Економічна конкуренція та монополізм у сфері господарювання: поняття, функції, позитивні та негативні риси

Проблема монополій є досить актуальною. На сьогодні немає жодної розвинутої країни, яка б не мала антимонопольного законодавства, бо конкуренція є одним з найголовніших чинників існування добре функціонуючого ринку.

В Україні становлення національного конкурентного законодавства почалося на початку 90-х років минулого століття. Перший етап формування антимонопольного законодавства завершився прийняттям 18 лютого 1992 р. Закону України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” № 2132-XII (далі – Закон про обмеження монополізму), що був одним із перших законодавчих актів, спрямованих на забезпечення умов для розвитку і функціонування механізмів ринкової економіки, і став правовою основою для подальшого розвитку антимонопольного законодавства України.

Законодавчі засади забезпечення захисту економічної конкуренції закладені в таких нормативно-правових актах, як Конституція України, закони України “Про Антимонопольний комітет України”, “Про захист від недобросовісної конкуренції”, “Про захист економічної конкуренції”.

Ураховуючи монополізацію більшості галузей економіки держави, такий стан речей створив підстави для зловживання монопольним становищем. З іншого боку, підприємства, що тільки починали свою діяльність, нерідко втрачали стимули до конкурентної боротьби. Заходи ж щодо демонополізації та роздержавлення економіки лише почали впроваджуватися, і на той час ще не спиралися на якусь системну політику держави.

Завданнями дослідження теми реферату є : розкрити поняття економічної конкуренції та монополізму, розкрити функції економічної конкуренції та монополізму визначити позитивні та негативні риси економічної конкуренції та монополізму.

Важливим кроком стало закріплення принципу захисту конкуренції у ст. 42 Конституції України. Так, ч. 3 ст. 42 Основного Закону встановлює, що держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Крім того, у п. 8 ч. 1 ст. 92 Конституції зазначено, що виключно законами визначаються правила конкуренції та норми антимонопольного законодавства.

Визначення поняття «економічна конкуренція» дається в Законі України “Про захист економічної конкуренції” від 11.01.2001 р. № 2210-III економічна конкуренція (конкуренція) – це змагання між суб’єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб’єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб’єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб’єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Антимонопольне законодавство в Україні представлене ст. 42 Конституції України, глава 4 Господарського кодексу України, законами України: «Про захист економічної конкуренції»» від 11.01.2001 р., «Про природні монополії» (2000), «Про Антимонопольний комітет України» від 26.11.1993 р.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» суб’єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб’єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар’єрів для доступу на ринок інших суб’єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Монопольним (домінуючим) вважається становище суб’єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.

Монопольним (домінуючим) також може бути визнане становище суб’єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам.

Вважається, що кожен із двох чи більше суб’єктів господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо стосовно певного виду товару між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція і щодо них, разом узятих, виконується одна з умов, передбачених ч. 1 ст. 12 Закону.

Монопольним (домінуючим) вважається також становище кожного з кількох суб’єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови:

-сукупна частка не більше ніж трьох суб’єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50 відсотків;

-сукупна частка не більше ніж п’яти суб’єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70 відсотків –

-і при цьому вони не доведуть, що стосовно них не виконуються умови ч. 4 ст. 12 Закону.

Випадками зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку є:

1) встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;

2) застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб’єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об’єктивно виправданих на те причин;

3) обумовлення укладання угод прийняттям суб’єктом господарювання додаткових зобов’язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору;

4) обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб’єктам господарювання, покупцям, продавцям;

5) часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання;

6) суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів господарювання на ринку без об’єктивно виправданих на те причин;

7) створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб’єктів господарювання [4, c.64].

Нечесна конкуренція поєднує в собі всі способи конкурентної боротьби , що засуджуються суспільством та, відповідно, переслідуються згідно з чинним законодавством.

Серед найпоширеніших способів нечесної конкуренції можна навести такі:

Дезінформація про власний товар (нечесна реклама). Даний спосіб завоювання прихильності споживачів справедливо вважається забороненим, бо може бути небезпечним для суспільства. У разі, коли йдеться про завищення технічних даних продукції або наділення її в рекламі властивостями, яких вона насправді взагалі не має, її використання може призвести до важких наслідків як для безпосереднього користувача, так і для оточення.

