Банківська справа (підручник)

Банківська система України функції банків

Щоб задовольнити економічні та соціальні потреби будь-якої країни, недостатньо ефективного функціонування різноманітних галузей економіки, перш за все треба розумно використовувати в цій країні фінансовий ринок. Фінансовий ринок у загальному розумінні – це сукупність фінансових інститутів, через які перепливають кошти власників до позичальників. Він поділяється на ринок цінних паперів і ринок позикових капіталів (кредитів).

За допомогою коштів, придбаних на цих ринках, суб’єкти господарювання зможуть виробляти матеріальні і духовні блага.

Розглянемо ринок позикових капіталів, де передача вільних грошових коштів здійснюється кредитно-фінансовою системою країни, тобто сукупністю банківських та позабанківських установ, які організовані відповідно до встановлених правових законів та об’єднані кредитними відносинами.

Банківська система – основна ланка кредитно-фінансової системи, невід’ємна частина структури ринкової економіки. Що ж таке банк?

Банк – це організаційна структура в бізнесі, сферою діяльності якої є операції із позиковим капіталом, це фінансовий посередник, який виконує комплекс базових операцій грошового ринку: мобілізацію коштів, надання їх у кредит, здійснення розрахунково-касового обслуговування.

Банківські системи різних країн відрізняються, але можна виділити два типи їх побудови:

■     однорівневу;

■     дворівневу.

Однорівнева система передбачає горизонтальні зв’язки між банками, здійснення уніфікованих операцій, тут усі банки перебувають на одній ієрархічній лінії (характерна для тоталітарних країн, існувала до 1987 року в колишньому СРСР).

Дворівнева система характерна для країн ринкової економіки, складається з двох рівнів: верхній рівень -центральний банк; нижній рівень – інші банки.

Структуру банківської системи України визначає Закон про банки і банківську діяльність.

Банківська система складається з Національного банку України та інших банків, що створені і діють на території України. Банки в Україні створюються у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю або кооперативного банку. Державний банк – це банк, сто відсотків статутного капіталу якого належить державі.

Банки мають право створювати об’єднання і банківські холдингові групи, банківські корпорації. Банки в Україні можуть функціонувати як універсальні або спеціалізовані.

За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими).

Банк самостійно визначає напрями своєї діяльності і спеціалізацію за видами операцій. Національний банк України регулює діяльність спеціалізованих банків через економічні нормативи та нормативно-правове забезпечення здійснюваних ними операцій. Законом про банки і банківську діяльність визначено, що банк набуває статусу спеціалізованого банку в разі, якщо більше ніж 50% його активів є активами одного типу.

Основна функція банків – посередництво при перерозподілі вільних грошових ресурсів, тобто залучення коштів від тих, хто ними тимчасово не користується, і передача тим, хто їх потребує.

Перевірте свої знання:

1. Як розвивалася банківська справа у світі?
2. Дайте характеристику кредитної і банківської систем України.

3.Охарактеризуйте поняття «банк» і назвіть його основну функцію.

1.2. Класифікація банківських операцій

Банки України переважно універсальні, тобто виконують широке коло банківських операцій, охоплюють багато галузей економіки.

Банки, в яких переважають певні операції і які обслуговують окремі галузі економіки, є спеціалізованими, наприклад – Ощадний банк України, Укрексімбанк (експортно-імпортний банк) та ін.

Ощадний банк України та Укрексімбанк – це державні банки, усі інші банки України найчастіше акціонерні товариства.

Основні види операцій та послуг кожний банк затверджує в статуті банку на основі наданих йому ліцензій НБУ.

Виходячи із функціонального призначення  банку, його операції поділяють на: пасивні, активні,  комісійні (послуги). 

 За допомогою пасивних операцій банки формують свої ресурси.

Сутність активних операцій – розміщення цих ресурсів задля одержання доходів і забезпечення ліквідності банку

Комісійні операції – це операції банків із: касово-розрахункового обслуговування клієнтів; агентські;  інші послуги, за які банки одержують комісійну винагороду.

Є й інші критерії класифікації банківських операцій. Відповідно до специфіки банківської діяльності  традиційні операції; нетрадиційні операції.

Відповідно до суб’єктів отримання послуг:   банкам та іншим фінансовим установам;     суб’єктам господарської діяльності;    фізичним особам.

Відповідно до оплати за надання: платні послуги; безплатні послуги.

Важливою властивістю банківських операцій є їх продуктивний характер. Банк не просто акумулює гроші – він перетворює «неробочі» грошові кошти в працюючі активи, що дають прибуток, сприяють, урешті-решт, розвиткові виробництва.

Прибуток банків – це економічний показник його діяльності, визначається як різниця між доходами і витратами банку.

Кожний вид банківських операцій може бути прибутковим або збитковим, залежно від того, що приносять ці операції – дохід чи витрати.

Спинимося тут тільки на банківських доходах і витратах, тобто таких, які безпосередньо пов’язані із банківською діяльністю. До них належать:    процентні доходи і витрати;    комісійні доходи і витрати;  результат від торговельних операцій;  інші.

До категорії процентних доходів (витрат) входять:  доходи (витрати) за кредитами і депозитами та за іншими фінансовими процентними інструментами (борговими цінними паперами з фіксованим прибутком),  доходи (витрати) у вигляді амортизації дисконту (премії) за цінними паперами;  комісійні, схожі за природою на проценти.

Можна навести приклад. Банки, що надали кредити, одержують процентні доходи, але, отримавши кредит від інших банків, вони несуть процентні витрати. Аналогічно її депозитами – за вкладеними грошовими коштами клієнтів банк має процентні витрати, а вкладення тимчасово вільних коштів банку в інших кредитних установах приносить йому процентний дохід. Банки одержують процентні доходи за цінними паперами, що містяться в їх інвестиційних портфелях, але мають процентні витрати за цінними паперами власного боргу.

Комісійні доходи виникають за всіма послугами банків, наданими клієнтам. Комісійні витрати банки несуть за одержані ними послуги. До цієї категорії включаються:  комісійні за гарантії розміщення кредитів від імені інших кредиторів та за операціями з цінними паперами;  комісійні за розрахунково-касове обслуговування кредитних (депозитних) рахунків, за зберігання цінностей та здійснення операцій із цінними паперами; комісійні за проведення операцій з іноземною валютою та за продаж або купівлю монет для третіх осіб; комісійні за іншими операціями.

Результати від торговельних операцій – це чисті прибутки (збитки) від цих операцій на валютному ринку і ринку банківських металів; ринку цінних паперів; від торгівлі іншими фінансовими інструментами.

Отже, завжди потрібно пам’ятати, що комерційний банк – прибуткове і, разом з тим, ризиковане підприємство, але ризикує банк тільки величиною власного капіталу, тобто свою діяльність повинен будувати на основі такої аксіоми: усе для клієнта, для його безпеки на основі партнерських відносин, на принципах взаємної зацікавленості.

Перевірте свої знання

1. Які банки можна назвати універсальними, спеціалізованими?
2. Який набір операцій виконують універсальні банки?
3. Як класифікуються банківські операції за функціональною приналежністю?
4. Які ще критерії класифікації операцій банків ви знаєте?
5. Як ви розумієте поняття «процентні доходи», «процентні витрати»?
6. Коли банки мають комісійні доходи / витрати, торговельні прибутки / збитки?

1.3.  Види та операції комерційних банків

Згідно із Законом України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.00 банк— це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції:

• залучати як вклади грошові кошти фізичних та юридичнихосіб;
• розміщувати вказані кошти від свого імені, на власних умовах та на власний ризик;
• відкривати і вести банківські рахунки фізичних та юридичних осіб.

В основу даного визначення покладено функціональний принцип. Виходячи з нього розрізняють такі базові операції банків, які відрізняють їх від небанківських установ, а саме:

1)   залучення депозитів;

2)   надання кредитів;

3)   розрахунково-касове обслуговування клієнтів. Комерційні банки, як правило, розглядаються у двох аспектах.

У широкому розумінні комерційний банк — це будь-який банк, що функціонує на другому після центрального банку рівні банківської системи. У вузькому розумінні комерційний банк — це банк, що виконує певний набір базових банківських операцій, єдиною метою якого є одержання максимального прибутку.

Світова практика виробила два принципи побудови комерційних банків:

1)   принцип сегментування, коли банківська діяльність обмежена певним видом операцій чи сектором грошового ринку;

2)   принцип універсальності, коли будь-які обмеження щодо діяльності банків на грошовому ринку знімаються.

1)   У ринковій економіці функціонують різні види банків, які класифікують за певними ознаками:

1. За формою власності:

1)   державні;

2)   приватні;

3)   кооперативні.

Згідно із законодавством України державним банком є банк, 100% статутного капіталу якого належить державі. Він засновується за рішенням Кабінету Міністрів України. У разі прийняття рішення про часткове або повне відчуження державою належних їй акцій (паїв) такий банк втрачає статус державного. В Україні функціонує два державних банки: експортно-імпортний та ощадний.

Кооперативні банки створюються за принципом територіальності і поділяються на місцеві та центральний кооперативний банки. Мінімальна кількість учасників місцевого (у межах області) кооперативного банку повинна бути не менше 50 осіб. Учасниками центрального кооперативного банку є місцеві кооперативні банки.

1. II.За масштабами операцій:

2)   роздрібні (акумулюють кошти багатьох клієнтів, невеликі за обсягом. Таким банкам потрібна розвинута інфраструктура);

3)   оптові (обслуговують незначну кількість великих клієнтів, необхідні для цього ресурси вони залучають на фінансовому ринку).

III.       За територіальним охопленням:

1)   міжрегіональні;

2)   регіональні (здійснюють діяльність на території одного регіону);

3)   банки, що ведуть діяльність у національному масштабі.

1. IV.За колом виконуваних операцій:

1)   спеціалізовані;

2)   універсальні.

Спеціалізовані банки обмежують свою діяльність невеликим колом операцій або функціонують у вузькому секторі ринку, або обслуговують окремі галузі економіки. Універсальні банки здійснюють широкий спектр банківських операцій, охоплюють багато секторів грошового ринку та галузей економіки.

Банки в Україні можуть функціонувати і як універсальні, і як спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути:

• ощадними;
• інвестиційними;
• іпотечними;
• розрахунковими (кліринговими).

Кожний комерційний банк самостійно визначає напрями своєї діяльності і спеціалізацію за видами операцій. Національний банк України здійснює регулювання діяльності спеціалізованих банків через економічні нормативи та нормативно-правове забезпечення здійснюваних цими банками операцій.

Банк набуває статусу спеціалізованого банку у разі, якщо більше 50 % його активів є активами одного типу. Банк набуває статусу спеціалізованого ощадного банку у разі, якщо понад 50 % його пасивів є вкладами фізичних осіб.

1. V.За організаційно-правовою формою: в Україні банки створюються у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю або кооперативного банку.
2. VI.За наявністю мережа філій банки поділяються на багатофіліальні та безфіліальні.

Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, що створені і діють на території України відповідно до українського законодавства.

Згідно з положеннями нового Закону України «Про банки і банківську діяльність» особлива увага приділяється економічній самостійності комерційних банків. Тобто банки мають право самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що перебуває в їх власності. При цьому держава не відповідає за зобов’язаннями банків, а банки в свою чергу не відповідають за зобов’язаннями держави, якщо інше не передбачено законом або договором. Національний банк України також не відповідає за зобов’язаннями банків, а банки не відповідають за зобов’язаннями Національного банку України, якщо інше не передбачено законом або договором.

Органам державної влади і органам місцевого самоврядування забороняється будь-яким чином впливати на керівництво чи працівників банків у ході виконання ними службових обов’язків або втручатись у діяльність банку, за винятком випадків, передбачених законом.

Шкода, заподіяна банку внаслідок такого втручання, підлягає відшкодуванню у порядку, визначеному законом.

У процесі своєї діяльності банки виконують активні, пасивні та позабалансові операції. Пасивні операції полягають у залученні банками ресурсів (джерел фінансування). Суть активних операцій полягає у вкладенні коштів. Позабалансові операції не пов’язані з безпосереднім рухом коштів, а тому до певного часу не значаться у балансі, аж поки не знайдуть відображення в прибутках чи збитках банку (наприклад, консультативні послуги, операції комісійного характеру).

2. Організаційна структура банку та управління ним

Організаційна структура банку схожа з іншими підприємницькими структурами і регламентується Законами України «Про господарські товариства», «Про банки і банківську діяльність» та ін.

Діяльність банків, як й інших господарських товариств, ґрунтується на корпоративно-нормативних актах, до яких належать установчий договір і статут. У них повинні міститися дані про: вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, назва та місцезнаходження, розмір і порядок створення статутного капіталу, порядок розподілу прибутку, склад і компетенція органів управління, порядок змін установчих документів, порядок ліквідації чи реорганізації товариства.

В Україні банки функціонують як акціонерні товариства (АТ), товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) або кооперативні банки. Принциповою відмінністю між ТОВ та АТ є те, що учасники ТОВ мають право вимагати виділення своєї частки в статутному капіталі у разі виходу з товариства.

В управлінні банками беруть участь вищі, виконавчі та контрольні органи. Найвищим органом банку є збори акціонерів (для акціонерних товариств) або збори учасників (для товариств з обмеженою відповідальністю та кооперативних банків). Вони здійснюють загальне керівництво діяльністю банку, визначають мету та стратегію його розвитку, приймають статут і зміни до нього, затверджують звітність, розподіляють прибуток, приймають усі важливі рішення (наприклад, про відкриття філій, купівлю власних акцій, затвердження певних угод на певну, як правило, значну суму).

Загальне керівництво діяльністю банку здійснює рада банку (спостережна рада банку), яка контролює діяльність правління банку, а також виконує інші функції, делеговані загальними зборами.

Виконавчим органом банку є правління (для акціонерних товариств) або дирекція (для товариств з обмеженою відповідальністю), або інший орган, передбачений статутом. Правління вирішує всі питання, пов’язані з поточною діяльністю банку, крім тих, що належать до компетенції загальних зборів і ради банку. Очолює правління голова, який має заступників (менеджерів, що очолюють структурні підрозділи банку). Голова правління несе персональну відповідальність перед акціонерами за результати діяльності банку.

У деяких банках запроваджена посада президента. При цьому здійснюється розподіл повноважень між ним і головою правління. Як правило, президент займається стратегічними питаннями розвитку банку, а оперативну роботу виконує голова правління.

Контрольним органом банку є ревізійна комісія, яка складається з членів-акціонерів або учасників банку. Комісія перевіряє фінансово-господарську діяльність правління за дорученням загальних зборів, ради або акціонерів, що володіють у сукупності понад 10 % голосів, її засідання проводяться за необхідністю, але не рідше одного разу на рік. Комісія складає висновки щодо звітності банку, без яких загальні збори не мають права затверджувати цю звітність.

3. Формування власного капіталу банку

Власний капітал (кошти) банку являє собою грошові кошти, внесені акціонерами (засновниками інших сфер діяльності власний капітал комерційного банку займає незначну питому вагу у сукупному капіталі (приблизно 8—10 %), тоді як у промислових підприємств цей показник становить 40—60 %. У комерційних банках власний капітал має інше призначення, ніж в інших сферах підприємництва. банку), а також кошти, утворені в процесі подальшої діяльності банку. Порівняно з підприємствами Якщо в останніх це — забезпечення платоспроможності і виконання більшості оперативних функцій підприємств та організацій, то власний капітал комерційного банку слугує насамперед для страхування інтересів вкладників і меншою мірою — для фінансового забезпечення своєї оперативної діяльності.

Розмір власного капіталу є важливим фактором забезпечення надійності функціонування банку і повинен перебувати під контролем органів, що регулюють діяльність комерційних банків. Однією з вимог, яку висуває НБУ до комерційних банків, є підвищення рівня капіталізації, що сприяє збільшенню рівня фінансової стабільності і надійності банківської системи України в цілому

Призначення банківського капіталу виражається в його функціях. Власний капітал комерційного банку виконує такі функції:

1. Захисна: власний капітал слугує насамперед для страхування інтересів вкладників і кредиторів банку, а також для покриття поточних збитків від банківської діяльності. На сьогоднішній день це основна функція капіталу, оскільки в умовах, коли значна частина ресурсів вкладається в ризикові активи (кредити і цінні папери), навіть порівняно невеликі втрати можуть призвести до банкрутства  банку.
2. Забезпечення оперативної діяльності: є другорядною для капіталу банку. Ця функція має вагу на перших етапах діяльності банку коли за рахунок власного капіталу формується його інфраструкура і розгортається його діяльність (фінансування придбання комп’ютерної та оргтехніки, будівництво (оренда) офісів і т. п.).
3. Регулююча: через фіксацію розміру власного капіталу регулюючі органи впливають на діяльність банку в цілому. Розмір власного капіталу банку служить порогом допуску на банківський ринок (мінімальний розмір статутного капіталу) та регулятором розширення масштабів діяльності банку (прийняття банком додаткових ризиків, без яких неможливе отримання додаткових прибутків) регулюючі органи ставлять у залежність від адекватного  нарощення капіталу.

Зважаючи на джерела і порядок формування капітал банку надається зі статутного капіталу, резервного капіталу, спеціальних фондів, нерозподіленого прибутку, субординованого боргу.

1. Статутний капітал банкуформується з акціонерного або приватного капіталу банку під час організації нового банку шляхом акумулювання внесків чи випуску і реалізації акцій. Емісія акцій як форма створення і поповнення статутного капіталу банку регулюється Законами України «Про господарські товаристві», «Про цінні папери і фондову біржу».

У банках, які мають статус ВАТ, статутний капітал формують-і шляхом відкритої підписки на акції, у ЗАТ — шляхом розподілу акцій між засновниками відповідно до їх частки у статутному фонді.

Перший випуск акцій банку повинен повністю складатися з простих акцій. Усі випуски акцій банків типу ВАТ підлягають реєстрації у Державній комісії з цінних паперів та фондового рийку (ДКЦПФР). При повторній емісії, який дозволяється тільки після повної оплати акціонерами акцій попередньої емісії, банки можуть випускати також привілейовані акції. Згідно із Законом України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.00 наявність збитків у банку не є перешкодою для оголошення підписки на акції або паї банку та збільшення статутного капіталу банку.

Для реєстрації випуску акцій банк-емітент складає проспект емісії. При першій емісії його готують засновники, а при наступній — правління банку. В проспекті емісії містяться дані про банк, його фінансовий стан, інформація про попередні випуски цінних паперів. Проспект емісії повинен бути затверджений незалежною аудиторською компанію.

2. Резервний фонд комерційного банку.Це грошові ресурси, що резервуються банком для забезпечення непередбачених витрат, покриття збитків від банківської діяльності, а також виплату дивідендів по привілейованих акціях, якщо недостатньо прибутку. Наявність коштів у ньому забезпечує надійність стабільність комерційного банку, зменшує вірогідність його банкрутства. Розмір резервного фонду та щорічних внесків до нього встановлюється зборами акціонерів і фіксується в установчих документах, але він не може бути меншим за 25 % регулятивного-капіталу, а розмір відрахувань — меншим 5 % чистого прибутку.

Коли резервний фонд досягає встановленої величини, то відрахування до нього припиняються. У разі використання коштів з резервного фонду відрахування від чистого прибутку на його формування поновлюються.

3. Спеціальні фонди (фонд основних коштів, фонд переоцінки основних засобів та ін.) призначені для виробничого та соціального розвитку банку. Порядок формування і використання цих коштів визначається статутними документами банку. Формуються ці фонди за рахунок прибутку. Елементом резервного капіталу І є загальні резерви, призначені для покриття можливих збитків по операціях банку. їх відмінність від резервного фонду полягає в тому, що вони мають конкретніше призначення (наприклад, резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків створюється для покриття безнадійної заборгованості по позичкових операціях).
4. Нерозподілений прибуток — це джерело внутрішнього походження. Створюється як залишок прибутку після виплати дивідендів, відрахувань до резервного та інших фондів. Оскільки розмір усіх відрахувань (крім дивідендів) завчасно визначено, то залишок нерозподіленого прибутку за минулий рік залежить головним чином від розміру дивідендів, які повинні сплачуватися акціонерам.

5 Субординований борг — це звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти, які за умовою контракту не можуть бути вилучені з банку раніше 5 років, а у разі банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору після погашення претензій усіх інших кредиторів. При цьому сума таких коштів, включених у капітал, не може перевищувати 50 % розміру  основного капіталу зі щорічним зменшенням на 20 % від його первинної вартості протягом 5 останніх років угоди.

Розмір власного капіталу визначається банком самостійно, але з урахуванням таких факторів:

1)      вимоги НБУ щодо мінімального розміру статутного капіталу;

2)  характер активних операцій. Наявність значного обсягу ризикованих операцій потребує відносно більшого розміру власно-і” капіталу;

3)  специфіка клієнтури. За значної кількості невеликих вкладників власних коштів потрібно менше, ніж за наявності великих вкладників.

Українська методика визначення капіталу банку і розрахунку його достатності випливає з рекомендацій Базельського комітету. Ці рекомендації були розроблені у грудні 1987 р. Згідно і ними капітал банку поділяється на:

1)      основний (капітал І рівня);

2)  додатковий (капітал II рівня).

Основний капітал банку включає сплачений і зареєстрований статутний капітал і розкриті резерви, які створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку, надбавок до курсу акцій і додаткових внесків акціонерів у капітал, загальний фонд покриття ризиків, що створюється під невизначений ризик при проведенні банківських операцій, за винятком збитків за поточний рік і нематеріальних активів.

До додаткового капіталу банку належать:

1)      нерозкриті резерви (такі резерви не відображаються в опублікованому балансі банку);

2)  резерви переоцінки;

3)  гібридні (борг/капітал) капітальні інструменти;

4)  субординований борг.

При цьому додатковий капітал не може перевищувати 100%  повного капіталу.

Для визначення розміру регулятивного капіталу банку загальний розмір капіталу І і II рівнів додатково зменшується на балансову вартість таких активів, як: акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж та інвестиції; інвестиції в капітал установ у розмірі 10 і більше відсотків їх статутного капіталу та в дочірні установи; кошти, що вкладені в інші банки на умовах субординованого боргу.

4. Порядок реєстрації комерційного банку

Комерційний банк вважається створеним і набуває статусу юридичної особи з часу його реєстрації Національним банком України у Державному реєстрі банків.

Учасниками банку можуть бути юридичні і фізичні особи, резиденти та нерезиденти, а також держава в особі Кабінету Міністрів України або уповноважених ним органів. Власники суттєвої частки щодо участі в банку повинні мати бездоганну ділову репутацію та задовільний фінансовий стан.

Учасниками банку не можуть бути юридичні особи, в яких банк має суттєву участь, об’єднання громадян, релігійні і благодійні організації та юридичні особи, щодо яких неможливо встановити їх власників і джерела коштів, за рахунок яких такі юридичні особи здійснюють внески до статутного капіталу або купують акції банків.

Клієнтами кооперативного банку можуть бути тільки його учасники.

Формування та збільшення статутного капіталу банку може здійснюватися виключно шляхом грошових внесків учасників, які резиденти України здійснюють у гривнях, а нерезиденти — юридичні особи, фізичні особи-іноземці — в іноземній вільно конвертованій валюті або гривнях. Кошти можуть перераховуватися юридичними та фізичними особами лише з власних поточних рахунків у безготівковій формі або вноситися фізичними особами у готівковій формі.

Статутний капітал банку не повинен формуватися за рахунок коштів, джерела походження яких не підтверджені. Забороняється використовувати для формування статутного капіталу банку бюджетні кошти, якщо такі кошти мають інше цільове призначення, а також банківські метали.

Банкам забороняються зустрічні інвестиції у статутні капітали один одного та зустрічні інвестиції у статутні капітали їх учасників.

 Порядок реєстрації комерційних банків.

Уповноважені засновниками банку особи подають до територіального управління Національного банку України для державної реєстрації такі документи:

1)        заяву про реєстрацію банку;

2)   установчий договір (крім державного та кооперативного банків);

3)   статут банку;

4)   рішення про створення банку (протокол установчих зборів) або постанову Кабінету Міністрів України про створення державного банку;

5)   бізнес-план, в якому визначаються напрями діяльності, які банк планує здійснювати на найближчий рік, та стратегію діяльності банку на найближчі три роки;

6)   інформацію про фінансовий стан учасників, які матимуть суттєву участь у банку;

7)   бухгалтерську і фінансову звітність за останні чотири звітних періоди (квартали) — для учасників — юридичних осіб, які матимуть суттєву участь у банку, довідку Державної

Податкової адміністрації України про доходи за останній звітний період (рік) — для учасників — юридичних осіб, які матимуть суттєву участь у банку;

8)   відомості про кількісний склад наглядової ради, правління (ради директорів), ревізійної комісії;

9)   копію платіжного документа про внесення плати за реєстрацію банку;

10)      нотаріально посвідчені копії установчих документів учасників, які є юридичними особами і матимуть суттєву участь у банку;

11)      копію свідоцтва про державну реєстрацію учасників, посвідчену в нотаріальному порядку;

12)      копію рішення органів Антимонопольного комітету України про надання згоди на створення відповідного банку;

13)      копію звіту про проведення відкритої підписки на акції — чия банку, який створюється у формі ВАТ;

14)      відомості про професійну придатність і ділову репутацію Голови і членів правління (ради директорів) та головного бухгалтера банку.

Після цього у тижневий термін з дати подання документів для державної реєстрації банку уповноважена засновниками особа подає до територіального управління Національного банку заяву про відкриття накопичувального рахунку для формування статутного капіталу. На підставі цих документів та заяви територіальне \ правління Національного банку відкриває накопичувальний рахунок, на якому акумулюються кошти статутного капіталу банку (кожен із засновників вносить визначену установчими документами частку статутного фонду).

Мінімальний розмір статутного капіталу на час реєстрації банку має бути повністю сплачений та не може бути менше:

• для місцевих кооперативних банків, що діють у межах однієї І її і часті, — 1 млн. євро;
• для банків, що здійснюють свою діяльність на території одній області (регіональних банків), у тому числі спеціалізованих ощадних та іпотечних, — 3 млн. євро;
• для банків, що здійснюють свою діяльність на території всієї України (міжрегіональних банків), у тому числі спеціалізованих інвестиційних, розрахункових (клірингових), ощадних та іпотечних, центрального кооперативного — 5 млн. євро.

Територіальне управління Національного банку за місцезнаходженням банку в місячний строк з дати отримання від банку мовного пакета документів готує висновок, який містить: загальну оцінку фінансового стану; платоспроможність та ділову репутацію учасників банку, що матимуть суттєву участь у банку; наявність приміщення, придатного для розміщення банку та будівництва касового вузла; ділову репутацію та професійну придатність голови правління (ради директорів), його заступників, членів спостережної ради банку; головного бухгалтера та його заступників; відповідність установчих документів банку вимогам чинного законодавства України.

Повний пакет документів, а також висновок територіального управління Національного банку подається до Національного банку, де документи для реєстрації банку розглядаються Генеральним департаментом банківського нагляду та у разі потреби іншими департаментами і подаються Комісії Національного банку з питань нагляду та регулювання діяльності банків.

Національний банк приймає рішення про державну реєстрацію банку або про відмову в державній реєстрації банку не пізніше ніж за три місяці з часу подання повного пакета документів. Рішення про державну реєстрацію банку з іноземним капіталом приймає Правління Національного банку, а про реєстрацію інших банків — Комісія Національного банку.

Протягом трьох робочих днів після прийняття Національним банком відповідного рішення банку видається свідоцтво про державну реєстрацію, про що робиться відповідний запис у Державному реєстрі банків.

Національний банк може відмовити в державній реєстрації банку в разі:

• порушення порядку створення банку;
• невідповідності установчих документів, потрібних для реєстрації банку, чинному законодавству України;
• подання неповного пакета документів або невідповідності поданого пакета вимогам чинного законодавства України;
• незадовільного фінансового стану принаймні одного із засновників, які мають суттєву участь у банку;
• відсутності бездоганної ділової репутації принаймні одного із власників суттєвої участі в банку;
• професійної непридатності чи відсутності бездоганної ділової репутації голови та/або членів правління (ради директорів), головного бухгалтера банку.

У разі відмови в реєстрації банку кошти з накопичувального рахунку повертаються учасникам банку за їх заявою протягом трьох робочих днів.

Комерційні банки, зареєстровані НБУ, можуть відкривати філіії, представництва та територіально відокремлені безбалансові відділення.

Філія банку — це банківська установа, яка не є юридичною  особою, діє на підставі окремого положення, виступає від імені і головного банку і здійснює банківські операції на підставі дозволу, наданого банком, у межах отриманих банком банківської ліцензії та письмового дозволу. Операції філії банку мають відображатися на окремому балансі. Філія може самостійно брати участь у системі міжбанківських електронних розрахунків та мати окремий кореспондентський рахунок або працювати за консолідованим кореспондентським рахунком банку.

Представництво банку — це установа банку, яка не є юридичною особою, діє на підставі окремого положення, виступає від імені головного банку і ним фінансується, не має права здійснювати банківські операції. Банк відкриває представництвам поточні рахунки.

Територіально відокремлене безбалансове відділення — це установа банку, що створюється на балансі головного банку або його філій у межах однієї області і може здійснювати банківські операції тільки за дозволом, наданим головним банком.

Банки також мають право створювати банківські об’єднання таких типів: банківська корпорація; банківська холдингова група; фінансова холдингова група.

Банківська корпорація — це юридична особа (банк), засновниками та акціонерами якої можуть бути виключно банки. Вона створюється з метою концентрації капіталу банків — учасників корпорації, збільшення їх загальної ліквідності та платоспроможності, а також забезпечення координації і нагляду за їх діяльністю.

Банківська холдингова група — це банківське об’єднання, до складу якого входять виключно банки. При цьому материнському банку холдингової групи повинно належати не менше 50 % акціонерного (пайового) капіталу або голосів кожного з інших учасників групи, які є його дочірніми банками.

           Фінансова холдингова група повинна складатись переважно або виключно із установ, які надають фінансові послуги, до того ж серед них має бути щонайменше один банк, материнська компанія — це фінансова установа (їй повинні належати понад 50 % акціонерного (пайового) капіталу кожного з учасників фінансової холдингової групи).

5. Банківська документація

              Усі банківські операції документально підтверджуються. Документи, які засвідчують операції, називаються  первинними.

Банківські документи – це письмове розпорядження клієнта чи відповідального працівника банку на про ведення грошово-розрахункової або іншої операції банку.

Під банківською документацією потрібно розуміти сукупність документів, що використовують банки і які є письмовим свідоцтвом виконання операцій та підставою для відображення в бухгалтерському обліку.

Банківські документи класифікуються за різними ознаками .

Для спрощення оформлення документи уніфікують: розробляють форми документів, які можна використовувати для різних операцій. Наприклад, бланками платіжних доручень оформляють перекази грошових коштів, одержання розрахункових чекових книжок, оплату за товари або послуги тощо.

Велике значення для автоматизації обліку має стандартизація документів. Усі документи, на підставі яких здійснюються операції і бухгалтерські записи, містять необхідні дані, що їх характеризують. Дані, які є елементами документа, називаються реквізитами.

Обов’язковими реквізитами банківських документів є: назва установи банку;   дата;     зміст операції;   сума;  підписи відповідальних осіб.

Інші реквізити документа залежать від виду операції. Наприклад, при розрахункових операціях у документах вказуються назва та місцезнаходження платника і постачальника, а також банків, які їх обслуговують; номери балансових і позабалансових рахунків, за якими відображають операції; сума цифрами і літерами; коди опрацювання інформації; печатка і підписи посадових осіб клієнта, які відповідають за проведення операцій, та інші дані.

Реквізити в документах розміщені у відповідній послідовності: довідкові дані розміщені зліва, бухгалтерські і статистичні – справа. Таке розміщення реквізитів полегшує перенесення з них інформації в облікову систему. Кількість грошово-розрахункових документів, що подають у банк клієнти, і тих, що банк оформляє самостійно, повинна бути достатньою для відображення операцій за всіма особовими рахунками, а також для додатків до витягів із особових рахунків. Усі примірники документів, як правило, заповнюють на друкарських машинках в один прийом під копірку або шляхом розмноження оригіналів. Чеки, оголошення на внесок готівкою, квитанції та прихідні і видаткові ордери за вкладами заповнюють власноручно.

Для забезпечення схоронності грошової готівки бланки деяких документів виготовлені на високоякісному папері із захисною сіткою від виправлень і підчисток та з друкованою нумерацією. Вони називаються бланками суворої звітності. До таких бланків відносяться, наприклад, бланки чекових книжок, бланки ощадних книжок та ін. Використання таких бланків контролюється банком шляхом їх обліку на позабалансовому рахунку в умовній одиниці.

Грошово-розрахункові документи підписують посадові особи, яким надано це право.

При наведенні довідок, проведенні ревізій та обстежень зручно користуватися документами, які зберігаються згідно з визначеними правилами. Для цього документи, за якими протягом дня велися записи, у визначеній послідовності групують та брошурують. Так, меморіальні документи підкладаються в порядку зростання номерів балансових рахунків, які дебетовані, касові документи розподіляються на прихідні і видаткові.

Для правильного формування та брошурування документів потрібно врахувати деякі особливості:    різні строки зберігання документів;    є документи, які мають зберігатися окремо для зручності їх подальшої перевірки;    документи зі складним проведенням мають декілька записів (а не один) за дебетом рахунків тощо.

Довідки за документами видаються з дозволу головного бухгалтера або його заступника. Вилучення документів здійснюється тільки з дозволу керівника установи банку на письмові вимоги судових і слідчих органів, органів контролю, арбітражу або вищої установи банку на підставі акта вилучення. З документів, які вилучені, знімається копія. Копія разом з актом щодо вилучення і розпискою особи, яка отримала оригінал документа, зберігаються замість оригіналу.

Перевірти  свої знання

1. За якими ознаками класифікують банківські документи?
2. Які касові документи ви знаєти?
3. Які розрахункові документи ви знаєти?
4. Які реквізити документів ви вважаєте обов`язковими?
5. Назвіть основні правила оформлення і зберігання  банківських  документів.

6. Забезпечення фінансової стійкості банку

1 Економічні нормативи регулювання діяльності банків. Ліквідність та платоспроможність банку.

2  Формування резервів для покриття можливих втрат від активних операцій.

3   Фінансові звіти банку та оцінка його діяльності. Доходи і витрати банку.

Література

Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.00.

Про затвердження Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків: Постанова Правління Національного банку України № 279 від 06.07.00; зареєстровано в Міністерстві юстиції України зі № 474/4695 03.08.00.

Про затвердження Інструкції про порядок регулювання діяльносі банків в Україні: Постанова Правління Національного банку України №368 від 28.08.01; зареєстровано в Міністерстві юстиції України ЗІ №841/6032 26.09.01.

Про затвердження Положення про порядок розрахунку резерву ні відшкодування можливих збитків банків від операцій з цінними пане рами: Постанова Правління Національного банку України № 629 від 30.12.99; зареєстровано в Міністерстві юстиції України за № 45/42п 26.01.00.

Про затвердження Положення про застосування Національним
банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства: Постанова Правління Національного банку України № 369 піл
28.08.01; зареєстровано в Міністерстві юстиції України за № 845/60 27.09.01; із змінами і доповненнями, внесеними постановою Правління
Національного банку України № 563 від 29.12.01.

7. Економічні нормативи регулювання діяльності банків. Ліквідність та платоспроможність банку

Відповідно до Законів України «Про Національний банк України» та «Про банки і банківську діяльність» НБУ встановлює порядок визначення регулятивного капіталу банку та економічні нормативи, що є обов’язковими до виконання всіма банками:

нормативи капіталу

—  мінімального розміру регулятивного капіталу,

—  адекватність регулятивного капіталу,

—  адекватність основного капіталу;

         нормативи ліквідності

—  миттєва ліквідність,

—  поточна ліквідність,

—  короткострокова ліквідність;

         нормативи кредитного ризику

—  максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента,

— великих кредитних ризиків,

—максимального розміру   кредитів,   гарантій   та   поручительств, наданих одному інсайдеру,

—максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам;

нормативи інвестування

— інвестування в цінні папери окремо за кожною установою,

—  загальної суми інвестування,

—  .норматив ризику загальної відкритої (довгострокової) валютної позиції банку.

База для розрахунку економічних нормативів — регулятивний капітал банку.

Останній є одним з найважливіших показників діяльності банків, основним призначенням якого є покриття негативних наслідків різноманітних ризиків, які банки беруть на себе в процесі своєї діяльності, та забезпечення захисту вкладів, фінансової стійкості й стабільної діяльності банків. Регулятивний капітал банку складається з основного (1-го ріння) та додаткового (2-го рівня) капіталу. Основний капітал вважається незмінним і таким, що не підлягає передачі, перерозподілу та повинен повністю покривати поточні збитки. Додатковий капітал має менш постійний характер і його розмір піддається змінам.

І. Основний капітал складається з таких елементів:

 а) фактично сплачений зареєстрований статутний капітал. В підсумками року на основі фінансової звітності розмір статутного капіталу коригується на індекс девальвації чи ревальвації гривні за рахунок і в межах валових доходів або валових витрат банку відповідно до методики, визначеної Національним банком;

   б) розкриті резерви, створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку (резерви, що оприлюднені банком у фінансовій звітності):

• дивіденди, спрямовані на збільшення статутного капіталу;
• емісійні різниці (емісійний дохід) — сума перевищення доходів, отриманих підприємством від первинної емісії (випуску) власних акцій та інших корпоративних прав над номіналом таких акцій (інших корпоративних прав);
• резервні фонди, що створюються згідно із законами України;
• загальні резерви, що створюються під невизначений ризик мри проведенні банківських операцій;
• прибуток минулих років; ,
• прибуток минулих років, що очікують затвердження.

Ці складові включаються до капіталу 1-го рівня лише за умови, що вони відповідають таким критеріям: відрахування до резервів і фондів здійснено з прибутку після оподаткування або з прибутку до оподаткування, скоригованого на всі потенційні податкові зобов’язання; призначення резервів та фондів і рух коштів по цих резервах і фондах окремо розкрито в оприлюднених звітах банку; фонди мають бути в розпорядженні банку з метою необмеженого і негайного їх використання для покриття збитків будь-яке покриття збитків за рахунок резервів і фондів проводиться лише через рахунок прибутків і збитків;

в) загальний розмір основного капіталу визначається з урахуванням розміру очікуваних (можливих) збитків за невиконаними зобов’язаннями контрагентів та зменшується на суму:

•  недосформованих резервів під можливі збитки за: кредитними операціями; операціями з цінними паперами; дебіторської заборгованістю; простроченими понад 30 днів та сумнівними до отримання нарахованими доходами за активними операціями коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках у банк;і\ (резидентах і нерезидентах), які визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, або які зареєстровані в офшорних зонах;
• нематеріальних активів за мінусом суми зносу;
• капітальних вкладень у нематеріальні активи;
• збитків минулих років і збитків минулих років, що очікують затвердження;
• збитків поточного року.

Додатковий капітал складається з таких елементів:

• резерви під стандартну заборгованість інших банків;
  • резерви під стандартну заборгованість клієнтів за кредитними операціями банків;
• результат переоцінки статутного капіталу з урахуванням індексу девальвації чи ревальвації гривні;
• результат переоцінки основних засобів в прибуток поточного року;
• субординований борг, що враховується до капіталу (субординований капітал).

Субординований капітал включає кошти, залучені від юридичних осіб — резидентів і нерезидентів як у національній, так і м іноземній валюті на умовах субординованого боргу.

