Екологічно небезпечні галузі України

Надзвичайно важливим чинником, що істотно впливає на територіальну організацію всієї соціально-економічного життя і ефективність виробництва, є екологічна обстановка. Останнім часом в Україні вона суттєво погіршилася. Адже Україна належить до держав з високим рівнем негативних екологічних наслідків виробничої діяльності. У структурі промислового потенціалу України потенційно небезпечні галузі виробництва мають значну питому вагу. В цілому по країні на них припадає близько 43% вартості промислово-виробничих основних фондів, близько третини обсягів виробництва. Особливо багато потенційно небезпечних виробництв зосереджено в Донецькій, Луганській, Івано-Франківській, київській областях. Вартість промислових виробничих основних фондів у Донецькій, Луганській і Дніпропетровській областях становить понад половину їхньої вартості в Україні в цілому.

Криза в економіці, яка супроводжується збільшенням частки застарілих технологій і обладнання, зниженням рівня модернізації, оновлення виробництва підвищує ризик техногенних катастроф.

Висока концентрація населення та промислового виробництва справляли негативний вплив на навколишнє середовище, а в окремих регіонах через нерівномірність розселення населення та розміщення промислового виробництва на території України такий вплив створював дуже напружену екологічну ситуацію. Зокрема, в Донбасі, який займає 8,8% території України і де проживає 16% населення, випускається понад 20% усієї промислової продукції, в тому числі 64% паливної, 43% металургійної, 31% хімічної та нафтохімічної, 25% електроенергетичної.

На Придніпров’я припадає 9,8% території та близько 12% населення України. Тут виробляється 18% промислової продукції, в тому числі 52% металургійної, 22% електроенергетичної, 13% хімічної та нафтохімічної.

Головною метою роботи є дослідження екологічно небезпечних галузей України та розробка пропозицій щодо покращення екологічної ситуації в Україні.

Нинішню екологічну  ситуацію в Україні можна охарактеризувати  як  кризову,  що  формувалася  протягом  тривалого  періоду  через  нехтування    об’єктивними   законами   розвитку   і   відтворення  природно-ресурсного  комплексу  України.   Відбувалися  структурні  деформації  народного  господарства,  за  яких перевага надавалася  розвитку  в  Україні  сировинно-видобувних,  найбільш   екологічно  небезпечних галузей промисловості [4].

Економіці України     притаманна     висока    питома    вага ресурсномістких  та   енергоємних   технологій,   впровадження   та  нарощування  яких  здійснювалося найбільш “дешевим” способом – без будівництва  відповідних  очисних  споруд.  Це  було  можливим  за відсутності   ефективно   діючих   правових,  адміністративних  та економічних механізмів природокористування та без урахування вимог охорони довкілля.

Ці та   інші  чинники,  зокрема  низький  рівень  екологічної свідомості суспільства,  призвели до значної  деградації  довкілля України,  надмірного  забруднення  поверхневих  і  підземних  вод, атмосферного  повітря  і  земель,  нагромадження  у  дуже  великих кількостях  шкідливих,  у  тому  числі  високотоксичних,  відходів виробництва.  Такі  процеси  тривали  десятиріччями  і призвели до різкого  погіршення стану здоров’я людей, зменшення народжуваності та   збільшення   смертності,   а   це   загрожує   вимиранням   і біологічно-генетичною деградацією народу України [4].

Винятковою особливістю  екологічного  стану України є те,  що екологічно  гострі  локальні   ситуації   поглиблюються   великими регіональними    кризами.    Чорнобильська    катастрофа    з   її довгочасними   медико-біологічними,  економічними  та  соціальними наслідками  спричинила  в  Україні  ситуацію,  яка наближається до рівня глобальної екологічної катастрофи.

Таким чином визначимо для початку території за ступенем забруднення (табл.1) [3]: відносно чисті (до них належать заповідники та національні парки); умовно чисті та мало забруднені; забруднені; дуже забруднені; екологічної катастрофи.

Таблиця 1. Схема еколого-географічного районування України [3]

Тип території	Площа в %	Приклади
Відносно чисті	7	Природоохоронні території  (заповідники та національні парки)
Умовно чисті та мало забруднені	22	Окремі регіони Закарпатської, Івано-Франківської, Чернівецької, Тернопільської, Рівненської, Житомирської, Сумської.
Забруднені	40	Основна частина степової та лісостепової зони (Вінницька, Кіровоградська, частково Миколаївська, Одеська, Запорізька області)
Дуже забруднені	30	Чернігівська, Дніпропетровська, Луганська, Київська, Донецька та Полісся.
Екологічної катастрофи	1	30-км зона ЧАЕС, Причорноморські райони інтенсивного зрошення.

