ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА (ред. Гринчуцького)

В умовах ринкових відносин, які характеризуються різноманіт-
тям форм власності, в тому числі приватною конкуренцією товаро-виробників, підприємництвом і відсутністю державного контролю за виробництвом та розподілом виготовленої продукції, зростає значення основної ланки промисловості й народного господарства в цілому — підприємства (фірми).
Економіка підприємства (від грец. oikos – господарство, nomos –
закон) вивчає об’єктивні економічні закони й закономірності ведення
господарювання, включає широкий спектр управлінських, організацій-них, техніко-економічних та інформаційних проблем, форм, методів і правил раціонального використання ресурсів з метою створення й розподілу матеріальних і духовних благ, без яких не може обходитися ні окремий індивідум, ні суспільство в цілому.
Якщо економіка є фундаментом, на якому лежать усі без винятку
компоненти системи життєзабезпечення людей, то її основною лан-кою або ядром є підприємства (фірми), де виробляються всі матері-альні блага. Питанням практичної діяльності підприємства, проце-сам, які протікають у ньому щодо виробництва, розподілу, обміну й споживання матеріальних благ, і присвячений цей посібник.
Структуру і зміст навчального посібника розроблено відповідно
до державного освітнього стандарту вищої освіти. Посібник є про-довженням комплексу навчальних видань.
Колектив авторів використовував поняття «підприємство»,
«фірма» і «організація» як рівнозначні.

8ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
Цей навчальний посібник задуманий як самовчитель з економі-
ки підприємства. В кожній темі в доступній формі стисло подано конкретний теоретичний та ілюстративний матеріал у вигляді та-блиць, схем, рисунків, розрахунків, формул тощо, даються питання для самоперевірки, використана та рекомендована література.
Навчальний посібник написано і побудовано так, щоб студент
самостійно міг розібратися в економічних термінах, поняттях, теорії питання та інших нюансах економіки. Теми навчального посібника розміщені згідно з програмою курсу. Колектив авторів вважає, що такий виклад і розміщення матеріалу сприятиме кращому його за-своєнню та розумінню економічних процесів, які відбуваються на підприємстві. Під час підготовки посібника було використано до-свід зарубіжного менеджменту і виробничого підприємництва, офі-ційні матеріали державних органів, літературні джерела.
Навчальний посібник призначений головним чином для студен-
тів вузів і осіб, які самостійно вивчають економіку підприємства і підприємництво. Він буде також корисним викладачам, керівникам підприємств і фахівцям незалежно від роду їхньої діяльності.
Колектив авторів буде вдячний читачам за зауваження й про-
позиції як щодо пліпшення змісту навчального посібника, так і за формою викладу матеріалу.

1.1.  Коротка характеристика та класифікація підприємств
Первинною ланкою в системі національного виробництва є
підприємство (фірма). Підприємство  – суб’єкт виробничо-госпо-
дарської діяльності, який на свій ризик здійснює самостійну діяль-ність, спрямовану на систематичне отримання прибутку від ко-ристування майном, продажу товару, виконання робіт або надання послуг, і який зареєстрований у цій якості у встановленому законом порядку.  Згідно з Господарським кодексом України підприємство  –
самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним ор-ганом державної влади або органом місцевого самоврядування, чи ін-шими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбачено-му цим Кодексом та іншими законами.
Виробниче підприємство характеризується виробничо-техніч-
ною, організаційною, економічною і соціальною єдністю. Виробничо-
технічна єдність визначається комплексом засобів виробництва, що
володіють технологічною єдністю й взаємозв’язком окремих стадій виробничих процесів, у результаті яких сировина й матеріали, які використовуються на підприємстві, перетворюються на готову про-дукцію. Також вони дають змогу надавати послуги й виконувати певні роботи на стороні з метою отримання прибутку. Організаційна
єдність визначається наявністю єдиного колективу та єдиного ке-
рівництва, що знаходить відображення в загальній і організаційній структурі підприємства. Економічна єдність визначається спільніс-
тю економічних результатів роботи (обсягом реалізованої продук-ції, рівнем рентабельності, масою прибутку, фондами підприємства тощо), і головне – задоволенням потреб споживача й отриманням прибутку, як основною метою діяльності.

10ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
Відзначимо, що підприємство – насамперед не виробнича, не еко-
номічна, а соціальна одиниця. Це колектив людей різної кваліфіка-
ції, пов’язаних певною соціально-економічною метою й інтересами, а отримання прибутку є основою для задоволення потреб (як мате-ріальних, так і духовних) усього колективу. Тому найважливішими завданнями підприємства є виплата персоналу соціально справед-ливої заробітної плати, яка забезпечувала б відтворювання робочої сили, створення нормальних умов праці й відпочинку, можливостей для професійного зростання тощо.
Підприємство – не тільки господарюючий суб’єкт економіки, й
юридична особа.
Юридичною особою визнається  організація, яка:
• має відособлене майно у власності, господарському веденні або
оперативному управлінні;
• відповідає майном за своїми зобов’язаннями;
• може від свого імені набувати майнові й особисті немайнові права;
• має зобов’язання;
• може бути позивачем і відповідачем у суді;
• має самостійний баланс або кошторис (ознаки юридичної особи).
Юридична особа підлягає державній реєстрації й діє або на під-
ставі статуту, або установчого договору та статуту, або тільки уста-новчого договору. У статуті відображаються організаційна й пра-
вова форми підприємства (фірми), його найменування, поштова адреса, предмет і мета діяльності, статутний капітал, порядок розпо-ділу прибутку, органи контролю, перелік і місцезнаходження струк-турних одиниць, що входять до складу фірми, умови її реорганізації та ліквідації. Юридичні особи повинні мати статутний капітал, са-мостійний баланс і кошторис.
Статутний капітал – фіксована сума основного і оборотного
капіталу підприємства. Він утворюється на момент його створення і перебуває в розпорядженні підприємства впродовж усього терміну його функціонування.
Статутний капітал акціонерного товариства не може бути менший,
ніж сума, еквівалентна 1250 мінімальним зарплатам (береться рівень мінімальної зарплати на момент створення товариства). Станом на 1 жовтня 2008 року рівень мінімальної заробітної плати еквівалентний 545 грн, отже, статутний капітал акціонерного товариства не може бути менший, ніж 681 250 грн (приблизно 138 465 дол. США), для інших організаційно правових норм не-менший еквівалента 100 міні-

11Тема 1
мальних рівнів заробітної плати, діючого на момент заснування това-
риства, який еквівалентний 545 грн станом на 1 жовтня 2008 р. Таким чином, статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю не може бути менший ніж 545 00 грн (близько 11 000 дол. США).
Залежно від організаційно правової форми підприємства його
статутний капітал формується за рахунок різних джерел (табл. 1.1). Статутним капіталом він називається тому, що його розмір фіксу-ється в статуті підприємства, який підлягає реєстрації в установле-ному порядку. Статутний капітал – це сума коштів, наданих власни-ками для забезпечення статутної діяльності підприємства.
Таблиця 1.1
Формування статутного капіталу
Організаційно правова
форма підприємстваДжерело формування
статутного капіталу
Державне підприємство Вартість майна, закріпленого державою
за підприємством на правах повної господарської діяльності
Товариство з обмеженою
відповідальністю Сума часток власників
Відкрите акціонерне
товариствоСукупна номінальна вартість
акцій усіх типів
Виробничий кооператив Вартість майна, наданого учасниками
для здійснення господарської діяльності
Орендне підприємство Сума внесків його працівників
Підприємство іншої форми,
виділене на самостійний балансВартість майна, закріпленого його
власником за підприємством на правах повної господарської діяльності
Засоби виробництва – це сукупність усіх матеріальних елементів,
які беруть участь у процесі виробництва продукції. Вони поділяють-ся на засоби праці й предмети праці. Засоби виробництва, виражені
у вартісній формі, становлять виробничі фонди, які розподіляються
на основні й обігові. Засоби праці становлять речовий зміст основних
виробничих фондів, а предмети праці – обігових виробничих фондів.

12ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
Статутний капітал підприємства є основним джерелом власних
засобів і в грошовій формі є пасивом підприємства, а в продуктивній
формі – його активом. Активи і пасиви підприємства збалансова-
ні, тобто завжди рівні, що відображається в балансі підприємства. Спрощена схема балансу підприємства подана в табл. 1.2.
Спрощену схему балансу підприємства можна стисло записати
у вигляді такої формули:
Власний капітал = Актив балансу – Позиковий капітал
Підприємство має розрахунковий рахунок у банку і є юридич-
ною особою.
Рис. 1.1. Схема функціонування
статутного капіталу підприємства Власний  капітал  + Позиковий  капітал
Засоби  виробництва
Засоби  праці   Предмети  праці
Виробничі  фонди
Основні  виробничі
фонди  Оборотні
виробничі  фонди  Оборотні  фонди
обігу
Невиробничі
основні  фонди  Виробничі  основні
фонди  Оборотні  засоби
Об’єкти
культурно –
побутового
призначення
Клуби
Дитячі  садки ,
ясла
Медпункти
Профілакторії
Уб іБудівлі
Споруди
Передаточні  пристрої
Машини  і обладнання
Транспортні  засоби
Інструмент
Виробничий  і
господарський
інвентар  тощо  Виробничі  запаси
Незавершене  виробництво  і
напівфабрикати  власного
виготовлення
Витрати  майбутніх  періодів

Готова  продукція
На складах
і відвантажена , що
знаходиться  в оформлені
Товари  відвантаженні , але
не оплачені  покупцями
Грошові  засоби  в касі й на
рахунках  у банку
Дебіторська  заборгованість
Засоби  в інших  розрахунках

13Тема 1
Таблиця 1.2
Спрощена схема балансу підприємства
Актив Пасив
1. Позаоборотні активи
Нематеріальні активи
Основні засоби
Довгострокові фінансові
вкладення
2. Оборотні активи
Запаси
Дебітори
Короткострокові фінансові
вкладення
Грошові кошти 1. Власний капітал
Статутний капітал
Прибуток
2. Позиковий капітал
Довгостроковий капітал:
кредити і зобов’язання
Короткостроковий капітал:
зобов’язання з розрахунків
(заробітної плати, податків, відсотків);
заборгованість постачальникам;
короткострокові кредити
Поняття «підприємство» і «фірма» мають загальні й відміні
риси, і чим більша фірма, тим більше відмінностей. По-перше, під-приємство – об’єкт економічних відносин у рамках, як правило, загального капіталу (індивідуального або колективного), тоді як фірма – суб’єкт економічних відносин між різними «автономними капіталами» (підприємств, фірм, концернів тощо). Тому з погляду концентрації капіталу фірма – це корпорація зі складною системою фінансової залежності між її структурними підрозділами.
По-друге, поява терміна «фірма» зумовлено широким розпо-
всюдженням у західній економіці акціонерної форми господарю-вання – акціонерних компаній, пов’язаних один з одним системою участі. Система участі здійснює суттєву дію на розмивання галузе-вої належності, оскільки дає змогу скуповувати контрольні пакети акцій підприємств різних галузей. Тому особливістю великої фірми є її багатогалузева структура.
Багато підприємств входять до складу тих або інших фірм. Фір-
ма – юридично самостійна підприємницька одиниця. Нею може
бути як великий концерн, так і невелика компанія. Сучасна фірма звичайно складається з декількох підприємств. Якщо ж фірма скла-дається з одного підприємства, то в цьому випадку підприємство й фірма означають один і той самий об’єкт економічної діяльності.
Процес формування багатогалузевих фірм отримав назву «ди-
версифікація », яка виступає сучасною формою концентрації ви-

14ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
робництва й утворення великих фірм. Тому з погляду концентрації
виробництва – це багатогалузевий концерн, у якому структурними
одиницями виступають підприємства різних галузей економіки. Є й інші відмінності між поняттями «підприємство» та «фірма».
Фірма відносно виробничих одиниць, які входять до її складу,
є органом підприємницького управління. Звичайно саме фірма, а не підприємство виступає як господарюючий суб’єкт на ринку, здійснює цінову політику, веде конкурентну боротьбу, бере участь у розподілі прибутку, задає темпи і визначає напрями науково-технічного прогресу. Підприємство (фірма) є первинною ланкою народного господарства і від ефективності його функціонування за-лежить добробут населення.
Представництво – відокремлений підрозділ юридичної особи,
розташований зовні його місцезнаходження, який представляє ін-тереси юридичної особи і здійснює її захист. Філія – відокремлений
підрозділ юридичної особи, розташований зовні його місцезнахо-дження і здійснює всі його функції або їхню частину, в тому числі функцію представництва. Представництва і філії не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи і діють на під-ставі затверджених положень.
1.2.  Структура підприємства
Структура підприємства  – це склад і співвідношення його вну-
трішніх ланок (цехів, ділянок, відділів, лабораторій та інших підроз-ділів), що становлять єдиний господарський об’єкт. Розрізняють за-
гальну, виробничу й організаційну структури підприємства.
Загальна структура підприємства . Під загальною структу-
рою підприємства розуміється комплекс виробничих та обслу-
говуючих підрозділів, а також апарат управління підприємством (рис. 1.2). Загальна структура підприємства характеризується взаємозв’язками і співвідношеннями між цими підрозділами за розміром зайнятих площ, чисельністю працівників і пропускною здатністю (потужністю).
До виробничих підрозділів належать цехи, дільниці, лаборато-
рії, в яких виготовляється, проходить контрольну перевірку й ви-пробування основна продукція, що випускається підприємством, комплектуючі вироби, які придбані на стороні, матеріали й напів-

15Тема 1
фабрикати, запасні частини для обслуговування виробів та ремон-
ту в процесі експлуатації, різні види енергії для технологічних ці-лей тощо. До підрозділів , які обслуговують працівників, належать
житлово-комунальні господарства, їхні служби, їдальні, буфети, дитячі сади та ясла, санаторії, пансіонати, будинки відпочинку, про-філакторії, медсанчастини, добровільні спортивні товариства, від-діли технічного навчання й навчальні заклади, які займаються під-вищенням виробничої кваліфікації, культурного рівня робітників, інженерно-технічних працівників і службовців.
Виробнича структура підприємства . На відміну від загальної,
виробнича структура підприємства є формою організації виробни-
чого процесу вона виражається в розмірі підприємства, кількості й складі цехів та служб, їх плануванні, а також у кількості планування виробничих ділянок та робочих місць усередині цехів.
Розрізняють такі види цехів і ділянок:
• основні;• допоміжні;• обслуговувальні;• побічні.

ПІДПРИЄМСТВО
Заклади , що
обслуговують
робітників
підприємства  Виробничі  підрозділи  Апарат
управління
Обслуговувальні
господарства транспортне
складське,  енергомережа, інші
Допоміжні цехи ремонтний,  інструментальний,  енергетичний,  інші Основні  цехи –  заготівельні,  обробні,  складальні. Побічні  цехи –  утилізації  товарів народного
споживання, медпункт,  бібліотека,  ЖКГ,  їдальні,  буфети,  дитячі  садки і ясла,  санаторії- профілакторії,  фізкультурно – оздоровчі
заклади, технічний відділ, економічний відділ,  відділ
зовнішніх зв’язків,  оперативно -виробничий відділ,  відділ
кадрів,  відділ маркетингу,  інші
16ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
В основних цехах виконується певна стадія виробничого процесу
з перетворення сировини й матеріалів на готову продукцію або ряд стадій виробничого процесу з виготовлення якого-небудь виробу чи його частини. Основні цехи поділяються на:
• заготівельні (ливарні, ковальські, штампувальні тощо);• оброблювальні (токарні, фрезерні тощо);• випускаючі (складальні).Завдання допоміжних цехів – забезпечувати нормальну, без-
перебійну роботу цехів основного виробництва. До них належать енерго-ремонтні, механо-ремонтні, ремонтно-механічні тощо. Об-
слуговувальні господарства виконують функції зберігання продукції,
транспортування сировини, матеріалів і готової продукції тощо. По-
бічні цехи займаються утилізацією відходів, виробництвом невласти-
вих товарів (наприклад, авіабудівний завод виготовляє холодильни-ки), наданням послуг іншим підприємствам і населенню тощо.
Організаційна побудова основних цехів і виробництв ведеться за
трьома принципами:
технологічним – цехи і дільниці формуються за ознакою одно-
рідності технологічного процесу виготовлення різних виробів (бе-тонні, сталеплавильні цехи тощо);
предметним – об’єднує робочі місця, дільниці, цехи з випуску
певного виду продукції (кульковальничні цехи);
змішаним – заготівельні цехи і дільниці створюються за техно-
логічним принципом, а випускаючі цехи і дільниці – за предметним (див. рис. 1.3).
Основною структурною виробничою одиницею підприємства є
виробнича дільниця, що є сукупністю робочих місць, на яких вико-
нується технологічно однорідна робота або різні операції з виготов-лення однакової або однотипної продукції. Продукція дільниці при-значена для перероблення всередині цеху. Склад, кількість ділянок і взаємостосунки між ними визначають склад більших виробничих підрозділів – цехів і структуру підприємства в цілому.
Первинною ланкою організації виробництва є робоче місце. Ро-
боче місце – це частина виробничої площі, де робітник або група
робітників виконують окремі операції з виготовлення продукції або обслуговування процесу виробництва.
Розрізняють такі види виробничої структури:• безцехова (виробнича дільниця, тобто сукупність територіаль-
но відокремлених робочих місць, на яких виконуються технологіч-

17Тема 1
но однорідні роботи або виготовляється однотипна продукція, ви-
користовується на невеликих підприємствах з відносно простими виробничими процесами);
• цехова (цех, тобто адміністративно відокремлена частина під-
приємства, в якій виконується певний комплекс робіт відповідно до внутрішньозаводської спеціалізації);
• корпусна (корпус, тобто об’єднання кількох однотипних цехів);• комбінатська (здійснюються багатостадійні процеси виробни-
цтва, характерною ознакою яких є послідовність процесів переро-блення сировини наприклад металургійна, хімічна, текстильна про-мисловість).
Структура підприємства повинна бути раціональною й еконо-
мічною, забезпечувати найкоротші шляхи транспортування сирови-ни, матеріалів і готових виробів.
Організаційна структура управління підприємством. Організаційна структура управління — це сукупність певним
чином пов’язаних між собою управлінських ланок. Вона характери-зується кількістю органів управління, порядком їхньої взаємодії та функціями, які вони виконують. Головне призначення організацій-ної структури – забезпечити ефективну діяльність управлінського персоналу. Вона безпосередньо пов’язана з виробничою структурою підприємства. Принцип формування структури управління  – органі-
зація та закріплення тих або інших функцій управління за підрозді-лами (службами) апарату управління.
Організаційна структура апарату управління характеризується
різною кількістю ланок, частіше за все використовується система «трьох»: директор (президент, менеджер) – начальник цеху – май-стер. Кожний з них несе особисту відповідальність за доручену йому ділянку роботи.
Начальник цеху відповідає за всі сторони роботи цеху і виконує всі
функції з технологічного і господарського керівництва цехом за допо-могою підлеглого йому апарату управління (рис. 1.3). Функціональ-ними органами управління великих цехів є планово-диспетчерське, технологічне бюро, бюро праці і заробітної плати тощо. Начальник цеху підпорядковується безпосередньо директору.
Великі дільниці цеху (відділення, прольоти) очолюють началь-
ники ділянок (старші майстри) , яким підлеглі змінні майстри . Май-
стер є керівником і організатором виробництва та праці на дільниці. Він підпорядковується безпосередньо начальнику цеху, а там, де є

18ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
начальники дільниць або змін, – відповідно начальнику дільниці
або зміни. Групою робітників, об’єднаних у бригаду, керує брига-
дир, який є старшим робітником і не звільняється від виробничої
роботи, одержуючи доплату до тарифної ставки за виконання своїх обов’язків.

Робочі  місця  (бригади  тощо ) Начальник  цеху  Планово -економічне
бюро
Заступник  начальника
з виробництва  Заступник  начальника
з технічного  розвитку
Технологічне  бюро  Планово –
диспетчерське  бюро
Начальник  дільниці  Начальник  дільниці
Майстер  Майстер  Майстер  Майстер

Рис. 1.3. Структура управління цехом
Діяльністю підприємства керує директор (президент, менеджер),
який може бути як власником майна, так і найманим працівником (в останньому випадку з ним підписується контракт). Для забезпе-чення стратегічного, поточного й оперативного керівництва підпри-ємством використовується функціональний апарат управління, без-посередньо підлеглий директору (президенту) і його заступникам. Кожний з них керує певною частиною роботи з управління вироб-ничим процесом і має в розпорядженні відповідні функціональні служби. В апараті заводоуправління (управління фірмою) виділя-ються функціональні структурні підрозділи (відділи, служби), а в цехах, як правило, – бюро. Апарат управління складається з таких основних служб:
• оперативного керівництва підприємством;• управління персоналом;• економічної й фінансової діяльності;

19Тема 1
• перероблення інформації;
• адміністративного управління;• маркетингу;• зовнішніх економічних зв’язків;• технічного розвитку тощо.
Кожну службу очолює начальник і вона підпорядковується безпо-
середньо директору й одному з його заступників. Умовний фрагмент організаційної структури ВАТ «АвтоЗАЗ» зображений на рис. 1.4.
Структура апарату управління залежить від багатьох факторів
(типу виробництва, спеціалізації, обсягу виробництва, конструктив-ної складності продукції, що виготовляється тощо), тому структура заводоуправління (управління фірмою) на підприємствах різна.
1.3.  Внутрішнє середовище підприємства
Згідно із законодавством України, підприємством є самостійний
господарюючий суб’єкт, створений у порядку, встановленому за-коном, для виробництва продукції і надання послуг з метою задо-волення громадських потреб і отримання прибутку. Будь-яка орга-нізація (підприємство) взаємодіє із зовнішнім середовищем, тобто отримує з нього ресурси (робочу силу, капітал, устаткування, сиро-вину, енергію, інформацію тощо), які стають елементами її внутріш-нього середовища. Отримані ресурси переробляються на продукцію (послуги) і надходять для реалізації в зовнішнє середовище.
Внутрішнє середовище підприємства формується залежно від
його місії і мети, яка багато в чому визначається зовнішнім серед-овищем. Внутрішнє  середовище підприємства складається з людей,
техніки, технології, інформації, організації виробництва і управлін-ня тощо і з таких основних підсистем:
• соціальної;
• технологічної;
• виробничо-технічної;
• економічної;
• інформаційної;
• організаційної;
• фінансової;
• маркетингової, комерційної;
• науково-інноваційної тощо.

20ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
Рис. 1.4.  Організаційна  структура  департаменту  економіки  і фінансів  ВАТ «АвтоЗаз » Генеральний  директор  департаменту
Директор  з
економіки  Автомобільна
фінансова  корпорація  Фінансовий  розрахунковий
центр  (казначейство )
Відділ  аналізу  ефективності
експортно -імпортних  операцій
Планово -бюджетне
управління  Управління
бухгалтерського  обліку ,
звітності  і контролю
Відділ  техніко –
економічного
планування .
Відділ  формування
бюджету  і аналізу
собівартості .
Відділ  кон’юнктури  і цін.
Планово -бюджетний
відділ  з центрів
собівартості  Відділ  консолідованого
балансу  і звітності .
Відділ  фінансового
контролю .
Відділ  обліку  затрат  на
виробництво .
Відділ  методології  і
податкового  планування .
Відділ  обліку  витрат  на
капітальне  будівництво .
Відділ  розрахунку
податків .
Відділ  розрахунку  з
робітниками  та
службовцями .
Відділ  бухгалтерського
обліку  підрозділів  Управління  організації  праці
і заробітної  плати
Відділ  організації
управління  і праці
спеціалістів .
Відділ  організації  праці
промислово -виробничих
робітників .
Відділ  економіки  праці  і
організації  матеріального
стимулювання .
Відділ  методології
нормування  і раціонального
використання  трудових
ресурсів .
Відділ  організації  праці  і
підрозділів  заробітної  плати
Управління  майном
Інвестиційний  відділ .
Відділ  власності .
Організаційний
відділ .
Відділ  захисту
власності
21Тема 1
Не дивлячись на важливість усіх складових внутрішнього серед-
овища підприємства, необхідно відзначити, що підприємство – це пе-редусім колектив працюючих на ньому людей, головне його багатство.
Від їхніх здібностей, освіти, кваліфікації, досвіду, ставлення до пра-
ці, поведінки тощо залежать у кінцевому рахунку імідж фірми, якість продукції, результати роботи підприємства. Будь-яке підприємство – непроста соціально-економічна система, що складається з безлічі підсистем, які створюють єдиний соціальний економіко-технічний комплекс. Тому всі підсистеми (соціальна, економічна, технічна, ор-ганізаційна тощо) взаємопов’язані і взаємозумовлені, однаково важ-ливі і разом утворюють внутрішнє середовище підприємства.

Внутрішнє
середовище
підприємств  Виробничо –
технічна  Технологічна
Науково –
інноваційна
Економічна
Інформаційна
Організаційна  Фінансова  Маркетингова  Комерційна  Соціальна
Рис. 1.5. Підсистеми внутрішнього середовища підприємства
Для організації ефективної підприємницької діяльності важливе
значення має визначення вищим керівництвом місії підприємства. Кожна організація (підприємство) має своє призначення – місію, в
ім’я якої трудовий колектив (персонал) підприємства об’єднується і здійснює свою діяльність. Поняття «місія» – містке і визначається різними факторами, в тому числі дією зовнішнього середовища на підприємство, його внутрішнім середовищем. На жаль, місія бага-тьох комерційних організацій в Україні визначається примітивно просто – максимум прибутку за мінімальних витрат, що в принципі неможливо. Місія підприємства завжди повинна бути орієнтована на покупця, суспільство. Те, що вигідно суспільству, повинно бути вигідно підприємству, а не навпаки.

22ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
Згідно із зарубіжним досвідом, місія підприємства визначається
його принципами і етикою. Принципи підприємства  ставлять вимо-
ги до продукції, яка випускається, механізму управління підприєм-ством, його співробітників, до зовнішнього середовища (клієнтів, по-стачальників, інвесторів, конкурентів, суспільства, держави). Етика
підприємства – це мораль ділових взаємостосунків підприємця і
співробітників фірми, завдяки яким дотримуються етичні норми суспільства в процесі підприємницької діяльності. Місія фірми бага-то в чому визначається її пріоритетними  орієнтаціями  табл. 1.3.
Таблиця 1.3
Пріоритетні орієнтації й їх зв’язки з цільовими перевагами
Вид
орієнтаціїКатегорії
цінностейТипи передбачуваних
організаційних цілей
Теоретична Істина.
Раціональне мислення.Знання Довгострокові дослідження і
розробки
Економічна Практичність.
Корисність.Накопичення багатства Зростання.
Прибутковість.Результат
Політична Влада.
Визнання Розмір капіталу, обсяг продажів,
чисельність працівників
Соціальна Добрі стосунки.
Прихильність.Відсутність конфліктів Переважання соціальної
відповідальності над прибутковістю.Непряма конкуренція .Сприятлива атмосфера в організації
Естетична Художня гармонія.
Склад.Форма і симетрія Дизайн виробу.
Якість продукції.Привабливість продукції (навіть із втратою прибутку)
Релігійна Згода із Всесвітом Етика.
Моральні норми
Місія підприємства тісно пов’язана з його культурою – сукупніс-
тю типових для підприємства цінностей, норм та ідей, які формують репутацію (марку, імідж) фірми. Імідж виражає відповідальність

23Тема 1
фірми перед споживачами, партнерами, районом її місцезнаходжен-
ня і суспільством, прагнення підприємства справити на зовнішній світ сприятливе враження.
На основі місії, організації її вище керівництво або власник роз-
робляє і встановлює цілі підприємства. На відміну від місії цілі ви-
ражають більш конкретні напрями діяльності підприємства. Тому цілі повинні бути реальними і досяжними, що не суперечать за-конам, зрозумілими виконавцям, вимірними, які деталізуються за структурними підрозділами і функціональними службами, що об’єднують зусилля всіх працівників підприємства. Якщо місія під-приємства спрямована в майбутнє, немає суворих тимчасових ра-мок і більшою мірою визначається зовнішнім середовищем, то його цілі мають конкретний вираз результатів діяльності, відображають внутрішньофірмову орієнтацію, спрямовані на поліпшення вико-ристання ресурсів і залежать від поточної діяльності підприємства.
Місія організації формується з урахуванням потреб суб’єктів її
внутрішнього і зовнішнього середовища й повинна відображати ін-тереси різних їхніх груп, які дуже суперечливі. Проте насамперед підприємство реалізує інтереси власника (власників), його співро-бітників і покупців.

24ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
Запитання і завдання для самоперевірки
Дайте характеристику виробничого підприємства. Назвіть 1.
основні ознаки підприємства.
Назвіть ознаки юридичної особи.2.
Дайте характеристику поняття «фірма». Чим поняття «фірма» 3.
відрізняється від поняття «підприємство»?
Що таке виробнича структура підприємства?4.
Що включає загальна структура підприємства?5.
Які види цехів і ділянок ви знаєте? Дайте їх характеристику.6.
Які фактори впливають на виробничу структуру підприємства? 7.
Назвіть основні напрями вдосконалення виробничої структури  підприємства.
Перерахуйте види виробничої структури підприємства. Чим 8.
цехова структура відрізняється від безцехової?
Дайте характеристику організаційної структури управління 9.
підприємством.
Охарактеризуйте апарат управління підприємством.10.
Які основні елементи внутрішнього середовища підприємства?11.
Дайте характеристику поняттю «місія підприємства».12.
Тести для перевірки знань
1. Вкажіть джерела формування статутного капіталу державного
підприємства:  а) вартість майна, закріпленого державою за підприємством;  б) сума частин співвласників;  в) сукупна номінальна вартість акцій усіх типів;  г) вартість майна, наданого учасниками для ведення   діяльності.
2. Розрізняють такі види цехів і ділянок:
а) основні та побічні;  б) другорядні;  в) допоміжні;  г) обслуговувальні.