Субординований борг — це звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти (складові елементи капіталу), які відповідно до угоди не можуть бути взяті з банку раніш, п’яти років, а у разі банкрутства чи ліквідації повертаються Інвестору після погашення претензій усіх інших кредиторів. При цьому сума таких коштів, включених до капіталу, не може перевищувати 50 % розміру основного капіталу з щорічним зменшенням на 20 % від його первинної вартості протягом п’яти останніх років дії угоди.

Кошти, залучені на умовах субординованого боргу, можуть Включатися до капіталу банку після отримання дозволу Національного банку в разі їх відповідності таким критеріям:

• вони є незабезпеченими, субординованими і повністю сплаченими;
• не можуть бути погашені за ініціативою власника;
• можуть вільно брати участь у покритті збитків без пред’явлення банку вимоги щодо припинення торговельних операцій;
• дозволяють відстрочення обслуговування зобов’язань щодо сплати відсотків, якщо рівень прибутковості не дозволяє банку здійснити дані виплати.

На капітал 2-го рівня накладаються такі обмеження:

• при розрахунку загальної суми регулятивного капіталу загальний розмір додаткового капіталу не може перевищувати 100 % основного капіталу;
• розмір субординованого капіталу не може перевищувати 50 % розміру основного капіталу.

Для визначення розміру регулятивного капіталу банку загальний розмір капіталу 1-го і 2-го рівнів додатково зменшується на балансову вартість таких активів:

• акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж та інвестиції, які випущені банком;
• інвестиції в капітал (що не консолідуються) інших банків та [фінансових установ у розмірі 10 і більше відсотків їх статутного капіталу та в дочірні установи;
• кошти, вкладені в інші банки на умовах субординованого боргу.

Національний банк установлює норматив мінімального розміру регулятивного капіталу (НІ), якого всі банки зобов’язані дотримуватися.

Мінімальний розмір регулятивного капіталу (НІ) діючих банків має становити:

а) для місцевих кооперативних банків: [ на 17 січня 2003 р. — не менше ніж 1 000 000 євро;

на 1 січня 2004 р. — не менше ніж 1 150 000 євро;

на 1 січня 2005 р. — не менше ніж 1 300 000 євро;

на 1 січня 2006 р. — не менше ніж 1 400 000 євро;

 на 1 січня 2007 р. — не менше ніж 1 500 000 євро;

б) для банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області (регіональних), у тому числі спеціалізованих ощадних та іпотечних:

до 17 січня 2003 р. — не менше ніж З 000 000 євро; на 1 січня 2004 р. — не менше ніж 3 500 000 євро; на 1 січня 2005 р. — не менше ніж 4 000 000 євро; на 1 січня 2006 р. — не менше ніж 4 500 000 євро; на 1 січня 2007 р. — не менше ніж 5 000 000 євро;

в) для банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї України (міжрегіональних), у тому числі спеціалізованих інвестиційних і розрахункових (клірингових), центрального кооперативного банку:

до 17 січня 2003 р. — не менше ніж 5 000 000 євро;

 на 1 січня 2004 р. — не менше ніж 5 500 000 євро;

 на 1 січня 2005 р. — не менше ніж 6 000 000 євро;

на 1 січня 2006 р. — не менше ніж 7 000 000 євро;

на 1 січня 2007 р. — не менше ніж 8 000 000 євро.

Мінімальний розмір регулятивного капіталу (НІ) новостворених банків має становити:

а) для місцевих кооперативних банків:

до одного року діяльності — 1 000 000 євро;

 до двох років діяльності — 1 100 000 євро;

до трьох років діяльності — 1 200 000 євро;

до чотирьох років діяльності — 1 350 000 євро;

 починаючи з п’ятого року діяльності — 1 500 000 євро;

б) для банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області (регіональних), у тому числі спеціалізованих ощадних та іпотечних:

до одного року діяльності — 3 000 000 євро;

до двох років діяльності — 3 500 000 євро;

до трьох років діяльності — 4 000 000 євро;

до чотирьох років діяльності — 4 500 000 євро;

починаючи з п’ятого року діяльності — 5 000 000 євро;

в) для банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї України (міжрегіональних), у тому числі спеціалізованих інвестиційних і розрахункових (клірингових), центрального кооперативного банку:

до одного року діяльності — 5 000 000 євро;

 до двох років діяльності — 5 500 000 євро;

 до трьох років діяльності — 6 000 000 євро;

до чотирьох років діяльності — 7 000 000 євро;

починаючи з п’ятого року діяльності — 8 000 000 євро.

Норматив адекватності регулятивного капіталу (норматив платоспроможності) відображає здатність банку своєчасно і в повному обсязі розрахуватися за своїми зобов’язаннями, що випливають із торговельних, кредитних або інших операцій грошового характеру. Чим вище значення показника адекватності регулятивного капіталу, тим більша частка ризику, що її приймають на себе власники банку; і навпаки: чим нижче значення показника, тим більша частка ризику, що її приймають на себе кредитори/вкладники банку.

Норматив адекватності регулятивного капіталу (Н2) встановлюється для запобігання надмірному перекладанню банком кредитного ризику та ризику неповернення банківських активів на кредиторів/вкладників банку. Значення цього показника визначається як співвідношення регулятивного капіталу банку до сумарних активів і певних позабалансових інструментів, зважених за ступенем кредитного ризику та зменшених на суму створених відповідних резервів за активними операціями. Для розрахунку адекватності регулятивного капіталу банку його активи поділяються на п’ять груп за ступенем ризику та підсумовуються з урахуванням відповідних коефіцієнтів зваження:

а)І група активів зі ступенем ризику 0 %: готівкові кошти; банківські метали; кошти в Національному банку; боргові цінні папери центральних органів виконавчої влади, що рефінансуються та емітовані Національним банком; нараховані доходи за борговими цінними паперами, що рефінансуються та емітовані Національним банком; боргові цінні папери центральних органів виконавчої влади у портфелі банку на продаж і на інвестиції;

б) II група активів із ступенем ризику 10%: короткострокові та довгострокові кредити, надані центральним органам виконавчої влади; нараховані доходи за кредитами, наданими центральним органам виконавчої влади;

в) ІІІ група активів зі ступенем ризику 20 %: боргові цінні папери місцевих органів виконавчої влади, що рефінансуються та емітовані Національним банком; боргові цінні папери місцевих органів виконавчої влади в портфелі банку на продаж та інвестиції; кошти до запитання, розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий за інвестиційний клас; нараховані доходи за коштами до запитання, розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий за інвестиційний клас; депозити овернайт, розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий за інвестиційний клас; інші коротко строкові депозити, розміщені в банку, який має офіційний кредит ний рейтинг не нижчий, за інвестиційний клас; нараховані доходи за депозитами овернайт, гарантійними депозитами, іншими короткостроковими депозитами, розміщеними в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий за інвестиційний клас; кредити овердрафт, овернайт та інші короткострокові кредити, розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий за інвестиційний клас; нараховані доходи за кредитами овердрафт, овернайт та іншими короткостроковими кредитами, розміщеними в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий за інвестиційний клас;

г) IV група активів зі ступенем ризику 50 %: кошти до запитання в інших банках, що не належать до інвестиційного класу; нараховані доходи за коштами до запитання в інших банках, що не належать до інвестиційного класу; депозити овернайт, розміщені в інших банках, що не належать до інвестиційного класу; короткострокові та довгострокові кредити, надані місцевим органам виконавчої влади; нараховані доходи за кредитами, наданими місцевим органам виконавчої влади; гарантійні депозити в інших банках (покриті); зобов’язання з кредитування, надані банкам та інші зобов’язання, надані клієнтам; валюта та банківські метали, які куплені, але не одержані; активи до одержання;

ґ) V група активів зі ступенем ризику 100 %: прострочені нараховані доходи за коштами до запитання в інших банках; прострочені нараховані доходи за кредитами, наданими центральним і місцевим органам виконавчої влади; короткострокові депозити, розміщені в інших банках, що не належать до інвестиційного класу; нараховані доходи за строковими депозитами, розміщеними в інших банках, що не належать до інвестиційного класу; довгострокові депозити, розміщені в інших банках; гарантійні депозити в інших банках (непокриті); прострочена заборгованість.

8. Формування резервів для покриття можливих втрат від активних операцій

Банки формують резерви за такими активними операціями кредитними операціями; операціями з цінними паперами; дебіторською заборгованістю; простроченими понад 30 днів та сумнівними до отримання нарахованими доходами за активними операціями; коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках у банках (резидентах і нерезидентах), які визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, або які зареєстровані в офшорних зонах.

Порядок класифікації активних операцій банків і визнання ї,\ нестандартними, формування та використання резервів під і її операції, мінімальний розмір резервів під активні операції банків установлюється відповідними нормативно-правовими актами Національного банку.

З метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту інтересів кредиторів і вкладників банків Національним банком України установлюється порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків.

Резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків є спеціальним резервом, необхідність формування якого зумовлена кредитними ризиками, притаманними банківській діяльності. Створення резерву під кредитні ризики — це визнання витрат для відображення реального результату діяльності банку з урахуванням погіршення якості його активів або підвищення ризиковості кредитних операцій.

До заборгованості за кредитними операціями, що становлять кредитний портфель банку, належать: строкові депозити, розміщені в інших банках, та сумнівна заборгованість за ними; кредити, надані іншим банкам, та сумнівна заборгованість за ними; рахунки суб’єктів господарської діяльності за овердрафтом, факторинговими операціями та прострочена заборгованість за факторинговими операціями; кошти, надані суб’єктам господарської діяльності за операціями репо; кредити, надані у формі врахування векселів, та сумнівна заборгованість за ними. Заборгованість за такими кредитами визначається як різниця між номінальною сумою векселя і сумою неамортизованого дисконту; кредити суб’єктам господарської діяльності за внутрішніми торговельними операціями, експортно-імпортними операціями, у поточну діяльність, в інвестиційну діяльність; сумнівна заборгованість за кредитами, наданими суб’єктам господарської діяльності; кредити, надані центральним і місцевим органам державного управління та сумнівна заборгованість за цими кредитами; кредити в інвестиційну діяльність і на поточні потреби, надані фізичним особам; сумнівна заборгованість за кредитами, наданими фізичним особам; гарантії, акцепти та авалі, надані банкам; сумнівна заборгованість за виплаченими гарантіями, виданими іншим банкам; гарантії та авалі, надані клієнтам; сумнівні гарантії, надані банкам та клієнтам; зобов’язання з кредитування, надані банкам та клієнтам.

         З метою розрахунку резерву під кредитні ризики банки мають здійснювати класифікацію кредитного портфеля за кожною кредитною операцією залежно від фінансового стану позичальника, стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості та з урахуванням рівня забезпечення кредитної операції. За результатами класифікації кредитного портфеля визначається категорія кожної кредитної операції: стандартна, під контролем, субстандартна, сумнівна чи безнадійна.

Загальна заборгованість за кредитними операціями становить валовий кредитний ризик для кредитора.

Для цілей розрахунку резервів на покриття можливих втрат за кредитними операціями визначається чистий кредитний ризик (в абсолютних показниках) шляхом зменшення валового кредитного ризику, класифікованого за ступенями ризику, на вартість прийнятного забезпечення.

Банки зобов’язані створювати та формувати резерви для відшкодування можливих втрат на повний розмір чистого кредитного ризику за основним боргом, зваженого на відповідний коефіцієнт резервування, за всіма видами кредитних операцій у національній та іноземних валютах.

Банки мають право створювати резерв на всю суму нарахованих за кредитними операціями доходів, що прострочені на строк понад ЗО днів та обліковуються за відповідними рахунками класів 1,2 Плану рахунків. Заборгованість за нарахованими доходами, що прострочені на строк понад ЗО днів, належить до нестандартної заборгованості.

Не здійснюється формування резерву за бюджетними кредитами, кредитними операціями між установами в системі одного банку, а також за операціями фінансового лізингу, якщо об’єктом цих операцій є нерухоме майно.

Резерв під кредитні ризики поділяється на резерви під стандартну та нестандартну заборгованість за кредитними операціями. Резерви під нестандартну заборгованість формуються за кредитними операціями, класифікованими як під контролем, субстандартні, сумнівні, а також безнадійні.

Банки зобов’язані здійснювати розрахунок резервів під стандартну і нестандартну заборгованість (з урахуванням строків погашення боргу за кредитними операціями) протягом місяця, в якому здійснено кредитну операцію (або укладено угоду на її здійснення). Формування резервів банки зобов’язані здійснювати щомісячно в повному обсязі, незалежно від розміру їх доходів за групами ризику відповідно до сум фактичної кредитної заборгованості за станом на перше число місяця, наступного за звітним, до встановленого строку для подання місячного балансу. Розмір фактично сформованого резерву за кредитними операціями банків контролюється за даними місячного балансу.

Безнадійна кредитна заборгованість списується банком за рахунок резерву під нестандартну заборгованість за рішенням правління банку.

Резерв під кредитні ризики формується в тій валюті, в якій враховується заборгованість.

Резерв під кредитні ризики використовується лише для покриття збитків за непогашеною позичальниками заборгованістю.

На підставі класифікації валового кредитного ризику та врахування прийнятного забезпечення банк визначає чистий кредитний ризик за кожною кредитною операцією і зважує його на встановлений коефіцієнт резервування.

З метою розрахунку обсягу резерву під кредитні ризики та визначення чистого кредитного ризику банк повинен проаналізувати кредитний портфель. Аналіз кредитного портфеля та класифікація кредитних операцій (валового кредитного ризику) здійснюється за такими критеріями: оцінка фінансового стану позичальника (контрагента банку); стан обслуговування позичальником (контрагентом банку) кредитної заборгованості за основним боргом і відсотків (комісій та інших платежів з обслуговування боргу) за ним у розрізі кожної окремої заборгованості та спроможність позичальника надалі обслуговувати цей борг; рівень забезпечення кредитної операції.

Оцінка фінансового стану позичальника.Критерії тут встановлюються кожним банком самостійно його внутрішніми положеннями щодо проведення активних операцій (кредитних) та методикою проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку) з урахуванням вимог цього Положення, в яких мають бути визначені ґрунтовні, технічно виважені критерії економічної оцінки фінансової діяльності позичальників (контрагентів банку) на підставі аналізу їх балансів і звітів про фінансові результати в динаміці тощо. Методика проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку), розроблена банком, є невід’ємним додатком до внутрішньобанківського положення банку про кредитування.

Оцінку фінансового стану позичальника (контрагента банку) з урахуванням поточного стану обслуговування позичальником (контрагентом банку) кредитної заборгованості банк здійснює в кожному випадку укладання договору про здійснення кредитної операції, а надалі — не рідше ніж один раз на три місяці, а для банків — не рідше ніж один раз на місяць. Зазначені вимоги щодо оцінки фінансового стану позичальника є мінімально необхідними. Банки мають право самостійно встановлювати додаткові критерії оцінки фінансового стану позичальника, що підвищують вимоги до показників з метою адекватної оцінки кредитних ризиків та належного контролю за ними.

Подібні нормативні значення та відповідні бали для кожного показника встановлюються залежно від його вагомості (значимості) серед інших показників, що можуть свідчити про найбільшу ймовірність виконання позичальником (контрагентом банку) зобов’язань за кредитними операціями. Вагомість кожного показника визначається індивідуально для кожної групи позичальників (контрагентів банку) залежно від кредитної політики банку, особливостей клієнта (галузь економіки, сезонність виробництва, обіговість коштів та ін.), ліквідності балансу, положення на ринку тощо.

Клас позичальника (контрагента банку) за результатами оцінки його фінансового стану визначається на підставі основних показників та коригується з урахуванням додаткових (суб’єктивних) показників.

Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника юридичної особи банк має враховувати такі основні економічні показники його діяльності: платоспроможність (коефіцієнти миттєвої, поточної та загальної ліквідності); фінансова стійкість (коефіцієнти маневреності власних коштів, співвідношення залучених і власних коштів); обсяг реалізації; обороти за рахунками (співвідношення надходжень на рахунки позичальника і суми кредиту, па явність рахунків в інших банках; наявність картотеки неплатежів у динаміці); склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості (за останній звітний та поточний роки); собівартість продукції (у динаміці); прибутки та збитки (у динаміці); рентабельність (у динаміці); кредитна історія (погашення кредитної заборгованості І минулому, наявність діючих кредитів).

Оцінка фінансового стану позичальника-банку здійснюється не рідше ніж один раз на місяць на підставі: інформації позичальника-банку про дотримання економічних нормативів і нормативу обов’язкового резервування коштів; аналізу якості активів і пасивів; аналізу прибутків і збитків; інформації про виконання банком зобов’язань у минулому; інформації про надані та одержані міжбанківські кредити; щорічного аудиторського висновку.

При здійсненні оцінки фінансового стану позичальника — фізичної особи мають ураховуватися: загальний матеріальний стан клієнта (доходи і витрати, майно, право власності на яке засвідчується згідно з чинним законодавством України; відповідні підтверджувальні документи); соціальна стабільність клієнта, тобто наявність постійної роботи, сімейний стан; вік клієнта; інтенсивність користування банківськими кредитами (гарантіями тощо) у минулому та своєчасність погашення їх і відсотків (комісій та ін.) за ними, а також користування іншими банківськими послугами тощо; ділова репутація; інша інформація.

Класифікація позичальників за результатами оцінки їх фінансового стану здійснюється з урахуванням рівня забезпечення за кредитними операціями:

Клас «А» — фінансова діяльність дуже добра (прибуткова і рівень рентабельності вищий за середньогалузевий, якщо такий визначається), що свідчить про можливість своєчасного виконання зобов’язань за кредитними операціями, зокрема погашення основної суми боргу та відсотків за ним відповідно до умов кредитної угоди; економічні показники в межах установлених значень (відповідно до методики оцінки фінансового стану позичальника, затвердженої внутрішніми документами банку); вище керівництво позичальника має відмінну ділову репутацію; кредитна історія позичальника бездоганна.

Забезпечення за кредитною операцією має бути першокласним. Немає жодних свідчень можливих затримок з поверненням основної суми боргу та/або зі сплатою відсотків. Одночасно можна зробити висновок, що фінансова діяльність і надалі проводитиметься на такому ж високому рівні.

До цього класу за незабезпеченими (бланковими) кредитами можуть належати: позичальники — банки (нерезиденти), що мають кредитний рейтинг не нижче за показник А, підтверджений у бюлетені однієї з провідних світових рейтингових компаній (Fitch IBCA, Standart & Poor’s, Moody’s тощо); позичальники — банки (резиденти), які дотримуються економічних нормативів, установлених Інструкцією про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків (затвердженою постановою Правління Національного банку України № 141 від 14.04.98, із змінами і доповненнями), за умови, що значення нормативів платоспроможності (НЗ) і достатності капіталу (Н4) становлять відповідно не менше 15 та 8 %.

Клас «Б» — фінансова діяльність позичальника цієї категорії близька за характеристиками до класу «А» (тобто фінансова діяльність добра або дуже добра, рентабельність на середньогалузевому рівні, якщо такий визначається, окремі економічні показники погіршились або мають незначні відхилення від мінімально прийнятних значень), але ймовірність підтримування її на цьому рівні протягом тривалого часу є низькою. Позичальники (контрагенти банку), віднесені до цього класу, потребують більшої уваги через потенційні недоліки, що ставлять під загрозу достатність надходжень коштів для обслуговування боргу та стабільність одержання позитивного фінансового результату їх діяльності.

Забезпечення кредитної операції не має викликати жодних сумнівів (щодо оцінки його вартості, правильності оформлення угод про забезпечення кредитних операцій тощо).

Аналіз коефіцієнтів фінансового стану позичальника може вказувати на негативні тенденції в діяльності позичальника. Недоліки в діяльності позичальників, які віднесені до класу «Б», мають бути лише потенційними. За наявності реальних недоліків клас позичальника потрібно знизити. До цього класу за незабезпеченими (бланковими) кредитами можуть належати: позичальники — банки (нерезиденти), що мають кредитний рейтинг не нижче за «інвестиційний клас», що підтверджений у бюлетені однієї з провідних світових  рейтингових   компаній  (Fitch IBCA, Standart & Poor’s, Moody’s тощо); позичальники — банки (резиденти), які дотримуються встановлених економічних нормативів, за умови, що значення нормативів платоспроможності (НЗ) і достатності капіталу (Н4) становлять відповідно не менше 10 та 6 %.

Клас «В» — діяльність задовільна (рентабельність нижча за середньогалузевий рівень, якщо такий визначається; деякі економічні показники не відповідають мінімально прийнятним значенням) і потребує ретельнішого контролю.

Надходження коштів і платоспроможність позичальника свідчать про ймовірність несвоєчасного погашення кредитної заборгованості в повній сумі і в строки, передбачені договором, якщо недоліки не будуть усунені. Проблеми можуть стосуватися стану забезпечення за кредитними операціями, необхідної документації, що свідчить про наявність і ліквідність застави, тощо. Одночасно спостерігається можливість виправлення ситуації і поліпшення фінансового стану позичальника.

До цього класу за незабезпеченими (бланковими) кредитами можуть належати позичальники-банки (нерезиденти), що мають кредитний рейтинг не нижчий за показник В, підтверджений у бюлетені однієї з провідних світових рейтингових компаній (Fitch IBCA, Standart & Poor’s, Moody’s тощо), а також можуть належати позичальники-банки (резиденти), які дотримуються встановлених економічних нормативів.

Клас «Г» — фінансова діяльність незадовільна (економічні показники не відповідають установленим значенням) і спостерігається її нестабільність протягом року; є високий ризик значних збитків; ймовірність повного погашення кредитної заборгованості та відсотків за нею низька.

При проведенні подальшої класифікації, якщо немає безсумнівних підтверджень щодо поліпшення протягом одного місяця фінансового стану позичальника або підвищення рівня забезпечення за кредитною операцією, позичальника потрібно класифікувати на клас нижче (клас «Д»). Це саме стосується і позичальника, якому видано кредит під сумнівне забезпечення або без забезпечення та якого віднесено до цього класу на підставі оцінки його фінансового стану.

Клас «Д» — фінансова діяльність незадовільна, є збитки; кредитна операція не забезпечена ліквідною заставою (або безумовною гарантією); показники не відповідають установленим значенням; Імовірність виконання зобов’язань з боку позичальника/контрагента банку практично відсутня.

За результатами оцінки фінансового стану позичальник належить до відповідного класу. Якщо рівень забезпечення за окремою кредитною операцією не відповідає умовам визначеного «ласу, то позичальника слід віднести на клас нижче, а якщо забезпечення є першокласним, то клас позичальника можна підвищити. Клас позичальника за овердрафтом визначається без урахування рівня забезпечення, якщо за оцінкою фінансового стану Його віднесено до класу «А» або «Б». У разі відсутності достовірної фінансової звітності, що підтверджує оцінку фінансового стану позичальника, а також належним чином оформлених документів, на підставі яких здійснювалася кредитна операція, такі позичальники мають класифікуватися не вище класу «Г».

Якщо на час укладення договору пролонгації кредитної операції (крім угод за кредитними операціями, строк дії яких перевищує два роки) не спостерігається погіршення фінансового ставу позичальника (контрагента банку), якого віднесено до класу ВА» або «Б», і відсотки сплачуються своєчасно, то така операція вважається строковою, тобто пролонгованою без зниження класу Позичальника (контрагента банку). Загальний строк такої пролонгації не повинен перевищувати один рік. При цьому надходження (крім кредитних коштів) на рахунки позичальника (контрагента банку) протягом  первісного строку користування кредитними коштами згідно з кредитною угодою мають перевищувати розмір заборгованості за кредитом не менше ніж у два рази та засвідчуватися документально.

Оцінку стану обслуговування боргу банки зобов’язані здійснювати щомісяця.

За станом погашення позичальником (контрагентом банку) кредитної заборгованості за основним боргом (у т. ч. за строки вими депозитами та операціями репо) та відсотків за ним на підставі кредитної історії позичальників та їх взаємовідносин з банком обслуговування боргу вважається:

добрим— якщо заборгованість за кредитом і відсотки (комісії та інші платежі з обслуговування боргу) за ним сплачуються к установлені строки або з максимальною затримкою до семи календарних днів; або кредит пролонговано без зниження класу позичальника та відсотки за ним сплачуються в установлені строки або з максимальною затримкою до семи календарних днів;  або кредит пролонговано зі зниженням класу позичальника до 90 днів та відсотки за ним сплачуються в установлені строки або з максимальною затримкою до семи календарних днів;

слабким— якщо заборгованість за кредитом прострочена від 8 до 90 днів та відсотки за ним сплачуються з максимальною затримкою від 8 до 30 днів; або кредит пролонговано зі зниженням класу позичальника на строк від 91 до 180 днів, але відсотки сплачуються в строк або і максимальною затримкою до 30 днів;

незадовільним— якщо заборгованість за кредитом прострочена понад 90 днів; або кредит пролонговано зі зниженням класу позичальника понад 180 днів.

Якщо одна з вимог кожного підпункту, що характеризує групу кредитної операції, не виконується, то така операція відноситься до групи на один рівень нижчий.

Обслуговування боргу не може вважатися добрим, якщо заборгованість за кредитною операцією включає залишок рефінансованої заборгованості, тобто якщо відбувається погашення старої заборгованості за рахунок видачі нового кредиту.

При визначенні групи кредитної операції також мають ураховуватися зміни початкових умов кредитної угоди  щодо сум  і строків погашення основного боргу і відсотків за ним (якщо такі зміни відбулися з погіршенням умов для кредитора).

Якщо позичальник має заборгованість одночасно за кількома кредитами, то оцінка обслуговування позичальником боргу ґрунтується на кредитній заборгованості, що віднесена до нижчої групи.

Зобов’язання за наданими гарантіями, поруками та авалями за І станом обслуговування боргу вважається добрим до часу їх виконання.

До категорій стандартних і під контролем кредитних операцій І не можуть належати пільгові кредити.

При класифікації операцій за врахованими векселями враховується тільки строк погашення боржником заборгованості.

При визначенні розміру резерву за врахованими векселями сума, що підлягає резервуванню, визначається, виходячи з урахованої вартості векселя (суми фактично наданих кредитних ресурсів за врахованими векселями) незалежно від його виду (дисконтний або відсотковий).

При класифікації кредитних операцій за ступенями ризику і віднесенні їх до груп, за якими розраховується резерв за факторингом, наданими зобов’язаннями (аваль), виконаними гарантіями та поруками, враховується строк погашення заборгованості, а саме:

стандартна — заборгованість, за якою строк погашення чи повернення, передбачений договірними умовами (за векселем), ще не настав або зобов’язання (у т. ч. аваль), строк виконання за якими ще не настав;

сумнівна — заборгованість за факторинговими операціями (за основним боргом чи черговим платежем) та за виконаними (сплаченими) банком гарантіями і поруками (у т. ч. авалем) становить до 90 днів з дня виконання зобов’язання (платежу), передбаченого договірними умовами (векселем);

безнадійна— заборгованість за факторинговими операціями (основним боргом чи черговим платежем) та за гарантіями і поруками (у т. ч, авалем), виконаними (сплаченими) банком, за якими клієнт не виконав своїх зобов’язань зі строком понад 90 днів після настання строку платежу, передбаченого договірними умовами (векселем).

При визначенні чистого кредитного ризику для розрахунку резерву сума валового кредитного ризику за кожною кредитною операцією окремо може зменшуватися на вартість прийнятного забезпечення (гарантій і застави майна і майнових прав).

Безумовні гарантії, що беруться до розрахунку резерву під кредитні ризики: Кабінету Міністрів України; банків, які мають офіційний кредитний рейтинг не нижчий, за інвестиційний клас; урядів країн категорії «А»; міжнародних багатосторонніх банків (Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Європейський банк реконструкції та розвитку); забезпечені гарантії банків України.

Предмети застави (майно та майнові права позичальника чи третіх осіб — майнових поручителів), що беруться до розрахунку резерву під кредитні ризики: майнові права на грошові депозити, розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, за інвестиційний клас; майнові права на грошові депозити, що розміщені в банку-кредиторі, за умови безперечного контролю та доступу банку-кредитора до цих коштів, обумовленого договором, у разі невиконання позичальником зобов’язань за кредитом; дорогоцінні метали, які належать позичальнику і знаходяться на зберіганні в банку-кредиторі, та за умови безперечного права звернення банком-кредитором стягнення, обумовленого договором, на ці метали в разі невиконання позичальником зобов’язань за кредитом; державні цінні папери; недержавні цінні папери — акції та облігації підприємств, ощадні сертифікати, інвестиційні сертифікати; зареєстроване нерухоме майно; рухоме майно; інші майнові права.

Сума гарантій та вартість предмета застави береться до розрахунку резервів під кредитні ризики з урахуванням коефіцієнтів залежно від категорії кредитної операції.

Вартість предмета застави визначається банком при кредитуванні за ринковою вартістю. Застава оформляється договором застави відповідно до Закону України «Про заставу». Загальною вимогою до розміру забезпечення за кредитною операцією є перевищення його ринкової вартості порівняно із сумою основною боргу та відсотків за ним з урахуванням обсягу можливих витрат на реалізацію застави в разі невиконання позичальником своїх зобов’язань.

При розрахунку чистого кредитного ризику не враховується застава, предметом якої є акції, випущені банком-кредитором.

При розрахунку чистого кредитного ризику за кредитами, на даними під заставу майнових прав на грошові депозити позичальника або поручителя, враховується вартість застави в розмірі 100 % за умови передачі цих коштів в управління банку на строк дії кредитного договору.

Для розрахунку резерву суму заборгованості, що обліковується за рахунком гарантійних депозитів та грошового покриття в інших банках (1511), слід зменшувати на суму покриття за відповідним акредитивом, що обліковується за рахунком «Кошти в розрахунках суб’єктів господарської діяльності» (2602), за умови, що заявник акредитива бере на себе ризики, пов’язані з вибором банків, які беруть участь у розрахунках за акредитивом, та гарантійні депозити відповідають за строками і сумами відповідному акредитиву і обліковуються на окремих аналітичних рахунках.

Сума валового кредитного ризику за консорціумним кредитом зменшується в банку-лідері на суму кредитних ресурсів, залучених від банків — учасників банківського консорціуму.

За кредитами, класифікованими як «безнадійні», банк форму» резерв на всю суму боргу за кредитом незалежно від наявності застави.

Ураховуючи зміни кон’юнктури ринку, банкам рекомендується щоквартально, а також у разі кожної пролонгації кредитною договору проводити перевірку стану заставленого майна та у разі потреби переглядати його вартість. Якщо банк не здійснює перевірку стану заставленого майна, а також відсутні документи, що засвідчують наявність і стан забезпечення, то банк зобов’язаний формувати резерв під кредитні ризики на всю суму основною боргу.

На підставі класифікації валового кредитного ризику та врахування прийнятного забезпечення банк визначає чистий кредитний ризик за кожною кредитною операцією і зважує його >ш встановлений коефіцієнт резервування.

Для врахування ризику країни при розрахунку резерву за коштами, що містяться на кореспондентських рахунках, відкритих в  інших банках, депозитами до запитання в інших банках і сумнівною заборгованістю за цими коштами використовується встановлений міжнародними рейтинговими агентствами рейтинг, який І підтверджено в бюлетені однієї з провідних світових рейтингових компаній (Fitch IBCA, Standart & Poor’s, Moody’s тощо).

Банки, в яких відкрито кореспондентський рахунок, поділяються за групами відповідно до рейтингу країни.

Розмір резерву визначається шляхом зваження суми коштів, І що обліковується на кореспондентському рахунку окремого баняку, на відповідний коефіцієнт резервування.

До групи 8 належать банки (резиденти і нерезиденти), що визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, а також банки, зареєстровані в офшорних зонах.

Ризики за коштами, що розміщені на кореспондентських рахунках, які відкриті в інших банках і віднесені до груп 1—2, вважаються стандартними, а віднесені до груп З—8 — нестандартними.

Резерв під кредитні ризики розраховується та формується головним банком і його філіями протягом місяця, в якому здійснено кредитну операцію. За повноту формування резервів відповідальність несе головний банк.

Банки розробляють та затверджують внутрішньобанківські положення про порядок визначення стану та результатів роботи емітентів цінних паперів (класу емітентів). У цьому положенні в обов’язковому порядку мають ураховуватися якісні та кількісні фактори оцінки емітентів.

Банки зобов’язані формувати резерв у розмірі перевищення балансової вартості цінних паперів порівняно з їх ринковою вартістю, яка коригується (зменшується) з урахуванням ризику емітента.

За векселями, якими здійснено заміну кредитної заборгованості, банки повинні формувати резерв на повну балансову вартість цих векселів.

Заборгованість за операціями з цінними паперами вважається нестандартною, якщо ринкова вартість цих цінних паперів, що визначається згідно з цим Положенням, є меншою, ніж їх балансова вартість.

Банки зобов’язані здійснювати щомісячне формування та коригування резерву на відшкодування можливих збитків від операцій з цінними паперами, що визнані нестандартними, у встановлені строки.

Планова переоцінка портфеля цінних паперів на продаж про водиться щомісячно, за станом на 1-е число місяця, наступного за звітним. За результатами переоцінки банк зобов’язаний здійсни ти коригування суми сформованого резерву відповідно до розрахункової суми до дати надання місячного балансу.

Планова переоцінка портфеля цінних паперів на інвестиції проводиться за станом на 1 січня року, наступного за звітним. За результатами переоцінки банк зобов’язаний здійснити коригування суми сформованого резерву відповідно до розрахункової суми до дати подання місячного балансу за грудень попереднього року. Портфель цінних паперів на інвестиції до того ж підлягає обов’язковій позаплановій переоцінці, якщо при первісному від несенні цінних паперів до відповідного портфеля банку за категоріями були порушені викладені нижче вимоги, що виявлені фактами продажу або переведення груп цінних паперів до портфеля на продаж.

При первісному віднесенні цінних паперів до портфелів банку за критеріями банк не повинен відносити папери до портфеля на інвестиції, якщо він передбачає продати їх внаслідок:

1)      зміни рівня ринкових відсоткових ставок;

2)   зміни рівня ліквідності банківської установи (наприклад, відсоток депозитів, збільшення попиту на кредитному ринку, скорочення суми високоліквідних активів тощо);

3)   зміни наявності та ступеня дохідності альтернативних інвестиційних проектів;

4)   зміни строків і джерел фінансування активних операцій;

5)      зміни рівня валютного ризику.

Якщо рішення про продаж групи цінних паперів з портфеля на інвестиції прийняте за умов, зазначених нижче, то здійснюється переоцінка відповідної групи цінних паперів. У разі прийняття керівництвом банку рішення про такий продаж зміна первісного наміру банку щодо цих паперів вважається об’єктивною за таких умов:

«наявність фактів значних змін стану кредитоспроможності (погіршення) емітента, що підтверджується певними документами;

• реорганізація банку (шляхом злиття, приєднання, поділу, виділення);

«застосування або зміна вимог нормативних актів щодо заборони або обмеження максимальної суми інвестицій банків у певні види цінних паперів;

• погіршення нормативів платоспроможності і достатності капіталу, ліквідності, інвестування, яке пов’язане з операціями з цінними паперами у зв’язку зі змінами нормативних вимог Національного банку України та викликає потребу скорочення суми активів банку;
• зміна інвестиційної політики банку.

Позапланова переоцінка проводиться за станом на 1-е число місяця, наступного за звітним. За результатами переоцінки банк зобов’язаний здійснити коригування суми сформованого резерву відповідно до розрахункової суми до дати подання місячного балансу.

За результатами річних звітів, отриманих від емітентів, банк має право провести позапланову переоцінку портфеля на інвестиції та здійснити коригування суми сформованого резерву відповідно до розрахункової суми до дати подання місячного балансу за квітень.

Банк зобов’язаний створювати резерв на відшкодування можливих збитків від операцій з цінними паперами, що виникають у разі погіршення фінансового стану емітента цінного папера, зниження ринкової ціни цінного папера внаслідок зміни норми ринкових відсоткових ставок, зміни інвестиційної політики банку.

Державні цінні папери вважаються такими, що не мають ризику погіршення фінансового стану емітента, проте можуть знецінюватися внаслідок зміни ринкової норми дохідності, і тому банк має право створювати резерв у розмірі перевищення балансової вартості цих цінних паперів порівняно з їх ринковою вартістю. При цьому для достовірного відображення в балансі реальної вартості всіх активних операцій банк зобов’язаний здійсню вати оцінку ризику, пов’язаного з проведенням операцій з державними цінними паперами. У разі віднесення цих цінних паперів до портфеля на інвестиції і відсутності активного ринку щодо них банк здійснює визначення їх ринкової вартості за відповідним розрахунком без урахування фактора ризику емітента.

Банк може зазнати збитків від операцій з цінними паперами внаслідок:

1. Погіршення фінансового стану емітента цінного папера, яке ставить під сумнів його спроможність погасити борговий цінний папір у повному обсязі в установлені строки та сплатити суму нарахованих відсотків (якщо такі нараховуються), а також спроможність повернути власникові пайового цінного папера частку капіталу та належну цьому інвесторові частку нерозподіленого прибутку або виконати інші зобов’язання за цінним папером.
2. Зниження ринкової вартості цінних паперів внаслідок зміни ринкової норми дохідності. Остання змінює рівень дохідності поточних та можливих інвестиційних вкладень.

Спеціальний резерв під цінні папери в портфелі банку формується у разі зниження ринкової вартості групи цінних паперів (для цінних паперів на інвестиції — всього портфеля цінних паперів) нижче рівня балансової вартості цієї групи (портфеля) ціп них паперів. Факт перевищення ринкової вартості групи цінних паперів (портфеля цінних паперів) над балансовою вартістю цієї групи (портфеля) цінних паперів у фінансовому обліку не визнається і при визначенні оціночної суми резерву до розрахунку не приймається.

Балансовий портфель цінних паперів банку може включати цінні папери, що емітовані резидентами та нерезидентами України.

Деривативи цінних паперів (ф’ючерси, форварди, опціони тощо) обліковуються поза балансом і тому не включаються в суму балансового портфеля цінних паперів. Такі фондові інструменти не виступають об’єктами резервування. Потреба резервування за ними може вимагатися за спеціальним нормативним актом Національного банку.

Резервуванню підлягають усі групи цінних паперів, що перебувають у портфелях банку: на продаж — 15 і більше календарних днів; на інвестиції — за станом на 1 січня наступного за звітним періодом. За групою цінних паперів, що зараховані до портфеля на інвестиції протягом грудня звітного року, банк може доформувати резерв до дати подання річного балансу.

Згідно з чинними вимогами, резервуванню не підлягають:

1)       цінні папери власної емісії (пайові та боргові);

2)   цінні папери, про продаж яких укладено договір і отримана передоплата;

3)   векселі, враховані банком, що виступають об’єктом резервування як складова кредитного портфеля. Ті векселі, що придбані з метою перепродажу чи з метою пред’явлення їх до платежу, виступають об’єктами резервування як складова балансового портфеля цінних паперів;

4)   вкладення коштів до статутних капіталів дочірніх та асоційованих компаній. Але в разі примусового переведення цінних паперів, що засвідчують такі вкладення, з портфеля на інвестиції до портфеля на продаж ці групи цінних паперів підлягають резервуванню, як і звичайні пайові цінні папери;

5) вкладення у пайові цінні папери установ, де метою банку є можливість реалізації інших прав, а не одержання економічного доходу (акції бірж, депозитаріїв).

З метою розрахунку резерву в портфелі цінних паперів банку виокремлюються такі категорії цінних паперів:

Категорія 1. Цінні папери в портфелі на продаж, що мають [активний ринок.

