БУХГАЛТЕРСЬКИЙ ОБЛІК (за ред. Давидюк)

Для сучасного етапу світового розвитку характерне зростання різноманітності соціально-економічних і науково-технічних зв’язків, ускладнення господарських процесів і методів управління ними, що зумовлює стрімке посилення ролі інформації в економічному розвитку. Таким інформаційним забезпеченням на мікрорівні є система бухгалтерського обліку та складена на його основі звітність. Чітко налагоджена система обліку та контролю – це основа ефективної діяльності будь-якого суб’єкта господарювання.

Навчальний посібник «Бухгалтерський облік», підготовлено з метою надання допомоги студентам економічних вузів, призначений для детального вивчення теоретичного і практичного матеріалу та отримання навичок по даному курсу. Написаний відповідно до програми з підготовки бакалаврів за економічними спеціальностями.

У посібнику висвітлюються функції, принципи бухгалтерського обліку, предмет і метод бухгалтерського обліку, документування, інвентаризація, облікові регістри, форми обліку, організації та практики ведення обліку на підприємствах України. Наведені в посібнику цифрові приклади, схеми, розрахунки ілюструють порядок відображення в обліку різних господарських операцій і сприяють кращому розумінню та засвоєнню суті економічних процесів. Після кожної теми наводяться питання для самоконтролю, за допомогою яких студент самостійно контролює ступінь вивчення матеріалу.

Матеріали, представлені в навчальному посібнику, розроблені на підставі: Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положень (стандартів) бухгалтерського обліку, методичних рекомендаціях, наукових розробок, інструктивних та інших документів.

Знання – як і небеса – належать усім

Абрахам Джошуа Гешель

Сутність бухгалтерського обліку

У нових умовах у підприємств зростає необхідність активніше використовувати бухгалтерський облік, щоб контролювати стан і рух коштів, а також господарські процеси, пов’язані з виробництвом, розподілом, обміном і споживанням матеріальних благ. Ці дані керівництво підприємства буде використовувати при створенні своєї економічної політики, а на її основі створювати облікову та податкову політику підприємства.

Визначення бухгалтерського обліку наведено в Законі України

«Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99р. № 996 – XIV.

Бухгалтерський облік – це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Відповідно до визначення бухгалтерського обліку, він відображає взаємозв’язок ряду процесів. Це: процес виявлення інформації, що полягає в зборі документації, що підтверджує здійснення підприємством господарських операцій; процес вимірювання інформації з використанням різних видів вимірників; процес реєстрації інформації, який включає вимогу безперервного ведення бухгалтерських записів за всіма документально оформленими операціями, що здійснюються підприємством; процес накопичення інформації, що представляє собою систематизацію її в певних регістрах і відомостях за однорідною ознакою (наприклад, накопичення інформації про касові операції в Касовій книзі); процес узагальнення інформації, пов’язаний з її накопиченням в узагальнюючих регістрах обліку (в журналах, ордерах, Головній книзі); процес зберігання інформації, що полягає в організації особливої системи зберігання документів (архіви підприємства) протягом визначеного законодавством терміну за кожним видом документів (Перелік типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 р. № 578/5); процес передачі інформації, пов’язаний з поданням її зацікавленим юридичним та фізичним особам.

Бухгалтерський облік є обов’язковим видом обліку, який ведеться підприємством згідно п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Метою ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності є подання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» розкриває поняття «користувачі фінансової звітності» у вигляді фізичних і юридичних осіб, які потребують інформації про діяльність підприємства для прийняття рішення.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» фінансова звітність підприємства не становить комерційну таємницю.

Таким чином, бухгалтерський облік є основою формування інформаційної бази підприємства для складання фінансової, податкової, статистичної звітності, що використовуватимуться для прийняття управлінських рішень.

Виникнення та подальший розвиток бухгалтерського обліку

Історія господарського обліку нараховує майже 6000 років. Однак точно сказати, коли виник облік, і відзначати цей день – неможливо. Облік виникав поступово. Був час, коли він був не потрібен, коли всі відомості про господарство вільно містилися в голові однієї людини, так як господарство було невелике, і відомостей про нього було не надто багато.

Для виникнення письмового обліку, ведення регістрів необхідно було кілька умов. З одного боку, розвиток господарської діяльності повинно було прийняти досить помітні розміри, з іншого боку, повинні були існувати писемність і елементарна арифметика. Е. Шмаленбах говорив, що у великих господарствах запис і числа замінюють господарю очі і вуха.

Господарський облік в суспільстві виник внаслідок нагальної необхідності: не можна вести господарство без міри (ваги і рахунку), не порівнюючи доходи з витратами, не домагаючись перевищення перших над другими.

Господарський облік здійснює спостереження, вимірювання та реєстрацію явищ і фактів, господарських процесів і, тим самим дає необхідну інформацію для планування і управління діяльністю підприємства.

Система суцільного і систематичного спостереження та відображення фактів господарської діяльності призвела до виникнення так званої простої бухгалтерії. Проста бухгалтерія дозволяла взяти під контроль всі матеріальні та грошові кошти підприємства, а також його розрахунки. Облік вели в натуральному обчисленні, а розрахунки – в грошових одиницях. З’явилися впорядковані  облікові  регістри  –  книги,  виникли  поняття «прибуток – видаток», «інвентар». Облік спочатку носив реєстраційний характер.

Новий етап у розвитку обліку характеризується виникненням подвійної бухгалтерії.

Вперше практичні облікові книги подвійної бухгалтерії з’явилися в Італії. Авторами, що першими описали подвійну бухгалтерію, були Бенедикто Контрулі (1458 р.), купець-гуманіст, і Лука Пачолі (1494 р.), відомий італійський математик.

Головним у творчому доробку Луки Пачолі є опис подвійного запису. У ньому закладено два основних положення, що одержали назву постулатів Пачолі: сума дебетових оборотів завжди тотожна сумі кредитових оборотів тієї ж системи рахунків; сума дебетових сальдо завжди тотожна сумі кредитових сальдо тієї ж системи рахунків.

Значення постулатів величезне, так як вони, по суті, підкреслюють універсальний характер запису, що широко застосовується і нині для реєстрації фактів господарської діяльності підприємства.

Росія засвоїла подвійну бухгалтерію в кінці XVIII ст. На рубежі XIX-XX століть російське рахівництво відчуває прилив нової хвилі.

Дослідження в галузі обліку стали більш поглибленими, а бухгалтери-дослідники розділилися на два напрямки, що стали окремими школами рахівництва: Петербурзька і Московська. Відмінності в поглядах на ті чи інші питання бухгалтерського обліку між представниками цих двох російських шкіл спостерігаються і зараз.

Петербурзька школа рахівництва. Головою Петербурзької школи був Євстафій Євстафійович Сіверс (1852-1917 рр.) – автор обмінної теорії і противник балансової теорії, що розділив практичну  та  теоретичну  складові  обліку  на  «рахівництво»  і «счетоведение». На відміну від інших, Є.Є. Сіверс вважав, що облікова наука не є економічною, а належить до соціології. Займався педагогічною діяльністю, був переконаний, що вивчати потрібно сутність рахівництва, а не техніку, оскільки остання набувається практикою, а сутність предмета можна осягнути тільки в аудиторії. Свій внесок зробив Є.Є. Сіверс і в термінологію, зокрема, ввів термін «оборотна відомість».

Однодумцем Є.Є. Сіверса був Олександр Іванович Гуляєв, творець вчення про структуру собівартості, що спеціалізувався на промисловому обліку. Але розуміння подвійного запису виводив не просто з «обміну», як Є.Є. Сіверс, а з загального закону обміну, властивого неорганічному, органічному і соціальному світам (наприклад, за законами збереження матерії та енергії).

Біля витоків освіти петербурзької школи стояв і Микола Федорович фон Дітмар – інженер за освітою. Досліднику вдалося здійснити свій внесок в розвиток цієї науки, вважаючи її частиною прикладної математики. Подвійну запис, як і О.І. Гуляєв, М.Ф. фон Дітмар пояснював фізичними законами збереження.

Основною відмінністю петербурзької школи рахівництва від московської є пояснення балансу. Зокрема, представники петербурзької школи вважали, що в основу рахівництва покладено рахунок, а баланс є наслідком системи рахунків, що баланс спирається на рахунки і не пов’язаний з інвентарем. Тому, на думку петербуржців, дидактичні методи потрібно розробляти в напрямку від рахунку до балансу, а не навпаки, як вважали представники московської школи.

Московська школа рахівництва. Представники московської школи першими в Росії прийняли балансознавство і розробили свою балансову теорію. Наполягаючи на вивченні рахівництва «від балансу до рахунку», представники цієї школи стверджували, що з балансу випливає подвійний запис, що система рахунків задана балансом. Ними ж було зроблено спробу звести всі операції до кількох типів.

Найвідомішим теоретиком російського рахівництва був Микола Севастьянович Лунський (1867-1956 рр.) – автор балансової теорії, визнаної в нашій країні і широко відомої за кордоном. Одне з визначень, дане М.С. Лунський: «Балансом генеральним називається таблиця, в якій зіставляються майнові засоби підприємства з їх джерелами; цей баланс відображає економічний і юридичний стан в даний момент». Тут вперше зустрічаються термін «джерела утворення майна». М.С. Лунському також належать заслуги в області розробки прийомів аналізу господарської діяльності.

Цікаві аргументи на користь балансової теорії, наведені іншим представником московської школи – Георгієм Авксентійович Бахчисарайцевим (1875-1926 рр.). Вони були сформульовані у вигляді тез. Я.В. Соколов наводить кілька з них:

• баланс – рахункове зображення підприємства у вигляді однієї таблиці або у вигляді системи рахунків;
• актив – те, що підприємство отримало (вкладено), пасив – те, що підприємство винне (джерела);
• всі методи прикладної бухгалтерії повинні випливати з поняття про баланс і базуватися на ньому;
• баланс – початок і кінець рахівництва;
• терміни «Дебет» і «Кредит» з теоретичної точки зору є зайвими;
• рахунком називається місце обліку (таблиця) будь-якої статті активів або пасивів;
• рахунок – органічна частина балансу;
• ставлення рахунків до балансу – математичне: ціле дорівнює сумі своїх частин;
• вивчення рахунку      раніше      вивчення      балансу      логічно неможливо;
• всі операції по відношенню до балансу поділяються на чотири категорії;
• рахунки поділяються на активні і пасивні;
• всі пасивні рахунки – особисті, активні рахунки можуть бути і особисті, і речові.

Третій представник московської школи – Федір Іогановіч Бальмер розвивав вчення про баланс як окремий, незалежний від рахунків, об’єктів вивчення. Дослідник доводив, що звітна балансова таблиця не завжди тотожна з балансом головної книги, причому як за підсумками, так і за змістом.

У XX ст. проблеми балансу широко обговорювалися в німецькій літературі. Виділилися два основних напрями: статистичного (Г. Нікліш) і динамічного (Е. Шмаленбах) балансу. Статистичний (інвентарний) баланс характеризує стан засобів та їх джерел. Динамічний (рахунковий) баланс акумулює витрати і доходи підприємства.

Подвійний запис і баланс дали можливість контролювати рух вкладеного у справу капіталу і виявляти прибуток – таким чином зароджувався бухгалтерський облік.

На підставі вищевикладеного виділяють 4 основні періоди розвитку бухгалтерського обліку:

1. З моменту виникнення товарно-грошових відносин до кінця XVIII ст.
2. З кінця XVIII ст. до кінця XIX ст.

• Кінець XIX ст. – початок XX ст.

1. З початку ХХ ст. і до наших днів.

Ізольованість колишнього СРСР від зовнішнього світу загальмувала розвиток бухгалтерського обліку, а дискусія політекономії 30-х років на тему «Діалектика продуктивних сил і виробничих відносин» поклала початок поділу обліку на соціалістичний і капіталістичний. Природно, що цілі обліку розійшлися: метою капіталістичного обліку було відображення кругообігу капіталу і сприяння його зростанню; метою соціалістичного обліку був контроль за виконанням планів.

В умовах переходу до ринкової економіки виникла необхідність перегляду системи бухгалтерського з тим, щоб вона відповідала потребам господарюючих суб’єктів в інформації, в першу чергу для цілей управління. В Україні розпочався етап реформування бухгалтерського обліку. В основу реформування було покладено міжнародний досвід.

Реформування бухгалтерського обліку в Україні. В умовах трансформації української економіки виникла необхідність реформування бухгалтерського обліку. Головним завданням реформи системи бухгалтерського обліку є приведення її у відповідність до вимог ринкової економіки та міжнародними стандартами бухгалтерського обліку. Перехід до застосування міжнародних стандартів фінансової звітності здійснюється в рамках реалізації стратегічного курсу України на інтеграцію в світовий економічний простір, що передбачає адаптацію законодавства України до законодавства розвинених країн.

Основні фактори, що вплинули на процес прийняття цього рішення, такі:

1. Залежність України від іноземних кредитів та інвестицій.
2. Входження України в міжнародний простір вимагає гармонізації національної системи бухгалтерського обліку. Ця гармонізація може проводитися на основі міжнародних стандартів, так як ці стандарти:
   • відображають умови ринкової економіки;
   • мають міжнародне визнання;
   • дають можливість забезпечити більшу порівнянність обліково-звітної інформації України та зарубіжних країн;
   • дають можливість отримання однорідної інформації для її споживачів з різних країн.
3. Бухгалтерська звітність давала спотворену картину справжнього стану справ підприємства (старий порядок ведення обліку та звітності жорстко регламентував спосіб відображення в обліку окремих господарських операцій і при цьому відсутні чіткі вказівки про порядок ведення обліку ряду інших конкретних операцій), але ж дані цієї звітності використовують при складанні статистичної звітності і відповідно макроекономічних планів і прогнозів. Таким чином, ця проблема вже виходить на рівень загальнодержавних проблем.

Перебудова системи обліку формально почалася з моменту появи Указу Президента України від 23.05.92 р. «Про перехід Україні до загальноприйнятої в світовій практиці системі обліку та звітності».

Вихідними принципами реформи були:

• збереження національної системи бухгалтерського обліку та його організації;
• орієнтація на побудову власної моделі;
• забезпечення об’єктивності та оперативності даних бухгалтерського обліку;
• використання принципів МСБО та МСФЗ.

Основні відмінності діячої в Україні системи бухгалтерського обліку від міжнародних стандартів визначилися трьома позиціями: склад, зміст та оцінка статей звітності.

З метою викорінення відмінностей була прийнята «Програма реформування системи бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів», затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 29.10.98 р. № 1706.

Розвиток бізнесу, що супроводжується зростанням ролі міжнародної інтеграції, пред’являти певні вимоги до прозорості застосування в різних країнах принципів формування й алгоритмів  розрахунку прибутку, оподатковуваної бази, умов інвестування та капіталізації зароблених коштів. З цією проблемою стикаються фахівці в області бухгалтерського звіту при встановленні ділових контактів із зарубіжними інвесторами на рівні підприємства. Історично на вільному ринку капіталів різних країн домінували певні групи користувачів, що послужило виникненню відмінностей у системах бухгалтерського обліку та звітності цих держав. Вказані відмінності розвивалися і трансформувалися в моделі бухгалтерського обліку, які найчастіше класифікують за територіальною ознакою.

Класифікація типів моделей:

• британо-американська модель;
• континентальна модель;
• південно-американська модель.

У багатьох країнах бухгалтерські принципи є національними законами, які встановлюють обмеження, поза якими заборонено діяти. Такі країни, як Аргентина, Німеччина, Франція мають жорсткий законодавчий підходи до обліку. Вони характеризуються високим ступенем деталізації і розробки процедур. Роль фінансового обліку в цих країнах зводиться до визначення величини податку з прибутку, яку компанія повинна заплатити державі. Україна має яскраво виражену тенденцію до входження до групи країн із законодавчим кодексом.

У країнах із загальним законодавством, закони розробляються не для того, щоб вказати, що і як треба робити, а для того, щоб попередити як цього робити не можна. Тому всередині цих обмежень дозволяється і заохочується широта суджень. Практика бухгалтерського обліку в цих країнах визначається безпосередньо бухгалтером (а не національними законами), отже, є більш гнучкою і новаторською. Великобританія і США – приклади такої групи країн. Найчастіше моделі бухгалтерського обліку класифікують за територіальним (географічному) ознакою.

Особливість британо-американської моделі, до якої входять Великобританія, США, Нідерланди, полягає в тому, що вона характеризується високорозвиненим фондовим ринком і заснована на задоволенні потреб кредиторів та інвесторів в інформації про фірми. Для неї характерна максимальна ступінь розкриття інформації, а також невисока ступінь державного втручання в процеси регулювання та формування методології бухгалтерського обліку.

Континентальна модель включає більшість країн Європи та Японії. Підприємці тут мають дуже тісні зв’язки з банками, що забезпечують основні потреби бізнесу у фінансуванні. Бухгалтерський облік у країнах цієї моделі більш консервативний і орієнтується на чітке слідування політиці держави в галузі оподаткування, а не на потреби основних інвесторів у прийнятті рішень.

Південно-американська модель застосовується в більшості країн Південної Америки: Аргентині, Чилі, Болівії, Парагваї, Перу, Уругваї. Відрізняє цю модель постійне внесення змін з урахуванням інфляції. Поправка на інфляцію необхідна для забезпечення достовірності поточної фінансової інформації. Фінансовий облік в основному орієнтується на потреби планових державних органів. Проте процеси глобалізації, інтернаціоналізації економічних, політичних і суспільних відносин поступово призводять до створення світового ринку, для якого не існує національних кордонів.

Все це послужило передумовами формування системи облікової інформації на міжнародному рівні – МСФЗ, яка представляє собою систему правил ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності, що функціонує на міжнародному рівні. Для забезпечення гармонізації фінансової звітності 29 червня 1973 був створений Комітет з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (КМСБО). Він був затверджений на підставі угоди, укладеної фаховими організаціями бухгалтерів Австралії, Великобританії, Ірландії, Канади, Нідерландів, Німеччини, Мексики, США, Франції та Японії. Спочатку метою КМСБО було формулювання, видання та удосконалення в інтересах суспільства стандартів бухгалтерського обліку, які необхідно дотримуватися при наданні фінансової звітів, а також сприяння ухваленню й дотриманню їх в усіх країнах. За свою діяльність КМСБО видав 41 міжнародний стандарт бухгалтерського обліку. У травні 2000 року Комітет було перейменовано на Раду з Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (РМСБО), члени якого прийняли новий Статут. Згідно з новим Статутом РМСБО у своїй діяльності переслідує такі цілі: розробка єдиного комплекту зрозумілих, реалізованих стандартів, які потребують якісної, прозорої, порівнянної інформації; впровадження стандартів і контроль за їх дотриманням; співпраця з національними органами, що відповідають за розробку та впровадження стандартів з метою максимального зближення стандартів фінансової звітності в міжнародними стандартами.

Нові цілі РМСБО більшою мірою, ніж раніше орієнтовані на забезпечення практичного застосування міжнародних стандартів та їх конвергенцію з національними системами обліку, які визначають методи оцінки й підходи до подання інформації у фінансовій звітності. Тому після реорганізації в 2001 році РМСБО перейменував стандарти з «Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку» на «Міжнародні стандарти фінансової звітності».

Перший Міжнародний стандарт фінансової звітності був затверджений 19 червня 2003 року до поширюється на фінансову звітність за період, починаючи з 2004 року. Разом з тим стандарти, опубліковані до цього, зберігають свою назву (тобто Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку) і будуть замінюватися МСФЗ поступово.

Відповідно до Програми основними завданнями трансформації бухгалтерського обліку є:

• створення системи національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку та звітності, яка забезпечить потрібною інформацією користувачів, передусім інвесторів. Серед національних стандартів, розробляються як традиційні для вітчизняної практики документи, так і нетрадиційні, які до теперішнього часу не використовувалися;
• забезпечення зв’язку реформування бухгалтерського обліку з основними тенденціями гармонізації стандартів на міжнародному рівні та станом економіко-правового середовища і ринкових відносин в Україні;
• подання методичної допомоги у запровадженні та використанні реформованої моделі бухгалтерського обліку.

Приведення національної системи бухгалтерського обліку у відповідність до вимог ринкової економіки та міжнародними стандартами бухгалтерського обліку передбачається здійснювати за такими напрямами:

Законодавче закріплення принципів ведення бухгалтерського обліку.

З цією метою впроваджується Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», формується нормативна база – положення (стандарти) з бухгалтерського обліку, розробляється методичне забезпечення обліку (розробка і затвердження інструкцій, методичних вказівок), а також здійснюється використання Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств та інструкцій щодо його застосування.

Кадрове забезпечення програмних заходів реформи (підготовка, перепідготовка   та   підвищення   кваліфікації   спеціалістів бухгалтерського обліку та звітності, працівників податкових і ревізійних органів).

Заходи, передбачені програмою реформування бухгалтерського обліку, здійснюються за узгодженим планом.

Метою нормативного регулювання бухгалтерського обліку є забезпечення доступу всіх зацікавлених користувачів інформації та звітності, яка дає об’єктивну картину фінансового стану і результатів діяльності суб’єкта господарювання. Регулювання з боку держави підлягають сфери бухгалтерського обліку, пов’язані з узагальненням інформації та складанням звітності, необхідної зовнішнім користувачам.

Важливим у нормативному забезпеченні повинно стати збереження стабільності розвитку системи бухгалтерського обліку і створення умов для послідовного і раціонального здійснення притаманних бухгалтерському обліку функцій у підприємницькому середовищі.

Центральним моментом реформування бухгалтерського обліку є впровадження Положень (стандартів) бухгалтерського обліку (П(С)БО).

Таким чином, з 1 січня 2000 р. було розпочато процес реформування бухгалтерського обліку в Україні.

Види обліку на підприємстві і їх законодавча і нормативна база. Для нормального функціонування господарюючого суб’єкта в будь-якій економічній системі необхідно, щоб учасники, які приймають управлінські рішення, мали повну, точну і достовірну інформацію про фінансово-майновий стан керованого об’єкта. Тому ведення господарства вимагає організації спостереження за господарською діяльністю для контролю за виконанням намічених завдань та забезпечення органів управління необхідними даними. Таке спостереження досягається за допомогою господарського обліку.

Господарський облік – це кількісне відображення і якісна характеристика господарської діяльності з метою контролю і керівництва нею.

Система господарського обліку на підприємстві включає три види обліку:

• статистичний;
• оперативно-технічний (оперативний) облік;
• бухгалтерський.

Статистичний облік – це загальнодержавний облік. Він має справу  з  загальнодержавними  явищами,  тобто  з  макрорівнем інформації (але формується за рахунок інформації окремих підприємств).

Даний вид обліку застосовується при вивченні масових соціально-економічних явищ. Статистика збирає дані про ці явища і дає їм узагальнену числову характеристику; визначає і вимірює причини змін в досліджуваних явищах для встановлення закономірностей їх розвитку. Статистика відображає господарські явища в будь-яких показниках (трудових, натуральних, грошових) залежно від властивостей досліджуваних явищ.

Для отримання первинних облікових даних статистика використовує бухгалтерські документи і дані спеціальних статистичних спостережень. Основним джерелом статистики є звітність підприємств – бухгалтерська, статистична і оперативна. Статистика використовує, організовує та узагальнює дані перепису, народжуваності, зростання рівня освіти, складу населення за віком, статтю, професіями та ін. Статистика може обмежитися вибірковим методом спостереження і реєстрації. Статистика широко користується даними інших видів обліку. Головною особливістю статистичного обліку є те, що його дані використовуються для управління галузями, регіонами, економікою в цілому.

Оперативно-технічний (оперативний) облік – це відображення і контроль окремих господарських процесів. Застосовується, насамперед, в оперативному керівництві окремими ділянками роботи господарства (підприємства) для контролю за певними операціями на місці і в ході їх здійснення. Дані оперативного обліку в значній мірі беруться з тих же документів, що і дані бухгалтерського обліку, але вони можуть бути сформовані також на основі оперативних повідомлень у вигляді усної інформації або по телефону, факсу з подальшим письмовим підтвердженням.

Оперативний облік на підприємствах ефективно використовується для щоденного спостереження за виробленням продукції та її якістю, за навантаженням обладнанням, використанням робочого часу, виконанням норм виробітку, за ходом постачання, відвантаження та реалізації продукції відповідно до затвердженого графіка, за виконанням договорів з постачальниками і покупцями та ін.

Оперативний облік може бути встановлений на певний період (квартал, півріччя, сезон) без вказівки часу його дії. Тимчасовий оперативний облік застосовується під час сезонних робіт на період сільськогосподарських робіт для їх контролю. Постійний оперативний облік ведеться для оперативного контролю за виконанням кошторисів, нормативів, а також за явкою робітників і службовців на роботу. Оперативно-технічний облік може перериватися в часі і потреба в ньому з’являється у міру необхідності.

Бухгалтерський облік – це процес формування інформації про діяльність підприємства, узагальненої у формі фінансової звітності підприємства. За допомогою бухгалтерського обліку здійснюється суцільне, безперервне в часі відображення засобів і господарських операцій, процесів. Бухгалтерський облік є основним видом обліку.

В обліку для кількісного відображення господарських процесів застосовуються різні вимірники: грошові, натуральні, трудові.

Натуральні вимірники використовуються в підприємствах головним чином для обліку залишків і руху матеріалів, товарів та інших матеріальних ресурсів у їх натуральному виразі у відповідних заходах ваги, довжини, об’єму та ін.

Облік в натуральних вимірниках має велике значення для збереження власності. За допомогою натурального обліку ведеться спостереження за станом і рухом конкретних видів знарядь праці, предметів праці, готової продукції і здійснюється повсякденний контроль за їх збереженням. Дані натурального обліку використовуються для складання матеріальних балансів за галузях і всієї економіки. Натуральний облік, маючи велике контрольне значення, все ж обмежений у своєму застосуванні, оскільки натуральні показники не дають можливості узагальнено відображати різнорідні за своїми фізичними властивостями об’єкти обліку. Наприклад, не можна за допомогою натуральних показників відобразити сукупність усіх засобів виробництва даного підприємства або випуск всієї різнорідної його продукції. Тому з появою грошей поряд з натуральним вимірником почав застосовуватись грошовий вимірник.

Грошовий вимірник. На відміну від натуральних, грошовий вимірник служить для відображення господарських засобів і процесів у єдиному однорідному вимірі (у грошах). Грошові показники, засновані на натуральних, дозволяють відображати узагальнено всі господарські явища.

Застосування в обліку грошового вимірника випливає з того, що порівняння витрат суспільної праці відбувається опосередковано через вартість (грошовим виразом якої є ціна), за допомогою грошей і грошового обліку. Гроші виконують функції засобу обліку витрат суспільної праці, засобу обігу, платежу і накопичення. Тому в господарстві необхідний вартісної облік, а грошовий вимірник зберігає значення загального вимірника.

Трудовий вимірник. Для відображення в обліку кількості витраченого робочого часу використовують трудовий вимірник. Цим вимірником служать зазвичай одиниці часу (дні, години і т.д.).

Трудовий вимірник застосовується в поєднанні з натуральними вимірниками, в яких обчислюється кількість виконаної на одиницю часу роботи або користуються для виявлення продуктивності праці, розрахунку заробітку окремих робітників, виконання норм виробітку тощо.

Бухгалтерський облік – це облік безперервний і суцільний. Основним прийомом спостереження та первинного відображення цих операцій є оформлення їх документами. Крім того, деякі операції виявляються шляхом інвентаризації, тобто перевірки господарських засобів в натурі. Бухгалтерський облік характеризується особливим, властивим йому методом подвійного відображення господарських явищ.

Бухгалтерський та оперативний облік найтіснішим чином пов’язані між собою, оскільки обидва види обліку повинні в повному обсязі відображати єдиний господарський процес. Зв’язок показників оперативного та бухгалтерського обліку проявляється при виявленні та вивченні причин відхилень від нормативів, складанні звітності, економічному аналізі.

Таблиця 1.2

Законодавчо-нормативна база бухгалтерського обліку та фінансової звітності

№ з/п	Назва закону, нормативного документа	Орган, дата затверджен- ня, номер	Основний зміст
1	2	3	4
1	Закон «Про бухгалтерський облік та фінан- сову звітність в Україні»	ВРУ, 16.07.1999., № 996−XIV, з доп.	Визначає правові засади регулю- вання, організації, ведення бухгал- терського обліку та складання фінансової звітності в Україні
2	НП(С) БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності»	МФУ, 07.02.2013 р., № 73	Визначає мету, склад, принципи підготовки фінансової звітності та вимоги до визнання і розкриття її елементів
3	НП(С)БО 2 «Консолідована фінансова звітність»	МФУ, 27.06.2013 р., № 628	Визначає порядок складання консолідованої фінансової звітності та загальні вимоги до розкриття інформації щодо складання консолідованої фінансової звітності
4	П(С)БО 6 «Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах»	МФУ, 28.05.1999 р., № 137	Визначає порядок виправлення помилок, внесення та розкриття інших змін у фінансовій звітності
5	П(С)БО 7 «Основні засоби»	МФУ, 27.04.2000 р., № 92	Визначає принципи формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби та інші необоротні матеріальні активи, розкриття інформації про них у фінансовій звітності, визнання та оцінку основних засобів, їх переоцінку, амортизацію, вибуття основних засобів, розкриття інформації про основні засоби у примітках до фінансової звітності
6	П(С)БО 8 «Нематеріальні активи»	МФУ, 18.10.1999 р., № 242	Визначає принципи формування в бухгалтерському обліку інформації про нематеріальні активи, розкриття інформації про нематеріальні активи у фінансовій звітності, визнання та оцінку нематеріальних активів, їх переоцінку, амортизацію, зменшення корисності нематеріальних активів, розкриття інформації в примітках

 

 

7	П(С)БО 9 «Запаси»	МФУ, 20.10.1999 р., № 246	Визначає принципи формування в бухгалтерському обліку інформації про запаси і розкриття її у фінансовій звітності, визнання і первинну оцінку запасів, оцінку вибуття запасів, оцінку запасів на дату балансу, розкриття інформації про запаси в примітках до фінансової звітності
8	П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість»	МФУ, 08.10.1999 р., № 237	Визначає принципи формування в бухгалтерському обліку інформації про дебіторську заборгованість, визнання та оцінку дебіторської заборгованості, поточну дебіторську заборгованість, резерв сумнівних боргів, розкриття інформації про дебіторську заборгованість у примітках до фінансової звітності
9	П(С)БО 11 «Зобов’язання»	МФУ, 31.01.2000 р., № 20	Визначає принципи формування інформації про зобов’язання та її розкриття у фінансовій звітності, визнання та оцінку зобов’язань (довгострокових, поточних, забезпечень, непередбачених зобов’язань)
10	П(С)БО 12 «Фінансові інвестиції»	МФУ, 26.04.2000 р., № 91	Визначає принципи формування в бухгалтерському обліку інформації про фінансові інвестиції, її розкриття у фінансовій звітності, первісну оцінку фінансових інвестицій, оцінку фінансових інвестицій на дату балансу, облік фінансових інвестицій в асоційовані і дочірні підприємства, облік фінансових інвестицій для здійснення спільної діяльності, розкриття інформації про фінансові інвестиції у примітках до фінансової звітності
11	П(С)БО 13 «Фінансові інструменти»	МФУ, 30.11.2001 р., № 559	Визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про фінансові інструменти та її розкриття у фінансовій звітності
12	П(С)БО 14 «Оренда»	МФУ, 28.07.2000 р., № 181	Визначає принципи формування в бухгалтерському обліку інформації по орендним операціям, визнання та оцінку оренди, формування витрат з оренди, амортизацію об’єкта оренди, облік оренди в орендодавця. Дає

 

 

			приклад розрахунку фінансових витрат і розподіл їх між звітними періодами. Розкриває інформацію про оренду в примітках до фінансової звітності.
13	П(С)БО 15 «Дохід»	МФУ, 29.11.1999 р., № 290	Визначає принципи формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи від звичайної діяльності та її розкриття у фінансовій звітності, визнання та класифікацію доходів, оцінку доходу, розкриття інформації про доходи у примітках до фінансової звітності.
14	П(С)БО 16 «Витрати»	МФУ, 31.12.1999 р., № 318	Визначає принципи формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття у фінансовій звітності, визнання витрат, розкриття інформації про витрати у примітках до фінансової звітності.
15	П(С)БО 17 «Податок на прибуток»	МФУ, 28.12.2000 р., № 353	Визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати, доходи, активи і зобов’язання з податку на прибуток та її розкриття у фінансовій звітності
16	П(С)БО 18 «Будівельні контракти»	МФУ, 28.04.2001 р., № 205	Визначає методологічні засади формування підрядниками у бухгалтерському обліку інформації про доходи та витрати, пов’язані з виконанням будівельних контрактів, та її розкриття у фінансовій звітності
17	П(С)БО 19 «Об’єднання підприємств»	МФУ, 07.07.1999 рг., № 163	Визначає порядок відображення в обліку і звітності придбання інших підприємств, гудвілу, який виникає при придбанні, злиття підприємств, а також розкриття інформації про об’єднання підприємств, облік придбання, облік злиття підприємств
18	П(С)БО 21 «Вплив змін валютних курсів»	МФУ, 10.08.2000 р., № 193	Розкриває принципи формування в бухгалтерському обліку інформації щодо визначення впливу змін валютних курсів при здійсненні операцій в іноземній валюті, визнання та оцінку курсових різниць, відображення інформації у фінансовій звітності

 

 

19	П(С)БО 22 «Вплив інфляції»	МФУ, 28.02.2002 р., № 147	Визначає порядок коригування фінансової звітності, яка оприлюднюється, на вплив інфляції та загальні вимоги до розкриття інформації про неї в примітках до фінансової звітності
20	П(С)БО 23 «Розкриття інформації щодо пов’язаних сторін»	МФУ, 18.06.2001 р., № 303	Визначає методологічні засади формування інформації про операції пов’язаних сторін та її розкриття у фінансовій звітності
21	П(С)БО 24 «Прибуток на акцію»	МФУ, 16.07.2001 р., № 344	Визначає методологічні засади формування інформації про чистий прибуток на одну просту акцію та її розкриття у фінансовій звітності
22	П(С)БО 25 «Фінансовий звіт суб’єкта малого підприємництва»	МФУ, 25.02.2000 р., № 39	Встановлює зміст і форму Фінансового звіту суб’єкта малого підприємництва в складі Балансу (форма № 1-м), Звіту про фінансові результати (форма № 2-м), порядок заповнення його статей, а також зміст і форму спрощеного фінансового звіту суб’єкта малого підприємництва в складі Балансу (форма № 1-мс) і Звіту про фінансові результати (форма № 2-мс) та порядок заповнення його статей
23	П(С)БО 26 «Виплати працівникам»	МФУ, 28.10.2003р., № 601	Визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про виплати (у грошовій і не грошовій формах) за роботи, виконані працівниками, та її розкриття у фінансовій звітності
24	П(С) БО 27 «Необоротні активи, утримувані для продажу, та припинена діяльність»	МФУ, 17.11.2003 р., № 617	Визначає методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про необоротні активи, утримувані для продажу, та групу активів, що належить до вибуття в результаті операції прода- жу, а також припинену діяльність та розкриття такої інформації у фінан- совій звітності
25	П(С)БО 28 «Зменшення корисності активів»	МФУ, 24.12.2004 р. № 817	Визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про зменшення корисності активів та її розкриття у фінансовій звітності

 

 

26	П(С)БО 29 «Фінансова звітність за сегментами»	МФУ, 19.05.2005 р. № 412	Визначає методологічні засади формування інформації про доходи, витрати, фінансові результати, активи і зобов’язання звітних сегментів та її розкриття у фінансовій звітності
27	П(С)БО 30 «Біологічні активи»	МФУ, 18.11.2005 р. № 790	Визначає методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про біологічні активи і про одержані в процесі їх біологічних перетворень додаткові біологічні активи й сільськогосподарську продукцію та розкриття інформації про них у фінансовій звітності
28	П(С)БО 31 «Фінансові витрати»	МФУ 28.04.2006 р. № 415	Визначає методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про фінансові витрати та її розкриття у фінансовій звітності
29	П(С)БО 32 «Інвестиційна нерухомість»	МФУ 02.07.2007 р. № 779	Визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про інвестиційну нерухомість та її розкриття у фінансовій звітності
30	П(С)БО 33 «Витрати на розвідку запасів корисних копалин»	МФУ 26.08.2008 р. № 1090	Визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати на розвідку та визначення обсягів і якості запасів корисних копалин та її розкриття у фінансовій звітності
31	П(С)БО 34 «Платіж на основі акцій»	МФУ 30.12.2008 р. № 1577	Визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про операції, платіж за якими здійснюється на основі акцій з використанням інструментів власного капіталу та/або коштів (інших активів), а також її розкриття у фінансовій звітності
32	ПБО «Податкові різниці»	МФУ 25.01.2011 р. № 27	Визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про податкові різниці та її розкриття у фінансовій звітності

 

У сучасних умовах управління економікою бухгалтерський облік виконує не тільки функцію управління. Без бухгалтерського обліку жодна з основних категорій економіки – комерційний (господарський) розрахунок, собівартість, ціна, прибуток, кредит і ін. не може проявити себе. Отже, бухгалтерська система обліку стає об’єктивною необхідністю управління економікою.

Слідуючи традиції західної практики і спираючись на національні особливості обліку в Україну, систему обліку, що склалася на даний момент, можна представити в наступному вигляді (рис. 1 1).

Отже, система господарського обліку в управлінні економікою представлена трьома взаємопов’язаними видами обліку (оперативним, бухгалтерським, статистичним). Бухгалтерський облік, в свою чергу, можна поділити на фінансовий та управлінський облік.

Фінансовий облік – це комплексний синтетичний облік всіх засобів і всієї економічної діяльності. Він також включає аналітичний облік розрахунків з постачальниками, покупцями, іншими організаціями та особами, а також аналітичний облік фінансових операцій (облік акцій і дивідендів, облігацій, векселів, кредитів та відсотків, інвестицій). За даними фінансового обліку виявляється прибуток або збиток і складається його фінансова звітність (баланс, звіт про фінансових результатах та ін.). Фінансовий облік дає інформацію про результати економічної діяльності підприємства. Фінансовий облік і звітність регулюється державою і стандартами (табл. 1.2).

Призначення управлінського обліку – забезпечити інформацією керівників, відповідальних за досягнення конкретних виробничих цілей. Управлінський облік здійснюється підприємством для забезпечення внутрішніх потреб в інформації. Управлінський облік в більшості країн регулюється державою і є комерційною таємницею підприємства. Управлінський облік відрізняється від традиційного фінансового обліку.

Порівнявши ці два види обліку, можна зазначити, що важливою рисою фінансового обліку є націленість. Фінансовий облік описує місце операції, завданням управлінського обліку є передбачення наслідків майбутніх операцій. В управлінському обліку інформації використовується в основному для прогнозування. Фінансова звітність підлягає публікації, управлінський облік є комерційною таємницею підприємства.

У всіх видах обліку використовуються облікові вимірники.

 

Завдання бухгалтерського обліку

Бухгалтерський облік є найважливішою функцією управління, являє собою інформаційну базу підприємства, що використовується для прийняття управлінських рішень.

Ціль бухгалтерського обліку в загальному вигляді може бути визначена як інформаційне забезпечення ефективної діяльності підприємства, збереження активів та захисту інтересів власників. Відповідно бухгалтерський облік вирішує такі завдання:

• отримання точної та своєчасної інформації про наявність та рух всіх ресурсів підприємства для забезпечення їх збереження та ефективного використання;
• достовірне і точне визначення фінансових результатів діяльності підприємства і його рентабельності, як основних показників ефективності їх роботи в умовах ринку;
• постійний контроль за ефективним і раціональним використанням матеріальних, трудових і грошових ресурсів конкурентоспроможності своєї продукції і послуг, що надаються;
• захист економічної інформації від конкурентів і третіх осіб, які можуть нанести шкоду діяльності підприємства;
• якісне складання і своєчасне надання звітності, яка визначається законодавством.

Разом з тим основне завдання бухгалтера – якістю своєї праці забезпечить створення максимально достовірної інформації. Це можливо при дотриманні наступних умов:

• безперервне ведення бухгалтерського обліку;
• вибір оптимальної форми організації бухгалтерського обліку;
• формування ефективної облікової політики на базі визначення пріоритетів економічної політики підприємства;
• вибір відповідної форми бухгалтерського обліку;
• розробка схеми документообігу і технології обробки облікової інформації;
• розробка системи внутрішньогосподарського (управлінсь- кого) обліку;
• створення необхідних умов для правильного ведення бухгалтерського обліку з боку керівника підприємства.

Обов’язки головного бухгалтера визначені пунктом 7 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження документів протягом встановленого строку покладається на власників підприємства або посадова особа, яка здійснює керівництво підприємством (пункт 3 статті 8 Закону).

Бухгалтер несе персональну відповідальність у таких випадках:

1. Неправильне ведення обліку, наслідком чого стали занедбаність у бухгалтерському обліку і спотворення в бухгалтерській звітності.
2. Прийняття до виконання й оформлення документів по операціях, що суперечать встановленому порядку приймання, оприбуткування, зберігання і витрачання грошових коштів, матеріальних та інших цінностей.
3. Несвоєчасні і неправильні розрахунки з бюджетом.
4. Порушення порядку списання з бухгалтерських балансів недостач, дебіторської і кредиторської заборгованості та інших втрат.
5. Складання недостовірної фінансової звітності.
6. Інші порушення Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Все перераховане вище є об’єктом адміністративних штрафів відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Солідарна відповідальність бухгалтера і керівника виникає

за: порушення правил і положень, що регламентують фінансово- господарську діяльність суб’єкта підприємництва;

• порушення строків подання бухгалтерської звітності;
• недостовірне відображення даних про господарську діяльність господарюючого суб’єкта.

Це також об’єкт адміністративних штрафів.

Посадові особи підприємства можуть бути суб’єктами кримінальних злочинів. Поняття «посадові особи», до якого включається керівник і головний бухгалтер, визначено статтею 164 Кримінального Кодексу України.