25Тема 1
3. Основні цехи поділяються на:
а) підготовчі;  б) заготівельні;  в) оброблювальні;  г) випускаючі.
4. Організаційна побудова основних цехів і виробництв ведеться з
таких основних напрямів (принципів):  а) технологічного;  б) універсального;  в) предметного;  г) змішаного.
5. Залежно від основної виробничої одиниці підприємства роз-
різняють такі види виробничої структури:  а) безцехову, цехову;  б) складську;  в) корпусну;  г) комбінатську.
6. Вкажіть джерела формування статутного капіталу товариства з
обмеженою відповідальністю:  а) вартість майна, закріпленого державою за підприємством;  б) сума частин співвласників;  в) сукупна номінальна вартість акцій усіх типів;  г) вартість майна, наданого учасниками для ведення   діяльності.
7. Який фактор є визначним при створені нових і розширенні дію-
чих підприємств:  а) наявність незадоволеного попиту на продукцію;  б) наявність ресурсів, необхідних для організації виробництва   продукції;  в) рівень розвитку науки й техніки у відповідній галузі   виробництва;  г) усі відповіді підходять?
8. До причин припинення діяльності або кардинальної перебудови
роботи підприємства належить:  а) відсутність або різке падіння попиту на продукцію;  б) збитковість виробництва;

26ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
в) екологічна небезпека підприємства для навколишнього се-
редовища;  г) усі відповіді підходять.
9. Що належить до внутрішнього середовища фірми:
а) споживачі продукції;  б) засоби виробництва, трудові ресурси й інформація;  в) постачальники ресурсів виробництва;  г) усі відповіді підходять?
10. Вкажіть джерела формування статутного капіталу відкритого
акціонерного товариства; виробничого кооперативу:  а) вартість майна, закріпленого державою за підприємством;  б) сума частин співвласників;  в) сукупна номінальна вартість акцій усіх типів;  г) вартість майна, наданого учасниками для ведення   діяльності.
Використана та рекомендована література
Афанасьєв М. В. 1. Економіка підприємства / М. В.Афанасьєв, А. Б. Гон-
чаров. – Харків: ВД «ІНЖЕК», 2003. — 410 с.Білорус О.Г. 2.  Малий бізнес у глобальному вимірі // Фінанси України.
– 2004. – №7. — С.147—149.Бойчик І.М. 3. Економіка підприємства: Навч. посібник. – Вид. 2-ге доп.
і перер. – К.: Атіка, 2006. – 528 с.Бутенко А.І. 4.  Розвиток підприємницького сектора в регіоні // Вісник
Академії економічних наук України. – 2004.– №1.– С.15—20.Варналій З.С. 5. Мале підприємництво: основи теорії і практики. – 3–тє
вид., стер. – К.: Т – во” Знання”, КОО, 2005. – 302 с.Держкомстат України 2007 р. 6.
Комарницький І. 7.  Проблеми розвитку малого та середнього підприєм-
ництва // Регіональна економіка. – 2005. – №4. – С. 50 – 58.
Основи 8.  менеджменту. 2-ге вид., випр., доп. / Кузьмін О.Є., Мельник
О.Г. – К.: Академвидав, 2007. С. — 464.Цигилик І.І. 9. Основи підприємництва: Навч. посібник / І.І. Цигилик,
Т.М. Паневник, З.М. Криховецька. – К.: ЦУЛ, 2005. – 240 с.Чемодуров О. 10. Зовнішні джерела фінансування модернізації україн-
ських підприємств // Економіка України. – 2005.– №9.– С.54—61.Шваб Л.І. 11.  Економіка підприємства: Навч. посібник. – 4-те вид. – К.:
Каравела, 2007. – 584 с.

2.1. Види підприємств, які функціонують у державі
В Україні, відповідно до Господарського кодексу України (гла-
ва 7), можуть створюватися і діяти підприємства таких видів:
1) приватне підприємство , засноване на власності фізичної осо-
би. Приватними є підприємства, що належать окремим громадянам на правах приватної власності та з правом найму робочої сили. До цього виду відносять також ті індивідуальні та сімейні підприєм-ства, які грунтуються на приватній власності, але тільки на особис-тій праці (праці членів сім’ї);
2) підприємство , що діє на основі  колективної власності  (під-
приємство колективної власності). Колективне – це таке підпри-ємство, що ґрунтується на власності його трудового колективу, а також кооперативу, іншого статутного товариства або громадської організації;
3) комунальне підприємство , засноване на власності адміні-
стративно-територіальних одиниць. Комунальне підприємство – це підприємство, засноване на власності відповідних територіальних громад. Діяльність спрямована на економічний і соціальний розви-ток регіонів;
4) державне підприємство , засноване на загальнодержавній влас-
ності. До державних належать також казенні підприємства, тобто під-приємства, які не підлягають приватизації. Рішення про перетворен-ня державного підприємства на казенне приймає Кабінет Міністрів України за однією з таких умов: а) підприємство проводить вироб-ничу або іншу діяльність, яка, відповідно до чинного законодавства,

28ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
може здійснюватися тільки державним підприємством; б) головним
споживачем продукції підприємства (понад 50 відсотків) є держава; в) підприємство є суб’єктом природних монополій;
5) підприємство, засноване на змішаній формі власності . Це під-
приємство, засноване на власності кооперативу, громадської або релігійної організації. Кооперативні підприємства (кооперативи) – добровільні об’єднання громадян з метою спільного ведення гос-подарської або іншої діяльності. Характерною їхньою ознакою є особиста участь кожного в спільній діяльності, використання влас-ного або орендованого майна. В економіці України функціонують два основні типи кооперативів: виробничі й споживчі. Зараз значно поширені кооперативи і в інших сферах діяльності – науковій, фі-нансовій, страховій тощо;
6) господарське товариство : товариство з обмеженою відпові-
дальністю; товариство з додатковою відповідальністю; повні това-риства; командитні товариства; відкриті акціонерні товариства; за-криті акціонерні товариства.
Товариством з обмеженою відповідальністю  вважається таке, що
має статутний фонд, поділений на частини, розмір котрих визнача-ється засновницькими документами; учасники цього товариства не-суть відповідальність у межах їхнього внеску.
Товариство з додатковою відповідальністю  – це товариство, що
має статутний фонд, поділений на частки, розміри яких визнача-ються установчими документами. Учасники такого товариства від-повідають за його боргами своїми внесками до статутного фонду, а в разі недостатності цих сум – додатково майном, що їм належить в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника. Граничний розмір відповідальності учасників передбача-ється в установчих документах.
Повне товариство  (товариство з повною відповідальністю) – то-
вариство, всі учасники якого займаються спільною підприємниць-кою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов’язання підприємства всім своїм майном.
Командитним  є товариство, яке, поряд із членами з повною відпо-
відальністю, включає одного чи більше учасників, відповідальність котрих обмежується особистим внеском у майно такого товариства.
Найбільш розвинутою формою господарських товариств є акці-
онерне товариство . Головним атрибутом такого товариства слугує
акція – цінний папір без установленого терміну обігу, який свід-

29Тема 2
чить про пайову участь у статутному фонді товариства; підтверджує
членство в ньому і право на участь в управлінні ним; дає учасникові товариства право на одержання частки прибутку у вигляді дивіден-ду та участь у розподілі майна за ліквідації товариства. Акціонерні товариства бувають двох видів: відкритого типу, акції якого роз-повсюджуються через відкриту передплату та купівлю-продаж на фондових біржах. та закритого типу, акції якого можуть розповсю-джуватися лише між його засновниками.
Акціонерна форма господарювання має істотні переваги: фінан-
сові – створює механізм оперативної мобілізації великих за розмі-ром інвестицій і регулярного одержання доходу в формі дивідендів на акції; економічні – акціонерний капітал сприяє встановленню гнучкої системи виробничо-господарських зв’язків, опосередкова-них перехресним або ланцюговим володінням акціями; соціальні – акціонування є важливою формою роздержавлення власності під-приємств будь-яких розмірів, перетворення найманих працівників на власників певної частки майна підприємства.
2.2. Цілі та завдання діяльності підприємства
Залежно від мети діяльності будь-яка юридична особа нале-
жить до однієї з двох категорій – комерційної організації або неко-мерційної організації (рис. 2.1). Діяльність комерційної організації
спрямована на отримання прибутку, що є її основною метою. Не-
комерційна організація  не ставить за мету отримання прибутку і не
розподіляє його між учасниками. У структурі чисельності підпри-ємств України приблизно 80% становлять комерційні організації, некомерційні – 20%.
Підприємства можуть бути в державній, муніципальній влас-
ності, у власності громадських організацій, у приватній, змішаній, у тому числі з іноземною участю.
Підприємства можуть класифікуватися за рядом ознак (рис. 2.2).
Класифікація підприємств має важливе значення для розроблення однорідних підприємств типової документації, застосування типо-вих конструктивних і технологічних рішень, виробничої структури й іншої мети.

30ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА

Юридичні  особи
Комерційні  організації  Некомерційні  організації
Споживчі кооперативи (союзи ,
товариства ). Фонди Громадські  та релігійні
організації (об’єднання ). Заклади Об’єднання юридичних осіб (асоціації  й
союзи ) Господарські товариства  та об’єднання  Виробничі кооперативи
(артілі ) Державні  та
муніципальні унітарні
підприємства Господарські
товариства  Господарські
об’єднання  На правах
господарського ведення
Повне товариство  На правах  оперативного управління
(казенне  підприємство )
Товариство на вірі (командитне ) Товариство  з обмеженою
відповідальністю  Акціонерне
товариство  Товариство  з
додатковою відповідальністю
Закрите акціонерне
товариство  Відкрите акціонерне товариство
Юридичною особою є організація, яка має у власності, господар- ському веденні або оперативному управлінні відособлене майно і від-повідає за своїми зобов’язаннями цим майном, може від свого імені на-бувати й здійснювати майнові та особисті немайнові права, нести обов’язки, бути позивачем і відповідачем у суді. Окремими видами
діяльності, перелік яких визначається законом, юридична особа може займатися тільки на підставі спеціального дозволу (ліцензії). Правоздатність юридичної особи виникає в момент його створення і припиняється в момент завершення його ліквідації.

31Тема 2

підприємства  добувної  промисловості ; підприємства  оброблювальної  промисловості випуск  засобів  виробництва ; випуск  предметів  споживання з неперервним  процесом  виробництва ; з дискретним  процесом  виробництва ; з перевагами  хімічних  процесів  виробництва ; з перевагами  механічних  процесів  виробництва цілорічної  дії;
сезонної  дії великі , середні  й малі спеціалізовані , диверсифіковані  і комбіновані масове , серійне  та індивідуальне поточний , партіонний  та одиничний комплексно -автоматизоване ;
частково  автоматизоване ;
комплексно -механізоване ;
ручне ; машинно -ручне ;
частковомеханізоване промислові , виробничі , торгові , транспортні , інвестиційні  тощо одностадійні ;
виготовлення  окремих  частин  продукції ; комплексні з аналітичним  процесом  виробництва ; із синтетичним  процесом  виробництва ; з прямим  процесом виробництва  Класифікація  підприємств  За характером  споживання  сировини
За призначенням  готової  продукції
За ступенем  технічної  й технологічної  спільності
За часом  роботи  протягом  року
За розміром
За спеціалізацією
За масштабом  виробництва  однотипної  продукції
За методами  організації  виробничого  процесу
За ступенем  механізації  і автоматизації
За характером  діяльності
За ступенем  залучення  різних  стадій
За характером  процесу  переробки  сировини
Юридична особа підлягає державній реєстрації в органах юстиції в порядку, визначеному законом. Фірмове найменування вклю-чається в єдиний державний реєстр юридичних осіб. Юридична особа вважається створеною з моменту його державної реєстрації.

32ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
Вона діє на підставі або статуту, або установчого договору і стату
ту, або тільки установчого договору. В засновницьких документах юридичної особи повинно бути визначено його найменування, місцезнаходження, порядок управління діяльністю, а також міститися інші відомості, передбачені законом.
Юридична особа набуває цивільні права і приймає на себе грома-
дянські обов’язки, здійснювані через його органи.
2.3. Юридичні особи: правоздатність, реорганізація й ліквідація
Юридична особа має найменування, що містить вказівку на його
організаційно-правову форму. Найменування некомерційних орга-нізацій, а також унітарних підприємств і в передбачених законом випадках інших комерційних організацій повинні містити вказівку на характер діяльності юридичної особи. Юридична особа, що є ко-мерційною організацією, повинна мати фірмове найменування, яке зареєстроване в установленому порядку, має виняткове право його використання. Місцезнаходження юридичної особи визначається місцем його державної реєстрації, якщо відповідно до закону в за-сновницьких документах юридичної особи не встановлено інше.
Реорганізація юридичної особи (злиття, приєднання, розподіл,
виділення, перетворення) може бути здійснена за рішенням його засновників (учасників) або органом юридичної особи, вповнова-женим на те засновницькими документами. У випадках, установ-лених законом, реорганізація юридичної особи у формі розподілу або виділення з його складу одного або декількох юридичних осіб здійснюється за рішенням уповноважених державних органів або суду. Якщо реорганізація не проводиться в строк, визначений у рі-шенні вповноваженого державного органу, то суд за позовом вказа-ного державного органу призначає зовнішнього керівника й доручає йому здійснити реорганізацію цієї юридичної особи. З моменту при-значення зовнішнього керівника до нього переходять повноваження з управління справами юридичної особи.
Зовнішній керівник виступає від імені юридичної особи в суді,
складає розподільчий баланс і передає його на розгляд суду разом із засновницькими документами виникаючих у результаті реорга-нізації юридичних осіб. Затвердження судом вказаних документів є

33Тема 2
підставою для державної реєстрації знову виникаючих юридичних
осіб. Юридична особа вважається реорганізованою (за винятком випадків реорганізації у формі приєднання) з моменту державної реєстрації знову виниклих юридичних осіб. При реорганізації юри-дичної особи у формі приєднання до нього іншої юридичної особи перше з них вважається реорганізованим з моменту внесення в єди-ний державний реєстр запису про припинення діяльності приєдна-ної юридичної особи. При реорганізації юридичних осіб виникає визначене правонаступництво табл. 2.1. Передавальний акт і розпо-дільчий баланс повинні містити положення про правонаступництво за всіма зобов’язаннями реорганізованої юридичної особи віднос-но всіх його кредиторів і боржників, включаючи зобов’язання, які оспорюються сторонами.
Таблиця 2.1
Реорганізація юридичної особи
Види
реорганізаціїПравонаступництво Установлені
законом
випадки,  коли
відбувається
реорганізаціяПравонаступник Документ
Перетворення
– зміна виду юридичної особи Юридична
особа, що знову виниклаПередаваль-
ний акт
Згода вповноважених державних органів або рішення його засновників (учасників)Злиття де-кількох
юри-дичних осіб з утворенням нової юридич-ної особиЮридична
особа, що знову виниклаПередаваль-
ний акт
Приєднання
до існуючої юридичної особиЮридична
особа, що приєднуєтьсяПередаваль-
ний акт
Розподіл на
декілька нових юридичних осібЮридичні особи,
що знову виниклиРозподільчий
балансРішення
вповноважених державою органів або судуВиділення нової
юридичної
особи з того, що залишаєтьсяЮридичні особи,
що знову виниклиРозподільчий
баланс

34ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
Ці документи затверджуються засновниками (учасниками) юри-
дичної особи або органом, який ухвалив рішення про реорганізацію юридичних осіб; вони подаються разом із засновницькими докумен-тами для державної реєстрації знову виниклих юридичних осіб або внесення змін у засновницькі документи існуючих юридичних осіб.
Юридична особа може бути ліквідована в таких випадках:
за рішенням його засновників (учасників) або органу юридичної
особи, вповноваженої на те засновницькими документами, в тому числі у зв’язку із закінченням терміну, на який воно створено, або визнанням у судовому порядку реєстрації юридичної особи недій-сної через допущення при її створенні порушення закону;
за рішенням суду в разі діяльності без належного дозволу (ліцен-
зії) або діяльності, забороненої законом, або з іншими неодноразо-вими або грубими порушеннями закону, або при систематичному здійсненні діяльності, що суперечить його статутній цілі, а також в інших випадках, передбачених законом.
Засновники (учасники) юридичної особи або органи, що ухва-
лили рішення про ліквідацію юридичної особи, зобов’язані негай-но повідомити про це органові, що здійснює державну реєстрацію юридичних осіб, який вносить у реєстр юридичних осіб інформа-цію про те, що юридична особа перебуває в процесі ліквідації. При цьому призначається ліквідаційна комісія (ліквідатор) та встанов-люється порядок і термін ліквідації. З моменту призначення лік-відаційної комісії до неї переходять повноваження з управління юридичною особою. Ліквідаційна комісія від імені юридичної осо-би, яка ліквідовується, виступає в суді. Порядок ліквідації юри-дичної особи такий.
1. Ліквідаційна комісія розміщує у відповідних засобах масової
інформації повідомлення про його ліквідацію, порядок і термін за-яви вимог його кредиторами. Цей термін не може бути менший двох місяців з моменту публікації про ліквідацію. Ліквідаційна комісія вживає заходів до виявлення кредиторів і отримання дебіторської заборгованості, а також письмово повідомляє кредиторів про лікві-дацію юридичної особи.
2. Після закінчення терміну для пред’явлення вимог кредито-
рами ліквідаційна комісія складає проміжний ліквідаційний баланс,
який містить відомості про склад майна юридичної особи, яка лік-відовується, переліку пред’явлених кредиторами вимог, а також про результати їх розгляду. Проміжний ліквідаційний баланс затвер-

35Тема 2
джується засновниками (учасниками) юридичної особи або орга-
ном, що ухвалив рішення про ліквідацію юридичної особи.
3. Якщо є в юридичної особи, яка ліквідовується (окрім уста-
нов), грошові кошти недостатні для задоволення вимог кредиторів, то ліквідаційна комісія продає майно юридичної особи з публічних торгів у встановленому законом порядку.
4. Виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, яка лікві-
довується, проводиться ліквідаційною комісією в порядку черговос-ті, встановленої законом, відповідно до проміжного ліквідаційного балансу, починаючи з дня його затвердження, за винятком кредито-рів п’ятої черги, виплати яким проводяться після закінчення місяця з дня затвердження проміжного ліквідаційного балансу (табл. 2.2).
5. Після завершення розрахунків з кредиторами ліквідаційна
комісія складає ліквідаційний баланс,  який затверджується засно-
вниками (учасниками) юридичної особи або органом, що ухвалив рішення про ліквідацію юридичної особи.
Таблиця 2.2
Порядок задоволення вимог кредиторів
Черга  Кредитори
Перша Вимоги, забезпечені заставою
Друга Виплата вихідної допомоги звільненим працівникам
банкрута, в тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі
Третя Витрати Фонду гарантування вкладів фізичних
осіб, що пов’язані з набуттям ним прав кредитора щодо банку, – в розмірі всієї суми відшкодування за вкладами фізичних осіб
Четверта Витрати, пов’язані з провадженням у справі про
банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії
П’ята Інші кредитори
6. При недостатності в казенного підприємства, яке ліквідовуєть-
ся, майна, а в установи, що ліквідовується, – грошових коштів для задоволення вимог кредиторів, останні мають право звернутися до

36ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
суду з позовом про задоволення частини вимог, за рахунок власни-
ків майна цього підприємства або установи.
7. Майно юридичної особи, яке залишилося після задоволення
вимог кредиторів, передається його засновникам (учасникам), які мають речові права на це майно або зобов’язання відносно цієї юри-дичної особи, якщо інше не передбачене законом.
8. Ліквідація юридичної особи, яка припинила існування після
внесення про це запису в єдиний державний реєстр, вважається за-вершеною.
2.4. Види об’єднання підприємств
Великомасштабному бізнесу властиві форми організації, в основі
яких лежить об’єднання підприємств, фірм в організаційні структу-ри. Згідно з чинним законодавством, в Україні можуть створювати-ся й функціонувати два типи об’єднань підприємств та організацій (інтеграційних утворень): 1) добровільні; 2) інституціональні.
Об’єднання підприємств  – це добровільне об’єднання юридичних
осіб, яке вони створили з метою координації діяльності, забезпечення їхніх прав та інтересів у державних та інших органах, а також у міжнародних організаціях.
Як свідчить світовий та вітчизняний досвід господарювання за
умов ринкової економіки, підприємства та інші первинні суб’єкти господарювання можуть створювати різні за принципами й цілями добровільні об’єднання.
Розглянемо окремі типи організаційних структур, найбільш роз-
повсюджених у вітчизняній ринковій та розвинутій економіці.
Господарські асоціації  – договірні об’єднання підприємств і
організацій, які створюються для спільного виконання однорідних функцій та координації загальної діяльності. Асоціації належать до м’яких форм об’єднання, мінімально обмежуючи дії членів асоціації, які входять до них. Учасники асоціації володіють правом входити до будь-яких інших асоціацій.
Асоціація  – договірне об’єднання, створене з метою постійної ко-
ординації господарської діяльності. Асоціація може координувати загальні розробки й дослідження, надавати учасникам послуги, зде-більшого юридичні (консультації з питань правового регулювання підприємницької діяльності, включаючи експортно-імпортні опера-

37Тема 2
ції, кредитування); інформаційні (забезпечення учасників ринковою
інформацією, рекламою, інформацією технічних розробок, промис-ловими стандартами і статистикою), а також інші (пошук нових рин-ків тощо). Асоціація набула поширення як один з провідних видів збуту, сфер споживання, розробки і встановлення стандартів асоціа-ції з питань галузевих класифікаторів якості, надійності, умов праці, рівня кваліфікації працівників господарських об’єднань, оскільки є універсальним способом ведення спільної діяльності (Асоціація «Меблідеревпром»).
Корпорація  – це акціонерне товариство, що поєднує діяльність
декількох фірм для досягнення спільних цілей. Як юридична особа, корпорація несе відповідальність за боргами і податками за всі під-приємства, які входять до її складу, і є самостійним суб’єктом під-приємницької діяльності («Богдан», «УкрАвто» — ZAZ, ROSHEN).
Трест – форма об’єднання підприємств однієї або декількох
галузей, при якій підприємства, які входять до складу об’єднання, втрачають господарську і виробничу самостійність, а управління здійснюється централізовано (ВАТ трест «Київміськбуд–1», ОАО «Трест Житлобуд–1», ЗАТ «Трест Стахановшахтобуд»).
Концерн  – багатогалузевий комплекс підприємств, в якому
структурні одиниці зберігають свою виробничу і господарську са-мостійність, але підпорядковуються єдиному керівництву шляхом контролю (General Motors, Ford Motor, DaimlerChrysler, Концерн «Стирол»). В Україні концерни створюються на базі великих дер-жавних підприємств і об’єднань.
Ці організаційно-господарьскі структури завдяки масштабам
концентрації капіталу, виробничим потужностям, широким мож-ливостям диверсифікації виробництва володіють певною стійкістю до коливань ринкової кон’юнктури, здатні вигідно перерозподіляти інвестиційні ресурси, концентрувати їх на найбільш рентабельних напрямах.
Виникнення концернів у країнах з розвинутою ринковою еконо-
мікою історично було обумовлено перш за все концентрацією капі-талу, його перенакопиченням в окремих товаровиробників. Важли-вою ознакою концернів стало об’єднання власності фірм, що входять до них, підприємств, банків. Таким чином, учасники концернів вза-ємозалежні не за договором, а за суттю економічних стосунків.
Консорціум  – форма тимчасового об’єднання підприємств з ме-
тою вирішення конкретних завдань і проблем, здійснення великих

38ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
інвестиційних, науково-технічних, соціальних, екологічних проектів.
Підприємства, які входять до консорціуму, зберігають повну само-стійність, підпорядковуючись спільному керівництву лише в частині діяльності, що стосується цілей консорціуму (консорціум «Трансма-гістраль», «Газотранспортний консорціум», консорціум банків АКІБ «УкрСиббанк» та АКБ «ХФБ Україна»). Консорціум – це потенційно ефективний організаційно-структурний спосіб тимчасової інтеграції кадрів, потужностей, матеріальних та фінансових ресурсів.
Фінансово-промислова група (ФПГ)  – це комплекс різногалу-
зевих виробничих підприємств (промислових, транспортних, буді-вельних, наукових) і фінансових інститутів (банків, страхових ком-паній, інвестиційних фондів), які об’єднані спільністю економічних і фінансових інтересів і здійснюють скоординовану господарську та інвестиційну діяльність з метою збереження домінуючих позицій на ринку (фінансово-промислова група Технології енергозбереження, ЗАО «ФПГ Енергоконтракт», ВАТ ФПГ «ДОНСІЛЬМАШ»).
Учасниками ФПГ є юридичні особи, які підписали договір про їх
створення і затверджена ними центральна компанія ФПГ, або осно-вне та дочірне товариства, що створюють фінансово-промислову групу. Основними умовами створення повинна бути наявність організацій, які діють у сфері виробництва товарів і послуг, а також банків та інших кре-дитних організацій. До їхнього складу можуть входити інвестиційні ін-ститути, недержавні пенсійні й інші фонди, страхові організації, участь яких зумовлена їхньою роллю в забезпеченні інвестиційного процесу в фінансово-промисловій групі. Якщо у складі учасників є юридичні особи, що перебувають під юрисдикцією держав – учасників СНД, то фінансово-промислова група реєструється як транснаціональна.
Синдикат  – об’єднання підприємств однієї галузі з метою збу-
ту продукції. Ці об’єднання сприяють усуненню зайвої конкуренції між підприємствами (алмазний синдикат «Де Бурс», національний телевізійний синдикат, синдикат цукрозаводчиків).
В Україні поряд із добровільними створюються й функціонують
інституціональні об’єднання, діяльність яких започатковується в директивному порядку міністерствами (відомствами) чи безпосе-редньо Кабінетом Міністрів України. До таких належать виробничі, науково-виробничі (науково-технічні), виробничо-торговельні та інші подібні об’єднання (комплекси, центри), що інтегрують стадії створення (проектування), продукування, реалізації та післяпродаж-ного сервісного обслуговування виробів тривалого використання.

39Тема 2
Запитання і завдання для самоперевірки
Назвіть види комерційних організацій і охарактеризуйте їхні 1.
особливості.Назвіть 2.  види некомерційних організацій.
Чим відрізняються комерційні організації від некомерційних? 3.
Назвіть 4.  основні форми власності.
Назвіть 5.  ознаки класифікації підприємств.
Назвіть 6.  основні організаційно-правові форми підприємств.
У чому причина збереження державної форми власності й від- 7.
повідно державних підприємств? Назвіть їхні види.Як здійснюється реорганізація юридичної особи? 8.
Яким документом закріплюється правонаступництво при пере- 9.
рахованих вище видах реорганізації?У яких випадках юридична особа може бути ліквідованою? 10.
Який порядок ліквідації юридичної особи? Яка послідовність 11.
дій під час ліквідації юридичної особи?Який порядок черговості задоволення вимог кредиторів в разі  12.
ліквідації юридичної особи?Які види об’єднань існують, у чому їхня суть та різниця? 13.
Тести для перевірки знань
1. Підприємства за формою власності класифікуються на:
а) унітарні, приватні;  б) індивідуальні, малі;  в) колективні, муніципальні;   г) державні;
2. За характером процесу перероблення сировини підприємства
класифікуються на:  а) з аналітичним процесом виробництва;  б) з непрямим процесом виробництва;  в) із синтетичним процесом виробництва;  г) з прямим процесом виробництва.
3. За методами організації виробничого процесу підприємства кла-
сифікуються на:  а) безперервний;  б) поточний;

40ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
в) партіонний;
г) одиничний.
4. Відкриту передплату на акції, що випускаються, проводить:
а) товариство з обмеженою відповідальністю;
б) відкрите акціонерне товариство;
в) виробничий кооператив;
г) командитне товариство.
5. Вищим органом управління акціонерним товариством є:
а) наглядова рада;
б) ревізійна комісія;
в) загальні збори акціонерів;
г) рада директорів.
6. Унітарне підприємство – це комерційна організація:
а) наділена правом власності на майно, закріпленим за ним
власником;  б) не наділена правом власності на майно, закріпленим за ним
власником;  в) частково наділена правом власності на майно, закріпленим
за ним власником;  г) яка наділяється правом власності на майно на думку власника.
7. Некомерційні організації – це юридичні особи, головною
метою яких є:
а) розподіл прибутку між засновниками;
б) отримання прибутку;
в) задоволення матеріальних, духовних або інших немате-  ріальних потреб, соціальних, благодійних, культурних, освітніх
або інших суспільно корисні цілей;  г) задоволення тільки матеріальних потреб.
8. Холдингова компанія – це підприємство:
а) яке володіє контрольними пакетами акцій інших підпри-  ємств;  б) яке займається збутом продукції;  в) контролюєче виробництво одного виду товару;  г) яке здійснює страхову діяльність.
9. До складу фінансово-промислової групи можуть входити:
а) тільки комерційні організації;
б) тільки некомерційні організації;

41Тема 2
в) комерційні й некомерційні організації, за винятком гро-
мадських і релігійних організацій (об’єднань);
г) громадські організації.
10. Консорціум – це об’єднання підприємств для здійснення
проектів:  а) на тимчасовій основі;  б) на постійній основі;  в) на один рік;  г) на 10 років.
Використана та рекомендована література
Вищий 1.  господарський суд України. Інформаційний лист № 01-8/447
від 17. 04. 2002 р.Гетьман О.О. 2.  Економіка підприємства: Навч. посібник / О.О. Геть-
ман, В.М. Шаповал. – К.: ЦНЛ, 2006. – 249 с.
Господарський 3.  кодекс  України  (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003,
№ 18, № 19—20, № 21–22, ст.144)
Долгоруков Ю. 4. Збільшення частки сучасних підприємств – важливий
напрям промислової політики / Ю. Долгоруков, І. Падерін // Економі-ка України. – 2005. – №2. – С. 24–28.Доходы 5.  корпораций. Размеры общего национального долга. //
Деловые США. – 2004. – №3.– С. 3–4.Економіко-корпоративні 6. основи підприємств: Навч. посібник / В.І.
Павлов, І.І. Пилипенко, Н.В. Павліха, І.С. Скороход; За ред. І.І. Пили-пенка. – Київ:ІВЦ Держкомстату України, 2005. – 378 с.Закон 7.  України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних
осіб-підприємців” // Фінансова справа. – 2003. – Липень (№13–14). – С. 4.Зятковський І.В. 8. Оцінка ефективності власності в умовах трансфор-
маційної економіки // Фінанси України. – 2006. – №6. – С. 129–142.Каїра З.С. 9. Роль підприємств малого і середнього бізнесу в трансфор-
мації економіки України // Економіка промисловості. – 2004. – №4 (26). – С. 190 – 197.Майборода В. 10. Механізм фінансування малих і середніх підприємств //
Вісник Київського національного торговельно-економічного універси-тету. – 2006. – №5. – С. 15–21.

