Віртуальні технології в інформаційному бізнесі

Формування інформаційної економіки і створення умов для переходу до інформаційного суспільства поставило складні завдання щодо готовності суб’єктів економічної діяльності до інформаційної стадії розвитку. Становлення і розвиток е-економіки пов’язані з перенесенням  в електронне середовище мережі Internet різних видів соціально-економічної діяльності, а це означає. що бізнес-процеси здійснюються миттєво у будь-якій точці простору.

Сучасне підприємство функціонує в режимі реального часу і його робота синхронізована із індивідуальними потребами споживачів, а доступність потенційних клієнтів забезпечує отримання конкурентних переваг водночас з гнучким виробництвом та вузькою спеціалізацією.

Нова віртуальна організаційна форма бізнесу виникла як необхідність забезпечувати конкуренцію за обмежених ресурсів та фінансів з метою якнайшвидшої реалізації запитів клієнтів при введені нових технологічних інфраструктур.  Потенційні можливості економії витрат від візуалізації економічної діяльності підприємств зростають при розвантаженні бізнес-процесів організацій також на тих ринках, де довгий ланцюжок постачань і використання ІКТ дає змогу підприємствам скорочувати кількість посередників при укладанні та виконанні угод. У віртуальних організаціях витрати скорочуються на 10-25%.

На зміну традиційним підприємствам з ієрархічною функціонально-організаційною структурою приходять мережеві підприємства з можливостями їх постійної реорганізації та реінжинірингу бізнес-процесів, робота яких цілком зорієнтована на задоволення потреб індивідуального споживача в режимі реального часу.

Під впливом процесів глобалізації та міжнародної інтеграції, з розвитком новітніх інформаційних технологій та посиленням конкуренції виникає нова модель ведення бізнесу – віртуальне підприємство (далі – ВП). Особливо актуальною ця модель стає в умовах фінансово-економічної кризи, коли виникають проблеми з реалізацією виробленої продукції та спостерігається брак фінансових ресурсів.

Віртуальне підприємство – це форма організації реально існуючих, географічно розмежованих, господарюючих агентів, які працюють над спільним проектом, використовуючи новітні інформаційні технології. Ця форма організації поєднала у собі три основні фактори успішного бізнесу – “якість”, “ціну” і “час “. Вона проявила себе як новий підхід управління в методологічному і технічному аспектах, що дає змогу досягти конкурентних переваг в якості продукції, витратах бізнесу, ефективності та якості процесів. Отже, створення віртуального підприємства є надзвичайно перспективною та ефективною моделлю ведення бізнесу.

Питанням функціонування ВП присвячено праці вітчизняних і зарубіжних вчених, зокрема В. Давидова і М. Мелона [1], У. Франке [2], Т. Подчасової, А. Лагоди, В. Рудницького [3], Л . Тимашової [4], А. Громова і М. Камєнової [5], Ф. Ларіна [6] та ін. Однак мало дослідженими залишаються особливо актуальні сьогодні питання: ефективність функціонування такої форми організації в умовах фінансово-економічної кризи та негативні аспекти діяльності ВП і шляхи зменшення їх впливу.

Отже, доцільно визначити позитивні та негативні сторони ВП, сформувати можливі підходи до зменшення впливу негативних чинників. Віртуальному підприємству притаманні такі особливості: об’єднання реально існуючих, територіально віддалених партнерів – агентів ВП; використання новітніх інформаційних технологій та централізованої системи управління; інтеграція кращих технологій, засобів виробництва й досвіду агентів ВП, їх накопичення навколо ключових бізнес-процесів; тимчасовий характер партнерських відносин із високим рівнем гнучкості й оперативності; переважають координаційні зв’язки з елементами централізованої та децентралізованої системи управління.

Щодо позитивних і негативних характеристик віртуального підприємства, необхідно зазначити, з одного боку – це нова, перспективна форма організації бізнесу; з іншого – вона приховує труднощі і ризики , що відповідно потребує обережного підходу до такої моделі ведення бізнесу. Саме тому ґрунтовний аналіз позитивних і негативних сторін віртуального підприємства дозволить підвищити ефективність його функціонування та зменшити ризики, притаманні саме цій формі організації.

