Активізація досліджень ергонімів не в останню чергу визначається екстралінгвістичними моментами, а саме – стрімким збільшенням даного класу пропріальної лексики, що є наслідком прискореного розвитку економіки та виходом підприємств поза межі локальних ринків, що спричинило необхідність їхньої ідентифікації. Якщо раніше, в умовах закритого господарства, виробники були відомі в регіоні під власними іменами, то в глобальній економіці виникає потреба розрізняти суб’єктів економічної діяльності як із суто юридичних причин, так і для забезпечення впізнаваності назви у середовищі цільових клієнтів.

Специфіка функціонування ергонімів як мовних одиниць особливого типу визначається декількома чинниками. По-перше, більшою є, порівняно до інших класів власних і загальних назв, ступінь свідомої участі людини в їх творенні, тобто в цьому разі має місце не природна, а штучна номінація.

По-друге, ергоніми в семіотичному плані є одночасно як мовними знаками, вступаючи в увесь спектр парадигматичних відношень різних рівнів, так і знаками, які також належать до деяких невербальних систем, зокрема графічних, що уможливлює заміну ергоніма у таких типах тексту, як реклама, логотипом. По-третє, номінація в цій сфері відзначається динамічнішим характером порівняно до інших розрядів лексики, і тому більшою мірою відображає суспільно-політичні зміни соціуму. І останнє, ступінь інтернаціоналізації розгляданих лексем є високим, що зумовлене глобальним характером ринкової економіки, а, отже, і проникненням значної кількості іншомовних назв та намаганням створювати такі ергоніми, які були б зрозумілі носіям інших культур або прийнятними у фонетичному плані, тобто які б не містили рідкісних звуків (наприклад, носових) і непоширених у мовах світу звукосполучень.

Ергоніми, як окремий розряд ономастики, можуть розглядатися в багатьох аспектах: словотвірному, функціональному, семіотичному, ономасіологічному тощо. У загальнотеоретичному плані актуальним є питання семантичного або асемантичного статусу ергонімів та власних назв загалом, яке перебуває у фокусі ряду праць. Значна увага приділяється висвітленню безумовно важливої проблеми мотивації, що лежить в основі назви. Однак слід зауважити складність та неоднозначність з позиції теорії комунікації виключно семасіологічного або ономасіологічного підходу до опису ергонімів, а також деяких інших розрядів власних назв.

Термін ергонім використовують Ф. Ф. Алістанова, А. В. Беспалова, З. І. Бузинова, М. Голомидова, С. В. Земскова, Г. В. Зимовець, О. Г. Мікіна, Н. В. Подольська, Т. П. Романова, О. В. Суперанська, М. М. Цілина, С. О. Шестакова, М. В. Шимкевич та ін. Водночас деякі дослідники пропонують й інші терміни, які позначають цю реалію. Наприклад, О. О. Белей, В. А. Коршунова та Т. К. Ніколаєва вживають термін фірмонім, Д. А. Яловець-Коновалова – словосполучення назва комерційного підприємства, Р. І. Козлов, Ю. В. Вайрах – ергоурбонім тощо [3].

Зокрема Ю. В. Вайрах вважає, що ергоурбоніми – це один із компонентів ергонімного простору, оскільки ергонімія – це «складний неоднорідний простір назв, серед яких виділяють власне ергоніми (назви ділових нелокалізованих обʼєктів, наприклад, садівниче товариство «Дружба» та ін.), ергоурбоніми (назви міських локалізованих комерційних підприємств) і ергокомоніми (назви сільських комерційних підприємств)» [3].

Навіть ті мовознавці, які послуговуються терміном ергонім, розуміють його по-різному. Класичне визначення запропоновано Н. В. Подольською: «Ергонім – розряд оніма. Власна назва ділового об’єднання людей, зокрема спілки, організації, установи, корпорації, підприємства, закладу, гуртка» [3]. Однак Д. А. Яловець-Коновалова трактує його тільки як «позначення соціальних обʼєднань», хоч із нею не погоджується М. В. Шимкевич, вважаючи таке визначення надто «туманним», оскільки дослідниця не уточнює поняття «соціальні обʼєднання». Сам же М. В. Шимкевич вживає термін комерційні ергоніми, беручи за основу визначення Н. В. Подольської та уточнюючи його: «назви ділових обʼєднань, створених для здійснення діяльності, спрямованої на отримання прибутку, які зазвичай вступають у конкурентні стосунки з іншими аналогічними обʼєднаннями» [3].

Отже, дефініція зі словника Н. В. Подольської зазнала певного коригування, оскільки дослідник виділив окремий пласт ергонімів – комерційні ергоніми, що й вимагало більш точного трактування.

С. В. Земскова визначає ергонімію як «сукупність назв промислово- господарських обʼєктів, зокрема певного регіону», А. М. Ємельянова до ергонімів відносить «назви ділових обʼєднань людей, комерційних підприємств, обʼєктів культури і спорту» [5].

