Економіка і бізнес. Підручник (ред. Л.Мельник)

1.1 Сутність та історичний розвиток понять «бізнес» та «підприємництво».
Сучасна економічна наука визначає поняття «підприємництво» з
точки зору двох аспектів. З одного боку, підприємни цтво є формою еконо-
мічної активності. Це передбачає орієнтацію на дося гнення комерційного
успіху, перспективність, інноваційний характер діял ьності, незалежність та
самостійність суб’єктів у прийнятті управлінських р ішень. З іншого боку,
підприємництво необхідно розглядати як певні стиль і тип господарської
поведінки, для яких характерні такі ознаки: мобільн ість, динамічність,
творчий підхід до справи, ініціативність та підприє мливість, готовність до
ризику і вміння ним керувати, орієнтація на потреби  споживачів. Підпри-
ємництво, як і будь-який інший вид діяльності, повин но мати теоретичні
основи, що пояснюють його зміст.

Історична довідка
Перші спроби систематичного теоретичного осмислення  підприємництва почалися
в XVII в. Уперше поняття «підприємець» у науковий о біг ввів англійський банкір-
економіст Ричард Кантильон (Richard Cantillon) (168 0–1734). Він розумів підприєм-
ництво як особливу економічну функцію і підкреслюва в елемент ризику, який зав-
жди був властивий підприємництву. Кантильон визнача в підприємця як людину,
яка за певну ціну купує засоби виробництва, щоб вир обити продукцію і продати її з
метою отримання доходів, і яка, беручи на себе зобо в’язання за видатками, не
знає, за якими цінами може здійснитися реалізація. До підприємців він відносив
людей із нефіксованим прибутком (ремісників, купців , селян та ін.), тобто тих, хто
зайнятий економічною діяльністю в умовах нестабільн ості та непередбачуваності
цін. Тому головною рисою підприємця Кантильон і вва жав готовність до ризику. Він
розглядав підприємця як особу, яка приймає рішення і задовольняє свої інтереси в
умовах невизначеності. Підприємець, за Кантильоном,  – це будь-який індивід,
здатний до передбачення, який бажає брати на себе р изик, спрямований у май-
бутнє, чиї дії характеризуються надією отримати дох ід і готовністю до витрат (Вар-
налій, 2001).
У 1797 році Бодо поєднує категорію ризику з категор ією відповідальності,
включивши в процес підприємництва планування, контр оль, організацію і воло-

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

12 діння підприємством. В історії економічної думки пр отягом XIX–XX століть відбува-
лася трансформація категорії «підприємництво» залеж но від існуючих парадигм
економічної реальності і від зміни фігури реального  підприємця як економічного
агента.
У 1803 році Жан Батист Сей, спираючись на основні п оложення Кантильона,
вніс «ідеальний тип» підприємця в певний виробничий  процес, ввів у зміст підпри-
ємницької функції такі елементи:
• поєднання чинників виробництва (капіталу та праці);
• збір інформації та накопичення необхідного досвіду (оскільки інформація не
може бути повною, а досвідом можна скористатися і в невизначених ситуаціях);
• прийняття рішення і організація виробничого процесу .
Таким чином, підприємець у Сея був керуючим і коорд инатором факторів ви-
робництва, особою, яка береться за свій рахунок, на  свій ризик і на свою користь
зробити певний продукт (Донець та ін., 2006).
І лише на рубежі XX ст. починається усвідомлення зн ачення й ролі інституту
підприємництва. Французький економіст Андре Маршалл  першим додав до зазна-
чених вище трьох факторів четвертий – організацію. Із цього часу поняття підпри-
ємництва розширюється, як і надані йому функції.
Англійський економіст Альфред Маршалл ототожнював п ідприємництво із ме-
неджментом. У фундаментальній праці «Принципи еконо мікс» А. Маршалл особ-
ливо підкреслив інноваційний момент і активну роль самого підприємця у застосу-
ванні нових машин і технологічних процесів.
З ім’ям Йозефа Шумпетера пов’язаний наступний етап у розвитку поняття «під-
приємництво». Його книга «Теорія економічного розви тку», що вийшла в 1912 році,
описувала економіку з точки зору тенденції і рівнов аги. Але в центрі економічного
дослідження перебувала фігура підприємця, діяльніст ь якого визначала форму і
зміст усіх динамічних змін в

РОЗДІЛ  1. ВСТУП ДО БІЗНЕСУ

27 пільством формальні і неформальні норми поведінки, а також результати
діяльності господарських та політичних суб’єктів (В арналій, 2002).
Для створення умов ефективного функціонування підпр иємництва у
сприятливому інституційному середовищі необхідне ух валення урядом
відповідних формальних правил щодо таких чинників.
1. Захист підприємців від зазіхань на їхні майнові пр ава з боку дер-
жавних інституцій і створення інституційних передумов для незаперечної
специфікації прав власності.
При цьому необхідно розуміти, що орієнтація на держ авну і колек-
тивну власність в колишньому СРСР протягом десятилі ть стримувала іні-
ціативу і підприємницькі здібності громадян країни, протидіяла можли-
вості використовувати творчий потенціал бізнесу в і нтересах суспільства,
сприяла виникненню і поглибленню негативних тенденц ій у розвитку еко-
номіки, хронічному відставанню від розвинених держа в щодо забезпе-
чення зростаючих потреб домогосподарств, тотальному  дефіциту. Водно-
час монополізм державної власності в економіці приз вів до функціону-
вання економіки, зорієнтованої на виробництво засоб ів виробництва і пот-
реби військово-промислового комплексу, та деформува в таку рушійну
силу економічного розвитку, як конкуренція, підміни вши її соціалістичним
змаганням (Современный, 1995).
Тому необхідною умовою ефективного функціонування р инку є чітка
специфікація прав власності, що визначається як «пу чок» прав, що нале-
жать тому чи іншому індивіду і взаємна передача яки х супроводжує обмін
та розподіл благ. Пучок прав власності включає: пра во володіння – можли-
вість здійснення виняткового фізичного контролю над  благами; право ви-
користання – право використання корисних властивост ей благ для себе;
право управління – право вирішувати, хто і як буде забезпечувати вико-
ристання благ; право суверена – право на відчуження , споживання, зміну
чи відчуження благ; право на безпеку – право на зах ист від експропріації
благ; право на передачу благ у спадщину; право на б езстроковість воло-
діння благом; заборона використання, яке завдає шко ду іншим; право на
відповідальність у вигляді стягнення – можливість с тягнення блага для
сплати боргу; право на залишковий характер – право на існування проце-
дур та інститутів, що забезпечують відновлення пору шених повноважень;
право на дохід – право володіти результатами від ви користання благ.

Необхідно зазначити, що при всій різноманітності ін ститутів власності в різних краї-
нах зазначені права власності практично є однаковим и. Але в будь-якому випадку
основною вимогою, що висувається до правової інфрас труктури, яка регулює від-
носини власності, є відсутність «прогалин в її спец ифікації». Конституції, закони та
підзаконні акти повинні забезпечувати можливість ви рішення будь-якого питання
щодо специфікації прав власності відповідно до вста новлених формальних норм.

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

28 Водночас закон повинен бути конкретним (що усуває м ожливість двозначного тлу-
мачення), виконання законодавчих актів повинно забе зпечуватися відповідною
юридичною інфраструктурою з чітко «виписаними» форм альними правилами, що
контролюють права власності, які виконують їхні вим оги та ініціюють необхідні
зміни в інституційному полі власності. В протилежні й ситуації говоримо про розми-
тість або неповну специфікацію прав власності.

2. Усунення негативного впливу контрольно-наглядових функц ій та
потенційних можливостей для корупційних дій з боку державних інсти-
туцій .
Вирішення цієї проблеми полягає в ефективній і спро щеній регуля-
торній політиці щодо підприємництва.

Аналіз зазначеного сегмента інституційного середови ща зорієнтований на мето-
дику Світового банку, виходячи з якої аналізуються такі показники якості регуля-
торних процедур у підприємницькій сфері: створення нової компанії; наймання та
звільнення працівників; можливості отримання кредит у; ліквідація (банкрутство)
підприємства; реєстрація прав на нерухоме майно; за хист прав інвесторів.

Створення численних регуляторних актів, що супереча ть аргументам
формальних інститутів, що вже були імплантовані в е кономічну діяльність
бізнесу, змушує підприємців постійно порушувати офі ційні правила «рин-
кової гри». Водночас необхідно зважувати на те, що в інституційному біз-
нес-середовищі існує чітка взаємозалежність: чим ск ладнішою є регуля-
торна система, тим частіше підприємці змушені її по рушувати.

У свою чергу, бар’єри, що перешкоджають ефективній реалізації підприємницької
діяльності, визначають як «адміністративні бар’єри» , під якими розуміють переш-
коди, що виникають під час організації та здійсненн я бізнесових функцій, як нас-
лідки встановлення органами державного управління і  місцевого самоврядування,
а також контролюючими бізнес-установами бюрократичн их процедур та правил, що
перешкоджають підприємництву і передбачають надання  неформальних винаго-
род (хабарів) для їх подолання.

Разом із тим ринковий механізм потребує таких норма тивних інститу-
тів, які не провокують підприємців щодо їхнього пор ушення. При цьому
передбачається, що запровадження відповідної норми в інституційне під-
приємницьке середовище матиме реальну ефективну від дачу за умови за-
побігання негативному впливу такого чинника, як: оч ікувані санкції, що
принаймні дорівнюватимуть величині від’ємного зовні шнього ефекту
(Современный, 1995).
Водночас найхарактернішими факторами, що призводять  до коруп-
ційної залежності підприємців від державно-адмініст ративного апарату, є:

РОЗДІЛ  1. ВСТУП ДО БІЗНЕСУ

29 • участь посадових осіб з корисливих спонукань у підп риємницькій
діяльності;
• використання можновладцями службового становища для  ство-
рення можливостей щодо незаконного або «непрозорого » використання
комерційними структурами бюджетних коштів з метою о тримання неза-
конної грошової винагороди;
• надання підприємцям різноманітних пільг для отриман ня чиновни-
ками частки прибутку від тих преференцій, які затре бувані підприємцями;
• використання державних коштів та «адміністративного » ресурсу
для досягнення політичних цілей (Мочерний та ін., 2 001).
3. Державна підтримка і стимулювання підприємництва.

Необхідно зазначити, що переспрямувати підприємства , які функціонували в умо-
вах адміністративно-командної економіки, на ринкові  рейки було досить складним
процесом і вимагало докорінних змін в усіх сферах е кономічної діяльності: вироб-
ництві конкурентоспроможних товарів і послуг, марке тингу, менеджменті, позиціо-
нуванні на ринку факторів виробництва, налагодженні  нових стандартів витрат, в
бухгалтерському та фінансовому обліку, впровадженні  принципів підприємницької
культури.
Але зміна якісних характеристик трансформаційного б ізнес-середовища та не-
обхідність надання йому стимулювального характеру, особливо в інноваційній
сфері, по суті, вимагають нового інноваційного підх оду до проблем підприємниц-
тва.

При цьому акцентуємо увагу на ключовій ролі держави , принаймні в
трьох сегментах: законодавчому, фінансовому і ринко вому. Законодавча
сфера забезпечує якість формальних інститутів, що в пливають на темпи і
властивості економічного зростання на основі механі змів специфікації, за-
хисту та передачі прав власності; фінансова сфера в ирішує проблеми по-
ширення інформації, що дозволяє вирішити не лише пи тання міжгалузе-
вого переміщення капіталу, а й забезпечити можливос ті щодо диверсифі-
кації ризиків для бізнесу та необхідну різноманітні сть фінансово-податко-
вого контролю; ринкова сфера є виключно важливою в контексті розвитку
технологічних інновацій, що створюють низьковитратн у і дієву структуру
виробництва та споживання товарів і послуг.
Важливість державної підтримки бізнесу підтверджуєт ься досвідом
функціонування економік різних країн у кризових або  трансформаційних
умовах і необхідністю концентрації зусиль для підтр имки підприємств, що
функціонують у реальному секторі економіки. Для цьо го створюють від-
повідні системи страхових гарантій, збільшують обся ги мікрофінансування
і мікрокредитування малих та середніх підприємств, використовують мож-
ливості фінансового лізингу і франчайзингу, організ овують інноваційні

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

30 сегменти ринкової інфраструктури: бізнес-інкубатори , наукові та іннова-
ційні парки (Донець та ін., 2006).
4. Запровадження чинників саморегулювання бізнесової ді яльності, як
процесу упорядкування самими підприємцями ринків або ринкових сегмен-
тів без втручання держави.
З цією метою підприємці створюють спеціальні інстит уційні струк-
тури – організації саморегулювання, яким делегують певні повноваження і
частину прав підприємців. Іншими словами – формуєть ся тристороння
структура управління, коли третьою стороною є не де ржава в особі судово-
арбітражної системи або галузевих регулювальних аге нтств, а спеціальні
організації (контролери), діяльність яких ініціюєть ся та інспектується са-
мими підприємцями (Современный, 1995).
У результаті, зазначимо, що істотного економічного прогресу досягли
ті країни, які швидко започаткували сприятливий «ін ституційний каркас»
для формування і розвитку підприємництва, а саме ті  інститути, що гаран-
тують стабільність, передбачуваність, «прозорість» ринкових правил і
процедур та мінімізують вплив тіньових і корупційни х факторів.

1.5 Взаємодія інституційного середовища і
підприємництва
Для більш детального аналізу інституційного середов ища бізнесу
пропонуємо таку трирівневу схему взаємозв’язку інст итуційного середо-
вища і підприємництва (рис. 1.4).

Рисунок 1.4 – Трирівнева схема взаємозв’язку інституційного серед овища і
підприємництва  Інституційне середовище
Інституційні  угоди
1
Підприємці
(суб’єкти економічної діяльності) 2  3
4  7 6 5

РОЗДІЛ  1. ВСТУП ДО БІЗНЕСУ

31 Надана схема передбачає, що на першому рівні окресл ені підприємці
(економічні суб’єкти), на другому – інституційні уг оди (зокрема фірми,
домогосподарства і ринки), на третьому – інституцій не середовище як су-
купність фундаментальних інститутів, що регулюють с феру економічної
діяльності.
При цьому зазначимо, що неодмінне удосконалення інс титуційного
середовища в країні забезпечує зменшення невизначен ості та ризиків, як
безпосередньо у сфері функціонування бізнесу, так і  у взаємовідносинах
«влада – підприємництво – суспільство» і впливає на  процес мінімізації
трансакційних витрат. Як наслідок сприятливий інсти туційний клімат з
чіткою специфікацією прав власності є запорукою ефе ктивного функціо-
нування економічних суб’єктів, сталого економічного  зростання та підви-
щення рівня добробуту домогосподарств.
У свою чергу, з точки зору інституціональної теорії  підприємництво
можна охарактеризувати як процес становлення і розв итку підприємств
(фірм), що здійснюється у взаємодії із внутрішньофі рмовим та інституцій-
ним середовищем і зорієнтований на знаходження прий нятного (опти-
мального) бізнесового результату у площині соціальн о-економічних пот-
реб суспільства з урахуванням різноманітних інтерес ів учасників цього
процесу: влади, бізнесу і домогосподарств. Таким чи ном, інституційне се-
редовище структурує власний вплив на підприємницьку  діяльність, регу-
лює вхід–вихід підприємців на ринки та регламентує здійснення бізнесо-
вих транзакцій.
Для конкретизації зазначеного проаналізуємо структу рні елементи та
взаємодії вищенаведеної схеми.
1. Взаємний вплив інституційних угод у сфері контрак тного про-
цесу.
Усі дії економічних агентів, що передбачають залуче ння на добро-
вільних засадах інших суб’єктів, спрямовані або на укладання, або на ви-
конання контрактів. Процес контрактації передбачає визначення умов
угоди, процедуру її виконання, потенційні можливост і врегулювання кон-
фліктів, створення конфігурацій санкцій за невикона ння угод, а також спо-
соби передбачуваного реагування на форс-мажорні обс тавини, що можуть
виникнути під час виконання контрактів.
2. Зміни в інституційних угодах (під впливом інстит уційної дина-
міки), що визначають модифікації в деталізованих пра вилах «ринкової
гри» підприємців.
Підприємці сприймають негативний вплив надмірних тр ансакційних
витрат, які є на недосконалих ринках, та витрат кол ективних дій при ство-
ренні і забезпеченні функціонування інститутів. Ост анні витрати, у свою
чергу, здатні мінімізувати трансакційні. Водночас р аціональні підприємці
формують інститути до того часу, поки вартість їхні х зусиль дорівнюва-

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

32 тиме трансакційним витратам, що мінімізуються. Хрес томатійним прикла-
дом, що підтверджує вищезгаданий висновок, є започа ткування в період
становлення капіталістичного способу виробництва ст рахових компаній,
що зменшували ризики торговельних угод.
3. Формування в інституційному середовищі умов для реалізації
підприємницьких функцій на підґрунті інституційних уг од.
Для здійснення бізнесової діяльності підприємці ана лізують відпо-
відну інформацію для ухвалення рішень, що матеріалі зується в угодах –
формальних і неформальних. У свою чергу, виконання ухвалених контрак-
тів обумовлює результати функціонування економіки к раїни в цілому, що
позначається на таких макроекономічних характеристи ках, як: зайнятість
працездатного населення, обсяги ВВП, темпи його зро стання, індекс ін-
фляції, реальний рівень зростання заробітної плати та ін.
4. Вплив інституційних угод на підприємців.
Зазначене враховує зміни в підприємницькому бізнес- середовищі вна-
слідок взаємодії «груп гравців», що безпосередньо впл иває на інституцій-
ний ринок угод.  Іншими словами, зазначене розглядається як процес я кіс-
них перетворень правил і норм поведінки економічних  суб’єктів, що ви-
значають вектор розвитку економічної системи, але в  той самий час, зна-
ходяться під впливом різноманітних груп із конфіденц ійними інтересами.
5. Вплив інституційного середовища на інституційні угоди.
Саме в інституційному середовищі підприємці реалізу ють власні мо-
тивовані потреби у різний спосіб. Тому бізнес протя гом здійснення під-
приємницької діяльності вишукує оптимальні моделі і  стандарти пове-
дінки, які за допомогою  відтворення, сприйняття, ухвалення угод формалі-
зуються у стандартні норми бізнесової поведінки, ос новними з яких є: іні-
ціатива, самостійність, ризик. Водночас маємо започ аткування символіч-
них культурних ознак бізнесу, а саме: товарний знак , ознаки бренду, його
музичний супровід, специфіка супутнього шрифту, раз ом з унітарними
культурними ознаками бізнесових особливостей: фірмо ві магазини, споря-
дження, сервіс, післяпродажне обслуговування, оформ лення бізнесових
процедур. До цього додамо й специфіку письмових та усних контрактів,
яка окреслюється видами і типами стандартних контра ктів та угод.
6. Вплив підприємців на інституційне середовище у пло щині соці-
ально-економічного та соціально-політичного процесі в.
Конкурентний підприємницький порядок вимагає здійсн ення такої
державної політики, що на засадах існуючого інститу ційного підприєм-
ницького середовища постійно піддає його моніторинг у, зокрема, з огляду
на можливу монополізацію ринків та потребу мініміза ції трансакційних
витрат. У цьому випадку говоримо про вкрай небажани й ефект негативних
екстерналій, коли має місце перевищення граничних с успільних витрат над
граничними приватними витратами внаслідок певного ви ду бізнесової дія-

РОЗДІЛ  1. ВСТУП ДО БІЗНЕСУ

33 льності. При цьому ключовим критерієм справедливост і й орієнтиром для
ухвалення відповідних законів щодо формалізації біз несових процесів в
інституційному середовищі є очікувана суспільна кор исність.
7. Вплив інституційного середовища на підприємців.
Досвід розвинених країн дозволяє визначити такі клю чові чинники,
що забезпечують ефективне функціонування та розвито к підприємництва у
межах відповідного інституційного середовища: безум овна специфікація
прав приватної власності, соціальна справедливість,  стабільна політична
система держави, надійні важелі протидії популізму та корупційним чин-
никам.
Зазначене дозволить досягнути таких позитивних насл ідків для інсти-
туційного середовища в цілому та підприємницької ді яльності зокрема:
створення передумов та мотивів для орієнтації повед інки бізнесу з огляду
на конкуренту ринкову організацію суспільства та ек ономіки; урізноманіт-
нення форм власності, надання переваги приватній пе ред державною та
колективною; перерозподіл економічних функцій між д ержавою та бізне-
сом, що надає альтернативні можливості вибору виду економічної діяль-
ності, капіталовкладень та орієнтації на загальнопр ийняті у розвинених
країнах світоглядні цінності.

Література
1. Варналій З. С. Основи підприємництва: навчальний по сібник. Київ:
Знання-Прес, 2002. 239 с.
2. Донець Л. І., Романенко Н. Г. Основи підприємництва : навчальний по-
сібник. Київ: Центр навчальної літератури, 2006. 32 0 с.
3. Економіка підприємства: підручник / за заг. ред. Л.  Г. Мельника. Суми:
Університетська книга, 2012. 864 с.
4. Мацибора В. І., Збарський В. К., Мацибора Т. В. Еко номіка підприємст-
ва: навчальний посібник. Київ: Каравела, 2008. 312 с.
5. Мочерний С. В., Устенко О. А., Чеботра С. І. Основи  підприємницької
діяльності: навчальний посібник. Київ: Видавничий ц ентр «Академія», 2001.
280 с.
6. Підприємництво, торгівля та біржова діяльність: під ручник / за заг. ред.
І. М. Сотник, Л. М. Таранюка. Суми: ВТД «Університе тська книга», 2018. 572 с.
7. Реєстраційні дії щодо юридичних осіб. Он-лайн будинок юстиції . URL:
https://online.minjust.gov.ua/registration-ur (дата  звернення: 30.12.2019).
8. Современный бизнес: учебник / Д. Дж. Речмен, М. Х. М ексон,
К. Л. Боуви, Дж. В. Тилл; пер. с англ. Т.1. Москва:  Республика, 1995. 431 с.
ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

34 Питання до теми
1. У чому відмінні ознаки понять «бізнес» та «підприєм ництво».
2. Охарактеризуйте основні елементи системи бізнесу.
3. Розкрийте функції бізнесу.
4. Що, на ваш погляд, є передумовою розвитку бізнесу?
5. Позначте умови та рушійні сили розвитку підприємниц ької діяльності.
6. Яка роль бізнесу у формуванні ефективної системи го сподарювання?
7. Що маються на увазі під інституціональним середовищ ем підприєм-
ництва?
8. Які чинники, на вашу думку, сприяють стимулюванню в ітчизняного
підприємництва?
9. Розкрийте цілі державного і приватного підприємницт ва. Наведіть
приклад.
10. Дайте відповідь на запитання: легше відкрити або лі квідувати бізнес?
11. Сформулюйте сутність таких понять: інститути, інсти туційне сере-
довище,  інституційне середовище підприємництва, інституційн і угоди, інсти-
туційна динаміка.
12. Охарактеризуйте зміст специфікації прав власності.
13. Поясніть потенційний негативний вплив на бізнес кон трольно-наглядо-
вих інституцій.
14. Проаналізуйте можливості державної підтримки і стим улювання
підприємництва.
15. Перелічіть основні елементи трирівневої схеми взаєм озв’язку інститу-
ційного середовища та підприємництва.
16. Охарактеризуйте зміни в інституційних угодах (під в пливом інститу-
ційної динаміки) та взаємний вплив інституційних уг од у сфері контрактного
процесу.
17. Розгляньте чинники формування умов для реалізації п ідприємницьких
функцій та  вплив інституційного середовища на інституційні уго ди і підприєм-
ців.
18. Поясніть сутність негативних екстерналій.
19. Охарактеризуйте ключові чинники, що забезпечують еф ективне функ-
ціонування та розвиток підприємництва.

35 Кейс до розділу
Специфіка інституційного середовища
підприємництва в Україні

Майже через тридцять років після проголошення незал ежності комплексний аналіз
інституційного середовища підприємництва в Україні надає переконливі підстави характе-
ризувати його як клептократичне (Пустовійт, 2015).
Інституційним фундаментом клептократичної економіки  є корупційне підґрунтя струк-
тури влади та корисливо змотивована соціально-політ ична еліта, що використовує зазна-
чений державний устрій з огляду на власні інтереси.  Суб’єкти такої «коаліції за інте-
ресами» нехтують обмеженнями формальних інститутів,  використовують свої владні пов-
новаження для швидкого збагачення та зміцнення ключ ових позицій у бізнесі. При цьому
фактична влада в державі належить групі осіб, які а бо займають керівні посади, або пуб-
лічно не демонструють свою реальну домінуючу роль у  державному управлінні. Але і
перші, і другі володіють можливостями реального кор упційного впливу на бюджетний про-
цес, мають корупційні доходи від незаконних трансак цій у сегменті державних, зокрема
оборонних, замовлень і користуються достатнім потен ціалом для маніпуляцій у сфері біз-
нес-середовища.
У зазначеній ситуації відбувається деградація підпр иємницького інституційного се-
редовища, специфікація прав власності є ненадійною і розмитою, здійснюється криміналі-
зація бізнесу шляхом перекручення стимулів бізнесов ої поведінки, зокрема за рахунок
суцільного ігнорування вимог формальних інститутів у судовій системі, прокурорському
нагляді, адвокатській практиці, діяльності правоохо ронних структур і органів державної
влади. Корупція державних чиновників змушує бізнес спотворювати фінансову звітність,
істотно гальмує приплив іноземних інвестицій, переш коджає соціально-економічному
зростанню країни та підриває довіру населення і під приємців до владних та правових ін-
ституцій.
У той самий час акцентуємо увагу й на тому, що на в ідміну від «незначних» («по-
всякденних») видів корупції «тотальна корупція», що  впроваджується віднині на рівні уря-
дових структур, призводить до незаконного присвоєнн я загальнонаціональних активів,
створює можливості для зловживання державною владою , підриває законність і консервує
соціально-економічну відсталість країни. За таких у мов бюрократично-адміністративний
апарат виступає як інститут, якому підпорядковані к омплексні адміністративні процедури і,
який має можливості щодо «залякування» і застосуван ня репресій стосовно підприєм-
ництва. Надалі після інституційної адаптації корупц ійні діяння набувають вигляду стандар-
тної та повсякденної поведінки. Тобто корупція форм алізується в інститут, коли хабар у
площині «влада – бізнес» сприймається як вид догові рного або стандартного контракту
між представниками влади та бізнесу з усуненням вже  зайвих торгів і узгоджень.
При цьому відповідно до наукового підходу Х.–Й. Лау та (Lauth H.-J., 2000), фор-
мальні і неформальні інститути не протистоять один одному, а перебувають у становищі
своєрідного симбіозу. Зазначене характеризується ти м, що інститути, які нібито гаранту-
ють верховенство права, при збереженні формальної о болонки або руйнуються зсере-
дини, або навіть трансформуються в свою протилежніс ть. Вплив саме таких «підривних
інститутів» і обумовлює у більшості випадків негати вні ефекти у практиці підприємництва.

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

36 Водночас, необхідно зазначити, що в Україні після 1 991 року політичні та інституційні
обмеження влади зорієнтувалися на модель «монополіс та». Ця ситуація дозволяє прези-
денту (керівнику країни) та його адміністрації (офі су) сконцентрувати владу з наданням
таких можливостей: моніторингу та покарання чиновни ків державно-бюрократичного апа-
рату, які своїм способом дій відійшли від рамок, ок реслених керівництвом країни, а також
мати можливості щодо призначення своїх ставлеників на усі найважливіші посади по усій
вертикалі управлінської ієрархії.
У термінах інституціоналізму таку ситуацію визначаю ть як «поліцейський патруль»,
тобто імплантацію в інституційне середовище інститу тів, призначених для виявлення й
оповіщення можновладців, що безпосередньо пов’язані  з правоохоронними органами, про
порушення підлеглими окресленої поведінки. Менш фор малізованим, але потенційно
більш цінним для клептократичних економік є впровад ження в інституційне середовище
інститутів «пожежної сигналізації», а саме: інститу ційних механізмів (правил та процедур),
що дозволяють правлячій клептократичних групі мати доступ до конфіденційної інформа-
ції та адміністративних важелів ухвалення рішень, з окрема щодо функціонування підпри-
ємництва. Усе означене надає потенційні можливості бюрократичному керівництву країни
мати вагомий вплив на судову гілку влади та оскаржу вати небажані рішення адміністра-
тивних органів і судів.
У той самий час, для клептократичною режиму особлив о важливим є те, що пере-
важна більшість національних та іноземних фірм змуш ені знаходити безпосередні або об-
хідні корупційні комунікації з високопоставленими ч иновниками для захисту бізнесу, своїх
прав власності, а також отримання необхідної бізнес -інформації. Це також надає шанс
фірмам, що зіткнулися з проблемами упереджених дій з боку бюрократичних інституцій,
використовувати привілейовані зв’язки і безпосередн ьо чи опосередковано донести свої
апеляції до можновладців. За таких умов жодний із т ак званих антикорупційних заходів
апріорі не здатний усунути корупцію як системне яви ще. Зазначене пояснюється й тим, що
клептократичний режим в принципі орієнтується лише на корисливі інтереси чиновників і
дозволяє поширюватися корупційним чинникам лише з у рахуванням встановлених ними
самими обмежень. Безсумнівно, що така клептократичн а система є «непрозорою» і інвес-
тиційно непривабливою, хоча здатна функціонувати до сить ефективно й тривалий період
часу для того, щоб задовольнити обмежену кількість корупційно обраних інвесторів.
Необхідно визнати, що в Україні й досі не задіяна о сновна місія у сфері формування
конкурентно-інноваційної інституційної системи, яка  повинна забезпечити ефективну
взаємодію держави, бізнесу й суспільства (Пустовійт  та ін., 2020). У цьому процесі на
першочергову увагу заслуговує становлення відповідн ого інституційного середовища, яке
початково визначає той чи інший вектор інституційно ї траєкторії розвитку країни і пере-
важно впливає на функціонування підприємництва.
У той самий час, регулюючи економічні відносини, ке рівництво країни також фіксує
механізми, що забезпечують дотримання формальних ін ститутів, визначає і переформа-
тує межі господарської діяльності, легалізує певні владні повноваження та накладає санк-
ції на порушників формальних інститутів. При цьому важливо врахувати дві позиції. Пер-
ша – держава повинна форматувати такі «правила гри»  для бізнесу та суспільства, які не
провокують фірми і домогосподарства їх порушувати. Друга – безальтернативність реалі-
зації санкцій набагато важливіша, ніж міра покаранн я за невиконання приписів формаль-
них інститутів. Тобто у цьому випадку наголошуємо н а невідворотності покарання, незва-

КЕЙС ДО РОЗДІЛУ : СПЕЦИФІКА ІНСТИТУЦІЙНОГО СЕРЕДОВИЩА ПІДПРИЄМНИЦТВА В  УКРАЇНІ

37 жаючи на неформальні, найчастіше – корупційні, взає мозв’язки представників інституцій
влади та суб’єктів підприємницької діяльності, коли  формальні інституційні обмеження
змінюються на неформальні. Тому дотримання вимог од ного з фундаментальних інститу-
тів конкурентної економіки – рівність перед законом  – є необхідною умовою формування й
коригування інституційного підприємницького середов ища в Україні.
Разом із тим можна стверджувати, що якість інституц ійного середовища підприєм-
ництва, яке вимірюється інтегрованим показником інс титуційних чинників, є ключовою по-
передньою умовою сталого економічного розвитку і ди наміки зростання ВВП. Стабільні й
ефективні інститути скорочують невизначеність орган ізації бізнесу, зменшують трансак-
ційні витрати і тим самим сприяють залученню інвест ицій та запровадженню інновацій в
економіку країни.

Література
1. Пустовійт Р. Ф. Інституціональні фактори клепток ратичної економіки. Економіка України .
2015. № 12. С. 26–38.
2. Пустовійт Р. Ф., Куклін О. В. Вплив інституціона льних факторів і ризиків політичної неста-
більності на економіку держави. Економіка України . 2020. № 2. С. 24–44.
3. Lauth H.-J. Informal Institutions and Democracy.  Democratization . 2000. Vol. 7, Is. 4. Р. 21–50.

економіці, їх розвиток , тобто перехід від одного рівно-
важного стану в інший. Шумпетер вважав, що підприєм ницька діяльність лежить в
основі будь-якого розвитку, сприяє переходу економі ки з одного рівноважного
стану в інший. Відмінною ознакою підприємця автор в важав здійснення ним нових
функцій: виготовлення нового блага, удосконалення і снуючих благ, зміна структури
сфери діяльності.
Шумпетер, по суті, вперше в західній економічній на уці розглянув підприємця
як суб’єкта соціального самостійного аналізу. Із не стійкого соціального феномена
шумпетеріанский «підприємець» в другій половині XX століття перетворився на
одну з центральних фігур господарської діяльності.
По-новому цю проблему розглядав англійський економі ст, лауреат Нобелівсь-
кої премії з економіки 1974 р. М. Ф. Хайєк. На його  думку, суть підприємництва – це
пошук та вивчення нових економічних можливостей, ха рактеристика поведінки, а
не вид діяльності.

Узагальнюючи наукові погляди на сутність підприємни цтва і на роль
підприємця в контексті історичної еволюції, можна к онстатувати, що під-
приємець – це активний суб’єкт пошуку і реалізації нових можливостей у
генеруванні та освоєнні новаторських ідей, розробле нні нових продуктів і

РОЗДІЛ  1. ВСТУП ДО БІЗНЕСУ

13 технологій, здійсненні інновацій та оволодінні перс пективними факторами
економічного розвитку.
Підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на влас-
ний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господа-
рювання (підприємцями) з метою досягнення економічн их та соціальних
результатів й одержання прибутку. Підприємництво як  економічний фено-
мен є категорією бізнесу. Підприємництво – динамічн ий, активний еле-
мент бізнесу, що являє собою самостійну діяльність,  здійснювану під свою
майнову відповідальність громадянами, об’єднаннями громадян із вироб-
ництва продукції, виконання робіт і надання послуг з метою отримання
прибутку. Підприємництво включає в оборот свого суб ’єкта – підприємця,
а не всіх учасників ринку (Мацібора та ін., 2008). У господарській практиці
«підприємництво» та «бізнес» часто ототожнюють.

Американське за походженням слово «бізнес» (від фор ми «busy» – «зайнятий») із
часу свого виникнення знайшло у всіх англомовних кр аїнах (перш за все в США)
безліч родинних, але неоднакових за змістом значень : професія, заняття, справа,
підприємництво; угоди; ділові кола; ділове життя; к омпанії або джерело заробітку
(Современный, 1995).

Бізнес  – поняття більш широке, ніж підприємництво. Воно о хоплює
всі відносини, що виникають між учасниками ринкової  економіки, вклю-
чаючи не лише підприємців, але і споживачів, найман их працівників, дер-
жавні структури.
Елементи системи бізнесу подані на рис. 1.1.

Рисунок 1.1 – Елементи системи бізнесу

Діловий інтерес держави відображає потребу в здійсн енні пріоритет-
них загальнодержавних науково-технічних, науково-ви робничих та інших
програм, які можуть бути корисними державі і суспіл ьству. Держава сти-  Елементи системи
бізнесу  підприємницький
трудовий  державний  споживчий

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

14 мулює (заохочує) підприємницькі фірми брати участь у цих програмах, а
саме має можливість реалізовувати їх.
Основою державного бізнесу є державна власність на засоби вироб-
ництва, інформацію, продукти інтелектуальної праці,  цінні папери, гро-
шові ресурси.
Трудовий бізнес – це бізнес людей, що працюють за н аймом. Ділова
зацікавленість найманих працівників – отримання дох оду – реалізується за
допомогою роботи в підприємницькій фірмі.
Основою трудового бізнесу є приватна власність на р обочу силу.
Споживчий бізнес – це бізнес, що здійснюється усіма громадянами і
відображає загальну участь людей у системі ділових відносин. Споживчий
бізнес відображає зацікавленість людей у кінцевому результаті вироб-
ництва і безпосередньо спрямований на пошук кращих умов отримання
цих результатів.
Учасниками споживчого бізнесу є підприємці як спожи вачі продукції
інших фірм.
Діловий інтерес споживачів  – придбання товарів і послуг – реалізу-
ється через встановлення контактів з виробниками і продавцями продукції
(послуг) на основі самостійного пошуку контрагентів  за принципом мак-
симізації вигоди.
Для підприємців вигоду становить прибуток (у грошово му вира-
женні), для споживачів – товар (послуга), який найб ільше задовольняє їхні
потреби.
Основою споживчого бізнесу є приватна власність на предмети спо-
живання і послуги.
Підприємницький бізнес реалізується через виробницт во і продаж
продукції (виконання робіт та послуг). Основою підп риємницького бізнесу
є приватна власність на засоби виробництва (Економі ка, 2012). Суть під-
приємницького бізнесу розглянемо через його функції  та умови.

1.2 Функції та умови підприємницького бізнесу
Сутність бізнесу  більш глибоко розкривається через його основні
функції – інноваційну (творчу), ресурсну, організац ійну, стимулювальну
(мотиваційну) (рис. 1.2).
Інноваційна (творча) функція бізнесу полягає у сприянні генерув анню
та реалізації нових комерційних ідей, у здійсненні техніко-економічних,
наукових розробок, проєктів, пов’язаних із господар ським ризиком.
Ресурсна функція  бізнесу передбачає мобілізацію на добровільних за-
садах матеріальних, фінансових, трудових, інформаці йних, інтелектуаль-
них та інших ресурсів.

РОЗДІЛ  1. ВСТУП ДО БІЗНЕСУ

15
Рисунок 1.2 – Основні функції бізнесу

Організаційна функція  бізнесу полягає у безпосередній організації ви-
робництва, збуту, реклами та ін. Зводиться до поєдн ання ресурсів в опти-
мальних пропорціях, здійснення контролю за їх викор истанням.
Стимулювальна (мотиваційна) функція бізнесу зводиться до форму-
вання стимулювального (мотиваційного) механізму ефе ктивного викорис-
тання ресурсів з урахуванням досягнень науки, техні ки, управління й орга-
нізації виробництва, а також до максимального задов олення потреб спожи-
вача.
Економічною основою бізнесу  є приватна власність. Власність – це
відносини, що складаються між суб’єктами власності щодо привласнення
засобів виробництва та результатів праці.

Історія не знає прикладів переходу до ринкової екон оміки без опори на приватну
власність. Відомо, що такі форми власності, як коле ктивна, кооперативна, акціо-
нерна, пайова, історично виникли в результаті розви тку приватної власності,
вийшли з неї, прийшли їй на зміну. Те саме можна ск азати і про державну влас-
ність. Ця форма повинна коригувати розвиток приватн ої власності, ліквідувати
властиві їй суперечності, а у разі потреби – через раціоналізацію – знову поверта-
тися в приватну власність. Яскравий приклад – це ре форми М. Тетчер у Великоб-
ританії.

Відносини власності на засоби виробництва покладені  в основу всіх
виробничих відносин будь-якої економічної системи го сподарювання. Ос-
новою відносин власності є відносини привласнення з асобів виробництва
та його результатів, що охоплюють володіння, розпор ядження та користу-
вання. Таким чином, приватна власність є економічно ю основою підпри-Інноваційна (творча)  –
генерування та реалізація нової
комерційної ідеї Ресурсна – мобілізація
матеріальних, фінансових,
трудових, інформаційних ресурсів
ФУНКЦІЇ БІЗНЕСУ
Організаційна  – реєстрація
підприємства, організація
виробництва, збуту, реклами та ін. Стимулю вальна  (мотиваційна)  –
формування мотиваційного
механізму ефективної та корисної
праці

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

16 ємництва і розкриває простір для його функціонуванн я і розвитку (Варна-
лій, 2002).
Передумовою розвитку бізнесу є економічна свобода с уб’єктів госпо-
дарювання. Вона являє собою свободу господарської д іяльності, торгівлі,
землекористування, співпраці та ін. Економічна своб ода однаково важлива
як для підприємця, так і для споживача, оскільки ст ворює середовище для
творчої діяльності особистості, сприяє реалізації п ідприємницької ініціа-
тиви.
Ринковий механізм господарювання об’єктивно передба чає свободу
господарювання. Складовими економічної свободи є: е кономічна самос-
тійність, економічна відповідальність, економічна р івноправність.
Економічна самостійність  полягає в наявності у підприємця права
на власність, права на самостійний вибір форми влас ності, форми господа-
рювання, на самостійне планування своєї фінансово-г осподарської діяль-
ності, вільне розпорядження прибутком, самостійний вибір ресурсів,
постачальників та споживачів виробленої продукції, встановлення різних
форм, систем і, що є головним, розмірів оплати прац і.
Економічна відповідальність полягає у відповідальності підприємця
своїм майном за результати господарювання: продукці єю (послугами), що
підлягають реалізації на ринку, та прибутком, що за лишається в розпоря-
дженні підприємця після виплати платежів, встановле них законодавством.
Невиконання договірних зобов’язань за термінами і я кістю повинно пок-
риватися штрафними санкціями, що передбачають не ли ше прямі збитки, а
й упущену вигоду. За завдану шкоду і збитки підприє мець несе майнову та
інші види відповідальності, встановлені законом.
Економічна рівноправність. Мова йде про однакові умови для будь-
якої господарської діяльності незалежно від форми в ласності та форми
господарювання. Під рівними економічними умовами ма ють на увазі
однакові для всіх механізми ціноутворення, оподатку вання, розподілу
прибутку, інвестиційної та кредитної політики, держ авного замовлення та
ін. Держава повинна гарантувати всім підприємцям не залежно від обраних
форм підприємницької діяльності рівні права, створю вати рівні
можливості для доступу до матеріально-технічних, фі нансових, трудових,
інформаційних, природних та інших ресурсів. Необхід но зазначити, що
деякі сфери діяльності або організаційні форми мают ь (або можуть мати)
певні пільги. Так, певні пільги в оподаткуванні маю ть суб’єкти малого
підприємництва (Варналій, 2002).
Умови та принципи бізнесу. Для ефективного і стабільного розвитку
підприємницького бізнесу необхідно створити певний комплекс умов в
усіх сферах суспільного життя: економіці, праві, по літиці та ін.
В економічній сфері найважливішими умовами є:

РОЗДІЛ  1. ВСТУП ДО БІЗНЕСУ

17 1) реальний плюралізм форм власності, тобто наявність різних типів
та форм власності, що визнані чинним законодавством  рівноправними і
можуть конкурувати між собою в боротьбі за ринки зб уту, сфери вкла-
дення капіталу та ін.;
2) розвинена інфраструктура підтримки підприємництва ( консульта-
ційні центри з питань управління підприємствами, ку рси та школи підго-
товки підприємців, інноваційні центри й ін.);
3) стабільна, науково обґрунтована економічна політика  держави,
зокрема політика підтримки підприємництва;
4) державне регулювання економіки, передусім за допомо гою еконо-
мічних важелів;
5) раціональна економічна, зовнішньоекономічна політик а, зокрема
продумана політика протекціонізму, захист вітчизнян ого товаровиробника.
У сфері права основними умовами підприємницької дія льності є:
1) ефективна і стабільна законодавча база з підприємни цтва;
2) розвинене антимонопольне законодавство і наявність достатніх
механізмів його реалізації;
3) ефективна система захисту інтелектуальної власності  (винаходів,
патентів, ліцензій та ін.);
4) проста процедура реєстрації підприємств, скорочення  форм звіт-
ності та контролю за їх діяльністю, відсутність хаб арництва та свавілля у
цій діяльності;
5) пільгове податкове законодавство.
Важливими умовами підприємницького бізнесу в інших сферах є:
стабільна політична ситуація; позитивна громадська д умка про діяльність
підприємців; належний рівень культури підприємництв а (тобто етики
ділових відносин, духовних цінностей суспільства у цій сфері та ін.) (Мо-
черний та ін., 2001).
За наявності наведених умов бізнес формується згідн о з такими прин-
ципами:
• вільний вибір видів діяльності, не заборонених чинн им законо-
давством (окремі види діяльності можуть здійснювати ся лише державними
підприємствами та організаціями, а деякі – лише на підставі спеціального
дозволу (ліцензії));
• залучення на добровільних засадах до заняття підпри ємницькою
діяльністю майна та коштів юридичних осіб і громадян ;
• самостійне формування програми діяльності;
• самостійний вибір постачальників та споживачів прод укції, що ви-
робляється;
• самостійне встановлення цін відповідно до законодав ства;
• вільний найм працівників;

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

18 • залучення і використання матеріально-технічних, фін ансових, тру-
дових, природних та інших ресурсів, використання як их не заборонено або
не обмежено законодавством;
• вільне розпорядження прибутком, що залишається післ я всіх пла-
тежів, встановлених законодавством;
• самостійне здійснення підприємцем – юридичною особо ю зовніш-
ньоекономічної діяльності;
• використання будь-яким підприємцем належної йому час тки ва-
лютної виручки на свій розсуд (Економіка, 2012).
На рис. 1.3 зображена роль бізнесу у формуванні ефе ктивної системи
господарювання.

Рисунок 1.3 – Роль бізнесу у формуванні ефективної системи
господарювання

Рушійні сили бізнесу.  Важливими рушійними силами підприєм-
ництва є:
• протиріччя. Бізнес відображає сформовані в суспільстві відно-
сини, джерелом розвитку яких є внутрішні суперечнос ті способу вироб-
ництва. Як відомо, протиріччя – рушійна сила будь-як ого розвитку,
зокрема і бізнесу. Протиріччя між продуктивними сил ами і виробничими
відносинами є найбільш загальним в економічній сист емі суспільства і під-
приємництва, які охоплюють цілу систему суперечност ей, що виникають
між різними їх елементами (між виробництвом і спожи ванням, зростанням
потреб і можливістю їх задоволення, між різними фор мами власності, ін-БІЗНЕС Створює ко нкурентне середовище і стає каталізатором
економічного розвитку суспільства
Є дієвим важелем для ефективних структурних змін у системі
господарювання
Сприяє ефективному використанню інвестиційних,
матеріальних і нематеріальних ресурсів
Забезпечує належн у мотивацію високопродуктивної
праці

РОЗДІЛ  1. ВСТУП ДО БІЗНЕСУ

19 тересами, попитом та пропозицією, технікою і технол огією, робочою си-
лою і засобами виробництва);
● ділова творчість людини . Бізнес – це соціально-економічна і ді-
лова творчість людини. Саме в самій людині, в її вл асній ініціативі, енергії,
активності, відповідальності, порядності, виняткові й працьовитості закла-
дені рушійні сили бізнесу. Прагнення людини реалізу вати свої ідеї, вина-
ходи, проявити себе, задовольнити своє здорове чест олюбство, залишити
після себе слід на землі спонукають її до підприємн ицької діяльності;
● ризик . Історія розвитку підприємництва показує, що без р изику
бізнесу не буває. Ризик притаманний властивий лише людині. Це інтуїція,
гра, обґрунтований розрахунок, змагання у конкурентн ій боротьбі. Це ра-
дість перемоги розуму і розрахунків або гіркота пор азки і прорахунків, але
те й інше стимулює бізнес. Одних ризик надихає, інш их – загартовує, але
виграє, як правило, суспільне виробництво, оскільки неухильно створю-
ється багатство для людей і суспільства;
● потреби й інтереси підприємців. Ці потреби різноманітні. Одні
бізнесмени займаються підприємницькою діяльністю дл я того, щоб реалі-
зувати власну мету, отримати задоволення від своєї роботи, від застосу-
вання своїх знань та здібностей, що є ознакою еконо мічної свободи.

Так, у результаті опитування дрібних компаній Велик обританії з’ясувалося, що
майже 80 % підприємців головними стимулами своєї ді яльності вважають можли-
вість відчути себе незалежними і мати задоволення в ід власної роботи (Мочерний
та ін., 2001).

Інші бізнесмени прагнуть до самозбагачення, до макс имальних при-
бутків. Треті – намагаються реалізувати свої ідеї, винаходи та ін. В історії
суспільства і передусім у рамках економічної систем и ніщо не відбува-
ється без свідомого наміру, без бажаної мети;
• прагнення бізнесу задовольнити суспільні потреби , зокрема пот-
реби споживачів. Ця мета хоча і є похідною від макс имального збільшення
прибутку, але відіграє порівняно самостійну роль се ред стимулів підпри-
ємницької діяльності, отже, рушійних сил бізнесу. П отреби мають здат-
ність випереджати рівень виробництва. Це пояснюєтьс я тим, що розвиток
суспільства, отже, і бізнесу викликає такі потреби,  які не можуть бути  за-
доволені наявними продуктивними силами. Зростання ц их потреб наштов-
хується на обмеженість можливостей їх задоволення, що зумовлює пот-
ребу в нових продуктивних силах (технології, техніц і, впровадженні нових
професій та ін.). Таким чином, потреби є рушійною с илою як суспільства в
цілому, так і бізнесу зокрема(Варналій, 2002);
• економічний інтерес –  це форма реалізації потреби, користі, ви-
годи, що досягаються в процесі реалізації економічн их відносин. Якщо

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

20 економічні відносини не реалізують економічних інте ресів, підприємства
намагаються досягти своєї вигоди поза діючими еконо мічними відноси-
нами (порушують закони, розвивають тіньову економік у та ін.);
• система стимулів –  надзвичайно важлива характеристика сис-
теми бізнесу. Очікування винагороди є рушійною сило ю бізнесу, стимулює
підприємців виробляти більше, а роботодавців – витр ачати ресурси раціо-
нально. Стимули, виконуючи свою роль у підприємниць кому бізнесі, ма-
ють різний вплив на ставлення людей до праці. Так, матеріальні стимули
спонукають до праці в надії на винагороду, духовні – на суспільне ви-
знання, соціальні – на кращі умови. Однак, незважаю чи на різні способи
впливу на суб’єкти підприємництва, всі стимули вико нують одну функ-
цію – активізують підприємницьку діяльність. Саме в  умовах бізнесу у
людини з’являється можливість створити власну справ у, зайнятися тією
діяльністю, яка їй подобається, в якій вона може ре алізувати власні ідеї,
інтереси, потреби,
• економічна конкуренція –  це суперництво, боротьба за досяг-
нення кращих результатів, економічна боротьба між ф ірмами за найбільш
вигідні умови виробництва і збуту товарів. Економіч на конкуренція – це
суперництво між підприємцями щодо задоволення власн их інтересів,
пов’язаних із реалізацією продукції, виконанням роб іт, наданням послуг
одним і тим самим споживачам. У своєму прагненні до  задоволення потреб
споживачів бізнес реалізує власний економічний інте рес, лише борючись
за споживача, намагаючись виштовхнути свого суперни ка зі сфери вироб-
ництва. Конкуренція є об’єктивною закономірністю ро звитку бізнесу, важ-
ливою передумовою впорядкування цін, сприяє витісне нню з виробництва
неефективних підприємств, раціональному перегрупува нню ресурсів, за-
хищає споживача від диктату виробників (Варналій, 2 002);
• тип економічної системи . Її ознака – це економічна демократія і
економічна свобода, що зумовлюють «дух» бізнесу. Та к, «духом» еконо-
мічної активності капіталізму називають прагнення д о найвищого при-
бутку;
• стабільна й ефективна політика держави, спрямована н а підт-
римку бізнесу . Здійснюється шляхом надання податкових пільг, кре дитів,
субсидій, звільнення новостворених підприємств у пе рші роки від податків
та ін. (Мочерний та ін., 2001).
Культура бізнесу  – це система правил і норм діяльності, звичаїв і т ра-
дицій, різних інтересів, особливостей поведінки пра цівників даного під-
приємства, стилю управління, задоволеність працівни ків умовами праці,
рівень співпраці і перспективи розвитку.
Таким чином, культура організації підприємницького бізнесу визначає
клімат, стиль взаємин, цінності підприємства. Вона не лише забезпечує ви-

РОЗДІЛ  1. ВСТУП ДО БІЗНЕСУ

21 сокий престиж підприємства, а й сприяє підвищенню е фективності вироб-
ництва, поліпшенню якості товарів і послуг, отже, з більшенню доходів.
Культура бізнесу  передбачає вміння так організовувати його вироб-
ничу і комерційну діяльність, щоб успіхи в бізнесі поєднувалися зі ство-
ренням умов, за яких працівники максимально були б задоволені роботою.
Основними факторами , що впливають на культуру бізнесу, є:
• мета підприємства;
• його система цінностей та ідей;
• прийняті на підприємстві стандарти і правила.
Рівень культури підприємства визначається такими по казниками:
• рівнем культури праці;
• рівнем культури управління;
• рівнем культури діяльності.
Рівень культури праці –  відповідність засобів, способів та норм пове-
дінки, властивих певній групі людей, які займаються  спільною трудовою
діяльністю, рівню розвитку суспільства. Цей аспект культури бізнесу є
системою правил та норм діяльності, звичаїв і тради цій, індивідуальних і
загальних інтересів, особливостей поведінки працівн иків даної організації,
стилю керівництва, задоволеності працівників умовам и праці, згуртова-
ності трудового колективу, рівня співпраці. Критері ями рівня культури
праці є: зміст праці, технічна оснащеність робочого  місця, організаційні
форми трудового процесу, рівень освіти та професійн ої підготовки, життє-
вий досвід, моральні позиції.
Рівень культури управління  визначається здатністю управлінського
органу ефективно і далекоглядно впливати на всі сто рони діяльності під-
приємства за допомогою прогресивної техніки і техно логії, високого куль-
турно-технічного рівня персоналу, а також на основі  наукової організації
праці і виробництва.
Рівень культури діяльності –  характеристика рівня прогресивності
застосовуваних техніки і технології за період викор истання, а також про-
дукції, що виробляється, та її відповідності рівню розвитку суспільства.
Високий рівень культури може допомогти підприємству  успішно працю-
вати, а низький – перешкоджає нормальній реалізації  його ділової пове-
дінки.
Елементи бізнес-культури:
• законність;
• виконання зобов’язань та обов’язків, що виходять з правових ак-
тів, договірних відносин і здійснюваних законних уг од, із традицій діло-
вого спілкування, що проявляються в заподіянні майн ової чи моральної
шкоди партнерам, конкурентам, споживачам, найманим працівникам;

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

22 • чесність по відношенню до суб’єктів бізнесу, спожив ачів, партне-
рів, держави – це дійсно основна ознака культури пі дприємництва (Еконо-
міка, 2012).
Культура бізнесу  як прояв правових та етичних критеріїв охоплює
відносини: з державою, зі споживачами, з партнерами , з конкурентами, це
також дотримання діючих чинних правових актів, стан дартів, правил,
норм, що прямо чи опосередковано впливають на розви ток підприємниц-
тва (Донець та ін., 2006).

1.3 Організація бізнесу
Бізнес може здійснюватися як у державному, так і в приватному сек-
торі економіки, відповідно до цього розрізняють дер жавний і приватний
бізнес.
Кожна з цих форм бізнесу має відмітні ознаки, але о сновні принципи
їх здійснення багато в чому збігаються. І в тому, і  в іншому випадку здійс-
нення такої діяльності припускає ініціативність, ві дповідальність, іннова-
ційний підхід, прагнення до максимізації прибутку ( Підприємництво,
2018).
Після того, як знайдений для себе найбільш перспект ивний бізнес, не-
обхідно прийняти рішення про форму власності. Можна  вибрати індивіду-
альну приватну фірму, товариство або корпорацію зал ежно від своїх пот-
реб, а також від переваг та недоліків цих форм (таб л. 1.1).

Таблиця 1.1 – Переваги та недоліки форм власності
Форма
власності Перевага Недолік
1 2 3
Індивідуальна
приватна
фірма Простота створення і ліквідації. Обмежені можливост і отримання
великих прибутків.
Контрольованість і свобода. Обмеженість фінансових ресурсів.
Конфіденційність. Залежність від управлінських на-
вичок власників.
Податкові пільги Необмежена відповідальність.
«Тривалість життя» фірми, обме-
жена волею власника або тривалі-
стю його життя
Товариство Простота створення. Необмежена відповідальність го-
ловних партнерів.
Податкові пільги. Імовірність особистого конфлікту
між партнерами.