Визначимо недоліки та переваги функціонування віртуального підприємства (табл. 1).

Таблиця 1

Переваги та недоліки функціонування віртуального підприємства

Продовження табл. 1

Щоб створити віртуальну організацію необхідно визначити ключові бізнес-процеси і створити продуктивну адміністративну систему, що по суті означає [1, 2]:

1) ідентифікацію загальних цілей і завдань;

2) визначення замовників/клієнтів (зовнішніх/внутрішніх);

3) визначення бізнес-плану «маршрутної карти» (які ресурси та засоби слід задіяти для виконання замовлень споживачів);

4) визначення систем, ІКТ, які потрібні для обслуговування замовників;

5) оцінювання критеріїв продуктивності інформаційних технологій і систем для підтримки окреслених бізнес-процесів;

6) визначення способів і платформ для забезпечення комунікації між членами у процесі організації роботи віртуальних структур.

Першою і найбільш очевидною умовою діяльність ВП є об’єднання потужностей географічно віддалених агентів. Географічне розмежування дозволяє наблизити на фізичному рівні базові одиниці ВП до ключових ресурсів чи кінцевого споживача. Як приклад можна навести організацію діяльності компанії Food.com щодо надання послуг [7, c. 78]. Замість того, щоб шукати потрібний магазин, покупець робить замовлення на електронній сторінці компанії, обираючи потрібні йому продукти харчування. Система реєструє та обробляє замовлення і в автономному режимі відправляє його до магазину, розташованого найближче до замовника. При цьому ефективність ВП полягає у територіальному наближенні однієї зі своїх компаній-агентів до споживача, це дозволяє зменшити вартість і час реалізації замовлення, розширити мережу потенційних клієнтів.

Іншою перевагою, що є наслідком географічного розмежування, є можливість виходу на нові ринки, зокрема на ринки інших країн. Достатньо щоб агент ВП був розташований чи вів діяльність на відповідному ринку і він стає доступним усім агентам ВП. Це дозволяє зменшити рівень сукупних витрат, розподілити виробничі ризики між усіма членами ВП, реалізувати проект, що був не під силу кожному з агентів поодинці, розширити канали збуту без значних фінансових витрат.

Негативним елементом у віддаленості партнерів ВП є можливість ускладнення в обміні значними обсягами інформації та продукції між ними, якщо при цьому агенти розташовані в різних державах, то можливі додаткові труднощі зокрема у системах бухгалтерського та податкового обліку. Зменшити вплив цих негативних факторів можна шляхом їх максимального аналізу та урахування на початковому етапі проектуванні ВП.

Діяльність ВП неможлива без використання новітніх інформаційних технологій (Workflow, управління знаннями, електронної обробки даних, технологій пов’язаних з роботою в Інтернеті) та централізованої системи управління. Центральне місце належить технології Workflow, яка передбачає підтримку в режимі реального часу всіх наявних бізнес-процесів ВП. За стандартом WfMC (міжнародна організація, що розробляє стандарти для систем класу Workflow), ця технологія визначається як повна чи часткова автоматизація бізнес-процесів, при якій документи, інформація або завдання для виконання передаються від одного учасника до іншого відповідно до набору процедурних правил [5]. Через це діяльність ВП характеризується високою оперативністю управлінської інформації.

Використання новітніх інформаційних технологій та централізованої системи управління дозволяє здійснювати збір, аналіз, групування, зберігання великих обсягів інформації ; забезпечує обмін інформацією між усіма агентами ВП без прямого фізичного контакту; надає можливість автоматизувати (повністю або частково) бізнес-процеси, що мають стандартні умови вирішення і, відповідно, усунути можливий вплив суб’єктивного фактору та додаткових ризиків, що з ним пов’язані. Система управління дозволяє відслідковувати всі наявні бізнес-процеси ВП у будь який час його роботи.

