Управління фінансами в компаніїосновні задачі,напрямки,функції фінансових і інших менеджерів і вищого керівництва

За умов ринкової економіки з її жорсткою конкуренцією, виживання та успішне функціонування підприємств багато в чому визначається здатністю менеджерів правильно розпорядитися наявними фінансовими ресурсами, примножуючи капітал і збільшуючи прибуток, вчасно спрогнозувати й уникнути банкрутства суб’єкта господарювання.

Управління фінансами є підсистемою загального управління господарсько-комерційною діяльністю підприємства, яка охоплює сукупність принципів, методів і форм організації управління всіма аспектами його фінансової діяльності і спрямована на реалізацію стратегічних і тактичних цілей підприємства. Управління фінансами безпосередньо пов’язане з виробничим та інноваційним менеджментом, менеджментом персоналу й деякими іншими видами функціонального менеджменту.

Найважливішою є роль управління фінансами у сфері корпоративного бізнесу. Тут діє закон переходу кількості в якість. Великому корпоративному бізнесу потрібен великий потік капіталу й відповідно великий потік споживачів продукції. При цьому в бізнесі переважають фінансові операції, пов’язані з інвестиціями, у тому числі з портфельним рухом і примноженням капіталу (траст, лізинг, селенг, транстінг). Тому без кваліфікованого фінансового менеджера великий корпоративний бізнес просто неможливий.

Основний зміст управління фінансами полягає в управлінні формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів суб’єктів господарювання та оптимізації обороту їх грошових коштів. Матеріальною основою фінансового менеджменту є грошовий оборот підприємства, який спричинює зміну форм вартості і супроводжується потоками платежів і розрахунків.

Метою роботи є вивчення системи управління фінансами в компанії: основні задачі, напрямки, функції фінансових і інших менеджерів і вищого керівництва.

Фінанси за своїм економічним змістом – складова економічних явищ і процесів, економічної системи в цілому. У теорії фінансів немає єдиної думки щодо визначення фінансів. Так, більшість економістів радянського періоду звужено трактує фінанси, відводячи їм роль розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту в процесі відтворення. Це, на їх погляд, зумовлено тим, що у теоретичному плані на стадії будівництва комуністичного суспільства сфера дії фінансів має звужуватися разом із звуженням товарно-грошових відносин, які повинні поступово відмирати. А визнання дії закону вартості та інших економічних законів з’являлось поступово. Таке визнання мало місце лише в другій половині двадцятого століття [3, с.56].

В економічній теорії та теорії фінансів сьогодні переважає трактування фінансів як системи економічних, грошових, виробничих відносин. Згідно з цими теоретичними положеннями спочатку існують економічні, грошові відносини, потім на них накладається категорія фінансів, з чого і виводиться її економічна суть. Але пізнання  економічних відносин поза їх кількісного вимірювання за допомогою грошового вимірника неможливе. В цьому зв’язку неможливо визначити межу фінансів в економічній системі.

Зарубіжна фінансова наука трактує фінанси досить широко, не обмежуючись конкретними чіткими рамками економічних відносин: де існують товар і гроші, там є фінанси. У наукових дослідженнях зарубіжних авторів фінанси виступають як категорія економічного життя, що є невід’ємною частиною ринкової економіки.

Фінанси в Україні розглядають як економічну категорію у системі грошових відносин, що відображають створення, розподіл і використання фондів фінансових ресурсів (на макрорівні – валового внутрішнього продукту й національного доходу, на мікрорівні – виручки й прибутку) для задоволення суспільних інтересів і потреб [2, с.339].

У дослідженні суті фінансів панують дві концепції:

– розподільча;

– відтворювальна.

Розподільча концепція обмежує сферу дії фінансів розподільчою стадією відтворення, в той час як фінанси опосередковують рух валового внутрішнього продукту на всіх стадіях відтворювального циклу. Крім того, в розподільчих відносинах беруть участь різні економічні категорії.

Найбільш обґрунтованою є друга концепція, вона за своїм змістом поглинає першу (розподіл є однією із сторін відтворення). Відтворювальна концепція поєднує розподільчі та виробничі відносини, досліджує фінанси у тісному зв’язку з кругооборотом виробничих фондів, процесами створення і розподілу новоствореної вартості. Але слід підкреслити, що роль фінансів на кожній стадії відтворювального процесу має свої відмінні риси, виявляється по-різному.