Ф. Ф. Алістанова розширює та конкретизує визначення, розуміючи під ергонімами власні назви підприємств різного функціонального профілю: ділового обʼєднання людей (наукового, навчального, виробничого закладу), комерційного підприємства (агентства, банку, магазину, фірми), обʼєкта культури (кінотеатру, клубу, розважального закладу, театру, парку), спортивного комплексу (стадіону, комплексу), що становлять одиниці ономастичного простору міста [3].

Г. В. Зимовець вважає, що виходячи вже із самої внутрішньої форми терміна, до ергонімів слід зараховувати назви всіх суб’єктів діяльності соціальної, політичної та економічної сфер. Безумовно, можливою є подальша таксонімізація, виходячи з характеру діяльності, розмірів, форми власності тощо, однак за своїм юридичним статусом та семіотичним характером ці назви становлять окрему групу в ономастиконі [6].

На думку М. М. Торчинського, ергонім – «власна назва постійних або тимчасових обʼєднань людей», однак він зауважує, що «такі обʼєднання є не лише діловими, а й будь-якими» [8].

Хоч в останні роки зʼявилося багато праць про ергоніми, цей пласт лексики української мови ще найменш вивчений.

Будь-який ергонім має характер словосполучення, оскільки відповідно до чинного законодавства на­йменування юридичної особи повинно містити інформацію про організаційно-правову форму суб’єкта діяльності, яка, зокрема, передається такими термінологі­зованими словосполученнями, як: «закрите акціонерне товариство», «приватне підприємство», «національна акціонерна компанія» тощо. Як правило, ці словоспо­лучення використовуються у вигляді абревіатури і до них додається апозитивно власна індивідуальна назва суб’єкта: ЗАТ «Оболонь», АКБ «Прикарпаття». У такій повній формі ергоніми виступають в офіційно-діловому стилі, насамперед у статут­них, дозвільних, фінансових і контрактних документах. В інших стилях, зокрема в публіцистиці і рекламі, допустимим, а іноді навіть доцільним, є опускання першої частини найменування. Вирізняльно-індивідуалізуючий компонент таких наймену­вань (відповідно до чинного законодавства – «назва» компанії) у свою чергу від­значається значним розмаїттям способів вираження, які і є предметом подальшого розгляду [8].

Як відомо, у структурному плані ергоніми поділяються на декілька типів:

1) вже наявні в мові слова (апелятиви та пропріальна лексика), які змінили своє значення («Салют», «Гермес»);

2) нові слова («Гротекс», «Укрсиббанк»);

3) слово­сполучення («Правничий центр», «Стоматологічна допомога»);

4) речення («Здоровеньки були»). Основним чинником, який визначає такий широкий спектр моде­лей творення ергонімів, слід визнати виконання останніми поряд з основною (ре­ферентною) цілої низки інших додаткових функцій, зокрема, інформативної, екс­пресивної, емотивної, меморіальної, ціннісно-ідеологічної, естетичної, апелятивної (у крайньому своєму прояві – персуазивно-маніпулятивної) тощо, причому окрема власна назва може виконувати одну з них або, більш типово, декілька [8].

У першій групі ергонімів відбуваються два відмінні номінаційні процеси: по-перше, трансонімізація, тобто перенесення власної назви з одного класу до іншого; по-друге, онімізація – використання апелятива у функції ергоніма. Слід зазначити, що загалом трансонімізація є поширеним способом утворення пропріальної лекси­ки. Зокрема, нові ергоніми виникають шляхом трансонімізації основних ономастичних розрядів: а) топонімів; б) антропонімів; в) міфонімів; г) космонімів тощо. То­поніми різних підвидів (гідроніми, ороніми, хороніми, ойконіми, урбаноніми) виступають як активне джерело поповнення ергономікону з огляду на те, що вони містять істотну інформацію про місце діяльності компанії: «Волинь», «Дніпро», «Дністер»,       «Карпати»,         «Київ», «Одеса» [8].

Однак їхній вирізняльно-індивідуалізуючий потенціал є мінімальним через значну омонімію. Крім інформа­тивної функції (власне дейктичної, тобто вказівки на місце розташування суб’єкта), утворені від топонімів ергоніми також виконують експресивну, оскільки апелюють до конотацій відповідних топонімів. Ще яскравіше експресивна функція проявля­ється у разі використання топонімів у символічному значенні. Зокрема, назва «Еве­рест» вказує не на розташування компанії і не на місце її діяльності, вона, швидше, апелює до конотацій топоніма Еверест, який являє собою метафору найвищих до­сягнень у певній галузі. Таким чином, цей ергонім виконує не інформативну функ­цію, а ціннісно-ідеологічну та експресивну. Оцінний компонент має місце також у разі використання замість сучасного топоніма історичного. Так, поряд із усталеною сьогодні назвою головної водної артерії України в ергономіконі представлена її іс­торична назва – «Борисфен», якою позначаються компанії, що працюють у різних галузях. Таким чином, інформативну функцію виконують насамперед сучасні укра­їнські топоніми, а вживання іноземних та архаїчних, швидше, є проявом інтенції впливати на емоційну сферу адресата, оскільки вони нав’язують останньому пози­тивну оцінку певної компанії або організації [2].