Однак використання спільних інформаційних технологій зумовлює додаткові ризики пов’язані з роботою самих агентів ВП, адже стає можливою, внаслідок несанкціонованих дій, втрата важливої інформації. Крім цього, побудова системи управління вимагає значних фінансових та інтелектуальних ресурсів саме на початковому етапі, коли ефективність ВП ще не можливо остаточно визначити. Зрозуміло, що не враховані на початковому етапі побудови ВП фактори, у майбутньому можуть спричинити значні проблеми і поставити під сумнів ефективність функціонування проекту в цілому.

Отже, саме на початковому етапі, при проектуванні ВП, потрібно залучити спеціалістів, щоб у майбутньому зменшити можливі негативні впливи. Також доречно встановити постійний контроль за роботою цієї системи і наявними інформаційними технологіями.

Важливим елементом ВП є те, що ресурси агентів об’єднуються навколо наявних бізнес-процесів діяльності ВП. Це дозволяє при побудові ВП інтегрувати кращі технології та накопичений досвід кожного з агентів на всіх етапах реалізації проекту [6]. У свою чергу агенти ВП, виступаючи самостійною економічною одиницею, мають змогу не відриваючись від основного виду діяльності, ввійшовши до ВП, збільшити свій прибуток, задіявши в ньому частину своїх потужностей . Використання вільних потужностей також актуальне для підприємств, що мають вільні ресурси чи хочуть розширити види своєї діяльності. Особливо перспективно це для компаній із сезонним характером діяльності, а останнім часом, в умовах фінансово-економічної кризи, коли спостерігається обмеженість у каналах збуту готової продукції та простої виробничих потужностей, це стало актуальним для більшості підприємств.

За таких умов є можливість втрати певних новітніх технологічних рішень, внаслідок недобросовісних дій партнерів по ВП. Щоб цього не сталося, агенти ВП повинні максимально обмежити доступ партнерів до інформації , яка не стосується функціонування ВП, і укласти спільні договори з чітко розмежованими та визначеними правами й обов’язками кожної зі сторін.

Крім наведених характеристик, важливим елементом функціонування ВП є тимчасовий характер партнерських відносин із високим рівнем гнучкості й оперативності, що відповідно піднімає його на новий рівень ведення бізнесу. На думку У. Франке, віртуальне підприємство – це група співпрацюючих компаній , що об’єднуються для реалізації особливої можливості [2]. Як тільки можливість реалізована, у більшості випадків ВП розпадається. При цьому споживач кінцевого продукту має можливість отримати продукт у максимально стислі строки, що визначає високу оперативність ВП.

Крім цього, ВП має можливість змінити свою конфігурацію та реалізувати новий проект іншим складом учасників, це, у свою чергу, накладає на поняття “тимчасовий характер” певну умовність, адже перебудувавши необхідним чином бізнес-процеси, ВП може продовжити реалізацію інших проектів не обмежившись тим, для якого воно було створене.

Завдяки цим особливостям ВП поступово витісняють з ринку підприємства із консервативними методами виробництва і спонукають їх до перегляду традиційних моделей ведення бізнесу.

Негативним моментом є лише те, що при обмежених строках реалізації проекту (а для функціонування ВП це характерна умова), можлива поява додаткових ризиків пов’язаних саме з недостатнім попереднім аналізом проекту і можливою більш високою вартістю кінцевого продукту, ніж його аналог, реалізований традиційним підприємством але за більш тривалий час.

Однак, маючи конкретне замовлення, а в більшості випадків ВП уже орієнтоване на конкретного клієнта, вартість кінцевого продукту можна комбінувати шляхом залучення до виробничого циклу потужностей різних підприємств . При цьому слід зазначити, що збільшення кількості агентів ВП, що реалізують проект, спричиняє збільшення ризику. Для його зменшення необхідно при проектуванні ВП максимально врахувати і, по можливості, змоделювати розвиток партнерських відносин, а також розробити додаткові сценарії діяльності ВП.

Отже, ґрунтовний передпроектний аналіз і встановлення чітких і зрозумілих партнерських відносин дозволять забезпечити ефективне функціонування ВП і, відповідно, максимально задовольнити потреби клієнта. Поняття партнерських відносин і довіри, у функціонуванні ВП, піднімається на новий, вищий рівень.