Єдиною суттєвою ознакою фінансів підприємств, яка відрізняє їх від інших економічних категорій, є формування і використання фондів фінансових ресурсів у процесі руху вартості товарів, робіт, послуг. Отже, фінанси підприємств – це система економічних відносин, що функціонують у сфері товарно-грошового обігу, мають розподільчий характер, пов’язані з формуванням і використанням фондів фінансових ресурсів у процесі руху вартості валового внутрішнього продукту.

Поняття менеджменту і фінансів, незважаючи на чималу історію науки, сьогодні остаточно не з’ясовані. Не викликає сумніву французьке походження цього поняття як процесу управління та англо-американське походження цього терміну. Причому його застосовують, як правило, в тому випадку, коли йдеться про бізнес. Хоча воно означає певну функцію, сферу діяльності людей, науку.

З позицій бізнесу (підприємництва) поняття управління розглядається, щонайменше, з трьох позицій [3, с.90]:

– як система економічного управління;

– як орган (апарат) управління;

– як форма підприємницької діяльності.

В найбільш загальному плані термін “управління” означає керівництво, завідування тощо. Тому можна сказати, що управління представляє собою цілеспрямований вплив на діяльність всіх працівників організації для успішного досягнення встановлених цілей шляхом продуктивного використання наявних ресурсів.

Поєднуючи поняття “фінанси” та “управління”, можна визначити фінансовий менеджмент як процес управління формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів суб’єкта господарювання та оптимізації обороту його грошових коштів з метою найбільш повної реалізації цілей підприємства.

Під управлінням фінансами розуміють процес впливу на фінансові відносини, фінансові ресурси, їх організацію для здійснення ефективної фінансової політики. Крім того, управління фінансами можна визначити як сукупність органів апарату управління всіх рівнів та їх управлінських дій. Тобто, управління фінансами є комплексне поняття, яке відображає використання фінансів як важелю впливу на процес суспільного відтворення. Такий вплив може бути кількісним і якісним [9, с.115].

Кількісний вплив відбувається за допомогою фінансового механізму, коли збільшується або зменшується частка доходу підприємства в національному доході, тим самим стимулюється чи обмежується його розвиток.

Якісний вплив полягає в тому, що зростає зацікавленість у збільшенні фінансових ресурсів, в кінцевих результатах фінансово-господарської діяльності суб’єктів фінансових відносин. Тому в ринковій економіці важливе значення має процес формування, розподілу і використання фінансових ресурсів безпосередньо у господарюючого суб’єкта.

Поняття “управління фінансами” пов’язують з управлінням на рівні держави чи галузі. На рівні підприємств різних організаційних форм та різних форм власності найчастіше використовують поняття “фінансовий менеджмент” [11, с.305].

На сьогодні в економічній літературі відсутнє однозначне тлумачення поняття управління фінансами, або фінансового менеджменту.

На нашу думку, фінансовий менеджмент спрямований насамперед на управління фінансовими ресурсами та фінансовими відносинами, які виникають між господарюючими суб’єктами у процесі руху фінансових ресурсів .

Відповідь на питання, як саме керувати цим рухом та відносинами, є змістом фінансового менеджменту, який власне і є процесом визначення мети управління фінансами й здійснення впливу на них методами та важелями фінансового механізму. Саме від рівня організації фінансового менеджменту залежить, наскільки своєчасно, з мінімальними витратами, без втрати незалежності підприємство буде забезпечене коштами, необхідними для його раціонального оснащення і нормальної господарської діяльності, а також контролем за ефективним використанням коштів і рентабельністю операцій.

В теоретичному аспекті фінансовий менеджмент представляє собою систему розробки і реалізації управлінських рішень щодо формування, розподілу і використання фінансових ресурсів підприємницьких структур і організацій, обігу їх грошових коштів. Названа система має певні методи та певні принципи. До таких основних принципів І.А. Бланк [1, с.28] відносить:

– інтегрованість із загальною системою управління підприємством;

– комплексний характер формування управлінських рішень;

– високий динамізм управління;

– варіантність підходів до розробки окремих управлінських рішень;

– орієнтованість на стратегічні цілі розвитку підприємства.