Антропоніми, подібно топонімам, при перенесенні до ергономікону можуть виконувати як інформативну, так і експресивну функції. В одних випадках антро-понім виступає виключно у функції ідентифікації суб’єкта діяльності і збігається з іменем власника, що має місце здебільшого у підприємствах малого та середнього бізнесу: ПП О.П. Гайдай, ПП Н.О. Звірінська. Як вже зазначалося вище, саме така мотивація ергонімів є первісною в діахронічному плані. Поряд з цим спостерігаємо також використання в ергономіконі імен, котрі мають чітко виражені конотації, пов’язані з типовим сприйняттям певного імені в культурі. Наприклад, жіноче ім’я Єва набуло узагальнюючого значення «жінка взагалі». Така назва компанії, яка за­ймається продажем парфумерії та косметики, фактично містить вказівку на цільову групу зазначеного виду діяльності, тобто імплікується звертання до потенційного адресата. Крім того, трансонімізації можуть зазнавати імена конкретних історичних осіб, в основі чого лежить, з одного боку, меморіальна функція, а з іншого – актуалізація оцінних конотацій, пов’язаних з діяльністю особи (фабрика сувенірної про­дукції «Леся Українка», кінно-спортивний клуб «Болівар»). Інформативний компо­нент таких назв є нульовим, натомість на перший план виходять експресивна та естетична функції [8].

Трансонімізація міфонімів в одних випадках відбувається на підставі метоні­мії, а саме – опосередкованої вказівки на сферу діяльності компанії. Наприклад, назву «Деметра» отримує сільськогосподарська компанія, тобто віднесення до га­лузі діяльності відбувається через асоціацію з функціями відповідної римської бо­гині. Подібний механізм номінації спостерігаємо в разі назви медичного приватно­го підприємства «Ескулап». Однак здебільшого зв’язок між ергонімом та міфонімом, який лежить в основі першого, має дуже загальний характер. Мабуть, слід ви­знати, що підставою для перенесення назви є її екзотичність, тобто небуденність, що може підвищувати рівень цікавості з боку адресата. Отже, такі ергоніми насам­перед виконують апелятивну та естетичну функції. Деякі з міфічних назв відзнача­ються в ергономіконі значною популярністю. Так, назву «Астарта» отримали компанії у галузі сільського господарства, будівництва, страхування, засобів захис­ту рослин, тваринництва; «Зевс» – підприємства, які займаються алкогольними на­поями, м’ясною продукцією, транспортними механізмами, правовою допомогою тощо. Подібні мотиви номінації спостерігаємо також у разі астронімів, які, як пра­вило, переносяться не на підставі суміжності референтів, а виключно з метою акти­візації тих позитивних конотацій та рівня інтересу до об’єкта, які викликає косміч­на сфера. Слід зазначити, що поширення космічних назв у ергономіконі безпосере­дньо пов’язане з початком ери освоєння космосу, що сприяло широкій впізнаваності термінологічної лексики цієї сфери в мовній спільноті, при цьому без втрати її екзотичного характеру [8].

Саме ці два чинники (впізнаваність та екзо­тичність) лежать в основі значної кількості випадків трансонімізації та онімізації, оскільки, з одного боку, існує значна вірогідність того, що адресат вже знайомий з такими лексемами (принаймні, вони перебувають на периферії його словникового запасу), а з другого боку, для більшості членів мовної спільноти відповідний рефе­рент перебуває поза межами безпосереднього мовного досвіду або має дуже розми­тий характер [6].

Так само як і у разі трансонімізації інших розрядів ономастики, у ряді випад­ків простежується широке використання одного і того ж астроніма на позначення різних підприємств. Зокрема, назву «Оріон» мають компанії, які займаються видо­бутком нафти, сільськогосподарською технікою, працевлаштуванням, легкою про­мисловістю. Зв’язок між сигніфікатами астронімів та ергонімів має місце лише у поодиноких випадках. Наприклад, «Сиріус» як назва авіакомпанії відсилає до пев­ного тематичного поля, членом якого є відповідний астронім. Тобто використання астронімів у функції ергонімів зумовлюється виключно естетичною функцією, яка, безумовно, є засобом впливу на адресата.