РОЗДІЛ  1. ВСТУП ДО БІЗНЕСУ

23 Продовження табл. 1.1
1 2 3
Можливість для висококваліфі-
кованих працівників стати парт-
нерами фірми. Потенційна небезпека конкуренції
між найманими працівниками за
статус партнера.
Права юридичної особи при су-
довому розгляді. Недостатньо чітке розмежування
відповідальності в управлінні.
Розширення джерел фінансу-
вання та кредитування. Труднощі ліквідації.
Можливість продовжувати
справу незалежно від зміни вла-
сників Вимога гласності
Корпорація Обмежена відповідальність
акціонерів (власників). Великі витрати на створення і
ліквідацію.
Ліквідність фінансових коштів. Високі ставки податк ів
Необмежена «тривалість життя»

Оптимальна форма бізнесу залежить від ряду обставин , пов’язаних з
особистим фінансовим становищем; типу підприємства;  кількості служ-
бовців; ситуації з податками. З цього приводу доціл ьно порадитися з адво-
катом і бухгалтером, які спеціалізуються в цій сфер і. Незалежно від форми
власності – нехай це індивідуальна приватна фірма, товариство або корпо-
рація, необхідно отримати різні ліцензії та дозволи .
Ліцензуванню підприємницької діяльності підлягають лише ті види
підприємницької діяльності, що безпосередньо вплива ють на здоров’я лю-
дини, довкілля та безпеку держави.
Ліцензія – це документ державного зразка, що засвідчує право л іцен-
зіата на провадження зазначеного в ньому виду госпо дарської діяльності
протягом певного терміну за умови виконання ліцензі йних умов.
Ліцензіат  – це суб’єкт господарювання, який отримав ліцензію  на
проведення певного виду господарської діяльності, щ о підлягає ліцензу-
ванню.
Для здійснення підприємницької діяльності, що ліцен зується, необ-
хідно отримати відповідну ліцензію і дотримуватися певних умов та пра-
вил здійснення даного виду діяльності (ліцензійні у мови).
Деякі види діяльності здійснюються відповідно до пр идбаних патен-
тів.
Патент  – це державне свідоцтво, що засвідчує право суб’єк та під-
приємницької діяльності або його структурного (відо кремленого) під-
розділу займатися певними видами підприємницької ді яльності (Підпри-
ємництво, 2018).

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

24 З 2019 року в Україні стало можливим зареєструвати товариство з об-
меженою відповідальністю онлайн завдяки новій елект ронній послузі.
Через персональний кабінет «Онлайн будинку юстиції»  можна по-
дати документи на державну реєстрацію:
• товариства з обмеженою відповідальністю, що здійсню є діяльність
на підставі модельного статуту;
• заяви на державну реєстрацію створення юридичної ос оби;
• заяви про державну реєстрацію переходу юридичної ос оби на
діяльність на підставі модельного статуту;
• модельного статуту, сформованого шляхом обрання від повідних
положень модельного статуту, затвердженого Постанов ою Кабінету
Міністрів України від 27.03.2019 № 367 «Деякі питан ня дерегуляції госпо-
дарської діяльності»;
• рішення засновників товариства з обмеженою відповід альністю
про створення юридичної особи;
• рішення уповноваженого органу управління юридичної особи про
перехід на діяльність на підставі модельного статут у.
Електронна послуга, що дозволяє зареєструвати грома дську органі-
зацію зі статусом юридичної особи, забезпечує:
• формування заяви в електронній формі через персонал ьний кабі-
нет заявника;
• додання до заяви, що склалася в електронній формі, оригіналів
електронних документів для державної реєстрації.
Новація доступна на порталі «Онлайн будинку юстиції » та веб-пор-
талі Кабінету Міністрів України в розділі «Електрон ні послуги». Одно-
часно можна подати заяву для застосування спрощеної  системи оподатку-
вання та реєстрації платником податку на додану вар тість (ПДВ). Діючі
ТОВ, що працюють на підставі власної редакції устан овчих документів,
отримують можливість дистанційно перейти на модельн ий статут без не-
обхідності відвідувати центри надання адміністратив них послуг або
суб’єктів державної реєстрації особисто (Реєстрацій ні, 2019).
Припинення підприємницької діяльності.  Припинення діяльності
підприємства відбувається шляхом його ліквідації та  реорганізації.
Реорганізація підприємства  – процес перетворення, перебудови ор-
ганізаційної структури та управління підприємством при збереженні його
виробничого потенціалу, зокрема основних фондів.
Формами реорганізації є злиття, приєднання, поділ, виділення та пере-
творення підприємств.
Ліквідація підприємства може здійснюватися добровільно (ліквід а-
ційною комісією, утвореною власником або уповноваже ним ним органом,
призначеним ліквідаційною організацією) і примусово  (комісією, призна-
ченою судом або відповідним державним органом). Лік відація та реоргані-

РОЗДІЛ  1. ВСТУП ДО БІЗНЕСУ

25 зація підприємства відбуваються за рішенням власник а та за участю тру-
дового колективу.

Основними причинами ліквідації підприємства є:
1) його банкрутство, тобто нездатність платити за с воїми зобов’язаннями, а та-
кож повернути наявні борги. Конкретними причинами б анкрутства підприємств є їх
низька конкурентоспроможність, надмірні витрати вир обництва та обігу, нестача
оборотних коштів, високі відсотки за кредит, погірше ння економічної кон’юнктури й
ін.;
2) закінчення терміну, на який підприємство створюв алося, або після досяг-
нення мети, поставленої суб’єктами підприємницької діяльності під час його органі-
зації;
3) прийняття рішення про заборону діяльності підпри ємства через невиконання
умов, встановлених законодавством, якщо в передбаче ний рішенням строк не за-
безпечено дотримання цих умов або не змінений вид д іяльності;
4) систематичне і грубе порушення чинного законодав ства.

У разі певної реорганізації підприємства чинним зак онодавством пе-
редбачено такий розподіл діяльності:
1) при злитті кількох підприємств усі майнові права та  обов’язки
кожного з них переходять до новоствореного підприєм ства;
2) при приєднанні одного підприємства до іншого усі ма йнові права
та обов’язки приєднаного підприємства переходять до  іншого;
3) при поділі підприємства до новостворених підприємст в перехо-
дять за роздільним актом (балансом) у відповідних п ропорціях майнові
права та обов’язки;
4) при виділенні з підприємства одного або кількох нов их підпри-
ємств до кожного з них переходять за роздільним акт ом у відповідних
пропорціях майнові права та обов’язки;
5) при перетворенні одного підприємства на інше до нов оствореного
підприємства переходять усі права та обов’язки.
Механізм ліквідації  підприємства такий:
1) власник, суд або орган, уповноважений створювати пі дприємства,
який прийняв рішення про ліквідацію цього підприємс тва, встановлює по-
рядок і строки проведення його ліквідації, а також терміни для висунення
претензій кредиторів. Цей термін не може бути менши м від двох місяців із
моменту оголошення про ліквідацію;
2) ліквідаційна комісія або інший орган, що проводить ліквідацію
підприємства, розміщує в офіційній пресі за місцем знаходження підпри-
ємства повідомлення про його ліквідацію, порядок і термін висунення кре-
диторами претензій;

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

26 3) у першочерговому порядку задовольняються борги пере д бюдже-
тами і компенсуються витрати на відновлення природн ого середовища,
якому могло завдати шкоди ліквідоване підприємство;
4) ліквідаційна комісія проводить відповідну роботу зі  стягнення
дебіторської заборгованості підприємству і виявленн я претензій кредито-
рів із повідомленням їх про ліквідацію підприємства ;
5) ліквідаційна комісія або орган, що проводить ліквід ацію, оцінює
наявне майно підприємства і розраховується з кредит орами, складає лікві-
даційний баланс та подає його власнику або органу, що призначив цю ко-
місію;
6) внесок кожного члена трудового колективу видають йо му в гро-
шовій формі або цінними паперами після задоволення претензій кредиторів.

1.4 Інституційне середовище підприємництва в Україні
Інститути  (в інституціональній економіці ) – це розроблені й ухва-
лені формальні (конституції, закони, кодекси) та не формальні правила
(угоди, добровільно прийняті норми поведінки), а та кож чинники примусу
щодо їх виконання (санкції), що структурують взаємо дії між суб’єктами
економічної діяльності. Інститути визначають «прави ла гри» людського
співіснування. «Гравцями» в інституційному середови щі є організації
(фірми, домогосподарства тощо), під якими розуміють  групи людей,
об’єднаних прагненнями для досягнення певної мети.
У свою чергу , інституційне середовище  являє собою сукупність
фундаментальних, політичних, соціальних та юридични х правил, що регу-
люють сферу економічної діяльності, підґрунтям якої  є визначені права
власності.
Якщо конкретизувати інституційне середовище підприємництва, то
під зазначеним розуміють систему норм та правил, сф ормовану у госпо-
дарській сфері і загальновизнану суспільством, а са ме: формальні і нефор-
мальні інститути, що супроводжують підприємницький процес.
Бізнес також зорієнтований на ухвалення  інституційних угод як ме-
ханізм управління транзакціями (контрактами) у межа х функціонуючого
інституційного середовища. Таким чином, підприємниц ька діяльність ре-
гулюється визнаними суспільством та бізнесом нормам и і виокремлюється
від інших сфер економічної діяльності відповідними правилами, що мате-
ріалізуються в контрактних угодах і під які формуєт ься необхідне правове
підґрунтя.
Також підкреслимо , що підприємництво здійснюється в умовах  ін-
ституційної динаміки  – безперервного соціально-політичного й еконо-
мічного процесів у реальному часі, що інтегрують за гальновизнані сус-

Сутність, функції, суб’єкти та об’єкти ринку
Характеристика структури ринку
Характеристика продукції
Якість продукції як економічна категорія і її оціню вання
Управління якістю продукції

2.1 Сутність, функції, суб’єкти та об’єкти ринку
Роль ринку в системі товарного виробництва складно переоцінити.
Вона зводиться передусім до виявлення оптимального рішення проблем
«що», «як» і «для кого» виробляти; забезпечення рів новаги попиту та про-
позиції і збалансованого розвитку економіки; дифере нціації товаровироб-
ників з точки зору ефективності їх діяльності.
Поняття ринку . Ринок – центральна категорія товарно-грошових від –
носин економіки. Ринок існує на основі обміну між с уб’єктами господарю-
вання, взаємодії виробників, споживачів та власникі в ресурсів в умовах
попиту і пропозиції на продукцію та послуги.
Поняття «ринок» сьогодні є чи не найпопулярнішим у нашому сус-
пільстві. Це обумовлено переходом України до ринков ої економіки та рин-
кових відносин.
Як економічна категорія поняття «ринок» відображає сутність еконо-
мічних відносин, що виникають між суб’єктами економ ічної системи (ви-
робниками і покупцями) з приводу обміну результатам и й умовами (фак-
торами) виробництва.
Ринок  – це саморегулююча, заснована на економічній свобо ді сис-
тема обміну, купівлі-продажу між продавцем та покуп цем, виробником та
споживачем, що забезпечує задоволення попиту на тов ар різними спосо-
бами з передачею юридичного права власності після о плати товару.
Економічні відносини завжди проявляються як економі чні інтереси
(усвідомлені людиною потреби, спонукальні мотиви го сподарської діяль-
ності). Тому ринок – поняття, яке відображає процес  взаємодії економіч-
них інтересів суб’єктів господарської системи (Боча н, 2012).

Отже, поняття «ринок» тотожне поняттю «ринкові відн осини». Економічна система,
що функціонує на основі ринкових відносин, у реальн ому житті є формою організа-
ції господарської діяльності суспільства, яку назив ають по-різному: ринкова сис-
тема, система вільного підприємництва, або ж просто  – ринок.

РОЗДІЛ 2.  РИНОК І ПРОДУКЦІЯ В СТРУКТУРІ БІЗНЕС -СЕРЕДОВИЩА

39 Таким чином, поняття «ринок» можна розглядати як у вузькому, так і в широ-
кому розумінні. У першому – це форма економічного о бміну, в другому – система
відносин господарювання, здатна вирішувати життєво важливі завдання у сферах
суспільного виробництва, обміну, розподілу та спожи вання.

Ринок є сукупністю форм та організацією співпраці л юдей один з од-
ним, призначених для того, щоб звести разом з комер ційною метою про-
давців та покупців, а також надати можливість перши м продати, а дру-
гим – придбати товар. Тобто це місце добровільних у год, де продаж това-
рів відбувається лише в тому випадку, коли обидві с торони – продавець і
покупець – знаходять компроміс, який проявляється в  ціні.
Ринкова економіка сприяє найбільш раціональному вик ористанню ре-
сурсів, вона спрямовує їх для виробництва тієї номе нклатури товарів і пос-
луг, які суспільство вимагає найбільше. Ринкові від носини передбачають
використання найбільш раціональних з економічної то чки зору методів
комбінування ресурсів для виробництва і впровадженн я нових, більш су-
часних та економічних технологічних процесів, як на слідок, отримання
максимальної віддачі на 1 гривню залучених коштів. В ажливим аргумен-
том на користь ринкової економіки є свобода підприє мництва (Яркіна,
2017).

Як явище господарського життя ринок з’явився багато  сотень років тому внаслідок
природно-історичного розвитку виробництва і обміну,  що породило товарне ве-
дення господарства. Відбувалося це через розвиток с успільного поділу праці,
появу економічно самостійних юридичних суб’єктів і перехід від натурального ви-
робництва до прямого продуктообміну, а потім і до т оварного обміну на ринку.

Умови функціонування ринку.  Ринок функціонує за певних умов,
які можна поділити на чотири групи: економічні, соці альні, правові, соці-
ально-психологічні.
Економічні умови , основою яких є демократизація економіки,
пов’язана із введенням загальних умов господарюванн я, що забезпечують
ринкові зв’язки, передбачають:
• вільний вибір форм власності на засоби виробництва;
• вільне ціноутворення;
• забезпечення і захист конкуренції;
• вільний вибір виду діяльності;
• вільний обіг товару, капіталу, праці;
• оподаткування, фінансування, кредитування, валютну політику,
що стимулюють підприємницьку діяльність.
Соціальні умови , що забезпечують гуманність ринкової економіки,
включають:

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

40 • систему захисту малозабезпечених верств населення ( пенсійне за-
безпечення);
• систему соціальної допомоги дітям, молоді, безробіт ним;
• систему соціального захисту від безробіття.
Правові умови  являють собою систему заходів, пов’язаних із розроб –
ленням правового законодавства і прийняттям економі чних положень з пе-
реходу на ринкові методи господарювання.
Соціально-психологічні (соціально-культурні) умови , що забезпечу-
ють самореалізацію особистості і повагу до неї, пер едбачають:
• забезпечення свободи розвитку потенціалу людини – к валіфікацій-
ного, освітнього, творчого, комунікативного, підпри ємницького, мораль-
ного та ін.;
• свободу політичної діяльності;
• систему соціальної відповідальності особи перед тру довим колек-
тивом, суспільством;
• систему задоволення духовних потреб особистості;
• можливість вивчення культурного надбання народів Ук раїни та
світової культури в цілому.
Ознаки ринку . Основними ознаками, що визначають суть ринку, є:
• доступність для будь-якого споживача всіх товарів, п редставлених
на ринку (відсутність фондування, карток, талонів т а інших форм, що об-
межують розподіл);
• необмежену кількість конкурентів, абсолютно вільний  вхід на ри-
нок і вихід із нього;
• повне інформування учасників конкуренції про пропоз ицію, по-
пит, ціни, норму прибутку та ін.;
• свобода реалізації товарів і послуг, вибору товарів  споживачем та
прийняття рішень;
• домінуючий диктат споживача (Дзюбик, 2014).
В умовах вільної конкуренції виробництво перебуває під постійним
економічним контролем, а товаровиробники стають вик онавцями волі
споживача, змагаючись за сферу впливу на нього і га манець.
Функції ринку . Більш повно і глибоко сутність ринку розкривається
за допомогою таких його функцій: регулювальної, сти мулювальної, ціно-
утворення, економічного відбору та інтегрувальної.
Регулювальна функція забезпечує постійність зв’язків між різними
галузями виробництва, за допомогою ринку встановлюю ться основні
мікро- та макропропорції в економіці, у виробництві  та обміні. Завдяки
конкуренції ринкові відносини активно впливають на зниження витрат на
виробництво будь-якого товару, на впровадження досяг нень науково-тех-
нічної революції, на задоволення платоспроможного п опиту населення.

РОЗДІЛ 2.  РИНОК І ПРОДУКЦІЯ В СТРУКТУРІ БІЗНЕС -СЕРЕДОВИЩА

41 Ринок – найбільш досконалий інструмент саморегулюва ння товарного ви-
робництва. Він визначає «що», «як» і «для кого» вир обляти. Цю функцію
ринок виконує за допомогою того, що найбільш «опера тивно» реагує на
зміни, що відбуваються в економічному житті суспіль ства, а суб’єкти рин-
кових відносин, у свою чергу, реагують на зміни, що  відбуваються на
ринку.
Стимулювальна функція полягає в тому, що на ринку виграє той, хто
найбільш раціонально використовує фактори виробницт ва для одержання
найкращих кінцевих результатів, застосовуючи найнов іші досягнення
науки, техніки, організації праці та управління. Го ловне в цій функції по-
лягає в тому, що ринок стимулює виробництво саме ти х товарів, які необ-
хідні споживачам.
Функція ціноутворення . У результаті взаємодії виробників та спожи-
вачів, попиту і пропозиції на товари та послуги на ринку формується ціна.
Вона відображає корисність товару і витрати на його  виробництво. На від-
міну від адміністративно-командної системи в ринков ій економіці ця
оцінка має місце саме в процесі обміну товарів і по слуг, а не на поперед-
ньому етапі. Ринкова ціна являє собою свого роду ба ланс (індикатор) – по-
рівняння витрат виробників і корисності (цінності) даного блага для спо-
живачів.
Функція економічного відбору полягає в тому, що завдяки конкурен-
ції суспільне виробництво звільняється від економіч но слабких, нежиттє-
здатних підприємств. Ринок – це найбільш об’єктивни й суддя і найдемок-
ратичніший механізм економічного відбору ефективно діючих госпо-
дарств. Процес відбору – жорстокий і безжалісний, а ле скаржитися можна
хіба що на свою некомпетентність. Реалізуючи цю фун кцію, ринок підви-
щує прибутковість економіки в цілому.
Інтегрувальна функція. Ринок також «зшиває» економіку в єдине
ціле, розвиваючи систему горизонтальних і вертикаль них зв’язків (підпри-
ємств, галузей, регіонів), зокрема зовнішньоекономі чних. У цьому прояв-
ляється інтегрувальна функція ринку. Ринок сприяє п роникненню товарів
у різні країни і куточки світу. Обмін товарами між країнами здійснюється
за світовими цінами, що будуються на інтернаціональ ній вартості. Якщо ж
на ринок потрапляє товар, витрати на виготовлення я кого перевищують
суспільно необхідні інтернаціональні витрати праці,  то їхній власник стає
неконкурентоспроможним.
Отже, зазначені умови існування і функціонування ри нку, а також
його функції визначають ринок як конкретну форму го сподарської діяль-
ності суспільства, що отримала назву ринкової систе ми господарювання,
або ринкової економіки.

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

42 Суб’єкти ринку. Суб’єктами ринкових економічних відносин є ті, хто
продає і купує: окремі індивіди (фізичні особи), гр упи громадян; трудові
колективи; юридичні особи всіх форм власності; держ ава.
Одночасно суб’єктів ринкових відносин поділяють на виробників
(продавців) і споживачів (покупців). Крім того, вид іляють посередників,
які «зводять» покупців і продавців. Такими посередн иками є приватні під-
приємці, банки, біржі, торгові філії, торгово-проми слові палати, страхові
компанії. Найбільший посередник – держава. Прийнято  виділяти чотири
види суб’єктів ринкового господарства: домогосподар ства, фірми, банки і
держава (уряд).
Об’єкти ринку . Об’єктами ринкових відносин є товари і послуги
(предмети споживання і засоби виробництва), капітал , праця, земля й інша
нерухомість, цінні папери, інтелектуальні досягненн я (ідеї, відкриття та
ін.), інформація (зокрема реклама), тобто все те, щ о продається і купується
(Бойчик, 2016).

2.2 Характеристика структури ринку
Пізнання ринку як економічної категорії неможливе б ез глибокого
аналізу його структури, тобто елементів, з яких він  складається і які взає-
модіють між собою. Для цього необхідно вибрати крит ерій, за яким можна
розмежувати елементи ринку. Таких критеріїв може бу ти багато, оскільки
ринок є складним і різноманітним утворенням економі чного життя. Най-
більш поширеним є розгляд структури ринку з точки з ору економічного
призначення об’єктів ринкових відносин (рис. 2.1).

Кожен із наведених ринків дуже різноманітний і, у с вою чергу, поді-
ляється на ринки взуття, косметики та інші, що існу ють усередині ринку
предметів споживання; ринки машин, верстатів і т. п . – ринку засобів ви-
робництва. Ринкова економіка складається з великої кількості окремих
ринків. Кожен товар або послуга має свій ринок. Структура
ринку Товарний ринок Ринок праці
Ринок інформації Ринок інновацій Фінансовий ринок

РОЗДІЛ 2.  РИНОК І ПРОДУКЦІЯ В СТРУКТУРІ БІЗНЕС -СЕРЕДОВИЩА

43 Крім наведеного, існує такий критерій розмежування ринку, як ступінь зрілості рин-
кових відносин. Згідно з ним можна виділити: розвин ений ринок; ринок, який фор-
мується; ринки з різним ступенем обмеження конкурен ції: монопольний, олігополь-
ний, ринок чистої конкуренції.
Ринок можна характеризувати відповідно до чинного з аконодавства: легальний
(офіційний), нелегальний (тіньовий, чорний). Структ ура ринку може бути охаракте-
ризована за адміністративно-територіальною ознакою:  місцевий, окремих терито-
рій, країни (внутрішній), світовий (зовнішній). Кож ен вид ринку має свої особливо-
сті. Всі вони системно взаємозв’язані і органічно вз аємодіють: якщо відбуваються
порушення в одному з них, то це викликає перебої в роботі інших ринків і системи в
цілому.

Розглянемо зміст окремих видів ринку.
Товарний ринок. Основними складовими товарного ринку є ринок
предметів споживання і послуг, ринок засобів виробн ицтва. Ринок спо-
живчих товарів і послуг являє собою сферу обігу, за  допомогою якої реалі-
зуються товари народного споживання та послуги. Ця сфера забезпечує
задоволення потреб різних соціальних груп, кожної сі м’ї, кожної людини.
Послуга – це особлива споживча вартість, що задовол ьняє певні потреби
людини. Особливістю послуги як товару (порівняно зі  звичайним товаром,
втіленим у речі) є те, що вона корисна не як річ, а  як діяльність. Тому спо-
живання послуги збігається з процесом її створення,  з діяльністю, оскільки
їх неможливо накопичувати, транспортувати. Складови ми елементами
ринку предметів споживання є виробництво товарів тр ивалого користу-
вання (телевізорів, холодильників, автомобілів, від еотехніки та ін.) і по-
точного споживання. Цей ринок є найбільш схильним д о коливань попиту
та пропозиції, грошового обігу, інфляції. Для функц іонування ринку това-
рів і послуг потрібна розвинена оптова та роздрібна  торгівля.
У рамках споживчих товарів та послуг потрібно виділ ити ринок про-
довольчих товарів і ринок промислових, або непродов ольчих, товарів. Ко-
жен із них має свою специфіку як різних сфер, що ви пускають товари і по-
слуги, так і способів та форм їх просування від вир обників до споживачів.

Дефіцит товарів на ринку забезпечує виробнику і про давцю монопольне стано-
вище, надаючи можливість встановлювати завищені цін и, протидіяти формуванню
ринкових відносин. Не подолавши цю проблему, сформу вати ринок не можна. На
практиці це призводить до існування законних і неза конних форм неринкового роз-
поділу, що веде як до зрівнювання, так і до збагаче ння всіх, хто має доступ до
предметів споживання та послуг. Найважливішими напр ямками формування ринку
предметів споживання є: ліквідація глибокої диспроп орції в народному господарс-
тві між виробництвом засобів виробництва та виробни цтвом предметів спожи-
вання; розвиток підприємництва у сфері виробництва і збуту продовольчих і не-
продовольчих товарів; перехід до вільного ціноутвор ення на більшість товарів; за-
хист споживчого ринку та ін.

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

44 Головною умовою розширення ринку послуг в Україні є  зростання продуктив-
ності праці у сфері матеріального виробництва, наси чення ринку товарами широ-
кого вжитку, що дозволить збільшити зайнятість у сф ері нематеріального вироб-
ництва, значно розширити асортимент платних і безко штовних послуг для насе-
лення. Крім того, важливими умовами зростання обсяг у ринку послуг є підвищення
реальної заробітної плати, формування повноцінного ринку робочої сили та інші
фактори.

Ринок засобів виробництва. Свобода економічної діяльності
суб’єктів господарювання, їх самостійність залежать  від забезпеченості
засобами виробництва, можливості вільної реалізації  продукції, встанов-
лення цін на неї, укладення договорів. Підприємницт во існує лише тоді,
коли кожна юридична або фізична особа має можливіст ь придбати будь-
які засоби виробництва.
На ринку засобів виробництва виділяють ринок засобі в праці та ринок
предметів праці. Ринок засобів праці поділяється на  ринок нового і того,
що перебувало у вжитку, устаткування, а також ринок  специфічного устат-
кування, що виготовляється за індивідуальними замов леннями.

Розвиток ефективного ринку засобів виробництва пови нен супроводжуватися фор-
муванням конкурентного середовища, створенням стиму лів для впровадження і
використання інновацій, масового оновлення основних  виробничих фондів. Крім
того, необхідні стимулювальна амортизаційна політик а держави, податкові та кре-
дитні пільги підприємствам, що впроваджують нову те хніку і технології.

Фінансовий ринок. Це певна сукупність економічних відносин з при-
воду організації та купівлі-продажу вільних грошових  коштів та їх пере-
творення на грошовий капітал. Суб’єктами цих відноси н є підприємства
різних форм власності, населення, комерційні банки,  фінансово-кредитні
організації та ін. Об’єктами фінансового ринку є за ощадження населення,
тимчасово вільні кошти, що утворюються в процесі об ігу промислового і
торговельного капіталу тощо. Структура фінансового ринку зображена на
рис. 2.2.

РОЗДІЛ 2.  РИНОК І ПРОДУКЦІЯ В СТРУКТУРІ БІЗНЕС -СЕРЕДОВИЩА

45 Таблиця 2.1 – Зміст складових фінансового ринку
Структура Зміст
Ринок капіталів
(інвестиційний ринок)  Товари та послуги виробничого і невиробничого призн а-
чення, інвестиційні ресурси
Ринок кредитів Різного виду позики в товарній або грошовій формі
Ринок цінних паперів Цінні папери – це грошові документи, що визначають взає-
мовідносини між суб’єктами, які їх випустили, і тим и, хто їх
придбав. До них належать: акції, облігації, векселі , ощадні
сертифікати, деривативи
Валютний ринок Предметом купівлі-продажу є різні національні валют и.
Його функціонування зумовлено розвитком зовнішньоек о-
номічних зв’язків між різними країнами і необхідніс тю вза-
ємних розрахунків

Приклад
Діяльність з випуску та обігу цінних паперів на фін ансовому ринку характеризує об-
сяг виконаних договорів торговцями цінних паперів н а ринку.

Ринок інновацій. Інновація  – це кінцевий результат діяльності зі
створення і використання нововведень, втілених у ви гляді удосконалених
або нових товарів (виробів або послуг), технологій їх виробництва, методів
управління на всіх стадіях виробництва і збуту товар ів, що сприяють роз-
витку і підвищенню ефективності функціонування підп риємств, які їх ви-
користовують.  Акції
43%
Векселі
39%Депозитні
сертифікати НБУ
1%Державні
облігації
5%Облігації
підприємств
7%Ощадні
сертифікати
4%Деривативи
1%

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

46 Ринок праці. Це саморегульована система розподілу робочої сили з і
специфічними факторами конкуренції між її власникам и за найбільш ви-
гідні умови та оплату праці, а також між роботодавц ями – за залучення
найбільш кваліфікованої робочої сили. Суб’єктами ві дносин на ринку
праці є власники підприємств (роботодавці) – «покуп ці» і окремі особи
(працівники) – «продавці». Ринок праці виконує такі  функції:
1) оцінює корисність (споживчу вартість) і цінність  (вартість) робочої
сили, тобто того чи іншого виду праці;
2) регулює попит та пропозицію праці, розподіляє ро бочу силу між
галузями економіки і регіонами країни.
Функціонально-організаційна структура ринку праці о хоплює прин-
ципи державної політики в галузі зайнятості, правов е регулювання трудо-
вих відносин, систему підготовки кадрів, систему на йму, систему перепід-
готовки та перекваліфікації робітників, яку здійсню ють біржі праці.

В Україні процес державного впорядкування ринку пра ці продовжується. Його ха-
рактерними особливостями є значне перевищення пропо зиції робочої сили над по-
питом, відчутна невідповідність між якістю робочої сили та рівнем заробітної плати,
низька мобільність робочої сили внаслідок несформов аності ринку житла, високі
ціни на послуги, пов’язані з переїздом на нове місц е проживання, та ін. Від якості та обсягу і нформації залежить
прийняття рішення. Інформація є специфічним благом,  для отримання
якого потрібні певні витрати. Між виробником та спо живачем на ринку
020004000600080001000012000
2000 2008 2014 2016 2018 2019 2020745151218 1378372341734723
1811 5213 1484 3627 7119 22310 727РОЗДІЛ 2.  РИНОК І ПРОДУКЦІЯ В СТРУКТУРІ БІЗНЕС -СЕРЕДОВИЩА

47 інформації існують посередники, основне завдання як их – збирання і про-
даж інформації. Ці ринки відрізняються один від одн ого ступенем обізна-
ності та можливостями реальних дій таких посередник ів у реалізації това-
рів і послуг.
Важливим елементом ринку інформації є інформація пр о конкурентів.
Засобом збирання відповідної інформації є огляд про фесійних інформацій-
них джерел, зустрічі з фахівцями, запрошення консул ьтантів тощо. Особ-
ливістю такого товару, як інформація, є те, що засе кречена, маловідома ін-
формація коштує дорого, адже «хто володіє інформаці єю – володіє сві-
том», і « будь-яка монополія починається з монополії  на інформацію », а
інформація, яка відома всім, не варта нічого. Цей т овар не має «другої сві-
жості».
Виробнича система також може бути представлена як с уб’єкт ринко-
вих відносин. Ринкову концепцію виробництва допомож е пояснити модель
виробничої системи як суб’єкта ринкових відносин (ри с. 2.5).

СИСТЕМА «РЕСУРСИ-
ПРОДУКЦІЯ» Страхові
компанії РИНОК
РЕСУРСІВ
Товарна
біржа
Біржа
праці
Товарна
біржа СУКУПНИЙ
СПОЖИВАЧ
РИНОК
ПРОДУКЦІЇ Товарна
біржа СУБ’ЄКТИ
ПІДПРИЄМНИЦТВА Фондова
біржа Ринок
фінансів  Ринок
інвестицій
7
I II III IV
V Ринок
інновацій

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

48 Наведена модель побудована за принципом кругової ді аграми, по пе-
риметру якої пересуваються інформаційні та економіч ні потоки, пов’язані
з процесами попиту та пропозиції, що відбуваються м іж блоком бізнесу,
промисловим підприємством і ринками з приводу купів лі ресурсів, про-
дажу продукції, отримання кредитів, інвестицій під певні відсотки. Інфор-
маційний та економічний обмін, крім того, відбуваєт ься в самій виробни-
чій системі відповідно до рівня вартості, показникі в поставок і ступеня ви-
користання ресурсів, рівня заробітної плати, собіва ртості і цін на продук-
цію, формування рентабельності, залежності прибутку  від витрат на ви-
робництво реалізованої продукції, обсягу продажів, обігу грошових коштів
фірми та складання балансу доходів і витрат фірми.
Інфраструктура ринку. Під інфраструктурою ринку розуміють сис-
тему державних, приватних та громадських інститутів (організацій та
установ) і технічних засобів, які обслуговують інте реси суб’єктів ринкових
відносин, забезпечують їх ефективну взаємодію та ре гулюють рух то-
варно-грошових потоків. Розрізняють організаційно-т ехнічну, фінансово-
кредитну та науково-дослідну інфраструктури ринку.
До організаційно-технічної інфраструктури ринку нал ежать товарні
біржі й аукціони, торгові доми і торгові палати, хо лдингові і брокерські
компанії, інформаційні центри та ярмарки, сервісні центри, різного роду
асоціації підприємців та споживачів, транспортні ко мунікації і засоби опе-
ративного зв’язку.

Біржа (нім. Börse, від пізньолат. bursa — гаманець) – це установа, де здійснюється
купівля-продаж масових товарів (товарна біржа), цін них паперів (фондова біржа),
валюти (валютна біржа), нерухомого майна (біржа нер ухомого майна), робочої
сили (біржа праці). Як правило, біржа – це акціонер не товариство, акції якого за
стандартом не приносять дивідендів, а лише дають пр аво здійснювати торгові опе-
рації.
Товарна біржа – це комерційне підприємство, різновид товарного ринк у опто-
вої купівлі-продажу товарів масового виробництва, н а якому реалізація здійсню-
ється без попереднього огляду за зразками і стандар тами за заздалегідь встанов-
леними розмірами мінімальних партій, де ринкові цін и формуються залежно від
фактичного співвідношення попиту та пропозиції. У с вітовій практиці до біржових
товарів належать 60–70 найменувань.
Фондова біржа – це організаційно оформлений, постійно діючий ринок,  на якому
здійснюється торгівля цінними паперами. Основними в идами цінних паперів є век-
селі, акції, облігації. Членами біржі можуть бути і ндивідуальні торговці паперами та
кредитно-фінансові інститути.
Органічною частиною сучасних міжнародних валютно-фі нансових відносин, що
забезпечують концентрацію валютних операцій, формув ання, взаємозв’язок і ди-
наміку валютних курсів, є валютна біржа. Валютна бі ржа – це комерційне підпри-
ємство, що здійснює купівлю-продаж іноземної валюти  за ринковими цінами.

РОЗДІЛ 2.  РИНОК І ПРОДУКЦІЯ В СТРУКТУРІ БІЗНЕС -СЕРЕДОВИЩА

49 Фінансово-кредитну інфраструктуру ринку утворюють б анки, фондові
і валютні біржі, страхові та інвестиційні компанії,  фонди профспілок та
інших громадських організацій. Це всі ті, хто здатни й здійснювати і здійс-
нює мобілізацію тимчасово вільних грошових ресурсів , перетворює їх на
кредити, а потім і на капіталовкладення.
Науково-дослідницька інфраструктура ринку включає д о свого складу
наукові інститути з вивчення ринкових проблем, інфо рмаційно-консульта-
тивні фірми, аудиторські організації, спеціальні на вчальні заклади. В
цьому розділі були розглянуті лише деякі елементи і нфраструктури ринку,
особливе місце серед яких належить біржам.
Інфраструктурі ринку належить розгалужена система п риватних,
кооперативних, державних, змішаних оптових і роздрі бних торгових
структур, що визначають стан двох форм торгівлі в к раїні: оптову та розд-
рібну.

2.3 Характеристика продукції
Поняття продукції.  Продукція – матеріальний результат праці, отри-
маний у конкретному виробничому процесі і призначен ий задовольняти
суспільні або особисті потреби.

У традиційному розумінні продукція – це матеріалізо ваний або нематеріалізований
результат певної діяльності або певного процесу. До  перших, наприклад, належать
тканини, телевізори, книги та інші подібні товари, до других – програми для обчис-
лювальної техніки, розроблені проєкти, інструкції з  експлуатації тощо. З винятково
економічних позицій продукцією (товаром) можна вваж ати все, що здатне задо-
вольнити потреби споживача. Однак у повсякденній ді яльності продукцію в основ-
ному розділяють на матеріальні товари (годинники, т елевізори, автомобілі, газові
турбіни) і товари-послуги (наприклад, транспортні, медичні та банківські послуги,
різні види страхування).

Класифікація продукції.  Відповідно до існуючої системи стандартів
продукція визначається як результат сукупності взає мозв’язаних або взає-
модіючих видів діяльності, яка перетворює входи на виходи, а послуга – як
діяльність або процес, що здійснюються з метою нада ння зручності і до-
помоги будь-кому.
До послуг можна віднести види праці, які безпосеред ньо не пов’язані
зі зміною та перетворенням форм матерії і явищ прир оди, що виробляють
особливу споживчу вартість, що виражається в суспіл ьно корисній діяль-
ності самої праці в різних галузях суспільного госп одарства. До послуг на-
лежать і ті види праці, що не матеріалізуються у пр едметно відчутному,
відокремленому продукті праці (транспорт, зв’язок).

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

50 До особливостей діяльності з надання послуг належат ь:
− послуги, які не можуть існувати поза процесом їх на дання (тобто вони не
можуть накопичуватися);
− продаж послуг – це фактично продаж самого процесу п раці, тому якість
послуг визначається якістю самого процесу праці;
− послуги являють собою конкретну споживчу вартість л ише в певний час і в
конкретному місці або напрямку, що істотно обмежує можливість їх заміни на ринку
послуг (Бочан, 2012).

Показники продукції. Для забезпечення постійного і повного задо-
волення потреб ринку, планування та обліку товарів,  що виготовляються
на продаж, використовується система показників обся гу виробництва, яка
містить натуральні і вартісні показники.
Натуральними показниками обсягу виробництва є обсяг  продукції в
натуральних одиницях з номенклатури й асортименту.
Номенклатура – це перелік назв окремих видів продукції, а асор-
тимент – це різновид виробів у межах певної номенкл атури. Як правило,
натуральні показники подають у фізичних одиницях ви міру (одиниці,
тони, метри тощо).
Вартісними показниками обсягу виробництва є обсяги товарної, вало-
вої, реалізованої продукції, нормативної вартості в ироблення, валового і
внутрішньозаводського обігу, обсяг незавершеного ви робництва.
Натуральні і вартісні показники обсягу виробництва більш детально
будуть розглянуті нижче (Економіка, 2011).

2.4 Якість продукції як економічна категорія і її
оцінювання
Поняття якості продукції. Якість – це сукупність властивостей і ха-
рактеристик продукції, які дають їй можливість задо вольняти обумовлені
або передбачені потреби.
Відомо, що якість завжди була і залишається важливо ю ринковою ха-
рактеристикою товару, а оцінювання якості товарів с поживачами завжди
визначає стратегію конкуренції промислових підприєм ств.

Відомий американський фахівець в сфері якості А. Фе йгенбаум у своїх публікаціях
неодноразово наголошував, що 80-ті роки ХХ століття  стали періодом безпрецеден-
тного зростання значення якості. Уже в кінці минуло го десятиліття для 80% покупців
промислових та споживчих товарів якість стала навіт ь більш важливою, ніж ціна. Для
порівняння: в 70-ті роки минулого століття цієї ж д умки дотримувалося лише 30% по-
купців. Тому у підприємців ринкової економіки склал ося стійке розуміння того, що
найефективніший спосіб швидше продати товари та пос луги – це поліпшити їх якість.

РОЗДІЛ 2.  РИНОК І ПРОДУКЦІЯ В СТРУКТУРІ БІЗНЕС -СЕРЕДОВИЩА

51 Японські вчені також вважають споживачів головною р ушійною силою системи
забезпечення якості. Всесвітньо відомий вчений К. І сікава звертає увагу на важли-
вість «ненастирливого залучення» споживача до всіх етапів розроблення і вироб-
ництва продукції. Відповідно до його концепції діял ьність усіх підрозділів фірми по-
винна бути спрямована на те, щоб звести до мінімуму  відхилення від вимог покуп-
ців. Стандарти та іншу технічну документацію необхі дно оперативно пристосову-
вати до зміни вимог споживачів. Завдяки цьому потре би покупців інтегруються в
циклі «конструювання – виробництво», а совість робі тників – у розробленні стан-
дартів фірми, що забезпечують відповідну якість. По ряд із цим істотну роль відіграє
також культура обслуговування, що супроводжує придб ання товарів або послуг
(час обслуговування, чемність продавців тощо).
Загалом японська концепція оцінювання та управління  якістю передбачає чо-
тири рівні якості. З першим рівнем ототожнюють відп овідність властивостей товару
вимогам стандартів. Визначення відповідності фактич них показників якості норма-
тивним досягається за допомогою статистичних методі в контролю якості. Цьому
сприяє також ефективна організаційна структура виро бництва. Другий рівень
пов’язують з умовою відповідності використанню, тоб то продукція повинна не лише
відповідати вимогам стандарту, але і задовольняти е ксплуатаційні вимоги. Лише
при поєднанні цих складових товар буде користуватис я попитом. Третій рівень пе-
редбачає відповідність продукції фактичним вимогам ринку. В основному цей рі-
вень зумовлює високу якість продукції за досить низ ькими цінами. Головною умо-
вою досягнення низької вартості продукції і високої  якості є бездефектне вироб-
ництво. Четвертий рівень якості – це відповідність прихованим (латентним) потре-
бам. У цьому випадку перевагу матимуть товари, що в ідповідають тим потребам,
про які споживач може і не здогадуватися (Момот, 20 07).

Показники якості продукції.  Для оцінювання рівня якості необхідно
зіставляти певні параметри виробів, що мають деякі кількісні оцінки (рис.
2.6).

Одиничні
Комплексні
Узагальнювальні – призначення
– надійності
– транспортабельності
– технологічності
– естетичні
– ергономічні
– патентно-правові
– екологічні
– економічні
– безпеки

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

52 Показники якості (рис. 2.6) відіграють роль кількісн их характеристик
виробів, розглянутих щодо існуючих або майбутніх по треб.
Система показників оцінювання рівня якості включає в себе:
− одиничні показники якості, що характеризують певну властивість
виробів (продуктивність, питомий вміст корисної реч овини та ін.);
− комплексні показники якості, що характеризують групу  властивос-
тей виробів порівняно з еталоном (сорт, марка, клас ) або деяку сукупність
властивостей виробів поєднано з витратами на його в иробництво та екс-
плуатацію (вартість обробки однієї заготовки верста том та ін.);
− узагальнювальні показники якості, що характеризують  рівень
якості всього обсягу продукції, що випускається (пи тома вага борошна
вищого ґатунку в загальному обсязі та ін.).
Класифікація показників якості.  Показники якості продукції поді-
ляються на такі групи

1. Показники призначення. За допомогою цих показників оціню-
ються властивості, що визначають головне споживче п ризначення продук-
ції і зумовлюють сферу її можливого застосування (п родуктивні, потужні
та ін.).
2. Показники надійності оцінюють споживчі властивості виробу, що
зумовлюють збереження основних параметрів функціону вання в межах
відповідного часу і за відповідних умов використанн я. Залежно від приз-
начення нового товару і умов його використання наді йність визначається
поєднанням та взаємодією чотирьох властивостей: без відмовністю, довго-
вічністю, ремонтопридатністю, пристосованістю до тр ивалого зберігання. Економічні
показники
Групи показників
якості Показники
призначення Показники
надійності Показники
транспортабельності
Ергономічні
показники
Естетичні
показники Патентно-правові
показники
Екологічні
показники Показники
технологічності Показники безпеки
продукції

РОЗДІЛ 2.  РИНОК І ПРОДУКЦІЯ В СТРУКТУРІ БІЗНЕС -СЕРЕДОВИЩА

53 3. Показники транспортабельності товару визначають оці нки придат-
ності виробів для тарування, вантажно-розвантажуваль них операцій і дос-
тавки споживачам конкретним видом транспорту. До по казників транспор-
табельності належать: середня трудомісткість підгот овки одиниці продук-
ції до перевезень (з навантаженням і закріпленням в ключно); середня вар-
тість упаковки продукції в транспортну тару; середн я тривалість розванта-
ження партії товару з одиниці рухомого складу.
4. Показники технологічності характеризують виріб як о б’єкт вироб-
ництва та ефективність конструктивно-технологічних рішень (матеріало-
місткість виробу, трудомісткість та ін.).
5. Ергономічні показники якості служать для оцінювання  пристосо-
ваності виробів до взаємодії з людиною-користувачем  (оператором) і ха-
рактеризують зручність у використанні, комфортність , розраховуються на
підставі гігієнічних, антропометричних, фізіологічн их та психологічних
характеристик виробу.
6. Естетичні показники характеризують зовнішній вигляд  продукції,
її виразність, своєрідність, гармонійність, цілісні сть, відповідність середо-
вищу, стилю та моді.
7. Патентно-правові показники якості служать для визна чення конку-
рентоспроможності продукції на світовому ринку, пер спектив її реалізації
за кордоном, встановлення цін на експортні товари.
8. Екологічні показники якості оцінюють рівень можливо го шкідли-
вого впливу на навколишнє середовище продукції, яка  споживається або
експлуатується. Для оцінювання якості продукції зас тосовують такі еколо-
гічні показники:
1) вміст шкідливих домішок, що потрапляють у навколишн є середо-
вище;
2) ймовірність викиду шкідливих частинок, газів, випро мінювання
при зберіганні, перевезенні, експлуатації або спожи ванні. Крім того, ви-
моги і норми з охорони навколишнього середовища вст ановлені норматив-
ними документами і регламентами ЄС, ISO та інших мі жнародних органі-
зацій.
9. Економічні показники характеризують продукцію з бок у її еконо-
мічності (собівартість виготовлення, продажна ціна,  прибуток, рентабель-
ність, ціна споживання).
10. Показники безпеки продукції характеризують безпеку обслугову-
ючого персоналу та об’єктів, що використовуються пі д час обігу, експлуа-
тації або при споживанні (міцність кабіни автомобіл я, стійкість трактора,
призначеного для використання в гірській місцевості ).
Якість продукції в сучасних умовах посіла ключове м ісце в торго-
вельно-економічній, підприємницькій та навіть політ ичній діяльності су-
часного світу.

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

54 Оцінювання рівня якості.  На основі показників якості продукції
здійснюється порівняння їх значень щодо окремих вир обів та їх сукупнос-
тей з еталонними (базовими) значеннями, тобто здійс нюється оцінювання
рівня якості продукції.
Під оцінювання рівня якості продукції розуміють рез ультат порів-
няння показників якості оцінюваної продукції з базо вими значеннями або
оцінювання відповідності продукції вимогам, що міст яться в документації
на неї.
Оцінювання рівня якості здійснюється на етапі прийн яття рішення:
− про розроблення або модернізацію продукції, а якщо це рішення
прийнято, то для вибору варіанта при розробленні но вої або модернізова-
ної продукції;
− про вихід на конкретний ринок.
До основних методів оцінювання рівня якості належат ь: диференцій-
ний, комплексний та змішаний.
Диференційний метод оцінювання  полягає в тому, що значення показ-
ників оцінюваної продукції порівнюються з базовими.
Існують показники якості продукції, що оцінюється Х1, Х2,…, Хр і від-
повідні показники якості базового зразка Х1б, Х2б,…, Xрб. Для порівняння
показників диференційним методом обчислюють значенн я відносних по-
казників якості продукції за формулами:
qi            =             Xi
Xiб         , (2.1)
qi            =             Xiб
Xi           , (2.2)
де X – значення і-го показника якості оцінюваної продукції;
Хіб- значення і-го показника базового виробу;
р – кількість розглянутих показників якості продукції.

Формулу 2.1 застосовують для оцінювання показників,  збільшення числового значення
яких свідчить про поліпшення якості (потужність, пр одуктивність, ресурс, довговіч-
ність). Формулу 2.2 використовують для порівняння п оказників, зменшення числового
значення яких забезпечує підвищення якості виробів (матеріаломісткість, витрата па-
лива, похибки вимірювань). Диференційне оцінювання відображає лінійну залежність
між аналізованими властивостями. Інакше кажучи, буд ь-якій зміні одиничного показ-
ника відповідає пропорційна зміна відносного показн ика якості. Зрозуміло, що за до-
помогою диференційного методу неможливо пов’язати з агальний рівень якості з будь-
яким одним числовим показником. Як правило, цим мет одом користуються для попе-
реднього оцінювання за певними показниками основних  споживчих властивостей про-
дукції (наприклад, вантажопідйомність крана, потужн ість двигуна).
РОЗДІЛ 2.  РИНОК І ПРОДУКЦІЯ В СТРУКТУРІ БІЗНЕС -СЕРЕДОВИЩА

55 Комплексний метод. Загальну оцінку технічного рівня якості, що ха-
рактеризується одним числовим показником, отримують  за допомогою
комплексного методу, що базується на застосуванні у загальнених показни-
ків. Першим видом цього методу є використання голов ного показника,
тобто показника, який, на думку експертів, в основн ому характеризує
якість виробу.
Другим різновидом оцінювання якості продукції є мет од середньозва-
женого показника.
Показники оцінюваної продукції й аналогів нормуютьс я розподілом за
відповідним показником на максимальне значення. Сере дній зважений по-
казник ( Q) будується як залежність, аргументами якої є показ ники якості X
і параметри їх вагомості, тобто за формулою
,     (2.3)
де П – сума, добуток або інша функція аргументів з номе рами і = 1, 2,…, р;
ті – значення (параметри) вагомості відповідних показ ників.

Як показники qі до формули входять відносні значення  по-
казників.

Параметри вагомості ті є безрозмірними величинами, які задовольняють умову
.
Їх називають коефіцієнтами вагомості показників. Як що  є сумою, то се-
редній зважений показник має вигляд
.  (2.4)
Недолік середнього зваженого показника – суб’єктивн ість коефіцієнтів ваго-
мості.

Третім різновидом комплексного методу є метод, що ґ рунтується на
інтегральному показнику.
Інтегральний показник якості J – це техніко-економічний показник
якості продукції, що ґрунтується на зіставленні сум арного корисного
ефекту ε від експлуатації або споживання продукції та сумарних витрат на
створення й експлуатацію або споживання продукції: 1( ; )p
i i
iQ m q
==∏
/i i ibq X X=
11n
i
im
==∑
1p
i
im
=∏
1n
i ³
iQ m q
==∑

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

56 J        =             ε
В             =             ε
Вств     +             Векспл. (2.5)
Сумарний корисний ефект ε терміну служби продукції виражається в
натуральній або грошовій формі, а сумарні витрати В = Вств + Векспл вира-
жаються у грошовій формі, де Вств – капітальні витрати на створення
(придбання) продукції; Векспл – сума поточних витрат на експлуатацію або
споживання продукції за термін її служби.
Недоліками інтегрального показника є труднощі його застосування до
виробів сфери споживання, незастосовність для сиров ини і матеріалів, не-
можливість обліку ергономічних, естетичних та інших  властивостей. Він
може використовуватися для виробів, ефект від експл уатації яких виража-
ється в натуральній або грошовій формі.
Змішаний метод. У разі, якщо комплексний метод не дозволяє вра-
хувати всі важливі властивості виробу (наприклад, е ргономічні, естетичні,
екологічні), а сукупність одиничних показників вели ка, застосовують змі-
шаний метод оцінювання рівня якості. Він передбачає  спільне викорис-
тання одиничних і комплексних показників. Для цього  частину одиничних
показників об’єднують в окремі групи і для кожної з  них визначають від-
повідний комплексний показник. Найважливіші одиничн і показники якості
аналізуються окремо. Отримані за кожною групою комп лексні, а також
взяті для оцінювання одиничні показники якості порі внюють диференцій-
ним методом з відповідною сукупністю базових показн иків.
Оцінювання якості продукції у сфері споживання . Рівень якості під
час експлуатації або споживання товару є результато м співвідношення
двох показників – технічного рівня продукції та яко сті її виготовлення. Під
час експлуатації продукції оцінюють ступінь відпові дності фактичних по-
казників якості виробів вимогам нормативно-технічно ї документації. Ця
оцінка дозволяє з’ясувати способи максимально повно го використання
функціонально корисних властивостей технічних об’єк тів і зібрати необ-
хідну інформацію про надійність машин та обладнання . Рівень якості про-
дукції під час експлуатації визначається зіставленн ям фактичних та норма-
тивних значень одиничних і комплексних показників з  урахуванням фак-
торів фізичного і морального старіння виробів. Резу льтати оцінювання
складають основу економічних обґрунтувань та маркет ингових стратегій зі
створення нових моделей.
Безумовно, що розуміння рівня якості товару під час  експлуатації для
виробника і споживача не є однаковим. Для покупця я кість у споживанні
ототожнюється з витратами на придбання і використан ня товару (витрати
на профілактичне обслуговування, ремонт, енерговитр ати та ін.). Витрати
користувача значною мірою залежать від рівня техніч ної новизни, доско-
налості ідеї товару і добротності її втілення в гот овий продукт у процесі

РОЗДІЛ 2.  РИНОК І ПРОДУКЦІЯ В СТРУКТУРІ БІЗНЕС -СЕРЕДОВИЩА

57 виготовлення. Інакше кажучи, рівень якості закладає ться в проєктуванні,
забезпечується досконалістю виготовлення, підтримує ться під час екс-
плуатації виробу. Тому при визначенні якості на рин ку, насиченому това-
рами, необхідно постійно враховувати не лише зміни в технології, але й
вимоги споживачів (Капаруліна, 2015).

Наприклад, японська школа якості вважає споживача р ушійною силою в цьому
процесі і наголошує на важливості врахування його п обажань уже на етапі конс-
труювання та виготовлення виробів. Такий підхід реа лізується за допомогою прин-
ципу «системної інтеграції», коли потреби покупця і нтегруються в цикл «конструю-
вання – виробництво», а зусилля працівників – у роз роблення фірмових стандартів
якості. У цьому випадку якість інтегрується в загал ьний процес управління і стає
невід’ємною частиною загальної стратегії підприємни цтва. Результат реалізації
цього принципу – висока якість і конкурентоспроможн ість японських товарів. Таким
чином, новий підхід до стратегії підприємництва пов ’язаний з тим, що якість є голо-
вним і найефективнішим засобом для задоволення вимо г споживачів, а також за-
собом зниження витрат виробництва.

Отже, забезпечення якості стає засобом управління ф ірмою, за допо-
могою якого одночасно досягають як задоволення запи тів споживачів, так і
зниження виробничих витрат. Вирішення проблеми якос ті на основі задо-
волення запитів споживачів можливе лише за умови іс тотних змін всієї ор-
ганізаційної структури виробництва, включаючи збут,  відносини з поста-
чальниками, розробленням і конструюванням виробів. Необхідність пос-
тійної перебудови виробництва відповідно до вимог р инку посилює зна-
чення функції маркетингу в апараті управління фірм та корпорацій, сприяє
розвитку системного комплексного підходу до формува ння питань якості
та стандартизації.

2.5 Управління якістю продукції
Механізм управління якістю продукції об’єднує способи і методи,
спрямовані на забезпечення виробництва і реалізації  продукції високої
якості. Складовими елементами цього механізму є пла нування та прогно-
зування виробництва високоякісної продукції, стимул ювання і контроль за
виробництвом, стандартизація і сертифікація продукц ії. Ефективним засо-
бом управління якістю є стандартизація, що являє со бою комплекс норм,
правил та вимог до якості продукції.
Стандартизація . У загальному розумінні стандартизація – це діяль-
ність, що полягає у встановленні положень для загал ьного і багаторазового
застосування щодо наявних чи можливих завдань з мет ою досягнення оп-
тимального ступеня впорядкування у певній сфері, ре зультатом якої є під-

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

58 вищення ступеня відповідності продукції, процесів т а послуг їх функціо-
нальному призначенню, усуненню бар’єрів в торгівлі і сприянню науково-
технічному співробітництву (Эванс, 2007). Стандарт на продукцію є ос-
новним нормативно-технічним документом, в якому пок азники якості
встановлюються з урахуванням новітніх досягнень нау ки, техніки, ринко-
вих вимог та попиту споживачів.
Щодо продукції стандартизація передбачає:
• встановлення вимог до якості готової продукції, а т акож сировини,
матеріалів, напівфабрикатів і комплектуючих виробів ;
• розвиток уніфікації та агрегування продукції як важ ливої умови
спеціалізації і автоматизації виробництва;
• визначення норм, вимог та методів у галузі проєктув ання й виго-
товлення продукції для забезпечення належної якості  та запобігання неви-
правданій різноманітності видів і типорозмірів виро бів однакового функ-
ціонального призначення;
• формування єдиної системи показників якості продукц ії, методів її
випробування та контролю, уніфікація вимірювань і п означень;
• створення єдиних систем класифікації та кодування п родукції, но-
сіїв інформації, форм і методів організації виробни цтва.
Стандарти і технічні умови містять обов’язкові для виробників норми
якості виробу і способи їх досягнення (набір показн иків якості, рівень
кожного з них, методи і засоби вимірювання, випробу вань, маркування,
упаковка, транспортування і зберігання продукції). Стандарти і технічні
умови – це документи динамічного характеру, їх пері одично переглядають
і уточнюють з урахуванням інноваційних процесів і н ових вимог спожива-
чів до продукції, що виробляється або проєктується (Сороко, 2013).
Правила застосування стандартів на території Україн и встановлює
Державний комітет України зі стандартизації, метрол огії та сертифікації.