Категорія 2. Цінні папери в портфелі на продаж, що не мають активного ринку.

Категорія 3. Цінні папери в портфелі на інвестиції, що мають (активний ринок.

Категорія 4. Цінні папери в портфелі на інвестиції, що не мають активного ринку.

За нормальних умов ведення банківської діяльності в банку [взагалі не повинно бути цінних паперів, які належали б до категорії 2, оскільки відсутність активного ринку цінних паперів ускладнює можливість отримання торговельного доходу від їх продажу. Внаслідок виникнення надзвичайних умов, перелік яких наводився вище, в банку може виникнути потреба віднесення деяких груп цінних паперів до цієї категорії.

Планова переоцінка портфеля цінних паперів на продаж про водиться щомісячно, за станом на 1-е число місяця, наступного за звітним.

За результатами переоцінки банк зобов’язаний здійснити коригування суми сформованого резерву відповідно до розрахункової суми до дати надання місячного балансу.

Планова переоцінка портфеля цінних паперів на інвестиції проводиться за станом на 1 січня року, наступного за звітним. Зі результатами переоцінки банк зобов’язаний здійснити коригування суми сформованого резерву відповідно до розрахунковій суми до дати подання місячного балансу за грудень попереднього року.

Портфель цінних паперів на інвестиції підлягає обов’язковій позаплановій переоцінці, якщо при первісному віднесенні цінних паперів до відповідного портфеля банку за категоріями були порушені вимоги, що виявлені фактами продажу або переведення груп цінних паперів до портфеля на продаж.

Якщо рішення про продаж групи цінних паперів з портфеля на інвестиції прийняте за умов порушення, то здійснюється переоцінка відповідної групи цінних паперів.

Позапланова переоцінка проводиться за станом на 1 число місяця, наступного за звітним. За результатами переоцінки банк зобов’язаний здійснити коригування суми сформованого резерву відповідно до розрахункової суми до дати подання місячного балансу.

За результатами річних звітів, що отримані від емітентів, банк має право провести позапланову переоцінку портфеля на інвестиції та здійснити коригування суми сформованого резерву відповідно до розрахункової суми до дати подання місячного балансу за квітень.

Методика визначення ринкової вартості груп цінних паперів у портфелі банку на продаж (категорії 1 та 2).

Для цінних паперів категорії 1 ринковою вартістю є одне з таких значень:

1. Середнє котирування цінного папера протягом місяця на організаційно оформленому біржовому ринку (за умови, що буя проведено не менше чотирьох торгів).
2. Середнє котирування кількох бірж (не менше трьох) на день переоцінки (на день останніх торгів місяця за умови, що вони відбулися на різних біржах з розривом у часі не більше 5 робочих днів)
3. Середнє котирування купівлі цінного папера на організаційно   оформленому   позабіржовому  ринку  цінних   паперів   за останній тиждень місяця.
4. Середня вартість купівлі цінного папера на вторинному неорганізованому ринку за останній тиждень місяця, що підтверджується не менш як чотирма угодами купівлі-продажу цінних паперів.

У разі неможливості використання для окремої групи цінних паперів жодного з наведених у цьому пункті визначень ринкової ціни внаслідок:

1)      відсутності цінного папера в лістингу біржі, на якій його було придбано;

2)  проведення менше чотирьох торгів на місяць;

3)   розриву в часі між торгами на кількох біржах більше 5 робочих днів;

4)   відсутності цінного папера в лістингу організаційно оформленого позабіржового ринку цінних паперів тощо — ця група цінних паперів вважається такою, що не має активного ринку, і її вартість повинна визначатися згідно з методикою для категорії 2.

Для цінних паперів категорії 2 ринковою вартістю вважається вартість, що визначається за п. 2 Методики визначення розрахункової ринкової вартості цінних паперів.

Методика визначення ринкової вартості груп цінних паперів в портфелі банку на інвестиції (категорії 3 та 4).

Для цінних паперів категорії 3 ринковою вартістю є одне з таких значень:

1. Середнє котирування цінного папера протягом місяця на організаційно оформленому біржовому ринку (за умови, що було проведено не менше чотирьох торгів).
2. Середнє котирування кількох бірж (не менше трьох) на день переоцінки (на день останніх торгів року за умови, що вони відбулися на різних біржах з розривом у часі не більше 15 робочих днів).
3. Середнє котирування купівлі цінного папера на організаційно оформленому позабіржовому ринку цінних паперів за останній календарний

1. Операції банків із обслуговування платіжного обороту

1.1. Характеристика платіжного обороту 

Щоденно мільйони людей у світі мають справу з грошима. Грошові суми, якщо вони записані у вигляді цифрових даних, відображають дебіторську заборгованість, кредиторські вимоги або боргові зобов’язання.

Гроші – один із чинників, що регулює економіку. Коли їх недостатньо – господарський механізм дає збої. Але й надто великий обсяг грошей в обігу не сприяє економічному розвитку. Отже, держава повинна слідкувати за тим, щоб функціонування грошей у країні здійснювалось у прямій залежності від економічного зростання.

Походження і становлення грошей представлено в літературі не однаково. Загалом, розвиток грошей можна поділити на три етапи:

Раніше використовували предмети, які мали матеріальну або моральну цінність. В основному вони мали характер речей, що зберігають свою вартість.

Лише з переходом до жвавої торговельної діяльності як засіб обміну почали використовувати золото і срібло. У часи більш розвинутої торгівлі благородні метали відливали у зливки або надавали їм форми монет.

1972 року покриття національної валюти золотом відмінено і з тих пір цінність банкнот і монет визначає розвиток економіки країни. Ця цінність ідентична як для готівкових грошей, так і для коштів на рахунках (безготівкових грошей). Різниця тільки в тому, що під готівкою розуміють реальні гроші  (банкноти і монети), тоді як під коштами на рахунках розуміють гроші, які є в наявності на рахунках, – безготівкові гроші.

Сукупність грошових розрахунків, у яких гроші виступають як засіб платежу, за своєю суттю є грошовим, або платіжним, оборотом.

Платіжний оборот може бути двох форм:

 готівковий – оборот грошей готівкою (що надходять до банків або ними видаються);

безготівковий – відбувається шляхом записів на рахунках у кредитних установах.

Обидві форми можуть трансформуватися. Так, при вкладенні готівки на рахунок, готівка стає безготівковими коштами. Відповідно, при видачі грошей кошти на рахунках перетворюються на готівку. Отже, кошти, які є на рахунках, можна в будь-який момент обміняти на готівку.

Обидва види грошей – складові платіжного обороту. Для банків ці дві форми грошей мають велике значення. У щоденних операціях беруть участь готівкові гроші: при виплатах і внесенні сум, при обмінних операціях з іноземною валютою та ін. Готівкові гроші вимагають витрат, пов’язаних з придбанням, транспортуванням, охороною. Також причиною великих витрат стає зберігання грошей.

Ще більшу частину грошей, з якими працюють банки, становлять кошти на рахунках. При кожній безготівковій операції, при перерахуванні в інші банки, при внутрішньобанківських бухгалтерських операціях використовують кошти на рахунках. Витрати щодо збереження цих коштів, транспортування тощо відпадають. Також і оперувати з ними простіше. Але все-таки і тут треба вжити заходів безпеки для уникнення зловживань та крадіжок.

Перевірте свої знання

1. Назвіть дві форми платіжного обороту і дайте їм визначення.
2. У чому полягає роль банків в організації платіжного обороту?

1.2. Оборот касової готівки в банках

Для здійснення розрахунків готівкою необхідні банкноти і монети. Випуск грошей в обіг називається емісією.

Згідно із Законом України «Про банки і банківську діяльність» емісією грошей займається тільки Національний банк України.

Емісійні операції НБУ – форма реалізації його монопольного права на випуск грошей в обіг. Ці операції держави Національний банк України проводить через свої територіальні управління і Центральне сховище.

Резервні фонди відіграють важливу роль у грошовій системі країни. їх використовують як для оновлення готівкової маси в обігу, так і для його забезпечення банкнотами і монетами.

Національний банк України створює резервні фонди банкнот і монет у Центральному сховищі та запаси готівки у сховищах Кримського республіканського та територіальних управлінь НБУ. Резервні фонди перебувають у віданні НБУ і можуть використовуватись лише на підставі його письмових вказівок про випуск грошей в обіг. Територіальні управління НБУ мають право на проведення операцій з перерахування готівки, що зберігається в їх сховищах, до оборотних кас і навпаки.

Касове обслуговування установ банків здійснюють операційні відділи ТУ НБУ на підставі укладених між  ними угод.

Для оприбуткування усієї готівки, яка надходить у банк, і виконання видаткових касових операцій у кожній установі банку є операційна каса. Уся грошова готівка,  яка надійшла до закінчення операційного часу, повинна бути оприбуткована в операційну касу і зарахована на відповідні особові рахунки власників.

У тому разі, коли поточні надходження готівки недостатні для покриття видатків, установи банків звертаються до територіальних управлінь НБУ й одержують підкріплення операційних кас за грошовими чеками або через інкасаторів НБУ. Списання коштів одночасно відображається на кореспондентських рахунках банків.

Установи банків за погодженням з ТУ НБУ визначають граничний залишок готівки операційних кас банків.

Ті установи банків, які мають надлишок готівки, а також зношені гроші, здають їх до оборотної каси операційних відділів територіальних управлінь НБУ на підставі оголошень про внесення готівки або через інкасаторів НБУ із зарахуванням цих сум на кореспондентські рахунки установ банків. Крім цього, надлишок готівки може продаватись іншим банкам, які мають потребу в підкріпленні, але за погодженням з територіальними управліннями НБУ.

Продаж готівки здійснюється після списання відповідної суми з кореспондентського рахунку установи банку — одержувача грошей і зарахування її на кореспондентський рахунок установи банку, що продає гроші.

Підприємства можуть мати у своїх касах готівку в межах лімітів, які встановлені банком, за узгодженням з встановлення керівниками підприємств, які мають чи не мають постійний грошовий виторг. Фізичним особам-суб`єктам підприємницької діяльності, фермерам не встановлюється.  Усі грошові кошти, які перевищують установлений ліміт залишку готівки в    касі, підприємства зобов’язані здавати в банк за правилами і в строки, узгоджені з банком, який обслуговує дане підприємство.

Для встановлення лімітів залишків готівки в касі і строків здачі виторгу в банк підприємства подають у банки спеціальну заявку-розрахунок. Готівка здається в при-хідні денні і вечірні каси банків, Інкасаторам і в об’єднані каси при підприємствах з наступною здачею в банк, а також підприємствам зв’язку для перерахування на рахунки банків на підставі укладених угод.

Із видаткової операційної каси банку здійснюється видача готівки клієнтам. Кожен банк повинен організувати раціональний грошовий оборот: задовольнити потреби з видачі готівки клієнтам за рахунок власних надходжень, не звертаючись до НБУ за підкріпленням.

Система регулювання грошового обігу складається з двох основних організаційних рівнів:   регламентація касових операцій банків;   регламентація касових операцій суб’єктів господарювання.

Регламентація касових операцій суб’єктів господарювання передбачає, що для підприємств, об’єднань, організацій і установ установлений єдиний порядок прийняття грошей у каси, їх зберігання і видача, оформлення касових документів, ведення касової книги, проведення ревізій кас і контролю за дотриманням касової дисципліни.

Відповідно до чинних положень підприємства й організації, незалежно від організаційно-правової форми і сфери діяльності, повинні зберігати вільні грошові кошти на рахунках, які вони відкривають в установах банків, а підприємства і організації, які одержують готівково-грошовий виторг, зобов’язані здавати його в банк. Банки приймають від своїх клієнтів готівкові гроші і зараховують їх на відкриті в них рахунки, видають готівкові гроші на вимогу клієнтів, забезпечують охорону довірених їм коштів.

1 – з каси банку (наприклад, при виплаті вкладів) готівка надходить до населення;

2 – готівка може надходити до населення через каси підприємств, організацій, установ при виплаті зарплати або платежів, що прирівняні до неї, розрахунках за закуплену сільгосппродукцію тощо;

3 – після оплати населенням за товари, роботи, послуги готівка надходить

у каси торговельних, побутових та інших підприємств і організацій;

4 – підприємства й організації здають понадлімітні залишки в каси банків;

5 – населення може здавати готівку в банк (наприклад, при поповненні вкладів, купівлі цінних паперів та ін.).

Перевірте свої знання

1. У чому полягає роль НБУ як емісійного центру держави?
2. Поясніть суть операцій з емісійно-касового обслуговування інших банків установами НБУ.
3. За якими правилами встановлюється ліміт каси суб’єктів господарювання?
4. Поясніть місце банків у кругообігу готівки між банками і клієнтами.

1.3. Касові операції банків.

Банки виконують касові операції з обслуговування клієнтів на основі єдиних правил, установлених Національним банком України. Ці правила визначають порядок прийняття та видачі грошей, їх перерахування, упакування, зберігання та обліку.

Для прийому, зберігання і видачі грошей та цінностей кожна установа банку має касовий відділ (операційну касу)

Загальні правила касової роботи

За охорону грошей та матеріальних цінностей відповідальними особами є керівник банку, головний бухгалтер і завідувач каси. З кожним працівником каси укладається угода про повну матеріальну відповідальність.

Нормальна робота касира неможлива без знання ним загальних правил касової роботи. Ці правила передбачають:   касові приміщення в установах банку мають бути ізольовані й обладнані таким чином, щоб можливість спостереження і вивчення сторонніми особами розміщення грошових сховищ була виключена;   протягом робочого дня двері в касові приміщення повинні зачинятися з внутрішнього боку;   особи, які відповідають за збереження матеріальних цінностей, повинні мати можливість візуально контролювати роботу касирів;   кабіни операційних кас мають бути обладнані відповідним чином;   у столах касирів ящики повинні мати замки з індивідуальними секретами, а столи в касах перерахунку повинні бути зі спеціальними перегородками між робочими місцями касирів;   для зберігання грошових коштів і цінностей касири повинні використовувати сейфи або металеві шафи;  перерахунок грошових білетів і монет повинен проводитись із використанням грошово-лічильних машин;   касирам заборонено, при тимчасовій відсутності на робочому місці, залишати у відкритому вигляді, не закритими у сейфи готівку, цінності, печатки, штампи, ключі від грошових сховищ тощо. Також забороняється залишати ключі в замках дверей грошових сховищ і сейфів;   верхній одяг, їжа та власні гроші касирів повинні зберігатися в спеціально відведеній кімнаті поза приміщенням каси;  касир повинен мати в наявності зразки підписів працівників, які уповноважені підписувати при-хідні та видаткові касові документи, а бухгалтерські працівники — зразки підписів касирів;   мають бути вивішені правила перевірки платіжності грошових знаків.

Вхід у касу, крім працівників каси, дозволяється; керівникові банку, головному бухгалтеру та їх заступникам. Інші особи допускаються в касу за разовими перепустками, які видають з дозволу керівника банку.

При обслуговуванні рахунків юридичних та фізичних осіб банки здійснюють:   видаткові касові операції;   прихідні касові операції.

Видача грошей із кас банку здійснюється видатковими касами й оформляється грошовими чеками та видатковими касовими ордерами. При проведенні видаткових касових операцій завідувач каси видає в підзвіт касирам необхідну суму розмінних монет і банкнот під розписку касира в спеціальній книзі прийнятих і виданих грошей.

Представники підприємств для одержання готівки пред’являють операційним працівникам грошові чеки. Видача готівки фізичним особам проводиться за видатковими касовими ордерами або чеками. Операційний працівник перевіряє правильність оформлення видаткових касових документів і наявність коштів на рахунку клієнта. Чеки на одержання готівки юридичними особами додатково перевіряються контролером, який дає дозвіл на їх оплату. Операційний працівник після перевірки документів видає особі, яка отримує готівку, для пред’явлення в касу контрольну марку від грошового чека або талон від касового ордера.

Одержавши видатковий документ, касир зобов’язаний:   перевірити наявність підписів посадових осіб банку та їх відповідність зразкам;   порівняти суму, яка проставлена цифрами і суму, вказану літерами;   перевірити наявність на документі розписки щодо одержання грошей і даних паспорта або іншого документа, що засвідчує особу;   викликати одержувача грошей за номером видаткового документа і запитати у нього суму грошей, яку він одержує;   звірити номер контрольної марки або талона з номером на видатковому документі і приклеїти контрольну марку до чека чи талон до ордера;   підготувати суму готівки і видати їх одержувачеві;   підписати видатковий документ.

У кінці операційного дня касир підраховує підсумок  і з метою контролю за схоронністю грошових коштів: звіряє суму прийнятих під звіт коштів і суму видаткових документів із запасом готівки;   складає звітну довідку відповідної форми і підписує її;   наведені в довідці касові обороти звіряє із записами в касових журналах операційних працівників. Касир підписується в касовому журналі, а операційні працівники — у довідці.

Залишок грошей і видаткові касові документи разом зі звітною довідкою касир здає під розписку в спеціальній книзі завідувачеві каси, який перевіряє довідку і направляє її в документи дня .

Прийом готівки здійснюється прихідними касами. Прихідні касові документи виписують в одному або у двох примірниках (під копірку). Записи сум у документах ведуться з великої літери обов’язково з початку рядка, чітко, без скорочень, вільне місце прокреслюється. В ордерах, оголошеннях, квитанціях, повідомленнях виправлення не дозволяються.

Прихідні каси приймають і перераховують готівку протягом операційного часу. Приймання готівки проводиться за такими документами:   від підприємств, об’єднань, організацій, установ для сплати будь-яких платежів – за оголошеннями на внесення готівки з видачею квитанції;   при внесенні громадянами грошей на вклади також за оголошеннями на внесення готівки або за прихідними ордерами; внески для зарахування на рахунки різних громадських фондів – за оголошеннями на внесення готівки, на якому, крім підпису відповідального виконавця, повинна бути віза головного бухгалтера (його заступника) або начальника операційного відділу установи банку; платежі від населення – за повідомленням щодо внесення платежів з видачею квитанції; усі інші надходження грошей, у тому числі і від працівників банку – за прихідними касовими ордерами з видачею підписаних касиром копій прихідних касових ордерів з відбитком штампа касира.

При внесенні грошей прихідні касові документи  перевіряють і оформляють відповідальні працівники згідно з вказівками щодо ведення бухгалтерського обліку. Після цього документи передаються до каси. У деяких випадках документи до каси надходять безпосередньо від клієнтів. Касир, що одержав прихідні касові документи,  зобов’язаний:   перевірити наявність підписів операційних працівників і тотожність цих підписів зразкам;   звірити відповідність вказаних у документах сум цифрами і літерами;   викликати особу, яка вносить гроші, і прийняти від неї гроші з поаркушним перерахуванням.

Якщо клієнт здає гроші до каси банку за кількома прихідними документами для зарахування на різні рахунки, касир приймає гроші за кожним документом окремо. Всі прийняті раніше гроші мають зберігатися в шухлядах столу або в металевих шафах, сейфах, які повинні замикатися. Робоче місце касира повинно бути обладнане так, щоб клієнт міг спостерігати за прийманням грошей.

Після прийняття грошей касир звіряє суму, вказану в прихідному документі, зі сумою, фактично виявленою при перерахуванні. При відповідності сум касир підписує оголошення, квитанцію та ордер до неї (або інший прихідний касовий документ), ставить на квитанції печатку і віддає її особі, яка внесла гроші. Ордер до оголошення касир надсилає відповідальному працівнику, який веде касовий журнал, а оголошення залишає в себе.

Якщо в клієнта, що здає готівку, встановлено розбіжності між сумою готівки і сумою, вказаною в документі, а також при виявленні неплатіжних і фальшивих грошей, йому пропонується переписати документ. Первинний документ касир перекреслює і на звороті квитанції до цього документа проставляє фактично прийняту суму грошей і підписує квитанцію. Оголошення, квитанція та ордер передаються операційному працівнику, який викреслює попередньо вказану суму і записує нову суму внеску, оформляє знов одержані документи і надсилає їх до каси.

У разі виявлення фальшивих грошей касир повинен терміново доповісти про це керівнику установи банку для вжиття необхідних заходів з обов’язковим повідомленням правоохоронних органів.

Наприкінці операційного дня на підставі документів касир складає довідку касира прихідної каси про суму прийнятих грошей та кількість документів, які надійшли до каси, і звіряє суму за довідкою зі сумою прийнятих ним грошей. Правильність даних довідки підтверджується підписами касира в касових журналах і операційних працівників – на довідці касира.

При децентралізованому веденні прихідного касового журналу ця довідка складається в розрізі бригад або операційних працівників.

Прийняті протягом операційного дня гроші касир формує в установленому порядку і разом з прихідними документами та довідкою касира прихідної каси здає завідувачеві каси під розписку в книзі обліку прийнятих і виданих грошей (цінностей).

Завідувач каси звіряє суму прийнятих грошей і кількість прихідних документів з довідкою касира і підписує довідку.

Операції  вечірньої каси

Для організації прийому готівки після завершення операцій дня в усіх банках працюють вечірні каси. Видаткових операцій вечірні каси не проводять, а прийняті гроші зараховуються на рахунки власників не пізніше наступного дня.

Операції у вечірній касі здійснюють касир і бухгалтер-контролер, який перевіряє прихідні документи, підписує їх, а потім передає касирові. Касир на прийнятих документах проставляє штамп «Вечірня каса». У вечірній касі працівники заповнюють касовий журнал, і всі прихідні документи та прийняті суми звіряються із записами в цьому журналі. Гроші, прихідні документи, касовий журнал і печатка зберігаються у сейфі, який здається під охорону.

Уранці наступного робочого дня працівники вечірньої каси приймають сейф від охорони (під розписку в контрольному журналі), здають гроші і прихідні документи завідувачеві каси під розписку в касовому журналі. Касовий журнал після цього передається головному бухгалтеру разом із прихідними документами для контролю і підпису. Ордери до прихідних документів передаються в операційний відділ для зарахування коштів на рахунки.

При здійсненні у вечірніх касах операцій без бухгалтера-контролера касир приймає гроші з використанням контрольно-касового апарата.

Працівники вечірньої каси приймають також сумки (мішки) з готівкою від інкасаторів. В установах банків, що приймають кошти від інкасаторів, організовуються каси перерахування. Працівники каси, перераховуючи готівку, повинні дотримуватися спеціальних правил, що встановлені відповідною інструкцією НБУ. Перераховані в цій касі кошти зараховуються на рахунки клієнтів і передаються в комору.

Перевірте свої знання

1. Поясніть організаційну структуру касового відділу банку.
2. Перерахуйте не менше ніж п’ять правил емісійно-касової роботи в банку.
3. Якими документами оформляються видаткові (прихідні) касові операції?
4. Перерахуйте дії касира при виконанні видаткових (прихідних) касових операцій.
5. Який порядок завершення дня у видаткових (прихідних) касах банку?
6. Поясніть призначення вечірніх кас та особливості організації їх роботи.

1.4. Облік касових операцій

Коли ми говоримо про банкноти і монети, то маємо на увазі їх фізичну наявність. Це єдиний вид активу, який не вимагає додаткових оцінок. Це платіжний засіб, який   юридично визнаний.

Проблеми обліку грошових коштів пов’язані з моментом визнання готівкових коштів у фінансовій звітності. Цією межею є випуск грошей в обіг. З цього моменту гроші відображаються у фінансовій звітності.

Згідно з МСБО, у балансі банку буде показано загальну суму банкнот і монет, незалежно від того, в якій валюті фізично вони є в його розпорядженні на даний момент. Система обліку має бути організована таким чином, щоб у будь-який момент можна було перевірити наявність грошової готівки.

Проблема оцінки – ще одне важливе питання. Землі, споруди, цінні папери, інвентар – усе існує в матеріальному виразі, а потім оцінюється. Гривня – єдиний вид активу, який не оцінюється.

Щодо інвалюти, то проблема полягає в контролі за її схоронністю, а потім конвертації в гривню для відображення в балансі банку. Прибутки або збитки при зміні курсу відносяться банками на рахунок переоцінки в класі «Доходи банку». За видами валюта обліковується в аналітичному обліку, а за місцезнаходженням – у синтетичному.

Для фінансової звітності не є важливим місцезнаходження грошей, але дуже важливо при проведенні аналізу, визначенні ліквідності мати дані про наявність грошових коштів окремо:   у національній валюті;   у вільно конвертованій валюті;   у неконвертованій валюті.

Грошові кошти – це найліквідніші активи, які постійно перебувають в обігу.

Правильне відображення грошових коштів у фінансовій звітності має велике значення  для осіб, які приймають рішення на підставі інформації, що в ній наводиться.

Готівкові кошти в Плані рахунків інших банків обліковуються на рахунках 10-го розділу(Табл. 3.2).

Рахунки групи № 100 «Банкноти і монети» призначені для обліку готівки в національній та іноземній валютах. Дорожні чеки обліковуються за рахунками групи № 101 «Дорожні чеки». Усі інші цінності, які є на зберіганні в касі банку (акцизні марки, розрахункові чеки тощо), обліковуються на позабалансових рахунках.

При надходженні готівкових коштів у касу банку збільшується актив балансу, тому всі прихідні касові операції записуються в дебет рахунків 10-го розділу «Готівкові кошти». І навпаки, при видачі готівки актив балансу зменшується, тому видаткові касові операції записуються за кредитом рахунків даного розділу.

Таблиця 3.2

Структура обліку готівкових коштів у Плані рахунків бухгалтерського обліку інших банків

Наприклад, за дебетом рахунку № 1001 «Банкноти і монети в касі банку» проводяться суми готівки, що вносяться в операційну касу для зарахування на рахунки операцій банку та його клієнтів; суми обмінених пошкоджених банкнот, дефектних монет, отриманих від клієнтів банку; суми готівки, яка отримана з установ Національного банку України та з підвідомчих установ банку, суми готівки, які надходять з обмінних пунктів; залишок готівки з банкоматах і т. п. Типове проведення на прихідні касові операції буде таким:                                                       Дт                   Кт

Банкноти і монети в касі банку   ххх

Різні рахунки                                                        ххх

За кредитом рахунку № 1001 «Банкноти і монети в касі банку» проводиться сума готівки, що видається клієнтам банку, сума готівки, що відсилається в установи НБУ та до підвідомчих установ банку; сума готівки, що видається обмінному пункту, до банкомата, під звіт і т. п.

Типове проведення на видаткові касові операції буде таким:                                                          Дт                 Кт

Різні рахунки                                  ххх

Банкноти і монети в касі банку                            ххх

Ці правила обліку можна використати і для відображення касових операцій на інших рахунках 10-го розділу «Готівкові гроші».

Неможливо розглянути організацію і облік усіх касових операцій банку. З ними ми будемо стикатися і в наступних розділах цієї книги. Зараз спинимося тільки на деяких, які є найбільш типовими для банків.

Розглянемо облік однієї з операцій щодо касового обслуговування населення – приймання готівкових платежів від населення. Банк виступає посередником між клієнтом – фізичною особою та організацією, на користь якої приймаються платежі. Комісійна винагорода сплачується клієнтами одночасно з внесенням платежу або утримується з прийнятої суми при перерахуванні отримувачеві. Рахунок для обліку прийнятих платежів від населення: 2902 П Кредиторська заборгованість за прийняті платежі  Призначення рахунку: облік сум платежів, які за дорученням клієнтів мають бути перераховані за призначенням отримувачам платежів.

(План рахунків КБ)

Установи банків здійснюють операції з прийому від населення платежів: податкових, страхових, комунальних, добровільних внесків від населення, сум держмита, інших платежів, суми яких проводяться за кредитом рахунку № 2902, за дебетом рахунку проводяться суми, що перераховуються за призначенням на відповідні рахунки отримувачів коштів.

Приймання платежів проводиться за повідомленнями або за прихідними документами (ПД)

Багато банків в Україні розпочали створення мережі банкоматів.

Фізичні особи можуть отримувати готівкові кошти в банкоматах за допомогою платіжних карток.

Час запуску банкомата повинен збігатися з часом початку роботи банківської установи, до складу якої входить сервер банкоматів. Банкомати можуть виконувати цілодобову роботу в разі забезпечення необхідних умов  щодо зберігання грошових цінностей, дотримання безпеки зберігання та за наявності відповідного сертифіката. Облік готівки в національній та іноземній валютах у банкоматах банку або його підвідомчих установ ведеться на рахунку № 1004 «Банкноти і монети в банкоматах». Розглянемо зміст кожної з трьох фаз здійснення операцій з обслуговування фізичних осіб банкоматами

1. Включення банкомата, встановлення в банкомат касет,завантажених готівковими коштами

Технічний працівник банкомата   включає банкомат

Касир     одержує під звіт у завідувача каси готівкові кошти під розписку в Книзі обліку прийнятих і виданих грошей;  завантажує касети готівковими коштами під контролем завідувача каси; складає супровідну відомість на завантажені касети; передає інкасатору завантажені касети і ключі від банкоматів під розписку в супровідній відомості.

 Дт       Кт

Банкноти і монети в дорозі                                № 1007                      ххх

Банкноти і монети в касі банку                         №1001                                  ххх

Інкасатор               встановлює завантажені касети в банкомати;    зазначає в супровідній відомості час завантаження;   передає касиру третій примірник супровідної відомості разом    з ключами від банкоматів.

Дт         Кт

Банкноти і монети в банкоматах                              № 1004                      ххх

Банкноти і монети в дорозі                                        № 1007                                  ххх

Видача банкоматом готівкових коштів

Фізична особа               заявляє про одержання готівкових коштів

Установа банку — власник банкомата встановлює розмір комісійних за операцію;

передає інформацію банку-емітенту про розмір заявлених для одержання через банкомат готівкових коштів та про розмір комісійних; видає клієнту через банкомат готівкові кошти після одержання підтвердження про можливість виконання операції банком-емітентом.

        Дт           Кт

Транзитний рахунок за операціями, здійсненими  платіжними картками через банкомат                               № 2920         ххх

Банкноти і монети в банкоматах                                        № 1004                         ххх

Банк стягує суму комісійних.                                                                             Дт           Кт

Транзитний рахунок за операціями, здійсненими

платіжними картками через банкомат                               № 2920          ххх

Інші комісійні доходи за операціями з клієнтами            № 6119                         ххх

3. Вилучення використаних касет із банкомата та його виключення

Інкасатор                                           вилучає з банкомата використані касети; передає вилучені касети касиру.

Касир         відкриває вилучені касети під контролем завідувача каси; перераховує залишок готівкових коштів у касетах; передає залишок готівкових коштів завідувачу каси під розписку в Книзі обліку прийнятих і виданих грошей.                                                                                                                Дт              Кт

Банкноти і монети в касі банку                                № 1001                   ххх

Банкнотні монети в банкоматах                                          №1004                                       ххх

Технічний працівник банкомата              Виключає банкомат у кінці робочого дня.

Кожний факт видання готівкових коштів держателю платіжної картки супроводжується видруком ордера встановленої форми. Процес роботи банкомата протоколюється на вмонтованому в ньому накопичувачі у вигляді операційних журналів роботи. Сервер банківської установи, що здійснює проведення за усіма банкоматами, друкує витяги з особових рахунків банкоматів.

Збирання грошового виторгу на підприємствах і в організаціях організується апаратом інкасації Національного банку на підставі тристоронніх угод між суб’єктом грошового господарської діяльності, апаратом інкасації Національного банку та установою комерційного банку. У разі потреби установи комерційних банків можуть здійснювати інкасацію грошового виторгу власними силами з дозволу Національного банку України на підставі двосторонніх угод.

Список підприємств, організацій і установ, грошовий виторг яких збирають інкасатори, ведеться у відділі інкасації. На кожне підприємство щомісяця складається явочна картка із присвоєнням їй номера. Кожному підприємству видається необхідна кількість інкасаторських сумок.

Начальник відділу інкасації складає схему маршрутів і графіки збирання грошового виторгу. На кожний маршрут призначається бригада. Один із членів бригади призначається старшим бригади, другий — збирачем.

Матеріальна відповідальність за схоронність грошового виторгу при інкасації та перевезенні цінностей покладається на всю бригаду.

Про загальну суму грошового виторгу, зданого інкасаторами, начальник відділу інкасації складає довідку і передає її головному бухгалтерові банку.

Облік інкасованого грошового виторгу підлягає зарахуванню на поточні рахунки клієнтів і обліковується на рахунку № 1005 «Банкноти і монети, інкасовані до перерахування». Рахунок використовується як транзитний .

Перевезення готівки, цінностей і документів із філій, агентств, кас безбалансових відділень, обмінних пунктів може здійснюватись інкасаторським апаратом Нацюнального банку або власними силами банків.

Для перевезення цінностей і документів до сховищ, установ банків за підзвітними філіями (агентствами, касами безбалансових відділень, обмінними пунктами) закріплюється необхідна кількість інкасаторських сумок.

Для доставки в установу банку сумок з надлишками готівки завідувач філії (агентства, каси безбалансового відділення, обмінного пункту) виписує на кожну сумку супровідну відомість до сумки з цінностями і два перших примірники супровідних відомостей до них видає інкаса-торові-збирачу. Третій примірник супровідної відомості з розпискою на ньому інкасатора залишається у філії, потім пересилається у складі денного звіту в установу банку.

Замість одержаних сумок з цінностями інкасатор передає працівникам філії (агентства, каси) порожні сумки.

Перші примірники маршрутних листів з розписками інкасаторів брошуруються в окрему справу, яка зберігається у завідувача філії, агентства, каси протягом одного року.

Доставка підкріплення готівкою установами банків своїм філіям (агентствам, касам) проводиться власними силами або інкасаторами Національного банку в інкасаторських сумках.

Підготовка підкріплення готівкою проводиться касовим працівником установи банку на підставі вимоги (заявки) філії (агентства, кас безбалансових відділень, обмінних пунктів). Сумка вручається інкасаторам під розписку у видатковому касовому ордері. На маршрут інкасаторам видається Книга обліку готівки, відправленої філіям, агентствам, касам через інкасаторів.

Доставлена інкасаторами сумка з підкріпленням готівкою приймається працівником філії (агентства, каси безбалансового відділення, обмінного пункту). Працівник філії перевіряє справність сумки, правильність опломбування, розкриває сумку, перераховує гроші, підписується в Книзі обліку готівки, відправленої філіям, агентствам, касам через інкасаторів, скріплює підпис печаткою каси, повертає книгу і сумки інкасатору. Завідувач каси установи банку за даними Книги обліку готівки, відправленої філіям, агентствам, касам через інкасаторів, перевіряє повноту доставлення інкасаторами за призначенням сумок з підкріпленням готівкою.

Банки можуть вільно переводити готівкові кошти в безготівкові, і – навпаки. Для поповнення своєї операційної каси банки можуть купувати грошову готівку установах НБУ та інших банках за відповідну плату. Якщо банки мають надлишок готівки, то вони можуть передавати її іншим банкам, які мають потребу в підкріпленнях або використовуютьїїдля поповнення свого коррахунку.

Рахунки для обліку транзитних оборотів, пов’язаних з виконанням операцій при безпосередній кореспонденції з рахунками каси за операціями з підкріплення банку готівкою:

181 Дебіторська заборгованість за операціями з банками

1811 А Дебіторська заборгованість за операціями з готівкою 

191 Кредиторська заборгованість за операціями з банками

1911 П Кредиторська заборгованість за операціями з готівкою 

Підкріплення операційної каси установи банку проводиться з оборотної каси територіального управління НБУ за грошовим чеком з одночасним списанням з кореспондентського рахунку.

У разі доставки підкріплень через інкасаторів НБУ банк надсилає в територіальне управління НБУ платіжне доручення для списання суми з кореспондентського рахунку. Одночасно стягується комісійна винагорода Національному банку за продаж готівки.

Установи банків, що мають надлишок готівки, а також зношені гроші, здають їх до оборотної каси територіальних управлінь НБУ за оголошеннями на внесення готівки або через інкасаторів НБУ із зарахуванням цих сум на кореспондентський рахунок відповідної установи банку.

Установи банків, які мають надлишок готівки, можуть також передавати її іншим банкам, які мають потребу в підкріпленнях, за погодженням з територіальними управліннями НБУ. Видача готівки установою банку, що передає гроші, одержувачеві проводиться за видатковим касовим ордером та довіреністю або чеком..

Перевірте свої знання

1. Які вимоги ставить МСБО до обліку грошової готівки?
2. Поясніть структуру рахунків 10-го розділу Плану рахунків комерційного банку.
3. Дайте характеристику рахунку № 1001 «Банкноти і монети в касі банку».
4. Наведіть приклади обліку прихідних і видаткових касових операцій.
5. Поясніть правила обліку операцій з прийому платежів від населення.
6. Який порядок здійснення та обліку операцій з обслуговування фізичних осіб банкоматами?
7. Як проводяться і відображаються на рахунках балансу операції з інкасування грошового виторгу?
8. Поясніть особливості обліку операцій з перевезення готівки між установами одного банку та обліку цих операцій.
9. Як відображаються в обліку операції з купівлі в установах НБУ та інших банках грошової готівки для поповнення операційної каси?

1.5. Внутрішній контроль за схоронністю грошових коштів

Внутрішній контроль означає такі дії та процедури, які призначені для збереження грошових коштів банку. збереження Ефективні дії із внутрішнього контролю за грошовими коштами повинні включати:

1. Розподіл процедурних функцій:

• повне відокремлення функції отримання грошей від функції їх виплати;
• повне розмежування дій при процедурах із отримання грошей віддій при виплаті грошей;
• чітке розмежування між фізичним обігом грошових коштів та всіма фазами обігу відповідної облікової інформації;
• необхідність чіткого контролю за надходженням готівки до каси та її залишками на кінець дня;
• необхідність оформлення виплат тільки за допомогою попередньо пронумерованих чеків з окремим підтвердженням (дозволом) на здійснення виплат.

2. Розподіл посадових обов’язків:

• призначення різних осіб для отримання грошових коштів та виплати грошових коштів;
• призначення різних осіб для фізичного ведення касових операцій та їх обліку;
• призначення одного працівника, відповідального за надання дозволу на здійснення грошових виплат, та іншого працівника, який би списував з рахунків суми за грошовими чеками;
• надання права розпорядження грошовими коштами одній особі, а ведення обліку — іншій.

Розподіл обов’язків та відповідальності запобігає крадіжкам, тому що за умов додержання перелічених вище вимог для їх здійснення потрібен зговір про крадіжку та її приховування між двома чи більше відповідальними особами. Усталені процедури здійснюються таким чином, що робота, виконана однією особою, контролюється та перевіряється іншою.

Коли процедури, що відповідають наведеним вище вимогам, здійснюються належним чином, важко приховувати фіктивні грошові витрати. Високий рівень внутрішнього контролю, який аналізується стороннім незалежним аудитором, підвищує надійність фінансової звітності банку.

Коли здійснюється велика кількість грошових операцій, помилки в обліку обігу грошових коштів неминучі. Ці помилки призводять до нестач або надлишків готівки      грошових наприкінці дня, коли порівнюється фактична наявність готівки та її сума згідно з обліковими записами за день.

Наприкінці операційного дня проводиться звірка касових оборотів з даними бухгалтерського обліку. У разі розбіжностей касових оборотів і даних бухгалтерії вживаються заходи до виявлення цих причин (Рис. 3.8).

Періодично, згідно з правилами, проводиться ревізія готівки та інших цінностей, які зберігаються в грошових сховищах і касах установ банків, а також перевірка дотримання правил їх зберігання. Ревізія проводиться:   за розпорядженням керівника установи банку не рідше одного разу на півріччя, а також щороку станом на 1 січня нового року;   при зміні керівника, головного бухгалтера або завідувача каси;   при тимчасовій зміні службових осіб, відповідальних за схорон-ність цінностей;   в інших випадках – за розпорядженням керівників Національного банку України або органів відповідних банків (загальних зборів акціонерів, членів рад та в інших випадках, передбачених Законом України «Про господарські товариства» і статутами банків).