Предмет та об’єкти бухгалтерського обліку

Поняття предмету і методу в бухгалтерському обліку завжди знаходиться в центрі уваги її дослідників. Сформулювати предмет обліку – означає вирішити питання про місце і роль науки про бухгалтерський облік серед інших економічних наук і водночас з’ясувати сферу його застосування, а також значення і можливості в управління господарською діяльністю суб’єкта господарювання.

Щоб визначити, що ж є предметом бухгалтерського обліку, слід визначити його об’єкти.

Основними об’єктами бухгалтерського обліку є господарські засоби та господарські процеси.

Господарські засоби – це ті ресурси, якими володіє підприємство для здійснення своєї господарської діяльності.

Господарські процеси – це окремі стадії руху коштів, що складаються з господарських операцій – дій і подій, що викликають зміни в структурі активів, зобов’язань, власному капіталі підприємства.

На різних ділянках застосування бухгалтерського обліку його зміст визначається формами власності та характером діяльності підприємств. Так, в державних промислових підприємствах найважливішими об’єктами обліку є склад господарських засобів, джерела господарських засобів, господарські процеси, пов’язані з ними витрати і фінансові результати.

У  буквальному  перекладі  з  латинської  «об’єкт»  означає

«предмет». У філософському розумінні об’єкт виражає те, що протистоїть суб’єкту в його практичній і пізнавальній діяльності. Бухгалтерський облік, виступаючи функцією управління, передбачає, з одного боку суб’єкт управління, а з іншого – об’єкти реально здійснюваної діяльності, які спостерігаються і пізнаються суб’єктом управління за допомогою обліку.

Об’єкти бухгалтерського обліку виражаються в єдиному грошовому вимірнику і відображають складові елементи кругообігу коштів і фондів тієї частини процесу відтворення, що відображається в системному бухгалтерському обліку.

Господарські засоби, як об’єкт обліку, традиційно класифікують за двома ознаками: 1) за складом і розміщення; 2) за джерелами утворення і цільовим призначенням.

Важливість цієї класифікації полягає в тому, що групування засобів за складом і розміщенням використовується для заповнення лівої частини балансу (активу), а групування за джерелами утворення і цільовим призначенням – для заповнення правої частини балансу (пасиву)

 

По складу і розміщенню 1. Необоротні активи 2. Оборотні активи 3. ​Необоротні активи, утримані для продажу,та групи вибуття

За джерелами утворення і цільовим призначенням 1. Власний капітал 2. Довгострокові зобов’язання і забезпечення 3. Поточні зобов’язання і забезпечення 4. Зобов’язання, пов’язані з необоротними активами, утриманими для продажу , та групами вибуття

Рис. 1.3. Класифікація господарських засобів підприємства

За складом і використанням господарські засоби підприємства групують за такими напрямами:

• за формами функціонування: матеріальні засоби (активи), нематеріальні засоби (активи), фінансові активи;
• за монетарною ознакою: монетарні та немонетарні активи;
• за характером участі в господарському процесі, швидкістю їх обігу: оборотні та необоротні;
• за рівнем ліквідності: ліквідні та неліквідні;
• за участю у виробничому процесі: засоби у сфері виробництва (виробничі засоби), засоби у сфері обігу, невиробничі засоби;
• за видами діяльності: засоби, що використовуються в операційній і фінансовій діяльності підприємства та засоби, що використовуються в інвестиційній діяльності підприємства;
• за нарахуванням зносу (амортизації): господарські засоби (активи), що підлягають амортизації, і господарські засоби, на які амортизацію не нараховують.

Згідно з НП(С)БО 1 активи – ресурси, контрольовані підприємством в результаті минулих подій, використання яких, як очікується, призведе до отримання економічних вигод у майбутньому.

Матеріальні активи – це засоби підприємства, які мають матеріально-речову форму; наприклад споруди, сировина, готова продукція тощо.

Економічна вигода – потенційна можливість отримання підприємством грошових коштів від використання активів.

Фінансові активи – це група господарських засобів (активів) підприємства у формі готівкових коштів та інших фінансових інструментів, які належать підприємству. До цієї групи належать готівкові кошти та їх еквіваленти в національній та іноземній валютах, фінансові інвестиції підприємства, дебіторська заборгованість.

Фінансові інвестиції – це активи, що їх утримує підприємство для збільшення прибутку (відсотків, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу або інших вигод для інвестора. У бухгалтерському обліку виділяють довгострокові фінансові інвестиції з терміном повернення понад рік і короткострокові (поточні) фінансові інвестиції з терміном повернення до року.

Залежно від способу перенесення вартості на готову продукцію засоби виробництва поділяються на основні та оборотні. Основні засоби обслуговують виробництво протягом тривалого періоду, беручи участь у декількох виробничих циклах, зберігають свою натуральну форму, переносять свою вартість на готову продукцію частинами у міру свого зносу. Оборотні засоби повністю споживаються в одному виробничому циклі і всю свою вартість одноразово передають на створюваний продукт.

Розподіл господарських засобів за складом і використанням можна представити на рис. 1.4.

Оборотні засоби (активи) – це грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом дванадцяти місяців від дати балансу чи протягом одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік. Основними елементами оборотних активів підприємства є товарно-матеріальні цінності, запаси у виробництві, готова продукція, дебіторська заборгованість, грошові кошти на рахунках у банках і в касі.

Операційний цикл – проміжок часу між придбанням запасів для здійснення діяльності та отриманням коштів від реалізації виробленої з них продукції або товарів і послуг.

Необоротні господарські засоби (активи) підприємства – це сукупність майнових цінностей, які багаторазово беруть участь у процесі його господарської діяльності. До них належать господарські засоби з тривалістю використання понад рік: основні засоби, нематеріальні активи, довгострокові фінансові інвестиції, капітальні інвестиції,   відтерміновані   (відстрочені)   податкові   активи,

 

довгострокова дебіторська заборгованість, інші необоротні матеріальні активи.

Розглянемо детальніше кожну групу (рис. 1.5).

Нематеріальний актив – немонетарний актив, який не має матеріальної форми, може бути ідентифікований (відокремлений від підприємства) та утримується підприємством з метою використання протягом періоду більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, адміністративних цілей або надання в оренду іншим особам.

Під нематеріальним активом розуміється умовна вартість об’єктів промислової та інтелектуальної власності, а також інших майнових прав, визнаних об’єктом власності конкретного підприємства. До нематеріальних активів відносять придбані підприємством  за  плату  патенти,  ліцензії,  авторські  права, програмне забезпечення обчислювальної техніки, права на винаходи, промислові зразки, товарні знаки, права на «ноу-хау».

Основні засоби – це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів і надання послуг, передачі в оренду іншим особам, або для здійснення адміністративних і соціально- культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він перевищує рік).

Основні засоби беруть участь не в одному, а в декількох кругообігу господарських засобів і переносять свою вартість на вироблювану продукції поступово, частинами, у вигляді амортизації. При цьому фізична форма основних засобів залишається незмінною. Та частина вартості, що включена у створений продукт, після його продажу перетворюється в грошові засоби, призначені для повного або часткового відтворення зношених засобів праці.

До основних засобів відносяться: земельні ділянки, капітальні витрати на поліпшення земель – меліоративні, осушувальні, іригаційні та інші роботи, будівлі та споруди, машини й обладнання, транспортні засоби, інструменти, прилади та інвентар, робочий і продуктивну худобу, багаторічні насадження.

Під незавершеним будівництвом розуміється вартість незавершеного будівництва (включаючи обладнання для монтажу, що використовується для власних потреб підприємства).

Довгострокової дебіторської називається заборгованість фізичних та юридичних осіб по даному підприємству, яка не виникає в ході нормального операційного циклу або буде погашена протягом дванадцяти місяців з дати балансу на термін більше одного року.

Довгострокові фінансові інвестиції – витрати на часткове участь у статутному капіталі інших суб’єктів господарювання, на придбання акцій і облігацій на довгострокових умовах (більше одного року). До них також відносять довгострокові позики, які були передані іншим суб’єктам ведення господарства під боргові зобов’язання.

До інших необоротних активів відносять бібліотечні фонди, малоцінні необоротні активи, тимчасові (нетитульні) споруди, природні ресурси, інвентарна тара, предмети прокату та ін.

До оборотних активів належать виробничі запаси (сировина та матеріали, паливо, запасні частини, малоцінні швидкозношувані предмети), незавершене виробництво і напівфабрикати власного вироблення, готові вироби, грошові кошти та кошти в розрахунках.

Сировина і матеріали в обліку поділяють на основні і допоміжні матеріали. Основними називають ті матеріали, які утворюють речову основу виробленого вироби. Наприклад, для металорізального верстата основними матеріалами є чорні і кольорові метали, для письмового столу – дерево, для взуття – шкіра, тканина, гума. До допоміжних матеріалів можна віднести фарби, лаки, клей та інші матеріали, що додають продукції корисні якості, але не утворюють її речової основи.

Паливо, по суті, належить до допоміжних матеріалів, однак через своє значення в господарстві воно особливо контролюється і для цього виділяється в обліку.

Запасні частини потрібні для періодичних ремонтів машин і устаткування, тому на підприємствах доцільно утворювати запас вузлів і деталей, необхідних для заміни.

До малоцінних швидкозношуваних предметів відносяться малоцінні засоби праці, однак до них віднесені також спеціальний одяг і спеціальне взуття, що забезпечують безпеку та захист працівника на виробництві.

Незавершене виробництво – це розпочата обробкою, але ще не закінчена продукція, що знаходиться на різних стадіях обробки у виробничих цехах. Оскільки на неї витрачено сировину та матеріали, а також працю робітників на тих стадіях обробки, які ця незакінчена продукція вже пройшла, то її оцінюють виходячи з понесених витрат і ступеня готовності.

Готовими вважають вироби, що повністю закінчені обробкою, прийняті відділом технічного контролю, упаковані і здані на склад готової продукції. Фінансові інвестиції представляють собою активи, придбані підприємством з метою збільшення прибутку (відсотків, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу та інших вигод для підприємства.

Еквіваленти грошових коштів – це короткострокові високоліквідні фінансові інвестиції, які вільно конвертуються у певні суми грошових коштів і які характеризуються незначним ризиком зміни вартості.

Серед грошових коштів слід назвати грошові кошти в касі та на рахунках в банках.

В умовах ринкової економіки виникає такий вид цінностей, як цінні папери. До цінних паперів відносяться акції та облігації інших підприємств, ощадні сертифікати, векселі, чеки та інших організацій, що знаходяться в розпорядженні цього підприємства. Ці папери свідчать  про  вкладення  коштів  підприємства  у  фінансування діяльності сторонніх підприємств, а також про видачу довгострокових і короткострокових позик на комерційній основі.

Серед господарських коштів слід згадати і так звані засоби в розрахунках, до яких відносяться всі види дебіторської заборгованості. Дебітором називається боржник підприємства, який отримав аванс на якісь цілі або не сплатив рахунки за поставлені товари чи надані послуги. Дебіторська заборгованість – це сума заборгованості підприємству на певну дату.

Отже, головна відмінність між необоротними і оборотними активами полягає у характері їх участі в господарському обороті. Нематеріальні активи, основні засоби, довгострокові фінансові інвестиції неодноразово протягом ряду років беруть участь у господарському обороті і свою вартість на вироблену продукцію переносять частинами, поступово.

На відміну від необоротних оборотні активи беруть участь тільки в одному кругообігу господарських засобів: предмети праці (сировина, матеріали, паливо) свою вартість на вироблену продукцію переносять відразу і повністю.

Джерела формування майна показують, за рахунок яких коштів підприємство сформувало свої оборотні та необоротні активи, зроблено це за рахунок власного капіталу або використані залучені кошти у вигляді зобов’язань.

Групування господарських засобів за джерелами утворення і призначенням показує, за рахунок яких джерел утворено майно підприємства. Кошти підприємства утворюються за рахунок різних джерел: джерела власних коштів, джерела позикових коштів і зобов’язань (рис. 1.6).

Джерела власних коштів (закріплених) – це основні джерела коштів підприємства. До них відносяться статутний капітал, інші види капіталу, прибуток, тобто власний капітал і позиковий капітал.

Власний капітал – частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов’язань.

Власний капітал інвестується його власниками на невизначений проміжок часу і не припускає повернення коли-небудь в майбутньому. Власники власного капіталу, на відміну від власників позикового капіталу, не розраховують на отримання винагороди. Ця винагорода залежить від результатів діяльності підприємства і виплачується у вигляді дивідендів. Власний капітал включає статутний капітал, додатковий капітал, отриманий понад номіналу акцій або емісійний дохід, нерозподілений прибуток, додатковий капітал від переоцінки основних засобів та запасів.

Зобов’язання – заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють в собі економічні вигоди.

Джерела позикових (залучених) коштів – це борги. До них відносяться позики банків (короткострокові, довгострокові), постачальників, кредиторів.

Зобов’язання за розподілом суспільного продукту. Крім вартості спожитих в процесі виробництва засобів і предметів праці, до витрат на виробництво продукції включається і заробітна плата. Заробітна плата є частиною суспільного продукту, призначена для особистого споживання. Відображення заробітної плати у складі виробничих витрат відображає виникнення у підприємства зобов’язань перед робітниками і службовцями при розподілі суспільного продукту. Одночасно з нарахуванням заробітної плати підприємство здійснює відрахування з неї. Ці відрахування також включаються до складу витрат на виробництво і відображають виникнення у підприємства зобов’язань перед органами соціального страхування. З нарахованої заробітної плати проводяться утримання податків. Це зменшує заборгованість підприємства перед робітниками та службовцями і в той же час створює зобов’язання перед бюджетом.

Зобов’язання поділяють на довгострокові (зі строком погашення більше одного року) і короткострокові (з терміном погашення до одного року).

До короткострокових зобов’язань відносять: заборгованість персоналу з оплати праці; заборгованість бюджету та державних цільових фондів по обов’язкових платежах; аванси отримані; заборгованість постачальникам і ін

Визначення складових власного капіталу, зобов’язань і доходів майбутніх періодів наведено в НП(С)БО 1.

Статутний капітал – це загальна вартість активів, які є внеском власників (учасників) до капіталу підприємства.

Пайовий капітал – це сума пайових внесків членів спілок та інших підприємств, передбачена установчими документами.

Додатковий вкладений капітал – це сума перевищення вартості реалізації випущених акцій над їх номінальною вартістю, або це суми, внесені засновниками понад статутний капітал.

Інший додатковий капітал – сума дооцінки необоротних активів, вартість необоротних активів, безкоштовно отриманих підприємством від інших юридичних або фізичних осіб, та інші види додаткового капіталу.

Резервний капітал – сума резервів, створених відповідно до чинного законодавства або установчих документів за рахунок нерозподіленого прибутку підприємства.

Неоплачений капітал – сума заборгованості власників (учасників ков) за внесками до статутного капіталу. Цяа сума вираховується при визначенні підсумку власного капіталу.

Вилучений капітал – фактична собівартість акцій власної емісії або часток, викуплених товариством у його учасників. Сума вилученого капіталу підлягає вирахуванню при визначенні підсумку власного капіталу.

Прибуток – це позитивна різниця між доходами підприємства і його витратами. Це фінансовий результат діяльності і джерело формування власних коштів підприємства. При наявності від’ємної різниці підприємство має збиток.

Забезпечення наступних витрат і платежів, нараховані (але не виплачені) у звітному періоді витрати на оплату майбутніх відпусток, гарантійні зобов’язання, а також залишки коштів цільового фінансування і цільових надходжень, отриманих з бюджету та інших джерел.

Довгострокові кредити банків – сума заборгованості підприємства банку за отриманими від нього позик на період більше одного року.

Інші довгострокові фінансові зобов’язання – сума довгострокової заборгованості підприємства щодо залучення позикових коштів небанківським установам.

Короткострокові кредити банків – сума поточних зобов’язань підприємства перед банками за отриманими від них позиками на період до одного року.

Векселі видані – сума заборгованості, на яку підприємство видало векселі на забезпечення поставок (робіт, послуг) постачальників, підрядників та інших кредиторів.

Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги – сума заборгованості постачальникам і підрядникам за матеріальні цінності, виконані роботи та отримані послуги.

Поточні зобов’язання за розрахунками – це борг підприємства за отриманими авансами, бюджету, з позабюджетних платежів, зі страхування, з оплати праці тощо

Доходи майбутніх періодів – це доходи, уже отримані підприємством за роботу, яка буде виконана в наступних звітних періодах, тобто це теж зобов’язання.

Отже, господарські засоби і джерела їх утворення – це одні й ті ж кошти, але розглядаються в різних аспектах. Якщо нас цікавить склад господарських засобів, якими володіє підприємство, то ми повинні визначити, яка величина необоротних і оборотних активів, їх структура; багато з цих коштів (крім коштів в розрахунках і на банківських рахунках) можна побачити на власні очі, торкнутися, перерахувати. Що ж до їх джерел, то власний капітал, кредити і кредиторська заборгованість виглядають не настільки конкретно. Однак, знання складу та джерел їх утворення необхідно для інформування про величину і структуру господарських засобів.

Операційна діяльність – це основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, не є інвестиційною та фінансовою діяльністю.

До основної діяльності відносять операції, пов’язані з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, послуг), які є визначатися метою створення підприємства і забезпечують основну частку його доходу. Для торговельного підприємства такими будуть операції з придбання та реалізації товарів, для виробничого – з придбання матеріалів і сировини, виготовлення продукції та її реалізації, для страхової компанії – з надання послуг зі страхування і ін.

Витрати, пов’язані з основною діяльністю, розрізняють за функціями – виробництво, управління, збут і ін.

Інша операційна діяльність включає реалізацію іноземної валюти, інших оборотних активів, операційну оренду активів, отримання доходів або понесення втрат від операційної курсової різниці, створення резервів сумнівних боргів, отримання грантів та субсидій, уцінку запасів, здійснення досліджень і розробок, отримання або сплату санкцій за господарськими договорами та ін.

Інша діяльність підприємства розділяється на інвестиційну та фінансову. Інвестиційною діяльністю вважають придбання та реалізацію тих необоротних активів, а також тих фінансових інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів.

Під фінансовою діяльністю розуміють діяльність, яка призводить до змін розміру і складу власного і позикового капіталу підприємства.

Повне віднесення господарських операцій до окремих видів діяльності забезпечить достовірність фінансової звітності підприємства і можливість прийняття правильних управлінських рішень.

Наступним об’єктом обліку є господарські процеси, які поділяються на:

• процес постачання;
• процес виробництва;
• процес реалізації.

Виконуючи завдання, промислові підприємства здійснюють безліч операцій, які утворюють зміст певних господарських процесів. В процесі роботи підприємств відбувається безперервний рух засобів, в ході якого вони переходять з однієї форми в іншу. Рух засобів відбувається у вигляді безперервного кругообігу. Це означає, що оборотні кошти підприємства знаходяться в кожен даний момент на всіх його стадіях. Такими стадіями є:

• процес постачання (перша фаза обігу) – придбання предметів праці для виробництва готової продукції;
• процес виробництва – створення готової продукції;
• процес реалізації – передача готової продукції споживачам шляхом купівлі-продажу, в результаті чого підприємство отримує від покупця грошові кошти.

Відображення і вивчення предмета бухгалтерського обліку забезпечується за допомогою методу бухгалтерського обліку, що формує його в специфічну інформаційну систему. Органічний зв’язок предмета і методу – коли метод визначається характером його предмета – неодмінна умова розвитку будь-якої науки.

Метод бухгалтерського обліку

Господарська діяльність підприємств різноманітна, що визначається специфікою діяльності (виробництво, торгівля, надання послуг тощо) і видами діяльності (основна, фінансова, інвестиційна). Формування повної і достовірної інформації про всю діяльність підприємства, необхідної для здійснення управлінських функцій і контролю, можливо тільки з використанням комплексу специфічних прийомів і способів, тобто на основі методу бухгалтерського обліку. Зміст методу будь-якої дисципліни залежить від конкретних особливостей предмета, завдань і вимог, що пред’являються до даної науки.

Бухгалтерський облік характеризується особливим, властивим йому методом відображення господарських явищ. Науковий зміст методу визначається загальним підходом бухгалтерського обліку до явищ господарського життя, що полягає в тому, що всі засоби і процеси, що відображають предмет бухгалтерського обліку, узагальнюються в їх єдності, взаємозв’язку шляхом числового відображення.

Метод бухгалтерського обліку – це сукупність прийомів і способів, що забезпечують формування повної і достовірної інформації про діяльність суб’єкта господарювання з метою прийняття управлінських рішень.

Специфіка методу визначається особливостями предмета дослідження. Оскільки предметом бухгалтерського обліку є стан використання активів, власного капіталу та зобов’язань підприємства, то метод бухгалтерського обліку повинен забезпечити можливості їх дослідження. Для відображення предмета обліку як єдиного цілого необхідно привести всі складові частини предмета до єдиного вимірника – грошового, згрупувати активи, капітал та зобов’язання підприємства за ознакою економічної однорідності.

При більш детальному розгляді метод бухгалтерського обліку поділяється на складові частини, тобто елементи методу бухгалтерського обліку.

Основними елементами методу бухгалтерського обліку є:

а) документування та інвентаризація як способи спостереження за господарськими явищами і первинного їх контролю;

б) система рахунків і подвійний запис як спосіб реєстрації та поточного групування господарських операцій;

в) оцінка і калькулювання як способи вартісного вимірювання господарських процесів;

г) баланс і звітність як способи узагальнення рахункових записів.

Документування – первинна реєстрація всіх господарських операцій суб’єкта підприємництва. За допомогою документації досягається безперервне і суцільне відображення об’єктів обліку. Документування – це основний спосіб бухгалтерського спостереження за господарською діяльністю підприємства. Відображення господарських операцій в документах проводиться в момент здійснення цих операцій і є першим етапом обліку. Документування виступає підставою для здійснення бухгалтерських записів і забезпечує точність, достовірність і безперечність облікових показників, а також можливість їх контролю. Документи мають особливе значення в забезпеченні збереження власності. Облікові документи виступають єдиною основою всіх видів обліку, що забезпечує єдність їх показників.

Інвентаризація використовується поряд з документуванням для суцільного охоплення здійснених господарських операцій, а також для контролю бухгалтерських записів. Інвентаризація – це один із способів спостереження за господарською діяльністю, контролю за збереженням власності та забезпечення достовірності облікових даних. За допомогою інвентаризації облікові дані зіставляються з фактичними даними. Результат інвентаризації (надлишки, недостача) відображається в актах (порівняльних відомостях), що виступають підставою для облікових записів.

Система рахунків. Бухгалтерські рахунки також є елементом методу бухгалтерського обліку. Для отримання підсумкових даних про кожен об’єкт обліку необхідно всі господарські операції після їх оцінки згрупувати та узагальнити в певному порядку. Для цього операції, відображені в документах, реєструються на рахунках бухгалтерського обліку. Отже, бухгалтерські рахунку – це вторинна реєстрація здійснених господарських операцій. Для кожного об’єкта бухгалтерського обліку, тобто для кожного виду господарських процесів, для кожної категорії господарських засобів та їх джерел відкривається окремий рахунок. Таким чином, рахунки є системою, що охоплює весь предмет бухгалтерського обліку на даному підприємстві.

Подвійний запис. Кожна операція на підставі бухгалтерського документа реєструється в системі рахунків подвійним записом. Подвійна запис – це спосіб відображення на рахунках змін, викликаних господарськими операціями в об’єктах бухгалтерського обліку. Подвійна запис полягає в реєстрації кожної господарської операції одночасно на двох рахунках. Цим забезпечується відображення на рахунках всіх операцій як взаємопов’язаних моментів руху засобів.

Оцінка. Для відображення і узагальнення в обліку різнорідних господарських операцій їх необхідно оцінити. Оцінка – це спосіб вираження в грошовому вимірнику господарських явищ, що підлягають обліку. Оцінка полягає в тому, що натуральні показники, що містяться в первинних документах, переводяться в грошові. Бухгалтерський облік охоплює тільки ті елементи процесу відтворення, які піддаються грошовій оцінці. Оцінка є обов’язковою передумову обліку, оскільки кожне господарське явище, перш ніж воно буде відображено в рахункових записах, має отримати грошову оцінку. В основі оцінки майна лежать реальні витрати, виражені в грошовому вимірнику. З метою зіставності майна та джерел його утворення для відображення в балансі проводиться оцінка, що досягається шляхом дотримання встановлених положень і правил оцінки. В окремих випадках оцінка може бути виражена в результаті обліку, тобто після документально обґрунтованого відображення і узагальнення витрат, пов’язаних з певним процесом – заготівлею матеріалів, виробництвом продукції та ін. Таке відображення і узагальнення витрат завершується калькулюванням.

Калькулювання також є елементом методу бухгалтерського обліку. Калькулювання – це спосіб обчислення собівартості продукції. Він полягає у підрахунку витрат і встановленні собівартості одиниці продукції (робіт, послуг).

Бухгалтерський баланс – це спосіб економічного групування та узагальнення інформації про майно підприємства за складом, розміщенням та джерелами утворення в єдиній грошовій оцінці на певну дату. Засоби підприємства відображаються в бухгалтерському балансі в грошовому вираженні в двох групуваннях: одна показує якими засобами підприємство володіє, інша – з яких джерел вони були утворені. Обидві частини балансу рівні, так як відображають одне й те ж майно, але з одного боку складу і розміщення, з іншого – за джерелами його утворення.

Звітність підприємства – це система показників, що характеризує господарську діяльність підприємства за певний період. Звітність – це система підсумкових показників, що отримується за даними обліку. Вона складається з ряду таблиць і служить для управління та оперативного керівництва підприємством, аналізу та оцінки роботи підприємства, прийняття управлінських рішень. Для складання звітності використовуються підсумки записів за звітний період в системі рахунків бухгалтерського обліку.

Питання для самоконтролю:

1. Що таке господарський облік?
2. Історія виникнення господарського обліку.
3. Яка роль відводиться бухгалтерського обліку в системі управління підприємством?
4. Дайте визначення бухгалтерського обліку.
5. Що ми розуміємо під законодавчою та нормативною базою бухгалтерського обліку?
6. Що таке Положення (стандарт) бухгалтерського обліку?
7. Хто несе відповідальність за організацію бухгалтерського обліку на підприємстві?
8. Які функції покладаються на головного бухгалтера в процесі організації бухгалтерського обліку на підприємстві?
9. Що є об’єктами бухгалтерського обліку?
10. Що являє собою предмет бухгалтерського обліку?
11. Що таке основні засоби підприємства?
12. Чим відрізняються нематеріальні активи від основних засобів?
13. З чого складаються джерела формування майна підприємства?
14. Які складові власного капіталу?
15. Що таке господарські процеси підприємства?

Тести для самоконтролю:

1. Господарський облік – це:

а) система відображення господарських процесів;

б) система контролю за господарськими процесами; в) система контролю за майном підприємства;

г) кількісне відображення і якісна характеристика господарської діяльності з метою контролю за ходом виконання плану і управління діяльністю підприємством.

2. Обліковий вимірник – це одиниця, за допомогою якої вимірюють:

а) господарські засоби, джерела і операції; б) господарські засоби;

в) джерела утворення засобів; г) господарські операції.

3. У господарському обліку застосовуються наступні вимірники:

а) натуральні, грошові, трудові;

б) грошові, трудові, вартісні, статистичні; в) трудові, натуральні, умовно-натуральні;

г) натуральні, умовно-натуральні, трудові, грошові.

4. Господарський облік поєднує в собі наступні види обліку:

а) статистичний і бухгалтерський; б) бухгалтерський та оперативний;

в) оперативний, бухгалтерський і статистичний; г) бухгалтерський, статистичний і натуральний.

5. Оперативний облік застосовується для:

а) спостереження за окремими господарськими операціями з метою управління ними;

б) спостереження за окремими господарськими операціями після їх здійснення;

в) спостереження за майбутніми господарськими явищами;

г) спостереження і контролю за окремими господарськими операціями з метою оперативного управління безпосередньо в ході їх здійснення.

6. Бухгалтерський облік застосовується для:

а) відображення і контролю за засобами і процесами підприємств у загальному вигляді;

б) спостереження і контролю за господарською діяльністю окремих підприємств з метою отримання про неї поточних і підсумкових даних;

в) вимірювання майна в грошовому вимірі; г) збереження майна власника.

7. Статистичний облік застосовується для:

а) вивчення масових явищ в області економіки;

б) вивчення і контролю окремих суспільних явищ;

в) приватних явищ в області економіки і суспільного життя; г) масових явищ у галузі економіки та суспільного життя.

8. До бухгалтерського обліку висуваються такі вимоги:

а) своєчасність ведення обліку та надання облікових даних; б) простота, ясність, доступність;

в) точність, достовірність, ясність обліку, економність його ведення;

г) відповідність бухгалтерського обліку завданням управління і контролю, своєчасність ведення обліку та подання звітних даних, повнота, точність, достовірність, ясність обліку, економність його ведення.

9. Внутрішні користувачі бухгалтерської інформації це:

а) власники та учасники підприємства; б) кредитори і постачальники;

в) банки;

г) фіскальна служба та Пенсійний фонд України.

10. Зовнішніми користувачами бухгалтерської інформації є:

а) власники;

б) менеджери;

в) працівники підприємства;

г) фіскальна служба та Пенсійний фонд України.

11. Кредитори потребують отримання даних про підприємство щодо:

а) заробітної плати менеджерів та економістів; б) податків, що сплачуються підприємством;

в) платоспроможності підприємства;

г) обсягу кредиторської заборгованості підприємства.

12. Принцип обачності полягає в тому, що:

а) операції повинні враховуватися виходячи з їх сутності, а не лише юридичної форми;

б) операції повинні враховуватись виходячи з їх юридичної форми;

в) фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки операцій та подій, які можуть вплинути на рішення, що приймаються на їх основі;

г) методи оцінки, що застосовуються в бухгалтерському обліку, повинні запобігати заниженню оцінки зобов’язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства.

Література:

1. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», затв. ВРУ від 16.07.1999. № 996 – XIV.
2. НП(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затв. наказом МФУ від 07.02.2013 р. № 73.
3. П(С)БО 7 «Основні засоби», затв. Наказом МФУ від 04.2000 р.

№ 92.

6. П(С)БО 8 «Нематеріальні активи», затв. Наказом МФУ від 18.10.1999 р. № 242.
7. П(С)БО 9 «Запаси», затв. Наказом МФУ від 10.1999 р. № 246.
8. П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість», затв. Наказом МФУ від 08.10.1999 р. № 237.
9. П(С)БО 11 «Зобов’язання», затв. Наказом МФУ від 01.2000 р.

№ 20.

8. П(С)БО 12 «Фінансові інвестиції», затв. Наказом МФУ від 26.04.2000 р. № 91.
9. Положення про інвентаризацію активів та зобов’язань, затв. Наказом МФУ від 02.09.2014 р. № 879.
10. Порядок визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, затв. Постановою КМУ від 22.01.1996 р. № 116.
11. Швець В.Г. Теорія бухгалтерського обліку: Навчальний посібник.-К.: Знання-Прес, 2003. – 444 с.
12. Бухгалтерський облік в Україні: Теорія і практика / під ред. А.Н. Коваленко. – Дніпропетровськ: ТОВ Баланс-Клуб, 2003. – 528 с.
13. Організація бухгалтерського обліку в Україні: нормативна база. Біблії набряку «Фактори», 2000.
14. Соколов Л.В. Бухгалтерський облік. Від витоків до наших днів. – М.: ЮН ІТІ, 1996. – 270 с.
15. Сук Л.К. Бухгалтерський облік. Навчальний посібник / Л.К. Сук, П.Л. Сук. – 2-ге вид., перероб. і доп. К.: Знання, 2008. – 507 с.

 

• Балансовий метод відображення і узагальнення інформації

Для управління підприємствами органам, які приймають управлінські рішення, необхідна, перш за все, точна інформація про його фінансово-майновий стан. При цьому необхідно знати, які види ресурсів має в своєму розпорядженні підприємство і за рахунок яких джерел вони сформовані. Така інформація може бути отримана за допомогою бухгалтерського балансу. Нагадаємо, що 19.03.2013 р. набрало чинності нове НП(С)БО 1, яким були оновлені форми фінансової звітності. Загальні правила складання балансу сформовані в НП(С)БО 1, а більш детальна інформація міститься в Методичних рекомендаціях № 433 від 28.03.2013 р. і Методичних рекомендаціях № 476 від 11.04.2013 р.

У п. 1 розділу II НП(С)БО 1 зазначено, що баланс підприємства складається на кінець останнього дня звітного періоду. Для балансу, як і для всіх інших форм фінансової звітності, застосовуються два критерії визнання статей, за якими вони відображаються в балансі: це істотність інформації та достовірність її оцінки. Критерії суттєвості інформації кожне підприємство визначає самостійно. Як правило, такий вибір закріплюється в наказі (положенні) про облікову політику. При виборі критеріїв суттєвості підприємства можуть використовувати лист Міністерства фінансів України від 29.07.2003 р. № 04230-04108, в якому МФУ рекомендував величини порогу суттєвості для різних статей фінзвітності (при визначенні суттєвості окремих статей за поріг суттєвості може прийматися частка відповідної статті у базовому показнику. За базовий показник рекомендується використовувати: для статей балансу – суму власного капіталу та підсумок відповідного класу активів або зобов’язань; для статей звіту про фінансові результати – суму прибутку (збитку) від операційної діяльності або суму доходу або витрат за звітний період. Для статей звіту про рух грошових коштів – чистий рух грошових коштів (надходження або витрачання) відповідно від операційної, інвестиційної або фінансової діяльності за звітний період)).

 

Баланс – це звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов’язання і власний капітал.

Під активами розуміють ресурси, контрольовані підприємством в результаті минулих подій, використання яких, як очікується, призведе до збільшення економічних вигод у майбутньому. Такі ресурси включають: основні засоби та нематеріальні активи, товарно-матеріальні запаси, грошові кошти та їх еквіваленти, дебіторську заборгованість та ін.

Зобов’язання – це заборгованість підприємства, що виникла в результаті минулих подій і погашення якої, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, які втілюють у собі економічні вигоди.

Власний капітал – частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов’язань (тобто це ресурси, які залишаться на підприємстві після повного погашення всіх його зобов’язань).

Термін «баланс» латинського походження (bis – двічі, lanz – чаша терезів) дослівно означає «рівновага». Виявом балансового методу в бухгалтерському обліку є баланс. Вперше він був застосований в господарській практиці ще в першій половині XV ст. У балансі господарські кошти підприємства відображають за складом і розміщенням, а також за джерелами їх утворення і цільовим призначенням в грошовому вираженні на певну дату.

Мета складання балансу – надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан підприємства на звітну дату.

Структура та зміст балансу змінюються в залежності від форм власності, рівня продуктивних сил і розвитку виробничих відносин суспільства.

Існують різні види балансів. Баланси класифікують за: джерелами складання; термінами складання; обсягами даних; змістом; формою.

За джерелами складання баланс підрозділяють на:

• інвентарний – складається на підставі повного опису інвентарю і є скороченим варіантом балансу;
• книжковий – складається на підставі запису в книгах без підтвердження інвентаризації, тому їх називають пробним або попереднім;
• генеральний – є синтезом інвентарного та книжкового балансів і складається за рік на підставі інвентаризаційного опису і попереднього балансу.

За строками складання розрізняють баланси:

• вступні – складаються на момент створення підприємства;
• операційні – складаються протягом року і відображають окремі аспекти діяльності підприємства;
• ліквідаційні – складаються при ліквідації підприємства. В залежності від обсягів даних баланси поділяються на:
• прості – баланси підприємств, які не мають структурних підрозділів або фінансів;
• складні – баланси підприємств, що мають структурні підрозділи;
• зведені – баланси підприємств, що мають фінанси. За змістом розрізняють баланси:
• сальдові – включають тільки залишки за рахунками і характеризують майновий стан підприємства на певну дату;
• оборотні – баланси, які, крім залишків за рахунками, містять обороти по дебету і кредиту цих рахунків;
• результативні – баланси доходів і витрат або прибутків і збитків, які дозволяють визначити чистий прибуток або чистий збиток;
• проміжні – баланси, що складаються на будь-яку дату в залежності від потреби;
• шахові – баланси, які, крім залишків за рахунками, містять кореспонденції за цими рахунками. Такі баланси доцільно складають тільки на невеликих підприємствах, які використовують обмежену кількість бухгалтерських рахунків;
• порівняльні – баланси, в яких порівнюються статті звітного балансу з відповідними статтями балансу за попередній період.

За формою баланси поділяються на повні та скорочені.

Всі види балансів називаються бухгалтерськими, оскільки складаються на підставі даних бухгалтерського обліку. Підприємства складають місячну, квартальну і річну звітність, обов’язковим компонентом якої є бухгалтерський баланс.

Таким чином, балансове узагальнення інформації дає можливість аналізувати співвідношення між ресурсами та їх джерелами (зобов’язаннями і власним капіталом), виробництвом продукції та її розподілом, між витратами на виробництво продукції та її випуском.

Побудова та зміст бухгалтерського балансу

Зовні баланс представляє собою таблицю, що складається з двох частин. Ліва частина балансу називається активом (від латинського activus – діяльний, дійсний), розкриває склад і майно підприємства. Джерела утворення майна відображаються в правій частині балансової таблиці – пасиві (від латинського passivus – пасивний). Пасив показує склад власного капіталу підприємства і сукупність його зобов’язань.

Кожен елемент активу і пасиву називається статтею балансу. Кожна стаття позначається кодом рядку балансу. Згідно з методичними рекомендаціями № 433, які містять досить докладні вказівки про складання балансу, зокрема зміст його статей відображено в розділі II, основна формула балансу залишилася незмінною: активи = зобов’язання + власний капітал (п. 2.2 Методичних рекомендацій № 433).

Змінився склад статей у новій формі балансу в порівнянні з формою, затвердженою наказом МФУ від 31.03.99 р. № 87. Частина статей наведена в основній формі (вони – основні), а частина стали додатковими і перераховані в НП(С)БО 1 окремо (у додатку 3). Щоб зорієнтуватися в порядку відображення статей балансу, слід звернути увагу на їх кодування. Так, основними статтями балансу присвоєно коди від 1000 до 1900 (графа 2 балансу). Додаткові статті фінансової звітності (з додатка 3), які включаються до форми 1

«Баланс, мають коди, що починаються з одиниці , тобто коди від 1016 до 1800.

Коди присвоєні статтями фінансової звітності таким чином, щоб на їх підставі можна було зробити висновок про те, в якому порядку слід розташовувати основні та додаткові статті. Наприклад, додаткова стаття «Незавершене виробництво» має код 1102, в той час як основна стаття «Запаси» – код 1100. Отже, основна стаття

«Запаси» може включати додаткову статтю «Незавершене виробництво», що використовується підприємством у разі необхідності (суттєвості) окремого відображення в балансі даної інформації.

Згідно п. 4 розділу II НП(С)БО 1, підприємства можуть не відображати в балансі статті, за якими відсутня інформація для відображення (тобто відсутні критерії визнання статті за звітний і попередній звітний період). І навпаки, якщо виконуються критерії визнання додаткових статей балансу, вони повинні бути зображені в звітності.

Об’єднання балансових статей у розділи здійснюється виходячи з їх економічного змісту. У таблиці балансу, як в активі, так і в пасиві, розташовуються стовпчики для зазначення найменування статей та їх оцінки в грошовому еквіваленті. Схематична структура балансу підприємства з назвою його розділів приведена в таблиці 2.1. Зміст, форма та загальні вимоги до розкриття статей балансу визначені НП(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності». Дана форма балансу складається з трьох розділів активу і чотирьох розділів пасиву. Вона приведена у відповідності до міжнародної формули балансу: Активи = Власний капітал + Зобов’язання.

Таблиця 2.1

Структура балансу (звіту про фінансовий стан)

Актив	Код	Сума	Пасив	Код	Сума
I.  Необоротні активи II.  Оборотні активи   III.  Необоротні активи, утримувані для продажу, та групи вибуття			I.  Власний капітал II.  Довгострокові зобов’язання і забезпечення III.  Поточні зобов’язання і забезпечення   IV.  Зобов’язання, пов’язані з необорот- ними активами, утримуваними для продажу, та групами вибуття
Баланс (всього)	Валюти балансу		Баланс (всього)	Валюти балансу

Основною властивістю балансового узагальнення є рівність вартісних підсумків активу і пасиву. Воно випливає з того, що і в активі, і в пасиві балансу показуються одні й ті ж ресурси підприємства, виражені в єдиному грошовому вимірнику, але згруповані за різними ознаками: в активі – за видами, в пасиві – за джерелами утворення. Тобто підсумок активів балансу повинен дорівнювати сумі зобов’язань та власного капіталу. Загальний підсумок показників активу і пасиву балансу називається валютою балансу.

Складність структури балансу, взаємозв’язок і узагальнений характер показників дозволяє розглядати його як відносно самостійної інформаційної системи, де проявляються прямі і зворотні зв’язки.

Зміни активу, не узгоджені з характеристикою пасиву, призводять  до  порушень  рівноваги  господарського  механізму, утворення ресурсів, не забезпечених відповідними джерелами. У свою чергу, актив впливає на пасив балансу: ефективне використання ресурсів призводить до збільшення їх джерел, позитивно впливає на фінансовий стан підприємства.

У балансі існують і вертикальні зв’язки між його статтями та розділами, що є предметом вивчення економічного аналізу.

Активи підприємства розділені в балансі на необоротні та оборотні, а зобов’язання – на довгострокові та поточні, відповідно до періоду, протягом якого активи будуть реалізовані або використані, а зобов’язання погашені.

Існують два критерії класифікації активів і зобов’язань:

• 12 місяців з дати балансу;
• операційний цикл, якщо він перевищує 12 місяців.

Розглянемо структуру і зміст розділів та деякі статті форми балансу.

У першому розділу активу балансу «Необоротні активи» існують такі статті: «Нематеріальні активи», де відображається вартість об’єктів, віднесених до нематеріальних активів, згідно П(С)БО 8

«Нематеріальні активи». Окремо наводяться первісна вартість нематеріальних активів, а також нарахована в установленому порядку сума накопиченої амортизації. У підсумок балансу включається лише залишкова вартість, яка визначається як різниця між первісною вартістю і сумою накопиченої амортизації (наводиться в дужках).