3.1. Структура і зміст зовнішнього середовища підприємства
Зовнішнє середовище підприємства . Після встановлення місії
підприємства, його цілей і постановки завдань перед персоналом вище керівництво підприємства приступає до аналізу дії зовніш-нього середовища, щоб визначити можливості і загрози для фірми.
Економічні фактори. Багато факторів економічного зовнішнього
середовища повинні постійно оцінюватися, оскільки стан економіки впливає на ціль фірми. Це темпи інфляції, платіжний баланс країни, рівень зайнятості тощо. Кожний з них може відображати або загро-зу, або нову можливість для підприємства.
Політичні фактори. Політична система істотно впливає на ді-
лову активність підприємств, вона створює труднощі і можливості

43Тема 3
для розвитку багатьох сфер бізнесу. Організація повинна мати чітке
уявлення про політичну ситуацію в країні, бо ведення бізнесу є ри-зикованою справою в нестабільній політичній обстановці.
Ринкові фактори. Ринкове середовище є постійною небезпекою
для фірми. До факторів, які впливають на успіх і провал організації, належать розподіл доходів населення, рівень конкуренції в галузі, де-мографічні умови, що змінюються, бар’єри проникнення на ринок.
Технологічні фактори. Аналіз технологічного середовища пови-
нен щонайменше враховувати зміни в технологіях виробництва, застосування ЕОМ у проектуванні і наданні товарів та послуг або сучасні технології засобів зв’язку. Спостерігається прискорене впровадження інновацій у компаніях.
Фактори конкуренції. При вивченні конкурентного середовища
необхідно оцінити, наскільки сильна конкуренція, як вона впливає на організації, визначити головних конкурентів, реальні і потенцій-ні загрози з їхньої сторони.
Фактори соціального характеру. Ці фактори відображають со-
ціальні процеси і тенденції, що впливають на діяльність організації (традиції, звички, ставлення людей до роботи, смаки і психологію споживачів тощо). Соціальна складова впливає на рівень попиту, вибір ринків збуту продукції, визначає параметри регіонального ринку робочої сили тощо.
Міжнародні фактори. Керівництво фірм, які діють на міжна-
родному ринку, повинне постійно оцінювати і контролювати зміни в цьому середовищі. Останніми роками посилилася конкуренція з боку іноземних фірм на українському ринку і небезпека витіснення вітчизняних виробників іноземними.
Правові фактори. Це закони й інші правові акти, що встановлю-
ють права, відповідальність, обов’язки організації, що регулюють діяльність, включаючи обмеження на окремі її види, визначальні форми і методи захисту інтересів тощо. Від знання і дотримання прийнятих законів залежить правомірність підприємницької діяль-ності підприємства.
Для успішного планування вище керівництво повинно мати по-
вне уявлення не тільки про істотні зовнішні проблеми, а й фактори, які безпосередньо діють на підприємство. До факторів прямої дії зо-внішнього середовища на підприємство належать:
• споживачі продукції й послуг;
• постачальники матеріальних і природних ресурсів;

44ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
• конкуренти;
• інфраструктура (банки, фондові біржі, рекламні і кадрові агент-
ства, охоронні агентства, залізниці тощо);
• фінансові організації;
• ринок робочої сили;
• транспортні організації;
• державні і муніципальні організації, органи влади тощо.
Таким чином, аналіз зовнішнього середовища дає підприємству
змогу звести до мінімуму ті небезпеки і негативні наслідки, з якими воно стикається в цьому середовищі. Аналіз же внутрішнього серед-овища дозволяє виявити сильні і слабкі сторони підприємства і на-мітити шляхи щодо підвищення його конкурентоспроможності.
3.2. Методи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності
Зовнішньоекономічна діяльність підприємства — це підприєм-
ницька діяльність юридичних і фізичних осіб, яка включає зовнішньо-торговельну й інвестиційну діяльність, міжнародну виробничу коо-перацію, валютні і фінансово-кредитні операції. Вибір конкретного
виду зовнішньоекономічної діяльності залежить від спеціалізації підприємства, механізму державного регулювання.
Для сучасного етапу розвитку економіки України наймасовішим
видом зовнішньоекономічної діяльності підприємств є зовнішньо-
торговельна діяльність, тобто діяльність зі здійснення операцій у
сфері зовнішньої торгівлі товарами, послугами, інформацією й ін-телектуальною власністю. Державне регулювання зовнішньоторго-вельної діяльності грунтується на Конституції України й здійсню-ється відповідно до закону та інших нормативно-правових актів, а також загальновизнаних принципів і норм міжнародного права й міжнародних договорів.
Основними принципами державного регулювання зовнішньотор-
говельної діяльності є: захист державою законних інтересів учасників
зовнішньоторговельної діяльності, а також законних інтересів укра-їнських виробників і споживачів товарів та послуг; рівність і недис-кримінація учасників зовнішньоторговельної діяльності; обґрунтова-ність і об’єктивність застосування заходів державного регулювання зовнішньоторговельної діяльності; виключення невиправданого втру-чання держави або його органів у зовнішньоторговельну діяльність і

45Тема 3
нанесення збитку учасникам зовнішньоторговельної діяльності та
економіці України; забезпечення оборони країни і безпеки держави; єдність системи державного регулювання зовнішньоторговельної ді-яльності; єдність застосування методів державного регулювання зо-внішньоторговельної діяльності на всій території України.
Державне регулювання зовнішньо-торговельної діяльності здій-
снюється за допомогою двох методів тарифного й нетарифного.
• Тарифний метод включає в себе митно-тарифне регулювання.
• Нетарифний метод передбачає:
• нетарифне регулювання;
• заборону й обмеження зовнішньої торгівлі послугами й інте-
лектуальною власністю;
• заходи економічного й адміністративного характеру, які сприя-
ють розвитку зовнішньоторговельної діяльності.
Митно-тарифне регулювання є методом державного регулюван-
ня зовнішньої торгівлі товарами, здійснюється шляхом застосуван-ня ввізного і вивізного митного збору.
Митний збір – обов’язковий внесок, що стягується митними ор-
ганами при ввезенні товару на митну територію або вивезенні товару з цієї території і є невід’ємною умовою такого ввезення або вивозу.
В Україні застосовуються також особливі мита:сезонні – для оперативного регулювання ввезення і вивезення
товарів;
спеціальні мита – як захисний захід, якщо товари ввозяться на
митну територію України в кількостях і на умовах, що завдають збитків вітчизняним виробникам подібних або безпосередньо кон-куруючих товарів, і як у відповідь захід на дискримінаційні й інші дії, що обмежують інтереси держави, з боку інших держав;
антидемпінгові мита – застосовуються у випадках ввезення на
митну територію України товарів за ціною нижчою, ніж їхня нор-мальна вартість у країні вивезення, якщо таке ввезення завдає мате-ріального збитку вітчизняним виробникам подібних товарів або пе-решкоджає організації або розширенню їх виробництва в Україні;
компенсаційні мита – застосовуються у випадках ввезення на
митну територію України товарів, при виробництві або вивезен-ні яких прямо або побічно використовувалися субсидії, якщо таке ввезення завдає матеріального збитку вітчизняним виробникам по-дібних товарів або перешкоджає організації чи розширенню їх ви-робництва в Україні.

46ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
В Україні застосовуються такі види ставок мит: а) адвалорні, що
нараховуються у відсотках до митної вартості оподатковуваних то-варів; б) специфічні, що нараховуються у встановленому розмірі за одиницю оподатковуваних товарів; в) комбіновані, які поєднують обидва згадані види митного оподаткування.
Нетарифне регулювання є методом державного регулювання зо-
внішньої торгівлі товарами, яке здійснюється введенням кількісних обмежень та інших заборон і обмежень економічного характеру.
Заборони і обмеження зовнішньої торгівлі товарами, послугами і
інтелектуальною власністю можуть вводитися: 1) у зв’язку з участю України в міжнародних санкціях; 2) з метою підтримки рівноваги платіжного балансу України; 3) у зв’язку із заходами валютного ре-гулювання і як, у відповідь, заходи відносно дискримінаційних дій окремих держав.
Ліцензування в сфері зовнішньої торгівлі товарами встановлю-
ється в таких випадках:
• введення тимчасових кількісних обмежень експорту та імпорту
окремих видів товарів;
• реалізація дозвільного порядку експорту і (або) імпорту окремих
видів товарів, які можуть несприятливо впливати на безпеку держа-ви, життя та здоров’я громадян, майно фізичних або юридичних осіб, державне або муніципальне майно, зовнішнє середовище, життя або здоров’я тварин і рослин;
• надання виняткового права на експорт і (або) імпорт окремих
видів товарів;
• виконання Україною міжнародних зобов’язань.
Серед заходів економічного і адміністративного характеру, сприя-
ють розвитку зовнішньоторговельної діяльності, виділяють:
• заходи, здійснювані Урядом держави і органами виконавчої вла-
ди, сприяючі розвитку зовнішньоторговельної діяльності;
• кредитування учасників зовнішньоторговельної діяльності,
створення систем гарантій і страхування експортних кредитів;
• організацію торгових виставок і ярмарків, спеціалізованих сим-
позіумів і конференцій;
• проведення кампаній (зокрема рекламних) з просування україн-
ських товарів, послуг, інтелектуальної власності на світові ринки;
• інформаційне забезпечення зовнішньоторговельної діяльності;
• ведення зовнішньоторговельної статистики і забезпечення вільно-
го доступу до неї всім учасникам зовнішньоторговельної діяльності;

47Тема 3
• забезпечення сприятливих умов для доступу українських фізич-
них і юридичних осіб на зовнішні ринки.
У зовнішньоторговельній діяльності виділяють особливі режи-
ми її здійснення – прикордонну торгівлю і вільні економічні зони. Прикордонна  торгівля здійснюється, як правило, на основі міжна-
родних договорів України із суміжними іноземними державами, що передбачають надання особливого сприятливого режиму зо-внішньоторговельної діяльності відносно зовнішньої торгівлі това-рами і послугами, здійснюваної винятково для задоволення місце-вих потреб у товарах і послугах, вироблених у межах відповідних прикордонних територій.
Вільні економічні зони – особливий режим господарської (зокре-
ма зовнішньоторговельної) діяльності на території вільних еконо-мічних зон, який встановлюється федеральним законом про вільні економічні зони. Під вільною економічною зоною розуміється час-тина території країни, на якій товари розглядаються як об’єкти, що перебувають за межами національної митної території і тому не під-лягають звичному митному контролю і оподаткуванню.
Створення вільних економічних зон переслідує три основні гру-
пи цілей – економічних, соціальних і науково-технічних. Серед еко-номічних цілей виділяють включення національного ринку в світову систему господарства, залучення іноземних інвестицій, збільшення валютних надходжень до бюджету країни. Науково-технічні цілі пе-реслідують використання новітніх технологій, методів організації виробництва, ноу-хау. Соціальні цілі включають розвиток регіонів, збільшення числа робочих місць і забезпечення зайнятості населен-ня, навчання і підготовку кваліфікованих кадрів.
Основним стимулом для розвитку вільних економічних зон є систе-
ма пільг для інвесторів. Можна виділити чотири основні групи пільг:
• податкові пільги, які стимулюють розвиток виробництва в ціло-
му або його окремих видів;
• фінансові пільги, які дозволяють субсидувати розвиток окремих
виробництв, надавати знижки за користування інфраструктурою, землею, комунальними послугами, виробничими будівлями;
• зовнішньоторговельні і валютні пільги, що дають змогу інвесто-
рам у спрощеному вигляді здійснювати зовнішньоторговельні опера-ції і репатріювати одержаний прибуток;
• адміністративні пільги, що спрощують режим реєстрації підпри-
ємств, візові процедури та інші організаційні питання.

48ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
Значна частка в зовнішньоторговельній діяльності належить
бартеру. Зовнішня торгівля товарами, послугами та інтелектуаль-
ною власністю з використанням зовнішньоторговельних бартерних операцій може здійснюватися тільки за умови, що такими операці-ями передбачений обмін рівноцінними за вартістю товарами (по-слугами, роботами, інтелектуальною власністю), а також обов’язок відповідної сторони сплатити різницю в їх вартості у випадку, якщо такою операцією передбачається обмін нерівноцінними товарами. Порядок здійснення контролю за зовнішньоторговельними бартер-ними операціями та їхнього обліку встановлюється Урядом Украї-ни. У випадку, якщо зовнішньоторговельні бартерні операції перед-бачають часткове використання грошових і (або) інших платіжних засобів, порядок здійснення контролю за такими операціями та їх-нього обліку встановлюється Урядом України і Центральним бан-ком України відповідно до українського законодавства.
3.3. Зовнішньоторговельний контракт
У міжнародній практиці контрактом прийнято називати між-
народний договір купівлі-продажу. Договір вважається міжнародним
тільки тоді, коли комерційні підприємства договірних сторін пере-бувають на території різних держав. Таке тлумачення міжнародно-го договору дається в конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (Віденська конвенція 1980 р.). За видами контракти поділяються на контракти разової поставки, з періодич-ною поставкою і на поставку комплексного  устаткування .
Контракт разової поставки – одноразова угода, яка передбачає
поставку узгодженої кількості товару до певної дати (терміну, періоду часу). Поставка товарів здійснюється один або кілька разів протягом встановленого терміну. Контракт з періодичною поставкою передба-
чає регулярну (періодичну) поставку певної кількості (партій) товару впродовж установленого в умовах контракту терміну. За термінами розрізняють короткострокові контракти (на один рік) і довгострокові (тривалістю 5—10, а іноді і до 15 років). Контракти на поставку комп-
лексного устаткування  відзначаються розмаїттям, складним змістом,
наявністю різних умов і припускають здійснення тісних зв’язків з по-купцем (замовником) після поставки устаткування.
Контракт повинен бути в простій письмовій формі. В разі по-
рушення цієї вимоги операція визнається недійсною. Виконавчими

49Тема 3
органами державної влади, які регулюють зовнішньоекономічну ді-
яльність, були розроблені і затверджені Рекомендації за мінімаль-ними вимогами до обов’язкових реквізитів і форми зовнішньотор-говельних контрактів. Відповідно до Рекомендацій при укладенні контракту слід вказувати уніфікований номер контракту, що скла-дається з трьох груп знаків. Перша група складається з двох букв або трьох цифр, які означають код країни покупця (продавця) за міжнародним класифікатором «Країни світу», який використову-ється при митному оформленні. Друга група складається з восьми цифр, що означають код організації покупця (продавця) відповідно до Загальноукраїнського класифікатора «Підприємства і організа-ції». Третя група складається з п’яти цифр і є порядковим номером документа в організації-покупця (продавця). Між групами ставить-ся роздільний знаку у вигляді /.
Дату підписання контракту рекомендується оформляти таким
чином: день – двома цифрами, місяць – двома цифрами, рік – чо-тирма останніми цифрами. Кожні групи цифр відділяються один від одного крапкою, наприклад – 12.05.2008 або 02.05.2008. Слід також вказувати місце підписання контракту, повне офіційне наймену-вання організації-продавця і покупця, країну іноземного партне-ра і країну призначення і відправлення товару. При вказівці країн приводяться їх повне найменування і тризначний код відповідно до міжнародного класифікатора «Країни світу», який використовуєть-ся під час митного оформлення.
Відповідно до Рекомендацій, у контракті обов’язково повинні
бути такі розділи.
1. Предмет контракту. В цьому розділі вказується повне найме-
нування товару і його повна характеристика (асортимент, розміри, моделі, комплектність, країна походження та інші дані, необхідні для опису товару, включаючи посилання на міжнародні і/або наці-ональні стандарти на продукцію). Наводиться найменування тари або упаковки  відповідно з міжнародним класифікатором «Коди для видів вантажу, упаковок і матеріалів упаковок (з додатковими кодами для найменувань упаковок)», опис і вимоги до маркування. Вказується обсяг вантажу, його вага з упаковкою (брутто) або без неї (нетто) в узгоджених одиницях вимірювання, а у випадку необ-хідності – кількість товару в одиницях вимірювання відповідно до таблиці єдиних вимірювань, наведеної в Товарній номенклатурі зо-внішньоекономічній діяльності.

50ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
2. Ціна і сума. В цьому розділі вказується загальна сума контракту
і ціна за одиницю товару у валюті ціни з коротким найменуванням базису поставки відповідно до міжнародних правил тлумачення стан-дартних формулювань умов поставки товару. Вказуються також на-йменування і код валюти, в якій оцінено товар відповідно до класифі-катора валют, що використовується для цілей митного оформлення. У випадках, коли ціна за одиницю товару і сума контракту не можуть бути точно встановлені на дату підписання контракту, наводиться до-кладна формула ціни або умови її визначення з таким розрахунком, щоб у разі реалізації всіх передбачених умов можна було однозначно встановити ціну товару і суму контракту.
3. Умови платежу. В цьому розділі дається опис умов платежу.
Вказуються найменування і код валюти, в якій буде здійснюватись платі ж, відповідно до класифікатора, що використовується для ці-
лей митного оформлення, терміни платежу і умови розстрочки при її наданні, а також обов’язковий перелік документів, які передають-ся продавцем покупцю і підтверджуючий факт відвантаження, вар-тість і номенклатуру відвантажених товарів. Рекомендується перед-бачати акредитивну форму платежу або іншу форму, що гарантує безумовне надходження валютної виручки при експорті товарів, а також надання гарантій на повернення платежу, раніше переведено-го в оплату товарів, що імпортуються, в разі їх ненадходження. Вка-зуються повні найменування і поштові адреси банків сторін, номери рахунків і платіжні реквізити.
4. Терміни поставки. Тут указується термін дії контракту, про-
тягом якого повинна бути завершена поставка товарів і здійснені розрахунки за них. У межах цього терміну визначається графік по-ставки конкретних партій товару.
5. Умови приймання товару за якістю і кількістю. У цьому розді-
лі вказується, в якому місці і в які терміни здійснюється перевірка якості і кількості товару, а за необхідності також найменування не-залежного експерта, до якого може звернутися одна із сторін під-час проведення перевірки. Вказується також порядок пред’явлення рекламацій.
6. Форс-мажор. У цьому розділі рекомендується вказати форс-
мажорну обмовку, тобто  умову при настанні якої сторони звіль-
няються від відповідальності за невиконання своїх зобов’язань. До форс-мажорних обставин  належать події надзвичайного характеру,
які не можна передбачити наперед, наприклад, стихійні лиха (по-

51Тема 3
вінь, пожежа, землетрус тощо), війни. Сторони можуть включити до
форс-мажорної обмовки й інші події (військові перевороти, страй-ки, зміна законодавства). При настанні форс-мажорних обставин у контракті повинен бути передбачений механізм сповіщення іншої сторони про таку подію і правила надання документального під-твердження факту настання форс-мажору (як правило, свідоцтво національної торгової або торговельно-промислової палати). В та-кому разі термін виконання зобов’язань за контрактом або перено-ситься на термін дії форс-мажорної обставини, або після закінчення встановленого терміну контракт анулюється.
7. Розгляд спорів. У цьому розділі приводиться порядок
пред’явлення і розгляди неврегульованих претензій, порядок плате-жів за претензіями, розгляд спірних питань в арбітражі. Вказується, правом якої держави регулюватимуться відносини за контрактом.
8. Санкції. В цьому розділі передбачаються санкції за неналеж-
не виконання зобов’язань сторін (наприклад, за невчасну поставку, за невчасний платіж тощо), а також за поставку товару неналежної якості і в неналежній кількості.
9. Інші умови операції. У цьому розділі вказуються умови контр-
акту, які не увійшли до попередніх розділів, але є важливими для його виконання (гарантійні зобов’язання, ліцензійні платежі, тех-нічна допомога, наладка і монтаж обладнання, навчання персоналу, інформаційні та інші умови).
10. Адреси покупця і продавця. Вказуються повні юридичні і по-
штові адреси , контактний телефон, факс.
11. Підписи сторін. Вказуються підписи осіб, уповноважених ор-
ганізаціями – продавцем і покупцем на підписання контракту. Вони повинні бути розшифровані з вказівкою прізвища, імені, побатькові, посади і завірені печаткою.
При оформленні зовнішньоторговельної бартерної операції
обов’язково повинні вказуватися:
• дата висновку і номер зовнішньоторговельної бартерної опе-
рації;
• номенклатура, кількість, якість, ціна товару за кожною товар-
ною позицією, терміни та умови експорту (імпорту) товару;
• перелік послуг, робіт, інтелектуальної власності, їхня вартість,
терміни надання послуг, виконання робіт, передачі виняткових прав на об’єкти інтелектуальної власності або надання права на викорис-тання об’єктів інтелектуальної власності;

52ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
• перелік документів, які надаються фізичній або юридичній
особі для підтвердження факту надання послуг, виконання робіт, передачі виняткових прав на об’єкти інтелектуальної власності або надання права на використання об’єктів інтелектуальної власності.
Зовнішня торгівля товарами, послугами й інтелектуальною влас-
ністю з використанням зовнішньоторговельних бартерних операцій може здійснюватися тільки після оформлення відповідного паспор-та зовнішньоторговельної бартерної операції, в якому, зокрема ,вка-зуються відомості про платежі з використанням грошових і (або) інших платіжних засобів у випадку, якщо зовнішньоторговельна бартерна операція здійснюється з частковим використанням грошо-вих і (або) інших платіжних засобів.
Запитання і завдання для самоперевірки
Дайте визначення зовнішньоекономічної діяльності підприємства.1.
Визначте місце зовнішньоторговельної діяльності в економіці 2.
країни.Назвіть основні принципи державного регулювання зовнішньо-3.
торговельної діяльності.Перерахуйте і охарактеризуйте основні методи державного регу-4.
лювання зовнішньоторговельної діяльності.Дайте характеристику митно-тарифного методу регулювання зо-5.
внішньоторговельної діяльності.Назвіть основні види мит.6.
Назвіть основні види ставок мит.7.
Дайте характеристику особливих режимів здійснення зовнішньо-8.
торговельної діяльності – прикордонній торгівлі й особливих еко-номічних зон.Що таке зовнішньоторговельний бартер? Які основні умови його 9.
здійснення?Назвіть основні види контрактів і дайте їх характеристику.10.
Назвіть основні розділи контракту і дайте їх коротку характерис-11.
тику.Назвіть основні групи базисних умов поставки відповідно до між-12.
народних правил тлумачення стандартних формулювань умов по-ставки товару.Які основні правила оформлення зовнішньоторговельної бартер-13.
ної операції?

53Тема 3
Тести для перевірки знань
1. Які з перерахованих факторів зовнішнього середовища безпосе-
редньо впливають на підприємство:
а) економічні, політичні;б) ринкові, технологічні;в) міжнародні, правові;г) транснаціональні, регіональні.
2. До факторів прямої дії зовнішнього середовища на підприєм-
ство належать:
а) споживачі продукції й послуг;б) благодійні організації;в) конкуренти;г) ринок робочої сили.
3. Тарифний метод включає в себе:
а) нетарифне регулювання; б) митно-тарифне регулювання;в) заборону й обмеження зовнішньої торгівлі послугами й інте-лектуальною власністю; г) заходи економічного й адміністративного характеру, які сприяють розвитку зовнішньоторговельної діяльності.
4. Нетарифний метод передбачає:
а) нетарифне регулювання; б) заборону й обмеження зовнішньої торгівлі послугами й інте-лектуальною власністю; в) митно-тарифне регулювання; г) заходи економічного й адміністративного характеру, яки сприяють розвитку зовнішньоторговельної діяльності.
5. В Україні застосовуються такі особливі мита:
а) місцеві;б) сезонні та компенсаційні;в) спеціальні;г) антидемпінгові.

54ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
6. В Україні застосовуються такі види ставок мит:
а) адвалерні;б) специфічні; в) традиційні;г) комбіновані.
7. При оформленні зовнішньоторговельної бартерної операції
обов’язково повинні вказуватися:
а) дата висновку і номер зовнішньоторговельної бартерної опе-рації;б) номенклатура, кількість, якість, ціна товару за кожною то-варною позицією, терміни і умови експорту (імпорту) товару;в) перелік послуг, робіт, інтелектуальної власності, їхня вар-тість, терміни надання послуг, виконання робіт;г) перелік документів, що надаються фізичній або юридичній осо-бі для підтвердження факту надання послуг, виконання робіт.
8. Які з перерахованих розділів обов’язково повинні бути в контр-
акті:
а) предмет контракту;б) транспорт поставки;в) розгляд спорів; г) санкції.
9. За термінами розрізняють короткострокові контракти на:
а) півроку;б) один рік;в) два роки;г) три роки.
10. За термінами розрізняють довгострокові контракти на:
а) 3—5, а іноді і до 10 років;б) 5—7, а іноді і до 12 років;в) 5—10, а іноді і до 15 років;г) 7—12, а іноді і до 20 років.

55Тема 3
Використана та рекомендована література
Ахновська І.О. Методи регулювання платіжних взаємовідносин
суб’єктів господарської діяльності // Економіка промисловості. – 2004. – №4. – С. 114—121.
Бобров В.Я. Основи ринкової економіки і підприємництва: Підручник.
– К.: Вища шк., 2003. – 719 с.
Бодров В.Г. Державна підтримка малого і середнього підприємництва
в процесі формування приватного сектора перехідної економіки України // Підвищення ефективності державного управління: стан, перспективи та світовий досвід: Зб. наук. пр. – К.: Вид-во УАДУ, 2000. – С. 26—34.
Воротін В.Є. Макроекономічне регулювання в умовах глобальних рин-
кових трансформацій: Моногр. – К.: Вид-во УАДУ, 2002. – 392 с.
Єщенко П.С.  Сучасна економіка: Навч. посібник / П.С. Єщенко, Ю.І.
Палкін. – К.: Вища шк., 2005. – 327 с.
Крикавський Є. Промисловий маркетинг: Підручник / Є. Крикавський,
Н. Чухрай. – 2-ге вид. – Львів: «Львівська політехніка», 2004. – 472 с.
Романенко С.,  Импортная экспансия Европы в Украину // Інвестиції:
практика та досвід. – 2006. – 14 серпня (№15). – С.5—7.
Терещенко О.О. Гармонізація державної політики фінансової підтрим-
ки підприємств із законодавством Європейського союзу // Фінанси Украї-ни. – 2004.– №10. – С.108—117.
Чемодуров О.  Зовнішні джерела фінансування модернізації україн-
ських підприємств// Економіка України. – 2005. – № 9.– С.54—61.
Україна  в 2007 році: внутрішнє і зовнішнє становище та перспективи
розвитку: Експертна доповідь. – К.: НІСД, 2007.– 264 с.

4.1. Механізм і функції управління підприємством
Управління підприємством  – процес планування, організації,
мотивації, контролю й регулювання дій персоналу, постановки стра-тегічних цілей і тактичних завдань підприємства, ухвалення управ-лінських рішень і забезпечення їх виконання.
Сучасне виробниче підприємство – це складний комплекс, ди-
намізм і злагодженість роботи якого забезпечуються механізмом управління, що встановлює внутрішні зв’язки і враховує діяльність усіх ланок та працівників підприємства – від робітника до директо-ра. Група керівників і фахівців, на яку покладені відповідальність за вироблення і реалізацію управлінських рішень, становлять апарат
управління, який розподіляється на категорії (табл. 4.1).
Таблиця 4.1
Управлінський персонал підприємства
Категорії Керівники Спеціалісти Службовці
Посади Директор
КеруючийЗаступники директора, начальники структурних підрозділів Заступники начальників структурних підрозділівБухгалтер
Інженер з організації праці Інженер з підготовки кадрів Інженер з організації управління виробництвом Техніки з планування Техніки з праці Інженер за якістю Інженер-технолог Технік-технолог тощоАгент з
постачанняСекретар-референт ЕкспедиторКасирОператордиспетчерськоїслужби тощо

Загальні
вимоги до посадиНаявність
вищої освіти, стаж роботи у відповідній галузі 3—5 років тощоНаявність вищої та
середньої спеціальної освіти, а в окремих випадках – стаж роботиНаявність за-
гальної середньої освіти і спеціаль-ної короткостро-кової підготовки
Управління в прямому сенсі слова є дія на працівників з метою
досягнення мети, яка стоїть перед підприємством і його колективом. Воно грунтується, з одного боку, на багатьох галузях знань, таких як економіка і політологія, соціологія й психологія, інженерні дисци-пліни і статистика, а з іншого – на узагальненні практичного досвіду управління різними підприємствами, організаціями й компаніями.
Система управління включає такі компоненти:
• принципи і завдання управління;• організаційна структура апарату управління;• правові основи та економічні методи управління;• інформація й технічні засоби їх обробення.Управління підприємством складається з ряду функціональних
підсистем. Ними є:
• стратегічне і поточне управління (підприємством);• планування;• управління персоналом;• управління виробництвом;• управління маркетингом;• управління фінансами;• управління інвестиціями.Завданням стратегічного управління є забезпечення економіч-
ного зростання підприємства, підвищення його конкурентоспро-можності. В основі стратегічного управління лежить необхідність:
• стратегічного аналізу змін зовнішнього середовища (на ринку,
в політиці, законодавстві тощо) і умов для формування цілей, по-тенційних можливостей підприємства (ресурси, проекти, ідеї, наяв-ність команди тощо);
• вибору стратегії розвитку підприємства й альтернативних ва-
ріантів;
• реалізації вибраної стратегії розвитку.
До завдань поточного управління належить забезпечення непе-
рервності і синхронності роботи всіх ланок підприємства, спрямо-ваних на виконання встановлених поточних завдань.

В завдання управління персоналом відповідно до стратегії розви-
тку підприємства і поточними потребами виробництва входять:
• забезпечення підприємства кадрами необхідної кваліфікації
заданого професійного складу і чисельності;
• навчання працівників відповідно до прийнятої на підприємстві
технології й організації виробництва продукції;
• розстановка персоналу за робочими місцями;
• проведення об’єктивної оцінки і оплати результатів діяльності
кожного працівника як основи ефективної мотивації його праці;
• забезпечення прав і соціального захисту;
• забезпечення безпеки і нормальних умов праці.
З метою реалізації вказаних завдань до системи управління
персоналом на великому підприємстві, як правило, входять від-діли кадрів, навчання, оцінки персоналу й оплати праці, техніки безпеки.
Основним завданням підсистеми управління виробництвом є
організація виготовлення і постачання продукції необхідної якос-ті й встановленої собівартості в заплановані терміни. На практиці це означає, що органи даної підсистеми управління повинні забез-печувати дотримання технологічної дисципліни, принципів ресур-созберігання, виробничого режиму шляхом відповідної організації виробництва і праці.
Управління маркетингом є однією з найважливіших підсистем
управління підприємством. Від неї залежить, з одного боку, правиль-ність визначення того, яку продукцію виробляти в якій кількості й в який термін, а з іншого – ефективність постачання підприємства факторами виробництва за цінами, що не сприяють зростанню ви-трат виробництва, формування ринку збуту продукції в необхідно-му обсязі та за цінами, які забезпечують отримання прибутку.
Управління фінансами підприємства включає організацію і
контроль надходження грошових коштів від реалізації продукції або стягування сум за попередніми угодами за надані послуги, а також грошових надходжень від цінних паперів тощо. Найважливішими завданнями управління фінансами є також оплата постачань сиро-вини і матеріалів, призначених для виробництва; платежі за рахун-ками, які підлягають оплаті за раніше придбані товари; платежі за експлуатаційними витратами (реклама, страхування тощо); випла-та заробітної плати працівникам підприємства; виплата податків і здійснення інших платежів до бюджету і позабюджетних фондів.