Ревізія цінностей, які зберігаються під відповідальністю працівників каси, що мають перехідні залишки валютних цінностей, проводиться щомісяця; результати цієї ревізії оформляються записом у звітній довідці касового працівника, а також проводиться реєстрація у спеціальній книзі, де вказується дата, прізвище та ініціали касира, цінності якого були проревізовані.

Ревізія грошових білетів, монет, інших цінностей проводиться складом осіб, яких призначає письмовим наказом керівник установи банку. При проведенні ревізії має бути присутня службова особа, яка відповідає за схоронність цінностей. За правильну організацію і виконання встановлених правил проведення ревізії відповідає керівник установи банку.

При виявленні під час перерахування грошей та цінностей надлишків або нестач складається акт. До акта, що надсилається вищій установі банку, додаються  особисте пояснення касового працівника, який допустив нестачу, а також повідомлення керівника установи банку про вжиті заходи щодо відшкодування винними особами збитків, усунення причин, що породжують касові про-рахунки і нестачі цінностей. Усі нестачі грошей незалежно від суми списуються у видатки каси і записуються на рахунок № 3552 «Нестачі та інші нарахування на працівників банку» за аналітичним рахунком винного працівника, та обліковуються на цьому рахунку до повного їх погашення

Перевірте свої знання

1. Які дії внутрішнього контролю, на вашу думку, є ефективними для збереження грошових коштів банку?
2. Як контролюється схоронність грошових коштів у кінці операційного дня?
3. Для чого проводяться ревізії готівки та інших цінностей?
4. Поясніть порядок проведення ревізії.
5. Як відображаються в обліку нестачі (надлишки) грошових коштів?

1.6. Основні принципи безготівкових розрахунків в Україні

Та частина платіжного обороту, яка проводиться на рахунках у банках, а не готівкою, — називається  безготівковим оборотом.

Зміст і мета безготівкового платіжного обороту – обороту оплата без використання готівкових грошей. Платник і одержувач коштів використовують поточні рахунки. Операція може бути проведена як в одному банку, так і між різними кредитними установами.

Це дуже зручно для клієнтів. Вони можуть здійснювати платежі на великі відстані без ризику втрати.

Механізм безготівкових розрахунків, їх форми, стандарти документів і документообіг визначає Інструкція Національного банку України «Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України».

Ця Інструкція дозволяє суб’єктам підприємницької діяльності вільно обирати форми розрахунків, попередньо закріпивши їх договорами. Але, у свою чергу, банки повинні вивчати стан розрахунків і пропонувати клієнтам використовувати найбільш доцільні форми, враховуючи специфіку їх діяльності й організації взаємних відносин.

Організація безготівкових розрахунків повинна сприяти нормальному обігу коштів, забезпечувати безперервний хід реалізації продукції.

Основою безготівкового обороту є те, що платежі здійснюються банками на доручення клієнта шляхом списання коштів з його рахунку і зарахування їх на рахунок одержувача, вказаного клієнтом. Коли рахунки відкриті в різних банках, міжбанківські розрахунки проводяться з допомогою системи кореспондентських відносин. Отже, у платіжному обороті діють не тільки рахунки платника й одержувача коштів, а й рахунки банків, що їх обслуговують.

До початку 90-х років у нашій країні основним видом безготівкових розрахунків була акцептна форма за допомогою платіжних вимог. За цією формою   увесь розрахунків   розрахунковий механізм був пристосований до: несвоєчасного проведення платежів у зв’язку з відсутністю коштів на рахунках підприємств-платників;   зберігання, у зв’язку з цим, неоплачених документів у картотеці;   нарахування і стягування пені за несвоєчасну оплату;   надання кредитів для завершення розрахунків.

Якщо порівняти зі світовою практикою, для якої характерне відтермінування платежів векселями за товари і послуги безпосередньо з боку кредитора, то в нашій країні таке відтермінування регламентувалося платіжними вимогами. У свою чергу, з цієї причини банки «несли» обов’язки із прийому-пересилання платіжних вимог, нарахування пені, контролю за оплатою проведення кінцевих розрахунків. Перераховані операції, за винятком платежів, не характерні для банків. Принаймні за кордоном офіційно не практикують ведення банками картотек розрахункових документів, які пред’явлені для оплати.

Потрібно зазначити, що Законом «Про підприємства в Україні», який прийнято 1991 року, вперше суб’єктам господарювання було дозволено використовувати для розрахунків векселі. Національним банком України розроблено низку нормативних документів щодо регламентації операцій банків з векселями, але з певних причин вексельний обіг в Україні ще недостатньо розвинутий.

У 1991 -1992 роках чинна система міжгосподарських розрахунків ускладнила взаємовідносини між сторонами, які брали в них участь. Відповідно, виникли додаткові перешкоди в освоєнні нової електронної системи між-банківських розрахунків.

1993 року розрахунки платіжними вимогами в Україні було практично відмінено. Слід звернути увагу, що облік і контроль за взаємними платежами юридичних осіб з того часу в більшості випадків здійснювалися за такими формами розрахункових документів, як платіжне доручення і платіжна вимога-доручення.

Однак розвиток взаємовідносин між суб’єктами господарювання вимагав і нових форм розрахунків. У зв’язку з цим Національним банком України були вдосконалені діючі форми розрахунків та введені нові. Тепер в Україні передбачено такі форми розрахунків:    платіжними дорученнями;   платіжними вимогами-дорученнями;   чеками;   акредитивами;   векселями;   платіжними вимогами;   інкасовими дорученнями (розпорядженнями).

Платіжні вимоги та інкасові доручення (розпорядження) застосовуються у випадках, передбачених чинним законодавством та нормативними актами Національного банку України.

Між суб’єктами господарської діяльності найпоширенішими стали розрахунки платіжними дорученнями, які використовуються в розрахунках за платежами товарного і нетоварного характеру.

До перших відносять платежі, безпосередньо пов’язані з одержанням продукції, виконанням робіт і наданням послуг; до других – платежі до бюджету, повернення заборгованості за кредит, фінансування капітальних вкладень та ін.

Розрахунки за товарними операціями здійснюються після відвантаження товару чи одночасно з ним. У сучасний період дуже часто здійснюється попередня оплата й авансові платежі. За нетоварними операціями платежі здійснюються в строки, обумовлені в договорах.

При рівномірних і постійних поставках продукції розрахунки між постачальниками і покупцями можуть проводитися в порядку планових платежів на підставі угод із застосуванням платіжних доручень.

Розрахунки плановими платежами подібні до розрахунків за відкритим рахунком, що використовуються при внутрішніх і зовнішніх розрахунках у західних країнах. Відкритий рахунок широко застосовується в розрахунках між постійними контрагентами, між фірмами та їх філіями; для розрахунків з брокерами та з державними організаціями; при комісійному продажу товарів у формі компенсації або при багаторазових поставках однорідних товарів малими партіями.

До розрахунків на підставі заліку взаємозаборгованості платників належать розрахунки, за якими взаємо-зобов’язання боржників і кредиторів погашаються в рівновеликих сумах і лише за різницею здійснюється платіж на загальних підставах з використанням платіжних доручень.

Такі розрахунки можуть здійснюватися шляхом зарахування зобов’язань між двома платниками або групою платників усіх форм власності однієї або різних галузей господарства.

Підприємства, що мають постійні господарські зв’язки за поставками товарів (виконаними роботами, наданими послугами), можуть здійснювати розрахунки періодично за сальдо зустрічних вимог. В угодах сторони передбачають строки та форми розрахунків, періодичність звірки взаємної заборгованості із складанням відповідного акта. Після складання акта звірки взаємної заборгованості сторона, залежно від того, на користь кого склалося кредитове сальдо взаємозобов’язань, виписує розрахунковий документ (платіжне доручення, платіжну вимогу-доручення) або оформляє вексель.

На підставі гарантованих платіжних доручень підприємство може здійснювати без обмеження суми переказ коштів:   на ім’я окремих громадян – коштів, що належать їм особисто (пенсії, аліменти, заробітна плата, витрати на відрядження, авторський гонорар і т. п.);   підприємствам – на видатки для виплати заробітної плати, за організований набір робітників, для заготівлі сільськогосподарської продукції в населених пунктах, де немає банків.

Гарантованими платіжними дорученнями можуть здійснюватися розрахунки між філіями одного банку або між різними банками за наявності між ними кореспондентських зв’язків, у яких передбачена ця форма розрахунків.

Гарантоване доручення може бути прийняте до платежу тільки на повну суму.

Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями є малопоширеною формою розрахунків. Ця форма застосовується при розрахунках за поставлену продукцію, виконані роботи,надані послуги.

Рекомендується також використовувати в розрахунках акредитиви. Ця форма розрахунків більш популярна при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності.

Розрахунки чеками застосовуються для здійснення розрахунків у безготівковій формі між юридичними особами, а також фізичними та юридичними особами для скорочення розрахунків готівкою за отримані товари, виконані роботи та надані послуги. У світовій практиці чекова форма розрахунків переважає в англомовних країнах (США, Канаді, Великобританії), а також в Італії, Франції. Класичний чек використовується як для безготівкових розрахунків в одному банку, так і у сфері міжбан-ківських розрахунків.

Більшість видів чеків (крім іменних чеків) можуть передаватися на основі іменного передавального напису, який проставляється на звороті документа. Чек на пред’явника взагалі може передаватися простим врученням. Чековий обіг базується на поточному рахунку або, як його ще називають, на чековому рахунку.

У деяких країнах Європи (Австрії, Бельгії, Угорщині, Голландії, Німеччині, Швейцарії та інших) набули поширення жиророзрахунки. За своїм характером жиророзрахунки подібні до чекової форми безготівкових розрахунків.

При здійсненні розрахунків клієнти можуть застосовувати систему «клієнт – банк», яка забезпечує передачу повідомлень між клієнтами та банком протягом дня.

Юридичною підставою для входження клієнта в систему електронних платежів «клієнт – банк» і опрацювання його електронних документів є окремий договір між ним і банком. У договорі обов’язково мають бути обумовлені права, обов’язки та відпо.відальність сторін у разі виникнення спірних питань і порядок їх вирішення.

Програмне забезпечення системи «клієнт – банк» має відповідати вимогам, які висуваються до технології банківських розрахунків, і мати сертифікат (дозвіл) Національного банку України.

Перевірте свої знання

1. Дайте визначення безготівковому платіжному обороту.
2. Які принципи організації безготівкових розрахунків ви запам’ятали?
3. Які основні форми безготівкових розрахунків ви знаєте?
4. Яка форма безготівкових розрахунків використовується в даний час найчастіше і чому?
5. Проаналізуйте перспективи розвитку різних форм безготівкових розрахунків.

1.7. Вимоги до оформлення розрахункових документів

Клієнт, виходячи із своїх технічних можливостей, може подавати до банку розрахункові документи як у паперовій формі, так і у формі електронних розрахункових документів (електронних повідомлень). Спосіб подання ним документів до банку передбачається в договорі на розрахунково-касове обслуговування.

Паперові розрахункові документи, як правило, виписуються з використанням технічних засобів у двох примірниках, платіжні вимоги та документи підприємств, які обслуговуються в одній установі банку, – у трьох примірниках.

Розрахункові документи повинні відповідати вимогам установлених стандартів та вміщувати, залежно від їх форми, такі реквізити:   назву документа;   номер документа, число, місяць, рік його виписки;   назви платника та одержувача коштів (їх офіційне скорочення), які відповідають зареєстрованим у статуті, їх ідентифікаційні коди за Єдиним державним реєстром підприємств і організацій України (далі за текстом – код), у фізичних осіб – ідентифікаційні номери, що проставляються на підставі відповідних документів податкових органів, номери рахунків в установах банку;   назви банків платника та одержувача, їх місцезнаходження та умовні номери за МФО (код банку);   суму платежу цифрами та літерами;   призначення платежу: назва товару (виконаних робіт, наданих послуг), посилання на документ, на підставі якого здійснюється операція (договір, рахунок, товарно-транспортний документ та інше), із зазначенням його номера і дати, законодавчого акта, яким передбачено право безспір-ного стягнення та безакцептного списання коштів (його дата, номер і відповідний пункт). Замість назви товару може зазначатись його кодове (умовне)значення;   на першому примірнику (незалежно від способу виготовлення розрахункового документа) – відбиток печатки (окрім випадків, передбачених інструкцією) та підписи відповідальних осіб платника або (та) одержувача коштів;   підрозділи бюджетної класифікації та строк настання платежу (у разі перерахування коштів до бюджету);   суму податку на додану вартість або напис «без податку на додану вартість».

Банк не приймає документ до виконання в разі, якщо хоча б один з вищезазначених реквізитів (якщо вони передбачені формою документа) не заповнений або заповнений неправильно.

Використання факсиміле, виправлення і підчистки у розрахункових документах не допускаються.

Робити виправлення на поданих розрахункових документах, за винятком випадків, обумовлених нормативними актами Національного банку України, банк не має права.

У разі відмови прийняти від клієнта розрахунковий документ банк у день отримання документа має зробити на його зворотному боці напис про причину повернення документа без виконання (за підписами головного бухгалтера і виконавця, завіреними штампом банку) та повернути його клієнтові.

До основних правил роботи з розрахунковими документами в банках відносяться:   Кошти списуються з рахунку платника тільки на підставі першого примірника розрахункового документами документа.   Розрахункові документи банки приймають до виконання без обмеження їх максимального або мінімального розміру суми. Платежі з рахунків клієнтів банки виконують у межах залишків коштів на початок операційного дня, у разі технічної можливості врахування поточних надходжень коштів на рахунки клієнтів протягом операційного дня, можуть здійснювати платежі за їх дорученнями з урахуванням цих сум.   Для документального підтвердження часткової оплати розрахункових документів відповідальний працівник банку виписує у двох примірниках меморіальний ордер.   Банк платника приймає документи від клієнтів протягом операційного часу, який регламентується режимом роботи банку.   Розрахунки за документами, що надійшли до банку платника протягом операційного дня, здійснюються банком того ж дня.   Розрахункові документи, які надійшли після операційного дня, банк виконує наступного дня.   На всіх примірниках паперових розрахункових документів банк в обов’язковому порядку в правому верхньому куті проставляє дату надходження цих документів. Якщо документи надійшли після закінчення регламентованого банком часу роботи з клієнтами, на них, крім того, проставляється штамп «Вечірня». Дата виконання розрахункового документа проставляється у правому нижньому куті. У разі, якщо дата розрахункового документа збігається з датою проведення його банком, дата отримання банком документа у правому верхньому куті може не проставлятися.

Перевірте свої знання

1. Перерахуйте основні реквізити, які повинні бути в первинних документах.
2. Як оформляється відмова банку в прийнятті документів?
3. Які правила роботи з розрахунковими документами ви запам’ятали?

1.8. Розрахунки платіжними дорученнями та платіжними вимогами-дорученнями

Платіжне доручення — це письмове розпорядження платника банкові, що його обслуговує, про списання з його рахунку зазначеної суми на рахунок одержувача коштів.

Банки приймають до виконання платіжні доручення протягом десяти днів з дати їх заповнення і тільки на суму, платіжними яка є на поточному рахунку юридичної особи, або за дорученнями рахунок отриманого платником кредиту.

Якщо йдеться про перерахування в межах одного банку, сума прийнятого банком до виконання доручення списується в дебет рахунку платника і зараховується в кредит рахунку одержувача:                                                                                                                                Дт                  Кт

Поточний рахунок платника (сплата боргу)                                               ххх

Поточний рахунок одержувача (погашення боргу)                                                           ххх

Якщо рахунок відкрито в іншому банку, то операції проводяться в порядку міжбанківських розрахунків у день подачі платіжного доручення:

У банку платника:

Дт               Кт

Поточний рахунок платника (сплата боргу)                                  ххх

Коррахунок банку платника (списання боргу)                                                                ххх

У банку одержувача:

Дт                 Кт

Коррахунок банку одержувача   (зарахування боргу)                    ххх

Поточний рахунок одержувача (погашення боргу)                                               ххх

Розглянемо документообіг розрахунків платіжними дорученнями за умови обслуговування клієнтів у різних банках

1  – одержано замовлення та виписано рахунок-фактуру;

2 – оформлене платіжне доручення передається платником у банк;

3 – списується з рахунку платника сума згідно з платіжним дорученням;

4 – сума платіжного доручення перерахована в банк одержувача коштів;

5 – кошти зараховано на рахунок одержувача;

6 – клієнтові видано витяг з особового рахунку про зарахування коштів.

Постачальник одержує замовлення на товар або послугу і виписує рахунок-фактуру. При надходженні рахунка покупцем проводиться перевірка правильності оформлення документа і за дозволом керівника підприємства, при згоді оплати, виписується платіжне доручення.

Доручення оформляється відповідно до вимог і подається клієнтом у банк. Перший примірник виконує функцію меморіального документа і вміщується в документи дня банку платника, другий – видається платникові з відмітками банку про одержання та виконання доручення. Банк платника на підставі першого примірника платіжного доручення списує з поточного рахунку свого клієнта кошти і перераховує на коррахунок банку постачальника. Якщо постачальник і платник обслуговуються в одному банку, то проводиться списання коштів з поточного рахунку платника і зарахування їх на поточний рахунок одержувача. Кошти надсилаються в банк одержувача через систему електронних платежів у день їх списання.

Після надходження коштів на коррахунок банку одержувача їх зараховують на поточний рахунок постачальника. За підписом працівника банку постачальнику передається витяг з особового рахунку про зарахування коштів, до якої додається копія платіжного доручення.

При розрахунках гарантованими платіжними дорученнями банк проводить оплату за умови депонування коштів суб’єктів господарювання на окремому особовому рахунку пасивного балансового рахунку № 2602 «Кошти дорученнями в розрахунках суб’єктів господарської діяльності». За дебетом цього рахунку проводиться надходження коштів, призначених для забезпечення розрахунків, за кредитом – суми списання коштів за призначенням. Установи, які утримуються з Державного або місцевого бюджету, мають аналогічні рахунки в 25-му розділі Плану рахунків комерційного банку.

Підприємство-платник здійснює перекази коштів через відділення зв’язкулоданням гарантованого банком доручення, в якому вказується конкретне підприємство зв’язку, яке бере участь у розрахунках та за рахунок кого сплачуватиметься переказ. До всіх примірників доручення додається належно оформлений список одержувачів переказів. Крім того, підприємство подає відділенню зв’язку заповнені бланки переказів.

На суму гарантованого установою банку доручення не може бути накладено арешт і звернено стягнення за претензіями до платника, який виписав доручення.

На першому примірнику доручення, що видається клієнту після оформлення гарантій, у рядку «Одержувач», крім назви підприємства зв’язку, вміщується такий текст:

Видати____________________________________________________

(прізвище, ім’я, по батькові довіреної особи платника)

Зразок його підпис__________________________________________

Установа банку передає відповідному підприємству зв’язку зразки підписів службових осіб і відбитка гербової печатки установи банку, якими оформляється гарантія на платіжному дорученні. Банк не несе відповідальності за підроблений напис на гарантованому дорученні.

Розглянемо документообіг при здійсненні розрахунків гарантованими платіжними дорученнями .

Платник, який хоче виконати розрахунки гарантованим дорученням, подає в установу банку, що його обслуговує, платіжне доручення в трьох примірниках. Перші два примірники доручення мають бути завірені службовими особами підприємства, які мають право підпису, та скріплені відбитком печатки. Після перевірки правильності оформлення доручення його сума списується установою банку з рахунку платника і депонується на рахунку № 2602 «Кошти в розрахунках СГД»:

Дт            Кт

Поточний рахунок платника                    № 2600                            ххх

Кошти в розрахунках СГД                       № 2602                                             ххх

1 – платник подає в банк платіжне доручення для оформлення гарантії;

2-сума платіжного доручення депонується на окремому рахунку,

оформляється гарантія;

З – перший примірник платіжного доручення з оформленою гарантією

видається платникові;

4 – гарантоване платіжне доручення разом з бланками поштових переказів

передається підприємству зв’язку;

5 – підприємство зв’язку передає реєстр та гарантоване платіжне доручення в банк;

6 – сума гарантованого платіжного доручення списується з рахунку, де вона була депонована, і зараховується на рахунок підприємства зв’язку.

На перших двох примірниках прийнятого до виконання доручення проставляється дата депонування, а нижче вміщуються підписи двох працівників установи банку, уповноважених виконувати депонування.

Перший примірник доручення скріплюється відбитком гербової печатки установи банку і видається платнику під розписку на другому примірнику доручення.

Гарантоване платіжне доручення передається представником платника разом з поштовими переказами (або іншими документами) підприємству зв’язку. Прийняті гарантовані доручення підприємство зв’язку здає в установу банку, що його обслуговує, при реєстрі платіжних доручень.

Реєстр подається у двох примірниках, перший з яких з підписом і зазначенням посади особи, яка підписала реєстр, залишається в документах дня банку, а другий -видається представнику підприємства зв’язку як розписка.

Після перевірки правильності оформлення реєстру і платіжного доручення, гарантованого банком, сума списується з рахунку, де вона була депонована, і зараховується на рахунок підприємства зв’язку з переказних операцій:

Дт         Кт

Кошти в розрахунках СГД                                           № 2602                       ххх

Цільові кошти до запитання СГД                  № 2604                                      ххх

У разі приймання гарантованих доручень банк має стежити за наявністю на звороті доручень штемпеля підприємства зв’язку, яке прийняло доручення для оплати, із зазначенням дати їх приймання.

Гарантовані доручення, не прийняті до оплати внаслідок їх неправильного оформлення, закінчення терміну дії доручення або з інших причин, виключаються з реєстру із виправленням його підсумку та повертаються підприємству зв’язку, яке подало реєстр.

Якщо платник та підприємство зв’язку обслуговуються в різних установах банку, то реєстр складається в трьох примірниках. Другий примірник реєстру з гарантованими платіжними дорученнями надсилається до банку, в якому задепоновані кошти платника на рахунку № 2602, а третій видається представнику підприємства зв’язку.

Банк, який обслуговує підприємство зв’язку, надсилає банкові платника дебетове повідомлення. Після отримання дебетового повідомлення і реєстру з гарантованими дорученнями банк платника списує кошти з рахунку № 2602 і перераховує їх для зарахування на рахунок підприємства зв’язку за переказними операціями (№2604 «Цільові кошти до запитання СГД»).

Сума невикористаного гарантованого доручення відновлюється на рахунку платника. Для цього перший примірник доручення подається установі банку, в якому задепоновані кошти платника на рахунку № 2602 «Кошти в розрахунках».

За заявою платника сума загубленого платником доручення відновлюється на його рахунку після закінчення 15 днів після депонування коштів. У заяві платник надає банкові право в разі виникнення претензії списати суму гарантованого доручення своїм розпорядженням з його рахунку. Заява має бути підписана особами, які мають право розпорядження рахунком, і завірена відбитком печатки платника.

У разі загублення гарантованого доручення підприємством зв’язку, яке отримало його в оплату, сума загубленого доручення може бути зарахована на його рахунок за умови надання довідки платника про те, що це доручення дійсно було виписане для розрахунків з цим підприємством зв’язку.

При неподанні гарантованого доручення до оплати протягом одного місяця з дня його виписування сума цього доручення перераховується з рахунку № 2602 на балансовий рахунок № 2909 «Інша кредиторська заборгованість за операціями з клієнтами банку» і далі, після закінчення терміну позовної давності, банк діє згідно з чинним законодавством України.

Платіжна вимога-доручення – це комбінований документ, який складається з двох частин: верхня -платіжними вимога постачальника (одержувача коштів) до покупця вимогами-     (платника) сплатити вартість поставленої продукції, наданих послуг; нижня частина – доручення платника своєму банку про перерахування зі свого рахунку суми одержувачеві .

1-вимога-доручення разом з товарно-транспортними документами передається платнику;

2 – вимога-доручення передається платником у банк;

3 – кошти списуються з рахунку платника;

4 – кошти перераховуються в банк постачальника;

5 — банк зараховує кошти на рахунок постачальника;

6 – постачальнику видається витяг з особового рахунку про зарахування коштів.

Вимогу-доручення виписує постачальник і разом з товарно-транспортними документами, які передбачені угодою, надсилає покупцю (платнику). Перший примірник оформляється підписами постачальника і скріплюється печаткою.

Доставку вимог-доручень до платника може здійснювати банк одержувача через банк платника.

Для гарантованої прискореної доставки платникам вимог-доручень рекомендується передавати їх у комплекті з розрахунковими та відвантажувальними документами за поставлену згідно з договором (угодою) продукцію (виконані роботи, надані послуги тощо).

У разі згоди оплатити вимогу-доручення платник заповнює нижню частину цього документа і здає в банк, що його обслуговує. Строки подання платником вимоги-доручення у банк обумовлюються сторонами у договорі і банком не контролюються. Вимога-доручення подається платником в установу банку у двох примірниках.

Банк платника на основі першого примірника платіжної вимоги-доручення списує кошти з його рахунку та перераховує їх у банк постачальника в день списання:

Якщо порівняти з обліком при розрахунках платіжними дорученнями, то правила аналогічні.

До оплати банком вимога-доручення приймається на суму, яка може бути сплачена за наявними коштами на рахунку платника. У разі відмови платника сплатити вимогу-доручення він повідомляє про мотиви відмови безпосередньо одержувачу коштів у порядку і строки, зазначені в договорі.

Перевірте свої знання

1. У яких випадках застосовуються розрахунки платіжними дорученнями?
2. У чому різниця відображення на рахунках балансу розрахунків платіжними дорученнями між клієнтами одного і різних банків?
3. Поясніть документообіг при розрахунках платіжними дорученнями.
4. У чому полягає особливість оформлення гарантованих платіжних доручень?
5. Поясніть документообіг при розрахунках гарантованими платіжними дорученнями.
6. Які особливості обліку розрахунків гарантованими платіжними дорученнями в межах одного банку і між банками?
7. У чому полягає основна відмінність в обліку розрахунків платіжними дорученнями і гарантованими платіжними дорученнями?

8. Поясніть відмінності документообігу при розрахунках платіжними дорученнями і платіжними вимогами-дорученнями.
9. Як відображаються в обліку розрахунки платіжними вимогами-дорученнями?

1.10. Розрахунки акредитивами

Акредитив – це форма розрахунків, при якій банк-емітент за дорученням свого клієнта (заявника акредитива) зобов’язаний:    виконати платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені товари, виконані роботи чи надані послуги;   надати повноваження іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.

Умови та порядок проведення акредитивної форми розрахунків передбачаються у договорі між юридичною особою, на користь якої виставлено акредитив (бенефіціаром), і платником, який звернувся в банк, що його обслуговує, для відкриття акредитива (заявником акредитива).

Банк-емітент може відкривати такі види акредитивів:   покриті або непокриті (гарантовані);   відкличні і безвідкличні.

Покритими називаються акредитиви, при відкритті яких банк (банк-емітент, який відкриває акредитив) перераховує власні кошти платника або наданий йому кредит у розпорядження виконуючого банку. Ці кошти зараховуються на окремий особовий рахунок балансового рахунку № 2602 «Кошти в розрахунках суб’єктів господарської діяльності» на весь строк дії акредитива.

Непокритим називається акредитив, оплата за яким гарантована банком без попереднього депонування коштів платника. Такий акредитив ще називається гарантованим. Непокриті акредитиви застосовуються найчастіше між банками, які мають кореспондентські відносини. Банк одержувача зараховує суму підтвердженого непокритого безвідкличного акредитива за дебетом позабалансового рахунку № 9001 «Підтверджені акредитиви». Банк бенефіціара зараховує зобов’язання безвідкличного акредитива на рахунок № 9122 «Непокриті акредитиви».

Відкличним вважається акредитив, що може бути змінений або анульований банком-емітентом без попередньої згоди постачальника товарів та послуг. Безвідкличний акредитив не може бути змінений чи анульований без згоди постачальника (бенефіціара).

Для зменшення ризику порушень постачальником умов договору акредитив може бути виставлений з оплатою документів після акцепту заявника акредитива.

У договорі про акредитив між одержувачем і платником вказуються:  назва банку-емітента;  вид акредитива і спосіб його виконання;  повний перелік і точна характеристика документів, які повинен подати постачальник для одержання коштів за акредитивом; строк пред’явлення документів після відвантаження товарів і вимоги до їх оформлення.

Документи, які підтверджують виплату за акредитивом, повинні подаватися в банк бенефіціара (або виконуючий) до закінчення строку дії акредитива і підтверджувати виконання всіх умов. При порушенні хоча б однієї з цих умов виплата за акредитивом не здійснюється.

Кожний акредитив призначається для розрахунків тільки з одним бенефіціаром і не може бути переадресований

1   – у банк подається заява на відкриття акредитива;

2   – сума акредитива списується з рахунку заявника;

3   – сума акредитива перераховується у виконуючий банк;

4   – акредитив депонується на окремому рахунку;

5   – бенефіціару повідомляється про відкриття на його користь акредитива;

6   – відвантажується продукція (чи надаються послуги);

7   – бенефіцар подає у банк документи про відвантаження продукції і виконання умов акредитива;

8   – кошти зараховуються на рахунок бенефіціара;

9   – банку-емітенту посилається повідомлення про оплату акредитива; 10- банк-емітент проводить відмітку про виконання акредитива і повідомляє про це заявника.

Для відкриття акредитива заявник подає в банк-емітент заяву, де має вказати:    назву заявника і бенефіціара та їх ідентифікаційні коди за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України;   назву банку-емітента та банку, який виконує акредитив;   вид акредитива;   строк дії акредитива (число і місяць закриття акредитива у виконуючому банку);   суму акредитива;   дату і номер договору (угоди), яким передбачається відкриття акредитива;   умови акредитива (види товарів, які оплачуються, розрахункові документи, порядок оплати цих документів – з акцептом уповноваженої особи платника або без акцепту та інше).

У разі відкриття акредитива, депонованого у виконуючому банку, банк-емітент перераховує кошти платника у цей банк та повідомляє бенефіціара про умови акредитива. Прийнята до виконання заява про відкриття акредитива враховується банком-емітентом на позабалансовому рахунку № 9802 «Акредитиви до оплати», за дебетом якого проводяться суми акредитивів до оплати, а за кредитом – суми оплачених або невикористаних акредитивів.

Сума акредитива в день списання перераховується в банк бенефіціара. Одночасно перераховується плата за виконання акредитива:

Дт           Кт

Поточний рахунок заявника акредитива                                                 ххх

Коррахунок банку платника                                                                                     ххх

Банк бенефіціара відкриває акредитив і зараховує кошти (депонує) на окремому особовому рахунку балансового рахунку № 2602 «Кошти в розрахунках СГД»:

Після відвантаження продукції, виконання робіт або послуг бенефіціар подає необхідні документи, передбачені умовами акредитива, разом з реєстром документів виконуючому банку. Реєстр документів за акредитивом подається в банк у чотирьох примірниках. Виконуючий банк ретельно перевіряє подані бенефіціаром документи щодо дотримання всіх умов акредитива й у разі порушення хоча б однієї з них виплати за акредитивом не проводить, про що інформує бенефіціара, і надсилає повідомлення банкові-емітенту для отримання згоди на виконання акредитива.

Виплати бенефіціару за акредитивом, депонованим у виконуючому банку, здійснюються з рахунку № 2602. Списання коштів з цього рахунку виконуючий банк здійснює на підставі реєстру документів за акредитивом та інших документів, що відповідають умовам акредитива.

Перший примірник реєстру документів за акредитивом залишається в документах дня виконуючого банку, другий примірник видається бенефіціару з необхідними відмітками банку.

Банк бенефіціара перевіряє дотримання постачальником усіх умов акредитива та правильність оформлення реєстру рахунків і відповідність підписів та печатки на ньому.

У банк-емітент надсилають спецзв’язком третій та четвертий примірники реєстру разом з документами, передбаченими умовами акредитива. На підставі третього примірника списуються кошти з позабалансового рахунку № 9802 «Акредитиви до оплати», а четвертий примірник видається заявнику акредитива разом з іншими документами за акредитивом.

Банки мають здійснювати контроль за строком дії акредитивів. Усі претензії до бенефіціарів, крім тих, що виникли з вини банку, розглядаються сторонами без участі банку.

Строк дії акредитива в банку-емітенті встановлюється емітентом у межах 15 днів з дня відкриття, не враховуючи нормативний термін проходження документів спецзв’язком між банками.

Керівник установи банку-емітента має право за поданням заявника акредитива у разі необхідності продовжити строк дії акредитива на 10 днів, якщо це викликано зміною умов поставки та відвантаження продукції. Банк-емітент, у свою чергу, повідомляє про це виконуючий банк, а останній – бенефіціара.

Дата, зазначена в акредитиві, є останнім днем для оплати виконуючим банком документів за акредитивом. У день закінчення строку дії акредитива, у кінці операційного дня виконуючий банк списує кошти акредитива з рахунку № 2602, де вони обліковуються, та повертає банку-емітенту.

Після отримання коштів банк-емітент зараховує суму акредитива на поточний рахунок заявника акредитива та списує відповідну суму з позабалансового рахунку № 9802 «Акредитиви до оплати».

Перевірте свої знання

1. Перерахуйте види акредитивів і поясніть їх особливості.
2. В яких випадках доцільно використовувати в розрахунках акредитиви?
3. Які особливості оформлення акредитива ви знаєте?
4. Як обліковуються розрахунки акредитивами в банку-емітенті і банку бенефіціара?

1.9. Розрахунки векселями

Вексель — це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити після настання терміну певну суму грошей власникові векселя (векселедержателю). Іншими словами: вексель – це цінний папір, який є засобом оформлення кредиту, що надається в товарній формі продавцями покупцям шляхом відтермінування оплати за продані товари.

Вексель допомагає прискорити реалізацію товарів і збільшує швидкість руху обігових коштів. Вексель – це вид кредитних грошей.

Векселі бувають двох видів:  звичайний, простий (соло-вексель);   переказний (тратта).

Простий вексель – це свідоцтво, що містить у собі письмове безумовне зобов’язання боржника сплатити визначену суму грошей своєму кредитору. Соло-вексель векселедавець може передати іншій особі з допомогою спеціального напису – індосаменту, передавального напису на векселі або на іншому цінному папері, що засвідчує перехід прав за цим документом до іншої особи.

Переказний вексель (тратта) – це документ, що містить письмову вказівку векселедержателя (трасан-та) особі, на яку виставлений вексель, – платнику (трасату) сплатити визначену суму грошей пред’явнику векселя або особі, вказаній у векселі (ремітенту), через визначений термін або за вимогою. Переказний вексель (тратту) виписує і підписує кредитор (трасант). Вексель є наказом боржникові (трасату) про сплату у визначений термін певної суми третій особі .

Вексель, у якому відсутній будь-який із вказаних реквізитів, не має сили.

Векселі заповнюються друкарським способом.

Сума – обов язково цифрами і літерами. Жодні виправлення суми не допускаються. При виникненні суперечностей правильною вважається сума літерами.

Векселі при видачі і передачі (індосації) підлягають гербовому збору, який оплачується придбанням гербової марки, що накладається на лицьовому чи зворотному боці векселя, або цей збір вноситься в банк готівкою і до векселя прикладають квитанцію про оплату.

Дуже важливо правильно і повністю вказати вексе-ледержателів у простому векселі та ремітентів – у пере-казному векселі.

Якщо немає підпису векселедавця в простому векселі чи трасанта в переказному, то вексель зовсім не має змісту. Підпис повинен бути від руки. Вексель юридичної особи підписують керівник і головний бухгалтер, проставляючи відбиток гербової печатки, а перед підписами -штамп юридичної особи.

На переказному векселі відомості про трасата проставляються зліва в нижньому кутку на лицьовому боці векселя.

Простий чи переказний векселі можуть бути видані на термін:  за пред’явленням; на такий-то час від пред’явлення; на такий-то час від складання; на визначений день.

Вексель, що містить інше призначення терміну чи послідовні терміни платежу, недійсний.

Платник при оплаті векселя може вимагати, щоб вексель був вручений йому векселедержателем з розпискою про одержання платежу. Векселедержатель не може відмовитись від прийняття часткового платежу, платник може вимагати відмітки про такий платіж на векселі і видачу йому про це розписки.

Індосамент (передача прав за векселем) учиняється на звороті векселя. Особа, котра передає вексель за індосаментом, називається індосантом. Особа, яка одержує вексель за індосаментом, – індосатом. Перший індосамент, як правило, проставляється у крайній лівій частині зворотного боку векселя. Індосамент повинен містити підпис особи, котра передала вексель, і може бути іменним або бланковим. Крім підпису, може проставлятися штамп фірми. Підпис мусить бути власноручним, інший текст друкується.

Платіж за переказним векселем можна гарантувати (повністю або частково) за допомогою авалю, вексельної запоруки, у силу якоїаваліст (особа, яка її здійснила) бере на себе відповідальність за виконання зобов’язань чи акцептанта, чи векселедавця, чи індосанта.

Із змісту переказного векселя випливає, що зобов’язання за ним для трасата (платника) виникає лише з моменту прийняття ним векселя до оплати (акцепту). Виходячи із цього, одержувачі грошей за векселем можуть завчасно до початку терміну платежу з’ясувати ставлення платника щодо оплати векселя. Цього буде досягнуто пред’явленням векселя трасату з умовою його акцептування.

Пред’явлення векселя до акцепту може бути здійснено в будь-який час, починаючи з дня його видачі і закінчуючи моментом настання терміну платежу.

Акцепт, звичайно, надписується в лівій частині лицьового боку векселя і виражається словом «акцептований; прийнято; заплачу» і обов’язково підпис платника.

Один і той же переказний вексель може бути складений за вимогою першого одержувача в кількох примірниках однакового змісту. Необхідність оформлення декількох примірників пояснюється тим, щоб якнайшвидше направити вексель в обіг. Перший примірник (пріма) відправляється трасату для акцепту, а другий (секунда) направляється в обіг.

На всіх примірниках, крім першого, робиться позначка – у кого на зберіганні перебуває вексель. Текст на всіх примірниках однаковий, і кожному присвоюється порядковий номер. Підписи на кожному примірнику власноручні.

Усі примірники векселя мають однакову вексельну силу: у разі оплати одного із них – усі інші втрачають силу.

Примірники векселя також, як і сам вексель, обкладаються гербовим збором.

Якщо після настання терміну платежу боржник векселя першого порядку не оплачує векселі, векселедержатель повинен здійснити протест, тобто офіційно засвідчити факт відмови від оплати. Неоплачений вексель подається в нотаріальну контору за місцезнаходженням платника наступного дня після настання дати платежу.

Векселі передаються до протесту разом з описом, в якому вказуються:   чітка назва й адреси векселедавців;   термін платежу цих векселів;   суми векселів;   чітке найменування всіх індосантів та їхні адреси;   причини протесту, тобто неплатежу за векселем;   назва банку або юридичної особи, від імені яких повинен бути здійснений протест.

Комерційні банки можуть здійснювати такі операції з векселями: кредитні – активні і пасивні; торговельні – активні і пасивні; гарантійні; розрахункові; комісійні та довірчі.

Операції з векселями проводять на підставі угод з клієнтами, що укладені в письмовій формі. Розрахункові операції можуть здійснюватися без угод (договорів) з використанням лише первинних документів (реєстрів, актів тощо).