У статті «Незавершені капітальні інвестиції» відображається вартість незавершених капітальних інвестицій в необоротні активи на будівництво, реконструкцію, модернізацію (інші поліпшення, що збільшують первісну (переоцінену) вартість оборотних активів), виготовлення, створення, вирощування, придбання об’єктів основних засобів, нематеріальних активів, довгострокових біологічних активів.

У статті «Основні засоби» наводиться вартість власних та отриманих на умовах фінансового лізину об’єктів та орендованих цілісних майнових комплексів, на підставі П(С)БО 7 «Основні засоби» віднесених до складу основних засобів, а також вартість основних засобів, отриманих в довірче управліннями на праві господарського відання чи праві оперативного управління. У даній статті також наводиться вартість інших необоротних матеріальних активів. Окремо вказується первісна (або переоцінена, якщо підприємство за своїм бажанням проводить переоцінку основних засобів) вартість, сума зносу основних засобів (у дужках).

У підсумок балансу включається саме залишкова вартість, яка визначається як різниця між первісною (переоціненою) вартістю основних засобів і сумою їх зносу на дату балансу.

У статті «Інвестиційна нерухомість» відображається справедлива вартість об’єктів, що віднесені до інвестиційної нерухомості, що сформована відповідно до пунктів 16, 17 і 19-23 П(С)БО 32. Якщо інвестиційна нерухомість обліковується за первісною вартістю з урахуванням норм пункту 16, 17 і 18 П(С)БО 32, то в даній статті вказується її залишкова вартість.

У статті «Довгострокові фінансові інвестиції» відображаються фінансові інвестиції на період більше одного року, а також усі інвестиції, які не можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент. Дана стаття розділена на дві підстатті: фінансові інвестиції, що обліковуються за методом участі в капіталі інших підприємств (рядок з кодом 1030) та інші фінансові інвестиції (рядок з кодом 1035).

У статті «Довгострокова дебіторська заборгованість» відображається заборгованість фізичних та юридичних осіб, яка не виникає в ході нормального операційного циклу та буде погашена після закінчення 12-ти місяців з дати балансу. У пункті 3 розділу 1 НП(С)БО 1 міститься визначення операційного циклу. Це «проміжок часу між придбанням запасів для здійснення діяльності та отриманням та їх еквівалентів від реалізації виробленої з них продукції або товарів і послуг». Термін «нормальний операційний цикл» в НП(С)БО 1 прямо не визначено, але це побічно можна визначити на підставі п. 68 МСБО 1

«Подання фінансової звітності», в якому сказано, що «якщо нормальний операційний цикл не можна чітко ідентифікувати, то передбачається, що його тривалість становить дванадцять місяців». Деякі виробництва можуть мати більш тривалий операційний цикл, ніж 12 місяців, наприклад у виноробній, будівельній галузях, сільському господарстві та ін. Тривалість операційного циклу підприємства повинна бути зафіксована в наказі про облікову політику або в іншому розпорядчому документі. Якщо підприємство у своїй обліковій політиці визначає тривалість операційного циклу більше 12-ти місяців, то дебіторська заборгованість покупців за продукцію, товари, роботи і послуги, яка виникає в ході нормального операційного циклу і при цьому повинна бути погашена після закінчення 12-ти місяців з дати балансу (за умовами договорів, в результаті відстрочки платежу тощо), в дану статтю не включається, так як вона не підпадає під перший критерій довгострокової дебіторської заборгованості: вона виникає в ході нормального операційного циклу підприємства. Тут слід також врахувати думку МФУ про класифікацію дебіторської заборгованості на  короткострокову та довгострокову, виражене ним у листі від 29.04.2013 р. № 31-08410-07-29/13727. МФУ вказує, що якщо розрахунки по дебіторській заборгованості плануються пізніше, ніж протягом 12-ти місяців з дати балансу, така заборгованість повинна відображатися у складі довгострокової заборгованості у статті з кодом 1040.

У статті «Інші необоротні активи» наводиться вартість необоротних активів, для відображення яких за ознаками не можна було виділити окрему статтю або вони не можуть бути включені до інших статей розділу «Необоротні активи».

У другому розділу активу балансу «Оборотні активи» стаття

«Запаси» відображає загальну вартість активів, які утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності; знаходяться в процесі виробництва з метою подальшого продажу готової продукції; утримуються для внутрішнього споживання при виробництві продукції, виконанні робіт та наданні послуг, а також для цілей управління підприємством, збуту продукції та інших операцій звичайної діяльності, згідно з П(С)БУ 9. Якщо раніше в балансі окремо наводилася вартість виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції і товарів, то зараз такої деталізації вже немає, і в балансі наводиться вартість усіх запасів в одному рядку (код 1100) загальною сумою. Тільки в тому випадку, якщо докладна інформація про вартість перерахованих вище видів запасів є суттєвою, відповідні додаткові статті (коди 1101-1104) повинні бути відображені в балансі. При цьому в підсумок балансу додаткові статті не включаються.

У статті «Дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги» відображається заборгованість покупців або замовників за надані їм продукцію, товари, роботи або послуги (крім заборгованості, забезпеченої векселем, якщо така інформація наводиться в окремій статті), вже скоригована на резерв сумнівних боргів (нетто). Якщо тривалість нормального операційного циклу підприємства становить більше 12-ти місяців і при цьому у підприємства є дебіторська заборгованість за товари, роботи і послуги, що виникає в ході нормального операційного циклу та буде погашена після закінчення 12-ти місяців з дати балансу, вона відображається у розглянутій статті. На це вказує і МСБО 1 у пп. «а» п. 66: «суб’єкт господарювання повинен класифікувати актив як поточний, якщо він сподівається реалізувати даний актив або має намір продати або вжити його у своєму нормальному операційному циклі». Варто звернути увагу на те, що в балансі більше не відображаються резерв сумнівних боргів і сума дебіторської заборгованості – брутто.

У статтю «Грошові кошти та їх еквіваленти» включаються готівку в касі підприємства, гроші на поточних та інших рахунках у банках, які можуть вільно використовуватися для поточних операцій, а також грошові кошти в дорозі, електронні гроші, еквіваленти грошей. У даній статті наводяться кошти в національній та іноземній валюті, тобто більше не потрібно окремо відображати такі кошти в різних валютах: національній та іноземній. Грошові кошти, що можна використати для операцій протягом одного року починаючи з дати балансу або протягом операційного циклу внаслідок існуючих обмежень, виключаються зі складу оборотних активів і відображаються як необоротні активи. Це можуть бути довгострокові депозити, а також грошові кошти, на які накладено арешт або інші обмеження. Незважаючи на те, що це грошові кошти, вони повинні відображатися у відповідності з їх низькою ліквідністю в I розділі балансу в статті «Інші необоротні активи». У разі відповідності ознаками суттєвості сум окремо може бути приведена в додаткових статтях інформація про готівкові та безготівкові кошти. У підсумок балансу включається загальна сума всіх грошових коштів та їх еквівалентів, а інформація в додаткових статтях у підсумок балансу не включається.

Третій розділ активу балансу розкриває «Необоротні активи, утримувані для продажу, та групи вибуття».

Перший розділ пасиву балансу статті «Зареєстрований (пайовий) капітал» наводить зафіксовану в установчих документах суму статутного капіталу, іншого зареєстрованого капіталу, а також пайовий капітал у сумі, що формується відповідно до законодавства. Зауважимо, що статутний капітал стає зареєстрованим після реєстрації статуту в органах виконавчої влади.

У другому розділу пасиву балансу «Довгострокові зобов’язання і забезпечення» статті «Довгострокові забезпечення» відображаються нараховані у звітному періоді майбутні витрати та платежі (витрати на оплату майбутніх відпусток, гарантійні зобов’язання та ін.), розмір яких на дату складання балансу може визначатися не достовірно, а тільки шляхом попередніх (прогнозних) оцінок. У разі, якщо сума довгострокових виплат персоналу може бути визнана істотною, наводиться додаткова стаття «Довгострокові забезпечення видатків персоналу». У підсумок балансу включається загальна сума довгострокових резервів без урахування додаткової статті.

У третьому розділу пасиву балансу «Поточні зобов’язання і забезпечення» з’явилася нова стаття «Поточні забезпечення». У ній наводиться  сума  забезпечень,  що  планується  використовувати  протягом 12-ти місяців з дати балансу для покриття витрат, за якими відповідне забезпечення було створено.

У статті «Поточна кредиторська заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями» відображається сума довгострокових зобов’язань, яка підлягає погашенню протягом 12-ти місяців з дати балансу. Зверніть увагу, що тут однозначно встановлено критерій класифікації заборгованості на поточну і довгострокову: це 12-місячний термін погашення заборгованості (або її частини, яка підлягає погашенню в цей термін).

У статті «Поточна кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги» відображається сума заборгованості постачальникам і підрядникам за матеріальні цінності, виконані роботи та отримані послуги (крім заборгованості, забезпеченої векселями, якщо вона наводиться в окремій статті). Для цієї статті прямо не встановлено такий критерій, як термін погашення протягом 12-ти місяців з дати балансу. Тому слід звернутися до п. 11 П(С)БО 11 «Зобов’язання», затвердженого наказом МФУ від 31.01.2000 р. № 20, в якому зазначено, що до поточних зобов’язань відноситься кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги. При цьому відсутні будь-які вказівки на те, чи слід класифікувати таку заборгованість на короткострокову та довгострокову виходячи з терміну погашення до або після 12-ти місяців з дати балансу. Щоб прояснити це питання, можна додатково звернутися до п. 69 МСБО 1, де вказані більш конкретні критерії розмежування зобов’язань на поточні та непоточні, у т.ч. і такі, як термін погашення протягом 12-ти місяців або в ході нормального операційного циклу. Отже, підприємство, яке складає фінансову звітність за національними стандартами, може відображати всю кредиторську заборгованість за товари, роботи, послуги як поточну, якщо вона підлягає погашенню протягом 12-ти місяців з дати балансу, у складі поточної заборгованості, а заборгованість, яка буде погашена пізніше – у складі довгострокової.

У статті «Поточна кредиторська заборгованість за розрахунками з бюджетом» відображається заборгованість підприємства за всіма платежами в бюджет (включаючи податки, за якими підприємство є податковим агентом). Зверніть увагу, що в даній статті окремо виділяється поточна кредиторська заборгованість з податку на прибуток, але в підсумку балансу вона не включається. Арифметичні правила заповнення і порівнянність статей балансу вказані в рядках 1-23 таблиці, наведеної в Методичних рекомендаціях № 476. Ці правила не містять порівнянності статей балансу зі статтями інших форм фінансової звітності, зокрема звіту про фінансові результатах.

З Методичних рекомендацій № 476 можна звірятися також і для того, щоб з’ясувати, яку додаткову статтю потрібно включати до підсумку балансу, а яку – ні.

У  четвертому  розділу  пасиву  балансу  розкриваються

«Зобов’язання, пов’язані з необоротними активами, утримуваними для продажу, та групами вибуття».

Баланс органічно пов’язаний з рахунками поточного обліку. Кожна господарська операція, відображена на рахунках, вносить певні зміни в балансі.

Зміни в балансі під впливом господарських операцій

Відповідно до закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» під господарською операцією розуміється дія або подія, що викликає зміну в структурі активів та зобов’язань, а також власний капітал підприємства.

Наприклад, господарською операцією є отримання грошових коштів з поточного рахунку підприємства в касу. Так як при цьому зменшується кількість грошей на поточному рахунку і збільшується їх кількість в касі, а отже, змінюється структура активів підприємства. Господарські операції відбуваються на підприємствах, установах та організаціях постійно, у зв’язку з чим їхні кошти постійно змінюються і переходять з однієї форми в іншу. Тому стан активів, власного капіталу та зобов’язання підприємства (установи, організації), відображений в балансі на початок періоду, теж постійно змінюється. Однак ці зміни не порушують рівності активу і пасиву балансу, тому що зміни в різних статтях відбуваються в однакових сумах. Умови рівності активу і пасиву дають можливість підприємствам здійснювати контроль за активами підприємства, його власним капіталом і зобов’язаннями.

За ознакою впливу на баланс виділяють чотири типи господарських операцій. Розглянемо їх на прикладі вихідного балансу (табл. 2.2).

Операція першого типу. На склад з виробництва отримана готова продукція на суму 280 тис. грн. В результаті цієї господарської операції зменшиться обсяг незавершеного виробництва на 280 тис. грн., після чого його залишок становитиме 3090 тис. грн. (3370 – 280). Одночасно кількість готової продукції на складі збільшиться на 180 тис. грн. і складе 3330 тис. грн. (3050 + 280).

Таблиця 2.2

Баланс підприємства (початковий)

АКТИВ		ПАСИВ
Назва статті	Сума, тис.грн.	Назва статті	Сума, тис.грн.
І. Необоротні активи		І. Власний капітал
Основні засоби	7550	Зареєстрований (пайовий) капітал	7500
		Резервний капітал	4130
		Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)	3250
ІІ. Оборотні активи		ІІ. Довгострокові зобов’язання та забезпечення	–
Запаси:		ІІІ. Поточні зобов’язання та забезпечення
– виробничі запаси	2730	Поточна кредиторська заборгованість за:
– незавершене виробництво (НЗП)	3370	довгостроковими зобов’язаннями	3200
– готова продукція (ГП)	3050	розрахунками з оплати праці	1120
Гроші та їх еквіваленти	2500	ІV. Зобов’язання, пов’язані з не оборот- ними активами, утримуваними для продажу, та групами вибуття	–
ІІІ. Необоротні активи, утримувані для продажу, та групи вибуття	–
БАЛАНС	19200	БАЛАНС	19200

Відображення цієї господарської операції призвело до зміни розміру окремих статей активу балансу шляхом перенесення однієї і тієї ж суми з однієї статті активу балансу в іншу. Підсумок балансу при цьому не змінюється. Отже, операції першого типу зачіпають тільки активні статті, після чого підсумок актив балансу не змінюється, рівність активу і пасиву не порушується. Змінений баланс наведено в таблиці 2.3.

 

Таблиця 2.3

Баланс підприємства після операції першого типу

АКТИВ		ПАСИВ
Назва статті	Сума, тис.грн.	Назва статті	Сума, тис.грн.
І. Необоротні активи		І. Власний капітал
Основні засоби	7550	Зареєстрований (пайовий) капітал	7500
		Резервний капітал	4130
		Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)	3250
ІІ. Оборотні активи		ІІ. Довгострокові зобов’язання та забезпечення	–
Запаси:		ІІІ. Поточні зобов’язання та забезпечення
– виробничі запаси	2730	Поточна кредиторська заборгованість за:
– незавершене виробництво (НЗП)	3090	довгостроковими зобов’язаннями	3200
– готова продукція (ГП)	3330	розрахунками з оплати праці	1120
Гроші та їх еквіваленти	2500	ІV. Зобов’язання, пов’язані з не оборот- ними активами, утримуваними для продажу, та групами вибуття	–
ІІІ. Необоротні активи, утримувані для продажу, та групи вибуття	–
БАЛАНС	19200	БАЛАНС	19200

Операція другого типу. До статутного капіталу за рахунок прибутку перераховано 850 тис. грн. Ця господарська операція збільшить статутний фонд на 850 тис. грн. і зменшить суму нерозподіленого прибутку на цю ж величину. Сума статутного фонду складе 8350 тис. грн. (7500 + 850), а прибутку – 2400 тис. грн. (3250 – 850).

Внаслідок відображення цієї операції змінився розмір окремих статей пасиву балансу за рахунок перегрупування власних коштів підприємства. За рахунок зменшення одного з власних коштів (прибутку) збільшується інше (статутний капітал) на одну й ту ж суму. Таким чином, операція другого типу призводить до зміни тільки пасивних статей балансу, в результаті чого підсумок пасиву балансу не змінюється, рівність активу і пасиву зберігається (табл. 2.4).

Таблиця 2.4

Баланс підприємства після операції другого типу

АКТИВ		ПАСИВ
Назва статті	Сума, тис.грн.	Назва статті	Сума, тис.грн.
І. Необоротні активи		І. Власний капітал
Основні засоби	7550	Зареєстрований (пайовий) капітал	8350
		Резервний капітал	4130
		Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)	2400
ІІ. Оборотні активи		ІІ. Довгострокові зобов’язання та забезпечення	–
Запаси:		ІІІ. Поточні зобов’язання та забезпечення
– виробничі запаси	2730	Поточна кредиторська заборгованість за:
– незавершене виробництво (НЗП)	3090	довгостроковими зобов’язаннями	3200
– готова продукція (ГП)	3330	розрахунками з оплати праці	1120
Гроші та їх еквіваленти	2500	ІV. Зобов’язання, пов’язані з не оборот- ними активами, утримуваними для продажу, та групами вибуття	–
ІІІ. Необоротні активи, утримувані для продажу, та групи вибуття	–
БАЛАНС	19200	БАЛАНС	19200

Операція третього типу. На склад підприємства надійшли матеріали від постачальників, оплата за які ще не проведена, на суму 35 тис. грн. Внаслідок цієї господарської операції збільшаться виробничі запаси і складуть 2765 тис. грн. (2730 +35). Оскільки матеріали від постачальників надійшли, а оплата не проведена, то заборгованість (кредиторська) підприємства перед постачальником також збільшиться і складе 3235 тис. грн. (3200 +35).

Відображення господарської операції такого типу збільшує балансові статті активів підприємства та його зобов’язань на однакову суму. Внаслідок цього на цю ж суму збільшуються підсумки активу і пасиву балансу, зі збереженням рівності між активами і пасивами (табл. 2.5).

Таблиця 2.5

Баланс підприємства після операції третього типу

АКТИВ		ПАСИВ
Назва статті	Сума, тис.грн.	Назва статті	Сума, тис.грн.
І. Необоротні активи		І. Власний капітал
Основні засоби	7550	Зареєстрований (пайовий) капітал	8350
		Резервний капітал	4130
		Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)	2400
ІІ. Оборотні активи		ІІ. Довгострокові зобов’язання та забезпечення	–
Запаси:		ІІІ. Поточні зобов’язання та забезпечення
– виробничі запаси	2765	Поточна кредиторсь- ка заборгованість за:
– незавершене виробництво (НЗП)	3090	довгостроковими зобов’язаннями	3235
– готова продукція (ГП)	3330	розрахунками з оплати праці	1120
Гроші та їх еквіваленти	2500	ІV. Зобов’язання, пов’язані з не оборот- ними активами, утримуваними для продажу, та групами вибуття	–
ІІІ. Необоротні активи, утримувані для продажу, та групи вибуття	–
БАЛАНС	19235	БАЛАНС	19235

 Операція четвертого типу. Підприємство перерахувало постачальникам у рахунок погашення кредиторської заборгованості за матеріали 1150 тис. грн. Внаслідок відображення цієї операції зменшаться балансові статті активів підприємства з одночасним зменшенням зобов’язань підприємства, відображених в пасиві, на одну й ту ж суму. Підсумок балансу зменшиться, однак рівність між активами і пасивами не порушиться. В результаті цієї операції відбудеться зменшення за статтею активу балансу «Гроші та їх еквіваленти» на суму 1150 тис. грн. і складе 1350 тис. грн. (2500 – 150). В пасиві стаття «Поточна кредиторська заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями» зменшиться також на 1150 тис. грн. і складе 2085 тис. грн. (3235 – 1150) (табл. 2.6).

Таблиця 2.6

Баланс підприємства після операції четвертого типу

АКТИВ		ПАСИВ
Назва статті	Сума, тис.грн.	Назва статті	Сума, тис.грн.
І. Необоротні активи		І. Власний капітал
Основні засоби	7550	Зареєстрований (пайовий) капітал	8350
		Резервний капітал	4130
		Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)	2400
ІІ. Оборотні активи		ІІ. Довгострокові зобов’язання та забезпечення	–
Запаси:		ІІІ. Поточні зобов’язання та забезпечення
– виробничі запаси	2765	Поточна кредиторська заборгованість за:
– незавершене виробництво (НЗП)	3090	довгостроковими зобов’язаннями	2085
– готова продукція (ГП)	3330	розрахунками з оплати праці	1120
Гроші та їх еквіваленти	1350	ІV. Зобов’язання, пов’язані з не оборот-ними активами, утримуваними для продажу, та групами вибуття	–
ІІІ. Необоротні активи, утримувані для продажу, та групи вибуття	–
БАЛАНС	18085	БАЛАНС	18085

 Таким чином, господарські операції підприємства за ступенем їх впливу на зміну активу і пасиву балансу можуть бути зведені до чотирьох типів балансових змін. Кожна господарська операція обов’язково відображається в двох статтях балансу. Перший і другий типи господарських операцій впливають на зміну тільки складу активу і тільки пасиву, не змінюючи підсумків балансу. Операції третього і четвертого типів балансових змін одночасно зачіпають статті активу і пасиву балансу, при цьому внаслідок операцій третього типу підсумок балансу збільшується, а в результаті четвертого підсумки активу і пасиву (а отже, і балансу) зменшуються. В обох випадках зберігається рівність між активами і пасивами балансу, тому що зміни різних статей балансу відбувається в однакових сумах.

Якщо позначити підсумок активу балансу на початок звітного періоду літерою «А», підсумок пасиву – літерою «П», а зміни, що відбуваються в балансі внаслідок проведення господарських операцій, літерою «І» з цифровими індексами, відповідними типам цих операцій, то отримаємо ряд формул, що описує типи балансових змін (табл. 2.7).

Таблиця 2.7

Характеристики типів балансових змін

Назва типів балансових змін	Позна- чення	Статті, що зазнають змін	Вплив на підсумок (валюту) балансу	Формула змін
Перший: активний	А	В активі балансу	Не змінюється	å А + І1 – І1 = å П
Другий: пасивний	П	У пасиві балансу	Не змінюється	å А = å П + І2 – І2
Третій: активно- пасивний в сторону збільшення валюти балансу	А – П ­	В активі і пасиві	Збільшується	å А + І3 = å П + І3
Четвертий: активно- пасивний в сторону зменшення валюти балансу	А – П ¯	В активі і пасиві	Зменшується	å А – І4 = å П – І4

Питання для самоконтролю:

1. Що таке баланс підприємства? Його форми та зміст?
2. В чому полягає сутність балансового рівності?
3. Що відображається в активі балансу і яка структура активу?
4. Що відображається в пасиві балансу і яка структура пасиву?
5. Що таке стаття бухгалтерського балансу?
6. Який вплив здійснюють господарські операції на баланс?
7. Чим забезпечується рівність активу і пасиву балансу?
8. У чому     полягає     значення     балансу     для     керівництва підприємством?
9. Як визначають суму власного капіталу підприємства?

Тести для самоконтролю:

1. Бухгалтерський баланс це – спосіб відображення господарських засобів за складом і розміщенням, а також за джерелами утворення і цільовим призначенням:

а) у грошовій формі за звітний період часу;

б) в натурально-вартісних показниках на певну дату; в) в грошовій формі на певну дату;

г) у натуральній формі.

2. Бухгалтерський баланс – це систематизація показників:

а) інтервальних; б) аналітичних; в) синтетичних;

г) моментальних.

3. У фіскальну службу подається баланс:

а) директивний; б) сальдовий;

в) оборотний; г) шаховий.

4. За джерелами складання баланси поділяються на:

а) інвентарні, книжкові, генеральні; б) книжкові, генеральні, вступні;

в) інвентарні, книжкові, ліквідаційні; г) початкові та ліквідаційні.

5. Вступний баланс складається:

а) в момент ліквідації підприємства; б) в момент створення підприємства;

в) при плануванні господарської діяльності;

г) при підведенні підсумків роботи підприємства за рік.

6. На момент початку ліквідації підприємства складається баланс підприємства:

 а) складний; б) вільний;

в) ліквідаційний;

г) результативний.

7. Частини балансу називаються:

а) ліва – дебет, права – кредит; б) ліва – пасив, права – актив; в) ліва – актив, права – пасив;

г) ліва – прихід, права – видатки.

8. Поточні зобов’язання підприємства відображаються в:

а) 2 розділі активу балансу; б) 4 розділі пасиву балансу; в) 3 розділі пасиву балансу; г) 3 розділі активу балансу.

9. Основні засоби у валюті балансу включаються за:

а) первісною вартістю;

б) залишковою вартістю; в) переоціненою вартістю;

г) амортизаційною вартістю.

10. Сума незавершеного будівництва в балансі відображається:

а) у 2 розділі активу; б) у 1 розділі пасиву; в) у 1 розділі активу;

г) немає правильної відповіді.

11. Формулою, що відображає важливу особливість балансу – рівність підсумків активу і пасиву є:

а) А = СК + З; б) СК = А – З; в) А = СК;

г) А = З, де А – активи, СК – власний капітал, З – зобов’язання.

12. Операція «Видано гроші під звіт» відноситься до типу:

а) А + а = П + п; б) А – а + а = П; в) А = П + п – п; г) А – а = П – п.

13. Подія, що викликає зміни в структурі активів та пасивів, називаються:

а) складанням облікової політики;

б) заповненням первинного документа; в) інвентаризацією;

г) оцінкою.

Література:

1. Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні: Закон України, затв. ВРУ від 16.07.99р. № 996 – XIV.
2. Н(П)СБО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затв. наказом МФУ від 07.02.2013 р. № 73.
3. П(С)БО 7 «Основні засаби», затв. наказом МФУ від 04.2000 р.

№ 92.

4. П(С)БО 8 «Нематеріальні активи», затв. наказом МФУ від

18.10.99 р. № 242.

5. П(С)БО 9 «Запаси», затв. наказом МФУ від 10.99 р. № 246.
6. П(С)БО 32 «Інвестиційна нерухомість», затв. наказом МФУ від 02.07.2007 р. № 779.
7. Кужельний Н.В., Ліннік В.Г. Теорія бухгалтерського обліку: Підручник. – К.: КНЕУ, 2001. – 334 с.
8. Лишиленко О.В. Теорія бухгалтерського обліку / О.В. Лиши- ленко. – 2-ге вид. – К. Центр навчальної літератури, 2011.
9. Лишиленко А.В. Бухгалтерський облік: Навчальний посібник. 2-ге видання, перепр. – К.: «Центр учбової літератури», 2011. – 736 с.
10. Сук Л.К. Бухгалтерський облік. Навчальний посібник / Л.К. Сук, П.Л. Сук. – 2-ге вид., перероб. і доп. К.: Знання, 2008. – 507 с.
11. Методичні рекомендації щодо заповнення форм фінансової звітності, затв. наказом МФУ від 28.03.2013 р. № 433.
12. Методичні рекомендації щодо перевірки співставності показників фінансової звітності, затв. наказом МФУ от 11.04.2013 р. № 476.

 

• Призначення та будова бухгалтерських рахунків

За допомогою балансового узагальнення в бухгалтерському обліку здійснюється постійний контроль за всіма ресурсами підприємства, зобов’язаннями і власним капіталом шляхом зіставлення показників активу і пасиву. Але складання повного бухгалтерського балансу є дуже трудомістким процесом, тому він складається, як правило, тільки один раз на квартал. Тобто баланс служить лише для відображення стану активів підприємства, зобов’язань і власного капіталу на певну дату, а від бухгалтерського обліку потрібні відомості про їх постійний рух та стан на будь-який момент часу.

В процесі господарської діяльності підприємство здійснює велику кількість операцій, кожну з яких практично неможливо відобразити безпосередньо в балансі. Якщо б навіть кожна господарська операція відображалася прямо в балансі, неможливо було б виявити і контролювати взаємозв’язок між ними. Крім того, в балансі ресурси відображають тільки в грошовому вимірі і лише на певну дату. Для цілей управління керівництву підприємства необхідно знати про наявність і рух активів, зобов’язань і власного капіталу, як у грошовому, так і в натуральному вимірниках. Засобом для ведення поточного обліку і отримання відомостей про рух ресурсів підприємства та джерел їх утворення служить система бухгалтерських рахунків.

Бухгалтерський рахунок – це спосіб групування та поточного обліку наявності та руху однорідних господарських засобів, джерел їх формування та господарських процесів.

Саме на рахунках бухгалтерського обліку на основі відповідної первинних документації відображаються господарські операції. Рахунки відкриваються на кожен об’єкт обліку (зокрема, на кожен вид активів, зобов’язань і власного капіталу).

Вид рахунку визначається його призначенням. Оскільки рахунок призначений для відображення змін в об’єктах обліку внаслідок господарських операцій (а типів змін може бути лише два: збільшення або зменшення), то рахунок має вигляд таблиці, що складається з двох частин (рис. 3.1).

 

Рахунок                                                                             

(Назва)

А збільшення	зменшення
Або
Б зменшення	збільшення

А чи Б залежить від типу рахунку

Рис. 3.1. Схема рахунків

Ліву частину рахунку називають дебет (від латинського «debet» – повинен), праву – кредит (від латинського «credit» – вірити). Підсумки записів сум операцій по дебету і кредиту називаються оборотними. Для позначення залишків на рахунках бухгалтерського обліку користуються терміном «Сальдо» (залишок по рахунку).

Рахунки будуються так, щоб в них надати характеристику стану господарських засобів і джерел, тобто залишок, надходження, вибуття.

Усі рахунки мають однакову будову, але зміст записів і значення дебету та кредиту в рахунках різні. Це залежить від того, що відображають на рахунку: господарські засоби (майно) або джерела їх утворення.

Результат кожної зміни внаслідок господарської операції повинен бути записаний на рахунку. Збільшення і зменшення коштів або їх джерел на рахунках відображаються роздільно.

Щоб запис зробити правильно, слід пам’ятати:

а) на підприємстві відкривають стільки рахунків, скільки об’єктів обліку;

б) рахунок відкривають для обліку змін за операціями за місяць (з першого до останнього дня місяця);

в) рахунки пов’язані з балансом. Суми за статтями балансу на кінець попереднього місяця заносяться залишками на початок поточного місяця на відповідні рахунки. А залишки по рахунках на кінець поточного місяця переносять за статтями балансу на кінець поточного місяця;

г) запис на рахунках проводиться на основі бухгалтерських документів;

д) усі рахунки поділяються на активні і пасивні.

Активні рахунки призначені для обліку наявності і змін господарських засобів.

Суму залишку коштів на кінець місяця можна розрахувати на підставі даних на рахунку:

 

Залишок (сальдо) на кінець місяця

=

Залишок (сальдо) на початок місяця

+

Оборот по дебету

–

Оборот по кредиту

Рахунок                                                           

(Назва)

Дебет	Кредит
Залишок (сальдо) на початок місяця
Збільшення господарських засобів (надходження) за місяць по кожній операції	Зменшення господарських засобів (витрачання) за місяць по кожній операції
Оборот по дебету – сума збільшення за місяць (всього)	Оборот по кредиту – сума зменшення за місяць (всього)
Залишок (сальдо) на кінець місяця

Рис. 3.2. Схема активного рахунка

Введемо скорочені позначення для елементів, що складають структуру рахунки і запис (3.1) перетворимо:

З кін. = З поч. + О Д-т – О К-т                                               (3.1) За типом рахунків господарських засобів заповнюються рахунки витрат підприємства: збільшення витрат відображається за дебетом,

а зменшення (списання) – по кредиту.

Активні рахунки відкривають записами залишків за статтями активу Балансу на останню дату попереднього звітного місяця. Наприклад:

Баланс на 31.03.2014 р.

Актив	Сума, грн.	Пасив	Сума, грн.
Основні засоби Запаси Гроші та їх еквіваленти	300000 60000 80000	Зареєстрований (пайовий) капітал Нерозподілений прибуток (непокритий збиток) Поточна кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги	280000 90000 70000
Баланс	440000	Баланс	440000

 

Пасивні рахунки призначені для обліку наявності і змін джерел утворення засобів.

Будова пасивного рахунку представлено схемою на рис. 3.3.

Рахунок                                                           

(Назва)

Дебет	Кредит
	Залишок (сальдо) джерел утворення майна на початок місяця
Зменшення джерела утворення майна за місяць з кожної господарської операції	Збільшення джерела утворення майна за місяць з кожної господарської операції
Оборот по дебету – сума зменшення за місяць	Оборот по кредиту – сума збільшення за місяць
	Залишок (сальдо) джерела утворення майна на кінець місяця

Рис. 3.3. Схема пасивного рахунку

Будова пасивного рахунку є дзеркальним відображенням будови активного рахунку, тому суму залишку джерел утворення майна на кінець місяця на пасивному рахунку можна виразом формулою 3.2.

З кін. = З поч. + О К-т – О Д-т                                                       (3.2) За типом пасивного рахунку ведеться запис на рахунках доходів:

збільшення відображається за кредитом, зменшення за дебетом.

Пасивні рахунки відкриваються записами залишків за статтями пасиву балансу на останню дату звітного місяця.

Крім активних і пасивних рахунків в обліку виділяють ще й активно-пасивні рахунки, коли один активний рахунок об’єднують з іншим пасивним рахунком. Активно-пасивні рахунки мають ознаки як активних, так і пасивних рахунків. У таких випадках залишки можуть бути дебетовими або кредитовими (рахунки з однорідним сальдо) або одночасно і дебетовими та кредитовими (розгорнуте або двостороннє сальдо). Розгорнуте (двостороннє) сальдо в активно-пасивних рахунках в звичайному порядку визначити неможливо, так як для цього необхідні дані аналітичного обліку. Аналітичний облік дає інформацію про стан розрахунків з кожним дебітором (наприклад, з покупцем) і з кожним кредитором (постачальником), тобто виводиться сальдо по кожному покупцю і постачальнику окремо, а потім підраховується загальна сума дебіторської (кредиторської) заборгованості.

 

Подвійний запис на рахунках, його сутність та значення

Господарська операція є вихідним моментом бухгалтерського спостереження. Кожна господарська операція, оформлена документально, знаходить відображення на двох взаємопов’язаних рахунках. Зв’язок між бухгалтерськими рахунками забезпечується застосуванням способу подвійного запису.

Подвійний запис – це спосіб відображення господарських операцій в одній і тій же сумі, що виражена в одному грошовому вимірнику, одночасно на двох або декількох взаємопов’язаних рахунках, по дебету одного і кредиту іншого.

Рахунки призначені для обліку руху коштів та джерел підприємства внаслідок господарських операцій. А рух завжди припускає два пункти: звідки і куди. Так, якщо гроші з поточного рахунку отримані в касу підприємства, то рух здійснюється між двома рахунками: 5000 грн.

 

(зменшення)                                                   (збільшення)

Якщо     прибуток     підприємства     направлено      на     збільшення статутного капіталу, то цей рух пов’язує два рахунки: 22000 грн.

(зменшення)                                                     (збільшення)

Якщо матеріали відпущено у виробництво, то це відображається як зв’язок між рахунками: 10000 грн.

(зменшення)                                                        (збільшення)

Як бачимо, на одному рахунку виникає збільшення коштів або джерел, а на іншому зменшення коштів або джерел.

Можуть мати місце операції, в яких зміни відбуваються в одному напрямку на обох рахунках (тобто або на обох зменшення, або на обох збільшення), але зміни відбуваються на двох рахунках.

Наприклад, при виплаті працівникам заробітної плати відбувається зменшення заборгованості підприємства з оплати праці та одночасно зменшення грошей в касі підприємства. Ця операція в бухгалтерському обліку буде відображена на двох рахунках:

5000 грн.

(зменшення заборгованості)                                             (зменшення

грошових коштів)

Надходження матеріалів від постачальника викличе збільшення на рахунку «Матеріали» і одночасно збільшення заборгованості перед постачальником:

7000 грн.

(збільшення запасів)                                 (збільшення заборгованості)

Таким чином, щоб забезпечити контроль за рухом коштів та джерел підприємства, необхідно зробити запис на двох рахунках відразу в одній і тій же сумі.

Взаємозв’язок, що виникає внаслідок подвійного запису, називається кореспонденцією рахунків, а рахунки, пов’язані однією кореспонденцією – кореспондуючими рахунками. Узагальнення даних за допомогою подвійного запису на конкретних кореспондуючих рахунках дозволяє отримати інформацію про господарські процеси, що відбулись.

Відображення господарських операцій не відразу відбувається на рахунках бухгалтерського обліку. Попередньо всі різнорідні господарські операції реєструються в порядку їх здійснення в спеціальному журналі, де кожній операції присвоюється порядковий номер, під яким вона і значиться в подальшому обліку. Таке послідовне відображення економічно різнорідних господарських операцій отримало назву хронологічного запису, що полягає в суцільній реєстрації всіх операцій даного підприємства. Схема журналу реєстрації господарських операцій наведена в таблиці 3.2.

Записи на рахунках бухгалтерського обліку робляться за певною системою, тому відображення операцій на рахунках називається систематичним записом.

 Таблиця 3.2

Журнал реєстрації господарських операцій

№ з/п	Зміст операції	Документ	Сума, грн.	Кореспонденція рахунків
				дебет рахунку	кредит рахунку
1	За готівку були придбані товари	Копія чека	1000	Товари	Готівка
2	Відпущено зі складу підприємства у виробництво матеріали	Накладна- вимога	1500	Виробництво	Виробничі запаси
3	За рахунок короткострокового кредиту банку була погашена кредиторська заборгованість за товари	Платіжне доручення	2005	Розрахунки з постачальниками та підрядниками	Короткострокові кредити банку
4	Із заробітної плати працівників підприємства утримана сума податку з доходів фізичних осіб	Розрахункові відомості	500	Розрахунки за виплатами працівникам	Розрахунки за податками й платежами
5	Від постачальників надійшли товари. Розрахунок не проведено	Товарно- транспортна накладна	3000	Товари	Розрахунки з постачальниками та підрядниками
6	На поточний рахунок підприємства зараховано короткострокову позику банку	Виписка банку	500000	Рахунки в банках	Короткострокові позики
7	З поточного рахунку підприємства погашено короткостроковий кредит банку	Платіжне доручення	400000	Короткострокові позики	Рахунки в банках
8	Видана працівникам з каси підприємства заробітна плата	Платіжна відомість	1200	Розрахунки за виплатами працівникам	Готівка

Систематичний запис дозволяє згрупувати операції з економічними ознаками, що необхідно для отримання зведених показників про діяльність підприємства з метою її аналізу. Тому після хронологічної реєстрації всіх операцій необхідно вказати на сторонах (дебеті або кредиті) яких рахунків відображається кожна операція. Це називається бухгалтерським записом (проведенням).

Таким чином, бухгалтерська проводка (кореспонденція рахунків) – це вказівка дебетованого і кредитованого рахунку по кожній господарській операції.

Запис на рахунках за операцією: «за готівкові гроші були придбані товари» може бути відображена наступним чином:

«Готівка»                                                                  «Товари»

Д-т	К-т		Д-т	К-т
	1000 (збільшення на активному рахунку)		1000 (зменшення на активному рахунку)

Таким чином, щоб визначити, на якій стороні рахунку зробити запис, слід завжди пам’ятати структуру активного і пасивного рахунків.

Порядок складання кореспонденції рахунків наступний:

Крок 1. Визначити, на яких саме рахунках внаслідок операції відбудеться зміна (назви рахунків беруться, виходячи з Плану рахунків).

Крок 2. Визначити типи рахунків (активні або пасивні – по балансу).

Крок 3. Визначити характер змін (збільшення або зменшення – за структурою рахунків).

Крок 4. Визначити сторони рахунків (дебет або кредит – за структурою рахунків).

Крок 5. Скласти бухгалтерську проводку.

Порядок запису в проводці передбачає певну послідовність (спочатку сума відображається в дебеті одного рахунка, а потім – в кредиті іншого). Запис може бути на двох рядках:

Д-т «Товари»              К-т «Готівка»                         1000

Між підсумками хронологічних і систематичних записів на рахунках існує певна залежність, яка виражається в тому, що підсумок хронологічних записів у журналі повинен дорівнювати підсумками оборотів по дебету або кредиту всіх рахунків.

Таблиця 3.3

Схема відображення операцій

на рахунках бухгалтерського обліку

Активні		Пасивні
1		2
Д-т Основні засоби К-т		Д-т Статутний капітал К-т
Сп = 10000			Сп = 100000
Про = 0	Про = 0	Про = 0	Про = 0
Ск = 10000			Ск = 100000
Д-т Товари К-т		Д-т Короткострокові позики К-т
Сп = 5000		7) 400000	Сп = 20000
1) 1000 5) 3000			3) 2000 6) 500000
Про = 4000	Про = 0	Про = 400000	Про = 502000
Ск = 9000			Ск = 122000
Д-т Виробничі запаси К-т		Д-т Розрахунки з постачальниками К-т і підрядниками
Сп = 2000	2) 1500	3) 2000	Сп = 2000
			5) 3000
Про = 0	Про = 1500	Про = 2000	Про = 3000
Ск = 500			Ск = 3000
Д-т Виробництво К-т		Д-т Розрахунки за виплатами К-т працівникам
Сп = 5000		4) 500 8) 1200	Сп = 2000
2) 1500
Про = 1500	Про = 0	Про = 1700	Про = 0
Ск = 6500			Ск = 300
Д-т Рахунки в банках К-т		Д-т Розрахунки за податками К-т й платежами
Сп = 275000	7) 400000		Сп = 300
6) 500000			4) 500
Про = 500000	Про = 400000	Про = 0	Про = 500
Ск = 375000			Ск = 800
Д-т Готівка К-т
Сп = 2500	1) 1000 8) 1200
Про = 0	Про = 2200
Ск = 300

 

Всі бухгалтерські проводки складаються на підставі документів, якими оформлюються відповідні господарські операції.

Схема відображення операцій на рахунках бухгалтерського обліку наведено в табл. 3.3.

Як видно з таблиці 3.3, сума кожної з чотирьох типів господарських операцій обов’язково фіксується на двох бухгалтерських рахунках, що відповідають двом статтям, яких стосується ця операція, причому обов’язково в дебеті одного і в кредиті іншого, що й називається подвійним записом.

У практичній діяльності всі бухгалтерські проводки діляться на прості й складні.

Бухгалтерські проводки, які відображаються на двох рахунках – дебеті одного і кредиті другого – називаються простими.

Складні проводки можуть бути двох видів: перший – коли один рахунок дебетується, а два або більше рахунків кредитуються, другий – коли один рахунок кредитується, а два або більше дебетуються.

Приклад складної проводки: 9) на підприємство надійшли від одного постачальника сировина та матеріали на суму 3000 грн. і товари на суму 2000 грн.