Незаконне використання чужих товарних знаків. Фактично, це спосіб обдурювання покупця, що є модифікацією попереднього. Зазвичай чужі товарні знаки використовують виробники, які не можуть забезпечити високої якості власної продукції . Споживач купує неякісний товар, приймаючи його за високоякісну продукцію якогось відомого виробника, і це, знову-таки, може нести в собі певну небезпеку. Різновидом незаконного використання чужих товарних знаків є використання схожих товарних знаків. Іноді не обов’язково точно копіювати товарні знаки відомих виробників, щоб ввести в оману потенційних споживачів. Достатньо буває трохи змінити фірмовий знак чи одну букву у назві фірми, і не дуже досвідчений покупець придбає його як якісний.

Компрометація товарів конкурентів. Ще один спосіб незаконної конкуренції. В більшості розвинутих країн світу діють закони про рекламу, де окремо підкреслюється, що рекламування власної продукції не повинно відбуватись за допомогою поширення компрометуючих даних про продукцію конкурентів. Саме тому ми так часто можемо бачити на екранах телевізорів рекламні ролики, де власна продукція виробника порівнюється із “звичайним пральним порошком”, “звичайним милом” та “звичайною зубною пастою” хоча в реальному житті таких не існує.

Тиск на постачальників ресурсів для конкурентів — один з найбільш витончених способів незаконної конкуренції. Перевагу над конкурентом можна отримати, позбавивши його потрібних йому ресурсів. Тому, якщо існує одне джерело отримання сировини чи обладнання для декількох конкуруючих між собою виробників, у них може виникнути бажання не змагатися на засадах цілком законної грошової конкуренції, а натиснути в той чи інший спосіб на постачальника ресурсів з метою позбавлення їх конкурентів. Такого роду тиск, як правило, здійснюється таємно, що значно ускладнює протидію даному виду незаконної конкуренції.

Промислове шпигунство. Теж є таємною, прихованою формою діяльності, що відноситься до способів незаконної конкуренції. Сучасні технології виготовлення високоякісної продукції іноді є секретом фірми, іноді продаються, але коштують надто дорого. Тоді застосовується промислове шпигунство як дешевший спосіб отримання потрібної інформації.

Демпінг. Демпінг—це збут продукції на ринку за ціною, що не покриває витрат на її виготовлення. Зрозуміло, що якщо один з продавців запропонує таку занижену ціну, то це може значно підірвати позиції його конкурентів на даному ринку. Але чи варто самому зазнавати збитків, витискуючи з ринку своїх конкурентів? До такого способу незаконної конкуренції вдаються, як правило ті, хто має диверсифіковану структуру виробництва, тобто продають свою продукцію на різних, не зв’язаних між собою ринках, отже, мають можливість дозволити собі тимчасові збитки на одному з них.

Чиста конкуренція — ринкова ситуація, за якої численні, незалежно діючі виробники продають ідентичну (стандартизовану) продукцію і жоден з них не в змозі контролювати ринкову ціну.

Розглянемо основні ознаки ринку чистої конкуренції більш докладно.

Дуже велика чисельність виробників. Основною рисою ринку чистої конкуренції є наявність великої чисельності на ньому незалежно діючих продавців, що пропонують свою продукцію на високоорганізованому ринку. Як приклади можна навести ринки сільськогосподарських товарів, фондові біржі та ринки іноземних валют.

Стандартизована продукція. Конкуруючі виробники виробляють стандартизовану або однорідну продукцію. При існуючій ціні споживачеві байдуже, у кого з продавців купується продукт. На конкурентному ринку продукти фірм Б, В, Г, Д і так далі розглядаються покупцем як точні аналоги продукту фірми А. Внаслідок стандартизації продукції відсутня основа для нецінової конкуренції, тобто конкуренції через різницю в якості продукції, рекламу чи умови продажу.

Єдність цін. На ринках чистої конкуренції окремі виробники здійснюють незначний контроль над ціною продукції. Ця властивість випливає з двох попередніх. В умовах чистої конкуренції кожен виробник виробляє настільки незначну частину від загального обсягу виробництва, що збільшення або зменшення її випуску не буде відчутно впливати на загальну пропозицію і, відповідно, на ціну продукту. Інакше кажучи, окремий конкуруючий виробник погоджується з існуючою ціною. Конкурентна фірма не може встановлювати ринкову ціну, а може лише пристосовуватись до неї.