Управління інвестиціями включає:
• постійне вдосконалення організації виробництва і праці на базі
пошуку, відбору, розробки і впровадження інноваційних пропозицій;
• формування банку інноваційних ідей і варіантів їх рішення;
• організацію процесу виявлення проблем розвитку і їх рішення;
• формування на підприємстві клімату новаторства, пошуку но-
вих ідей.
Перераховані підсистеми управління підприємством реалізують
такі функції:
1) постановка цілей і завдань відповідно до прийнятої стратегії із
специфікою підсистеми;
2) планування необхідних ресурсів для вирішення поставлених
завдань;
3) організація і регулювання процесу виконання відповідно з ме-
тою і поставленими завданнями, які забезпечують об’єднання зусиль і ресурсів у заданому напрямі;
4) стимулювання працівників, спрямоване на підвищення ефек-
тивності їх праці для досягнення поставленої мети;
5) контроль і коригування діяльності підсистеми і прийняття не-
обхідних заходів для отримання результату.
4.2. Управлінські технології
Ефективність діяльності підприємства, його становища на ринку
принципово залежать від стратегії розвитку, вибору і застосуван-ня як окремих стратегічних типів управлінських технологій, так і їхніх різних поєднань. Управлінські  технології  – це набір управ-
лінських засобів і методів дослідження поставлених цілей організації, які включають:
• методи і засоби збору й обробки інформації;
• прийоми ефективної дії на працівників;
• принципи, закони і закономірності організації й управління;
• системи контролю.
Для фірм і підприємств, які розрізняються за чисельністю,
організаційно-правовою формою, організацією технологічного про-цесу, можуть бути ефективні різні типи управлінських технологій. Залежно від конкретного набору засобів розрізняють декілька осно-вних управлінських технологій:

• управління за цілями;
• управління за результатами;
• управління на базі потреб й інтересів;
• управління на базі активізації діяльності персоналу;
• управління у виняткових випадках;
• управління шляхом постійних перевірок і вказівок;
• управління на базі «штучного інтелекту».
Управління за цілями застосовують для середніх і малих підпри-
ємств із сильним аналітичним підрозділом. Воно буває простим, цільовим, програмно-цільовим і регламентним. При простому ці-
льовому управлінні керівник організації визначає тільки терміни і
кінцеву мету, але не механізм її досягнення. Мета може бути до-сягнута в будь-який термін або не досягнута зовсім. Такий спосіб управління застосовується в основному в товариствах з обмеженою відповідальністю, що мають чисельність 3–5 чоловік.
Програмно-цільове управління передбачає визначення цілей, ме-
ханізмів і термінів для кожного етапу досягнення мети. Загальна мета досягається в передбачені терміни. Такий спосіб управлін-ня застосовується, як правило, в товариствах з обмеженою від-повідальністю і акціонерних товариствах усіх типів, Регламентне
управління застосовується на рівні економіки в цілому. При цьому
визначаються кінцева мета і обмеження за параметрами і ресурса-ми. Причому мета досягається обов’язково, але терміни її досягнен-ня встановити важко.
Управління за результатами грунтується на посиленні функції
координації й інтеграції діяльності всіх підрозділів. Ця технологія ефективна в середніх і малих організаціях, де невеликий час між ухваленням рішення і його результатом. Для реалізації технології необхідне створення в рамках відділів аналітичних груп у галузі психології, соціології й економіки, що працює в рамках матричної структури управління. Завдання групи: аналіз поточної інформації, проведення дослідів, визначення проблем і підготовка пропозицій з коригування тактичних і стратегічних рішень.
Управління на базі потреб та інтересів засноване на стимулю-
ванні діяльності людини через його потреби й інтереси, до яких належать основні потреби в їжі, житлі, відпочинку, підтримці здоров’я, соціальні потреби в творчій праці, сім’ї, порядку й стабіль-ності, інтереси матеріальні, соціальні та естетичні. Цю технологію управління рекомендується використовувати в локальному масштабі (малих містах, селищах тощо), де діяльність організації безпо-
середньо впливає на муніципальну інфраструктуру.
Управління на базі активізації діяльності персоналу реалізуєть-
ся шляхом стимулювання (морального і матеріального) персоналу і мобілізації його інтелектуального потенціалу. Основне завдання такого роду управління полягає у впливі на емоційний стан люди-ни. Застосовується в організаціях найрізноманітніших форм.
Управління у виняткових випадках полягає в чіткому розподілені
всіх управлінських і виробничих функцій. Основний формальний керівник здійснює лише зв’язки із зовнішнім середовищем. Управ-ління у виняткових випадках застосовується в організаціях, які працюють за жорстко регламентованою технологією, де передба-чається чіткий розподіл усіх управлінських і виробничих функцій. Крім того, ця технологія ефективна в організаціях з функціональ-ною структурою управління, де засновники пов’язані між собою дружніми або сімейними стосунками і де засновники або працівни-ки можуть професійно виконувати всі види діяльності. Технологія реалізується шляхом наставництва, колективних форм навчання з індивідуальним контролем, періодичного контролю керівником або фахівцем.
Управління шляхом постійних перевірок і вказівок засноване на
жорсткому плануванні діяльності підлеглих і постійному контролі керівника за поточною діяльністю. Воно передбачає лінійну струк-туру управління і застосовується в невеликих організаціях, де авто-ритет і професіоналізм керівника беззаперечний.
Управління на базі «штучного інтелекту» реалізується на осно-
ві інформаційних систем із застосуванням сучасних технічних за-собів. Ці і ряд інших типів управління повинні реалізовуватися на базі сучасних інформаційних технологій. Головна вимога до управ-ління підприємством в умовах ринку – забезпечення адаптивності (пристосованості і гнучкості) економіки підприємства до умов гос-подарювання. В рамках одного підприємства (організації) можуть використовуватися різні управлінські технології, а також їх різні поєднання.

4.3. Організаційні структури управління
підприємством
Організаційна структура управління підприємством  визна-
чає склад підрозділів апарату управління, їхню взаємозалежність і взаємозв’язок.  Група керівників і спеціалістів, на яку покладені від-
повідальність за здійснення процесу вироблення і реалізації управ-лінських рішень, складає апарат управління підприємством. Апарат
управління включає управлінський персонал у масштабі всього під-приємства, а також його структурних підрозділів. Більшість вчених і спеціалістів розрізняють два типи організаційних структур управ-ління – ієрархічний (бюрократичний) та органічний.
Організаційні структури ієрархічного (бюрократичного) типу
характеризуються жорсткою ієрархічністю управління, за якої ниж-чий рівень підкоряється і контролюється вищим; централізацією ухвалення рішень, коли низові ланки практично не беруть участі в управлінні виробництвом. До першого типу організаційних струк-тур належать: лінійна, функціональна, лінійно-функціональна, лінійно-штабна, дивізіональна та ін.
Другий тип організаційних структур – органічний  характери-
зується помірним використанням формальних правил і процедур, децентралізацією, гнучкістю структури влади, участю в управлінні нижчих рівнів. Його головною характеристикою є групова й індиві-дуальна відповідальність кожного працівника за загальний резуль-тат. До цього типу належать проектні, матричні, програмно-цільові, бригадні, структури управління у формі переверненої піраміди. Розглянемо основні організаційні структури управління підпри-ємством.
Лінійна структура управління.  Ця структура утворюється в ре-
зультаті побудови апарату управління тільки із взаємопідлеглих органів у вигляді ієрархічної драбини (рис. 4.1). При такій побу-дові управлінські рішення утворюють лінійні зв’язки. Ці рішен-ня включають адміністративні функції (організацію) й процедури (прийняття рішень). Ця структура управління будується на основі лінійних схем.
Керівник у такій структурі називається лінійним і виконує як ад-
міністративні, так і інші функції. При чому зворотний зв’язок, який інформує керівника про хід виконання робіт, може бути відсутнім. Адміністративні функції й процедури можуть делегуватися основним керівником на нижчі рівні ієрархії. Члени кожного з нижчих
ступенів управління перебувають у безпосередньому лінійному під-порядкуванні в керівника наступного, вищого рівня. Застосовувати таку структуру доцільно на підприємствах з невеликою чисельністю персоналу і незначним обсягом та номенклатурою виробництва.
Керівник
(генеральний директор)
Замісник
(директор з виробництва)
Начальник цеху 1 Начальник цеху №
Майстер 1 Майстер № Майстер 1 Майстер №

Функціональна структура управління . Ця структура передбачає
створення підрозділів для виконання визначених функцій на всіх рівнях управління. Управлінські рішення притому розділяються на лінійні й функціональні, кожне з яких є обов’язковим для виконан-ня (рис 4.2). В такій структурі загальні й функціональні керівники не втручаються в справи один одного. Кожен керівник виконує тіль-ки частину функцій. Зворотного зв’язку може й не бути.
Модифікація цієї структури — функціонально-об’єктна струк-
тура управління, де в рамках функціональних відділів виділяють-
ся найбільш кваліфіковані фахівці, відповідальні за виконання всіх робіт з конкретного об’єкта. Це підсилює персональну відповідаль-ність керівників за весь комплекс робіт, за невиправдане підвищен-ня ролі окремих об’єктів у збиток інтересам підприємства в цілому. Відзначимо, що координація робіт з підтримки взаємодії між різни-ми функціями – завдання складне.
Тому в чистому вигляді функціональна структура практично не
застосовується. Вона використовується в поєднанні з лінійною струк-турою, утворюючи лінійно-функціональну структуру управління.

Керівник
(президент компанії)
Головний економіст Головний інженер Начальник відділу
кадрів
Технічна служба Економічна служба Соціальна служба і
служба персоналу
Виконавці . Ця структура є
найпоширенішим видом структури бюрократичного типу, характе-ризується великим числом горизонтальних і вертикальних зв’язків і незначною участю низових ланок управління в прийнятть рішень. Керівники при цій системі поділяються на лінійних і функціо-нальних. Основою побудови такої системи є: а) лінійна вертикаль управління; б) спеціалізація управлінської праці за функціональ-ними ознаками (техніка, економіка, маркетинг, виробництво фі-нанси тощо).
Керівнику організації безпосередньо підпорядковуються його
заступники за функціями (маркетинг, фінанси, персонал тощо). За-гальний керівник здійснює лінійну дію на всіх учасників структури, а керівники функціональних відділів (економічного, інженерно-технічного тощо) надають функціональне сприяння виконавцям робіт (рис. 4.3). Лінійно-функціональні структури управління най-більш ефективні там, де апарат управління виконує рутинні, часто, які повторюються і рідко змінні завдання та функції (на невеликих підприємствах, а також на підприємствах з масовим або крупносе-рійним типом виробництва). Коли виробництво стає складнішим або гнучкішим лінійно-функціональна структура змінюється з ме-тою зниження рівня централізації. Одним з напрямів децентраліза-ції є впровадження лінійно-штабної структури управління.

Керівник підприємства
Економічна служба. Технічна
служба. Фінансова служба
Підрозділи підприємства(цехи). Заступник керівника (з функцій)
Комерційна служба . Відділи
Лінійні виконавці. Функціональні виконавці
Виконавці
Лінійно-штабна структура управління . Це структура, яка передбачає створення на допомогу лінійним керівникам спеціалізованих функціональних підрозділів – штабів для вирішення певних завдань (аналітичних, координаційних, мереженого планування й управлін-ня, спеціальних тощо). Штаби не наділяються функцією розпоря-дження, а готують рекомендації, пропозиції і проекти для лінійних керівників . Вище керівництво займається питаннями стра-тегічного планування і контролю, зростання ефективності діяльнос-ті організації підрозділів, розвитку потужностей підприємства тощо, для чого має в своєму розпорядженні штаб керівника організації з відповідними функціональними службами для вирішення даних завдань. Керівники підрозділів мають свої штаби (управлінський апарат), які вирішують завдання, що стоять перед ними. Керівники підрозділів відповідають за свою роботу в межах відповідальності і повноважень, які надані їм вищим керівництвом.
Між функціональними службами різних штабів встановлюється
система функціональних зв’язків, яка забезпечує єдність і конкрет-ність виконання спеціалізованих робіт. Проте зростання обсягу ви-робництва, різноманітність номенклатури продукції (робіт, послуг), яка випускається, й інші ринкові обставини ускладнюють завдання підтримки оптимальних функціональних зв’язків між штабами. Одним з напрямів удосконалення організаційних структур управління
є виділення в складі виробничих підрозділів підприємств (організа-ції) самостійних об’єктів управління – відділень. Ця система управ-
ління  отримала назву  дивізіональна структура управління (від англ.
division – відділення).

Дивізіональна структура управління . Така структура належить до практики корпоративного управління, коли керована організація відноситься до розряду великих і найбільших за масштабом вироб-ництва, чисельності тих, хто працює, а також характеризується різ-номанітністю продукції, яка випускається, великою місткістю рин-ків її збуту. Основою формування структури цього типу є виділення в складі організації практично самостійних виробничих відділень – «дивізіонів» (за продуктами, регіонами або ринками збуту) і надан-ня їм оперативно-господарської самостійності в отримані прибутку при централізованому контролі із загальнокорпоративних питань стратегії, наукових досліджень, інвестицій, кадрової політики та ін-ших централізованих функцій .
Головними виконавцями при дивізіональній структурі управління є керівники виробничих відділень. Організаційна побудова відді-лень проводиться за такими ознаками:
а) за продукцією (послугами) продуктова спеціалізація або про-
дуктова структура управління;

б) за ринками, з орієнтацією на споживача – споживча або рин-
кова спеціалізація;
в) за обслуговуванням географічних регіонів – регіональна або географічна спеціалізація.

Безпосередньо у відділеннях, а також при вищому керівництві
створюються лінійно-функціональні структури управління. Це при-изводить до зростання витрат на утримання апарату управління, що компенсується децентралізацією й зростанням ефективності. В рин-кових умовах господарювання багато українських організацій (кор-порації, акціонерні товариства, холдинги тощо) переходять на ди-візіональну структуру управління, використовуючи закладені в ній можливості децентралізації й зростання ефективності виробництва.
Інноваційно-виробнича структура  управління. Ця структура
передбачає чітке розділення керівництва й підрозділів, що здій-снюють інноваційні функції, – стратегічне планування, розробку та підготовку виробництва нової продукції й функції повсякден-ного оперативного управління відлагодженим виробництвом і збутом освоєних виробів (рис. 4.6). Виникнення такої структури –

наслідок надмірного завантаження апарату управління поточною
оперативною роботою, що позбавляє його співробітників можли-вості займатися систематичним оновленням продукції, техніки і технології виробництва. Застосування такої структури раціональ-не при значному масштабі виробництва періодично обновлюваної продукції.
Керівник підприємства
Керівник інноваціями Функціональний підрозділ
(бухгалтерія )Функціональний підрозділ №
Підрозділ НДДКРПідрозділ
підготовки виробництва Виробництво Збутовий
підрозділ Керівник виробництва
Проектна структура управління.  Ця структура, орієнтована на забезпечення ефективного управління паралельним виконан-ням на підприємстві або в організації ряду великих проектів. При цьому одержують автономію визначених підрозділів, які беруть участь в окремих проектах, на чолі з керівниками цих проектів. Керівник проекту несе всю відповідальність за його своєчасну й якісну розробку та реалізацію. Він наділяється всіма правами з управління підпорядкованим йому підрозділами і немає в підпо-рядкуванні підрозділів, безпосередньо не пов’язаних з підготов-кою проекту.
Ці структури можуть створюватися в централізованій і децентралізованій формах . При децентралізованій формі функціональні й допоміжні підрозділи розділяються за проектними підрозділами та підпорядковуються керівникам проектів, а при ценралізованій вони стають загальними для всіх проектних підрозді-лів і підпорядковуються керівникам підприємства.

Матрична структура управління . Ця структура поєднує верти-
кальні лінійні й функціональні зв’язки управління з горизонтальни-ми. Персонал функціональних підрозділів залишаючись в їх складі й підпорядкуванні, зобов’язаний також виконувати вказівки керів-ників проектів або спеціальних штабів, зборів тощо, утворених для керівництва окремими проектами та роботами .

Керівники проектів встановлюють склад і черговість робіт, а ке-
рівники функціональних підрозділів несуть відповідальність за їхне належне і своєчасне виконання. Ці структури можуть застосовува-тися в окремих організаціях, а також для систем організацій. Ма-тричні структури управління допомагають вирішувати проблеми координації та об’єднувати діяльність постійного персоналу управ-ління й тимчасових проектних груп.
Однією з форм гнучких органічних структур управління є їхня
побудова у формі перевернутої піраміди. В ній рівень ієрархії займа-
ють фахівці-професіонали, а керівництво організації займає нижній рівень.
Такі структури застосовуються там, де професіонали можуть незалежно і кваліфіковано працювати безпосередньо з клієнтами. Ці структури знайшли застосування насамперед оздоровчих і освітніх установах.

71Тема 4

Обслуговуючий персонал Спеціалісти-професіонали
Керівник організації
Запитання і завдання для самоперевірки
Дайте характеристику поняття «управління підприємством». 1.
Що воно включає?На які категорії поділяється управлінський персонал підприєм- 2.
ства?Які компоненти включає система управління? 3.
Що входить до завдання управління персоналом? 4.
З яких функціональних підсистем складається система управ- 5.
ління підприємством?Який підрозділ підприємства відповідає за управління фінанса- 6.
ми?Що входить до завдання управління інвестиціями? 7.
Дайте характеристику управлінських технологій. Які елементи 8.
вони включають?Перерахуйте основні управлінські технології й дайте їх коротку 9.
характеристику.Охарактеризуйте типи організаційних структур управління. У 10.
чому їхня відмінність?Чим відрізняються лінійно-штабна структура управління від 11.
дивізіональної?

Тести для перевірки знань
1. Суть управлінської діяльності полягає в:
а) залученні працівників до керівництва підприємством;б) впливі на процес через прийняття рішень;в) використанні найновіших досягнень НТП в організації ви-робничих процесів;г) незаперечному виконанні доведених «зверху» розпоряджень.
2. Система управління включає такі компоненти:
а) принципи і завдання управління;б) структуру органів управління;в) інформацію і засоби її оброблення;г) поточне управління.
3. Управління підприємством включає такі підсистеми:
а) управління персоналом;б) управління маркетингом;в) управління фінансами;г) управління запасами.
4. Лінійна структура управління включає:
а) лінійну схему управління;б) дивізіональну схему управління;в) проектну структуру управління;г) усі відповіді правильні.
5. Дивізіональна структура управління характеризується:
а) наявністю самостійних виробничих відділень по продуктах;б) наявністю самостійних виробничих відділень по ринках збуту;в) поєднанням вертикальних, лінійних і функціональних зв’язків управління з горизонтальними;г) наявністю самостійних виробничих одиниць по регіонах.
6. Якщо фірма (підприємство) розглядається як відкрита система,
яка вчасно реагує і пристосовується до умов зовнішнього серед- овища, то концепцію управління такою фірмою прийнято нази- вати:
а) ринковою;б) неформальною;

73Тема 4
в) маркетинговою;
г) соціальною.
7. Лінійна структура управління підприємством використовується:
а) на невеликих підприємствах з малою чисельністю працюю-чих;б) на підприємствах, що випускають однорідну і нескладну про-дукцію;в) на підприємствах приватної форми власності;г) на підприємствах монополістах;
8. Якщо спеціальні підрозділи при лінійних керівниках виконують
дорадчі (консультативні), а не розпорядчі функції, то така  структура управління називається:
а) штабною;б) функціональною;в) лінійно-штабною;г) матричною.
9. Наявність відділень є характерною для структури управління:
а) функціональної;б) множинної;в) дивізіональної;г) матричної.
10. Для матричної структури управління є характерними:
а) незначна кількість рівнів управління;б) групи конкретних нових видів продукції або проектів;в) керівникам передаються із функціональних підрозділів спів-робітники і ресурси;г) використання на підприємствах, що випускають обмежену номенклатуру продукції.

74ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
Використана та рекомендована література
Бойчик І.М.  Економіка підприємства: Навч. посібник. – Вид. 2-ге доп. і
перер. – Київ: Атіка, 2006. – 528 с.
Гетьман О.О.  Економіка підприємства: Навч. посібник / О.О.Гетьман,
В.М.Шаповал. – К.: ЦНЛ, 2006. – 249 с.
Зайцев Н.Л. Экономика, организация и управление предприятием. –
Серия «Высшее образование». – М.: Инфра-М, 2004. – 491 с.
Зубовський В.М. Економіка підприємства: Опорний курс лекцій. – К.:
Вид-во Укр. фін. ін-ту менеджменту і бізнесу, 1999. – 94 с.
Лазар В.Я. Вдосконалення системи державного управління та регулю-
вання сфери малого підприємництва в Україні // Економіка та держава. – 2007. – №1. – с. 21–23.
Маковеєв А.П. Інноваційний фактор в системі управління розвитком
промислового виробництва // Формування ринкових відносин в Україні. – 2003. – № 7-8. – С. 31—36.
Надточій С.І. Прогнозування та планування (бюджетування) грошо-
вих потоків підприємства як складові елементи системи управління ними // Формування ринкових відносин в Україні. – 2006. – №11. – С. 65—69.
Стрижаков Д.В.  Оценка риска как часть стратегического управле-
ния предприятием // Финансовый менеджмент. – 2006. – ноябрь-декабрь (№6). – С. 5—14.
Хомяков В.І. Менеджмент підприємства. – Вид. 2-ге, перероб. і доп. –
К.: Кондор, 2005. – 434 с.
Шваб Л.І. Економіка підприємства: Навч. посібник. – 4–те вид. – К.:
Каравела, 2007. – 584 с.

5.1.  Товарне виробництво і ринок
Під товарним виробництвом  розуміється таке виробництво, за
якого продукти виробляються для продажу, а зв’язок виробників і спо-живачів здійснюється за допомогою ринку. Умовою, необхідною для
виникнення товарного виробництва, є суспільний розподіл праці. Етапи розвитку товарного виробництва пов’язані з розвитком обмі-ну, ринку. Виділяють такі типи ринку: нерозвинутий, вільний, регу-льований, деформований. Кожному типу ринку відповідає особлива модель товарного виробництва:
• товарне виробництво нерозвинутого ринку;• товарне виробництво вільного ринку;• товарне виробництво регульованого ринку;• товарне виробництво деформованого ринку.Ринок  – це саморегульована, заснована на економічній свободі систе-
ма відносин між продавцем і покупцем з приводу обміну, купівлі-продажу товарів (послуг). Основними елементами ринкового механізму є ціна,
попит і пропозиція. Співвідношення попиту і пропозиції визначає ціну
товару на ринку. Закон попиту відображає залежність між відносною
ціною на товар і величиною попиту на нього: зростання попиту впливає на зниження ціни, а його скорочення сприяє зростанню цін на ринку.
Складовою частиною ринкової економіки є конкуренція – основний механізм формування господарських пропорцій, спрямований на створення найсприятливіших умов збуту продукції і максимальне задоволення потреб.
Ринок володіє складною структурою, системою безлічі різнома-
нітних спеціалізованих ринків.
Існують різні їх класифікації залежно від обраного критерію

76ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА

Типи
конкуренції
і ринкуКількість
і розмір фірм Характер
продукції Умови входу
на ринок і виходу з нього Доступність Інформації
Чиста конкуренція Велика кіль-
кість малих фірм Однорідна
продукція Відсутність
бар’єрів Однаковий
доступ до всіх видів інформації
Монополістична конкуренція Велика кіль-
кість малих фірм Різнорідна
продукція Відсутність
бар’єрів Деякі проблеми
Олігополія Кількість
фірм невели-ке, є велика фірми Різнорідна або однорідна продукція Можливі
окремі бар’єри Деякі об-
меження Монополія Одна або
декілька великих фірм Унікальна
продукція Наявність
бар’єрів входу
на ринок Деякі обмеження
Таблиця 5.2
Класифікація ринків за характером об’єкту товарообміну
Ринок товарів і
послуг Фінансовий
ринок Ринок
інтелектуальної
продукції Ринок праці
Ринок засобів
виробництва Ринок цінних
паперів Ринок фундамен-
тальної наукової інформації Зайняті Ринок
споживчих товарів Ринок капіталу Ринок техноло-
гій, дослідно- конструктор-ських розробок Безробітні
Ринок послуг
виробничого і
невиробничого характеру Валютний і
кредитний ринок Ринок
інформації Біржі праці.
Система підготовки і перепід-
готовки кадрів

77Тема 5
За відношенням до суб’єкта ринкових відносин розрізняють ринок продавця, ринок покупця і ринок посередницьких операцій (ринок проміжних продавців). За географічною ознакою виділяють внутрішній (національний ринок, що підрозділяється на регіональні, місцеві ринки тощо) і зовнішній (світовий, прикордонний тощо). За характером продажу ринки поділяються на гуртові і роздрібні.
За галузевою ознакою виділяють:• ринок сировини (вугілля, нафта, газ, деревина тощо);• ринок продовольства (зерно, риба, м’ясо тощо);• ринок машинобудування (автомобілі, машини тощо) й інші галузеві ринки.
Через специфіку товарів, які виробляються (складність, тривалість виготовлення тощо), віддаленості продавців і покупців один від одного, можливості затримки в оплаті поставлених товарів кожний ринок повинен мати в розпорядженні відповідну інфраструк-туру – систему спеціалізованих організацій. Інфраструктура ринку
включає кредитну систему, систему біржової торгівлі, сукупність самостійних підприємств гуртової й роздрібної торгівлі.
Кредитна система складається з банківської системи, страхових
компаній, фондів профспілок та інших організацій. Першим елементом банківської системи є центральний банк, другим – комерційні, іпотечні, інноваційні, інвестиційні та інші банки.
Біржа – це організований гуртовий ринок, діючий аукціон на купівлю продаж товарів, цінних паперів і валюти. Вона діє на основі статуту під керівництвом біржового комітету. Клієнтами біржі можуть бути фізичні особи, торгово-промислові корпорації і кредитно-фінансові інститути. Біржі бувають товарними (спеціалізованими за продуктами і універсальними), фондовими (за операціями з цінними паперами), валютними (для купівлі продажу національної валюти). Крім біржової торгівлі, товарний ринок обслуговується мережею самостійних підприємств гуртової і роздрібної торгівлі, що використовують різні організаційні форми (ярмарки, аукціони, виставки-продажі тощо).
Як і будь-яка реально функціонуюча система, ринок володіє певними перевагами і недоліками. Основні переваги ринкової економіки:
• ефективний розподіл і використання ресурсів для виробництва необхідних суспільству товарів і послуг;
• високий ступінь гнучкості і адаптації виробництва до умов, які змінюються;

78ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
• впровадження досягнень науки і техніки у виробництво;
• свобода вибору і дій підприємців та споживачів;• здатність до задоволення різноманітних потреб, підвищення якості продукції;
• відносно швидке відновлення порушеної економічної рівноваги. Основні недоліки  ринку:
• відсутність стимулів для виробництва товарів і послуг колективного і суспільного користування;
• відсутність механізму захисту навколишнього середовища від
виробничої й інших видів діяльності;
• нездатність збереження невідтворних ресурсів;• відсутність гарантій зайнятості населення;• відсутність механізму фінансування розвитку фундаментальних
і прикладних досліджень у науці;
• нестабільність розвитку та схильність до інфляційних процесів.Існування проблем, рішення яких у рамках стихійних ринкових
відносин неможливе, зумовлює значущість державних інститутів у розвитку національної економіки. Держава покликана всебічно сприяти створенню нормальних умов для функціонування ринкових механізмів і доповнювати їх елементами, що дають можливість вирішувати ті завдання, з якими ринок не справляється.
Сучасний ринок характеризується, з одного боку, концентрацією
капіталу і розвитком корпоративних форм організації бізнесу, а з іншого – збереженням безлічі дрібних товаровиробників з властивим їм духом підприємництва, гнучкістю і адаптацією. Інтенсивно розвивається важлива складова ринку – ринок інформації.
5.2. Державне регулювання ринку (економіки)
Державне регулювання ринку  – сукупність методів, способів,
засобів впливу держави на економіку для  забезпечення нормальних умов роботи ринкового механізму та підтримки тих сфер економіки,  де ринкові механізми недосконалі. Державне втручання у функціону-
вання ринкової економіки реалізується через державне регулюван-ня економіки.
Державне регулювання економіки  – це вплив держави на діяльність господарюючих суб’єктів і ринкову кон’юнктуру з метою забез-печення нормальних умов функціонування ринкового механізму.  Воно
реалізується шляхом проведення економічної політики. Економічна

79Тема 5
політика – система заходів, сукупність дій з управління економі-
кою, що включає певний набір елементів, основними з яких є:
• антициклічна політика;• галузева політика;• антимонопольна політика;• грошово-кредитна політика;• соціальна політика;• задоволення попиту на послуги і товари колективного корис-
тування;
• боротьба з безробіттям тощо.Загальна функція держави в процесі регулювання економіки –
забезпечення умов для пом’якшення впливу на економіку механізму циклічного розвитку. З цією метою держава проводить антицикліч-
ну політику, яка включає комплекс законодавчих актів, адміністра-
тивних заходів дії на попит і пропозицію населення та суб’єктів гос-подарської  діяльності для виведення економіки з кризового стану, а також утримання стадії економічного буму. Базою реалізації анти-циклічної політики є державний бюджет.
Монополією держави є організація грошового обігу. Змінюючи
кількість грошей, що обертаються на національному ринку, держа-ва впливає на умови функціонування грошової системи. Важлива роль у цьому питанні відводиться Національному банку, який має в своєму розпорядженні великий набір інструментів (облікові ставки, операції з цінними паперами, резерви, адміністративні обмеження) для активного впливу на стан грошового ринку.
Держава, виступаючи гарантом прав людини, зобов’язана піклуватись про соціальну захищеність населення. Основний інструмент
забезпечення фінансування цього процесу – податкове законодав-ство. Державою створені спеціальні органи: як податкова інспекція, фонд соціального страхування, Міністерство праці та соціальної по-літики України тощо.
Ринкові механізми не реалізують автоматично право на працю для кожного члена суспільства. Тому боротьба з безробіттям покла-дена на державу. Держава повинна регулювати ринок праці в цілях підтримки певного рівня зайнятості, матеріального забезпечення людей, які втратили робочі місця. Вирішальну роль тут відіграє тру-дове законодавство і державні організації, що контролюють його ви-конання. Крім того, елементами економічної політики є галузева і антимонопольна політика.

80ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
Держава відіграє основну роль у задоволенні попиту на послуги і
товари колективного користування: національну оборону, держав-
не управління, єдину енергетичну систему, національні мережі ко-мунікацій, охорону громадського порядку, вакцинацію тощо. Крім того, вона підтримує ті галузі людської діяльності, які не можуть у повному обсязі функціонувати на комерційній основі (наука, освіта, культура, охорона здоров’я тощо).
Забезпечуючи нормальне функціонування національних ринків, держава проводить відповідну зовнішньоторговельну політи-
ку, контроль за міжнародною міграцією капіталу і робочою силою, впливає на валютні курси, управляє платіжними балансами тощо. Деякі напрями діяльності державних органів у сфері ринкових від-носин поданні в табл. 5.3.
Таблиця 5.3
Державне регулювання ринку
Напрями Спосіб реалізації
Стабілізація виробництва
Вирівнювання рівнів економічного розвитку регіонів
Підтримка конкуренції Фінансування науково-технічного прогресу
Дотація соціально значущих
галузей
Стабілізація і оздоровлення
грошової системи
Подолання надмірної майнової
диференціації населення
Соціальна захищеність населення Контроль за міжнародною міграцією капіталу і робочою силою Податкова й інвестиційна політика
Регіональна економічна політика
Антимонопольна політика
Здійснення науково-технічних
цільових програм
Інвестиційна політика
Фінансова і антиінфляційна
політика
Політика регулювання доходів
Соціальна політика
Зовнішньоторговельна політика
Система ринкових відносин висуває до державного регулювання
низку вимог. Недопустимими є будь-які дії держави, що деформу-ють внутрішні взаємозв’язки елементів ринку. Необхідно зменшити

81Тема 5
адміністративний контроль з боку держави над цінами. Економічні стимулятори, які застосовуються державою, не повинні ослабляти або підміняти собою ринкові стимули.
Для регулювання економіки держава використовує як економіч-
ні, так і адміністративні методи. Існують сфери, де застосування
адміністративних методів ефективне і не суперечить ринковому механізму. Наприклад, виправданим є жорсткий державний контр-оль за монопольними ринками, контроль за екологічною безпекою, підтримка мінімальних параметрів добробуту населення (гаранто-ваного мінімуму заробітної плати, доплат з безробіття тощо), захист національних інтересів у системі світового господарства (ліцензу-вання експорту тощо).
Існує тісний взаємозв’язок економічних і адміністративних методів державного регулювання ринку, оскільки економічний регу-лятор містить елементи адміністрування, в той же час у кожному адміністративному регуляторі є економічна складова. Найважливі-шим фактором забезпечення ефективності державного регулювання ринкових відносин слід вважати раціональне поєднання на користь розвитку національної економіки економічних та адміністративних методів дії на ринок.
5.3. Суб’єкти і види підприємницької діяльності
Підприємництво є одним з найбільш ефективних форм економічної діяльності. В Законі України «Про підприємництво» на-голошується, що підприємництво  – це безпосередня самостійна,
систематична, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб’єкти підприємницької діяльності в порядку, встановленому за-конодавством.
Підприємець може займатися будь-якими видами діяльності, якщо вони не заборонені законом, включаючи господарсько-виробничу, торгово-закупівельну, інноваційну, консультаційну тощо, комерцій-не посередництво, а також операції з цінними паперами. Суб’єктами
підприємництва можуть бути:
• громадяни України, інших держав, особи без громадянства не
обмежені законом у правоздатності або дієздатності;

82ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
• юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом
України «Про власність»;
• об’єднання юридичних осіб, які здійснюють діяльність в Укра-
їні на умовах угоди про розподіл продукції.
Статус підприємця як юридичної особи набувається тільки за допомогою державної реєстрації підприємства. В тих випадках, коли підприємницька діяльність ведеться без застосування найма-ної праці, вона реєструється як індивідуальна трудова діяльність, а із залученням найманої праці – як підприємство. З цього виходить, що підприємницька діяльність не пов’язана з будь-якою формою власності і здійснюється:
• самим власником засобів виробництва на свій страх і ризик та
під свою майнову відповідальність;
• керівником підприємства: від імені власника тощо. Межі розпорядження такою власністю регулюються контрактом
(договором), що визначає взаємні обов’язки сторін. В цьому договорі вказуються обмеження прав у використанні майна і веденні окремих видів діяльності, порядок та умови фінансових взаємостосунків і мате-ріальної відповідальності сторін, підстави та умови розірвання договору. Залежно від змісту діяльності розрізняють такі види підприємництва:
• виробниче;• комерційне ;
• фінансове;• посередницьке;• страхове.Кожний вигляд має свою специфіку, особливості, свою техноло-
гію. Види підприємницької діяльності тісно взаємозв’язані і доповню-ють один одного, причому один вид діяльності може бути в іншому.
До виробничого підприємництва належать діяльність, спрямо-
вана на виробництво продукції, проведення робіт, надання послуг, збирання, оброблення і представлення інформації тощо, підлягаю-чих подальшій реалізації споживачам. Функція виробництва в цьо-му виді підприємництва є основною. Вихідний елемент формування виробничого підприємництва – вибір основної сфери діяльності, що передбачає проведення попереднього маркетингу, тобто вивчення того, наскільки пропонований товар або послуга необхідні спожива-чу, чи стабільний попит на них, яка його величина та тенденції роз-витку в майбутньому, можлива продажна ціна товару, витрати його виробництва й реалізації, передбачуваний обсяг продажу.

83Тема 5
Результат виробничо-підприємницької діяльності – виробни-
цтво продукту, який повинен бути реалізований. Заходи щодо його реалізації є заключними стадіями технології підприємництва. Ви-робниче підприємництво вважається найважчим, хоч й найважли-вішим видом підприємництва. Виробнича діяльність забезпечує, як правило, 10–12% рентабельності підприємства (фірми).
Суть комерційного підприємництва становлять товарно-грошові
відносини, торгово-обмінні операції, тобто перепродаж товарів і послуг. На відміну від виробничо-підприємницької діяльності, тут немає необхідності забезпечення бізнесу виробничими ресурсами для випуску продукції. Першою стадією технології є вибір – що купувати, що перепродавати і де. У вирішенні цих питань насам-перед слід виходити з положення, що ціна реалізації товару пови-нна бути значно вища за закупівельну ціну; попит на запропонова-ний товар має бути достатній, щоб провести операцію наміченого масштабу.
Другу стадію технології комерційного підприємництва становить маркетинг, спрямований на аналіз ринку ряду товарів і послуг та вироблення прогнозної оцінки кон’юнктури ринку (аналіз того, які товари і послуги будуть користуватись найбільшим попитом, які будуть ціни покупки й реалізації). Зараз багато бізнесменів вважа-ють за краще займатися переважно комерцією. Комерційна діяль-ність вважається доцільною, якщо чистий прибуток становить не менше ніж 20–30% від витрат.
Фінансове підприємництво є різновидом комерційного підприємництва, оскільки тут об’єктом купівлі-продажу виступає специ-фічний товар – гроші, валюта, цінні папери (акції, облігації, векселі, ваучери тощо). Технологія фінансової підприємницької діяльності аналогічна технології комерційної діяльності з тією лише різницею, що товаром є фінансові активи. Підприємець, вступаючи в цей вид бізнесу, починає фінансові операції з аналізу ринку цінних папе-рів і маркетингової діяльності. Остання пов’язана з пошуком і за-лученням потенційних покупців, грошей, валюти і цінних паперів. Фінансова діяльність вважається доцільною, якщо чистий прибуток становить не менше ніж 5%  при тривалості діяльності менше одного
року і 10-15% – для довготривалої діяльності.
Посередницьке підприємництво проявляється в діяльності, яка
поєднує зацікавлені у взаємній діяльності сторони. За надання та-ких послуг підприємець одержує дохід.

84ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
Страхове підприємництво – це особлива форма фінансового підприємництва, яка полягає в тому, що підприємець одержує страхові внески, які повертаються платнику тільки в разі настання страхо-вого випадку. Частина внесків, що залишилася, утворює підприєм-ницький дохід.
Усі види підприємництва спрямовані на отримання доходу і пов’язані з різним ступенем економічного ризику підприємця.
5.4. Мале підприємництво
Характеристика малого підприємництва.  Малі підприємства є невід’ємною частиною соціально-економічної країни. По-перше, вони сприяють підтримці стабільності ринкових відносин, оскіль-ки значна частина населення втягується в цю систему відносин (на думку зарубіжних учених, стабільність системи забезпечується за умови, що 20—30% громадян країни мають власну справу). По-друге, вони забезпечують необхідну мобільність виробництва в умо-вах ринку, поглиблення спеціалізації й широкий розвиток коопе-рації виробництва, без яких немислима його висока ефективність. Зрештою це веде до динамічності господарського розвитку й зрос-тання національної економіки. По-третє, роль малих підприємств у діяльності великих і середніх підприємств постійно зростає. Велике значення має здатність малих підприємств розширювати сферу до-повнення праці, створювати нові можливості не тільки для працев-лаштування, й насамперед для підприємницької діяльності населен-ня й використання вільних виробничих можливостей.
Єдиного міжнародного стандарту класифікації підприємств, їх
розподілу на малі, середні й великі немає. Це залежить від специ-фіки галузей, рівня розвитку й структури економіки кожної країни. Для класифікації можуть використовуватися такі показники:
• чисельність працівників;• вартість (обсяг) продукції, яка випускається;• вартість (обсяг) виробничих фондів або розмір капіталу. З-поміж суб’єктів господарської діяльності окремо виділяють малі
(дрібні) підприємства, що становлять основу малого бізнесу. Так, згід-но із Законом України «Про підприємства в Україні», до них належать суб’єкти господарювання з кількістю працівників: у промисловості та будівництві – до 200 осіб; у інших галузях виробничої сфери – до 50 осіб; науці й науковому обслуговуванні – до 100 осіб; галузях невироб-

85Тема 5
ничої сфери – до 25 осіб; роздрібній торгівлі – до 15 осіб. Окрім того,
віднедавна використовують поняття мікропідприємства із середньо-обліковою чисельністю працівників до 10 осіб та обсягом виручки від продажу продукції (надання послуг) до 250 тис. грн за рік.
При цьому до середньорічної чисельності основного персоналу додається середньоспискова чисельність працівників, що не перебу-вають у штаті підприємства, тобто працюють за сумісництвом, тру-довими угодами, договорами підряду. Підприємства, які здійснюють декілька видів діяльності (багатопрофільні), належать до малих на підставі критерію того виду діяльності, який приносить найбільшу частку сумарної виручки від реалізації продукції (виконаних робіт, наданих послуг). Під суб’єктами малого підприємництва розумі-ються також фізичні особи, що займаються підприємницькою  діяльністю без утворення юридичної особи.
Малі підприємства самостійні в здійсненні своєї господарської
діяльності, в розпорядженні продукцією, прибутком, що залишився після сплати податків інших обов’язкових платежів, а також у решті сфер діяльності підприємства. Як показує досвід, малий бізнес дає змогу створити умови для підвищення заінтересованості кожного працівника в кінцевих результатах праці.
5.5. Державна підтримка малого підприємництва
Відносини щодо  державної підтримки малого підприємни-
цтва регулюються Законом України «Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні» та іншими нормативно-правовими актами.
Мета державної підтримки малого підприємництва: 1) створення умов для позитивних структурних змін в економіці
України;
2) сприяння формуванню і розвитку малого підприємництва,
становлення малого підприємництва як провідної сили в подоланні негативних процесів в економіці та забезпечення сталого позитив-ного розвитку суспільства;
3) підтримка вітчизняних виробників; 4) формування умов для забезпечення зайнятості населення
України, запобігання безробіттю, створення нових робочих місць.
Державна підтримка малого підприємництва включає такі
складові:

86ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
1) формування правової бази функціонування підприємницько-
го сектора та вироблення важелів адміністративного регулювання діяльності підприємницьких структур з урахуванням специфіки їх-нього розвитку в окремих галузях і сферах національної економіки;
2) регулювання інституційних змін в економіці, які виступають
факторами формування підприємницького середовища;
3) формування системи підтримки та стимулювання підприєм-
ницької діяльності;
4) залучення суб’єктів підприємницької діяльності до виконання
науково-технічних та соціально-економічних програм, здійснення поставок продукції (робіт, послуг) для задоволення державних та регіональних потреб.
Державна підтримка малого підприємництва здійснюється Кабінетом Міністрів України, Держкомітетом малого підприємництва, Українським фондом підтримки підприємництва через мережу ре-гіональних (обласних, міських) фондів підтримки.
Кабінет Міністрів України в межах своїх повноважень здійснює фінансову підтримку розвитку малого підприємництва, спрямо-вує, координує і контролює діяльність органів виконавчої влади, які забезпечують проведення державної політики щодо його під-тримки.
Держкомітет, орган виконавчої влади з питань регуляторної політики та підприємництва в межах своїх повноважень бере участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики розвитку малого підприємництва.
Програми підтримки малого підприємництва включають положення про:
• фінансово-кредитну та інвестиційну підтримку суб’єктів мало-
го підприємництва;
• забезпечення участі суб’єктів малого підприємництва у вико-
нанні поставок для державних, регіональних та місцевих потреб;
• вдосконалення нормативно-правової бази у сфері підприєм-
ницької діяльності;
• сприяння створенню інфраструктури розвитку малого підприємництва;
• пропозиції щодо встановлення системи пільг для суб’єктів малого підприємництва, в тому числі пом’якшення податкової політики;
• допомогу в матеріально-технічному та інформаційному забезпеченні.

87Тема 5
Фінансове забезпечення виконання відповідних програм підтримки малого підприємництва проводиться за рахунок Державно-го бюджету  України, місцевих бюджетів, позабюджетних коштів, у тому числі коштів, одержаних від приватизації державного і відчу-ження комунального майна, та інших джерел фінансування, не за-боронених законом.
Обсяг щорічних асигнувань на державну підтримку малого підприємництва визначається у видатковій частині Державного бю-джету України та Державній програмі приватизації. Розпорядником цих коштів є центральний орган виконавчої влади з питань регуля-торної політики та підприємництва. Контроль за цільовим викорис-танням цих коштів здійснює Рахункова палата та органи державної контрольно-ревізійної служби.
Запитання і завдання для самоперевірки
Що загального і які відмінності між товарним виробництвом і 1.ринком? Що таке конкуренція і які основні типи конкуренції існують? 2
Дайте класифікацію ринків: а) за характером об’єкту товарооб- 3.міну; б) за відношенням до суб’єкта ринкових відносин; в) за географічною ознакою; г) за характером продажу; ґ) за галузе-вою ознакою.Що включає інфраструктура ринку? 4.Назвіть переваги і недоліки ринку. 5.
Чи потрібно регулювати ринок? 6.Чим відрізняється державне регулювання ринку від державного 7.
регулювання економіки?Який взаємозв’язок між економічними, і адміністративними ме- 8.
тодами державного регулювання економіки?Дайте визначення підприємництва. 9.
Назвіть суб’єктів підприємництва. 10.
Охарактеризуйте суб’єкти малого підприємництва 11.
Розкрийте зміст системи державної підтримки і розвитку мало- 12.
го підприємництва.

88ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
Тести для перевірки знань
1. Виділяють такі типи ринку:
а) нерозвинутий;б) вільний;в) регульований;г) деформований.
2. Основні елементи ринкового механізму:
а) регулювання;б) ціна;в) попит;г) пропозиція .
3. Основні типи конкуренції:
а) чиста конкуренція;б) монополістична конкуренція;в) олігополія;г) монополія.
4. Для регулювання економіки держава використовує
такі методи:
а) економічні;б) міжнародні;в) адміністративні;г) фінансові.
5. Суб’єктами підприємництва можуть бути:
а) громадяни України, інших держав, особи без громадянства, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності;б) юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом України «Про власність»;в) об’єднання юридичних осіб, які здійснюють діяльність в Україні на умовах угоди про розподіл продукції;г) усі відповіді правильні.

89Тема 5
6. Залежно від змісту діяльності розрізняють такі види
підприємництва:
а) виробниче;б) комерційне, посередницьке ;
в) фінансове, страхове;г) міжнародне.
7. Для класифікації підприємств можуть використовуватися
такі показники:
а) чисельність працівників;б) вартість (обсяг) продукції, яка випускається;в) вартість (обсяг) виробничих фондів або розмір капіталу.г) немає правильної відповіді.
8. Мета державної підтримки малого підприємництва:
а) створення умов для позитивних структурних змін; б) сприяння формуванню і розвитку малого підприємництва; в) підтримка вітчизняних виробників; г) формування умов для забезпечення зайнятості населення.
9. Державна підтримка малого підприємництва включає такі
складові:
а) формування правової бази функціонування підприємниць-кого сектора;б) регулювання інституційних змін в економіці;в) формування системи підтримки та стимулювання підприєм-ницької діяльності;г) залучення суб’єктів підприємницької діяльності до виконан-ня науково-технічних та соціально-економічних програм.
10. До малих підприємств належать суб’єкти господарювання з
кількістю працівників у промисловості та будівництві:
а) до 100 осіб;б) до 200 осіб;в) до 300 осіб;г) до 150 осіб.

90ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
Використана та рекомендована література
Бойчик І.М. 1. Економіка підприємства: Навч. посібник. – Вид. 2-ге до-
пов. і перер. – К.: Атіка, 2006. – 528 с.Варналій З. С. 2.  Мале підприємництво: основи теорії і практики. – 3 – тє
вид., стер. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2005. – 302 с.Долгоруков Ю. 3. Про розвиток малого підприємництва // Економіка
України. – 2005. – №. —12 С.11—18.Закон 4.  України «Про державну підтримку малого підприємництва»
(Відомості Верховної Ради (ВВР), 2000, N 51—52, ст. 447).Закон 5.  України «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991 року
№887-ХП (ВВР 1991 р., №24, ст. 272).Ляпін Д. 6. Велика роль малого бізнесу: розвиток малого підприємництва
// Україна-business. – 2005. – 18-25 квітня (№16). – С.6.Норіцина Н.І. 7. Маркетингова цінова політика: Навч. посібник. – К.:
НАУ, 2003. – 217 с.Проблеми 8.  розвитку малого промислового бізнесу // Регіональна еко-
номіка. – 2005. – №2. – С. 279–283.Садовська Н. 9. Місце малого та середнього бізнесу в економіці регіону
// Вісник Київського національного торговельно-економічного універ-ситету. – 2005. – №4. – С. 33–42.Цигилик І.І. 10. Основи підприємництва: Навч. посібник/ І.І. Цигилик,
Т.М. Паневник, З.М. Криховецька. – К.: ЦУЛ, 2005. – 240 с.

6.1. Методи та види планування
Планування – це розроблення і встановлення керівництвом під-
приємства системи кількісних і якісних показників його розвитку, в яких визначаються темпи, пропорції і тенденції розвитку підприєм-ства як у поточному періоді, так і на перспективу. Планування  є
центральною ланкою господарського механізму управління та регу-лювання виробництва. Планування, адміністративне управління та контроль за діяльністю підприємства в зарубіжній практиці визна-чають одним поняттям «менеджмент».
Існує декілька методів планування: балансовий, розрахунково-
аналітичний, економіко-математичний, графоаналітичний і про-грамно-цільовий . Балансовий  метод планування  забезпечує
встановлення зв’язків між потребами в ресурсах і джерелами їх по-криття, а також між розділами плану. Наприклад, балансовий метод Управління діловою і господар-
ською діяльністю (менеджмент) Планування господарської
діяльності Контроль виконання ділової і господарської
діяльності Управління
виробництвом Виробниче
планування Контроль
виробництва

92ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
пов’язує виробничу програму з виробничою потужністю підприємства, трудомісткість виробничої програми – з чисельністю тих, хто працює. На підприємстві складаються баланси виробничої потужнос-ті, робочого часу, матеріальний, енергетичний, фінансовий тощо.
Розрахунково-аналітичний метод використовується для розрахунку показників плану, аналізу їхньої динаміки та факторів, які забезпечують необхідний кількісний рівень. У рамках цього методу визначається базисний рівень основних показників плану та їх зміни в плановому періоді за рахунок кількісного впливу основних фактоів, розраховуються індекси зміни планових показників порівняно з базисним рівнем.
Економіко-математичні методи дають змогу розробити еконо-
мічні моделі залежності показників на основі виявлення зміни їх кількісних параметрів порівняно з основними факторами, підготу-вати декілька варіантів плану і обрати оптимальний.
Графоаналітичний метод дає можливість подати результати економічного аналізу графічними засобами. За допомогою графіків ви-являється кількісна залежність між взаємопов’язаними показниками, наприклад, між темпами зміни фондовіддачі, фондоозброєності та про-дуктивності праці. За допомогою графіків моделюється паралельне ви-конання робіт у просторі та часі за складними об’єктами (наприклад, реконструкція цеху, розроблення й освоєння нової техніки тощо).
Програмно-цільові методи дозволяють складати план у вигляді програми, тобто комплексу завдань і заходів, об’єднаних однією ме-тою та наближених до певних термінів. Характерна мета програми – її націленість на досягнення кінцевих результатів. Основою програ-ми є генеральна мета, що конкретизується в ряді підцілей і завдань. Цілі досягаються конкретними виконавцями, які наділяються необ-Графо аналітичний  Разрахунково-
аналітичний Балансовий Методи планування
Програмно-цільовий Економіко-математичний

93Тема 6
хідними ресурсами. На основі ранжування цілей (генеральна мета – стратегічні та тактичні цілі – програми робіт) складається «дерево цілей» — початкова база для формування системи показників про-грами й організаційної структури управління нею.
За термінами розрізняють такі види планування: перспективне
(довгострокове), поточне й оперативно-виробниче.
Перспективне планування традиційно поділяється на довгострокове (10—15 років) і середньострокове (3—5 років).
Довгостроковий план має програмно-цільовий характер. В ньому формулюється економічна стратегія діяльності підприємства на тривалий період з урахуванням розширення й освоєння нових меж рин-ків збуту. Кількість показників у плані обмежена. Мета та завдання перспективного довгострокового плану конкретизуються в середньо-
строковому  плані. Об’єктами  середньострокового планування є організаційна структура, виробничі потужності, капітальні вкладення, потреби у фінансових коштах, дослідження та розробки, частка ринку тощо. Терміни виконання (розробки) планів не мають обов’язкового характеру, і низка підприємств розробляють довгострокові плани строком на 5 років, середньострокові — на 2—3 роки.
Поточне (річне) планування розробляється в розрізі середньо-строкового плану й уточнює його показники. Структура й показни-ки річного планування розрізняються залежно від об’єкта та поділя-
Планування на підприємстві
Перспективне план ування Поточне (річне) план ування Оперативно-виробниче план ування Середньострокове
план ування Заводське Цехове
Бригадне Календарне
план ування Оперативне регулювання Між цехове
Внутрішньо- цехове Місячне
Декадне Змінно-добове Довгострокове план ування

94ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
ються на заводські, цехові й бригадні. Основні розділи і показники
річного плану подані в табл. 6.1.
Оперативно-виробниче планування уточнює завдання поточного
річного плану на більш короткі відрізки часу (місяць, декада, зміна, година) і за окремими виробничими підрозділами (цех, дільниця, бригада, робоче місце). Такий план є засобом забезпечення ритміч-ного випуску продукції та рівномірної роботи підприємства і дово-дить планові завдання до безпосередніх виконавців (робітників). Оперативно-виробниче планування поділяється на міжцехове, вну-трішньоцехове та диспетчеризацію. Кінцевим етапом заводського оперативно-виробничого планування є змінно-добове планування.
Таблиця 6.1
Основні розділи та показники річного плану
Розділи плану Показники плану
1. План виробництва
і реалізації продукції2. План технічного розвитку й організації виробництва3. План за інвестиціями у капітальному будівництві4. Матеріально-технічне забезпечення (план закупівель)5. Праця, персонал і заробітна плата6. Собівартість, прибуток і рентабельність
7. Фінансовий план
(бюджет)8. Фонди економічного розвитку підприємства9. Охорона навколишньо-го середовища10. Соціальний розвиток колективу11. Зовнішньоекономічна діяльність Номенклатура, асортимент, товарна й
реалізована продукція Частка конкурентоспроможної продукції, економічна ефективність заходів
Розміри капітальних вкладень у будівельно-мон-
тажні роботи, ефективність капіталовкладеньОбсяг постачань сировини й матеріалів
Продуктивність праці, чисельність персоналу,
фонд оплати праціКошторис витрат, собівартість товарної й реалізованої продукції, балансовий чистий прибуток, рентабельністьБаланс доходів і витрат, податки, платежі та відрахуванняКошториси фондів (накопичення, споживання, резервного тощо)Капіталовкладення в природоохоронні заходи, плата за природні ресурсиРівень соціальної забезпеченості працівників
Розмір валютної виручки

95Тема 6
У цілому перспективне, поточне й оперативно-виробниче плану-
вання взаємопов’язані й утворюють єдину систему. Основні параме-три і показники за видами планування подано в табл. 6.2.
Таблиця 6.2
Основні параметри та показники планування
Основні параметри (по-
казники) Довгострокове плану-
вання Середньо-строкове
планування Поточне
планування Оперативно- виробниче планування
Номенклатура  Сума витрат
Терміни виконання
Відповідальні виконавці
Ефективність  Найменуван-
ня продукту (послуг)
Сума витрат, яка орієнто-
вано підлягає уточненню (в
гривнях) Орієнтовні терміни ви-конання Відповідальні
виконавці (без вказівки співвиконав-ців) Ефективність
(досягнення мети, окуп-ність витрат) Перелік най-
важливішої номенклату-ри продукціїСума ви-трачання ресурсів за видами Календарні
терміни ви-конання Відповідальні виконавці та співвиконавці на етапах і видах робіт Перевищення доходу над витратами Перелік всієї
номенклатури продукції
Сума витрачання ресурсів за видами і но-менклатурою продукції, яка випускається Точно встановлені терміни ви-конанн Докладний перелік виконавців на етапах і видах робіт та номенклатурі продукції Сума чистого доходу Детальний
перелік всієї номенклатури продукції Подетальні й післяопера-ційні норми витрачання ресурсів за видами
Погодинні й добові графіки виконання Подетальний
розподіл турбот серед виконавців Своєчасність
і повнота ви-конання плану за номенклату-рою продукції
Є різні ознаки класифікації планування за видами, термінами, формами та іншими ознаками. З погляду обов’язковості прийняття і виконання планових завдань воно поділяється на директивней

96ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
індикативне планування. Директивне планування характеризується
обов’язковим прийняттям і виконанням планових завдань, встанов-лених вищестоящою
організацією для підлеглих та підприємств.
Директивне планування пронизувало всі рівні системи соціалістич-ного, централізованого планування (підприємства, галузі, регіони, економіку в цілому) обмежувало ініціативу підприємств. У ринко-вій економіці директивне планування використовується на рівні підприємств у процесі розроблення їхніх поточних планів.
Індикативне планування – це форма державного регулюван-
ня виробництва через регулювання цін і тарифів, ставок податків, банківських відсоткових ставок за кредит, мінімального рівня за-робітної плати та інших показників. Елементи індикативного плану називаються індикаторами. Індикатори  – це  параметри, які характеризують стан і напрями розвитку економіки, вироблені органами державного управління. У складі індикативного плану можуть бути і обов’язкові завдання, але їхня кількість дуже обмежена. Тому в ці-лому план має спрямовуючий, рекомендаційний характер. Стосовно підприємств (організацій) індикативне планування частіше засто-совується під час розроблення перспективних планів.
Необхідно розрізняти перспективне планування, прогнозування,
стратегічне планування, тактичне планування та бізнес-планування, які взаємопов’язані, утворюють єдину систему і виконують різ-ні функції та можуть застосовуватися самостійно. Перспективне
планування засноване  на прогнозуванні. Прогнозування є базисом, фундаментом перспективного планування та, на відміну від нього, засноване на економіко-математичному, науково-обґрунтованому аналізі перспектив розвитку підприємства в майбутньому.
Стратегічне планування ставить перспективні цілі, виробляє
засоби їх досягнення, визначає основні напрями розвитку підпри-ємства (організації), що особливо важливо, формує місію підприєм-ства, спрямовану на реалізацію його загальної мети. Місія деталізує статус підприємства (організації) та забезпечує напрями, орієнтири для визначення цілей і стратегій на різних рівнях розвитку. Тактичне планування, на відміну від перспективного і стратегічного, охоплює
короткостроковий та середньостроковий періоди й спрямоване на реалізацію виконання цих планів, які конкретизуються в комплек-сних планах соціально-економічного розвитку підприємства.
Бізнес-планування є різновидом техніко-економічного плануван-
ня, проте в умовах ринкової економіки його функції значно розши-

97Тема 6
рилися і воно стало самостійним видом планування. Існують і інші
класифікації видів планування.
Планування на підприємстві (фірмі) є важливим елементом ринкової системи, її базисом і регулятором.
6.2. Бізнес-план
Бізнес-план  це документ, який містить обґрунтування дій, які
необхідно здійснити для реалізації якого-небудь комерційного про-екту або створення нового підприємства. Складати  його рекомен-
дується на 3—5 років. Для  першого та другого року показники слід
давати щомісячно і щоквартально, далі – в річному розрізі. Бізнес-план  необхідний :
• для розроблення концепції ведення бізнесу і генеральної стратегії розвитку підприємства;
• виконання функції планування;• оцінювання і контролю процесу розвитку основної діяльності
підприємства;
• залучення грошових коштів;• залучення приватних інвесторів, ефективного використання
інвестицій, конкурсного розміщення державних інвестицій у висо-коефективні проекти.
Розробка бізнес-плану дає змогу отримати відповіді на такі запитання:
• як розпочати справу;• як ефективно організувати виробництво;• коли будуть отримані перші доходи;• в які терміни можна буде розплатитися з кредиторами;• як зменшити можливий ризик.У теорії і практиці немає жорстко регламентованої структури бізнес-плану. Вона може бути різною залежно від виконуваної функції: одна – для підприємця, який розпочинає свою діяльність, інша – для діючого підприємства. Бізнес-план може складатися з таких розділів:
Можливості фірми (резюме).1.
Види товарів (послуг).2.
Ринки збуту товарів (послуг).3.
Конкуренція на ринках збуту.4.
План маркетингу.5.

98ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
План виробництва.6.
Організаційний план.7.
Правове забезпечення діяльності фірми.8.
Оцінка ризику і страхування.9.
Фінансовий план.10.
Стратегія фінансування.11.
У рекомендаціях зарубіжних і вітчизняних розробників бізнес-плану наводяться й інші розділи, зокрема інвестиційний план.
У розділі « Можливості фірми (резюме)» визначаються в пріоритетному порядку всі напрями діяльності фірми, тобто для стратегіч-ного планування фірми розробляються:
• програма діяльності фірми;• цілі фірми;• стратегія фірми.На кожному напряму діяльності фірми встановлюються цілі і
стратегії їх досягнення, які включають перелік необхідних заходів. За кожною стратегію визначаються відповідальні особи. Резюме повинно дати майбутнім кредиторам або інвесторам фірми (в тому числі й акціонерам) відповіді на запитання:
• що вони отримають в разі успішної реалізації бізнес-плану;• який ризик втрати ними грошей.У цьому розділі вміщено інформацію, яка дає уявлення про фір-
му, а також всі необхідні дані, що характеризують її комерційну ді-яльність. Складати бізнес-план повинен сам керівник із залученням співробітників фірми і незалежних експертів. Характер викладу повинен бути діловим, зрозумілим, обсяг невеликим, але достатнім для того, щоб кредитори або інвестори могли скласти уявлення про діяльність фірми (залежно від поставленої мети).
В розділі бізнес-плану « Види товарів (послуг)» описуються всі товари і послуги фірми, які пропонуються на ринку покупцям. У сучасній господарській практиці вважається, що раціонально посту-пає підприємець, який обирає товари і послуги, виробництво яких потребує мінімальної кооперації, постачань сировини і матеріалів. Фірма, яка прагне мати стабільне положення на ринку, зазвичай зайнята виробництвом декількох видів товарів, які перебувають на різних стадіях життєвого циклу.
Розділ « Ринки збуту товарів (послуг)» спрямований  на вивчення ринків і дозволяє підприємцеві чітко уявляти, хто буде купувати його товар і де ринкова «ніша» його підприємства. У процесі скла-

99Тема 6
дання цього розділу необхідно оцінити потенційну місткість ринку, потенційний обсяг продажу (пропозиції) та їх реальний обсяг, а та-кож визначити тип ринку, де реалізується основна частина товарів та послуг фірми.
У розділі « Конкуренція на ринках збуту» необхідно дати відповідь на питання, які стосуються конкурентоспроможності фірми, слабкі і сильні сторони ведення бізнесу конкурентами, визначити, яких у відповідь заходів слід вжити та які з них будуть найефектив-нішими.
Решту розділів бізнес-плану детальніше висвітлено в списку рекомендованої літератури.
6.3. Маркетингова діяльність на підприємстві
Маркетинг  — це процес планування виробничо-збутової діяльності підприємства на основі вивчення ринку з метою реалізації то-варів і послуг та отримання прибутку в умовах конкуренції.
Маркетинг необхідний за таких умов:• насичення ринку товарами, тобто перевищення пропозиції над попитом («ринок покупця»);
• гостріа конкуренція, посилення боротьби за покупця;• вільні ринкові відносини, тобто можливість без адміністратив-
них обмежень вибирати ринки збуту і постачання, встановлювати ціни, вести комерційну політику тощо;
• повна самостійність підприємств.При складанні плану маркетингу слід опиратися на такі принципи:а) принцип розуміння споживача, заснований на врахуванні потреб і динаміки ринкової кон’юнктури. Бізнес неможливий, якщо фірма орі-єнтована лише на прибуток, а не на врахування запитів споживача;
б) принцип боротьби за споживача (клієнта). Суть цього принципу – боротьба за споживача, а не збут товарів. Товари і послуги в цьому ви-падку є лише засобом для досягнення мети, а не самою метою;
в) принцип максимального пристосування виробництва до вимог ринку ставить виробництво товарів і надання послуг у функціональну
залежність від запитів ринку та потребує виробляти товари в асорти-менті й обсязі, необхідних для споживача.
До плану маркетингу, як правило, включаються такі питання:• цілі та стратегія маркетингу;• ціноутворення;

100ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
• схема розподілу товарів;
• методи стимулювання продажу (збуту);• організація післяпродажного обслуговування клієнтів;• реклама;• формування громадської думки про фірму і товари.Цілі та стратегія маркетингу.  При  визначенні стратегії маркетингу необхідно виходити з п’яти можливих концепцій маркетингової діяльності:
виробничої –  концепції вдосконалення виробництва, яка ствер-
джує, що товари і послуги фірми знайдуть збут на ринку, якщо вони будуть значно поширені та доступні за ціною;
товарної – концепції вдосконалення товару, відповідно до якої
на ринку знайдуть збут товари і послуги, які відзначаються найви-щою якістю, кращими характеристиками й експлуатаційними по-казниками;
збутової –  концепції інтенсифікації комерційних зусиль, згідно
з якою товари і послуги знайдуть збут на ринку, якщо фірма витра-тить значні зусилля на сферу збуту і стимулювання продажу;
споживчої – традиційної маркетингової концепції, яка стверджує, що товари і послуги знайдуть збут на ринку, якщо фірма правильно визначить потреби цільових ринків та задовольнить їх ефективніше й продуктивніше, ніж конкуренти; соціально-етичної – концепції, що полягає в застосуванні марке-
тингу за умови задоволення потреб як покупців товару, так і сус-пільства в цілому.
До комплексу маркетингових заходів фірми зазвичай входять:• вивчення споживачів товарів (послуг) фірми і їх поведінки на
ринку;
• аналіз ринкових можливостей фірми (частка ринку);• оцінювання товарів, які випускаються, і пропонованих послуг,
перспектив їхнього розвитку;
• аналіз форм і каналів збуту, які використовуються;• оцінка фірмою методів ціноутворення, які використовуються;• заходи щодо просування товарів (послуг) на ринок (позиціо-
нування);
• вивчення конкурентів;• вибір ринкової «ніші» (сегментація ринку).Пріоритетними елементами комплексу маркетингу є частка рин-
ку, сегментація і позиціонування товару. Частка ринку  фірми – це

101Тема 6
частина ринку галузі, яку використовує фірма для продажу своїх
товарів. Сегментація  ринку полягає  в розподілі загальної сукупності споживачів на визначені групи покупців (сегменти), які розрізняють-ся за цілою низкою факторів (соціальне становище, рівень доходів, професія, сімейний стан, вік тощо) і схожі споживчі запити та пере-ваги. Позиціонування товару – це заходи  щодо просування товару на ринок і забезпечення його конкурентоспроможності.
Ціноутворення . Одним з найважливіших елементів плану маркетингу є ціноутворення, вироблення цінової політики фірми, яка полягає у встановленні і зміні ціни залежно від ситуації на ринку, що дозволяє зберігати певну частку ринку та отримувати прибуток. Ціна товару може визначатися, виходячи з:
• собівартості продукції;• ціни конкурентів на аналогічний товар;• унікальних властивостей товару;• ціни, яка визначається попитом на певний товар.На основі собівартості зазвичай встановлюється мінімально
можлива ціна товару, відповідна найменшим витратам виробництва. На базі аналізу цін конкурентів визначається середній рівень цін на товар. Максимально можлива ціна встановлюється для товарів, які відзначаються високою якістю або унікальними властивостями. Ціни, що визначаються попитом або кон’юнктурою ринку даних то-варів, можуть коливатися в широкому діапазоні – від мінімальних (які покривають витрати виробництва і навіть нижче за витрати) до максимальних (що забезпечують максимальний прибуток).
Схема розподілу товарів.  Важливим елементом плану маркетингу є схема  розподілу товарів, тобто  організація каналів збуту. Канал збуту – шлях , яким товари рухаються від виробника до спожива.
Рівень  каналу збуту – це будь-який посередник, що виконує ту або іншу роботу з наближення товару до кінцевого споживача.
Методи стимулювання продажу (збуту).  Методи стимулюван-
ня продажу (збуту) є ще одним елементом плану маркетингу. Стимулювання  збуту – це різноманітні дії, які сприяють здійсненню покупки. До них належать:
• стимулювання споживачів;• стимулювання сфери торгівлі;• стимулювання торгівельного персоналу фірми. Організація післяпродажного обслуговування клієнтів.  До плану маркетингу включаються заходи щодо організації післяпродаж-

102ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
ного обслуговування клієнтів, зокрема гарантійне і післягарантійне
обслуговування, доставка, упаковка тощо.
Реклама . Реклама – ще один розділ плану маркетингу. Головною функцією реклами є індивідуалізація продукту, проте реклама – до-рогий захід.
Формування громадської думки про фірму і товари.  Завдання
формування громадської думки про фірму і товари також включа-ється до плану маркетингу. Це завдання вирішується шляхом фор-мування і підтримки сприятливого відношення до фірми широких мас населення, установ і організацій; презентацій та виставок; інсти-туційної реклами (престижної, фірмової, корпоративної); надання консультаційних послуг.
Запитання і завдання для самоперевірки
Дайте визначення поняттю «планування». Обґрунтуйте, для 1.
чого воно необхідне.Назвіть методи планування і дайте їх характеристику. 2.
Назвіть види планування. Дайте характеристику єдиної сис- 3.
теми планування на підприємстві. Які елементи вона вклю-чає? Розкрийте взаємозв’язок перспективного, поточного й 4.
оперативно-виробничого планування.Чим прогнозування відрізняється від планування? 5.
Яку роль на підприємстві відіграє стратегічне планування? 6.
Що розуміється під оперативно-виробничим плануванням? 7.
На які види воно поділяється?Дайте характеристику спрощеної процедури розробки комп- 8.
лексного плану підприємства (фірми).Що є бізнес-планом? З якою метою він розробляється? 9.
У чому полягає призначення плану маркетингу? Які завдан- 10.
ня відображає маркетинговий розділ бізнес-плану?Назвіть 11.  основні розділи плану маркетингу.

103Тема 6
Тести для перевірки знань
1. До основних методів планування відносяться:
а) балансовий, розрахунково-аналітичний;б) нормативний, перспективний;в) економіко-математичний, графоаналітичний;г) програмно-цільовий.
2. За термінами розрізняють такі види планування
на підприємстві:
а) індикативне;б) перспективне;в) поточне;г) оперативно-виробниче;
3. Перспективне планування на підприємстві поділяється на
такі види :
а) календарне;б) довгострокове;в) середньострокове;г) заводське.
4. Головна мета бізнес-плану — це:
а) випуск запланованого обсягу продукції;б) розширення підприємницької діяльності;в) отримання прибутку;г) залучення грошових коштів.
5. Маркетингова діяльність на підприємстві — це:
а) діяльність підприємства з оновлення технології виготовлення товарів;б) діяльність підприємства по закупівлі сировини і матеріалів для виробництва товарів;в) діяльність підприємства з укладення договорів з посеред-ницькими організаціями зі збуту товарів;г) діяльність підприємства на основі вивчення законів ринку в цілях реалізації товарів і послуг та отримання прибутку в умо-вах конкуренції.

104ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
6. Під плануванням діяльності підприємства розуміють:
а) порівняння основних показників його розвитку у звітному і базовому періодах;б) розрахунок майбутньої величини прибутків;в) процес визначення цілей підприємства, а також засобів і шля-хів їх досягнення;г) аналіз перспектив розвитку підприємства в порівнянні з ін-шими підприємствами цієї ж галузі.
7. Основними перевагами планування в умовах ринку порівняно
з директивним плануванням є:
а) самостійне здійснення всього комплексу планової роботи;б) доведення зверху основних показників діяльності;в) право самостійно розробляти виробничу програму;г) самостійність вибору розмірів матеріального стимулювання;
8. Оперативно-виробниче планування охоплює такі напрямки:
а) організацію матеріально-технічного забезпечення підприєм-ства;б) календарне планування;в) виробниче планування;г) диспетчеризацію.
9. Середньострокові плани передбачають:
а) деталізацію перспективних планів з обсягу випуску продук-ції;б) деталізацію стратегічних планів на перші роки діяльності;в) деталізацію проектів у хронологічному порядку;г) зазначення конкретних інвестицій і фінансових показників;
10. Загальною науковою основою планування є:
а) система об’єктивних економічних законів;б) принципи організації виробництва;в) основні засади взаємовідносин підприємства з фінансово-бюджетною системою;г) закономірності організації партнерських зв’язків.

105Тема 6
Використана та рекомендована література
Білик М.Д. 1. Фінансові результати підприємств державного сектора
економіки в умовах планування // Фінанси України. – 2006. – №9. – С.128—142.Вітлінський В.В. 2. Планування обсягу реалізації продукції та дебітор-
ської заборгованості підприємства в умовах невизначеності // Фінанси України. – 2006. – №5. – С. 127—133.Зінь Е.А., 3. Турченюк М.О. Планування діяльності підприємства: Під-
ручник. – К.: ВД “Професіонал”, 2004. – 320 с.Кльоба Л. 4.  Бізнес-план інвестиційного проекту // Вісник Національ-
ного банку України. – 2005. – №10. – С.47—49.Крикавський Є. 5.  Промисловий маркетинг: Підручник / Є. Крикав-
ський, Н. Чухрай. – 2-ге вид. – Львів: «Львівська політехніка», 2004. – 472 с.Макаренко М.В. 6.  Підвищення конкурентоспроможності промислової
продукції шляхом застосування ефективної маркетингової концепції збуту // Актуальні проблеми економіки. – 2008. – №1. – С. 26—34.Надточій С.І. 7. Прогнозування та планування (бюджетування) грошо-
вих потоків підприємства як складові елементи системи управління ними // Формування ринкових відносин в Україні. – 2006. – №11. – С.65—69.Норіцина Н.І. 8.  Маркетингова цінова політика: Навч. посіб. – К.: НАУ,
2003. – 217с.Огліх В. 9.  Формування оптимального плану випуску нової продукції з
урахуванням її конкурентоспроможності // Вісник Київського націо-нального торговельно-економічного університету. – 2006. – №4. – С. 77—86.Яковлев О.І. 10. Планування діяльності підприємства: Навч. посібник /
О.І. Яковлев, А.О. Устич. – Харків: «Консум», 2005. – 88 с.

7.1. Персонал (кадри) підприємства
Під персоналом підприємства  розуміється сукупність найня-
тих працівників різних професійно-кваліфікаційних груп, зайнятих на підприємстві відповідно до штатного розкладу, а також працю-ючі власники організації, які одержують на підприємстві (фірмі) за-робітну плату.  Слід розрізняти поняття «кадри», «персонал», «ро-
боча сила», «трудові ресурси» і «трудовий потенціал». Під кадрами
розуміється основний (штатний, постійний), як правило, кваліфіко-ваний склад працівників підприємства. Поняття « персонал » більш
містке, воно включає весь особовий склад тих, хто працює на під-приємстві, а саме:
• працівників облікового складу;• осіб, прийнятих на роботу за сумісництвом з інших підприємств;• осіб, які виконують роботи за договорами цивільно-правового ха-
рактеру.
Між поняттями «робоча сила», «трудові ресурси» і «трудовий
потенціал» є взаємозв’язок і взаємозалежність. Робоча сила  є сукупністю фізичних і розумових здібностей людини, які вона викорис-товує в процесі трудової діяльності для виробництва матеріальних благ та послуг. Трудові ресурси  підприємства характеризують його потенційну робочу силу, і виражаються в чисельності працездатних працівників, які володіють сукупністю фізичних, розумових та ду-

107Тема 7
ховних здібностей. В процесі трудової діяльності з виробництва ма-
теріальних благ і послуг витрачаються фізичні та розумові здібності працівників і трудові ресурси перетворюються на робочу силу.
Трудовий потенціал  – це конкретні працівники, ефективність ви-
користання яких в трудовому процесі відома. Відмінність поняття «трудовий потенціал» від понять «робоча сила» і «трудові ресурси» полягає в тому, що трудовий потенціал – це персоніфікована робоча сила, яка володіє своїми індивідуальними якісними характеристи-ками. Трудовий потенціал організації (працівника) не є величиною постійною (навіть при постійній чисельності працівників підприєм-ства), він безперервно змінюється.
Поняття «трудовий потенціал» нерідко ототожнюється з поняття-
ми « людські ресурси », «людський капітал » у зв’язку з усвідомленням
значущості людини в суспільному виробництві, його активній ролі в економіці, визнанні економічної доцільності капіталовкладень у фор-мування, використання і розвиток працівників. Людський капітал під-приємства (фірми) є головним ресурсом кожного підприємства, від якості й ефективності використання якого залежить якість продукції, ефективність роботи підприємства, його конкурентоспроможність.
Склад і кількісні співвідношення окремих категорій та груп
працівників підприємства характеризують структуру персоналу. Персонал підприємства, безпосередньо пов’язаний з процесом ви-робництва продукції (послуг), тобто зайнятий основною вироб-ничою діяльністю називається промислово-виробничий персонал (рис. 7.1). До нього належать усі працівники основних, допоміжних, підсобних і обслуговуючих цехів; науково-дослідних, конструктор-ських, технологічних організацій та лабораторій, які перебувають на балансі підприємства; заводоуправління зі всіма відділами й служ-бами, а також служб, зайнятих капітальним та поточним ремонтом обладнання й транспортних засобів підприємства.
Працівники торгівлі та громадського харчування, житлового
господарства, медичних і оздоровчих установ, навчальнизх закладів і курсів, а також установ дошкільного виховання та культури, які перебувають на балансі підприємства, належать до непромислового
персоналу  підприємства.
Працівники промислово-виробничого персоналу поділяються
на дві основні групи – робітники і службовці. Робітники  діляться
на основні й допоміжні. В групі службовців  виділяють такі категорії
тих, хто працює:

108ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВАПерсонал підприємства
Промислово-виробничій персонал Непромисловий
Робітники Службовці
Основн Допоміжні  Керівник Спеціаліст Службовці
Особи, безпосередньо зайняті в процесі створення матеріальних цінностей, а також зайняті ремонтом,
переміщенням вантажу, перевезенням пасажирів, наданням матеріальних послуг Працівники, які займають посади керівників
підприємства і його структурних підрозділів (директор, начальник, керуючий, головні спеціалісти,
заступники за названими посадами) Працівники, зайняті
інженерно технічними, економічними та іншими роботами (адміністратори,
бухгалтера, диспетчери, редактори, ревізори, інженери,
інспектори, економісти, енергетики, асистенти названих спеціалістів) Працівники, які
здійснюють підготовку
й оформлення документації, облік і контроль, господарське
обслуговування (архіваріуси, чергові, касири, коменданти,
секретарі машиністки, статисти, обліковці, креслярі, табельники) Працівники торгівлі й громадського харчування, житлового господарства, навчальних закладів і курсів тощо, які перебувають на балансі
109Тема 7
керівники  – особи, наділені повноваженнями ухвалювати управлінські рішення й організовувати їх виконання. Вони поділяються на лінійних, таких, що очолюють відносно відособлені господарські системи, і функціональних, таких, що очолюють функціональні від-діли або служби; спеціалісти  – працівники, зайняті інженерно-технічними, економічними, бухгалтерськими, юридичними й іншими аналогічними видами діяльності;
службовці  – працівники, які здійснюють підготовку й оформлення документів, облік і контроль, господарське обслуговування та діловодство (агенти, касири, контролери, діловоди, обліковці, крес-лярі тощо).
Персонал підприємства поділяється за професіями, спеціальностями та рівнем кваліфікації. Професія  – це особливий вид трудової
діяльності, яка потребує певних теоретичних знань і практичних на-вичок, а спеціальність  – вид діяльності в межах професії, який має
специфічні особливості, додаткові спеціальні знання і навички.
Кваліфікація  характеризує ступінь оволодіння працівниками тією або іншою професією або спеціальністю і відображається в кваліфікаційних (тарифних) розрядах та категоріях, які їм привлас-нюються залежно від теоретичної й практичної підготовки. Тарифні розряди, категорії – це одночасно і показники, які характеризують ступінь складності робіт. Докладний опис посад кожної категорії та вимог до них міститься в Тарифно-кваліфікаційному довіднику  посад керівників, спеціалістів службовців, що охоплює тільки осіб, які працюють за наймом. Загальноукраїнський класифікатор містить інформацію про всіх зайнятих на ринку праці.
Рівень кваліфікації робітників визначається розрядами, які їм
присвоюються залежно від теоретичної і практичної підготовки. Для підприємств і організацій бюджетної сфери в нормативному порядку встановлюються тарифно-кваліфікаційні характеристики
(довідники) по загальногалузевих посадах та професіях, які можуть застосовуватися і на підприємствах недержавного сектора економі-ки. Тарифно-кваліфікаційні характеристики є основою при розро-бленні посадових інструкцій, а також при диференціації рівня опла-ти праці цих працівників на базі єдиної тарифної сітки.
Тарифно-кваліфікаційні характеристики за кожною посадою
складаються з трьох розділів: «Посадові обов’язки», «Повинен зна-ти» і «Вимоги до кваліфікації за розрядами оплати». Розділ « Поса-

110ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
дові обов’язки » містить основні функції, що можуть бути доручені
повністю або частково службовцеві, який посідає дану посаду, і є основою для розробки посадових інструкцій безпосередньо в орга-нізаціях, які закріплюють конкретні обов’язки, права і відповідаль-ність службовця.
Розділ « Повинен знати » містить основні вимоги, які ставляться
до службовців відносно спеціальних знань, а також знань законо-давчих актів, положень, інструкцій, інших керівних і нормативних документів, методів та засобів, що повинні застосовуватися при виконанні посадових обов’язків. Розділ « Вимоги до кваліфікації за
розрядами оплати » визначає рівень професійної підготовки службовця, необхідний для виконання покладених на нього обов’язків, та необхідний стаж роботи.
Професійно-кваліфікаційна структура службовців підприємства знаходить відображення, в штатному розкладі. Штатний роз-
клад  підприємств та організацій бюджетної сфери — це документ, який щорічно затверджується керівником підприємства, перелік згрупованих за відділами і службами посад службовців із вказівкою розряду (категорії) робіт та посадового окладу. Перегляд штатного розкладу здійснюється протягом року шляхом внесення до нього відповідних змін за наказом керівника підприємства. Цей документ може бути використаний і підприємствами недержавного сектора економіки. За тривалістю найму на роботу найняті працівники по-діляються на підгрупи:
• постійні працівники;• тимчасові працівники;• сезонні працівники;• працівники, найняті на випадкові роботи.Управління персоналом  є частина менеджменту, пов’язаною з тру-
довими ресурсами підприємства. Його основні завдання:
• задоволення потреби підприємства в персоналі;• забезпечення раціонального розташування, професійно-кваліфікаційного і посадового просування персоналу;
• ефективне використання трудового потенціалу підприємства.Управління персоналом пов’язане з розробкою й реалізацією ка-
дрової політики, що включає планування, наймання та розміщення робочої сили; навчання, підготовку і перепідготовку працівників; про-сування по службі й організацію кар’єри; умови найму, праці та його оплату; забезпечення формальних і неформальних зв’язків, створен-

111Тема 7
ня комфортного психологічного клімату в колективі. В умовах ринку
з’явилася категорія персоналу – менеджери, до яких належать керів-ники всіх ланок управління, а також фахівці управлінських служб.
Зміна чисельності працівників підприємства у зв’язку із звіль-
ненням та прийомом на роботу називається рухом, або оборотом персоналу підприємства (робочої сили). Розрізняють такі абсолют-ні показники руху персоналу підприємства:
• оборот персоналу з прийому (чисельність осіб, зарахованих на
роботу);
• оборот персоналу зі звільнення (чисельність працівників, які
залишили роботу в організації);
• загальний оборот робочої сили.
Для проведення порівняльного аналізу на підприємстві вико-
ристовуються такі відносні показники (коефіцієнти), які розрахо-вуються у відсотках до середньооблікової чисельності:
коефіцієнт з прийому
К об.пр =      Кількість прийнятих на работу за рік      x100%;
Чсоб коефіцієнт звільнення
Коб.зв =     Кількість звільнених за рік      x100%;
Чсоб коефіцієнт заповнення працівників
Кзап.пр =     Кількість прийнятих на работу      x100%;
Кількість вибувших
коефіцієнт плинності кадрів
Кількість робітників звільнених за прогул та інші порурушення
Кпл =  трудової дисципліни, й тих хто звільнився за влосним бвжанням   x100%;
Чсоб де Чсоб – середньооблікова чисельність працівників підприєм-
ства, чоловік.
Рух персоналу підприємства знаходить відображення в балансах
ресурсів робочої сили , які можуть включати такі абсолютні показники:
• наявність працівників на початок періоду;• загальна чисельність прийнятих на роботу, в тому числі за дже-
релами (за направленнями служби зайнятості, перевід з інших під-приємств тощо).

112ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
• загальна чисельність звільнених з роботи, в тому числі з при-
чин вибуття (переведення в іншу організацію, у зв’язку з розірван-ням трудового договору за ініціативою працівника або адміністрації, призов на військову службу тощо);
• чисельність працівників на кінець року.
7.2. Розрахунок бюджету робочого часу
Розрахунок бюджету робочого часу  характеризує планову кіль-
кість днів і годин, які може відпрацювати один працівник або службо-вець у плановому періоді. Облік часу в людино-годинах ведеться, як
правило, для категорії працівників, а для інших категорій персоналу застосовуються людино-дні. При плануванні персоналу розрізня-ють календарний, табельний (номінальний), максимально можли-вий, плановий (ефективний) і фактичний фонд робочого часу.
Календарний фонд робочого часу  (Т
к) дорівнює кількості кален-
дарних днів за певний календарний період (місяць, квартал, рік). Він може бути розрахований на всю чисельність працюючих, групу працюючих підприємства (цеху, дільниці) і в середньому на одного працюючого (в людино-днях або людино-годинах):
Тк = Дк  Чсоб (людино-днів);
Тк = Дк x Чсоб   tсз (людино-годин),
де Дк – кількість календарних днів у даному періоді; Чсоб – середньооблікова чисельність працюючих у даному періоді чоловік; tсз – середньовстановлена тривалість зміни, год.
Табельний (номінальний) фонд робочого часу (Ттаб) визначається, як різниця між календарним фондом робочого часу працівни-ків (у людино-днях або людино-годинах) і кількістю людино-днів (людино-годин), які не використовуються в святкові ( Т
св) та вихідні
дні ( Тв):
Ттаб  ( Тк  – Тсв – Тв )  Чсоб (людино-днів),
або
Ттаб   ( Тк  – Тсв – Тв )  Чсоб  tсз (людино-годин).
Максимально можливий фонд робочого часу  (Тmax) характеризує
потенційну величину максимально можливого для використання

113Тема 7
фонду робочого часу працівників у даному періоді, крім вихідних,
святкових днів і часу на чергові відпустки ( Твід) та розраховується
за формулою:
Тmаx  Тк   ( Тсв  Тв   Твід )  Чсоб
або
Тmаx    Ттаб    Твід  Чсоб (людино-днів);
Тmаx   Тк   ( Тсв  Тв   Твід )  Чсоб   tсз ,
або
Тmаx    Ттаб   Твід  Чсоб tсз (людино-годин).
Плановий (ефективний) фонд робочого часу (Теф) менший максимально можливого фонду на величину невиходів, які планують-ся, працівників на роботу з поважних причин (невиходи на роботу через хвороби та пологи, час на виконання державних і громад-ських обов’язків, навчальні відпустки тощо). Тривалість планово-го (ефективного) фонду робочого часу (в людино-годинах) може бути визначена на підставі балансу робочого часу за такою фор-мулою:
() ( )еф к в св від хв уч др ін зм вт п сТ Т Т Т ТТ ТТ Т t ТТ Т=− −−−−−−× − + +
де Тк – кількість календарних днів у році; Тв – кількість вихідних днів у році; Тсв – кількість святкових днів у році; Твід – тривалість
чергових та додаткових відпусток, днів; Тхв – невиходи на роботу через хворобу та пологи, днів; Туч – навчальні відпустки, днів; Тдр – час
на виконання державних та громадських обов’язків, днів; Тін – інші
неявки, дозволені законом, днів; tзм – тривалість робочої зміни, годин; Твт – втрати робочого часу у зв’язку із скороченням тривалості
робочого дня матерям, які годують, годин; Тп – втрати робочого часу
у зв’язку із скороченням тривалості робочого дня підліткам, годин; Т
с – втрати робочого часу у зв’язку із скороченим робочим днем у передсвяткові дні, годин.
Кількість неробочих днів з поважних причин ( Тхв Туч Тдр Тін Твт і
Тп) визначається, як правило, на основі середніх даних звіту за минулий рік і відповідно до законодавства по праці. Умовний приклад розрахунку планового (ефективного) фонду робочого часу зображе-ний у табл. 7.1.

114ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
Середньовстановлена тривалість робочого дня  розраховується
як середньоарифметична величина, зважена з урахуванням офіцій-но встановленої тривалості робочого дня за чисельністю окремих груп працівників.
Для деяких категорій працівників (які працюють на шкідливих дільницях виробництва, для підлітків та інших груп) тривалість ро-бочого тижня та, відповідно, робочого дня скорочена. Розрізняють повну тривалість робочого дня, тобто з урахуванням наднормованих відпрацьованих годин, і призначену тривалість робочого дня (без урахування наднормованих відпрацьованих годин). Наднормовий час – години, відпрацьовані понад встановлену законом тривалість робочого часу (включаючи години, відпрацьовані у вихідні і святко-ві дні, якщо за них не надаються інші дні відпочинку).
Таблиця 7.1
Розрахунок планового (ефективного) річного фонду
робочого часу (умовно)
Категорії часу Позначення Дні Години
Календарний фонд
Вихідні дніСвяткові дніНомінальний фондНевиходи на роботуУ тому числі:чергова і додаткова відпусткихвороби і пологивідпустка у зв’язку з навчаннямвиконання державних і громадських обов’язківінші неявки, дозволені закономВтрати робочого часу протягом робо-чого дня з поважних причинУ тому числі: перерви для годування дітей скорочений робочий день підлітків скорочений робочий день у перед-святкові дні Плановий (ефективний) фонд Середня тривалість робочого дня ТкТвТсвТтаб
ТвідТхвТуч
ТдрТін
ТвтТп
ТсТеф3651041025112
21
41
1
1
––
–
–
211–2920
83280200896
168
328
8
8
856
44
8
15727,45

115Тема 7
Приклад На підприємстві 55 осіб мають тривалість робочого дня 8 год. при п’ятиденному робочому тижні і 50 осіб – 7-годинний робочий день. Плановий (ефективний) фонд робочого часу – 211 днів. Тоді середня тривалість робочого дня з урахуванням 8 передсвяткових днів за рік по кожній категорії тих, хто працює, дорівнює:
1211 8  8   7 7,96 211 8сзднів год днів годt×+ ×==+  (год.).
2211 7 8 66,96211 8сзt×+×==+ (год.).
В загальному на підприємстві середньовстановлена тривалість
робочого дня дорівнює:
37,96 55 6,96 507,48 55 50сзt×+ ×==+(год.).
Фактичний фонд робочого часу ( Тф) характеризує фактичні ви-
трати робочого часу за певний період:
Тф = Трч – Твтр – Тпоз + Тнад
Відмінності між плановим і фактичним фондом робочого часу наведенні на рис. 7.2. При розрахунку облікової чисельності працівників ви-користовують, як правило, плановий (ефективний) фонд робочого часу.
Річний плановий фонд робочого часу (Трч) Втрати робочого часу, що плануються
(Твтр) Фактичний фонд
робочого часу (Тф)
Визначається тривалістю робочого дня (тижня) з кіль-
кістю робочих днів в році. Не включає втрати робочого ча-
су, які план уються  Щорічні відпустки, додаткові відпустки (навчання, пологи), хвороби, (з урахуванням профілактичних заходів), виконання дер-
жавних обов’язків тощо Не включає планові та позапланові втрати робочого часу. В нього включаються фактично відпра-
цьовані надномовані години (Тнад)
Позапланові втрати робочого часу (Тпоз)
Неявки з дозволу адміністрації, відлучення на роботі, не пов’язані з основною діяльністю, прогули
(неявки на роботу), запізнення, простої тощо

116ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
На підставі даних, що містяться в балансі робочого часу, можна
розрахувати коефіцієнти використання фондів робочого часу : календарного, табельного, максимально можливого, планового (ефективного). Усі ці коефіцієнти розраховуються аналогічно за такою фор-мулою: 100%.Фактично відпрацьований час К Відповідний фонд часу=×
Вони показують, яка частина відповідного фонду часу була фактично використана.
7.3. Планування чисельності працівників підприємства
Норма чисельності (Нч) — це встановлена чисельність працівників певного професійно-кваліфікаційного складу, необхідного для виконання конкретних виробничих, управлінських функцій або об-сягу робіт. За нормами чисельності визначаються витрати праці за професіями, спеціальностями, групами або видами робіт, окремими функціями, в цілому на підприємстві, цеху або його структурному підрозділі. Чисельність працівників є найважливішим кількісним показником, що характеризує трудові ресурси підприємства. Вона вимірюється такими показниками, як облікова, явочна й середньо обліковачисельність працівників.
Облікова чисельність (Ч
об) працівників підприємства – це показник чисельності працівників облікового складу на певне число або дату (наприклад на 20 травня). Вона враховує чисельність усіх пра-цівників підприємства, прийнятих на постійну, сезонну і тимчасову роботу відповідно до укладених трудових договорів (контрактів), а також працюючих власників організації, які одержують заробітну плату. Не включаються в обліковий склад особи, які працюють за до-говором підряду та іншими договорами цивільно-правового харак-теру. В обліковому складі працівників за кожний календарний день враховуються ті, що фактично з’явилися на роботу, та відсутні на ро-боті з яких-небудь причин (відпустка, хвороби, відрядження тощо).
Явочна чисельність (Ч
я) характеризує кількість працівників об-
лікового складу, які з’явилися на роботу в даний день, включаючи тих, що знаходяться у відрядженнях. Це необхідна чисельність пра-цівників для виконання виробничого змінного завдання та випуску продукції. Різниця між явочним і обліковим складом характеризує