Фінансовий менеджмент – це управління фінансами підприємства, спрямоване на досягнення його мети за допомогою певних методів.

Фінансовий менеджмент як наука сформувався в середині двадцятого століття в країнах з ринковою економікою за наступних передумов.

Таким чином, наукова школа фінансового менеджменту почала формуватись у зв’язку з посиленням ролі фінансового капіталу, формуванням фондового ринку. Саме тоді управління капіталом стало окремою функцією управління і відокремилося в структурі підприємства, компанії. Передумовою виникнення фінансового менеджменту як науки був досить високий рівень розвитку економічної науки в цілому.

Управління фінансами – це сукупність прийомів, методів і засобів, що використовуються для підвищення прибутковості підприємства і мінімізації ризику неплатоспроможності [4, с.31].

Таким чином, основною метою управління фінансами або фінансового менеджменту є одержання максимальної вигоди від функціонування підприємства в інтересах його власників.

Для досягнення цієї мети фінансовим менеджерам необхідно вирішити наступні завдання:

– постійно підтримувати поточну платоспроможність (ліквідність) підприємства, тобто своєчасно виконувати поточні зобов’язання за рахунок оборотних активів;

– прагнути зростання рентабельності власного капіталу, тобто збільшувати прибуток на кожну грошову одиницю вкладених засновниками коштів;

– підтримувати платоспроможність в довгостроковому періоді, тобто виконувати зобов’язання перед інвесторами та кредиторами, які мають довгострокові вкладення в підприємства;

– забезпечувати фінансовими ресурсами процеси розширеного відтворення.

Зміст фінансового менеджменту полягає в ефективному використанні фінансового механізму для досягнення стратегічних і тактичних цілей підприємства .

Фінансовий механізм підприємства – система управління фінансовими відносинами підприємства через фінансові важелі за допомогою фінансових методів.

Фінансові важелі – це набір фінансових показників, через які керуюча система може впливати на господарську діяльність підприємства.

Сформулюємо цілу систему цілей управління фінансами, що різняться за ступенем формалізації і можливостями кількісної оцінки [7, с.54]:

• виживання підприємства в умовах банкрутства;
• лідерство в боротьбі з конкурентами;
• максимізація ринкової вартості підприємства;
• стійкі темпи зростання економічного потенціалу підприємства;
• зростання обсягу виробництва і реалізації;
• максимізація прибутку;
• мінімізація витрат;
• забезпечення рентабельної діяльності;
• ідентифікація, оцінка і управління фінансовими ризиками.

Пріоритетність цих цілей по-різному пояснюється існуючими теоріями організації бізнесу.

Найбільш відомою є теорія, згідно з якою підприємство повинно працювати таким чином, щоб забезпечити максимальний доход його власникам (теорія максимізації прибутку).

Інші дослідники обґрунтовують концепцію, згідно з якою в основі діяльності підприємства та його керівництва покладено прагнення до зростання обсягу виробництва та збуту.

Будь-якому підприємству в тому чи іншому ступені властива розбіжність між функцією володіння і функцією контролю. Це призвело до виникнення ряду управлінських теорій.

В основі таких теорій (найбільш відомою є “Теорія передачі повноважень” або “Агентська теорія”) – лежить протиставлення інтересів власників підприємства і його управлінського персоналу. Їх інтереси далеко не завжди співпадають [2, с.45].

Різновидом цієї теорії є “Теорія зацікавлених осіб”, яка стверджує, що цілями функціонування будь-якого підприємства є гармонізація конфліктних цілей юридичних і фізичних осіб, які мають пряме або непряме відношення до підприємства – акціонерів, управлінського персоналу, контрагентів, державних органів. Підприємство повинно, зокрема, не лише піклуватись про одержання максимального прибутку, а й про соціальне становище своїх працівників.

