визначає П(с)БО №10 “Дебіторська заборгованість”. Норми цього П(с)БО застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами незалежно від форм власності (крім бюджетних установ). Воно застосовується з урахуванням особливостей оцінки та розкриття інформації щодо дебіторської заборгованості, встановлених іншими положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

Згідно П(с) БО №10, дебіторська заборгованість – сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату (дебітори – юридичні та фізичні особи, які внаслідок минулих подій заборгували підприємству певні суми грошових коштів, їх еквівалентів або інших активів). Крім того, дебіторська заборгованість поділяється на наступні її види:

– поточна дебіторська заборгованість – сума дебіторської заборгованості, яка виникає в ході нормального операційного циклу або буде погашена протягом дванадцяти місяців з дати балансу;

– довгострокова дебіторська заборгованість – сума дебіторської заборгованості, яка не виникає в ході нормального операційного циклу та буде погашена після дванадцяти місяців з дати балансу;

– безнадійна дебіторська заборгованість – поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує впевненість про її неповернення боржником або за якою минув строк позивної давності.

Сумнівним боргом називається поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги, щодо якої існує невпевненість її погашення боржником. Чиста реалізаційна вартість дебіторської заборгованості визначається як сума поточної дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги з вирахуванням резерву сумнівних боргів.

Визнання та оцінка дебіторської заборгованості відбувається наступним чином: дебіторська заборгованість визнається активом, якщо існує ймовірність отримання підприємством майбутніх економічних вигод та може бути достовірно визначена її сума.

Поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги визнається активом одночасно з визнанням доходу від реалізації продукції, товарів, робіт і послуг та оцінюється за первісною вартістю. У разі відстрочення платежу за продукцію, товари, роботи, послуги з утворенням від цього різниці між справедливою вартістю дебіторської заборгованості та номінальною сумою грошових коштів та (або) їх еквівалентів, що підлягають отриманню за продукцію, товари, роботи, послуги, така різниця визнається дебіторською заборгованістю за нарахованими доходами (процентами) у періоді її нарахування.

Поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги включається до підсумку балансу за чистою реалізаційною вартістю. Для визначення чистої реалізаційної вартості на дату балансу обчислюється величина резерву сумнівних боргів.

Величина резерву сумнівних боргів визначається, виходячи з платоспроможності окремих дебіторів або на основі класифікації дебіторської заборгованості.

Класифікація дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи, послуги здійснюється групуванням дебіторської заборгованості за строками її непогашення із встановленням коефіцієнта сумнівності для кожної групи. Коефіцієнт сумнівності встановлюється підприємством, виходячи з фактичної суми безнадійної дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи, послуги за попередні звітні періоди. Коефіцієнт сумнівності, як правило, зростає зі збільшенням строків непогашення дебіторської заборгованості. Величина резерву сумнівних боргів визначається як сума добутків поточної дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи, послуги відповідної групи та коефіцієнта сумнівності відповідної групи.

Нарахування суми резерву сумнівних боргів за звітний період відображається у звіті про фінансові результати у складі інших операційних витрат. Виключення безнадійної дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи, послуги з активів здійснюється з одночасним зменшенням величини резерву сумнівних боргів. У разі недостатності суми нарахованого резерву сумнівних боргів безнадійна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги списується з активів на інші операційні витрати. Сума відшкодування раніше списаної безнадійної дебіторської заборгованості включається до складу інших операційних доходів.

Поточна дебіторська заборгованість, не пов’язана з реалізацією продукції, товарів, робіт, послуг, що визнана безнадійною, списується з балансу з відображенням втрат у складі інших операційних витрат.

Довгострокова дебіторська заборгованість, на яку нараховуються проценти, відображається в балансі за їхньою теперішньою вартістю. Визначення теперішньої вартості залежить від виду заборгованості та умов її погашення.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про зобов’язання (у тому числі кредиторської заборгованості) та її розкриття у фінансовій звітності визначає П(с)БО №11 “Зобов’язання”.

Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги, згідно цьому П(с)БО, включається до складу поточних зобов’язань. Сюди же включено поточну заборгованість за розрахунками з одержаних авансів, за розрахунками з бюджетом, за розрахунками з позабюджетних платежів, за розрахунками зі страхування, за розрахунками з оплати праці, за розрахунками з учасниками, за розрахунками із внутрішніх розрахунків та інші поточні зобов’язання.