Монополія, монополізм (одноособове право на продаж) — 1) виключне право на виробництво, торгівлю, промисли тощо, яке належить одній особі, певній групі осіб або державі; 2) великі об’єднання підприємців (картелі, синдикати, трести, концерни, консорціуми тощо), що виникають на базі зростаючої концентрації виробництва і капіталу та зосереджують у своїх руках значну частку виробництва чи продажу певного товару з метою досягнення домінуючого становища на ринку, одержання максимального прибутку.

Отже, монополізм — це стан економіки, за якого окремі суб’єкти господарювання можуть нав’язувати власні інтереси іншім суб’єктам господарювання та суспільству, ігноруючи при цьому їх потреби. Відносини, що виникають між монополістами та іншими учасниками ринку свідчать про нерівноправність цих суб’єктів у здійснюваній ними виробничій, комерційній та іншій діяльності, про зловживання своїм монопольним становищем з боку суб’єктів, що є економічно сильнішими, та складність здійснення діяльності на ринку на конкурентних засадах.

Монополія в економіці може виникнути природним шляхом, коли внаслідок конкурентної боротьби формуються найпотужніші, конкурентноспроможні, економічно ефективні та рентабельні підприємства, які згодом починають чинити тиск на інших учасників ринку. Проте монополія в економіці може з’являтися і штучним шляхом, коли органи державної влади та управління встановлюють для якої-небудь особи особливий правовий режим чи надають їй виключне право на яку-небудь діяльність.

Поняття “монополія” можна визначити як ситуацію на ринку, за якої кількість продавців чи покупців настільки мала, що продавець чи покупець у змозі впливати на загальний обсяг пропозиції та ціну продукту, що реалізується, тобто контролювати ринок.

Такий контроль наділяє суб’єкта господарювання, що займає монопольне становище, виключним правом на розпорядження ресурсами, можливістю чинити економічний тиск на конкурентів, споживачів і суспільство в цілому, отримувати постійні прибутки та надприбутки.

Причини виникнення та існування монополії різні. Виходячи з цього можна виділити чотири основні типи монополії:

1) законна (легальна) монополія;

2) природна монополія;

3) тимчасова монополія;

4) міжнародна монополія.

Законна (легальна) монополія — це виключне право суб’єкта господарювання здійснювати певну діяльність на засадах, визначених нормативно-правовими актами. Тобто існування такої монополії регламентовано законодавством, а монопольне право суб’єкта господарювання на здійснення певної діяльності, надання послуг, володіння майном дозволено та підтримується законодавством. Законну (легальну) монополію у свою чергу можна поділити на державну та приватну.

Державна монополія — виключне право держави на певну діяльність (зовнішня торгівля, виготовлення грошей, експорт військової зброї, видобування рідкісноземельних металів та ін.), виробництво та реалізацію певних видів продуктів (товарів), морський промисел тощо. Держава залишає за собою монопольне право на виробництво, реалізацію певних товарів для досягнення найбільшого соціально-економічного ефекту від виробництва і реалізації цих товарів та забезпечення контролю за оборотом та виробництвом товарів, які мають стратегічне значення для держави.

Монополія держави на виробництво і реалізацію деяких видів товарів масового споживання (тютюн, лікеро-горілчані вироби, сіль, спирт та ін.) охоплюється терміном “державна монополія”. Вона може бути повною, якщо держава монополізує і виробництво, і реалізацію відповідних товарів або частковою, коли монополізовано лише виробництво або реалізацію. Державна монополія є у багатьох країнах світу: в Італії — на тютюн, спирт, сірники, пиво; в Японії — на сіль, тютюн, спирт, опій; у Німеччині — на вино.

В Україні відповідно до законодавства державна монополія існує на діяльність, пов’язану з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, виготовленням і реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї, охороною важливих об’єктів державної власності, експлуатацією атомних електростанцій та ін.

Приватна монополія — це виключне право юридичної чи фізичної особи на розпорядження та використання результатів своєї діяльності. Але не всякий результат діяльності підпадає під визначення приватної монополії. Приватною монополією можуть бути лише ті результати діяльності, на які згідно з законодавством особа має виключні права чи може їх набути.

