Загальнообов’язкове державне соціальне страхування

Підставами для запровадження системи загальнообов’язкового державного соціального страхування стали наступні обставини.

1. Створення стійкої фінансової системи для економічного захисту людини у разі настання безробіття, тимчасової непрацездатності, вагітності та пологів, народження дитини, нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, старості та інших випадків, передбачених законодавством, за рахунок страхових внесків роботодавців та застрахованих осіб.
2. Створення ефективної системи управління соціальним страхуванням за участю представників трьох сторін соціального партнерства (держави, профспілок та роботодавців).
3. Удосконалення системи виплат.
4. Встановлення дієвого контролю за цільовим використанням коштів цільових страхових фондів.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом [1, c.141]. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Метою дослідження теми реферату є визначення поняття та видів загальнообов’язкового державного соціального страхування.

На підставі статті 46 Конституції України Верховна Рада України прийняла Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, Закони України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” від 23 вересня 1999 р. № 1105-XIV [5, c.403], “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” від 2 березня 2000 р. № 1533-III [3, c.171], “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням” від 18 січня 2001 р. № 2240-III [4, c.71], “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 р. № 1058-IV [2, c.17-70].

Якщо міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, то застосовуються норми міжнародного договору.

Відповідно до ст. 1 Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування загальнообов’язкове державне соціальне страхування – це система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі – роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом [8, c.121].

Завданням законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування є встановлення гарантій щодо захисту прав та інтересів громадян, які мають право на пенсію, а також на інші види соціального захисту, що включають право на забезпечення їх у разі хвороби, постійної або тимчасової втрати працездатності, безробіття з незалежних від них обставин, необхідності догляду за дитиною-інвалідом, хворим членом сім’ї, смерті громадянина та членів його сім’ї тощо.

Основним джерелом формування коштів фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування визначені страхові внески страхувальників – роботодавців та застрахованих осіб (крім Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, до якого внески сплачують лише роботодавці), асигнування державного бюджету; суми фінансових санкцій,  застосованих до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб за порушення встановленого порядку сплати страхових внесків та використання коштів фондів, а також суми адміністративних штрафів, накладених на посадових осіб та громадян за такі порушення; прибуток, одержаний від тимчасово вільних коштів фондів, у тому числі резерву коштів фондів, на депозитному рахунку; благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб; інші надходження відповідно до законодавства України.

Право на забезпечення за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням згідно з цими Основами мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

Суб’єктами загальнообов’язкового державного соціального страхування є застраховані громадяни, а в окремих випадках – члени їх сімей та інші особи, страхувальники і страховики.  Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Коло осіб, які можуть бути застрахованими за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, визначається цими Основами та іншими законами, прийнятими відповідно до них.

Страхувальниками за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням є роботодавці та застраховані особи, якщо інше не передбачено законами України.

Страховиками є цільові страхові фонди з: пенсійного страхування; страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, медичного страхування; страхування на випадок безробіття.

Страхові фонди беруть на себе зобов’язання щодо надання застрахованим особам матеріального забезпечення і соціальних послуг при настанні страхових випадків.

Об’єктом загальнообов’язкового державного соціального страхування є страховий випадок, із настанням якого у застрахованої особи (члена її сім’ї, іншої особи) виникає право на отримання матеріального забезпечення та соціальних послуг.

Відповідно до ст. 7 Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню підлягають:

1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту):

а) на підприємствах, в організаціях, установах незалежно від їх форм власності та господарювання;

б) у фізичних осіб;

2) особи, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадяни – суб’єкти підприємницької діяльності.

Розміри внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування щорічно встановлюються Верховною Радою України відповідно для роботодавців і застрахованих осіб з кожного виду страхування на календарний рік одночасно із затвердженням Державного бюджету України. Кошти цільових страхових  фондів  не  включаються до складу Державного бюджету України.

Особливостями загальнообов’язкового державного соціального страхування є наступне:

– умови і порядок здійснення визначаються законом, а не договором;

– участь у загальнообов’язковому державному соціальному страхуванні є обов’язковою, а не добровільною;

– перелік страхових випадків передбачений в  законодавстві;

– страховий внесок не є об’єктом права власності застрахованої особи, тому, поки з цією особою щось не станеться (страховий випадок), цією сумою можуть користуватись інші;

– розмір страхових виплат співвідноситься із середнім заробітком та прожитковим мінімумом.

Залежно від страхового випадку є такі види загальнообов’язкового державного соціального страхування:

• пенсійне страхування;
• страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності;
• медичне страхування;
• страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;
• страхування на випадок безробіття;
• інші види страхування, передбачені законами України.

Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» регулює відносини, що виникають між суб’єктами системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування.

Виключно цим Законом визначаються:  принципи та структура системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов’язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування.