Як вже зазначалося, ще одним способом утворення ергонімів є онімізація апелятивів. Переходити до розряду ергонімів можуть лексеми, які належать до різ­них тематичних груп, що в першу чергу визначається сферою діяльності відповід­ної компанії. Всі випадки онімізації ми поділяємо на метонімію, метафору та сим­волізацію. При цьому можна виділити декілька типових метонімічних переходів, характерних для номінації ергонімів. Зокрема, як власні назви підприємств викори­стовуються апелятиви на позначення: 1) місця діяльності («Кузня», «Земля», «Ак­ваторія»); 2) предмета діяльності («Абразив», «Агат», «Ензим», «Коровай», «Нор­ка»); 3) назви професії («Верстатник», «Котельник»); 4) назви адресата діяльності («Ветеран», клініка лазерної медицини «Естет», «Школярик»); 5) організаційної форми діяльності («Альянс», «Ліга»). Типовою моделлю номінації є також викорис­тання тих апелятивів, які мають відношення до сфери діяльності підприємства або організації: «Аркуш», «Палітра» (поліграфія); «Аваль» (банк); інвестиційний фонд «Заповіт». Отже, метонімічні назви в першу чергу виконують інформативну функ­цію, до якої можуть додаватися також експресивна або естетична у разі наявності таких конотацій в апелятивів [6].

Метафора загалом не є типовим способом утворення ергонімів. Як правило, метафоризація відбувається на рівні не окремого слова, а словосполучення: «Дари сонця», дитяча громадська організація «Квіти майбутнього», авіаційна компанія «Пятий океан». Метафори виконують насамперед експресивну та емотивну функ­цію, що призводить до збільшення ілокутивного впливу на адресата. Виникає зако­номірне питання, чому попри значний потенціал впливу метафори на кінцевого ад­ресата, що є істотним у рекламному дискурсі, вона відіграє периферійну роль у но­мінації ергонімів. Причина, на нашу думку, полягає в глибинних відмінностях пе­ренесення значень між метонімією та метафорою. Як зазначала Н. Д. Арутюнова, метафора, швидше, орієнтована на позицію предиката у реченні [8] і тому за визначенням не може виконувати функцій суб’єкта, що є істотним для розгляданого типу власних назв. Натомість метонімія є зручним типом переносу, оскільки утворені таким чином ергоніми викликають асоціації з усім сценарієм певного виду діяльності загалом. Наприклад, така назва як «Голографія» відсилає до предмета діяльності, а опосередковано до можливих її учасників, тобто виробників та одер­жувачів відповідної продукції. Сильним боком метонімічних назв є значне інфор­мативне наповнення, тобто вони є ідеальними з точки зору принципів і максим ко­мунікації, оскільки задовольняють їхнім критеріям. Насамперед йдеться про прин­цип кооперації в комунікації та вимогу релевантності і ясності повідомлення. У цьому контексті звертає на себе увагу також факт, представленості серед метоні­мічних ергонімів основних компонентів мовленнєвого акту: адресант і адресат по­відомлення, саме повідомлення (у даному разі – предмет діяльності), місце здійс­нення діяльності. Проте саме з огляду на такий інформативний характер метонімія обмежує можливості впливу на адресата повідомлення через відсутність у подібних назв емоційної та слабкої чи взагалі відсутньої оцінної складової, притаманних ергонімам, утвореним в інший спосіб.

Саме експресивна, емоційна та персуазивно-маніпулятивна функції лежать в основі виникнення від апелятивних ергонімів символічного характеру. Типовими випадками є використання таких семантичних класів зі стійкими позитивними конотаціями:

1) назви рослин («Астра», «Едельвейс», «Крокуси», «Акація»),

2) назви каменів («Кристал», «Алмаз-М», «Агат» ),

3) назви тварин («Чайка», «Філін», «Бі­лий тигр», «Горлиця»),

4) оцінна лексика («Абсолют», «Елегант», «Лоск»),

5) мис­тецькі терміни («Акорд», «Блюз», «Аркада»), а також деяких інших розрядів [6].

Від­мінності символічних назв від метонімії є очевидними. Внутрішня форма ергоніма у цьому разі жодного інформативного навантаження не несе і не відсилає до відпо­відного референта. Розмежування між метафорою та символізацією слід, на нашу думку, проводити на підставі наявності або відсутності мотивованості на рівні апелятивів. Якщо метафора містить порівняння по відношенню до одного з компонентів референційної ситуації, то апелятиви, які лежать в основі символічних назв, за­галом не вступають у зв’язки із компонентами тематичного поля та фрейму, пов’язаного з діяльністю суб’єкта. Вони взагалі не відносять до денотативного компонента значення, а радше засновуються на позитивних конотаціях сигніфіката [8].