Державні стандарти України містять обов’язкові та р екомендовані вимоги. Напри-
клад, до обов’язкових належать: вимоги, що забезпеч ують безпеку продукції для
життя, здоров’я і майна громадян, її сумісність і в заємозамінність, охорону навко-
лишнього середовища і вимоги до методів випробувань  цих показників. Обов’язкові
вимоги державних стандартів підлягають безумовному виконанню органами дер-
жавної виконавчої влади, всіма підприємствами, їх о б’єднаннями, установами, ор-
ганізаціями та громадянами – суб’єктами підприємниц ької діяльності, на діяльність
яких поширюється дія стандартів. Рекомендовані вимо ги державних стандартів
України підлягають безумовному виконанню, якщо: це передбачено чинними ак-
тами законодавства; ці вимоги включено до договорів  на розроблення, виготов-
лення і поставку продукції; виробником (постачальни ком) продукції зроблено заяву
про відповідність продукції цим стандартам.
РОЗДІЛ 2.  РИНОК І ПРОДУКЦІЯ В СТРУКТУРІ БІЗНЕС -СЕРЕДОВИЩА

59 Об’єктом державного нагляду є продукція виробничо-технічного
призначення і товари народного споживання, експортн а продукція за ви-
могами контрактів, імпортна продукція за чинними в Україні стандартами,
атестовані виробництва. За порушення вимог стандарт ів виробники несуть
матеріальну відповідальність у формі значних штрафі в, суми яких розподі-
ляються такі: 60% – до державного бюджету; 30% – до  позабюджетних
фондів місцевих органів влади; 10% – до Держстандар ту України для роз-
витку матеріально-технічної бази.

У разі порушення стандартів, норм і правил суб’єкт підприємницької діяльності
(підприємець) несе відповідальність, що оцінюється залежно від обставин пору-
шення. Зокрема, за реалізацію продукції, що не відп овідає вимогам стандартів,
норм та правил, підприємець сплачує штраф у розмірі  25% від вартості реалізова-
ної продукції. Але якщо продукція через порушення в имог стандартів, норм і пра-
вил є небезпечною для життя, здоров’я, майна людей і навколишнього середо-
вища, підприємець сплачує штраф у розмірі 100% від вартості випущеної або реа-
лізованої продукції (Эванс, 2007).

Досить жорсткі вимоги в процесі діяльності підприєм ств, що став-
ляться міжнародними стандартами, розроблені Міжнаро дною організацією
стандартизації – МОС (The International Organisatio n for Standartisation –
ISO).

Міжнародна організація зі стандартизації (ISO) – In ternational Organization for
Standartization – створена в 1947 році. Її метою є сприяння стандартизації у світо-
вому масштабі. До складу ISO входять національні ор гани зі стандартизації понад
131 країни.
Міжнародна електротехнічна комісія (МЕК) заснована в 1906 році за рішенням
Міжнародного електротехнічного конгресу, що відбувс я в 1904 році. Її мета – спри-
яння міжнародному співробітництву в питаннях станда ртизації і суміжних проблем
у галузі електротехніки, радіоелектроніки та зв’язк у. МЕК видає свої рекомендації,
стандарти, використовувані в різних країнах під час  роботи з національної стандар-
тизації. Комісією опубліковано понад 4 300 документ ів. З моменту утворення ISO
МЕК зберегла автономність і стала, по суті, філією ISO. Вимоги з безпеки є най-
важливішими вимогами до продукції, що належать до с фери діяльності МЕК.

Сертифікація продукції. Якщо підприємство здійснює активну зов-
нішньоекономічну діяльність, найважливішим елементо м виробничого ме-
неджменту в цілому і системи управління якістю зокр ема стає сертифіка-
ція продукції, що є невід’ємним елементом взаємовиг ідної міжнародної
торгівлі та економічного співробітництва. Сертифіка ція є складовою орга-
нізаційно-економічного механізму управління якістю продукції, що під-

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

60 тверджує з необхідною достовірністю відповідність п родукції вимогам
державних та міжнародних стандартів, технічних умов .
Сертифікація продукції  – один із важливих елементів системи
управління якістю, який передбачає оцінювання відпо відності продукції
певним вимогам і видачу певного документа – сертифі ката.
Сертифікація здійснюється з метою:
• створення умов для діяльності підприємств, установ та організацій
на єдиному товарному ринку України, а також для уча сті в міжнародному
економічному, науково-технічному співробітництві та  міжнародній тор-
гівлі;
• сприяння споживачам у компетентному виборі продукці ї;
• захисту споживача від недобросовісного виробника (п родавця, ви-
робника);
• контролю безпеки продукції для навколишнього середо вища,
життя, здоров’я і майна;
• підтвердження показників якості продукції, заявлени х виробни-
ком.

В Україні існують обов’язкова і добровільна сертифі кації. Обов’язкова сертифікація
здійснюється в рамках державної системи управління суб’єктами господарювання,
охоплює перевірку і випробування продукції, державн ий нагляд за сертифікова-
ними виробами. Добровільна сертифікація може провод итися на відповідність ви-
могам, які не є обов’язковими, за ініціативи суб’єк тів господарювання на договірних
засадах. Зокрема, організація і проведення робіт з обов’язкової сертифікації пок-
ладаються на Держстандарт України, а у випадках, пе редбачених законодавчими
актами України щодо окремих видів продукції, можуть  бути покладені на інші дер-
жавні органи управління України.

Сертифікацію здійснюють державні випробувальні цент ри із найваж-
ливіших видів продукції. Результатом сертифікації є  сертифікат відповід-
ності – документ, створений відповідно до правил си стеми сертифікації,
що гарантує впевненість у тому, що належним чином і дентифікована про-
дукція, процес або послуга відповідають конкретному  стандарту чи ін-
шому нормативному документу. На сертифіковану проду кцію наноситься
знак відповідності. В Україні сертифікат відповідно сті видається підпри-
ємству-виробнику Держстандартом максимум на три рок и. В системі
ДЕСТ передбачається сертифікація вітчизняної та імп ортної продукції за
правилами.
Сертифікат – це документ, що засвідчує високий ріве нь якості про-
дукції та її відповідність вимогам міжнародних стан дартів ISO серій 9 000,
14 000 та ін.

РОЗДІЛ 2.  РИНОК І ПРОДУКЦІЯ В СТРУКТУРІ БІЗНЕС -СЕРЕДОВИЩА

61 Основні поняття і положення в області оцінювання та  забезпечення
якості продукції або послуг, що застосовуються в мі жнародній і вітчизня-
ній практиках, визначаються документами міжнародних  організацій ISO,
MEK і Держстандарту України.
Останніми роками почали формуватися міжнародні сист еми сертифі-
кації.

Література
1. Бойчик І. М Економіка підприємства: підручник. Київ : Видавництво «Кон-
дор», 2016. 378 с.
2. Бочан І. О. Основи економічної теорії. Інституціона льний підхід: навчальний
посібник. Київ: Знання, 2012. 211 с.
3. Дзюбик С. Д., Ривак О. С. Основи економічної теорії : навчальний посібник.
Київ: Знання, 2014. 423 с.
4. Економіка підприємства: навч. посіб. / за заг. ред. Л. С. Шевченко. Харків:
Нац. ун-т «Юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого », 2011. 208 с.
5. Зведена таблиця розмірів мінімальної заробітної пла ти в Україні. URL:
https://www.victorija.ua/zvedena-tablytsya-rozmiriv -minimalnoyi-zarobitnoyi-platy-v-
ukrayini (дата звернення: 20.01.2020).
6. Капаруліна І. М. Розвиток підприємства: концепція і  технологія дослідження:
монографія. Київ: Ліра-К, 2015. 432 с.
7. Момот О.І. Менеджмент якості та елементи системи як ості: навч. посібник.
Київ: Центр учбової літератури, 2007. 368 с.
8. Річний звіт за 2017 Національної комісії з цінних п аперів та фондового ринку.
URL: https://www.nssmc.gov.ua/documents/rtchniy-zvt -nktspfr-za-2017-rk/ (дата звернен-
ня: 1.05.2018).
9. Середня заробітна плата за регіонами за місяць. Державна служба статис-
тика  України . URL: http://ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2005/ gdn/reg_zp_m/reg_zpm_u/
arh_zpm_u.htm (дата звернення: 01.05.2020).
10. Середньомісячна заробітна плата по економіці Україн и. iFactor . URL:
https://i.factor.ua/ukr/info/pension/avg-ua/ (дата звернення: 01.05.2020).
11. Сороко В. М. Функціонування і розвиток системи упра вління якістю: навч.-
метод. матеріали. Київ: НАДУ, 2013. 80 с.
12. Средняя зарплата в Украине. Минфин . 30.03.2020. URL:
https://index.minfin.com.ua/labour/salary/average/2 020/ (дата обращения: 01.05.2020).
13. Эванс Дж. Р. Управление качеством: учеб. пособие дл я студентов вузов, обу-
чающихся по специальности “Менеджмент организации” / пер. с англ. / под ред. Э. М.
Короткова; предисловие Э. М. Короткова. Москва: ЮНИ ТИ-ДАНА, 2007. 671 с.
14. Яркіна Н. М. Економіка підприємства: навч. посіб. /  Вид. 2-ге, перероб. і доп.
Київ: Видавництво Ліра-К, 2017. 600 с.

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

62 Питання до теми
1. Ринок як економічна категорія в широкому і вузькому  розуміннях.
2. У чому полягають основні умови функціонування ринку ?
3. Які основні характерні ознаки ринку?
4. У чому полягають основні функції ринку?
5. Які існують суб’єкти та об’єкти ринкових відносин? Сутність та
приклади для вітчизняної економіки.
6. Яка структура ринку? У чому полягають особливості й ого
функціонування в Україні?
7. У чому полягають особливості функціонування фінансо вого ринку?
Наведіть приклади для України.
8. Чим характеризується виробнича система як суб’єкт р инкових
відносин?
9. У чому полягає призначення інфраструктури ринку? На звіть її основні
складові.
10. Які сутність та зміст поняття «продукція»?
11. Якість продукції: зміст та основні складові.
12. Що являє собою система показників оцінювання рівня якості продукції?
13. Сутність та призначення сертифікації і стандартизац ії якості
продукції.
14. У чому полягають основні методичні підходи до оціню вання рівня
якості продукції?
15. Чим характеризується якість продукції з точки зору виробника і
споживача?

63 Кейс до розділу
Еколого-економічний рейтинг компаній

Сучасні умови функціонування ринкової економіки обу мовлюють необхідність пос-
тійного аналізу і врахування рейтингу компанії під час вибору стратегії її подальшого роз-
витку. Рейтинг компанії впливає на рівень її конкур ентоспроможності, прибутковості і вар-
тості акцій.
Також при входженні до тієї чи іншої системи фондов их індексів до уваги береться
відповідний рейтинг компанії. Наприклад, система ек олого-орієнтованих фондових індек-
сів при відборі компаній передусім аналізує її екол ого-економічний рейтинг.
Еколого-економічний рейтинг (ЕЕР) компанії – це про цес ранжування компаній за-
лежно від рівня ефективності їх еколого-орієнтовано го корпоративного управління.
Процес визначення ЕЕР повинен ґрунтуватися на аналі зі трьох груп показників оці-
нювання: економічного іміджу, що визначає конкурент оспроможність компанії на світовому
ринку; ефективності існуючої системи еколого-орієнт ованого управління; еколого-еконо-
мічних ризиків діяльності компанії

Процес визначення ЕЕР компанії складається з п’яти основних етапів (рис. 2). Біль-
шість рейтингових моделей містять як якісні, так і кількісні показники. Якщо при визначенні
кількісних показників проблем із їх розрахунком не виникає, то при розрахунку якісних по-
казників виникає проблема їх об’єктивного оцінюванн я. Еколого-економічні ризики: Рі
1. Рівень фінансових ризиків.
2. Рівень ринкових ризиків.
3. Рівень ризиків від операційної діяльності.
4. Рівень споживчих ризиків.
5. Рівень екологічних ризиків.
5.1. зокрема рівень ризику неотримання соціальної лі цензії;
5.2. рівень еколого-аудиторських ризиків;
5.3. рівень інших екологічних ризиків Ефективність еколого -орієнтованого
управління: Kj
1. Екологічна політика.
2. Структура управління.
3. Склад акціонерів.
4. Система корпоративного екологічного
менеджменту.
5. Система корпоративного екологічного аудиту.
6. Екологічна культура.
7. Екологічна звітність компанії Економічний імідж:       Пn
1. Підвищення конкурентоспроможності.
2. Підвищення екологічної репутації (екоіміджу).
3. Підвищення кредиту довіри з боку державних
органів влади, іноземних інвесторів,
суспільства та ін.
4. Обсяг іноземних інвестицій.
5. Обсяг збуту продукції на 1 грн прибутку.
6. Підвищення курсу акцій компанії
ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНИЙ РЕЙТИНГ
КОМПАНІЇ

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

64Необхідно зазначити, що у вітчизняній практиці відс утній досвід складання так зва-
них соціальних звітів, що дають можливість більш об ’єктивно оцінити якісні показники
діяльності компанії. У зв’язку з цим у більшості ви падків оцінювання якісних показників
виконується експертним методом, при цьому якісні по казники трансформують у кількісні за
допомогою різного роду шкал.
Для визначення рівня ЕЕР компанії ранжують шляхом п опарного порівняння у рам-
ках кожного показника від високого до найнижчого рі вня. Компанія, що зайняла перше
місце, отримує максимальну кількість балів, яка дор івнює кількості компаній, і-те місце
отримує qі = Qі–1 – 1 балів, відповідно компанія, що посіла останнє міс це, отримує один
бал. Якщо жодну з компаній за певним показником нем ожливо оцінити, то всі компанії з
даного показника отримують 0 балів. Також, як прави ло, кожен показник має свій ступінь
значущості. Значення кожного блоку показників з ура хуванням коефіцієнтів впливу і фі-
нальний рейтинг розраховуються за формулами (1–4).

П =Пn· γn6
n=1        , (1) Р =і∙Рі
і, (3)
Кеу =Kj               ·              δj7
j=1         , (2) ER =            β1·         П            +             β2          ·              Кеу       +             β3          ·              Р. (4)

де           δj, γn, і – коефіцієнти значущості відповідних показників еконо мічного іміджу, ефектив-
ності еколого-орієнтованого корпоративного управлін ня; еколого-економічних ризиків;
β1,2,3   – відповідні коефіцієнти значущості певної групи по казників оцінювання.

Наступним кроком компанія отримує відповідну рейтин гову оцінку від високого до
низького рівня (табл. 1).   Загальний аналіз діяльності компанії
Збір інформації для дослідження:
−корпоративні документи;
−статистичні дані;
−корпоративна екологічна звітність;
−аналіз основних інформаційних джерел галузі;
−внутрішньогалузева інформація про діяльність компан ії,
інформація від зацікавлених сторін
взаємодія, співпраця із керівництвом акціонерного
товариства і трудовим колективом
Складання рейтингової моделі
Розрахунок фінального рейтингу компанії

КЕЙС ДО РОЗДІЛУ : ЕКОЛОГО -ЕКОНОМІЧНИЙ РЕЙТИНГ КОМПАНІЙ

65 Таблиця 1  – Рівні і значення еколого-економічного рейтингу
Значення  рейтингу  /
відсоток від макси-
мально можливої
суми балів Пояснення
1 2
В
(Високий)
100% – 75% У разі виникнення  будь -яких позаштатних  ситуацій  корпорація  здатна
швидко покрити зобов’язання, досить швидко може при стосуватися до
посилення нормативних вимог екологічного законодавс тва, сильна стра-
тегічна позиція, наявність екологічних програм, які  фінансуються і реалі-
зуються, висока здатність отримання прибутку від ек ологічної та соціаль-
ної політики, наявність позитивного екологічного ім іджу. Своєчасне дове-
дення екологічних звітів акціонерам і суспільству. Відкритий доступ до
екологічних звітів компанії. Мінімальна імовірність  виникнення ризиків
соціального та екологічного характеру
С
(Середній)
75% – 50% Компанія,  яка заздалегідь  передбачає  свої можливі  екологічні  та соці-
альні ризики, а також вчасно нейтралізує їх. Така п озиція може бути зни-
жена у разі посилення нормативних вимог, але через невеликий промі-
жок часу компанія має можливості відновити свою поз ицію. Своєчасне
виконання соціальних зобов’язань. Дотримання еколог ічної політики,
затвердженої на загальних зборах акціонерів. Обмеже ний доступ до еко-
логічної звітності компанії (тільки акціонерам комп анії і на вимогу зацікав-
лених сторін або суспільства). Виконання екологічни х програм, які своє-
часно фінансуються. Компанія має можливості отримув ати прибуток від
екологічної та соціальної політики, але не завжди р еалізує свої можли-
вості
Д
(Достатній)
50% – 25% Компанія  з великими,  але чітко  визначеними  екологічними  і соціальними
ризиками і зобов’язаннями, має достатні фінансові т а управлінські сили,
щоб покрити ризики і зобов’язання крім виняткових р изиків, які є потен-
ційними джерелами збитків. Також здатна фінансувати  існуючі норма-
тивні вимоги. Несвоєчасне доведення результатів еко логічного аудиту
акціонерам. Несвоєчасне виконання соціальних зобов’ язань. Відсутність
екологічно орієнтованого навчання співробітників ко мпанії. Вище серед-
нього позиція щодо можливості отримання прибутку
Н
(Низький)
менше 25% При виникненні  непередбач уваних ситуацій  не здатна  швидко  покрити
зобов’язання, слабка стратегічна позиція, невиконан ня екологічних про-
грам, відсутність екологічних звітів. Відсутність а бо недотримання еколо-
гічної політики, затвердженої в статутних документа х компанії. Компанія,
де керівництво не здатне проявити свої екологічні т а соціальні ризики, за
рахунок яких відбуваються значні матеріальні втрати . Компанія має нега-
тивний екологічний імідж. Істотно нижче середнього рівень позиціону-
вання

Результати визначення ЕЕР п’яти українських компані й: ПАТ «СНВО», ПАТ «Мотор
Січ», ПАТ «Енергомашспецсталь», ПАТ «Насосенергомаш », ПАТ «Дніпроспецсталь» на-
ведені в табл. 2 (станом на 2017 рік).

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

66 Таблиця 2  – Результати визначення рівня еколого-економічного  рейтингу
Показник ПАТ
«СНВО»  ПАТ
«Мотор
Січ» ПАТ
«Енергомаш-
спецсталь»  ПАТ
«Дніпро-
спецсталь»  ПАТ «Насос-
енергомаш»
Код Української  біржі  SMASH  MSICH  ENMA  DNSS  SNEM
Економічний  імідж  0,97 1,93 0,93 1,80 1,17
Ефективність  еколого-орієнтова –
ного управління 0,59 0,88 0,31 0,74 0,39
Еколого -економічні  ризики  0,71 0,84 0,40 0,78 0,37
ЕЕР 2,27 3,65 1,64 3,32 1,93
Рівень  ЕЕР достат.  середній  достат.  середній  достат.

Результати розрахунків показують, що жодна з дослід жуваних компаній не отримала
високого рівня ЕЕР. Майже всі компанії мають достат ній рівень ЕЕР.
Європейська практика свідчить про тісний зв’язок рі вня ЕЕР компанії з вартістю її
акцій. Так, на рис. 3 наведено взаємозв’язок рівня ЕЕР українських компаній з рентабель-
ністю їх акціонерного капіталу. На підставі одержан их результатів можна зробити висно-
вок, що з підвищенням рівня ЕЕР рентабельність акці онерного капіталу зростає.

Рисунок 3  – Взаємозв’язок ЕЕР з рентабельністю акціонерного капіталу компаній

Необхідно зазначити, що в системі фондового ринку У країни рівень ЕЕР компанії
може використовуватися для відбору об’єктів інвесту вання, виявлення шляхів поліпшення
еколого-орієнтованого корпоративного управління, ск ладання рекомендацій щодо вдоско-
налення екологічної політики акціонерного товариств а. На практиці використання резуль-
татів розрахунку рівня ЕЕР компаній можливе широким  колом осіб, які переслідують спе-

КЕЙС ДО РОЗДІЛУ : ЕКОЛОГО -ЕКОНОМІЧНИЙ РЕЙТИНГ КОМПАНІЙ

67 Таблиця 3  – Напрями використання даних про еколого-економічн ий рейтинг
суб’єктами фінансового ринку і менеджментом компані ї
Група  сторін  Напрямок  використання
Акціонери Розуміння  того,  наскільки  керівництво  компанії  діє на їхню користь  і дотри –
мується затвердженої екологічно орієнтованої програ ми
Усвідомлення  відносного  рівня  прозорості  акціонерного  товариства
Прийняття  рішень  про існуючі  або майбутні  природоохоронні  інвестиції  в
компанію: як стратегічні, так і портфельні
Порівняння  відно шення  правління  компанії  до міноритарних  і мажоритарних
або великих власників пакетів акцій
Кредитори  Як орієнтир  або умова  при прийнятті  рішень  про видачу  кредиту
Правління компанії  Розуміння  екологічних  стандартів  і норм  практики  еколого-орієнтованого
корпоративного управління, яка існує в компанії
Керівництво  щодо  поліпшення  еколого-орієнтованого  корпоративного
управління
Доведення  необхідної  інформації  про економічні,  соціальні  й екологічні  ас-
пекти діяльності зацікавленим особам акціонерного т овариства
Регулювальні
органи / фондові
біржі Допомога  в регулюванні  ринку  цінних  паперів
Просування  відповідних  стандартів  еколого-орієнтованого  корпоративного
управління
Внесення  вимог  для лістингу  на фондових  біржах  і торгових  майданчиках
Внесення  вимог  для розрахунку  національного  фондового  індексу  сталого
розвитку
Страхові  та
екоаудиторські
компанії Здійснення  попереднього  екологічного  аудиту  компанії  для укладення  дого-
вору про страхування відповідальності правління тов ариства при виник-
ненні надзвичайних ситуацій

Теоретичні основи дематеріалізації процесів виробни цтва та споживання
продукції
Оцінювання рівня дематеріалізації продукції та посл уг
Еколого-економічний механізм дематеріалізації проду кції на підприємстві

3.1 Теоретичні основи дематеріалізації процесів
виробництва та споживання продукції
Розвиток людства у будь-які часи характеризувався н евпинно зроста-
ючим техногенним навантаженням на природні екосисте ми планети (Звіт,
2016). Наразі із перевантаженням навколишнього прир одного середовища
(НПС) виникають питання перенаселення, соціальної н ерівності, голоду,
незадовільних умов життя тощо (Звіт, 2016; Europe, 2010).
Незважаючи на те, що консолідовані спроби людства в иправити со-
ціо-еколого-економічний дисбаланс на міжнародному р івні розпочалися
понад 50 років тому шляхом промоції постулатів теор ії сталого розвитку
(СР), на сьогодні більшість із суспільних проблем н е зникли, а навіть, заго-
стрилися. Міжнародна спільнота визнала СР магістрал ьним шляхом для
збереження планети та сталого розвитку суспільства.  Так, Генеральною
Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй (ООН) у 2015  р. було запропо-
новано і підписано резолюцію «Перетворення нашого с віту: порядок ден-
ний в області сталого розвитку на період до 2030 ро ку», яка демонструє
рішучі наміри світу рухатись до СР, що відображені у 17 цілях та 169 за-
вданнях (Звіт, 2016; EY global, 2015).
Однією із 17 цілей програми є «Забезпечення переход у до раціональ-
них моделей споживання та виробництва». Головними з авданнями на
шляху досягнення «сталої» мети визначено:
• забезпечити участь розвинених країн у трансформацій них перетво-
реннях з урахуванням розвитку країн, що лише розвив аються;
• досягти раціонального споживання й ефективного пере творення
природних ресурсів;
• знизити кількість відходів удвічі та зменшити втрат и ресурсів у
виробничо-збутових ланцюгах;
• до 2020 року встановити раціональне використання хі мічних речо-
вин та скоротити викиди шкідливих речовин у НПС;
• до 2030 року скоротити обсяги відходів шляхом запоб ігання їх ви-
никненню, залучення повторної обробки та повторного  використання ма-
теріалів;

РОЗДІЛ 3.  ДЕМАТЕРІАЛІЗАЦІЯ В БІЗНЕС -СЕРЕДОВИЩІ

69 • вести актуальну та інформативну статистичну базу за  визначеними
показниками та індикаторами процесів видобутку, пер ероблення, вироб-
ництва і споживання матеріалів та продукції;
• інформування суспільства в усьому світі про важливі сть СР;
• надати допомогу країнам, що розвиваються, у збільше нні їх нау-
ково-технічного потенціалу для прямування до СР тощ о (Звіт, 2016).
Зазначимо, що вищевикладені цілі корелюють із цілям и концепції де-
матеріалізації економіки.
Глибокий аналіз наукової та навчальної літератури, присвяченої пос-
тулатам СР, дозволив виокремити основні наукові нап рями, спрямовані на
екологізацію економіки та перехід до раціонального природогосподарю-
вання. Так, найбільш значущі з них: «Промислова еко логія»; «Екологічно
чисте виробництво»; «Фактор 4» та «Фактор Х»; конце пція управління ре-
сурсами «Від колиски до колиски»; «Природний капіта лізм»; «Екологічно
спрямований дизайн товарів» тощо. Багато із визначе них концепцій мають
спільні ознаки (Буркинский и др., 1999). Різниця, я к правило, полягає у
рівні впровадження, суб’єктах та об’єктах управлінн я тощо.
Різні економічні школи досліджують різні методичні підходи до гос-
подарювання з матеріальними ресурсами, і це має різ ні наслідки для СР
(Hawken, 1999)
Однак усі вони ґрунтуються на твердженні, що суспіл ьство є підсис-
темою навколишньої екосистеми, і що люди не можуть виробляти і го-
ловне споживати матеріали окремо від природного сві ту. Те, що ми нази-
ваємо «виробництвом», необхідно розуміти як перетво рення матеріальних
ресурсів, причому маса на вході дорівнює масі на ви ході. Крім того, перет-
ворення і споживання матеріалів впливає на навколиш ню екосистему і
може заподіяти їй значної шкоди, якщо будуть переви щені певні ліміти
(Балджи, 2010). Тобто матеріальне виробництво, необ хідне для підтримки
сучасної економіки, набуло великого значення для на укових кіл і форму-
вання політики держав. При цьому на сьогодні визнає ться факт, що полі-
тика повинна бути спрямована на зниження рівня мате ріальних витрат, од-
нак немає загального підходу до того, як це здійсни ти на практиці і як це
конфліктує з іншими економічними та політичними ціл ями.
У цілому, взаємозв’язок між виробництвом матеріалів , витратами на
споживання благ і кількістю населення, користуючись  методом розши-
рення факторної моделі, можемо математично подати т ак (Bringezu, 2003):
М = М
С · С
Н · Н, (3.1)
де М – загальна кількість матеріалів, що використовують ся в економіці;
С – витрати на споживання благ;
Н – кількість населення.

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

70 Рівняння (3.1) показує, що для зниження споживання матеріалів у ці-
лому в економіці доведеться або знизити матеріаломі сткість споживання
(М/С), або рівень споживання на душу населення ( C/H), або кількість насе-
лення. Варіант зниження кількості населення потребу є надзвичайно суво-
рих і не завжди дієвих заходів, окрім того, складно  впроваджуваних у
масштабах світової спільноти. Тому така політика ви кликає дебати щодо
відповідності етиці, моралі, доречності. Також, існ ують дослідження і гі-
потези, спрямовані на те, що людство так чи інакше саме по собі рухається
в напрямку досягнення балансу населення планети зав дяки різним зрівно-
важувальним механізмам. Отже, можливість скорочення  споживання мате-
ріалів виявляється найбільш актуальним у найближчом у майбутньому.
Тому великі надії покладаються на зниження матеріал оємності економіки
або її дематеріалізацію .
Дематеріалізація є ключовим питаннями оптимізації з алежності між
соціально-економічним зростанням і негативним вплив ом на екосистему,
тобто із забезпеченням зростання добробуту при зниж енні обсягів вико-
ристання при цьому матеріальних ресурсів. Дематеріа лізація формує ситу-
ацію, при якій співвідношення ( M/C) з формули (3.1) знижується. Якщо
продуктивність матеріалів продовжує збільшуватись п ри збільшенні спо-
живання, можемо відзначати відносну дематеріалізацію . У випадку, якщо
поряд із зростанням добробуту скорочується матеріал ьне споживання, то
можемо говорити про абсолютну дематеріалізацію .
Однак очевидно, що дематеріалізація не гарантує зни ження рівня
споживання матеріалів. Так, відносна дематеріалізац ія може привести до
збільшення споживчих бажань, що, у свою чергу, збіл ьшить виробництво
товарів. Цю закономірність іноді називають «ефект б умеранга» (Волк,
2011; Дейлі, 2002).
У будь-якому випадку очевидно, що зменшення викорис тання мате-
ріалів в економічному розвитку людства було б вигід ним з екологічної
точки зору. Ключовим компонентом цієї гіпотези є тр ансформація філосо-
фії виробництва і споживання товарів у розумінні за міни матеріальної
складової економіки на інформаційну. Це означає пер ехід від фізичного
володіння товарами до «володіння» послугою, яку над ає товар. Наприклад,
загальнодоступна пральня може замінити індивідуальн у пральну машину
тощо.
У розвинених країнах подібні ідеї сформували концеп цію дематеріа-
лізації економіки .
Треба зазначити, що для України дематеріалізація ек ономіки є новим
напрямом, який отримав поверхневе вивчення у теорії  та практиці екологі-
зації виробництва. З огляду на позитивні економічні , соціальні та еколо-
гічні можливі наслідки дематеріалізації подальший р озвиток фундамен-

РОЗДІЛ 3.  ДЕМАТЕРІАЛІЗАЦІЯ В БІЗНЕС -СЕРЕДОВИЩІ

71 тальних досліджень вітчизняних дематеріалізаційних трансформацій набу-
ває особливої актуальності.

Історична довідка
У 90-х роках ХХ сторіччя Р. Херман, С. Ардекамі і Д ж. Аусибел розпочали дослі-
дження у сфері дематеріалізації економіки. В ті час и дематеріалізація була визна-
чена як зниження в часі маси матеріалів, без шкоди її якості (Herman, 1990).
Італійські вчені О. Бернардіні та Р. Галлі (Bernard ini, 1993) запропонували
більш широку концепцію дематеріалізації, що ґрунтує ться на таких аспектах. Пер-
ший полягає в тому, що кожен новий матеріал або мат еріальний ресурс, який
з’явився з кращими властивостями, призводить до зме ншення кількості його спо-
живання. Другий аспект стосується розвитку міжнарод ної економіки. Вони наполя-
гали, що процес дематеріалізації економік країн зал ежить від етапу їх економічного
розвитку. Тобто кількість матеріалів в економіці зм еншується відповідно до того, в
якій фазі розвитку країна перебуває. Загальний міжн ародний розвитку не повторює
розвиток країн, які вже пройшли цю фазу. Тому, напр иклад, Індія і Китай ніколи не
вироблятимуть матеріальних потоків на душу населенн я стільки, скільки в США,
навіть якщо їх валовий внутрішній продукт (ВВП) стр імко збільшиться, оскільки
досвід розвинених країн уже врахований (Wernick, 19 95).

Дискусія
Деякі автори, наприклад (Rothman, 1998), стверджуют ь, що зростання доходу на
душу населення призводить до автоматичної дематеріа лізації економіки, оскільки
матеріальні потреби вже досягли максимального рівня , а додатковий дохід буде
витрачати предмети «духовної їжі». Такі ідеї сформу вали екологічну криву Кузнеця
(Canas, 2003). Екологічні криві Кузнеця були побудо вані для декількох речовин, які
забруднюють НПС. Однак вважаємо, що недостатньо пок ладатися лише на ефекти
доходу. Також необхідно брати до уваги демографічні  трансформації (Kronenberg,
2009).

З урахуванням вищезазначеного необхідно визначити, що досягнення
дематеріалізації економіки є процесом складним та б агатогранним. Від-
критими також залишаються питання оцінювання, розро блення інструмен-
тарію, визначення ефектів тощо.
Аналіз динаміки обсягів видобутку ресурсів у світі та використання
первинних матеріалів у виробництві продукції свідча ть про інколи пози-
тивні для суспільства тенденції дематеріалізації за вдяки збільшенню ефек-
тивності використання та видобутку ресурсів, нових організаційно-управ-
лінських важелів та механізмів господарювання.
Оцінювання дематеріалізаційних зрушень також вимага є глибокого
переосмислення методів господарювання. Системні меж і також мають ве-
лике значення, нехай це нації, регіони, фірми, домо господарства або про-
дукція, в усіх випадках механізми дематеріалізації можуть відрізнятись.

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

72 Доповнимо трактування дематеріалізації, що ґрунтуєт ься на визна-
ченні Р. Херман, С. Ардеками і Дж. Аусибел у роботі  (Herman, 1990), шля-
хом урахування більш широкого кола факторів. Отже, дематеріалізація у
загальному розумінні – це абсолютне або відносне скорочення кількості
використаних матеріалів, необхідних для повноцінног о функціонування
економіки за підтримки постійного рівня її розвитку  та забезпечення міні-
мізації її екодеструктивного впливу і максимізації соціальних ефектів. На
нашу думку, таке визначення найбільш повно відображ ає сутність процесів
зниження використання матеріальних ресурсів.

3.2 Оцінювання дематеріалізації продукції та послуг
Дематеріалізація економіки в цілому спрямована на з ниження еко-де-
структивного впливу на довкілля. Так, продуцентом т акого впливу є про-
дукція та надання послуг. У зв’язку з цим виникає н еобхідність оцінити
рівень дематеріалізаційного впливу товарів та послу г.
Базовим поняттям для оцінювання рівня дематеріаліза ції продукції є
концепція MIPS (Material Input per Service Unit – м атеріаловкладення на
одиницю послуги) (Schmidt-Bleek, 1998).

Подробиці
MIPS була розроблена науковцями Інституту клімату, природокористування та
енергії Вуппертала (Німеччина) в 90-х роках ХХ стол іття. Вона стала логічним про-
довженням загальної концепції дематеріалізації, що була створена до цього в 70-х
роках науковцями С. Ардекані та Дж. Аусубел.
Фундаментальним поняттям концепції є поняття «еколо гічний рюкзак», під
яким розуміють уявне навантаження або загальну кіль кість матеріальних ресурсів,
необхідних для вироблення продукції «від видобутку до продажу». Термін «еко-
логічний рюкзак» був запропонований Ф. Шмідтом-Блік ом на початку 90-х рр.
ХХ ст., щоб показати наочно, що виробництво будь-як ого товару потребує набагато
більше матеріалів, ніж їх містить кінцева продукція . Аналогами «екологічного рюк-
зака» є поняття «екологічний слід», «водний слід», «вуглецевий слід» тощо (Вайц-
зеккер, 2000; Медоуз, 2007; Мельник, 2005).

Цей підхід дозволяє побачити потенційні втрати та в плив на НПС
продукції. Так, вчені Інституту Вуппертала класифік ують матеріальні ре-
сурси як: біотичні (об’єкти живої природи), абіотич ні (об’єкти неживої
природи) ресурси, вода, повітря і пошкодження (ероз ію) ґрунтів. Розраху-
нок матеріального сліду продукції є трудомістким пр оцесом. Тому були
розроблені матеріальні фактори (МF) (Schmidt-Bleek,  1998а). MF – це зна-
чення, що характеризує використання матеріалів та ї х енергетичних вели-
чин. MF розраховані емпірично для матеріалів та дея ких територій.

РОЗДІЛ 3.  ДЕМАТЕРІАЛІЗАЦІЯ В БІЗНЕС -СЕРЕДОВИЩІ

73 Подробиці
Наприклад, абіотичний МF для 1 кг природної платини  прирівнюється до 350
тис. кг (для Європи). Інакше кажучи, для виробництв а 1 кг первинної платини, що ви-
користовується для створення певної продукції, в Єв ропі витрачається 350 тис. кг
різної сировини.

Іншою важливою основою концепції MIPS є поняття «по слуги» або
виконуваної «роботи», що надається товаром, тобто т е, заради чого цей
товар був створений. Розглянемо детальніше поняття послуги S, про яке
йшлося вище. При порівнянні різних варіантів викори стання товарів для
задоволення своїх потреб (наприклад, використовуват и велосипед, автомо-
біль чи потяг для поїздки на роботу) треба встанови ти базу порівняння. В
даному випадку за базу визначимо стандартну послугу  (S). S не має чіткої
розмірності і визначається відповідно до товару по- різному. Таким чином,
розрахунок рівня дематеріалізації (Dem) у загальном у вигляді подамо так:
Dem = MI / S,   (3.2)
де MI – загальне споживання матеріалів при виробництві т а споживанні продукції;
S – узагальнена сума послуг, які надає продукція спо живачу.

Отже, Dem – це показник, що дозволяє окреслити кіль кість матеріалів
від моменту їх видобутку до моменту утилізації, тоб то протягом всього
життєвого циклу на одиницю послуги ( S). Концентрація на корисності
продукції, а не на фізичному володінні продукцією в ідкриває нові можли-
вості розвитку суспільства. Акценти змінюються на с творення потенційно
нескінченного розмаїття технологічних рішень у рамк ах існуючих обме-
жень (Schmidt-Bleek, 1998). Так, може спостерігатис я збільшення ринку
ренти, лізингу та суспільного використання тощо. Об ернена величина по-
казника Dem показує рівень ефективності використанн я деякої кількості
матеріалів. Це означає, що може бути порівняна зага льна кількість послуг,
які отримуються через вкладення визначеної кількост і природних ресурсів
у різні проєкти, цим самим збільшуючи обґрунтованіс ть управлінських рі-
шень.
Очевидно, що прийняття певних рішень може викликати  непередба-
чувані зміни на різних стадіях виробничого процесу та споживання проду-
кції. Тому необхідно комплексно аналізувати всю спе цифіку управлінсь-
ких рішень (Гончаренко, 2015). При такому підході ф ормула (3.2) набирає
такого вигляду:
Dem хі =             ∑(mіj·Nі·МF ij)
Useхі, (3.3)
де Dem ( хі) – рівень дематеріалізації продукції Х і-го виду;

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

74 і – вид продукції (роботи, послуги);
mij – кількість одиниць j-го матеріалу в одиниці продукції і-го виду (в натураль-
ному вираженні);
Ni – кількість вироблених одиниць продукції і-го виду;
MF ij – інтенсивність використання j-го матеріалу при виготовленні, споживанні
одиниці продукції і-го виду;
Use ( xi) – сумарна кількість послуг, наданих з використанн ям і-го виду продукції.

Таким чином, формула (3.3) ілюструє принцип оцінюва ння рівня де-
матеріалізації виробу у натуральних вимірниках. Вод ночас іноді виника-
ють ситуації, за яких необхідно порівняти рівні дем атеріалізації для
прийняття обґрунтованих управлінських рішень. Пропо нуємо в таких ви-
падках використовувати показник рівня дематеріаліза ції у вартісному ви-
мірі. Особливістю цього показника є використання за мість MF показника
узагальненої вартості використаних ресурсів під час  життєвого циклу про-
дукції. Тоді вартісний рівень дематеріалізації прод укції (Dem с (хі)) може
бути виражений такою формулою:
Demcхі               =             ∑(mіj   ·              Pіj                          ·Ni)
Useхі, (3.4)
де Рij – вартість одиниці j-го матеріалу для виготовлення одиниці і-ї продукції,
грош. од.

Критерієм оптимізації для вибору найкращого варіант а під час вироб-
ництва продукції є мінімізація значень визначених п оказників. Універ-
сальність цього підходу в його застосовуванні в буд ь-яких цілях і на будь-
якому рівні від підприємства до домогосподарства. Т ак, керівництву під-
приємства доцільно використовувати показники оцінюв ання рівня демате-
ріалізації різної продукції при прийнятті екологічн о обумовлених інвести-
ційних рішень. З іншого боку, споживачі також можут ь порівнювати то-
вари-субститути. Отже, формули (3.3) і (3.4) можна подати так:
Dem ( х) = Dem ( xi)n
i=1→min, (3.5)
Demcх= Demc(хi)n
i=1→min, (3.6)
де Demх,Demх               –             показники рівнів дематеріалізації комплексу продукц ії х (під-
приємства в цілому) у натуральному та вартісному ви раженнях;
n – кількість найменувань видів продукції (послуг), що входить до комплексу.

Розрахунок відповідно до класифікації різних матері альних ресурсів
показників Dem ( хі) та Dem с (хі) може бути як за окремими видами ресур-
сів, так і за їх сукупністю залежно від цілей та за дач.

РОЗДІЛ 3.  ДЕМАТЕРІАЛІЗАЦІЯ В БІЗНЕС -СЕРЕДОВИЩІ

75

Рисунок 3.1  – Категорії ресурсів у складі показника рівня дема теріалізації
продукції (систематизовано на основі Schmidt-Bleek et al., 1998)

Для створення загальної характеристики дематеріаліз ації продукції
слід використовувати індекс дематеріалізації продук ції певного виду іdem,
який буде характеризувати зміну рівня дематеріаліза ції у часі та просторі і
поєднувати як якісні, так і кількісні характеристик и продукції.
іdem може бути розрахований так:
іdem =Dem xi1
Dem xi0 або іdemс =Dem сxi1
Dem сxi0, (3.7)
де іdem , іdemс – індекс дематеріалізації продукції і-го виду відповідно у натуральному
та вартісному вираженнях;
Dem ( x0
i), Dem с (x0
i) – рівень дематеріалізації і-го виду продукції за попередній
період або до впровадження дематеріалізаційних змін  відповідно у натуральному
та вартісному вираженнях;
Dem ( x1
i), Dem с (x1
i) – рівень дематеріалізації і-го виду продукції за фактичний пе-
ріод або після впровадження дематеріалізаційних змі н відповідно у натуральному
та вартісному вираженнях.  Ресурси
Повітря
(A) Використання ґрунтів
Механічне
пошкодження
(Ea) Ерозія
(Er) Біотичні
матеріали
(Bi) Абіотичні
матеріали
(Аb) Вода
(W)
MIAb Позначення ресурсів
MIBi MIEr MIEa MIw MIA
Dem Аb +Bi
Dem Аb +Bi + Er
Dem Аb + Bi + Er + Ea
Dem w
Dem A Матеріальні
витрати  Показник

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

76 Даний індекс може також використовуватися для впров адження еко-
логічно спрямованих інновацій та досягнення економі чних ефектів підпри-
ємства.
Для визначення узагальнених тенденцій розвитку підп риємства анало-
гічно до (3.7) пропонуємо використовувати загальний  індекс дематеріалі-
зації комплексу продукції відповідно у натуральному  (ІDem) та вартісному
(ІDemс) вимірах:

IDem =∑Dem xi1n
i=1
∑Dem xi0n
i=1 або IDemс =∑Dem сxi1n
i=1
∑Dem сxi0n
i=1 (3.8)

На основі аналізу індексів дематеріалізації оцінюют ься еколого-еко-
номічні тенденції трансформацій на підприємстві. За лежно від обраної
бази або основи для розрахунків можна так охарактер изувати дематеріалі-
заційні зміни. Якщо базою для розрахунків є:
• порівняння рівня дематеріалізації до та після впров адження транс-
формацій;
• порівняння рівнів дематеріалізації продукції з етал онною.
Узагальнені характеристики індексів дематеріалізаці ї продукції по-
дано у табл. 3.1. Виходячи із ситуацій поданих у та бл. 3.1, досягнення по-
зитивних змін забезпечується при значенні індексу д ематеріалізації про-
дукції, меншому від одиниці.

Таблиця 3.1  – Характеристика трансформаційних змін на підприєм стві
залежно від зміни індексів дематеріалізації продукц ії (Гончаренко, 2015)
Інтервал значення
індексів дематеріалі –
зації Характеристика дематеріалізаційних змін
1 2
База порівняння: порівняння рівня дематеріалізації до та після впровадження еколо-
гічно спрямованих дематеріалізаційних змін
1) іdem > 1 (іdemс > 1)
Зміни на підприємстві впливають негативно, що свідч ить про
збільшення матеріальних витрат на одиницю послуги
2) іdem = 1 ( іdemс = 1)
Обсяги матеріальних потоків на підприємстві не змін юються, що
свідчить про постійний рівень ресурсоефективності п ідприєм-
ства, фіксовані матеріальні витрати на одиницю посл уги
3) іdem< 1 ( іdemс< 1)
Споживання матеріалів зменшується, що свідчить про демате-
ріалізацію господарської діяльності підприємства, т обто змен-
шення матеріальних витрат на одиницю послуги, а отж е, змен-
шення деструктивного впливу на НПС
База порівняння: порівняння рівнів дематеріалізації  досліджуваної продукції та про-
дукції, обраної як еталон, або продукції конкурента

РОЗДІЛ 3.  ДЕМАТЕРІАЛІЗАЦІЯ В БІЗНЕС -СЕРЕДОВИЩІ

77 Продовження табл. 3.1
1 2
1) іdem > 1 (іdemс > 1)

Значення індексу дематеріалізації свідчить про те, що матеріало-
споживання у розрахунку на одиницю послуги, що нада ється з
використанням досліджуваної продукції, перевищує ан алогічний
показник у продукції, обраної як еталон. Отже, кері вництву не-
обхідно вжити заходів щодо здійснення процесу демат еріалізації.
2) іdem = 1 ( іdemс = 1) Рівень дематеріалізації є однаковим у порівню ваних продуктах
3)іdem< 1 ( іdemс< 1) Рівень дематеріалізації досліджуваної продукці ї менший, ніж у
продукції-еталона. Це означає, що на даному підприє мстві від-
буваються позитивні дематеріалізаційні зміни

Отже, даний підхід до оцінювання дематеріалізації п родукції базу-
ється на визначенні матеріалів на стадіях життєвого  циклу продукції у роз-
рахунку на одиницю послуги. Це дозволяє оцінити впл ив на НПС продукту
як носія послуг для споживачів і може використовува тися керівництвом
суб’єктів господарювання та організацій для прийнят тя обґрунтованих рі-
шень щодо впровадження різноманітних екологічних за ходів у рамках
стратегії дематеріалізації.

3.3 Еколого-економічний механізм дематеріалізації
продукції на підприємстві
Еколого-економічний механізм управління дематеріалі зацією на під-
приємстві (ЕЕМУДП) необхідно розглядати як цілісну систему форм, ме-
тодів та стимулів управління матеріальними й інформ аційними потоками,
що забезпечує дематеріалізаційні зміни та зменшення  навантаження на
НПС, з огляду на економічні інтереси підприємства ( Goncharenko, 2015).
Формування цього механізму обумовлене потребою у зм еншенні обсягів
забруднення НПС, вимогою відповідності підприємства  екологічним нор-
мативам, міжнародним стандартам, що надзвичайно акт уально в рамках
розвитку глобалізації та подолання кризових ситуаці й і забезпечення кон-
курентоспроможності продукції на світових ринках (М ельник, 2005). Еко-
лого-економічний механізм як управлінський механізм  складається з двох
підсистем: керуючої та керованої. В керуючій підсис темі формуються мета
функціонування механізму, завдання для досягнення м ети, визначається
суб’єкт управління тощо. В керованій системи визнач аються об’єкти, ме-
тоди й інструменти, конкретизуються етапи та зміст робіт. У результаті
взаємодії цих підсистем має виникнути синергетичний  ефект, що підлягає
оцінюванню на відповідність до мети (Goncharenko, 2 015). У випадку не
досягнення очікуваних результатів приймається рішен ня щодо коригу-

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

78 вання механізму або пошуку альтернативних шляхів. О тже, розглянемо
зазначені елементи ЕЕМУДП.
Першочерговим у побудові будь-якого механізму є виз начення мети
його роботи. Вважаємо, що метою ЕЕМУДП необхідно ви значити зни-
ження деструктивного впливу матеріальних потоків пі дприємства на до-
вкілля при збереженні економічної ефективності дема теріалізації (Goncha-
renko, 2015). Будь-який суб’єкт господарювання під час своєї «роботи» ви-
користовує матеріальні ресурси, що після трансформа цій (протягом жит-
тєвого циклу продукції, робіт, послуг) перетворюють ся на готову продук-
цію, відходи, викиди тощо та завдають певної шкоди НПС. Концепція де-
матеріалізації на мікроекономічному рівні та ЕЕМУДП  як її інструмент
зменшують до мінімальних розмірів деструктивне нава нтаження на НПС.
Так, позитивні соціально-економічні та екологічні е фекти отримуються
внаслідок часткової заміни матеріалів інформаційним и факторами вироб-
ництва (Гончаренко, 2008; Гончаренко, 2015). Зазнач ена мета в рамках
ЕЕМУДП викликає необхідність вирішення таких завдан ь:
• забезпечення дотримання екологічних стандартів (гра нично допус-
тимих концентрацій (ГДК) тощо);
• зниження природо-, ресурсо- й екологоємності продук ції;
• зменшення господарських витрат суб’єкта внаслідок с корочення
обсягів використання ним ресурсів, платежів за них;
• залучення ресурсозбережних заходів у процес діяльно сті підпри-
ємства;
• стимулювання попиту на екотовари, що створюються пі дприємст-
вом;
• забезпечення збільшення прибутку, прискорення оборо тності обо-
ротних коштів, оновлення основних засобів тощо;
• підвищення кваліфікації співробітників та формуванн я позитив-
ного екологічного іміджу підприємства для споживачі в;
• підтримання високого рівня доходу та вигоди всім ст ейкхолдерам
дематеріалізаційних процесів;
• розвиток корпоративної екологічної культури та само свідомості
учасників дематеріалізаційних процесів на підприємс тві, що виражається в
усвідомленні кожним із них відповідальності за якіс ть НПС тощо.
Досягнення завдань ЕЕМУДП відповідно до поставленої  мети потре-
бує визначення суб’єкта управління, на якого поклад атимуться функції
планування, організації, мотивації, аналізу та конт ролю дематеріалізацій-
них процесів (Goncharenko, 2015). У зв’язку зі зрос танням комплексності
та автоматизації виробництва зростає й потреба у гн учких та оптимальних
методах управління. Керівники як суб’єкти управлінн я все частіше виму-
шені приймати рішення в умовах невизначеності, стис лих термінів та ве-

РОЗДІЛ 3.  ДЕМАТЕРІАЛІЗАЦІЯ В БІЗНЕС -СЕРЕДОВИЩІ

79 ликого обсягу інформації, при цьому вплив прийнятих  рішень на зміну
якості НПС та економічний стан суб’єкта господарюва ння є надзвичайно
високим. Отже, від керівництва підприємства значною  мірою залежить, чи
буде функціонування компанії відповідати принципам сталого розвитку та
економічної ефективності. Згідно з поставленою мето ю та сутністю
ЕЕМУДП об’єктом управління доцільно визначити, на н ашу думку, сис-
тему взаємозв’язаних матеріальних потоків підприємс тва. При цьому по-
будова та функціонування ЕЕМУДП повинні ґрунтуватис я на таких основ-
них принципах (Goncharenko, 2015):
• системності , за якого механізм розглядається як відкрита,
складна система, що характеризується динамічністю, здатністю до само-
регулювання та саморозвитку. Він складається із зв’ язаних між собою
підсистем, які можуть охоплювати різні рівні управл іння підприємством.
Склад і місце останніх в ЕЕМУДП може змінюватися ві дповідно до зміни
умов зовнішнього та внутрішнього середовища, в яком у функціонує
механізм;
• гнучкості  – полягає у високій трансформаційній здатності
ЕЕМУДП для забезпечення його швидкої адаптації до у мов ринкового се-
редовища, які змінилися, з метою оптимізації свого впливу на матеріальні
потоки підприємства;
• комплексності  – передбачає взаємообумовлений та узгоджений
розвиток ЕЕМУДП як єдиного цілого, комплексу цілісн их підсистем
управління, що охоплюють всі рівні господарювання н а підприємстві, ста-
дії життєвого циклу ресурсів і продукції, враховуют ь різноспрямовані еко-
номічні, екологічні, соціальні та інші ефекти, які виникають у процесі
управління матеріальними потоками і забезпечують ре алізацію впливу на
об’єкти для досягнення цілей управління;
• самовідтворюваності  – полягає у постійному, зокрема розшире-
ному, відтворенні мотиваційної основи здійснення пр оцесів дематеріаліза-
ції на підприємстві;
• екологічної відповідальної  – передбачає, що мета існування
ЕЕМУДП, рішення, які приймаються у рамках механізму , інструменти
здійснення дематеріалізаційних змін на підприємстві  тощо повинні бути
спрямовані на досягнення позитивного екологічного е фекту;
• соціальної відповідальності  – означає, що реалізація будь-яких де-
матеріалізаційних змін унаслідок функціонування ЕЕМ УДП повинна здій-
снюватися з урахуванням інтересів усіх зацікавлених  соціальних груп
внутрішнього та зовнішнього середовища підприємства ;
• економічної ефективності  – полягає у тому, що процес прийняття
та реалізації рішень у рамках ЕЕМУДП повинен забезп ечувати досягнення

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

80 максимального позитивного економічного результату п ри прийнятному
рівні витрат на підприємстві.
Невід’ємним елементом механізму є методи та інструм енти управ-
ління, що забезпечують виконання поставлених завдан ь. Сучасна наукова
література пропонує широкий інструментарій впливу н а процеси екологі-
зації, ресурсозбереження, сталого розвитку соціальн о-економічних систем
(Вайцзеккер, 2000; Медоуз, 2007; Мельник, 2006). З урахуванням різнома-
нітності управлінських інструментів та особливостей  дематеріалізаційних
перетворень, на нашу думку, сутності пропонованого механізму найбільше
відповідає комплекс інструментів, розроблений у (Ме ханізми, 2012). Він
містить блоки адміністративних, соціально-психологі чних та економічних
інструментів і методів. Проте більшість із них прид атні для застосування
переважно на макроекономічному рівні, тому у табл. 3.2 подано систему
основних інструментів, яку доцільно використовувати  для впровадження
дематеріалізаційних зрушень на підприємстві.

Таблиця 3.2  – Основні методи та інструменти ЕЕМУДП (Goncharenk o,
2015)
Методи та
інструменти
управління Характеристика
1 2
1 Адміністративні методи
1.1 Інструменти
адміністративного
управління:
• визначення основних напрямів та механізмів реалізац ії
політики підприємства з дематеріалізації
• формування стратегії дематеріалізації на підприємст ві з ураху-
ванням соціальних, екологічних та економічних факто рів
• інтенсифікація впровадження дематеріалізаційних про цесів
• урахування впливу дематеріалізаційних процесів на с тан НПС
• експертиза з матеріалозбереження
• нормування матеріальних витрат
• стандартизація матеріалоспоживання
• екологічна сертифікація
• аудит ефективності матеріаловикористання (енергетич ний,
екологічний та ін.)
• екологічна, енергетична паспортизація
• менеджмент матеріаловикористання
1.2 Інструменти
формування і
розвитку
внутрішньогоспода
рської
інфраструктури: • призначення менеджерів з управління дематеріалізаці єю на
підприємстві
• формування мотиваційних механізмів стимулювання оща дли-
вого матеріалоспоживання з урахуванням екологічних факторів
• залучення аутсорсингових компаній до впровадження п роєкт ів
з дематеріалізації на виробництві
РОЗДІЛ 3.  ДЕМАТЕРІАЛІЗАЦІЯ В БІЗНЕС -СЕРЕДОВИЩІ

81 Продовження табл. 3.2
1 2
• впровадження та підтримка інфраструктури для викори стання
вторинних ресурсів на підприємстві (рециркуляція) і  повторного
використання товарів споживачами (мережа пунктів ор енди то-
варів, що були у використанні)
1.3 Інструменти
управління
інформацією • впровадження новітніх інформаційно-комунікаційних т ехноло-
гій у виробничі процеси
• впровадження прикладного програмного забезпечення з  обліку
та оцінювання дематеріалізаційних процесів
• створення інфо рмаційних баз даних щодо
матеріалоспоживання та дематеріалізаційних заходів
2 Соціально-психологічні методи
2.1 Інструменти
соціально-
психологічного
впливу • проведення тренінгів та семінарів для співробітникі в у сфері
матеріалозбереження й охорони НПС
• формування відповідного рівня корпоративної культур и і сві-
домості у сфері дематеріалізації та охорони довкілл я (корпора-
тивні просвітницькі, культурно-масові заходи та ін. )
• добровільні зобов’ язання з підвищення ресурсоефективності
господарських об’єктів
3 Економічні методи
3.1 Інструменти
зростання еконо-
мічної ефективно-
сті використання
виробничих ресур-
сів • прискорена амортизація матеріалозбережного устаткув ання з
урахуванням впливу матеріалозбереження на екологічн у ситуацію
• прискорення оборотності обігових коштів підприємств а
• контролінг фінансово-економічного стану підприємств а
3.2 Інструменти
ціноутворення • цінове програмування (програми управління попитом н а мате-
ріальні ресурси)
• цінове стимулювання (диверсифікація цін на дематері алізовану
продукцію, послуги інфраструктури)
• формування попиту на нові дематеріалізовані товари
3.3 Фінансові
інструменти • преміювання персоналу за успіхи у здійсненні демате ріалізації
на підприємстві
• використання методів управління витратами на підпри ємстві
• оптимізація грошових потоків
• спрямування частини прибутку на фінансування демате ріаліза-
ційних перетворень
• страхування діяльності з дематеріалізації (видів ді яльності,
еколого-економічних наслідків, підприємницького риз ику)
• лізингові схеми

Пріоритетним, таким чином, для урахування мотивів, потреб,
інтересів суб’єкта господарювання при впровадженні заходів із дематеріа-
лізації та побудові ЕЕМУДП є використання переважно  економічного ін-

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

82 струментарію впливу, що забезпечує створення необхі дних і достатніх
умов для зростання рівня дематеріалізації на підпри ємстві.