Кошти загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, спрямовуються на фінансування:

1) допомоги по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною);

2) допомоги по вагітності та пологах;

3) допомоги при народженні дитини;

4) допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

5) допомоги на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві);

6) забезпечення оздоровчих заходів (оплата путівок на санаторно-курортне лікування застрахованим особам та членам їх сімей, до дитячих оздоровчих закладів, часткове утримання санаторіївпрофілакторіїв, надання соціальних послуг у позашкільній роботі з дітьми).

Медичне страхування – один з елементів реформи вітчизняної системи охорони здоров’я, є найкращим засобом компенсації витрат людини на лікування. Медичне страхування об`єднує всі види страхування, пов`язані з відшкодуванням витрат страхувальника у зв`язку із захворюванням і необхідністю лікування [11].

Розвиток добровільного медичного страхування стримує низка факторів, основними з яких є недосконалість законодавства, низький розвиток страхового ринку, нормативна невизначеність поняття добровільного медичного страхування, принципів та одиниць оплати медичної допомоги, відсутність податкових пільг зі сплати страхових платежів з добровільного медичного страхування, неготовність медичних закладів України виступати повноцінними суб’єктами системи добровільного медичного страхування. Ці причини гальмують розвиток медичного страхування, тим більше – страхування дітей [ 12].

Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» визначає, що страхуванню у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та господарювання, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах нерезидентів або у фізичних осіб, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах.

Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), якщо інше не передбачено законом.

Особи, які забезпечують себе роботою самостійно (займаються підприємницькою, адвокатською, нотаріальною, творчою та іншою діяльністю, пов’язаною з одержанням доходу безпосередньо від цієї діяльності, в тому числі члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), мають право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги відповідно до цього Закону за умови сплати страхових внесків до Фонду згідно із законом.

Страхуванню від нещасного випадку підлягають:

1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту);

2) учні та студенти навчальних закладів, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти, залучені до будь-яких робіт під час, перед або після занять; під час занять, коли вони набувають професійних навичок; у період проходження виробничої практики (стажування), виконання робіт на підприємствах;

3) особи, які утримуються у виправних закладах та залучаються до трудової діяльності на виробництві цих установ або на інших підприємствах за спеціальними договорами.

Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне                 страхування на випадок безробіття» визначає    правові,    фінансові    та    організаційні    засади загальнообов’язкового  державного   соціального   страхування   на випадок безробіття.

Страхуванню  на  випадок безробіття підлягають особи,  які  працюють     на    умовах   трудового  договору    (контракту), цивільно-правового   договору,   включаючи   тих,   які  проходять альтернативну  (невійськову)  службу,  а  також  тих, які працюють неповний  робочий  день  або неповний робочий тиждень, та на інших підставах,  передбачених    законодавством     про  працю, військовослужбовці  (крім  військовослужбовців  строкової служби), особи,  які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи – підприємці.

Право  на  матеріальне  забезпечення на випадок безробіття (далі – забезпечення)  та  соціальні  послуги  мають  застраховані особи. Право  на забезпечення та соціальні послуги відповідно до цього  Закону  має  також  молодь,  яка  закінчила  або  припинила навчання   у   загальноосвітніх,   професійно-технічних   і  вищих навчальних  закладах,  звільнилася  із  строкової  військової  або альтернативної  (невійськової)  служби  і  яка потребує сприяння у працевлаштуванні  на  перше  робоче  місце  у  разі  реєстрації  в установленому порядку відповідних осіб як безробітних.

Члени особистого селянського та фермерського господарства, якщо  вони  не  є  найманими  працівниками, громадяни України, які працюють   за   межами   України  та  не  застраховані  в  системі соціального  страхування на випадок безробіття країни, в якій вони перебувають,  мають  право на забезпечення за цим Законом за умови сплати  страхових  внесків,  якщо  інше не передбачено міжнародним договором  України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

Працюючі  пенсіонери у разі звернення до державної служби зайнятості   за   сприянням  у  працевлаштуванні  мають  право  на соціальні  послуги  щодо пошуку підходящої роботи, перенавчання та підвищення кваліфікації.

Видами забезпечення за цим Законом є:  допомога по безробіттю,  у тому числі одноразова  її  виплата для організації безробітним підприємницької діяльності; допомога на поховання у разі смерті безробітного  або  особи, яка перебувала на його утриманні.

Фонд соціального страхування України є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом.

Фонд є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджується його правлінням. Фонд, якщо інше не передбачено законами України, не може займатися іншою діяльністю, крім тієї, для якої його створено, та використовувати свої кошти на цілі, не пов’язані з цією діяльністю.

Кошти Фонду не включаються до складу Державного бюджету України та використовуються тільки за цільовим призначенням.

Управління Фондом здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців. Безпосереднє управління Фондом здійснюють його правління та виконавча дирекція.