Д-т Виробничі запаси К-т		Д-т Товари К-т		Д-т Розрахунки з К-т постачальниками і підрядниками
9) 3000		9) 2000			9) 5000 (3000 +2000)

На наведену операцію складається наступна бухгалтерська проводка.

Дебет 20 «Виробничі запаси» Дебет 28 «Товари»

Кредит 63 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками» 5000 грн.

Будь-яка складна бухгалтерська проводка складається з декількох простих, тобто, можна сказати, що спочатку від постачальника надійшла сировина та матеріали, а потім товари.

При складанні складної проводки принцип подвійного запису зберігається як і в простих проводках. Рівність між дебетом і кредитом рахунків не порушується, не порушується і кореспонденція рахунків. Формування складних проводок дозволяє скоротити число записів на рахунках, тобто полегшує облікову роботу. Бухгалтерська проводка за своїм змістом є технічним виразом керуючої команди над економічними фактами. Технічно можна запам’ятати безліч бухгалтерських проводок. Проте скласти бухгалтерську проводку може тільки той, хто правильно розуміє зміст господарських операцій або явищ.

Економічно грамотне складання бухгалтерських записів (проводок) по господарським операціям є свого роду бухгалтерською мовою. Всі показники облікової інформації формуються на основі кореспонденції рахунків, тому від правильності, обґрунтованості та законності бухгалтерських записів залежить якість бухгалтерського обліку. А чітке володіння бухгалтерською мовою, тобто кваліфіковане складання проводок є важливою частиною облікової роботи і вимагає глибокого розуміння змісту господарських операцій, знання всієї системи рахунків і основних принципів бухгалтерського обліку.

Взаємозв’язок між балансом і рахунками.

На рахунках бухгалтерського обліку відображають господарські операції, а також стан майна на будь-який момент у вигляді дебетових і кредитових залишків. Стан засобів відображається і в балансі. Між балансом – двоаспектним поданням майна (коштів) господарства та подвійним відображенням змін, що відбуваються в стані майна, змінах і рахунках є тісний економіко-логічний і математичний зв’язок. Схематично це можна представити таким чином:

Баланс вступний

Актив		Пасив
Склад майна	Сума, грн.	Джерела майна	Сума, грн.
Основні засоби	600000	Статутний капітал	700000
Виробничі запаси	400000	Короткострокові позики	300000
Готівка	20000	Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)	200000
Рахунки в банках	430000	Розрахунки з постачальниками й підрядниками	250000
БАЛАНС	1450000	БАЛАНС	1450000

Як видно з балансу, стан майна і джерел його утворення на початок, характеризувалося загальною сумою 1450000 грн. За даними балансу на рахунках відображені залишки коштів та їх джерел. Потім на рахунках відображені наступні операції:

1. Надійшли кошти на суму 100150 грн.
2. З поточного рахунку отримано в касу підприємства 102500 грн.
3. Погашено заборгованість перед постачальниками з поточного рахунку підприємства 70000 грн.

 

• Д-т рах. «Основні засоби»

К-т рах. «Статутний капітал» – 100150 грн.

• Д-т рах. «Готівка»

К-т рах. «Рахунки в банках» – 102500 грн.

• Д-т рах. «Розрахунки з постачальниками й підрядниками» К-т рах. «Рахунки в банках» – 70000 грн.

 

Активні рахунки		Пасивні рахунки
1		2
Д-т Рахунок «Основні засоби» К- т		Д-т Рахунок «Статутний капітал» К-т
Сп = 600000			Сп = 700.000
1) 100.150			1) 100150
Про = 100150	Про = 0	Про = 0	Про = 100150
Ск = 700150			Ск = 800150
Д-т Рахунок «Виробничі запаси» К-т		Д-т Рахунок «Короткострокові позики» К-т
Сп = 400000			Сп = 300000
Про = 0	Про = 0	Про = 0	Про = 0
Ск = 400000			Ск = 300000
Д-т Рахунок «Готівка» К-т		Д-т Рахунок «Нерозподілені прибутки К-т (непокриті збитки)»
Сп = 20000			Сп = 20000
2) 102500
Про = 102500	Про = 0	Про = 0	Про = 0
Ск = 122500			Ск = 200000
Д-т Рахунок «Рахунки в банках» К-т		Д-т Рахунок «Розрахунки з К-т постачальниками і підрядниками «
Сп = 430000	2) 102500 3) 70000	3) 70.000	Сп = 250000
Про = 0	Про = 172500	Про = 70000	Про = 0
Ск = 257500			Ск = 180000

За даними кінцевих залишків складено заключний баланс.

Баланс заключний

Актив		Пасив
Склад майна	Сума, грн.	Джерела майна	Сума, грн.
Основні засоби	700150	Статутний капітал	800150
Виробничі запаси	400000	Короткострокові позики	300000
Готівка	122500	Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)	200000
Рахунки в банках	257500	Розрахунки з постачальниками й підрядниками	180000
БАЛАНС	1480150	БАЛАНС	1480150

Подвійне відображення стану майна (засобів) господарства в балансі, а потім на рахунках та подвійне відображення в системі рахунків господарських операцій мають, перш за все, економіко- математичне значення. Крім того, вони реалізують також інформаційну і контрольну функції.

Інформаційна значимість полягає в можливості пізнати стан і напрям руху об’єкту обліку, контрольна – в обов’язковій рівності загальних сум активних і пасивних рахунків. Взаємозв’язок трьох основоположних прийомів бухгалтерського методу (баланс, рахунки, подвійний запис) заснована на їх економічному, правовому та математичному погодженні.

Три розглянуті елементи методів обліку – подвійне відображення стану майна (засобів) суб’єктів господарювання, подвійне відображення руху їх майна (коштів) під впливом господарських операцій і рахунок, як спосіб відображення стану та змін об’єкта обліку – формують основу системи бухгалтерського обліку.

Синтетичні та аналітичні рахунки бухгалтерського обліку

Поточний облік на рахунках ведеться з різним ступенем деталізації облікових даних. В одних випадках, наприклад, для складання фінансової звітності, достатньо мати інформацію в загальному вигляді – в грошовому вираженні. Таку інформацію називають синтетичною (від слова «синтез» – загальний), узагальненою.

Однак таких узагальнених даних для поточного керівництва та контролю за господарською діяльністю підприємства, за станом розрахунків та ін. недостатньо, необхідні більш детальні облікові дані щодо кожного постачальника матеріалів, виду продукції, що виготовляється, працівника підприємства. Таку інформацію називають аналітичною, тобто деталізованою. Для отримання інформації використовуються відповідні синтетичні та аналітичні рахунки.

Синтетичними називаються рахунки, на яких відображають в грошовому вимірнику узагальнені дані щодо об’єктів бухгалтерського обліку. Наприклад, «Основні засоби», «Виробничі запаси»,  «Розрахунки  з  постачальниками  й  підрядниками»,

«Розрахунки за виплатами працівникам» та ін. Облік, організований на цих рахунках називається синтетичним.

Аналітичними називають рахунки, що дають інформацію про стан господарських засобів, джерел і процесів в деталізованому вигляді. Ці рахунки ведуться на додаток до синтетичних, і розкривають їх зміст. Наприклад, аналітичний облік матеріальних цінностей дозволяє визначати запаси матеріальних ресурсів у цілому і кожного матеріалу окремо, аналітичний же облік розрахунків з постачальниками і покупцями дає інформацію про розрахунки з кожним підприємством тощо.

Аналітичні рахунки бувають двох видів:

1. Кількісно-вартісні, наприклад, по обліку товарно-матеріальних цінностей, де крім грошового вимірника використовується також натуральний.
2. Вартісно-аналітичні рахунки з обліку різних розрахунків, де використовується тільки грошовий вимірник.

Облік, що ведеться на аналітичних рахунках, називається аналітичним. Наприклад, до рахунку «Виробничі запаси» на підприємстві будуть відкриті аналітичні рахунки по кожному виду тканини, наприклад, рахунки «Ситець», «Сатин», «Сукно» та ін. Запис на аналітичних рахунках здійснюється у вартісних і натуральних показниках, з відображенням залишку на початок місяця (коли рахунок відкривається), сум по надходженню (оприбуткуванню) і вибуттю (витрачанню) матеріальних цінностей, розрахунком оборотів за місяць і залишків на кінець місяця.

Аналітичний рахунок товарно-матеріальних цінностей (тканини

«Ситець») представлено у табл. 3.4.

Таблиця 3.4

Аналітичний рахунок тканини «Ситець»

Рахунок «Ситець» до синтетичного рахунку «Виробничі запаси» за травень 2014 р. (одиниця виміру – м, ціна за одиницю – 10,00 грн.)

№ з/п	Дата опера- ції	Зміст операції	Надходження		Витрачання		Залишок
			кіль- кість	сума, грн.	кіль- кість	сума, грн.	Кіль- кість	сума, грн.
1		Залишок на 01.05.2014					10	100,00
2	02	Надійшло від постачальника	100	1000,00
3	04	Реалізовано покупцю			50	500,00
4	09	Відпущено у виробництво			40	400,00
5	11	Надійшло від постачальника	1000	10000,00
6	21	Відпущено у виробництво			300	3000,00
7	30	Усього оборот за місяць	1100	11000,00	390	3900,00
8	30	Залишок на 01.06.2014					720	7200,00

Таблиця 3.5

Аналітичний рахунок тканини «Сатин»

Рахунок «Сатин» до синтетичного рахунку «Виробничі запаси»

за травень 2014 р. (одиниця виміру – м, ціна за одиницю – 15,00 грн.)

№ з/п	Дата опера- ції	Зміст операції	Надходження		Витрачання		Залишок
			кіль- кість	сума, грн.	кіль- кість	сума, грн.	кіль- кість	сума, грн.
1		Залишок на 01.05.2014					15	225,00
2	05	Надійшло від постачальника	500	7500,00
3	09	Відпущено у виробництво			400	6000,00
4	11	Надійшло від підзвітної особи	20	300,00
5	12	Відпущено у виробництво			100	1500,00
6	30	Оборот за місяць	520	7800,00	500	7500,00
7	30	Залишок на 01.06.2014					35	525,00

Відобразимо запис на аналітичному рахунку «Сатин» до рахунку

«Виробничі запаси» (табл. 3.5).

Кількість аналітичних рахунків на підприємстві залежить від кількості конкретних видів об’єктів обліку.

Аналітичні  рахунки  розрахунків  до  синтетичних  рахунках

«Розрахунки з різними дебіторами», «Розрахунки з постачальниками та підрядниками», «Розрахунки за податками й платежами» та інші ведуться тільки у вартісному вираженні (табл. 3.6).

Таблиця 3.6

Розрахунок з постачальниками та підрядниками

Рахунок «Фабрика «Зоря»« до синтетичного рахунку

«Розрахунки з постачальниками та підрядниками» за травень 2014 р.

№ з/п	Дата операції	Зміст операції	Дебет, грн.	Кредит, грн.
1		Залишок на 01.05.2014		8000,00
2	05	Надійшли матеріали від фабрики «Зоря»		13000,00
3	07	Оплачено фабриці «Зоря» за матеріали	10000,00
4	30	Оборот за місяць	10000,00	13000,00
5	30	Залишок на 01.06.2014		11000,00

Для контролю за правильністю і відповідністю записів на аналітичних і синтетичних рахунках щомісячно за даними аналітичних рахунків складаються оборотні відомості, які звіряються з даними відповідного синтетичного рахунку.

Зведемо в оборотну відомість за травень дані за аналітичними рахунками тканина «Ситець» і «Сатин» до синтетичного рахунку

«Виробничі запаси»:

 

Перевіримо по рядку «Разом» суми шляхом перерахунку за схемою:

Залишок на початок + Надходження = Витрачання + Залишок на кінець

Отже, підставимо числові дані: 325,00 +18800,00 = 11400,00

+7725,00.

Звіримо дані рядка «Разом» за місяць із записом на синтетичному рахунку «Виробничі запаси» за травень:

Рахунок «Виробничі запаси»

Дебет		Кредит
Дата	Сальдо початкове – 325,00
02	1000,00
04		500,00
05	7500,00
09		6400,00
11	10300,00
12		1500,00
21		3000,00
	Оборот по дебету – 18800	Оборот по кредиту – 11400,00
	Сальдо кінцеве – 7725,00

Звірка показала тотожність залишків:

на початок – 325 грн.; на кінець – 7725 грн.

І оборотів: по дебету – 18800,00 грн.;

по кредиту – 11400,00 грн., що підтверджує правильність вироблених облікових записів на синтетичних і аналітичних рахунках.

Таким чином, між синтетичними і аналітичними рахунками існує такий взаємозв’язок:

1. Сальдо початкове по синтетичному рахунку завжди дорівнює сумі початкових сальдо аналітичних рахунків, відкритих до нього.
2. Сума дебетових або кредитових оборотів за синтетичними рахунками дорівнює сумі відповідних оборотів за аналітичними рахунками.
3. Сальдо кінцеве за синтетичними рахунками дорівнює сумі кінцевих сальдо відповідних аналітичних рахунків.

Крім синтетичних та аналітичних рахунків в практиці бухгалтерського обліку застосовуються і субрахунки, що є проміжною ланкою між обліковими синтетичними та аналітичними рахунками. З їх допомогою здійснюється додаткове групування даних аналітичного обліку з метою отримання узагальнених відомостей про окремі об’єкти всередині синтетичного рахунку.

Нижче наведена вертикальна структура бухгалтерського рахунку 20 «Виробничі запаси»

201 «Ссировина й матеріали»

202 «Купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби»

203 «Паливо»

204 «Тара й тарні матеріали»

205 «Будівельні матеріали»

206 «Матеріали, передані в переробку»

207 «Запасні частини»

208 «Матеріали сільськогосподар- ського призначення»

209 «Інші матеріали»

Рахунки бухгалтерського обліку тісно пов’язані з балансом. Баланс використовується при відкритті рахунків на початку періоду для забезпечення правильності проставлених в них початкових залишків і складається в кінці звітного періоду на основі даних синтетичних рахунків, точність інформації яких перевіряється за підсумками відповідних аналітичних рахунків.

Посередником між синтетичними рахунками та бухгалтерським балансом виступає оборотна відомість, яка узагальнює інформацію щодо змін у всіх об’єктах бухгалтерського обліку.

Узагальнення даних поточного бухгалтерського обліку. Запис господарських операцій на синтетичних і аналітичних рахунках є поточний бухгалтерський облік.

Порядок поточного обліку на синтетичних рахунках можна відобразити наступною послідовністю дій:

1. На підставі даних по статтях балансу на кінець попереднього періоду відкрити рахунки на початок поточного місяця. Це означає: дати назву рахунку і відобразити на ньому залишок (на активному рахунку – по дебету, на пасивному – по кредиту).
2. По кожній господарській операції скласти бухгалтерську проводку.
3. Записати суму за операцією в дебет одного і кредит іншого рахунку відповідною кореспонденцією рахунків, тобто рознести по рахунках бухгалтерського обліку всі операції.
4. Переконатися в повноті відображення всіх операцій за місяць на рахунках бухгалтерського обліку і в останній день місяця підрахувати суми підсумкових оборотів на всіх рахунках.
5. Відповідно до типу рахунку розрахувати залишок коштів або джерел їх утворення на кінець місяця.

Дані з усіх синтетичних рахунків узагальнюються в оборотній відомості за синтетичними рахунками за місяць. Оборотна відомість має наступний вигляд (табл. 3.8).

Таблиця 3.8

Оборотна відомість за синтетичними рахунками за      місяць

Назва синтетичного рахунка	Залишок на початок		Оборот за місяць		Залишок на кінець
	дебет	кредит	дебет	кредит	дебет	кредит
Виробничі запаси Основні засоби ін рахунки
Разом сума	Сума 1	Сума 1	Сума 2	Сума 2	Сума 3	Сума 3
	звіряємо з валютою балансу на кінець попереднього періоду		звіряємо з сумою за операціями з журналу госпо- дарських операцій		складаємо новий баланс – на кінець поточного періоду

З кожного синтетичного рахунку заноситься в оборотну відомість відповідна інформація і підраховується підсумок по кожній графі.

Підсумок складається з трьох пар рівності сум: рівність залишків на початок (графа 2 = графа 3), рівність сум оборотів (графа 4 = графа 5), оскільки всі операції були рознесені по рахунках методом подвійного запису; і рівність сум залишків на кінець місяця (графа 6 = графа 7).

Таким чином, оборотна відомість має контрольне значення і є основним підсумковим (узагальнюючим) регістром обліку господарської діяльності за місяць.

Разом з тим в зворотній відомості наводяться лише загальні суми оборотів і в разі допущення помилки важко встановити, у відображенні якої кореспонденції рахунків допущена помилка.

Більш корисною в цьому відношенні є шахова оборотна відомість, в якій зберігається сума обороту за місяць по кожній парі рахунків в кореспонденції, що мала місце в поточному періоді (табл. 3.9).

Таблиця 3.9

Шахова оборотна відомість за                                            місяць

В дебет рахунку	Залишок на початок місяця		З кредиту рахунку						Разом з кредиту	Залишок на кінець місяця
	Д-т	К-т	Основні засоби	Виробничі запаси	Рахунки в банку	Готівка	Виробництво	Ін рахунки		Д-т	К- т
Основні засоби			v
Виробничі запаси				v
Рахунки в банку					v
Готівка						v
Виробництво							v
Ін. рахунки								v
Разом в дебет рахунки

На підставі узагальнюючих облікових регістрів – зворотному, шахової відомості – складається звітність за поточний період. Між рахунками і балансом існує прямий зв’язок, яку можна представити схемою:

 

Баланс	Рахунки	Баланс
за попередній	поточного	на кінець
період	періоду	поточного періоду

Складання балансу на основі оборотної відомості – не механічна процедура. Вона вимагає перевірки, уточнення, групування сум по рахунках оборотної відомості.

Завдання 1

На основі облікових і звітних даних по підприємству «Колос» виконати наступні завдання.

1. На основі Балансу станом на 30.09.2014 р. відкрити рахунки синтетичного обліку на 01.10.2014. Записати залишки на початок поточного періоду (жовтень) на рахунки бухгалтерського обліку.
2. На основі записів господарських операцій та кореспонденції рахунків по них в журналі господарських операцій за жовтень рознести суми за операціями по рахунках бухгалтерського обліку (також відобразити рахунки, по яких не було залишків, але є суми по операціях).
3. Підрахувати суми дебетових і кредитових оборотів за жовтень 2014 р. на рахунках бухгалтерського обліку. Розрахувати залишки по рахунках на кінець поточного періоду на 31.10.2014 р.
4. Скласти оборотну відомість за синтетичними рахунками за жовтень.
5. Скласти Баланс станом на 10.2014 р. Вихідні дані:

№ з/п	Актив	Сума, грн.	№ з/п	Пасив	Сума, грн.
1	Основні засоби	125800	1	Статутний капітал	65000
2	Виробничі запаси	18000	2	Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)	80000
3	Готівка	800	3	Розрахунки з постачальниками та підрядниками	4500
4	Рахунки в банках	17400	4	Розрахунки за виплатами працівникам	12500
	Баланс	162000		Баланс	162000

За місяць здійснено такі господарські операції:

3. Надійшли на      підприємство      «Колос»      матеріали      від постачальників на суму 13000 грн.
4. Оплачено рахунок постачальників за матеріали, що надійшли на суму 13000 грн.
5. На поточний рахунок зараховано короткостроковий кредит банку в розмірі 117000 грн.
6. За рахунок прибутку сформовано резервний капітал у розмірі 20000 грн.
7. Виплачено з каси заробітну плату працівникам підприємства в сумі 15300 грн.

Хід виконання завдання:

1. На підставі здійснених господарських операцій за місяць по підприємству «Колос» сформуємо журнал господарських операцій.

Журнал господарських операцій за жовтень 2014 р.

№ з/п	Зміст операції	Кореспонденція рахунків		Сума, грн.
		дебет	кредит
1	Надійшли на підприємство матеріали від постачальників	201 «Сировина й матеріали»	63 «Розрахунки з постачальни- ками та підрядниками»	13000
2	Оплачено рахунок постачальників за отримані матеріали	63 «Розрахунки з постачальни- ками та підрядниками»	31 «Рахунки в банках»	13000
3	На поточний рахунок зараховано короткостроковий кредит банку	31 «Рахунки в банках»	60 «Короткостро- кові позики»	117000
4	За рахунок прибутку сформовано резервний капітал підприємства	44 «Нерозподі- лені прибутки (непокриті збитки)»	43 «Резервний капітал»	20000
5	Виплачено з каси заробітну плату працівникам підприємства	66 «Розрахунки за виплатами працівникам»	30 «Готівка»	700

3. Послідовно здійснити операції:
   • на основі даних балансу станом на 09.2014 р. відкриємо рахунки – в них відобразимо початкові залишки;
   • на рахунках відобразимо господарські операції (в даному прикладі вказуються тільки порядковий номер операції і її сума);
   • здійснимо закриття рахунків: підрахуємо обороти і кінцеве сальдо по рахунках.

Дані з усіх синтетичних рахунків узагальнимо в оборотній відомості за синтетичними рахунками за місяць. Оборотна відомість має наступний вигляд:

Оборотна відомість за синтетичними рахунками за жовтень 2014 р.

№ рахунку	Сальдо на початок		Оборот за місяць		Сальдо на кінець
	Дт	Кт	Дт	Кт	Дт	Кт
10	125800				125800
20	18000		13000		31000
3000	800			700	100
31	17400		117000	13000	121400
63		4500	13000	13000		4500
40		65000				65000
43				20000		20000
44		80000	20000			60000
60		12500	700			11800
	162000	162000	163700	163700	278300	278300

4. Складаємо Баланс станом на 31.10.2014 р., в яких записуємо кінцеве сальдо по рахунках (див. табл. вище).

Баланс станом на 31.10.2014 р.

№ з/п	Актив	Сума, грн.	№ з/п	Пасив	Сума, грн.
1	Основні засоби	125800	1	Статутний капітал	65000
2	Виробничі запаси	31000	2	Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)	60000
3	Готівка	100	3	Резервний капітал	20000
4	Рахунки в банках	17400	4	Короткострокові позики	117000
			5	Розрахунки за виплатами працівникам	11800
			6	Розрахунки з постачальниками та підрядниками	4500
	Баланс	278300		Баланс	278300

Сума всіх статей активу дорівнює сумі всіх статей пасиву.

Завдання 2

На підприємстві «Жовтень» протягом місяця здійснено такі господарські операції.

1. Надійшли на склад від постачальників:

а) сталь, 33 т за ціною 1500 грн.;

б) алюміній, 10 т за ціною 10000 грн.

2. Відпущені зі складу у виробництво:

а) сітка, 15 м 2 по ціні 10 грн.; б) сталь, 17 т.

3. Перераховано кошти з поточного рахунку в погашення заборгованості постачальникам – 80 тис. грн.
4. З поточного рахунку отримано кошти в касу в розмірі 15 тис. грн.
5. Повернуто на склад невикористана у виробництві сталь у обсязі 3 т.

На основі облікових і звітних даних по підприємству «Жовтень» виконати наступні завдання:

1. Скласти журнал господарських операцій.
2. Відкрити синтетичні рахунки, провести в них записи.
3. Відкрити аналітичні рахунки до рахунку 20 «Виробничі запаси».
4. Скласти оборотну     відомість    по     аналітичних     рахунках

«Виробничі запаси».

5. Скласти оборотний баланс по синтетичних рахунках за місяць.

Вихідні дані:

Баланс станом на 31.10.14 р.

№ з/п	Актив	Сума, грн.	№ з/п	Пасив	Сума, грн.
1	Основні засоби	178000	1	Статутний капітал	176800
2	Виробничі запаси	15800	2	Резервний капітал	86500
3	Виробництво	7000	3	Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)	87500
4	Готівка	4000	4	Розрахунки з постачальниками та підрядниками	4000
5	Рахунки в банках	150000
	Баланс	354800		Баланс	354800

 

Залишки по аналітичних рахунках на 1 листопада 2014 р. до субрахунку 201 «Сировина й матеріали»

№ з/п	Найменування	Одиниця виміру	Кількість	Ціна, грн.	Сума, грн.
1	Сталь	т	3	1500	4500
2	Алюміній	т	1	10000	10000
3	Сітка	м 2	130	10	1300
	Разом:				15800

Хід виконання завдання:

1. Запис господарських операцій в журнал господарських операцій супроводжується складанням бухгалтерських проводок:

Журнал господарських операцій за жовтень 2014 р.

№ з/п	Зміст операції	Кореспонденція рахунків		Сума, грн.
		Дебет	Кредит
1	Отримано на склад від постачальників: а) сталь, 33 т за ціною 1500 грн. б) алюміній, 10 т за ціною 10000 грн.	201 201	63 63	49500 100000
2	Відпущено зі складу у виробництво: а) сітка, 15 м 2 за ціною 10 грн. б) сталь, 17 т за ціною 1500 грн.	23 23	201 201	150 25500
3	Перераховано з поточного рахунку в рахунок погашення заборгованості постачальникам	63	31	14000
4	Отримано з поточного рахунку кошти в касу підприємства	30	31	5000
5	Повернено невикористана у виробництві сталь, 3 т	201	23	4500
	Разом:			274650

4. Відкриваються синтетичні рахунки, в них виконуються записи. На кінець періоду розраховуються залишки по рахунках.
5. До синтетичного субрахунку «Сировина й матеріали» відкриваються аналітичні рахунки по кожному виду матеріалів. Запис на аналітичних рахунках робиться у вартісних і натуральних показниках, з відображенням залишку на початок місяця (коли рахунок відкривається), сум по надходженню (оприбуткуванню) і вибуття (витрачанню) матеріальних цінностей, розрахунком оборотів за місяць і залишків на кінець місяця. Аналітичний рахунок

«Сталь» може мати вигляд:

Рахунок «Сталь» до синтетичного субрахунку

«Сировина й матеріали» за листопад 2014 р. (одиниця виміру – т, ціна за одиницю – 1500 грн.)

№ з/п	Дата операції	Зміст операції	Оприбутку- вання		Витрачання		Залишок
			кількість	сума, грн.	кількість	сума, грн.	кількість	сума, грн.
1		Залишок на 01.11.2014 р.					3	4500
2	02	Надійшло від постачальника	33	49500
3	04	Відпущено у виробництво			17	25500
4	21	Повернено з виробництва	3	4500
5	30	Усього оборот за місяць	36	54000	17	25500
6	30	Залишок на 01.12.2014 р.					22	33000

Відобразимо запис на аналітичному рахунку «Алюміній» до субрахунку «Сировина й матеріали»:

Рахунок «Алюміній» до синтетичного субрахунку

«Сировина й матеріали» за листопад 2014 р. (одиниця виміру – т, ціна за одиницю – 10000 грн.)

№ з/п	Дата операції	Зміст операції	Оприбутку- вання		Витра- чання		Залишок
			кількість	сума, грн.	кількість	сума, грн.	кількість	сума, грн.
1		Залишок на 01.11.2014 р.					1	10000
2	02	Надійшло від постачальника	10	100000	–	–
3	3000	Усього оборот за місяць	10	100000	–	–
4	3000	Залишок на 01.12.2014 р.					11	110000

Відобразимо     запис     на     аналітичному     рахунку     «Сітка»     до субрахунку «Сировина й матеріали»:

Рахунок «Сітка» до синтетичного субрахунку

«Сировина й матеріали» за листопад 2014 р. (одиниця виміру – м 2, ціна за одиницю – 10 грн.)

№ з/п	Дата операції	Зміст операції	Оприбуткув ання		Витрачан ня		Залишок
			кількість	сума, грн.	кількість	сума, грн.	кількість	сума, грн.
1		Залишок на 01.11.2014 р.					130	1300
2	05	Відпущено у виробництво			15	150
3	3000	Усього оборот за місяць	–	–	15	150
4	3000	Залишок на 01.12.2014 р.					11	1150

 

5. Дані аналітичного обліку матеріалів узагальнюються в оборотну відомість.

Оборотна відомість до субрахунку 201

«Сировина й матеріали» за листопад 2014 р.

Аналітичний рахунок	Одиниця виміру	Ціна за одиницю	Залишок на 01.11.2014 р.		Оборот за місяць				Залишок на 01.12.2004 р.
			кількість	сума, грн.	Оприбутко- вано		Витрачено		кількість	сума, грн.
					кількість	сума, грн.	кількість	сума, грн.
«Сталь»	т	1500	3	4500	36	54000	17	25500	22	33000
«Алюміній»	т	10000	1	10000	10	100000			11	110000
«Сітка»	м 2	10	130	1300			15	150	11	1150

Оборотний баланс на 30.11.2014 р.

№ з/п	Назва рахунку	Залишок на початок місяця		Оборот за звітний місяць		Залишок на кінець місяця
		дебет	кредит	дебет	кредит	дебет	кредит
1	Основні засоби	178000				178000
2	Сировина й матеріали	15800		154000	25650	144150
3	Виробництво	7000		25650	4500	28150
4	Готівка	4000		5000	–	9000
5	Рахунки в банках	150000		–	145000	5000
6	Розрахунки з постачальниками та підрядниками		4000	140000	149500		13500
7	Статутний капітал		176800				176800
8	Резервний капітал		86500				86500
9.	Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)		87500				87500
	Разом:	354800	354800	324650	324650	364300	364300

 

При звірці підсумків оборотної відомості з підсумками синтетичного субрахунку «Сировина й матеріали» отримано рівність, значить, записи виконано правильно.

Складається оборотний баланс по синтетичних рахунках.

Дані в оборотний баланс переносяться з синтетичних рахунків. Якщо облік ведеться правильно, то сума залишку на початок місяця збігається з підсумком початкового балансу, дебетовий і кредитовий обороти – з підсумком журналу господарських операцій, сума залишків на кінець місяця – з кінцевим балансом. Так перевіряється ідентичність хронологічних та синтетичних записів.

 

Значення класифікації бухгалтерських рахунків

У бухгалтерському обліку застосовується велика кількість різних рахунків, що відображають наявність і рух окремих видів засобів, джерел та господарських процесів. Ці рахунки дозволяють отримати показники, що характеризують діяльність підприємства. Головною умовою правильного використання рахунків є їх науково обґрунтована класифікація.

Класифікація рахунків – це науково обґрунтоване групування рахунків, тобто поділ рахунків на групи і підгрупи за однорідними будь-якими істотними ознаками. Всі рахунки бухгалтерського обліку класифікуються за трьома головними ознаками:

За призначенням та структурою. При цьому визначається як відображаються на рахунках окремі види засобів і процесів.

За економічним змістом. При цьому визначається що відображається на бухгалтерських рахунках.

За прив’язкою до балансу. При цьому визначається відношення окремих рахунків до балансу.

Теоретичне значення класифікації рахунків полягає в тому, що вона систематизує за єдиними ознаками велике різноманіття різних рахунків, що застосовуються на різних підприємствах, дозволяє удосконалювати бухгалтерський облік як науку. Це безпосередньо впливає на практику організації бухгалтерського обліку. Класифікація рахунків допомагає краще зрозуміти призначення окремих рахунків та можливості їх використання для контролю та оперативного керівництва за діяльністю підприємства.

Класифікація рахунків за економічним змістом і за прив’язкою до балансу може бути побудована тільки після того, як будуть з’ясовані обліко-технічні властивості і особливості рахунків бухгалтерського обліку. Тому спочатку ознайомимося з класифікацією рахунків за їх призначенням і структурою.

Класифікація рахунків за призначенням і структурою

За призначенням і структурі рахунки поділяються виходячи з їх цільового призначення, тобто, які перед ними ставляться завдання при відображенні фактів господарської діяльності, а також виходячи з того, яким чином в бухгалтерському обліку відбувається це відображення. Така класифікація дозволяє відповісти на питання: як обліковуються об’єкти на даному рахунку?

За призначенням і структурою рахунки бухгалтерського обліку поділяються на групи: рахунки господарських засобів і джерел їх утворення, рахунки господарських процесів та їх результатів і позабалансові рахунки .

Рахунки господарських засобів та їх джерел, в свою чергу, поділяються на дві групи: основні рахунки та регулюючі.

Основні рахунки застосовуються для обліку господарських засобів та джерел їх утворення, тобто об’єктів обліку, що є основною в господарській діяльності підприємства.

До складу основних рахунків входять матеріально-речові, або інвентарні, грошові, розрахункові та фондові (власний капітал).

Матеріально-речові, або інвентарні, рахунки служать для відображення наявності та руху коштів, які мають конкретну матеріальну форму.

Особливістю цих рахунків є те, що обліковуються в них об’єкти відображаються як у грошовому, так і в натуральному вимірниках. Інвентарні рахунки є активними. Залишки і надходження коштів відображається за дебетом рахунків, а вибуття – по кредиту.

Для наочності наведемо форму інвентарного рахунку:

Дебет	Кредит
Сальдо на початок місяця	Вибуття за місяць
Надходження за місяць
Сальдо на кінець місяця

До  інвентарним  рахунками  відносяться:  «Основні  засоби»,

«Виробничі запаси», «Готова продукція» та ін.

Грошові рахунки використовуються для відображення наявності та руху грошових коштів. Ці рахунки, як і матеріально- речові, є активними. Відрізняються лише тим, що в аналітичному обліку не застосовуються натуральні вимірники.

Рахунки госпо- дарських процесів та їх резуль- татів

Рах. «Адміністративні витрати», «Витрати на збут» та ін Рах. «Загальновиробничі витрати» Рах. «Витрати майбутніх періодів», «Доходи майбутніх періодів» Рах. «Виробництво», «Капітальні інвестиції» і ін Рах. «Фінансові результати», «Брак у виробництві» та ін

Рах. «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)»

Рис. 3.5. Класифікація рахунків за призначенням і структурою

 Розрахункові рахунки призначені для обліку та контролю за розрахунковими операціями даного підприємства з іншими підприємствами, організаціями та особами. Оскільки заборгованість може бути як на користь даного підприємства (дебіторська), так і на користь іншого підприємства та осіб (кредиторська), то розрахункові рахунки поділяються на активні, пасивні та активно- пасивні.

Активні розрахункові рахунки призначені для обліку дебіторської заборгованості та розрахунків по ній (тобто для обліку заборгованості інших підприємств та осіб даного підприємства). До таких рахунків належать рахунки «Розрахунки з покупцями і замовниками», «Довгострокова дебіторська заборгованість та інші необоротні активи», «Розрахунки з різними дебіторами», «Векселі одержані» та ін. Сальдо активних розрахункових рахунків – дебетове показує залишок дебіторської заборгованості на початок звітного періоду, збільшення цієї заборгованості відображається за дебетом, зменшення – за кредитом. В аналітичному обліку активні розрахункові рахунки деталізуються по кожному окремому дебітору (підприємству, фізичній особі).

Пасивні розрахункові рахунки призначені для обліку розрахункових відносин з кредиторами, тобто за зобов’язаннями даного підприємства перед іншими підприємствами, установами та фізичними особами. До них відносяться рахунки «Розрахунки з постачальниками та підрядниками», «Розрахунки за страхування»,

«Розрахунки за виплатами працівникам», «Короткострокові позики» та ін. Кредитове сальдо цих рахунків показує залишок кредиторської заборгованості на звітну дату, збільшення цієї заборгованості відображається за кредитом рахунку, зменшення – за дебетом. В аналітичному обліку пасивні розрахункові рахунки деталізуються по кожному окремому кредитору.

Розрахункові активно-пасивні рахунки застосовуються для обліку таких розрахунків, за якими може виникати періодично то дебіторська, то кредиторська заборгованість. До таких рахунків відносять  рахунки  «Розрахунки  за  податками  й  платежам»,

«Розрахунки за іншими операціями» та ін. дебетові обороти на цих рахунках відображають виникнення і збільшення кредиторської заборгованості. Залишки за такими синтетичними рахунками визначаються окремо по кожному аналітичному рахунку, щоб можна було точно визначити суми дебіторської та кредиторської заборгованості, які відображаються в балансі розгорнуто: дебіторська – в активі, а кредиторська – в пасиві.

Активно-пасивний розрахунковий рахунок

Дебет	Кредит
Сальдо – залишок дебіторської заборгованості	Сальдо – залишок кредиторської заборгованості
Збільшення дебіторської заборгованості Зменшення кредиторської заборгованості	Зменшення кредиторської заборгованості Збільшення кредиторської заборгованості
Сальдо – залишок дебіторської заборгованості	Сальдо – залишок кредиторської заборгованості

Рахунками власного капіталу (фондовими) називаються рахунки, на яких ведеться облік і контроль за рухом власних засобів (фондів) та цільового фінансування. Ці рахунки є пасивними. Залишки і збільшення коштів фондів та фінансування відображають по кредиту, а використування, тобто зменшення, – по дебету фондових рахунків. Аналітичний облік на фондових рахунках ведеться тільки в грошовому вираженні за видами та цільовим призначенням фондів і фінансування. До таких рахунків належать:

«Статутний  капітал»,  «Пайовий  капітал»,  «Резервний  капітал»,

«Додатковий капітал», «Цільове фінансування і цільове надходження».

Фондові рахунки

Дебет	Кредит
Зменшення фондів	Сальдо – наявність фондів на початок місяця
	Збільшення фондів                                                       Сальдо на кінець місяця

Регулюючі рахунки призначені для регулювання оцінки окремих видів засобів, їх джерел. Необхідність в цих рахунках виникає в тих випадках, коли за умовами роботи в основних рахунках показується не реальна оцінка коштів, а умовна – перебільшена або применшена. Різниця між умовною і дійсною оцінкою відображається в регулюючих рахунках.

Регулюючі рахунки самостійного значення не мають. Вони пов’язані з будь-яким основним рахунком, оцінку якого регулюють. Регулювання зазвичай проводиться не після кожної операції, а один раз на місяць, квартал, рік. Регулюючі рахунки, в свою чергу, поділяються на контрарні і доповнюючі.

Контрарні регулюючі рахунки завжди зменшують оцінку залишку коштів або їх джерел, що обліковуються на відповідних  регулюючих рахунках. Вони можуть бути контрактивні і контрпасивні.

Контрактивні – це рахунки, що регулюють оцінку коштів, відображених в активних рахунках. Схема запису по контрактивним рахункам є аналогічною як і по пасивних рахунках. Прикладом контрактивного рахунку є синтетичний рахунок «Знос (амортизація) необоротних активів», який уточнює оцінку рахунку

«Основні засоби». У поточному бухгалтерському обліку та в балансі основні засоби враховуються за первісною вартістю.

Контрпасивні рахунки регулюють оцінку коштів, зображених в пасивних рахунках. Схема запису по контрпасивним рахунками аналогічна схемі запису за активними рахунками.

Контрарні рахунки застосовуються в тих випадках, коли окремі види засобів і джерела показуються в обліку за перебільшеною оцінкою. Сальдо за цими рахунками відображається в тій частині балансу, на якій знаходиться регулюючий рахунок, але зі знаком мінус.

У практиці господарювання окремі види засобів можуть бути обліковані в зменшеній оцінці. У цих випадках застосовуються доповнюючі рахунки. Доповнюючі регулюючі рахунки доповнюють оцінку коштів, відображених на основному рахунку.

Доповнючі регулюючі рахунки завжди збільшують суму залишку регульованого рахунку. До доповнюючих регулюючих рахунків відноситься аналітичний рахунок «Транспортно- заготівельні витрати», який ведеться як додаток до основного рахунку «Виробничі запаси» та інших матеріальних рахунків в тих випадках, коли матеріальні цінності на цих рахунках враховуються в оцінці, меншій фактичної собівартості їх придбання (заготівлі).

Друга група рахунків – господарських процесів та їх результатів – поділяються на дві підгрупи: операційні та фінансово- результативні.

До операційних рахунків відносяться збірні, збірно-розподільчі, бюджетно-розподільчі, співставлюючі.

Збірно-розподільні рахунки застосовуються для акумулювання витрат по тому або іншому господарському процесу з метою подальшого їх списання на ті рахунки, де узагальнюються всі витрати з даного об’єкту. До збірно-розподільчих належать рахунки

«Загальновиробничі витрати», «Інші витрати операційної діяльності». За дебетом відображається сума визнаних витрат, за кредитом – щомісячне, за відповідним розподілом, списання на рахунки 23 «Виробництво» і 90 «Собівартість реалізації» та ін.

Збірні рахунки від збірно-розподільчих відрізняються тим, що зібрані в дебеті таких рахунків витрати в подальшому не розподіляються між окремими об’єктами, а повністю списуються на фінансові результати. До таких належать рахунки: рахунок 92

«Адміністративні витрати», рахунок 93 «Витрати на збут» та ін.

Бюджетно-розподільчі рахунки призначені для накопичення та розподілу витрат між бюджетами суміжних звітних періодів. Вони бувають активними і пасивними.

Активні бюджетно-розподільчі рахунки використовуються для відображення в них витрат, що виникли в даному періоді, але відносяться до інших звітних періодів. До цих рахунках відносять рахунок 39 «Витрати майбутніх періодів». За дебетом рахунка відображається накопичення витрат майбутніх періодів, за кредитом – їх списання (розподіл) та включення до складу витрат звітного періоду.

Схема активного бюджетно-розподільного рахунку

                             Дебет                                                       Кредит

 

Сальдо на початок – витрати поточного або попередніх

періодів, що відносяться до майбутніх періодів

Сальдо на кінець місяця – залишок перерозподілених витрат, що

відносяться до майбутніх періодів

Розподіл витрат за періодами

 

Пасивні бюджетно-розподільчі рахунки використовуються для утворення резервів, майбутніх платежів. Такі резерви створюються з метою рівномірного віднесення витрат на об’єкти калькуляції протягом року.

Калькуляційні рахунки призначені для обліку витрат, пов’язаних з виробничим процесом; визначення фактичної собівартості виготовлення продукції, виконаних робіт, наданих послуг. За даними цих рахунків (рах. 23 «Виробництво», рах.15

«Капітальні інвестиції» тощо) складають калькуляцію, тобто визначають собівартість. Тому рахунки отримали назву калькуляційних. По дебету цих рахунків відображаються всі витрати на випуск продукції, а по кредиту цих рахунків списуються ті витрати, які включені до собівартості випущеної з виробництва готової продукції. Сальдо на звітний період калькуляційних рахунків показує витрати в незавершеному виробництві. Аналітичний облік по калькуляційних рахунках ведуть за окремими об’єктами і статтями витрат.