 

 

Розмір дебіторської та кредиторської заборгованості  визначають, в основному, умовами розрахунків компанії з покупцями і постачальниками. Зазвичай більша частина дебіторської заборгованості формується як борги покупців. Надходження грошових коштів від збуту продукції (товарів, робіт, послуг) визначаються можливості компанії вчасно погасити свої борги кредиторам. Виходячи з цього, головним завданням управління дебіторською заборгованістю є встановлення з покупцями таких договірних відносин, які забезпечують вчасне і достатнє надходження коштів для здійснення платежів кредиторам.

Управління рухом кредиторської заборгованості – це встановлення таких договірних взаємовідносин з постачальником, коли термін і розмір виплат їм порівнюють з терміном і розміром надходжень грошових коштів від покупців.

Отже, практично йдеться про одночасне управління рухом як дебіторської так і кредиторської заборгованості. Практичне здійснення такого управління передбачає наявність інформації про реальний стан дебіторської і кредитор сої заборгованості і їх оборотність. Йдеться про оцінювання руху дебіторської і кредиторської заборгованості в цей період.

Формування політики управління дебіторської заборгованості підприємства (чи його кредитної політики стосовно покупців продукції) здійснюється по наступних основних етапах:

Формування принципів кредитної політики стосовно покупців продукції.

У сучасній комерційній і фінансовій практиці реалізація продукції в кредит (з відстрочкою платежу за неї) одержала широке поширення як у нашій країні так і в країнах з розвиненою ринковою економікою, формування принципів кредитної політики відображає умови цієї практики і спрямовано на підвищення ефективності операційної і фінансової діяльності підприємства.

У процесі формування принципів кредитної політики стосовно покупців продукції зважуються два основних питання:

а) у яких формах здійснювати реалізацію продукції в кредит;

б) який тип кредитної політики варто обрати підприємству.

Форми реалізації продукції в кредит мають два різновиди – товарний (комерційний) кредит і споживчий кредит. Товарний (комерційний) кредит являє собою форму оптової реалізації продукції її продавцем на умовах відстрочки платежу, якщо така відстрочка перевищує звичайні терміни банківських розрахунків. Звичайно товарний (комерційний) кредит надається оптовому покупцю продукції на термін від одного до шести місяців.

Споживчий кредит (у товарній формі) являє собою форму роздрібної реалізації товарів покупцям (фізичним особам) з відстрочкою платежу. Він надається звичайно на термін від шести місяців до двох років.

Вибір форм реалізації продукції в кредит визначається галузевою приналежністю підприємства і характером реалізованої продукції (товарів, послуг).

Тип кредитної політики характеризує принципові підходи до її здійснення з позиції співвідношення рівнів прибутковості і ризику кредитної діяльності підприємства.

Розрізняють три принципові типи кредитної політики підприємства стосовно покупців продукції – консервативний, помірний і агресивний.

Консервативний (чи твердий) тим кредитної політики підприємства спрямований на мінімізацію кредитного ризику. Така мінімізація розглядається як пріоритетна мета в здійсненні його кредитної діяльності. Здійснюючи цей тип кредитної політики підприємство не прагне до одержання високого додаткового прибутку за рахунок розширення обсягу реалізації продукції. Механізмом реалізації політики такого типу є істотне скорочення кола покупців продукції і його розміру; жорсткість умов надання кредиту і підвищення його вартості; використання твердих процедур інкасації дебіторської заборгованості.

Помірний тип кредитної політики характеризує типові умови її здійснення відповідно до прийнятної комерційної і фінансової практики й й орієнтується на середній рівень кредитного ризику при продажі продукції з відстрочкою платежу.

Агресивний (чи м’який) тип кредитної політики підприємства пріоритетної ціллю кредитної діяльності ставить максимізацію додаткового прибутку за рахунок розширення обсягу реалізації продукції в кредит, не зважаючи на високий рівень кредитного ризику, що супроводжує ці операції. Механізмом реалізації політики такого типу є поширення кредиту на більш ризиковані групи покупців продукції; збільшення періоду надання кредиту і його розміру; зниження вартості кредиту до мінімально припустимих розмірів; надання покупцям можливості пролонгування кредиту.