Яскравим прикладом приватної монополії є результати творчої діяльності (інтелектуальна власність). Безперечно, творча діяльність окремих осіб є чинником, який примушує розвиватися економіку, сприяє зростанню виробництва, забезпечує науковий прогрес. Творча діяльність — це цілеспрямована інтелектуальна діяльність людини, результатами якої є щось принципово нове, оригінальне чи неповторне. У процесі такої діяльності вдосконалюються засоби виробництва, виникають нові технології, знижуються витрати на виробництво .одиниці продукції тощо. Разом з тим, для отримання позитивних результатів своєї творчої діяльності особа витрачає значні інтелектуальні та фінансові ресурси. Щоб стимулювати особу займатися творчою діяльністю у подальшому та для покриття витрат, держава гарантує їй право на виключне (монопольне) володіння та розпорядження протягом певного часу результатами її творчої (інтелектуальної) діяльності.

В Україні держава гарантує захист інтелектуальної власності, авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності. За Конституцією України кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може використовувати зазначені результати, винятками є випадки, встановлені законодавством.

Природна монополія — сфера економіки, в якій конкуренція з об’єктивних причин (технологічні особливості виробництва, характер попиту та пропозиції) неможлива. Вона має стійкий, постійний характер, майже унеможливлює появу на ринку природних монополій нових суб’єктів.

Природна монополія ефективно функціонує лише за умови, що весь ринок охоплює один господарюючий суб’єкт. Такі суб’єкти можуть існувати, коли ефект масштабу настільки великий, що один суб’єкт господарювання може забезпечити весь ринок, маючи при цьому нижчі витрати на виробництво одиниці продукції, ніж їх би мав ряд конкуруючих суб’єктів господарювання.

Тимчасову монополію можна визначити як монополію, за якої суб’єкт господарювання тимчасово стає єдиним покупцем чи продавцем товару на окремому товарному ринку, але ненадовго. Його конкуренти можуть з’явитися на цьому ринку пізніше. Порівняно з природною, тимчасова монополія має нестійкий характер і не може істотно впливати на ринкові процеси. Прикладом тимчасової монополії може бути підприємство, яке вперше запропонувало споживачеві нову продукцію.

Міжнародна монополія – це значна компанія чи група компаній, які встановлюють панування в одній чи кількох , сферах світового господарства з метою отримання максимальних прибутків.

Міжнародні монополії набувають форми транснаціональних і багатонаціональних підприємств. Їх характерна ознака — міжнародна розпорошеність акціонерного капіталу та багатонаціональний склад компанії.    Зазначені підприємства складаються з материнської компанії, розташованої у країні походження капіталу, та дочірніх товариств, філіалів і відділень, розміщених у різних країнах. Як правило вони є юридичними особами і діють на основі національного законодавства країн, їхнього знаходження.

Економічна конкуренція виконує функцію стимулювання праці. Боротьба за максимізацію прибутків відіграє роль «невидимої руки», що керує економікою. Вона змусила підвищувати ефективність праці, рівень кваліфікації робочої сили, стимулює зниження відрахувань, підвищення якості продукції. В умовах обмеженості ресурсів, при яких функціонують фермерські господарства, це дуже важливо для підвищення їх ефективності.

Другою функцією конкуренції є регулювання економіки. При цьому головна ідея класичного підходу до ринку в економічній теорії полягає у тому, що він,  є саморегулюючою системою і надмірне втручання зі сторони держави може спричинити навіть руйнування ринку. Звичайно, важко переоцінити роль цього закону в регулюванні економіки ринкового типу, але подальший хід економічного розвитку суспільства довів, що це не зовсім так, що ринок вільної конкуренції має тенденції до монополізації. В умовах монополізації ринок перестає виконувати регулюючу роль. Оскільки конкуренція виступає незамінною умовою ефективного функціонування ринку, то на державу покладається відповідальність за її підтримку, ліквідацію монополізму.

Третю функцію конкуренції можна визначити як оцінюючу. Лише конкуренція найбільш ефективним способом визначення, що має право на життя, а що ні, які форми господарювання виживуть, а які збанкрутують.

Четверта функція – розміщення – концентрація ресурсів та праці там, де вони можуть забезпечити максимальну прибутковість.

П’ята функція конкуренції – інноваційна та адаптаційна – означає рух суб’єктів господарювання до максимізації прибутку і змушує їх постійно вкладати кошти у нові технології, адаптуватися до змін попиту споживачів.

Шоста функція – розподільча. У ринковій економіці ресурси і продукція розподіляються по критерію або ступеню їх дефіцитності, що визначає сутність даної функції. У випадку дефіцитності ресурсу або продукції вони будуть оцінюватись дорожче аніж у випадку відсутності їх дефіциту.