Основними завданнями Фонду та його робочих органів є:

1) реалізація державної політики у сферах соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, медичного страхування;

2) надання матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування»;

3) профілактика нещасних випадків;

4) віднесення страхувальника до класу професійного ризику виробництва з урахуванням виду його економічної діяльності;

5) проведення перевірок достовірності поданих страхувальниками відомостей про види економічної діяльності (у тому числі основний) підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання для віднесення страхувальника до класу професійного ризику виробництва з урахуванням виду його економічної діяльності;

6) здійснення перевірки обґрунтованості видачі та продовження листків непрацездатності застрахованим особам, у тому числі на підставі інформації з електронного реєстру листків непрацездатності;

7) здійснення контролю за використанням роботодавцями та застрахованими особами коштів Фонду;

8) аналіз та прогнозування надходження коштів від сплати єдиного внеску.

Джерелами формування коштів Фонду є:

1) страхові внески страхувальників та застрахованих осіб;

2) суми фінансових санкцій, застосованих відповідно до цього Закону, інших законів до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб – підприємців за порушення встановленого порядку сплати страхових внесків та використання коштів Фонду, штрафів за недотримання законодавства про соціальне страхування, а також суми адміністративних штрафів, накладених відповідно до закону на посадових осіб та громадян за такі порушення;

3) суми не прийнятих до зарахування витрат страхувальника за соціальним страхуванням;

4) доходи від розміщення тимчасово вільних коштів, у тому числі резерву коштів Фонду;

5) капіталізовані платежі, що надійшли у випадках ліквідації страхувальників у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;

6) доходи від реалізації майна, придбаного за рахунок коштів Фонду;

7) добровільні внески та інші надходження відповідно до закону.

Кошти Фонду використовуються на:

1) виплату матеріального забезпечення, страхових виплат та надання соціальних послуг, фінансування заходів з профілактики страхових випадків, передбачених цим Законом;

2) фінансування витрат на утримання та забезпечення діяльності Фонду, його робочих органів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління, розвиток та функціонування інформаційно-аналітичних систем Фонду;

3) формування резерву коштів Фонду.

Відповідно до прийнятого у грудні 2014 року Верховною Радою Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов’язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці” передбачено об’єднання двох фондів соціального страхування – Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню  підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту): а) на підприємствах, в організаціях, установах незалежно від їх форм власності та господарювання; б) у фізичних осіб; та особи, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадяни – суб’єкти підприємницької діяльності.

Суб’єктами загальнообов’язкового державного соціального страхування є застраховані громадяни, а в окремих випадках – члени їх сімей та інші особи, страхувальники і страховики.  Страхувальниками за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням є роботодавці та застраховані особи, якщо інше не передбачено законами України. Страховиками є цільові страхові фонди з  пенсійного страхування; страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, медичного страхування;  страхування на випадок безробіття.

Залежно від страхового випадку є такі види загальнообов’язкового державного соціального страхування:

–        пенсійне страхування;

–        страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності;

–        медичне страхування;

–        страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;

–        страхування на випадок безробіття.

Фонд соціального страхування України є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом.

1. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996 р. – № 30. – Ст. 141.
2. Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування: Закон України від 07.07.2014 р. // Офіц. вісн. України. – 2014. – № 33. – Ст. 17-70.
3. Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття: Закон України від 03.08.2014 р. // Відом. Верхов. Ради України. – 2014. – № 22. – Ст. 171.
4. Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням: Закон України від 14.10.2014 р. // Відом. Верхов. Ради України. – 2014. – № 14. – Ст. 71.
5. Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності: Закон України від 23.09.1999 р. // Відом. Верхов. Ради України. – 1999. – № 46-47. – Ст. 403.
6. Про пенсійне забезпечення: Закон України від 09.11.2012 р. № 1788-ХІІ // Відом. Верхов. Ради України. – 2012. – № 3. – Ст. 10.
7. Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування: Закон України від 08.07.2010 № 2464-VI // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2011, N 2-3, ст.11.
8. Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування основи законодавства України: Закон України від 14.01.1998 р. // Відом. Верхов. Ради України. – 1998. – № 23. – Ст. 121.
9. Бойко М. Д. Право соціального забезпечення України: Навч. Посіб. – К.: Олан, 2010. – С. 8 – 18.
10. Право соціального забезпечення: навч. посіб. / авт.: С. М. Прилипко, Г. С. Гончарова, В. В. Юровська, О. О. Конопельцева; за заг. ред. В. В. Жернакова. – Х.: Нац. ун-т “Юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого”, 2013. – 126 с.
11. Мних М.В. Медичне страхування та необхідність його запровадження в Україні // Економіка і держава. – № 2. – 2007.
12. Філонюк О. Медичне страхування в Україні: ще одна точка зору // Аптека. 2009 р. 26 травня  [http://www.apteka.ua/online/20722/]