Діяльність кожної економічної системи, яким би рівнем самоорганізації вона не визначалась, потребує на певних етапах своєї роботи чіткої системи управління та координації. У цьому аспекті ВП не є виключенням. При побудові ВП впроваджують американську або японську модель системи управління.

Для американської моделі критерієм відбору агентів слугує запропонована ціна виконання замовлення. Ця модель заснована на взаємодії великої кількості замовників і виконавців, в основному в межах одного конкретного проекту, і не розрахована на тривалу перспективу.

Японська система характеризується ранжуванням агентів залеж-но від розташованих виробничих потужностей і рівня технологій. Система управління передбачає, що клієнт передає замовлення агенту, який розподіляє його виконання між іншими агентами, ті, у свою чергу, розподіляють його між агентами нижчого рівня, при цьому кінцевий рівень ієрархії не визначається, головне, щоб агент реалізував взяті на себе обов’язки.

Характерним для обох систем є те, що при створенні ВП координуючим органом може виступати як один із членів ВП, так і новостворений орган . При рівномірному розподіленні управлінських повноважень кожен агент відповідає лише за ту частину проекту, в якому безпосередньо бере участь. В іншому випадку , весь процес управління покладено на конкретний орган, який і слідкує за діяльністю ВП.

Можливість використання різних моделей управління дає змогу ВП визначити оптимальну структуру і побудувати такі партнерські відносини, при яких кожна сторона буде зацікавлена в ефективності функціонування всього ВП. Саме цього часто бракує традиційним підприємствам, коли деякі з підрозділів позбавлені зацікавленості в ефективності функціонування підприємства в цілому.

Віртуальне підприємство створюється шляхом відбору потрібних людських, організаційно-технологічних, фінансових, матеріальних та інших ресурсів з різних підприємств і їх інтеграції з використанням телекомунікаційних мереж. Це призводить до формування гнучкої і динамічної організаційної системи, найбільш адаптованої для швидкого випуску нової продукції та її оперативного постачання на ринок.

Є різні інтерпретації терміна “віртуальне підприємство”. У традиційному розумінні це найбільш передова та ефективна форма організації підприємства, що є найкращою з погляду наявних технічних та економічних умов. Отже, ВП – мережева, комп’ютерна інтегрована організаційна структура, що об’єднує неоднорідні ресурси, розташовані в різних місцях. Часто акцент робиться на тимчасовому характері об’єднання ресурсів на ВП. Тоді його розуміють як міжорганізаційне гнучке підприємство, що створюється на обмежений час, головна мета якого – отримання вигоди завдяки розширенню асортименту товарів і послуг. Найважливішою характеристикою ВП є гнучка, адаптивна, динамічна мережева структура.

Одержання прибутку для максимального задоволення споживачів у товарах/послугах завдяки об’єднанню ресурсів різних виробників у єдиний інформаційний простір – основна мета віртуального підприємства.

Наявність спільної мети учасників віртуального підприємства сприяє об’єднанню організацій зі схожими сферами компетенції для досягнення кожною з них власної мети. Це дає змогу учасникам віртуального підприємства об’єднати власні ресурси, потужності, розширити сегменти ринку, наблизитися до споживача, знизити транзакційні витрати, обмінюватися знаннями і технологіями, підтримувати відкриту розподілену структуру, мобільність, вузьку спеціалізацію кожного члена.

Віртуальні підприємства доцільно організовувати у випадках, коли є різноманітні бізнес-процеси, для яких властиві: фрагментарність – часта зміна відповідальності та повноважень виконавців при здійсненні бізнес-процесу; новизна і неформалізованість; відсутність у кожного виконавця повної інформації або ресурсу, досвіду про весь бізнес-процес; недостатність або надмірність точок контролю бізнес-процесу; неефективне інформаційне забезпечення бізнес-процесу.

На розвиток ВП значною мірою вплинули такі тенденції розвитку ринків, як глобалізація, підвищення якості товару, динамічні ціни і ступінь задоволення споживачів, подовження довгостроковості відносин зі споживачами (індивідуалізація обслуговування замовників), а також використання нових ІКТ.