117Тема 7
кількість відсутніх з різних причин (відпустка, хвороби тощо). Для переведення явочної чисельності в облікову використовується кое-фіцієнт переводу явочної чисельності працівників в облікову ( К
об): .об я обЧЧ К=×
У перервних виробництвах Коб визначається, як відношення табельного (номінального) фонду часу до планового (ефективного), а в безперервних – як відношення календарного фонду до планово-го (ефективного). І, навпаки, для приведення облікового складу до явочного необхідно виконати такі розрахунки: об я обЧЧК=
або я обЧЧ К=
При розрахунку необхідно пам’ятати, що обліковий склад завжди більший від явочного складу на кількість відсутніх працівни-ків з різних причин.
Середньооблікова чисельність – чисельність працівників у се-
редньому за певний період (місяць, квартал, з початку року, за рік). Середньооблікова чисельність працівників за місяць визначається додаванням чисельності працівників облікового складу за кожний календарний день місяця. При цьому облікова чисельність праців-ників за вихідні і святкові дні прирівнюється до облікової чисель-ності персоналу попереднього робочого дня.
Приклад . Підприємство працює з 21 квітня. Облікова чисельність тих,
хто працює на новому підприємстві, cтановила: 21 квітня – 110 осіб; 25 квітня – 150, 28 квітня – 200, 30 квітня – 220 осіб. Середньообліко-ва чисельність працівників у травні становила 280 осіб, у червні – 290 осіб . Визначити середньооблікову чисельність працівників за третю
декаду квітня, за квітень, за II квартал.
Розв’язання 1. Середньооблікова чисельність працюючих за третю декаду:
110 4 150 3 200 2 220 151015110 10собЧ×+ ×+ ×+== =
(осіб)

118ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
2. Середньооблікова чисельність працівників за квітень:
15105030собЧ==
(осіб)
3. Середньооблікова чисельність працівників за ІІ квартал:
50 280 2902073собЧ++==
(осіб)
Середньооблікова чисельність показує, скільки в середньому
працівників щодня рахувалося в списках підприємства за даний період. При визначенні середньооблікової чисельності працівники, прийняті на неповний робочий день або неповний робочий тиждень (сумісники) враховуються пропорційно фактично відпрацьовано-му ними часу. Персонал, який працює на дому, рахується як ціла одиниця. Деякі працівники облікового складу не враховуються при визначенні чисельності (жінки, які перебувають у відпустці по ва-гітності і пологах, у додатковій відпустці за доглядом за дитиною; працівники, які знаходяться в навчальній відпустці без збереження заробітної плати тощо).
Визначення потреби в персоналі на підприємстві (фірмі) ведеть-
ся роздільно за групами промислово-виробничого і непромислового персоналу. Вихідними даними для розрахунку чисельності праців-ників є виробнича програма, норми часу, виробіток і обслуговуван-ня; плановий (ефективний) фонд робочого часу за рік, заходи щодо скорочення витрат праці тощо. Основними методами визначення кількісної потреби в персоналі є розрахунки:
• за трудомісткістю виробничої програми;• за нормами виробітку;• за нормами обслуговування;• за робочими місцями (табл. 7.2).Чисельність працівників непромислового персоналу плануєть-
ся окремо (незалежно від чисельності працівників промислово-виробничого персоналу) за кожним видом діяльності й об’єктом з урахуванням їх особливостей.
Норматив чисельності працівників (основних робітників-
відрядників) ( Н
ч) за трудомісткістю виробничої програми визнача-
ється за формулою:
() //чп л е ф в нНТ TК= ,

119Тема 7
де Тпл – планова технологічна трудомісткість виробничої програ-
ми, нормо-годин; Теф – плановий (ефективний) фонд робочого часу
одного працівника в рік, годин; Квн – коефіцієнт виконання норм часу працівниками.
Таблиця 7.2
Методи розрахунку чисельності працівників підприємства
Метод розрахунку
чисельності праців-
ників підприємства  Формула розрахунку
1. За трудомісткістю
виробничої програмиНч = (Тпл / Tеф) / Квн,
де Тпл – планова трудомісткість виробничої програми, нормо-годин; Теф – нормативний баланс робочо-
го часу одного робітника за рік, годин; Квн – коефіці-
єнт виконання норм часу (виробітку) працівниками
2. За нормами
виробіткуНч = (ОПпл. / Нвир) / Квн, де ОПпл. – плановий випуск продукції (виконаних
робіт) за певний період часу; Нвир – планова норма
виробітку  в тих самих одиницях вимірювання за
той самий період часу
3. За нормами
обслуговуванняНч = Ко / Но  З  Коб, де К0 – кількість одиниць установленого облад-
нання; Но – норма обслуговування одиниць; З –
кількість робочих змін; Коб – коефіцієнт переводу
явочної чисельності працівників в облікову
4. За робочими
місцямиНч = М  З  Коб,
де М — кількість робочих місць
Відзначимо, що якщо ми використовуємо плановий (ефективний) фонд робочого часу одного працівника за рік, то отримаємо облікову чисельність працівників. Якщо ми використовуємо табельний (номі-нальний) фонд робочого часу одного працівника за рік, то отримаємо чисельність працівників. Відношення табельного (номінального) фон-ду робочого часу до планового (ефективного) є не що інше, як коефіці-єнт переведення явочної чисельності працівників в облікову (К об).
Планова технологічна трудомісткість виробничої програми ви-
значається за нормативом трудових витрат на одиницю продукції, помножена на плановий випуск продукції. Метод розрахунку чи-

120ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
сельності персоналу за трудомісткістю виробничої програми найбільш точний і достовірний, оскільки потребує застосування норм праці. Визначення чисельності працівників за нормами виробітку є спрощеним і менш точнішим у зв’язку з впливом цін і матеріаломіст-кістю продукції на обсяг продукції у вартісному виразі. Чисельність працівників за нормами виробітку визначається за формулою:
() // ,чп л в и р в нНО ПН К=
де ОПпл – плановий обсяг продукції (виконуваних робіт) у встановлених одиницях вимірювання за певний період часу; Нвир – пла-
нова норма виробітку в тих же одиницях вимірювання і за той самий період часу.
Відзначимо, якщо ми застосовуємо виробіток на одного виробничого працівника, на одного працівника, на одного працюючого в установлених одиницях, за певний період часу, то отримуємо, відпо-відно, чисельність виробничих працівників, працівників і працюючих за цей період.
Планування чисельності основних робітників і допоміжних робітників, які виконують роботи, за нормами обслуговування, зводиться до визначення загальної кількості об’єктів обслуговування з урахуванням змінності робіт:
/,
чоо о бНК Н З К=× ×
де Ко – кількість одиниць установленого обладнання; Но – норма
обслуговування (кількість одиниць обладнання, що обслуговується одним працівником); З – кількість робочих змін; К
об – коефіцієнт
переведення явочної чисельності робітників в облікову.
При обслуговуванні кожного складного агрегату кількома працівниками одночасно формула набуде такого вигляду:
чо а о бНК К З К=×× ×
де Ка – кількість робітників, які одночасно обслуговують один
агрегат, осіб.
За робочими місцями визначається чисельність основних і допоміжних робітників, для яких не можуть бути встановлені ні обсяги робіт, ні норми обслуговування (наприклад, кранівники, стропальни-ки тощо):
чо бНМ З К=× ×
де М –  кількість робочих місць.

121Тема 7
Чисельність обслуговуючого персоналу може бути визначена і за укрупненими нормами обслуговування, наприклад, чисельність прибиральників можна визначити за кількістю квадратних метрів площі приміщень, гардеробників – за числом обслуговуваних людей тощо. Приведені вище формули використовуються для розрахунку чисельності як основних, так і допоміжних робітників відповідно зкоректуванням вихідних даних.
Чисельність учнів (Ч
у) розраховується з урахуванням потреби в
навчанні за конкретними професіями. При цьому чисельність учнів визначається в середньообліковому розрахунку за формулою:
,12уз н
уЧТЧ×=
де Чуз – загальна чисельність учнів, які підлягають навчанню в плановому періоді, осіб; То — середній термін навчання одного учня
певної професії, місяців.
Планова чисельність воєнізованої охорони визначається за кіль-
кістю постів і режимом роботи (її змінності і безперервності), по-жежної охорони – за числом пожежних машин, нормами їх обслуго-вування і режимом роботи.
Чисельність службовців визначається за наявними середньо-
галузевими даними, а також за нормативами, розробленими під-приємством і за посадами (конструктори, технологи, бухгалтери тощо). Чисельність службовців, керівників функціональних служб і підрозділів знаходить відображення в штатному розкладі – доку-
менті, який є переліком згрупованих за відділами і службами посад службовців із вказаним розрядом (категорією) робіт та посадового окладу, який щорічно переглядається й затверджується керівником підприємства.
Планування чисельності доцільно починати із структурних під-
розділів підприємства (ділянок, цехів, корпусів, виробництв) і за-кінчувати підрозділами апарату управління. Загальна чисельність тих, хто працює на підприємстві (фірмі) в цілому визначається під-сумовуванням чисельності робітників, учнів, службовців та інших категорій за всіма підрозділами підприємства. Забезпечення потре-би в персоналі діючого підприємства передбачає не тільки визначен-ня чисельності працівників, але і її зіставлення з наявною робочою силою, оцінкою обороту, плинністю кадрів, визначення додаткової потреби або надлишку персоналу.

122ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
Закінчується розрахунок потреби в персоналі визначенням до-
даткової потреби в кадрах тієї або іншої категорії й визначенні над-лишку робочої сили окремо за кожною категорією працівників з урахуванням професії, кваліфікації (розряду) тощо. На підприєм-стві додаткова потреба (надлишок) (Ч
д) персоналу розраховується
як різниця між середньообліковою чисельністю в планованому році (Ч
спл) і фактичною чисельністю за попередній рік ( Чф):
пот м пЗВ І=×
Додаткова потреба в працівниках, службовцях і інших, розрахо-
вується з урахуванням наявних вакансій та можливого вибування працівників у зв’язку з виходом на пенсію, на навчання, службою в армії тощо.
В умовах нестабільності економіки фактична потреба підпри-
ємства в персоналі певних категорій працівників безперервно змі-нюється під впливом внутрішніх і зовнішніх факторів. У ринкових відносинах на використання трудових ресурсів, робочої сили, пер-соналу підприємства, як і на виробництво продукції, робить вплив закон попиту та пропозиції. Попит на робочу силу, згідно з теорі-єю, визначається граничним доходом підприємця, що отримується від продажу товару, виробленого із залученням додаткової робочої сили, на одиницю товару. Виходячи з теорії граничного доходу, для кожного підприємства значно вигідніше забезпечувати приріст про-мислової продукції за рахунок підвищення продуктивності праці, яке потребує меншої кількості працівників для збільшення випуску продукції. У зв’язку з цим в умовах ринку гостро встає проблема соціальної захищеності працюючих і безробітних як з боку держави, так і з боку роботодавців.
7.4. Продуктивність праці, виробіток і трудомісткість
Продуктивність праці  характеризує ефективність, результа-
тивність витрат праці й визначається кількістю продукції, виробле-ної в одиницю робочого часу, або витратами праці на одиницю виро-бленої продукції, або виконаних робіт. Розрізняють  продуктивність
живої і продуктивність суспільної (сукупної) праці. Продуктивність  живої праці визначається  витратами робочого часу в кожному
окремому виробництві, а продуктивність суспільної (сукупної) праці
– витратами живої і уречевленої (минулої) праці. Продуктивність

123Тема 7
суспільної (сукупної) праці стосовно всього народного господарства розраховується як сума національного доходу на одного зайнятого в галузях матеріального виробництва.
На підприємствах продуктивність праці визначається як ефек-
тивність витрат тільки живої праці і розраховується через показни-ки виробітку і трудомісткості продукції, між якими є зворотно про-порційна залежність .
Виробіток (В) – це кількість продукції, виробленої за одиницю робочого часу або яка припадає на одного середньоспискового праців-ника чи робітника за певний період (годину, зміну, місяць, квартал, рік). Він розраховується як відношення обсягу виробленої продукції
(ОП) до витрат робочого часу на виробництво цієї продукції ( Т) або до середньоспискової чисельності працівників чи робітників ( Ч):
або      ОП ОПВВТЧ== .
Відзначимо, що при визначенні рівня продуктивності праці че-
рез показник виробітку чисельник (обсяг виробленої продукції) і знаменник формули (витрати праці на виробництво продукції або середньоспискова чисельність працівників) можуть бути виражені в різних одиницях вимірювання. У зв’язку з цим і залежно від зна-менника формули розрізняють середньогодинний, середньоденний, середньомісячний, середньоквартальний та середньорічний виробі-ток продукції.
Що стосується чисельника показника виробітку, то, залежно від вибору одиниці вимірювання, обсяг виробленої продукції може бути виражений у натуральних, вартісних і трудових одиницях. Від-повідно, розрізняють три методи визначення виробітку: натураль-ний (умовно-натуральний), вартісний і трудовий (за нормованим робочим часом).
Натуральні показники вимірювання продуктивності праці най-
більш достовірні та точні й більшою мірою відповідають її суті, проте сфера їх застосування обмежена. Натуральні показники при визначенні виробітку застосовуються на підприємствах таких галу-зей, як газова, вугільна, нафтова, електроенергетична, лісова тощо, а умовно-натуральні – в текстильній, цементній промисловості, мета-лургії, виробництві мінеральних добрив тощо.
Порівняно з натуральним вартісний метод визначення виробітку є універсальним, проте він враховує не тільки зміну витрат живої праці, але й значною мірою вплив структурних зрушень у виробни-

124ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
чій програмі, матеріаломісткості продукції, яка випускається, зміну
цін тощо. Виробіток у грошовому виразі на підприємстві залежно від галузі застосування даного показника можна визначати за по-казниками валової, товарної, реалізованої і чистої продукції.
Трудовий метод вимірювання продуктивності праці припускає використання показника трудомісткості в якості вимірника продук-ції. На практиці він має обмежену сферу застосування: на окремих робочих місцях, у бригадах, на дільницях і в цехах, які випускають різнорідну й незавершену продукцію, яку неможливо виміряти ні в натуральних, ні у вартісних одиницях. Як вимірник продукції, в більшості випадків використовується нормована технологічна тру-домісткість на початок року.
Рис. 7.3. Показники продуктивності праці
Основними плановими й обліковими показниками продуктивності праці на підприємствах промисловості є обсяг продукції в натуральному або вартісному виразі з розрахунку на одного пра-цівника промислово-виробничого персоналу (на відпрацьований людино-день або людино-годину) і трудомісткість одиниці про-дукції або робіт. Трудомісткість  (Т
р ) це витрати живої праці на  Показники продуктивності праці
Виробіток продукції на
одного п рацюючого Трудомісткість
одиниці п родукції У натуральній формі
(в штуках, метрах, тоннах тощо; в умовних одиницях)
У грошовому виразі (грн, коп.)
За нормативно чистою продукцією
Нормативна (в нормо-годинах)
Планова
(з врахуванням зниження норм)
Фактична (в годинах, хвилинах,
секундах)
Проектна

125Тема 7
виробництво одиниці продукції. Показник  трудомісткості має ряд
переваг перед показником виробітку. Він установлює пряму залеж-ність між обсягом виробництва і трудовими витратами та визнача-ється за формулою:
нзСКП= ,
де Т – час, витрачений на виробництво всієї продукції, нормо-
годин або людино-годин; ОП – обсяг виробленої  продукції в натуральному виразі.
Відзначимо, що показник виробітку є прямим показником про-
дуктивності праці, оскільки чим більша величина цього показника (за інших рівних умов), тим вища продуктивність праці. Показник трудомісткості є зворотним, оскільки чим менша величина цього по-казника, тим вища продуктивність праці. Між зміною норми часу (трудомісткості) і виробітком існує залежність. Якщо норма часу знижується на
tзн відсотків, то норма виробітку збільшується на Взб
відсотків, і навпаки. Ця залежність виражається такими формулами:
100
100зб
зн
збВtВ×=+;
100
100зб
зн
збВtВ×=+.
Приклад. Норма часу знизилася на 20%, тоді норма виробітку збіль-
шиться на Взб = (100  20)/(100 – 20) = 2000/80 = 25%. І навпаки, якщо
норма виробітку збільшиться на 25%, то норма часу знизиться на tзн =
(100  25)/(100 + 25) = 20%.
Залежно від складу витрат праці, які включаються в трудоміст-
кість продукції, та їх ролі в процесі виробництва виділяють техноло-гічну трудомісткість, трудомісткість обслуговування виробництва, виробничу трудомісткість, трудомісткість управління виробни-цтвом і повну трудомісткість.
Враховуючи характер і призначення витрат праці, кожний з указаних показників трудомісткості може бути проектним, перспектив-ним, нормативним, плановим і фактичним. У планових розрахунках розрізняють трудомісткість виготовлення одиниці продукції (виду роботи, послуги, деталі тощо) і трудомісткість товарного випуску продукції (виробничої програми). Трудомісткість одиниці продукції (виду роботи, послуги), як було зазначено, поділяється на техноло-гічну, виробничу і повну залежно від витрат праці, що включаються в розрахунки. Трудомісткість одиниці продукції в натуральному ви-

126ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
разі визначається за всією номенклатурою продукції, яка випускається, і послуг на початок планового періоду. При великому асорти-менті трудомісткість визначається за виробами-представниками, до яких приводяться всі інші, та за виробами, на які припадає найбіль-ша частка в загальному обсязі продукції.
Технологічна трудомісткість
Включає затрати праці
основних виробничих
робітників Трудомісткість
обсл уговування
Включає затрати праці
допоміжних робітників
Виробнича трудомісткість
Включає затрати праці
всіх робітників Трудомісткість управління виробництвом
Включає затрати праці
службовців
Повна т рудомісткість п родукції
Включає затрати праці всіх
категорій промислово-
виробничого персоналу
Відзначимо, якщо в розрахунках застосовується технологічна (виробнича, повна) трудомісткість одиниці продукції (робіт, по-слуг), то відповідно, отримуємо технологічну (виробничу, повну) трудомісткість товарного випуску (виробничої програми).
Підвищення продуктивності праці виявляється в тому, що частка живої праці в продукції, яка виробляється, зменшується, а частка минулої праці збільшується. При цьому абсолютна величина ви-трат живої і уречевленої праці на одиницю продукції скорочується. В плануванні підвищення продуктивності праці використовуються абсолютні показники, які характеризують рівень продуктивності праці, та відносні, що визначають динаміку її зростання. В практи-ці планування зростання продуктивності праці, залежно від мети й об’єкта найбільшого поширення набули два методи:

127Тема 7
– метод прямого розрахунку на основі трудомісткості виробни-
чої програми (виробітку) – більшою мірою застосовується при пла-нуванні продуктивності праці на дільницях, цехах, робочих місцях;
– метод планування за техніко-економічними факторами – за-
стосовується в цілому на підприємстві (фірмі).
Рівень продуктивності праці на підприємстві та можливості її підвищення визначаються рядом факторів та резервом її зростання. Під факторами  зростання продуктивності праці проглядаються  причини, які зумовлюють зміну її зростання. Під резервами зростання
продуктивності праці на підприємстві розглядаємо невикористання
реальних можливостей економії трудових ресурсів. Співвідношення між поняттям «фактори» і «резерви» полягає в тому, що фактор  є
причиною можливості здійснення якого-небудь явища, а резерв – не-
реалізована можливість у тому або іншому конкретному випадку.
Вплив факторів і резервів зростання продуктивності праці визначається шляхом можливої зміни чисельності працівників у май-бутньому періоді за рахунок кожного фактору окремо і всіх разом узятих. При цьому зіставляються витрати праці на виробництво планового обсягу продукції в базисних і планованих умовах за кож-ним фактором. Фактори зростання продуктивності праці залежать від галузевої належності підприємства і ряду інших причин, проте загальноприйнято виділяти такі групи факторів:
• підвищення технічного рівня виробництва;• поліпшення організації виробництва і праці;• зміна обсягу виробництва і структурні зміни у виробництві;• зміна зовнішніх, природних умов;• інші фактори.У цілому на підприємстві (фірмі) планування продуктивності праці за техніко-економічними факторами здійснюється таким чином:
1. визначається економія трудових ресурсів від розробки і впровадження кожного конкретного і-го заходу щодо підвищення продуктивності праці;
2. визначається сумарна економія трудових ресурсів під впливом
усіх техніко-економічних факторів і заходів;
3. визначається приріст продуктивності праці на підприємстві (в
цеху, на ділянці), який досягається під впливом усіх факторів і заходів.
Детальніше питання планування продуктивності праці за техніко-економічними факторами викладені у відповідних інструкціях і ме-тодиках.

128ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
У ринкових умовах господарювання широке практичне викорис-
тання отримала концепція граничної продуктивності, згідно з  якою
додаткове збільшення чисельності працівників призводить до упо-вільнення зростання граничного продукту. При цьому під гранич-ним продуктом праці розуміється кількість додаткової продукції,
яку отримає підприємство, наймаючи одного додаткового працівни-ка. Помноживши граничний продукт на його ціну, отримаємо гро-шовий вираз граничного продукту, або граничний  дохід ( додатковий
дохід) від прийому на роботу додаткового працівника (табл. 7.3).
Таблиця 7.3
Граничний продукт, граничний дохід і граничні витрати
Кількість
робітниківКількість
виготовленої
продукціїГраничний
продуктГраничний
дохідГраничні
витрати на
оплату праці
012345670
12254051596364–
12131511
841–
1200130015001100
800400100–
50
100150200250300350
Оскільки в ринкових умовах підприємства прагнуть до отриман-
ня прибутку, то вони можуть збільшувати кількість зайнятих лише до тих пір, поки граничний дохід перевищує граничні витрати на оплату праці додаткового працівника. В разі, коли граничний про-дукт праці більший граничних витрат на оплату праці, необхідно збільшувати кількість зайнятих. При цьому загальний прибуток підприємства із зростанням кількості зайнятих може зрости. Якщо граничний продукт менший від граничних витрат на оплату праці, то прибуток починає зменшуватися з останнім додатково прийнятим на роботу працівником. Отже, можна збільшувати прибуток, лише зменшуючи кількість зайнятих. У разі, коли граничний продукт і граничні витрати на оплату праці рівні, не треба нічого змінювати в галузі зайнятості, оскільки прибуток за цих умов максимальний.
Отже, максимізація прибутку можлива лише за такого рівня
зайнятості на підприємстві, коли граничний дохід від останнього

129Тема 7
додатково прийнятого працівника рівний граничним витратам на
оплату його праці. Як видно з табл. 7.3, оптимальний варіант числа робітників – шість чоловік, бо сьомий робітник створює граничний продукт у 100 од. при граничних витратах на оплату праці 350 од., тобто з сьомим прийнятим робочим прибуток починає зменшува-тися. Таким чином, в умовах ринку виникає проблема зайвої робо-чої сили (тобто безробіття, неповної зайнятості) і у зв’язку з цим – проблема соціального захисту людей, тимчасово безробітними, яку зобов’язані вирішувати як керівники підприємства, так і державні органи управління.
7.5. Тарифна система оплати праці
Тарифна система  – сукупність норм і нормативів, які забез-
печують диференціацію оплати праці виходячи з відмінностей у складнощах виконуваних робіт і умов праці, її інтенсивності та ха-рактеру. Вона  складається з таких основних елементів: тарифно-кваліфікаційний довідник, тарифна сітка, тарифні розряди і відпо-відні до них коефіцієнти, тарифні ставки (зокрема 1-го розряду), доплати до тарифних ставок та надбавки за відхилення від нормаль-них умов праці .
Тарифно-кваліфікаційний довідник передбачає застосування та-
рифних ставок першого розряду і тарифних сіток. Існують Єдиний тарифно-кваліфікаційний довідник робіт і професій робітників, Кваліфікаційний довідник посад керівників, спеціалістів та служ-бовців виробничих галузей, Кваліфікаційний довідник посад служ-бовців бюджетної сфери.
Єдиний тарифно-валіфікаційний довідник робіт і професій робітників (ЄТКД ) слугує для визначення розрядів робіт і робітників.
У більшості галузей промисловості праця поділяється на шість роз-рядів, у деяких галузях – на вісім. За допомогою ЄТДК вирішується найбільш важливе завдання зіставлення (порівняння) різних видів робіт за ступенем їхньої складності, а отже, і за рівнем кваліфікації. Тарифікація  робітників, тобто присвоєння  їм залежно від рівня професійних знань і трудових навичок певного розряду, здійснюється комісією на основі ЄТДК, який включає велику кількість професій, загальних в усіх галузях народного господарства і є обов’язковим для застосування на державних підприємствах та рекомендаційним для підприємств інших форм власності.

130ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
Тарифно-кваліфікаційни
й довідник Містить харак-
теристику робіт за їхньою
склад-ністю і вимогами до
робочих для отримання пев-
ного тарифного розряду Тарифна сітка Показує відно-шення в оплаті праці працю-
ючих різних розрядів з ура-
хуванням специфіки галузі,
виробництва і умов праці Тарифні розряди й
коефіцієнти Характеризують
рівень кваліфікації працюючих і складності робіт. У більшості галузей працюючі і
праця тарифікуються за роз-
рядами Тарифні ставки
(в тому числі 1-го розряду)
Годинна, денна, місячна оплата
робітників відповідного розряду. Є основою для
погодинної оплати праці і визначенні розцінок за
одиницю продукції
Доплати до тарифних ставок і
надбавки за відхилення від
нормальних умов праці
• доплата за роботу в понаднормовий
час, нічний час тощо
• надбавки за виконання особливо
тяжкої роботи, персональні
надбавки
Тарифна сітка з оплати праці – інструмент диференціації оплати праці залежно від його складності для різних груп працівників – вклю-чає кількість розрядів і відповідні їм тарифні коефіцієнти в абсолютно-му або відносному виразі. Єдина  тарифна сітка з оплати  праці праців-
ників бюджетної сфери включає 25 розрядів, кожному з яких відповідає свій тарифний коефіцієнт відносно тарифної ставки 1-го розряду.
Співвідношення між тарифними коефіцієнтами крайніх розрядів називається діапазоном сітки. Величина тарифного коефіцієнта
показує, у скільки разів рівень оплати праці (робітників) певного розряду перевищує рівень оплати праці (робітників), віднесених до першого розряду. Підприємства можуть самостійно розробляти за-водські тарифні системи, основою яких є єдина тарифна сітка для оплати праці всіх категорій працівників бюджетної сфери (включа-ючи робітників, службовців, спеціалістів і керівників).

131Тема 7
Тарифна ставка – це виражений у грошовій формі абсолютний розмір оплати праці за одиницю робочого часу. Вона визначає рі-вень оплати праці, оскільки заробіток працівника залежить насам-перед від розміру тарифної ставки 1-го розряду, яка розраховується з установленого мінімального розміру оплати праці і тривалості ро-бочого часу. Тарифна ставка працівника відповідної кваліфікації () визначається за формулою:
іі ст ст ТТТК=×
де Тст – тарифна ставка 1-го розряду;  – тарифний коефіцієнт і- розряду.
Тарифна ставка 1-го розряду може бути годинною, денною і
місячною. Годинна і денна тарифні ставки 1-го розряду встанов-люються, як правило, для робітників-відрядників і погодинників. Місячна тарифна ставка 1-го розряду встановлюється в Єдиній тарифній системі оплати праці працівників установ, організацій і підприємств, які знаходяться на бюджетному фінансуванні (ЄTC). Підприємства самі визначають тарифні ставки 1-го розряду і поса-дові оклади керівників, спеціалістів і службовців. Місячна тарифна ставка 1-го розряду відповідно до принципів розробки ЄTC не може бути нижча за мінімальний розмір оплати праці, яка встановлюєть-ся в законодавчому порядку. Мінімальний розмір заробітної плати – гарантований державою найменший рівень оплати праці за роботу протягом місяця, нижче за який не може бути встановлена оплата праці працівника, який відпрацював повністю відповідну норму ро-бочого часу і виконав свої трудові зобов’язання – норми праці. Крім того, мінімальний розмір заробітної плати використовується при розрахунку мінімальних розмірів пенсій, допомоги і стипендій, рів-ня оподаткування, при визначенні штрафних санкцій в адміністра-тивному і кримінальному праві тощо.
Доплати до тарифних ставок і надбавки за відхилення від нор-
мальних умов праці включають  оплату за роботу в понаднормовий
час, святкові дні, нічний час тощо. На підприємствах застосовують надбавки за високу професійну майстерність, високі досягнення в праці, виконання особливо важливої роботи на термін її проведен-ня, персональні надбавки, що встановлюються за рішенням керівни-ка тощо. Розмір стимулюючих доплат і надбавок визначається під-приємством самостійно та включається до собівартості продукції за статею «Витрати на оплату праці».

132ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
На підприємствах усіх організаційно-правових форм можуть використовуватися будь-які елементи тарифної системи в довільному порядку, окрім обов’язкових відповідно до законодавства.
7.6. Форми й системи оплати праці У практиці роботи підприємств найбільш поширеними формами
оплати праці є відрядна і погодинна, які відображені в різновидах систем оплати праці
Усі різновиди форм і систем оплати праці грунтуються на тарифній системі та нормуванні праці. Відрядна форма оплати праці . За відрядної форми оплати праці заробіток працівника прямо залежнить від кількості та якості виго-товленої продукції або обсягу виконаних робіт.
Розрізняють такі різновиди відрядної форми оплати праці:• пряма відрядна;• відрядно-преміальна;• відрядно-прогресивна;• непряма відрядна;• акордна;• акордно преміальна;• колективна відрядна тощо.Основним елементом відрядної оплати праці є відрядна розцін-
ка (Р вд) за одиницю продукції (робіт, послуг), яка визначається за формулою:
ст
вд г
вирТР
Н=  або ()ст зм
вд зм
вирТТР
Н+= ,
де Tст – годинна тарифна ставка виконаної роботи, грн; Тзм – три-
валість зміни, годин;  і  – норма виробітку відповідно за 1 год. роботи
або зміну, одиниць продукції.
Відрядна розцінка, а відповідно — і відрядна форма оплати праці, може бути індивідуальною і колективною. Якщо встановлено норму
часу, то відрядна розцінка визначається за формулою:
пот м пЗВ І=×
де Нч – норма часу на виготовлення одиниці продукції (робіт, по-
слуг), год.