У процесі вибору типу кредитної політики повинні враховуватися наступні основні фактори:

Сучасна комерційна і фінансова практика здійснення торгових операцій;

Загальний стан економіки, що визначає фінансові можливості покупців, рівень їх платоспроможності;

Сформована кон’юнктура товарного ринку, стан попиту на продукцію підприємства;

Потенційна здатність підприємства нарощувати обсяг виробництва продукції при розширенні можливостей її реалізації за рахунок надання кредиту;

Правові умови  забезпечення стягнення дебіторської заборгованості;

Фінансові можливості підприємства в частині відволікання засобів у дебіторську заборгованість;

Фінансовий менталітет власників і менеджерів підприємства, їхнє відношення до рівня припустимого розвитку в процесі здійснення господарської діяльності.

Визначаючи тип кредитної політики, варто мати на увазі, що твердий (консервативний) її варіант негативно впливає на ріст обсягу операційної діяльності підприємства і формування стійких комерційних зв’язків, у той час як м’який (агресивний) її вартість може викликати надмірне відволікання фінансових засобів, знизити рівень платоспроможності підприємства, викликати згодом значні витрати по стягненню боргів, а в останньому підсумку знизити рентабельність оборотних активів і капіталу, що використовується.

Визначення можливої суми фінансових засобів, інвестуючи у дебіторську заборгованість по товарному (комерційному) і споживчому кредиті.

При розрахунку цієї суми необхідно враховувати планові обсяги реалізації продукції  в кредит; середній період надання відстрочки платежу по окремих формах кредиту; середній період прострочення платежів виходить зі сформованої господарської практики (він визначається за результатами аналізу дебіторської заборгованості в попередньому періоді); коефіцієнт співвідношення собівартості і ціни реалізованої в кредит продукції.

Розрахунок необхідної суми фінансових коштів, що інвестуються у дебіторську заборгованість, здійснюється за наступною формулою:

И_дз = ОР_к*К_с/ц*(ППК_сер.+ПР_сер)/360                           (1.1)

И_дз – необхідна сума фінансових коштів, що інвестуються у дебіторську заборгованість;

ОР_к  – плановий обсяг реалізації продукції в кредит;

К_с/ц  – коефіцієнт співвідношення собівартості і ціни продукції, виражений десятковим дробом;

ППК_сер  – середній період надання кредиту покупцям, у днях;

ПР_сер – середній період прострочення платежів по даному кредиту, у днях.

Якщо фінансові можливості підприємства не дозволяють інвестувати розрахункову систему засобів у повному обсязі, то при незмінності умов кредитування повинний бути відповідно скоректований плановий обсяг реалізації продукції в кредит.

Формування системи кредитних умов. До складу цих умов входять наступні елементи6

Термін надання кредиту(кредитний період);

Розмір наданого кредиту (кредитний ліміт);

Вартість надання кредиту (система цінових знижок при здійсненні негативних розрахунків за придбану продукцію)4

Система штрафних санкцій за прострочення зобов’язань покупцями.

Збільшення терміну надання кредиту стимулює обсяг реалізації продукції (за інших рівних умов), однак приводить у той же час до збільшення суми фінансових засобів, інвестуючи у дебіторську заборгованість, і збільшенню тривалості фінансового і всього операційного циклу підприємства. Тому, установлюючи розмір кредитного періоду необхідно оцінювати його вплив на результати господарської діяльності підприємства в комплексі.

Розмір наданого кредиту (кредитний ліміт) установлюється з урахуванням типу здійснюваної кредитної політики (рівняння прийнятого ризику), і планового обсягу реалізації продукції на умовах відстрочки платежів, середнього обсягу угод по реалізації готової продукції (при споживчому кредиті – середньому вартості реалізованих у кредит товарів), фінансового стану підприємств – кредитора й інших факторів. Кредитний ліміт диференціюється по формах наданого кредиту і видам реалізованої продукції.

Вартість надання кредиту характеризується системою цінових знижок при здійсненні негативних розрахунків за придбану продукцію. У сполученні з терміном надання кредиту така цінова знижка характеризує норму процентної ставки за наданий кредит, що розраховується для зіставлення в річному числі. Алгоритм цього розрахунку характеризується наступною формулою:

ПС_к =ЦС_н*360/СП_к                                           (1.2)

Де ПС_к  – річна норма процентної ставки за наданий кредит;

ЦС_Н – цінова знижка, надана покупцю при здійсненні негативного розрахунку за придбану продукцію, у %;

СП_к  – термін надання кредиту (кредитний період), у днях.