Основні  складові  та етапи  реалізації  еколого -економічного  механізму  управління
дематеріалізацією підприємства (ЕЕМУДП)
Мета:
зниження деструктивного впливу матеріальних потоків  підприємства на довкілля при забезпеченні
економічної ефективності заходів зі зниження такого  впливу
Завдання:
– забезпечення дотримання екологічних стандартів (ГДК  чи встановлених нормативів);
– зниження ресурсомісткості, природо- й екологоємност і продукції;
– скорочення витрат підприємства внаслідок зменшення обсягів використання природних ресурсів,
платежів за них;
– впровадження ресурсозбережних заходів у процесі дія льності;
– стимулювання попиту на екотовари, що виробляються п ідприємством;
– забезпечення зростання прибутку, прискорення оборот ності обігових коштів, оновлення основних
засобів суб’єкта господарювання;
– підвищення кваліфікації персоналу підприємства та ф ормування екологічного іміджу компанії для
споживачів;
– забезпечення високого рівня доходу та вигоди всім у часникам дематеріалізаційних процесів на
підприємстві;
– розвиток корпоративної екологічної культури та само свідомості учасників дематеріалізаційних
процесів на підприємстві, що виражається в усвідомл енні кожним із них відповідальності за якість НПС
тощо
Принципи:
системності, гнучкості, комплексності, самовідтворю ваності, екологічної відповідальності,
соціальної відповідальності, економічної ефективнос ті
Суб’єкт управління:
керівництво та робоча група фахівців з різних підро зділів підприємства
Об’єкт управління:
система матеріальних потоків на підприємстві
Методи  та інструменти  управління:
адміністративні  соціально -психологічні  економічні
Етапи  проведення  робіт  з дематеріалізації:
1. Формування  команди  виконавців.
2. Конкретизація  підцілей  дематеріалізації  продукц ії та визначення  послуги,  яка надається  з її
використанням.
3. Представлення  матеріалопотоків  у вигляді  графічної  схеми  та визначенн я обсягів
матеріалоспоживання й енерговитрат на етапах життєв ого циклу.
4. Оцін ювання  рівня  дематеріалізації  (Dem)  обраної  проду кції.
5. Дематеріалізаційна  трансформація  продукції:
5.1) визначення проблемних вузлів – точок дематеріалізац ії на етапах життєвого циклу продукції;
5.2) пошук альтернативних шляхів дематеріалізації продук ції;
5.3) вибір найбільш реалістичних ідей та технологій щодо  здійснення дематеріалізаційних змін;
5.4) оцінювання рівня дематеріалізації за відібраними пр опозиціями з метою визначення
перспективності впровадження трансформацій;
5.5) оцінювання ефективності впровадження обраного варіа нта дематеріалізаційного проєкту за
визначеними критеріями;
5.6) ухвалення рішення щодо дематеріалізації або у випад ку невідповідності отриманих
розрахункових результатів оцінки проєктного рішення  встановленим вимогам, повернення до етапу
5.2;
5.7) впровадження рішень із дематеріалізації.
6. Оцінювання фактичних результатів впровадження демат еріалізаційного проєкту, порівняння їх з
очікуваними показниками соціо-еколого-економічної е фективності та досягнутим рівнем
дематеріалізації
Рисунок 3.2  – Складові та етапи реалізації ЕЕМУДП (Goncharenko , 2015)

РОЗДІЛ 3.  ДЕМАТЕРІАЛІЗАЦІЯ В БІЗНЕС -СЕРЕДОВИЩІ

83 Основні етапи реалізації запропонованого ЕЕМУДП доц ільно розгля-
дати через побудову логічної послідовності виконанн я робіт із дематеріалі-
зації продукції (робіт, послуг) (рис. 3.2). Для пол егшення збору та узагаль-
нення інформації у процесі робіт розроблено укрупне ні табличні форми,
які доцільно заповнювати у мірі проведення робіт в рамках функціону-
вання ЕЕМУДП (див. Додаток). Частина з них сформова ні у вигляді опи-
тувальних листів для команди експертів таким чином,  щоб у результаті їх
заповнення та опрацювання отримати конкретні напрям и з дематеріалізації
та оцінити їх ефективність, що забезпечить прийнятт я оптимального
управлінського рішення у рамках запропонованого мех анізму. Враховуючи
різноманітність видів продукції та можливих шляхів її дематеріалізації
розроблені форми певною мірою є універсальними і мо жуть бути уточнені
та доповнені залежно від особливостей продукту, що розглядається в кож-
ному конкретному випадку.
Схематично основні складові та етапи реалізації ЕЕМ УДП, відмін-
ними ознаками якого є поетапність проведення демате ріалізаційних зру-
шень та урахування соціо-еколого-економічних ефекті в впливу дематеріа-
лізації на діяльність підприємства, зображені на ри с. 3.2.
Кінцевою метою ЕЕМУДП є зниження деструктивного впл иву мате-
ріальних потоків суб’єкта господарювання на довкілл я при забезпеченні
економічної ефективності заходів зі зниження такого  впливу.
Цей механізм може використовуватись в усіх сферах е кономічної дія-
льності – від виробництва продукції до надання посл уг. Він дозволяє як
порівнювати варіанти екоефективних рішень між собою , так і розробляти
нові продукти та бізнес-стратегії з урахуванням пер еваг дематеріалізації.

Література
1. Балджи М. Д. Організаційно-економічні засади компле ксного природокорис-
тування на регіональному рівні: монографія. Одеса: Атлант, 2010. 500 с.
2. Буркинский Б. В., Степанов В. Н., Харичков С. К. Пр иродопользование: ос-
новы экономико-экологической теории. Одесса: ИПРЭЭИ  НАН Украины, 1999. 350 с.
3. Вайцзеккер Э., Ловинс Э., Ловинс Л. Фактор четыре. Затрат – половина,
отдача – двойная. Новый доклад Римскому клубу. Пер.  с англ. А. П. Заварницына, В. Д.
Новикова; под ред. акад. Г. А. Месяца. Москва: Acad emia, 2000. 400 с.
4. Волк О. М. Підходи до врахування наслідків впровадж ення інформаційно-ко-
мунікаційних технологій за стадіями життєвого циклу  продукту. Механізм регулювання
економіки . 2011. № 1. С. 93–99.
5. Гончаренко А. С. Классификация энергоинформационных  трансформаций
экономической системы. Механізм регулювання економіки . 2008. № 2. С. 208–214.
6. Гончаренко О. С. Науково-методичний підхід до оцінк и рівня екологічно
спрямованої дематеріалізації соціально-економічних систем. Механізм регулювання
економіки . 2015. № 1. С. 127–134.

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

84 7. Дейлі Г. Поза зростанням. Економічна теорія сталого  розвитку. Пер. з англ.;
Ін-т сталого розвитку. Київ: Інтелсфера, 2002. 312 с .
8. Звіт ООН «Досягнення цілей сталого розвитку». 2016.  URL: https://documents–
ddsny.un.org/doc/UNDOC/GEN/N15/291/92/PDF/N1529192. pdf? OpenElement (дата
звернення: 13.05.2018).
9. Медоуз Д., Рандерс Й. Пределы роста. 30 лет спустя.  Пер. с англ. Москва:
ИКЦ «Академкнига», 2007. 342 с.
10. Мельник Л. Г. Тайны развития. Сумы: ИТД «Университе тская книга», 2005.
378 с.
11. Мельник Л. Г. Екологічна економіка: підручник. Суми : ВТД «Університетсь-
ка книга», 2006. 348 с.
12. Механізми реалізації соціально-економічного потенці алу дематеріалізації
виробництва і споживання: звіт про НДР (заключний) / Кер.: І. М. Сотник. Суми:
СумДУ, 2012. 107 с.
13. Bernardini O., Galli R. Dematerialization: long-ter m trend in the intensity of use of
materials and energy. Futures . 1993. P. 431–448.
14. Bringezu S., Schütz H., Moll S. Rationale for and i nterpretation of economy ‐wide
materials flow analysis and derived indicators. Journal of Industrial Ecology . 2003. № 7. P.
43–64.
15. Canas A., Ferrao P., Conceicao P. A new environment al Kuznets curve. Relation-
ship between direct material input and income per c apita: evidence from industrialized coun-
tries. Ecological Economics . 2003. № 46. P. 217–229.
16. Europe 2020. European Commission , 2010. URL: http://ec.europa.eu/
europe2020/index_en.htm (accessed on 01.03.2018).
17. EY global institutional investor survey, 2015. URL:  http://www.ey.com/
Publication/vwLUAssets/EY-tomorrows-investment-rule s-2/$FILE/EY-tomorrows-
investment-rules-2.0.pdf (accessed on 01.03.2018).
18. Goncharenko O. S., Sotnyk I. M. Formation of ecolog y and economic mechanism
of dematerialization at the enterprise. Market and Management of Innovation . 2015. № 2. С.
258–266.
19. Hawken P., Lovins A. L. Natural capitalism: creatin g the next industrial revolution.
US Green Building Council, 1999. 416 р.
20. Herman R., Ardekani S. A., Ausubel J. H. Dematerial ization. Technological fore-
casting and social change . 1990. № 37 (4). P. 333–348. URL: http://phe.rocke feller.edu/
dematerialization (accessed on 14.09.2018).
21. Kronenberg T. The impact of demographic change on e nergy use and greenhouse
gas emissions. Ecological Economics . 2009. № 68. P. 2637–2645.
22. Rothman D. S. Environmental Kuznets curves real pro gress or passing the buck: A
case for consumption-based approaches. Ecological Economics . 1998. № 25(2). P. 177–194.
23. Schmidt-Bleek F. Das MIPS–konzept: Weniger naturver brauch–mehr lebensquali-
tät durch Faktor 10. 1998. 156 p.
24. Schmidt-Bleek F. (а) Factor 10: the future of stuff . Munchen: Dromer, 1998. URL:
http://epub.wupperinst.org/frontdoor/index/index/do cId/4459 (accessed on 14.04.2018).
25. Schmidt-Bleek F., Bierter W. Das MIPS Konzept – Fak tor 10. Muenchen: Droemer
Knaur, 1998. 85 p.
26. Wernick I. K., Ausubel J. National material metrics  for industrial ecology. 1995.
URL: http://phe.rockefellr.Edu/NatMatMetIndusEcol ( accessed on 04.08.2018).
РОЗДІЛ 3.  ДЕМАТЕРІАЛІЗАЦІЯ В БІЗНЕС -СЕРЕДОВИЩІ

85 Питання до теми
1. Які цілі сталого розвитку, закріплені у резолюції « Перетворення на-
шого світу: порядок денний у галузі сталого розвитк у на період до 2030 року»
вам відомі?
2. Як можна подати взаємозв’язок між виробництвом мате ріалів, ви-
тратами на споживання благ і кількістю населення?
3. У чому полягає різниця між абсолютною дематеріаліза цією і віднос-
ною?
4. Хто є засновником концепції дематеріалізації?
5. Як ви можете визначити дематеріалізацію  у загальному розумінні?
6. Що таке Material Input per Service Unit (матеріаловк ладення на оди-
ницю послуги)?
7. Які категорії ресурсів у складі показника рівня дем атеріалізації продук-
ції ви можете назвати?
8. Що характеризує індекс дематеріалізації продукції?
9. Як ви можете охарактеризувати зміни на підприємстві  залежно від
зміни індексів дематеріалізації продукції?
10. Назвіть основні складові еколого-економічного механ ізму управління
дематеріалізацією на підприємстві. Охарактеризуйте їх.

86 Кейс до розділу
Оцінювання рівня дематеріалізації
товару легкої промисловості
Оцінювання дематеріалізації є надзвичайно корисним для пошуку резервів зниження
матеріаломісткості, енерго- та екологоємності проду кції, оскільки дає можливість оцінити
рівень залучення ресурсів до продукції, що виготовл яється, на різних стадіях її життєвого
циклу. Особливо актуальне таке оцінювання для товар ів широкого вжитку, зокрема одягу,
що виробляється у величезних обсягах та споживаєтьс я населенням. Незважаючи на те,
що виробництво одягу в Україні, як і загалом у світ і, порівняно з іншими секторами – важ-
кої промисловості, будівництвом, транспортом тощо –  справляє набагато менший нега-
тивний вплив на довкілля, збільшення імпорту тексти льної продукції, як і її вітчизняного
виробництва у відповідь на зростаючі потреби населе ння, у кінцевому підсумку, після за-
вершення терміну її використання обумовлює утворенн я великих обсягів відходів, які
практично не переробляються в Україні. У зв’язку з цим оцінимо рівень дематеріалізації
звичайного светра.
За модель розрахунку візьмемо жіночий в’язаний свет р середньої товщини, мате-
ріал виробу – бавовна та поліестер, вага – 0,8 кг. У табл. 1 подано вихідну інформацію та
детальні обчислення рівня дематеріалізації цього то вару з урахуванням стадій його жит-
тєвого циклу та категорій ресурсів, наведених на ри с. 1.
Орієнтовна структура матеріальних вкладень у светр,  не враховуючи витрати води,
має такий вигляд: близько 21,6% споживання природни х ресурсів припадає на етап вико-
ристання товару, 78% природних ресурсів споживаютьс я на етапі виробництва і менше
1% ресурсів споживається під час утилізації відході в.
Одиниця послуги, яка надається з використанням свет ра, може бути визначена кіль-
кістю разів його прання упродовж життєвого циклу. П рипустимо, що светр буде пратися 50
разів протягом його життєвого циклу. На підставі ци х даних розрахунки рівня дематеріалі-
зації за формулою (3.3) свідчать, що загальне матер іальне споживання під час виробниц-
тва, експлуатації та утилізації одного светра стано вить 4905,8 кг. Водночас матеріальні
вкладення з урахуванням загальної кількості послуг,  наданих із використанням одного
светра, становлять 98,1 кг на пральний цикл. Таким чином, показник рівня дематеріаліза-
ції светра досить високий. Це пояснюється, по-перше , порівняно високою матеріаломіст-
кістю одиниці виробу, по-друге, порівняно невеликою  кількістю послуг, наданих з викорис-
танням светра через його короткий життєвий цикл. У зв’язку з цим, доцільно впроваджу-
вати дематеріалізаційні зрушення у легкій промислов ості в цілому та виробництві одягу
зокрема. Це дозволить, окрім позитивних екологічних  ефектів, підвищити конкурентоспро-
можність продукції галузі на внутрішньому та зовнішн ьому ринках. Динаміка зміни матері-
алоспоживання під час життєвого циклу светра подана  на рис. 1–2.
На рис. 1 схематично зображена зміна показника дема теріалізації ( Dem  (хі)) светра
протягом етапів його життєвого циклу. Графік на рис унку показує, що сумарні матеріальні
вкладення, які включають суму матеріальних вкладень  протягом виробництва, спожи-
вання й утилізації продукту, у розрахунку на одиниц ю функцій виробу зменшуються протя-
гом періоду використання, а на інших етапах графік демонструє розриви.

87 КЕЙС ДО РОЗДІЛУ : ОЦІНЮВАННЯ РІВНЯ ДЕМАТЕРІАЛІЗАЦІЇ ТОВАРУ ЛЕГКОЇ ПРОМИСЛ ОВОСТІ

Таблиця 1  – Результати оцінювання рівня дематеріалізації све тра (Гончаренко, 2019)
Стадії життєвого циклу продукції Натуральна  оцінка
Абіотичні ресурси
(ab) Біотичні ресурси (bi) Вода (wa) Повітря (ai) Сумарні
матеріальні
вкладення
Назва матеріалу Кількість
матеріалу  MFab МIab MFbi МIbi MFwa МIwa MFai МIai MI
кг ресурсів  на
одиницю
вимірювання
матеріалу кг кг ресурсів на
одиницю
вимірювання
матеріалу кг кг ресурсів на
одиницю
вимірювання
матеріалу кг кг ресурсів на
одиницю
вимірювання
матеріалу кг кг
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11
1. Етап  «виробництво»
Поліестер,  кг 1,155  3,97 0,46  0,00 206,89  23,90  3,75 0,433  247,87
Бавовна,  кг 1,155  8,6 0,99 2,90 0,33 6 814,00  787,02  2,74 0,316  803,00
Барвники  хімічні  (соляні  розчини
та продукти сирої нафти)), кг 0,236 3,97 0,94  0,00 206,89 48,83 3,75 0,885  50,65
Нейлон  (для етикеток),  кг 0,0038  8,6 0,03  0,00 6 814,00  25,89  2,74 0,010  25,94
Папір  та картон  для пакування,  кг 0,0166  9,17 0,15 2,60 0,04 303,00  5,03 1,30 0,022  5,25
Пластик,  кг 0,077  3 0,23  0,00 34 015,00  2619,16  0,70 0,054  2619,44
Вироби  з деревини,  кг 0,021  0,86 0,02 5,51 0,12 9,97 0,21 0,13 0,003  0,35
Електроенергія,  кВт·год  1,54 3,15 4,85 0,04 0,06 57,60  88,70  0,50 0,770  94,39
Природний  газ, MДж  0,354  0,030  0,01  0,00 0,01 0,00 0,09 0,032  0,05
Показник  перевезення  вантажів,
т-км 1,394 0,25 0,35  0,00 1,80 2,51 0,10 0,139  3,00
Сума  матеріаловкладень  за
стадією «виробництво»    21,10   3,57  3815,84  9,41 3849,92
2. Етап  «використання»
Електроенергія  на прання,
кВт·год 0,981 3,09 0,04 0,04 57,6 56,51 0,5 0,491 60,13  3,09
Пральний  порошок,  кг 0,004  0,004  0,004  0,000   0,000   0,000  0,004  0,004
Виробництво  пральної  машини,
кг/од. светра:
Сталь   0,06125  7 0,43  0,00 44,2 2,71 1,3 0,080  3,22
Мідь   0,00333  500 1,67  0,00 260 0,87 2 0,007  2,54
Олово   0,00018  8486  1,53  0,00 10958  1,97 149 0,027  3,53

88 ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

Продовження табл. 1
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11
Алюміній  0,0035  85 0,30  0,00 1379  4,83 10 0,035  5,16
Прокат сортовий  нержавіючий  0,0175  14,43  0,25  0,00 205,13  3,59 2,83 0,050  3,89
Прокат листовий оцинкований  0,00175  19,36  0,03  0,00 86,54  0,15 42,29  0,074  0,26
Скло  0,0035  3 0,01  0,00 3826  13,39  228,9  0,801  14,20
Цемент  0,05075  1,66 0,08  0,00 9,7 0,49 0,06 0,003  0,58
Пластик  0,028  3 0,08  0,00 34015  952,42  0,7 0,020  952,52
Гума  0,00525  5,7 0,03  0,00 146 0,77 1,65 0,009  0,81
Показник транспортування ван –
тажів під час виробництва пральної машини, т/км 0,2625 0,25 0,07  0,00 1,8 0,47 0,1 0,026 0,56
Витрати елек троенергії під час
виробництва пральної машини, кВт·год 0,1375 3,15 0,43 0,04 0,01 57,6 7,92 0,5 0,069 8,43
Сума матеріаловкладень за
стадією «використання»    8,01  0,04  1 046,08  1,69 1 055,82
3. Етап «повторн е перероб лення  (утилізація)»
Показник тран спортування від –
ходів, т/км 0,024 0,25 0,01  0,00 1,8 0,04 0,01 0,002 0,05
Сума матеріаловкладень за
стадією «повторне перероб-лення (утилізація)»   0,01  0,00  1603,5  0,002 0,05
Сума матеріаловкладень за
всіма етапами життєвого цик-лу светра   29,11  3,61  4 861,97  11,10 4 905,80
Загальна кількість одиниць
послуги, які надаються із ви-користанням светра, Use (x
i),
пральний цикл 50
Рівень дематеріалізації свет –
ра, Dem  (хі), кг/ пральний цикл  98,1
Примітка. MF – інтенсивність використання певного в иду матеріалу/ресурсу на певному етапі життєвого ци клу светра; MI –
матеріальні вкладення у светр у натуральному вимірі

КЕЙС ДО РОЗДІЛУ : ОЦІНЮВАННЯ РІВНЯ ДЕМАТЕРІАЛІЗАЦІЇ ТОВАРУ ЛЕГКОЇ ПРОМ ИСЛОВОСТІ

89
Рисунок 1  – Схематичне зображення зміни рівня дематеріалізац ії Dem  (хі) светра на
стадіях життєвого циклу (Гончаренко, 2019)

Це пояснює природу показника дематеріалізації та пі дтверджується розрахунками,
оскільки якщо продукт не використовується для надан ня послуг, то й показник дематеріа-
лізації не може бути розрахований. Після певного ча су експлуатації можливе проведення
ремонту виробу, під час якого будуть використані до даткові ресурси. Тим самим ремонт
не лише подовжує життєвий цикл виробу, а й збільшує  суму матеріальних вкладень, що
знайшло своє відображення на графіку Dem  (хі), якщо порівняти значення цього показни-
ка до і після ремонту. Необхідно зазначити, що для  використано абстрактне по-
няття ремонту, що охоплює різні види ремонтів у різ ні періоди часу, які узагальнено як
один із додаткових етапів життєвого циклу виробу в межах етапу використання. Розраху-
нок Dem  (хі) також передбачає етап перероблення/утилізації про дукту.  Виробництво
Використання
Використання  t, год. Кг/кількість
одиниць
послуги
Ремонт
Утилізація  Dem (х і)

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

90
кількості послуг, наданих з в икористанням товару, що відбива-
ється на динаміці Use (xi). Також показовим є період умовного ремонту та ути лізації мате-
ріалів після використання светра, що характеризуєть ся стрибкоподібним збільшенням
вкладення матеріалів та незмінним значенням сумарно ї кількості наданих з її використан-
ням послуг. У зв’язку з цим, підвищення рівня демат еріалізації светра та зниження наван-
таження на довкілля можливе шляхом зменшення матері альних витрат на продукт або
шляхом збільшення кількості послуг, які надаються і з використанням продукту протягом
свого життєвого циклу. Матеріальні вкладення у свет р можуть бути зменшені, наприклад, Виробництво
Використання
Використання  t, год. Кг,
кількість
одиниць
послуги
Ремонт
Утилізація  MI
Use(x i)

КЕЙС ДО РОЗДІЛУ : ОЦІНЮВАННЯ РІВНЯ ДЕМАТЕРІАЛІЗАЦІЇ ТОВАРУ ЛЕГКОЇ ПРОМ ИСЛОВОСТІ

91 шляхом зміни матеріалів-складників виробу (пряжі, н иток, фурнітури тощо), за рахунок
зменшення кількості відходів, утворених на стадії в иробництва, мінімізації упаковки, зме-
ншення споживання енергії та оптимізації перевезень . Кількість послуг, що надаються із
використанням светра, може бути збільшена шляхом по довження терміну експлуатації
виробу.
Наприклад , якщо бавовну, що є основним матеріалом для светра  замінити на віс-
козу, матеріаломісткість усього життєвого циклу све тра буде зменшено на 9% за кожну
одиницю (див. табл. 1), що зменшить показник рівня дематеріалізації светра до
89,1 кг/пральний цикл. Споживач також може вплинути  на процес дематеріалізації светра.
У випадку збільшення циклів прання вдвічі сума мате ріаловкладень за стадією «викорис-
тання» збільшиться до 1 106 кг при зниженні рівня д ематеріалізації до 49,5 кг на один цикл
прання. Інші можливості зниження рівня дематеріаліз ації під час експлуатації виробу та
його прання полягають у якнайкращому використанні п араметрів пральної машини, ви-
бору оптимальної програми прання, максимальному зав антаженні пральної машини тощо.
Ще одна можливість для дематеріалізації – використо вувати не індивідуальну пральну
машину, а промислові пральні машини у спеціалізован их сервісах.
Для оцінювання можливих змін у рівнях дематеріаліза ції продукції внаслідок різних
варіантів її використання розрахуємо індекси демате ріалізації іdem для светра на основі
формули (3.7). Зокрема, порівняємо рівні дематеріал ізації светра до та після впрова-
дження екологічно спрямованих дематеріалізаційних з мін:
1) заміна бавовни на віскозу дає іdem = 89,5/98,1 = 0,91;
2) збільшення кількості пральних циклів удвічі дає іdem = 60,5/98,1= 0,56.
Отже, після застосування дематеріалізаційних змін р івень дематеріалізації светра
зменшиться на 9% після заміни бавовни на віскозу та  на 44% після збільшення циклів
прання вдвічі, що свідчить про зниження матеріально го сліду у відносному вираженні та
деструктивного навантаження на довкілля.
Таким чином, результати розрахунків індексу рівня д ематеріалізації продукції дають
можливість оцінити тенденції його зміни та проводит и якісне порівняння продукції між со-
бою з метою обґрунтування управлінських рішень щодо  екологізації процесів її виробниц-
тва та споживання.

Список використаних джерел
1. Гончаренко О.С. Еколого-економічне обґрунтування де матеріалізації процесів вироб –
ництва і споживання продукції: дис…. к.е.н., спец .: 08.00.06 – економіка природокористування та
охорони навколишнього середовища. Суми: СумДУ, 2019 . 252 с.

92 РОЗДІЛ  4
БІЗНЕС  І ВЛАСНІСТЬ

Власність як основа бізнесу
Форми власності та бізнесу
Розвиток форм власності та бізнесу

4.1 Власність як основа бізнесу
Бізнес як складне поняття об’єднує цілий світ специ фічних відносин,
навіть якщо бізнес є лише індивідуальною господарсь кою діяльністю при-
ватного підприємця. З юридичної точки зору бізнес ( фірма, компанія, під-
приємство, організація) – це певна організаційна фо рма, в рамках якої ве-
деться будь-яка господарська діяльність. З економіч ної точки зору бізнес є
формою прояву економічних відносин як усередині, та к і поза бізнесом.
Перші вивчає наука про організацію бізнесу, другі –  наука про функціону-
вання економіки в цілому. Отже, з одного боку, бізн ес є зовнішньою обо-
лонкою для певної системи економічних відносин, з і ншого – складною
системою, яка включена до економічної системи.
Будь-яка господарська діяльність (бізнес) починаєть ся з відносин
власності. Власність є основоположною економічною к атегорією. Вона
визначає як форми організації бізнесу, особливості його управління, роз-
поділу його результатів, так і економічну структуру  суспільства в цілому,
особливості соціальних процесів – положення різних соціальних груп і
прошарків населення, взаємовідносини між ними тощо.
В економічному розумінні (значення) власність реалі зується в пло-
щині взаємодії «людина – людина», визначається ступ енем розвитку про-
дуктивних сил, характеризується системою об’єктивни х, історично мінли-
вих економічних відносин між суб’єктами господарюва ння з приводу при-
власнення умов, процесів, засобів та результатів ви робництва.
В юридичному сенсі власність представлена системою зв’язків «лю-
дина – річ», відображає майнові відносини, що закрі плюються системою
прав власності. Саме юридична оболонка дозволяє фік сувати права влас-
ності, законодавчо їх регулювати, враховувати наявн і зміни щодо виник-
нення, припинення або відновлення прав власності (О снови, 2001).
Право власності  згідно зі ст. 134 Господарського кодексу України
(ГК) є основним майновим правом у сфері господарюва ння. Суб’єкт гос-
подарювання (одноосібно або разом з іншими суб’єкта ми) володіє, корис-
тується та розпоряджається належним йому майном, зо крема має право
надавати майно іншим суб’єктам для використання йог о на основі права
власності, господарського відання, оперативного упр авління та інших
прав, передбачених законодавством (Господарський, 2 003). Крім того, в

РОЗДІЛ 4.  БІЗНЕС І ВЛАСНІСТЬ

93 Цивільному кодексі України (ЦК) визначено права вол одіння і користу-
вання чужим майном. Право володіння чужим майном ви никає на підставі
договору з власником або іншою особою, якій було пе редано майно. Право
користування чужим майном (сервітут) може бути вста новлене щодо не-
рухомого майна (земельної ділянки, інших природних ресурсів) для задо-
волення потреб суб’єктів господарювання, які не мож уть бути задоволені
іншим способом. Це право полягає в можливості прохо ду, проїзду через
чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередач,
зв’язку і трубопроводів, забезпечення водопостачанн я, меліорації тощо.
(Цивільний, 2003).
Суб’єктами права власності є всі ті, хто бере участь у відноси нах
привласнення в господарській сфері: суб’єкти господ арювання, споживачі,
органи державної влади та органи місцевого самовряд ування, а також ті
громадяни, громадські та інші організації, які є за сновниками суб’єктів
господарювання чи здійснюють щодо них організаційно -господарські пов-
новаження.

4.2 Форми власності та бізнесу
У теоретичних дослідженнях набуло поширення структу рування від-
носин власності за типами, формами та видами.
Тип власності  визначає найбільш узагальнені принципи її функціон у-
вання, характер поєднання робітника із засобами вир обництва. Виділяють
три типи власності: общинна, приватна, суспільна, к ожній з яких властиві
різні форми прояву. В сучасних умовах в країнах з р инковою економікою
переважають два основних типи власності: приватна і  державна (як форма
суспільного привласнення), а всі інші розглядаються  як похідні від них і
можуть існувати в змішаних формах.
Форма власності  визначається як стала система економічних відносин
і господарських зв’язків, що зумовлює певний спосіб  та механізм поєд-
нання робітника із засобами виробництва. Треба зазн ачити, що класифіка-
ція форм власності розглядається в економічному і ю ридичному розумін-
нях (табл. 4.1).
Критерієм класифікації форм власності в економічном у сенсі є сту-
пінь розвитку кооперації праці та виробництва. За м асштабами усуспіль-
нення виробництва розрізняють так: 1) одноосібне пр ивласнення (приват-
ний підприємець або дрібне підприємство, де господа рською діяльністю
займається одна людина або його родина); 2) колекти вне привласнення
(підприємство або господарське об’єднання, яке згур товує роботу багатьох
людей); 3) національний господарський комплекс (коо перація праці в рам-
ках національної економіки), тобто суспільне привла снення.

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

94 Таблиця 4.1 – Типи, форми і види власності (Економічна, 2014;
Економічна, 2012; Конституція, 1996; Основи, 2011; Цивільний, 2003)
Типи
власності  Форми
власності  Види власності
СУСПІЛЬНА  Державна  Власність народу України
Загальнодержавна (республіканська)
Колективна Комунальна (місцевих органів влади)
Колективу орендарів
Колективу підприємства
Кооперативу, зокрема колективу підприємств
споживчої кооперації
Акціонерних товариств
Господарських товариств
Господарських об’єднань
Громадянських об’єднань
Релігійних організацій
ПРИВАТНА Індивідуально-
трудова Одноосібна
Власність сім’ї
Спільна власність громадян
Спільна власність осіб, які ведуть фермерське
господарство
З найманою
працею Індивідуальна
Корпоративна
ЗМІШАНА  Державно-колективна
Державно-приватна
Колективно-приватна
Власність із залученням іноземного капіталу
Інші

Класифікація  власності в юридичному розумінні ґрунтується на об –
ліку власників (суб’єктів власності), майна (об’єкт ів власності), а також
залежить від способу заснування бізнесу і форми гос подарювання.
За суб’єктами  форми власності (табл. 4.1) поділяються на державн у,
колективну, приватну. Привласнення засобів виробниц тва і виробленого
продукту відбувається у формах державної і колектив ної власності як
формах прояву суспільного типу власності.

Державна власність існує в таких видах: власність н ароду України, загальнодер-
жавна, республіканська, власність місцевих органів влади (комунальна). Об’єктами
права власності народу України є земля, її надра, а тмосферне повітря, водні та
інші природні ресурси, що знаходяться в межах терит орії України, природні ре-
сурси її континентального шельфу, морської економіч ної зони. Об’єктами держав-
ної (республіканської, комунальної) власності є май но, зокрема грошові кошти, які
належать Україні.
РОЗДІЛ 4.  БІЗНЕС І ВЛАСНІСТЬ

95 Суб’єктом права державної власності є органи держав ної влади (Кон-
ституція, 1996; Цивільний, 2003; Господарський, 200 3).
Колективна власність передбачає приналежність об’єк та певного ко-
лективу співвласників (засновників, учасників), які  прямо або не прямо
діють як один суб’єкт. Суб’єктом комунальної власно сті є територіальна
громада, що здійснює свої повноваження через утворе ні нею органи місце-
вого самоврядування. Колективна власність може існу вати, наприклад, як
власність господарських об’єднань громадян або влас ність громадських
організацій та об’єднань. Приватна власність характ еризується тим, що за-
соби і результати виробництва належать приватним ос обам, які можуть
привласнювати продукт як своєї, так і найманої прац і. Тому розрізняють
трудову і нетрудову приватну власність. Якщо за рах унок коштів акціоне-
рів здійснена технічна реконструкція підприємства, то доходи, що зроста-
ють, повинні виплачуватися власникам акцій у формі дивідендів. За ви-
дами приватна власність буває одноосібною (індивіду альною) та сімей-
ною.
Спільна (загальна) власність є різновидом власності (безвід носно до
певної форми власності), де об’єктом є спільне майн о, а суб’єктами (спів-
власниками) стають в результаті об’єднання майна: ф ізичні та юридичні
особи, держава, територіальні громади. Видами права  спільної власності є:
а) спільна часткова – власність осіб із визначенням  частки кожного з них;
б) спільна сумісна – власність осіб без визначення частки кожного з них у
праві власності (Цивільний, 2003). Спільна власніст ь фізичних осіб ді-
литься на власність подружжя, власність членів селя нського (фермерсь-
кого) господарства і власність членів родини, власн ість, що виникає в ре-
зультаті придбання майна за рахунок результатів спі льної праці членів ро-
дини.
За законодавством України допускається об’єднання м айна, що є
власністю громадян, юридичних осіб і держави, і ств орення на цій основі
змішаних форм власності, зокрема власності спільних  підприємств за
участю юридичних осіб та громадян інших держав. Спі льне підприємство
виникає як результат об’єднання майна різних форм в ласності (змішана
форма власності) і, як правило, набирає форми госпо дарського товариства.
Спільне підприємство з іноземними інвестиціями може  бути будь-якої ор-
ганізаційно-правової форми за наявності іноземних і нвестицій в статут-
ному фонді.
Кожна з форм власності має свої особливості щодо сф ери ефектив-
ного застосування. Для приватної власності відповід ним є такий бізнес,
для якого не потрібно значних коштів, колективна вл асність доцільна у ви-
падках, коли для бізнесу потрібна значна концентрац ія ресурсів, а дер-
жавна власність ефективно функціонує в галузях з об меженими можливос-
тями ринкового саморегулювання.

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

96 Об’єктами власності є засоби виробництва, земля, її надра, ро слини і
тварини, робоча сила та результати її діяльності – предмети матеріальної
та духовної культури, цінні папери, гроші тощо. Але  саме власність на за-
соби виробництва характеризує сутність відносин вла сності, зокрема ме-
ханізм розподілу і привласнення доходів від бізнесу .
У законодавстві виділяється інтелектуальна власніст ь як власність на
результати інтелектуальної праці. Об’єктами інтелек туальної власності
(ст. 155 ГК) є: винаходи та корисні моделі; промисл ові зразки; сорти рос-
лин і породи тварин; торгові марки (знаки для товар ів та послуг); комер-
ційне (фірмове) найменування; географічні покажчики ; комерційна таєм-
ниця; комп’ютерні програми; інші об’єкти, передбаче ні законом.
Громадянин може вести бізнес – здійснювати господар ську діяльність
(ч. 3 ст. 128, ГК) як приватний підприємець або як власник приватного під-
приємства із залученням або без залучення найманої праці, самостійно або
спільно з іншими особами.
В Україні залежно від способу утворення (заснування ) бізнесу і фор-
мування статутного капіталу діють унітарні та корпо ративні підприємства
(ч. 3 ст. 63 ГК). Унітарне підприємство створюється  одним засновником,
який виділяє необхідне для того майно, формує стату тний капітал, не поді-
лений на частки (паї). Залежно від засновника уніта рне підприємство може
бути приватним, державним, комунальним, заснованим на власності
об’єднання громадян або релігійної організації. Кор поративне підприєм-
ство утворюється двома або більше засновниками на о снові їх спільного
вирішення (договору) і об’єднання майна, підприємни цької та (або) трудо-
вої діяльності в формі кооперативу, господарського товариства тощо (Гос-
подарський, 2003).
Організаційно-правова форма бізнесу  (форма господарювання), ви-
значає характер відносин між засновниками бізнесу, режим майнової від-
повідальності за зобов’язаннями підприємства (орган ізації), порядок ство-
рення, реорганізації, ліквідації, управління, розпо ділу одержаних прибут-
ків, можливі джерела фінансування діяльності тощо.
Для накопичення та обробки даних про суб’єктів бізн есу створений і
функціонує Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-
підприємців та громадських формувань (ЄДР) (Цивільн ий, 2003).

За даними ЄДР на 1 січня 2020 року в Україні зареєс тровано 1 350 тисяч юри-
дичних осіб, що на 4% більше, ніж на 1 січня 2019 р оку. За організаційно-право-
вими формами господарювання виділяють такі: товарис тва з обмеженою відпові-
дальністю – 674 тисяч (50%), приватні підприємства – 200 тисяч (15%), фермерські
господарства – 46 тисяч (3,5%), кооперативи – 28 ти сяч (2,08%), акціонерні това-
риства – 13 тисяч (1,03%), комунальні підприємства – 13 тисяч (1,03%), дочірні під-
приємства – 11 тисяч (0,86%), державні підприємства  – 3,75 тисяч (0,28%), асоціа-

РОЗДІЛ 4.  БІЗНЕС І ВЛАСНІСТЬ

97 ції – 2,5 тисячі (0,18%), товариства з додатковою в ідповідальністю – 1,5 тисячі
(0,11%), повні товариства – 1 315,00 (0,10%), інозе мні підприємства – 0,6 тисяч
(0,05%), корпорації – 0,55 тисяч (0,04%), командитн і товариства – 0,37 тисячі
(0,03%), кредитні спілки – 1 тисяча (0,08%), об’єдн ання співвласників багатоквар-
тирного будинку – 33 тисячі (2,4%), профспілки та о б’єднання профспілок – 28 ти-
сяч (2,11%), релігійні організації – 26 тисяч (1,95 %), благодійні організації – 19 ти-
сяч (1,4% ), політичні партії – 15 тисяч (1,13), сп оживчі товариства – 4 тисячі
(0,32%), підприємства громадських об’єднань – 3,3 т исячі (0,24%), громадські
спілки – 1,7 тисячі (0, 13%), органи самоорганізаці ї населення – 1,6 тисячі (0,12%),
підприємства споживчої кооперації – 1,1 тисячі (0,0 9%), союзи споживчих това-
риств – 0,3 тисячі (0,02%), творчі союзи – 0,3 тися чі (0,02%), недержавні пенсійні
фонди – 0,07 тисячі (0,01%) (Кількість, 2020).

Залежно від форм власності в ЄДР виділяють такі вид и підприємств:
фермерське (ст. 114 ГК) на основі приватної власнос ті громадян з метою
виробництва, перероблення та реалізації сільськогос подарської продукції;
приватне (ст. 113 ГК) на основі приватної власності  громадян чи юридич-
них осіб; державне (ст. 73–74 ГК) на основі державн ої власності; казенне
(ст. 76 ГК) на основі державної власності в тих гал узях народного госпо-
дарства, в яких законом дозволено здійснення господ арської діяльності
лише державним підприємствам; комунальне, яке діє н а основі комуналь-
ної власності територіальної громади; з іноземними інвестиціями (ст. 116
ГК), у статутному капіталі якого не менш ніж 10% ст ановлять іноземні ін-
вестиції; іноземне (ст. 117 ГК),
Об’єднання громадян (Ст. 112 ГК) є унітарним підприємством, засно-
ваним на власності громадян (громадської організаці ї, політичної партії,
профспілки) або релігійних організацій для здійснен ня господарської
діяльності з метою виконання статутних завдань. Спо живче товариство або
підприємство споживчої кооперації (ч. 2 ст. 111 ГК)  є організацією грома-
дян, які об’єднуються для спільної господарської ді яльності з метою забез-
печення своїх економічних та соціальних інтересів. Серед неприбуткових
організацій виділяють кредитний союз (об’єднання гр ошових внесків гро-
мадян з метою задоволення потреб її членів у взаємн ому кредитуванні та
наданні інших фінансових послуг), благодійні органі зації – благодійні
фонди, товариства, установи.
Чинним законодавством не передбачаються створення т а державна
реєстрація нових підприємств (організацій) з такими  організаційно-право-
вими формами, як колективне, орендне, індивідуальне , сімейне, загальне.
Серед господарських товариств (ст. 79–80 ГК) в укра їнському законо-
давстві виділяються такі види: акціонерне товариств о, державна акціо-
нерна компанія (товариство), товариство з обмеженою  відповідальністю,
товариство з додатковою відповідальністю, повне тов ариство, командитне
товариство.

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

98 Ці кооперативи як добровільні об’єднання громадян (ст. 94 ГК) утво –
рюються з метою спільного вирішення економічних, со ціально-побутових
та інших завдань у різних галузях, тому набувають р ізних форм: вироб-
ничі, споживчі, обслуговуючі, сільськогосподарські та інші. Однак дер-
жавна реєстрація нових житлово-будівельних або гара жних кооперативів
не передбачається (Господарський, 2003).
Господарські об’єднання (об’єднання підприємств на добровільних
засадах) утворюються у формах асоціацій, корпорацій , консорціумів, кон-
цернів. Асоційовані підприємства утворюються на осн ові економічної та
(або) організаційної залежності у формі участі в ст атутному капіталі та
(або) управлінні. Холдингова компанія (ч. 5 ст. 126  ГК) визначається як
публічне акціонерне товариство, яке володіє, корист ується, розпоряджа-
ється холдинговими корпоративними пакетами акцій (ч асток, паїв) двох
або більше корпоративних підприємств (крім пакетів акцій, що перебува-
ють у державній власності). Об’єднання інтересів пі дприємств допуска-
ється і в інших формах (наприклад, у вигляді спілок  або асоціацій) (Госпо-
дарський, 2003).

4.3 Розвиток форм власності та бізнесу
Форми  власності перебувають у постійному розвитку:
• еволюціонують суб’єкти  власності, наприклад, збільшується різ-
номанітність державної власності на всіх рівнях: за гальнодержавному
(власність урядових структур, Національного банку т ощо), територіально-
регіональному (власність комунально-муніципальних с лужб, інших орга-
нів місцевого самоврядування), галузевому (власніст ь міністерств та ві-
домств);
• розширюється коло об’єктів  власності. Сучасна «економіка знань»
обумовлює розвиток не лише об’єктів інтелектуальної  власності, а і
пов’язаних з ними правочинів у різних формах власно сті: приватна (розпо-
рядження патентом або ліцензією); державна (розпоря дження сумою знань
та ідей); змішана (розпорядження інноваційною науко во-технічною інфор-
мацією);
• удосконалюються форми господарювання , які є методами реаліза-
ції форм власності, визначається характер відносин між засновниками
(учасниками) підприємств; режим майнової відповідальності  за зо-
бов’язаннями підприємства; порядок  створення, реорганізації, ліквідації,
управління, розподілу отриманих доходів, можливі дж ерела фінансування
діяльності.
Результативність  власності, відповідно до теорії прав власності, за –
лежить від наявності можливості у суб’єкта реалізац ії всіх прав (системи

РОЗДІЛ 4.  БІЗНЕС І ВЛАСНІСТЬ

99 взаємозв’язаних прав або «пучка» (набору) прав) щод о об’єкта власності
(табл. 4.2). Весь «пучок» прав власності без будь-я ких винятків визначає
абсолютну приватну власність.

Таблиця 4.2 − Специфікація прав власності на блага (Honore, 1961 )
Найменування права
власності Зміст права власності
1 Володіння Винятковий фізичний контроль над благам и
2 Використання Вивільнення корисних властивостей бл аг
3 Управління Прийняття рішень з приводу того, хто і  як буде забезпечу-
вати використання благ
4 На дохід Володіння результатами від використання благ
5 Суверена
(розпорядження) Право на відчуження, споживання, зміну або знищення  благ
6 На безпеку Захист від експропріації благ і від шк оди з боку зовнішнього
середовища
7 Спадщини Передача благ у спадок
8 Безстроковості Безстроковість володіння благами
9 Екологічності
використання Заборона на використання блага способом, що завдає шкоди
зовнішньому середовищу
10 Відповідальності Можливість стягнення благ на сплат у боргу
11 На залишковий
характер Існування процедур та інститутів, що забезпечують в іднов-
лення порушених повноважень

У сучасних умовах переважає не абсолютно приватна в ласність на
блага, а розподіл її прав між різними економічними суб’єктами на певних
умовах. Якщо якісь права власності можуть бути реал ізовані (через обмін
або купівлю-продаж), то їх купують ті, хто вище цін ує можливості, які
вони надають. В умовах ринку права власності розпод іляються і комбіну-
ються таким чином, щоб діяльність, яку вони забезпе чують, давала най-
більш високі доходи.
Специфікація прав власності на бізнес (табл. 4.3) відрізняється від
специфікації прав власності на блага тим, що власни к (власники) бізнесу
володіють «пучком» прав на певну комбінацію благ − факторів виробниц-
тва. Власниками бізнесу відповідно до теорії прав в ласності стають: 1)
власники найбільш специфічних для бізнесу ресурсів − фізичного капіталу
(у «класичній» фірмі), людського капіталу (в адвока тських конторах, рек-
ламних, інжинірингових, комп’ютерних фірмах), сиров ини (у постачаль-
ницьких кооперативах), клієнтської бази (у споживчи х кооперативах); 2)
агенти, здатні забезпечити мінімізацію загальних ви трат власності та рин-
кової контрактації.

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

100 Таблиця 4.3 – Специфікація прав власності на бізнес (Alchian, 1 973)
Назва права власності Зміст права власності
1 На залишковий дохід
(Основна вигода) Отримувати дохід після сплати винагороди на всі фак –
тори та умови виробництва
2 На контроль Контролювати поведінку інших учасникі в
3 Право ключового
учасника Ключовий учасник, з яким власники всіх факторів ви-
робництва укладають контракти
4 На зміну персоналу Змінювати членство в «команді» , тобто право найму і
звільнення персоналу
5 На продаж повноважень Право на продаж усіх перелі чених повноважень
6 На прийняття остаточних
рішень Прийняття рішень, які явно не прописані в контракті ,
включаючи право віддавати накази іншим учасникам
«команди»

Витрати власності пов’язані зі створенням нових фор м бізнесу, ризиком їх власни-
ків, забезпеченням контролю за менеджерами, формува нням колективних рішень.
Джерелами витрат ринкової контрактації стають моноп ольні переваги будь-кого з
партнерів, високий ступінь невизначеності, характер ний для довгострокових конт-
рактів, інформаційна асиметрія і пов’язана з цим не безпека опортуністичної пове-
дінки, загроза «вимагання» в разі значних специфічн их інвестицій, труднощі вияв-
лення й узгодження інтересів з отримання переваг пр и множинності учасників
угоди.
Розподіл та делегування прав власності між економіч ними суб’єктами має
місце і за межами бізнесу – зовнішня (щодо бізнесу)  специфікація, і в його межах –
внутрішня специфікація.
Сучасним видом зовнішньої специфікації прав власнос ті є аутсорсинг (від англ.
Outsourcing: (outer-source-using) – використання зо внішнього джерела або ресур-
су) – це передача певних функцій виробництва (або о бслуговування) товарів і пос-
луг на підставі договору іншому суб’єкту господарюв ання, який спеціалізується у
відповідній області (Хейвуд, 2004). Як правило, в а утсорсинг передаються функції з
професійної підтримки працездатності окремих систем  та (або) інфраструктури на
основі тривалого контракту (не менше одного року): ведення бухгалтерського об-
ліку, забезпечення функціонування офісу, перекладац ькі послуги, транспортні пос-
луги, підтримка роботи комп’ютерної мережі та інфор маційної інфраструктури, рек-
ламні послуги, послуги з безпеки. Головними джерела ми економії витрат при аут-
сорсингу є: 1) підвищення ефективності діяльності п ідприємства; 2) можливість
більш ефективного використання ресурсів на вже існу ючих або нових напрямках.
Динамічне поширення аутсорсингу, на думку фахівців Інституту аутсорсингу
(Outsourcing Institute, США), відображає підвищення  його доцільності, особливо у
сфері фінансів та бухгалтерського обліку.

Якщо власники факторів виробництва (праця, капітал,  земля, підпри-
ємницькі здібності) привласнюють результати виробни цтва у вигляді фак-
торних доходів (заробітна плата, відсоток, рента, п рибуток) через деперсо-

РОЗДІЛ 4.  БІЗНЕС І ВЛАСНІСТЬ

101 ніфікований механізм цін, то в межах бізнесу формує ться певний персоні-
фікований механізм розподілу і контрактації прав вл асності між його учас-
никами: засновниками, керівниками, іншим персоналом .
Рух відносин власності відбувається в таких формах:  злиття і погли-
нання; реструктуризація бізнесу зі зміною форм влас ності; націоналізація,
приватизація; передача в оренду; передача у власніс ть трудового колек-
тиву (платна, безкоштовна); інші цивільно-правові у годи, рейдерство. Роз-
глянемо деякі з цих форм.
Злиття («Mergers»), в широкому розумінні, − це процес утворення
однієї нової компанії з кількох діючих. Ініціатором  такої угоди, як пра-
вило, є компанія, що володіє більш потужним економі чним потенціалом.
Для позначення процесів укрупнення бізнесу і капіта лу застосовується
термін M&A (від англ. «Mergers and Acquisitions») − «злиття і погли-
нання». За угодою злиття компаній акціонери компані ї, яку «купують»,
зберігають свої права на акції вже нового (об’єднан ого) акціонерного това-
риства, а акціонери компанії, що поглинається, втра чають свої права на
частку в капіталі. Процедури управління власністю, що застосовуються в
процесі реструктуризації підприємства, пов’язані зі  зміною власника та
(або) структури власності, включаючи продаж підрозд ілів, дочірніх компа-
ній.
Націоналізація  передбачає передачу об’єктів приватної власності
окремих громадян і юридичних осіб у державну власні сть.
Приватизація , навпаки, пов’язана з передачею об’єктів державної
власності в приватну власність окремих громадян та юридичних осіб.
Рейдерство (від англ. «the raid» − «набіг», «раптовий напад») − це
отримання контролю одним підприємством над іншим, я к правило, неза-
конними методами; захоплення активів підприємства з а допомогою ініці-
ювання бізнес-конфліктів. До дій рейдерів належать:  купівля певного від-
сотка акцій, який є достатнім для прийняття необхід них рішень; викорис-
тання менеджменту для доведення компанії до такого стану, яке змушує
власників продати її; купівля кредиторської заборго ваності компанії (Спа-
сибо-Фатєєва, 2008).

Виділяють такі різновиди рейдерства:
1) «біле» – у рамках закону, яке полягає у створенн і за допомогою міноритар-
ного пакета акцій («не контролює», але дає право от римувати дивіденди, володіти
повною інформацією про компанію, брати участь у зас іданнях) перешкод для нор-
мальної роботи підприємства, що має на меті таке: а ) власник контрольного пакета
добровільно продає свої акції; б) збори акціонерів ухвалюють рішення про додат-
ковий випуск акцій, які купує рейдер; в) акціонер п озбавляється своїх акцій за борги
за рішенням суду;

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

102 2) «сіре» – з порушенням цивільно-правових норм, ал е з дотриманням юри-
дичних процедур;
3) «чорне» – з порушенням кримінального законодавст ва. Йдеться про фізичне
насильство і шахрайство, включаючи підкуп, шантаж, силове захоплення підпри-
ємства, підробку реєстру акціонерів тощо. В сучасни х умовах окремі підприємства,
що спеціалізуються на захопленні інших підприємств,  мають потужну юридичну
службу і назву, наприклад, інвестиційна компанія (К узнєцова, 2012; Сабецька
2017).

В умовах глобалізації та нестабільності економічног о розвитку най-
більшу економічну ефективність бізнесу забезпечує й ого здатність перма-
нентно удосконалювати структуру власності за всіма складовими та з мі-
німальними витратами переходити від однієї структур и власності до іншої.
Вільний обмін і комбінування прав власності надають  суб’єктам господа-
рювання можливість вибору найбільш ефективних форм бізнесу. Рух влас-
ності, зміна її форм і видів за критерієм підвищенн я конкурентоспромож-
ності є необхідною умовою розвитку і бізнесу, його оточення.

Література
1. Господарський кодекс України: Закон України від 16. 01.2003 р. № 436-IV.
Дата оновлення: 14.01.2020.
2. Економічна теорія. Політекономія: підручник / за ре д. В. М. Тарасевича. Київ:
Знання, 2012. 206 с.
3. Економічна теорія: Політекономія: підручник / за ре д. В.Д. Базилевича: Київ:
нац. ун-т ім. Т. Шевченко. 9-е вид., доповн. Київ: Знання, 2014. 710 с.
4. Кількість юридичних осіб за організаційно-правовими  формами господарю-
вання (на 1 січня 2020 року). Показники Єдиного дер жавного реєстру підприємств та
організацій України (ЄДРПОУ). Державна служба статистики України .
5. Конституція України: Закон України від 28.06.1996 №  254к/96-ВР.
6. Кузнєцова Т. В. Корупційний переділ власності у фор мі злочинного рейдер-
ства в Україні. Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право . 2012. №4. С. 179–184.
7. Основи економічної науки: курс лекцій / за редакціє ю В.С. Савчука. Київ:
КНЕУ, 2011. 400 с.
8. Основи економічної теорії: підручник / за ред. А. А . Чухна. Київ: Вища шк.,
2001. 606 с.
9. Сабецька Т. І. Механізми протидії рейдерству як скл адова формування стратегії економічної безпеки підприємства. Економіка і суспільство . 2017. № 8. С. 341–
348.
10. Спасибо-Фатєєва І. В. Рейдерство: розуміння, види, небезпека та способи
боротьби. Вісник господарського судочинства . 2008. №4.

11. Хейвуд Дж. Б. Аутсорсинг: в поисках конкурентных пр еимуществ. Москва:
«Вильямс», 2004. 176 с.
12. Цивільний кодекс України: Закон України від 16.01.2 003 р. № 435-IV. Дата
оновлення: 14.01.2020.
13. Alchian A., Demsetz H. The Property Rights Paradigm . Journal of Economic
History , 1973. Vol. 13. № 1. P. 174–193.
14. Honore A. Ownership. Oxford essays in jurisprudence  / Guest A. (ed.). Oxford,
1961. P. 112–128.

Питання до теми
1. Охарактеризуйте власність як економічну категорію в  широкому розу-
мінні.
2. Розкрийте зміст основних форм власності в бізнесі.
3. Наведіть основні найменування прав власності на бла га?
4. Охарактеризуйте основні форми руху відносин власнос ті?
5. Наведіть суб’єкти та об’єкти прав власності?