Загальні правила документального оформлення вексельних операцій можна коротко охарактеризувати так:   підписи на векселі від імені банку здійснюють керівник та головний бухгалтер, підписи завіряються печаткою;   необхідно складати первинні документи за операціями (реєстри, розписки, повідомлення, доручення, заяви тощо);   необхідно складати реєстри аналітичного обліку (журнали, відомості, картки), для хронологічного обліку відкривати щороку журнали в розрізі операцій.

У цій темі будуть розглянуті тільки розрахункові і комісійні операції з векселями, інші вексельні операції представлено в наступних розділах.

Розрахункові операції банків з векселями поділяються на: операції з оформлення заборгованості векселями та суто розрахункові вексельні операції.

До операцій з оформлення векселями кредиторської заборгованості банкуналежать:    акцептація переказних векселів банками, виданих на банк його кредитором;    видача простих векселів банком своєму кредиторові.

До операцій з оформлення векселями дебіторської заборгованості перед банком належать:   видача банком переказних векселів на боржника банку і акцептація векселів боржником;   видача боржником банку простих векселів на користь банку.

Борг може бути оформлений векселями як повністю, так і частково, на номінальну суму векселя можуть також нараховуватися проценти згідно з чинним законодавством про вексельний обіг.

Приймання або передавання банком оформлених векселів здійснюють з використанням реєстрів і реєстрації у відповідному журналі.

Відшкодування коштів за виставленим банком векселем можна одержати такими способами:   оплатою векселя платником чи авалістом;   врахуванням векселя в іншому банку;   продажем векселя;   зарахуванням коштів для погашення власних зобов’язань банку.

Суто розрахункові вексельні операції банків включають:   здійснення вексельних платежів на користь кредитора банку;   здійснення вексельних платежів боржником на користь банку.

До комісійних операцій з векселями слід зарахувати:   інкасування векселів; оплата векселів, де банк виступає особливим платником – доміциліатом.

При інкасуванні векселів банк не зазнає ризику, а лише приймає доручення клієнта одержати при настанні терміну належний за векселем платіж і передати цю суму власникові векселя. Роль банку зводиться до точних виконань вказівок клієнта.

Банки одержують значний дохід у формі комісійних як за операцію, так і відшкодування витрат на здійснення платежу в іншому місці.

Власникам векселів ця операція також приносить вигоду, тому що вони звільняються від контролю за термінами платежу.

Вексель передається для інкасування з написом про передоручення на користь банку, який проставляється на звороті векселя у вигляді: «Сплатіть за наказом… банку. Валюта на інкасо» і підтверджується підписом власника векселя. Клієнти подають також у банк заяву, де, крім прохання прийняти на інкасо векселі, вказують строк платежу, найменування платників, їхні адреси, ім’я протестанта, загальну кількість і суму векселів. Операції з інкасування векселів банк здійснює від свого імені, але за рахунок і в інтересах клієнта асо векселі обліковуються на позабалансовому рахунку № 9830 «Документи і цінності, прийняті на інкасо». При відправленні векселів банку-кореспонденту сума векселя списується з рахунку № 9830 і зараховується на позабалансовий рахунок № 9831 «Документи і цінності, відіслані на інкасо». На цьому рахунку сума векселя обліковується до надходження платежу або повернення неоплаченого векселя. Облік розрахунків ведеться за загальними правилами

Доручення банку на оплату векселя можуть передавати векселедавці. Призначення платником за векселем будь-якої третьої особи називається доміциляцією, а такі векселі – доміцильованими. Зовнішньою ознакою доміцильованих векселів є слова на лицьовому боці векселя:

Доміцильований у ________________________________

________________________________________________

(найменування особливого місця платежу і назва банку)

1  – векселедержатель доручає банку одержати платіж за векселем;

2 – видається квитанція про прийом векселя на інкасо;

3 – платника повідомляють про прийом векселя на інкасо (платник обслуговується у тому ж банку);

4 – вексель пред’являється до оплати;

5 – вексель погашається;

6 – погашений вексель повертається з розпискою про платіж;

7 – валюта векселя зараховується на поточний рахунок векселедержателя;

8 – ремітент повідомляє про здійснення операції;.

9 – виплачується комісійна винагорода;

У разі неплатежу за векселем:

10 – векселедавець відмовляється від платежу;

11  – вексель пред’являється до протесту нотаріусу;

12 – здійснюється опротестування;

13 – опротестований вексель повертається з актом протесту до банку;

14 – векселедержатель повідомляється про опротестування векселя;

15 – опротестований вексель повертається разом з актом протесту векселедержателю.

Банк у цьому випадку на противагу інкасуванню векселів є не одержувачем платежу, а стає платником.

Виступаючи як доміциліат, банк не ризикує, оскільки він оплачує вексель лише в тому випадку, якщо платник вніс йому раніше вексельну суму або якщо платник має на своєму поточному рахунку в банку достатньо коштів, і уповноважує банк списати зі свого рахунку суму, необхідну для оплати векселя. У протилежному разі банк відмовляє в платежу, і вексель опротестовується у звичайному порядку проти векселедавця.

1  – вексель(тратта)передається трасату;

2 – трасат акцептує вексель і повертає трасанту;

3 – трасант переказує вексель ремітенту;

4.1 – вексель з індосаментом передається індосату;

4.2; 5 – вексель передається банку для інкасування;

6 – вексель передається до оплати трасату.

Переказний вексель виписує і підписує боржник постачальника (трасант). Вексель є наказом боржникові (трасату) про сплату у визначений термін певної суми третій особі, у нашому прикладі – фірмі постачальнику-ремітентові. Фірма-трасант відправляє фірмі-трасату разом з товаром виставлений на неї вексель.

Трасат повинен акцептувати (підписати) вексель. Підписавши вексель, платник-трасат тим самим зобов’язується своєчасно сплатити свій борг. Акцептований вексель пересилається фірмі-трасанту.

Фірма-трасант переказує вексель фірмі-ремітенту. Це значить, що в кінцевому підсумку фірма-платник повинна заплатити згідно з векселем фірмі постачальнику, обходячи безпосередньо свого кредитора – фірму-трасанта.

Власник векселя-ремітент замість грошей використовує вексель протягом строку його дії для погашення власних боргових зобов’язань. Наприклад, фірма-ремітент заборгувала фірмі-індосату. На зворотному боці векселя оформляється індосамент фірми-ремітента про передачу прав за векселем до фірми-індосата. Фірма-індосат може подати вексель своїм кредиторам і т. д.

Фірма-ремітент (або індосат) – власник переказного векселя повинна подати вексель у визначений строк до оплати (див. Рис. 3.17) і, у разі платежу, вексель погашається, виключається з подальшого обігу.

Перевірте свої знання

1. Чим відрізняється простий вексель від переказного?
2. Перерахуйте реквізити звичайного і переказного векселів.
3. Які правила оформлення векселів ви можете назвати?
4. Поясніть, що таке індосамент. Які види індосаменту ви знаєте?
5. Для чого використовується аваль векселя?
6. Як оформляється акцепт векселя?
7. У яких випадках вексель опротестовується?
8. Які розрахункові операції з векселями проводять банки?
9. Поясніть дії банку при інкасуванні і доміци ляції векселя.
10. У чому принципова різниця між операціями з інкасування векселів і доміциляцією?
11. Як проходять розрахунки при переказному векселі?

1.9. Розрахунки чеками

Розрахунковий чек – це документ, що містить письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) установі банку (банку-емітенту), який веде його рахунок, сплатити чекодержателю зазначену в чеку суму коштів.

Чекові книжки є бланками суворої звітності і виготовляються на спеціальному папері на Банкнотній фабриці Національного банку України за зразком, затвердженим Національним банком України, та брошуруються по 10,20 та 25 аркушів.

Чекові книжки можуть бути виготовлені банками самостійно з дотриманням усіх обов’язкових вимог і мати фірмову позначку банку за дозволом НБУ.

Строк дії чекової книжки – один рік. За погодженням з установою банку строк її дії може бути продовжений.

Чек включає:    назву «Розрахунковий чек»;   назву власника чекової книжки (далі – чекодавця) та номер його рахунку;   назву банку-емітента і його номер МФО;   ідентифікаційні коди чекодавця та чекодержа-теля за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України, у фізичних осіб – ідентифікаційні номери в разі їх присвоєння Державною податковою інспекцією;   назву чекодержателя;   доручення чекодавця банку-емітенту сплатити конкретну суму, що зазначена цифрами та літерами;   призначення платежу;   число, місяць та рік складання чека (місяць має бути написаний літерами, дата видачі чека має відповідати його реальній видачі), місце складання чека;   підписи чекодавця та відбиток печатки (юридичної особи).

Чек, на якому відсутній будь-який із зазначених реквізитів, вважається недійсним і повертається банку чекодавця без виконання. Чек заповнюється від руки (кульковою ручкою, чорнилом) або з використанням технічних засобів без виправлення та використання факсиміле замість підпису.

Чек із чекової книжки пред’являється для оплати в банк чекодержателя протягом десяти календарних днів (без урахування дня виписки). Якщо закінчення строку для пред’явлення чека припадає на неробочий день, то останнім днем строку вважається наступний робочий день.

Чек приймається чекодержателем для оплати безпосередньо від чекодавця, на ім’я якого виписаний документ. Забороняється передавання чекової книжки її власником будь-якій іншій юридичній або фізичній особі, а також підписання незаповнених бланків чеків і проставляння на них відбитка печатки юридичними особами.

Гарантована оплата чека забезпечується:   шляхом депонування чекодавцем коштів з основного рахунку підприємства на окремий рахунок у банку, де він є клієнтом;   наявністю коштів на рахунку чекодавця.

При тимчасовій відсутності коштів на цьому рахунку банк може надати кредит і оформити його кредитним розпорядженням під наявні зобов’язання чекодавця.

При видачі чекової книжки працівник банку повинен під розписку ознайомити особу про порядок заповнення чеків, а також попередити про відповідальність за її втрату і втрату виписаних чеків, за перевищення суми виписаного чека понад суму, депоновану на окремому рахунку.

Для отримання чекової книжки підприємство подає банку-емітенту заяву в одному примірнику за підписами уповноважених осіб, яким надане право підписання документів для здійснення розрахунково-грошових операцій, і з відбитком його печатки.

У заяві та талоні до неї чекодавець проставляє номер рахунку, з якого сплачуватимуться чеки. У разі потреби дозволяється одночасне надання підприємству за однією заявою кількох чекових книжок із зазначенням загальної суми ліміту за рахунок депонованих чекодавцем коштів. На звороті заяви чекодавець самостійно вказує суму ліміту за кожною книжкою.

Операційний працівник банку перевіряє правильність заповнення заяви, наявність коштів на рахунку клієнта, відповідність підпису і відбитка печатки чекодавця зразкам у картці зразків підписів та печатки, подає заяву на підпис керівнику і головному бухгалтеру установи банку або особам, яким надане право підпису, та передає її разом з талоном до каси.

Касир проставляє на заяві та талоні до неї номери чеків і передає операційному працівникові чекову книжку разом із заявою під розписку в талоні. Талон до заяви залишається в касі.

Операційний працівник банку перевіряє наявність усіх чеків у чековій книжці та заповнює внутрішній бік обкладинки книжки: назву чекодавця, номер рахунку, з якого сплачуються чеки, строк дії та ліміт чекової книжки.

Потім він вписує в кожний чек такі реквізити:   назву і номер МФО банку-емітента (банк може проставляти свій штамп);   назву чекодавця та номер його рахунку, з якого здійснюється оплата чеків.

Оформлена чекова книжка передається разом із заявою працівникові банку, який здійснює контроль для перевірки правильності її оформлення і підписання контрольним підписом. Чекова книжка (на звороті обкладинки) завіряється печаткою банку та повертається разом із заявою до каси.

Касир перевіряє наявність чеків у чековій книжці, підписує талон до заяви та повертає його операційному працівникові для списання бланка чекової книжки з рахунку № 9821 «Бланки сувороїзвітності».

Банк веде позасистемний облік номерів чеків у спеціальній реєстраційній картці, де вказуються номер рахунку, з якого сплачуватимуться чеки, дата видачі книжки, номери чеків, строк дії книжки, для яких розрахунків вона видається.

У разі, якщо підприємству за однією заявою видається кілька чекових книжок, у картці вони можуть бути зареєстровані одним рядком із зазначенням першого і останнього номерів чеків із книжок, які видаються (за безперервністю номерів).

1  – у банк подається заява на видачу чекової книжки і платіжне доручення

на депонування суми ліміту;

2 – банк депонує кошти на окремому рахунку;

3 – клієнтові видається чекова книжка;

4 — постачальникові виписується чек;

5 – відвантажуються товари або надаються послуги;

6 – чекодержатель здає в банк реєстр оплачених чеків разом із чеками;

7 – сума чека оприбутковується на позабалансовому рахунку;

8 – чек інкасується в банк платника;

9 — банк платника списує кошти, які були депоновані на окремому рахунку;

10 – кошти за чеком перераховуються в банк постачальника;

11  – сума чека зараховується на рахунок постачальника.

Платник разом із заявою на видачу чекової книжки подає у свій банк платіжне доручення на депонування розрахунків коштів, які депонуються на окремому особовому рахунку чеками пасивного балансового рахунку № 2602 «Кошти в розрахункових рахунках СГД».                                                                                                                                      Дт         Кт

Поточний рахунок платника                                                                             ххх

Кошти в розрахункових рахунках СГД               № 2602                                       ххх

Банк платника видає чекову книжку тільки своєму клієнту, який має поточний рахунок. Бланки чекових книжок списуються в умовній одиниці.

Дт              Кт

Контррахунок                                                            № 9910                               ххх

Бланки суворої звітності                                          № 9821                                            ххх

Чеки з чекової книжки, в яких вказується: найменування постачальника, дата і місце заповнення чека, сума, виписуються в момент здійснення платежу і видаються чекодавцем за отримані ним товари та надані послуги. Постачальник відвантажує покупцеві товар одразу або після зарахування коштів на рахунок. Виписуючи чек, чекодавець переносить залишок ліміту з корінця попереднього чека на корінець виписаного чека і виводить новий залишок ліміту.

Чеки підписують особи, які мають право підписувати розрахункові документи, проставляється на чеку відбиток печатки чекодавця. Якщо чек підписує службова особа чекодавця за дорученням керівника підприємства, то право підпису чеків обумовлюється в цьому дорученні. У цьому разі в чеку перед підписом робиться напис:

«За дорученням від___________200____р.»

(дата)

Приймаючи чек для оплати за товари (виконані роботи, надані послуги), чекодержатель перевіряє:  відповідність чека встановленому зразку;   правильність заповнення чека;   відсутність виправлень;   відповідність суми корінця чека сумі, вказаній на самому чеку;   строк дії чека;   наявність на ньому чіткого відбитка штампа або печатки банку та назви чекодавця.

Після цього чекодержатель переконується в ідентичності особи пред’явника чека за паспортом або документом, що його замінює. Зробивши вказану перевірку, чекодержатель приймає чек із чекової книжки до оплати, відділяє його від корінця, проставляє на звороті розрахункового чека та корінці календарний штемпель і підписує чек. Чек, оформлений з порушенням, до оплати не приймається.

Чекодержатель здає в банк чеки разом з трьома примірниками реєстрів – якщо рахунки чекодавця і чеко-держателя ведуться в одній установі банку, і в чотирьох примірниках – на кожну установу банку окремо – якщо рахунки чекодавця і чекодержателя ведуться в різних установах банків.

Реєстр вміщує таку інформацію:   номер рахунку чекодавця, його ідентифікаційний код за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України;   назву банку-емітента та його номер МФО;   назву чекодержателя, номер його рахунку та ідентифікаційний код за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України;   назву банку чекодержателя та його номер МФО;   суму чека;   номер чека;   загальну суму реєстру.

Перший примірник реєстру чеків має завірятися підписами та відбитком й печатки чекодержателя згідно з карткою зразків підписів.

Після перевірки правильності даних та реквізитів чека, якщо чекодавець і чекодержатель обслуговуються в одній установі банку, сума чека зараховується на рахунок чекодержателя:

Дт                Кт

Кошти в розрахунках СГД                           № 2602                            ххх

Поточний рахунок постачальника                                                                                     ххх

Для здійснення розрахунків чеками між клієнтами різних банків банк чекодержателя зобов’язаний прийняти чеки з реєстром. У цьому разі кошти на рахунок чекодержателя зараховуються тільки після отримання їх із банку-емітента. Умови інкасування чеків мають бути зазначені в договорі на розрахунково-касове обслуговування.

Для контролю за оплатою чеків перший примірник реєстру оприбутковується банком чекодержателя на позабалансовому рахунку № 9830 «Документи і цінності, прийняті на інкасо».

Останній примірник реєстру повертається чекодер-жателю з відміткою про оплату – якщо клієнти обслуговуються в одній установі банку, або з відміткою про інкасування – якщо клієнти обслуговуються в різних банках.

Чеки з другим і третім примірниками реєстру інкасуються спецзв’язком у банк-емітент. У банку чекодержателя сума чека перераховується на рахунок № 9831 «Документи і цінності, відіслані на інкасо».

Після отримання чека разом з двома примірниками реєстру банк-емітент перевіряє:   відношення даного чека до цього банку;   відповідність номера чека, зазначеному в реєстраційній картці;   відповідність підписів та відбитка печатки чекодавця з карткою зразків підписів (у юридичних осіб) або наявність напису:

„За дорученням від „___”_______________200_р.”

  (дата)

відповідність суми чека граничній сумі ліміту чекової книжки;   належність номера чека до виданої книжки та дотримання строків її дії;   правильність оформлення чека.

Оплачений чек разом з примірником реєстру залишається у банку-емітенті. На чеку ставиться штамп банку «Проведено».

Якщо чеки не оплачуються у зв’язку з відсутністю коштів на рахунку № 2602 «Кошти в розрахунках СГД» та в інших випадках, то вони викреслюються з реєстру з виправленням підсумку і повертаються спецзв’язком банку чекодержателя.

Одночасно банку чекодержателя надсилається електронною поштою повідомлення про причини неоплати чека, і банк чекодержателя списує суму реєстру з позабалансового рахунку № 9831 та повертає чек чекодержателю із зазначенням причин його неоплати.

Якщо причин для відмови в оплаті чека немає, банк платника після перевірки чека списує суму з рахунку № 2602 «Кошти в розрахунках СГД» і перераховує її банкові постачальника того ж дня:

Дт           Кт

Кошти в розрахунках СГД                                      № 2602                 ххх

Коррахунок банку платника                                                                              ххх

Після надходження коштів за чеком у банк постачальника сума, зазначена в чеку, зараховується на поточний рахунок постачальника:

Дт            Кт

Коррахунок банку постачальника                                                      ххх

Поточний рахунок чекодержателя                                                                      ххх

Одночасно ця сума списується з позабалансового рахунку № 9831 «Документи і цінності, відіслані на інкасо».

У разі ненадходже,ння коштів банк чекодержателя після закінчення 10 календарних днів від дати інкасування чека здійснює запит електронною поштою до банку-емітента щодо причин несплати чека.

Банк-емітент, отримавши запит, не пізніше наступного робочого дня має дати відповідь банку чекодержателя, який повідомляє про це свого клієнта.

У разі неотримання відповіді банк чекодержателя повідомляє про це чекодержателя і після закінчення 20 календарних днів від дати інкасування чека списує суму реєстру чека з позабалансового рахунку № 9831 «Цінності, відіслані на інкасо» як нереальну для отримання суму платежу.

Невикористані чеки після закінчення строку дії чекової книжки або вичерпання ліміту підлягають поверненню до банку-емітента, де вони мають бути погашені банком. За бажанням клієнта банк може продовжити строк дії чекової книжки або клієнт може поповнити її ліміт у разі його вичерпання.

Для поповнення ліміту чекодавець подає в банк платіжне доручення разом з відповідною чековою книжкою. У дорученні в рядку «Призначення платежу» вказується: «Поповнення ліміту за чековою книжкою».

У разі припинення клієнтом подальших розрахунків чеками та наявності невикористаного ліміту за чековою книжкою до закінчення строку її дії чекодавець подає її в банк разом з дорученням для зарахування невикористаного залишку ліміту на той рахунок, з якого депонувалися кошти.

Якщо при повному використанні чеків ліміт чекової книжки не буде вичерпано, чекодавцю може бути надана нова розрахункова чекова книжка на суму невикористаного ліміту. Для цього чекодавець має подати в банк книжку з корінцями використаних чеків разом із заявою на отримання нової чекової книжки. Після перевірки залишку невикористаного ліміту за корінцями використаних чеків банк у картці в графі «Примітка» у рядку, де був запис про видачу цієї книжки, здійснює відмітку: «Залишок ліміту перевірений», після чого чекова книжка з корінцями повертається чекодавцю. Строк дії нової чекової книжки вираховується з дня її видачі.

Чекодавець має періодично перевіряти правильність використання уповноваженими ним особами чеків і відповідність оплачених чеків товарно-транспортним документам постачальників, для сплати яких видані ці чеки. Про таку перевірку має бути здійснена відмітка за підписом головного бухгалтера чекодавця або його заступника на звороті корінця останнього виданого чека. Чекодавець має звіряти суми в корінцях чеків з отриманими від банку витягами з особового рахунку чекової книжки.

У разі втрати чекової книжки (розрахункового чека) чекодавець має подати до банку-емітента заяву із зазначенням номерів невикористаних чеків. Банк у реєстраційній картці робить у графі «Примітка» відмітку про номери загублених чеків. Кошти на суму невикористаного ліміту чекової книжки повертаються на рахунок клієнта на підставі його доручення не раніше як через 10 днів після отримання заяви про втрату чекової книжки.

Банк-емітент може відмовитись від оплати чека у випадках, якщо:   чек заповнений з порушенням або має виправлення і підчистки, факсиміле замість підпису;   реєстр чеків заповнений з порушенням або має виправлення і підчистки, факсиміле замість підпису;   чек виписаний чекодавцем на суму більшу, ніж сума ліміту на рахунку № 2602 «Кошти в розрахунках СГД».

У разі відмови банку-емітента сплатити чек чеко-держатель має право пред’явити чекодавцеві в установленому порядку претензію, а в разі її повного або часткового відхилення – позов.

Відповідальність за неправильне використання чеків, за збитки, що утворились у разі передачі чекової книжки або окремих чеків іншій особі, втрати або крадіжки, а також через зловживання з боку осіб, уповноважених на підписання чеків, несе чекодавець, якому видана чекова книжка.

У разі порушення клієнтом порядку розрахунків чеками банк може позбавити його права користування цією формою розрахунків, якщо це передбачено умовами договору на розрахунково-касове обслуговування.

Перевірте свої знання

1. У чому особливість розрахунків чеками?
2. Перерахуйте реквізити чека.
3. Який порядок видачі чекової книжки?
4. Поясніть документообіг при розрахунках чеками.
5. Які правила перевірки правильності оформлення чеків ви знаєте?
6. Як обліковуються розрахунки чеками?
7. У чому різниця обліку розрахунків чеками, якщо клієнти обслуговуються в одному банку та в різних банках?
8. Які умови поновлення або припинення відносин між банком-емітентом і власником чекової книжки?

2.1. Зміст пасивних операцій банків

Банківські ресурси – це сукупність грошових коштів, які є в розпорядженні банків для виконання ними активних операцій.

Формуються ресурси банками за допомогою таких складових пасивних операцій:   власних коштів;   залучених коштів;   позичених коштів.

Роль власного капіталу досить значна для забезпечення надійності банку та ефективності його діяльності: він є джерелом його початкових ресурсів; відіграє роль амортизатора і гаранта; дозволяє банку виконувати свої зобов’язання в екстремальних ситуаціях.

Основний капітал банку включає сплачений і зареєстрований статутний капітал і розкриті резерви, які створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку, надбавок до курсу акцій і додаткових внесків акціонерів у капітал, загальний фонд покриття ризиків, що створюється під невизначений ризик при проведенні банківських операцій, за винятком збитків за поточний рік і нематеріальних активів. Розкриті резерви включають й інші фонди такої самої якості.

Одним із елементів власного капіталу є його статутний капітал. Формування статутного капіталу залежить від організаційної форми комерційного банку.

Якщо банк створюється як акціонерне товариство, то статутний капітал формують на суму номінальної вартості акцій, що розміщуються або шляхом відкритої їх передплати (АТ відкритого типу), або шляхом розподілу всіх акцій між засновниками відповідно до їх частки в статутному капіталі. Банк, створений як товариство з обмеженою відповідальністю, має статутний капітал, розподілений на паї, розмір кожного паю сплачується засновниками.

Незалежно від організаційної форми банку його статутний капітал формують повністю за рахунок грошових внесків засновників (учасників) банку. Заборонено використовувати для формування статутного капіталу бюджетні, кредитні, заставні кошти.

Банки зобов’язані формувати резервний фонд на покриття непередбачених збитків за всіма статтями активів і позабалансовими зобов’язаннями. Розмір відрахувань до резервного фонду має бути не менше ніж 5% із прибутку банку до досягнення 25% розміру регулятивного капіталу банку.

Банки формують також інші фонди та резерви на покриття збитків від активів відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України.

Нерозподілений прибуток – це тимчасово вільні кошти банку, які не розподілені між акціонерами у формі дивідендів та не зараховані у фонди банку.

Банкам необхідно мати достатній капітал для забезпечення обсягу і характеру їх комерційних угод. Мінімальний розмір статутного капіталу на момент реєстрації банку не може бути меншим:   для місцевих кооперативних банків – ніж 1 мільйон євро;   для банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області, – ніж 3 мільйони євро;   для банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї України, – ніж 5 мільйонів євро.

Перерахування розміру статутного капіталу в гривні здійснюється за офіційним курсом гривні до іноземних валют, установленим Національним банком України на день укладення установчого договору.

Проблемі достатності капіталу завжди приділялося багато уваги, оскільки власні кошти банку – це важливе джерело для покриття можливих претензій у разі банкрутства банку і джерело фінансування розвитку банківських операцій. Достатність капіталу банків – це здатність банку покривати свої зобов’язання без врахування ризикованості операцій.

Питання методології оцінки банківського капіталу стало предметом дискусій у міжнародних фінансових  організаціях. 10 грудня 1987 року Банк міжнародних к розрахунків у м. Базелі затвердив основні критерії і з стандарти оцінки банківського капіталу. В березні 1988 року Базельський комітет із регулювання і методів нагляду за банками ухвалив загальні принципи розрахунку показника достатності капіталу, що визначається за формулою:

де    Д- показник достатності капіталу;

К — капітал банку;

А – активи банку;

Р – показник ризикованості активів.

За цими принципами кожна країна повинна була підготувати і законодавчо затвердити свої власні стандарти, які відповідали б принципам Базельської угоди.

Достатність капіталу комерційних банків України  відповідає вимогам Базельської угоди і регулюється такими показниками:   мінімальний розмір регулятивного капіталу;   норматив адекватності регулятивного капіталу/ платоспроможності;   норматив адекватності основного капіталу.

Показники нормативу капіталу та мінімального розміру регулятивного капіталу затверджуються Правлінням Національного банку України, можуть переглядатись і змінюватись залежно від об’єктивних причин.

Регулятивний капітал є одним із найважливіших показників діяльності банків, основним призначенням якого є покриття негативних наслідків різноманітних ризиків, які банки беруть на себе в процесі своєї діяльності, та забезпечення захисту вкладів, фінансової стійкості й стабільної діяльності банків.

Регулятивний капітал банку складається з основного (1-го рівня) капіталу та додаткового (2-го рівня) капіталу. Основний капітал уважається незмінним і таким, що не підлягає передаванню, перерозподілу та повинен повністю покривати поточні збитки. Додатковий капітал має менш постійний характер і його розмір піддається змінам.

Основний капітал (капітал 1-го рівня) складається з таких елементів:   фактично сплачений зареєстрований статутний капітал;   розкриті резерви, що створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку;   дивіденди, що спрямовані на збільшення статутного капіталу;   емісійні різниці;   резервні фонди та загальні резерви;   прибуток попередніх років.

Додатковий капітал (капітал 2-го рівня) складається з таких елементів:   резерви під стандартну заборгованість інших банків;   резерви під стандартну заборгованість клієнтів за кредитними операціями банків;   результат переоцінки основних засобів;   прибуток поточного року;   субординований борг, що враховується до капіталу.

Для визначення розміру регулятивного капіталу банку загальний розмір капіталу 1-го і 2-го рівнів додатково зменшується на балансову вартість таких активів, як акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж та інвестиції, які випущені банком; інвестиції в капітал інших банків і фінансових установ у розмірі 10 і більше відсотків їх статутного капіталу та в дочірні установи тощо.

Національний банк установлює норматив мінімального розміру регулятивного капіталу, якого всі банки зобов’язані дотримуватися. Підхід до мінімального розміру регулятивного капіталу диференційований і встановлюється окремо для діючих банків і новостворених, а також залежить від сфери діяльності банку (місцеві, у межах області чи для банків, які діють на території України).

Норматив адекватності регулятивного капіталу (норматив платоспроможності) відображає здатність банку своєчасно і в повному обсязі розрахуватися за своїми зобов’язаннями, що випливають із торговельних, кредитних або інших операцій грошового характеру. Що вище значення показника адекватності регулятивного капіталу, то більша частка ризику, що її приймають на себе власники банку; і навпаки – що нижче значення показника, то більша частка ризику, що її приймають на себе кредитори/вкладники банку.

Норматив адекватності регулятивного капіталу встановлюється для запобігання надмірному перекладанню банком кредитного ризику та ризику неповернення банківських активів на кредиторів/вкладників банку.

Значення показника адекватності регулятивного капіталу визначається як співвідношення регулятивного капіталу банку до сумарних активів і певних позабалансових інструментів, зважених за ступенем кредитного ризику та зменшених на суму створених відповідних резервів за активними операціями:

де    Н₃ -норматив платоспроможності банку;

РК — регулятивний капітал банку;

Ар – активи, зважені на коефіцієнти ризику;

Р   -резерви за активними операціями.

При визначенні адекватності регулятивного капіталу банку активи підсумовуються з урахуванням коефіцієнтів їх ризиків, наведених у Табл. 1.1.

Норматив адекватності основного капіталу встановлюється з метою визначення спроможності банку захистити кредиторів і вкладників від непередбачуваних збитків, яких може зазнати банк у процесі своєї діяльності залежно від розміру різноманітних ризиків. Показник адекватності основного капіталу розраховується як співвідношення основного капіталу до загальних активів банку, зменшених на суму створених відповідних резервів за активними операціями банків:

де     Н4 – достатність капіталу; К   — основний капітал; ЗА – загальні активи; Р   – резерви за активними операціями.

Залучені кошти становлять найбільшу питому вагу в структурі пасивів банків. Залучені кошти переважно формуються за рахунок депозитів та емісії цінних паперів власного боргу, однак деяку частку становлять і недепо-зитні форми залучення. До недепозитних джерел залучення ресурсів відносять:   кошти, що отримані за операціями репо;   кошти, отримані від врахування і переврахування векселів;   кошти за трастовими операціями. Позичені кошти — це кредити, одержані в інших банках, кредити Національного банку України та кошти, отримані від емісії та продажу облігацій банків.

Облігації – це цінні папери, які характеризують не права власності, а кредитні взаємовідносини, тому кошти, отримані комерційними банками від емісії облігацій, не є їх власним капіталом (як при емісії акцій). Ці кошти банки одержують від власників облігацій у довгострокову позику. Через певний термін банк повинен повернути номінальну вартість облігацій власникам і сплатити фіксований дохід.

Якщо банк хоче і надалі утримувати ці кошти, він вдається до рефінансування попередніх випусків. Це здійснюється шляхом викупу раніше емітованих облігацій за рахунок коштів, що отримані від нової облігаційної емісії. Умовами емісії можна передбачити конвертацію облігацій у прості акції банку, тоді позичені кошти переходять у власні кошти банку.

Залучені кошти, з іншого боку, відображають банківські зобов’язання перед іншими банками та клієнтами. Отже, вони розміщуються в пасиві балансового звіту банку.

Розглянемо умовний баланс комерційного банку. У ньому зобов’язання і капітал уміщено в нижній частині.

Аналізуючи цей баланс, бачимо, що капітал банку становить 20% пасивів, депозити- 64%, позичені кошти- 13%, інші пасиви- 3%. 

Перевірте свої знання

1. Що таке банківські ресурси?
2. Які складові пасивних операцій ви знаєте?
3. Прокласифікуйте власні, залучені, позичені кошти банків.
4. Чому капітал відіграє для банків значну роль?
5. Як банкам досягти достатності капіталу?
6. Які недепозитні джерела залучення банками коштів ви знаєте?
7. Як відображаються зобов’язання і капітал банків у балансі?

2.2. Депозитні операції

Комерційні банки проводять згідно з приведеною нижче постановою 

ПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

03.12.2003  N 516

Зареєстровано в Міністерстві

юстиції України

29 грудня 2003 р.

за N 1256/8577

Про затвердження Положення про порядок здійснення банками України     вкладних (депозитних) операцій з юридичними                      і фізичними особами

           ( Із змінами, внесеними згідно з Постановою                                    Національного банку              N 437 ( z1243-04 ) від 15.09.2004 )

     У  зв’язку  з  потребою приведення правил здійснення вкладних операцій  банків  України  у  відповідність  до  вимог  Цивільного кодексу України  (  435-15  ),  Законів  України  “Про   банки   і банківську діяльність”   (  2121-14  ),  “Про  податок  з  доходів фізичних осіб” ( 889-15 ),  “Про цінні  папери  і  фондову  біржу” ( 1201-12  ),  “Про  державне  регулювання  ринку цінних паперів в Україні” ( 448/96-ВР ),  “Про Національну депозитарну  систему  та особливості електронного   обігу   цінних   паперів   в   Україні” ( 710/97-ВР  ),   “Про   запобігання   та   протидію   легалізації (відмиванню) доходів,  одержаних  злочинним шляхом” ( 249-15 ) і з метою розширення сфери банківських послуг та використання  банками різних  фінансових інструментів щодо залучення грошових коштів від фізичних  та  юридичних осіб Правління Національного банку України П О С Т А Н О В Л Я Є:

1. Затвердити   Положення   про  порядок  здійснення  банками України вкладних (депозитних) операцій з  юридичними  і  фізичними особами (далі – Положення), що додається.

2. Визнати такими, що втратили чинність:      пункт  1  постанови Правління Національного банку України від 07.07.97 N  216  (  z0393-97 ) “Про затвердження Правил здійснення депозитних операцій для банківських депозитів і Правил випуску  та обігу валютних деривативів”, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11.09.97 за N  393/2197,  у  частині  затвердження  Правил здійснення депозитних операцій для банківських депозитів;      постанову  Правління Національного банку України від 30.06.98 N 250  (  z0445-98  )  “Про  затвердження  нової  редакції  Правил здійснення  депозитних   операцій   для   банківських   депозитів, затверджених  постановою  Правління  Національного  банку  України від 07.07.97 N 216”,  зареєстровану в Міністерстві юстиції України 14.07.98 за N 445/2885;      постанову  Правління Національного банку України від 10.01.99 N 5  (  z0014-99  )  “Про  продовження строку застосування бланків ощадного (депозитного) сертифіката старого зразка”,  зареєстровану в Міністерстві юстиції України 13.01.99 за N 14/3307;      постанову   Правління   Національного   банку   України   від 31.10.2000 N  427  (  z0816-00  )  “Про  внесення  змін  до Правил здійснення  депозитних  операцій   для   банківських   депозитів”, зареєстровану   в   Міністерстві  юстиції  України  14.11.2000  за N 816/5037.

3. Банкам України внести відповідні зміни до своїх внутрішніх положень,  які  регулюють операції із залучення грошових коштів на депозити (вклади) та розміщення ощадних (депозитних) сертифікатів.

4. Департаменту  монетарної  політики  (Н.І.Гребеник)   після державної  реєстрації в Міністерстві юстиції України довести зміст цієї постанови до відома  територіальних  управлінь  Національного банку України та банків для використання в роботі.

5. Постанова набирає чинності з 1 лютого 2004 року.

6. Контроль  за виконанням цієї постанови покласти на першого заступника Голови А.П.Яценюка.

 В.о.Голови                                             А.П.Яценюк

                                     ЗАТВЕРДЖЕНО

 Постанова Правління                                      Національного банку України                                      03.12.2003  N 516                                 Зареєстровано в Міністерстві

                                      юстиції України

                                      29 грудня 2003 р.

                                      за N 1256/8577

ПОЛОЖЕННЯ

про порядок здійснення банками України

вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами

     Це  Положення  розроблене  відповідно  до  Цивільного кодексу України ( 435-15  ),  Законів  України  “Про  банки  і  банківську діяльність” ( 2121-14 ),  “Про оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ),  “Про податок з доходів фізичних осіб” ( 889-15  ), “Про цінні  папери  і  фондову  біржу” ( 1201-12 ),  “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” (  448/96-ВР  ),  “Про Національну  депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”  (  710/97-ВР  ),  “Про  запобігання  та протидію  легалізації  (відмиванню)  доходів,  одержаних злочинним шляхом” ( 249-15 ),  нормативно-правових актів Національного банку України   та   з  метою  розширення  сфери  банківських  послуг  і використання банками різних фінансових інструментів щодо залучення грошових коштів.

     Цим   Положенням   регулюється  загальний  порядок  залучення банками  України  грошових  коштів  (як  у  національній,  так і в іноземній валюті) або банківських металів від юридичних і фізичних осіб  на  їх  поточні,  вкладні  (депозитні) рахунки та розміщення ощадних  (депозитних)  сертифікатів.  (  Абзац другий преамбули із змінами,  внесеними згідно з Постановою НБУ N 437 ( z1243-04 ) від 15.09.2004 )

     Вимоги   цього   Положення  щодо  порядку  залучення  банками України вкладів (депозитів)  за  договорами  банківського  рахунку застосовуються   до   кореспондентських  рахунків,  якщо  інше  не  встановлено  законом.  (  Преамбулу  доповнено  абзацом  згідно  з Постановою НБУ N 437 ( z1243-04 ) від 15.09.2004 )                   Глава 1. Загальні положення

     1.1. У цьому Положенні терміни вживаються в такому значенні:      безкупонний ощадний  (депозитний) сертифікат – це сертифікат, який не має окремих відривних купонів,  проценти сплачуються разом з поверненням суми вкладу (депозиту);     вклад (депозит)  –  це  грошові  кошти   в   готівковій   або безготівковій  формі у валюті України або в іноземній валюті   або банківські метали, які банк прийняв від вкладника або які надійшли для вкладника на договірних засадах на визначений строк зберігання чи без зазначення такого строку (під процент  або  дохід  в  іншій формі)  і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору;     вклади   (депозити)   на   вимогу  –  це  грошові  кошти  або банківські  метали,  що розміщені  вкладниками в банках на  умовах видачі  вкладу (депозиту) на першу вимогу вкладника або здійснення платежів  за  розпорядженням  власника  рахунку; ( Абзац четвертий пункту 1.1 глави 1 в редакції Постанови НБУ N 437 ( z1243-04 ) від 15.09.2004 )

     вклади (депозити) строкові  – це грошові кошти або банківські метали,  розміщені  вкладниками в банку  на  визначений  договором строк;  ( Абзац п’ятий пункту 1.1 глави 1 в редакції Постанови НБУ N 437 ( z1243-04 ) від 15.09.2004 )

     вкладна (депозитна) операція -операція  банку  із  залучення грошових  коштів  або банківських металів від вкладників на їх  рахунки в банку на договірних засадах або депонування грошових коштів   вкладниками   з  оформленням  їх  ощадними  (депозитними) сертифікатами.    Операції    банків   з   банківськими   металами здійснюються або з фізичною поставкою банківських металів, або без фізичної    поставки    банківських    металів    відповідно    до нормативно-правових  актів  Національного  банку  України з питань здійснення операцій з банківськими металами; ( Абзац шостий пункту 1.1  глави  1  із змінами, внесеними згідно з Постановою НБУ N 437 ( z1243-04 ) від 15.09.2004 )

     (  Абзац  сьомий  пункту  1.1  глави  1 виключено на підставі Постанови НБУ N 437 ( z1243-04 ) від 15.09.2004 )

     вкладник   –   юридична   чи  фізична  особа,  яка  здійснила розміщення   готівкових   (безготівкових)   грошових   коштів  або банківських  металів  на  рахунок  у  банку  чи  придбала  ощадний (депозитний) сертифікат банку на договірних умовах; ( Абзац сьомий пункту 1.1 глави 1 в редакції Постанови НБУ N 437 ( z1243-04 ) від 15.09.2004 )

     купонний ощадний   (депозитний)   сертифікат   –  це  ощадний (депозитний) сертифікат,  що має окремі купони,  на кожному з яких зазначено  строк  здійснення  виплати  процентної  плати.  У  разі настання цього строку банк  відриває  купон  і  виплачує  власнику сертифіката дохід згідно з визначеним процентом;

     (  Абзац  десятий  пункту  1.1  глави 1 виключено на підставі Постанови НБУ N 437 ( z1243-04 ) від 15.09.2004 )     ощадний (депозитний) сертифікат – це письмове свідоцтво банку про депонування грошових  коштів,  яке  засвідчує  право  власника сертифіката або його правонаступника на одержання після закінчення встановленого  строку  суми  вкладу   (депозиту)   та   процентів, установлених сертифікатом, у банку, який його видав;

     (  Абзац дванадцятий пункту 1.1 глави 1 виключено на підставі Постанови НБУ N 437 ( z1243-04 ) від 15.09.2004 )

     процентний ощадний  (депозитний)  сертифікат  –  це   ощадний (депозитний)   сертифікат,  який  випущений  банком  з  визначеною процентною ставкою;     (  Абзац  чотирнадцятий  пункту  1.1  глави  1  виключено  на підставі Постанови НБУ N 437 ( z1243-04 ) від 15.09.2004 ) 

     суб’єкти вкладних  (депозитних)  операцій  – банки і власники грошових коштів або банківських металів.