Особливо це стосується так званих оцінних предикатів, які потенційно можуть бути використані в безмежній кількості ситуацій, що і є однією з причин широкого за­стосування цієї групи апелятивів для утворення назв суб’єктів діяльності різних сфер. Якщо в разі метонімічного утворення ергоніма можливі випадки онімізації обмежуються кількістю членів відповідного тематичного поля, то в символічній ролі може виступати будь-яке слово, що належить до одного з вищеназваних роз­рядів. Однак при цьому необхідно зробити застереження, що у деяких випадках апелятиви зазначених вище класів переносяться до ергономікону шляхом метафо­ризації. Наприклад, безумовним є порівняння компанії «Ягуар», яка займається охороною підприємств, із відповідною твариною. Натомість однойменна фірма в галузі виробництва деревообробної продукції належить до символічного типу.

Як зазначалося вище, ергоніми можуть виникати не лише внаслідок зміни семантики вже наявних мовних одиниць. Продуктивним способом їх утворення є також різні типи складання слів, використання яких інтенсифікувалося останнім часом також серед апелятивної лексики [2].

Утворення нових складних слів є характерним для назв банків («Укрексімбанк», «Промбанк», «Укрпромбанк», «При- ватбанк»), туристичних агентств («Паллада-авіатур», «Алекс-тур», «Арт-тур»), а також компаній, що працюють в різних галузях промисловості («Євроліс», «Побут- радіотехніка», «Облагрохім») тощо. У структурному аспекті утворені таким чином ергоніми слід поділяти на складноскорочені ергоніми («Енергомаш», «Укрнафтоторгсервіс»), назви утворені за допомогою основоскладання («Дніпро- шина», «Нафтосервіс») та словоскладання («Омега-Київ», «Київметал»). Останні проявляють варіативність у графічному оформленні, тобто в написанні разом, через дефіс або окремо («Медіашторм», «Сталь профіль», «Метал-холдинг», «Бучач- цукор», «Стандарт парк», «Браво маркетинг»). Фонетично однакова назва в разі двох відмінних суб’єктів може отримувати різні варіанти графічного оформлення: «Асторія Люкс» vs «Асторія-люкс». Слід зазначити, що така неусталеність напи­сання не є специфікою ергономікону, подібні тенденції, зустрічаємо в сучасній українській мові серед лексики іноземного походження. Необхідно вказати на те, що ця варіативність має також деякі екстралінгвістичні причини, а саме – законода­вчі вимоги стосовно неможливості використання одного найменування для різних суб’єктів діяльності, при цьому юридично назви «Арт-сервіс» та «Артсервіс» є різ­ними назвами [6].

У свою чергу складноскорочені ергоніми є гетерогенними в структурному пла­ні, оскільки скорочення можуть зазнавати як обидва елементи, так і лише один з них («Агротехресурс», «Дніпроважмаш», «Коломиясільмаш»). Загалом такий тип утво­рення назв підприємств був характерним для радянської епохи, що пояснюється ви­конанням ергонімами в цей період винятково інформативної функції [8].

Серед ергонімів також зустрічаються абревіатури ініціального характеру. З одного боку, мова йде про використання паралельно повної назви – словосполучення, про що мова піде далі, та його скорочення з метою економії ре­сурсів поза межами офіційно-ділової сфери, а з іншого боку, наявні ергоніми, для яких ініціальна форма є вихідною. Ініціальні абревіатури в одних випадках утво­рюються в Україні: «В. М.» («Витратні матеріали»), ИТИС («Информационные технологии, информационные системы»), а в інших – запозичуються у формі, якої вони набули в іншій мові: ПЗУ (від польськ. Powszechny Zaklad Ubezpieczeniowy «Загальна страхова компанія»), «ІНГО Україна» (від англ. INGO — International Network of Guarantees and Obligations «Міжнародна мережа гарантій та зобов’язань») [6].

Крім розглянутих вище типів складних слів, зустрічаються також випадки те­лескопії, які однак не є частими: «Акварена плюс», «Компьютерра». Їхня поява є одним із проявів мовної гри – поширеної на сучасному етапі стратегії комунікації.

Мотивація складних назв має здебільшого прозорий характер, причому наяв­ність двох або трьох коренів дозволяє значно посилити їхню інформативну напов­неність, оскільки така структура забезпечує віднесення ергоніма одразу до декіль­кох тематичних полів. Частою моделлю є поєднання географічного компонента та вказівки на сферу діяльності: «Дніпробуд», «Кримтрансгаз», «Київміськбуд»; або виключно зазначення предмета діяльності: «Ремпобуттехніка», «Енерготранс- буд». Крім того, складні ергоніми також можуть виконувати експресивну та персуазивно- маніпулятивну функції в разі використання коренів або слів з оцінним зна­ченням: «Престиж-тур», «Мрія-інвест», «Автолюкс» [2].