Економічна сутність та відтворення основних фондів
Склад і кругообіг оборотних коштів
Фінансові показники в бізнесі: прибуток і рентабель ність
Трудові фактори. Продуктивність і оплата праці

5.1 Економічна сутність та відтворення
основних фондів
Економічні суб’єкти (корпорації, підприємства, прив атні підприємці)
для ведення бізнесу повинні використовувати певні р есурси: матеріальні,
трудові, природні, інформаційні та грошові. Велике значення при цьому
мають засоби виробництва.
Засоби виробництва  – це сукупність усіх елементів, що беруть
участь у процесі виготовлення продукції.  Вони поділяються на засоби
праці (будівлі, машини, транспорт та ін.) і предмет и праці (сировина, мате-
ріали, напівфабрикати та ін.).
Необхідною умовою реалізації основної мети бізнесу – отримання
прибутку – є планування відтворення капіталу, що ох оплює стадії інвесту-
вання, виробництва, реалізації та споживання.
За формами авансування капіталу, що залучається в а ктиви підприєм-
ства, його поділяють на основний та оборотний.
Основний капітал  визначає ту частину, що залучається підприємст-
вом, що пов’язана з формуванням усіх видів його нео боротних активів, і
характеризується тривалим циклом обороту.
Оборотний капітал  визначає ту його частину, що залучається для
авансування в предмети праці і характеризується від носно коротким цик-
лом обороту.
Поряд із терміном «основний капітал» часто використ овується по-
няття «необоротні активи». «Основний капітал» включ ає ряд елементів:
основні засоби, нематеріальні активи, фінансові інв естиції (рис. 5.1) (Еко-
номіка, 2012; Економіка, 2008).
Згідно зі ст. 14.1.138 Податкового кодексу основні засоби – це мате-
ріальні активи, що призначаються платником податку для використання у
власній господарській діяльності, вартість яких пер евищує 6 000 грн і пос-
тупово зменшується у зв’язку з фізичним і моральним  зносом, а очікува-
ний строк корисного використання з дати введення в експлуатацію стано-
вить понад один рік або операційний цикл, якщо він довший за один рік
(Податковий, 2018).

РОЗДІЛ 5.  ВИРОБНИЧІ ФАКТОРИ В БІЗНЕСІ

Ключовими компонентами основного капіталу в цілому і основних за-
собів зокрема є основні фонди, що становлять матері альну основу вироб-
ництва. Зокрема, в складі основних засобів, крім «к апітальних витрат на
поліпшення земель», усі інші елементи належать до к атегорії «основних
фондів». Основні фонди – це частина засобів виробни цтва, що зберігають
свою речову форму, беруть участь у багатьох виробни чих циклах і свою
вартість переносять на вартість готової продукції ч астинами у міру зносу.
Залежно від характеру участі основних фондів у проц есі виробництва
розрізняють виробничі і невиробничі основні фонди. Основні виробничі
фонди функціонують у сфері матеріального виробництв а; невиробничі –
задовольняють побутові та культурні потреби працівн иків. До них нале-
жать підприємства, що мають на балансах житлові буд инки, дитячі садки і
ясла, клуби, стадіони та їх обладнання. Співвідноше ння різних груп основ-
них фондів у загальній їх вартості називаються стру ктурою основних
фондів. Основний капітал = необоротні активи
Основні
кошти  Нематеріальні
активи Фінансові
інвестиції
1.Незавершені
довгострокові
інвестиції.
2. Довгострокові
інвестиції в інші
підприємства, акції,
облігації.
3. Довгострокові
позики.
4. Вартість майна,
переданого на
правах фінансового
лізингу.
5. Довгострокова
дебіторська
заборгованість 1.Права корис –
тування природ-
ними ресурсами.
2. Права корис-
тування майном.
3. Права на ко-
мерційні позна-
чення.
4. Права на
об’єкти промис-
лової власності.
5. Авторське
право та суміжні з
ним права.
6. Інші немате-
ріальні активи 1.Земельні
ділянки.
2. Капітальні ви-
трати на поліп-
шення земель.
3. Будівлі, спо-
руди, переда-
вальні пристрої.
4. Машини та
устаткування.
5. Транспорті
засоби.
6. Інструменти,
прилади, інвентар.
7. Тварини.
8. Багаторічні
насадження 9. Інші основні
засоби.
10. Бібліотечні
фонди.
11. Малоцінні необо-
ротні матеріальні
активи.
12. Тимчасові (нети-
тульні) споруди.
13. Природні ресур-
си.
14. Інвентарна тара.
15. Предмети
прокату.
16. Довгострокові
біологічні активи
ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

106 Залежно від ступеня безпосереднього впливу на предм ети праці
основні виробничі фонди поділяють на активні і паси вні. До активної час-
тини основних виробничих фондів відносять такі їх е лементи (робочі ма-
шини і обладнання, інструменти), що здійснюють прям ий вплив на форму і
властивості предметів праці, визначають продуктивні сть праці, обсяг ви-
пуску продукції. До пасивної частини основних фонді в відносять ті еле-
менти (будівлі, споруди, передавальні пристрої), як і створюють умови для
нормальної роботи активних основних фондів (Економі ка, 2012).
Нематеріальні активи – це складова ресурсного потенціалу підпри-
ємства, для якої характерні: можливість давати приб уток протягом трива-
лого періоду часу, відсутність матеріальної основи,  складність визначення
майбутнього прибутку від його використання. Також н ематеріальні активи
можна визначити з точки зору теорії інформації як н ові відомості, що до-
зволяють поліпшити виробничі процеси, пов’язані з п еретворенням мате-
ріальних ресурсів, енергії і самої інформації.
Вартість нематеріальних активів оцінюється за сумою всіх фактич-
них витрат на придбання і приведення до стану готов ності для викорис-
тання. У разі, якщо нематеріальні активи вносяться учасником створеного
підприємства, то вони оцінюються за світовими цінам и.
Вартість нематеріальних активів відшкодовується шля хом включення
до витрат діяльності (виробничої, комерційної) амор тизаційних відраху-
вань (Аксьенов, 2007).
Для нематеріальних активів розраховуються три види амортизації:
1) амортизація нематеріальних активів, безпосереднь о пов’язаних із
виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням по слуг у рамках ви-
значення «витрат операційної діяльності»;
2) амортизація нематеріальних активів загальновироб ничого плану у
межах визначення загальновиробничих витрат за статт ею «Інші витрати»;
3) амортизація нематеріальних активів загальногоспо дарського вико-
ристання в разі калькуляції адміністративних витрат  за статтею «Інші ви-
трати» (Грузинив, 2007).
Облік і оцінювання засобів праці здійснюються в нат уральній і вар-
тісній (грошовій) формах. Натуральне оцінювання осн овних фондів необ-
хідне для обліку та планування окремих груп основни х фондів, розрахунку
виробничих потужностей, розроблення балансів обладн ання та визначення
ступеня його використання.
Як приклад натуральних одиниць основних фондів можн а навести:
● натуральні одиниці (шт.);
● одиниці потужності або продуктивності (м, кг, г, л,  погонні м, м2,
м3, байт та ін.; за одиницю часу: с, хв, година, доба , місяць, рік);
● одиниці, що характеризують розміри основних фондів (габарити,
вага, ємність/обсяг).

РОЗДІЛ 5.  ВИРОБНИЧІ ФАКТОРИ В БІЗНЕСІ

107 Грошове (вартісне) оцінювання основних фондів необх ідне для фор-
мування єдиної критеріальної основи порівнянності р ізних форм основних
фондів, визначення їх загального обсягу, динаміки т а структури, встанов-
лення величини вартості, яку переносять на вартість  готової продукції
(амортизаційних відрахувань) та ін. (Економіка, 200 8).
Існують такі види вартісного оцінювання основних ви робничих
фондів.
1. Оцінювання за первісною вартістю , тобто за фактичними витра-
тами, спрямованими на створення основних виробничих  фондів, їх
доставку та монтаж, в цінах того року, в якому ці в итрати відбулися. Цей
вид оцінки використовується для розрахунку амортиза ційних відрахувань.
2. Оцінювання за відновною вартістю , тобто за вартістю відтво-
рення основних виробничих фондів у сучасних умовах.  Необхідність оці-
нювання за відновною вартістю викликана тим, що у з в’язку з науково-
технічним прогресом або інфляційними факторами одні  й ті самі види за-
собів праці (верстати, транспорт та ін.), вироблені  в різні роки, оцінюються
по-різному. Це вимагає періодичного переоцінювання основних фондів.
Базою для визначення відновної вартості є ринкові ц іни на ті чи інші
елементи основних фондів.
Відновлювальна вартість використовується в таких си туаціях:
• при купівлі/продажу раніше придбаних основних фонді в;
• при визначенні реальної вартості основних фондів, в становленої в
ході інвентаризації, що може бути затребувано при з міні форм власності,
ліквідації підприємства або встановленні заставної вартості.
3. Оцінювання за первісною або відновною вартістю з урахуванням
зносу  (за залишковою вартістю ) (Фзал), тобто за фактичною вартістю, яка
ще не перенесена на готову продукцію.
Первісна (відновна) вартість основних виробничих фо ндів з урахуван-
ням зносу  визначається за формулою
Фзал    =             Фпер(віднов )               –             Фпер(віднов )               ·              На          ·              Ті
100 (5.1)
де Фпер (віднов ) – первісна або відновна вартість основних фондів, грн;
На – норма амортизації на реновацію (повне відновлення ),%;
Ті – термін використання основних фондів (до моменту визначення залишкової
вартості), років.

4. Ліквідаційна вартість  – вартість реалізації об’єкта після закін-
чення терміну його корисного використання (експлуат ації). Вона визнача-
ється за формулою
Фл = Ф р – В л , (5.2)

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

108 де Фл – ліквідаційна вартість;
Фр – ринкова ціна об’єкта;
Вл – витрати, пов’язані з ліквідацією об’єкта.

Основні виробничі фонди піддаються фізичному і мора льному зносу.
Під фізичним зносом розуміють втрату основними фонд ами їх спо-
живчої вартості. Наприклад, зниження продуктивності , втрата частини
функцій та ін. Фізичний знос відбувається як при фу нкціонуванні основ-
них фондів, так і при їх бездіяльності (наприклад, вплив корозії).
Моральний знос основних фондів виражається у зменше нні їх варто-
сті незалежно від фізичного зносу. Фізичний знос ос новних фондів част-
ково відшкодовується шляхом капітального ремонту, а  повне відшкоду-
вання (реновація) здійснюється шляхом заміни старих  машин на нові. Мо-
ральний знос основних фондів може бути відшкодовани й за рахунок їх мо-
дернізації (Економіка, 2012).
Грошове відшкодування фізичного зносу основних фонд ів здійсню-
ється шляхом амортизації.
Амортизація – систематичний розподіл амортизованої вартості ос-
новних засобів протягом строку їх корисного викорис тання (експлуатації).
Грошовим виразом розміру амортизації є амортизаційн і відрахування, від-
повідні ступеню зносу основних фондів (Бобух, 2010) .
Амортизаційні відрахування є важливою частиною пото чних витрат
на виробництво продукції (вони включаються в собіва ртість). Вони відіг-
рають важливу роль в економічному механізмі, викону ючи функцію фор-
мування фондів для повного відновлення вибуваючих о сновних фондів
після закінчення терміну їх служби (забезпечення пр остого відтворення), а
також накопичення коштів для розширеного відтворенн я.
Під нормою амортизаційних відрахувань розуміють час тку вартості
основних фондів, яка повинна бути перенесена на гот ову продукцію упро-
довж року.
Норма амортизації, пов’язана з терміном корисного в икористання ос-
новних засобів Тк.в обернено пропорційною залежністю
На          =             1
Тк.в      ∙              100%. (5.3)
Відповідно до положень Податкового кодексу нарахува ння амортиза-
ції передбачається залежно від терміну корисного ви користання, який
встановлюється наказом на підприємстві, але не менш е мінімально допус-
тимих строків, щомісячно, починаючи з місяця, насту пного за місяцем
після введення в експлуатацію об’єкта основних засо бів, і призупиняється
на період його реконструкції, модернізації, добудов и, дообладнання та
консервації (Економіка, 2012).

РОЗДІЛ 5.  ВИРОБНИЧІ ФАКТОРИ В БІЗНЕСІ

109 При визначенні строку корисного використання необхі дно врахову-
вати:
• очікуване використання об’єкта підприємством з урах уванням
його потужності або продуктивності;
• фізичний і моральний знос;
• правові або інші обмеження щодо строків використанн я об’єкта та
інші фактори.
Мінімально допустимі строки корисного використання та макси-
мально можливі норми амортизації для груп основних фондів наведені в
табл. 5.1.

Таблиця 5.1 – Максимально можливі норми амортизації для груп ос-
новних засобів та інших необоротних активів (Економ іка, 2012).
Група Мінімально
допустимі
строки корис-
ного викорис-
тання, років Максимально
можлива
норма
амортизації,%
1 2 3
Група 1 – земельні ділянки – –
Група 2 – капітальні витрати на поліпшення земель,
не пов’язані з будівництвом 15 6,67
Група 3:
будівлі,
споруди,
20
15
5
6,67
передавальні пристрої 10 10
Група 4 – машини та обладнання, з них: 5 20
електронно-обчислювальні машини, інші машини
для автоматичного оброблення інформації, пов’яза-
ні з ними засоби зчитування або друку інформації,
пов’язані з ними комп’ютерні програми (крім прог-
рам, витрати на придбання яких визнаються роялті,
та/або програм, що визнаються нематеріальним
активом), інші інформаційні системи, комутатори,
маршрутизатори, модулі, модеми, джерела безпере-
бійного живлення та засоби їх підключення до теле-
комунікаційних мереж, телефони (зокрема стільни-
кові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує
2500 грн.  2 50
Група 5 – транспортні засоби 5 20
Група 6 – інструменти, прилади, інвентар (меблі) 4 25
Група 7 – тварини 6 16,67
Група 8 – багаторічні насадження 10 10
Група 9 – інші основні засоби 12 8,33
Група 10 – бібліотечні фонди – –
ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

110 Продовження табл. 5.1
1 2 3
Група 11 – малоцінні необоротні матеріальні ак-
тиви – –
Група 12 – тимчасові (нетитульні) споруди 5 20
Група 13 – природні ресурси – –
Група 14 – інвентарна тара 6 16,67
Група 15 – предмети прокату 5 20
Група 16 – довгострокові біологічні активи 7 14,29

У практиці господарювання різних країн використовую ться такі ме-
тоди амортизації:
• прямолінійний (рівномірний);
• дегресивний;
• прогресивний;
• виробничий.
Прямолінійна амортизація (амортизація в рівних сумах за рік): ви-
трати на придбання або виробництво об’єкта списують ся рівномірно, ви-
ходячи з очікуваного терміну використання об’єкта о сновних засобів. При
цьому норма і сума амортизаційних відрахувань залиш аються незмінними
протягом періоду амортизації.
Дегресивна амортизація (амортизація в зменшуваних сумах за один
рік): у перші роки використання об’єкта на витрати списуються більші
суми, ніж у наступні роки. Розрізняють такі форми д егресивної амортиза-
ції: зменшення залишкової вартості (геометрично-дег ресивний метод),
арифметично-дегресивний (кумулятивний) метод, метод и зменшення за-
лишку, прискореного зменшення залишкової вартості т а амортизація на
основі зменшуваних ступінчастих ставок.
Прогресивна амортизація (амортизація в зростаючих сумах за рік):
на початку використання об’єкта на витрати списуєть ся менша сума, ніж у
кінці терміну корисної служби. Нарахування амортиза ції здійснюється за
аналогією з дегресивною амортизацією, але зі зроста нням регулярної суми
амортизації.
Виробнича амортизація (амортизація залежно від виробітку і сту-
пеня експлуатації об’єкта): на відміну від розгляну тих методів амортизації,
пов’язаних із фактором часу, при застосуванні цього  методу для вихідної
величини розраховується квота амортизації, що залеж ить від продуктив-
ності. Списання на основі цього методу найбільшою м ірою наближається
до фактичного технічного зменшення вартості об’єкта . Застосування цього
методу економічно виправдано в разі значних коливан ь у виробництві, а
також у разі можливості визначення обсягу виробницт ва за один рік (Еко-
номіка, 2012).

РОЗДІЛ 5.  ВИРОБНИЧІ ФАКТОРИ В БІЗНЕСІ

111 Відповідно до Податкового кодексу амортизація основ них засобів
здійснюється із застосуванням таких методів:
• прямолінійного;
• зменшення залишкової вартості (геометрично-дегресив ного ме-
тоду);
• прискореного зменшення залишкової вартості;
• кумулятивного;
• виробничого.
Застосування методу прискореного зменшення залишков ої вартості
застосовується лише для груп 4 і 5 основних засобів .
Амортизація об’єктів груп 9, 11, 12, 14, 15 нарахов ується за прямолі-
нійним або виробничим методом. Амортизація малоцінн их необоротних
матеріальних активів та бібліотечних фондів може на раховуватися за рі-
шенням платника податків у першому місяці використа ння об’єкта в роз-
мірі 50 відсотків його вартості, яка амортизується,  та решта 50 відсотків
вартості, яка амортизується, у місяці їх вилучення з активів (списання з
балансу) внаслідок невідповідності критеріям визнан ня активом або в
першому місяці використання об’єкта в розмірі 100 в ідсотків від його вар-
тості. На основні засоби груп 1 і 13 амортизація не  нараховується (Подат-
ковий, 2018).
Для оцінювання ефективності інтенсифікації використ ання основних
фондів доцільно використовувати узагальнювальні і ч асткові показники.
Узагальнювальні показники використання основних фон дів зале-
жать від багатьох техніко-організаційних та економі чних факторів і пока-
зують кінцевий результат використання основних фонд ів. До них належать
фондовіддача і фондомісткість.
Фондовіддача  (випуск продукції на 1 грн основних фондів) по під при-
ємству, галузі визначається відношенням товарної, в алової, реалізованої
або чистої продукції до середньорічної вартості осн овних виробничих фон-
дів.
Показник фондовіддачі розраховується за формулою
Кфв      =             Р
Фсер.р, (5.4)
де Р – річний випуск товарної, валової, реалізованої аб о чистої продукції, грн;
Фсер.р – середньорічна вартість основних фондів, грн.

Фсер.р =             Фн         +             Фв         ·              Тв
12          –             Фвиб   ·              12          –             Твиб
12          , (5.5)
де Фн – балансова вартість основних фондів на початок року,  грн;
Фв – вартість введених протягом року основних фондів, гр н;
Фвиб – вартість виведених протягом року основних фондів, г рн;

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

112 Тв, Твиб – число місяців використання нововведених і виведе них фондів.

Величина, зворотна показнику фондовіддачі, називаєт ься фондоємні-
стю і являє собою величину основних виробничих фонд ів (за вартістю), що
припадає на кожну гривню продукції, що випускається :
Кфє       =             Фсер.р
Р (5.6)
Незважаючи на те, що фондовіддача і фондомісткість є зворотними
величинами, у них дещо різні сфери застосування. На приклад, розрахунок
фондовіддачі необхідний для ретроспективного аналіз у використання ос-
новних фондів і застосовується винятково для внутрі шньогосподарських
аналітичних розрахунків на підприємстві.
Показник фондомісткості використовується для перспе ктивного
(прогнозного) аналізу та прийняття майбутніх рішень  у галузі ефективних
напрямків інвестування, зокрема, для визначення нео бхідного обсягу капі-
тальних вкладень з метою випуску певного виду проду кції (Економіка,
2012).
Часткові показники  характеризують рівень використання основних
фондів залежно від окремих факторів, наприклад, час у, потужності (за
одиницю часу), ступеня оновлення.
Коефіцієнт екстенсивного завантаження  устаткування характеризує
рівень використання його в часі і визначається за к ожною групою одно-
типного обладнання за формулою:
Ке.з=Тф.о
Тд          , (5.7)
де Тф.о – фактично відпрацьований обладнанням час, годин;
Тд – час можливого використання обладнання (режимний, плановий фонд часу),
годин.

Рівень використання машин і устаткування за продукт ивністю або по-
тужністю характеризується коефіцієнтом інтенсивного  використання:
Кі.в       =Qфакт
Qтехн, (5.8)
де Q факт  – фактичний випуск продукції за одиницю часу;
Qтехн – технічно обґрунтований випуск продукції за одини цю часу.

Цей коефіцієнт можна визначати, використовуючи пока зники потуж-
ності – фактичної і технічно обґрунтованої.

РОЗДІЛ 5.  ВИРОБНИЧІ ФАКТОРИ В БІЗНЕСІ

113 Інтегральний коефіцієнт використання машин і устатк ування за
проєктною потужністю і в часі  Кінт визначають як добуток двох розгля-
нутих вище коефіцієнтів Ке.з і Кі.в:
Kінт=                   Kе.з∙      Kі.в        .  (5.9)
Інтенсифікація використання основних фондів досягає ться комплек-
сом заходів, що охоплюють весь виробничий процес: в провадженням пе-
редових технологій; інтенсифікацією технологічних п роцесів; зменшенням
планових і усуненням позапланових простоїв обладнан ня; винятком не-
продуктивної роботи обладнання (випуск браку, завищ ення припусків на
механічну обробку та ін.); поліпшенням якості сиров ини, матеріалів і ви-
хідних заготовок; поліпшенням стану обладнання; під вищенням рівня спе-
ціалізації виробництва та ін. (Економіка, 2012).

5.2 Склад і кругообіг оборотних коштів
Оборотним капіталом (обіговими коштами) називають засоби ви-
робництва, які на відміну від основних фондів берут ь участь лише в од-
ному виробничому циклі, в ході якого повністю перен осять свою вартість
на вартість готової продукції.
Оборотним капітал називається тому, що знаходиться в постійно му
обороті коштів, проходячи різні форми: гроші – това р – гроші. Зокрема, за
один оборот (виробничий цикл) гроші вкладаються в п ридбання сировини,
в ході виробництва сировина трансформується в готову  продукцію, після
продажу продукції кошти знову повертаються на підпр иємство у формі
грошей. Таким чином, за один оборот оборотні кошти проходять три ос-
новних економічних сфери: постачання, виробництво і  збут (Економіка,
2008).
Оборотні кошти складаються з двох частин – оборотни х фондів і фон-
дів обігу. Оборотні фонди в своїй речовій формі є п редметами праці. Вони,
як правило, зазнають змін своєї натуральної форми і  фізико-хімічних влас-
тивостей. Фонди обігу пов’язані з обслуговуванням п роцесу обігу товарів.
Оборотні фонди  включають в себе:
● предмети праці (сировина, основні матеріали і напів фабрикати, до-
поміжні матеріали, паливо, тару, запасні частини та  ін.);
● засоби праці з терміном служби не більше одного рок у, як пра-
вило, це малоцінні і швидкозношувані предмети (напр иклад, інструменти,
господарський інвентар, спецоснащення, спецодяг);
● незавершене виробництво (продукція, що підлягає под альшій об-
робці, зокрема напівфабрикати власного виробництва) ;

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

114 ● витрати майбутніх періодів (утворюють вироблені фір мою витрати
на придбання необхідних для виробництва активів, як і ще не надійшли;
прикладом є авансовані витрати підприємства на сиро вину, матеріали, на-
півфабрикати та ін.).
До фондів обігу відносять:
● готову продукцію, що знаходиться на складах підприє мства;
● товари, відвантажені споживачу, але ним не оплачені ;
● кошти в розрахунках і готівкові гроші (які знаходят ься на розра-
хунковому рахунку фірми; грошові кошти, що знаходят ься в незавершених
розрахунках, готівка) (Грузинов, 2007).
Оборотні кошти повинні забезпечувати безперервність  виробництва і
реалізації продукції підприємства.
Склад і класифікація оборотних коштів наведені на р ис. 5.2.

Ритмічність, злагодженість і висока результативніст ь багато в чому
залежать від оптимальних обсягів оборотних коштів н а підприємстві. Тому
неабиякого значення набуває процес нормування оборо тних коштів, що
належать до поточного фінансового планування.
Фактичні запаси сировини, коштів та ін. можуть бути  вищі або нижчі
від нормативу або відповідати йому. Це один із найб ільш мінливих показ-
ників поточної фінансової діяльності.
Під нормативом (або лімітом) оборотних коштів розум іють затвер-
джену на підприємстві мінімальну, однак достатню дл я безперервної ро-
боти підприємства суму оборотних коштів (Економіка,  2008).
У межах цього нормативу підприємство здійснює прями й підрахунок
необхідних обігових коштів щодо кожного елемента з урахуванням конк-
ретних умов роботи:
• типу виробництва та профілю підприємства;
• умов постачання і збуту; Оборотні кошти
Оборотні фонди Фонди обігу
1
Виробничі
запаси 3
Витрати
майбутніх
періодів 2
Незавершене
виробництво 4
Готова
продукція 6
Грошові
кошти та
кошти в
розрахунках  5
Відвантаже
на, але не
оплачена
продукція

РОЗДІЛ 5.  ВИРОБНИЧІ ФАКТОРИ В БІЗНЕСІ

115 • періодичності витрачання матеріальних ресурсів;
• тривалості виробничого циклу.
Нормування власних оборотних коштів передбачає такі  етапи розроб-
лення нормативу:
1) визначення норм запасу за групами товарно-матеріаль них ціннос-
тей у відносних величинах, як правило, в днях забез печеності;
2) визначення величини одноденної витрати даного виду матеріаль-
них цінностей (одноденною витратою за окремими елем ентами виробни-
чих запасів вважається сума витрат за відповідною с таттею кошторису ви-
робництва за 1 квартал, поділена на 90);
3) визначення часткового нормативу власних оборотних к оштів у
грошовому вираженні шляхом множення одноденної витр ати на норму за-
пасу в днях.
Норма  запасу в днях щодо покупних виробничих матеріалів (сиро-
вина, напівфабрикати та ін.) визначає кількість дні в роботи підприємства,
на яке потрібно створити запас цих матеріалів, щоб забезпечити безпе-
рервність виробничого процесу.
У загальному вигляді приватний норматив оборотних к оштів за окре-
мими елементами (запаси сировини, палива, покупних напівфабрикатів,
запасних частин) визначається за формулою
Ооб.с.н=             qд          ·              Тнорм ,  (5.10)
де qд – середня за одиницю часу потреба, наприклад, середнь оденна або середньо-
тижнева потреба в певному матеріалі, грн/день (грн/ тижд.);
Тнорм – норма запасу, тобто часовий період, протягом якого передбачена робота на
даному запасі (наприклад, норма запасу в днях, кіль кість днів забезпеченості ма-
теріалом).

У тому випадку, якщо відома потреба в оборотних кош тах у цілому за
період, її питоме значення (за одиницю часу) можна визначити за форму-
лою
qд          =             qріч
Fк          , (5.11)
де qріч – річна (квартальна) потреба в матеріалі, передбач ена за кошторисом витрат
на виробництві, грн;
Fк – річний (квартальний) фонд роботи підприємств у кале ндарних днях.

Найважливішими показниками ефективності використанн я оборотних
коштів є швидкість їх обороту (коефіцієнт оборотнос ті) і тривалість одного
обороту в днях (Економіка, 2008).

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

116 Коефіцієнт оборотності оборотних коштів показує число оборотів,
яке ці кошти роблять за плановий період. Цей коефіц ієнт визначається за
формулою
Коб       =             Р
Ооб.с.з                , (5.12)
де Р – обсяг реалізованої в плановому періоді продукції  в діючих оптових цінах за
рік (квартал), грн;
Ооб.с.з  – середній залишок оборотних коштів, тобто грошове ви раження суми обо-
ротних коштів, що перебувають одночасно на підприєм стві в усіх шести формах,
грн.

Приклад 1
Річний обсяг реалізованої продукції становить 10 мл н грн. При цьому підприємство оперує
сумою оборотних коштів (середнім залишком оборотних  коштів) обсягом 0,5 млн грн. Та-
ким чином, за рік оборотні кошти зроблять оборот К об = 10 : 0,5 = 20 разів.

Коефіцієнт оборотності показує суму реалізованої пр одукції, що при-
падає на одну гривню оборотних коштів.
Коефіцієнт завантаження оборотних коштів в обороті  характеризує
їх суму, що припадає на одну гривню реалізованої пр одукції:
Кз          =             Ооб.с.з
Р             . (5.13)
Тривалість одного обороту оборотних коштів  (середній період обо-
ротності) показує, за скільки днів оборотні кошти р облять один оборот.
Значення цього показника в днях може бути визначене  в такий спосіб:
Тоб       =             Д
Коб       , (5.14)
де Д – кількість днів у плановому періоді.

Приклад 2
Якщо за рік (Д = 365 днів) оборотні кошти зробили 2 0 оборотів (К об = 20), тривалість од-
ного обороту становитиме 365 : 20 = 18,2 дня.

Формулу 5.8 можна поданий в іншому вигляді:
Коб       =             Д
Тоб       . (5.15)
Тепер можемо прирівняти праві частини в двох рівнян нях (5.12) і
(5.15):
Р
Ооб.с.з=             Д
Тоб       . (5.16)

РОЗДІЛ 5.  ВИРОБНИЧІ ФАКТОРИ В БІЗНЕСІ

117 Отримана формула наочно ілюструє відомий не лише ек ономістам
принцип «Час = гроші!». У нашому випадку в правій ч астині рівності
представлено час, а в лівій – гроші. З цієї формули  можна визначати різні
параметри, що характеризують період оборотності обо ротних коштів
(Економіка, 2012).
Потреба в оборотних коштах знаходиться в прямій зал ежності не
лише від обсягів виробництва, а й від часу обороту.  При скороченні пе-
ріоду оборотності відбувається вивільнення оборотни х коштів з обороту, і,
навпаки, збільшення періоду кругообігу викликає пот ребу в додаткових
коштах.

5.3 Фінансові показники в бізнесі: прибуток
і рентабельність
Фінансові ресурси підприємства  – це сукупність власних грошових
доходів і надходжень ззовні (залучені і позикові кошти), призначених для
виконання фінансових зобов’язань підприємства, фіна нсування поточних
витрат і капітальних витрат, пов’язаних із відтворе нням засобів виробниц-
тва.
Рух фінансових ресурсів можливий у двох випадках – при створенні
підприємства і при його функціонуванні. У першому в ипадку суб’єкт гос-
подарювання набуває факторів виробництва за рахунок  власних коштів,
позикових або в комбінації (власні і позикові). У м омент започаткування
підприємства фінансові ресурси формуються на основі  утворення статут-
ного фонду. Залежно від організаційно-правових форм  господарювання
його джерелом є акціонерний капітал, пайові внески членів кооперативів,
довгостроковий кредит, бюджетні дотації.
У разі функціонуючого бізнесу суб’єкт господарюванн я набуває необ-
хідних факторів виробництва для виготовлення продук ції або надання пос-
луг, для розширення виробництва за рахунок виручки від продажу вироб-
леної продукції або надання послуг або грошових над ходжень від інших
видів діяльності, а також шляхом внутрішньогосподар ських накопичень на
основі відрахувань від прибутку та амортизації. При  нестачі коштів під-
приємство намагається отримати кредит або бюджетні субсидії (Фінанси,
2008).
Результатом діяльності фірми є прибуток. Прибуток –  перевищення
доходу над витратами. Зворотне положення називаєтьс я збитком. З еконо-
мічної точки зору прибуток – це різниця між грошови ми надходженнями і
грошовими виплатами. З господарської точки зору при буток – це різниця
між майновим станом підприємства на кінець і почато к звітного періоду.

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

118 Підприємства реалізують свою продукцію споживачам, отримуючи за
неї грошову виручку. Однак це ще не означає отриман ня прибутку. Для
виявлення фінансового результату необхідно зіставит и виручку з витра-
тами на виробництво продукції та її реалізацію, тоб то з собівартістю про-
дукції. Підприємство отримує прибуток, якщо виручка  перевищує собівар-
тість; якщо виручка дорівнює собівартості, то вдало ся лише відшкодувати
витрати на виробництво і реалізацію продукції, і пр ибуток відсутній; якщо
витрати перевищують виручку, то підприємство отриму є збиток, тобто не-
гативний фінансовий результат, що ставить його в ск ладне фінансове ста-
новище, не виключає і банкрутство (Економіка, 2008) .
Якщо прибуток виражається в абсолютній сумі, то рен табельність – це
відносний показник інтенсивності виробництва. Він в ідображає рівень
прибутковості щодо певної бази.
Роботу підприємства можна вважати рентабельною, якщ о суми ви-
ручки від реалізації продукції достатні не лише для  покриття витрат на ви-
робництво і реалізацію, але і для утворення прибутк у.
Показник рентабельності виробництва обчислюється за  формулою
rр.п=П
(Фсер.р              +             Ооб.с.з)·             100        ,               (5.17)
де П – сума валового прибутку, грн;
Ф сер.р – середньорічна вартість основних виробничих фондів, грн;
Ооб.с.о – середньорічна вартість оборотних коштів, грн;
Ур.п – рівень рентабельності виробництва, %.

Крім рентабельності виробництва, у процесі аналізу підприємницької
діяльності підприємств широко використовується пока зник рентабельності
продукції, що обчислюється як відношення прибутку в ід реалізації про-
дукції до повної собівартості цієї продукції.
Застосування цього показника рентабельності найбіль ш раціональне
при внутрішньогосподарських аналітичних розрахунках , при контролі за
прибутковістю (збитковістю) окремих видів виробів, впровадженні у ви-
робництво нових видів продукції і знятті з виробниц тва неефективних ви-
робів.
Показник рентабельності продукції характеризує змін у поточних ви-
трат на виробництво та реалізацію як усієї продукці ї, так і окремих її видів.
У зв’язку з цим при плануванні асортименту вироблен ої продукції врахо-
вується, наскільки рентабельність окремих видів про дукції буде впливати
на рентабельність усієї продукції. Тому дуже важлив о сформувати струк-
туру продукції залежно від зміни питомої ваги вироб ів з більшою або мен-
шою рентабельністю для того, щоб в цілому підвищити  ефективність ви-

РОЗДІЛ 5.  ВИРОБНИЧІ ФАКТОРИ В БІЗНЕСІ

119 робництва і отримати додаткові можливості збільшенн я прибутку (Еконо-
міка, 2012).
Рентабельність продукції обчислюється за формулою
rр.пр=  Пр
Сп          ∙              100        , (5.18)
де rр.пр – рентабельність продукції, %;
Пр – прибуток від реалізації продукції підприємства, грн.;
Сп – повна собівартість реалізованої продукції, грн. (вк лючає виробничу собівар-
тість, адміністративні витрати, витрати на збут, ін ші операційні витрати).

Показники рентабельності беруть активну участь у пр оцесах аналізу
фінансово-господарської діяльності бізнес-структур,  фінансовому плану-
ванні, виробленні управлінських рішень, прийнятті р ішень потенційними
кредиторами та інвесторами.

5.4 Трудові фактори. Продуктивність і оплата праці
Трудові фактори  – це люди і властиві їм навики виконувати фізичну
та інтелектуальну роботу, які є елементами виробнич ої системи (Карпі-
щенко, 2006).
Формування трудових факторів пов’язано з трьома клю човими кате-
горіями:
● трудовими ресурсами;
● робочою силою;
● трудовим потенціалом.
Трудові ресурси – це економічно активне, працездатне населення,
тобто частина населення країни (регіону), яке має н еобхідний фізичний
розвиток, розумові здібності і знання (освіту) для роботи у виробничій
сфері (Економіка, 2012).
Економічно активне населення згідно з концепцією робочої сили –
це населення обох статей віком 15–70 років, яке упр одовж певного періоду
забезпечує пропозицію робочої сили для виробництва товарів і послуг. До
складу економічно активного населення входять особи , які займалися еко-
номічною діяльністю або шукали роботу і готові стат и до неї, класифіку-
валися як «зайняті» або «безробітні», визначені за методологією Міжна-
родної організації праці (МОП) (Кодекс, 2018).
Робоча сила – здатність людини до праці , тобто сукупність фізичних
та інтелектуальних здібностей людини, необхідних дл я здійснення трудо-
вих процесів.
Трудовий потенціал – наявні або очікувані кількісні  та якісні трудові
фактори, якими володіє суспільство (національна економіка, р егіон).

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

120 Кількісно трудовий потенціал вимірюється числом еко номічно активного,
працездатного населення (кількістю трудових ресурсі в). Якісно трудовий
потенціал визначається професійно-освітнім рівнем т рудових ресурсів або
іншими характеристиками, які дозволяють оцінити їх здатність до вико-
нання роботи (виробництва певної кількості матеріал ьних і духовних благ)
(Грузинов, 2007).
Поняття продуктивності праці . Інтегральним показником якості ро-
бочої сили є продуктивність праці, під якою необхід но розуміти витрати
праці на виробництво одиниці продукції.
Вимірювання продуктивності праці передбачає, по-пер ше, визначення
її абсолютного рівня, тобто кількості виробленої пр одукції за одиницю ро-
бочого часу, по-друге, визначення зміни цього рівня  за певний період.
Для характеристики рівня продуктивності праці можна  використову-
вати:
• прямий показник (прямий метод), що характеризує випуск продук-
ції за одиницю робочого часу (вироблення продукції) ;
• зворотний показник (зворотний метод), що оцінює витрати робо-
чого часу на одиницю виробленої продукції або викон аної роботи (трудо-
місткість продукції).
Прямий показник продуктивності  визначається за формулою
П            =             Р
Т                            ,               (5.19)
де П – показник виробітку продукції;
Р – обсяг виробленої продукції;
Т – кількість робочого часу, витраченого на виробниц тво цієї продукції.

Треба зазначити, що показник обсягу виробленої прод укції можна ви-
значити за такими чинниками:
• обсягом валової продукції (включаючи готову і незав ершену про-
дукцію);
• величиною чистої продукції (національного доходу – для оціню-
вання продуктивності суспільної праці на рівні держ ави);
• обсягом товарної (готової) продукції;
• обсягом реалізованої (проданої) продукції.
При цьому сам показник може бути виражений як у нат уральних оди-
ницях (шт., м3 та ін.), так і у вартісному вимірі (грн, млн грн т а ін.).
Зворотний показник продуктивності . Зворотний метод дає можли-
вість оцінити трудомісткість продукції ( Нтр), тобто величину, зворотну
продуктивності:
Нтр       =Т
Р                            . (5.20)

РОЗДІЛ 5.  ВИРОБНИЧІ ФАКТОРИ В БІЗНЕСІ

121 Під трудомісткістю необхідно розуміти витрати живої  праці на ви-
робництво одиниці продукції, або виконання одиниці роботи (Карпіщенко,
2006).
Величину трудових витрат при визначенні продуктивно сті праці за-
звичай вимірюють кількістю: людино-годин, людино-дн ів, людино-місяців
і т. д., витрачених на виготовлення цієї продукції.
Поняття і види заробітної плати. Трудові фактори, як і будь-які інші
ресурси, реалізуються через ринок. Ціною праці є за робітна плата, розмір
якої формується під впливом попиту та пропозиції і яка являє собою вина-
городу, обчислену, як правило, у грошовому вираженн і, яку за трудовим
договором власник або уповноважений ним орган випла чує працівникові
за виконану ним роботу.
Розрізняють такі категорії, що характеризують зароб ітну плату:
1) номінальну;
2) реальну;
3) реальні доходи працівників;
4) мінімальну.
Номінальна зарплата – це сума коштів, отриманих працівниками за
виконання обсягу роботи відповідно до кількості і я кості витраченої ними
праці.
У різні періоди і в різних районах країни ціни на т овари відрізня-
ються, тому на однакову номінальну зарплату можна п ридбати різну кіль-
кість товарів. Точною характеристикою доходів є реа льна заробітна плата,
яка являє собою сукупність матеріальних і культурни х благ, а також пос-
луг, які може придбати працівник на номінальну зарп лату (Економіка,
2008).
Розмір реальної зарплати залежить від розміру мінім альної заробітної
плати та рівня цін на предмети споживання і послуги . Цю залежність
можна подати у вигляді такої формули:
Iр           =Iн
Iц                           , (5.21)
де Ір, Ін – індекси реальної і номінальної заробітної плати;
Іц – індекс цін.

Реальні доходи працівників складаються з реальної зарплати і над-
ходжень із громадських фондів споживання.
Мінімальна заробітна плата – це встановлений державою розмір
плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого  не може здійснюва-
тися оплата праці за фактично виконану найманим пра цівником повну
місячну норму праці. До неї не входять доплати, над бавки, заохочувальні
та компенсаційні виплати. Мінімальна заробітна плат а регулюється держа-

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

122 вою з урахуванням рівня економічного розвитку країн и, середньої продук-
тивності праці, середньої заробітної плати та варто сті мінімального спо-
живчого кошика.
Структура заробітної плати. За своєю структурою зарплата неодно-
рідна, кожен її елемент виконує властиву йому функц ію матеріального
стимулювання і має певну економічну самостійність п ри необхідному
взаємозв’язку і взаємозумовленості її частин.
Зарплата робітників і службовців складається з осно вної (постійної) і
додаткової (змінної) частин, а також надбавок і доп лат. Основна частина
виплачується працівникові відповідно до територіаль ної системи і схем
посадових окладів залежно від складності, умов, інт енсивності праці, а та-
кож кваліфікації робітників. Вона визначається тари фними ставками, роз-
рядними розцінками, посадовими окладами, а також на дбавками і допла-
тами у розмірах, не вище встановлених чинним законо давством. На розмір
додаткової частини зарплати впливають як кінцеві ре зультати роботи ко-
лективу, так і результати діяльності окремого робіт ника. Додаткова заро-
бітна плата встановлюється у вигляді премій, винаго род та компенсацій-
них виплат, передбачених трудовим законодавством (К арпіщенко, 2006).
Форми заробітної плати. У сучасній практиці господарювання вико-
ристовуються дві основні форми заробітної плати – в ідрядна і погодинна.
Відрядна оплата. При відрядній оплаті праці заробітна плата нарахо-
вується у заздалегідь встановленому розмірі за кожн у одиницю виконаної
роботи або виготовленої продукції (вираженої у шт.,  кг, м3 та ін.).
Фактичний відрядний заробіток робітника за прямою в ідрядною інди-
відуальною оплатою праці обчислюється шляхом підсум овування добутків
відповідної відрядної розцінки на фактичний виробіт ок робочого з кож-
ного виду виконаних робіт за розрахунковий період:
Звідр    =Pвідрi               ·              Qnin
i              =             1, (5.22)
де Звідр – загальний відрядний заробіток;
Pвідрi – розцінка за одиницю i-го виду робіт;
Qnі – фактичний обсяг вироблення за i-м видом виконани х робіт.

Приклад 3
Визначити суму місячної заробітної плати працівника , якщо його праця оплачується
відповідно до відрядної форми заробітної плати (пря ма відрядна система). Він ви-
готовив 1 780 одиниць продукції при відрядній розці нці за одиницю 3,56 грн.
Розрахуємо заробітну плату робітника (відповідно до  формули (5.22)):
3,56 · 1 780 = 6 336,8 грн.

РОЗДІЛ 5.  ВИРОБНИЧІ ФАКТОРИ В БІЗНЕСІ

123 Погодинна оплата. Погодинною  називається така форма оплати
праці, при якій заробітна плата нараховується за вс тановленою тарифною
ставкою або окладом за фактично відпрацьований прац івником час.
За погодинною системою оплати праці розрахунок заро бітної плати
виконується виходячи з годинної тарифної ставки пра цівника і фактичної
кількості відпрацьованих ним годин за розрахунковий  період (Карпіщенко,
2006):
Зпогод               =             Тч∙Вч (5.23)
де Зпогод – загальний заробіток робітника з погодинною оплат ою праці за розрахунко-
вий період;
Тч – годинна тарифна ставка, яка відповідає розряду п рацівника;
Вч – час, фактично відпрацьований за розрахунковий пе ріод.

Раціональний вибір форми заробітної плати сприяє за безпеченню ма-
теріальної зацікавленості працівників у зростанні п родуктивності праці,
поліпшенні якості продукції, що випускається, еконо мії сировини, мате-
ріалів та ін.

Література
1. Аксенов А. П. Нематериальные активы: структура, оце нка, управление:
учебно-методическое пособие. Москва: Финансы и стат истика, 2007. 192 с.
2. Бобух І. Проблеми регіонального розподілу основного  капіталу в Україні.
Економіст . 2010. № 3. С. 45–50.
3. Грузинов В. П., Грибов В. Д. Экономика предприятия.  Москва: Финансы и
статистика. 2007. 544 с.
4. Економіка підприємства: підручник / за заг. ред. Л. Г. Мельника. Суми: Уні-
верситетська книга, 2012. 864 с.
5. Економіка підприємства: підручник / М. Г. Грещак, В . М. Колот, А. П. Нали-
вайко та ін. / за заг. ред. С. Ф. Покропивного. Киї в: КНЕУ, 2008. 528 с.
6. Карпіщенко О. І. Економіка праці та соціально-трудо ві відносини: навчаль-
ний посібник. Суми: Університетська книга, 2006. 26 4 с.
7. Кодекс законів про працю України: Закон України від  10.12.1971 р. № 322-
VIII. Дата оновлення: 19.12.2017.
8. Податковий кодекс України: Закон України від 02.12. 2010 р. №2755-VI. Дата
оновлення: 07.12.2017.
9. Фінанси підприємств: підручник / А. М. Поддєрьогін,  М. Д. Білик, Л. Д. Буряк
та ін. / за заг. ред. А. М. Поддєрьогіна. Київ: КНЕ У, 2008. 552 с.

Питання до теми
1. У чому полягає відмінність між основним і оборотним  капіталом?
2. У чому полягає відмінність класифікації основних за собів в бухгалтер-
ському та податковому обліку?
3. Які склад та структура основних фондів промислового  підприємства?
4. Охарактеризуйте грошову форму обліку наявності та р уху основних
виробничих фондів.
5. Що таке знос основних фондів: моральний і фізичний?  Поняття, визна-
чення, компенсація.
6. У чому полягає сутність і значення сучасної амортиз аційної політики?
7. Склад оборотних коштів підприємства.
8. Охарактеризуйте цикл оборотних коштів.
9. Класифікація оборотних коштів.
10. Основне завдання й етапи нормування оборотних кошті в.
11. До чого призводить завищення або заниження норматив у оборотних
коштів?
12. Охарактеризуйте форми заробітної плати. Які форми о плати праці,
на вашу думку, використовуються у сучасній практиці  господарювання?

РОЗДІЛ 6.  ФІНАНСУВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

137 Питання до теми
1. Які джерела залучення фінансових ресурсів підприємс тв належать до
внутрішніх?
2. Назвіть основні види зовнішніх джерел фінансування підприємницької
діяльності.
3. Розкрийте суть фінансів підприємства.
4. Які функції виконують фінанси підприємства?
5. Яких умов необхідно дотримуватися при отриманні кре диту?
6. Яка різниця між факторингом і форфейтингом?
7. Які інвестиції більш привабливі для підприємства-од ержувача: прямі
або портфельні?
8. У чому полягає сутність лізингу?
9. Які переваги та недоліки властиві лізинговій операц ії?
10. Назвіть переваги і недоліки факторингової операції.

Контрольні завдання
Розрахуйте величину ціни капіталу фірми на основі т аких даних: за-
гальна величина акціонерного капіталу – 55 млн. грн , нерозподілений при-
буток – 1 350 тис. грн, довгострокові зобов’язання – 32 млн грн. При цьому
прибутковість акцій фірми становить 17 %, ціна неро зподіленого прибут-
ку – 35%, а середня розрахункова ставка за довгостр оковими зобов’язан-
нями – 26%.

138 РОЗДІЛ 7
ПЛАНУВАННЯ ТА БЮДЖЕТУВАННЯ

Фінансове прогнозування та планування
Методи визначення фінансових потреб
Методи фінансового планування
Фінансове управління на основі бюджетування

7.1 Фінансове прогнозування та планування
Ефективне управління фінансами компанії можливе лиш е за умови
планування всіх фінансових потоків, процесів та від носин на підприємстві.
Фінансове планування компанії необхідно розглядати як цілеспрямо-
ваний вплив на господарську діяльність у цілому, на  окремі ланки і
суб’єкти господарювання з метою обґрунтування ефект ивності прийнятих
економічних та соціальних рішень з урахуванням їх з абезпеченості джере-
лами фінансування, оптимізації визначених витрат і позитивних кінцевих
результатів (Крамаренко и др., 2006).
Обґрунтування фінансових показників фінансових опер ацій, як і ре-
зультативність багатьох господарських рішень, досяг ається в процесі фі-
нансового планування та прогнозування. Ці два дуже близьких поняття в
економічній літературі і на практиці часто ототожню ються. Фактично фі-
нансове прогнозування повинне передувати плануванню  і здійснювати
оцінювання численних варіантів (відповідно визначат и можливості управ-
ління рухом фінансових ресурсів на макро- і мікрорі вні). За допомогою
фінансового планування конкретизуються прогнози, ви значаються конк-
ретні шляхи, показники, взаємозв’язані завдання, по слідовність їх реаліза-
ції, а також методи, що сприяють досягненню обраної  мети.
Фінансове планування –  це науковий процес обґрунтування на пев-
ний період руху фінансових ресурсів підприємства і відповідних фінансо-
вих відносин. При цьому об’єктом планування є фінан сова діяльність під-
приємства. Для формування і використання різних фон дів коштів визнача-
ється рух ресурсів, фінансові відносини, які опосер едковують їх, і нові
вартісні пропорції (Кравченко, 2013).
Головне призначення внутрішньофірмового фінансового  планування –
це розрахунок потреби в коштах, обсязі й структурі витрат, визначення
ефективності кожної господарської і фінансової опер ації та підсумків усієї
роботи суб’єкта.
Таким чином, фінансове планування являє собою проце с розроблення
системи фінансових планів та планових (нормативних)  показників для за-
безпечення розвитку підприємства необхідними фінанс овими ресурсами і
підвищення ефективності його фінансової діяльності в перспективі.

139 Фінансове планування тісно пов’язане і спирається н а маркетинговий,
виробничий та інші плани підприємства, підпорядкову ється місії та за-
гальній стратегії підприємства.
Процес фінансового планування містить такі етапи:
• аналіз фінансової ситуації;
• розроблення загальної фінансової стратегії підприєм ства;
• складання поточних фінансових планів (бюджетів);
• коригування і конкретизація фінансового плану;
• розроблення оперативних фінансових планів;
• аналіз та контроль виконання фінансових планів.
У цілому фінансове планування на підприємстві здійс нюється за
трьома напрямами: перспективне (стратегічне) планув ання на 3–5 років,
поточне планування (бюджетування) на 1 рік; операти вне планування на 1
місяць або декаду.

7.2 Методи визначення фінансових потреб
Головне завдання фінансового планування полягає у в изначенні
додаткових потреб фінансування, що виникають унаслі док збільшення
обсягів реалізації товарів чи надання послуг.
Фінансова потреба  – це виражена у грошовому еквіваленті потреба
підприємства в грошових коштах і матеріальних засоб ах, необхідних для
досягнення поставлених цілей та забезпечення фінанс ової рівноваги .
Фінансова потреба розраховується на основі методоло гії традиційного
бюджетування (Терещенко, 2003).
За традиційного бюджетування плановий обсяг фінансо вої потреби
залежить від прогнозних величини грошових виплат і надходжень, а також
часового інтервалу між ними. Дефіцит чи надлишок гр ошових коштів за
певний проміжок часу визначається як різниця між на ростаючими під-
сумками грошових виплат та надходжень за цей період .
На рівні першого наближення це завдання може бути в ирішене
шляхом укрупненого прогнозування основних фінансови х показників біз-
несу підприємства. Як такі показники використовують ся статті балансу і
звіту про прибуток.
Суть підходу досить проста. Розширення діяльності п ідприємства
(збільшення обсягів продажів) неминуче призводить д о необхідності
збільшення його активів (основних та оборотних кошт ів). Згідно з цим
збільшенням активів повинні стати додаткові джерела  фінансування. Час-
тина таких джерел (наприклад, кредиторська заборгов аність і нараховані
зобов’язання) збільшується відповідно до нарощуванн я обсягів реалізації

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

140 підприємства. Очевидно, що різниця між збільшенням активів і збільшен-
ням пасивів і становить потребу в додатковому фінан суванні.

У практиці фінансово-господарської діяльності підпр иємств в економічно розвине-
них країнах, як правило вважають, що (за інших рівн их умов) стабільну мінімальну
потребу в капіталі доцільно покривати за рахунок вл асного капіталу, а тимчасову
різницю між максимальною і мінімальною потребою – з а рахунок коштів кредиторів.

У процесі ухвалення рішення про додаткове фінансува ння розріз –
няють: 1) попередній етап (етап виявлення й оцінюва ння проблеми) і 2)
етап безпосереднього вирішення проблеми.
Із попереднім етапом пов’язують такі моменти:
1) прогнозування додаткових обсягів основних та оборот них коштів
на планований період;
2) прогнозування додаткових власних і позикових фінанс ових
джерел, які з’являються в процесі нормальної діяльн ості підприємства;
3) оцінювання обсягу додаткового фінансування як різни ці між
додатковим обсягом активів та додатковим обсягом за боргованостей і
капіталу.
Етап вирішення проблеми полягає у виконанні послідо вності таких
дій:
Крок 1.  Прогноз звіту про прибуток на планований рік.
Крок 2.  Прогноз балансу підприємства на планований рік.
Крок 3.  Ухвалення рішення про джерела додаткового фінансув ання
(процедура вибору між власними та залученими коштам и).
Крок 4.  Аналіз основних фінансових показників.
Золоте правило фінансування  – фінансовий капітал повинен бути
мобілізований на строк, не менший від того, на який  цей капітал заморо-
жується в необоротних та оборотних активах підприєм ства.
Існує декілька методів фінансового прогнозування (П авлова, 1995). Не
зважаючи на те, що жоден із них не може точно перед бачити майбутньої
потреби, фінансовий менеджер повинен використовуват и ці методи для
приблизного оцінювання потреб у ресурсах хоча б на один рік. До зазначе-
них методів належать такі:
1. Метод відсотків від товарообігу  – припускається, що зміна обся-
гів продажу впливає на величину активів, які повинн а мати компанія. За
визначенням активи, що змінюються внаслідок зростан ня і падіння това-
рообігу, називаються спонтанно активними . Тобто товарообіг значною
мірою визначає, скільки коштів необхідно для веденн я справи.

Наприклад, якщо планується зростання продажів товар ів, то компанії необхідно
більше грошей, сировини та матеріалів для виробницт ва готової продукції, крім

РОЗДІЛ 7 . ПЛАНУВАННЯ ТА БЮДЖЕТУВАННЯ

141 того, необхідно очікувати приросту дебіторської заб оргованості. З іншого боку,
якщо знизиться обсяг продажів, то в такому випадку запаси товарно-матеріальних
цінностей повинні знизитися.
Обсяг товарообігу визначає величину боргів компанії . Коли спостерігається
зростання товарообігу, компанія бере в борг більше грошей на сировину і мате-
ріали. Таким чином, підтримуються запаси на певному  рівні. Кредиторська забор-
гованість компанії, її коротко- і довгострокові бор ги починають зростати, що дає
можливість компанії нарощувати операції.

Аналізуючи попередню фінансову звітність, фінансист  може визна-
чити залежність різних активів і пасивів від обсягу  продажу товарів. Для
визначення фінансових потреб компанії за рахунок зо внішніх джерел ви-
користовують таку формулу:
S             =A
T             ·              ∆T          –             П
Т             ·              ∆Т          –             К            ·Т           , (7.1)
де А – активи спонтанні;
П – пасиви спонтанні;
Т – планові зміни обсягу товарообігу за рік;
К – відношення чистого прибутку після виплати дивіде ндів до товарообігу;
Т – товарообіг.

2. Метод балансу грошових надходжень і платежів . Фінансист що-
місяця порівнює майбутні грошові надходження із сум ами для виплат і ви-
значає щомісячний збиток (дефіцит), отже, складаєть ся баланс грошових
надходжень, на підставі якого менеджер передбачає м айбутні фінансові
потреби компанії (Деменіна, 2004).
Цей метод є досить поширеним, але передбачуваний гр ошовий потік
надійний лише тоді, коли правильно визначені грошов і надходження і
суми виплат. Грошові надходження здебільшого надход ять від:
• виручки від продажу;
• дивідендів від інвестицій;
• доходу від оренди;
• продажу старого обладнання.
Суми до виплати складаються з:
• платежів за придбані товари;
• оплати кредиторської заборгованості;
• виплати заробітної плати, орендної плати, дивіденді в, відсотків;
• виплати страхових внесків (Терещенко, 2003).
Зразок форми складання балансу грошових надходжень подано в таб-
лиці 7.1.

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

142 Таблиця 7.1  – Зразок форми балансу грошових надходжень
Місяць
Надходження
Суми до
виплати  Чисті
грошові
надходження
(1 – 2)
Залишок на
початок
періоду Залишок
на кінець
періоду
(3 + 4)
Резерв Надлишок
(дефіцит)
(5 + 6)
Січень
…
Грудень

У процесі розроблення балансового плану актив та дж ерела власних та позикових
коштів підприємства прогнозуються незалежно один ві д одного. Тому імовірність
рівності активу і пасиву балансу на стадії проєктув ання балансового плану надзви-
чайно низька. Виникає так звана фінансова пробка, т обто різниця між активами і
пасивами балансу, величина якої розраховується за ф ормулою
B = П – А,   (7.2)
де П – пасиви балансу підприємства, грн;
А – активи балансу підприємства, грн.