Дебет Рах. 79 Фінансові результати Кредит

Рис. 3.6. Схема рахунку 79 «Фінансові результати»

 Співставляючими називаються рахунки, що використовуються для виявлення результатів господарських процесів шляхом зіставлення дебетових і кредитових оборотів. До порівняльних належать рахунки 79 «Фінансові результат», «Брак у виробництві». Ці рахунки призначені для узагальнення інформації про доходи, отримані від операційної та фінансової діяльності підприємства та визначення чистого доходу від цих видів діяльності.

Наприклад, рахунок 79 «Фінансові результати» за кредитом рахунка відображаються суми в порядку закриття рахунків обліку доходів, а по дебету – суми в порядку закриття рахунків обліку витрат. Перевищення витрат над доходами (дебет рахунку більше кредиту) означає збиток, і перевищення означає прибуток. Сальдо рахунку в кінці місяця списується на рахунок 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)».

• Класифікація бухгалтерських рахунків за економічним змістом

Фінансово-результативні рахунки, що використовуються для обліку та контролю за фінансовими результатами діяльності підприємства. Також використовуються для виявлення результатів господарських процесів шляхом зіставлення дебетових і кредитових оборотів (рис. 3.7). Рахунок 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)» активно-пасивний, дебетовий оборот показує збитки, а кредитовий оборот – прибуток, отриманий від усіх видів діяльності.

В основу класифікації бухгалтерських рахунків за економічним змістом покладена економічна сутність розкритих в рахунках об’єктів. За цією ознакою всі рахунки поділяються на дві групи:

1) рахунки обліку господарських засобів і процесів; 2) рахунки обліку джерел утворення господарських засобів.

Перша група рахунків в залежності від функціональної участі в процесі діяльності підприємства поділяється на необоротні та оборотні. Рахунки обліку господарських засобів і процесів також поділяються на рахунки засобів виробництва і сфери обігу.

Об’єктами обліку в процесі виробництва є засоби і предмети праці. Необхідно знати наявність та рух основних засобів, нематеріальних активів, їх знос, наявність та рух виробничих запасів. Всі ці показники можуть бути отримані за допомогою відповідних рахунків: «Основні засоби», «Знос (амортизація) необоротних активів», «Нематеріальні активи», «Виробничі запаси» та ін.

У процесі обігу об’єктами обліку є предмети обігу, грошові кошти, кошти в розрахунках. До рахунків, призначених для обліку коштів сфери  обігу  належать  рахунки  «Готова  продукція»,  «Товари»,

«Готівка», «Рахунки в банках», «Розрахунки з покупцями і замовниками» та ін.

Рахунки, призначені для обліку джерел поділяються за характером розкритих в них джерел – джерела власних коштів, джерела позикових (залучених) коштів. До рахунків з обліку власних коштів  відносяться  «Статутний  капітал»,  «Пайовий  капітал»,

«Додатковий капітал», «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)» та ін. На цих бухгалтерських рахунках відображаються наявність та рух власних джерел підприємства.

Для обліку залучених (позикових) джерел і змін, що відбуваються з ними, використовується інформація, відображена на рахунках 5-го і 6-го класів: «Довгострокові зобов’язання», «Поточні зобов’язання».

Класифікація бухгалтерських рахунків у взаємозв’язку з балансом

По відношенню до балансу всі рахунки поділяються на балансові та позабалансові.

Балансові рахунки відображають засоби, що належать підприємству, і джерела їх утворення. Сальдо за цими рахунками розкривається в основній частині балансу, і їх сума становить валюту балансу. Особливістю балансових рахунків є те, що немає обмежень для кореспонденції між ними.

Балансові рахунки поділяються на:

• активні та контрактивні, що відображаються в активі балансу. Три перші класи (клас 1, 2, 3), призначені для обліку господарських засобів (активів підприємства);
• пасивні та контрпасивні, сальдо за цими рахунками відображаються в пасиві балансу. Джерела господарських засобів обліковуються на рахунках класу 4, 5, 6;
• активно-пасивні та контрарно-доповнюючі. Сальдо за цими рахунками може бути дебетовим, і кредитовим, і показано або в активі, або в пасиві балансу;
• позабалансові рахунки – це такі рахунки, в яких відображаються об’єкти, які не належать даному підприємству і тому не впливають на стан балансу підприємства.

Позабалансові рахунки поділяються на три групи:

• депозитно-майнові – призначені для обліку цінностей, що не належать підприємству, але перебувають в його розпорядженні. До таких рахунків, зокрема, належать рахунки «Орендовані необоротні активи», «Активи на відповідальному зберіганні» та ін.;
• контрольні рахунки – призначені для контролю за окремими операціями, які не відображаються в системі балансових рахунків. До них відноситься рахунок «Бланки суворого обліку» та ін.;
• умовних прав і зобов’язань – можуть використовуватися для отримання показників про виконання господарських договорів, нарядів, для відображення коштів, списаних з балансу до можливого їх відновлення тощо.

Облік на позабалансових рахунках ведеться без застосування подвійного запису.

Господарські операції на позабалансових рахунках відображаються одинарним записом: тільки по дебету або тільки по кредиту відповідного рахунку.

Таким чином, розглянута класифікація рахунків дає можливість охарактеризувати кожний рахунок відповідно до їх класифікаційних ознак і визначити порядок складання необхідних бухгалтерських проведень.

Економічна характеристика рахунків бухгалтерського обліку заснована на знанні їх класифікації. Щоб дати економічну характеристику будь-якому рахунку, слід вказати, активний він чи пасивний; до якої групи належить за економічним змістом, а також за призначенням і структурою; що враховується по дебету і кредиту рахунку; що означає сальдо по даному рахунку; в якому розділі активу або пасиву даний рахунок розташований.

 

План рахунків бухгалтерського обліку

Методологічне керівництво бухгалтерським обліком здійснює Міністерство фінансів України. Воно на науковій основі розробляє національний план рахунків, який сприяє раціональній організації бухгалтерського обліку, його автоматизації і систематизації згрупованої інформації. План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій застосовується всіма підприємствами, об’єднаннями та організаціями галузей економіки, які ведуть бухгалтерський облік за подвійною системою, включаючи підприємства за участю іноземних інвесторів. Застосування єдиного плану рахунків дозволяє здійснювати єдиний порядок обліку господарських засобів та джерел їх утворення, узагальнювати відповідну інформацію в масштабі міністерств, відомств і країни в цілому.

План рахунків бухгалтерського обліку – систематизований перелік рахунків активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій.

У Плані рахунків, який представлений спеціальною таблицею, наведені найменування рахунків, субрахунків і їх коди (номери).

План рахунків передбачає групування бухгалтерських рахунків по 10 класах, дев’ять з яких для балансових рахунків і один клас («нульовий») – для позабалансових рахунків.

Рахунки синтетичного обліку (рахунки першого порядку) мають найменування і коди (номери), що складаються з двох цифр (від 10 до 99), де перша цифра означає клас, до якого він належить, а друга – номер рахунку синтетичного обліку.

Рахунки синтетичного обліку складаються із субрахунків (рахунків другого порядку), що також мають найменування та код. Наявність третьої цифри в цифровому коді означає наявність у синтетичного рахунку певного субрахунку. При необхідності підприємство має можливість вводити додаткові субрахунки, що позначаються шляхом додавання четвертої цифри в цифровий код.

Наприклад: рахунок 10 «Основні засоби», що відноситься до першого класу «Необоротні активи», має субрахунок 105 першого рівня. Крім того, цей субрахунок при необхідності може мати кілька субрахунків другого рівня, що позначаються чотиризначним цифровим кодом (1051, 1052, 1053, 1054 тощо).

 

Код і найменування класу	Код та найменування рахунку	Код і найменування субрахунку (першого рівня)	Рахунки аналітичного обліку (другого рівня)
1 «Необоротні активи»	10 «Основні засоби»	105 «Транспортні засоби»	1051 «Вантажівки»
			1052 «Автобуси»
			1053 «Легкові автомобілі»
			1054 «Електрокари»

Структура Плану рахунків органічно пов’язана із структурою Балансу і Звіту про фінансові результати, встановленої Н(П)СБО 1

«Загальні вимоги до фінансової звітності».

Залишки рахунків 1-3 класів відображаються в активі Балансу, залишки рахунків 4-6 класів – в розділах пасиву балансу, а рахунки 7-9 класів пов’язані зі структурою Звіту про фінансові результати.

Кожен клас рахунків має конкретне призначення, тісно пов’язаний з інформаційними потребами користувачів і дозволяє без додаткового узагальнення інформації скласти звітність.

У примітках до річної фінансових звітів відображається інформація з позабалансових рахунків – клас 0.

Аналітичні рахунки в Плані рахунків не наводяться. Підприємство відкриває їх відповідно до власної потребою і відображає в Робочому плані рахунків, який служить для цілей внутрішньогосподарського      (управлінського)     обліку     на     основі єдиного Плану рахунків.

Схема дії в Україні Плану рахунків наведена в Додатку 2.

Питання для самоконтролю

1. З якою метою в бухгалтерському обліку застосовуються рахунки бухгалтерського обліку?
2. Які об’єкти        обліку        відображаються        на        рахунках бухгалтерського обліку?
3. Які існують види рахунків і для чого вони призначені?
4. Дайте характеристику побудови активного та пасивного рахунку.
5. Як рахунки бухгалтерського обліку пов’язані з балансом?
6. На підставі чого здійснюються записи на бухгалтерських рахунках?
7. Яке значення має подвійний запис?
8. З якою метою ведуться рахунки аналітичного обліку? У чому особливість їх побудови?
9. З якою      метою      складаються      оборотні      відомості      за аналітичними рахунками?
10. Як дані аналітичного     обліку     пов’язані     з     інформацією синтетичного обліку?
11. Яку роль відіграє в узагальненні даних обліку оборотна відомість за синтетичними рахунками?
12. За якими ознаками класифікуються рахунки бухгалтерського обліку?
13. На які групи поділяються рахунки бухгалтерського обліку за економічним змістом?
14. Наведіть приклади рахунків     різних     груп     класифікації бухгалтерських рахунків.
15. На які групи поділяються рахунки бухгалтерського обліку за призначенням і структурою?

Тести для самоконтролю

1. Найповніший перелік рахунків та субрахунків бухгалтерського обліку відображено в:

а) Плані рахунків;

б) Спрощеному плані рахунків;

в) Таблиці узгодження рахунків Загального та Спрощеного планів рахунків;

г) Законі «Про бухгалтерських облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до вітчизняного законодавства використовувати План рахунків повинні:

а) приватні підприємці; б) малі підприємства;

в) фізичні особи – підприємці; г) великі підприємства.

3. Таблиця узгодження рахунків Плану рахунків та Спрощеного плану рахунків потрібна:

а) приватним підприємцям; б) малим підприємствам;

в) великим підприємствам;

г) тим, хто перейшов від використання Спрощеного плану рахунків до Плану рахунків.

Бухгалтерський рахунок – це двостороння таблиця, в якій:

а) ліва сторона – це дебет, права сторона – кредит; б) ліва сторона – це кредит, права сторона – дебет; в) ліва сторона – це актив, права сторона – пасив; г) ліва сторона – це актив, права сторона – актив.

З шифру бухгалтерського рахунку можна дізнатися:

а) номер класу рахунків;

б) номер синтетичного рахунку;

в) номер класу рахунків та номер синтетичного рахунку; г) номер аналітичного рахунку.

Синтетичний рахунок – це рахунок, на якому збираються:

а) дані за окремими об’єктами бухгалтерського обліку; б) дані за схожими об’єктами бухгалтерського обліку;

в) узагальнені дані за однорідними групами бухгалтерського обліку;

г) узагальнені дані за всіма активами підприємства.

Найбільш деталізовані дані можна знайти на:

а) субрахунку першого порядку; б) синтетичному рахунку;

в) аналітичному рахунку;

г) субрахунку другого порядку.

8. Спрощений план рахунків – це перелік:

а) субрахунків другого порядку; б) аналітичних рахунків;

в) синтетичних рахунків; г) класів рахунків.

При проведенні однієї господарської операції в межах одного рахунку може:

а) змінюватись сума по дебету;

б) змінюватись сума по кредиту;

в) змінюватись сума і по дебету, і по кредиту;

г) змінюється або сума по дебету, або по кредиту.

Сальдо за рахунком не може бути:

а) дебетовим, кредитовим; б) нульовим;

в) початковим, кінцевим;

г) позитивним, негативним.

Сальдо кінцеве за активним рахунком визначається таким чином:

а) сальдо початкове + оборот за кредитом – оборот за дебетом; б) сальдо початкове + оборот за дебетом – оборот за кредитом; в) сальдо початкове + оборот за кредитом + оборот за дебетом;

г) немає визначеної формули, обчислюється виходячи з кожного виду активу окремо.

Сальдо кінцеве за пасивним рахунком визначається таким чином:

а) сальдо початкове + оборот за кредитом – оборот за дебетом; б) сальдо початкове + оборот за дебетом – оборот за кредитом; в) сальдо початкове – оборот за кредитом – оборот за дебетом;

г) немає визначеної формули, обчислюється виходячи з кожного виду капіталу, зобов’язання або доходу майбутніх періодів окремо.

Активно-пасивні рахунки призначені для:

а) відображення розрахункових операцій, де одночасно можуть виникати дебіторська і кредиторська заборгованість;

б) зведеного обліку активу і пасиву Балансу; в) обліку доходів і витрат;

г) таких рахунків не існує.

Сутність методу подвійного запису в бухгалтерському обліку полягає в наступному:

а) операція обов’язково записується в дебеті одного і кредиті іншого рахунку;

б) операція обов’язково записується в активі та пасиві;

в) операція обов’язково відображається на активно-пасивних рахунках;

г) немає правильної відповіді.

Директор повинен розумітись на системі бухгалтерського обліку:

а)     так,     адже      він     несе     відповідальність     за     організацію бухгалтерського обліку на підприємстві;

б) так, і вести бухгалтерський облік;

в) ні, для цього повинен бути бухгалтер;

г) категорично заборонено законодавством України з питань бухгалтерського обліку.

Література:

1. Астахов В.П. Теорія бухгалтерського обліку. – М.: Експертне бюро, 1997. – 351 с.
2. Ахметова Л.А., Афаунова Ж.І. Основи бухгалтерського обліку: Навчальний посібник. – Нальчик: «Ель-фа», 1996. – 233 с.
3. Бутинець Ф.Ф. Бухгалтерський фінансовий облік. Підручник. / Ф.Ф. Бутинець. – 8-ме видання. – Житомир: Рута, 2010. – 912 с.
4. Завгородний В.П.   Бухгалтерский   учет   в   Украине (с использованием национальных стандартов): Учеб. пособие для студентов вузов. – К.: А.С.К., 2011. – 848 с.
5. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», затв. ВРУ від 16.07.1999 р., № 996-XIV.
6. Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій та організацій, затв. наказом МФУ від 30.11.1999 р., № 291.
7. Кужельний М.В., Лінник В.Г. Теорія бухгалтерського обліку: Підручник. – К.: КНЕУ, 2010. – 334 с.
8. Лишиленко А.В. Бухгалтерський облік: Навчальний посібник. 2-ге видання, перепр. – К.: «Центр учбової літератури», 2011. – 736 с.

 

Оцінка об’єктів бухгалтерського обліку

Облік господарської діяльності підприємства не може обмежуватися відображенням видів господарських засобів та їх джерел. Для спостереження за господарськими процесами необхідні різноманітні кількісні та якісні показники.

Кількісними показниками діяльності підприємства є показники обсягу тих або інших процесів.

Якісні показники характеризують економічну раціональність здійснення господарських процесів.

Правильне визначення кількісних і якісних показників вимагає застосування наукових методів їх розрахунку. Особливу роль при обчисленні показників господарської діяльності відіграє оцінка господарських засобів і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг).

Оцінка господарських засобів є способом вираження їх у грошовому вимірнику. З її допомогою натуральні й трудові показники переводять в грошові. Оцінка – елемент методу обліку, без неї не можна отримати узагальнюючих показників.

Від правильності оцінки господарських засобів залежить використання даних бухгалтерського обліку для характеристики ресурсів підприємства. Вона впливає на точність визначення фінансових результатів, так як викривлення суми обсягу витрат підприємства призведе до неправильного визначення фінансових результатів діяльності підприємства.

Згідно з НП(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», вимірювання та узагальнення всіх операцій підприємства відбувається в єдиній грошовій одиниці.

Оцінка активів та зобов’язань є основою побудови бухгалтерського обліку на підприємстві, оскільки покликана забезпечити дотримання основних принципів обліку, таких як обачність, послідовність, безперервність, історична (фактична) собівартість.

Стандарти бухгалтерського обліку передбачають застосування різних видів оцінки активів і зобов’язань підприємства. До них відносять первісну, переоцінену, справедливу і чисту реалізаційну вартість.

Первісна вартість визначена П(С)БО 7 як історична (фактична) собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) активів. Оцінка за первісною вартістю забезпечує дотримання принципу історичної собівартості при обліку активів.

Переоцінена вартість згідно П(С)БО 7 – це вартість необоротних активів (основних засобів або нематеріальних активів) після їх переоцінки.

Справедлива вартість визначена П(С)БО 19 як сума, за якою може бути здійснений обмін активу або оплата зобов’язань в результаті операцій між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами.

Чиста реалізаційна вартість за П(С)БО 9 – ціна, за якою може бути реалізований актив (погашено зобов’язання) за вирахуванням очікуваних витрат, пов’язаних з реалізацією активу (погашенням зобов’язання).

Для оцінки придбаних або вироблених активів використовується метод калькулювання.

Основи калькулювання

Для управління господарськими процесами необхідно мати інформацію про витрати підприємства на виробництво одиниці продукції (робіт, послуг). Таку інформацію можна отримати за допомогою спеціального розрахунку, що називають калькулюванням.

Калькулювання – це обчислення в грошовому вираженні витрат підприємства на придбання і виробництво конкретних видів матеріальних цінностей, виробів (робіт, послуг).

Процес калькулювання включає наступні етапи:

• групування витрат;
• розподіл витрат між об’єктами калькулювання (об’єктом калькулювання є вид продукції (робіт, послуг) підприємства, призначений для реалізації);
• визначення собівартості окремих робіт, виробів, послуг, придбання матеріалів;
• відображення собівартості виробів у калькуляції (калькуляція
• це звітна таблиця, що містить результати калькулювання собівартості);
• контроль з виконання плану по собівартості і зіставлення звітної собівартості з нормативною;
• визначення результатів роботи та резервів зниження собівартості.

Калькуляції складають за встановленим переліком статей витрат.

Всі витрати на виробництво включаються до собівартості окремих видів продукції (робіт, послуг), тобто формують об’єкт обліку витрат.

У виробничу собівартість продукції (робіт, послуг) включаються:

• прямі матеріальні витрати;
• прямі витрати на оплату праці;
• інші прямі витрати;
• загальновиробничі витрати.

Залежно від способу віднесення до конкретного об’єкта витрат витрати поділяються на прямі і непрямі (непрямі).

До прямих відносяться витрати, які на момент їх виникнення можна віднести прямо на ті чи інші вироби. Це матеріали, з яких виробляється продукція, заробітна плата виробничих робітників.

До непрямих витрат належать, наприклад, заробітна плата виробничого апарату, витрати на освітлення, опалення та інч. Ці витрати практично неможливо віднести на собівартість конкретного виробу. Тому вони розподіляються між готовою продукцією і незавершеним виробництвом, а також між окремими видами продукції.

За ступенем залежності від обсягу виробництва розрізняють постійні та змінні витрати.

Система рахунків бухгалтерського обліку забезпечує облік усіх витрат за економічними елементами, їх розподіл між господарськими процесами. За допомогою такої класифікації встановлюють, з яких елементів складається собівартість об’єкта. Групування витрат за елементами здійснюється на:

• матеріальні витрати;
• витрати на оплату праці;
• відрахування на соціальні заходи;
• амортизація;
• інші витрати.

Однак для контролю за діяльністю підприємства та його підрозділів необхідне групування і за статтями витрат. Групування за статтями калькуляції:

• сировина та матеріали;
• зворотні відходи (віднімаються);
• комплектуючі вироби, напівфабрикати;
• паливо і енергія на технологічні цілі;
• основна та додаткова заробітна плата виробничих робітників;
• відрахування на соціальні заходи;
• витрати, пов’язані з підготовкою та освоєнням виробництва продукції;
• витрати на утримання та експлуатацію машин і обладнання;
• невідшкодовані втрати від браку;
• змінні та розподілені постійні загальновиробничі витрати.

Це групування витрат відрізняється тим, що в ньому прямі витрати показуються за їх видами (елементи собівартості), а непрямі – комплексними статтями (включають декілька елементів).

Розрізняють фактичні, планові і нормативні калькуляції.

Порівняння фактичних калькуляцій з плановими (нормативними) дозволяє виявити досягнуту економію (якщо фактична собівартість менше планової) або здійснені перевитрата (якщо фактична собівартість перевищує планову) за окремими статтями і в загальній сумі.

В залежності від технології та організації виробництва використовують один з наступних методів калькулювання собівартості: простий (прямий), попередільний (попроцесний), позамовний, нормативний.

Простий метод використовується у виробництвах з одним видом продукції. В даному випадку собівартість визначається шляхом ділення загальної суми витрат на кількість випущеної продукції.

У виробництвах, технологічні процеси яких складаються з декількох відносно відокремлених стадій обробки (переділів), витрати збираються по переділах і розподіляються між готовою продукцією – це попередільний метод.

У складних, особливо одиничних виробництвах, використовується позамовний метод калькулювання собівартості. На кожне замовлення відкривається карточка, де збираються всі витрати, пов’язані з його виконанням. Собівартість одиниці продукції визначається розподілом всіх витрат за замовленням між кількістю виробленої в рамках замовлення продукції.

Нормативний метод полягає в розрахунку норм витрат на одиницю продукції. Собівартість одиниці продукції при даному способі визначається як нормативна собівартість, скоригована на зміну норм його відхилення від норм.

Від точності калькулювання залежить правильність прийнятих керівником управлінських рішень.

Господарські процеси

Спостерігаючи та узагальнюючи дані про господарські операції, бухгалтерський облік надає інформацію про безперервний рух господарських засобів в ході господарських процесів. Повний оберт господарських засобів, здійснений шляхом господарських процесів, відображається у бухгалтерському обліку як безліч господарських операцій та інших господарських фактів.

Кожен господарський факт виражає економічні чи юридичні відносини. Господарські факти, роблячи вплив на економічні показники господарства, одночасно впливають на зміну обсягу і структури його зобов’язань перед юридичними та фізичними особами – підприємствами, організаціями, працівниками і службовцями тощо. Юридична сторона господарських операцій характеризується адміністративними розпорядженнями на право їх здійснення, договірними зобов’язаннями, термінами виконання, відповідністю трудовому законодавству, положенням та інструкціям, наказам і розпорядженням органів управління суб’єкта господарювання.

За характером впливу на загальну величину коштів, наявних у підприємства, господарські факти (операції), можна поділити на внутрішні і зовнішні.

Внутрішні факти господарської діяльності призводять до змін у складі господарських засобів або їх джерел, не впливаючи на загальну величину коштів, наявних у підприємства. До них відносяться передача готової продукції на склад, видача готівки підзвіт, погашення заборгованості постачальникам за рахунок позики банку та ін. у всіх випадках сума коштів підприємства в цілому не змінюється.

Зовнішні факти господарської діяльності призводять до одночасної зміни в складі господарських засобів та їх джерел. Величина загальної суми коштів суб’єкта підприємництва при цьому збільшиться або зменшиться. Наприклад, надходження матеріалів від постачальників, виплата заробітної плати працівникам, перерахування з поточного рахунку платежів до бюджету.

Господарські факти (операції) можна поділити на короткочасні і тривалі. Короткочасні господарські операції відбуваються і оформлюються протягом одного дня або більш короткі проміжки часу. До таких операцій відносяться видача готівки з каси, відпуск матеріалів на виробництво, відвантаження продукції покупцям.

Тривалі господарські операції здійснюються протягом більш тривалого періоду часу, наприклад, нарахування заробітної плати, амортизація обладнання, нематеріальні активи.

Загальним для всіх господарських операцій є обов’язкове їх документування в момент вчинення або після здійснення операції, а також грошова оцінка. Сукупність однорідних операцій утворюють господарські процеси.

Таким чином, діяльність будь-якого підприємства (виробничого, торговельного, підприємства, що надає послуги) можна поділити на кілька етапів, що вимагає особливої організації обліку (рис. 7.1).

Перший етап – постачання (заготівля) – сукупність господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей, необхідних для виготовлення продукції, виконання робіт, послуг, а також з організацією і веденням виробництва (виробничі запаси, МШП, товари, основні засоби та інші предмети і засоби праці).

Другий етап – виробництво – процес виробництва має важливе значення, оскільки передбачає створення матеріальних благ.

Третій етап – реалізація – процес реалізації завершує кругообіг засобів і створює передумову до відновлення. Він важливий, оскільки на даному етапі продукція знаходить суспільне визнання.

Розглянемо процеси постачання, виробництва і реалізації більш докладно.

Процес постачання представляє собою комплекс операцій із забезпечення підприємства необхідними ресурсами для безперервної діяльності

Рахунки розрахунків                                          20 «Виробничі запаси»

 

372 «Розрахунки з підзвітними особами» 377 «Розрахунки з Іншими дебіторами» 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками»

22 «МШП»       28 «Товари»

Рис. 4.2. Схема обліку процесу заготівлі

На цьому етапі відбувається закупівля запасів, необхідних для здійснення основної діяльності підприємства (сировина, основні і допоміжні матеріали, комплектуючі вироби, паливо, покупні напівфабрикати, тара, запасні частини, малоцінні і швидкозношувані предмети).

На даних рахунках бухгалтерського обліку відображається весь процес забезпечення: від заготівлі матеріалів та їх доставки на склад до відпуску у виробництво. Цю ділянку облікової роботи виконують бухгалтери матеріального відділу. За фактичний рух матеріалів і сировини в кількісному вираженні відповідають працівники складу. Відповідальність за приймання, зберігання та списання цінностей покладено на матеріально відповідальних осіб підприємства – комірників. У зв’язку з тим, що запаси відіграють важливу роль в діяльності підприємства, складське господарство повинно бути правильно організовано.

Основні завдання обліку сировини і матеріалів:

• своєчасне і правильне відображення надходження, наявності і витрачання матеріальних цінностей;
• розрахунок фактичної собівартості матеріальних цінностей;
• контроль за збереженням матеріальних цінностей на складі, в цехах, в інших місцях знаходження.

Придбані виробничі запаси в процесі постачання повинні бути оцінені за їх первісною (фактичною) собівартістю придбання згідно П(С)БО 9 «Запаси», яка складається з таких фактичних витрат: сум, сплачуваних згідно договору постачальника; витрат на заготівлю запасів,  вантажно-розвантажувальні  роботи  і  транспортування запасів до місць їх використання, включаючи витрати зі страхування та інших витрат, безпосередньо пов’язаних з придбанням запасів.

Підприємства отримують виробничі запаси від постачальників на основі договорів, частина їх (тара, запасні частини тощо) може бути виготовлена у власних допоміжних виробництвах, надходити від ліквідації об’єктів основних засобів, безоплатно надійти тощо.

Основними документами оприбуткування виробничих запасів є товарно-транспортні накладні, прибуткові ордери, накладні, акти прийому та ін.

Приклад 1

Підприємство «Жовтень» придбало у вересні поточного року запасні частини.

Визначити суму транспортно-заготівельних витрат (ТЗВ) і первісну вартість запасних частин.

Примітка: відображаючи надходження запасів необхідно керуватися П(С)БО 9 «Запаси», Інструкцією № 291 «Порядок використання рахунків бухгалтерського обліку» і Планом рахунків бухгалтерського обліку.

Таблиця 4.1

Господарські операції по підприємству «Жовтень» за вересень поточного року

№ з/п	Документ	Зміст операції	Сума, грн.
1	Накладна	Оприбутковано запасні частини, що надійшли від постачальника за договірною вартістю	1400
2	Податкова накладна	Отримано право на податковий кредит за ставкою 20%	280
3	Платіжне доручення	Погашено з поточного рахунку заборгованість постачальнику	1680
4	Розрахункова відомість	Нараховано заробітну плату вантажникам за розвантаження запасних частин	200
5	Бухгалтерська довідка	Здійснено відрахування до соціальних фондів на заробітну плату (див. операцію 4) вантажникам за встановленими нормативами	76

Хід виконання:

1. Сума ТЗВ складе 276 грн. (200 грн. +76 грн.).

 

2. Первісна вартість запасних частин складе 1676 грн. (1400 грн. + 276 грн.).

У Плані рахунків для відображення процесу постачання передбачено клас рахунків 2 «Запаси». Це рахунки балансові, активні, інвентарні (матеріальні).

Розглянемо структуру рахунку «Запаси».

Дт «Запаси» Кт Сальдо початкове:

Наявність запасів на складі

Рах.631 Надходження запасів на склад

Рах.372 (від постачальників та підзвітних осіб)

Вибуття запасів

Відображаючи надходження запасів в бухгалтерському обліку окремо враховують договірну (облікову) вартість постачальника по кожній групі запасів і окремо суму ТЗВ, пов’язаних з придбанням запасів.

Приклад:

Дт 207 Кт                                  Дт 207 ТЗВ Кт

Повернемося до прикладу і визначимо за змістом операцій (див. табл. 7.1) кореспонденцію рахунків, первісну вартість запасів і суму ТЗВ з використанням рахунків:

Дт рах.207 «Запасні частини» Кт                  Дт рах.207 ТЗР Кт

ПВ=1400 + 276 = 1676

Придбані товарно-матеріальні цінності можуть бути використані для:

• цілей виробництва (на виготовлення продукції, виконання робіт і надання послуг);
• продажу (товари);
• організації та господарської діяльності підприємства.

При відпуску запасів використовуються такі первинні документи: накладна; товарно-транспортна накладна; вимога; лімітно-забірна карта.

Для цілей виробництва, для організації та господарської діяльності підприємство протягом місяця відпускає товари за ціною придбання без ТЗВ, а в кінці місяця частина ТЗВ списує або додається до ціни придбання розрахунковим шляхом.

Для того, щоб розрахувати суму ТЗВ, що припадає на запаси, що списуються зі складу необхідно:

1. Розрахувати відсоток ТЗВ:

%ТЗВ =             åТЗВпочатокмісяця + åТЗВзамісяць                   *100%

å запасівнапочатокмісяця + å запасів, щонадіяшлизамісяць

 

2. Розрахувати суму ТЗВ на запаси, що вибули:

å

ТЗВ = åвибутих *%ТЗВ

100%

Приклад 2

На підставі даних господарських операцій скласти журнал господарських операцій, розрахувати суму ТЗВ на запаси, що вибули.

Таблиця 4.2

Операції по підприємству «Жовтень» за листопад поточного року

№ з/п	Документ	Зміст операції	Сума, грн.
1	Накладна	Оприбутковано матеріали, отримані від постачальника за договірною вартістю	13000
2	Накладна	Відображено вартість доставки матеріалів	200
3	Податкова накладна	Виникло право на податковий кредит	2640
4	Вимога	Відпущені матеріали в цех для виробництва готової продукції	5000
5	Бухгалтерська довідка	Списано суму ТЗВ на вартість витрачених матеріалів	?

Хід виконання:

1. Складаємо журнал реєстрації господарських операцій (табл. 3)

Таблиця 4.3

Журнал реєстрації господарських операцій по підприємству

«Жовтень» за листопад поточного року

№ з/п	Документ	Зміст операції	Кореспонденція рахунків		Сума, грн.
1	Накладна	Оприбутковано матеріали від постачальника за договірною вартістю	201	631	13000
2	Накладна	Відображено вартість доставки матеріалів	201.1	631	200
3	Податкова накладна	Виникло право на податковий кредит	641	631	2640
4	Вимога	Відпущені матеріали в цех для виробництва готової продукції	23	201	5000
5	Бухгалтерська довідка	Списано суму ТЗВ на вартість витрачених матеріалів	23	201.1	77

2. Для того, щоб списати суму ТЗВ на вартість витрачених матеріалів необхідно:

Відкрити рахунки на основі записів у журналі реєстрації господарських операцій рознести суми за операціями на рахунки бухгалтерського обліку.

Дт        201         Кт                                         Дт 201.1 (ТЗВ) Кт

1) 13000      4) 5000                                       2) 200        5) 77

Об.13000 Об. 5000                                        Об. 200  Об.77

Ск. 8000                                                           Ск. 123

Примітка: для прикладу відкриваємо тільки рахунки 201 і 201.1 (ТЗВ), оскільки необхідно розрахувати суму ТЗВ по матеріалах, що вибули.

2. Розрахувати:

а) %ТЗВ=200

13000

*100% = 1,54%

б) åТЗВ = 5000*1,54 = 77,00грн.

Запишемо розраховану суму ТЗВ (77 грн.) на рахунок 201.1 (ТЗВ) по кредиту, підраховуємо суму оборотів по дебету і кредиту та визначаємо сальдо кінцеве (123 грн.).

При відпуску виробничих запасів у виробництво їх оцінка здійснюється за одним з наступних методів.

Метод ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів може застосовуватися в разі відпуску запасів та виконання послуг для спецзамовлень і проектів, а також при відпуску запасів, які не замінюють одне одного.

Оцінка за середньозваженою собівартістю проводиться по кожній одиниці запасів діленням сумарної вартості залишку таких запасів на початок звітного місяця і вартості одержаних у звітному місяці запасів на сумарну кількість запасів на початок звітного місяця і одержаних у звітному місяці запасів.

Оцінка запасів за методом ФІФО базується на припущенні, що запаси використовуються в тій послідовності, в якій вони надходили на підприємство, тобто запаси, які першими відпускаються у виробництво (продаж та інше вибуття), оцінюються за собівартістю перших за часом надходження запасів.

Оцінка за нормативними затратами полягає у застосуванні норм витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), які встановлені підприємством з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і діючих цін. Для забезпечення максимального наближення нормативних затрат до фактичних норми затрат і ціни повинні регулярно у нормативній базі перевірятися і переглядатися. Оцінка продукції за нормативними затратами коригується до фактичної виробничої собівартості.

Оцінка за цінами продажу заснована на застосуванні підприємствами роздрібної торгівлі середнього відсотку торговельної націнки товарів. Цей метод застосовують (якщо інші методи оцінки вибуття запасів не виправдані) підприємства, що мають значну і змінну номенклатуру товарів з приблизно однаковим рівнем торговельної націнки. Собівартість реалізованих товарів визначається як різниця між продажною (роздрібною) вартістю реалізованих товарів і сумою торговельної націнки на ці товари. Сума торговельної націнки на реалізовані товари визначається як добуток продажної (роздрібної) вартості реалізованих товарів і середнього відсотку торговельної націнки. Середній відсоток торговельної націнки визначається діленням суми залишку торговельних націнок на початок звітного місяця і торговельних націнок у продажній вартості одержаних у звітному місяці товарів на суму продажної (роздрібної) вартості залишку товарів на початок звітного місяця і продажної (роздрібної) вартості одержаних у звітному місяці товарів.

Для всіх одиниць запасів, які мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується тільки один із наведених методів.

Другий етап – виробництво (див. рис.7.3). Процес виробництва є основною стадією кругообігу коштів, на якій створюється продукт праці. На цьому етапі відбувається споживання матеріалів (предметів праці), засобів виробництва (знарядь праці) і живої праці, за допомогою якого з’єднуються предмети і знаряддя праці, в результаті чого створюється готова продукція.

Основні завдання обліку виробництва:

• розрахунок фактичної виробничої собівартості виготовленої продукції;
• розрахунок фактичної         собівартості         незавершеного виробництва;
• розрахунок фактичної собівартості одиниці продукції.

В процесі виробництва об’єктами обліку виступають витрати на виготовлення продукції, які утворюють собівартість продукції, а також наявність та рух готової продукції.

Процес виробництва продукції (робіт, послуг) вимагає здійснення певних витрат. Визначення витрат наведено в НП(С)БО 1

«Загальні вимоги до фінансової звітності», а склад витрат – в П(С)БО 16 «Витрати».

Витрати – зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).

Вся діяльність підприємства поділяється на звичайну і надзвичайну. У свою чергу, звичайна діяльність включає операційну, інвестиційну, фінансову та іншу звичайну діяльність.

У зв’язку з цим всі витрати діляться на операційні, інвестиційні, фінансові та інші витрати звичайної діяльності, а також надзвичайні витрати.

Операційна діяльність підприємства – це основна діяльність, що пов’язана з виробництвом продукції (робіт, послуг) або реалізацією продукції (товарів, послуг).

Інвестиційна діяльність підприємства пов’язана з придбанням і реалізацією необоротних активів, фінансових інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів.

Фінансова діяльність – це діяльність, що призводить до змін розміру і складу власного і позикового капіталу підприємства.

Еквіваленти грошових коштів – короткострокові високоліквідні фінансові інвестиції, які вільно конвертуються у певні суми грошей і які характеризуються незначним ризиком зміни вартості.

Витрати, пов’язані з основною операційною діяльністю, розрізняють за функціями – виробництво, управління, збут та ін.

Ці витрати класифікують в розрізі наступних економічних елементів:

«Матеріальних витрати» включають:

• • вартість сировини і палива, покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів, палива й електроенергії, тари і тарних матеріалів;
  • будівельних матеріалів;
  • запасних частин;
  • матеріалів сільськогосподарського призначення;
  • товарів;
  • інші.

«Витрати на оплату праці» поділяються на:

• • • виплати за     окладами     і     тарифами,     премії,     заохочення, компенсаційні виплати, оплату відпусток;
    • оплату іншого невідпрацьованого часу;
    • інші.

«Відрахування на соціальні заходи» включаються:

• • відрахування на пенсійне забезпечення;
  • відрахування на соціальне страхування;
  • страхові внески на випадок безробіття;
  • відрахування на     індивідуальне     страхування     персоналу підприємства.

«Амортизація» включається сума нарахованої амортизації на:

• • основні засоби;
  • нематеріальні активи;
  • інші необоротні матеріальні активи.

«Інші операційні      витрати»     відображають      витрати     на відрядження, послуги зв’язку, виплату матеріальної допомоги та ін.

Групування витрат за економічними елементами викладена вище дозволяє визначити суму витрат і зміст видів витрат, понесених на підприємстві.

Для визначення собівартості окремих видів продукції (робіт, послуг) підприємство класифікує витрати за видами калькуляції. Склад  статей  калькуляції  встановлює  підприємство,  але загальноприйнята класифікація витрат за видами калькуляції наступна:

• сировина і матеріали;
• покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій;
• паливо і енергія на технологічні потреби;
• зворотні відходи (віднімаються);
• основна заробітна плата виробничих робітників;
• додаткова заробітна плата виробничих робітників;
• відрахування на соціальні заходи виробничих робітників;
• загальновиробничі витрати;
• втрати від невиправного браку;
• інші виробничі витрати;
• повна виробнича собівартість продукції.

Витрати за способам їх віднесення на собівартість продукції поділяють на прямі і непрямі.

До прямих витрат належать витрати, які пов’язані з виробництвом конкретних об’єктів і можуть бути безпосередньо включені до собівартості продукції (прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці та інші).

До непрямих витрат належать витрати, які не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об’єкта витрат.

До них належать загальновиробничі витрати, пов’язані з управлінням та обслуговуванням виробництва.

За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат

розрізняють змінні і постійні витрати.

До змінних витрат належать витрати, розмір яких збільшується зі збільшенням обсягу продукції та знижується з його зменшенням (сировина, матеріали, напівфабрикати, паливо, енергія на технологічні потреби, оплата роботи виробничих робітників), а також загальновиробничі витрати, які зменшуються пропорційно зміні обсягу діяльності.

Постійні – це витрати, розмір яких із збільшенням (зменшенням) випуску продукції істотно не змінюється. До них відносяться постійні загальновиробничі витрати, пов’язані з управлінням та обслуговуванням виробництва.

Витрати на виробництво продукції (робіт, послуг) узагальнюються  на  активному  калькуляційному  рахунку  23

«Виробництво», в дебеті показується сальдо початкове і кінцеве (незавершене виробництво) і сума витрат за звітний період, а в кредиті – фактична собівартість готової продукції (робіт, послуг) зданої на склад.

Аналітичний облік витрат на виробництво продукції (робіт, послуг) здійснюється по цехам, відділам, видам продукції (робіт, послуг) і за статтями витрат в накопичувальних відомостях, картках або в машинограмах.

На прикладі розглянемо формування виробничої собівартості готової продукції.

Приклад 3

Підприємство «А» займається випуском готової продукції на виробництво якої здійснені наступні витрати:

• нараховано заробітну плату робітникам основного виробництва в сумі 2000 грн.;
• проведено нарахування     на     заробітну     плату     робітників основного виробництва в соціальні фонди в сумі 820 грн.;
• нараховано амортизацію на основні засоби виробничого призначення в сумі 180 грн.;
• відпущено матеріали на виготовлення продукції на суму 2400 грн.;
• виставлено рахунок «Київенерго» за енергію, спожиту при виробництві продукції в сумі 128 грн.;
• списано МШП на виробництво продукції в сумі 25 грн.;
• оприбутковано готову продукцію із цеху на склад по фактичній виробничій собівартості.

Хід виконання завдання:

 Готова продукція оприбуткована із цеху на склад за фактичною виробничою собівартості за кореспонденцією рахунків: Дт26 Кт23 на суму 5553 грн. (2000 + 820 + 180 + 2400 + 128 + 25).

Облік готової продукції ведеться на рахунку 26 «Готова продукція» – активному, балансовому, інвентарному (матеріальному рахунку).

Дт Рах. 23 Кт                                  Дт Рах. 26 Кт                     Дт Рах. 901 Кт Сальдо початкове:

наявність готової продукції на складі

фактична

собівартість готової продукції

фактична собівартість

реалізованої продукції

На підставі вищенаведеного складемо кореспонденцію рахунків за даними господарськими операціями:

• передано готову продукцію на склад: Дт 26 Кт 23
• списано фактичну собівартість реалізованої продукції: Дт 901 Кт 26
• списано витрати на фінансовий результат: Дт 79 Кт 901

Примітка: рахунки 9-го класу не мають залишку, оскільки вони закриваються і суми, відображені на цих рахунках списуються на фінансові результати суб’єкта господарювання.