Однак найбільше розповсюдження в останні роки отримала “Теорія максимізації багатства (добробуту) акціонерів”. Розробляючи цю теорію, виходили з припущення, що жоден із існуючих критеріїв (наприклад, рентабельність, обсяг виробництва тощо) не повинен розглядатись в якості узагальнюючого критерію ефективності рішень фінансового характеру. Такий критерій повинен:

а) базуватись на прогнозуванні доходів власників підприємства;

б) бути обгрунтованим, зрозумілим і точним.

Вважається, що цим умовам в більшому ступені відповідає критерій максимізації власного капіталу. Цей підхід базується на відповідній ідеї розвитку суспільства (досягнення розквіту суспільства через приватну власність).

Фінансовий менеджмент є головною складовою частиною загальної системи корпоративного управління, однією з найважливіших сфер діяльності будь-якого підприємства. Він спрямований на управління фінансовими потоками між суб’єктами господарювання в процесі руху фінансових ресурсів.

Фінансовий менеджмент компанії – це система принципів і методів розроблення та реалізації управлінських рішень, спрямованих на досягнення його стратегічних і тактичних цілей: постійне зростання прибутку, раціональне його використання, максимізацію ринкової вартості підприємства [5, с.90].

Особливістю фінансового менеджменту компанії є відокремлення функції володіння капіталом (який належить широкому колу юридичних і фізичних осіб – акціонерам) від функції управління, яка переходить до рук фахівців – менеджерів.

Фінансовий менеджмент компанії направлено на реалізацію двох основних цілей [6, с.93]:

а) проміжної – забезпечення постійної платоспроможності підприємства як умови його існування;

б) кінцевої – максимізація добробуту власників підприємства. За досягненням першої уважно стежать кредитори фірми, за досягненням другої – акціонери.

Для досягнення зазначених цілей необхідно вирішувати такі завдання:

– забезпечувати приріст рентабельності власного капіталу, тобто збільшувати прибуток на кожну грошову одиницю вкладених акціонерами коштів;

– забезпечити зростання ринкової ціни (курсу) акцій акціонерного товариства;

– постійно підтримувати поточну платоспроможність (ліквідність) компанії, тобто вчасне виконання поточних зобов’язань за рахунок обігових коштів;

– підтримувати структуру капіталу, що забезпечує платоспроможність у довгостроковому періоді, тобто виконання зобов’язань перед інвесторами і кредиторами, які мають довгострокові вкладення в акціонерні товариства.

До основних функцій фінансового менеджменту компанії [6, с.94]:

– аналіз, оцінювання і прогнозування фінансового стану;

– управління інвестиційною діяльністю (реальними та фінансовими інвестиціями);

– управління фінансовою діяльністю (власним і позиковим капіталом);

– управління обіговим капіталом (поточне фінансування діяльності акціонерного товариства);

– фінансове планування (складання фінансових планів і бюджетів).

Кожна з функцій включає кілька підфункцій, що узагальнені в табл. 1.

Таблиця 1

Основні функції і підфункції фінансового менеджменту компанії [5, с.226]

Продовження табл. 1

Фінансовий менеджмент компанії як система складається з двох підсистем [8, с.90]:

– об’єкта управління (керована підсистема);

– суб’єкта управління (підсистема, що управляє).

Об’єктом фінансового менеджменту є сукупність умов здійснення грошового обороту кругообігу вартості, руху фінансових ресурсів і фінансових відносин між господарюючими суб’єктами та їх підрозділами в господарському процесі.

Суб’єкт управління – це спеціальна група людей (фінансова дирекція як апарат управління, фінансовий менеджер як керівник), яка за допомогою різних форм управлінської дії здійснює цілеспрямоване функціонування об’єкта. Фінансові відносини підприємства, що виникають всередині підприємства як системи, і відносини із зовнішнім середовищем є основним об’єктом управління фінансами.

Фінансова робота складається з процедур різного рівня складності та відповідальності.

Перший рівень ставить наступні задачі [11, с.45]:

а) прийняття фінансових рішень по перспективах розвитку підприємства і поточній діяльності;

б) залучення джерел інвестування та їх використання; в) проведення фінансової політики.

Другий рівень ставить наступні задачі [11, с.45]:

а) здійснення фінансових розрахунків;

б) оформлення фінансових документів; в) складання звітності тощо.

Задачі першого рівня вирішують керівники вищих ланок управління і лише частково делегуються нижчим ланкам.