Найбільший вплив на стан атмосфери чинять теплотехніка, металургійна промисловість, підприємства хімічної та будівельної індустрії, автотранспорт та ін. (табл. 2) [5].

 Таблиця 2  Внесок різних галузей промисловості в забруднення атмосфери [5]

№ п/п	Галузь промисловості	Внесок у забруднення, %
1	Теплова енергетика	25,7
2	Чорна металургія	23,4
3	Нафтовидобувна та нафтохімічна	13,7
4	Транспорт	11,6
5	Кольорова металургія	11,1
6	Гірничо-будівна	7,1
7	Підприємства будівництва	3,4
8	Машинобудування	2,8
9	Інші галузі	1,2

Розглянемо кожну галузь окремо:

До основних антропогенних факторів розвитку екологічної кризи в Україні належать передусім великі промислові комплекси – ненажерливі споживачі сировини, енергії, води, повітря, земельних просторів і водночас найпотужніші джерела практично всіх видів забруд­нень (механічних, хімічних, фізичних, біохімічних). Сконцентро­вані вони навколо родовищ корисних копалин, великих міст і водних об’єктів: у Донецькій області, Центральному Придні­пров’ї, Криворіжжі, Прикарпатті, Керчі, Маріуполі, більшості обласних центрів. Серед цих об’єктів найнебезпечнішими забруд­нювачами довкілля є металургійні, хімічні, нафтопереробні й машинобудівні заводи, кар’єри та збагачувальні фабрики, деякі військові підприємства [1].

Підприємства металургії та енергетики – головні забруднювачі повітря – щорічно дають відповідно 35 і 32 % всіх забруднень від стаціонарних джерел. Центри металургії та енергетики, а отже, осередки забруднення атмосфери – це міста Макіївка, Маріуполь, Комунарськ, Харцизьк, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Дніпродзержинськ. Металургійні підприємства оснащені очисним обладнанням лише на 30-50 %. За рідкісним винятком, це обладнання застаріле чи взагалі таке, що не діє.

В останній час широкого розповсюдження набувають так звані альтернативні джерела енергії: енергія Сонця, урану і вітру. При спалюванні палива на ТЕС утворюються тверді (шлак, зола), рідкі (стічні води) та газоподібні відходи ,а в атмосферу попадають SO2 оксиди азоту (табл. 3)  [5].

Таблиця 3. Показники забруднення атмосфери ТЕС [5]

Забруднювальні речовини	Види палива
	Кам’яне вугілля	Буре вугілля	Мазут	Природний газ
Оксид вуглецю	6,0	7,7	7,4	0,002
Тверді часточки	1,4	2,7	0,7	–
Оксиди азоту	1,0	3,45	2,45	1,9

Також варто відзначити екологічно необґрунтованим можна назвати розміщення на території України п’яти АЕС (14 енергоблоків) — Чорнобильської, Рівненської, Хмельницької, Запорізької та Південно­української (рис. 1). Не тільки зберігається загроза нових аварій на АЕС, а й додається дуже складна проблема поховання ядерних відходів і в недалекому майбутньому (після вироблення встанов­леного ресурсу) ліквідації та поховання самих АЕС. Це складний, небезпечний і дорогий процес.

Основні забруднювачі довкілля важкими металами, особливо арсеном і свинцем, а також сірчаною та азотною кислотами – підприємства кольорової металургії. Це завод «Укрцинк» у Костянтинівці, Дніпровський ртутний комбінат у Запоріжжі, Микитівський ртутний комбінат та ін. Підприємства чорної металургії – головні забруднювачі водойм фенолами, нафтопродуктами, суль­фатами [2].

Хімічна та нафтохімічна промисловість. Зокрема це промисловість будівельних матеріалів та целюлозно-паперова промисловість. Порівняно з електроенергетикою особливістю цих галузей народного господарства є менша кількість викидів і велика різноманітність сполук. Найбільше газоподібних забрудників   надходять в повітря під час добування пластмас, гуми, добрив, неорганічних кислот (Хімічна та нафтохімічна промисловість), оксид сірки, хлор – забрудники в целюлозно-паперовій промисловості. При виробництві будівельних матеріалів та будівельних конструкцій на їх основі найбільша частка серед забрудників належить пиловим часточкам різного гранулометричного складу, які осідають на листі дерев, потрапляють на землі, будівлі і легені людини. Оскільки цей пил може мати різну хімічну природу, адсорбувати на собі інші речовини, його небезпечність ще більше збільшується. У газових викидах при виробництві будівельних матеріалів містяться оксиди вуглецю, азоту, сірки, різні органічні сполуки [5].