Згідно з інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємство може здійснювати облік витрат на виробництво трьома способами:

• з використанням рахунків 9-го класу «Витрати діяльності»;
• з використанням      рахунків      8-го      класу      «Витрати      за елементами»;
• з одночасним використанням рахунків 8-го і 9-го класів.

Найпоширенішим способом, що знайшов практичне застосування на підприємствах (різних галузей, видів діяльності, форм власності), є перший спосіб. Рахунки 9-го класу служать для систематизації інформації  про  витрати  за  їх  функціональними  ознаками:  90

«Собівартість  реалізації»,  91 »Загальновиробничі  витрати»,  92

«Адміністративні витрати», 93 «Витрати на збут», 94 «Інші витрати операційної діяльності. Наведені рахунки є активними, вони не мають залишків; за дебетом відображаються витрати, за кредитом – їх списання.

Рахунки 8-го класу призначені для накопичення інформації про витрати за економічними елементами, що обумовлені необхідністю заповнення другого розділу Звіту про фінансові результати. Суб’єкти малого підприємництва, а також організації, діяльність яких не спрямована на ведення комерційної діяльності (неприбуткові організації), можуть вести облік витрат тільки на рахунках 8-го класу без використання рахунків 9-го класу. При цьому витрати будуть списуватися з кредиту рахунків 8-го класу в дебет рахунку 23 «Виробництво» в частині прямих і виробничих непрямих витрат, а решта витрат будуть відноситись на рахунок 79

«Фінансові результати».

Використання рахунків 9-го класу дозволяє здійснювати більш детальний облік витрат.

Весь виробничий процес пов’язаний не тільки з випуском продукції, виконанням робіт і послуг (основними витратами), а й організацією, обслуговуванням і управлінням виробництвом (накладними витратами).

Накладні витрати – витрати, які не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об’єкта витрат, вони пов’язані з управлінням та обслуговуванням виробництва декількох видів продукції (робіт, послуг). До них відносять загальновиробничі витрати:

• витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями, відрахування на соціальні заходи, медичне страхування апарату управління цехами, дільницями, витрати на службові відрядження та інші витрати);
• амортизація основних засобів загальновиробничого призначення (цехів, дільниць);
• амортизація нематеріальних активів загальновиробничого призначення;
• витрати на утримання, експлуатацію, ремонт, оренду основних засобів та інших необоротних активів загальновиробничого призначення;
• витрати на удосконалення технології й організації виробництва (оплати праці, відрахування на соціальні заходи робітникам, зайнятим удосконаленням технології та організації виробництва, поліпшенням якості продукції, витрати матеріалів, покупних комплектуючих виробів і напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх організацій);
• витрати на опалення, освітлення, водопостачання та утримання виробничих приміщень;
• витрати з обслуговування виробничого процесу (оплата праці, відрахування на соціальні заходи, медичне страхування загальновиробничого персоналу та інші витрати);
• витрати на охорону праці, техніку безпеки, охорону навколишнього середовища;
• інші витрати.

Загальновиробничі витрати поділяються на постійні та змінні.

До змінних загальновиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності.

До постійних загальновиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування та управління виробництвом, які залишаються незмінними або майже незмінними при зміні обсягу діяльності.

Інформацію про обрану базу розподілу загальновиробничих витрат відображають в примітках до річної фінансової звітності та в наказі про облікову політику підприємства.

Облік  загальновиробничих  витрат  ведеться  на  рахунку  91

«Загальновиробничі витрати», він активний, збірно-розподільчий, в дебеті рахунку 91 відображається сума отриманих витрат, а в кредиті  –  їх  списання  на  рахунки  23  «Виробництво»  і 90 «Собівартість реалізації».

Аналітичний облік загальновиробничих витрат ведеться за місцями виникнення, центрами й статтями витрат.

Первинними документами при відображенні загально- виробничих витрат є: накладні, рахунки, виписки банку, авансовий звіт, розрахунок бухгалтерії та ін. Щомісячне списання загальновиробничих витрат згідно з розподілом оформлюється довідкою (розрахунком) бухгалтерії.

По закінченні місяця загальновиробничі витрати розподіляються по кожному цеху окремо між придатною продукцією і виробничим браком, між товарною продукцією і незавершеним виробництвом, а також між виробами.

Сировина і матеріали

Малоцінні та швидкозно- шувані предмети

Знос основних засобів

Витрати на сировину і матеріали

Інші матеріальні витрати

Амортизація основних засобів

Загально- виробничі витрати

Розрахунки по заробітній

платі

Розрахунки по пенсій- ному забез- печенню

Розрахунки по соціальному страхуванню

Розрахунки з соцстрахом на випадок безробіття

Виплати за окладами і тарифами

Відрахування на пенсійне забезпечення

Відрахування на соціальне страхування

Страхування на випадок безробіття

Виробництво

Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об’єкт витрат з використанням бази розподілу (часу роботи, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо), виходячи з фактичної потужності звітного періоду.

Постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об’єкт витрат і використанням бази розподілу (машино-годин, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній потужності, що визначається підприємством самостійно і відображається у обліковій політиці підприємства. При цьому під нормальною потужністю розуміють очікуваний середній обсяг діяльності, який може бути досягнутий за умови звичайної діяльності підприємства протягом кількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обслуговування виробництва.

Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у період їх виникнення.

Всі розподілені загальновиробничі витрати включаються до виробничої собівартості продукції і незавершеного виробництва.

Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичну величину. Порядок розподілу загальновиробничих витрат відображений в П(С)БО 16 «Витрати».

Основні бухгалтерські проводки з обліку загальновиробничих витрат наведені в табл. 4.4.

Витрати, пов’язані з операційною діяльністю, що не включаються до собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг, товарів), поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

До адміністративних витрат належать загальногосподарські витрати, пов’язані з управлінням та обслуговуванням підприємства в цілому, в тому числі:

• загальні корпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати та ін.);
• витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу;
• витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського використання (операційна оренда, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, охорона);
• винагорода за професійні послуги (юридичні, аудиторські, за оцінкою майна та ін.);
• витрати на зв’язок (поштові, телефонні, факс, Інтернет тощо);
• амортизація нематеріальних активів загальногосподарського призначення;
• витрати на врегулювання суперечок у судових органах;

Таблиця 4.4

Бухгалтерські проводки з обліку загальновиробничих витрат

№ оп.	Зміст господарської операції	Кореспонденція рахунків
		Дебет	Кредит
1	Списано запаси на витрати з обслуговування виробництва	91 «Загальновироб ничі витрати»	20 «Виробничі запаси»
2	Нараховано заробітну плату персоналу цеху	91 «Загальновироб ничі витрати»	66 «Розрахунки за виплатами працівникам»
3	Проведено відрахування на обов’язкове державне соціальне страхування із заробітної плати персоналу цеху відповідно до чинного законодавства	91 «Загальновироб ничі витрати»	65 «Розрахунки за страхування»
4	Нараховано знос на основні засоби загальновиробничого призначення	91 «Загальновироб ничі витрати»	131 «Знос основних засобів»
5	Оплачено готівкою з каси загальновиробничі витрати	91 «Загальновироб ничі витрати»	30 «Готівка»
6	Акцептовано рахунки постачальників за послуги з обслуговування цехів	91 «Загальновироб ничі витрати»	63 «Розрахунки з постачальника ми та підрядниками»
7	Списано суму змінних загальновиробничих витрат на виробничу собівартість продукції	23 «Виробництво»	91 «Загальновироб ничі витрати»
8	Списано суму постійних загальновиробничих витрат на собівартість реалізованої продукції	90 «Собівартість реалізації»	91 «Загальновироб ничі витрати»

 – податки, збори та інші передбачені законодавством обов’язкові платежі (крім податків, зборів та обов’язкових платежів, що включаються до виробничої собівартості продукції робіт, послуг); плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків; інші витрати загальногосподарського призначення.

Синтетичний облік адміністративних витрат ведеться на рахунку

92 «Адміністративні витрати», він активний, в дебеті рахунку відображається сума понесених адміністративних витрат, у кредиті – списання на рахунок 79 «Фінансові результати». Аналітичний облік ведеться за вищенаведеними статтями витрат.

Таким чином, весь виробничий процес значно ширший, ніж лише процес створення продукції, оскільки передбачає ще й значні витрати з організації, обслуговування та управління процесу створення продукції

 Рахунки активів, зобов’язань              91 «Загальновиробничі витрати»

13 «Знос (амортизація) необоротних активів» 20 «Виробничі запаси»

22 «МШП»

37 «Розрахунки з різними дебіторами»

38 «Резерв сумнівних боргів»

39 «Витрати майбутніх періодів» 63 «Розрахунки з

постачальниками та підрядниками»

65 «Розрахунки за страхування»

66 «Розрахунки за випалатами працівникам»

69 «Доходи майбутніх періодів»

Віодображення загальновироб- ничих витрат

92 «Адміністративні витрати»

Відображення

адміністративних витрат

93 «Витрати на збут»

Третій етап – реалізація. Цей процес є завершальним процесом основної діяльності підприємства, в ході якого здійснюється продаж виробів або послуг підприємства з метою отримання коштів, що відшкодовують витрати підприємства і приносять бажаний фінансовий результат. Його підсумком стає визначення фінансового результату звітного періоду.

Основні завдання обліку реалізації:

• забезпечення контролю за виконанням договірних зобов’язань;
• забезпечення контролю за своєчасним надходженням коштів за реалізовану продукцію;
• забезпечення контролю за своєчасним виявленням фінансового результату.

Для врахування цього процесу в Плані рахунків призначені рахунки 7-го класу «Доходи і результати діяльності» (рис.7.7 – 7.8).

Рахунок 70 «Доходи від реалізації» призначений для того, щоб синтезувати дані про доходи від реалізації готової продукції (субрахунок 701), товарів (субрахунок 702), робіт і послуг (субрахунок 703), і про суму знижок, наданих покупцям (субрахунок 704), перестрахування (субрахунок 705) .

 

Рахунок 79    «Фінансові результати	Рахунок 70 «Доходи від реалізації»
64 «Розрахунки за податками й платежами (ПДВ, акцизний збір)»	30 «Готівка»
	36 «Розрахунки з покупцями та замовниками»
	37 «Розрахунки з різними дебіторами»
Чистий дохід 68 «Розрахунки за іншими операціями	69      «Доходи      майбутніх періодів»

Рис. 4.7. Схема обліку доходів діяльності

Спільним для цих субрахунків є те, що по кредиту відображається сума отриманого доходу в повному обсязі, а по дебету – сума непрямих податків, інших сум, що підлягають списанню в порядку закриття цих рахунків на рахунок 79 «Фінансові результати» (рис. 4.7).

Таким чином, в результаті порівняння отриманої виручки та сум непрямих податків, відбувається визначення суми чистого доходу, що відображається бухгалтерською проводкою: Дт рах. 70 Кт рах. 79. Після визначення чистого доходу його необхідно порівняти із загальною сумою витрат звітного періоду для того, щоб дізнатися про  загальний  підсумок  роботи  підприємства  за  цей  період:

позитивний (прибуток) чи негативний (збиток).

Якщо сума витрат більше, ніж сума чистого доходу, тобто Дт79> Кт79, то отримано негативний фінансовий результат, який відображається проводкою: Дт 442 Кт 79.

Рахунок 79 «Фінансові результати»

90 «Собівартість реалізації»

92 «Адміністративні витрати»

93 «Витрати на збут» 441 «Нерозподілений

прибуток»

70 «Доходи від реалізації»

442 «Непокриті збитки»

Якщо сума витрат менша, ніж сума чистого доходу, тобто Дт79

<Кт79, то отримано позитивний фінансовий результат: Дт 79 Кт 441. Незалежно від того, який фінансовий результат діяльності організації, рахунок 79 закривається зі списанням залишку на рахунок 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)».

Загальна схема відображення на бухгалтерських рахунках основної діяльності підприємства наведена на рис. 4.9.

Надійшли запаси на підприємство.

Списано матеріали  на:  а)  виготовлення  продукції; б) загальновиробничі  витрати;  в)  адміністративні  витрати; г) витрати на збут продукції.

Списано витрати на оплату праці, соціальні заходи, амортизацію та інші витрати на: а) виготовлення продукції; б) загальновиробничі витрати;  в)  адміністративні  витрати; г) витрати на збут продукції.

Списано частину загальновиробничих витрат на собівартість продукції, що виготовляється.

Передано з основного виробництва на склад готову продукцію.

Списано собівартість реалізованої продукції.

Списано решта загальновиробничих витрат на собівартість реалізованої продукції.

Собівартість реалізованої продукції віднесено на фінансові результати.

Визначено чистий дохід від реалізації продукції.

Адміністративні витрати звітного періоду віднесено на фінансові результати.

Витрати на збут звітного періоду віднесено на фінансові результати.

Від реалізації продукції отримано прибуток або

Від реалізації продукції отримано збиток.

Питання для самоконтролю:

1. Яку структуру має господарська діяльність підприємства?
2. Яким чином відображається в обліку процес постачання матеріальних цінностей?
3. З яких елементів складаються операційні витрати?
4. Як визначається собівартість реалізованої продукції?
5. Що таке змінні і постійні витрати?
6. Як розподіляються загальновиробничі витрати?
7. Яким чином відображається в обліку процес виробництва?

 

8. Яким чином відображається в обліку процес реалізації продукції?
9. Наведіть схему визначення фінансового результату діяльності підприємства.

Тести для самоконтролю:

1. Оцінка як елемент методу бухгалтерського обліку – це:

а) спосіб групування витрат за елементами;

б) спосіб відображення за допомогою грошового вимірника стану і руху господарських засобів;

в) спосіб відображення в натуральній формі стану і руху господарських засобів.

2. Калькуляція – це:

а) спосіб обчислення собівартості, її розрахунок, визначення величини витрат на виготовлення продукції (робіт, послуг);

б) спосіб відображення господарських засобів в балансі;

в) групування господарських засобів за економічно однорідними елементами.

3. Видами калькуляцій є:

а) фактична, планова, нормативна, розрахункова; б) фактична, розрахункова;

в) фактична, планова, нормативна; г) планова, нормативна.

4. З метою калькулювання собівартості продукції витрати поділяються на:

а) прямі і непрямі;

б) постійні та змінні;

в) планові та непланові; г) основні та накладні.

5. До методів калькулювання собівартості належать:

а) простий;

б) попроцесний, позамовний; в) нормативний;

г) всі відповіді є правильними.

Література:

1. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», затв. ВРУ від 16.07.1999 р., № 996-XIV.
2. Завгородний В.П.   Бухгалтерский   учет   в   Украине (с использованием национальных стандартов): Учеб. пособие для студентов вузов. – К.: А.С.К., 2011. – 848 с.

 

3. Кужельний М.В., Лінник В.Г. Теорія бухгалтерського обліку: Підручник. – К.: КНЕУ, 2010. – 334 с.
4. Лишиленко А.В. Бухгалтерський облік: Навчальний посібник. 2-ге видання, перепр. – К.: «Центр учбової літератури», 2011. – 736 с.

 

Первинне спостереження в обліку

Основним джерелом всієї облікової інформації є документування, тобто сукупність документів, що складаються на всі господарські операції.

Документування як елемент методу обліку відображає первинну реєстрацію здійснених господарських операцій. Загальноприйнятим носієм інформації офіційно визнаний паперовий носій, що називають первинним документом. Документ (лат. documentum – доказ, свідоцтво) – письмовий доказ, підтвердження на право здійснення господарської операції, її законності і господарської доцільності.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ – це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Первинний облік представляє собою початкову стадію системного сприйняття і реєстрації окремих операцій, що характеризують господарські процеси і явища. Його об’єктами є: заготівля, придбання і витрачання матеріальних ресурсів, заробітна плата робітників-відрядників, витрати на виробництво, обсяг випуску продукції, її реалізація, розрахунки з постачальниками і покупцями, фінансовими органами, засновникам та ін. На цій стадії облікової роботи початкові відомості про господарські процеси та явища відображаються в первинних документах.

Первинний документ підтверджує юридичну силу здійсненої господарської операції.

Облікові документи, що використовуються на підприємствах, складаються, як правило, на типових бланках, затверджених форм.

Первинні документи повинні бути складені в момент проведення господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її здійснення.

Бухгалтерський документ містить дані про господарську операцію, що підлягає подальшому узагальнення на рахунках.

При організації обліку за допомогою комп’ютерних програм роль первинних документів виконують машинні носії інформації (флешки, диски тощо), що засвідчують факт виконання господарської операції.

Роль і значення документів, їх класифікація

У бухгалтерському обліку господарська операція повинна бути оформлена документом.

Відмінною особливістю бухгалтерського обліку є те, що в ньому відображається кожна господарська операція, що здійснюється на підприємстві. Всі записи в бухгалтерському обліку ведуться на підставі документів. Запис, не підтверджений відповідним бухгалтерським документом, вважається недійсним.

Документи,          що           фіксують           господарські           операції, використовуються не тільки для ведення бухгалтерського обліку, вони одночасно виконують і ряд інших функцій. Документи, перш за все, мають оперативне значення. Бухгалтерські документи широко використовуються для оперативного управління виробництвом і служать джерелом даних в оперативному обліку. За допомогою документів управлінський персонал підприємства дає найважливіші вказівки про виконання управлінських рішень. Для цього служать різні накази, розпорядження. Ці ж документи після виконання розпоряджень, що в них містяться, використовуються виконавцями для виправдання і обґрунтування своїх дій з виконання цих розпоряджень. Документи мають і аналітичне значення. Вони нерідко використовуються як довідковий матеріал. За документами можна встановити, в які терміни була здійснена операція, хто дав розпорядження про її виконання, які особи брали участь в оформленні цієї операції. Маючи докладні дані, можна здійснити аналіз діяльності підприємства, встановити конкретних винуватців на підприємстві.

Значення документів полягає ще й у тому, що вони служать засобом забезпечення збереження власності. Особливо цінні документи при проведенні інвентаризації, аудиторських перевірок. На основі документів здійснюється контроль за роботою окремих підрозділів і посадових осіб. У разі виникнення суперечок або позову документ виступає юридичним доказом того чи іншого факту. Зберігаючись тривалий час, документи дозволяють проводити аудиторську перевірку, ревізію (від лат. – перегляд) господарської діяльності.

У обліку відображається тільки те, що підтверджено бухгалтерськими документами, які повинні бути правильно оформлені відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Господарські операції, що відбуваються на підприємствах, дуже різні за своїм змістом, що обумовлює різноманітність документів, якими вони оформлені. Тому для правильного застосування документів в бухгалтерському обліку необхідна їх наукова класифікація.

Бухгалтерські документи класифікуються за такими ознаками: призначенням; економічним змістом; порядком складання; способом відображення операцій; місцем складання (рис. 5.1).

За призначенням документи поділяються на розпорядчі, виправдовувальні, бухгалтерського оформлення і комбіновані.

Розпорядчими називаються документи, що містять розпорядження про виконання тієї чи іншої господарської операції (довіреність, платіжне доручення). Вони не містять фактів, що підтверджують здійснення операції, тому самі по собі не можуть служити підставою для відображення операції в обліку.

Виправдовувальними (виконавчими) називають документи, якими оформлюють вчинені операції в момент їх здійснення або безпосередньо після їх завершення (прибуткові ордери, акти прийому-передачі, накладні, квитанції тощо).

Документами бухгалтерського оформлення називаються документи, створені апаратом бухгалтерії для підготовки облікових записів, їх скорочення і спрощення (накопичувальні відомості, розрахунки, калькуляції та ін.).

Комбінованими називаються документи, що об’єднують ознаки кількох видів документів (наказ на відрядження, посвідчення про відрядження, авансовий звіт, касові ордери, вимоги), тобто містять розпорядження на виконання операцій, фіксують зроблену операцію, містять розрахунок сум та вказівки щодо порядку їх відображення на рахунках бухгалтерського обліку.

За економічним змістом бухгалтерські документи поділяються на матеріальні, призначені для обліку матеріальних цінностей (товарно-транспортна накладна); грошові, що відображають рух грошових коштів в касі і на рахунках в банках (касові ордери) і розрахункові, що відображають розрахунки підприємства з іншими підприємствами, установами, організаціями та приватними особами (наряд на відрядну роботу).

За порядком складання розрізняють первинні та зведені документи.

Первинними називають документи, що вперше відображають операції, здійснені на підприємстві. Вони є формальним доказом того, що дані операції дійсно виконані. Первинні документи, що фіксують факти здійснення господарських операцій, виступають підставою для бухгалтерського обліку цих операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її завершення (акти, накладні, квитанції).

Зведеними називаються документи, які складаються на підставі первинних документів. У них відображаються операції, раніше оформлені первинним документами. Вони служать для об’єднання й групування даних і є засобом впорядкування інформації про господарські операції (авансові звіти, відомості розподілу витрат, звіти, реєстри).

За способом відображення операцій документи поділяються на разові та накопичувальні.

Разові документи відображають одну або кілька операцій, що здійснюються одночасно (накладна, касовий ордер).

Накопичувальні документи служать для оформлення однорідних операцій, здійснених на підприємстві за певний період часу (тиждень, місяць тощо), з метою зменшення кількості документів, що виписуються (табель обліку робочого часу, лімітні карти).

За місцем складання документи поділяються на внутрішні і зовнішні.

Внутрішні документи складаються і використовуються безпосередньо на підприємстві (касовий ордер, накладні, акти, відомості).

Зовнішні документи складаються в одній організації, а використовуються в інший (платіжне доручення, виписки з рахунку в банку).

Одні й ті ж документи можуть відноситися до різних класифікаційних груп. Наприклад, касовий ордер є комбінованим, грошовим, первинним, разовим і внутрішнім документом.

Документування господарських операцій складається з двох етапів:

• сприйняття даних про операцію, що відображається (підрахунок, вимірювання, зважування);
• занесення отриманих відомостей у документ (тобто заповнення його реквізитів), що і утворює первинний облік операції.

Реквізити документів та порядок їх оформлення

Кожен бухгалтерський документ повинен містити всі відомості, необхідні для отримання повного уявлення про здійснення операції. Первинні документи, в тому числі на паперових і машинних носіях інформації, повинні мати обов’язкові реквізити (реквізит від лат. – необхідний, потрібний).

Реквізит – це показники (відомості), що характеризують документ.

Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» обов’язковими реквізитами для первинних і зведених документів є:

• назва документа (форми) та його код;
• назва та адреса організації, що склала документ;
• дата складання;
• зміст господарської операції та її підстава;
• вимірники операції (натуральні, трудові, грошові);
• посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;
• особистий підпис або інші дані, що дають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Інші реквізити визначаються характером господарських операцій.

До обліку повинен прийматися документ, в якому відображені обов’язкові реквізити (показники), що надають йому силу закону.

Залежно від особливостей здійснення та обліку окремих операцій, крім обов’язкових реквізитів, бухгалтерські документи можуть містити й додаткові реквізити.

Додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, підстава для здійснення операції, дані про документ, що засвідчує особу одержувача та ін.

Організація документообігу

Організація документообігу забезпечується Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Міністерством фінансів України від 24.05.1995 р. № 88.

Підприємство самостійно затверджує правила документообігу і технологію  обробки  облікової  інформації.  Для  цього  наказом керівника підприємства встановлюється графік документообігу, в якому зазначається дата створення або одержання від інших підприємств документів, прийняття їх до обліку, передачі їх на обробку та до архіву.

Таким чином, документообіг – це шлях руху документів через всі стадії обробки, починаючи з моменту виписки і закінчуючи здачею на зберігання в архів.

Керівник підприємства зобов’язаний створити необхідні умови для правильного ведення бухгалтерського обліку, забезпечити виконання всіма підрозділами, службами та працівниками правомірних вимог бухгалтерії щодо дотримання порядку оформлення та подання до обліку документів.

Важливим етапом документообігу виступає прийом документів. Раціональна організація обліку вимагає встановлення кожному виду документів конкретних термінів їх здачі. Форма графіка документообігу, порядок його складання і обсяг показників, як правило, не регламентовано, а залежать від конкретних умов господарювання кожного підприємства і вимог головного бухгалтера щодо ведення бухгалтерського обліку. Прийом документів бухгалтерією підтверджується записом у спеціальних книгах або підписом про прийом в супровідному документі-ярлику.

Раціональна організація руху документів передбачає визначення конкретних термінів передачі документів від одного виконавця до іншого, від одного сектора обліку до іншого, від бухгалтерії до обчислювального центру тощо.

Наступною стадією документообігу є перевірка документів. Необхідність даного етапу обумовлена тим, що первинні документи складаються оперативними працівниками без участі бухгалтера,  тому при надходженні в бухгалтерію ці документи підлягають наступним видам перевірок:

• на законність операцій, оформлених документами;
• «формальна» перевірка – передбачає встановлення повноти заповнення всіх реквізитів і наявності у них відповідних підписів;
• «арифметична» –      полягає      в      перевірці       правильності арифметичних дій, зроблених при заповненні документа.

Перевірені і прийняті бухгалтерією документи підлягають обліковій обробці (3 стадія), що складається з трьох етапів: розцінки, групування і контирування:

• розцінка документів (або таксування) – це переведення зазначених в документах в натуральних показниках матеріальних цінностей і трудових показників в єдиний вимірник;
• документи підлягають групуванню, тобто об’єднанню в пачки, однорідні за своїм змістом.

Групування первинних документів, як правило, завершується складанням зведених документів, що полегшують подальшу обробку отриманих даних.

Розрізняють два види відомостей, в яких здійснюється групування документів:

• накопичувальні, що призначені для накопичення даних, що містяться в прийнятих документах;
• групувальні, призначені для систематизації даних про операції, що відображаються в обліку.

Після отримання часткових і загальних підсумків документи направляються на контирування, тобто рознесення.

Контирування представляє собою складання кореспонденції рахунків по даній операції, тобто складання бухгалтерської проводки. Контирування документів первинного обліку здійснюється із застосуванням коду синтетичного рахунку (субрахунку). Інформація, що міститься в прийнятих до обліку первинних документах, далі систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису на взаємопов’язаних рахунках.

Після контирування документів, оформлені ними операції відображаються на синтетичних і аналітичних рахунках, а документи передаються в бухгалтерський архів.

Важливим елементом організації документообігу виступає порядок зберігання документів і передачі в архів.

До моменту складання балансу документи повинні знаходитися в розпорядженні осіб, які їх складали і використовували в обліку. Після цього їх зшивають у спеціальні папки і зберігають у поточному архіві бухгалтерії. Після закінчення поточного року та подання фінансової звітності всі документи здаються в архів підприємства відповідно до загального положенням про формування архівних матеріалів.

Таблиця 5.1

Терміни зберігання документів

№ з/п	Вид документа	Терміни зберігання документа
1	Первинні документи і додатки до них, що фіксують факти здійснення господарських операцій і є підставою для бухгалтерських записів	3 роки
2	Особові справи працівників і службовців	75 років – В, де «В» – вік працівника
3	Відомості про виплату грошей	3 роки
4	Документи (протоколи засідань інвентаризаційних комісій акти інвентаризації і інвентаризаційні описи, порівняльні відомості) про інвентаризацію основних засобів, нематеріальних активів, грошових коштів, матеріальних цінностей тощо	3 роки
5	Довіреності (у тому числі анульовані) на одержання грошових сум і товарно- матеріальних цінностей; на одержання заробітної плати та інших виплат	3 роки
6	Облікові регістри (головна книга, журнали, меморіальні ордери, оборотні відомості, інвентарні картки, розроблювальні таблиці тощо)	3 роки
7	Фінансова звітність з примітками до неї: –  зведені річні; –  річні; –  квартальні; –  місячні	постійно (до ліквідації підприємства) 3 роки 1 рік

В архіві вони зберігаються протягом встановленого терміну. Ці терміни встановлені Переліком типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затверджений Міністерством юстиції України від 12.04.2012 р. № 578/5. Приклади термінів зберігання окремих видів документів наведені в табл. 5.1.

Вилучення первинних документів, облікових регістрів, звітів, балансів у підприємств може бути здійснено тільки за постановою органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і судів, державної контрольно-ревізійної та податкової служб. Відповідно до чинного законодавства України, вилучення оформлюється протоколом (актом), копія якого вручається під розписку посадовій особі підприємства. З дозволу і у присутності представників органів, які здійснюють вилучення, посадові особи підприємства можуть зняти копії та скласти реєстр документів, що вилучаються з зазначенням підстави і дати вилучення.

У разі зникнення або знищення первинних документів, керівник підприємства письмово повідомляє про це правоохоронні органи та наказом призначає комісію для встановлення переліку документів і розслідування причин їх зникнення або знищення. Для участі в роботі комісії запрошуються представники слідчих органів, охорони і державного пожежного нагляду.

Результати роботи комісії оформлюються актом, який затверджує керівник підприємства. Копія акту надсилається органу, в сфері управління якого знаходиться підприємство, а також державній фінансовій службі та місцевому фінансовому органу в десятиденний термін.

Інвентаризація та її роль в бухгалтерському обліку

Одними з найважливіших вимог, що пред’являються до бухгалтерського обліку, вважається реальність і достовірність, тобто повна відповідність даних обліку фактичній наявності коштів.

Однак бухгалтерські документи відображають тільки ті зміни в ресурсах підприємства, що обумовлені його діяльністю. Але розмір і склад активів та зобов’язань може змінюватися і під впливом інших причин, що неможливо відобразити документально та призводить до розбіжності даних обліку з фактичними даними. До таких причин належать:

• природні причини (усушка, утруска, випаровування, розпорошення та ін.);
• помилки в обліку (описки в первинних документах, похибки, арифметичні підрахунки тощо);
• неточності при прийманні та відпуску засобів у результаті помилок ваговимірювальних приладів;
• навмисні дії посадових і матеріально відповідальних осіб (розкрадання, обважування, обмірювання).

Ці розбіжності між показниками обліку і фактичною наявністю активів і зобов’язань можуть бути виявлені шляхом періодичних порівнянь даних обліку з фактичними залишками ресурсів. Такий процес називається інвентаризацією.

Інвентаризація – це перевірка і документальне підтвердження наявності та стану активів і зобов’язань (майна, вкладень підприємства в статутні капітали інших підприємств, розрахунків з дебіторами та кредиторами тощо) підприємства.

Вона є одним з елементів бухгалтерського обліку і є обов’язковим доповненням поточного документування господарських операцій.

Підготовка та проведення інвентаризації на підприємствах Україні регулюється наступними нормативними документами:

• Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»;
• Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку (їх повні назви, номери і дати затвердження наводяться у відповідних розділах цього посібника);
• Положенням про інвентаризацію активів та зобов’язань, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 09.2014 р. № 879.

В статті 10 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» відмічено, що для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства зобов’язані проводити інвентаризацію активів і зобов’язань, під час якої перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан і оцінка.

Об’єкти і періодичність проведення інвентаризації визначаються власником (керівником) підприємства, крім випадків, коли її проведення є обов’язковим згідно з законодавством.

Відповідно до чинного законодавства проведення інвентаризації обов’язково у разі:

1. Передачі майна державного підприємства в оренду, приватизації майна державного підприємства, перетворення державного підприємства в акціонерне товариство, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Проводиться на 1-ше число місяця, коли здійснюється оцінка приватизованого або переданого в оренду майна.

2. Складання річної бухгалтерської звітності, крім майна, цінностей, грошових коштів і зобов’язань, інвентаризація яких проводилась не раніше 1-го жовтня звітного року. Інвентаризація будівель, споруд та інших нерухомих об’єктів основних фондів може проводиться один раз на 3 роки, а бібліотечних фондів – один раз на 5 років.
3. Зміни матеріально-відповідальних осіб (у день передачі справ).
4. Встановлення фактів розкрадань, зловживань чи псування цінностей (у день встановлення таких фактів).
5. При колективній (бригадній) матеріальній відповідальності проведення інвентаризації обов’язково у разі зміни керівника колективу (бригадира), вибуття з колективу (бригади) більше половини її членів, а також на вимогу хоча б одного члена колективу (бригади).
6. Відмови постачальника задовольнити претензію щодо недовантаження товарів або при одержанні від покупця претензії щодо недовантаження товарів проводиться вибіркова інвентаризація тих товарів, на які заявлені претензії.
7. Приписи судово-слідчих органів (у перший день після отримання припису).
8. Виникнення техногенних аварій чи пожежі, стихійного лиха (у день після закінчення явищ).
9. Передачі підприємств та їх структурних підрозділів. Рішення про передачу майна оформлюється згідно з постановою уряду. Для передачі складається передавальний баланс. Слід враховувати, що інвентаризація може не проводитися у разі передачі підприємств та їх структурних підрозділів у межах одного органу, до сфери управління якого входять ці підприємства, за згодою сторони, яка приймає дане підприємство.
10. У разі ліквідації підприємства (на дату, зазначену в рішенні про ліквідацію підприємства).

Важливим при проведенні обов’язкової інвентаризації є те, що перевірці підлягають також майно і матеріальні цінності, що не належать підприємству, та облік яких ведеться на позабалансових рахунках. При цьому один примірник оформлених документів направляється власнику цього майна.

Разом з тим, відповідно до Закону України «Про прокуратуру»,

«Про Службу безпеки в Україні», «Про міліцію», «Про Державну фіскальну службу України» судово-слідчі органи можуть призначити повторні або додаткові ревізії з тих чи інших питань з обов’язковим проведенням інвентаризації цінностей на цих об’єктах.

В окремих випадках такі інвентаризації проводяться під час ревізій за розпорядженням судово-слідчих органів, якщо неправильно визначено наявність і розмір нестач, лишків та інших матеріальних витрат, період їх виникнення та відповідальні особи.

Добровільна інвентаризація проводиться в разі необхідності. Час і об’єкти інвентаризації визначає керівник підприємства своїм письмовим розпорядженням.

Розглянемо наступні види інвентаризації:

В залежності від повноти охоплення активів і зобов’язань підприємства:

При повній інвентаризації перевіряються активи і зобов’язання, документально підтверджується їх наявність, визначається стан (придатність чи непридатність до подальшого використання). У разі прийняття рішення про ліквідацію підінвентарного об’єкта проводиться оцінка залишкової (реалізованої) вартості. Як правило, це річна інвентаризація, проведена перед складанням річної бухгалтерської звітності.

Часткова інвентаризація охоплює певну частину засобів або зобов’язань. Вона проводиться для забезпечення точності облікових або звітних даних з метою посилення боротьби з втратами і посилення фінансової дисципліни.

В залежності від призначення і характеру:  

Планові інвентаризації готуються заздалегідь і їх основним завданням виступає не стільки встановлення фактів нестач (лишків), скільки вивчення загального стану справ відповідності оперативного обліку, встановленого обліковою політикою підприємства, документальному оформленню господарських операцій з того чи іншого питання. Підготовка до планової інвентаризації включає групування за назвою, сортуванням за групами ТМЦ для зручного підрахунку, вимірювання, переважування, їх розташування в складських приміщеннях для зберігання і подальшої переробки, оформлення реєстру прибутково- видаткових накладних, товарних, касових та інших звітів.

Позапланові інвентаризації проводяться без попередньої підготовки. Головним завданням є встановлення порушень та осіб, які допускають ці порушення, розробка та здійснення заходів щодо недопущення таких порушень в майбутньому.

Залежно від способу проведення інвентаризації:

Суцільна інвентаризація може здійснюватись як при повній, так і при частковій її формі і передбачає інвентаризацію всіх об’єктів, активів і зобов’язань.

Вибіркова інвентаризація охоплює фактичну перевірку окремих цінностей і доцільна тоді, коли на складі порівняно нещодавно (не більше двох місяців) проводилась повна інвентаризація.

Контрольна інвентаризація є різновидом вибіркової. Вона проводиться в період повної суцільний інвентаризації цінностей або відразу після її закінчення і, як правило, повинна охоплювати не менш 10% загальної кількості засобів (бажано найбільш цінних), внесених в опис.

Важливим моментом при проведенні інвентаризації є забезпечення раптовості, для того щоб не дати можливості матеріально-відповідальній особі до неї підготуватися і приховати нестачі або лишки.

Основними завданнями проведення інвентаризації є:

• виявлення фактичної наявності основних фондів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів, цінних паперів і інших грошових документів, а також обсягів незавершеного виробництва в натурі;
• встановлення лишків або нестач цінностей і грошових коштів шляхом зіставлення фактичної наявності з даними бухгалтерського обліку;
• виявлення товарно-матеріальних цінностей, що частково втратили первісну якість, застарілих фасонів і моделей, а також матеріальних цінностей і нематеріальних активів;
• перевірка дотримання умов та порядку зберігання матеріальних та грошових цінностей, а також правил утримання та експлуатації основних засобів;
• перевірка реальної вартості зарахованих на баланс основних засобів, нематеріальних активів, запасів, цінних паперів і фінансових вкладень, сум грошей у касах, на поточних та інших рахунках в установах банків, грошей у дорозі, дебіторської і кредиторської заборгованості, незавершеного виробництва, витрат майбутніх періодів, резервів майбутніх витрат і платежів.

Відповідальність за організацію інвентаризації несе керівник підприємства, який повинен створити необхідні умови для її проведення у стислі строки, визначити об’єкти, кількість і терміни інвентаризації, крім випадків, коли вона є обов’язковою. Головний бухгалтер або юридична або фізична особа, що відповідає за ведення бухгалтерського обліку, забезпечує дотримання норм законодавства та правил її проведення. Матеріали інвентаризації та рішення інвентаризаційної комісії щодо регулювання розходжень затверджуються керівником підприємства з внесенням результатів до звіту за період, в який закінчена інвентаризація, а також у річний звіт, і відображаються у примітках до фінансової звітності.

До умов, що повинен створити керівник для результативного проведення інвентаризації, можна віднести обмеження на період інвентаризації кількості прибутково-видаткових операцій, що проводяться на об’єкті інвентаризації; надання в розпорядження комісії необхідної техніки та відповідних працівників для проведення підготовчих робіт (групування, сортування, переміщення, укладання, обмір, переважування ТМЦ).

Для проведення інвентаризаційної роботи за письмовим наказом керівника на підприємстві створюється постійно діюча інвентаризаційна комісія у складі керівника структурного підрозділу або іншого працівника апарату управління (для малих підприємств), головного бухгалтера (старшого бухгалтера на правах головного) або його заступника (якщо таких немає, інший працівник бухгалтерії). До складу комісії можуть включати фахівців, добре обізнаних в складських справах (технології зберігання ТМЦ), інженерно-технічних працівників, здатних дати оцінку технічному стану засобів (об’єкта основних фондів), економістів та фахівців з маркетингу (які можуть визначити ринкову вартість будь-якого активу). Комісію очолює керівник підприємства або його заступник.

До завдань, щое ставлять перед членами інвентаризаційної комісії, входить оцінка активів та зобов’язань підприємства. А це:

• визначення ринкової вартості будь-якого облікового об’єкта, оцінка технічного стану основних засобів та прийняття рішення про доцільність їх подальшого використання;
• визначення необхідності проведення ремонту технічних засобів та ефективності проведення незакінчених ремонтів;
• аналіз стану дебіторської та кредиторської заборгованості підприємства і пошук шляхів прискорення розрахунків;
• проведення оцінки первісної вартості інвестицій та їх оцінка на момент складання балансу та ін.

Вирішувати такі завдання під силу фахівцям високої кваліфікації, які легко орієнтуються в сфері придбання і використання активів підприємства, обліку і контролю за цими активами, вміють діяти на перспективу.

Інвентаризаційна комісія несе відповідальність як перед керівником підприємства, так і за законодавством України за:

• несвоєчасність і недотримання порядку проведення інвентаризації, визначеного письмовим розпорядженням (наказом) керівника підприємства і врегульованого чинним законодавством України;
• неповну і неточну інформацію, внесену в інвентаризаційні описи та інші інвентаризаційні документи;
• невідповідність внесених до опису відмінних ознак ТМЦ (тип, сорт, марка, розмір), за якими визначають їх ціну;
• неправильне, неточне і несвоєчасне оформлення інвентаризаційних документів, що не відповідає встановленому на підприємстві порядку.

Керівник підприємства має право розпустити комісію, накласти на її членів адміністративні або матеріальні стягнення, а при встановленні фактів подання завідомо неправдивої інформації, внаслідок чого підприємству було завдано значний збиток, звернутися до органів правосуддя.

Для оформлення результатів інвентаризації на підприємствах використовуються форми типових документів, затверджені Державною службою статистики України.

Процес здійснення будь-якої інвентаризації розпочинається з підготовки наказу на її проведення. Наказ є основним внутрішнім документом, який регламентує порядок проведення та об’єкти інвентаризації, строки проведення інвентаризації та оформлення необхідної документації.

Перед проведенням інвентаризації керівник підприємства проводить інструктаж всіх причетних до інвентаризації осіб щодо завдань, методів та порядку проведення інвентаризації, уточнення об’єктів, які підлягають інвентаризації тощо.

До початку інвентаризації матеріально-відповідальні особи в присутності комісії складають звіт про останні проведені операції, а потім дають комісії розписку про те, що всі прибуткові і видаткові документи передані до бухгалтерії і всі матеріальні цінності, довірені їм для зберігання, знаходяться у передбачених місцях. Інвентаризація проводиться в присутності матеріально- відповідальних осіб.

Перш ніж розпочати перевірку фактичної наявності товарно- матеріальних цінностей, робоча інвентаризаційна комісія зобов’язана:

• опломбувати підсобні приміщення, склади та інші місця зберігання цінностей, що мають окремі входи і виходи;
• перевірити справність усіх ваговимірювальних приладів та дотримання встановлених термінів їх маркування;
• отримати останні на момент інвентаризації реєстри прибуткових і видаткових документів або звіти про рух матеріальних цінностей та грошових коштів.

Всі дані, отримані комісією під час інвентаризації, вносяться в інвентаризаційні описи (акти інвентаризації), в яких назва цінностей і їх кількість наводиться в номенклатурі, а також одиницях виміру, прийнятих в обліку.