Сьома функція – контролююча. Вона полягає в тому, що жоден продавець або покупець при конкуренції не може домогтися переваги на ринку та диктувати свої умови. Успіх на ринку досягається тільки за допомогою зміни цін, якості продукції, відрахувань виробництва.

Конкуренція виступає фундаментальним елементом ринку, завдяки якому досягається збалансованість між попитом і пропозицією. Суб’єкти господарювання, органи влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов’язані сприяти розвитку конкуренції та не вчиняти будь-яких неправомірних дій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію.

Антимонопольна політика й антимонопольне законодавство не мають на меті заборону або ліквідацію монопольних утворень. Реальне завдання антимонопольної політики полягає в тому, щоб поставити діяльність монополії на державний контроль, виключити можливість зловживання монопольним становищем. Ще К. Маркс приходив до висновку, що поява монополій потребує державного втручання.

Головна ціль цього втручання полягає в захисті і зберіганні вільної конкуренції, якій загрожують монопольні тенденції. Конкретно можна сформулювати такі цілі: обмеження монополій, підтримка і сприяння малому бізнесу, захист прав споживача.

Існують дві основні форми боротьби з монополіями: попередження створення монополій; обмеження використання монопольної влади.

Для проведення антимонопольної політики держава створює антимонопольні служби, основним завданням яких є контроль монополістичних тенденцій у країні.

Метою визначення монопольного (домінуючого) становища суб’єктів господарювання на ринку є отримання необхідної інформації для прийняття рішень з питань розвитку і захисту економічної конкуренції, зокрема демонополізації економіки, антимонопольного регулювання, контролю за узгодженими діями, концентрацією; контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції; захисту інтересів суб’єктів господарювання, груп суб’єктів господарювання та споживачів від його порушень.

Саме по собі монопольне становище законом не забороняється, забороняється зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, яке і тягне за собою відповідальність.

Як зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку розглядаються дії чи бездіяльність суб’єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, зокрема обмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів господарювання, або ущемлення інтересів інших суб’єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Необхідно зазначити, що монополії як господарські організації відіграють вагому роль у соціально – економічному розвитку будь – якої країни. А саме:

По – перше монополіст може мати переваги у виробничих витратах завдяки вигодам від масштабів виробництва та інновацій.

По – друге, за певних умов випуску продукції монопольної фірми може перевищувати обсяг виробництва при конкуренції, а монопольна ціна не обов’язково буде максимально можливою.

По – третє, величезні монополістичні об’єднання вносять вагомий вклад у ВВП країни, забезпечують конкурентоспроможність національної економіки. Прикладом цього є підприємства – монополісти нафтогазової галузі, електроенергетики, металургійного комплексу.

По – четверте, фірма – монополіст може бути інноваційно активнішою, ніж фірма, яка функціонує у конкурентній галузі.

Проте поряд з позитивними наслідками монополія все ж таки розглядається як негативне явище і несе за собою такі негативні наслідки:

По – перше, монополіст вважає за доцільне продавати менший обсяг продукції та призначати вищі ціни, ніж це зробив би конкурентний виробник. Тому споживачі змушені сплачувати свого роду монопольний податок, оскільки ціни на продукцію встановлюються вищі, ніж середні витрати на виробництво. Цей „податок” становить економічний прибуток монополіста.

По – друге, оскільки монополіст – це, як правило, велике підприємство, то на розмірі середніх витрат може позначитись ефект масштабу. Інколи нижчі середні витрати навіть з урахуванням економічного прибутку, який закладає у ціну монополіст, можуть трансформуватися у нижчі ринкові ціни на продукцію монополіста порівняно з цінами конкурентної фірми. Однак така ситуація складається досить рідко.

По – третє, монополія суперечливо впливає на науково – технічний прогрес. З одного боку, масштаби монополії дають змогу виділяти значні кошти на проведення наукових досліджень та розробку нових технологій. Однак у чистого монополіста немає постійних стимулів до науково – технічного прогресу, тому він може дозволити собі бути неефективним.

По – четверте, чистий монополіст має можливість проводити цінову дискримінацію. Так, електропостачання населенню та підприємствам в Україні відбувається за різними тарифами, зниження тарифів на пасажирські перевезення перекриваються Укрзалізницею за рахунок підвищених тарифів на перевезення вантажів тощо

Конкуренція має позитивну і негативну сторони (прояви).