Якщо величина активів підприємства зростає швидше, ніж величина пасивів,
то значення фінансової «пробки» від’ємне. У процесі  складання балансового плану
таку «пробку» можна ліквідувати шляхом збільшення в ласного і позикового капі-
талу підприємства, наприклад, завдяки збільшенню ак ціонерного капіталу або до-
датковому залученню кредитних ресурсів.
Якщо ж у підприємства зростання активів відбуваєтьс я повільніше, ніж зрос-
тання його власного і позикового капіталів, то вели чина «пробки» додатна. Таку
«пробку» можна ліквідувати шляхом дострокового пога шення частини зобов’язань
підприємства або вкладення його фінансових ресурсів  у високодохідні проєкти.
Крім того, підприємство може виступати як холдингов а компанія, засновуючи до-
чірні підприємства і перераховуючи в їх статутний к апітал частину своїх фінансових
ресурсів. У цьому випадку не лише збільшуються обся ги фінансово-господарської
діяльності підприємства, але й підвищується рівень диверсифікації цієї діяльності.

3. Метод обліку оборотності грошових коштів.  За цим методом мі-
німальна сума грошових коштів, необхідна компанії д ля здійснення своїх
операцій, визначається за формулою
S=           Q
N            , (7.3)
де S – мінімум необхідної суми грошових коштів;
Q – річні витрати за операціями;
N – оборотність.

РОЗДІЛ 7 . ПЛАНУВАННЯ ТА БЮДЖЕТУВАННЯ

143 Ця формула дійсна в тому випадку, коли операції вит рат рівномірні в
кожному періоді. Річні операційні витрати визначают ься як сума витрат
грошових коштів або витрат на купівлю товарів і сир овини, зарплату, від-
сотки і дивіденди (Деменіна, 2004).
Оборотність грошових коштів  – це кількість обертів грошей фірми
за один рік. Вона визначається за формулою
N=          360
n             , (7.4)
де n – кількість днів між закупівлею сировини і надходж енням виручки від продажу
готового виробу, тобто цикл обороту грошових коштів .

7.3 Методи фінансового планування
Для планування фінансових показників та складання ф інансових пла-
нів використовують методи, добре відомі в економічн ій науці і детально
описані в навчальній літературі: нормативний; розра хунково-аналітичний;
балансовий; оптимізації планових рішень; економіко- математичне моде-
лювання (Крамаренко, 2006; Терещенко, 2003).
Нормативний метод є найбільш простим методом розрахунку пла-
нових фінансових показників. Знаючи норматив та об’ ємний показник,
можна легко розрахувати плановий показник. У фінанс овому плануванні
використовують загальнодержавні, місцеві (регіональ ні), галузеві норма-
тиви і нормативи підприємства.
Загальнодержавні нормативи  обов’язкові для всіх підприємств – це
ставки загальнодержавних податків та обов’язкових п латежів, мінімальна
заробітна плата, норми амортизаційних відрахувань ( застосовувані для ро-
зрахунку оподатковуваного прибутку).
Місцеві (регіональні) нормативи діють у межах окремих облас тей,
міст, районів та інших адміністративно-територіальн их одиниць – це став-
ки місцевих податків і зборів, податки і податкові пільги, введені у спе-
ціальних економічних зонах.
Галузеві фінансові нормативи діють для підприємств, які належать до
певних галузей. До таких нормативів належать, напри клад, рентна плата за
видобуток нафти і газу, збір за спеціальне використ ання природних ресур-
сів, граничний рівень рентабельності для підприємст в, що є природними
монополістами.
Нормативи підприємства розробляються його менеджера ми для конт-
ролю та підвищення ефективності використання фінанс ових ресурсів.
Найчастіше використовують такі внутрішні нормативи,  як мінімальний
розмір власних оборотних коштів, стійкі пасиви (кре диторська заборгова-
ність, що постійно знаходиться в розпорядженні підп риємства), частка

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

144 прибутку, що спрямовується на реінвестування, співв ідношення між влас-
ними і позиковими джерелами фінансування, мінімальн а норма прибутку
на вкладений капітал та ін.
Розрахунково-аналітичний метод застосовують тоді, коли норма-
тиви відсутні. В цьому випадку аналізують досягнуте  в базовому періоді
значення конкретного фінансового показника, визнача ють індекс його змін
у плановому періоді і розраховують його планове зна чення. В основу роз-
рахунково-аналітичного методу покладена експертна о цінка тенденцій по-
ведінки, динаміки та взаємозв’язку фінансових показ ників у планованому
періоді.
Розрахунково-аналітичний метод широко застосовують при плану-
ванні окремих видів витрат на виробництво і реаліза цію продукції, при-
бутку, визначенні необхідних оборотних коштів у зап асах та ін.
Балансовий метод вимагає збалансованості джерел ресурсів із запла-
нованими витратами; встановлення взаємозв’язку виро бничих та фінансо-
вих ресурсів і створення резервів. Сьогодні доцільн ішим є оптимальне по-
єднання нормативних та балансових методів. Майже вс я система фінансо-
вого планування будується на балансовому методі. Ко жен фінансовий план
складається у вигляді балансу доходів і витрат, що означає: пропорції ви-
значаються шляхом порівняння і встановлення взаємоз в’язку між потре-
бами в фінансових ресурсах, з одного боку, і джерел ами їх формування – з
іншого. При цьому обов’язковою умовою складання пла ну є збалансова-
ність фінансових резервів (Фінанси, 2004).
Метод оптимізації планових рішень полягає у визначенні декількох
можливих варіантів планових розрахунків і виборі за  певним критерієм
оптимального варіанта. Найчастіше цей метод застосо вують при виборі
варіантів інвестицій, плануванні капітальних вкладе нь. Як критерії вибору
оптимального рішення можуть використовуватися такі показники: мінімум
зведених витрат, мінімум поточних витрат, максимум зведеного прибутку;
мінімальний період оборотності капіталу; максимум п рибутку на вкладе-
ний капітал; мінімальний фінансовий ризик (мінімаль на імовірність фінан-
сових втрат); мінімум фінансових витрат за залученн ям джерел фінансу-
вання. Пошук оптимального варіанта часто вимагає ви користання склад-
них моделей лінійного програмування, що може бути д орогим та еконо-
мічно невигідним підприємству.
Метод економіко-математичного моделювання полягає у визна-
ченні кількісного виразу взаємозв’язку фінансових п оказників і факторів,
що впливають на нього. Таким чином, економіко-матем атична модель є
математичним описом закономірності зміни конкретног о економічного по-
казника, якщо змінюються основні фактори. Модель мо же будуватися за
функціональним зв’язком між факторним ( х) і результуючим показником
(у) (виражається рівнянням вигляду Y = f (x)) або за кореляційним зв’язком,

РОЗДІЛ 7 . ПЛАНУВАННЯ ТА БЮДЖЕТУВАННЯ

145 коли між факторами і показниками існує лише ймовірн існа залежність, що
виявляється лише при великій кількості спостережень  (Крамаренко, 2006).
Кореляційний зв’язок виражається рівняннями регресі ї різного виду.
Практика показує, що планування фінансових показник ів з використанням
складних багатофакторних моделей не завжди дозволяє  отримати прий-
нятний з погляду економічного розуміння результат, також є досить доро-
гим.

7.4 Фінансове управління на основі бюджетування
Бюджетування  – це процес планування майбутньої діяльності під-
приємства, результати якого оформляються системою б юджетів.
До основних завдань  бюджетування належать:
• забезпечення поточного планування;
• забезпечення координації, кооперації та комунікації  в підрозділі
підприємства;
• обґрунтування витрат підприємства;
• створення бази для оцінювання та контролю планів пі дприємства;
• виконання вимог законів і контрактів.
Бюджети складаються як для структурних підрозділів,  так і для ком-
панії в цілому. Бюджети підрозділів зводяться до єд иного бюджету під-
приємства, який називається основним, або головним.
З погляду послідовності підготовки документів в осн овному бюджеті
виділяють дві складові частини бюджетування, кожна з яких є завершеним
етапом планування (Кравченко, 2013) – підготовка оп ераційного бюджету;
підготовка фінансового бюджету.
Перелік операційних бюджетів, як правило, має такий  список:
• бюджет реалізації;
• бюджет виробництва;
• бюджет виробничих запасів;
• бюджет прямих витрат на матеріали;
• бюджет виробничих накладних витрат;
• бюджет прямих витрат на оплату праці;
• бюджет комерційних витрат;
• бюджет управлінських витрат;
• прогнозний звіт про прибуток.
До фінансових бюджетів належать:
• інвестиційний бюджет;
• бюджет грошових коштів;
• прогнозний баланс.

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

146 Послідовність формування основного бюджету зручно п одати у ви-
гляді блок-схеми (рис. 7.1). Ця блок-схема не відоб ражає усіх можливих
взаємозв’язків між бюджетами, але описує логічну по слідовність процесу
бюджетування (Фінанси, 2004).

Рисунок 7.1 – Блок-схема формування основного бюджету

Традиційним вважається розбиття року на 12 місяців і складання всіх
бюджетних таблиць для кожного місяця окремо. Необхі дно усвідомлю-
вати, що в цьому випадку цілий місяць вважається од нією точкою часу.
Часто це не влаштовує фінансового менеджера, і він прагне проводити
подальше, більш детальне бюджетування з розбиттям м ісяця на тижні або
декади. Такий випадок можна вважати ідеальним. Голо вна проблема його
практичної реалізації – оперативне забезпечення про цесу бюджетування
початковими даними. Практична істина тут дуже прост а: запрограмувати
процес планування – лише частина завдання. Набагато  складніше забезпе-
чити інформаційну підтримку цьому процесу в реально му масштабі часу.
Процес бюджетування починається зі складання бюджет у реалізації.
Бюджет реалізації – операційний бюджет, що містить інформацію
про запланований обсяг реалізації, ціну та очікуван ий дохід від реалізації
кожного виду  продукції. Як правило, за це відповідає відділ марк етингу,
який постійно займається вивченням ринку, аналізом портфеля продукції та
ін. Якість складання бюджету реалізації безпосередн ім чином впливає на
процес бюджетування й успішну роботу компанії. Бюджет
реаліза-
ції Бюджет
вироб-
ництва Бюджет
вироб-
ничих
накладних
витрат Виробнича
собівартість
реалізова-
ної продук-
ції Бюджети
управлін-
ських і
комерцій-
них витрат  Звіт про
прибутки і
збитки Прогнозний
баланс Бюджет
грошових
коштів Основні
бюджетні
документи
Інвестиційний
бюджет Бюджет
виробничих
запасів Бюджет прямих
витрат на оплату
праці Бюджет прямих
витрат на
матеріали

РОЗДІЛ 7 . ПЛАНУВАННЯ ТА БЮДЖЕТУВАННЯ

147 При складанні бюджету реалізації потрібно відповіст и на такі пи-
тання:
• яку продукцію випускати;
• в яких обсягах вона буде реалізована для продажу з розбиттям на
певні проміжки часу;
• яку встановити ціну продукції;
• який відсоток реалізації буде сплачений у поточному  місяці, в на-
ступному, чи варто планувати безнадійну заборговані сть (Кравченко,
2013).
У цілому до бюджету реалізації висуваються такі вим оги:
• бюджет повинен відображати, принаймні, місячний або  кварталь-
ний обсяг реалізації в натуральних і вартісних пока зниках;
• бюджет складається з урахуванням попиту на продукці ю, геогра-
фію реалізації, категорій покупців, сезонних чинник ів;
• бюджет охоплює очікуваний грошовий потік від реаліз ації, який в
надалі буде включений до прибуткової частини бюджет у потоків грошових
коштів (табл. 7.2) (Фінанси, 2004).

Таблиця 7.2 – Бюджет реалізації і графік надходження коштів
Показник Січень Лютий  … Грудень  За рік
Очікуваний обсяг продукції, шт.
Очікувана ціна одиниці продукції, грн
Виручка від реалізованої продукції, грн
Графік надходження коштів
Рахунки дебіторів на початок року
надходження грошей від продажів за січень
надходження грошей від продажів за лютий
надходження грошей від продажів…
надходження грошей від продажів за
грудень
Разом надходження грошових коштів

Бюджет виробництва  – це виробнича програма, що визначає запла-
новані номенклатуру та обсяг виробництва у плановом у періоді (в нату-
ральних показниках).
Він спирається на бюджет реалізації, враховує вироб ничі потужності,
збільшення або зменшення запасів, а також величину зовнішніх закупі-
вель.
Для розрахунку обсягу товарів, які повинні бути вир облені, застосову-
ється така універсальна формула:

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

148 ТМЗ н + ОВ план = ОР план + ТМЗ к, (7.5)
де ТМЗ н, ТМЗ к – товарно-матеріальні запаси готової продукції на початок і кінець
періоду;
ОВ план – планований обсяг виробництва продукції;
ОР план – планований обсяг реалізації.

Необхідний обсяг випуску продукції визначається як планований об-
сяг реалізації плюс бажаний запас продукції на кіне ць періоду мінус запаси
готової продукції на початок періоду (табл. 7.3).

Таблиця 7.3 – Бюджет виробництва
Показник Січень Лютий … Грудень За рік
Очікуваний обсяг збуту продукції
Запаси на кінець періоду
Необхідний обсяг продукції
Запаси на початок періоду
Обсяг виробництва продукції

Іноді одночасно з бюджетом виробництва складають бюджет вироб-
ничих запасів . Він повинен відображати плановані рівні запасів с ировини і
матеріалів та готової продукції. Інформація бюджету  виробничих запасів
використовується також при складанні прогнозного ба лансу і звіту про
прибутки і збитки (Терещенко, 2003).
Бюджет прямих витрат на матеріали  – це кількісне вираження
планів щодо прямих витрат компанії на використання і придбання основ-
них видів сировини і матеріалів.
Методика складання бюджету спирається на те, що:
• всі витрати поділяються на прямі і непрямі;
• прямі витрати на сировину і матеріали – це витрати на сировину і
матеріали, з яких виготовляється кінцевий продукт;
• бюджет прямих витрат на матеріали складається на ос нові вироб-
ничого бюджету і бюджету реалізації;
• обсяг закупівель сировини і матеріалів розраховуєть ся як обсяг ви-
користання плюс запаси на кінець періоду і мінус за паси на початок пе-
ріоду;
• бюджет прямих витрат на матеріали складається з ура хуванням
термінів і порядку погашення кредиторської заборгов аності за матеріали
(Кравченко, 2013).
Часто разом із бюджетом прямих витрат на матеріали складають гра-
фік оплати придбаних матеріалів (табл. 7.4).

РОЗДІЛ 7 . ПЛАНУВАННЯ ТА БЮДЖЕТУВАННЯ

149 Таблиця 7.4 – Бюджет прямих витрат на матеріали та графік їх опла ти
Показник Січень Лютий … Грудень  За рік
Обсяг виробництва продукції, шт.
Потреба в матеріалі на одиницю продукції,
кг
Потреба в матеріалі на період, кг
Запаси на кінець періоду, кг
Загальна потреба в матеріалах, кг
Запаси на початок періоду, кг
Закупівля матеріалів, кг
Вартість закупівель матеріалів, грн
Графік платежів за матеріали
Рахунки кредиторів на початок року
Плата за матеріали за січень
Плата за матеріали за лютий
Плата за матеріали…
Плата за матеріали за грудень
Платежі за все, грн

Бюджет прямих витрат на оплату праці  – це кількісне вираження
планів щодо витрат компанії на оплату праці основно го виробничого пер-
соналу.
При підготовці бюджету прямих витрат на оплату прац і враховують
таке:
• він складається, виходячи з бюджету виробництва, да них про про-
дуктивність праці і ставок оплати праці основного в иробничого персоналу;
• в бюджеті прямих витрат на оплату праці виділяють ф іксовану і
відрядну частини оплати праці (табл. 7.5).

Таблиця 7.5  – Бюджет прямих витрат на оплату праці
Показник Січень Лютий … Грудень  За рік
Обсяг виробленої продукції, шт.
Витрати праці основного персоналу,
годин / шт.
Всього витрати праці персоналу, годин
Вартість однієї години, грн
Витрати на оплату основного персоналу,
грн

Якщо на підприємстві накопичилася заборгованість з оплати праці або
підприємство припускає, що не зможе виплачувати зар обітну плату у
встановлені терміни, то додатково до бюджету прямих  витрат на оплату

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

150 праці складається графік погашення заборгованості і з заробітної плати.
Цей графік складається за тим самим принципом, що і  графік оплати прид-
баних сировини і матеріалів (рис. 7.5) (Фінанси, 20 04).
Бюджет виробничих накладних витрат  – це кількісне вираження
планів щодо всіх витрат компанії, пов’язаних із вир обництвом продукції за
винятком прямих витрат на матеріали й оплату праці.
Виробничі накладні витрати мають постійну і змінну складові. Пос-
тійна частина (амортизація, поточний ремонт та ін.)  планується залежно
від реальних потреб виробництва, а змінна – викорис товує підхід, що базу-
ється на нормативах. Під нормативом розуміється сум а витрат на одиницю
базового показника. Для оцінювання нормативів витра т використовують
різні базові показники. Розрахунок нормативів прово диться на основі да-
них попередніх періодів із можливими коректуваннями  на інфляцію і  деякі
кон’юнктурні чинники (табл. 7.6).

Таблиця 7.6 – Бюджет виробничих накладних витрат
Показник Січень Лютий  … Грудень  За рік
Витрати праці основного персоналу,
годин
Норма змінних накладних витрат, грн /
год.
Планові змінні накладні витрати, грн
Планові постійні витрати, грн
Усього накладних витрат, грн
Амортизація, грн
Оплата накладних витрат, грн

Після складання  зазначених бюджетів здійснюють оцінювання собі-
вартості продукції , необхідної для складання прогнозного звіту про пр и-
буток. У даному випадку собівартість складається з трьох компонентів:
прямі витрати на матеріали, прямі витрати праці та виробничі накладні ви-
трати (табл. 7.7) (Терещенко, 2003).

Таблиця 7.7 – Оцінювання собівартості продукції
Показник  Кількість Витрати Усього
Витрати на одиницю продукції:
– основні матеріали, кг
– прямі витрати праці, годин
– накладні витрати (на годину)
Собівартість одиниці продукції
РОЗДІЛ 7 . ПЛАНУВАННЯ ТА БЮДЖЕТУВАННЯ

151 Бюджет управлінських витрат  – це плановий документ, в якому
наведено витрати на заходи, безпосередньо не пов’яз ані з виробництвом і
збутом продукції (табл. 7.8).

Таблиця 7.8 – Бюджет управлінських витрат
Показник Січень Лютий … Грудень За рік
Очікуваний обсяг збуту, шт.
Змінні витрати на одиницю продукції,
грн
Планові змінні витрати, грн
Планові постійні витрати, грн
Реклама
Зарплата керівників
Страхування
Інші витрати
Усього планових витрат, грн

До управлінських витрат відносять витрати на утрима ння апарату
управління, опалювання й освітлення приміщень невир обничого призна-
чення, послуги зв’язку, податки, відсотки за отрима ними кредитами та ін.
Більшість управлінських витрат мають постійний хара ктер, змінна час-
тина планується за допомогою нормативу, в якому рол ь базового показ-
ника, як правило, відіграє обсяг проданих товарів ( у натуральному або
грошовому вираженні) (табл. 7.8) (Кравченко, 2013).
Склавши описані вище попередні бюджети, можна розпо чинати фор-
мування основного фінансового бюджету, який починає ться з формування
прогнозного звіту про прибутки і збитки компанії.
Прогнозний звіт про прибутки і збитки – це форма фінансової звіт-
ності, складена до початку планового періоду, яка в ідображає результати
планованої діяльності . Прогнозний звіт про прибутки і збитки складається
для того, щоб визначити й урахувати виплату податку  на прибуток у відто-
ку грошових коштів у бюджеті грошових коштів.
Прогнозний звіт про прибутки і збитки складається н а основі даних, що
містяться в бюджетах реалізації, собівартості реалі зованої продукції і
поточних витрат. При цьому додається інформація про  інші прибутки, інші
витрати і величину податку на прибуток.
Плановий звіт про прибутки і збитки містить у стисл ій формі прогноз
усіх прибуткових операцій підприємства і тим самим дозволяє менеджерам
простежити вплив індивідуальних кошторисів на річни й кошторис прибут-
ків. Якщо кошторисний чистий прибуток незвично мали й порівняно з обся-
гом реалізації або власним капіталом, необхідні дод атковий аналіз усіх
складових кошторису і його перегляд (табл. 7.9) (Фі нанси, 2004).

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

152 Таблиця 7.9 – Прогнозний звіт про прибутки (збитки)
Показник Значення
Виручка від реалізації продукції
Собівартість реалізованої продукції
Валовий прибуток
Витрати на збут і управління
Прибуток до сплати відсотків і податків
Відсотки за кредитом
Прибуток до сплати податків
Податок на прибуток
Чистий прибуток

Наступним кроком, одним із найважливіших і складних  у бюджету-
ванні, є складання бюджету грошових коштів.
Бюджет грошових коштів – це плановий документ, що відображає
майбутні платежі і надходження грошей . Надходження класифікується за
джерелом отримання коштів, а витрати – за напрямами  використання
(Деменіна, 2004).
Очікуване сальдо грошових коштів на кінець періоду порівнюється з
мінімальною сумою грошових коштів, яка повинна пост ійно підтримувати-
ся (розміри мінімальної суми визначаються менеджера ми підприємства).
Різницею є або невитрачений надлишок грошей, або не стача грошових
коштів.
Мінімальна грошова сума свого роду буфер, що дозвол яє врятувати
становище в разі помилок в управлінні рухом наявних  коштів та у разі
непередбачених обставин. Ця мінімальна сума грошови х коштів не є фік-
сованою. Як правило, вона буде дещо більшою протяго м періодів високої
ділової активності, ніж під час спаду. Крім того, д ля підвищення ефектив-
ності управління грошовими коштами значна частина з азначеної суми
може перебувати на депозитних рахунках.
Бюджет грошових коштів складають окремо за трьома в идами діяль-
ності: основною, інвестиційною і фінансовою. Такий розподіл дуже зручно
і наочно показує грошові потоки (табл. 7.10) (Фінан си, 2004).

Таблиця 7.10  – Бюджет грошових коштів
Показник Січень Лютий … Грудень  За рік
1 2 3 4 5 6
Грошові кошти на початок періоду,
грн
Надходження грошових коштів, грн
Грошові кошти в розпорядженні

РОЗДІЛ 7 . ПЛАНУВАННЯ ТА БЮДЖЕТУВАННЯ

153 Продовження табл. 7.10
1 2 3 4 5 6
Витрачання грошових коштів, грн на:
основні матеріали
оплату праці основного персоналу
виробничі накладні витрати
збут і управління
податок на прибуток
придбання устаткування
дивіденди
Усього
Надлишок (дефіцит) грошових коштів,
грн
Фінансування:
Отримання позики, грн
Погашення позики, грн
Виплата відсотків, грн
Разом, грн
Грошові кошти на кінець періоду, грн

На завершальному етапі процесу бюджетування складає ться прогноз-
ний баланс.
Прогнозний баланс – це форма фінансової звітності, що містить
інформацію про майбутній стан підприємства на кінец ь прогнозованого
періоду.
Прогнозний баланс допомагає розкрити окремі несприя тливі фінан-
сові проблеми, вирішенням яких керівництво займатис я не планувало (на-
приклад, зниження ліквідності підприємства). Прогно зний баланс дозволяє
виконувати розрахунки різних фінансових показників.  Нарешті, прогноз-
ний баланс служить як контроль решти всіх бюджетів на майбутній період.
Дійсно, якщо всі бюджети складені методично правиль но, баланс «повинен
зійтися», тобто сума активів повинна дорівнювати су мі зобов’язань підпри-
ємства і його власного капіталу (табл. 7.11) (Фінан си , 2004).

Таблиця 7.11 – Прогнозний баланс на кінець року
Активи 1 січня 31 грудня
1 2 3
Оборотні активи:
Грошові кошти
Рахунки дебіторів
Запаси сировини

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

154 Продовження табл. 7.11
1 2 3
Запаси готової продукції
Усього оборотних активів
Основні засоби
Земля
Споруди і обладнання
Накопичена амортизація
Споруди і обладнання, нетто
Усього активи
Зобов’язання :
Поточні зобов’язання
Рахунки до оплати
Банківський кредит
Власний капітал :
Статутний капітал
Нерозподілений прибуток
Усього власний капітал
Разом зобов’язання і капітал

Бюджетування – як система фінансового планування бі знесу – перед-
бачає відповідний контроль за виконанням бюджету (К равченко, 2013).
Система контролю виконання бюджету на підприємстві є своєрідним мо-
ніторингом фінансового стану підприємства.
Розрізняють такі підходи до реалізації системи конт ролю бюджету
підприємства.
Суть простого аналізу відхилень полягає в тому, що контролюється
стан виконання бюджету шляхом зіставлення бюджетних  показників та їх
фактичних значень. Якщо відхилення має істотний хар актер, то фінансо-
вий менеджер ухвалює рішення про необхідність внесе ння відповідних
корективів до бюджету подальшого періоду. Інакше ні які корегувальні дії
не проводяться.
Аналіз відхилень, орієнтований на подальші управлінс ькі рішення,
припускає детальніший аналіз фактору впливу різних відхилень параметрів
бізнесу на грошовий потік. Технологія проведення та кого контролю має
такий вигляд.
Крок 1.  Визначення всіх факторів, що впливають на розміри грошово-
го потоку.
Крок 2.  Визначення сумарного відхилення грошового потоку в ід
бюджетного значення.
Крок 3.  Визначення відхилення річного грошового потоку в р езульта-
ті відхилення кожного окремого чинника.

РОЗДІЛ 7 . ПЛАНУВАННЯ ТА БЮДЖЕТУВАННЯ

155 Крок 4.  Складання таблиці пріоритетів впливу, шо розміщує всі чин-
ники, починаючи із найбільш значущих.
Крок 5. Складання остаточних висновків і рекомендацій у час тині
управлінських рішень, спрямованих на виконання бюдж ету (Терещенко,
2003).
Аналіз відхилень в умовах невизначеності  розглядає дещо іншу схе-
му прийняття рішень щодо значущості відхилень. Згід но з цією схемою всі
параметри бізнесу визнаються за своєю суттю невизна ченими та задаються
не у вигляді окремих чисел, а у вигляді інтервалів невизначеності.
Стратегічний підхід до аналізу відхилень базується на переконанні,
що оцінювання результатів діяльності підприємства, зокрема виконання
бюджету, повинно здійснюватися з урахуванням страте гії, яку застосовує
підприємство. Цей підхід не пропонує яку-небудь обч ислювальну техноло-
гію контролю. Він визначає відправну точку процедур и контролю бю-
джету. Іншими словами, проаналізувавши стратегію пі дприємства, фінан-
совий менеджер обирає відповідну цій стратегії обчи слювальну процедуру
контролю (Крамаренко, 2006).

Література
1. Деменіна О. М. Управління грошовими потоками в межа х концепції
фінансової рівноваги підприємства. Актуальні проблеми економіки . 2004. № 7.
С. 14–18.
2. Кравченко А. В. Планування та прогнозування як осно вні складові процесу
управління грошовими потоками на підприємстві. Формування ринкових відносин в
Україні . 2013. № 7/8. С. 64–69.
3. Крамаренко Г. О., Чорна О. Є. Фінансовий менеджмент : підручник. Київ:
Центр навчальної літератури, 2006. 520 с.
4. Павлова Л. Н. Финансовый менеджмент. Управление ден ежным оборотом
предприятия: Учебник. Москва: ЮНИТИ, 1995. 400 с.
5. Терещенко О. О. Фінансова діяльність суб’єктів госп одарювання: навч. посіб.
Київ: КНЕУ, 2003. 554 с.
6. Фінанси (теоретичні основи): Підручник / Під ред. М . В. Грідчіної, В. Б.
Захожая. Київ: МАУП, 2004. 312 с.

Питання до теми
1. У чому полягає економічна сутність поняття фінансов ого планування?
2. Назвіть етапи фінансового планування і охарактеризу йте їх.
3. У чому полягає головне призначення внутрішньофірмов ого фінансового
планування?
4. Що таке фінансова необхідність?
5. У чому полягає основний зміст золотого правила фіна нсування?

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

156 6. Назвіть основні методи фінансового прогнозування і дайте їм визна-
чення.
7. Назвіть основні методи фінансового планування і оха рактеризуйте їх.
8. Виконайте порівняльну характеристику методів фінанс ового плану-
вання.
9. У чому полягає економічна сутність поняття бюджетув ання?
10. Які існують види операційних бюджетів?
11. В якій послідовності відбувається формування основн ого бюджету?
12. Що таке бюджет реалізації?
13. На які питання необхідно відповісти при складанні б юджету реаліза-
ції?
14. Що таке бюджет виробництва?
15. Що таке бюджет прямих витрат на матеріали?
16. Що таке бюджет прямих витрат на оплату праці?
17. Що таке бюджет виробничих накладних витрат?
18. Що таке бюджет управлінських витрат?
19. Що таке прогнозний звіт про прибутки і збитки?
20. Що таке бюджет грошових коштів?
21. Що таке прогнозний баланс? У чому полягає його голо вне призначення?
22. Охарактеризуйте простий аналіз відхилень.
23. Охарактеризуйте технологію проведення аналізу відхи лень, орієнтова-
ного на управлінські рішення.
24. У чому полягає сутність аналізу відхилень в умовах невизначеності?
25. У чому полягає сутність стратегічного підходу до ан алізу відхилень?

157 Кейс до розділу
Публічні закупівлі

1. Основні поняття
Постачання є важливою складовою діяльності громадсь ких інститутів, організацій і
підприємств державного сектора. Державні закупівлі спрямовані на задоволення потреб
за допомогою надання державних послуг. У деяких сек торах, наприклад, для оборонної
промисловості, сфери охорони здоров’я, освіти, наук и, будівництва, енергетики, транс-
порту саме державні закупівлі виступають найголовні шим джерелом продажу. У багатьох
країнах з розвиненою економікою відсоток державних трансакцій в ВВП становить вагому
частину (від 8 до 30%), отже публічні закупівлі є п отужним інструментом економічного і
соціального впливу на виробництво і споживання. Ефе ктивне функціонування цього сек-
тора є необхідною умовою стійкості економічної сист еми в цілому.
В теорії управління державними поставками використо вуються два терміни: «дер-
жавні закупівлі» та «публічні закупівлі».
Поняття «публічні закупівлі» є більш широким, оскіл ьки розширює коло організацій,
установ, які за допомогою своєї постачальницької ді яльності забезпечують потреби на
державному та територіальному рівнях.

Таблиця 1  – Порівняльна характеристика понять «державні заку півлі» та «публічні
закупівлі»
Державні закупівлі  Публічні закупівлі
закупівля здійснюється державною установою
або її відокремленим підрозділом закупівлю проводить орган публічної адміністрації
фінансується за кошти держави купівля товарів, робіт і послуг здійснюється за
кошти платників податків
здійснюється в інтересах держави та органу,
який здійснює закупівлю закупівля здійснюється в інтересах громадян з
метою надання якісних послуг органом публічної
адміністрації чи державним підприємством
держава сама контролює процес закупівель громадяни беруть участь у контролі здійснення
публічної закупівлі

Подробиці
Впродовж 1990-х років в США було проведено кілька р еформ, зокрема, реформа
постачання державних установ. До 2001 р. акцент змі стився з розробки нових законів і пра-
вил на фактичну реалізацію реформи в галузі постача ння, що передбачає укладання конт-
рактів і зміни поведінки співробітників, які відпов ідають за державні контракти. Цей перехід
пов’язаний зі зміною культури закупівель. Якщо рані ше закупівлі вимагали наявності ауди-
торської групи для перевірки відповідності контракт у специфікаціям, то тепер основна увага
приділяється ефективності угоди. До 2004 р. бюджетн ий дефіцит в США виріс до 1 трил.
дол., витрати на охорону здоров’я вийшли з-під конт ролю, а оборонний бюджет продовжу-
вав зростати. Тому ефективність управління державни ми поставками стало більш важли-
вою, ніж будь-коли.

Поняттю «державні закупівлі» передував термін «держ авне замовлення». Першо-
причиною введення державного замовлення була неспро можність виробляти планові об-

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

158 сяги продукції в умовах обмеженості наявних матеріа льних ресурсів. Тому державним
замовленням було охоплено близько ¾ народногосподар ського виробництва, яке мало
повне ресурсне забезпечення. Такий стан речей супер ечив стратегічній меті та не сприяв
розвитку відкритої ринкової соціально-економічної с истеми.
У 1997-1998 роках були прийняті нормативні акти, як і наближали процедури розмі-
щення державних замовлень до вимог системи Світової  організації торгівлі. Однак на від-
повідних умовах відбувалось лише 2% процедур закупі вель товарів, робіт та послуг.
Форма проведення державних закупівель змінювалась з  року в рік:
з 2000 по 2006 роки інформація державних замовників  оприлюднювалась в
паперовому «Віснику державних закупівель»;
з 2006 по 2008 рік – платний доступ до звітування д ержпідприємств через веб-
портал приватного монополіста;
2008 рік – створення безкоштовного державного веб-п орталу з низкою
доступних ключових документів;
2012 рік – виведення з-під відкритого режиму закупі вель держпідприємств за
власні кошти;
2014 рік – значне розширення інформації для обов`яз кового оприлюднення,
ускладнення безкоштовного та спроба запровадити пла тне розміщення, постійна загроза
зриву вчасного оприлюднення інформації про закупівл і, скасування паперового «Віснику
державних закупівель».
В рамках Угоди про асоціацію між Україною та ЄС та приведенням законодавства
України до відповідних норм, з 2016 року державні з акупівлі здійснюються через елект-
ронну систему, що представлена централізованим веб- порталом Prozorro та комерцій-
ними майданчиками, які конкурують між собою. Понятт я «державні закупівлі» влилося в
поняття «публічні закупівлі».
Відносини, що виникають в ході публічних закупівель  регламентуються Законом
України «Про публічні закупівлі» (далі – Закон) від  25.12.2015 р. (зі змінами).
У порівнянні з попередніми системами фахівці визнач ають переваги використання
електронних публічних закупівель у наступному:
1) значна економія робочого часу;
2) економія грошових засобів на організації і прове денні закупівель;
3) зменшення впливу “людського фактору”;
4) прозорість і відкритість процесу закупівлі;
5) чесна конкуренція, рівні права всіх учасників;
6) спрощення участі в процедурах закупівлі;
7) високий рівень безпеки і захисту інформації.
Публічні закупівлі , відповідно до законодавства, визначаються як прид бання за-
мовником товарів, робіт і послуг в порядку, встанов леному Законом.
Виділяють три стадії процесу публічних закупівель:
1) планування закупівель, на якій визначається потреба  в даному товарі, роботі чи
послузі;
2) проведення тендеру і підписання договору, яка включ ає процес розміщення ого-
лошення, підготовка тендерної документації та визна чення кваліфікації постачальників;
3) процес адміністрування договору, що включає контрол ь за його виконанням.

КЕЙС ДО РОЗДІЛУ : ПУБЛІЧНІ ЗАКУПІВЛІ

159 Завдання публічних поставок включають:
– гарантії безперервності поставок;
– підтримання та покращення стандартів якості товарів  і послуг;
– максимальна економія за рахунок інноваційності пост авок;
– мінімальні витрати протягом циклу.
Реформування публічних закупівель в Україні сприяло  перш за все запобіганню про-
явам корупції та розвитку добросовісної конкуренції . Слід зазначити, що в країнах ЄС
електронні закупівлі спрямовані на вирішення інших проблем, таких як зниження опера-
ційних витрат замовників і постачальників, простішо го управління закупівельним процесом
шляхом введення автоматизації

2. Замовники та учасники торгів
Покупець  (тобто той, хто проводить тендер) відповідно до За кону України «Про пуб-
лічні закупівлі» називається « Замовником ». Замовників умовно ділять на три групи
(рис. 1).

Рисунок 1  – Замовники торгів

В якості продавця  (відповідно до Закону «Учасник процедури закупівлі ») може ви-
ступати фізична або юридична особа, яка подала тенд ерну пропозицію або взяла участь у
переговорах у разі використання переговорної процед ури закупівлі.
Участь бізнесу в публічних торгах в Україні є платн ою, тарифи встановлює держава.  Органи влади
(органи державної влади, правоохоронні органи, соці ального страхування
органи місцевої влади)
Юридичні особи
−які є розпорядниками, одержувачами бюджетних коштів ;
−якщо органи державної влади чи органи місцевого сам оврядування або інші
замовники володіють більшістю голосів у вищому орга ні управління такої
юридичної особи;
−які мають не менше 50% часткою державної або комуна льної власності у
статутному капіталі
1
2
Юридичні особи та/або суб’єкти господарювання, які здійснюють діяльність в
окремих сферах господарювання та відповідають одній з ознак:
−мають не менше 50% державної/комунальної власності аб о держава володіє
більшістю голосів у вищому органі управління;
−наявність спеціальних та ексклюзивних прав (наприклад , суб’єкти комунальних
послуг щодо виробництва, транспортування та постачання енергії, питної води;
автотранспорт, залізничний та місцевий електротранспорт)  3

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

160 Таблиця 2 – Розрахунок тарифів на участь в публічних торгах
Очікувана вартість закупівлі  Розмір платежу
до 20 000 грн.  17 грн. – один неоподатковуваний мінімум доходів
громадян
20 001 – 50 000 грн.  119 грн. – сім неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян
50 001 – 200 000. грн.  340 грн. – двадцять неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян
200 001 – 1 000 000 грн.  510 грн. – тридцять неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян
1 000 001 – 4 000 000 грн.  1700 грн. – сто неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян
Від 4  000 000 грн.  3400 грн. – двісті неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян
Постанова КМ №166 від 24.02.2016 р п.5

3 Предмет і процедура закупівель
Те, що купується, згідно Закону, називається « предмет закупівлі » – товари, роботи
чи послуги, які закуповуються замовником у межах єд иної або спрощеної процедури заку-
півлі.
Для визначення предмету закупівлі для товарів засто совується Національний кла-
сифікатор «Єдиний закупівельний словник» призначени й для стандартизації опису в дого-
ворах (контрактах) предмета державних закупівель, з абезпечування більшої прозорості
процедур закупівель товарів, робіт і послуг за бюдж етні кошти, створювання ефективного
конкурентного середовища у сфері державних закупіве ль, а також підтримування участі
вітчизняних суб’єктів господарювання у торгах за ме жами України.
Єдиний закупівельний словник згармонізований з євро пейським закупівельним слов-
ником Common Procurement Vocabulary (CPV).
Предмети закупівель диференціюються залежно від вар тісного порога.

Таблиця 3 – Предмети закупівель залежно від вартісного порога
Предмет закупівлі Допорогові закупівлі
(спрощена процедура)  Надпорогові закупівлі Торги з публікацією
англійською мовою
(європейські пороги)
Товари, послуги від 3 тис. грн.
до 200 тис. грн.
(або до 1 млн. грн.*) від 200 тис. грн.
(або від 1 млн. грн.*)
до 133 тис. євро більше 133 тис. євро
Роботи від 3 тис. грн.
до 1,5 млн. грн.
(або до 5 млн. грн.*) від 1,5 млн. грн.
(або від 5 млн. грн.*)
до 133 тис. євро більше 5,15 млн. євро
* для замовників, що здійснюють діяльність в окреми х сферах господарювання

До замовників, що здійснюють діяльність в окремих с ферах господарювання відно-
сяться юридичні особи, що забезпечують виробництво,  транспортування, постачання та

КЕЙС ДО РОЗДІЛУ : ПУБЛІЧНІ ЗАКУПІВЛІ

161 зберігання газу, теплової та електричної енергії, а  також у сфері залізничного транспорту
та міського електричного транспорту, надання послуг  автостанцій, портів, аеропортів, на-
дання послуг поштового зв’язку тощо.
У разі здійснення закупівель товарів, робіт і послу г, вартість яких не перевищує 50
тисяч гривень, замовник повинен дотримуватися принц ипів здійснення публічних заку-
півель та може використовувати електронну систему з акупівель, у тому числі електронні
каталоги для закупівлі товарів. У разі здійснення т аких закупівель без використання елек-
тронної системи закупівель замовник обов’язково опр илюднює в електронній системі за-
купівель відповідно до статті 10 цього Закону звіт про договір про закупівлю, укладений
без використання електронної системи закупівель.
Якщо вартість закупівлі ≥ 50 тис. грн, але менше за значених вище порогів, замовник
проводить спрощену процедуру закупівель. Вона здійс нюється через електронний аукціон
через систему ProZorro.
Для закупівель, вартістю вище зазначених порогів За кон визначає чотири процедури
закупівель:
1) відкриті торги;
2) торги з обмеженою участю
3) конкурентний діалог;
4) переговорна процедура.
Відмінності в правилах проведення відкритих торгів і спрощеної процедури закупівлі
наведені в табл. 4.

Таблиця 4  – Відмінності в правилах проведення відкритих торг ів і спрощеної проце-
дури закупівлі
Спрощена процедура закупівлі  Відкриті торги
Регламентуються
Наказ ДП “Прозорро” № 10 від 19.03.2019  “Про за –
твердження Інструкції про поря док використання
електронної системи закупівель у разі здійснення
закупівель, вартість яких є меншої за вартість, що
встановлена в абзацах 2 та 3 частини 1 статті 2 ЗУ
“Про публічні закупівлі” Закон «Про Публічні закупівлі»
Часові ліміти
період уточнень:  min 1 робочий день – для закупівель
від 3 до 50 тис грн.;
min 3 робочі дні – для закупівель більше 50 тис грн .
подача пропозицій (після уточнень): min 1 робочий
день – для закупівель від 3 до 50 тис грн.;
min 2 робочі дні – для закупівель більше 50 тис грн . подача пропозицій:  min 15 днів
Відповіді на запитання учасників
Замовник протягом одного робочого дня з дня опри –
люднення звернення учасників спрощеної закупівлі
зобов’язаний надати роз’яснення на них, які опри-
люднюються в електронній системі закупів ель, та/або
внести зміни до оголошення про проведення спроще-
ної закупівлі, та/або вимог до предмета закупівлі. Замовник повинен протягом трьох робо –
чих днів з дня оприлюднення звернення
надати на них роз’яснення та оприлюд-
нити його в електронній системі заку-
півель  конкурентні процедури

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

162 Процедура торгів з обмеженою участю  застосовується у разі потреби попередньої
перевірки кваліфікації учасників шляхом проведення кваліфікаційного відбору та оголо-
шенні при проведенні конкурсних процедур за умови о чікуваної вартості закупівель:
– для товарів, послуг – 133 тис. €
– для робіт – 5150 тис. €.
Конкурентний діалог , як процедура закупівель, застосовується в тому ви падку,
коли замовник не може точно визначити технічні та я кісні характеристики товару, роботи
або послуги і для цього йому необхідні переговори з  ринком.
У цьому випадку передбачається двоетапна процедура,  де на першому етапі прово-
дяться переговори з учасниками, а на другому – торг и. Наприклад, така процедура може
застосовуватися в разі складних будівельних робіт з  використанням різних технічних рі-
шень.
Переговорна процедура – процедура, згідно з якою замовник укладає договір з
учасником без торгів, але після проведення перегово рів з одним або кількома учасниками.
Ця процедура можлива як виняток. Найчастіше перегов орна процедура застосовується
при відсутності конкуренції на відповідному ринку а бо, якщо замовником було двічі відмі-
нено тендер через відсутність достатньої кількості учасників.
Процес електронного аукціону є загальнодоступним. П ідприємства – учасники аук-
ціону отримують електронною поштою з майданчика, де  вони зареєструвалися, гіперпо-
силання на участь в аукціоні. За 5 хвилин до початк у аукціону можна побачити кількість
учасників і їх початкові ціни, але без назви самих учасників.
Аукціон проходить в три раунди. Першим змінює ціну учасник, у якого ціна макси-
мальна. Він може знизити свою ціну на крок, який вк азаний в оголошенні торгів, а може і
не змінювати ціну. У кожного учасника є всього 2 хв илини для того, щоб змінити свою ці-
нову пропозицію, потім черга переходить до іншого у часника. Черговість пропозиції зміню-
ється від найвищої до найнижчої ціни, і процес повт орюється. По завершенню третього
раунду відображаються результати аукціону – в цей м омент розкриваються назви учасни-
ків і їх пропозиції на всіх раундах переговорів.
Крім ціни можуть використовуватися і інші параметри  (термін поставки, гарантійний
період і т.д.). У такому випадку в аукціоні викорис товується так звана «наведена» ціна, яка
розраховується системою автоматично на основі форму ли і питомої ваги заданих замов-
ником параметрів.

4 Підготовка до торгів
Основним джерелом інформації про вимоги замовника щ одо поставки товарів, вико-
нання робіт або надання послуг є тендерна документа ція. Вимоги до тендерної докумен-
тації встановлено Законом, а також наказом Мінеконо мрозвитку від 13.04.2016 р №680
«Про затвердження примірної тендерної документації» .
Тендерна документація  – документація щодо умов проведення тендеру, що ро з-
робляється та затверджується замовником і оприлюдню ється для вільного доступу в
електронній системі закупівель Це, по-суті, інструк ція, на підставі якої постачальники бу-
дуть готувати свої пропозиції.
Основні складові  тендерної документації:
1) технічні вимоги по предмету закупівлі;

КЕЙС ДО РОЗДІЛУ : ПУБЛІЧНІ ЗАКУПІВЛІ

163 2) кваліфікаційні вимоги до потенційних учасників;
3) критерії та механізм оцінки поданих пропозицій;
4) проєкт договору про закупівлю.
Перша складова є найважливішою частиною документаці ї і носить назву – технічна
специфікація. Саме вона повинна містити детальний о пис товару, роботи або послуги, з
чітким описом вимог до предмету закупівлі.
Вимога до потенційних учасників повинні включати ін формацію про:
– наявність обладнання та матеріально-технічної баз и;
– наявність працівників відповідної кваліфікації;
– наявність документально підтвердженого досвіду ви конання аналогічного договору.
Відповідно до Закону замовник має право вимагати ві д усіх учасників торгів
внесення тендерного забезпечення, яке видається тіл ьки у вигляді гарантії. У вигляді
таких гарантій може виступати банківська гарантія ф інансової установи. Мета такого
забезпечення – це захист від «несерйозних» учасникі в.
Розмір тендерного забезпечення складає:
≤ 0,5% – для робіт;
≤ 3% – для товарів і послуг.

Подробиці
Реформа державних закупівель в Україні має ряд пози тивних моментів. По-перше,
реформа допомогла зробити сферу державних закупівел ь більш відкритою для
громадськості. Крім того, з 2016 року Україна приєд налася до Угоди СОТ про державні
закупівлі (GPA), що дозволило вітчизняному бізнесу брати участь у державних закупівлях
45 країн – членів угоди. Ринок GPA за даними Світов ого банку охоплює 2,5% світової
економіки (1,7 трильйона дол.).
Електронна система закупівель стала більш простій і  доступній, вона дозволила
знизити витрати на адміністрування процесу як з бок у покупців, так і учасників торгів і в
цілому прискорила всю процедуру закупівель.
Згідно зі Звітом МЕРТу за 2019 рік, станом на 01.01 .20 всього в електронній системі
закупівель зареєстровано 38 870 організаторів закуп івель та 266 120 учасників закупівель.
Серед 4,1 млн оголошених закупівель кількість успіш но завершених закупівель становить
більш ніж 3,5 млн з очікуваною вартістю – 1,973 трл н грн. Протягом 2019 року збільшилась і
кількість учасників закупівель, яка склала 159 980 суб’єктів.
Економія коштів в закупівлях, що успішно завершилис ь в звітному році, а саме
різниця між очікуваними вартостями та переможними п ропозиціями закупівель склала
більш ніж 28,2 млрд грн.

Література
1. Про внесення змін до Закону України «Про публічні з акупівлі» та деяких інших
законодавчих актів України щодо вдосконалення публі чних закупівель: Закон України від
19.09.2019 № 114-IX.
2. Про публічні закупівлі: Закон України від 25.12.201 5 № 922-VIII.

Податкове законодавство: структура та принципи
Податки і збори: визначення, класифікація, функції
Податкова пільга, спеціальний податковий режим, пла тники, об’єкт і база
оподаткування
Органи контролю та органи стягнення податків, подат кова звітність
Основні бюджетоутворювальні податки
Системи оподаткування діяльності підприємств
Практичні аспекти сплати податків та зборів в Украї ні

8.1 Податкове законодавство:
структура та принципи
Основним документом в Україні, який регулює відноси ни, що вини-
кають у сфері стягнення податків і зборів зокрема і  визначає детальний пе-
релік податків та зборів, що стягуються в Україні, та порядок їх адмініст-
рування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію
органів контролю, повноваження та обов’язки їх поса дових осіб під час
здійснення податкового контролю, а також відповідал ьність за порушення
податкового законодавства, є Податковий кодекс України (ПКУ) . Будь-
які питання щодо оподаткування регулюються Податков им кодексом і не
можуть встановлюватися або змінюватися іншими закон ами України, крім
законів, що містять винятково положення щодо внесен ня змін до Податко-
вого кодексу та/або положення, що встановлюють відп овідальність за по-
рушення норм податкового законодавства.
Одним з елементів системи обліку, що ґрунтується на  єдиній
інформаційній базі, що відрізняється формою та пері одичністю розрахунку
даних, є податковий облік. Податковий облік  проводиться з метою нако-
пичення даних про валові доходи та валові витрати в ідповідно до чинного
законодавства і використовується для складання пода ткової звітності,
форма, правила, порядок і терміни подання якої визн ачаються Державною
фіскальною службою України (ДФС) (Фінанси, 2013).
Податкове законодавство України складається з:
• Конституції України;
• Податкового кодексу України (ПКУ);
• Митного кодексу України (МКУ) та інших законів з пи тань митної
справи в частині регулювання правовідносин, що вини кають у зв’язку з
оподаткуванням ввізним або вивізним митом, та опера цій із переміщення
товарів через митний кордон України;

РОЗДІЛ 8.  ОПОДАТКУВАННЯ БІЗНЕСУ

165 • чинних міжнародних договорів, згода на обов’язковіс ть яких на-
дана Верховною Радою України і якими регулюються пи тання оподатку-
вання;
• нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та  для вико-
нання Податкового кодексу та законів з питань митно ї справи (Фінанси,
2013).
Податкове законодавство України ґрунтується на таких  прин-
ципах:
• загальність оподаткування – кожна особа зобов’язана  сплачувати
встановлені ПКУ, законами з питань митної справи по датки та збори, плат-
ником яких вона є згідно з положеннями ПКУ;
• рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких
проявів податкової дискримінації – забезпечення одн акового підходу до
всіх платників податків незалежно від соціальної, р асової, національної,
релігійної належності, форми власності юридичної ос оби (ЮО), громадян-
ства фізичної особи (ФО), місця походження капіталу ;
• невідворотність настання визначеної законом відпові дальності у
разі порушення податкового законодавства;
• презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо
норма закону чи іншого нормативно-правового акта, в иданого на підставі
закону, або якщо норми різних законів чи різних нор мативно-правових ак-
тів припускають неоднозначне (множинне) трактування  прав та обов’язків
платників податків або органів контролю, внаслідок чого є можливість
прийняти рішення на користь як платника податків, т ак і органу контролю;
• фіскальна достатність – встановлення податків та зб орів з ураху-
ванням необхідності досягнення збалансованості витр ат бюджету з його
надходженнями;
• соціальна справедливість – установлення податків та  зборів відпо-
відно до платоспроможності платників податків;
• економічність оподаткування – установлення податків  та зборів,
обсяг надходжень від сплати яких до бюджету значно перевищує витрати
на їх адміністрування;
• нейтральність оподаткування – установлення податків  та зборів у
спосіб, який не впливає на збільшення або зменшення  конкурентоспро-
можності платника податків;
• стабільність – зміни до будь-яких елементів податкі в та зборів не
можуть вноситися пізніше ніж за шість місяців до по чатку нового бюджет-
ного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та
збори, їх ставки, а також податкові пільги не можут ь змінюватися упро-
довж бюджетного року;

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

166 • рівномірність та зручність сплати – встановлення ст років сплати
податків та зборів, виходячи із необхідності забезп ечення своєчасного
надходження коштів до бюджетів для здійснення витра т бюджету та зруч-
ності їх сплати платниками;
• єдиний підхід до встановлення податків та зборів – визначення на за-
конодавчому рівні усіх обов’язкових елементів подат ку (Лондар, 2009).

У рамках щорічного дослідження умов ведення бізнесу  (Doing Business) проводиться
оцінювання ефективності національної системи оподат кування . Ключовими
індикаторами є чотири складові: 1) кількість податк ових виплат за один рік; 2) час,
що витрачається на підготовку і подачу звітності, а  також сплату трьох основних ви-
дів податків і відрахувань (год/рік); 3) загальна с тавка з податків і соціальних внесків,
що відображає загальну суму податків та обов’язкови х відрахувань, що сплачуються
компанією в другому році діяльності, як частка від її комерційного прибутку; 4) індекс
процедур після подачі звітності та сплати податків,  що базується на чотирьох компо-
нентах: часу на дотримання вимог щодо повернення ПД В, часу на отримання повер-
нення ПДВ, часу на дотримання вимог коригування з п одатку на прибуток і часу для
коригування податку на прибуток.
Україна за результатами звіту Doing Business 2020 р оку посідає 65-те місце се-
ред країн світу з індексом ефективності оподаткуван ня 78,1. Для порівняння у звіті
Doing Business 2019 Україна займала 54-те місце з 7 9,4 бала. Найбільше на зни-
ження позицій в рейтингу вплинуло зростання загальн ого податкового навантаження
на прибуток підприємства з 41,7% до 45,2%. Однак тр еба зазначити поступовий про-
грес за останні 5 років за цим показником у цілому.
Для порівняння загальне податкове навантаження в Гр узії (один з лідерів за цим
показником) – 9,9%, у Німеччині – 48,8%, Польщі – 4 0,8%, у Росії – 46,2%. У той са-
мий час на підготовку і подачу податкової звітності  в Україні в середньому виража-
ється 327,5 години на рік, в той час як в Естонії ( один із лідерів за цим показником) –
50 год., у Німеччині – 218 год., Польщі – 334 год.,  у Росії – 159 год. Одним із важли-
вих поточних завдань – створення реального і ефекти вного електронного докумен-
тообігу.

Адміністрування податків, зборів, митних платежів, єдиного
внеску на загальнообов’язкове державне соціальне стр ахування  та інших
платежів, контроль за дотриманням якого покладено н а органи контро –
лю, – це сукупність рішень і процедур контролюючих органів і дій їх
посадових осіб, які визначають інституційну структу ру податкових і
митних відносин, організовують ідентифікацію, облік  платників податків
та платників єдиного внеску та об’єктів оподаткуван ня, забезпечують
сервісне обслуговування платників податків, організ ацію і контроль за
сплатою податків, зборів, платежів відповідно до по рядку, встановленого
законом (Податковий, 2020).
РОЗДІЛ 8.  ОПОДАТКУВАННЯ БІЗНЕСУ

167 8.2 Податки і збори: визначення, класифікація, функції
В Україні встановлені загальнодержавні та місцеві п одатки і збори.
Податком  є обов’язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету,
що стягується з платників податку відповідно до ПКУ . Збором (платою,
внеском)  є обов’язковий платіж до відповідного бюджету, що стягується з
платників зборів, з умовою отримання ними спеціальн ої вигоди, зокрема
внаслідок вчинення на користь таких осіб державними  органами, органами
місцевого самоврядування, іншими уповноваженими орг анами та особами
юридично значущих дій (Долінська, 2009).
В Україні запроваджено такі види податків і зборів:
• загальнодержавні;
• місцеві (рис. 8.1).
До загальнодержавних належать  податки і збори, що встановлені
ПКУ і є обов’язковими до сплати на всій території У країни, крім випадків,
передбачених ПКУ, зокрема:
• податок на прибуток підприємств;
• податок на доходи фізичних осіб;
• податок на додану вартість;
• акцизний податок;
• екологічний податок;
• рентна плата;
• мито.
Відносини, пов’язані із встановленням та справляння м мита, регулю-
ються митним законодавством. Зарахування загальноде ржавних податків і
зборів до державного і місцевих бюджетів здійснюєть ся відповідно до
Бюджетного кодексу України.
До місцевих належать податки та збори , що встановлені відпо-
відно до переліку і в межах граничних розмірів став ок, визначених ПКУ,
рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад о б’єднаних територі-
альних громад, у межах їх повноважень і є обов’язко вими до сплати на те-
риторії відповідних територіальних громад, зокрема:
• податок на майно (податок на нерухоме майно, крім з емельної
ділянки; транспортний податок і плата за землю);
• єдиний податок (ЄП);
• збір за місця для паркування транспортних засобів;
• туристичний збір (Стадник, 2019).
Місцеві ради обов’язково установлюють єдиний подато к і податок на
майно (в частині транспортного податку та плати за землю). Місцеві ради в
межах повноважень, визначених ПКУ, вирішують питанн я відповідно до
вимог ПКУ щодо встановлення податку на майно (в час тині податку на не-
рухоме майно, крім від земельної ділянки) і встанов лення збору за місця
для паркування транспортних засобів, туристичного з бору. Зарахування

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

168 місцевих податків і зборів до відповідних місцевих бюджетів здійснюється
відповідно до Бюджетного кодексу України (Податкови й, 2020).