Однак не всі ергоніми, які належать до типу нових слів, піддаються члену­ванню з точки зору морфології сучасної української мови. Частина з них містить елементи, що повторюються в ергономіконі, однак є відсутніми в загальних назвах. Виходячи із системного характеру будь-якої мовної підсистеми, ми пропонуємо на­зивати їх ергонімними формантами, семантичне навантаження яких полягає саме у віднесенні лексеми до класу ергонімів тієї або іншої сфери діяльності. До них, зокре­ма, належать такі: мікс («Термікс», «Мегамікс», «Бетафамікс»); мекс («Будімекс», «Вітамекс», «Демекс»); текс («Авіатекс, «Демітекс», «Елітекс») та багато інших. Подібні елементи, які розглядаються під назвою «константи», характерні не лише для ергонімів, але й для деяких видів прагматонімів, зокрема товарних знаків [3].

Формальну класифікацію ергонімів-словосполучень можливо проводити за декількома критеріями. По-перше, вони поділяються на сурядні та підрядні. Перші становлять незначну в кількісному плані групу: «Авто та житло», «Будівельні технології та системи», «Допомога та захист». Компоненти таких словосполу­чень, як правило, називають предмет діяльності відповідного суб’єкта, виконуючи винятково інформативну функцію. Підрядні словосполучення в основній своїй масі належать до атрибутивного типу, граматичні форми вираження при цьому варію­ються. Найпоширенішими моделями є такі:

1) двочленні прикметниково-іменникові («Агроторговий дім», «Вентиляційні системи»);

2) іменниково-іменникові («Світ сувенірів», «Глини Донбасу»);

3) багаточленні іменниково-прикметникові («Аграрний союз Донбасу», «Бердянський завод сільськогосподарської техніки», «Виноградівський завод залізобетонних виробів»);

4) багаточленні іменниково-прийменникові («Агентство з питань банкрутства», «Канцтовари на Подолі»,

5) іменниково-нумеральні («Шість континентів») [6].

Як видно із наведених прикладів, більшість ергонімів-словосполучень виконують ін­формативну функцію, однак притаманними їм є також деякі інші. Зокрема, у ряді випадків до складу словосполучень входить лексика з позитивними оцінними конотаціями, які не мають безпосереднього відношення до діяльності підприємства. У цьому разі назва виконує радше естетичну та експресивну функції («Морська сві­жість», «Зоря Приазов’я»). В інших випадках спостерігаємо зазначення в ергонімі номінатора або адресата його діяльності: «Ваш аудит», «Ваш адвокат», «Добрий господар», «Моя газета». Використання в ергонімах особових займенників пов’язане, імовірно, з намаганням посилити їхню комунікативну спрямованість, діалогічність. У ряді випадків має місце нав’язування позитивної оцінки діяльності підприємства, що є проявом персуазивно-маніпулятивної функції («Веселе свято», «Крок у майбутнє») [6].

Речення-ергоніми є новим явищем у номінації суб’єктів діяльності, яке на да­ний момент перебуває на периферії підсистеми. Звертає на себе увагу факт викори­стання різних типів як двоскладних, так і односкладних речень. Двоскладні речен­ня, як правило, передають певну інформацію про діяльність суб’єкта («Євпаторія – дітям») або містять позитивну оцінку («Ви – особистість»). Серед односкладних значне місце займають імперативні речення («Давай відпочивай», «Зроби сам», «Сделай паузу»). Використання наказового способу в таких мовних одиницях, шви­дше за все, слід витлумачувати націленістю сфери економічних та соціальних від­носин на підтримання контакту з адресатом повідомлення. Таким чином, можна зробити висновок, що саме прив’язаність ергонімів до суспільно-економічної взає­модії визначає їхній більш комунікативний порівняно до інших розрядів ономасти­ки характер.

Одним із чинників, які визначають формальний тип ергоніма, є позалінгвістичний, а саме – належність суб’єкта діяльності до тієї або іншої сфери діяльності. Зок­рема, описовий характер мають назви державних установ та організацій («Держкомстат», Міністерство палива та енергетики); назви банків та інших фінансових установ («Укрпромбанк», «Аваль», «Надра»); назви промислових підприємств («Дніпрогідромаш», «Укртехмаш», «Термінал-Оіл»). В інших сферах діяльності по­силюється роль експресивності назв, їх спрямованості на адресата (ресторан «Да Він- чі», магазин «Арбат-Пасаж», перукарня «Акваріум» тощо).

В Україні власні назви – ергоніми представлені в основному  однокомпонентними, двокомпонентними й багатокомпонентними (описовими) конструкціями як традиційних, усталених моделей, так і у вигляді інноваційних утворень.