Щоб запобігти внесенню змін без відома комісії, на кожній сторінці опису (акта) літерами проставляється кількість порядкових номерів цінностей (позицій), записаних на цій сторінці, і загальна кількість у натуральному вимірі незалежно від того, в яких одиницях виміру (шт., кг, м тощо) вони відображені.

Виправлення помилок здійснюється у всіх примірниках описів. При цьому неправильний запис закреслюється однією лінією (щоб можна було її про читати), а зверху наноситься правильний запис. Всі виправлення повинні бути обговорені і завірені підписами всіх членів комісії.

Останнім етапом проведення інвентаризаційного процесу виступає регулювання інвентаризаційних розбіжностей та оформлення пропозицій щодо прийняття рішень про виявлені порушення (розкрадання, недбале ставлення до службових обов’язків тощо).

Усі рішення комісія приймає на засіданні колегіально і заносить їх до протоколу. При підготовці пропозицій про регулювання інвентаризаційних розбіжностей комісія повинна керуватися законами України та Положенням про інвентаризацію активів та зобов’язань, які при урегулюванні інвентаризаційних розбіжностей передбачають наступне:

• перевищення вартості цінностей, виявлених в надлишку, над вартістю цінностей, виявлених у нестачі при пересортиці, відноситься на збільшення даних обліку відповідних матеріальних цінностей і результатів господарської діяльності підприємства;
• взаємний залік лишків і нестач внаслідок пересортиці може допускатися тільки щодо ТМЦ одного найменування і в тотожній кількості за умови, що лишки і нестачі утворилися за один і той же період, що перевіряється, і в однієї й тієї ж особи;
• органи державного управління, в підпорядкуванні яких перебуває підприємства, можуть установлювати порядок, якщо такий залік може прийматися щодо однієї і тієї ж групи ТМЦ, за умови, що цінності, які входять до її складу, мають схожість за зовнішнім виглядом або упаковані в однакову тару (при їх відпуску без розпакування тари);
• у випадку, якщо при заліку нестач лишками при пересортиці вартість цінностей, виявлених у нестачі, перевищує вартість цінностей, виявлених в надлишку, різниця вартості повинна списуватись на винних осіб;
• якщо конкретні винуватці пересортиці не встановлені, то різниця розглядається як недостача цінностей понад норми природного убутку з віднесенням їх на фінансові результати підприємства. За такими різницями в протоколах інвентаризаційної комісії повинні проводитися вичерпні роз’яснення причин, за якими різниці не можуть бути віднесені на винних осіб.

Розбіжності фактичної наявності матеріальних цінностей та коштів з бухгалтерськими даними, встановлені при проведенні інвентаризації та інших перевірок, регулюються підприємством у такому порядку:

• основні засоби, ТМЦ, цінні папери, грошові кошти та інше майно, що виявилося у надлишку, підлягають оприбуткуванню та зарахуванню з наступним встановленням причин виникнення надлишку і винних у цьому осіб;
• нестача цінностей в межах затверджених норм списується за рішенням керівника підприємства відповідно на витрати виробництва. Норми природного убутку можуть застосовуватися лише в разі виявлення фактичних нестач, при відсутності норм убуток розглядається як наднормативні витрати;
• понаднормативні витрати і недостачі ТМЦ, включаючи готову продукцію, в тих випадках, якщо винні не встановлені або у стягненні з винних осіб відмовлено судом, списуються на збитки.

У документах, якими оформлюється списання збитків і понаднормових нестач, мають зазначатися вжиті заходи щодо недопущення таких нестач у майбутньому.

В протокол заносяться всі виявлені факти порушень чинного законодавства, встановленого порядку зберігання ТМЦ, правил ведення обліку, встановлені нестачі, надлишки, виявлені і доведені факти перевитрат, розкрадання майна, грошових коштів тощо; розроблені і затверджені заходи по порядку врегулювання виявлених розбіжностей по конкретних об’єктах інвентаризації (залік за рахунок пересортиці, списання за рахунок прибутків підприємства, віднесення на винних); затверджені заходи щодо недопущення в майбутньому; вказуються прийняті види покарання конкретних фізичних осіб, причетних до цих порушень (зловживань), і рішення про направлення матеріалів на винних у розкраданнях і зловживаннях осіб (фізичних або юридичних) в судово-слідчі органи.

Бухгалтерський облік нестач і надлишків ведеться на субрахунку 947 «Нестачі і втрати від псування цінностей». Облік розрахунків з особами, на яких накладаються стягнення за завдані збитки, здійснюється на субрахунку 375 «Розрахунки за відшкодування завданих збитків». По дебету цього рахунку здійснюється узагальнення (накопичення) виявлених сум нестач або псування ТМЦ в кореспонденції з кредитом матеріальних рахунків – 10 «Основні засоби», 11 «Інші необоротні активи», рахунків класу 2

«Запаси», за кредитом – ведеться накопичення утриманих із зарплати сум заборгованості винних осіб у нестачі або псуванні ТМЦ (погашення накопиченої заборгованості) в кореспонденції з рахунком 661 «Розрахунки за виплатами працівникам». Відповідно до Порядку визначення розмірів збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей», затвердженого постановою КМУ від 22.01.96 р. № 116, розмір збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей визначається шляхом проведення незалежної оцінки відповідно до національних стандартів оцінки. У разі визначення розміру збитків, що призвели до завдання майнової шкоди державі, територіальній громаді або суб’єкту господарювання з державною (комунальною) часткою в статутному (складеному) капіталі, розмір збитків визначається відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України.

Якщо винні не встановлені на момент виявлення нестачі або псування ТМЦ, облік таких нестач здійснюється на субрахунку 947

«Нестачі і втрати від псування цінностей». На цьому рахунку здійснюється накопичення нестач грошових коштів та інших цінностей, втрат від псування цінностей, виявлених в процесі заготівлі, переробки, зберігання і реалізації. Одночасно зі списанням на витрати цінностей, винні в нестачі яких не встановлено, балансова вартість списаного активу зараховується на позабалансовий  рахунок  07  «Списані  активи»,  субрахунок  072

«Невідшкодовані нестачі і втрати від псування цінностей». Після встановлення винних осіб – одночасними записами за дебетом субрахунку 375 і кредитом субрахунку 716 «Відшкодування раніше списаних активів».

Слід пам’ятати, що П(С)БО 16 «Витрати» не дозволяє віднести до складу адміністративних витрат нестачі та псування ТМЦ, які виникли на стадії заготівлі та зберігання ТМЦ на складах підприємства. Вони відображаються в складі інших операційних витрат. Інвентаризація є необхідним і незамінним важелем у руках керівництва підприємства в сфері управління його ресурсами.

Види облікових регістрів

Всі господарські операції після перевірки і таксування первинних документів повинні бути зареєстровані в певній послідовності. Сукупність спеціально розграфлених аркушів паперу, пристосованих для реєстрації бухгалтерських проводок і записів по рахунках, називається регістром бухгалтерського обліку. Облікові регістри – найважливіший засіб ведення бухгалтерського обліку, в якому здійснюється групування даних первинних документів за однорідними ознаками. Вони містять необхідні показники, що характеризують виробничу діяльність. Облікові регістри класифікують: за характером бухгалтерських записів та за зовнішнім виглядом.

За характером бухгалтерських записів регістри поділяють на хронологічні та систематичні. У регістрах хронологічного обліку відображаються господарські операції в послідовності їх здійснення (в порядку надходження документів до бухгалтерії). Якщо в первинних документах відображена кореспонденція рахунків, то вона знаходить відображення і в регістрах хронологічного обліку.

У систематичних регістрах групуються господарські операції однорідні за економічним змістом. Таке групування здійснюється на рахунках синтетичного і аналітичного обліку. Прикладом систематичного регістра аналітичного обліку служать регістри пооб’єктного обліку основних засобів, обліку виробничих витрат по об’єктах калькуляції, систематичним регістром синтетичного обліку є головна книга, тобто основний регістр, в якому збираються (зосереджуються) підсумкові дані за рахунками.

За зовнішнім виглядом всі регістри поділяються на бухгалтерські книги, картки, вільні листи.

Бухгалтерські книги – це скріплені аркуші паперу одного формату. На палітурці книги зазначено її найменування, назву підприємства. Книги використовуються для ведення записів як синтетичного, так і аналітичного обліку. Кожна книга відкривається на календарний рік. Всі сторінки в книзі пронумеровані до початку реєстрації господарських операцій. На останній сторінці прописом вказується кількість сторінок. Цей запис засвідчується підписами керівника і головного бухгалтера, а також скріплюється печаткою підприємства. Наприклад, сторінки касової книги нумерують, прошнуровують і скріплюють сургучевою печаткою.

Бухгалтерські книги мають двосторонню будову. Одна сторона відводиться для дебетових записів, а інша – для кредитових. На кожній зі сторін розміщені графи для зазначення дати, номеру запису, тексту, суми. Вільні листи представляють собою таблиці різного формату зі спеціальним графленням. Вони складають основу сучасних форм обліку та використовуються для ведення як синтетичного, так і аналітичного обліку. Регістри даного виду використовуються для запису операцій безпосередньо з первинних документів. На вільних листах ведуться різні відомості і журнали.

Відкривають вільні листи на місяць. Ці регістри мають постійний номер, що дозволяє відмовитися від їх спеціальної реєстрації. Кількість вільних аркушів обмежена, що спрощує спостереження за їх збереженням.

Вільні листи зберігаються в поточному архіві в папках відповідно до встановлених номерів. Застосування вільних аркушів зручно в умовах комп’ютеризації облікового процесу.

Картки – це таблиці на бланках стандартних розмірів, що дозволяє зберігати їх у спеціальних ящиках. Зібрані разом картки складають картотеку, що містить необхідні розділи. Карткам присвоюють номери за порядком, їм характерна однобічна форма записів. На одній стороні регістру розташовуються і дебетові та кредитові записи. Загальні для них графи знаходяться в картках зліва (картка складського обліку матеріалів).

Для обліку операцій, що здійснюються тільки в грошовому вимірнику, також застосовуються регістри односторонньої форми. На окремих підприємствах облік ТМЦ на складах ведеться як в натуральному,  так  і  у  вартісному  вираженні.  Для  цього використовуються картки кількісно-сумової форми (на кожний номенклатурний номер матеріалу відкривають окрему картку, записи роблять за кожним документом).

Картки отримали широке поширення в практиці бухгалтерського обліку завдяки простоті їх застосування.

Для ведення обліку по рахунках, записи по яких потребують групування за окремими видами показників, застосовуються багатографні регістри.

Багатографну форму регістри можуть мати у вигляді вільних аркушів, карток та книг як аналітичного, так і синтетичного обліку. Записи в облікові регістри можуть робитися як вручну, так і з використанням комп’ютерних програм.

Способи виявлення та виправлення помилок в облікових регістрах

Велике практичне значення має питання щодо виникнення, пошуку та виправлення помилок в бухгалтерському обліку. Помилки можна класифікувати за причинами виникнення (стомленість чи недбалість працівників, несправність комп’ютерної техніки), значенням і місцем виникнення.

За значенням виділяють два типи помилок: локальні та транзитні. Локальні викликають викривлення даних лише в тому документі, де вони допущені, і не призводять до помилок в інших регістрах (неправильно вказана дата). Транзитні автоматично викликають помилки в декількох місцях і викривлюють показники звітності (неправильна проводка, що збільшує суму собівартість, автоматично призводить до викривлення суми фінансових результатів і сум нарахованих податків). До таких транзитних помилок відносяться помилки запису чисел в будь-якому документі або регістрі.

За місцем виникнення виділяють помилки в записах (в тексті), в числах і в рознесенні бухгалтерської інформації на відповідні рахунки.

Помилки в записах можуть призвести до неправильно кореспонденції рахунків.

Помилки в числах – найбільш поширений тип помилок (пропущена цифра, переставлені цифри та ін.), вони носять, як правило, транзитний характер.

Помилки в рознесенні чисел також виникають досить часто (бухгалтер може записати суму в дебет, але забути відобразити її по кредиту, вказати в аналітичному обліку, але не внести на синтетичний рахунок).

Для виявлення правильності рознесення при веденні бухгалтерського обліку вручну вдаються до пунктирування чисел (проставляють біля зафіксованої суми знак хреста «Х» або пташку

«V», якщо перша перевірка не дала результатів, то її повторюють, ставлячи знак «XX» або «VV») .

Виправлення помилок в бухгалтерському обліку має здійснюватися коректурним або системним способами (складанням проводок).

Коректурний спосіб полягає в тому, що помилковий запис закреслюється однією рискою так, щоб можна було прочитати закреслене, а над нею пишеться правильний текст чи сума. При цьому виправлення повинно бути обумовлено і підтверджено підписом тієї особи, яка це зробила. Цей спосіб застосовується в тих випадках, коли помилка носить локальний характер і виявлена до моменту, коли закінчені запису і підраховані підсумки оборотів.

Системний спосіб виправлення помилок включає складання додаткових проводок і метод «червоного сторно».

Додаткова проводка складається, як правило, якщо помилка стосується лише суми операції.

Наприклад, відпущені матеріали у виробництво на суму 1000 грн. Дт 23 рах. «Виробництво»

Кт 20 рах. «Виробничі запаси».

А бухгалтерська проводка складена тільки на 100 грн. І виявлена ця помилка вже після рознесення операції за рахунками. Тому після виявлення помилки на різницю (1000 – 100 = 900 грн.) формують додаткову проводку на 900 грн.

Дт рах. 23 «Виробництво»

Кт рах. 20 «Виробничі запаси» на суму 900 грн.

Виправлення неправильної кореспонденції рахунків досягається методом «червоного сторно».

Наприклад, від постачальників надійшли матеріальні цінності, що були відображені в обліку як основні, і сформована бухгалтерська проводка на суму 4000 грн.

Дт рах. 10 «Основні засоби»

Кт рах. 63 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками».

Проте пізніше виявилося, що ці кошти належать до виробничих запасів. Для цього складають повторно помилкову проводку (у тій же кореспонденції і на ту ж суму, записану червоними чорнилом, або написану в рамці, що надалі, після рознесення її за обліковими регістрами, призведе до відрахування її із сум підсумків оборотів (тобто цілком усуне помилку, так як суми, записані червоним чорнилом в бухгалтерському обліку, розглядаються як негативні числа). А потім складають правильну проводку на суму 4000 грн. Дт рах. 20 «Виробничі запаси»

Кт рах. 63 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками» на суму 4000 грн.

На рахунках це буде виглядати таким чином:

 

Рах. 10 «Основні засоби»		Рах. 20 «Виробничі запаси»		Рах. 63 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками»
Дт	Кт	Дт	Кт	Дт	Кт
1) 4000 2) 4000 Оборот 0 Сальдо 0		3) 4000 Оборот 4000 Сальдо 4000		1) 4000 2) 4000 3) 4000 Оборот 4000 Сальдо 4000

Виправлення помилок у звітності підприємства проводиться відповідно до П(С)БО 6 «Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах». При цьому виправлення помилок, допущених при складанні фінансових звітів у попередніх періодах, здійснюється шляхом коригування сальдо нерозподіленого прибутку на початок звітного року. Виправлення помилок, що відносяться до попередніх періодів, вимагає також повторного відображення відповідної порівняльної інформації у фінансовій звітності.

Результати зміни в облікових регістрах слід включати в ту ж статтю звіту про фінансові результати, що раніше застосовувалася для відображення доходів або витрат, пов’язаних з об’єктом такої оцінки. При цьому слід пам’ятати, що облікова оцінка може переглядатися, якщо змінюються обставини, на яких базувалася ця оцінка, або отримана додаткова інформація. Результати зміни облікових оцінок слід включати до звіту про фінансові результати в тому періоді, в якому відбулася зміна, а також і в наступних періодах, якщо зміна впливає на ці періоди.

Деякі події, що відбулися після дати балансу, можуть також вимагати коригування певних статей або розкриття інформації про ці події у примітках до фінансових звітів. Причому події, що надають додаткову інформацію про визначення сум, пов’язаних з умовами, які існували на дату балансу, вимагають коригування відповідних активів і зобов’язань. До таких подій відносяться:

1. Оголошення банкротом дебітора підприємства, заборгованість якого раніше була визнана сумнівною.
2. Переоцінка активів після звітної дати, що свідчить про стійке зниження їх вартості, визначеної на дату балансу.
3. Отримання інформації про фінансовий стан і результати діяльності дочірніх і асоційованих підприємств, що свідчить про стійке зниження їх акцій на фондовій біржі.
4. Продаж запасів, що свідчить про необґрунтованість оцінки чистої вартості їх реалізації на дату балансу.
5. Отримання від страхової організації матеріалів про уточнення розміру страхового відшкодування, переговори щодо якого велись на звітну дату.
6. Виявлення помилок або порушень законодавства, що призвели до викривлення даних фінансової звітності.

Внаслідок таких подій коригування активів і зобов’язань здійснюється шляхом сторнування та (або) додаткових проводок в обліку звітного періоду, які відображають уточнення оцінки відповідних статей.

Події, що відбуваються після дати балансу і вказують на умови, що виникли після цієї дати, не потребують коригування статей фінансових звітів. Такі події слід розкривати в примітках до фінансових звітів, якщо відсутність інформації про них вплине на здатність користувачів звітності робити відповідні оцінки та приймати рішення. До таких подій можна віднести:

• прийняття рішення про реорганізацію підприємства;
• придбання цілісного майнового комплексу;
• рішення про припинення операцій, що утворюють значну частину основної діяльності підприємства;
• знищення (втрата) активів підприємства внаслідок пожежі, аварії, стихійного лиха або іншої надзвичайної події;
• прийняття рішення про емісію цінних паперів;
• непрогнозовані зміни індексів цін і валютних курсів;
• укладання контрактів щодо значних обсягів капітальних і фінансових інвестицій;
• прийняття законодавчих актів, що впливають на діяльність підприємства;
• дивіденди за звітний період, оголошені підприємством після дати балансу.

Підприємству в примітках до фінансових звітів слід розкрити таку інформацію щодо виправлення помилок, що мали місце в попередніх періодах:

• зміст і суму помилки;
• статті фінансової звітності минулих періодів, що були перераховані з метою повторного надання порівняльної інформації;
• факт повторного оприлюднення виправлених фінансових звітів або недоцільність повторного оприлюднення.

Підприємству також слід розкрити зміст і суму змін в облікових цінах, що мають істотний вплив на поточний період, або, як очікується, суттєво будуть впливати на майбутні періоди. У разі необхідності розкриття подій, що відбулися після дати балансу слід надавати інформацію про зміст подій і оцінки їх впливу на фінансовий результат або обґрунтування неможливості зробити таку оцінку. Також у примітках до фінансової звітності слід розкрити інформацію про дивіденди за звітний період, які були оголошені після дати балансу.

Форми бухгалтерського обліку

Під формами бухгалтерського обліку розуміють сукупність регістрів, що використовуються в певній послідовності та взаємозв’язку для ведення обліку способом подвійного запису. Відмінними ознаками форм бухгалтерського обліку є кількість застосовуваних облікових регістрів, їх призначення, зміст, форма, зовнішній вигляд; послідовність і спосіб записів в облікові регістри; взаємозв’язок регістрів синтетичного й аналітичного обліку.

В Україні діють Методичні рекомендації по застосуванню регістрів бухгалтерського обліку (затв. наказом МФУ від 29 грудня 2000 р. № 356), що спрямовані на узагальнення у регістрах бухгалтерського обліку (крім регістру позабалансового обліку) методом подвійного запису інформації про наявність і рух активів, капіталу, зобов’язань та факти фінансово-господарської діяльності підприємств і організацій та інших юридичних осіб (крім банків і бюджетних установ), їх філій, відділень, представництв незалежно від форм власності, організаційно-правових форм і видів діяльності, на накопичення аналітичних даних про склад і рух активів, капіталу і зобов’язань, доходів, витрат, фінансових результатів.

На вітчизняних підприємствах застосовуються наступні форми бухгалтерського обліку: меморіально-ордерна, журнальна, спрощена (для підприємств з невеликою кількістю господарських операцій), автоматизована.

При меморіально-ордерній формі обліку основним обліковим регістром служать меморіальні ордери, призначення яких полягає в тому, щоб оформити бухгалтерські записи по кореспондуючих рахунках (тобто скласти бухгалтерські проводки). Меморіальні ордери складаються при здійсненні господарських операцій на підставі первинних виправдовувальних документів або документів на підставі згрупованих відомостей, де відображаються однорідні господарські операції підприємства наростаючим підсумком за весь звітний період. Рекомендується закріпити постійний номер за кожним меморіальним ордером, на якому будуть постійно відображатися окремі господарські процеси, наприклад:

• меморіальний ордер № 1 – для обліку касових операцій;
• меморіальний ордер № 2 – для обліку операцій щодо руху коштів на поточному рахунку;
• меморіальний ордер № 3 – для обліку операцій за іншими рахунками в банку;
• меморіальний ордер  №  4  –  для  обліку  операцій  по розрахункам з працівниками та пов’язаних з ними операцій;
• меморіальний ордер № 5 – для обліку розрахункових операцій з постачальниками, підзвітними особами та іншими розрахунками;
• меморіальний ордер № 6 – для обліку руху основних засобів, нарахування амортизації (зносу);
• меморіальний ордер № 7 – для обліку витрат на виробництво;
• меморіальний ордер № 8 – для обліку відвантаження та реалізації продукції, робіт, послуг;
• меморіальний ордер № 9 – для інших операцій.

Проте окремим підприємствам не забороняє у відповідності зі своєю специфікою використовувати й інші меморіальні ордери для відображення специфічних процесів і господарських операцій. Меморіально-ордерна                                                         форма            бухгалтерського             обліку використовується переважно в бюджетних організаціях.

Приклад форми меморіального ордера наведено в табл. 5.3.

Систематичний запис ведеться безпосередньо на бухгалтерських рахунках, необхідна кількість яких має бути передбачено в Журнал- Головній книзі (табл. 5.4).

Таблиця 5.3

Меморіальний ордер № 1 щодо обліку касових операцій (рахунок 30 «Готівка»)

Зміст операцій	Кореспондуючий рахунок		Сума, грн.
	дебет	кредит
1.  Надійшло до каси: –  за реалізовану продукцію; –  по чеку з поточного рахунку Всього оприбутковано	30 30	703 31	2000 500 2500
2. Видано з каси:
– заробітну плату;	661	30	1500
– підзвіт працівнику на відрядження;	372	30	500
– надлишок коштів для перерахунку
на поточний рахунок Всього витрачено	31	30	400 2400
Разом			4900

Книга Журнал-Головна починається із записів сум залишків по рахунках на початок періоду. Записи в ній робляться на підставі меморіальних ордерів. Сума оборотів за дебетом усіх рахунків кожного меморіального ордера повинна дорівнювати сумі оборотів за кредитами всіх рахунків цього ордера, а також підсумку графи

«сума за ордером». Після підрахунку оборотів виводиться залишок по всіх рахунках і на підставі цих залишків складається баланс.

Переваги цієї форми – своєчасна перевірка даних синтетичного і аналітичного обліку, щомісячна перевірка підсумкових даних реєстраційного журналу і рахунків головної книги дають можливість складати шахову оборотну відомість.

Недоліком даної форми є слабка пристосованість аналітичного обліку до оперативної роботи, аналізу господарської діяльності.

Найбільше поширення при ручній обробці інформації отримала журнальна форма обліку. Вона застосовується, як правило, на великих підприємствах з великим обсягом виробництва; вимагає високої кваліфікації облікового персоналу та чіткого розподілу праці в обліково-обчислювальному процесі.

При використанні журнальної форми обліку інформація з первинних та зведених документів переноситься в журнали й відомості. У перших записують суми, що відповідають кредитовому обороту за відповідними рахунками. У других фіксують суми дебетових оборотів за рахунками.

Таблиця 5.4

Журнал-Головна книга за                 місяць

Меморіальни й ордер (проводка) № …

Усього сума, грн.

Бухгалтерські рахунки

Рах. 30

Рах. 31

Рах. 703

Рах. 661

Рах. 372

Інші

Дт

Кт

Дт

Кт

Дт

Кт

Дт

Кт

Дт

Кт

Дт

Кт

Сальдо на ___ 20__р.

200

5000

120

100

МО № 1 Готівка

4900

2500

2400

400

500

2000

1500

500

МО № 2 Поточний рахунок

МО № 3 Інші рахунки

МО № 4 Оплата праці

МО № 5 Розрахунки

МО № 6 Основні засоби

МО № 7 Виробницт- во

МО № 8 Реалізація

МО № 9 Інші

Та інше

Оборот за місяць

Сальдо на ____ 20__р.

Журнальна форма обліку включає такі облікові регістри: журнали-ордери, відомості, допоміжні таблиці та Головну книгу.

У всіх журналах-ордерах і допоміжних відомостях записи проводяться по шаховому принципу, тобто кореспондуючі рахунки записуються по рядках і стовпчиках, запис суми в певній клітинці Журналу-ордера визначає бухгалтерську проводку (тобто кожна клітина вказує рахунки, які дебетуються і кредитуються). Журнали- ордери побудовані за кредитовою ознакою. Схематично форма журналу-ордера може бути зображена в табл. 5.5.

Таблиця 5.5

Журнал-ордер по кредиту рахунку № ____

Дата	Номер документа	Зміст запису	В дебет рахунків
			№	№	№	Та інше

Застосовуються журнали-ордера як для окремого рахунку, так і для групи взаємопов’язаних рахунків. Допоміжні відомості застосовуються в тих випадках, коли необхідні аналітичні показники складно розрахувати безпосередньо в журналах-ордерах. У цих випадках групування даних первинних документів попередньо здійснюється у відомостях, підсумки з яких переносяться в журнали- ордери. В окремих випадках застосовується додаткове групування даних первинних документів у допоміжних таблицях.

Підсумкові дані журналів-ордерів за синтетичними рахунками переносяться в кінці періоду в Головну книгу, що відкривається, як правило, на один рік. При цьому кредитовий оборот з журналу- ордера переноситься в Головну книгу загальною сумою, а дебетовий оборот кожного рахунку Головної книги переноситься з різних рахунків за відповідними журналам-ордерам. У Головній книзі кожному рахунку відводиться окрема сторінка. У таблиці 5.6 схематично наведена форма Головною книги.

Таблиця 5.6

Головна книга. Рахунок № ____

Місяць	Оборот по дебету з кредиту рахунків					Оборот по кредиту	Сальдо
	Рахунок №     по ж / о №	Рахунок №     по ж / о №	Та ін.	…	Усього за дебетом		дебет	кредит

Журнальна форма обліку може використовуватися в двох варіантах: 1) з повним набором регістрів; 2) за скороченою журнально-ордерною формою (для невеликих підприємств).

З метою виконання Програми реформування системи бухгалтерського обліку Міністерство фінансів України наказом від 25.06.2003 р. № 422 затвердило «Методичні рекомендації щодо застосування регістрів бухгалтерського обліку малими підприємствами».

Методологія бухгалтерського обліку на малих підприємствах передбачає забезпечення наступних принципів:

• дотримання протягом звітного року прийнятої облікової політики (системи правил) у відображенні господарських операцій та оцінку майна;
• відображення в обліку всіх господарських операцій, здійснених у звітному періоді, а також результатів інвентаризації майна підприємства і його зобов’язань;
• правильність віднесення витрат і відповідності їх доходів за звітний період;
• відокремлений облік витрат на виробництво продукції та капітальних вкладень.

Таблиця 5.7 Реєстри аналітичного і синтетичного обліку малих підприємств за спрощеною формою згідно з Методичними рекомендаціями

Назва реєстрів	Рахунки, згідно зі спрощеним Планом рахунків
Журнал обліку господарських операцій	Всі рахунки
Відомість 1М обліку готівки і грошових документів	30, 31
Відомість 2М обліку запасів	20, 21, 26
Відомість ЗМ обліку розрахунків з дебіторами і кредиторами,     за      податками      й                                 платежами, довгострокових зобов’язань і доходів майбутніх періодів	37, 55, 64, 66, 68, 69
Відомість 4М обліку необоротних активів та амортизації  (зносу),  капітальних  і  фінансових інвестицій та інших необоротних активів	10, 13, 14, 15, 16, 18, 35
Відомість 5М обліку витрат, доходів і фінансових результатів, власного капіталу, витрат майбутніх періодів, забезпечення майбутніх витрат і платежів	23, 39, 40, 44, 47, 48, 70, 74, 79, 90, 91, 96
Оборотно-сальдова відомість	Всі рахунки

Малі підприємства, які здійснюють невелика кількість операцій, можуть вести облік всіх операцій шляхом в таких реєстрах аналітичного і синтетичного обліку (табл. 5.7).

За автоматизованої форми бухгалтерського обліку збір, систематизація та обробка облікової інформації відбувається зі спеціально розробленим програмним забезпеченням.

Відповідно до Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підприємство самостійно обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з дотриманням єдиних вимог та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних.

Питання для самоконтролю:

1. Що є підставою для відображення господарських операцій в бухгалтерському обліку?
2. Які основні вимоги до оформлення бухгалтерських документів? Які обов’язкові реквізити повинен мати бухгалтерський документ?
3. Хто відповідає за оформлення бухгалтерських документів?
4. Чи можна вносити виправлення в бухгалтерські документи? У яких документах виправлення заборонені?
5. Наведіть класифікацію бухгалтерських документів.
6. З яких етапів складається процес документування господарських операцій?
7. Назвіть етапи документообігу на підприємстві.
8. Для чого проводять інвентаризацію в бухгалтерському обліку?
9. Які бувають види інвентаризації?
10. В яких випадках проведення інвентаризації є обов’язковим?
11. Як документально оформлюється інвентаризація?
12. Що таке облікові регістри? За якими ознаками класифікують облікові регістри?
13. Які реквізити повинні мати регістри бухгалтерського обліку?
14. Хто визначає порядок ведення облікових регістрів?
15. Що розуміється під формами ведення бухгалтерського обліку?
16. Які основні риси простої форми ведення бухгалтерського обліку?
17. Назвіть основні регістри меморіально-ордерної форми обліку.
18. Які основні регістри включає журнально-ордерна форма?
19. За яким принципом побудовані журнали-ордера?
20. Яких умов необхідно     дотримуватися     при     формуванні документів на АРМ бухгалтера?
21. Які причини виникнення помилок в бухгалтерському обліку?
22. Що таке транзитні помилки?

 

23. У чому сутність коректурного способу виправлення помилок?
24. Що таке метод «червоного сторно»?
25. Яка інформація повинна бути розкрита в примітках до фінансових звітів щодо виправлення помилок, які мали місце в попередніх періодах?

Тести для самоконтролю:

1. Бухгалтерський документ – це:

а) носій інформації про об’єкти обліку;

б) письмовий юридичний доказ, що дає право на здійснення господарських операцій або підтверджує їх виконання;

в) носій, який фіксує операцію в момент її здійснення;

г) усне підтвердження здійсненої господарської операції.

2. Документи можна класифікувати за такими ознаками:

а)      призначенням,      способом     охоплення      операцій,      місцем складання;

б) призначенням, способом охоплення операцій, за побудовою, за місцем складання, за способом складання;

в) за способом складання, структурою;

г) за призначенням, будовою, місцем складання, обсягом інформації.

3. Документи при класифікації за призначенням поділяються на:

а) виправдовувальні та комбіновані;

б) бухгалтерського оформлення і виправдовувальні;

в) розпорядчі, виправдовувальні, бухгалтерського оформлення, комбіновані;

г) разові та накопичувальні, розпорядчі.

4. Документи за способом їх складання поділяються на:

а) разові і накопичувальні; б) машинні і ручні;

в) комбіновані і бухгалтерського оформлення; г) первинні та зведені.

5. Документи за обсягом змісту поділяються на:

а) разові і накопичувальні; б) первинні та зведені;

в) розпорядчі та виправдувальні; г) типові і стандартизовані.

6. Відповідальність за     несвоєчасне     складання      первинних документів несе:

а) бухгалтер; б) касир;

в) особа, яка повинна складати і підписувати документи;

 

г) менеджер вищого рівня.

7. Інвентаризація – це:

а) порівняння облікових записів з фактичною наявністю засобів; б) перевірка наявності і стану матеріальних цінностей, грошових

коштів;

в) перевірка наявності і стану матеріальних цінностей, грошових коштів, розрахунків, джерел утворення засобів і визначення правильності облікових записів;

г) перевірка наявності засобів з метою виявлення розкрадань.

8. Інвентаризацію за охопленням об’єктів класифікують на:

а) перманентну і повну;

б) планову та позапланову; в) повну і часткову;

г) часткову і раптову.

9. Результатами інвентаризації можуть бути:

а) відповідність фактичних даних даним бухгалтерського обліку; б) лишки;

в) нестачі;

г) всі відповіді є правильними.

10. При рівності     дебетових      і     кредитових      оборотів     за синтетичними рахунками помилки виявляють способом:

а) вибірки;

б) червоного сторно; в) пунктування;

г) коригування.

11. Коригування меншої     суми     на     велику     при     правильній кореспонденції рахунків здійснюється способом:

а) додаткової проводки; б) пунктування;

в) коригування;

г) червоного сторно.

12. Виявлення надлишково     відображених     сум     в     регістрах бухгалтерського обліку здійснюється способом:

а) додаткової проводки; б) вибірки;

в) червоного сторно; г) пунктування.

13. Якщо первинні документи можна скласти при здійсненні господарської операції, то:

а) вони взагалі не складаються і операції не відображаються у регістрах бухгалтерського обліку;

б) складаються після здійснення господарської операції;

 

в) складаються до здійснення господарської операції;

г) відразу господарська операція знаходить відображення в регістрах бухгалтерського обліку без складання первинного документа.

Література:

1. Завгородний В.П.   Бухгалтерский   учет   в   Украине (с использованием национальных стандартов): Учеб. пособие для студентов вузов. – К.: А.С.К., 2011. – 848 с.
2. Кужельний М.В., Лінник В.Г. Теорія бухгалтерського обліку: Підручник. – К.: КНЕУ, 2010. – 334 с.
3. Лишиленко А.В. Бухгалтерський облік: Навчальний посібник. 2-ге видання, перепр. – К.: «Центр учбової літератури», 2011. – 736 с.

 

Економічний зміст необоротних активів, оцінка основних засобів

До необоротних активів відносяться основні засоби, нематеріальні активи, капітальні інвестиції, довгострокові фінансові інвестиції, довгострокова дебіторська заборгованість, відстрочені податкові активи, інші необоротні активи. Вони відображаються в активі балансу за розділом I «Необоротні активи». В НП(С)БО 1»Загальні вимоги до фінансової звітності» наведено таке визначення: «Оборотні активи – гроші та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців з дати балансу». Необоротні активи – це всі активи, що не є оборотними.

Залежно від способу перенесення вартості на готову продукцію засоби виробництва поділяють на основні та оборотні. Основні засоби обслуговують виробництво протягом тривалого періоду, беручи участь у декількох виробничих циклах, зберігають свою натуральну форму, переносять свою вартість на готову продукцію частинами у міру свого зносу. Оборотні засоби повністю споживаються в одному виробничому циклу і всю свою вартість одноразово передають на створюваний продукт.

Основні засоби – матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби та інші необоротні матеріальні активи (далі – основні засоби), а також розкриття інформації про них у фінансовій звітності визначають Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку основних засобів (затв. наказом МФУ від 30.09.2003 р. № 561) та П(С)БО 7 «Основні засоби». Норми цього положення  застосовуються  підприємствами,  організаціями  та іншими юридичними особами усіх форм власності (крім бюджетних установ).

П(С)БО 7 не поширюється на:

1. Операції з біологічними активами, які пов’язані із сільськогосподарською діяльністю та оцінені за справедливою вартістю, зменшеною на очікувані витрати на місці продажу, особливості обліку яких визначаються іншими положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.
2. Не відтворювані природні ресурси, особливості обліку яких визначаються іншими положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.
3. Основні засоби, що утримуються з метою продажу, особливості обліку яких визначаються іншими положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.
4. Інвестиційну нерухомість, особливості обліку якої визначаються іншими положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

У Податковому кодексі України наводиться таке визначення:

«Основні засоби – матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 2500 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 2500 гривень і поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік))».

Об’єкт основних засобів – закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього або окремий конструктивно відокремлений предмет, що призначений для виконання певних самостійних функцій, чи відокремлений комплекс конструктивно з’єднаних предметів одного або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, унаслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, а комплекс – певну роботу тільки в складі комплексу, а не самостійно.

Якщо один об’єкт основних засобів складається з частин, що мають різний строк корисного використання (експлуатації), то кожна з цих частин може визнаватися в бухгалтерському обліку як окремий об’єкт основних засобів.

Група основних засобів – сукупність однотипних за технічними характеристиками, призначенням та умовами використання необоротних матеріальних активів.

Об’єкт основних засобів визнається активом, якщо існує імовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди від його використання та вартість його може бути достовірно визначена.

Основні засоби можна згрупувати за наступними ознаками:

−  галузевою ознакою;

−  функціональним призначенням;

−  використанням;

−  ознакою належності.

За галузевою ознакою основні засоби поділяються на: промислові, сільськогосподарські, будівельні, транспортні, зв’язку.

Наявність тих або інших засобів на конкретному підприємстві пов’язана із напрямком його діяльності, а також із роботою допоміжних і обслуговуючих виробництв.

За функціональним призначенням основні засоби поділяються на виробничі та невиробничі.

Виробничими є ті основні засоби, які приймають безпосередньо участь у процесі виробництва і пов’язані із створенням конкретного продукту, виконанням робіт та наданням послуг. Вони представлені будівлями, спорудами, машинами, станками, обладнанням та ін.

Основні засоби, які не приймають безпосередньо участі у процесі виробництва, робота яких спрямована на забезпечення соціальних і культурно-побутових потреб працівників підприємства, називаються невиробничими. Невиробничі основні засоби представлені будинками культури, спортивними комплексами, дитячими дошкільними закладами, пральнями, лазнями, перукарнями та ін., які є власністю підприємства і використовуються у невиробничій сфері.

За використанням основні засоби поділяються на діючі та недіючі.

Діючими є основні засоби, що приймають участь у роботі підприємства на даний час.

Недіючими є основні засоби, що не використовуються в даний період в господарській діяльності у зв’язку із тимчасовою консервацією або очікуванням часу введення їх в експлуатацію.

За ознакою належності основні засоби поділяються на власні та орендовані.

 Власні основні засоби є безпосередньо власністю підприємства і мають джерело свого утворення (внесок засновника до статутного капіталу, заборгованість перед постачальниками, цільове фінансування і цільові надходження та ін.).

Основні засоби, які використовуються на підприємстві, але не є його власністю, називаються орендованими. З метою виключення можливості подвійного обліку одних і тих же засобів, у орендодавця орендовані основні засоби обліковуються на балансовому, а у орендаря на позабалансовому рахунку.

Згідно з П(С)БО 7 для цілей бухгалтерського обліку основні засоби класифікуються за такими групами:

Основні засоби.

• • Земельні ділянки.
  • Капітальні витрати на поліпшення земель, не пов’язані з будівництвом.
  • Будівлі, споруди та передавальні пристрої.
  • Машини та обладнання.
  • Транспортні засоби.
  • Інструменти, прилади, інвентар (меблі).
  • Тварини.
  • Багаторічні насадження

Інші основні засоби.Інші необоротні матеріальні активи.

• • • Бібліотечні фонди.
    • Малоцінні необоротні матеріальні активи.
    • Тимчасові (нетитульні) споруди.
    • Природні ресурси.
    • Інвентарна тара.
    • Предмети прокату.
    • Інші необоротні матеріальні активи.

Вкладення в нерухомі об’єкти поділено на два види: інвестиційна нерухомість і операційна нерухомість.

П(С)БО 32 «Інвестиційна нерухомість» дає такі визначення.

Інвестиційна нерухомість – власні або орендовані на умовах фінансової оренди земельні ділянки, будівлі, споруди, які розташовуються на землі, утримувані з метою отримання орендних платежів та/або збільшення власного капіталу, а не для виробництва та постачання товарів, надання послуг, адміністративної мети або продажу у процесі звичайної діяльності.

Операційна нерухомість – власні або орендовані на умовах фінансової оренди земельні ділянки, будівлі, споруди, які розташовуються на землі, утримувані з метою використання для виробництва або постачання товарів чи надання послуг, або ж в адміністративних цілях.

Отже, нерухомість поділена на інвестиційну та операційну залежно від цілі використання об’єктів. Наприклад, будівля, що утримується з метою використання для виробництва, належить до операційної нерухомості, а будівля, що використовується для отримання орендних платежів, належить до інвестиційної діяльності. За фізичними характеристиками обидві будівлі можуть бути однаковими, але належати до різних видів нерухомості.

Згідно П(С)БО 32 інвестиційна нерухомість визнається активом, якщо є ймовірність того, що підприємство отримає у майбутньому від її використання економічні вигоди у вигляді орендних платежів та/або збільшення власного капіталу, і первісна вартість може бути достовірно визначена.

Придбана (створена) інвестиційна нерухомість зараховується на баланс підприємства за первісною вартістю, що формується аналогічно як і за іншими об’єктами основних засобів.

У Податковому кодексі України (ст. 145) виділено 16 груп основних засобів (табл. 6.1) і 6 груп нематеріальних активів (табл. 6.2).

Основні засоби оцінюють за сумою витрат на виготовлення, спорудження або придбання об`єктів, включаючи витрати на їх доставку та встановлення.

Розрізняють наступні види вартості основних засобів: первісна; переоцінена; ліквідаційна; залишкова.

Первісна вартість – історична (фактична) собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) необоротних активів.

Переоцінена вартість – вартість необоротних активів після їх переоцінки.

Ліквідаційна вартість – сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їх корисного використання (експлуатації), за вирахуванням витрат, пов’язаних з продажем (ліквідацією).

Залишкова вартість визначається як різниця між первісною (переоціненою) вартістю основних засобів і сумою їх зносу. Залишкова вартість основних засобів, поряд із первісною, знаходить своє відображення у балансі підприємства. Натомість до валюти балансу включається лише їх залишкова вартість. Залишкова вартість об’єктів постійно зменшується внаслідок їх зносу.