Структурними умовами існування віртуального підприємства є: просторова розосередженість фізичних/юридичних осіб; бізнес-процеси можливі тільки за підтримки ІКТ. Наявність спільної мети – головний критерій створення ВП, а напрямок її діяльності визначає його тип. Віртуальні підприємства бувають статичні і динамічні. У динамічних віртуальних підприємствах групи бізнес-партнерів утворюються динамічно, за запитом, і згідно з вимогами замовників, що звертаються до послуг електронних ринків. Віртуальний ринок надає послуги для реєстрації пропозицій бізнес-процесів партнера шляхом спеціальних шаблонів. Порівняльну характеристику віртуальних підприємств подано в табл. 2.

Найпоширеніші типи віртуальних підприємств:

1) розширене підприємство (extended enterprise) – організація, в якій основне підприємство “розширюють” шляхом встановлення тіснішої взаємодії з постачальниками;

Таблиця 2  – Порівняльна характеристика віртуальних підприємств

2) віртуальне підприємство (virtual enterprise) – це ВО, створена з метою здійснення економічної діяльності та отримання прибутку, тимчасова або постійна коопераційна мережа підприємств (окремих колективів, індивідів, організацій), що мають певні компетенції для виконання замовлень споживачів, які ґрунтуються на використанні єдиного інформаційно-економічного простору;

3) організаційна мережа (organizational network) – група підприємств, які за своєю специфікою можуть взаємодіяти та створювати ВО шляхом використання ІКТ, що формується навколо підприємства-лідера або на основі альянсів та кооперації між групами підприємств;

4) віртуальне мале підприємство (virtual office) – група територіально роз’єднаних осіб, що здійснюють спільну виробничу діяльність шляхом ІКТ; віртуальний центр, віртуальний котедж, приватний електронний портал, центр колективного користування програмним забезпеченням;

5) віртуальне робоче місце (virtual workplace) включає дві головні компоненти – робоче місце працівника та корпоративну мережу підприємства, до якої підключається співробітник для виконання своїх функціональних обов’язків через модем або мережевий адаптер до сервера корпоративної мережі.

Прикладами формування віртуальних організацій для систем електронної комерції можуть бути компанії INA Holding Schaef f ler KG, Rockwell Automation, SKF Group and The Timken Company, які спільно надають послуги, засновані на використанні ІКТ та Web-технологій для постачання товарів/послуг високої якості. Особлива роль у такій економічній діяльності належить новому класу працівників – мережевим адміністраторам.

Для ефективного функціонування віртуальна Web-кopпoрація використовує високотехнологічні ІКТ, а саме:

1) адміністративні ІКТ-системи, які є базою даних щодо організаційної структури та бізнес-процесів виробництва;

2) системи проектування інформаційного менеджменту; 8) системи колективного користування, що є інтегрованими електронними системами передачі повідомлень.

При створенні віртуальних підприємств враховують: тривалість часу ділових відносин серед бізнес-партнерів – може бути короткою” середньою або довгостроковою. Стосунки можуть продовжуватися тільки для однієї послуги від кількох місяців до кількох років; кількість партнерів ВП, що є незмінною або наперед визначається. Це може бути динамічний і гнучкий процес упродовж розвитку ВП; ступінь автономності: це можуть бути жорстко пов’язані партнери з чітко визначеними бізнес-процесами або змінювані певні внутрішні бізнес-процеси, що підтримують їх автономність у межах співпраці; ступінь поширення: мережею керують централізовано або відокремлено через електронний торговельний майданчик, на якому діють служби електронних каталогів; ступінь еволюції та масштабованості: можливість ВП еволюціонувати в термінах нових членів і взаємовідносин; ступінь інтеграції: повнота об’єднання членів ВП і їх бізнес-процесів з іншими організаціями за жорстко пов’язаною або вільною моделлю; спосіб ефективності: досягнення ефективності на рівні горизонтальної інтеграції або на рівні бізнес-процесів, тобто їх скорочення або зменшення тривалості.