У промисловості України найбільшим є машинобудівний ком­плекс. Для його розвитку склалися досить сприятливі умови: могутня металургійна база, густа транспортна мережа, великі об­сяги використання машин і приладів, висококваліфіковані кадри. Машинобудівні заводи України випускають різноманітні то­вари – від побутової техніки до найскладніших сучасних машин: обладнання для АЕС, космічну техніку, турбіни, літаки, що не мають аналогів у світі. Найвища концентрація підприємств ма­шинобудівної промисловості характерна для Дніпропетровська, Харкова, Кривого Рогу, Краматорська, Маріуполя, Донецька.

Машинобудівна промисловість має багатогалузеву структуру (важке, електротехнічне, радіоелектронне, транспортне машино­будування, приладо-, верстатобудування й т. д.), і кожній із галу­зей притаманні свої екологічні особливості: склад і кількість відходів, токсичність забруднень, режим їх викидів у атмосферу та зі стічними водами [1].

Як і інші галузі промисловості, машинобудування тяжіє до районів розвитку металургії, сконцентроване в містах і «вироб­ляє» великі обсяги  відходів, що забруднюють повітря, воду й ґрунт. Так, у Дніпропетровську лише одне виробниче об’єднання «Дніпроважмаш» щороку скидає в Дніпро 2365,2 тис. м³ забрудне­них стоків, Завод прокатних валків – 250 тис. м³. У Запоріжжі викиди в атмосферу Дніпровського електродного заводу становлять 35 % загальноміських, причому 80 % їх містять канцерогенні речо­вини першого класу небезпечності. Понад 50 % усіх викидів у атмо­сферу цього міста дає ВО «Запоріжсталь» (більш як 150 тис. т шкідливих речовин щорічно).

Транспорт – автомобільний, залізничний, водний і повіт­ряний – іще одне джерело забруднення природи України.

Викиди забруднювальних речовин автомобільним транспор­том у середньому за рік становлять близько 5,5 млн. т (39 % усьо­го обсягу викидів в Україні). У великих містах забруднення повітря вихлопними газами часом досягає 70-90 % загального рівня забруднень. Крім того, більш як 20 % транспортних засобів експлуатується з перевищенням установлених нормативів умісту шкідливих речовин у відпрацьованих газах.

Транспортна мережа в Україні доволі густа, кількість та активність автотранспорту в містах великі, й шкоду довкіллю він завдає дуже відчутну. Основні причини цього – застарілі конст­рукції двигунів, використовуване паливо (бензин, а не газ чи інші, менш токсичні речовини) та погана організація руху, особ­ливо в містах, на перехрестях. У відпрацьованих газах, що їх вики­дають наші автомобілі, виявлено близько 280 різних шкідливих речовин, серед яких особливу небезпеку становлять канцерогенні бензпірени, оксиди азоту, свинець, ртуть, альдегіди, оксиди вуглецю й сірки, сажа, вуглеводні [1].

Великої шкоди рельєфу, земельним ресурсам, ґрунтовим водам завдає гірничодобувна промисловість. У районі Донбасу, в трикутнику Донецьк-Луганськ-Рубіжне, де сконцентровані найбрудніші, з погляду екології, промислові підприємства, шах­ти, об’єкти енергетики, військові підприємства, почалася дегра­дація всіх екосистем місцевих ландшафтів [2].

До інших галузей можна віднести:

1. Військова діяльність була й залишається джерелом небез­пеки для природи. Воєнно-промисловий комплекс (ВПК) споживає величезну кількість мінеральної сировини та енергії, потрібних для виробництва військової техніки. Армія і флот спалюють у двигунах літаків, танків, автомобілів, кораблів, у котельнях військових містечок і частин колосальні об’єми палива. В Україні густота розташування військових об’єктів — військових баз, містечок, арсеналів, складів боєприпасів, сховищ паливно-мастильних матеріалів і ракетного палива, авіаційних і загальновійськових полігонів, танкодромів, звалищ і місць похо­вання шкідливих відходів, а також колишніх шахтних пускових установок тощо — дуже висока. Багато з цих об’єктів становлять реальну й потенційну небезпеку для населення й довкілля, забруднюючи навколишнє природне середовище хімічними речо­винами, зокрема сполуками важких металів, підвищуючи радіа­ційний фон, спричиняючи деградацію природних комплексів. Відомі випадки негативного впливу забруднень згаданих об’єктів на здоров’я населення (наприклад, поблизу Первомайська Мико­лаївської області). Очисні споруди на військових заводах та об’єктах, у місцях розташування військових частин здебільшого або взагалі відсутні, або їхній стан незадовільний [2].
2. Джерелами забруднення довкілля є й підприємства житлово-комунального господарства України (підприємства з виробництва шляхових, будівельних матеріалів, котельні теплового господарства, промислові підприємства комунального машинобудування ). Вони викидають в атмосферу значну кількість золи, оксидів карбону, сульфуру, нітрогену, а також скидають у каналізаційні мережі хімічні сполуки ,які утворилися реагентної обробки води, що використовується в системах теплопостачання [3].
3. До екологічно шкідливих належить і цементна промисловість. Найбільші проблеми вона створює в Донецькій, Дніпропетровській і Харківській областях, забруднюючи довкілля пилом, сірчаним ангідридом та оксидами азоту. Саме на підприємствах цієї галузі найгірше здійснюються природоохоронні заходи: наприклад, концентрація пилу в їхніх викидах у 5-10 разів більша за ГДК. Із забрудненими стічними водами в річки щороку скидаються тисячі тонн органічних речовин, суспензій, солей, інших шкідливих сполук [1].