Установлюючи вартість товарного (комерційного) чи споживчого кредиту, необхідно мати на увазі, що його розмір не повинен перевищувати рівень процентної ставки по короткостроковому фінансовому (банківському) кредиту. У противному випадку він не буде стимулювати реалізацію продукції в кредит, тому що покупцю буде вигідніше взяти короткостроковий кредит у банку (на термін, що дорівнює кредитному періоду, установленому продавцем) і розрахуватися за придбану продукцію при її покупці.

Система штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язань покупцями, сформована в процесі розробки кредитних умов, повинна передбачати відповідну пеню, штрафи і неустойки. Розміри цих штрафних санкцій повинні цілком відшкодовувати усі фінансові втрати підприємства – кредитора (втрату доходу, інфляційні втрати, відшкодування ризику зниження рівня платоспроможності й інші).

4. Формування стандартів оцінки покупців і диференціація умов надання кредиту. В основі встановлення таких стандартів оцінки покупців лежить їхня кредитоспроможність. Кредитоспроможність покупця характеризує систему умов, що визначають його здатність залучати кредит у різних формах і в повному обсязі в передбачений термін виконувати всі пов’язані з ним фінансові зобов’язання.

Формування системи стандартів оцінки покупців включає наступні основні елементи:

• визначення системи характеристик, що оцінюють кредитоспроможність окремих груп покупців;
• формування й експертизу інформаційної бази проведення оцінки кредитоспроможності покупців;
• вибір методів оцінки окремих характеристик кредитоспроможності покупців;
• групування покупців продукції за рівнем кредитоспроможності;
• диференціацію кредитних умов відповідно до рівня кредитоспроможності покупців.

Формування стандартів оцінки покупців і диференціація кредитних умов здійснюються роздільно по різних формах кредиту – товарному і споживчому.

Визначення системи характеристик, що оцінюють кредитоспроможність окремих груп покупців, є початковим етапом побудови системи стандартів їхньої оцінки.

По товарному (комерційному) кредиту така оцінка здійснюється звичайно за наступними критеріями:

• обсяг господарських операцій з покупцем і стабільність їхнього здійснення;
• репутація покупця в діловому світі;
• платоспроможність покупця;
• результативність господарської діяльності покупця;
• стан кон’юнктури  товарного  ринку,  на якому  покупець  здійснює  свою операційну діяльність;
• обсяг і склад чистих активів, що можуть складати забезпечення кредиту при неплатоспроможності покупця і порушенні справи про його банкрутство.

По споживчому кредиту оцінка здійснюється звичайно за такими критеріями:

• дієздатність покупця;
• рівень доходів покупця і регулярність їхнього формування;
• склад особистого майна покупця, що може складати забезпечення кредиту при стягненні суми боргу в судовому порядку.

Формування і експертиза інформаційної бази проведення оцінки кредито­спроможності покупців має на меті забезпечити вірогідність проведення такої оцінки. Інформаційна база, що використовується для цих цілей, складається із відо­мостей, наданих безпосередньо покупцем (їхній перелік диференціюється в розрізі форм кредиту); даних, формованих із внутрішніх джерел (якщо угоди з покупцем носять постійний характер); інформації, формованої з зовнішніх джерел (комер­ційного банку, що обслуговує покупця; інших його партнерів по угодах, тощо).

Експертиза отриманої інформації здійснюється шляхом логічної її перевірки; у процесі ведення комерційних переговорів з покупцями; шляхом безпосереднього відвідування клієнта (по споживчому кредиту) з метою перевірки стану його майна й в інших формах відповідно до обсягу кредитування.

Вибір методів оцінки окремих характеристик кредитоспроможності покупців визначається змістом оцінюваних характеристик. У цих цілях при оцінці окремих характеристик кредитоспроможності покупців, розглянутих раніше, можуть бути використані статистичний, нормативний, експертний, бальний і інший методи.

Угруповання покупців продукції за рівнем кредитоспроможності ґрунтується на результатах її оцінки і передбачають звичайне виділення наступних їхніх категорій:

• покупці, яким кредит може бути наданий у максимальному обсязі, тобто на рівні встановленого кредитного ліміту (група “першокласних позичальників”);
• покупці, яким кредит може бути наданий в обмеженому обсязі, обумовленому рівнем припустимого ризику неповернення боргу;
• покупці, яким кредит не надається (при неприпустимому  рівні  ризику неповернення боргу, обумовленому типом обраної кредитної політики).