Конкуренція у позитивному розумінні стимулює суб’єктів господарювання до ефективної діяльності з метою забезпечення споживачів товарами (послугами) високої якості, у необхідній кількості та асортименті та за доступними цінами. Така конкуренція називається нормальною, добросовісною. Вона вимагає від суб’єктів господарювання дедалі вдосконалювати виробництво товарів (робіт, послуг) щодо їхньої якості, асортименту, доступності цін для населення, аби не втратити своїх споживачів. Добросовісна конкуренція прийнятна для споживачів і суспільства в цілому, оскільки сприяє підвищенню життєвого рівня та прогресові в економіці.

Водночас для суб’єктів господарювання участь у конкуренції, конкурентній боротьбі є досить виснажливою. Аби полегшити собі цю боротьбу, деякі з них починають використовувати несумлінні способи конкурентної боротьби. Таку конкуренцію називають недобросовісною, непорядною.

Недобросовісна конкуренція нехтує інтересами споживачів та інших учасників ринкових відносин. Вона може призводити до погіршення якості товарів (робіт, послуг), зменшення їх асортименту; дозволяє отримувати незароблений прибуток. Коли нечесна конкуренція призводить до монополізації ринку підприємцем, який її застосовує, то виникає монополізм.

Монополізм, як і конкуренція, також має позитивну і негативну сторони.

Монополії як господарські організації відіграють вагому роль у соціально-економічному розвитку будь-якої країни. Величезні монополістичні об’єднання вносять вагомий вклад у ВВП країни, забезпечують конкурентоспроможність національної економіки. І це є незаперечним фактом.

Однією з переваг монополії є те, що це здебільшого великі підприємства з найвищою ефективністю і найнижчими виробничими витратами, що забезпечує економію суспільних витрат виробництва і обігу. А одним з недоліків є  практика встановлення монопольних цін, такі ціни створюють додаткові прибутки монополістам, а покупці змушені купувати товари за цінами вищими, ніж за умов конкурентного ринку.

Негативний прояв монополізму полягає в обмеженні конкуренції з боку монополіста, який бажає неподільно панувати на ринку певного товару, диктуючи умови реалізації своїх товарів. Це призводить до зниження якості товарів, зменшення їх асортименту та підвищення цін на товари. Такі прояви монополізму небажані для споживачів і суспільства в цілому.

Однак монополізм може виконувати й позитивні функції. Зокрема, це стосується випадків, коли монопольне становище одного або групи підприємців виникає у результаті використання новітніх технік і технологій, які дозволяють випускати принципово нову продукцію (товари) або продукцію з принципово новими властивостями. Подібний монополізм є сприятливим для ринку, оскільки не послаблює, а підвищує конкуренцію з боку інших підприємців, які мобілізують свій економічний, науковий і технічний потенціал, аби знайти своє місце на ринку нового товару. Прикладом такого монополізму є японська фірма “Соні”, американська “Майкрософт”, успіх якої у галузі відповідно побутової аудіо-, відеотехніки та комп’ютерних технологій викликав активізацію діяльності інших компаній на ринку цих товарів.

Позитивними є також природні монополії на зразок підприємств водо-, газо-, електропостачання, залізниці тощо. Такі монополії забезпечують найнижчу собівартість продукції, робіт, послуг.

Таким чином, для споживачів, суспільства, держави неприйнятними (небажаними) є негативні прояви конкуренції та монополізму. В зв’язку з цим держава втручається в економічне життя з метою обмеження або недопущення недобросовісної конкуренції, підтримання конкурентного середовища на товарних ринках, а також заохочення позитивних проявів монополізму та конкуренції.

До негативних наслідків монополізації можна віднести:

1) ресурси суспільства використовуються не в повному обсязі. Підприємство, контролюючи ринок, не дозволяє іншим підприємствам перебувати на ринку. А тому, частина продукції, яка необхідна суспільству, не виробляється.

2) споживачі платять більшу ціну за меншу кількість товару. Споживачі змушені сплачувати свого роду монопольний податок, оскільки ціни на продукцію встановлюються вищі, ніж середні витрати на виробництво. Цей «податок» становить економічний прибуток монополіста. Оскільки вступ у галузь нових виробників заблоковано, то механізм ліквідації економічного прибутку у довготерміновому періоді, властивий конкурентному ринку, тут не діє.