Таблиця 6.1

Класифікація груп основних засобів і мінімально допустимих строків їх амортизації

Групи	Мінімально допустимі строки корисного використання, років
Група 1 – земельні ділянки	–
Група 2 – капітальні витрати на поліпшення земель, не пов’язані з будівництвом	15
Група 3: будівлі	20
споруди	15
передавальні пристрої	10
Група 4 – машини та обладнання	5
3 них: електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичної обробки інформації, пов’язані з ними засоби зчитування або друку інформації, пов’язані з ними комп’ютерні програми (крім програм, витрати на придбання яких визнаються роялті, та/або програм, які визнаються нематеріальним активом), інші інформаційні системи комутатори, маршрутизатори, модулі, модеми, джерела безперебійного живлення та засоби їх підключення до телекомунікаційних мереж, телефони (в тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує 2500 гривень	2
Група 5 – транспортні засоби	5
Група 6 – інструменти, прилади, інвентар (меблі)	4
Група 7 – тварини	6
Група 8 – багаторічні насадження	10
Група 9 – інші основні засоби	12
Група 10 – бібліотечні фонди	–
Група 11 – малоцінні необоротні матеріальні активи	–
Група 12 – тимчасові (нетитульні) споруди	5
Група 13 – природні ресурси	–
Група 14 – інвентарна тара	6
Група 15 – предмети прокату	5
Група 16 – довгострокові біологічні активи	7

 

Таблиця 6.2

Класифікація нематеріальних активів

Групи	Строк дії права користування
Група 1 – права користування природними ресурсами (надрами, іншими ресурсами природного середовища геологічною та іншою, інформацією про природне середовище)	Відповідно до правовстановлюючого документа
Група 2 – права користування майном (право користування земельною ділянкою, крім права постійного користування земельною ділянкою, відповідно до закону, право користування будівлею, право на оренду приміщень тощо)	Відповідно до правовстановлюючого документа
Група 3 – права на комерційні позначення (право на торговельні марки (знаки для товарів і послуг), комерційні (фірмові) найменування тощо), крім тих, витрати на придбання яких визнаються роялті	Відповідно до правовстановлюючого документа
Група 4 – права на об’єкти промислової власності (право на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорти рослин, породи тварин, компонування (топографії) інтегральних мікросхем, комерційні таємниці, в тому числі ноу-хау, захист від недобросовісної конкуренції тощо), крім тих, витрати на придбання яких визнаються роялті	Відповідно до правовстановлюючого документа, але не менш як 5 років
Група 5 – авторське право та суміжні з ним права (право на літературні, художні, музичні твори, комп’ютерні програми, програми для електронно- обчислювальних машин, компіляції даних (бази даних), фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення тощо), крім тих, витрати на придбання яких визнаються роялті	Відповідно до правовстановлюючого документа, але не менш як 2 роки
Група 6 – інші нематеріальні активи (право на ведення діяльності, використання економічних та інших привілеїв тощо)	Відповідно до правовстановлюючого документа

Придбані (створені) основні засоби зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю. Одиницею обліку основних засобів є об’єкт основних засобів.

Первісна вартість об’єкта основних засобів складається з таких витрат:

− суми, що сплачують постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків);

− реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються в зв’язку з придбанням (отриманням) прав на об’єкт основних засобів;

−  суми ввізного мита;

− суми непрямих податків у зв’язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються підприємству);

−  витрати зі страхування ризиків доставки основних засобів;

− витрати на установку, монтаж, налагодження основних засобів;

− інші витрати, безпосередньо пов’язані з доведенням основних засобів до стану, у якому вони придатні для використання із запланованою метою.

Первісна вартість об’єкта основних засобів збільшується з одночасним створенням забезпечення на обґрунтовану розрахунком суму зобов’язання, яке відповідно до законодавства виникає у підприємства щодо демонтажу, переміщення цього об’єкта та приведення земельної ділянки, на якій він розташований, у стан, придатний для подальшого використання (зокрема на передбачену законодавством рекультивацію порушених земель).

Фінансові витрати не включаються до первісної вартості основних засобів, придбаних (створених) повністю або частково за рахунок запозичень (за винятком фінансових витрат, які включаються до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до П(С)БО 31 «Фінансові витрати».

Первісна вартість об’єкта основних засобів збільшується з одночасним створенням забезпечення на обґрунтовану розрахунком суму зобов’язання, яке відповідно до законодавства виникає у підприємства щодо демонтажу, переміщення цього об’єкта та приведення земельної ділянки, на якій він розташований, у стан, придатний для подальшого використання (зокрема на передбачену законодавством рекультивацію порушених земель).

Первісна вартість об’єктів основних засобів, зобов’язання за які визначені загальною сумою, визначається розподілом цієї суми пропорційно до справедливої вартості окремого об’єкта основних засобів.

Первісна вартість безоплатно отриманих основних засобів дорівнює їх справедливій вартості на дату отримання.

Первісною вартістю основних засобів, що внесені до статутного капіталу підприємства, визнається погоджена засновниками (учасниками) підприємства їх справедлива вартість.

Первісна вартість об’єктів, переведених до основних засобів з оборотних активів, товарів, готової продукції тощо дорівнює її собівартості, що визначається згідно з П(С)БО 9 «Запаси» та 16

«Витрати».

Первісна вартість об’єкта основних засобів, отриманого в обмін на подібний об’єкт, дорівнює залишковій вартості переданого об’єкта основних засобів. Якщо залишкова вартість переданого об’єкта перевищує його справедливу вартість, то первісною вартістю об’єкта основних засобів, отриманого в обмін на подібний об’єкт, є справедлива вартість переданого об’єкта з включенням різниці до витрат звітного періоду.

Первісна вартість об’єкта основних засобів, придбаного в обмін (або частковий обмін) на неподібний об’єкт, дорівнює справедливій вартості переданого об’єкта основних засобів, збільшеній (зменшеній) на суму грошових коштів чи їх еквівалентів, що була передана (отримана) під час обміну.

Первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов’язаних з поліпшенням об’єкта (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо), що призводить до збільшення майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об’єкта. Залишкова вартість основних засобів зменшується у зв’язку з частковою ліквідацією об’єкта основних засобів.

Витрати, що здійснюються для підтримання об’єкта в робочому стані та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання, включаються до складу витрат.

Підприємство переоцінює об’єкт основних засобів, якщо його залишкова вартість значно (більш як на 10%) відрізняється від справедливої вартості на дату балансу. У разі переоцінки об’єкта основних засобів на ту саму дату здійснюється переоцінка всіх об’єктів групи основних засобів, до якої належить цей об’єкт.

Переоцінена первісна вартість та сума зносу об’єкта основних засобів визначається множенням відповідно первісної вартості і суми зносу об’єкта основних засобів на індекс переоцінки. Індекс переоцінки визначається діленням справедливої вартості об’єкта, який переоцінюється, на його залишкову вартість.

Якщо залишкова вартість об’єкта основних засобів дорівнює нулю, то його переоцінена залишкова вартість визначається додаванням справедливої вартості цього об’єкта до його первісної (переоціненої) вартості без зміни суми зносу об’єкта. При цьому до таких об’єктів, що продовжують використовуватися, обов’язково визначається ліквідаційна вартість.

Відомості про зміни первісної вартості та суми зносу основних засобів заносяться до регістрів їх аналітичного обліку.

Сума дооцінки залишкової вартості об’єкта основних засобів включається до складу додаткового капіталу, а сума уцінки – до складу витрат, крім випадків:

− у разі наявності (на дату проведення чергової (останньої) дооцінки об’єкта основних засобів) перевищення суми попередніх уцінок об’єкта і втрат від зменшення його корисності над сумою попередніх дооцінок залишкової вартості цього об’єкта і вигід від відновлення його корисності, сума чергової (останньої) дооцінки, але не більше зазначеного перевищення включається до складу доходів звітного періоду, а різниця (якщо сума чергової (останньої) дооцінки більше зазначеного перевищення) спрямовується на збільшення іншого додаткового капіталу;

− у разі наявності (на дату проведення чергової (останньої) уцінки об’єкта основних засобів) перевищення суми попередніх дооцінок об’єкта і вигід від відновлення його корисності над сумою попередніх уцінок залишкової вартості цього об’єкта і втрат від зменшення його корисності сума чергової (останньої) уцінки, але не більше зазначеного перевищення, спрямовується на зменшення іншого додаткового капіталу, а різниця (якщо сума чергової (останньої) уцінки більше зазначеного перевищення) включається до витрат звітного періоду.

При вибутті об’єктів основних засобів, що раніше були переоцінені, перевищення сум попередніх дооцінок над сумою попередніх уцінок залишкової вартості цього об’єкта основних засобів включається до складу нерозподіленого прибутку з одночасним зменшенням додаткового капіталу.

Перевищення сум попередніх дооцінок об’єкта основних засобів над сумою попередніх уцінок залишкової вартості цього об’єкта основних засобів може щомісяця (щокварталу, раз на рік) у сумі, пропорційній нарахуванню амортизації включатися до складу нерозподіленого прибутку з одночасним зменшенням додаткового капіталу. При цьому, до складу нерозподіленого прибутку при вибутті цього об’єкта включається залишок перевищення сум попередніх дооцінок над сумою попередніх уцінок такого об’єкта, що відображений у складі додаткового капіталу. Відомості про суму перевищення попередніх дооцінок над сумою попередніх уцінок об’єкта, що включені до складу нерозподіленого прибутку, заносяться до регістрів аналітичного обліку основних засобів.

Приклад:

Операція	Дебет	Кредит	Сума
1. Отримали основні засоби	152	63	Сума 1
2. Відобразили податковий кредит за ПДВ	641	63	Сума 1:5
Дану проводку робимо лише у випадку, якщо обидва суб’єкти є платниками ПДВ, та отримано від постачальника податкову накладну
3. Понесли видатки на доведення основних засобів до стану, в якому він буде придатний до використання
Доведення	152	23, 63	Сума 2
Добудова	152	13, 20, 63, 64, 66	Сума 3
Монтаж	152	63, 64, 66	Сума 4
Страхування	152	65	Сума 5
…	152	…	…
4. Ввели в експлуатацію основний засіб	10	152	Сума 1+ сума 2 +… + Сума 5 + …
5. Перерахували постачальнику кошти за основні засоби	63	31	Сума 1 + Сума 1:5

Результати переоцінки заносяться в акт, в якому за кожним об`єктом, що переоцінюється, вказуються його інвентарний номер, назва, рік введення в експлуатацію, термін корисного використання, ліквідаційна вартість, сума переоцінки.

Бухгалтерські рахунки з обліку основних засобів і нематеріальних активів

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби визначені в Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби».

До основних засобів належать матеріальні активи, які підприємство утримує для їх використання у процесі виробництва або постачання товарів і послуг, надання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Рахунок 10 «Основні засоби» призначено для обліку й узагальнення інформації про наявність та рух власних або отриманих на умовах фінансового лізингу об’єктів і орендованих цілісних майнових комплексів, які віднесені до складу основних засобів, а також об’єктів інвестиційної нерухомості. За дебетом рахунку 10 «Основні засоби» відображається надходження (придбаних, створених, безоплатно отриманих) основних засобів на баланс підприємства, які обліковуються за первісною вартістю, сума витрат, яка пов’язана з поліпшенням об’єкта (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо), що призводить до збільшення майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об’єкта; сума дооцінки вартості об’єкта основних засобів, за кредитом – вибуття основних засобів внаслідок продажу, безоплатної передачі або невідповідності критеріям визнання активом, а також у разі часткової ліквідації об’єкта основних засобів, сума уцінки основних засобів. За дебетом рахунку

10 «Основні засоби» також відображається сума створеного забезпечення, зокрема на передбачену законодавством рекультивацію порушених земель.

Рахунок 10 «Основні засоби» має такі субрахунки:

• «Інвестиційна нерухомість»;
• «Земельні ділянки»;
• «Капітальні витрати на поліпшення земель»;
• «Будинки та споруди»;
• «Машини та обладнання»;
• «Транспортні засоби»;
• «Інструменти, прилади та інвентар»;
• «Тварини»;
• «Багаторічні насадження»;
• «Інші основні засоби».

На субрахунку 100 «Інвестиційна нерухомість» ведеться облік наявності та руху об’єктів інвестиційної нерухомості.

На субрахунку 101 «Земельні ділянки» ведеться облік земельних ділянок, у тому числі отриманих державними та комунальними підприємствами на праві постійного користування.

На субрахунку 102 «Капітальні витрати на поліпшення земель» ведеться облік капітальних вкладень у поліпшення земель (меліоративні, осушувальні, та інші роботи).

На субрахунку 103 «Будинки та споруди» ведеться облік наявності та руху будинків, споруд, їх структурних компонентів та передавальних пристроїв, а також житлових будівель.

На субрахунках 104 «Машини та обладнання», 105 «Транспортні засоби», 106 «Інструменти, прилади та інвентар» ведеться облік відповідно машин та обладнання, транспортних засобів, інструментів, приладів та інвентарю. На субрахунках 107 «Тварини» і 108 «Багаторічні насадження» ведеться облік довгострокових біологічних активів, у тому числі багаторічних насаджень, які не пов’язані із сільськогосподарською діяльністю.

На субрахунку 109 «Інші основні засоби» ведеться облік основних засобів, які не включені до інших субрахунків рахунку 10 «Основні засоби».

Аналітичний облік основних засобів ведеться щодо кожного об’єкту окремо.

Рахунок 11 «Інші необоротні матеріальні активи» призначено для обліку та узагальнення інформації про наявність та рух інших необоротних матеріальних активів, які не відображені у складі об’єктів обліку на рахунку 10 «Основні засоби». За дебетом рахунку

11 «Інші необоротні матеріальні активи» відображається надходження (придбаних, створених, безоплатно отриманих інших необоротних матеріальних активів на підприємство (за первісною вартістю); сума витрат, яка пов’язана з поліпшенням об’єкта (реконструкція, модернізація), що призводить до збільшення майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об’єкта; сума дооцінки вартості об’єкта необоротних матеріальних активів. За кредитом рахунку 11 відображається вибуття інших необоротних матеріальних активів внаслідок продажу, безоплатної передачі або невідповідності критеріям визнання активом, а також у разі часткової ліквідації об’єкта та сума їх уцінки.

Рахунок 11 «Інші необоротні матеріальні активи» має такі субрахунки:

• «Бібліотечні фонди»;
• «Малоцінні необоротні матеріальні активи»;
• «Тимчасові (нетитульні) споруди»;
• «Природні ресурси»;
• «Інвентарна тара»;
• «Предмети прокату»;
• «Інші необоротні матеріальні активи».

На субрахунку 111 «Бібліотечні фонди» ведеться облік наявності та руху бібліотечних фондів.

На субрахунку 112 «Малоцінні необоротні матеріальні активи» відображається вартість предметів, строк корисного використання яких більше одного року, зокрема спеціальні інструменти і спеціальні пристосування, вартість яких погашається нарахуванням зносу за встановленою підприємством ставкою (нормою) з урахуванням очікуваного способу використання таких об’єктів, та інші предмети, які за вартісними ознаками підприємством зараховано до складу малоцінних необоротних матеріальних активів.

На субрахунку 113 «Тимчасові (не титульні) споруди» ведеться облік експлуатаційних тимчасових (не титульних) споруд.

На субрахунку 114 «Природні ресурси» ведеться облік наявності та руху придбаних природних ресурсів для наступного видобутку (нафти, газу тощо).

На субрахунку 115 «Інвентарна тара» ведеться облік наявності та руху інвентарної тари.

На субрахунку 116 «Предмети прокату» ведеться облік наявності та руху активів, призначених для видачі напрокат.

На субрахунку 117 «Інші необоротні матеріальні активи» ведеться облік наявності та руху інших необоротних матеріальних активів, які не знайшли відображення на інших субрахунках рахунку

11 «Інші необоротні матеріальні активи». На цьому субрахунку, зокрема відображається вартість сценічно-постановочних предметів, вартість завершених капітальних інвестицій в об’єкти операційної оренди (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо).

На цьому субрахунку, зокрема, орендар відображає вартість завершених капітальних інвестицій в об’єкти операційної оренди (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція, тощо).

Аналітичний облік необоротних матеріальних активів ведеться щодо кожного об’єкта цих активів.

Підприємства, які амортизацію бібліотечних фондів і малоцінних необоротних матеріальних активів нараховують у першому місяці використання зазначених об’єктів у розмірі 100% їх вартості, аналітичний облік цих об’єктів можуть вести із забезпеченням інформації про загальну кількість об’єктів та їх загальну вартість у розмірі класифікаційних підгруп, що підприємство запроваджує самостійно. Вартість об’єкта таких підгруп при його вибутті визначається  діленням  вартості  відповідної  підгрупи,  що обліковується на субрахунках 111 і 112, на кількість об’єктів, що входять до складу відповідної підгрупи, з відображенням за кредитом субрахунків 111 і 112 у кореспонденції з дебетом субрахунку 132.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про нематеріальні активи та розкриття інформації про них у фінансовій звітності визначають Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку нематеріальних активів (затв. наказом МФУ від 16.11.2009 р. № 1327) та П(С)БО 8 «Нематеріальні активи».

За дебетом рахунку 12 «Нематеріальні активи» відображається придбання або отримання в результаті розробки (від інших фізичних або юридичних осіб) нематеріальних активів, які обліковуються за первісною вартістю, та сума дооцінки таких активів, за кредитом – вибуття внаслідок продажу, безоплатної передачі або неможливості отримання підприємством надалі економічних вигод від його використання та сума уцінки нематеріальних активів.

Рахунок 12 «Нематеріальні активи» має такі субрахунки:

• «Права користування природними ресурсами»;
• «Права користування майном»;
• «Права на комерційні позначення»;
• «Права на об’єкти промислової власності»;
• «Авторське право та суміжні з ним права»; 127»Інші нематеріальні активи».

На субрахунку 121 «Права користування природними ресурсами» ведеться облік наявності об’єктів права користування ресурсами природного середовища. До них належать: права користування надрами, іншими ресурсами природного середовища, геологічною та іншою інформацією про природне середовище.

На субрахунку 122 «Права користування майном» ведеться облік наявності прав користування майном (право користування земельною ділянкою, право користування будівлею, право на оренду приміщень тощо).

На субрахунку 123 «Права на комерційні позначення» ведеться облік наявності прав на комерційні позначення (права на торговельні марки (знаки для товарів і послуг), комерційні (фірмові) найменування тощо).

На субрахунку 124 «Права на об’єкти промислової власності» ведеться облік наявності прав на об’єкти промислової власності (право на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорти рослин, породи тварин, компонування (топографії) інтегральних мікросхем, комерційні таємниці, у тому числі ноу-хау, тощо).

На субрахунку 125 «Авторське право та суміжні з ним права» ведеться облік наявності авторського права та суміжних з ним прав (права на літературні, художні, музичні твори, комп’ютерні програми, компіляції даних (бази даних), виконання, фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення тощо).

На субрахунку 127 «Інші нематеріальні активи» ведеться облік інших нематеріальних активів, якими володіє підприємство (права на здійснення діяльності, використання економічних та інших привілеїв тощо).

Для обліку витрат на придбання або створення матеріальних і нематеріальних  необоротних  активів  призначений  рахунок  15

«Капітальні інвестиції». За дебетом рахунку 15 «Капітальні інвестиції» відображається збільшення зазнаних витрат на придбання або створення матеріальних та нематеріальних необоротних активів, за кредитом – їх зменшення (введення в дію, прийняття в експлуатацію придбаних або створених нематеріальних необоротних активів, за кредитом – їх зменшення (введення в дію, прийняття в експлуатацію придбаних або створених нематеріальних активів тощо).

Рахунок 15 «Капітальні інвестиції» має такі субрахунки:

• «Капітальне будівництво»;
• «Придбання (виготовлення) основних засобів»;
• «Придбання (виготовлення) інших необоротних матеріальних активів»;
• «Придбання (створення) нематеріальних активів»;
• «Придбання (вирощування) довгострокових біологічних активів».

На субрахунку 151 «Капітальне будівництво» відображаються витрати на будівництво, що здійснюється як господарським, так і підрядним способом для власних потреб підприємства. На цьому субрахунку також ведеться облік устаткування, що підлягає монтажу в процесі будівництва, та авансові платежі для фінансування вказаного будівництва.

Субрахунок 152 «Придбання (виготовлення) основних засобів» призначений для обліку витрат на придбання або виготовлення власними силами матеріальних активів, облік яких ведеться на рахунку 10 «Основні засоби» (крім об’єктів будівництва та основного стада).

На субрахунку 153 «Придбання (виготовлення) інших необоротних матеріальних активів» відображаються витрати підприємства   (організації,   установи)   на   придбання   або виготовлення власними силами матеріальних активів, облік яких ведеться на рахунку 11 «Інші необоротні матеріальні активи».

На субрахунку 154 «Придбання (створення) нематеріальних активів» відображаються витрати підприємства на придбання або створення власними силами активів, облік яких ведеться на рахунку 12 «Нематеріальні активи».

На субрахунку 155 «Придбання (вирощування) довгострокових біологічних активів» ведеться облік витрат на придбання або вирощування (створення) довгострокових біологічних активів, облік яких ведеться на рахунку 16 «Довгострокові біологічні активи», у тому числі на вирощування незрілих довгострокових біологічних активів, та формування основного стада робочої і продуктивної худоби (крім тварин, які обліковуються на рахунку 21 «Поточні біологічні активи»).

Аналітичний облік капітальних інвестицій ведеться відповідно за видами основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, нематеріальних активів, а також за окремими об’єктами капітальних вкладень (інвентарними об’єктами).

Облік наявності та руху основних засобів і нематеріальних активів

В Методичних рекомендаціях з бухгалтерського обліку основних засобів (затв. наказом МФУ від 30.09.2003 р. № 561) зазначено, що господарські операції з будівництва, виготовлення, придбання, введення в експлуатацію, підтримання в робочому стані, поліпшення і вибуття основних засобів оформлюються підприємствами первинними документами, які розкривають інформацію про:

• назву первинного документа, яка характеризує оформлену господарську операцію;
• дату складання;
• назву підприємства, від імені якого складено документ;
• зміст, кількісні та вартісні показники обсягу господарської операції;
• назву об’єкта основних засобів, його інвентарний номер, дату початку і місце експлуатації, термін корисного використання;
• технічну характеристику (площа, обсяг, місткість, потужність тощо) та вартість об’єкта основних засобів, його переоцінку, ремонт, поліпшення та амортизацію;
• посади осіб, які здійснювали господарську операцію та оформлення первинних документів з їх підписами;
• перелік технічної документації, що передається (приймається) разом з об’єктом основних засобів, вид і кількість дорогоцінних металів, що містяться в об’єкті основних засобів;
• походження коштів (власні, цільові), використаних для придбання, будівництва і поліпшення основних засобів, та про безоплатно одержані основні засоби;
• особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції.

Узагальнення інформації про господарські операції з основними засобами може здійснюватися за Методичними рекомендаціями по застосуванню регістрів бухгалтерського обліку (затв. наказом МФУ від 2912.2000 р. № 356) та Методичними рекомендаціями по застосуванню регістрів бухгалтерського обліку малими підприємствами (затв. наказом МФУ від 25.06.2003 р. № 422), а для бюджетних установ Інструкцією зі складання типових форм з обліку та списання основних засобів, що належать установам і організаціям, які утримуються за рахунок державного або місцевих бюджетів (затв. наказом Головного управління Державного казначейства України  та  Державної  служби  статистики  України  02.12.97  р.

№ 125/70). Інструкцією передбачено складання типових форм первинної облікової документації з обліку наявності на підприємстві і руху основних засобів:

ОЗ-1 (бюджет) «Акт прийняття-передачі основних засобів».

ОЗ-2 (бюджет) «Акт прийняття-здання відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об’єктів».

ОЗ-3 (бюджет) «Акт про списання основних засобів».

ОЗ-4 (бюджет) «Акт про списання автотранспортних засобів».

ОЗ-5 (бюджет) «Акт про списання з балансу бюджетних установ і організацій вилученої з бібліотеки літератури».

ОЗ-6 (бюджет) «Інвентарна картка обліку основних засобів в бюджетних установах».

ОЗ-8 (бюджет) «Інвентарна картка обліку основних засобів в бюджетних установах (для тварин і багаторічних насаджень)».

ОЗ-9 (бюджет) «Інвентарна картка групового обліку основних засобів в бюджетних установах».

ОЗ-10 (бюджет) «Опис інвентарних карток з обліку основних засобів».

ОЗ-11 (бюджет) «Інвентарний список основних засобів».

ОЗ-12 (бюджет) «Відомість нарахування зносу на основні засоби».

Що стосується нематеріальних активів, то Наказом Міністерства фінансів України від 22.11.2004 р. № 732 затверджені типові форми первинного обліку об’єктів права інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів:

НА-1 «Акт введення в господарський оборот об’єкта права інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів»;

НА-2 «Інвентарна картка обліку об’єкта права інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів»;

НА-3 «Акт вибуття (ліквідації) об’єкта права інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів»;

НА-4 «Інвентаризаційний опис об’єктів права інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів».

Треба зазначити, що основні засоби і нематеріальні активи при надходженні на підприємство обліковуються в порядку капітальних інвестицій,  облік  яких  безпосередньо  ведуть  на  рахунку  15

«Капітальні інвестиції». При зарахуванні об’єкта до складу основних засобів або нематеріальних активів здійснюються записи по дебету рахунку 10 «Основні засоби» або 12 «Нематеріальні активи» та кредиту рахунку 15 «Капітальні інвестиції».

Облік амортизації основних засобів

У процесі виробництва основні засоби втрачають свою споживчу вартість і переносять її на створюваний з їх участю продукт. Внаслідок цього основні засоби втрачають виробничі якості і, якщо вони не можуть бути відновлені шляхом ремонту або модернізації чи відновлення стає економічно невигідним, їх ліквідовують.

Таким чином, у процесі виробництва відбувається кругообіг вартості основних засобів. Так, їх вартість у вигляді амортизаційних відрахувань включається до собівартості виробленої продукції. У процесі її реалізації надходить виручка. Частина цієї виручки є відшкодуванням зношених основних засобів і спрямовується на капітальні вкладення для оновлення основних засобів.

Необхідно розрізняти терміни «знос» і «амортизація», їх використовують для пояснення одного і того ж явища, проте вони відображають різні процеси. Якщо знос означає поступову втрату вартості (тобто втрату фізичних і моральних якостей) основних засобів у процесі виробництва, то амортизація показує поступове перенесення вартості основних засобів у міру їх зносу на новостворюваний продукт.

Порядок нарахування і використання амортизаційних відрахувань у бухгалтерському обліку визначено законодавством та П(С)БО 7 «Основні засоби».

Для узагальнення інформації про нараховану амортизацію та індексацію зносу необоротних активів, що підлягають амортизації, передбачено пасивний контрактивний рахунок 13 «Знос (амортизація) необоротних активів». За кредитом рахунку 13 відображається нарахування амортизації необоротних активів, а за дебетом її зменшення. Узагальнення інформації про суму зносу тих необоротних активів, облік яких ведеться на рахунку 10 «Основні засоби», відображається на субрахунку 131 «Знос основних засобів», а узагальнення інформації про суму зносу тих необоротних активів, облік яких ведеться на рахунку 11 «Інші необоротні матеріальні активи», здійснюється на субрахунку 132 «Знос інших необоротних матеріальних активів». Аналітичний облік за рахунком 13 ведеться відповідно за видами основних засобів та інших необоротних матеріальних активів.

На субрахунку 133 «Накопичена амортизація нематеріальних активів» узагальнюється інформація про суму накопиченої амортизації нематеріальних активів.

На субрахунку 134 «Накопичена амортизація довгострокових біологічних активів» узагальнюється інформація про суму амортизації, нарахованої на довгострокові біологічні активи, облік яких ведеться на субрахунках 162 «Довгострокові біологічні активи рослинництва,  які  оцінені  за  первісною  вартістю»  та  164

«Довгострокові біологічні активи тваринництва, які оцінені за первісною вартістю».

На     суму     нарахованої      амортизації     збільшуються     витрати підприємства відповідно до виду діяльності і зносу основних засобів.

Облік амортизації безоплатно одержаних основних засобів можна вести двома способами:

• на основні засоби, одержані безкоштовно, не нараховується амортизація і не відносяться її до витрат підприємства, а на суму зносу основних засобів кожного місяця робиться запис: кредит рахунку 10 «Основні засоби» і дебет субрахунку 424 «Безоплатно одержані необоротні активи»;
• нараховується амортизація на безоплатно одержані основні засоби і одночасно визнавати дохід від безоплатно одержаних основних засобів на одну й ту ж суму.

Категорію «амортизація» можна розглядати не тільки як забезпечення поступового перенесення вартості, а в набагато ширшому розумінні, а саме – як джерело відтворення засобів праці, як ступінь їх зносу, а отже, вказувати, на яку суму їх потрібно відтворювати (придбавати нові основні засоби на заміну засобів, що вибули).

В економічних системах категорію «амортизація» використовують для досягнення різної мети. Можливі щонайменше два варіанти:

• амортизацію показують як поступове перенесення вартості об’єкта на створюваний продукт;
• амортизацію враховують як суму накопичених коштів для капітальних інвестицій.

У країнах з ринковою економікою амортизація розглядається лише як поступове перенесення вартості на новостворюваний продукт. У бухгалтерському обліку в Україні застосовують саме цей варіант. Для обліку амортизації використовують рахунок 13 «Знос (амортизація) необоротних активів». Нарахування амортизації відображають проведенням: дебет рахунків 23 «Виробництво», 91 «Загальновиробничі витрати», 92 «Адміністративні витрати», 93 «Витрати на збут», 94 «Інші витрати операційної діяльності», 97 «Інші витрати», 99 «Надзвичайні витрати» і кредит рахунку 13.

Нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об’єкта, який встановлюється підприємством при визнанні цього об’єкта активом (при зарахуванні на баланс) і призупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання та консервації.

Під час визначення строку корисного використання (експлуатації) варто враховувати:

• очікуване використання об’єкта підприємством з урахуванням його потужності або продуктивності;
• фізичний та моральний знос, що передбачається;
• правові або інші обмеження щодо строків використання об’єкта та інші фактори.

Строк корисного використання (експлуатації) об’єкта основних засобів переглядається в разі зміни очікуваних економічних вигід від його використання.

Амортизація об’єкта основних засобів нараховується виходячи з нового строку корисного використання, починаючи з місяця, наступного за місяцем зміни строку корисного використання.

У П(С)БО 7 «Основні засоби» наведено визначення таких термінів.

Амортизація – систематичний розподіл вартості, яка амортизується, необоротних активів протягом строку їх корисного використання (експлуатації).

Вартість, яка амортизується, – первісна або переоцінена вартість необоротних активів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості.

Знос необоротних активів – сума амортизації об’єкта необоротних активів з початку їх корисного використання.

Зменшення корисності – втрата економічної вигоди в сумі перевищення залишкової вартості активу над сумою очікуваного відшкодування.

Знос основних засобів – сума амортизації об’єкта основних засобів з початку його корисного використання.

Ліквідаційна вартість – сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство/установа очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їх корисного використання (експлуатації), за вирахуванням витрат, пов’язаних з продажем (ліквідацією).

П(С)БО 7 «Основні засоби» містить п’ять методів нарахування амортизації: прямолінійний, зменшення залишкової вартості, прискорене зменшення залишкової вартості, кумулятивний, виробничий.

Міжнародними стандартами бухгалтерського обліку рекомендуються три методи нарахування амортизації: прямолінійний, зменшення залишкової вартості, суми одиниць продукції.

Амортизація інших необоротних матеріальних активів (рахунок 11) нараховується за прямолінійним або виробничим методами.

Амортизація малоцінних необоротних матеріальних активів (субрахунок 112) може нараховуватися у першому місяці використання об’єкта в розмірі 50% його вартості, яка амортизується, та решта 50% вартості, яка амортизується, у місяці їх вилучення з активів (списання з балансу) внаслідок невідповідності критеріям визнання активом, або в першому місяці використання об’єкта 100% його вартості.

Метод амортизації обирається підприємством самостійно з урахуванням очікуваного способу отримання економічних вигід від його використання.

Метод амортизації об’єкта основних засобів переглядається у разі зміни очікуваного способу отримання економічних вигід від його використання.  Нарахування  амортизації  за  новим  методом починається з місяця, наступного за місяцем прийняття рішення про зміну методу амортизації.

Нарахування амортизації проводиться щомісячно та починається з місяця, наступного за місяцем, у якому об’єкт основних засобів став придатним для корисного використання.

Нарахування амортизації припиняється, починаючи з місяця, наступного за місяцем вибуття об’єкта основних засобів, переведення його на реконструкцію, модернізацію, добудову, дообладнання, консервацію.

При передачі основних засобів в операційну оренду (лізинг) вони залишаються у власності орендодавця і обліковуються на його балансі, а орендар обліковує основні засоби поза балансом. Амортизацію в цьому випадку нараховує орендодавець: а) на суму нарахованої амортизації – дебет рахунку 23 «Виробництво» і кредит рахунку 13 «Знос (амортизація) необоротних активів»; б) списання щомісяця витрат виробництва на інші операційні витрати: дебет субрахунку 949 «Інші витрати операційної діяльності» і кредит рахунку 23.

Згідно з Податковим кодексом України (ст. 144) амортизації підлягають:

− витрати на придбання основних засобів, нематеріальних активів та довгострокових біологічних активів для використання в господарській діяльності;

− витрати на самостійне виготовлення (створення) основних засобів, нематеріальних активів, вирощування довгострокових біологічних активів для використання в господарській діяльності, в тому числі витрати на оплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні (створенні) основних засобів та нематеріальних активів;

− витрати на проведення ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних засобів, що перевищують 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок звітного року;

− витрати на капітальне поліпшення землі, не пов’язане з будівництвом, а саме іригацію, осушення та інше подібне капітальне поліпшення землі;

− капітальні інвестиції, отримані платником податку з бюджету, у вигляді цільового фінансування на придбання (створення) об’єкта інвестування (основного засобу, нематеріального активу) за умови визнання доходів пропорційно сумі нарахованої амортизації по такому об’єкту;

−  сума переоцінки вартості основних засобів;

− вартість безоплатно отриманих об’єктів енергопостачання, газо- і теплозабезпечення, водопостачання, каналізаційних мереж, побудованих споживачами на вимогу спеціалізованих експлуатуючих підприємств згідно з технічними умовами на приєднання до вказаних мереж або об’єктів;

− вартість основних засобів, безоплатно отриманих або виготовлених чи споруджених за рахунок коштів бюджету або кредитів, залучених Кабінетом Міністрів України чи під гарантії Кабінету Міністрів України, у разі виконання зобов’язань за гарантією Кабінетом Міністрів України;

− вартість безоплатно отриманих для експлуатації підприємствами залізничного транспорту загального користування основних засобів транспортної інфраструктури, що перебували на балансі інших підприємств;

− вартість основних засобів, визначена на рівні звичайної ціни, отриманих в концесію відповідно до Закону України «Про особливості передачі в оренду чи концесію об’єктів централізованого водо-, теплопостачання і водовідведення, що перебувають у комунальній власності».

Не підлягають амортизації та повністю зараховуються до витрат за звітний період витрати платника податку на:

−  утримання основних засобів, що знаходяться на консервації;

−  ліквідацію основних засобів;

− придбання (виготовлення) сценічно-постановочних предметів вартістю до 5000 грн театрально-видовищними підприємствами – платниками податку;

− витрати на виробництво національного фільму та придбання майнових прав інтелектуальної власності на національний фільм.

Не підлягають амортизації та проводяться за рахунок відповідних джерел фінансування:

− витрати бюджетів на будівництво та утримання споруд благоустрою та житлових будинків, придбання і збереження бібліотечних і архівних фондів;

− витрати бюджетів на будівництво та утримання автомобільних доріг загального користування;

− витрати на придбання та збереження Національного архівного фонду України, а також бібліотечного фонду, що формується та утримується за рахунок бюджетів;

− вартість гудвілу;

− витрати на придбання/самостійне виготовлення та ремонт, а також на реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення невиробничих основних засобів.

Нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об’єкта, який встановлюється наказом по підприємству при визнанні цього об’єкта активом (при зарахуванні на баланс), але не менше ніж визначено в кодексі, і призупиняється на період його виводу з експлуатації (для реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання, консервації та інших причин) на підставі документів, які свідчать про виведення таких основних засобів з експлуатації.

На земельні ділянки та природні ресурси амортизація не нараховується.

Використання різних методів нарахування амортизації зумовлює одержання неоднакових сум за роками. Так, при прямолінійному методі амортизація розподіляється рівномірно протягом строку використання об’єкта основних засобів.

Метод зменшення залишкової вартості дає змогу нарахувати більшу суму амортизації в перші роки. Це вигідно підприємству, тому що прискорюється процес відшкодування коштів, понесених на придбання об’єкта основних засобів. Проте, цей метод складніший за прямолінійний в частині визначення річної норми амортизації. Але якщо вона уже вирахувана, то далі – справа простої арифметики.

Метод прискореного зменшення залишкової вартості зумовлює нарахування амортизації в перші роки експлуатації об’єкта ще в більших розмірах, ніж попередній метод. Про вигідність (невигідність) такого явища кожне підприємство має вирішувати самостійно.

Кумулятивний метод також забезпечує прискорене нарахування амортизації в перші роки експлуатації об’єкта основних засобів.

Виробничий метод пов’язує суму нарахованої амортизації з інтенсивністю використання об’єкта основних засобів: чим інтенсивніша робота – тим більша сума амортизації.

Підприємству надано право самостійно вибирати метод нарахування амортизації. При вирішенні цього питання необхідно зробити розрахунки за конкретними даними підприємств. Але потрібно розуміти, що прискорення полягає не в тому, щоб скоротити строк експлуатації об’єкта, а в тому, щоб швидше накопичити амортизаційні суми. Проте, якщо на підприємстві функціонує багато об’єктів основних засобів, то вибір методу мало змінює загальну суму амортизації, оскільки за одними об’єктами вона буде більшою, а за іншими – меншою через різні строки надходження основних засобів.

Питання для самоконтролю:

1. Що представляють собою основні засоби в бухгалтерському обліку?
2. Яка класифікація застосовується в фінансовому обліку при використанні основних засобів на підприємстві?
3. Що таке амортизація основних засобів?
4. Які методи нарахування амортизації Ви знаєте?
5. Що таке нематеріальні активи?

Тести для самоконтролю:

1. До основних засобів відносять:

а) комп’ютер; б) диван;

в) набір канцелярського приладдя; г) службовий пес.

2. До підгрупи «Основні засоби» не відноситься:

а) будівлі та споруди;

б) машини і обладнання; в) бібліотечні фонди;

г) капітальні витрати на покращення земель.

3. При класифікації основних засобів не виокремлюють підгрупу:

а) незавершені капітальні інвестиції; б) капітельне будівництво;

в) інші необоротні матеріальні активи; г) основні засоби.

4. До первісної вартості основних засобів не включається:

а) видатки на транспортування такого об’єкту до місця його використання;

б) зарплата водія, який доставляє об’єкт; в) амортизація цього об’єкта;

г) матеріали і паливо на «обкатку» об’єкта.

5. При надходженні основного засобу не складають первинний документ:

а)      акт      приймання-передачі       (внутрішнього      переміщення) основних засобів;

б) акт приймання-передачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об’єктів;

в) акт на встановлення, запуск та монтаж будівельної машини; г) інвентарна картка обліку основних засобів.

6. Найпоширеніший спосіб надходження основних засобів – це:

а) купівля;

б) покращення;

 

в) виготовлення власними силами; г) безоплатне отримання.

8. При надходженні основних засобів від постачальника в бухгалтерському обліку буде здійснено запис:

а) Дт рах. 10 – Кт рах. 152; б) Дт рах. 152 – Кт рах. 10; в) Дт рах. 152 – Кт рах. 631; г) Дт рах. 10 – Кт рах. 631.

9. Введення в експлуатацію основного засобу оформлюється:

а)      актом      прийому-передачі       (внутрішнього      переміщення) основних засобів;

б) актом прийому-передачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об’єктів;

в) актом на установку, пуск та монтаж будівельної машини; г) інвентарною карткою обліку основних засобів.

10. При безоплатному отриманні        основних        засобі       в бухгалтерському обліку буде зроблено бухгалтерську проводку:

а) Дт рах. 10 – Кт рах. 15; б) Дт рах. 15 – Кт рах. 10; в) Дт рах. 15 – Кт рах. 631; г) Дт рах. 15 – Кт рах. 424.

11. Оборотні активи можуть стати основним засобом, якщо:

а) проведено їх дообладнання; б) проведено їх модернізацію;

в) проведено будь-яке їх покращення;

г) змінився термін їх очікуваного використання.

12. Знос – це:

а) втрата вартості основного засобу за одиницю часу;

б) сума накопиченої амортизації з початку використання основного засобу;

в) економічна користь, першочергово очікувана від вводу об’єкта в експлуатацію;

г) збільшення первісної вартості основного засобу.

13. Знос буває:

а) первинний та вторинний;

б) синтетичний і аналітичний; в) фізичний і моральний;

г) метафізичний та аморальний.

14. Покращенням основного засобу не є:

а) поточний ремонт; б) дообладнання;

в) модернізація;

г) модифікація.

15. Знос основного засобу (при будь-якому його вибуванні) списують записом:

а) Дт рах. 131 – Кт рах. 10; б) Дт рах. 23 – Кт рах. 10; в) Дт рах. 286 – Кт рах. 10; г) Дт рах. 10 – Кт рах. 131.

16. При ліквідації основного засобу можуть мати місце:

а) тільки доходи; б) тільки витрати;

в) й доходи, й витрати; г) ні доходи, ні витрати.

Література:

1. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», затв. ВРУ від 16.07.99 р. № 996 – XIV.
2. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затв. наказом МФУ від 27.04.2000 р. № 92.
3. Завгородний В.П.   Бухгалтерский   учет   в   Украине (с использованием национальных стандартов): Учеб. пособие для студентов вузов. – К.: А.С.К., 2011. – 848 с.
4. Волкова І.А. Фінансовий облік. Частина І / І.А. Волкова. – К.: Центр учбової літератури, 2011.
5. Сук Л.К. Фінансовий облік: навч. посібник / Л.К. Сук, П.Л. Сук. – 2-ге вид., перероб. і доп. К.: Знання, 2012. – 647 с.