     ( Абзац шістнадцятий пункту 1.1 глави 1 виключено на підставі Постанови НБУ N 437 ( z1243-04 ) від 15.09.2004 )

     1.2. Вклади (депозити) поділяються на:     вклади (депозити) на вимогу;     строкові вклади (депозити).

     Договором банківського    вкладу    (депозиту)    може   бути передбачено внесення грошових коштів або  банківських  металів  на інших  умовах  їх повернення.  Такі  вклади (депозити) є умовними. Умови за вкладом не можуть суперечити законодавству України.  Якщо строки зберігання умовних вкладів (депозитів) визначено договором, то такі  вклади (депозити) обліковуються як строкові.  Якщо строки зберігання умовних вкладів (депозитів) договором не визначено,  то вони обліковуються як вклади (депозити) на вимогу. (  Пункт  1.2  глави 1 в редакції Постанови НБУ N 437 ( z1243-04 ) від 15.09.2004 )

     1.3.  Сума,  строки  та  умови  приймання вкладів (депозитів) визначаються між банком та вкладником на договірних засадах.

     1.4.   Залучення   банком  вкладів  (депозитів)  юридичних  і фізичних осіб підтверджується:

     договором банківського рахунку;     договором банківського вкладу (депозиту)  з  видачею  ощадної книжки;     договором банківського вкладу (депозиту) з  видачею  ощадного (депозитного) сертифіката;     договором банківського вкладу  (депозиту)  з  видачею  іншого документа,  що  підтверджує внесення грошової суми або банківських металів  і  відповідає  вимогам,  установленим   законом,   іншими нормативно-правовими   актами   у   сфері  банківської  діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. (  Пункт  1.4  глави 1 в редакції Постанови НБУ N 437 ( z1243-04 ) від 15.09.2004 )

     1.5. Процентні  ставки за вкладними (депозитними)  операціями встановлюються   банками  самостійно.  Національний  банк  України встановлює індикативні  розміри процентних  ставок  для  банків  з урахуванням  ситуації  на  грошово-кредитному  ринку.  ( Пункт 1.5 глави  1  в  редакції  Постанови  НБУ  N  437  (  z1243-04  )  від 15.09.2004 )

     1.6. Банк   сплачує   вкладнику   суму  вкладу  (депозиту)  і нараховані за ним проценти:     у національній   валюті,   якщо  грошові  кошти  надійшли  на вкладний (депозитний) рахунок у національній валюті;      у валюті  вкладу (депозиту),  якщо грошові  кошти надійшли на вкладний (депозитний) рахунок в іноземній валюті, або на умовах та в порядку, передбачених договором, відповідно до заяви вкладника – в іншій іноземній чи в національній валюті;     у банківських  металах,  якщо  вкладний  (депозитний) рахунок відкритий у банківських металах,  або  на  умовах  та  в  порядку, передбачених   договором,   відповідно  до  заяви  вкладника  –  у національній валюті. (  Пункт  1.6  глави 1 в редакції Постанови НБУ N 437 ( z1243-04 ) від 15.09.2004 )

     1.7. Проценти  на  вклад  (депозит),  залучений відповідно до договору банківського вкладу (депозиту),  якщо інше не передбачено договором,  нараховуються від дня,  наступного за днем надходження до банку грошових коштів або банківських  металів,  до  дня,  який передує   поверненню   грошових  коштів  або  банківських  металів вкладнику або списанню з вкладного (депозитного) рахунку вкладника з інших підстав.

     Виплата процентів  за  вкладом  (депозитом)  здійснюється   у строки, що обумовлені в договорі. (  Пункт  1.7  глави 1 в редакції Постанови НБУ N 437 ( z1243-04 ) від 15.09.2004 )

     1.8.  Особливості  залучення  грошових коштів або банківських металів  на  вклади (депозити) регулюються внутрішніми положеннями банків, розробленими відповідно до законодавства України.

     1.9.   Банки  мають  встановлювати  основні  умови  залучення банківського вкладу (депозиту) відповідного виду.  Зазначені умови мають  бути  оприлюднені  банком  шляхом  розміщення   відповідної інформації  в  установі  банку  в  загальнодоступному для клієнтів місці. Ця інформація може додатково розміщуватися банком у засобах масової  інформації.  ( Пункт 1.9 глави 1 в редакції Постанови НБУ N 437 ( z1243-04 ) від 15.09.2004 )

       Глава 2. Договірне регулювання вкладних (депозитних)                             операцій

     2.1.  Грошові  кошти  в  національній та іноземній валюті або банківські   метали,  залучені  від  юридичних  і  фізичних  осіб, обліковуються банками  на  відповідних  рахунках,  відкриття  яких здійснюється  банком  на  підставі  укладеного  в  письмовій формі договору банківського вкладу (депозиту) або договору  банківського рахунку та інших документів відповідно до законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України з питань  відкриття  банками  рахунків  у  національній та іноземній валюті.  (  Пункт  2.1  глави  2  в  редакції  Постанови НБУ N 437 ( z1243-04 ) від 15.09.2004 )

     2.2.  Додержання  письмової  форми  договору  є  обов’язковою умовою взаємовідносин між банком і вкладником.

     2.3.  Договори  банківського  рахунку  та банківського вкладу (депозиту)  визначають  права,  зобов’язання  суб’єктів   вкладних (депозитних)  операцій  (власників грошових коштів або банківських металів і  банку) та  інші  умови,  визначені  Цивільним  кодексом України  (  435-15  ),  і  мають бути підписані сторонами договору (уповноваженими  ними  особами).  Договір,  укладений  з  фізичною особою,  скріплюється  печаткою  банку,  а  договір,  укладений  з юридичною особою, скріплюється печатками сторін. ( Пункт 2.3 глави 2 в редакції Постанови НБУ N 437 ( z1243-04 ) від 15.09.2004 )

     2.4. За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк),  що прийняла від іншої сторони  (вкладника)  або  для  неї грошову  суму  (вклад),  що  надійшла,  зобов’язується виплачувати вкладникові  цю суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, установлених договором. ( Пункт 2.4 глави 2 в редакції Постанови НБУ N 437 ( z1243-04 ) від 15.09.2004 )

     2.5. За договором банківського рахунку, укладеним з юридичною або фізичною особою,  банк зобов’язується приймати і  зараховувати на рахунок грошові  кошти або банківські  метали, що їй надходять, виконувати  розпорядження  власника  рахунку  про  перерахування і видачу відповідних сум з рахунку та проведення інших  операцій  за рахунком.

     За користування   грошовими   коштами,  що  обліковуються  на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок,  якщо  інше не встановлено договором банківського рахунку або законом.

     Проценти сплачуються банком у розмірі,  який установлюється в договорі  банківського  рахунку.  Якщо  договором  не встановлений розмір процентів,  то банк зобов’язаний виплатити їх у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу. (  Пункт  2.5  глави 2 в редакції Постанови НБУ N 437 ( z1243-04 ) від 15.09.2004 )

     2.6. Для   вкладників   –  фізичних  осіб  банк  зобов’язаний установлювати однакові  типові  умови договору банківського вкладу (депозиту)   відповідного&n

3.1.  Зміст активних операцій банків

Активні операції банків у загальному можна поділити на:  кредитні;  інвестиційні; інші активні операції.

Кредитні операції становлять найбільшу частину всіх активних операцій, однак з кожним днем збільшується кількість вкладень у цінні папери, значний відсоток й інших активних операцій.

Активи банку відображають у балансі за ступенем їх ліквідності

Ліквідність – це спроможність банків своєчасно виконувати свої кредитно-фінансові зобов’язання.

Отже, за ліквідністю активи банків поділяють на:   первинні резерви;   вторинні резерви;   портфель банківських кредитів;   портфель банківських інвестицій.

Первинні резерви – найбільш ліквідні активи, які належно використовуються для повернення вкладів, здійснення платежів та виконання інших зобов’язань банку, але не приносять їм значних доходів. До них відносять:   грошові кошти та банківські метали;   кошти на коррахунку та депозити в НБУ;   кошти на рахунках в інших банках. Вторинні резерви – високоліквідні активи, які в будь-який момент із мінімальною затримкою та незначним ризиком втрат можна перетворити на первинні резерви (готівку). До них включають:   казначейські та інші цінні папери, що рефінан-суються НБУ (облігації внутрішньої державної позики, векселі);   короткострокові кредити вигідним позичальникам.

Ці активи приносять також незначний дохід банку; головне їх призначення – бути джерелом поповнення первинних резервів.

Найдохідніші активи – це кредити та інвестиції. Якщо банки розглядають структуру своїх активів щодо дохідності, то вони надають перевагу власне кредитам та інвестиціям, однак ці активи найменш ліквідні.

Перевірте свої знання

1. Як класифікують активні операції банків?
2. Як ви розумієте поняття «ліквідність»?
3. Прокласифікуйте активи банків за ліквідністю.
4. У чому відмінність між первинними і вторинними резервами?
5. Які види найдохідніших активів ви знаєте?

3.2. Кредитні операції банків

Після вивчення цього розділу ви зможете:    Пояснити класифікацію кредитів, принципи їх видачі та обліку;   Визначити кредитний потенціал банку;   Класифікувати кредити за ступенем ризику;   Пояснити необхідність створення резервів для зменшення кредитних ризиків, правила їх регулювання та обліку;   Перерахувати етапи кредитування і розповісти про їх зміст;   Зрозуміти механізм банківського кредитування (в поточну та інвестиційну діяльність) юридичних і фізичних осіб;   Пояснити порядок оформлення кредитних операцій з векселями та їх облік;   Розуміти особливість лізингового, факторингового та інших видів кредитів. 

Суть та функції кредиту, його роль в економіці

Кредит виник на певному етапі розвитку людського суспільства. Спершу, як явище випадкове, зумовлене особливими взаємовідносинами між товаровиробниками — коли продавцю потрібно було продати товар, а в покупця не було грошей, щоб його купити. Виникла потреба в передачі продавцем покупцеві товару з відтермінуванням платежу, тобто у кредит.

Кредит — це економічні відносини між юридичними та фізичними особами з приводу перерозподілу вартості на засадах повернення і, як правило, з виплатою процента. У кредитних відносинах беруть участь дві сторони: позичальник і кредитор. Ці сторони називаються суб’єктами кредитної угоди, а ті грошові чи матеріальні цінності, витрати чи проекти, стосовно яких укладається кредитна угода, є об’єктами кредиту.

Розрізняють три основні форми кредиту:   товарний, що виникає між продавцями і покупцями, коли покупці одержують товари чи послуги з відтермінуванням платежу;   грошовий, що найбільш характерний у банківській практиці;   зобов’язання банку гарантувати платіж клієнтові у випадку, коли той не зможе оплатити свої рахунки.

Залежно від суб’єктів кредитних відносин кредит поділяється на види: національний; міжнародний; банківський; державний; комерційний; споживчий;   лізинговий;  консорціумний.

За сферами спрямування кредит поділяється:   кредит, спрямований у сферу обігу, — кредит у поточну діяльність;   кредит, спрямований у сферу виробництва, кредит в інвестиційну діяльність.

За забезпеченням кредити розрізняють:   забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);   іпотечні – забезпечені нерухомістю;   гарантовані (банками, третьою особою, свідоцтвом страхування);   незабезпечені (бланкові).

За строками користування кредити поділяються на:   короткострокові – до 1 року;   середньострокові – до 3 років;   довгострокові – понад 3 роки.

Кредити можна ще поділяти за методами надання і погашення.

За методами надання:   у разовому порядку;   відповідно до відкритої кредитної лінії;   гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання).

За строками погашення:   водночас;   на виплат;   достроково (на вимогу кредитора або за заявою позичальника);   з регресією платежів;   після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).

При визначенні функцій кредиту треба мати на увазі, що при зміні економічної суті кредиту в процесі історичного розвитку змінюються і його функції.

За допомогою кредиту відбувається перерозподіл вартості на засадах повернення, отже – кредит виконує перерозподільну функцію.

Наступною функцією кредиту є створення грошей для грошового обігу – емісійна функція.

Кредиту властива також контрольна функція. Вступивши в кредитні відносини, позичальник і кредитор повинні здійснювати контроль за своєю діяльністю. Усі функції кредиту тісно пов’язані між собою.

Принципи кредитування — це головні правила, яких необхідно дотримуватись при наданні кредиту.

Принципи кредитування такі: терміновість – кредит повинен бути повернений у термін, що визначений кредитною угодою  ;   поверненність – виникає із суті кредиту, цим кредит якраз і відрізняється від фінансових відносин;    платність — сплата процентів, об’єктивний супутник кредиту, тому що кредит – комерційна операція;   забезпеченість – мета цього принципу: захистити інтереси банку, зменшити ризик операції;   цільове використання – вкладення коштів у сферу обігу, виробництво, тобто на конкретні заходи, а не за нагальною потребою у коштах.

Перевірте свої знання

1. Чому виникла необхідність у кредиті?
2. У чому суть кредиту?
3. Які форми кредиту ви знаєте?
4. Назвіть види кредиту.
5. Перерахуйте принципи кредитування. У чому їх суть? в. Які функції виконує кредит?

3.3. Плата за кредит

Кредитні операції є одним із джерел доходів банків. Доходи від цих операцій надходять у вигляді процентів.

Базою для процентної політики банків є грошово- кредитна  політика держави та вплив на рівень ринкової ціни процента з боку центрального банку, який використовує  для цього директивні і не недирективні методи.

Директивні:

■   обмеження верхнього рівня ставок;

■   обмеження різниці між процентами.

Недирективні:

■   рівень резервних вимог НБУ;

■   обсяг, умови та ціна кредитів, що надаються банкам;

■   нормативи ліквідності банків;

■   система оподаткування прибутку банків.

Процентами або прирівняними до них доходами називається будь-яка винагорода за надання коштів та зобов’язання їх надати, а також за прийняття кредитного ризику контрагента, і яка розраховується пропорційно часу та сумі коштів, які є об’єктами кредитної операції.

Фактори, що впливають на рівень позикового процента, це:   середній рівень оплати за залучені ресурси (депозитний процент);   витрати банку;    об’єкт кредитування;       платоспроможність клієнта;          характер клієнта;     ступінь ризику;   рівень ставки податку на прибуток банку;   стан попиту на кредит і термін його надання;   можливість додаткового залучення кредитних ресурсів;   рівень інфляції та ін.

Види процентних ставок за кредит такі:   фіксовані – виплати за процентами незмінні протягом усього терміну кредиту;   плаваючі – ставки за процент коливаються залежно від розвитку ринкових відносин, зміни депозитного процента, попиту та пропозиції на кредитні ресурси і т. д.;   базові – середня ставка.

Маржа – це різниця між позиковим і депозитним процентами. Величина маржі призначена для покриття банківських витрат і формування прибутку.

Процентні доходи обліковуються в 60-му розділі «Процентні доходи» Плану рахунків бухгалтерського обліку банку за джерелами одержання: 

600       Процентні доходи за коштами, розміщеними в Національному банку України

601        Процентні доходи за коштами, розміщеними в інших банках

602       Процентні доходи за кредитами суб’єктам господарської діяльності

603   Процентні доходи за кредитами органам загального державного управління

604       Процентні доходи за кредитами фізичним особам

Процентні доходи та прирівняні до них комісійні за кредитами повинні нараховуватися на кожну звітну дату, але не рідше ніж один раз на місяць.

Нараховані доходи обліковуються на відповідних рахунках групи, в якій обліковується номінал кредиту

Банк може нараховувати процентні доходи, використовуючи один з двох методів:

■   метод простої процентної ставки (метод рівних платежів), згідно з яким сума всіх майбутніх доходів лінійно розподіляється протягом періоду дії кредитної угоди;

■ метод фактичної процентної ставки (актуарний метод), згідно з яким береться до уваги фактор часу, в результаті чого абсолютна сума доходу, що нараховується у ближчий період, менша за абсолютну суму доходу, що нараховується в пізніший період.

Як правило, банк отримує доходи за кредитами з поточного рахунку одержувача кредиту або через коррахунок. Існують деякі особливі випадки:

■  Отримання процентів за овердрафтом. Як правило, проценти вираховуються методом процентного числа і капіталізуються, тобто сума процентів збільшує загальну суму боргу одержувача кредиту.

■   Отримання процентів за операціями врахуванню, векселів та факторингу. Як правило, проценти за цими операціями платяться авансом при видачі кредиту. Вони також можуть бути списані з поточного рахунку позичальника будь-якого дня, визначеного угодою з клієнтом.

■  Отримання процентів за кредитами з поступовим погашенням номіналу. За такими угодами (наприклад, фінансовий лізинг) позичальник періодично виплачує деяку суму, яка включає погашення номіналу і проценти. Банк несе ризик несвоєчасної сплати або неодержання процентних доходів за кредитами. У такому разі процентні доходи вважаються простроченими або (за рішенням банку) сумнівними

Банки зобов’язані створювати резерв на всю суму нарахованих за кредитними операціями доходів, що прострочені на строк понад ЗО днів та обліковуються за відповідними рахунками 1-го і 2-го класів Плану рахунків. Заборгованість за нарахованими доходами, що прострочені на строк понад ЗО днів, відноситься до нестандартної заборгованості.

Перевірте свої знання

1. Чому процент за кредите важливим супутником кредитних відносин?
2. Які фактори впливають на процентну ставку?
3. Які види процентних ставок ви знаєте?
4. Які методи застосовує Національний банк України, впливаючи на рівень процентної кредитної ставки?
5. Поясніть суть фіксованих і плаваючих процентних ставок.
6. Як відображаються в обліку процентні доходи за кредитами?
7. Яка особливість обліку прострочених процентних доходів (сумнівних до одержання)?

3.4.Основні правила обліку кредитів

Бухгалтерський облік конкретного кредиту завжди повинен бути узгоджений з умовами кредитної угоди.

Кредитний інструмент починає існувати, як тільки банк надав зобов’язання з кредитування. Сума зобов’язання на дату укладення угоди визнається на позабалансових рахунках

Зобов’язання з фінансування записуються за поза-балансом також у разі, коли виникає розрив у часі між датою операції (укладення договору) та датою, коли кошти дійсно перераховані. Коли не існує часового розриву між цими датами, запис за позабалансовими рахунками є необов’язковим. 

91         Зобов’язання з кредитування, надані та отримані

910       Зобов’язання з кредитування, які надані банкам

9100 А Зобов’язання з кредитування, які надані банкам

911        Зобов’язання з кредитування, які отримані від банків

9110 П Зобов’язання з кредитування, які отримані від банків

912       Зобов’язання з кредитування, які надані клієнтам

9120 А Непокриті акредитиви

9129 А Інші зобов’язання з кредитування, які надані клієнтам

Кредити в Плані рахунків бухгалтерського обліку  відображаються в перших двох класах

На рахунках першого класу обліковуються міжбанківські  кредитно-депозитні операції.

На рахунках другого класу обліковуються кредити та аванси (кредити, що не підкріплені кредитними угодами) у розрізі контрагентів:   суб’єктів господарської діяльності;   органів загального державного управління;   фізичних осіб.

Окремо обліковуються кредити в поточну та інвестиційну діяльність. Кредити в поточну діяльність -кредити, надані позичальникам на задоволення тимчасової потреби в коштах, для фінансування поточних активів у разі розриву між часом надходження коштів та здійснення затрат.

У Плані рахунків кредити в поточну діяльність обліковуються в такому розрізі:   рахунки за овердрафтом;   операції репо;   враховані векселі;   кредити за внутрішніми торговельними операціями;   кредити за експортно-імпортними операціями;   інші кредити в поточну діяльність.

Кредити в інвестиційну діяльність – кредити, надані позичальникам на задоволення тимчасової потреби в коштах при здійсненні ними інвестиційних вкладень.

У Плані рахунків їх обліковують за такими напрямами:   кредити на будівництво та освоєння землі;   кредити на купівлю будівель, споруд, обладнання та землі;   фінансовий лізинг.

Для обліку сумнівної заборгованості виділено окремі групи рахунків.

Під заборгованість банки формують резерви, які обліковуються на контрактивних рахунках і зменшують у балансі загальну суму кредитного портфеля.

Якщо  говорити про принципи  бухгалтерського обліку кредитів,  то облік номіналу кредиту залежить від двох факторів:    місцезнаходження поточного рахунку одержувача кредиту;   методу виплати процентів за кредит.

Зокрема, можна виділити:

а) Коли поточний рахунок одержувача кредиту є в банку-кредиторі, кошти за кредитом можуть зараховуватись на поточний рахунок клієнта.

б) Коли поточний рахунок одержувача кредиту є в іншому банку, кошти за кредитом перераховуються з коррахунку банку-одержувача.

в) У разі виплати процентів за період проценти виплачуються в кінці кожного періоду, що визначений кредитним договором, на суму номіналу кредиту протягом цього періоду. В цьому разі сума кредиту і сума, що перераховується на поточний рахунок клієнта, збігаються.

г) У разі виплати процентів на період, тобто авансом, проценти нараховуються на початку кожного періоду, що визначений кредитним договором, на суму номіналу кредиту в даному періоді. У цьому разі сума, що перераховується на поточний рахунок клієнта, дорівнює сумі кредиту мінус сума процентів, що сплачена за період, та інших комісійних, що обумовлені в кредитній угоді.

Аналітичний облік за кредитними операціями будується згідно з вимогами НБУ. При відкритті кредитного рахунку в облікову систему виносяться обов`зкові спеціальні параметри аналітичного обліку:   цільове спрямування кредиту;  вид забезпечення;   дата видачі кредиту;   дата повернення;   початковий строк розміщення;   кількість пролонгацій;   категорія ризику;   шифр неплатежів;   тощо.

Крім того, банки можуть при необхідності вносити додаткові параметри.

Погашення основної суми боргу, а також і процен­тів за кредит, в основному проводиться за рахунок власних коштів позичальника з його поточного рахунку і здійсню­ється на основі строкового зобов’язання, в якому число, місяць, рік погашення записують літерами і вказують номер поточного рахунку, з якого списуватиметься борг разом з процентами.

Строкові зобов’язання можуть обліковуватись поза­системно або на позабалансових рахунках. Картотека строкових зобов’язань щоденно переглядається і відби­раються ті зобов’язання, за якими надійшов термін пога­шення кредиту. При наявності коштів на поточному рахун­ку позичальника здійснюється погашення боргу, сума боргу повністю (чи частинами) списується за дебетом поточного рахунку і кредитом кредитного рахунку пози­чальника на підставі меморіального ордера

Перевірте свої знання

1. За яких умов кредит визнається в балансі банку?
2. Поясніть структуру відображення кредитів у Плані рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків.
3. Назвіть основні принципи обліку основної суми кредиту.

3.5. Оцінка кредитоспроможності клієнта

Оцінюючи позичальника, банки ринкових країн звичайно звертають увагу на репутацію, чесність, порядність клієнта, але особливо вивчають його баланс. За балансом банки аналізують фіксовані (довготермінові) активи, здійснюють їх переоцінку відповідно до ринкової вартості, терміну служби. Це дозволяє реальніше оцінити вартість підприємства-позичальника і його оборотний капітал, дає банкові впевненість, що підприємство є ліквідним і зможе покрити свої поточні боргові зобов’язання.

Стандартна оцінка ліквідності полягає у визначенні коефіцієнта ліквідності (достатності оборотного  капіталу):

Підприємствам, фірмам, яким необхідно зберігати великі запаси сировини чи навіть кінцевого продукту, можна використовувати інший коефіцієнт ліквідності, який називається коефіцієнтом миттєвої оцінки .

Оцінити, наскільки ефективно підприємства-позичальники управляють своїми запасами, можна також на основі аналізу показника оборотності запасів

ВИСНОВОК. Обидві фірми мають приблизно однакові коефіцієнти поточної ліквідності і миттєвої оцінки, і хоча фірма А має показник миттєвої оцінки вищий, вона перебуває в гіршій ситуації, бо використала весь ліміт кредитування. Фірма Б має ще в запасі 10000 тис. грн. Перспектива компанії Б також не надто оптимістична, бо, вичерпавши ліміт, унаслідок чого коефіцієнти в неї зменшаться, вона опиниться в критичній ситуації.

ВИСНОВОК. Запас товарів перед продажем – 30 днів, але ця інформація сама по собі ні про що нам не говорить, якщо ж ми проаналізуємо цей показник протягом трьох років, наприклад: 1-й рік — 20 днів, 2-й рік -25 днів, 3-й рік – 30 днів, то побачимо, що магазин працює з кожним роком гірше. Тут може бути кілька причин:

–    зменшується обсяг продажу без зменшення величини запасів або навпаки;

–     магазин одержав нові партії товарів, що призвело до збільшення запасів чи навпаки;

–    пливають серійні коливання.

Цю інформацію банк може використати при кредитуванні торговельних підприємств.

Дебіторська заборгованість у балансі підприємств і фірм відображає кошти, які їм повинні повернути їхні боржники. Цю заборгованість можна розглядати як забезпечення кредиту, але необхідно використати для аналізу коефіцієнт періоду погашення дебіторської заборгованості

ВИСНОВОК. Період погашення дебіторської заборгованості збільшується, це означає, що управління кредитами, які надані фірмі, погіршується. Якщо б період погашення заборгованості в 20…З році був таким, як у 20… 1, то дебіторська заборгованість становила б:

56 / 365 х 180000 грн = 27600 грн, що на 8400 грн менше від реальних вкладень (36000 – 27600 = 8400), і фірма змогла б обійтися без позичених коштів.

Будь-яке підприємство має короткострокову заборгованість перед своїми постачальниками, органами управління, персоналом, тому при аналізі його кредитоспроможності необхідно врахувати коефіцієнт періоду погашення кредиторської заборгованості.

Не всі вітчизняні банки при аналізі кредитоспроможності клієнтів застосовують вказані показники,  використовуючи натомість загальноприйняті коефіцієнти: ліквідність балансу, рентабельність підприємства, співвідношення власних і залучених коштів

Банки повинні вивчати й аналізувати баланс позичальника не тільки для визначення вказаних коефіцієнтів, а й для з’ясування таких питань:   у якій сфері буде використовуватися кредит -виробництві чи обігу;   для купівлі фіксованих активів тощо.

Це допоможе банкові захистити себе від безнадійних кредитів.

Перевірте свої знання

1. Для чого потрібен аналіз показників кредитоспроможності клієнтів банків?
2. Як визначається коефіцієнт поточної ліквідності, миттєвої оцінки в закордонних банках?
3. Як визначити період оборотності запасів?
4. Як можна визначити періоди погашення дебіторської, кредиторської заборгованості?
5. Які показники кредитоспроможності клієнта використовують вітчизняні банки?

3.6. Забезпечення кредитів

Основна умова надання кредиту — висока ймовірність його погашення з відповідними процентами. Цієї умови можна досягти шляхом забезпечення суми наданого кредиту.

Більшість кредитів надається під забезпечення; незабезпеченими (бланковими) кредитами користуються клієнти з високими прибутками, ліквідні, з чудовою репутацією.

До матеріального забезпечення банки ставлять такі вимоги:   можливість оцінки забезпечення;   високоліквідність;   невелика затратність банків за зберігання чи реалізацію майна.

Кредит вважається матеріально забезпеченим, якщо позичальник уклав договір застави рухомого чи нерухомого майна, майнових цінностей, цінних паперів тощо.

Перед укладенням договору застави банк повинен пересвідчитись документально (а в окремих випадках -перевірити на місці) щодо наявності майна, місцезнаходження та умов його зберігання, реальності реалізації тощо.

Згідно із Законом України «Про заставу» застава — це спосіб забезпечення будь-якого зобов’язання.

Кредитор, котрий приймає заставу, має право при невиконанні боржником зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати компенсацію з вартості заставного майна шляхом його реалізації.

До оформлення застави та до заставодавця пред’являються певні вимоги .

Предметом застави можуть бути нерухомість, товарно-матеріальні цінності, щінні папера, готова продукція, сировина, прибутки майбутніх періодів, майнові права тощо.

Якщо предметом застави є нерухоме майно: промислові і сільськогосподарські будівлі, комунікації, житлові будинки, квартири, земля, то договір застави {іпотека) має бути не тільки нотаріально завірений, а й накладено заборону на відчуження предмета іпотеки.

При забезпеченні товарними запасами предметом застави є партії сировини, матеріалів, готової продукції. Банки надають перевагу товарам, торгівля якими ведеться на біржі і на які легко визначити ринкову ціну. Крім цього, товарні запаси повинні бути застраховані. Є два способи оформлення такого забезпечення .

Засобом забезпечення кредиту товарними запасами може виступати вексель позичальника, який використовується при кредитуванні фірм роздрібної й оптової торгівлі.

Переуступка контрактів як форма забезпечення практикується при кредитуванні будівельних компаній або фірм, які постійно проводять регулярні поставки товарів (надають послуги) за контрактами. Позичальник переуступає контракт банку, після чого всі надходження від покупця із сплати контрактних робіт (товарів, послуг) зараховуються в погашення кредитного боргу.

Переуступка дебіторської заборгованості полягає в передачі банкові належних до сплати рахунків за поставлені позичальником товари (виконані роботи, послуги).

Забезпечення шляховими документами найчастіше використовується при кредитуванні експортно-імпортних операцій. Як заставу тут використовують коносаменти (документ, що засвідчує перевезення товару морським або річковим транспортом), авіанакладні, залізничні й автодорожні накладні. Цей вид забезпечення передбачає обов’язкове страхування вантажу.

У разі заставляння цінних паперів обов’язковою умовою є їх висока ліквідність, тому банки в заставу приймають державні цінні папери і папери відомих корпорацій.

Заставою можуть бути монети, зливки дорогоцінних металів, вироби із золота, срібла, платини, коштовні камені та ін., але цей спосіб забезпечення кредиту використовують рідко.

Отже, заставою вважається актив, який виступає забезпеченням заборгованості. Застава обліковується на позабалансових рахунках груп № 950 «Отримана застава» і 951 «Надана застава»:

950      Отримана застава

9500 П Застава, за якої предмет застави залишається в заставника

9501 П Застава, за якої предмет застави передається банку

Призначення рахунків: облік усіх видів застав.

За кредитом рахунків проводяться суми активів, отриманих під заставу.

Застава обліковується в сумі, вказаній у договорі застави.

За дебетом проводяться суми застав після закінчення строку або при отриманні банком платежу (від реалізації застави). Предмет застави та порядок її реалізації визначається згідно з чинним законодавством.

Гарантія як спосіб забезпечення кредиту – це зобов`язання третьої особи погасити борг позичальника при настанні гарантійного випадку (гарантійний випадок виникає тоді, коли позичальник сам не може погасити заборгованість і проценти за кредит).

Якщо гарантія надається юридичною особою, то вона оформляється у формі гарантійного листа, де вказуються:   назва організації-гаранта;   назва банку-кредитора;   назва організації позичальника;   розмір, термін, призначення кредиту;   процентна ставка за користування кредитом;   номер поточного рахунку організації-гаранта і в якому банку цей рахунок відкрито.

Гарантійний лист підписують керівники організації-гаранта, скріплюючи гербовою печаткою. Оформляють лист у трьох примірниках, один передається в банк гаранта, другий – у банк кредитора, третій – залишається в гаранта.

Банк, що обслуговує гаранта, оформляє відмітку про прийом гарантійного листа і зобов’язується з поточного рахунку гаранта списати в порядку встановленої черговості платежів відповідну суму боргу і проценти за нею.

Кредитування позичальника, забезпечене гарантією, здійснюється після того, як банк-кредитор отримає гарантійний лист із відповідною відміткою банку гаранта.

Поручительство третьої особи оформляється як договір поруки між банком-кредитором та поручителем про відповідальність поручителя за виконання на повну суму зобов’язань позичальника.

Банк-кредитор перед укладенням договору поруки ретельно аналізує фінансовий стан і платоспроможність

поручителя на основі документів, що подані банку-кредиторові, а також довідкових та архівних даних.

Страхування кредитів проводиться банками з 1990 року у двох формах:   добровільне страхування відповідальності позичальників за непогашення кредитів;   добровільне страхування ризику непогашення кредитів.

У першому випадку страхувальником є позичальник, об’єктом страхування є відповідальність перед банком, що видав кредит, за своєчасне і повне погашення боргу і процентів за ним.

У другому випадку страхувальник – банк, а об’єкт страхування – відповідальність усіх чи окремих позичальників перед банком за своєчасне і повне погашення кредиту та процентів за ним. У цьому разі сума страхових внесків враховується при встановленні процентної ставки за кредит.

Для укладення договору страхування (може видаватись і страховий поліс, чи страхове свідоцтво) страхувальник подає страховику такі документи: заяву;статут організації; копію кредитного договору; баланс; контракт на поставку цінностей.

Перелік документів складає страховик. Основна мета подання документів – визначення ступеня страхового ризику.

Вивчивши клієнта, страховик встановлює страхову премію (внесок) у відсотках до страхової суми і залежно від терміну наданого кредиту. Договір страхування вступає в силу після сплати страхової премії, яка найчастіше сплачується одноразово і не пізніше дати видачі кредиту.

Найбільш важливим моментом у страхуванні є: встановлення розміру відповідальності, яку бере на себе страховик, визначення страхового випадку і відшкодування збитків.

У вітчизняній практиці страхування кредитів амплітуда коливання відповідальності страховика досить широка. Є страхові товариства, що приймають до страхування 100 відсотків суми непогашеного позичальником кредиту, але зовсім не беруть у розрахунок процентів за користування кредитом.

Інші страховики виплачують відшкодування від 50 до 90 відсотків суми непогашеного позичальником кредиту і процентів за ним.

Відповідальність страховика виникає, якщо страхувальник не повернув банку-кредиторові зазначену кредитним договором суму протягом 20 – 30 днів після дня сплати.

Укладаючи страховий договір, необхідно чітко обумовити термін, протягом якого страхувальник зобов’язаний повідомити страховика про настання страхового випадку.

Перевірте свої знання

1. Які форми забезпечення кредиту ви знаєте?
2. Які кредити вважаються бланковими?
3. Дайте характеристику матеріальним формам забезпечення кредиту.
4. Які вимоги ставляться до застави рухомого і нерухомого майна?
5. Чи вважаєте ви заставу найкращою формою забезпечення і чому?
6. На яких рахунках обліковується застава?
7. Як оформляється забезпечення кредиту гарантією, поручительством юридичних осіб?
8. У чому особливість забезпечення кредиту страховим договором?
9. Як ви розумієте страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту і страхування ризику непогашення кредиту?

4.1. Кредити, надані суб’єктам господарювання в поточну діяльність 

Банки України надають кредити в межах своїх кредитних ресурсів, на комерційній основі при обов’язковому виконанні таких умов:   кредит надається тільки для цільового фінансування конкретного проекту чи господарської операції, техніко-економічна експертиза яких свідчить про їх достатню дохідність у конкретній галузі економіки;   проведений банком комплексний аналіз фінансово-господарської діяльності позичальника свідчить про його кредитоспроможність і рентабельність;   кредит надається тільки під якісне забезпечення (понад 150 відсотків від суми кредиту);   видача здійснюється після повного погашення позичальником заборгованості за попереднім кредитом.

Банківський кредит у грошовій формі в поточну діяльність – це кредит, який надають банки юридичним особам переважно для вирішення таких завдань:   збільшення основного та оборотного капіталу об’єктів господарювання;   тимчасове нагромадження запасів товарно-матеріальних цінностей, готової продукції, товарів.

Кредити в поточну діяльність включають також овердрафт, кредити, надані за постійними кредитними лініями на купівлю сировини та інших виробничих запасів, на сезонні затрати або на рефінансування комерційного кредиту між підприємствами.

Ці кредити можуть бути як короткострокові, так і довгострокові.

Найкласичніша форма короткострокового банківського кредиту – контокорентний кредит, який використовується поки що банками ринкових держав. Суть його полягає в тому, що лімітована сума кредиту надається клієнтові під дебетове сальдо контокорентного рахунку.

Овердрафт – це певна схожість з контокорентним кредитом, тобто банк має право оплачувати документи понад залишок коштів на поточному рахунку позичальника, але в межах суми, що узгоджена в кредитній угоді заовердрафтом.

Банки України надають кредити юридичним особам за наявності в останніх власного балансу і відкритого в банку поточного рахунку.

При відсутності в даному банку поточного рахунку позичальника він подає завірені нотаріально установчі документи, копію статуту, картку зі зразками підписів посадових осіб і з відбитком гербової печатки, завірену банком, де відкрито рахунок, та довідку банку про залишки коштів на цьому рахунку і наявність заборгованості за кредитом.

Підставою для одержання кредиту в поточну діяльність промисловими, торговельними та іншими підприємствами є:   оплата рахунків за товари і послуги;   оплата матеріалів і сировини, що є на складах;   оплата товарів, що перебувають у дорозі;   збільшення власних обігових коштів.

Сільськогосподарським підприємствам, фермерським господарствам кредит надається для придбання насіннєвого, пально-мастильних матеріалів тощо.

Позичальники для одержання кредиту подають до банку такі документи:

1)  заяву, що оформляється у формі клопотання;

2) техніко-економічне обґрунтування, яке включає розрахунок строків окупності та рентабельності об’єкта кредитування, а також визначення джерел погашення кредиту;

3) баланс на останню звітну дату, звіт про прибутки і збитки, звіт про фінансово-майновий стан;

4)  бізнес-план, контракти, товарно-транспортні накладні;

5)  форму забезпечення кредиту (заставу, поруку, гарантію);

6)  анкету позичальника.