3) монополія може бути неефективною. З одного боку, масштаби монополії дають змогу виділяти значні кошти на проведення наукових досліджень та розробку нових технологій. Це, як правило, не під силу дрібним виробникам на конкурентному ринку. Більшість сучасних відкриттів дійсно зроблено за участю монополій. Але у чистого монополіста немає постійних стимулів до науково-технічного прогресу, тому ніщо не спонукає його до ефективності.

4) чистий монополіст має можливість проводити цінову дискримінацію. Вона відбувається тоді, коли певний продукт реалізується  більше, ніж за однією ціною, і ці відмінності не пов’язані з відмінностями у витратах. Продавець-монополіст може застосовувати цінову дискримінацію до різних груп покупців.

Монополізація має більше негативних наслідків, ніж позитивних саме для економіки України.

По-перше, варто відмітити, що при нинішньому рівні життя, більшість населення просто не в змозі купувати товари за занадто високою ціною, яку може ставити монополія. Набагато краще для споживачів, якщо є ринок із конкуренцією і, відповідно, тоді ж будуть формуватися прийнятні для усіх верств населення ціни.

По-друге, монополія все ж використовує науково-технічний прогрес, але в Україні це не досить поширено, оскільки більшість спеціалістів-науковців виїжджають закордон в пошуках роботи. Так, у нас є декілька монополій, але науково-технічний прогрес там не так помітний, оскільки ці монополії і так мають владу на ринку, а отже немає стимулів до вдосконалення.

По-третє, монополіст використовую всі можливі способи для створення високих бар’єрів входу, а це унеможливлює створення конкурентного ринку з великою кількістю продавців.

Державі необхідно здійснювати ефективні антимонопольні заходи, які полягають в стимулюванні створення нових підприємств,в заохоченні підприємств інших галузей до виробництва монополізованих видів продукції, в полегшенні доступу інших фірм на монополізовані ринки. Здійснювати це можна за допомогою податків та процентних ставок, пільгового кредитування підприємств, які вступають на монопольні ринки.

На сьогодні існує проблема монополізму в Україні. Велика кількість монополістичних підприємств є збитковими, що негативно впливає на розвиток економіки в цілому. Тому необхідне ефективне регулювання діяльності монополістів, проведення антимонопольної політики, яка полягає в забезпечення якості та конкурентоспроможності продукції та послуг, розвитку сертифікації, проведенні експортно-імпортної політики, створенні гнучкої системи надання підприємцям кредитів та фінансової допомоги; знятті бар’єрів вступу на ринки нових підприємств; створенні доступних цін, сприятливого режиму для функціонування підприємств;  стимулюванні підприємств скорочувати витрати і залучати інвестиції, створенні нових підприємств.

Визначення поняття «економічна конкуренція» дається в Законі України “Про захист економічної конкуренції” від 11.01.2001 р. № 2210-III економічна конкуренція (конкуренція) – це змагання між суб’єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб’єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб’єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб’єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Монополізм — це стан економіки, за якого окремі суб’єкти господарювання можуть нав’язувати власні інтереси іншім суб’єктам господарювання та суспільству, ігноруючи при цьому їх потреби.

У ринковій економіці економічна конкуренція проявляється через такі функції: регулювання, мотивації, розподілення та контролю.

Функція регулювання полягає в тому, що основні виробним фактори спрямовуються саме у ті сфери, які потребують їх найбільше і де вони будуть використані найефективніше.

Змістом функції мотивації є здатність конкуренції стимулювати підприємців пропонувати на ринок найкращі товари за найнижчими цінами, а також знижувати витрати на їх виробництво. Утриматися на ринку, де панує конкуренція, і при цьому отримати прибуток можливо, лише якщо виконувати зазначені вимоги. Отже, прибуток перерозподіляється на користь підприємців, які використали свої ресурси найпродуктивніше. Саме в цьому виражається функція розподілення.

Функція контролю дає змогу не допустити неефективної діяльності підприємців, а також не дозволяє окремим підприємцям необмежено панувати на ринку і нав’язувати споживачам та іншим учасникам ринку свої правила гри.

До позитивних наслідків конкуренції можна віднести: зниження витрат на виробництво (і, відповідно, зниження цін на товари), ефективне використання ресурсів, підвищення продуктивності праці, стимулювання науково-технічного прогресу, підвищення якості продукції.