Диференціація кредитних умов відповідно до рівня кредитоспроможності покупців, поряд з розміром кредитного ліміту, може здійснюватися по таких параметрах, як термін надання кредиту; необхідність страхування кредиту за рахунок покупців; форми штрафних санкцій і т.п.

Формування процедури інкасації дебіторської заборгованості. У складі цієї процедури повинні бути передбачені: терміни і форми попереднього і наступного нагадувань покупцям про дату платежів; можливості й умови пролонгування боргу по наданому кредиту; умови порушення справи про банкрутство неспроможних дебіторів.

Забезпечення використання на підприємстві сучасних форм рефінансування дебіторської заборгованості.

Політика залучення товарного (комерційного) кредиту являє собою частину загальної політики залучення підприємством позикових коштів, що заключається в забезпеченні максимального задоволення потреби у фінансуванні формування його виробничих запасів і зниження загальної вартості залучення позикового капіталу.

Розробка політики залучення підприємством товарного (комерційного) кредиту здійснюється за наступними основними етапами.

Формування принципів залучення товарного (комерційного) кредиту й визначення основних їх видів. Цей кредит носить цільовий характер, тому потреба в ньому визначається з урахуванням планованого обсягу запасів сировини й матеріалів (в торгівлі — запасів товарів). Принципи залучення товарного кредиту формуються з урахуванням сформованої господарської практики; структури й періодичності закупівель сировини, матеріалів і товарів; тривалості господарських зв’язків з партнерами та низки інших умов. Ці ж умови визначають й основні види приваблюваного товарного кредиту.

1. Визначення середнього періоду використання товарного (комерційного) кредиту. Для прогнозування цього показника розраховується середній період заборгованості за комерційним кредитом за ряд минулих періодів. При його розрахунку використається наступна формула:

КЗ_кк = СКЗ/О_о                                                 (1.3)

де КЗ _кк — середній період заборгованості   по товарному (комерційному) кредиту, у днях;

СКЗ – середня сума залишку заборгованості але товарному (комерційному) кредиту в розглянутому періоді;

О_о – одноденний обсяг реалізації продукції за собівартістю.

Динаміка цього показника за ряд попередніх періодів і його коректування з урахуванням розроблених принципів залучення товарного (комерційного) кредиту дозволяють визначити середній період використання цього кредиту в планованому періоді.

Оптимізація умов залучення товарного (комерційного) кредиту.   Процес такої оптимізації передбачає розробку відповідних заходів щодо розширення сфери кредитних відносин з постійними господарськими   партнерами по товарних операціях; по залученню нових партнерів з можливостями широкого використання комерційного кредиту; по забезпеченню збільшення середнього періоду використання комерційного кредиту; по вдосконаленню видів кредиту в розрізі господарських партнерів й інших.

3. Мінімізація вартості залучення товарного (комерційного) кредиту. Завданням фінансових менеджерів є мінімізація вартості залучення кожного комерційного кредиту відповідно до алгоритмів її оцінки. Механізм управління вартістю товарного (комерційного) кредиту заснований на співвідношенні показників розміру цінової знижки при здійсненні наявного платежу за продукцію (у межах установленого розрахункового строку) і періодом надання цього кредиту. Цей механізм мінімізації вартості залучення товарного (комерційного) кредиту може бути представлений наступною формулою:

(ЦС/1-ЦС) х (360/ПО)→min                                       (1.4.)

де ЦС – розмір цінової знижки при здійсненні наявного платежу за продукцію, виражений десятковим дробом;

ПО – період надання відстрочки платежу відповідно до умов товарного (комерційного) кредиту, у днях.

З наведеної формули можна зробити висновок, що мінімізація вартості товарного (комерційного) кредиту визначається:

а)      розміром  цінової  знижки — чим нижче цей розмір, тим відповідно нижчою (за інших рівних умов) буде вартість залучення товарного (комерційного) кредиту на підприємство.

б)      періодом надання відстрочки платежу — чим вище цей період, тим відповідно нижчою (при інших рівних умовах) буде вартість залучення товарного (комерційного) кредиту на підприємство.

Мінімізуючи вартість залучення товарного (комерційного) кредиту варто керуватися наступним критерієм – по жодному товарному кредиту вартість залучення не повинна перевищувати рівень ставки відсотка за короткостроковий банківський кредит з аналогічним періодом (інакше більше вигідним виявиться залучення банківського кредиту для розрахунків з постачальниками).