Задачі другого рівня, як правило, делегуються.

Підприємство обирає зручну для нього форму організації фінансової роботи, виходячи з конкретних умов господарювання, структури управління, наявності територіально відокремлених підрозділів (філій, представництв).

Організаційний механізм господарювання – це сукупність правил, організаційно-правових нормативів і стандартів, що визначають та регулюють структуру фінансового управління.

Він також включає в себе:

– обов’язки, права та відповідальність органів управління і управлінських працівників, організацію процесу їхньої діяльності;

– розподіл робіт між різними виконавцями;

– оснащення управлінської праці засобами оргтехніки, чисельність працівників в управлінні, матеріальне і моральне стимулювання їхньої праці.

Отже, організаційний механізм охоплює організацію структури управлінської системи і організацію процесу функціонування системи, якою управляють.

Організація фінансового управління підпорядковується певним емпіричним правилам [6, с.164]:

• єдність мети;
• розумна ієрархія;
• стійкість;
• безперервне удосконалення;
• пряме підпорядкування;
• обсяг контролю;
• порівнянність, відповідність даним повноваженням;
• виключення, пріоритет завдань;
• комбінування.

Централізованим елементом організаційного механізму є структура управління, за допомогою якої поєднуються різні центри фінансового управління, регламентуються внутрішні зв’язки і досягається стійка система службових взаємовідносин між структурними підрозділами і працівниками апарату управління.

Структура фінансового управління – це упорядкована сукупність взаємопов’язаних елементів системи, що визначає поділ праці і службових зв’язків між фінансовими підрозділами і працівниками апарату управління з підготовки, прийняття і реалізації управлінських рішень. Вона організаційно закріплює функції за структурними підрозділами та працівниками і регламентує потоки інформації у систему управлінської структури.

Відповідає за організацію фінансової роботи на підприємстві фінансова служба.

Під фінансовою службою підприємства розуміють самостійний структурний підрозділ, який виконує визначені функції в системі управління підприємством. Як правило, таким підрозділом є фінансовий відділ. Його структура і чисельність залежать від організаційно-правової форми підприємства, характеру господарської діяльності, обсягу виробництва та загальної кількості працівників підприємства.

Характер господарської діяльності та обсяг виробництва визначають величину грошового обігу, кількість платіжних документів, пов’язаних з розрахунками з іншими підприємствами, постачальниками і замовниками, комерційними банками, бюджетом. Кількість працівників впливає на обсяг касових операцій та розрахунків з працівниками і службовцями.

Основні напрями фінансової роботи на підприємствах – фінансове планування, оперативна і контрольно-аналітична робота [1, с.34].

На малих підприємствах фінансова робота може виконуватись фінансовим сектором в складі фінансово-збутового відділу чи бухгалтерії. На великих підприємствах фінансовий відділ складається з кількох груп, за якими закріплені визначені функції. Начальник відділу безпосередньо підпорядкований керівництву підприємством.

Наведена структура фінансового відділу в цілому відповідає змісту тієї фінансової роботи, яку необхідно виконувати на підприємстві для фінансування всіх затрат підприємства і здійснення розрахунків. Але вона значною мірою консервує недоліки, властиві управлінню підприємством в доринкових умовах господарювання. Такими недоліками є:

– зведення фінансової роботи на підприємстві до чисто оперативних завдань (оформлення розрахункових і платіжних документів, організація розрахунків з іншими підприємствами тощо);

– обмеження прав підприємств в області фінансового планування;

стягнення значної частини амортизаційних відрахувань і прибутку міністерствами в централізовані фонди і їх перерозподіл між іншими підприємствами.

В сучасних умовах господарювання фінансова робота набуває якісно нового змісту, що об’єктивно пов’язано зі зміною відносин власності і становленням підприємств різноманітних організаційно-правових форм, основаних на недержавних формах власності, в тому числі і в області ЗЕД.

На малих підприємствах з невеликими обігами і незначною чисельністю працівників функції фінансиста можуть бути об’єднаними з функціями бухгалтера, але на акціонерних товариствах наявність фінансової служби в системі управління підприємством є необхідною умовою.