Крім того визначимо  перелік видів діяльності та об’єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку. До переліку, зокрема, увійшли [6]:

1) як вже було зазначено виробництво у галузі чорної та кольорової металургії (з використанням кольорових металів, руди, збагаченої руди чи вторинної сировини, металургійний, хімічний чи електролітичний процеси);

2) проведення будівельних робіт, що передбачають видобування піску і гравію, прокладання кабелів, трубопроводів та інших комунікацій на землях водного фонду;

3) генетично-інженерна діяльність, введення в обіг генетично модифікованих організмів та продукції, виробленої з їх використанням (у відкритій та закритій системах);

4) інтродукція чужорідних видів фауни та флори;

5) виробництво технічного вуглецю та електрографіту.

6) нове будівництво, реконструкція основних гідротехнічних споруд усіх видів.

Екологічний вплив видобувної промисловості на природне середовище проявляється у забрудненні твердими відходами поверхні Землі, відведенням забруднених вод у поверхневі водойми. З видобутком корисних копалин пов’язана низка негативних процесів – просідання земної поверхні, забруднення повітря, ґрунтів, поверхневих і підземних вод териконами, шлам відстійниками.

Серед галузей переробної промисловості найбільш екологічно небезпечними є енергетика та металургія. Ці галузі добре розвинуті в Україні і є потужними комплексними джерелами забруднення навколишнього середовища.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Отже, найбільший вклад у забруднення природного середовища вносять теплові електростанції, транспорт, металургійні та хімічні заводи.

Таким чином, дослідження різних галузей України свідчать про знаходження країни в стані екологічної кризи. Без пошуків і наукових проробок варіантів виходу з кризи і практичних кроків щодо поліпшення екологічної ситуації вона може стати катастрофічною.
Проаналізувавши вплив потенційно небезпечних виробництв на екологічну ситуацію в Україні можна запропонувати такі засоби:

• зміни галузевої та технологічної структур виробництва та споживання; пріоритетний розвиток екологічно чистих галузей; застосування ресурсозберігаючих, мало- і безвідхідних технологій, устаткування і машин, екологічно чистої сировини;
• застосування більш ефективних очисних споруд, санітарно-захисних зон та інших містобудувальних планувальних рішень;
• зниження обсягів або повне перепрофілювання екологічно брудних виробництв; розосередження їх на великій території або перенесення до районів з невикористаним екологічним потенціалом;
• сувора екологічна експертиза і відмова від реалізації рішень з погано вивченими екологічними наслідками;
• відмова від реалізації рішень, проти яких виступає більшість населення даного регіону.

Проблема збалансування екології, особливо щодо техногенно-небезпечних виробництв, зводиться до необхідності екологічного поліпшення всіх видів природокористування за умови самозабезпечення їхнього відтворення. Важливою складовою такої оптимізації є забезпечення екологічної безпеки проживання населення в регіоні.

 

 

 

1. Білявський Г.О., Бутченко Л.І. Основи екології: теорія та практикум. Навч. посіб. – К.: Лібра. – 2006. – 368 с.
2. Білявський Г.О., Фурдуй Р.С., Костіков І.Ю. Основи екології: Підручник. – К.: Либідь. – 2006. – 408 с.
3. Основи екології [Текст]: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / Заверуха Н.М., Серебряков В.В., Скиба Ю.А. – К.: Каравела, 2006. – 368 с. – Б. ц.
4. ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ Про Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1998, N 38-39, ст.248 ).
5. Пруднікова З.Г. Екологія: Курс лекцій з дисципліни «Основи екології». К.: МНТУ, 2006. – 87 с.
6. Оновлено перелік об’єктів підвищеної екологічної небезпеки. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://news.dtkt.ua/ua/state/other/26528