Рисунок 8.1.  – Класифікація податків і зборів
ПОДАТКИ І ЗБОРИ
Залежно від об’єкта
оподаткування Залежно від органу, що
стягує податок Залежно від способу
використання податків
загальнодержавні місцеві загальні спеціальні
(цільові)
прямі
(з виробників товарів і послуг) непрямі
(на споживання)
Податок на
прибуток
Плата за
користування
надрами Екологічний
податок
Фіксований
сільськогоспо-
дарський податок  На юридичних осіб На юридичних і
фізичних осіб  На фізичних осіб На споживання
Плата за землю
Збір за спец.
використання
води Єдиний податок  Податок на
доходи фізичних
осіб
Туристичний збір  Податок на
нерухоме
майно
Акцизний
податок ПДВ Мито
Збір за спец.
використання
лісових
ресурсів Рентна плата за
нафту,
природний газ і
газовий
конденсат П Р И Н Ц И П И  К Л А С И Ф І К А Ц І Ї

РОЗДІЛ 8.  ОПОДАТКУВАННЯ БІЗНЕСУ

169 Під час встановлення податку обов’язково визначаються  такі
елементи:
1) платники податку;
2) об’єкт оподаткування;
3) база оподаткування;
4) ставка податку;
5) порядок обчислення податку;
6) податковий період;
7) строк та порядок сплати податку;
8) строк та порядок подання звітності про обчислення і  сплати по-
датку (Долінська, 2009).
Податки поділяють на прямі  і непрямі . Економічним критерієм поділу
є кінцевий платник податків. Юридичним критерієм є платник до бюджету
з позиції законодавства. З позиції економічного кри терію кінцевим плат-
ником прямих податків є той, хто отримує дохід, вол одіє майном, а кінце-
вим платником непрямих податків є споживач товару. У зв’язку з цим не-
прямі податки іноді називають податками на споживан ня.
Суспільно-економічна роль податків  виявляється в тих функціях, які
вони виконують. У спеціальній літературі автори наз ивають різні функції
податків. Найбільш поширеною є думка, що податки ви конують дві ос-
новні функції – фіскальну  та регулювальну . Фіскальна функція податків по-
лягає в мобілізації коштів у розпорядження держави та формуванні
централізованих фінансових ресурсів для забезпеченн я виконання функцій
держави. Вона реалізується через розподіл частини в алового національ-
ного продукту. Регулювальна функція реалізується че рез вплив податків на
різні напрямки і показники діяльності економічних с уб’єктів (рис. 8.2)
(Фінанси, 2013).

Рисунок 8.2  – Вплив податків на фінансово-економічну діяльніст ь
підприємства ПОДАТКИ
Показники фінансово-економічної
діяльності, на які впливають податки Елементи оподаткування, через які здійснюється
вплив податків на фінансово-економічну
діяльність підприємства Собівартість продукції
Прибуток від реалізації
Прибуток підприємства
Виручка і обсяг реалізації
Платоспроможність
підприємства
Фінансова стійкість
підприємства
Іммобілізація оборотних
коштів
Залишок нереалізованої
продукції
Обсяг залучених кредитів
Використання прибутку
Об’єкт оподаткування
Ставка податку
Джерело сплати податку
Терміни сплати податку
Податкові пільги
Штрафні санкції

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

170 Ефективність впливу системи оподаткування  на результати діяль-
ності підприємств можна оцінити за допомогою певних  показників:
1. Загальні показники рівня податкового навантаження:
• загальна ефективна ставка податку: показує відношен ня загаль-
ного обсягу податкових відрахувань до бази оподатку вання;
• коефіцієнт податкомісткості реалізованої продукції (податкоспро-
можності підприємства): визначає питому вагу загаль них податкових пла-
тежів, які сплачує підприємство до бюджету із суми виручки від реалізації;
• податковіддача доходів: визначає відсоток валового доходу під-
приємства, який вилучається на користь держави;
• податковіддача витрат: визначає співвідношення зага льної суми
податкових платежів та витрат підприємства;
• податковіддача прибутку: показує, у скільки разів с ума сплачених
податків перевищує прибуток підприємства;
• податковіддача активів: показує співвідношення зага льної суми
сплачених податків до вартості активів підприємства ;
• прибуток на 1 гривню сплачених підприємством податк ів: показ-
ник, обернений коефіцієнту податковіддачі прибутку,  показує відношення
чистого прибутку до загальної суми сплачених підпри ємством податків;
• дохід на 1 гривню сплачених підприємством податків:  показник,
обернений коефіцієнту податковіддачі доходів.
2. Окремі (часткові) показники податкового навантаженн я (показу-
ють співвідношення відповідного виду податків до ба зи оподаткування):
• коефіцієнт оподаткування валового доходу;
• коефіцієнт оподаткування валових витрат;
• коефіцієнт оподаткування прибутку (Фінанси, 2013).

8.3 Податкова пільга, спеціальний податковий режим,
платники, об’єкт і база оподаткування
Під час встановлення податку можуть передбачатися подат кові
пільги та порядок їх застосування. Податкова пільга  – передбачене по-
датковим та митним законодавством звільнення платни ка податків від
обов’язку щодо нарахування та сплати податку та збо ру, сплата ним по-
датку та збору в меншому розмірі за наявності визна чених ПКУ підстав, а
саме: підставами для надання податкових пільг є осо бливості, що характе-
ризують певну групу платників податків, вид їх діял ьності, об’єкт оподат-
кування або характер та суспільне значення здійснюв аних ними витрат.
Система заходів, що визначає особливий порядок опод аткування
окремих категорій суб’єктів господарювання, станови ть спеціальний по-
датковий режим . Спеціальний податковий режим може передбачати

РОЗДІЛ 8.  ОПОДАТКУВАННЯ БІЗНЕСУ

171 особливий порядок визначення елементів податку та з бору, звільнення від
сплати окремих податків та зборів.
Податкові періоди та строки сплати податків та збор ів встановлю-
ються виходячи з необхідності забезпечення своєчасн ого надходження
коштів до бюджетів з урахуванням зручності виконанн я платником подат-
кового обов’язку та зменшення витрат на адмініструв ання податків та збо-
рів (Фінанси, 2013).
Встановлення та скасування податків і зборів, а так ож пільг їх плат-
никам здійснюються відповідно до Податкового кодекс у України Верхов-
ною Радою України, а також сільськими, селищними, м іськими радами і
радами об’єднаних територіальних громад.
Платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нере-
зиденти України), юридичні особи (резиденти і нерез иденти України) та їх
відокремлені підрозділи, які мають, одержують (пере дають) об’єкти опо-
даткування або провадять діяльність (операції), що є об’єктом оподатку-
вання згідно з ПКУ. Кожен із платників податків мож е бути платником по-
датку за одним або кількома податками та зборами.
Об’єктом оподаткування  можуть бути майно, товари, дохід (прибу-
ток) або його частина, обороти з реалізації товарів  (робіт, послуг), операції
з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об’єкт и, визначені податковим
законодавством, з наявністю яких податкове законода вство пов’язує ви-
никнення у платника податкового обов’язку.
Базою оподаткування визнаються конкретні вартісні, фізичні або
інші характеристики певного об’єкта оподаткування. База оподаткування –
це фізичне, вартісне чи інше характерне вираження о б’єкта оподаткування,
до якого застосовується податкова ставка і яке вико ристовується для ви-
значення розміру податкового зобов’язання. Ставкою податку  визнається
розмір податкових нарахувань на (від) одиницю (один иці) виміру бази
оподаткування. Обчислення суми податку здійснюється  шляхом мно-
ження бази оподаткування на ставку податку із/без з астосування відповід-
них коефіцієнтів (Долінська, 2009).

8.4 Органи контролю та органи стягнення податків,
податкова звітність
Податковий контроль здійснюється органами, визначен ими в ПКУ
(ст. 41). Органом контролю є центральний орган виконавчої вла ди, що
реалізує державну податкову, державну митну політик у, державну полі-
тику з адміністрування єдиного внеску, державну пол ітику у сфері бо-
ротьби з правопорушеннями під час застосування пода ткового та митного
законодавства, а також законодавства з питань сплат и єдиного внеску

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

172 контроль за дотриманням якого покладено на орган ко нтролю (централь-
ний орган виконавчої влади, що реалізує державну по даткову та митну по-
літику), його територіальні органи.
Органами стягнення податків і зборів є винятково органи контролю,
уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення п огашення податко-
вого боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску у м ежах повноважень, а
також державні виконавці у межах своїх повноважень.  Стягнення податко-
вого боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску за виконавчими написами
нотаріусів не допускається (Податковий, 2020).
До документів податкової звітності  належать податкова декларація
та фінансова звітність підприємств. Податкова декла рація, розрахунки,
звіти – документів, що подаються платником податків  (зокрема відокрем-
леним підрозділом) органу контролю у строки, встано влені законом, на
підставі якого здійснюється нарахування та/або спла та податкового зо-
бов’язання або відображаються обсяги операції (опер ацій), доходів (при-
бутку), щодо яких податковим та митним законодавств ом передбачено
звільнення платника податків від обов’язку щодо нар ахування та сплати
податку та збору, або документ, що свідчить про сум и доходу, нарахова-
ного (сплаченого) на користь платників податку – фі зичних осіб, суми
утриманого та/або сплаченого податку.
Митні декларації прирівнюються до податкових деклар ацій для цілей
нарахування та/або сплати податкових зобов’язань.
Платник податку на прибуток подає разом із відповід ною податковою
декларацією квартальну або річну фінансову звітніст ь у порядку,
передбаченому для подання податкової декларації (По датковий, 2020).

8.5 Основні бюджетоутворювальні податки
Основними бюджетоутворювальними податками в Україні , що спла-
чуються підприємствами, суб’єктами підприємницької діяльності та
фізичними особами, є (розміщені в порядку спадання за роллю в напов-
ненні зведеного державного бюджету): податок на дод ану вартість, пода-
ток на доходи фізичних осіб, акцизний збір, податок  на прибуток підпри-
ємств та ін.
Податок на прибуток підприємств. При нарахуванні податку на
прибуток підприємств об’єктом оподаткування  є (відповідно до ст. 134.1
ПКУ):
• прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який
визначається шляхом коригування (збільшення або зме ншення) фінансо-
вого результату до оподаткування (прибутку або збит ку), визначеного у
фінансовій звітності підприємства відповідно до нац іональних положень

РОЗДІЛ 8.  ОПОДАТКУВАННЯ БІЗНЕСУ

173 (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних  стандартів фінансо-
вої звітності, на різниці, що виникають відповідно до положень ПКУ;
• дохід за договорами страхування;
• дохід (прибуток) нерезидента з джерелом походження з України;
• дохід суб’єктів, які здійснюють випуск і проведення  лотерей;
• дохід операторів, отриманий від букмекерської діяль ності, азарт-
них ігор (зокрема казино), крім доходу, отриманого від азартних ігор з ви-
користанням гральних автоматів, зменшеного на суму виплачених виплат
гравцю.
Базою оподаткування  (135.1 ПКУ) є грошовий вираз об’єкта оподат-
кування, визначений згідно зі статтею 134 ПКУ.
Фінансовий результат до оподаткування збільшується  на суму:
• нарахованої амортизації основних засобів та/або нем атеріальних
активів;
• уцінки і втрат від зменшення корисності основних за собів та/або
нематеріальних активів;
• залишкової вартості окремого об’єкта основних засоб ів та/або не-
матеріальних активів у разі ліквідації або продажу такого об’єкта;
• залишкової вартості окремого об’єкта невиробничих о сновних за-
собів та/або невиробничих нематеріальних активів у разі ліквідації або
продажу такого об’єкта;
• витрат на ремонт, реконструкцію, модернізацію або і нші поліп-
шення невиробничих основних засобів чи невиробничих  нематеріальних
активів.
Фінансовий результат до оподаткування зменшується  на суму:
• розрахованої амортизації основних засобів та/або не матеріальних
активів;
• залишкової вартості окремого об’єкта основних засоб ів та/або не-
матеріальних активів у разі ліквідації або продажу такого об’єкта;
• дооцінки основних засобів та/або нематеріальних акт ивів у межах,
попередньо віднесених до витрат уцінки;
• вигід від відновлення корисності основних засобів т а/або немате-
ріальних активів у межах попередньо віднесених до в итрат/втрат від
зменшення корисності основних засобів або нематеріа льних активів;
• первісної вартості придбання або виготовлення окрем ого об’єкта
невиробничих основних засобів та/або невиробничих н ематеріальних ак-
тивів і витрат на їх ремонт, реконструкцію, модерні зацію або інші поліп-
шення, у разі продажу такого об’єкта невиробничих о сновних засобів або
нематеріальних активів, але не більше від суми дохо ду (виручки), отрима-
ної від такого продажу.
Ставка податку на прибуток підприємств (базова) з 01.01.2014 ста-
новить 18% (відповідно до п. 136.1 ПКУ). Податок нараховуєтьс я платни-

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

174 ком самостійно за ставкою, визначеною Податковим ко дексом, від бази
оподаткування визначеної згідно зі ст. 135 ПКУ). У той самий час, при
оподаткуванні страхової діяльності застосовується с тавка 3% та 0% за до-
говорами з довгострокового страхування життя (п. 13 6.2 ПКУ); деякі до-
ходи нерезидентів у формі роялті, дивідендів та ін.  оподатковуються за
ставками 0%, 4%, 5%, 6%, 12%, 15%, 18% і 20% (п. 13 6.3 ПКУ); доходи від
використання гральних автоматів – за ставкою 10% (п . 136.4 ПКУ) (Подат-
ковий, 2020).

Для порівняння у 2020 році в країнах пострадянського простору  базова ставка
податку на прибуток підприємств становила 23% (Тадж икистан), 20% (Азербай-
джан, Вірменія, Казахстан, Латвія, Росія, Туркменіс тан, Естонія), 18% (Білорусь),
15% (Грузія , Литва), 12% (Молдова), 10% (Киргизста н), 7,5% (Узбекистан).
У країнах Східної Європи : 21% (Словаччина), 19% (Польща, Чеська Респуб-
ліка), 16% (Румунія), 10% (Болгарія), 9% (Угорщина) .
У країнах Західної Європи : 31% (Франція), 30% (Німеччина), 27% (Великобри-
танія), 25% (Іспанія, Нідерланди), 24% (Італія), 22 % (Норвегія), 21,4% (Швеція) ,
21% (Португалія), 18% (Швейцарія).
Інші країни: 55% (ОАЕ), 34% (Бразилія), 30,62% (Японія) , 30% (Австралія, Індія,
Мексика), 27% (США), 25% (Китай, Південна Корея), 2 0% ( Саудівська Аравія).
Середня ставка в світі, за оцінкою компанії KPMG, становить  23,79%, в Євро-
пі – 19,35% (у країнах ЄС – 21,12%). Однак не треба  забувати, що, крім ставки
податку, дуже важливу (а часом – головну) роль віді грають принципи адміністру-
вання податку, зокрема визначення податкової бази, пільг та ін.

Прибуток певних категорій підприємств може звільнятися від опо-
даткування  (ст. 142 ПКУ). Так, наприклад, звільняється від оп одатку-
вання:
1) прибуток підприємств та організацій, які засновані громадськими
об’єднаннями осіб з інвалідністю і є їх повною влас ністю, отриманий від
продажу (постачання) товарів, виконання робіт і над ання послуг, крім
підакцизних товарів, послуг із поставки підакцизних  товарів та при дотри-
манні певних вимог до штату такої організації;
2) прибуток Чорнобильської АЕС, якщо такі кошти викори стову-
ються на фінансування робіт із підготовки до зняття  і зняття Чорнобильсь-
кої АЕС з експлуатації;
3) прибуток підприємств, отриманий за рахунок міжнарод ної техніч-
ної допомоги або за рахунок коштів державного бюдже ту як внесок до
Чорнобильського фонду «Укриття» (Податковий, 2020).
Податок на доходи фізичних осіб. При обчисленні податку на до-
ходи фізичних осіб об’єктом оподаткування резидента є:
• загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід;

РОЗДІЛ 8.  ОПОДАТКУВАННЯ БІЗНЕСУ

175 • доходи з джерела їх походження в Україні, які остат очно оподат-
ковуються під час їх нарахування (виплати, надання) ;
• іноземні доходи – доходи (прибуток), отримані з дже рел за ме-
жами України.
При обчисленні податку на доходи фізичних осіб об’єктом оподат-
кування нерезидента  є:
• загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід з  джерела
його походження в Україні;
• доходи з джерела їх походження в Україні, які остат очно оподат-
ковуються під час їх нарахування (виплати, надання) .
Базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід з ураху-
ванням особливостей, визначених ст. 164 ПКУ.
Загальний оподатковуваний дохід – це будь-який дохі д, що підлягає
оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на  користь платника
податку упродовж звітного податкового періоду.
Під час нарахування доходів у формі заробітної плати  база оподатку-
вання визначається як нарахована заробітна плата, з меншена на суму стра-
хових внесків до Накопичувального фонду, а у випадк ах, передбачених
законом, – обов’язкових страхових внесків до недерж авного пенсійного
фонду, які відповідно до закону сплачуються за раху нок заробітної плати
працівника, а також на суму податкової соціальної п ільги за її наявності.
Базою оподаткування для доходів, отриманих від здійснення госпо-
дарської або незалежної професійної діяльності , є чистий річний оподат-
ковуваний дохід, що визначається відповідно до пунк ту 177.2 статті 177 та
пунктом 178.3 статті 178 ПКУ.
Доходи, які не вносяться  до розрахунку загального місячного (річ-
ного) оподатковуваного доходу, а також підстави для  нарахування подат-
кової знижки, наведені в ст. 165 і ст. 166 ПКУ. Сер ед основних таких до-
ходів можна назвати: державні стипендії, пенсії, су бсидії, суму внесків на
обов’язкове страхування, суму єдиного внеску на заг альнообов’язкове
державне соціальне страхування та ін.
Ставка податку на доходи фізичних осіб (ст. 167 ПКУ) становить
18% від бази оподаткування щодо доходів, нарахованих ( виплачених, на-
даних) зокрема, але не виключно у формі: заробітної  плати (заробітна
плата, що перевищує мінімальну в 10 разів, оподатко вується за ставкою
20% на суму перевищення), інших заохочувальних та к омпенсаційних
виплат або інших виплат і винагород, що нараховують ся (виплачуються,
надаються) платнику у зв’язку з трудовими відносина ми та за цивільно-
правовими договорами.
В окремих випадках ставка податку може становити 5% (для доходів у
вигляді дивідендів за акціями та корпоративними пра вами, нарахованими
резидентами-платниками податку на прибуток підприєм ств), 9% (для до-

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

176 ходів у вигляді дивідендів за акціями та/або інвест иційними сертифіка-
тами, корпоративними правами, нарахованими нерезиде нтами, інститу-
тами спільного інвестування та суб’єктами господарю вання, які не є плат-
никами податку на прибуток) (Податковий, 2020).
Розрахунок податкових зобов’язань з оподатковуваног о доходу плат-
ника податку, нарахованого у джерела його виплати, проводиться податко-
вим агентом (зокрема роботодавцем, органами Пенсійн ого фонду Укра-
їни).

У світі існує досвід використання трьох основних си стем оподаткування доходів фі-
зичних осіб: прогресивна (збільшення ставки податку  зі збільшенням оподаткову-
ваного доходу), регресивна (зменшення ставки податк у зі збільшенням оподатко-
вуваного доходу), фіксована або плоска (ставка пода тку переважно залишається
незмінною при зміні оподатковуваного доходу).
Для більшості пострадянських країн  переважно характерна плоска шкала
оподаткування. У Казахстані – 10%, Молдові – 12%, Р осії і Білорусі – 13%, в Грузії,
Естонії, Латвії, Литві – 20%, Вірменії – 36%.
У країнах Європи  середнє значення по країнах становить 31,87% (по к раїнах
ЄС – 38,27%), а по окремих країнах: 57,19% (Швеція,  найвищий в світі рівень), 50–
56% (Данія, Австрія, Бельгія, Нідерланди, Фінляндія , Словенія), 40–50% (Люксем-
бург, Ірландія, Німеччина, Франція, Іспанія, Велико британія, Італія, Швейцарія), 32–
40% (Норвегія, Хорватія, Туреччина, Польща), 22–25%  (Словаччина, Чехія).
Інші країни: 55,95% (Японія), 45% (Австралія), 42% (Пів денна Корея), 37%
(США), 35,88% (Індія), 27,5% (Бразилія), 0% (ОАЕ, С аудівська Аравія, Катар, Бах-
рейн) (Employer, 2018; List, 2018).

Податок на додану вартість. При обчисленні податку на додану вар-
тість об’єктом оподаткування  (ст. 185.1 ПКУ) є операції платників по-
датку з:
а) постачання товарів та послуг, місце постачання яких  розташоване
на митній території України;
б) ввезення товарів на митну територію України;
в) вивезення товарів за межі митної території України;
г) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирі в і багажу
та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіацій-
ним транспортом.
База оподаткування операцій із постачання товарів/послуг визнача-
ється, виходячи з їх договірної вартості з урахуван ням загальнодержавних
податків та зборів (крім акцизного податку на реалі зацію суб’єктами гос-
подарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів , збору на
обов’язкове державне пенсійне страхування, що утрим ується з вартості
послуг мобільного рухомого зв’язку, податку на дода ну вартість та акциз-
ного податку на спирт етиловий, що використовується  для виробництва

РОЗДІЛ 8.  ОПОДАТКУВАННЯ БІЗНЕСУ

177 лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них пре-
паратів) (ст. 188.1 ПКУ).
Ставки податку :
20% – за переважним числом операцій із постачання това рів та пос-
луг, зокрема при імпорті;
7% – при імпорті лікарських засобів та медичних вироб ів, внесених до
Державного реєстру;
0% – при:
а) експорті, реекспорті товарів, експорті в режимі без митної торгівлі
та вільної митної зони;
б) постачанні певних груп товарів (для заправлення пов ітряних і
морських суден, космічних кораблів) і товарів для м агазинів безмитної
торгівлі (duty free);
в) постачанні певних послуг (міжнародні перевезення па сажирів і ба-
гажу та вантажів залізничним, автомобільним, морськ им і річковим та
авіаційним транспортом, деякі інші) (ст. 193 ПКУ).

Станом на кінець 2019 року в країнах пострадянського простору  стандартна (ба-
зова) ставка податку на додану вартість досить силь но варіювалася і становила:
12% (Казахстан, Киргизстан), 15% (Туркменістан, Узб екистан), 18% (Азербайджан,
Грузія, Таджикистан), 20% (Вірменія, Білорусь, Молд ова, Росія, Естонія), 21% (Лат-
вія, Литва).
У країнах Східної Європи : 19% (Румунія), 20% (Болгарія, Словаччина), 21%
(Чеська Республіка), 23% (Польща), 27% (Угорщина).
У країнах Західної Європи : 7,7% (Швейцарія), 19% (Німеччина), 20% (Велика
Британія, Франція), 21% (Іспанія, Нідерланди), 22% (Італія), 23% (Португалія), 25%
(Норвегія, Швеція). В середньому ставка податку в к раїнах Європи становила 19,85
і 21,46% в країнах ЄС.
Інші країни: 0% (ОАЕ, Саудівська Аравія, США), 8% (Япон ія), 10% (Австралія,
Південна Корея), 16% (Китай), 18% (Індія), 10-20% ( Бразилія) (Sales, 2017; VAT,
2019).

Крім того, ПКУ визначено операції, які не є об’єктом оподаткування
з податку на додану вартість. До таких операцій, на приклад, належать (ст.
196 ПКУ):
1) емісія та розміщення у будь-які форми управління та  продажу за
кошти цінних паперів, випущених в обіг суб’єктами п ідприємницької
діяльності, Національним банком України, центральни м органом виконав-
чої влади, що забезпечує формування та реалізує дер жавну фінансову по-
літику;
2) передача майна у схов (відповідальне зберігання), у  концесію, а та-
кож у лізинг (оренду), крім передачі у фінансовий л ізинг;

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

178 3) надання послуг зі страхування, співстрахування або перестраху-
вання особами, які мають ліцензію на здійснення стр ахової діяльності, а
також пов’язаних із такою діяльністю послуг страхов их (перестрахових)
брокерів та страхових агентів;
4) обіг банківських металів, інших валютних цінностей;  випуск, обіг
та погашення лотерейних білетів; придбання фішок, ж етонів, внесення в
інший спосіб плати за право участі в азартній грі; виплата грошових ви-
грашів (призів) і грошових винагород; постачання не гашених поштових
марок України, конвертів або листівок із негашеними  поштовими марками
України, крім колекційних;
5) надання послуг, пов’язаних з переказом коштів, що н адаються
учасниками платіжних систем та платіжними організац іями платіжних
систем; надання послуг з інкасації, розрахунково-ка сового обслуговування,
залучення, розміщення та повернення коштів за догов орами позики, депо-
зиту, вкладу (зокрема пенсійного), управління кошта ми та цінними папе-
рами (корпоративними правами та деривативами );
6) виплати у грошовій формі заробітної плати, а також пенсій, сти-
пендій, субсидій, дотацій за рахунок бюджетів або П енсійного фонду
України чи інших фондів загальнообов’язкового соціа льного страхування;
виплати дивідендів, роялті у грошовій формі або у в игляді цінних паперів,
які здійснюються емітентом; надання комісійних (бро керских, дилерських)
послуг із торгівлі та/або управління цінними папера ми та ін.
ПКУ визначено операції, що звільняються від оподаткування  з по-
датку на додану вартість (ст.197 ПКУ). До таких опе рацій, наприклад, на-
лежить операції з:
1) постачання продуктів дитячого харчування й товарів дитячого
асортименту для немовлят;
2) постачання послуг із здобуття вищої, середньої, про фесійно-тех-
нічної та дошкільної освіти навчальними закладами, зокрема навчання ас-
пірантів і докторантів;
3) постачання технічних та інших засобів реабілітації,  комплектую-
чих і напівфабрикатів для них, легкових автомобілів  для осіб з інвалід-
ністю;
4) постачання послуг із доставки пенсій, страхових вип лат та грошо-
вої допомоги населенню;
5) постачання послуг з охорони здоров’я закладами охор они здо-
ров’я, що мають ліцензію на постачання таких послуг ;
6) постачання послуг із перевезення пасажирів міським пасажирсь-
ким транспортом (крім таксі) та ін. (Податковий, 20 20).
При розрахунку податку на додану вартість на підпри ємстві виника-
ють поняття податкового кредиту (при купівлі товарі в/послуг) і податко-
вого зобов’язання (при продажу товарів/послуг). Податковий кредит  –

РОЗДІЛ 8.  ОПОДАТКУВАННЯ БІЗНЕСУ

179 сума, на яку платник податку на додану вартість має  право зменшити по-
даткове зобов’язання звітного періоду. Податкове зобов’язання  – сума
коштів, яку платник податків повинен сплатити до ві дповідного бюджету
як податок або збір на підставі, в порядку та строк и, визначені податковим
законодавством (Фінанси, 2013).
Акцизний податок. Об’єктами оподаткування  при обчисленні ак-
цизного податку є операції з (ст. 213 ПКУ):
1) реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів ;
2) реалізації та/або передачі в межах одного підприємс тва підакциз-
них товарів з метою власного споживання, промислово ї переробки, своїм
працівникам, а також здійснення внесків підакцизним и товарами до ста-
тутного капіталу;
3) ввезення підакцизних товарів на митну територію Укр аїни;
4) реалізації конфіскованих підакцизних товарів, підак цизних това-
рів, визнаних безгосподарними, підакцизних товарів,  за якими не звер-
нувся власник до кінця строку зберігання, та підакц изних товарів, що за
правом успадкування чи на інших законних підставах переходять у влас-
ність держави;
5) реалізації або передачі у володіння, користування ч и розпо-
рядження підакцизних товарів, що були ввезені на ми тну територію Украї-
ни із звільненням від оподаткування до закінчення с троку, визначеного за-
конодавством;
6) обсяги та вартість втрачених підакцизних товарів, щ о перевищу-
ють встановлені норми втрат;
7) реалізації суб’єктами господарювання роздрібної тор гівлі підак-
цизних товарів;
8) переобладнання ввезеного на митну територію України  транспорт-
ного засобу у підакцизний легковий автомобіль;
9) реалізації з акцизного складу будь-яких об’ємів пал ьного або
спирту етилового.
База оподаткування.  У разі обчислення податку із застосуванням ад-
валорних ставок  базою оподаткування є:
1) вартість реалізованого товару, виробленого на митні й території
України, за встановленими виробником максимальними роздрібними ці-
нами з урахуванням податку на додану вартість та ак цизного податку;
2) вартість товарів, що ввозяться на митну територію У країни, за
встановленими імпортером максимальними роздрібними цінами на товари,
які він імпортує, з урахуванням податку на додану в артість та акцизного
податку;
3) вартість реалізованої виробленої виробником електри чної енергії,
обчислена на підставі цін, що склалися на ринку еле ктричної енергії в звіт-

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

180 ному (податковому) періоді без урахування податку н а додану вартість та
акцизного податку;
4) вартість (із податком на додану вартість та без ура хування акциз-
ного податку з реалізації суб’єктами господарювання  роздрібної торгівлі
підакцизних товарів) підакцизних товарів, що реаліз овані відповідно до
підпункту 213.1.9 ПКУ.
У разі обчислення податку із застосуванням специфічних ставок  з
підакцизних товарів базою оподаткування є їх величи на, визначена в оди-
ницях виміру ваги, обсягу, кількості товару, об’єму  циліндрів двигуна
автомобіля або в інших натуральних показниках.

Адвалорною є ставка податку, згідно з якою розмір нарахувань в становлюється у
відсотковому або кратному відношенні до одиниці вар тісного виміру бази оподат-
кування. Специфічною  є ставка податку, згідно з якою розмір нарахувань встанов-
люється в грошових одиницях за одиницю виміру (кг, м3, літр та ін.). Комбінована
ставка податку поєднує в собі адвалорну і специфічн у.

До підакцизних товарів належать:
• спирт етиловий та інші спиртові дистиляти, алкоголь ні напої, пиво
(крім квасу «живого» бродіння);
• тютюнові вироби, тютюн та промислові замінники тютю ну;
• пальне, зокрема товари (продукція), що використовую ться як
пальне для заправлення транспортних засобів, обладн ання або пристроїв;
• автомобілі легкові, кузови до них, причепи та напів причепи, мото-
цикли, транспортні засоби, призначені для перевезен ня 10 осіб і більше,
транспортні засоби для перевезення вантажів;
• електрична енергія.
Ставки акцизного податку встановлюються ПКУ і є єдиними на всій
території України. Ставки податку встановлюються ад валорні, специфічні
або адвалорні та специфічні одночасно (Податковий, 2020).

8.6 Системи оподаткування діяльності підприємств
Згідно з чинним законодавством України способи опод аткування
діяльності підприємств можна розділити на два види:  загальна система
оподаткування діяльності підприємств та спрощена си стема оподаткування
підприємств.
Загальна система оподаткування діяльності
Загальна система оподаткування юридичних осіб (як і фізичних
осіб – підприємців) застосовується у тому випадку, якщо ними не був офі-
ційно заявлений і обґрунтований перехід на спрощену  систему оподатку-
вання. Новостворені ЮО можуть на свій розсуд обрати  систему оподатку-

РОЗДІЛ 8.  ОПОДАТКУВАННЯ БІЗНЕСУ

181 вання: загальну або спрощену. Крім того, перейти з однієї системи на іншу
можна перед початком нового календарного року, пові домивши про це у
відповідні органи контролю у встановленому законода вством порядку. На
загальній системі оподаткування перебувають усі юри дичні особи, які не
зареєстровані як платники єдиного податку.
На загальній системі оподаткування залежно від обра ного виду діяль-
ності та виду господарських операцій юридичною особ ою сплачуються
такі основні податки та платежі: податок на прибуто к, податок на додану
вартість, акцизний податок, єдиний соціальний внесо к, екологічний пода-
ток, митні платежі, податок на майно, рентна плата,  інші податки і збори
відповідно до чинного законодавства.
Для фізичних осіб-підприємців при загальній системі оподаткування
(регулюється ст. 177 ПКУ) ведеться облік доходів і витрат.
Об’єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, який ви-
значається як різниця між загальним оподатковуваним  доходом (виручка у
грошовій та негрошовій формах) і документально підт вердженими витра-
тами, пов’язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи – під-
приємця. Від чистого оподатковуваного доходу обчисл юються податок на
доходи фізичних осіб  (ПДФО за ставкою 18%) і військовий збір (за ставко ю
1,5%).
Загальний оподатковуваний дохід – це виручка, отрим ана від здійс-
нення підприємницької діяльності. До загального дох оду підприємця (під-
приємницька виручка) входять (визначається за «касо вим методом», тобто
в момент надходження коштів на рахунок чи у касу):
• виручка у вигляді безготівкових грошових коштів, що  надійшли на
банківський рахунок чи в готівковій формі безпосере дньо підприємцю чи
його працівникам на місці здійснення розрахунків (з окрема відсотки
банку);
• виручка в натуральній (негрошовій) формі;
• суми штрафів і пені, отримані від інших суб’єктів п ідприємництва
за цивільно-правовими договорами за порушення умов договорів;
• інші доходи, пов’язані зі здійсненням підприємницьк ої діяльності
(Облік, 2019).
Розрахунки  з покупцями повинні проводитися або у безготівкові й
формі через банк, або, при готівковому обігу, – чер ез касовий апарат.
Отримані доходи для цілей оподаткування зменшуються  на докумен-
тально підтверджені витрати, безпосередньо пов’язан і з отриманням дохо-
дів (повний перелік визначений п. 177.4 статті 177 ПКУ). До основних на-
лежать:
• витрати, до складу яких входить вартість сировини, матеріалів,
товарів, що утворюють основу для виготовлення (прод ажу) продукції або

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

182 товарів (надання робіт, послуг), які можуть бути бе зпосередньо віднесені
до конкретного об’єкта витрат;
• витрати на оплату праці найманих працівників такого  підприємця,
оплату винагороди за виконання робіт, послуг згідно  з договорами
цивільно-правового характеру;
• суми податків, зборів, пов’язаних із проведенням го сподарської
діяльності такої фізичної особи-підприємця: суми ЄС В; вартість оплачених
ліцензій і дозволів на здійснення певних видів госп одарської діяльності;
• витрати на відрядження найманих працівників, на пос луги зв’язку,
реклами, плати за розрахунково-касове обслуговуванн я, на оплату оренди,
ремонт та експлуатацію майна, що використовується в  господарській
діяльності, на транспортування готової продукції (т оварів), транспортно-
експедиційні та інші послуги, пов’язані з транспорт уванням продукції (то-
варів), вартість придбаних послуг, прямо пов’язаних  із виробництвом то-
варів, виконанням робіт, наданням послуг.
Підприємці на загальній системі оподаткування сплач ують авансові
платежі з ПДФО (підпункт 177.5.1 статті 177 ПКУ). А вансові платежі з
ПДФО розраховуються підприємцем самостійно згідно з  фактичними да-
ними, зазначеними у Книзі обліку доходів і витрат, кожного календарного
кварталу та сплачуються до бюджету до двадцятого чи сла місяця, наступ-
ного за кожним календарним кварталом (до 20 квітня,  до 20 липня і до 20
жовтня).
За четвертий квартал авансовий платіж не сплачуєтьс я, оскільки під-
приємець самостійно за підсумками календарного року  здійснює остаточ-
ний розрахунок ПДФО згідно з даними, зазначеними в річній податковій
декларації, з урахуванням сплаченого ним протягом р оку ПДФО на під-
ставі документального підтвердження факту його спла ти. Якщо за резуль-
татами якогось кварталу доходу не було, авансовий п латіж не сплачується.
Військовий збір сплачується за підсумками року.
Підприємці сплачують єдиний внесок на загальнообов’язкове дер-
жавне соціальне страхування  (ЄСВ), при цьому базою нарахування ЄСВ є
той самий чистий оподатковуваний дохід, діюча ставк а ЄСВ – 22 %, При
цьому сума ЄСВ не може бути меншою за розмір мініма льного страхового
внеску на місяць і встановлена у розмірі 22% від мі німальної заробітної
плати для всіх платників єдиного внеску (крім пільг ових категорій) (на-
приклад, 1 100 грн на місяць станом на 01.09.2020 р ). Навіть якщо діяль-
ність у певний період роботи не здійснювалася, ЄСВ має бути сплачений
за цей період у мінімальному розмірі (22 % від міні мальної заробітної
плати).
ЄСВ сплачується щоквартально до двадцятого числа мі сяця, наступ-
ного за звітним кварталом. Звіт за ЄСВ подається од ин раз за підсумками
року до податкових органів за основним місцем реєст рації.

РОЗДІЛ 8.  ОПОДАТКУВАННЯ БІЗНЕСУ

183 Спрощена система оподаткування діяльності.
За такої системи ведеться облік усієї виручки, нада на можливість ро-
боти з готівкою до 1 млн грн без касового апарата; при цьому встановлено
обов’язкове застосування касового апарата при роздр ібному продажі тех-
нічно складних побутових товарів, що підлягають гар антійному ремонту.
Сплачується єдиний податок за ставкою, яка визначає ться для обраної
підприємцем або організацією групи, а також ЄСВ за ставкою 22%, при
цьому місячна сума ЄСВ не може бути меншою, ніж мін імальний страхо-
вий внесок, тобто менше 22% від мінімальної заробіт ної плати, встановле-
ної законом.
У цілому спрощена система оподаткування вигідніша, коли:
• бізнес високоприбутковий із низькими витратами;
• невелика виручка за рік (дохід), оскільки відбуваєт ься сплата по-
датку у фіксованій сумі (1–2 групи) або невеликого відсотка від виручки
(3-тя група);
• є користування земельними ділянками, оскільки еконо мія виникає
на сплаті земельного податку;
• нема потреби у реєстрації платником ПДВ, коли основ ні спожи-
вачі – населення (це здебільшого стосується 1–2 гру пи). Це робить товари
й послуги дешевшими;
• сільськогосподарське виробництво – перевагу має 4 г рупа, оскіль-
ки податок залежить лише від кількості землі та її грошової оцінки і ніяк
не залежить від доходу сільськогосподарського підпр иємства (Онищенко,
2020).
Однак  за спрощеною системою оподаткування заборонено пра цювати
банкам, кредитним спілкам, ломбардам, лізинговим ко мпаніям, довірчим
товариствам, страховим компаніям, інвестиційним фон дам та деяким
іншим фінансовим установам, реєстраторам цінних пап ерів, а також нере-
зидентам.
Основні характеристики різних груп при виборі спрощ еної системи
оподаткування наведено у табл. 8.1.
1 і 2 групи орієнтовані винятково на фізичних осіб- підприємців, 3
група – на юридичних і фізичних осіб, а 4 група – л ише на сільськогоспо-
дарських товаровиробників (юридичні особи).
Особи, що перебувають на єдиному податку 1 і 2 груп  не можуть
займатися:
• наданням посередницьких послуг із купівлі, продажу,  оренди та
оцінювання нерухомого майна;
• діяльністю з виробництва, постачання, продажу (реал ізації) юве-
лірних та побутових виробів та дорогоцінних металів , дорогоцінного ка-
міння, напівдорогоцінного каміння.

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

184 Таблиця 8.1  – Характеристика і основні особливості різних груп  осіб,
які працюють на спрощеній системі оподаткування
Критерій 1 група 2 група 3 група 4 група ФО ЮЛ
1 2 3 4 5 6
Ставка єдиного
податку
(встановлюють
місцеві ради) Не більше 10%
від
прожиткового
мінімуму для
працездатної
особи Не більше 20%
від мінімальної
заробітної плати  3% – для платників ПДВ;
5% – для неплатників ПДВ  Залежить від
виду землі та її
нормативно-
грошової
оцінки
Макс. допустимий
обсяг доходу за
один рік ≤ 1 000 000 грн  ≤ 5 000 000 грн ≤ 7 000 000 грн (без ПДВ) Без обмеж ень
Наявність та
кількість
найманих
працівників 0 осіб 0–10 осіб Без обмежень Без обмежень
Дозволена сфера
діяльності Лише
роздрібна
торгівля на
ринках та / або
надання
побутових
послуг
населенню Надання послуг,
зокрема
побутових, лише
платникам
єдиного податку
та / або
населенню;
виробництво та /
або продаж
товарів;
діяльність у
сфері
ресторанного
бізнесу Усі види діяльності, крім заборонених у п.
291.5 ПКУ
Реєстратор
розрахункових
операцій (РРО) Не використо-
вується Не використо-
вується, якщо
дохід
<1 млн грн Не
використовується,
якщо дохід <1 млн
грн (на загальних
підставах) На загальних підставах
Ведення обліку Книга обліку доходів Книга обліку
доходів – якщо
ставка 5%; Книга
обліку доходів і
витрат – якщо
ставка 3% Спрощений бухоблік і
складання спрощеної
фінансової звітності за
П (С) БО 25
Реєстрація
платником ПДВ Не є платниками ПДВ За умови вибору ставки 3%
можна бути платником
ПДВ. За умови вибору
ставки 5% не можна не
бути платником ПДВ,
навіть якщо виручка не
перевищує 1 млн грн На загальних
підставах
РОЗДІЛ 8.  ОПОДАТКУВАННЯ БІЗНЕСУ

185 Продовження табл. 8.1
1 2 3 4 5
Періодичність
сплати ЄП Раз на місяць авансом не пізніше
20-го числа поточного місяця
(навіть коли немає доходу від
діяльності) Щокварталу упродовж 50
днів після закінчення
кварталу Щокварталу
упродовж 30
днів після
закінчення
кварталу
Подання
декларації з ЄП Раз на рік упродовж 60 днів після
закінчення року Щокварталу упродовж 40
днів після закінчення
кварталу Щорічно
упродовж 31
днів після
закінчення
року

На єдиному податку 1-ї групи не можна займатися опт овою реаліза-
цією і наданням непобутових послуг, а на єдиному по датку 2-й групи не
можуть надаватися послуги неплатникам ЄП.
На 3-й групі можуть перебувати як фізичні, так і юр идичні особи, а
група вигідна переважно тим, кому необхідно співпра цювати з платниками
податку на прибуток і/або бути зареєстрованим платн иком ПДВ.
З 2021 року майже усі підприємці, які працюють на є диному податку
(крім 1-ї групи та тих, хто працює винятково безгот івково, без приймання
до оплати платіжних карток) повинні будуть застосов увати РРО.
Порівняння систем оподаткування діяльності економіч них
суб’єктів.

Таблиця 8.2  – Порівняльна таблиця систем оподаткування в Украї ні
(Онищенко, 2020)
Критерій
порівняння  Спрощена  Загальна
юрособи фізособи юрособи фізособи
1 2 3 4 5
Назва податку, що
сплачується, та його
ставка Єдиний податок
(ставка залежить від групи) Податок на
прибуток
(18%) ПДФО (18%) та
військовий збір
(1,5%)
Як розраховується
податок як відсоток від
доходу у
грошовій формі  як відсоток від
доходу у грошовій
формі, або як
фіксований
щомісячний платіж
(залежить від групи)  відсоток від
прибутку відсоток від
чистого
оподатковуваного
доходу (доходи у
грошовій формі –
витрати у
грошовій формі,
дозволені ПКУ) як відсоток від оцінювання землі (для
сільськогосподарських виробників)
Сплата ЄСВ “за себе”  – так, але можна лише
мінімальний – 22% від чистого
оподатковуваного
доходу
Реєстрація платником
ПДВ Можлива лише для груп 3 та 4 Загальні правила
(обов’язкова реєстрація, – якщо
обсяг операцій понад 1 млн грн)

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

186 Продовження табл. 8.2
1 2 3 4 5
Сплата земельного
податку Ні1 Так
РРО Не використовує взагалі 1 група.
Є послаблення щодо груп 2–3
(фізособи) до 31.12.2020 р.2 У загальному порядку
Бартерні операції,
вексельні розрахунки,
взаємозаліки Ні, заборонено Так
Заборона на торгівлю
підакцизними
товарами Так3 Ні
1 – необхідно сплачувати земельний податок для груп 1–3 з 01.07.2020, якщо є передача землі чи
нерухомості на ній в оренду/найм або позику (пп. “4 ” п. 297.1 ПКУ);
2 – з 1 січня 2021 року  РРО обов’язковий для груп 2–3 щодо окремих видів діяльності, наприклад,
Інтернет-торгівля. З 1 квітня 2021 р. – обов’язкові  незалежно від обсягу доходу;
3 – заборона не стосується лише таких підакцизних то варів, як паливно- мастильні матеріали в
ємностях до 20 л, роздрібного продажу пива, сидру, пері (без додавання спирту), столових вин (п.
291.5.1 ПКУ).

Для того, щоб обрати найбільш оптимальну податкову схему ведення
бізнесу, необхідно порівняти вимоги, встановлені дл я кожної з них подат-
ковим законодавством. Розглянемо у таблиці 8.3 осно вні обмеження й
особливості тих систем оподаткування, які може обра ти юридична особа,
яка не є сільгоспвиробником.

Таблиця 8.3  – Порівняльна таблиця критеріїв вибору системи опо дат-
кування для юридичних осіб (Прийма, 2018)
Критерій  Загальна система оподаткування  Єдиний податок
з ПДВ  без ПДВ  3 групи з ПДВ  3 групи без ПДВ
1 2 3 4 5
Головні умови
перебування  Можуть обрати усі
суб’єкти
господарювання
(СГ) без обмежень  Поки виручка від
оподатковуваних
поставок за будь- які
12 кал.міс. не
перевищить 1 млн.
грн. (пп.181.1 ПКУ)  Обсяг доходу (за касовим методом)
протягом попереднього календарного
року ≤ 5 млн грн.
Не можуть бути єдиноподатниками
СГ, у статутному капіталі яких
сукупність часток, що належать ЮО,
які не є платниками ЄП ≥ 25 %
Діяльність і
клієнто-
орієнтованість  Вид діяльності не
дає права на
спрощену систему, а
обсяг
оподатковуваних
ПДВ поставок
вимагає платити
ПДВ Вид діяльності не
дає права на
спрощену систему Перелік повністю та частково
заборонених на єдиному податку
видів діяльності наведено у п. 291.5
ПКУ.
Інших спеціальних обмежень за
видами діяльності немає.
Юрособи 3-ї групи не можуть
здійснювати діяльність без найманих
працівників

РОЗДІЛ 8.  ОПОДАТКУВАННЯ БІЗНЕСУ

187 Продовження табл. 8.3
1 2 3 4 5
ПДВ Можна
зареєструватися
добровільно. ПДВ
сплачується
відповідно до норм
ПКУ Передбачено
добровільне
анулювання
реєстрації
платником ПДВ Добровільна
реєстрація з
обранням ставки
ЄП 3% Якщо поставки
обкладаються
ПДВ, ставка
єдиного податку
5% дозволяє не
контролювати
мільйонний рубіж
поставок
Документообіг
та облік  Зобов’язані мати всі первинні й
підтверджувальні документи на всі
витрати і щодо походження товару Малі підприємства
мають право вести
бухгалтерський
облік на підставі
спрощеного п лану
рахунків Спрощений план
рахунків. Можуть
вести
бухгалтерський
облік без
подвійного запису.
СМП подають
річні звіти за
формою № 1-мс і
№ 2-мс
З метою складання фінансової звітності визнають дох оди і витрати за
загальними правилами НП (С) БО
Періодичність
сплати податку
на прибуток  За підсумками року,
якщо звітний
період – один рік За підсумками року,
якщо звітний
період – один рік Єдиний податок
щоквартально Єдиний податок
щоквартально
Звітний період і
звітність  Можливо і календарний квартал, і рі к. За
рік звітують не пізніше 1 березня
наступного року. Для новостворених та
платників із доходом за попередній
звітний рік не більше 20 млн грн звітний
період становить рік. Разом з
декларацією за рік подається річний
фінансовий звіт Квартал
Податкова декларація юридичної
особи подається протягом 40 днів із
дня закінчення звітного кварталу
База
оподаткування  Прибуток як фінансовий результат
діяльності, визначений за правилами
бухгалтерського обліку, скоригований на
податкові різниці.
Доходи визначаються в бухгалтерському
обліку за методом нарахування.
До витрат і доходу платника ПДВ не
входять суми ПДВ, що входять до ціни
придбаних або проданих товарів (робіт,
послуг) Дохід, як виручка отримана упродовж
звітного періоду від дати
надходження коштів.
До доходу так само входять: вартість
безоплатно отриманих товарів /
послуг; списання кредиторської
заборгованості, за якою минув строк
позовної давності; фінансова
поворотна допомога, отримана на
період більше 12 місяців.
До доходу платника ПДВ для цілей
обчислення єдиного податку не
входить сума вхідного ПДВ
Податок на
прибуток або
єдиний податок  18% податок на
прибуток
+ 20% ПДВ 18% податок на
прибуток 3% + 20% ПДВ 5% ЄП
Платники, які відповідають вимогам пп.
4.44 гл. ХХ ПКУ, з 1.01.2017 по Платники єдиного податку –
юридичні особи звільняються від

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

188 Продовження табл. 8.3
1 2 3 4 5
31.12.2021 рік можуть застосовувати 0%
податку на прибуток з поданням
спрощеної податкової декларації нарахування, сплати та подання
звітності з податку на прибуток
ЄСВ  ЄСВ у розмірі не менше мінімального страхового внес ку при нарахуванні
зарплати та інших виплат щодо кожного працівника
РРО  Готівкові або оплата за POS-термінал лише через РРО , за винятком торгівлі
власною продукцією (якщо вона не входить до перелік у технічно склад ної). При
оплаті платіжною карткою через сайт інтернет-магази ну застосовується РРО.
Якщо оплата від клієнтів отримується винятково безг отівковій формі (без
прийому платіжних карт), то РРО не застосовується ( наприклад, покупці
оплачують з платіжної карти через інтернет- систему Портмоне або Приват24, то
це вважається безготівковий розрахунок, тобото РРО не потрібен)
Інші податки  Платить 5% на дивіденди.
Також ЮО може бути платником інших
податків, які залежать від виду діяльності  Є платником: 9% на дивіденди;
земельного податку за ділянки, що не
використовуються в бізнесі, податку
на майно в частині орендної плати за
землі державної або комунальної
власності, податку на нерухоме
майно, яке не є земельною ділянкою.
Також може бути платником рентної
плати, пенсійного, екологічного,
туристичного, транспортного,
акцизного податку, а також податку
на репатріацію

Розглянемо докладніше, які схеми оподаткування може  обрати само-
зайнята особа, яка зареєструвалася приватним підпри ємцем. У наведеній
порівняльній таблиці 8.4 проаналізуємо шість варіан тів ведення бізнесу
ФОП (Прийма, 2018).

Таблиця 8.4  – Порівняльна таблиця критеріїв вибору системи опо дат-
кування для фізичних осіб – підприємців (Прийма, 20 17)
Критерій Загальна система
оподаткування Спрощена система оподаткування
зі сплатою
ПДВ без сплати
ПДВ 1 група 2 група 3 група
з ПДВ 3 група
без ПДВ
1 2 3 4 5 6 7
Головні
умови
перебування  Дотримуватися деяких
правил, що і суб’єкти
господарювання є
юридичні особи на
загальній системі
оподаткування (ст. 177
ПКУ) Максимальний
обсяг доходу
за рік ≤ 1 000
000 грн.
Без найманих
працівників Максимальний
обсяг доходу
за рік 5,0 млн
грн.
Не має права
надавати
послуги  Максимальний обсяг
доходу за рік 7 млн грн
РОЗДІЛ 8.  ОПОДАТКУВАННЯ БІЗНЕСУ

189 Продовження табл. 8.4
1 2 3 4 5 6 7
нікому, крім
населенн ю або
«єдинникам».
Не більше 10
працівників
Діяльність і
клієнто-
орієнтованість  Як правило, обирають
торговці, якщо вид
діяльності не дає права на
спрощену систему,
наприклад, при продажу
підакцизних товарів.
Якщо діяльність полягає у
перепродажі товарів,
придбаних з ПДВ, більш
вигідно реєструватися
платником ПДВ Торгівля в
роздріб з
лотків та на
ринках та / або
побутові
послуги
населенню
(П. 291.7
ПКУ) Продаж
товарів (крім
ювелірних),
ресторанний
бізнес.
Послуги (в т.ч.
оренда)
виключно
«єдинникам»
та населенню  Список повністю і
частково заборонених на
єдиному податку видів
діяльності наведено в п.
291.5 ПКУ
Якщо ФОП планує одночасно займатися декількома
видами діяльності, які дозволені для різних груп,
необхідно вибрати «старшу» групу
ПДВ  Обов’язкова
реєстрація,
якщо
виручка за
12 міс.
досягла 1
млн грн Якщо загальна
сума доходу
від поставок,
що
обкладаються
ПДВ, за
останні 12
місяців
сукупно ≤ 1
млн грн Не є платниками ПДВ.
Однак при ввезенні на митну
територію України товару на
суму понад 150 євро,
сплачують ПДВ на загальних
підставах.
Крім цього, «єдиноподатник»,
який отримує послуги від
нерезидента, оподатковується
ПДВ і платить ПДВ по
імпортних послугах Добровільна
реєстрація
платником
ПДВ Не сплачує
ПДВ, якщо
ставка
єдиного
податку 5%
Документообіг
та облік  Зобов’язані мати
підтверджувальні
документи щодо
походження товару.
Облік ведеться в Книзі
обліку доходів та витрат.
Сума чистого доходу
розраховується за даними в
Книзі обліку доходів та
витрат Ведуть облік тільки доходів
отриманих від
підприємницької діяльності в
Книзі обліку доходів Ведуть облік
і доходів, і
видатків.
Зобов’язані
вести облік
товарних
запасів Ведуть
облік лише
доходів у
Книзі
обліку
доходів за
«касовим»
методом
Суму доходу (і витрати) у Книгах необхідно підрахов увати і відзначати за
підсумками місяця, кварталу та року. До книги не вн осяться суми
«короткострокової» зворотної фінансової допомоги
Звітний період  Календарний рік.
Подається одна податкова
декларація щодо майнового
стану і доходів підприємців
(упродовж 40 днів після
закінчення року) Календарний рік.
Звітують упродовж 60 днів
після завершення звітного
періоду Квартал .
Декларація подається
упродовж 40 днів після
закінчення звітного
періоду
ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

190 Продовження табл. 8.4
1 2 3 4 5 6 7
База
оподаткування
ПДФО або
єдиним
податком  Чистий дохід, тобто різниця
між виручкою і
підтвердженими витратами.
Ці витрати повинні бути
оплачені і безпосередньо
пов’язані з доходом, а
отримані товари (роботи,
послуги виконані). При
цьому орієнтуються на дату
надходження або
витрачання грошових
коштів – касовий метод.
П. 177.4.7 ПКУ дозволено
включати до витрат
амортизацію деяких
основних засобів та НА.
Якщо ФОП – торговець
підакцизними товарами, то
виручка теж зменшується
на суму акцизного податку  Немає.
Податки залежать від рівня
прожиткового мінімуму в
країні і розміру мінімальної
зарплати Дохід, як виручка,
отримана упродовж
звітного періоду за датою
надходження коштів у
грошовій формі
(готівковій або
безготівковій).
До доходу також вносять
вартість безоплатно
отриманих упродовж
звітного періоду товарів,
послуг.
До доходу платника ПДВ
також вносять суму
кредиторської
заборгованості, за якою
минув строк позовної
давності.
У платників ПДВ суми
ПДВ до складу доходу не
вносяться
Податок на
прибуток
або
єдиний
податок  З чистого  доходу платить
ПДФО 18% і військовий
збір 1,5%. До 10%
прожиткового
мінімуму До 20%
розміру
мінімальної
заробітної
плати 3% від суми
виручки 5% від суми
виручки
Якщо за результатами
якогось кварталу доходу
немає, то ПДФО не
сплачується Касовий метод (дохід
обчислюється за датою
надходження грошових
коштів)
Періодичність
сплати
податку  ПДФО сплачується авансом
до 20 квітня, до 20 липня і
до 20 жовтня. За 4-й
квартал не сплачується.
Остаточний розрахунок
здійснюється на підставі
даних річної декларації.
Термін сплати ПДФО за
підсумками року і
військового збору –
упродовж 50 днів після
закінчення року Щомісяця , термін сплати –
авансом до 20-го числа
поточного місяця.