Наприклад, у назвах закладів харчування домінують однокомпонентні відантропонімні та відтопонімні найменування:

1) образно-символічний одиничний антропонім, що містить ім’я власника, його близьких чи рідних (як українські, так й іншомовні варіанти) – «Надія», «Лія», «Марічка», «Владислав», «Максим», «Стела», «Ніко», «Ірен» (частіше жіночі імена), а також літературних персонажів, історичних осіб, акторів, співаків тощо – «Шехерезада», «Данко», «Мальвіна», «Буратіно», «Лимерівна», «Ланцелот», «Челентано», «Sinatra», «Гамбрінус». Звичайно, ці відантропонімні ергоніми не дають уявлення про специфіку закладу. На думку М. В. Китайгородської, цей тип найменувань найбільш чисельний, але «референтний статус особи, захований за іменем, має передбачуваний характер (тому такі назви можна віднести і до групи номінацій, які не мають реальної мотивації)» [3];

2) власна географічна назва (макротопонім, полісонім, гідронім, мікротопонім тощо) – «Україна», «Волинь», «Київ», «Лучеськ», «Таллінн», «Ліон», «Шервуд», «Неополіс», «Любʼязь», «Капрі», «Форос», «Мадагаскар», «Атланта», «Оболонь», «Ла-Манш», «Світязь», «Ніагара», «Славутич», «Камелот». Деякі ергоніми цієї групи (назви кафе та барів) виражені відтопонімним ад’єктивом з мотивуючою ознакою за локальними характеристиками, який виконує функцію урбаноніма, тобто включення закладу в активну топосистему та закріплення його в ній: «Львівське», «Дубнівське», «Хмельницький», «Ювілейний», «Мирний» (розміщені на однойменних вулицях чи в мікрорайонах) [8].

Комунікативний простір в Україні містить значну групу ергонімів, які актуалізують назви рослин та тварин – «Кульбаба», «Берізка», «Соняшник», «Барвінок», «Ваніль», «Хурма», «Азалія», «Явір», «Лаванда, «Магнолія», «Шафран», «Базилік», «Любисток», «Вишенька», «Каштан», «Фламінго», «Какаду» тощо.

Звичайно, такі назви належать до лексики символічного характеру, але, на думку О. О. Белея, номінатори найчастіше послуговуються екзотичними назвими, а мотиваційною ознакою для них часто стають субʼєктивні, суто індивідуальні асоціації [2]. Ю. М. Деременда вважає, що такі ергоніми «містять позитивні конотації естетичної краси, неординарності, унікальності, ‹…› створюють позитивний асоціативний фон, відповідно приваблюють» [4].

Деякі одиничні онімізовані відапелятивні ергоніми вказують на спеціалізацію закладу – «Кавʼярня», «Латте», «Пельменна», «Блінчик» (напевно, доречно було б «Млинець»), «Гриль», «Буфет», «СушиЯмі», «Шоконель» (кавʼярня, майстерня шоколаду), але їх зовсім небагато (напевно, номінатори вважають, що такі назви не приваблюють потенційних клієнтів) [3].

Частина назв має культурно-національну конотацію (переважно вони називають українські реалії) – «Вулик», «Хутір», «Хутірець», «Корчма», «Колиба», «Хатинка», «Горище», «Подвірʼя», «Майдан», «Живень», «Панич», «Теревені», «Образ», «Мандри», «Зустріч», «Водограй» тощо, а також «Трактир» (російська кухня); «Чевермето» (ресторан болгарської кухні), «Кнайпа» (пиво та традиційна німецька кухня) тощо [3].

Окрему групу становлять запозичення з інших мов – «Фієста», «Сінема», «Марсо», «Неофіт», «Орієнт», «Альтаміра», «Корида», «Лагуна», «Сафарі», «Олеміра» та ін., які найімовірніше виконують естетичну функцію. Часто це лексеми внутрішньо не мотивовані.

Порівняно незначна група ергонімів актуалізує назви споруд (зовнішній вигляд закладів нагадує споруду, заявлену в назві) чи геологічні поняття – «Колізей», «Вежа», «Піраміда», «Скеля», «Печера», «Бурштин» тощо [3].

Двокомпонентні назви закладів харчування представлено двома продуктивними моделями – прикметник+іменник та іменник+іменник.

Переважають ергоніми, виражені метафоричним словосполученням прикметник + іменник, серед яких вирізняються колірні прикметники золотий («Золотий дукат», «Золотий дракон», «Золотий ключик», «Золоте яблуко», «Золоте руно», «Золота підкова»), чорний («Чорний кіт», «Чорна королева»), червоний («Червоне сонце»), білий («Білий рояль»), жовтий («Жовтий човен»), срібний («Срібні лелеки»). Як видно, до основної функції прикметника (вираження ознаки) номінатори додають функцію оцінки, наголошуючи на якості послуг. А також використано інші атрибутивні словосполучення – «Княжий двір», «Гостинний двір», «Козача левада», «Старий полковник», «Стара пристань», «Стара підкова», «Пивна хата», «Хмільна бочка», «Медова хата», «Монастирська дорога», «Зоряний едельвейс», «Бравий Швейк», «Українські страви» та ін., деякі з них засвідчують відродження національної культури, традицій, звичаїв [3].