Отримавши рішення кредитного комітету на видачу кредиту, кредитний працівник укладає з позичальником кредитний договір.

У кредитному договорі обумовлюють:   статус обох сторін;   розмір і термін кредиту;   об’єкти кредитування (ціль кредиту);   процентну ставку й умови її зміни, форми її сплати;   порядок видачі і погашення кредиту;   форму наданого забезпечення зобов’язань;   перелік документів і даних, необхідних для кредитування, та періодичність їх подання;   взаємні зобов’язання і відповідальність сторін;   додаткові умови.

Кредитний договір (2 примірники) підписують керівники обох сторін, скріплюють печатками, один примірник повертають позичальникові. Позичальник оформляє строкове зобов’язання, яким підтверджує повернення суми боргу в установлені терміни.

У кредитній справі позичальника залишають заяву-клопотання, кредитний договір, форму забезпечення, фінансово-економічну інформацію та матеріали про кредитоспроможність позичальника.

Згідно з розпорядженням кредитного відділу в операційному відділі даного банку позичальникові відкривається кредитний рахунок.

Кредитний рахунок служить для обліку кредитних коштів. Використовують найчастіше прості кредитні рахунки, спеціальні кредитні рахунки відкривають, наприклад, при ломбардному кредитуванні. погашення кредиту

Одному і тому ж позичальнику може бути відкрито кілька кредитних рахунків, тому що підприємство може одержати кредит під різні об’єкти — обладнання, сировину, виставлення акредитива тощо.

В операційний відділ банку передають також, крім розпорядження, строкове зобов’язання, один примірник платіжного доручення, якщо сума кредиту перераховується на поточний рахунок господарського партнера позичальника, або заяву (із меморіальним ордером на звороті) для зарахування суми кредиту безпосередньо на поточний рахунок позичальника чи для депонування суми на рахунку «Кошти в розрахунках». Порядок і конкретні строки погашення кредиту передбачаються в кредитному договорі і підтверджуються графіком, що оформлений на зворотному боці строкового зобов’язання.

У разі неможливості погашення позичальником заборгованості і процентів за нею в установлені строки банк може надати відтермінування погашення боргу, тобто пролонгувати кредит. Клієнт подає заяву на пролонгацію кредиту за 10 днів до терміну погашення і вказує об’єктивні причини. У додатковій угоді на пролонгацію кредиту збільшується процентна ставка за кредит, угоду підписують як керівники, так і юрист банку.

Якщо в день погашення кредиту на рахунку клієнта-позичальника коштів немає, то банк з’ясовує причини, а сума боргу списується в кредит кредитного рахунку і відноситься в дебет рахунку простроченої заборгованості.

Банк має право в разі нецільового використання кредиту стягнути своїм розпорядженням штраф або змінити процентну ставку плати за кредит, або попередити позичальника про припинення подальшого кредитування.

Після того, як банком вжито щодо позичальника всіх заходів, передбачених чинним законодавством для погашення наданих кредитів, кредити вважаються сумнівними до повернення і обліковуються згідно з правилами, розглянутими раніше.

Перевірте свої знання

1. Для яких цілей суб’єкти господарювання одержують банківський кредит у поточну діяльність?
2. На основі яких документів здійснюється видача цього кредиту?
3. Які умови кредитного договору ви знаєте?
4. Які основні правила обліку основної суми кредиту?
5. Як здійснюється видача кредиту?
6. Дайте характеристику кредитного рахунку клієнта.
7. Як здійснюється погашення кредиту?
8. Як вирішується питання з простроченою заборгованістю?

4.2. Облік кредитів у поточну діяльність

Кредити в поточну діяльність, які надані суб’єктам господарської діяльності, крім врахування векселів і факторингових операцій, обліковуються на рахунках груп: 

200      Рахунки суб’єктів господарської діяльності за овердрафтом

2000     Рахунки  суб’єктів господарської діяльності за овердрафтом

Призначення рахунку: відображення дебетових залишків на поточних рахунках СГД. 

204 Кредити господарської діяльності за внутрішніми торговельними операціями

2040 Короткострокові кредити суб’єктів господарської діяльності за внутрішніми торговельними операціями

2045  Довгострокові кредити суб’єктів господарської діяльності за внутрішніми торговельними операціями

Призначення рахунків: Облік короткострокових та довгострокових кредитів, наданих для фінансування руху товарів між етапами виготовлення та їх продажу кінцевому користувачу, витрат на перевантаження товарів у дорозі та зберігання на складах 

205 Кредити суб’єктів господарської діяльності за експортно-імпортними операціями

2050 Короткострокові  кредити суб’єктів господарської діяльності за експортно-імпортними операціями

2055 Довгострокові  кредити суб’єктів господарської діяльності за експортно-імпортними операціями

Призначення рахунків: облік короткострокових та довгострокових кредитів, наданих для здійснення операцій з експорту та імпорту товарів і послуг згідно з чинним законодавством. 

206      Інші кредити в поточну діяльність, які надані суб’єктам господарської діяльності

2061      Кредити під платіжні картки, які надані суб’єктам господарської діяльності

2062     Інші короткострокові кредити в поточну діяльність, які надані суб’єктам господарської діяльності

2065     Інші довгострокові кредити в поточну діяльність, які надані суб’єктам господарської діяльності 

Призначення рахунків: облік короткострокових та довгострокових кредитів у поточну діяльність, які не відображені за рахунками груп № 204, № 205.

За дебетом цих рахунків обліковуються суми наданих кредитів.

За кредитом проводяться суми погашення заборгованості, а також суми, які перераховані на рахунки пролонгованої, простроченої та сумнівної заборгованості.

Розглянемо облік операцій з кредитування на прикладі короткострокового кредиту, наданого клієнтові банку на придбання партії товару

Перевірте свої знання

1. На яких рахунках обліковуються кредити, які надані в поточну діяльність СГД?
2. Наведіть приклади обліку операцій з видачі і погашення кредитів.

5.1 .Поняття валюти, валютний курс

Валюта – це грошова одиниця, що використовується для вимірювання величини вартості товару. Поняття «валюта» використовується в трьох значеннях: національна валюта – грошова одиниця даної країни (українська гривня, американський долар, російський рубль та ін.);   іноземна валюта – це грошові знаки іноземних держав;   міжнародна (регіональна) валюта – це спеціальні права запозичення (СПЗ) та євро.

Валюта, залежно від режиму використання, поділяється на конвертовану і неконвертовану, від сфери і цілей використання – на валюту платежу, валюту ціни, валюту операцій, валюту клірингу, валюту векселя.

Вільно конвертована валюта (ВКВ) – це валюта, яка вільно і необмежено обмінюється на інші іноземні валюти. Вона володіє повною зовнішньою і внутрішньою зворотністю, тобто однаковим режимом обміну як для резидентів, так і для нерезидентів.

Сфера обміну ВКВ поширюється на поточні операції зовнішньоекономічної діяльності, неторговельні платежі, туризм, а також на операції руху зовнішніх кредитів і закордонних інвестицій. У даний час до числа ВКВ відносяться американський долар, національні валюти країн європейського співтовариства, валюта Японії та інші, усього валюти 22 країн світу. Вільно конвертовану валюту ще називають резервною валютою, оскільки в ній центральні банки інших країн нагромаджують і зберігають резервні кошти для міжнародних розрахунків.

Часткова конвертованість валюти означає, що на деякі галузі зовнішньо економічно їдіяльності або на деякі категорії власників режим конвертованості не поширюється.

Замкнута (неконвертована) валюта – це національна валюта, яка не обмінюється на інші валюти і яка функціонує тільки в межах однієї країни. До замкнутих валют відносяться валюти країн, що розвиваються. У цих країнах застосовуються різні обмеження на ввезення і вивезення валюти, продаж і купівлю, обмін національної валюти та іноземних валют.

Клірингова валюта – це розрахункова валютна одиниця, в якій ведуться поточні інвалютні розрахунки, здійснюються записи на балансових рахунках.

Конвертованість валюти можна прокласифікувати .

Внутрішня (резидентська) конвертованість національної валюти – це можливість обміну національної валюти на іноземну для резидентів даної країни.

Зовнішня конвертованість національної валюти спостерігається тоді, якщо в країні надано можливість обміну національної валюти на іноземну тільки нерезидентам.

Поточна конвертованість національної валюти – це можливість обміну для здійснення платежів за поточними статтями платіжного балансу (торгівля, транспортування, туризм).

Капітальна конвертованість – це конвертованість за капітальними статтями платіжного балансу (рух інвестицій, кредитів і т. п.).

Перехід до капітальної конвертованості, як правило, відбувається через деякий час після введення поточної конвертованості.

Для забезпечення конвертованості валюти необхідна наявність певних умов:   реальний та єдиний курс валюти;   вільний доступ до іноземної валюти;   офіційний або вільний валютний ринок; зняття обмежень на використання національної грошової одиниці в зовнішньоекономічній діяльності;   виконання грошовою одиницею всіх функцій грошей усередині країни.

Котирування валюти – це встановлення курсу валют. Пряме і непряме котирування єдині за своєю економічною природою, оскільки відображають вартість однієї валюти, виражену через іншу. Пряме котирування – це еквівалент деякої кількості іноземної валюти в одиниці національної валюти. Наприклад, 0,187 USD /1 UAN. Непряме котирування визначає кількість національної валюти за одиницю іноземної, наприклад 5,35 UAN / 1 USD. Валютний курс виступає як ціна валюти однієї країни, виражена у валюті іншої країни.

Потреба встановлення валютного курсу зумовлена тим, що національна валюта за межами внутрішнього ринку не може виступати фактичним купівельним платіжним засобом. Розрізняють фіксований та гнучкий (ринковий) валютні курси. Фіксований валютний курс передбачає закріплення золотого вмісту грошових одиниць або фіксацію у твердій валюті. Гнучкий валютний курс поділяється на:   плаваючий курс, що передбачає режим вільного ринкового коливання курсу і формується під впливом попиту та пропозиції (характерний для твердих валют);   коливний курс – ринковий курс, що коригується валютними інтервенціями центральних банків.

Процедура котирування, яка складається із визначення та реєстрації курсу шляхом послідовного порівняння попиту і пропозиції валют, називається фіксингом і на основі фіксингу встановлюються курси продавця і покупця на кожну валюту. Курс продавця – це ціна, за якою учасники ринку продають валюту. Курс покупця -це ціна, за якою учасники купують валюту.

При прямому котируванні курс покупця вищий, а курс продавця нижчий; при непрямому котируванні, навпаки – курс продавця вищий, а курс покупця -нижчий.

Наприклад, при прямому котируванні:

USD / UAH – 0,185 – курс продавця

USD / UAH – 0,187 – курс покупця.

При непрямому котируванні:

USD / UAH – 5,35 – курс покупця

USD / UAH – 5,40 – курс продавця.

Крос-курс – це співвідношення між двома валютами, яке встановлюється стосовно третьої.

Існує безліч чинників, що впливають на коливання валютних курсів на ринку:  зміни обсягів ВВП;  рівень цін і темпи інфляції;  підсумкове сальдо платіжного балансу;  процентні ставки;  ступінь довіри і спекуляції;  хеджування валютних ризиків;  інтервенція центрального банку; валютне регулювання в державі.

В Україні проведення валютних операцій регулюється Декретом Кабінету Міністрів «Про валютне регулювання і валютний контроль». У ньому визначено принципи здійснення юридичними і фізичними особами валютних операцій.

Учасники (суб’єкти) валютних операцій за цим Декретом розподіляються на дві категорії – резидентів і нерезидентів.

До резидентів відносяться:

■   фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання на території України, у тому числі й ті, що тимчасово перебувають за кордоном;

■   юридичні особи, суб’єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням на території України, які здійснюють свою діяльність на підставі законів України;

■   дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва України за кордоном, які мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також філії та представництва підприємств і організацій України за кордоном, що не здійснюють підприємницької діяльності.

До нерезидентів відносяться;

■   фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України, у тому числі й ті, що тимчасово перебувають на території України;

■   юридичні особи, суб’єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням за межами України, які створені і діють відповідно до законодавства іноземної держави;

■   розташовані на території України зарубіжні дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва.

Об’єктами валютних операцій є валютні цінності, до яких відносять:   іноземну валюту, цінні папери в іноземній валюті (чеки, векселі, облігації);   інші боргові зобов’язання, виражені в іноземній валюті;  дорогоцінні метали – золото, срібло, платина, природні дорогоцінні каміння.

Операції з валютними цінностями поділяються на два види:

1) поточні валютні операції;

2) операції, пов’язані з рухом капіталу.

До поточних валютних операцій відносяться:   розрахунки за товари, роботи і послуги,   за експорт та імпорт,   перекази;   погашення (сплата) короткострокових кредитів тощо.

До капітальних валютних операцій відносяться:   прямі інвестиції, тобто вкладення в статутний капітал підприємств;   портфельні інвестиції, тобто придбання цінних паперів;  довгострокове кредитування тощо.

Перевірте свої знання

1. Охарактеризуйте поняття «валюта».
2. Порівняйте вільно конвертовану і неконвертовану валюту.
3. Як ви розумієте поняття – «внутрішня», «зовнішня», «поточна», «капітальна» конвертованість валют?
4. Чим відрізняється пряме і непряме котирування валюти?
5. Охарактеризуйте особливості гнучкого і фіксованого валютних курсів.
6. Які суб’єкти валютних операцій є резидентами, які – нерезидентами?
7. Що є об’єктами валютних операцій?
8. Які валютні операції відносять до поточних і капітальних операцій?

5.2. Операції банків з іноземною валютою та їх облік

Усі операції банків, у тому числі й валютні операції, підлягають ліцензуванню з боку Національного банку України.

Банки можуть проводити валютні операції лише після отримання від НБУ Генеральної ліцензії. Тому ліцензію можуть отримувати банки, які є юридичними особами, існують та здійснюють свої операції на території України не менше одного року, з розміром статутного капіталу та власних коштів, які встановлює НБУ.

Ці банки повинні забезпечити відповідність своїх установ технічним вимогам, які необхідні: для здійснення валютних операцій, для обслуговування валютних рахунків клієнтів, для встановлення кореспондентських відносин з іноземними банками, для проведення кредитних операцій на міжнародних грошових ринках, та мати в штаті кваліфікованих фахівців.

Якщо банки відповідають усім цим вимогам, то в територіальне управління Національного банку України для отримання ліцензії подають такі документи:   заяву;   копію нотаріально завіреного статуту;   перелік операцій з валютними цінностями;   опис структури та підрозділів банку з переліком технічних засобів;  довідку про керівників банку, які здійснюють нагляд за валютними операціями, та безпосередніх виконавців і копії їх дипломів;   баланс установи;   річний звіт банку;   письмове підтвердження трьох іноземних банків про згоду на встановлення кореспондентських відносин.

Банк, що одержав Генеральну ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій, називається уповноваженим банком.

На підставі одержаної в Національному банку України ліцензії уповноважені банки мають право здійснювати такі валютні операції:

1. Ведення валютних рахунків клієнтів.Зарахування валютних надходжень на рахунки резидентів та нерезидентів (включаючи транзитні) та списання сум перерахувань, що передбачені чинним законодавством.
2. Встановлення кореспондентських відносин з іноземними банками:   встановлення прямих і непрямих кореспондентських відносин з іноземними банками – це відкриття банком рахунків самостійно для міжнародних розрахунків в іноземних банках; розрахунки через кореспондентські рахунки Центру міждержавних розрахунків Національного банку України.

3. Неторговельні операції.

Операції з перерахування валютних цінностей, не пов’язаних із здійсненням розрахунків за експортом та імпортом товарів чи послуг (у тому числі видача готівки для покриття видатків осіб, що виїжджають у закордонні відрядження).

Купівля та продаж готівкової іноземної валюти та платіжних документів в іноземній валюті. Організація роботи та порядок проведення операцій в обмінних пунктах, інкасо готівкової іноземної валюти та платіжних документів в іноземній валюті.

4. Операції за міжнародними торговельними розрахунками.

Операції за міжнародними розрахунками, що пов’язані з експортом та імпортом товарів і послуг згідно з вимогами чинного законодавства, інструкцій Національного банку України, Уніфікованих правил та традицій Міжнародної торговельної палати.

5. Операції з торгівлі іноземною валютою на внутрішньому валютному ринку.

Купівля та продаж іноземної валюти в готівковій та безготівковій формах за власний рахунок або згідно з дорученням клієнтів (брокерські послуги) на між-банківському та біржових ринках.

6. Операції щодо залучення та розміщення валютних коштів на внутрішньому ринку, що здійснюються з резидентами України, та зовнішньому ринку, що здійснюються з нерезидентами України, поділяються на: пасивні операції – створення валютних резервів в іноземній валюті (приймання депозитів в іноземній валюті, продаж за іноземну валюту цінних паперів, що емітовані резидентами України та номіновані в національній валюті (включаючи власні цінні папери банку), отримання позик в іноземній валюті від інших уповноважених банків; активні операції – використання створених резервів (надання кредитів в іноземній валюті, придбання за іноземну валюту цінних паперів, що номіновані в національній валюті).

7. Валютні операції на міжнародних грошових ринках.

Депозитні та конверсійні операції (у тому числі і ф’ючерсні, якщо це не заборонено законодавством відповідних країн), які здійснюються з банками чи міжнародними організаціями – нерезидентами України.

8. Операції з монетарними металами на внутрішньому ринку.

Купівля чи продаж (у тому числі на строк), приймання на депозити, відповідальне зберігання, використання як застава під наданий кредит монетарних металів або цінних паперів, номінал яких виражений у монетарних металах, коли ці операції здійснюються на території України з резидентами України, та з нерезидентами – на зовнішньому ринку.

Вимоги до розкриття інформації про валютні статті балансу регламентує Міжнародний стандарт бухгалтерського Обліку № 21 «Наслідки ЗМІНи курсів обміну валют», який допомагає банкові визначити політику щодо питань: який валютний курс необхідно застосовувати до різних операцій і при перерахунку із однієї валюти в іншу;   яка правильна база оцінки валютних залишків;   як необхідно відображати різницю у валютних курсах; як необхідно визнавати і відображати в бухгалтерській звітності валютні зобов’язання майбутніх періодів.

МСБО № 21 вимагає, щоб на дату складання балансу: облік грошових статей здійснювався із застосуванням курсу на дату звіту (поточного курсу); облік негрошових статей здійснювався із застосуванням курсу, який існував на дату укладення угоди або на момент визначення вартості; різниця у валютних курсах, що виникає при обліку грошових статей, повинна визнаватися як доходи або як витрати того періоду, в якому вони виникли.

Банк для проведення своєї облікової політики повинен визначити організацію, методику проведення обліку іноземної валюти, систему запису і механізм контролю.

Стосовно валютних операцій система організації бухгалтерського обліку повинна:   вимірювати і контролювати ризики, притаманні даним операціям, і вказувати рекомендовані рівні та межі прийнятного ризику;   встановити постійну систему внутрішнього контролю;   своєчасно і точно аналізувати операції та інформацію.

Деякі системи бухгалтерського обліку децентралізовані і мають облікові підрозділи, зокрема, операції з іноземною валютою реєструються у валютному відділі та відділі бухгалтерського обліку.

Однією з особливостей нового Плану рахунків бухгалтерського обліку є мультивалютність, яка полягає в тому, що виникнення вимог (активів) або зобов’язань (пасивів) в іноземній валюті відображатиметься на тих самих рахунках, що й гривневого активу чи зобов’язання. Водночас банки можуть проводити розрахунки у валютах різних іноземних держав. Але ця особливість притаманна не всім класам Плану рахунків. Мультивалютність в обліку розповсюджується тільки на монетарні статті активів; зобов’язань та на позабалансові рахунки. Облік на рахунках капіталу, доходів і витрат ведеться тільки в національній валюті.

Як правило, облік іноземної валюти здійснюється з використанням аналітичних і синтетичних рахунків. На синтетичних рахунках облік ведеться тільки в національній валюті. Більш детальними є проведення на аналітичних рахунках, які здійснюються у валюті розрахунків.

В аналітичному обліку облік операцій на валютних рахунках ведеться у двох оцінках: у валюті за номіналом і в гривнях за офіційним курсом НБУ. При зміні курсу залишки на валютних рахунках переоцінюються.

Різниця між активами і зобов’язаннями у відповідних валютах називається валютною позицією банку. Валютна позиція визначається як за балансовими розрахунками, так і враховуючи суму позабалансових вимог і зобов’язань в іноземній валюті. Якщо сума залишків на рахунках активу і зобов’язань у конкретній валюті збалансована, то валютна позиція банку називається закритою.

Відкрита валютна позиція банку виникає в тому разі, якщо є різниця між залишками коштів в іноземній валюті, що формують активи і зобов’язання. При відкритій валютній позиції банк може як отримати додаткові прибутки, так і зазнати збитків у разі зміни обмінних курсів валют. Коли сума зобов’язань в іноземній валюті перевищує суму валютного активу, така відкрита позиція називається короткою (Пв > Ав) і банк може зазнати збитків при зростанні обмінного курсу. Якщо ж сума активів перевищує суму зобов’язань, то при цій ситуації виникає довга відкрита валютна позиція {Пв < Ав) і збитки можуть бути спричинені банкові при зменшенні обмінного курсу.

На валютну позицію банку впливають такі операції:   купівля-продаж готівкової та безготівкової іноземної валюти, у тому числі строкові операції (на умовах форвард, спот та інші), за якими виникають вимоги та зобов’язання в іноземних валютах, незалежно від способів та форм розрахунків за ними;   одержана та сплачена іноземна валюта у формі доходів, витрат та нарахованих процентних доходів і витрат;   надходження коштів в іноземній валюті до статутного капіталу;   погашення безнадійної заборгованості в іноземній валюті;   купівля-продаж основних засобів та товарно-матеріальних цінностей за іноземну валюту;   інші обмінні операції з іноземною валютою.

Залежно від типу обмінної операції перерахунок у гривневий еквівалент може здійснюватись у декілька способів:   за ринковим курсом при купівлі-продажу іноземної валюти за гривню;   за офіційним курсом при обліку доходів (витрат), отриманих (сплачених) в іноземній валюті, внесків у статутний капітал в іноземній валюті на дату підписання установчого договору, купівлі (продажу) основних засобів і товарно-матеріальних цінностей за іноземну валюту на дату оформлення митної декларації; при купівлі однієї іноземної валюти за іншу на рівні вартості проданої.

Зв’язок між операціями у двох різних валютах здійснюється за такими рахунками:

3800   Позиція банку щодо іноземної валюти та банківських металів

3800 АП   Позиція банку щодо іноземної валюти та банківських металів

Призначення рахунку: технічний рахунок для відображення позиції банку щодо іноземної валюти та банківських металів. Рахунок використовується для обліку коштів за операціями, які здійснюються у двох різних валютах. Проведення виконуються за датою валютування.

За дебетом рахунку проводиться вартість іноземної валюти, яка збільшує коротку або зменшує довгу відкриту валютну позицію.

За кредитом рахунку проводиться вартість іноземної валюти, яка збільшує довгу або зменшує коротку відкриту валютну позицію.

3801 АП   (контррахунок) Еквівалент позиції банку щодо іноземної валюти та банківських металів

Призначення рахунку: технічний рахунок для обліку гривневого еквівалента позиції щодо іноземної валюти та банківських металів, яка обліковується за рахунком «Позиція банку щодо іноземної валюти та банківських металів». Проведення виконуються за датою валютування.

За дебетом рахунку проводяться еквіваленти сум іноземної валюти, які збільшують довгу або зменшують коротку відкриту валютну позицію.

За кредитом рахунку проводяться еквіваленти сум іноземної валюти, які збільшують коротку або зменшують довгу відкриту валютну позицію.

Ці рахунки дозволяють визначити валютну позицію банку без сумування активних і пасивних рахунків в іноземній валюті.

Аналітичний облік за рахунком № 3800 «Позиція банку щодо іноземної валюти та банківських металів» ведеться за кодами валют в іноземній валюті та в гривнях, а за рахунком № 3801 «Еквівалент позиції банку щодо іноземної валюти та банківських металів» — лише в гривнях за видами валют.

Обидва рахунки є активно-пасивними і забезпечують взаємозв’язок між валютами. Залишки за цими рахунками взаємо закриваються і на загальну суму (валюту) балансу не впливають. Операції в іноземній валюті, які не впливають на валютну позицію, обліковуються в гривневому еквіваленті за офіційним курсом.

Переоцінка валютних статей балансу здійснюється    монетарні активи та зобов язання в інвалюті повинні переоцінюватися при зміні валютного курсу   переоцінка проводиться на суму різниці у валютних курсах;  дохід або збиток від переоцінки повинен показуватися у Звіті про прибутки і збитки і, таким чином, впливати на капітал.

При зміні курсу валюти в бік зменшення гривневого еквівалента проведення складаються навпаки. При закритій валютній позиції підсумок переоцінки дорівнює нулю. При відкритій валютній позиції банк перебуває в зоні ризику.

Перевірте свої знання

1. В яких випадках НБУ надає Генеральну та індивідуальну ліцензії на здійснення валютних операцій?
2. Які документи подають банки для одержання Генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій?
3. Прокл асифікуйте види банківських валютних операцій.
4. Які вимоги МСБО № 21 щодо розкриття інформації про валютні статті балансу?
5. Як ви можете пояснити мультивалютність Плану рахунків комерційного банку?
6. Чим відрізняється облік операцій в одній валюті від обліку операцій у різних валютах?
7. Перерахуйте операції, які впливають на валютну позицію банку.
8. Як валютна позиція відображається в балансі банку?
9. Поясніть процедуру переоцінки валютних статей.

5.3. Відкриття і ведення валютних рахунків клієнтів

Характеристика банківських рахунків в іноземній валюті

Уповноважені банки для формування кредитного потенціалу в іноземній валюті відкривають юридичним і фізичним особам (резидентам і нерезидентам) такі банківські рахунки:  поточні; розподільчі; кредитні; депозитні (вкладні).

Поточний валютний рахунок призначений для розрахунків клієнтів банку в межах чинного законодавства в безготівковій та готівковій іноземній валюті при здійсненні поточних операцій та для погашення заборгованості за кредитами в іноземній валюті .

Розподільчий рахунок призначений для попереднього зарахування коштів у іноземній валюті, що надійшли на адресу юридичної особи-резидента, та обов’язкового продажу частини цієї інвалюти на міжбанківському валютному ринку України. Кошти, які були зараховані на розподільчий рахунок і не підлягають продажу на міжбанківському валютному ринку України, розподіляються за призначенням згідно з дорученням юридичної особи-резидента.

Підприємцям – фізичним особам-резидентам, які здійснюють свою діяльність без створення юридичної особи, відкривають розподільчий і поточний рахунки за режимом, який призначений для юридичних осіб-резидентів.

Кредитні рахунки в інвалюті відкривають особам, що одержують кредит в іноземній валюті.

Депозитні валютні рахунки призначені для збереження коштів і одержання доходу.

Для обліку операцій на поточних, кредитних і депозитних рахунках використовуються ті ж самі рахунки другого класу Плану бухгалтерського обліку, що й для обліку операцій у національній валюті.

Розподільчі рахунки суб’єктів господарської діяльності обліковуються на рахунку 260-ї групи «Кошти до запитання суб’єктів господарської діяльності»:

2603 П Розподільчі рахунки суб’єктів господарської діяльності 

Призначення рахунку: облік надходжень в іноземній валюті та здійснення продажу на міжбанківському валютному ринку України згідно з чинним законодавством України.

За кредитом рахунку проводяться суми всіх надходжень на рахунок.

За дебетом рахунку проводяться суми коштів, які підлягають:продажу в повному обсязі відповідно до нормативних документів НБУ. Гривневии еквівалент проданої валюти повинен бути зарахований на поточний рахунок власника валюти ;зарахуванню на поточні рахунки власників іноземної валюти.

Відкриття і ведення поточних валютних рахунків та облік операцій за ними

Для відкриття поточного рахунку в іноземній валюті юридична особа-резидент подає уповноваженому банку такі документи:  заяву на відкриття рахунку, яку підписують керівник і головний бухгалтер та скріплюють гербовою печаткою;   картку із зразками підписів осіб, яким надано право розпоряджатися рахунком і підписувати платіжні та інші розрахункові документи, засвідчену відповідно до вимог;   копію свідоцтва про державну реєстрацію в органі державної виконавчої влади, засвідчену нотаріально чи органом, який видав це свідоцтво;   копію належним чином зареєстрованого статуту (положення), засвідчену нотаріально чи реєструючим органом;   копію документа, що підтверджує взяття підприємства на податковий облік, засвідчену податковим органом, нотаріально або уповноваженим банком;   копію документа про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України, засвідчену нотаріально або органом, що видав цей документ.

У разі, якщо поточний рахунок в іноземній валюті відкривають у тому ж банку, де відкрито поточний рахунок у національній валюті, надання повного пакета документів не обов’язкове, а тільки подають:  заяву про відкриття рахунку в іноземній валюті;   картку із зразками підписів та відбитком печатки.

Банк з власником рахунку укладає договір на розрахунково-касове валютне обслуговування поточного рахунку.

Відокремленим підрозділам підприємств поточні рахунки в іноземній валюті відкриваються за згодою головного підприємства, що має право використовувати іноземну валюту у своїх розрахунках.

Документи для відкриття таких рахунків відокремлені підрозділи подають такі ж, що й при відкритті поточних рахунків у національній валюті.

На поточні рахунки в інвалюті юридичних осіб-резидентів зарахування можуть проводитися через розподільчі рахунки і безпосередньо.

Наприклад, через розподільчі рахунки зараховують:   готівку, що надійшла від нерезидента до каси уповноваженого банку згідно з експортним контрактом або ввезену уповноваженими особами на транспортних засобах, які надають послуги за межами України, та зареєстровану митною службою при в’їзді в Україну;   готівка у формі митних платежів та інших зборів згідно з чинним законодавством України;   невикористаний залишок іноземної готівки чи коштів за іноземними платіжними документами, що раніше були отримані (куплені) в уповноважених банках України чи за кордоном для оплати витрат на відрядження тощо;   готівку як благодійний внесок особи-нерезидента;   кошти за платіжними документами, що надіслані з-за кордону на ім’я власника рахунку або ввезені на територію України і задекларовані;   безготівкові кошти, що перераховані з-за кордону на ім’я власника рахунку за зовнішньоекономічними контрактами або ввезені і зареєстровані митною службою, перераховані за зовнішньоекономічними контрактами та інші безготівкові кошти.

Безпосередньо на поточні рахунки зараховують:   кошти, куплені за дорученням власника рахунку уповноваженим банком відповідно до чинного законодавства України;   суму поданого кредиту відповідно до кредитної угоди;   кошти, перераховані з власного депозитного рахунку в уповноваженому банку відповідно до депозитної угоди;   суму процентів, нарахованих за залишком коштів на власному поточному і депозитному рахунках;   кошти, перераховані з власного поточного рахунку в іншому уповноваженому банку.

З поточного інвалютного рахунку юридичних осіб-резидентів за розпорядженням власника рахунку проводяться такі операції:   виплата готівкою чи платіжними документами працівникам на закордонні службові відрядження, на експлуатаційні витрати, пов’язані з обслуговуванням транспортних засобів за кордоном, представницькі витрати за кордоном;   виплата готівкою для оплати праці працівникам-нерезидентам, які працюють в Україні за контрактом;   виплата готівкою для сплати державного мита згідно з чинним законодавством України;   перерахування з рахунку резидента-посередника на поточні рахунки інших резидентів – юридичних осіб, за дорученням яких на підставі відповідних договорів було здійснено продаж нерезидентові товарів, послуг;  перерахування на користь нерезидента за межі України за зовнішньоекономічними контрактами тощо.

Облік операцій на поточних валютних рахунках клієнта ведеться за загальними правилами.

На поточний інвалютний рахунок відокремленого підрозділу юридичної особи-резидента можуть зараховувати валютні кошти за реалізовані товари та надані послуги у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також перераховані головним підприємством чи придбані на міжбанківському валютному ринку України.

Виторг за реалізовані товари та надані послуги після зарахування на поточний рахунок відокремленого  підрозділу перераховують на поточний рахунок юридичної особи-резидента в повному обсязі.

Кошти з поточного рахунку відокремленого підрозділу (в межах перерахованих головним підприємством чи придбаних на міжбанківському валютному ринку України) можуть бути використані відокремленим підрозділом для здійснення таких операцій:   на оплату витрат на службові відрядження за кордон своїм працівникам, а також для забезпечення експлуатаційних потреб власних транспортних засобів під час їх перебування за межами України;   на оплату праці працівників-нерезидентів, які згідно з укладеними трудовими угодами працюють у зазначених підрозділах і здійснення оплати праці яких передбачено в іноземній валюті;   на придбання для власних потреб підрозділу обладнання, меблів тощо за контрактами з нерезидентами.

Особливості відкриття і ведення поточних рахунків в іноземній валюті іноземним представництвам та інвесторам-нерезидентам

Відповідно до чинного законодавства України юридичним особам-нерезидентам поточні рахунки в іноземній валюті в уповноважених банках України не відкривають, однак такі рахунки мають право відкривати їх представництва, які займаються підприємницькою діяльністю на території України.

Для відкриття цього рахунку представництво юридичної особи-нерезидента подає до уповноваженого банку такі документи:   заяву про відкриття рахунку від свого імені;   копію свідоцтва про реєстрацію представництва в уповноважених органах України, засвідчену нотаріально;   копію легалізованого витягу з торговельного, банківського чи судового реєстру або реєстраційного посвідчення місцевого органу влади іноземної держави про реєстрацію юридичної особи-нерезидента, засвідчену нотаріально;   копію легалізованого статуту (положення) юридичної особи, яка засновує представництво в Україні, засвідчену нотаріально;   копію легалізованої довіреності юридичної особи-нерезидента її офіційному представникові на ведення справ в Україні, засвідчену нотаріально;   картку із зразками підписів та відбитком печатки, засвідчену нотаріально.

Для відкриття поточного рахунку в іноземній валюті дипломатичним, консульським, торговельним та іншим офіційним представництвам іноземних держав, що розташовані на території України, до уповноваженого банку подають такі документи:   заяву про відкриття рахунку;  копію посвідчення Міністерства закордонних справ України про акредитацію посольства (представництва) на території України, засвідчену нотаріально або органом, що видав посвідчення;   картку із зразками підписів та відбитком печатки, засвідчену Міністерством закордонних справ України.

Для відкриття поточного рахунку в іноземній валюті представництву іноземного банку до уповноваженого банку України подають такі документи:   заяву представництва про відкриття рахунку;   копію легалізованого Положення про представництво іноземного банку, засвідчену нотаріально;   копію легалізованої довіреності на виконання представницьких функцій, засвідчену нотаріально;  картку із зразками підписів та відбитками печатки, засвідчену нотаріально.

На поточні рахунки в іноземній валюті постійних представництв іноземних компаній, фірм, міжнародних організацій, що займаються підприємницькою діяльністю, зараховуються кошти:  у готівковій формі, що ввезені на територію України уповноваженим представником юридичної особи-нерезидента і зареєстровані митною службою при в’їзді в Україну;   у сумі невикористаного залишку готівкової іноземної валюти за платіжними документами, що були раніше куплені в уповноважених банках України, для оплати витрат на відрядження та обслуговування транспортних засобів;   перераховані з-за кордону на ім’я власника рахунку;   куплені на міжбанківському валютному ринку України власником рахунку за рахунок власних коштів, що є на рахунку типу «П», відкритому в національній валюті України;   перераховані в межах України відповідно до чинного законодавства тощо.

За розпорядженням цих власників з поточного рахунку в інвалюті проводять такі видаткові операції:   виплата готівкою для оплати праці працівникам-нерезидентам, що працюють в Україні за контрактом, для витрат на службові відрядження, експлуатаційні та представницькі витрати;   перерахування за межі України на рахунки юридичних осіб-нерезидентів, інтереси яких представляють в Україні ці представництва;   перерахування коштів на рахунок юридичної особи-резидента або як благодійний внесок;   перерахування залишків коштів при закритті поточного рахунку в одному банку і відкритті в іншому;   перерахування в рахунок погашення кредиту і процентів за нього;   продаж на міжбанківському валютному ринку України для перерахування на рахунок типу «П» у національній валюті;   інші перерахування, що не суперечать чинному законодавству України.

Облік операцій за цими рахунками ведеться за загальними правилами.

Для відкриття поточного валютного рахунку нерези-дентові-інвестору – юридичній особі до банку подають такі документи:   заяву на відкриття рахунку;   картку із зразками підписів осіб, уповноважених розпоряджатися рахунком, засвідчену нотаріально;  копію легалізованого витягу з торговельного, банківського чи судового реєстру або реєстраційне посвідчення місцевого органу влади іноземної держави про реєстрацію юридичної особи, засвідчену нотаріально;   копію легалізованої довіреності на ім’я особи, яка має право відкривати та розпоряджатися рахунком, засвідчену нотаріально.

На поточний рахунок в іноземній валюті нерези-дента-інвестора зараховуються кошти:   перераховані з-за кордону для здійснення інвестицій в Україну;  доходи (дивіденди), одержані нерезидентом-інвес-тором від інвестиційної діяльності на території України;   повернуті в результаті припинення ним інвестиційної діяльності.

Списуються кошти з цього рахунку для таких операцій:   інвестицій і реінвестицій в Україні;   розрахунків з митними органами;   перерахувань за кордон доходів від інвестицій;   сплати послуг уповноваженому банкові, який обслуговує цей рахунок.

У разі, якщо іноземним інвестором виступає фізична особа, в уповноважений банк подаються такі ж документи, що й юридичною особою, крім легалізованого витягу з відповідного реєстру, однак подається підтвердження іноземного банку про відкритий у ньому рахунок фізичної особи інвестора.

Для забезпечення таких видів діяльності, як виробнича кооперація, спільне виробництво та інші види спільної діяльності, за участю іноземних інвесторів без утворення юридичної особи в уповноваженому банку відкривається поточний рахунок у національній валюті України.

Відкривають цей рахунок на підставі таких документів:   заяви про відкриття рахунку;   копії договору про ведення спільної діяльності, засвідченої нотаріально;   копії документа про державну реєстрацію такого договору (контракту), засвідченої нотаріально або органом, що видав документ про реєстрацію;   рішення учасників договору про визначення осіб, яким надається право розпорядчого підпису при проведенні грошових операцій за цим рахунком, що оформляється як довіреність;   картки із зразками підписів та відбитком печатки, засвідченої нотаріально.

Операції за рахунком нерезидента-інвестора, що відкритий у національній валюті України, здійснюються за нормативними актами Національного банку України й обліковуються за загальними правилами.

Порядок відкриття і ведення поточних валютних рахунків фізичним особам — резидентам і нерезидентам та облік операцій за цими рахунками

Уповноважені банки України при відкритті поточних рахунків в іноземній валюті фізичним особам дотримуються таких умов

Для відкриття поточного валютного рахунку фізична особа-резидент подає до уповноваженого банку такі документи:  заяву встановленого зразка;  паспорт чи інший документ, що посвідчує особу;   картку із зразком підпису, який проставляється в присутності працівника банку, що відкриває рахунок (картка засвідчується цим працівником); ідентифікаційний код.Між клієнтом і банком укладається договір на відкриття поточного рахунку в іноземній валюті.

Фізичній особі-резидентові – суб’єкту підприємницької діяльності для відкриття відповідного рахунку, крім документів, перерахованих вище, необхідно подати до уповноваженого банку копію свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи як суб’єкта підприємницької діяльності, засвідчену нотаріально чи органом, що видав свідоцтво.

Рахунок також відкривають на підставі договору.