До негативних наслідків конкуренції можна віднести проблеми, що виникають через банкрутство підприємств, які програли у конкурентній боротьбі. Насамперед, це проблема постійно виникаючого безробіття. Люди, що втратили роботу, завжди є серйозною проблемою для суспільства. Проте з другого боку, банкрутство переможених у конкурентній боротьбі можна розглядати як санацію певної галузі і цілком об’єктивний процес, а проблема безробітних найчастіше розв’язується за рахунок переможців, які розширюють обсяги виробництва і відчувають потребу у додатковій робочій силі, або за рахунок виникнення нових підприємств.

Позитивною рисою природніх монополій на зразок підприємств водо-, газо-, електропостачання, залізниці є те, що вони забезпечують найнижчу собівартість продукції, робіт, послуг.

До негативних наслідків монополізації можна віднести: ресурси суспільства використовуються не в повному обсязі, споживачі платять більшу ціну за меншу кількість товару, у монополіста немає постійних стимулів до науково-технічного прогресу, тому ніщо не спонукає його до ефективності, чистий монополіст має можливість проводити цінову дискримінацію, яка відбувається тоді, коли певний продукт реалізується  більше, ніж за однією ціною, монополіст використовує всі можливі способи для створення високих бар’єрів входу, а це унеможливлює створення конкурентного ринку з великою кількістю продавців.

Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141.

2. Господарський кодекс України: Закон України від 16 січня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 18–22. — Ст. 144.
3. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV // Офіційний вісник України, 2003, № 11 (28.03.2003), ст.  461.
4. Закон України «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2001 р. № 2210-ІІІ //Відомості Верховної Ради України, 2001. – № 12. – Ст. 64.
5. Закон України “Про захист від недобросовісної конкуренції” від 07 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України, 1996, № 36 (03.09.96), ст. 164.
6. Закон України «Про Антимонопольний комітет України» вiд 26 листопада 1993 року № 3659-XII // Відомості Верховної Ради України, 1993, № 50 (14.12.93), ст. 472.
7. Закон України «Про природні монополії» від 20 квітня 2000 року  № 1682-III // Офіційний вісник України, 2000, № 19 (26.05.2000), ст.  772.
8. Закон України “Про ціни і ціноутворення” від 21 червня 2012 року № 5007-VI // Відомості Верховної Ради України, 2013, № 19-20 (17.05.2013), ст. 190.
9. Постанова Верховної Ради України “Про Державну програму демонополізації економіки і розвитку конкуренції” № 3757-XII від 21.12.1993 р. // Відомості Верховної Ради України, 1994, № 9 (01.03.94), ст. 42.
10. Розпорядження Кабінету Міністрів України “Про схвалення Концепції Загальнодержавної програми розвитку конкуренції на 2014 – 2024 роки” № 690-р від 19.09.2012 р. // Урядовий кур’єр, 2012, 10, 04.10.2012, № 180.
11. Базилевич В. Д. Економічна теорія: Політекономія : підручник. – 7-ме вид., стер. /Базилевич В. Д. – К. : Знання-Прес, 2008. – 719 с.
12. Безух О. В. Проблеми правового регулювання економічної конкуренції в Україні / О.В. Безух. – К.: Науково-дослідний інститут приватного права і підприємництва, 2008. -192 с.
13. Корінєв В.Л. Методичний підхід до ціноутворення в умовах нестабільної економіки / В. Л. Корінєв // Держава та регіони. – 2007. – № 6. – С. 63-68.
14. Лагутін В. Шкода від монополії і користь від конкуренції: чи все так просто? /В. Лагутін // Економіка України. – 2007. – № 4 (55). – С. 55–61.
15. Мочерний С. В. Основи економічної теорії : посібник для студентів вищих навчальних закладів / Мочерний С. В. – К. : Академія, 2002. – 472 с.
16. Науково-практичний коментар Господарського кодексу України / Кол. ав.: Г.Л. Знаменський, В.В. Хахулін, В.С. Щербина та ін.; За заг. ред. В.К. Мамутова. – К., Юрінком Інтер, 2004. – 688 с.
17. Лагутин В. Вред от монополии и польза от конкуренции: так ли все просто? /В. Лагутин // Экономика Украины. – 2007. – №4. C. 55-60
18. МарцинВ. Конкуренція як засіб антимонопольного регулювання товарних ринків та місце в ньому держави / В. Марцин // Економіка.фінанси. Право. –2007. – № 10. С. 3-8