Трапляються й нумеративні двокомпонентні сполучення з символічними числами три та сім: «Третій кухоль», «Третім будеш?», «Сьоме небо».

Частотними є прийменниково-відмінкові конструкції (дво- та трикомпонентні):

а) прийменник у + антропонім: «У Івана», «У Михайла», «У Миколи»;

б) прийменники у, до, біля + апелятив: «У кума», «У тата», «До сусідів», «До спілки», «Біля калини»;

в) прийменник над + гідронім: «Над Стиром»;

г) іменник + прийменники у, на + іменник: «Льох у свата», «Шинок на колесах», а також іменник + прийменник у + іменник + іменник : «Брама у світ смаків» [3].

Як відомо, багатокомпонентні назви передають ускладнену ознаку явища чи поняття, на що вказують їхні додаткові характеристики. Але такі назви нечастотні, можемо назвати лише один ергонім – «Ресторація швидкого харчування». Окремо слід сказати про назви піцерій. У цих найменуваннях домінують лексеми італійського походження, які і вказують на специфіку закладу (як однокомпонентні, так і двокомпонентні), оскільки ця страва італійська – «ТаранТелла», «Беніссімо», «Сан-Ремо», «Фелічіта», «Presto Pizza», «Дядя Pizza» тощо [3].

Якщо надане імʼя банальне і не має яскраво вираженої індивідуальності, воно, як правило, не викликає емоцій у споживача і, як наслідок, не запамʼятовується. Розробник назви закладу повинен добре розуміти, що продукт його творчості є передусім повідомленням, яке подає мінімальну інформацію про обʼєкт.

Отже, ергоніми – особливий клас власних назв, унікальних за їх творенням, що й зумовлює потребу у всебічному дослідженні цих лексичних одиниць. Найбільша група представлена антропонімами (чоловічими та жіночими іменами, зрідка й прізвищами), менше найменувань, утворених від інших груп онімів, зокрема топонімів (макротопонімів, полісонімів та гідронімів), теонімів та міфонімів.

Сучасний український ергономікон становить у структурно- семантичному плані досить-таки мозаїчну картину, що зумовлено екстралінгвістич­ними чинниками, а саме – перехідним типом самої економіки, суб’єктами якої залишаються як старі, утворені ще в роки СРСР підприємства, так і нові компанії, відмінності між якими стосуються корпоративної культури та розуміння способів ведення бізнесу. З позиції державних установ та організацій, а також промислових підприємств, головним завданням назви є інформування про їхню діяльність, що пояснює широке використання назв описового типу (атрибутивних словосполу­чень, складених слів, метонімії).

Нові компанії, особливо ті, які працюють у сфері послуг та чия продукція націлена на кінцевого споживача, натомість дотримуються стратегії впливу на партнерів та клієнтів з метою забезпечення кращих результатів роботи. Тому у їхніх назвах описовість відходить на задній план, а на передній ви­ходять такі характеристики, як яскравість, індивідуальність, милозвучність, пов’язаність з приємними асоціаціями.

1. Алистанова Ф. Ф. Эргонимы современного русского языка как микросистема: дис. канд. филол. наук.: спец. 10.02.01 «Русский язык» / Ф. Ф. Алистанова. – Махачкала, 2011. – 178 с.
2. Белей О. О. Сучасна українська ергонімія: власні назви підприєств Закарпаття / О. О. Белей. – Ужгород: 1999. – 112 с.
3. Деременда Ю. М. Назви з рослинного і тваринного світу як етимони ергонімів / Ю. М. Деременда // Записки з ономастики: зб. наук. праць. – Одеса: Астропринт, 2012. – С. 22–30.
4. Емельянова А. М. Эргонимы в лингвистическом ландшафте полиэтнического города (на примере названий деловых, коммерческих, культурных, спортивных объектов г. Уфы): автореф. дис. канд. филол. наук: спец. 10.02.19 «Теория языка» / А. М. Емельянова. – Уфа, 2007. – 22 с.
5. Зимовець Г. В. Структурно-семантичні особливості ергонімів України / Г. В. Зимовець // Вісник Дніпрпетровського університету. Серія «Мовознавство». – № 11. – 2009. – Вип. 15. – Т. 3. – С. 28–33.
6. Кутуза Н. В. Фактор оцінки в процесах відтеонімної ергонімічної номінації / Н. В. Кутуза // Записки з ономастики. – Одеса: Астропринт, 1999. – Вип. 3. – С. 82–88.
7. Торчинський М. М. Структура, типологія і функціонування онімної лексики української мови: дис. д-ра філол. наук: спец. 10.02.01 «Українська мова» / М. М. Торчинський. – К., 2010. – 502 с.