Формування віртуальної організації обіцяє вигоду як замовникові, так і виконавцям замовлення. Замовник швидко знаходить виконавця свого унікального замовлення, а програмні агенти віртуального підприємства дістають можливість застосувати свої ключові компетенції і взяти участь у виконанні найрізноманітніших замовлень, які поодинці не можливо було б виконати. Таким чином, причиною і метою створення віртуальних партнерств є взаємна вигода й отримання прибутків шляхом максимального задоволення потреб споживачів у інноваційних товарах (послугах) з високою швидкістю та якістю.

Тенденції розвитку сучасних інформаційних систем пов’язані з переходом від традиційних підходів функціональної орієнтації ІС і, відповідно, структури систем управління підприємствами, що складається з функціональних підсистем планування ресурсів підприємства (ERP), управління виробництвом, постачанням, збутом, до орієнтації на процесний підхід в організації бізнесу у вигляді єдиних наскрізних бізнес-процесів, що пронизують організаційно-функціональну структуру підприємства. Крім того, в ринкових умовах необхідно забезпечувати бізнес-процеси, стандартні для групи взаємодіючих підприємств, що визначає потреби в інтеграції ERP-систем підприємств і систем класу В2В, CRM (управління відносинами з клієнтами), SCM (управління ланцюжками постачань).

Підсумовуючи вищевикладене, можна зробити певні висновки. Віртуальне підприємство – нова, сучасна модель ведення бізнесу, яка має суттєві переваги над традиційною, при цьому має певні ускладнення при функціонуванні. Незважаючи на притаманні цій формі організації певні ризики, розвиток ВП має значний потенціал у сучасних умовах. Зменшення впливу негативних факторів на функціонування ВП, дозволить перетворити цю форму організації діяльності підприємств у ефективну форму господарювання як у стабільних, так і в кризових умовах.

Таким чином, аналізуючи діяльність віртуальних підприємств, варто зазначити, що їх створення є важливою і актуальною задачею. Дана організаційна форма дозволяє сформувати гнучку, розподілену в просторі сукупність компаній – агентів найбільш пристосованих для якнайшвидшого випуску нової продукції, підвищення конкурентоспроможності та оперативної поставки на ринок з метою максимального задоволення вимог клієнта. Наведені в роботі приклади віртуальних підприємств доводять той факт, що ґрунтовані на сучасних інформаційних, комунікаційних та мережних структурах, вони мають перспективи як на міжнародному, так і на українському ринках інноваційної продукції XXI століття.

. Громов А. Технологии для виртуального предприятия / А. Громов, М. Каменова // Открытые системы. — 2000. — № 4.

2. Електронна комерція: Навч. посібник / А.М. Береза, І.А. Коваль, Ф.А. Левченко та ін. – К.: КНЕУ, 2002. – 326 с.
3. Ларин Ф. Продюсирование бизнес процессов [Электронный ресурс] / Ф. Ларин // БИГ-Петербург. — 2003. — Режим доступа : http://www.big.spb.ru.
4. 4.Плескач В.Л., Затонацька Т.Г. Електронна комерція: Підручник. – К.: Знання, 2007. – 535 с.
5. Подчасова Т. П. Управление в иерархических производственных структурах / Т. П. Подчасова, А. П. Лагода, В. Ф. Рудницький. — К. : Наук. думка, 2009.
6. Тимашoва Л. А. Интеллектуальная система поиска партнеров виртуальных предприятий / Л. А. Тимашoва // Управляющие системы и машины. — 2006. — № 1. — C. 52–68.
7. Эймор Д. Электронный бизнес: эволюция и/или революция / Д. Эймор. — М. : Издат. дом “Вильямс”, 2001.
8. Davidow W. H. The virtual corporation: Structuring and revitalizing the corporation for the 21st century / W. H. Davidow, M. S. Malone. — New York : Harper business, 2013.
9. Franke U. J. Managing virtual web organizations in the 21st century: Issues and challenges / U. J. Franke. — Pennsylvania : Idea group publishing, 2012