В ринкових умовах господарювання важливими задачами фінансових служб є [4, с.28]:

• виконання зобов’язань перед бюджетом, банками, постачальниками, працівниками підприємства;
• організація розрахунків;
• контроль за використанням власних і позикових коштів;
• організація фінансового менеджменту.

Фінансовий менеджмент – це організація управління фінансовими потоками з метою найбільш ефективного використання власного і залученого капіталу і одержання максимального прибутку.

Фінансовий менеджмент – це розробка фінансової стратегії і тактики на основі аналізу фінансової звітності за допомогою системи показників і прогнозування доходів в залежності від зміни структури активів і пасивів підприємства.

Апарат управління фінансами – важлива частина загального апарату управління господарюючого суб’єкта. На великих підприємствах може бути створена фінансова дирекція на чолі з фінансовим директором чи головним фінансовим менеджером. Вона створюється за рішенням правління акціонерного товариства чи дирекції підприємства.

Підрозділами фінансової дирекції можуть бути фінансовий відділ, планово-економічний відділ, бухгалтерія, сектор економічного аналізу, відділ валютних операцій. Структура, функції і відповідальність всіх підрозділів, їх відносини з іншими ланками управління повинні визначатись Положенням про фінансовий відділ.

Функції фінансової дирекції [4, с.29]:

• забезпечення фінансування господарської діяльності підприємства;
• розробка фінансової програми розвитку підприємства;
• визначення інвестиційної політики;
• визначення кредитної політики;
• встановлення кошторисів витрат грошових коштів для всіх підрозділів підприємства;
• розробка валютної політики і забезпечення валютної доходності;
• фінансове планування, участь в складанні бізнес-плану;
• здійснення розрахунків з постачальниками, підрядчиками, банками, бюджетом;
• забезпечення страхування від фінансових ризиків;
• проведення трастових, лізингових та інших операцій;
• аналіз фінансово-господарської і зовнішньоекономічної діяльності;
• ведення фінансового обліку, складання бухгалтерського балансу та інших фінансових документів.

В залежності від розмірів підприємства і поставлених цілей перераховані функції можуть деталізуватись і розширюватись. Фінансовий менеджер і фінансова дирекція – це вища ланка управління фінансовим персоналом.

Завданням фінансового персоналу є пошук коштів і формування фондів та використання їх з метою отримання максимального прибутку для свого підприємства.

Обов’язки фінансового персоналу є наступними [8, с.82]:

1. Прогнозування і планування. Фінансовий персонал повинен взаємодіяти з працівниками інших відділів, під час прогнозування і складання перспективних планів.
2. Здійснення основних інвестиції та прийняття фінансових рішень. У підприємств, які мають успіх, спостерігається зростання обсягу продаж, що потребує інвестицій у виробництво. Фінансовий персонал повинен допомогти визначити оптимальний розмір продаж і обрати найкращий спосіб фінансування для придбання активів.
3. Взаємодія та управління. Фінансовий персонал повинен взаємодіяти з іншими працівниками з метою забезпечення найбільш ефективної діяльності підприємства.
4. Діяльність на фінансовому ринку. Фінансовому персоналу доводиться мати справу з операціями на ринку грошей та капіталів.

У фінансовій роботі на підприємстві головну роль відіграє фінансовий менеджер як фахівець в сфері фінансів. На великих підприємствах, в АТ працює декілька фінансових менеджерів, кожний з яких виконує визначені посадові обов’язки. Групу фінансових менеджерів очолює провідний фінансовий менеджер, а якщо таких груп кілька, – головний менеджер.

Професійний рівень фінансового менеджера визначається його знаннями в сфері фінансів і кредиту, банківської, біржової і фінансової діяльності, бухгалтерського обліку, вмінням аналізувати фінансову звітність підприємства. Фінансовому менеджеру необхідно орієнтуватись у валютному законодавстві, вміти працювати на фінансовому ринку.

Практика довела ефективність організації управління фінансами, коли поєднується делегування відповідальності за одержання доходу (прибутку) і надаються достатньо широкі повноваження в управлінні поточною діяльністю з централізацією прийняття фінансових рішень по розподілу та використанню фінансових результатів [5, с.17].