Поточний рахунок в іноземній валюті фізичній особі-нерезидентові відкривають на підставі договору за умови пред’явлення паспорта чи іншого документа, що посвідчує особу, та подання до уповноваженого банку таких же документів, як і в попередньому випадку, і, крім того, копії легалізованого дозволу центрального банку іноземної країни на відкриття рахунку в разі, якщо це передбачено угодами між центральними банками, засвідчених нотаріально.

На поточні рахунки в іноземній валюті фізичних осіб-резидентів:

1) Зараховують:   готівкову валюту та валюту за платіжними документами, виписаними уповноваженими банками України чи надісланими з-за кордону на ім’я власника рахунку;   валюту, переказану з-за кордону чи одержану від юридичної особи-нерезидента як оплата праці, гонорар тощо;   готівкову інвалюту чи інвалюту за платіжними документами, що ввезена на територію України і зареєстрована митною службою при в’їзді в Україну;   інвалюту, одержану в Україні як оплата праці, премії, авторські гонорари;   валюту, що перерахована в межах України іншою фізичною особою-нерезидентом з власного поточного інвалютного рахунку тощо.

2) Списують:   інвалюту, що перераховується за межі України через кореспондентські рахунки уповноважених банків України;   готівкову інвалюту чи інвалюту за платіжними документами для вивезення за межі України;   інвалюту для перерахування на власний поточний рахунок в іншому уповноваженому банку тощо.

Операції на рахунках фізичних осіб в іноземній валюті обліковуються так, як і на рахунках у національній валюті

Відкриття та ведення депозитних рахунків в іноземній валюті

Вкладні (депозитні) рахунки в іноземній валюті можуть відкривати як юридичні, так і фізичні особи. Особливістю цих рахунків є те, що кошти зберігаються тривалий термін, а відкриваються рахунки для заощаджень і одержання доходів – процентів.

Документи для відкриття вкладного рахунку такі ж, як і при відкритті поточних валютних рахунків. Між банком і клієнтом укладається депозитний договір.

На депозитний рахунок в іноземній валюті фізичної особи-резидента зараховують готівкові та безготівкові кошти з інших валютних рахунків, видають готівку або платіжні документи для вивезення інвалюти за кордон, перераховують інвалюту безготівково на інші рахунки в іноземній валюті.

Подібний режим роботи і за депозитними рахунками фізичних осіб-нерезидентів, однак при зарахуванні іноземної валюти нерезиденти повинні подати митну декларацію.

Перевірте свої знання

1. Які види рахунків в іноземній валюті відкриваються клієнтам в уповноважених банках? Поясніть їх відмінності.
2. Прокласифікуйте поточні валютні операції, що здійснюються на поточних рахунках в іноземній валюті.
3. На яких рахунках бухгалтерського обліку відображаються операції за рахунками клієнтів в іноземній валюті?
4. Які документи необхідно подати клієнтові для відкриття поточних валютних рахунків?
5. Які кошти в іноземній валюті зараховуються безпосередньо на поточні валютні рахунки клієнтів, а які через розподільчі рахунки?
6. Як клієнт може розпоряджатися своїм поточним рахунком в іноземній валюті?
7. Який порядок обліку операцій на поточних та розподільчих рахунках в іноземній валюті суб’єктів господарської діяльності?
8. Охарактеризуйте особливість відкриття та ведення валютних рахунків представництвам юридичних осіб – нерезидентів, іншим іноземним представництвам та іноземним інвесторам.
9. Як здійснюється відкриття і ведення поточних валютних рахунків фізичних осіб – резидентів і нерезидентів? Які правила бухгалтерського обліку операцій за цими рахунками?

10. Які особливості відкриття, ведення та обліку депозитних рахунків в іноземній валюті?

5.4. Неторговельні поточні операції уповноважених банків в іноземній валюті

Обмінні операції уповноважених банків з готівковою іноземною валютою

Згідно з чинним вітчизняним законодавством, національна валюта є єдиним засобом платежу на території України.

Разом з тим нерезидентам і резидентам України дозволено проводити деякі розрахунки в іноземній валюті без одержання індивідуальних ліцензій від Національного банку України, а саме:    купівлю пально-мастильних матеріалів, продуктів харчування, надання послуг на території міжнародних портів, аеропортів, вокзалів України з обслуговування іноземних транспортних засобів (розрахунки здійснюються згідно з контрактом, укладеним із відповідними юридичними особами);   оплату страхових платежів, готельних послуг;   купівлю на території міжнародних портів і вокзалів квитків та путівок на міжнародні пасажирські та туристичні рейси;   оплату дорожніх зборів;   оплату послуг туристичних і страхових організацій за договорами, дія яких поширюється на іноземну територію, відповідно до посередницьких угод із зарубіжними партнерами та нерезидентами-посередниками.

У зв’язку з тим, що в Україні ще діють валютні обмеження на ввезення і вивезення іноземної валюти, установлено порядок переміщення національної та іноземної валют через митний кордон громадянами – резидентами і нерезидентами. Переміщення валюти регламентується нормативним документом – «Порядок переміщення іноземної валюти через митний кордон України».

Нормативи ввезення і вивезення іноземної валюти встановлюються Національним банком України, можуть змінюватися або зовсім відмінитися, якщо національна валюта відповідатиме вимогам вільно конвертованої.

Однак більшу частину витрат і готівкових платежів фізичні та юридичні особи здійснюють у національній валюті, і якщо вони отримують від своїх партнерів платежі в іноземній валюті, то з них виникає потреба обмінювати її на національну, тобто валютний ринок тут виконує функцію роздрібної торгівлі іноземною валютою.

Операції з обміну валюти фізичні особи – резиденти і нерезиденти здійснюють в Україні через валютні каси уповноважених банків, обмінні пункти уповноважених банків та обмінні пункти, відкриті юридичними особами-резидентами, що уклали з уповноваженими банками агентські угоди.

Пункт обміну іноземних валют уповноваженого є структурним підрозділом його касового відділу.

Уповноважені банки реєструють у територіальних управліннях Національного банку України власні пункти іноземної обміну іноземних валют, подавши при цьому необхідні документи і за умови їх забезпеченості засобами для визначення справжності валют, відповідності технічним вимогам, наявності сертифікованої комп’ютерної системи для автоматизації технологічних процесів валютно-обмінних операцій або сертифікованого електронного контрольно-касового апарата (ЕККА).

Агенти уповноваженого банку, що уклали агентську угоду на відкриття пункту обміну іноземних валют, також реєструють їх у територіальному управлінні НБУ на підставі пакета документів, але обов’язково мають бути: копія агентської угоди, копія свідоцтва про реєстрацію установи, нотаріально завірена копія статуту.

Пункти обміну іноземних валют уповноважених банків, що розташовані поза їх операційними залами, і пункти обміну на агентських умовах підлягають патентуванню згідно із Законом України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності».

Режим роботи обмінного пункту встановлює уповноважений банк чи установа, що відкрила цей пункт. У прикордонних зонах, аеропортах, на морських та річкових вокзалах пункти обміну іноземних валют повинні працювати не менше 21 години на добу або ж цілодобово.

Обмінні пункти обладнуються стендами (табло), встановленими в доступному місці, де міститься необхідна інформація і вказуються курси купівлі-продажу готівкової іноземної валюти.

Офіційне розпорядження про встановлені курси, офіційний курс НБУ, тарифи комісійних винагород отримують пункти від уповноваженого банку.

Касир пункту обміну валют повинен мати при собі документ, що посвідчує його особу, особистий штамп із прізвищем та ініціалами, штамп із такими реквізитами: назва уповноваженого банку чи агента, номер обмінного пункту, його місцезнаходження.

Уповноважені банки через власні пункти обміну мають право: продавати і купувати готівкову іноземну валюту фізичним особам – резидентам і нерезидентам;   обмінювати купюри інвалют, перевіряти інвалюту щодо дефекту;   надавати дозвіл на вивезення валюти за кордон, здійснювати конверсійні операції;   продавати й оплачувати дорожні чеки на суму, встановлену Національним банком України;  продавати й оплачувати платіжні картки міжнародних платіжних систем на суму, встановлену Національним банком України;  приймати на інкасо готівкову іноземну валюту і платіжні документи в іноземній валюті.

Пункти обміну, відкриті на агентських умовах, не мають права здійснювати конверсійні операції й обмінювати купюри іноземних валют, операції з дорожніми чеками та картками, інкасові операції, а лише здійснюють продаж-купівлю іноземної валюти.

Контроль за роботою обмінних пунктів здійснюють уповноважені банки та територіальні управління Національного банку України.

Під час здійснення валютно-обмінних операцій касиром обмінного пункту оформляються бланки суворої звітності – довідка-сертифікат за формою № 377 і квитанція ф. № 377-А – у двох примірниках. Перший примірник надається на підтвердження факту здійснення операції (резидентові – ф. № 377-А, нерезидентові – ф. № 377), другий – залишається в документах дня.

За умови використання при обмінних операціях сертифікованих комп’ютерних систем та сертифікованих ЕККА фізичним особам видаються такі ж документи, але роздруковані на комп’ютерах або ЕККА.

Купівля-продаж іноземної валюти фізичною особою-нерезидентом здійснюється після пред’явлення касирові обмінного пункту документа, що посвідчує особу-нерезидента. Однак фізична особа-нерезидент має право в разі невикористання чи неповного використання гривень, які були одержані ним при обміні іноземної валюти, здійснити зворотний обмін при наданні першого примірника сертифіката ф. № 377 у будь-якому пункті України, але за курсом, встановленим уповноваженим банком (строк дії сертифіката ф. № 377 – 6 місяців).

При продажу іноземної валюти із клієнтів стягується збір до Пенсійного фонду України, що становить один відсоток від суми гривневого еквівалента проданої іноземної валюти, при купівлі в клієнтів іноземної валюти збір у Пенсійний фонд перераховує уповноважений банк.

Наприкінці дня в пунктах обміну валют оформляють реєстри: окремо для купленої і проданої іноземної валюти за кожним її видом, Книгу реєстрів стягнення зборів до Пенсійного фонду.

Купівля-продаж іноземної валюти фізичними особами

Облік операцій з купівлі-продажу іноземної валюти в обмінному пункті здійснюється на активному балансовому рахунку № 1003.

№ 1003 А Банкноти і монети в обмінних пунктах

Призначення рахунку: облік готівки в національній та іноземній валютах, яка є в обмінних пунктах банку або його підвідомчих установ.

За дебетом рахунку проводяться суми готівки, які надходять до обмінного пункту.

За кредитом рахунку проводяться суми готівки, які видаються з обмінного пункту або повертаються до операційної каси банку.

Для забезпечення безперебійної роботи обмінних пунктів до уповноваженого банку подаються авансові заявки на видачу валютних та інших цінностей касовим працівникам. Авансові заявки передаються обліково-операційним працівникам для складання видаткових ордерів або супровідних відомостей на одержання цінностей обмінними пунктами. Підготовлені видаткові ордери передаються завідувачеві каси, а супровідні відомості в трьох примірниках – касовим працівникам, відповідальним за формування авансів.

Доставка інкасаторських сумок з цінностями в обмінні пункти здійснюється інкасаторами. Після передання сумок із цінностями працівникам обмінних пунктів інкасатори повертають у банк другі примірники супровідної відомості касовим працівникам для перевірки.

Після закінчення операційного дня працівники обмінного пункту підраховують цінності, звіряють їх відповідність з даними звітних документів і складають супровідні відомості до кожної інкасаторської сумки з цінностями. Видача сумок з цінностями інкасаторам здійснюється під розписку на третьому примірнику супровідної відомості, що завіряється відбитком печатки інкасаторської служби.. Якщо касири обмінних пунктів одержують грошові аванси безпосередньо в установі банку, касир підписується на видаткових валютних ордерах

Однотипно складаються проведення, якщо уповноважений банк видає обмінному пункту аванс в іноземній валюті.

У кінці дня всі залишки грошової готівки як у національній, так і в іноземній валютах обмінний пункт має передати в касу уповноваженого банку.

На підставі реєстрів проданої і купленої валюти ведеться облік обмінних операцій .

Для визначення результату від торговельних операцій з іноземною валютою на кінець операційного дня всі залишки на рахунках мають оцінюватися за офіційним курсом НБУ з обов’язковою умовою, що гривневі еквіваленти залишків за кодами валют за рахунками № 3800 мають дорівнювати залишкам за відповідними аналітичними рахунками за рахунком № 3801. Якщо ці залишки не збігаються, рахунок № 3801 коригується. Це може бути у двох випадках:  у разі підрахунку результатів від торговельних операцій, проведених упродовж дня, визначається реалізований результат, отримані доходи або сплачені витрати; у разі зміни офіційних курсів валют визначається нереалізований результат, який може змінитися при наступній зміні курсу.

Результати за проведеними операціями в іноземній валюті наростаючим підсумком з початку року обліковуються за рахунком № 6204 АП «Результат від торгівлі іноземною валютою і банківськими металами». В аналітичному обліку за рахунком можуть відкриватися окремі особові рахунки:  для визначення реалізованого фінансового результату при торговельних операціях з інвалютою;  для визначення нереалізованого фінансового результату, пов’язаного з переоцінкою відкритої валютної позиції;  для реєстрації результатів переоцінки валютних статей балансу.

Конверсійні операції з готівковою іноземною валютою – це операції щодо обміну готівкової валюти однієї іноземної держави на готівкову валюту іншої.

Ці операції здійснюють лише операційні каси та обмінні пункти уповноважених банків і тільки з вільно конвертованою валютою із застосуванням крос-курсу.

Крос-курс у цьому разі визначається через розрахунковий офіційний курс гривні до відповідних валют на день проведення операцій.

Наприклад, на певну дату офіційний курс гривні становить:

UАН / USD = 5,35/1

UAH / ЕUR = 4,60/1, тоді крос-курс американського долара до євро становить:

Крос-курс = 5.35/7.60=1,16 євро за один американський долар.

Якщо клієнт того дня бажає обміняти 200 американських доларів на євро, то він отримає: 1,16 х 200 = 232 (євро).

При здійсненні конверсійних операцій касир операційної каси чи обмінного пункту уповноваженого банку оформляє реєстр конверсії іноземної валюти і видає фізичній особі – резидентові чи нерезидентові перший примірник квитанції ф. № 377-А.

Комісійну винагороду (сума комісійних не повинна перевищувати двох відсотків від суми іноземної валюти, що подається до конверсії) за конверсійні операції з готівковою інвалютою уповноважені банки можуть одержувати як у національній, так і в іноземній валютах.

Сума комісійних в іноземній валюті, що подавалась до конверсії, зазначається у квитанції окремо.

Для фізичних осіб-резидентів уповноважені банки можуть обмінювати одні купюри іноземної валюти на інші купюри, але тієї ж іноземної валюти.

На підтвердження факту обміну купюр іноземної валюти на інші купюри тієї ж країни видають квитанцію ф. № 377-А та заповнюють реєстр обміну іноземної валюти.

Комісійна винагорода за ці операції також встановлюється не більше двох відсотків від суми інвалюти, стягується в іноземній або в національній валюті.

В обліку конверсійні операції обліковуються однотипно з обмінними.

Здійснення готівкових операцій з іноземною валютою організовано в уповноважених банках за тією ж схемою, що й здійснення операцій з національною валютою, тобто застосовується та ж інфраструктура операційної каси і відповідні документи (наприклад, прихідні чи видаткові валютні ордери, зведені довідки касирів валютної каси тощо).

Уповноважені банки здійснюють такі операції через свої валютні каси:    виплата іноземної валюти готівкою та платіжними документами на витрати, пов’язані з відрядженням;   виплата авторських гонорарів, оплата праці нерезидентів, які працюють в Україні за трудовими контрактами;   здійснення обмінних операцій з іноземною валютою та платіжними документами в іноземній валюті;   виплата іноземної валюти готівкою, за чеками та пластиковими картками фізичним особам – резидентам і нерезидентам;   купівля платіжних документів в іноземній валюті фізичними особами – резидентами та нерезидентами;   виплата іноземної валюти готівкою за переказами з-за кордону та переказу готівки за межі України;   прийом іноземної валюти на інкасо та експертизу.

Видача іноземної валюти готівкою з поточного рахунку в разі відрядження за кордон, на представницькі, експлуатаційні витрати здійснюється за заявою юридичної особи-резидента або постійного представництва юридичної особи-нерезидента й дорученням, виписаним на фізичну особу на отримання коштів у касі уповноваженого банку.

Працівник операційного відділу, отримавши документи від клієнта, оформляє видатковий валютний ордер (або прихідний валютний ордер, якщо клієнт вносить готівку до каси), підписує його в осіб, що мають право контрольного підпису.

Касир валютної каси перевіряє наявність підписів посадових осіб уповноваженого банку, відповідність їх зразкам, підписує валютні ордери, приймає чи видає готівку в іноземній валюті за такими ж правилами, що й у національній валюті.

Оформлення валютно-обмінних операцій з фізичними особами — резидентами і нерезидентами через валютні каси уповноважених банків здійснюється працівником операційного відділу і касиром даної каси, на відміну від обмінного пункту, де ці операції виконує один працівник.

Працівник операційного відділу оформляє при купівлі банком іноземної валюти:   прихідний валютний ордер;   видатковий касовий ордер на національну валюту При продажу банком іноземної валюти оформляє:   видатковий валютний ордер;   прихідний касовий ордер на національну валюту;   прихідний касовий ордер на суму збору до Пенсійного фонду України – у двох примірниках.

Касир прихідно-видаткової валютної каси:   роздруковує квитанцію на сплату збору до Пенсійного фонду України (ф. № 377-ПФ);   записує суму збору за всіма операціями купівлі фізичними особами іноземної валюти в Книгу реєстрів стягнення зборів до Пенсійного фонду;   підписує всі валютні касові документи;   отримує чи виплачує іноземну валюту;   видає клієнтові другий примірник прихідного валютного ордера при купівлі валюти або другий примірник прихідного касового ордера на національну валюту при продажу іноземної валюти.

Перекази в іноземній валюті за межі України та їх виплати в Україні здійснюються лише через кореспондентські рахунки уповноважених банків.

Переказ банки здійснюють для фізичних осіб – резидентів і нерезидентів, крім цього, особа-нерезидент повинна подати документи, що засвідчують джерела походження валюти.

Основні правила переказу валюти регламентуються інструктивними документами Національного банку України.

Переказ за кордон іноземної валюти за рахунок особистих коштів фізичних осіб здійснюється в основному з такою метою:  допомога родичам, які тимчасово перебувають за кордоном;  допомога родичам, які постійно проживають за кордоном;   оплата навчання, участі в конференціях, страхових і членських внесків, науково-методичної літератури та періодичних видань;   оплата лікування;   оплата працевлаштування за кордоном;   оплата товарів для власних потреб;  оплата товарів для власних потреб на суму 1000-10000 дол. СШ А;  переказ при виїзді на постійне місце проживання за кордон;   перекази на відшкодування судових (арбітражних, слідчих, нотаріальних) витрат, а також витрат на мито;  переказ аліментів.

Переказ за кордон прибутків, одержаних на законних підставах фізичною собою-нерезидентом унаслідок інвестицій в Україну, проводиться з валютного поточного рахунку нерезидента після сплати ним податків та інших платежів.

Переказні операції в іноземній валюті здійснюють на підставі таких же документів, що й в національній валюті: заява про переказ, платіжне доручення.

Багато уповноважених банків України здійснюють переказні операції за системами «Вестерн Юніон» та «Мані Грем».

Облік переказних операцій здійснюється за загальними правилами 

Організація роботи уповноважених банків щодо обслуговування фізичних осіб пластиковими картками та дорожніми чеками міжнародних платіжних систем

Протягом останніх десятиліть світова фінансово-кредитна система пройшла складний шлях від застосування готівкових коштів до переважно безготівкових електронних розрахунків. У країнах з ринковою економікою на заміну чековим книжкам прийшли платіжні документи -пластикові картки та дорожні чеки.

В Україні впроваджена Національна система масових електронних платежів, що дає змогу/обслуговувати платіжні картки міжнародних платіжних систем – «Віза», «Європей/МастерКард», «Амерікан-експрес» тощо.

Низка українських уповноважених банків є членами цих міжнародних платіжних систем і здійснюють такі неторговельні поточні операції з платіжними документами:   емітування пластикових карток і дорожніх чеків в іноземній валюті;   продаж цих документів і виплату за ними іноземної валюти готівкою.

Пластикова картка – іменний грошовий оплатно-розрахунковий документ, що дає право на придбання ии товарів чи послуг у роздрібній торгівлі без оплати готівкою чи одержання готівки в банках або банкоматах.

Найпоширеніші пластикові картки – кредитна і дебетна. Кредитна картка використовується для оплати товарів і послуг за рахунок кредиту, наданого банком. Дебетна картка активно витісняє всі інші платіжні засоби, тому що вона надає змогу розпоряджатися коштами в межах залишку на власному картрахунку. Існують ще:   фінансова картка;   розрахункова картка.

Будь-яка пластикова картка може бути видана фізичній особі (індивідуальна картка) та юридичній особі (корпоративна картка). Крім цього, картки є звичайні (І^иіаг), срібні (Зііуєг), золоті (Ооісі). Власники двох останніх карток мають особливі знижки при придбанні товарів, розрахунках у готелях, ресторанах тощо.

Для одержання дебетноїкартки фізична особа подає паспорт і свій ідентифікаційний номер та заповнює спеціальну заяву і договір на її видачу. Особі відкривають картковий рахунок на суму внесених ним коштів (у разі оформлення кредитної картки особа повинна відкрити гарантійний депозитний рахунок як вид забезпечення наданого їй кредиту).

На картку заносять шляхом ембосування (випуклим вдавлюванням) таку інформацію – прізвище, ім’я клієнта, номер і серію картки, період її дії, захисний символ. Власник картки проставляє на зворотному боці свій підпис і одержує разом із карткою документ «Правила користування карткою» та ПІН-код (персональний ідентифікаційний номер).

Виплата готівкових коштів пластиковими картками валютними касами уповноважених банків може здійснюватися як в іноземній валюті, так і в національній, за бажанням власника. У цьому разі банк здійснює купівлю даної іноземної валюти за комерційним курсом купівлі даного банку.

Обмінним пунктам уповноважених банків при виплаті готівки за платіжною карткою встановлюють ліміт суми.

При оплаті готівковою інвалютою пластикової картки в уповноваженому банку касирові необхідно виконати такі операції:   ідентифікацію картки, перевірку строку її дії та підпису власника на звороті картки;   звірити особу власника картки за паспортом;   з’ясувати, яку суму бажає отримати клієнт за карткою;   здійснити відтиск картки на імпринтері (пристрій для прокатки картки) і заповнити цей відтиск у трьох примірниках (відтиск картки має форму рахунку, що називається сліп).

Якщо хоча б одна цифра чи літера картки не чітко прокатується, касир здійснює прокатку на новому сліпі, у разі повторного нечіткого відтиску можна порадити клієнтові звернутися у банк, що видав картку.

Якщо відтиск картки зроблений, то в спеціально виділених полях прокатаного сліпу записується: дата проведення операцій, номер, серія картки, країна видачі, дані паспорта; сума коштів з урахуванням комісійних.

Далі касир повинен зв’язатися телефоном із Центром авторизації для одержання дозволу на видаткову операцію, записати код авторизації на відтиск картки (код авторизації складається з 4-6 літерно-цифрових знаків), виплатити суму мінус комісійні банку.

У кінці дня заповнюється у двох примірниках відповідний реєстр оплачених у вільно конвертованій валюті пластикових карток.

Операції з видачі готівки клієнтам за пластиковими картками міжнародних платіжних систем обліковуються на балансовому рахунку № 2809 «Інша дебіторська заборгованість за операціями з клієнтами банку» на окремих аналітичних рахунках у розрізі платіжних систем.

Доходи від операцій з пластиковими картками міжнародних платіжних систем обліковуються на балансовому рахунку № 6110 «Комісійні доходи за розрахунково-касове обслуговування клієнтів». Облік окремих сліпів ведеться на позабалансовому рахунку № 9819 «Інші цінності і документи» на аналітичних рахунках у розрізі платіжних систем. На цей рахунок зараховуються сліпи, за якими здійснено виплату коштів клієнтам. Сліпи, які передані на відправлення у вищу установу або банк-еквайр для відшкодування виплачених коштів, списуються з рахунку № 9819 «Інші цінності і документи» і зараховуються на позабалансовий рахунок № 9899 «Інші цінності в дорозі» згідно із зведеними реєстрами в розрізі платіжних систем.

Розрахунки з банками-нерезидентами з відшкодування виданих авансів за картками міжнародних систем здійснюються через головний банк.

Після отримання повідомлення про надходження коштів за зазначеним реєстром сума списується з рахунку № 9899. Одночасно погашається і дебіторська заборгованість.

Дорожній чек – це грошове зобов’язання (наказ) видати зазначену в чеку суму коштів власникові, чий зразок підпису вже проставлено на дорожньому чеку в момент його продажу; платіжний документ, що використовується як засіб міжнародних розрахунків неторговельного характеру.

Чек при оплаті значно вигідніший, аніж пластикова картка, оскільки він не потребує авторизації через процесингові центри, а оплачується при ідентичності підписів власника чека.

Лідером європейського ринку дорожніх чеків є корпорація «Томас Кук», емітентами дорожніх чеків можуть бути кредитні установи, банки, туристичні організації, асоціації та об’єднання (найбільші з них – «Амерікан-експрес», «Віза» тощо).

5.5. Торговельні поточні операції уповноважених банків в іноземній валюті 

Порядок продажу-купівлі іноземної валюти на українському міжбанківському валютному ринку

Торгівля іноземною валютою на території України юридичними особами – резидентами і нерезидентами здійснюється через уповноважені банки та інші фінансові установи, що одержали ліцензію НБУ на ці операції, виключно на міжбанківському валютному ринку. Суб’єктами міжбанківського валютного ринку України є:

■ Національний банк України;

■ уповноважені банки;

■   уповноважені фінансові установи, що отримали індивідуальні ліцензії НБУ.

Суб’єкти міжбанківського валютного ринку України мають право купувати іноземну валюту для власних потреб (як за готівкові, так і безготівкові кошти) та за дорученням клієнтів (резидентів і нерезидентів), з метою перерахування інвалюти за межі України чи в інших випадках, що не суперечать чинному законодавству.

Для купівлі іноземної валюти приймаються заявки клієнтів – юридичних осіб (резидентів і нерезидентів), фізичних осіб:

■  для оплати імпортних контрактів;

■  для переказу за кордон прибутку, отриманого іноземним інвестором від інвестицій в Україну;

■   для здійснення проліцензованих НБУ валютних операцій, пов’язаних з рухом капіталів;

■ для погашення та обслуговування резидентом кредиту, одержаного в іноземній валюті від нерезидента чи в уповноваженому банку.

До заявок повинні бути прикладені копії документів про статус юридичної особи й обов’язкові копії контрактів, що підтверджують суму та строки платежів, вантажні митні декларації (у разі ввезення товару на територію України); довідки Державної податкової адміністрації, в якій резидент зареєстрований як платник податків, та інші документи.

Продаж уповноваженими банками іноземної валюти своїм клієнтам можливий лише за наявності необхідного еквівалента в гривнях на їх поточних рахунках.

Уповноважені банки протягом 3-х робочих днів від дня зарахування коштів на розподільчі рахунки експортерів одержують від них заявки на обов’язковий продаж іноземної валюти і викуповують її (у разі ненадходження заявок здійснюють продаж у примусовому порядку).

Національна валюта, одержана від продажу іноземної валюти, має бути зарахована на поточний рахунок суб’єкта торгів протягом 2-х робочих днів.

Куплена клієнтом іноземна валюта має бути використана на зазначені в заявці цілі протягом 5-ти банківських днів.

Виконати заявки клієнта на купівлю-продаж валюти банк може такими способами:

■  узяти участь у торгах Української міжбанківської валютної біржі (УМВБ) за дорученням клієнтів;

■   укласти угоду щодо купівлі-продажу валюти на міжбанківському валютному ринку України (МВРУ) на замовлення клієнтів;

■   виконати замовлення в межах одного банку за умови, що продавець і покупець є клієнтами даного банку;

■ продати клієнтові або викупити в нього валюту за власний рахунок у межах ліміту відкритої валютної позиції.

У перших трьох випадках банк, що обслуговує клієнта, є посередником між покупцем і продавцем, тому доходи одержує як комісійні, які обліковуються за балансовим рахунком № 6114 „Комісійні доходи за операціями на валютному ринку та ринку банківських металів для клієнтів”.

Комісійні витрати, які банк сплачує контрагентові, обліковуються за рахунком № 7105 «Комісійні витрати за операціями на валютному ринку та ринку банківських металів».

При виконанні операції з купівлі-продажу інвалюти за власний рахунок змінюється валютна позиція банку і результати від операцій обліковуються на рахунку № 6204 «Результат від торгівлі іноземною валютою та банківськими металами».

Для відображення операцій з купівлі-продажу безготівкової валюти за дорученням клієнтів банки використовують транзитні рахунки:

2900    Кредиторська заборгованість за операціями з купівлі-продажу іноземної валюти, банківських та дорогоцінних металів для клієнтів

Призначення рахунку: облік сум, перерахованих з рахунків клієнтів, або сум, які підлягають перерахуванню на них за операціями з купівлі-продажу іноземної валюти, банківських та дорогоцінних металів для клієнтів. За цим рахунком не обліковуються суми, депоновані у довірче управління.

За кредитом рахунку проводяться суми, отримані від клієнтів за операціями з купівлі-продажу іноземної валюти, банківських та дорогоцінних металів.

За дебетом рахунку проводяться використані суми, перераховані за операціями з купівлі-продажу іноземної валюти, банківських та дорогоцінних металів.

2800    Дебіторська заборгованість за операціями з купівлі-продажу іноземної валюти та дорогоцінних металів для клієнтів 

Призначення рахунку: облік сум заборгованості клієнтів, у разі авансування або нестачі попередньо депонованих ними коштів купівлі-продажу іноземної валюти, банківських та дорогоцінних металів, за їх дорученням. 

За дебетом рахунку проводяться суми авансування або перевищення вартості іноземної валюти, банківських та дорогоцінних металів над сумою попередньо депонованих клієнтами коштів.

За кредитом рахунку проводяться суми, що надходять у погашення авансів.

Аналітичний облік за цими рахунками ведеться окремо за кожним клієнтом на гривневих аналітичних рахунках і аналітичних рахунках за кодами валют. Це дає можливість проконтролювати правильність розрахунків за кожною угодою

Облік операцій з купівлі-продажу інвалюти за дорученням клієнтів

Усі валютні операції з валютами першої групи Класифікатора іноземних валют Національного банку України та операцій з купівлі-продажу безготівкових іноземних валют за гривні здійснюються суб’єктами міжбанківського валютного ринку лише за умови «тод», «том» або «спот», виключно у визначений проміжок часу (торговельна сесія), що встановлюється та змінюється Правлінням Національного банку України.

Заявки клієнтів на купівлю-продаж безготівкової іноземної валюти разом з необхідними підтвержуючими документами надходять до операційного відділу уповноваженого банку, де перевіряються, а потім у валютний відділ.

Визначивши, які заявки повинні виконуватися, дилери валютного відділу телефоном або засобами «Системи підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку України» укладають конверсійні угоди з іншими уповноваженими банками. При переговорах сторони визначають такі умови угоди:

■ тип угоди (тод, том, спот);

■   суму валюти, яку купують-продають;

■   курс купівлі-продажу;

■  дати валютування при розрахунках за обома валютами;

■   реквізити платежів;

■   інші умови.

Протягом того ж дня банки відправляють один одному підтвердження основних умов конверсійної угоди. Укладені угоди дилери оформляють розпорядженнями на здійснення розрахунків.

Уповноважені банки зобов’язані здійснювати поставку валюти, яку продають, на кореспондентський рахунок іншому банкові взамін на валюту, яку купують, в обсягах і з датою валютування згідно з умовами конверсійної угоди.

Операції з купівлі-продажу іноземної валюти за іноземну валюту здійснюються суб’єктами міжбанківського валютного ринку України на міжнародних валютних ринках.

Найбільші міжнародні валютні центри розміщені в країнах, де до мінімуму зведено валютні обмеження. Це валютні ринки в Нью-Йорку, Лондоні, Токіо, Парижі, Цюріху, Франкфурті, Сан-Франциско, Торонто, Гонконгу, Сінгапурі.

У практиці функціонування валютних ринків використовують найчастіше касові і строкові типи валютних. Якщо куплена валюта має бути поставлена покупцеві того ж дня, коли укладалась угода, то угода має назву тод (today), якщо розрахунки здійснюватимуться завтра – має місце том-угода (tomorrow). Ці угоди можна ще назвати угодами овернайт (overnight).

Якщо від дати укладення валютної угоди до дати валютування два робочих дні – це угода спот (sport). Усі перераховані угоди об’єднуються в касові валютні угоди. Валютний курс, за яким укладаються угоди на касовому ринку, називається спот-курсом, ризик зміни курсу тут невеликий.

До строкових валютних угод відносять угоди форвард і своп-угоди.

Угоди форвард – це контракти на купівлю чи продаж певної суми валюти в даний час, але розрахунок (сама валютна операція) буде проводитися в майбутньому за фіксованим курсом валюти даного часу. Кожний форвардний контракт включає три основні елементи:

■   угода-зобов’язання купити чи продати певну суму валюти в обмін на іншу;

■   валютний курс фіксується в момент укладення контракту на майбутнє і він буде збігатися (найчастіше) з курсом спот;

■   виконання контракту (оплата, поставка валюти) здійснюється в домовлений час у майбутньому.

При розгляді валютних форвардних курсів зазвичай нараховується премія або скидка (дисконт) щодо спот-курсу. Угоди своп – це валютні операції, які поєднують операції спот і форвард, тобто купівля або продаж валюти на ближчу дату з одночасною контругодою на встановлений строк у майбутньому. Угоди своп можна виділити як:

■   угода своп-репорт – це продаж інвалюти на умовах спот з одночасною купівлею на умовах форвард;

■   угода своп-депорт — це купівля інвалюти за умовами спот з одночасним продажем на умовах форвард.

Отже, укладення вищевказаних угод на міжнародних чи внутрішніх валютних ринках дозволяють банкові уникати валютного ризику при зміні валютних курсів.

Крім цього, суб’єкти ринку можуть укладати угоди з опціоном чи ф’ючерсні угоди.

Валютний опціон – це цінний папір, який дає право його власникові (але не зобов’язує) на купівлю-продаж обумовленої суми інвалюти за фіксованим курсом на визначену дату або протягом визначеного періоду в майбутньому.

Премія, тобто вартість опціону, залежить від співвідношення спот-курсу валюти в момент укладення угоди та курсу опціона, а також від тривалості дії опціона.

Якщо опціон дає право продажу визначеної валюти, то це – опціон ПУТ (РІЛТ) за даною валютою. При наданні права купівлі валюти опціон називається КОЛЛ (САLL) за даною валютою. Зазначення виду валюти з назвою опціона обов’язкове, оскільки опціон ПУТ є одночасно й опціоном КОЛЛ, тільки за іншою валютою.

Опціон покупця (КОЛЛ) дає право покупцеві одержати валюту у визначений день за обумовленим курсом або покупець може відмовитися від купівлі валюти, заплативши за це продавцеві премію.

Опціон продавця (ПУТ) дає право продавцеві продати валюту в будь-який час, обраний ним до обумовленого строку угоди за раніше зафіксованим курсом, значить тут власник опціона продавця платить премію продавцеві за право вибору найбільш вигідного поточного курсу для конверсії (обміну валюти).

Ф’ючерсний контракт – це угода між двома сторонами про майбутню поставку валюти.

Від форвардного контракту ф’ючерсний відрізняється тим, що він укладається тільки на біржі, яка розробляє його умови, що є стандартними для кожного виду валюти. Отже, ф’ючерси високоліквідні, вони можуть продаватись на вторинному ринку, крім цього, його виконання гарантується розрахунковим центром біржі, що також дає великі переваги партнерам угоди.

Міжбанківські угоди, за якими банки торгують валютами між собою за власною ініціативою, відносять до операцій оптового ринку. За Планом рахунків для обліку операцій спот передбачені такі рахунки:

9200    Валюта та банківські метали, які куплені за умовами спот

Призначення рахунку: облік сум національної, іноземної валют та банківських металів, розрахунки за якими відтерміновуються з часу укладення угоди на строк не більший, аніж звичайний для валютного ринку (як правило, не більше двох операційних днів).

За дебетом рахунку проводяться суми купленої, але неотриманої валюти та вартість банківських металів.

За кредитом рахунку проводяться суми отриманої валюти та банківських металів або суми сумнівної заборгованості.

9210     Валюта і банківські метали, які продані за умовами спот

Призначення рахунку: облік проданої національної, іноземної валют та банківських металів між датою угоди і датою поставки за операціями спот.

За кредитом рахунку проводяться суми проданої, але невідправленої валюти та банківських металів.

За дебетом рахунків проводяться суми поставленої валюти та банківських металів.

Зміна позабалансової позиції банку за іноземною валютою відображається на рахунку № 9920 «Позабалансова позиція банку за іноземною валютою та банківськими металами»

Враховуючи міжнародну практику обліку валютних операцій, записи валютної позиції в балансі й на позабалансових рахунках не проводяться.

Якщо Національний банк України внесе зміни до чинних правил обліку валютних операцій згідно з міжнародною практикою, то облік операцій з купівлі-продажу валюти за умови спот буде спрощено

Правила бухгалтерського обліку при здійсненні форвардних валютних операцій передбачають такі види операцій:

■   бухгалтерський облік на дату виконання операцій;

■   бухгалтерський облік на дату оцінки вартості (наприклад, кінець місяця, якщо за угодою ще не проведені розрахунки);

■   бухгалтерський облік на дату розрахунку.

В обліку потрібно розрізняти форвардні валютні контракти, укладені з метою спекуляції і з метою хеджування, оскільки правила їх обліку відрізняються.

Бухгалтерський облік форвардних угод з купівлі-продажу іноземної валюти, укладених зі спекулятивною метою, здійснюється з дотриманням таких правил:

■   номінальна вартість форвардного контракту обліковується на позабалансових рахунках;

■  дисконти і премії не обчислюються і не обліковуються;

■   переоцінювання форвардного контракту здійснюється на кожну звітну дату з використанням форвардного курсу на період до дати валютування контракту;

■   результат переоцінювання відображається як дохід і показується в балансі банку в період його виникнення (позитивний чи негативний).

Заборгованість за основними сумами валюти, придбаної та проданої за угодами форвард, обліковується на позабалансових рахунках:

■  для покупця

9202    Валюта та банківські метали, які куплені за форвардними контрактами за іншими операціями

Призначення рахунку: облік купленої національної, іноземної валют та банківських металів між датою угоди і датою поставки за спекулятивними операціями за умови форвард, тобто які не кваліфікуються як операції хеджування.

За дебетом рахунку проводяться суми купленої валюти та банківських металів.

За кредитом рахунку проводяться суми отриманої валюти та банківських металів або сумнівна заборгованість.

9212 Валюта та банківські метали, які продані за форвардними контрактами за іншими операціями

Призначення рахунку: облік проданої національної, іноземної валют та банківських металів між датою угоди і датою поставки за спекулятивними операціями за умови форвард, тобто за операціями, які не кваліфікуються як операції хеджування.

За кредитом рахунку проводяться суми проданої валюти та банківських металів.

За дебетом рахунку проводяться суми поставленої валюти та банківських металів

Форвардні угоди, які виконуються протягом одного календарного місяця, обліковуються за схемою обліку операції спот.