Якщо немає найманих
працівників, звільняються від
оплати ЄП за час відпустки (1
місяць на рік) і в разі хвор оби
(якщо вона триває 30 і більше
днів і підтверджена
лікарняним листком) Календарний квартал.
Єдиний податок
сплачується упродовж 50
днів після закінчення
звітного кварталу
ЄСВ  Платники єдиного податку 1 групи повинні сплачувати  єдиний соціальний внесок не
менше мінімального розміру.
ЄСВ за себе сплачується поквартально, а саме до 20- го числа місяця, наступного за
кварталом.
ФОП на загальній системі обчислюють ЄСВ за ставкою 22% від чистого доходу.
Від сплати ЄСВ звільнені ФОП, які є пенсіонерами за  віком або інвалідами та
отримують пенсію або соціальну допомогу.
ЄСВ сплачується за кожного найманого працівника
РОЗДІЛ 8.  ОПОДАТКУВАННЯ БІЗНЕСУ

191 Продовження табл. 8.4
1 2 3 4 5 6 7
Звітність  Декларація про доходи
подається один раз на рік не
пізніше 9 лютого
наступного року.
Новостворених звітують за
результатами роботи в
першому кварталі, потім –
один раз на рік Податкова декларація з
єдиного податку подається
один раз на рік упродовж 60
днів після закінчення звітного
року.
Звіт з ЄСВ «за себе»
подається за один рік до 10
лютого року, наступного за
звітним Поквартально, упродовж
40 днів, наступних за
звітним періодом.
Звітність щодо
працівників за ЄСВ –
щомісяця
РРО  Готівкові або оплата за
POS-терміналом тільки
через РРО.
Пільга «до мільйона без
РРО» не поширюється.
РРО не застосовують при
продажу газет, квасу, а в
деяких інших випадках Звільнений від
РРО та КОРО
(за винятком
продажу
технічно
складних
виробів) Звільнено від РРО та КОРО за умови
неперевищення розміру річного доходу
розміром 1 млн грн. (зокрема
безготівкового).
Це не поширюється на продавців
«техніки».

Звільнені від РРО всі «єдинники», які
торгують уроздріб продтоварами та
пивом у пляшках
Якщо оплата від клієнтів отримується винятково у бе зготівковій формі (без
приймання платіжних карток), то питання РРО не пору шується. Наприклад, покупці
оплачують з платіжної картки через інтернет-систему  Portmone або Приват24, то це
вважається безготівковий розрахунок, РРО не потрібе н
Інші податки  Є платником всіх інших
податків за загальними
правилами Єдиноподатники будь-якої групи виконують функції
податкового агента щодо ПДФО та ВЗ при виплаті
доходів фізособам.
Є платником земельного податку за земельні ділянки,
що не використовуються для ведення господарської
діяльності, а також податку на нерухоме майно,
відмінне від земельної ділянки. Також може бути
платником екологічного, туристичного, транспортного ,
акцизного податку
Ризики  Трактування податковою
службою «понесених»
витрат саме як «оплачених»  Якщо діяльність підприємця
не відповідає заявленим у
реєстрі, то дохід
оподатковується за ставкою
15%.
Штраф за несвоєчасну оплату
ЄП – 50% від несплаченої
суми.
За втрату і неорганізацію
нової книги обліку – штраф
510 грн Дохід від забороненого
виду діяльності
позбавляє права на
спрощену систему з
наступного кварталу.
Прийняття від клієнтів
готівки після
перевищення доходу в 1
млн грн тягне за собою
штраф у розмірі 100% від
неналежно
оприбуткованої виручки
Наявність податкового боргу протягом двох кварталів  є
підставою для обов’язкового переходу на загальну
систему оподаткування
ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

192 8.7 Практичні аспекти сплати податків і зборів в Україні
Особливістю системи оподаткування в Україні тривали й час залиша-
ється те, що в середовищі підприємців називається « Все залежить від на-
строю податкового інспектора». Це означає, що за ум ови дотримання
платником податку норм ПКУ він не застрахований від  непередбачених
фінансових втрат, пов’язаних із нарахуванням додатк ових сум податків
(зборів) та штрафних санкцій під час перевірки пода тковим органом пра-
вильності нарахування та сплати податків і зборів. Ця ситуація стала ре-
зультатом впливу таких факторів:
1. Наявність норм і положень ПКУ, які допускають неодн означне
трактування.
2. Часте внесення змін і доповнень у норми ПКУ (більше  ста змін за
чотири роки).
3. Зміни і доповнення до ПКУ вносяться в будь-який час  календар-
ного року і можуть набирати чинності в найкоротші т ерміни.
4. Порядок розрахунку і сплати податків (зборів) регул юється не
лише нормами ПКУ, але масою підзаконних актів різни х органів влади.
5. Змінюється позиція податкових органів з питань роз’ яснення за-
стосування норм ПКУ.
6. Часта зміна форм податкових декларацій.
7. Змінені форми податкових декларацій стають відомими  платникам
податків за кілька днів до закінчення терміну подан ня до податкового ор-
гану податкової звітності, що не дає можливості пла тникам податків
уважно вивчити порядок складання нових форм податко вих декларацій.
8. Значний обсяг інформації, яку необхідно зазначити в  податкових
деклараціях.
9. Банківські рахунки, на які необхідно зробити сплату  податків (збо-
рів), є у великій кількості, часто змінюються, плат никам персонально не по-
відомляються, внаслідок чого виникають труднощі при  сплаті податків
(зборів).
10. Не завжди податкові служби можуть відповісти на пит ання плат-
ників, можливі ситуації, коли відповіді на запит мі стять витяги з норм
ПКУ, що не завжди зрозуміло для платників податків.
11. Керівництво податкової служби доводить плани донара хувань по-
датків податковим інспекторам, які здійснюють докум ентальні перевірки
правильності нарахування податків платниками податк ів.
12. Основна роль формальної ознаки (факт проведення опе рації оці-
нюється на підставі відповідності наявних документі в) при перевірці по-
датковим інспектором правильності нарахування подат ків.
13. Низька економічна грамотність податкових інспекторі в.

РОЗДІЛ 8.  ОПОДАТКУВАННЯ БІЗНЕСУ

193 14. Позови платників податків з приводу неправомірного донараху-
вання податків (зборів) розглядаються суддями, які не є фахівцями в цій
галузі, бухгалтерському обліку і не мають консульта нтів для цього.
15. Існуюча корупція в податкових службах і судах.
16. Наявність тіньової економіки.
Усі перелічені вище фактори прямо впливають на плат оспроможність
юридичних та фізичних осіб.
Основна зміна в порядку обчислення податку на прибу ток підпри-
ємств за останній час полягає в тому, що як об’єкт для нарахування по-
датку на прибуток взятий показник прибутку, який на раховується за да-
ними бухгалтерського обліку платника податку на при буток, скоригований
на різниці, що виникає відповідно до положень ПКУ. Це правило діє неза-
лежно від національних або міжнародних стандартів о рганізації бухгал-
терського обліку на підприємстві. Внаслідок цього в тратили свою значу-
щість поняття «валові доходи» і «валові витрати».
У результаті наближення бухгалтерського до податков ого обліку
складання податкової декларації з податку на прибут ок підприємств стало
менш витратною за часом процедурою. Залишилися в ми нулому також
торгові патенти, які були формою авансового платежу  з податку на при-
буток. ПКУ наразі не містить норми, що визначають п орядок нарахування
доходів і витрат для цілей оподаткування. Основними нормативними до-
кументами, які, крім Податкового кодексу України, в изначають правиль-
ність обчислення доходів і витрат підприємств з метою  визначення фі-
нансового результату до оподаткування, стали націонал ьні та міжна-
родні стандарти бухгалтерського обліку.
Зміни в порядку обчислення податку на додану вартість  пов’язані зі
збільшенням обсягу поставки, з якого у суб’єкта під приємницької діяль-
ності виникає обов’язок зареєструватися платником п одатку на додану
вартість та забезпечити електронне адміністрування податку на додану
вартість. Особи, в яких загальна сума від здійсненн я операцій з постачання
товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню податко м на додану вар-
тість, нарахована (сплачена) упродовж 12 календарни х місяців, сукупно
перевищує 1 000 000 гривень (без урахування податку  на додану вартість),
зобов’язані зареєструватися платником податку на до дану вартість, крім
осіб, які є платниками єдиного податку 1–3 груп.
Добровільно зареєструватися платником податку на до дану вартість
може будь-який суб’єкт підприємницької діяльності н езалежно від наяв-
ності або відсутності оподатковуваних операцій, а т акож їх суми.
Істотний етап у вдосконаленні системи сплати податк у на додану вар-
тість – створення Єдиного реєстру податкових наклад них та електронне
адміністрування податку на додану вартість.

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

194 Нормами Податкового кодексу України передбачено в п . 201.1, що в
момент виникнення податкових зобов’язань з податку на додану вартість
платник податку зобов’язаний скласти податкову накл адну в електронній
формі відповідно до умов реєстрації в порядку, визн аченому законодавст-
вом, електронного підпису уповноваженої платником о соби та зареєстру-
вати її в єдиному реєстрі податкових накладних у те рмін до 15 календар-
них днів, наступних за днем виникнення податкового зобов’язання. Таким
чином, процес нарахування і сплати податку на додан у вартість став більш
прозорим і контрольованим.
Електронне адміністрування ПДВ полягає в тому, що кожному
платнику податку на додану вартість автоматично від кривається рахунок в
системі електронного адміністрування податку на дод ану вартість. Плат-
ник має право зареєструвати податкову накладну в Єд иному реєстрі подат-
кових накладних на суму, нараховану за спеціальною формулою.
Цей порядок є недосконалим і призводить до невиправ даного вилу-
чення з обороту платників коштів, особливо це стосу ється платників, які
працюють менше 12 місяців за рік. За такою формулою  складається ситуа-
ція, що заборгованість перед бюджетом зі сплати под атку на додану вар-
тість за попередній звітний період не погашається с умою податку на до-
дану вартість, сплачену платником у наступному пода тковому періоді у
зв’язку з придбанням або ввезенням товарів (робіт п ослуг). Унаслідок
цього за результатами попереднього місяця платник м ає недоплату, на яку
нараховуються штрафні санкції, а за результатами на ступного місяця – пе-
реплату податку. При цьому взаємозалік не проводить ся. Цю обставину
обов’язково необхідно враховувати при плануванні ру ху грошових коштів
підприємства.

Література
1. Долінська Р. Г. Навчально-методичний посібник для с амостійного вивчення
дисципліни «Фінанси підприємства», 2009. URL: http: //www.kpi.kharkiv.edu/business/
dolinska/finance_textbook.html (дата звернення: 01. 04.2019.).
2. Лондар С. Л. Фінанси: навчальний посібник / С. Л. Л ондар, О. В. Тимошенко.
Вінниця: Нова книга, 2009. 384 с.
3. Облік у ФОП. Податки & Бухоблік , 2019, № 85. URL: https://i.factor.ua/ukr/
journals/nibu/2019/october/issue-85/article-105031.h tml (дата звернення: 01.06.2020)
4. Онищенко В. Спрощена система оподаткування, 2020. U RL:
https://www.golovbukh.ua/article/7121-sproshchena-s istema-
opodatkuvannya?token=20f580cc-bcaa-11a0-da7d-2d0106 589810&ttl=7776000&ustp=W
(дата звернення: 01.08.2020.).
5. Податковий кодекс України: Закон України від 02.12.2 010 р. №2755-VI. Дата
оновлення: 13.05.2020. URL: http://zakon.rada.gov.u a/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2755-17
(дата звернення: 01.06.2020).

РОЗДІЛ 8.  ОПОДАТКУВАННЯ БІЗНЕСУ

195 6. Прийма Л. Сравнение схем налогообложения для юридич еских лиц 2018.
Бухгалтер.com . 2017. URL: https://byhgalter.com/ru/sravnenie-sxe m-nalogooblozheniya-
dlya-yuridicheskix-lic-2018/ (дата обращения: 1.04. 2018).
7. Прийма Л. Сравнительная таблица общей и упрощенной системы для физи-
ческих лиц предпринимателей. Бухгалтер.com . 2017. URL: https://byhgalter.com/ru/
sravnitelnaya-tablica-obshhej-i-uproshhennoj-sistem y-dlya-flp-2018/ (дата обращения:
1.04.2018).
8. Стадник С. Види та платники податків та зборів в Ук раїні. Uteka . 25.01.2019.
URL: https://uteka.ua/ua/publication/agro-4-shkola- bughaltera-selkokhozyastvenoy-otrasli-
69-vidy-i-platelshhiki-nalogov-i-sborov-v-ukraine ( дата звернення: 10.12.2019).
9. Фінанси підприємств: підручник / Поддєрьогін А. М., Білик М. Д., Буряк Л. Д.
та ін.; кер. кол.авт. і наук. ред. проф. А.М.Поддєр ьогін. Київ: КНЕУ, 2013. – 219 с.
10. Employer social security tax rates. KPMG . 2018. URL: https://home.kpmg.com/
xx/en/home/services/tax/tax-tools-and-resources/tax -rates-online/corporate-tax-rates-
table.html (accessed on 25.01.2019).
11. List of Countries by Personal Income Tax Rate. Trading Economics . 2018. URL:
https://tradingeconomics.com/country-list/personal- income-tax-rate (accessed on 25.01.2019).
12. Sales Tax & VAT Rates Mapped Around The World. Merchant Machine .
10.10.2017. URL: https://merchantmachine.co.uk/sale s-tax-vat/ (accessed on 25.01.2019).
13. VAT Rates in Europe. Rick Steves Europe . URL: https://www.ricksteves.com/
travel-tips/money/vat-rates-in-europe (accessed on 25.01.2019).

Питання до теми
1. Перелічіть основні принципи податкового законодавст ва України.
2. Які види податків і зборів діють в Україні?
3. Які елементи необхідно враховувати при встановленні  податку?
4. Які функції виконують податки?
5. За допомогою яких показників можна оцінити ефективн ість впливу
системи оподаткування на результати діяльності підп риємств?
6. Що передбачає спеціальний податковий режим?
7. Які документи відносять до документів податкової зв ітності?
8. Перелічіть основні бюджетоутворювальні податки в Ук раїні.
9. У чому перевага спрощеної систем оподаткування?
10. Які основні відмінності спрощеної та загальної сист еми оподатку-
вання?

196 Кейс до розділу
Аудит податків в Україні

Аудиторська діяльність в Україні здійснюється відпо відно до Закону України «Про
аудит фінансової звітності та аудиторську діяльніст ь» № 2258-VIII від 21 грудня 2017 року.
Професійними стандартами аудиторів та суб’єктів ауд иторської діяльності є міжнародні
стандарти аудиту. Аудиторська палата України є юрид ичною особою, що здійснює профе-
сійне самоврядування аудиторської діяльності.

За даними Реєстру аудиторів та суб’єктів аудиторськ ої діяльності в Україні
станом на 09 червня 2020 року налічується 2 717 ауд иторів, аудиторську діяль-
ність здійснюють 900 суб’єктів господарювання, зокр ема кількість суб’єктів ауди-
торської діяльності, які мають право проводити обов ’язковий аудит фінансової
звітності, становить 244 особи та 87 суб’єктів ауди торської діяльності мають право
проводити обов’язковий аудит фінансової звітності п ідприємств. Наведена інфор-
мація свідчить, що на сьогодні аудиторська громада виконує завдання, безпосе-
реднім ініціатором яких є не лише бізнес, але й дер жава.

Незважаючи на незначну кількість аудиторів та суб’є ктів аудиторської діяльності,
країна делегувала значні обов’язки аудиторській спі льноті. Положеннями пункту 3 статті
14 Закону України «Про бухгалтерський облік та фіна нсову звітність» передбачено не піз-
ніше ніж до 30 квітня року, що настає за звітним пе ріодом, оприлюднення річної фінансо-
вої звітності разом з аудиторським висновком на сво їй веб-сторінці (у повному обсязі) та в
інший спосіб у випадках, визначених законодавством,  таких юридичних осіб:
• підприємств, що становлять суспільний інтерес (крім  великих підприємств, які не
є емітентами цінних паперів);
• публічних акціонерних товариств;
• суб’єктів природних монополій на загальнодержавному  ринку;
• суб’єктів господарювання, які здійснюють діяльність  у видобувних галузях.
Крім того, нижченаведені підприємства повинні не пі зніше ніж до 1 червня року, що
настає за звітним періодом, оприлюднювати річну фін ансову звітність разом з аудиторсь-
ким висновком на своїй веб-сторінці (у повному обся зі):
• великі підприємства, які не є емітентами цінних пап ерів;
• середні підприємства;
• інші фінансові установи, що належать до мікропідпри ємств та малих під-
приємств.
Наведений перелік свідчить, що держава зобов’язала значну частину суб’єктів під-
приємницької діяльності проводити аудиторську перев ірку своєї фінансової звітності.
Відповідні норми внесені і до Податкового Кодексу У країни. Положеннями Податко-
вого Кодексу України передбачено, що платники подат ку на прибуток, які відповідно до
Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансо ву звітність в Україні» зобов’язані
оприлюднювати річну фінансову звітність та річну ко нсолідовану фінансову звітність ра-
зом з аудиторським звітом, подають органу контролю річну фінансову звітність. Остання
підлягає оприлюдненню разом з аудиторським звітом у  строк не пізніше 10 червня року,
наступного за звітним.

КЕЙС ДО РОЗДІЛУ : АУДИТ ПОДАТКІВ В УКРАЇНІ

197 Фінансова звітність подається у складі звіту про фі нансовий стан (баланс), а також
звіту про прибутки та збитки й інший сукупний дохід  (звіт про фінансові результати). Цей
документ є додатком та невід’ємною частиною до пода ткової декларації з податку на при-
буток підприємств (звіту про використання доходів ( прибутків) неприбуткової організації).
Таким чином, можна констатувати, що держава ввела д одатковий контроль за своє-
часністю та правильністю розрахунків із бюджетом пл атників податків через обов’язковий
аудит фінансової звітності. Чому це так?

По-перше, фактично інформація про розрахунки з бюдж етом за всіма ви-
дами податків формує склад балансу та звіту про фін ансові результати. Це озна-
чає, що під час аудиту в обов’язковому порядку буде  підлягати перевірці правиль-
ність нарахування податків на підставі наявних перв инних бухгалтерських доку-
ментів та даних бухгалтерського обліку. Отримана ін формація буде звірена з по-
казниками, відображеними в податкових деклараціях, в результаті чого аудитор
зробить висновок про достовірність інформації про р озрахунки з бюджетом. За
наявності істотних розбіжностей інформація про розр ахунки з податків буде відо-
бражена в аудиторському звіті.
По-друге, нормами Податкового Кодексу України визна чено, що об’єктом
оподаткування податком на прибуток підприємств є пр ибуток, джерела якого мо-
жуть виникати в Україні та за її межами. Оподаткову ваний прибуток визначається
шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінанс ового результату до опо-
даткування (прибутку або збитку).Таким чином, аудит ор в обов’язковому порядку
повинен перевірити правильність розрахунків із бюдж етом з податку на прибуток
підприємства юридичної особи.

Безумовно, обов’язковий аудит має позитивні наслідк и як для підприємств, так і для
країни в цілому. Своєчасно виявлені помилки в нарах уванні податків дозволять підприєм-
ствам уникнути або зменшити штрафні санкції, які мо жуть бути нараховані за результа-
тами перевірки податкового органу. Так штрафні санк ції у випадку самостійного виправ-
лення помилок становлять від 3 до 5%, тоді як мінім альна сума нарахованих штрафних
санкцій у випадку нарахування податкового зобов’яза ння органом Державної податкової
служби становить 25%.
Для держави економічний ефект від обов’язкового ауд иту полягає в тому, що фак-
тично аудитори виконують частину роботи з контролю за своєчасністю та правильністю
сплати податків їх платниками (що дозволяє заощадит и кошти бюджету) та докладають
зусилля для своєчасного та повного надходження пода тків до бюджету.

Серед негативних аспектів обов’язкового аудиту фіна нсової звітності треба зазначити
значну вартість таких послуг. Крім того, виникають сумніви щодо якості наданих послуг з
обов’язкового аудиту. Підставу для цього дає невідп овідність кількості суб’єктів аудиторсь-
кої діяльності (тобто аудиторів), які мають право п роводити обов’язковий аудит фінансової
звітності підприємств (244 особи) та кількості вели ких та середніх підприємств (відповідно
446 і 16 057 у 2018 році), де такий аудит повинен п роводитися. Більшість аудиторів зосе-
реджена у столиці країни та великих містах, а термі ни для проведення перевірки досить
жорсткі.

Крім обов’язкового аудиту фінансової звітності підп риємств, будь-який суб’єкт під-
приємницької діяльності з метою уникнення ризиків ф інансових втрат за розрахунками з

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

198 бюджетом із податків може провести ініціативний ауд ит. За замовленням фізичної або
юридичної особи суб’єкт аудиторської діяльності мож е перевірити правильність складання
податкових декларацій за будь-якими видами податків , відповідність нормативним актам
наявних первинних бухгалтерських документів та запи сів у бухгалтерському обліку. На
відміну від обов’язкового аудиту перелік процедур т а їх обсяг, які будуть виконуватися
суб’єктом аудиторської діяльності під час проведенн я ініціативного аудиту, повністю ви-
значаються договором між замовником та виконавцем п ослуг. Залежно від Міжнародного
стандарту аудиту, який буде обраний для надання так их послуг, замовнику також може
бути повідомлена форма звіту, який буде підготовлен ий за результатами наданих послуг.
Звіт за результатами ініціативного аудиту передаєть ся лише замовнику. Ця послуга є
більш гнучкою та індивідуальною і може узгоджуватис я з проблемами і завданнями плат-
ника податків. Це дозволяє раціоналізувати послугу.

Проведення ініціативного аудиту правильності нараху вання та сплати податків є ак-
туальним з огляду на те, що сьогодні план-графік пр оведення документальних планових
перевірок платників податків оприлюднюється заздале гідь на сайті Державної податкової
служби України до 25 грудня року, після якого будут ь проводитися планові перевірки. Це
дозволяє платнику податків використати ініціативний  аудит як інструмент підготовки до
проходження планової документальної перевірки подат кового органу без фінансових втрат.
Останні можуть виникати у формі штрафних санкцій з боку органу контролю, а також через
вимушені витрати на подальші судові оскарження пода ткових повідомлень (зокрема, рі-
шень про нарахування податків і фінансових санкцій,  прийнятих за результатами проведе-
ної документальної перевірки).

Бізнес використовує ініціативний аудит як превентив ний засіб. Втім, таку практику не
можна назвати досить активною. Існуючі в Україні ві дносини між податковим органом та
суб’єктами підприємницької діяльності дозволяють ві дповідним особам домовитися щодо
суми нарахованих податків та можливих штрафних санк цій на умовах, які влаштують
обидві сторони. Такі домовленості досягаються досит ь швидко і гарантують результат із
кінцевим вирішенням проблеми. І хоча у багатьох вип адках такий шлях коштує підприєм-
цям дорожче послуг аудиторів, бізнес нерідко продов жує обирати такі перемовини з по-
датковим органом замість ініціативного аудиту.

Література
1. Аудиторська палата України.
2. Податковий кодекс України: Закон України від 02.12. 2010 р. №2755-VI. Дата оновлення:
21.07.2020.
3. Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяль ність: Закон України від 21 грудня
2017 р. № 2258-VIII Дата оновлення: 04.03.2020.

Загальне поняття про інновації
Сутність інноваційного процесу та економічні особли вості інноваційної діяльності
Фінансування інноваційної діяльності
Інноваційна ідея для бізнесу
Поняття та склад інноваційної інфраструктури підпри ємництва

9.1 Загальне поняття про інновації
Світ бізнесу ніяк не може відстати від розвитку тех нологій. Відпо-
відно в цьому процесі з’являються і нові інноваційн і бізнес-ідеї, які, у свою
чергу, мають свій життєвий цикл. Результатом усього  цього стає поява но-
вого продукту на ринку в тому випадку, якщо ідея бу ла вдалою. Все те, що
покращено, перетворено в нове або винайдено, належи ть до поняття інно-
вації. Причому сьогодні це може стосуватися вже буд ь-якої галузі, зокрема
і бізнесу.
Існують різні трактування поняття «інновація». Воно  набуло значного
поширення в XX столітті завдяки Й. Шумпетеру, який у праці «Теорія еко-
номічного розвитку» писав, що в результаті аналізу «інноваційних комбі-
націй» відбуваються зміни в розвитку економічних си стем (Закономер-
ности, 2008).

Історична довідка
Типовими інноваціями Й. Шумпетер вважав:
• виробництво нової продукції або додавання нових вла стивостей вже існу-
ючій;
• застосування нових (для даного об’єкта) технологій виробництва або (і)
технологій комерційної діяльності (закупівель, прод ажів);
• застосування нового (для даного об’єкта) виду сиров ини, напівфабрикатів;
• зміна системи управління (планування, організації, мотивації, контролю)
соціально-економічної системи;
• освоєння нових ринків збуту (як географічних сектор ів, так і споживчих сег-
ментів) (Голубев, 2012).
Він також відзначав, що інновація – це нова науково -організаційна комбінація
виробничих факторів, мотивована підприємницьким дух ом.

Різні трактування терміна «інновація» узагальнені в  табл. 9.1.
Таким чином, під інноваціями (англ. «innovation» – нововведення, но-
вовведення, новаторство) сучасна наука розуміє дося гнення різних галузей
науки, застосування яких підвищує ефективність функ ціонування со-
ціально-економічної системи (підприємства, організа ції, галузі, національ-
ної економіки).

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

200 Таблиця 9.1  – Теоретичні підходи до трактування поняття «іннов ації»
(сформовано на основі (Чистякова, 2014))
Вчений Трактування
Б. Твісс  Інновація –- це процес, у якому винахід а бо нова ідея набувають
економічного змісту
Ф. Ніксон  Інновація – це сукупність технічних, вир обничих та комерційних
заходів, що приводять до появи на ринку нових та по ліпшених
промислових процесів і обладнання
Б. Санто  Інновація – це суспільно-економічний проц ес, який через прак-
тичне використання ідей та винаходів приводить до с творення
кращих за своїми властивостями виробів, технологій
Д. В. Соколов,
О.Б Тітов,
М. М. Шабанова  Інновації – це підсумковий результат створення та о своєння (впро-
вадження) принципово нового або модифікованого (нов овведення),
що задовольняє конкретні суспільні потреби і дає ря д ефектів (еко-
номічний, науково-технічний, соціальний, екологічни й)
А. І. Пригожин  Інновація – це розвиток технології,  техніки, управління на стадіях
їх зародження, освоєння, дифузії на інших об’єктах
Л. Е. Мінделі  Інновації пов’язані з використанням у тій чи іншій сфері суспіль-
ства результатів інтелектуальної (науково-технічної ) діяльності,
спрямованих на вдосконалення процесу діяльності або  його ре-
зультатів

Наведемо розгорнене визначення інновації, прийняте в міжнародних
стандартах: кінцевий результат інноваційної діяльно сті, що набув втілення
у вигляді нового або вдосконаленого продукту, впров адженого на ринку,
нового або вдосконаленого технологічного процесу, в икористовуваного в
практичній діяльності або нового підходу до соціаль них послуг (Голубев,
2012).
Найчастіше виділяють інновації таких видів:
• продуктові  – пов’язані зі змінами, що вносяться в продукцію. Ма-
ють на увазі створення нових матеріалів, нових напі вфабрикатів і комплек-
туючих, машин і механізмів у цілому, отримання прин ципово нових про-
дуктів;
• технологічні  – зміни в технології, тобто способах створення про –
дукції, пов’язані зі створенням нового або підвищен ням ефективності дію-
чого виробництва, удосконаленням технологічних проц есів;
• організаційно-управлінські  – пов’язані з впровадженням нових ме-
тодів організації систем і управління ними: оптиміз ація виробничої струк-
тури, транспортних поставок, реалізації та постачан ня;
• інформаційні  – вирішують проблеми в інноваційній та науково-
технічній діяльності, наприклад, підвищення швидкос ті необхідної інфор-
мації;

РОЗДІЛ 9.  ІННОВАЦІЇ В БІЗНЕСІ

201 • соціальні  – поліпшення умов праці для персоналу, виділення к ош-
тів на оздоровлення співробітників, підвищення їх к валіфікації, навчання;
• екологічні інновації  – приводять до зниження впливу на навко-
лишнє середовище.

9.2 Сутність інноваційного процесу та економічні
особливості інноваційної діяльності
Трансформація винаходів у нововведення завжди пов’я зана з ринко-
вим успіхом, отже, інновація може бути визначена як  комерціалізований
винахід, а інноваційний процес – як процес комерціа лізації винаходів. Мо-
дель інноваційного процесу подана на рис. 9.1 (Чист якова, 2014).

Рисунок 9.1  – Інноваційний процес (Чистякова, 2014)

Інноваційний процес починається з розроблення іннов аційних ідей
фахівцями НДІ, закладів вищої освіти, підприємцями.  Особливістю пропо-
нованого підходу є те, що інновації можуть створюва тися як у рамках
власного бізнесу, так і підприємцями в корпорації. Далі слідують отри-Комерціалізація Інноваційна інфраструктура підприємництва Розробка інновацій
Отримання патенту
Виробництво дослідного зразка
Оцінка попиту
Визначення масштабу виробництва
Виробництво малим (середнім)
підприємством Виробництво
корпорацією
Реалізація канала ми малого
(середнього) підприємства Реалізація каналами
корпорації
Споживання
Прибуток Регіонал ьна
інноваційна політика  Інноваційна політика
держави Інноваційна політика
підприємств

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

202 мання патенту та розроблення дослідного зразка това ру. Потім оцінюється
попит і починається виробництво. При цьому мале (се реднє) підприємство
може самостійно здійснювати виробництво та збут інн оваційної продукції,
а може взаємодіяти з корпорацією, передавши винахід  їй. Відповідно кор-
порація реалізує інновації, створені її фахівцями, а також придбані у ма-
лого бізнесу або інших розробників. Кінцевим етапом  є отримання при-
бутку. Таким чином, інноваційна діяльність – це вза ємозв’язана сукупність
видів робіт зі створення та поширенню інновацій.
Основними видами інноваційної діяльності є:
• науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи (НДДКР);
• технологічні роботи, підготовка виробництва та пров едення про-
мислових випробувань;
• придбання патентів, ліцензій і ноу-хау;
• інвестиційна діяльність, необхідна для реалізації і нноваційних
проєктів;
• сертифікація і стандартизація інноваційних продукті в та виробів,
необхідних для їх виготовлення;
• маркетинг і організація ринків збуту інноваційної п родукції;
• підготовка і перепідготовка кадрів для інноваційної  діяльності
(Трибушная, 2011).
Основними елементами структури інноваційної діяльно сті є іннова-
ційні проєкти і програми. Інноваційна діяльність – це спільна діяльність
багатьох учасників ринку в єдиному інноваційному пр оцесі з метою ство-
рення і реалізації інновації.
В основу інноваційної діяльності покладено науково- технічну діяль-
ність. Інноваційна діяльність переводить науково-те хнічну діяльність в
економічне «русло», забезпечуючи виробничу і комерц ійну реалізацію
науково-технічних досягнень. В інноваційній діяльно сті Й. Шумпетер
(Шумпетер, 1982) виділяє категорії основних учасник ів, класифікуючи їх
за першочерговістю:
1) новатори;
2) ранні реципієнти (піонери, лідери);
3) імітатори, які, у свою чергу, поділяються на:
a) ранню більшість;
б) відстаючих.

Новатори є генераторами науково-технічних знань. Це можуть б ути індивідуальні
винахідники, наукові та дослідні організації, малі наукові підприємства. Вони заці-
кавлені в отриманні доходу від продажу розробленого  ними інтелектуального про-
дукту, який з часом може стати чимось особливим.
Ранні реципієнти (піонери, лідери) – це виробничі фірми, що першими освоїли
нововведення, використовуючи інтелектуальний продук т новаторів. Вони прагнуть

РОЗДІЛ 9.  ІННОВАЦІЇ В БІЗНЕСІ

203 до отримання надприбутку шляхом якнайшвидшого просу вання інновації на ринок.
До фірм-піонерів, насамперед належать венчурні фірм и, що працюють у малому
бізнесі. До цієї категорії потрапляють також і вели кі корпорації, які є лідерами у
своїх галузях. Якщо такі фірми мають у своїй структ урі наукові, науково-дослідні,
проєктні підрозділи, то вони є також і новаторами. Хоча вони можуть скористатися
послугами чисто наукових, проєктних організацій, ук лавши з ними договір або ку-
пивши патент (ліцензію).
Рання більшість  представлена фірмами-імітаторами, які слідом за «п іоне-
рами» впровадили нововведення у виробництво, що заб езпечує їм додатковий
прибуток.
Відстаючі  – це фірми, які стикаються з ситуацією, коли запіз нення з нововве-
деннями приводить до випуску виробів, нових для них , але які або вже морально
застаріли, або не користуються попитом на ринку чер ез надлишкову пропозицію.
Тому найчастіше відстаючі фірми замість очікуваного  прибутку зазнають збитків.
Фірми-імітатори  не займаються науково-дослідницькою та винахідниць кої
діяльністю, вони отримують патенти і ліцензії від ф ірм-новаторів або беруть на ро-
боту за договором фахівців, які розробили інновацію  або нелегально її копіюють
(«інноваційне піратство») (Трибушная, 2011).

9.3 Фінансування інноваційної діяльності
Визначення реального джерела (джерел) фінансових ре сурсів, необ-
хідних для інноваційної діяльності, є одним з її це нтральних економічних
завдань. Навіть найбільш ретельні розрахунки економ ічної ефективності та
очікуваних фінансових результатів не гарантують, вл асне, інвестування,
оскільки не здатні відобразити всіх аспектів заціка вленості потенційних
інвесторів у реалізації проєкту.
У процесі інноваційного інвестування взаємодіють дв а учасники з різ-
ним підходом до вирішення питання про вкладення кош тів:
• ініціатор інвестування – організація, що здійснює інноваційну
діяльність – переконаний у доцільності інвестування , доводить цю цінність
економічними і фінансовими розрахунками, кровно зац ікавлений в інвес-
туванні, але, як правило, не в змозі забезпечити (в класти в інноваційну
діяльність) необхідні фінансові ресурси за рахунок власних коштів (при-
наймні повністю для досить великих інноваційних про цесів);
• сторонній інвестор , який володіє (повністю або частково) необ-
хідними фінансовими ресурсами, але зацікавлений в і нвестуванні в іннова-
ційну діяльність ініціатора інвестицій лише до того  часу, поки задоволь-
няються його вимоги до прибутковості і надійності в кладення коштів, і
якого необхідно переконати в доцільності інвестуван ня.
Зазначимо, що для забезпечення об’єктивності інвест иційного рі-
шення ініціаторів інвестування доцільно розглядати як сторонніх інвесто-

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

204 рів, які мають право прийняти незалежне рішення про  використання на-
лежних їм коштів (нерозподіленого прибутку підприєм ства, особистих
заощаджень і майна) (Голубев, 2012).
Класифікація джерел фінансування інноваційної діяль ності подана на
рис. 9.2. Такий підхід дозволяє вже при розробленні  варіантів викорис-
тання різних джерел фінансування визначити зміни у фінансовому стані
підприємства. Це є принципово важливим, оскільки бу дь-який сторонній
інвестор, приймаючи рішення про інвестування, перед усім орієнтується на
те, яким є зараз і яким буде в перспективі загальни й фінансовий стан кон-
кретного підприємства, тобто аналізує не лише факти чні, а й прогнозні до-
кументи фінансової звітності.

Рисунок  9.2 – Джерела фінансування інноваційної діяльності

Засоби для фінансування інноваційної діяльності іні ціатор інвесту-
вання (реципієнт інвестицій) отримує переважно за д опомогою фінансо-
вого ринку. Фінансування інноваційної діяльності за  рахунок власних
коштів ініціатора інвестицій дозволяє використовува ти такі джерела фі-
нансових ресурсів, як нерозподілений прибуток підпр иємства, а також емі-Джерела фінансування інноваційної
діяльності
Власні кошти ініціатора
інвестування Позикові кошти
Нерозподілений прибуток
Емісія прав власності Позики
Банківські кредити
Емісія привілейованих
акцій
Емісія звичайних акцій
Частки і паї Лізинг
Форфейтинг
Гарантії Інвестиційні позики
Комерційний кредит

РОЗДІЛ 9.  ІННОВАЦІЇ В БІЗНЕСІ

205 сійні інструменти: емісія простих та привілейованих  акцій, часток і паїв у
капіталі підприємства. Фінансування інвестиційного проєкту за рахунок
власних коштів підприємства (шляхом збільшення його  капіталу) можливе
як шляхом оплати емісійних інструментів у грошовій формі, так і у формі
внесення до капіталу підприємства матеріальних цінн остей (обладнання,
нерухомості тощо) та нематеріальних активів (патент ів, ліцензій тощо)
(Голубев, 2012).
Нерозподілений прибуток являє собою частину чистого доходу під-
приємства, не витрачену на виплати (дивіденди) влас никам і передану за
рішенням останніх у капітал підприємства для збільш ення його активів.
Емісія прав власності може включати випуск і розміщення двох видів
цих цінних паперів:
• звичайних акцій, що дають повний набір прав власнос ті, включа-
ючи право управління, але не гарантують отримання д оходу в певному
розмірі і в певні терміни;
• привілейованих акцій, які дають у загальному випадк у права на
управління власністю, але частіше за все гарантують  отримання власником
твердого доходу.
Частки і паї  за складом прав і прибутковості в цілому аналогічні  зви-
чайним акціям і відрізняються від них здебільшого п орядком звернення:
нормативними (статутними) вимогами до їх передачі в ід одного власника
іншому: права власності, зафіксовані частками і пая ми, як правило, не ви-
пускаються на фінансовий ринок.
Описаний вище склад потенційних джерел фінансування  інвестицій-
ного проєкту надає менеджерам досить широкі можливо сті залучення фі-
нансових ресурсів. У той самий час у кожному конкре тному випадку ці
можливості обмежені як особливостями окремих інвест орів, так і поточ-
ним станом фінансового ринку.
Позикові кошти  як джерело фінансування інноваційної діяльності
підприємства включають у себе позики та кредити.
Позики підприємства є запозиченнями (на загальних для кредитних
відносин умовах терміновості, зворотності і платнос ті), опосередковані
емісією, розміщенням і погашенням цінних паперів – облігацій та фінансо-
вих векселів підприємства.
Облігація і фінансовий вексель за економічним зміст ом близькі один
до одного і являють собою боргові зобов’язання підп риємства з твердою
(заздалегідь визначеною) прибутковістю і терміном п огашення. У той са-
мий час між ними є ряд відмінностей, пов’язаних в о сновному з норматив-
ними вимогами до емісії та обігу. Крім того, з точк и зору виплати доходу
облігації є, як правило, процентними, а фінансові в екселі – дисконтними
цінними паперами.

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

206 Кредити банку для фінансування інноваційної діяльності підприєм-
ства можуть використовуватися безпосередньо у вигля ді інвестиційних
(довгострокових) позик, лізингу та форфейтингу або опосередковано у ви-
гляді банківських гарантій за позиками інших кредит орів.
Інвестиційні позики  є цільовими кредитами банку  на реалізацію кон-
кретного інвестиційного проєкту (інноваційного проц есу) з точно встанов-
леними і, як правило, розподіленими в часі вимогами  до їх погашення і ви-
плати відсотків за ними.
Лізинг –  це оренда обладнання, необхідного для реалізації і нновацій-
ного процесу, за якої орендарем є підприємство, що реалізує проєкт, а як
орендодавець – лізинговий відділ банку або лізингов а компанія (яка, як
правило, створюється і управляється банком). Кредит на сутність лізингу
полягає в тому, що банк вкладає свої кошти у придба ння певного, необхід-
ного даному орендарю (лізингоодержувачу) обладнання  і, передаючи його
останньому на певний термін, отримує орендну плату:  виникають аналоги
суми кредиту і відсотків за ним (Голубев, 2012).
Форфейтинг є кредитування у формі купівлі банком (фінансово-кр е-
дитною організацією) у постачальника матеріально-те хнічних ресурсів для
інноваційної діяльності векселів, акцептованих поку пцем (підприємством,
що реалізовує інноваційний процес). На відміну від звичайного обліку век-
селів банками форфейтинг передбачає перехід усіх ви дів ризику за вексе-
лем до його покупця – форфейтера, тобто регрес за в екселями виключа-
ється. Особливо широко форфейтинг застосовується пр и міжнародних
угодах із тривалими термінами розрахунків. Позикови й відсоток у цьому
випадку виражається і у вигляді дисконту при покупц і векселя, і у вигляді
різниці цін за негайної оплати та розрахунку вексел ем.
Комерційний кредит полягає у наданні відстрочення платежу під-
приємству, що здійснює інноваційну діяльність, пост ачальниками мате-
ріально-технічних ресурсів, необхідних для реалізац ії інноваційного про-
цесу. Таку відстрочення фактично рівнозначне наданн ю грошової позики в
розмірі вартості поставки, а відсотки за ним є наці нкою до вартості пос-
тавки при негайній оплаті. На практиці комерційний кредит найчастіше
зводиться до будь-якої форми банківського кредиту: підприємство, яке на-
дає відстрочку платежу, вдається до позикового кред итування, обліку век-
селів, форфейтингу для того, щоб відшкодувати кошти , вкладені в надані
покупцеві ресурси (Голубев, 2012).

9.4 Інноваційна ідея для бізнесу
Насправді в світі завжди є те, що потрібно покращув ати, і умови для
того, щоб виникали інноваційні ідеї, що з’являються  в суспільстві пос-

РОЗДІЛ 9.  ІННОВАЦІЇ В БІЗНЕСІ

207 тійно. Однак вони часто залишаються непоміченими, о скільки потенційні
споживачі обмежені в часі і ресурсах. На впроваджен ня інноваційної ідеї
або проєкту необхідні свої терміни, і швидкий ринко вий ефект може не
настати. Через це багато хто побоюється нововведень  і віддає перевагу
звичайним, перевіреним і вже працюючим проєктам біз несу, стримуючим,
у свою чергу, соціально-економічний розвиток держав и у цілому.
Дуже рідко успішні ідеї виникають унаслідок геніаль ного осяяння, як
правило, інновації – результат інтелектуальної прац і, свідомого і цілеспря-
мованого пошуку нових рішень.

Останнім часом термін «інноваційна ідея» трапляєтьс я все частіше і на всіх рівнях.
Це, як правило, пов’язано з об’єктивною необхідніст ю модернізації нашої економіки
і суспільства. Але що ж таке інноваційна ідея і чим  вона відрізняється від звичай-
ної?
Інноваційною ідеєю можна вважати нову оригінальну д умку, що має певну
цільову спрямованість і потенційну суспільно корисн у цінність. Із наведених визна-
чень випливає, що більшість ідей, що мають новизну,  містять інноваційні елементи.
Однак цього не достатньо для їх визначення як іннов аційної ідеї.

Головними ознаками інноваційної ідеї є її відповідн ість сучасному
напрямку (тренду) розвитку відповідної галузі госпо дарювання та затребу-
ваність в економіці. В цьому і лише в цьому випадку  ідея стає інновацій-
ною.
Першу ознаку необхідно визначати за світовим рівнем  знань і техно-
логій відповідної галузі господарювання, а також її  тенденціями. Іннова-
ційна ідея повинна ґрунтуватися на сучасних наукови х уявленнях, вико-
ристовувати останні технічні розробки, застосовуват и передові технології
та організаційні схеми.
Проте в нашій сучасній дійсності більш важливою буд е друга ознака –
затребуваність в економіці. Саме цей критерій стає для багатьох ідей непе-
реборним, навіть за відповідності всім іншим науков им, технологічним і
організаційним вимогам. Тому при розвитку і розробл енні ідеї необхідно
ретельно вивчити не лише новизну і рівень ідеї, а й  її відповідність спо-
живчим запитам ринку і можливостям виробництва. Нео бхідно також про-
аналізувати конкурентне середовище – з’ясувати ступ інь конкурентоспро-
можності нової ідеї і можливість її розвитку в дани х умовах.
Отже, відсутність затребуваності ідеї не дозволяє в изначити її як
інноваційну. З іншого боку, не кожна затребувана ід ея є інноваційною.
Дійсно затребуваними є і звичайні, неінноваційні ід еї. До того ж у біль-
шості випадків в нашій країні впроваджуються саме т акі, вже відомі в
світі, звичайні ідеї, які мають локальну новизну – новизну в регіоні, в місті,
на підприємстві. Саме такі ідеї сприяють поширенню і закріпленню пере-

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

208 дового досвіду. Не обов’язково все ідеї повинні бут и інноваційними. Інно-
ваційні ідеї забезпечують прорив, просування. Таких  ідей не може бути
багато.
Ще однією бажаною характеристикою інноваційної ідеї  є її спрямова-
ність у майбутнє. Інноваційна ідея повинна не лише відповідати сучасному
рівню, але і зазирати у завтрашній день, тобто міст ити елементи постін-
дустріальних технологій. У цьому випадку інноваційн ій ідеї забезпечене
тривале існування, розвиток та просування (Чистяков а, 2014).

9.5 Поняття і склад інноваційної інфраструктури
підприємництва
Ефективне управління інноваційним процесом вимагає спеціальних
організаційно-економічних механізмів. Необхідне фор мування комплекс-
ної інноваційної інфраструктури сучасного типу як с укупності інновацій-
них інститутів.
Створення нових інноваційних структур – одне з осно вних завдань
економічної політики як економічно розвинених країн , так і країн, що роз-
виваються. Ці структури дозволяють стабілізувати ек ономічну ситуацію.
Навіть в економічно розвинених системах вони у ряді  випадків створю-
ються в період економічного спаду, структурної пере будови, що супрово-
джуються скороченням робочих місць, зменшенням обся гів бюджетних
асигнувань на науковий розвиток в умовах значного н акопичення науково-
технічного потенціалу, за відсутності механізму дов едення наявних ідей до
конкретного споживача і досягнення комерційного усп іху.
Комплексна інноваційна інфраструктура являє собою організа-
ційну, матеріальну, фінансово-кредитну, інформаційн у основу, що дозво-
ляє створити умови, що сприяють розвитку інноваційн ої діяльності, техно-
логічному трансферту, комерціалізації науково-техні чної продукції. Інно-
ваційна інфраструктура сприяє комерціалізації науко вих досліджень, роз-
витку інноваційного підприємництва, дозволяє знизит и невизначеність ін-
новаційних процесів (Чистякова, 2014).
Інноваційна інфраструктура  – це безліч суб’єктів інноваційної
діяльності, що виконують функції обслуговування та сприяння інновацій-
ним процесам.
До інноваційної інфраструктури входять організації,  фірми, об’єд-
нання, що охоплюють весь цикл здійснення інноваційн ої діяльності від
генерації інноваційних науково-технічних ідей і їх відпрацювання з метою
отримання і оформлення нововведення до випуску і пр одажів наукоємної
продукції.

РОЗДІЛ 9.  ІННОВАЦІЇ В БІЗНЕСІ

209 Інфраструктура інноваційної системи включає надання  послуг зі ство-
рення і реалізації інновації:
• офіси комерціалізації розробок;
• центри трансферу технологій;
• технопарки; центри колективного користування;
• інжинірингові центри;
• центри кластерного розвитку;
• бізнес-інкубатори.
Також до складу інноваційної інфраструктури необхід но включити ін-
ститути розвитку, що належать до сфери інноваційної  політики – органи
державного управління, покликані підтримувати впров адження інновацій у
відповідних регіонах.
Офіс комерціалізації розробок  – спеціалізований структурний підроз-
діл, створений для введення результату інтелектуаль ної діяльності в гос-
подарський оборот.
Центр трансферу технологій  – організація або структурний підрозділ
організації, що володіє інноваційними розробками; а бо самостійна юри-
дична особа, основне завдання якої – комерціалізаці я розробок, створюва-
них у материнських організаціях (відповідно в орган ізаціях, яким вона на-
дає послуги). Центр трансферу технологій створюєтьс я для переміщення
результатів наукової діяльності, нових технологій в ід їх розробника або
власника до нового власника або користувача в проце сі виведення їх на
ринок з метою отримання прибутку.
Технопарк –  науково-виробничий територіальний комплекс, до яко го
входять дослідні інститути, лабораторії, експеримен тальні заводи з пере-
довою технологією, створювані на заздалегідь підгот овлених територіях
навколо великих університетів із розвиненою інфраст руктурою, до якої
належать:
• лабораторні корпуси;
• виробничі приміщення багатоцільового призначення;
• інформаційно-обчислювальні центри колективного кори стування;
• системи транспортних та інших комунікацій;
• магазини;
• житлово-побутові приміщення;
• сервісні та виставкові комплекси (Алейнікова та ін. , 2016).
Технопарк може бути юридичною особою або структурним підрозді –
лом вищого навчального закладу, наукового центру (н аукової організації),
промислового підприємства. При цьому основною функц ією технопарку є
створення сприятливого середовища для розвитку комп аній-резидентів.
Послугами технопарків користуються малі і середні і нноваційні підприєм-
ства, що знаходяться на різних стадіях комерційного  освоєння наукових
знань, ноу-хау і наукоємних технологій. Поряд із ко мпаніями-резидентами

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

210 в технопарках можуть розміщуватися об’єкти інноваці йної виробничо-тех-
нологічної інфраструктури:
• бізнес-інкубатори;
• центри трансферу технологій;
• центри кластерного розвитку;
• інжинірингові центри;
• центри колективного користування.
Центри колективного користування (ЦКП) являють собою науково-
організаційні структури, що володіють сучасною прил адовою базою і ви-
сококваліфікованими кадрами, забезпечують науковим,  освітнім та іншим
організаціям на наявній приладової базі проведення досліджень, випробу-
вань та вимірювань. Основною метою створення центру  колективного ко-
ристування є надання послуг із використання унікаль ного обладнання і
приладової бази, програмних комплексів споживачам ( співробітникам за-
кладів вищої освіти і академічних інститутів, а так ож промисловим під-
приємствам і різним комерційним організаціям) послу г із підготовки висо-
кокваліфікованого персоналу під час стажувань, учас ті здобувачів освіти у
виконанні наукових досліджень.
Інжинірингові центри  – організації, які надають комплекс інжинірин-
гових послуг, що включає інженерно-консультаційні п ослуги з підготовки
та забезпечення процесу виробництва і передачі това рів, робіт, послуг:
• проведення передпроєктних робіт, наукових досліджен ь і розро-
бок;
• складання технічних завдань і техніко-економічних о бґрунтувань
будівництва промислових та інших об’єктів;
• проведення інженерно-пошукових робіт для будівництв а об’єктів;
• розроблення технічної документації;
• проєктування та конструкторського опрацювання об’єк тів техніки
і технології на стадії впровадження інновацій;
• післяпроєктні послуги при монтажі та пусконалагоджу вальних ро-
ботах тощо.
Центри кластерного розвитку (ЦКР) націлені на створення умов для
ефективної взаємодії підприємств – учасників терито ріальних кластерів,
установ освіти та науки, некомерційних і громадськи х організацій, органів
державної влади та місцевого самоврядування, інвест орів в інтересах роз-
витку територіального кластера, забезпечення реаліз ації спільних кластер-
них проєктів.
Бізнес-інкубатори є інститутами підтримки малих підприємств на по-
чатковій стадії розвитку (на стадії старт-ап) на об межений термін. Бізнес-
інкубатори надають резидентам комплекс послуг, що в ключає надання
приміщень на пільгових умовах, забезпечення офісною  технікою та засо-

РОЗДІЛ 9.  ІННОВАЦІЇ В БІЗНЕСІ

211 бами комунікацій, консультаційні послуги, послуги з  аутсорсингу бухгал-
терських та юридичних послуг (Чистякова, 2014).
Бізнес-інкубатор  – комерційна організація: самоокупність забезпечу-
ється за рахунок її участі в тій чи іншій формі в м айбутніх прибутках інно-
ваційних фірм. В основу інкубаторного підходу покла дено цілі і завдання
формування певного позитивного підприємницького сер едовища і надання
конкретної підтримки для бізнес-одиниць, що зароджу ються в будь-якій
галузі економіки. Розвиток інкубаторів інноваційног о бізнесу, як основи і
ядра майбутніх технопарків і технополісів є оптимал ьним тактичним захо-
дом. Поява їх поруч з оборонними комплексами, акаде мічними інститу-
тами і закладами вищої освіти (або безпосередньо вс ередині них) дозво-
лило б забезпечити значну кількість фахівців творчо ю і високооплачува-
ною роботою, не ставлячи їх перед необхідністю звіл ьнення і виїзду в інші
населені пункти або навіть за межі країни.
В інкубаторі проводяться такі види робіт:
• експертиза інноваційних проєктів, що включає науков о-технічну
експертизу, яка визначає новизну і достовірність пр опонованого проєкту, а
також екологічну та комерційну експертизи (кон’юнкт урне опрацювання,
оцінювання майбутнього ринку нового товару і очікув аний прибуток);
• пошук інвесторів і за необхідності надання гарантій ;
• надання на пільгових умовах приміщень, обладнання, дослідного
виробництва;
• надання на пільгових умовах правових, рекламних, ін формацій-
них, консультаційних та інших послуг (Трибушная, 20 11).
Для оцінювання ефективності функціонування інноваці йної інфра-
структури необхідно розглядати чотири групи ключови х суб’єктів:
• державу;
• місцеву владу;
• керівництво об’єктів інноваційної інфраструктури;
• резидентів об’єктів інноваційної інфраструктури.
Ефекти від функціонування інноваційної інфраструкту ри наведені в
табл. 9.2 (Чистякова, 2014).
При цьому для держави і місцевих органів влади проп онується розра-
ховувати чотири види ефективності:
• стратегічну;
• економічну;
• соціальну;
• бюджетну.
Для керівництва і резидентів об’єктів інноваційної інфраструктури
досить розрахунку трьох видів ефективності: стратег ічної; економічної;
соціальної.

ЕКОНОМІКА І БІЗНЕС.  ПІДРУЧНИК

212 Таблиця 9.2  – Ефекти від функціонування інноваційної інфрастру к-
тури
Ефекти, одержувані державою  Ефекти, одержувані керівництвом
об’єктів інноваційної інфраструктури
Стратегічні:
– обсяг інноваційної продукції;
– частка наукоємної продукції у ВВП;
– загальна кількість інноваційних
компаній;
– кількість патентів та винаходів,
комерціалізованих нововведень.
Економічні:
– обсяг продукції, виробленої
інноваційними підприємствами, що
користуються інноваційною
інфраструктурою;
– кількість і вартість проєктів,
підтриманих державою і
регіональними структурами;
– обсяг залучених інвестицій;
– обсяг НДДКР;
– частка державних коштів у загальному
обсязі поточних витрат
Соціальні:
– кількість створених робочих місць;
– кількість здобувачів вищої освіти і
ПВС, зайнятих в інноваційному бізнесі
Бюджетні:
– обсяг податкових відрахувань до
бюджету  Стратегічні:
– загальна кількість компаній;
– кількість компаній віком до одного
року;
– кількість компаній віком від одного до
трьох років;
– кількість збанкрутілих компаній;
– кількість компаній, які перейшли в
середні і великі;
– кількість комерціалізованих розробок;
– затребуваність і якість послуг, що
надаються;
– задоволеність резидентів;
– тіснота зв’язків резидентів з
університетами
Економічні:
– обсяг залучених позабюджетних
коштів;
– рентабельність;
– термін окупності
Соціальні:
– кількість створених робочих місць;
– частка студентів, аспірантів і ППС,
зайнятих в інноваційному бізнесі;
– середній рівень заробітної плати
Ефекти, одержувані місцевою владою  Ефекти, одержувані резидентами
об’єктів інноваційної інфраструктури
Стратегічні:
– розвиток інноваційного сектору
економіки
Економічні:
– кількість інноваційних компаній та
обсяг виробленої ними продукції;
– обсяг залучених у регіон інвестицій
Соціальні:
– кількість створених робочих місць;
– кількість і вартість кваліфікованої
робочої сили
Бюджетні:
– обсяг податкових відрахувань до
бюджету  Стратегічні:
– обсяг ринків збуту;
– темпи зростання бізнесу;
– рентабельність бізнесу
Економічні:
– рівень витрат;
– доступність інвестицій
Соціальні:
– задоволеність резидентів інноваційною
інфраструктурою;
– задоволеність персоналу фірм
інноваційною інфраструктурою
РОЗДІЛ 9.  ІННОВАЦІЇ В БІЗНЕСІ