Прикладом такої організації управління є створення на підприємстві центрів відповідальності. В залежності від того, за які фінансові результати відповідають менеджери центру, розрізняють центри доходів, прибутку, затрат та інвестицій. Взаємозв’язок оплати праці працівників з відповідним запланованим для центру показником (виручка, прибуток, затрати) підвищує зацікавленість в результатах діяльності і сприяє поліпшенню фінансових результатів підприємства в цілому. Управління за центрами відповідальності характеризується чітким розподілом функцій між структурними підрозділами підприємства (відділами).

За результатами проведеного дослідження можна зробити наступні висновки:

1. Визначено, що під управлінням фінансами розуміють процес впливу на фінансові відносини, фінансові ресурси, їх організацію для здійснення ефективної фінансової політики. Крім того, управління фінансами можна визначити як сукупність органів апарату управління всіх рівнів та їх управлінських дій.
2. Встановлено, що для досягнення цієї мети фінансовим менеджерам необхідно вирішити наступні завдання: постійно підтримувати поточну платоспроможність (ліквідність) підприємства, тобто своєчасно виконувати поточні зобов’язання за рахунок оборотних активів; прагнути зростання рентабельності власного капіталу, тобто збільшувати прибуток на кожну грошову одиницю вкладених засновниками коштів.
3. Доведено, що фінансовий менеджмент є головною складовою частиною загальної системи корпоративного управління, однією з найважливіших сфер діяльності будь-якого підприємства. Він спрямований на управління фінансовими потоками між суб’єктами господарювання в процесі руху фінансових ресурсів.
4. Визначено, що особливістю фінансового менеджменту компанії є відокремлення функції володіння капіталом (який належить широкому колу юридичних і фізичних осіб – акціонерам) від функції управління, яка переходить до рук фахівців – менеджерів.
5. Обгрунтовано, що структура фінансового управління – це упорядкована сукупність взаємопов’язаних елементів системи, що визначає поділ праці і службових зв’язків між фінансовими підрозділами і працівниками апарату управління. Вона організаційно закріплює функції за структурними підрозділами та працівниками і регламентує потоки інформації у систему управлінської структури.

1. Бланк И. А. Основы финансового менеджмента : в 2 т. / И. А. Бланк. – К. : Ника-Центр. – Т. 1. – 2012. – 512 с.
2. Гавва В.Н. Потенціал підприємства: формування та оцінювання: Навчальний посібник / В.Н. Гавва, Е.А. Божко. – Київ: „Центр навчальної літератури”, 2014. – 224 с.
3. Горбонос Ф.В. Економіка підприємств: Підручник / Ф.В.Горбонос, Г.В. Черево. – К.: Центр навчальної літератури, 2012. – 463 с.
4. Грідчіна М. В. Управління фінансами акціонерних товариств : навчальний посібник / М. В. Грідчіна. – К. : А.С.К., 2015. – 384 с.
5. Коласс Б. Управление финансовой деятельностью предприятия. Проблемы, концепции и методы : учебн. пособие / Б. Коласс ; пер. с франц. под ред. проф. Я. В. Соколова. – М. : Финансы, ЮНИТИ, 2013. – 596 с.
6. Крайник О. П. Фінансовий менеджмент : навчальний посібник / О. П. Крайник, З. В. Клепикова ; Мін-во освіти України, Держ. ун-т “Львівська політехніка”. – К. : Дакор, 2013. – 260 с.
7. Крамаренко Г. О. Фінансовий менеджмент : підручник / Г. О. Крамаренко, О. Є. Чорна ; Дніпропетровський ун-т економіки та права. – К. : ЦНЛ, 2015. – 520 с.
8. Птащенко Л. О. Управління корпоративними фінансами : навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / Л. О. Птащенко. – К. : ЦУЛ, 2012. – 296 с.
9. Терещенко О.О. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання: Навч. посібник / О.О. Терещенко. – К.: КНЕУ, 2014. – 554 с.
10. Філімоненков О.С. Фінанси підприємств: Навчальний посібник / О.С. Філімоненков. – К.: Ельга, Ніка-Центр, 2012. – 360 с.
11. Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авто. вол. і наук. ред. проф. А.М.Поддєрьогін. 2-ге вид.. перерою. та доп. – К: КНЕУ. 2013. – 384 с.