4. Забезпечення ефективного використання товарного (комерційного) кредиту. Критерієм такої ефективності виступає різниця між середнім періодом використанні комерційного кредиту й середнім періодом обігу запасів товарно-матеріальних цінностей, які він обслуговує. Чим вище позитивне значення цієї різниці, тим ефективніше використання підприємством комерційного кредиту. Регулятором рівня ефективності в цьому випадку виступають збільшення середнього періоду використання комерційного кредиту або зменшення середнього періоду обігу запасів товарно-матеріальних цінностей, які були сформовані за його рахунок.
5. Забезпечення своєчасних розрахунків по товарному (комерційному) кредиту при перевищенні середнього періоді використання комерційного кредиту над середнім періодом обігу запасів товарно-матеріальних цінностей фінансові проблеми забезпечення таких розрахунків зазвичай не виникають. В іншому випадку для розрахунків повинні бути залучені додаткові джерела грошових активів (по великих кредитах у цьому випадку формується спеціальний грошовий фонд). Розрахунки по комерційному кредиту включають в платіжний календар і контролюють в процесі моніторингу поточної фінансової діяльності підприємства.

У процесі залучення комерційного кредиту повинні бути виключені не фінансові форми впливу з боку кредиторів (нав’язування непотрібних асортиментів товарів, продукції низької якості, вимоги припинення господарських відносин з конкурентами продавця, тощо).

 

 

В результаті проведеного дослідження нами з’ясовано, що:

Дебіторська заборгованість – це сума боргів юридичних і фізичних осіб підприємству. Вона є наслідком господарських операцій, що мали місце в минулому, але підлягають погашенню в майбутньому, оскільки по суті така угода залишається незавершеною. Головним завданням управління нею є встановлення з покупцями таких договірних відносин, які забезпечують вчасне і достатнє надходження коштів для здійснення платежів.

Кредиторська заборгованість – це борги підприємства, які виникають в результаті придбання товарів та послуг у кредит, або кредити, які підприємство отримує для свого фінансування. Управління її рухом – це встановлення таких договірних відносин з постачальниками, при яких терміни і розміри виплат їм порівнюють з термінами і розміром надходжень грошових коштів від покупців. Дебіторська заборгованість поділяється за такими класифікаційними ознаками:

за  терміном утворення: на довгострокову, середньострокову та короткострокову;

за своєчасністю повернення: на термінову, прострочену і відстрочену;

за ступенем впевненості в її погашенні: на безнадійну і сумнівна;

за забезпеченістю: забезпечена і незабезпечена;

за ступенем дотримання фінансової дисципліни: допустима і невиправдана та інші види.

Розрізняють такі види кредиторської заборгованості:

за термінами погашення: короткострокова, середньострокова, довгострокова, сумнівна, безнадійна;

за напрямками використання: за товари (роботи, послуги), за розрахунками з бюджетом, за розрахунками за цінні папери, за розрахунками з авансів, за розрахунками з позабюджетними платежами, за розрахунками з оплати праці, за розрахунками з учасниками, за розрахунками зі страхувальниками, інші види;

за регіональним поділом: між підприємствами України, між суб’єктами господарської діяльності інших країн.

1. Бабаєв В.Ю., Гальченко І.О. «Управління дебіторською заборгованістю підприємств»/ В.Ю. Бабаєв, І.О. Гальченко//Теорія та практика державного управління. – 2011. –  № 2(3). – С.1-7
2. Костирко Л. А. Формування кредитної політики підприємств в ринкових умовах / Л. А. Костирко // Економіка. Менеджмент. Підприємництво. – 2011. – №23 (II). – С. 35–43.
3. Партин Г.О. Управлінський облік: [Навч. посіб. – 2-ге вид. випр. і доп.] / Г.О. Партин, А.Г. Загородній. – К.: Знання, 2007. – 303 с.
4. Руденко С. В. Фінансові ресурси підприємства: порядок формування та ефективність використання // Збірник наукових праць «Фінансова система держави: проблеми та перспективи розвитку». — К., 2011. — С.289–291.
5. Чепка В. В. Фінансові ресурси підприємств // Фінанси, облік і аудит. — К., 2011. — Вип. 18. — С.203–210.
6. Черниш С.С. Діагностика фінансового стану підприємства / С.С. Черниш // Інноваційна економіка. – 2010. – № 3. – С. 111-113.
7. Чупров С.В. Анализ нормативов показателей финансовой устойчивости предприятия // Финансы.- 2008.- № 2.- C.17-20