133Тема 7
Форми оплати п раці
Відрядна форма
оплати праці Погодинна форма
оплати праці
Системи оплати праці
Пряма відрядна Відрядно-
преміальна Відрядно- прогресивна Акордна
Акордно- преміальна Окладна
Проста погодинна
Погодинно- преміальна
Контрактна Індивідуальна
Колективна Погодинна
Поденна Помісячна Непряма
відрядна
При прямій відрядній системі праця оплачується за відрядними розцінками безпосередньо за кількість виробленої продукції (опера-цій) за формулою:
вд вдЗРВ=× ,
де Звд – відрядний заробіток, грн; В – кількість (обсяг) виробле-
ної продукції (робіт), одиниць продукції.
При відрядно-преміальній системі робітникові понад заробіток за прямими відрядними розцінками виплачується премія за виконан-ня і перевиконання заздалегідь установлених кількісних і якісних показників роботи:
..1  або  100%пр
вд пр вд пр вд пр вдПЗЗ З ЗЗ+⎛⎞=× =× ⎜⎟
⎝⎠,
де Звд.пр – відрядний заробіток при відрядно-преміальній оплаті
праці, грн.; Зпр – премія за виконання (перевиконання) встановле-

134ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
них показників, грн; Ппр – відсоток премії за виконання показників преміювання.
Відрядно-прогресивна система є оплатою праці за відрядними
розцінками в межах установленої норми, а виконання роботи понад норму – за прогресивно зростаючими відрядними розцінками. Така оплата праці може запроваджуватися на обмежені терміни в тих ви-робництвах, де потрібні додаткові заходи для стимулювання інтен-сивності праці для досягнення прогресивних норм виробітку. При відрядно-прогресивній системі заробіток робочого зростає швидше, ніж його виробіток.
Непряма-відрядна система застосовується зазвичай для оплати
праці допоміжних робітників, які обслуговують основне виробни-цтво (наладчики, кранівники, стропальники тощо.). Заробітна плата робітника при непрямій-відрядній оплаті праці залежить від резуль-тату праці основних робітників, а не від його особистого виробітку.
При акордній системі загальна сума заробітку визначається до
початку виконання роботи за нормами, що діють, і відрядних розці-нок. Відрядна розцінка встановлюється відразу на весь обсяг робіт, які повинні бути виконані в строк. Якщо при акордній системі за термінове або якісне виконання робіт виплачується премія, то вона називається акордно-преміальною системою оплати праці. Акордна
оплата праці стимулює виконання всього комплексу робіт з меншою чисельністю працюючих і в коротші терміни.
При колективній відрядній системі заробіток кожного працівни-
ка поставлений у залежність від кінцевих результатів роботи всієї бригади, дільниці тощо.
Погодинна форма оплати праці.  Погодинна форма оплати пра-
ці застосовується в разі неможливості або недоцільності встанови-ти кількісні параметри праці; за цієї форми оплати праці працівник отримує заробітну плату залежно від кількості відпрацьованого часу і рівня його кваліфікації. Розрізняють такі різновиди погодин-ної форми оплати праці:
• проста погодинна;• погодинно-преміальна;• окладна;• контрактна.Заробітна плата при простій погодинній системі нараховується
на підставі тарифної ставки працівника певного розряду за фактич-но відпрацьований час. Може встановлюватися годинна, денна і мі-

135Тема 7
сячна тарифна ставка. Заробітна плата працівника за місяць ( Зп.м)
при встановленій годинній тарифній ставці працівника певого роз-ряду ( Т
г) визначається за формулою:
.пм г фЗТ Г=×
де Гф – фактично відпрацьована кількість годин у місяці.
Заробітна плата робітника за місяць при денній тарифній ставці визначається аналогічно. При щомісячній оплаті розрахунок за-робітної плати здійснюється виходячи з твердих місячних окладів (ставок), кількості робочих днів, фактично відпрацьованих праців-ником у даному місяці, а також планової кількості робочих днів згід-но з графіком роботи на місяць.
Погодинно-преміальна система є поєднанням простої погодинної
оплати праці з преміюванням за виконання кількісних і якісних по-казників за спеціальними положеннями про преміювання працівни-ків. При цьому заробіток працівника ( З
п.пр) за певний відрізок часу
(місяць тощо) визначається за такою формулою:
() .пп р г ф п рЗТ Г З=× + або  () .1
100%пр
пп р г фПЗТ Г+⎛⎞=×× ⎜⎟
⎝⎠,
де Зпр – премія за виконання показників преміювання, грн.
При окладній системі оплата праці здійснюється не за тарифни-
ми ставками, а за встановленими місячними посадовими окладами. Система посадових окладів використовується для керівників, спе-ціалістів і службовців. Посадовий  місячний оклад – абсолютний  розмір заробітної плати, який встановлюється відповідно до посади. Окладна система оплати праці може передбачати елементи премію-вання за кількісні та якісні показники.
На підприємствах будь-якої форми власності повинні бути затверджені керівництвом підприємства штатні розклади, де вказують-ся посади тих, хто працює, й відповідні цим посадам місячні оклади. Місячний оклад кожної категорії може бути диференційований за-лежно від рівня кваліфікації, вченого звання, ступеня тощо відповід-но до положення про професію (посади). Керівні, інженерно-технічні працівники і службовці за результатами фінансово-господарської діяльності можуть преміюватися з прибутку підприємства за за-твердженим підприємством положенням. Оплата праці керівників державних підприємств повинна обговорюватися в трудовому до-говорі (контракті), тому вона отримала назву контрактної .

136ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
В умовах ринку принципово змінюються підходи до оплати пра-
ці, оплачуються не витрати, а результати праці, прибуток стає вищим критерієм оцінки кількості і якості праці та основним джерелом осо-бистих доходів працівників підприємств будь-якої організаційно-правової форми. У ринковій економіці немає строгої регламентації в оплаті праці, кожен підприємець може застосовувати різні варіанти оплати праці, які відповідають цілям підприємства.
7.7. Безтарифні системи оплати праці
В умовах ринкових відносин значного поширення отримали безтарифні системи оплати праці. Розглянемо деякі з них. Так, на комбінаті торгового устаткування заробітна плата працівників є певною часткою фонду оплати праці госпрозрахункового підрозділу. Вона залежить від трьох факторів:
• кваліфікаційного рівня працівника;• коефіцієнта трудової участі;• відпрацьованого часу.Основним елементом організації оплати праці тут є кваліфікацій-
ний рівень. Він установлюється для всіх членів трудового колективу і визначається діленням фактичної заробітної плати працівника за минулий період на мінімальний рівень оплати праці на підприєм-стві. Основною оцінкою кваліфікаційного рівня працівника є його освіта, кваліфікація, ініціативність, відповідальність, уміння творчо працювати тощо.
Питання про включення конкретного спеціаліста або робітника до тієї або іної кваліфікаційної групи вирішується з урахуванням його індивідуальних якостей. З часом кваліфікаційні рівні окремих працівників можуть змінюватися, при цьому кожна така зміна від-крито обговорюється. Окрім кваліфікаційного рівня, для всіх пра-цівників підприємства розраховується також коефіцієнт  трудової
участі (КТУ ). Періодичність його визначення, набір показників, які впливають на величину коефіцієнта, межа цього впливу визначаєть-ся спеціальним положенням.
Одним з перспективних варіантів нетрадиційних систем
оплати праці керівників і спеціалістів підрозділів підприємств, взаємозв’язку доходів працівників і результативності виробництва є система  «плаваючих окладів». Її суть у тому, що з урахуванням підсумків роботи за певний місяць у наступному місяці для працівників

137Тема 7
призначаються нові посадові оклади. При цьому розмір окладів підвищується або знижується за кожен відсоток зростання (зниження) найважливіших техніко-економічних показників.
Приклад:  Керівникові за підсумками атестації встановлено оклад у
розмірі 1000 грн. Колектив, який він очолює, виконав завдання під-вищення продуктивності праці (прибутку тощо) в поточному місяці на 120%. Тоді, виходячи зі встановленого нормативу (1% зростання окладу за 1% зростання  показника), керівник отримає додатково 200грн., а його новий оклад становитиме 1200 грн.
Зі всього розмаїття зарубіжного досвіду організації оплати праці можна умовно виділити американський, японський і західноєвропей-ський. Зрозуміло, не можна механічно переносити зарубіжний досвід в українську економіку. Проте в поєднанні з вітчизняним досвідом він корисний і допомагає активізувати пошук нових підходів і моде-лей організації і регулювання оплати праці в сучасних умовах.
7.8. Планування фонду оплати праці
Заробітна плата  — це сума грошових виплат, вартість на-
туральної оплати за роботу, виконану найнятими робітниками за трудовим договором (контрактом). Категорія  «заробітна плата»
має подвійний характер: для найнятого робітника вона є доходом, а для підприємства – частиною витрат виробництва.
Витрати на робочу силу не обмежуються тільки виплатою заробітної плати. Витрати підприємства на робочу силу включають також витрати на соціальний захист працівників, забезпечення їх житлом і соціально-побутове обслуговування, податки, пов’язані з використанням робочої сили. Відрахування, які здійснюють під-приємства за використання робочої сили, включаються у витрати за статею «Єдиний соціальний податок (внесок)». Це відрахування на соціальне страхування, до пенсійного фонду, на медичне страхуван-ня, галузевий страховий тариф. Заробітна плата є важливим засо-бом мотивації і стимулювання високоефективної трудової діяльнос-ті персоналу підприємства.
Фонд заробітної плати  – це загальна сума грошових виплат, вартість натуральної оплати за роботу, виконану робітниками і службовцями за трудовим договором (контрактом), і за структу-рою складається з різних елементів

138ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
Фонд заробітної плати
робітників
Оплата за відрядними
розцінкам Премії відрядникам
Доплата відрядникам (прогресивні розцінки,
відхилення від нормальних умов праці) Погодинна оплата за тарифними ставками
Премії відрядникам Доплата за роботу в понаднормовий час
Оплата простоїв (цілодобових,
внутрішньозмінних) Оплата відпусток Винагорода за вислугу років (у ряді галузей) 1
2 Надбавки та інші
виплати
За рахунок частини чистого прибутку і заробітної плати на підприємстві утворюється фонд споживання, який є основою доходів працівників підприємства і включає
• фонд оплати праці (ФОП) – засоби, нараховані для оплати
праці всіх працівників;
• доходи (дивіденди, відсотки), за акціями і внесків членів тру-
дового колективу та майно підприємства (установи, організації);
• грошові виплати і заохочення.
Фонд споживання Фонд оплати
праці Доходи (дивіденди й
відсотки ) Грошові виплати й
заохочення
139Тема 7
Розрізняють середній дохід і середню заробітну плату робітників. Середній дохід робітників у цілому на підприємстві (установі,
організації) нараховується виходячи з суми коштів, які спрямову-ються на споживання (витрат на оплату праці, грошових виплат і заохочень, доходів – дивіденди, відсотки). Середня заробітна плата
робітників  у цілому на підприємстві (установі, організації) нарахо-
вується виходячи з фонду оплати праці робітників, облікового скла-ду (включаючи оплату праці сумісників), винагород за підсумками роботи за рік і одноразових заохочень працівників.
Розрізняють також номінальну і реальну заробітну плату. Номінальною називають суму грошей, яку отримує найманий працівник за продаж своєї робочої сили. Під  реальною заробітною платою ро-
зуміють купівельну силу отриманих за працю грошей, тобто ту кіль-кість різного роду товарів і послуг, яку може купити працівник за свою номінальну заробітну плату.
Запитання і завдання для самоперевірки
Дайте характеристику понять «кадри», «персонал», «трудові ре- 1. сурси підприємства», «промислово-виробничий персонал під-приємства», «менеджери».Що прийнято розуміти під персоналом підприємства? Які ка- 2.
тегорії працівників відносяться до промислово-виробничого персоналу?Як планується поточна потреба в робітниках? Чим відрізняється 3.
явочний склад працівників від облікового?Дайте характеристику основним методам розрахунку кількісної 4.
потреби в персоналі. Який з цих методів найбільш точний та до-стовірний і чому?Чим відрізняються календарний, табельний (номінальний) і пла- 5.
новий (ефективний) фонди робочого часу? Які відмінності між плановим і фактичним фондами робочого часу?Що таке тарифна система? Які основні елементи вона включає? 6.
Яку роль виконує тарифна сітка з оплати праці? Як вона буду- 7.
ється?Що таке Єдиний тарифно-кваліфікаційний довідник? Яку роль 8.
він виконує?Чим форми оплати праці відрізняються від систем оплати праці? 9.

140ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
Що є основою відрядної форми оплати праці? Як вона розрахо- 10.
вується?Чим погодинна форма оплати праці відрізняється від відрядної? 11.
Що таке посадовий місячний оклад? Для чого він застосовується? 12.
Чим безтарифні системи оплати праці відрізняються від тариф- 13.
ної системи?Яка структура фонду оплати праці на підприємстві? Чим вона 14.
відрізняється від фонду споживання?
Тести для перевірки знань
1. До промислово-виробничого персоналу належать:
а) працівники, які безпосередньо пов’язані з виробництвом і
його обслуговуванням;б) працівники, які безпосередньо не пов’язані з виробни-
цтвом і його обслуговуванням;
в) працівники, які організовують процес управління підприєм-
ством;г) допоміжні працівники.
2. Облікова чисельність працівників підприємства — це:
а) чисельність працівників облікового складу на певну дату з
урахуванням прибулих і вибулих за цей день працівників;б) чисельність працівників облікового складу, що з’явилися
на роботу;в) відношення чисельності працівників облікового складу за
кожний календарний день місяця (включаючи святкові й
вихідні дні) до календарних днів місяця;
г) усі відповіді правильні.
3. Явочна чисельність — це:
а) чисельність працівників облікового складу на певне число
або дату з урахуванням прийнятих і звільнених за цей день працівників;б) чисельність працівників облікового складу, що з’явилися
на роботу (включаючи тих, що знаходяться у відрядженні);в) відношення чисельності працівників облікового складу за
кожний календарний день місяця (включаючи святкові і
вихідні дні) до календарних днів місяця;
г) немає правильної відповіді.

141Тема 7
4. Які показники використовуються для вимірювання
продуктивності праці:
а) прибуток;б) виробіток на одного робітника;
в) трудомісткість продукції;
г) фондоозброєність;
5. Продуктивність праці — це:
а) витрати суспільно необхідної праці на виробництво одини-
ці продукції;б) витрати живої праці на виробництво одиниці продукції;
в) продуктивна сила праці, тобто здатність за одиницю робочо-
го часу створювати певні споживні вартості;
г) кількість виробленої продукції за одиницю робочого часу.
6. Підприємство працює з 6 листопада. Для розрахунку
середньооблікової чисельності необхідно:
а) суму облікової чисельності працівників починаючи з 6 лис-
топада розділити на 25 днів;
б) суму облікової чисельності працівників за листопад (вклю-
чаючи святкові і вихідні дні) розділити на число календарних
днів місяця;в) суму облікової чисельності працівників за листопад розді-
лити на число робочих днів у даному місяці;г) дати свій розрахунок.
7. Для відрядної форми оплати характерна оплата праці
відповідно до:
а) кількості виготовленої (обробленої) продукції;
б) кількості відпрацьованого часу;
в) кількості наданих послуг;
г) посадового окладу.
8. Для погодинної форми оплати характерна оплата праці
відповідно до:
а) кількості виготовленої (обробленою) продукції;
б) кількості відпрацьованого часу;
в) кількості наданих послуг
г) усі відповіді правильні.

142ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
9. Тарифна система оплати праці робітників включає:
а) тарифні ставки, тарифні сітки;
б) тарифні ставки, тарифно-кваліфікаційний довідник;
в) тарифні ставки, тарифну сітку, тарифно-кваліфікаційний довідник, відповідні коефіцієнти;
г) тарифну ставку, посадові оклади.
10. Відрядна розцінка — це:
а) відрядний тарифний коефіцієнт роботи, яка виконується;
б) норма часу на виготовлення одиниці продукції в) оплата праці за одиницю продукції (робіт, послуг);г) відповідний коефіцієнт до заробітної плати.
Використана та рекомендована література
Балабанова Л.В., 1.  Сардак О.В. Організація праці менеджера: Навч.
посібник. – К.: ВД «Професіонал», 2004. – 304 с. Бойчик І.М. 2. Економіка підприємства: Навч. посібник. – Вид. 2-ге
допов. і перер. – К.: Атіка, 2006. – 528 с.Журнали 3.  «Управление персоналом», «Персонал».
Закон 4.  України «Про оплату праці». Закони України. Т. 8. – К.,
1997. С. 210-218. Зінь Е.А., Турченюк М.О. 5. Планування діяльності підприємства:
Підручник. – К.: ВД “Професіонал”, 2004. – 320 с.Іванкевич В.В. 6.  Законодавство України щодо виплати заробітної
плати, грошового забезпечення, пенсій, стипендій та інших соціаль-них виплат. – Україна: Аспекти праці, № 6, 1998.Колот А.М. 7. Оплата праці на підприємстві: організація та удоскона-
лення – Україна: Аспекти праці. — № 6. — 1998.Крушельницька О.В., 8.  Мельничук Д.П. Управління персоналом:
Навчальний посібник. – К.: Кондор, 2003. – 296 с. Оплата 9.  праці в умовах ринкової трансформації економіки: сут-
ність, функції, напрямки реформування: Автореф. дис… канд. екон. наук: 08.01.01 / А.В. Кроленко; Харк. нац. ун-т ім. В.Н. Каразіна. – Х., 2004. – 19 с.Шваб Л.І. 10.  Економіка підприємства: Навч. посібник. – 4-те вид. –
К.: Каравела, 2007. – 584 с.

8.1. Структура й оцінювання основних фондів
Основні фонди – це частина засобів виробництва, які діють у про-
цесі виробництва протягом тривалого періоду часу, зберігають при цьому впродовж усього періоду натурально-речовинну форму і пере-носять свою вартість на продукцію по частинах у міру зносу у вигляді амортизаційних відрахувань. Згідно з системою бухгалтерського об-
ліку, до основних фондів відносяться засоби праці з терміном служби більше 12 місяців чи протягом нормального виробничого операційно-го циклу. Основні фонди поділяються на основні виробничі і основні невиробничі фонди (рис. 8.1).
До основних  виробничих фондів належать ті основні фонди, які бе-
руть участь у виробничому процесі безпосередньо (верстати, устатку-вання тощо) або створюють умови для виробничого процесу (вироб-ничі будівлі, споруди тощо). Основні невиробничі фонди – це об’єкти
культурно-побутового призначення (клуби, їдальні тощо). Основні фонди ще називають позаоборотними, або низькооборотними, акти-
вами ; у вартісній оцінці вони становлять значну частину статутного
капіталу підприємства.
Типовий склад основних виробничих фондів виробничих під-
приємств такий: будівлі, споруди, передавальні пристрої, машини й устаткування, прилади, лабораторне обладнання, обчислювальна техніка, транспортні засоби, інструмент і пристосування, виробничий й господарський інвентар тощо.
Розрізняють активну й пасивну частини основних фондів. Ті фонди
(машини, обладнання тощо), які беруть безпосередню участь у вироб-ничому процесі, належать до активної частини основних фондів. Інші
(будівлі, споруди), які забезпечують нормальне функціонування вироб-ничого процесу, відносять до пасивної частини основних  фондів.

144ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
Основні фонди
Основні виробничі фонди
• земельні ділянки
• будівлі
• споруди
• передавальні пристрої
• машини та устаткування
• транспортні засоби
• інструменти
• виробничий та
господарський інвентар
• робоча та продуктивна
худоба
• багаторічні насадження
• інші основні фонди Основні невиробничі
фонди
Об’єкти культурно-
побутового призначення:
• дитячі сади
• медпункти
• профілакторії
• учбові заклади
• бані, сауни, басейни
• клуби
• тощо
Передавальні
пристрої Активна частина
основних фондів
(машини й устаткування,
транспортні засоби,
інструмент тощо) Пасивна частина
основних фондів
(будівлі й споруди)
Рис. 8.1. Структура основних фондів
Облік і оцінювання основних фондів здійснюються в натуральній
і грошовій формах. Натуральна форма обліку основних фондів необ-хідна для визначення їхнього технічного стану, виробничої потужнос-ті підприємства, ступеня використання устаткування й інших цілей. Грошове (або вартісне) оцінювання основних фондів необхідне для визначення їх загального обсягу, динаміки, структури, величини вар-тості, що переноситься на готову продукцію, а також для розрахунків економічної ефективності капітальних вкладень. Грошова форма об-ліку основних фондів ведеться за певними напрямами (рис. 8.2).
Первісна вартість основних фондів включає вартість придбання
устаткування (споруди, будівлі), транспортні витрати з доставки і вартість монтажу тощо. За первинною вартістю фонди приймають-ся на облік, визначається їхня амортизація й інші показники.
Відновна вартість – це витрати на відтворення основних фондів
у сучасних умовах. Вона встановлюється, як правило, під час пере-оцінювання основних фондів.

145Тема 8

Грошова
оцінка
основних
фондів Первісна
вартість
Залишкова ва ртість
Ринкова ва ртість
Ліквідаційна
вартість Балансова ва ртість Відновна ва ртість
Рис. 8.2.  Грошове оцінювання основних фондів
Залишкова вартість є різницею між початковою або відновною
вартістю основних фондів і сумою їхнього зносу.
Ліквідаційна вартість – вартість реалізації зношених або виведе-
них із експлуатації окремих об’єктів основних фондів.
Балансова вартість – це вартість об’єктів з урахуванням пере-
оцінки, за якою вони числяться на балансі підприємства.
Ринкова вартість — найбільш вірогідна ціна продажу об’єктів
основних фондів з урахуванням їх реального стану, співвідношення попиту і пропозиції.
Переоцінювання основних фондів – це визначення реальної вартос-
ті основних фондів (основних засобів) організацій на сучасному ета-пі становлення ринкової економіки і створення передумов для нор-малізації інвестиційних процесів у країні. Переоцінювання дає змогу отримати об’єктивні дані про основні фонди, їхній загальний стан, галузеву структуру, територіальний розподіл та технічний стан.
Для визначення повної відновної вартості основних фондів ви-
користовується два методи – індексний і прямої оцінки. Індексний
метод передбачає індексацію балансової вартості окремих об’єктів
із застосуванням індексів зміни вартості основних засобів, диферен-ційованих за типами будівель і споруд, видами машин та устаткуван-ня, транспортних засобів тощо, за регіонами, періодами виготовлен-ня (придбання). За базу береться повна балансова вартість окремих об’єктів основних засобів, яка визначається за результатами їхньої інвентаризації станом на 1 січня відповідного року.
Метод  прямої оцінки відновної  вартості основних фондів є точні-
шим і дає змогу усунути всі погрішності, що накопичилися в резуль-

146ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
таті переоцінок, які раніше проводилися, за допомогою середньогру-
пових індексів. Відновна вартість основних засобів при даному методі визначається шляхом прямого перерахунку вартості окремих об’єктів за документально підтвердженими ринковими цінами на нові об’єкти, що існують на 1 січня відповідного року. При переоцінюванні устат-кування, призначеного до установки, і незавершених об’єктів мето-дом прямого перерахунку додатково враховується їхнє фізичне і мо-ральне зношення. Земельні ділянки й об’єкти природокористування переоцінюванню не підлягають.
Кругообіг вартості основних фондів зображений на рис. 8.3.
Існують дві форми відтворення основних фондів – проста і розширена.
При простому відтворенні передбачається заміна застарілої техніки і
капітальний ремонт устаткування, тоді як розширене відтворення –
це насамперед  нове будівництво, а також реконструкція і модернізація
підприємств, які діють. Відновлення об’єктів основних засобів може здійснюватися за допомогою ремонту, модернізації і реконструкції.
Основні фонди
Первісна вартість
основних фондів Залишкова
вартість
основних фондів
Амортизаційні
відрахування Зношування
основних фондів
Собіва ртість п родукції
Реалізована п родукція
Чистий п рибуток
Капітальні
вкладення Фонд накопичення Ліквідаційна
вартість основних
фондів
Дже рела фінанс ування
• прибуток і інші власні ресурси
підприємства
• акціонерний капітал
• довгостроковий кредит
• бюджетні асигнування
•засоби позабюджетних фондів
Рис. 8.3. Кругообіг вартості основних фондів

147Тема 8
8.2. Зношення й амортизація основних фондів
Зношення основних фондів. Зношення характеризує процес ста-
ріння основних фондів, що діють як у фізичних, так і в економічних відносинах. Зношення  основних фондів визначається по будівлях і
спорудах, передавальних пристроях, машинах і устаткуванні, тран-спортних засобах, виробничому та господарському інвентарю, робо-чій худобі, багаторічних насадженнях, які досягли експлуатаційного віку, нематеріальних активах. Зношення основних засобів визнача-ється за повний календарний рік (незалежно від того, в якому місяці звітного року вони придбані або побудовані) відповідно до встанов-лених норм. Нарахування зношення не проводиться понад 100% вар-тості основних засобів. Нараховане зношення у розмірі 100% вартос-ті на об’єкти (предмети), які придатні для подальшої експлуатації, не може бути підставою для списання їх унаслідок зносу.
Розрізняють два види зношення – фізичне й моральне (рис. 8.4).
Зношення основних фондів
Фізичне зношення Моральне зношення
Моральне зношення
першого роду Моральне зношення
другого роду
Часткове Повне  Приховане
Рис. 8.4. Зношення основних фондів
Фізичне зношення – це зміна механічних, фізичних, хімічних і ін-
ших властивостей матеріальних об’єктів під впливом процесів пра-ці, сил природи та інших факторів. В економічних відносинах фі-зичне зношення є втратою первинної споживчої вартості внаслідок зношення і старіння. Для визначення фізичного зношення фондів застосовують два методи розрахунку – за обсягом робіт і за термі-ном служби.
Перший метод розрахунку зношення – за обсягом робіт засно-
ваний на порівнянні фактичних і нормативних термінів служби або обсягів робіт. Коефіцієнт фізичного зносу ( К
ф.з) можна встановити
лише за тими об’єктами, які володіють певною продуктивністю (ма-шини, верстати). Цей коефіцієнт можна визначити за формулою:

148ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
.фф
фз
ннТQКПТ×=×,
де Тф – кількість років, фактично відпрацьованих машиною; Qф
– середній обсяг продукції, фактично виробленої за рік; Пн – річна
виробнича потужність (або нормативна продуктивність) устатку-вання; Т
н – нормативний термін служби.
Другий метод розрахунку зношення – за терміном служби засно-
ваний на даних про технічний стан засобів праці, що встановлюють-ся в процесі обстеження. Коефіцієнт фізичного зношення можна застосувати до всіх видів основних фондів. Коефіцієнт фізичного зношення за терміном служби визначається за формулою:
.ф
фз
нТКТ= ,
де Тф – фактичний термін служби засобів праці; Тн — норматив-
ний термін служби.
Моральне зношення – це втрата економічної ефективності і до-
цільності використання основних фондів до закінчення терміну повного фізичного зношення. Моральне зношення першого  роду –
зменшення вартості машин або устаткування внаслідок здешевлен-ня їх відтворення в сучасних умовах. В цьому випадку відносна ве-личина морального зношення ( К
м.з1) розраховується за формулою:
.2сз
мз
сППКП−= ,
де Ф1 і Ф2 – відповідно початкова і відновна вартість основних
фондів.
Моральне зношення другого  роду зумовлене створенням і впро-
вадженням у виробництво продуктивніших і економніших видів ма-шин та устаткування. Моральне зношення другого роду може бути частковим, повним, а також мати приховану форму. Визначається за формулою:
.2сз
мз
сППКП−= ,
де Пс і Пз, – продуктивність (або виробнича потужність) застарі-
лого і сучасного обладнання.
Часткове моральне зношення – це часткова втрата споживної
вартості обладнання. Розміри, що постійно збільшуються, можуть

149Тема 8
стати причиною використання цього обладнання на інших операці-
ях, де воно буде ще досить ефективним. Повне моральне зношення —
це повне знецінення обладнання, при якому його подальше викорис-
тання є збитковим. Прихована форма морального зношення передба-
чає загрозу знецінення обладнання внаслідок того, що затверджено за-
вдання на розроблення нової, продуктивнішої й економнішої техніки.
Амортизація основних фондів . Амортизація основних фондів –
це перенесення частини вартості основних фондів на знову створе-ний продукт для подальшого відтворення основних фондів до часу їх повного зносу.  Амортизація в грошовій формі виражає зношення
основних фондів і нараховується на витрати виробництва (собівар-тість) на основі амортизаційних норм. Норма амортизації на повне
відновлення (реновацію) ( Н
а) визначається  за формулою:
100%п
а
паВЛ ДНВТ−+=××
де Вп – первинна вартість основних фондів, грн; Л – ліквідаційна
вартість основних фондів, грн; Д – вартість демонтажу ліквідованих
основних фондів та інші витрати, пов’язані з ліквідацією, грн; Та –
амортизаційний  період, рік.
Амортизаційні відрахування по основних засобах нараховуються
з першого місяця, наступного за місяцем прийняття об’єкта на бух-галтерський облік, і до повного погашення вартості об’єкта або його списання з бухгалтерського обліку в зв’язку з припиненням права власності або іншого речового права. Нарахування річної амортиза-ції здійснюється одним з таких методів:
• прямолінійним;• зменшення залишкової вартості;• прискореного зменшення залишкової вартості;• кумулятивним;• виробничим;• податковим.Метод амортизації обирається підприємством самостійно з ура-
хуванням очікуваного способу отримання економічної вигоди від його використання. При цьому для різних об’єктів застосовується окремий метод амортизації.
Прямолінійний метод. При застосуванні прямолінійного методу
річна сума амортизації розраховується, як ділення вартості, що аморти-зується, на термін корисного використання об’єкта основних засобів:

150ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
— Первісна вартість Ліквідаційна вартістьAТермін корисного використання= .
Фактично вартість об’єкта основних засобів, яка амортизується,
рівномірно списується (розподіляється) протягом терміну його екс-плуатації. Тому цей метод використовують для нарахування амор-тизації за об’єктами основних засобів, такими як будівлі, споруди, офісна техніка тощо, знос яких відносно рівномірний протягом усьо-го періоду їх експлуатації та не залежить від обсягу виробництва.
Приклад. Підприємство придбало будівлю, яка використовувати-
меться під офісне приміщення. Планується, що знос будівлі розподі-ляється протягом усього терміну експлуатації рівномірно, тому для нарахування амортизації вирішено застосувати прямолінійний метод. Вартість придбання без ПДВ — 300 000 грн. Очікуваний термін ко-рисного використання — 40 років. Ліквідаційна вартість — 20 000 грн. Річна сума амортизації — 7 000 грн [(300 000 – 20 000) : 40]. Місячна сума амортизації — 583,33 грн (7 000 : 12). Місячна норма амортизації — 0,19444% (583,33 : 300 000 х 100).
Метод зменшення залишкової вартості. Відповідно до цього ме-
тоду, річна сума амортизації розраховується як добуток залишкової вартості об’єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації. Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об’єкта з результату від ділення ліквідаційної вартос-ті об’єкта на його первісну вартість:
=× З  А алишкова  вартість   Річна норма  амортизації
11 0 0 % nаЛіквідаційна вартістьНПервісна вартість⎛⎞⎛⎞⎜⎟=− ×⎜⎟⎜⎟⎝⎠⎝⎠,
де n — кількість років корисного використання об’єкта основних
засобів.
Суть цього методу полягає в тому, що в перший рік експлуатації
об’єкта основних засобів сума нарахованої амортизації буде най-більшою. Потім кожного наступного року вона зменшуватиметься і в останній рік нарахування амортизації буде найменшою. При цьо-му виходять з того, що на початок експлуатації відповідний об’єкт основних засобів ще є новим, тому діятиме ефективно, але в по-

151Тема 8
дальшому його ефективність знижуватиметься, витрати на ремонт
зростуть.
Метод зменшення залишкової вартості слід застосовувати для
тих об’єктів основних засобів, ефективність використання яких у період експлуатації зменшується, причому неможливо достовірно оцінити ступінь їх зменшення. Зауважимо, що метод зменшення залишкової вартості належить до групи прискорених методів амор-тизації нарівні з методом прискореного зменшення залишкової вар-тості та кумулятивним методом.
Приклад. Підприємство придбало токарний верстат для ремонтно-
механічного цеху. В процесі експлуатації його окремі деталі значно зносяться. Тому чим більший термін використання цього верстата, тим більші витрати на його технічне обслуговування та ремонт. Змен-шення ефективності відбуватиметься поступово. Тому для нараху-вання амортизації вирішено застосувати метод зменшення залишко-вої вартості. Первісна вартість верстата — 10 000 грн. Ліквідаційна вартість — 1000 грн. Термін корисного використання — 4 роки. Річна норма амортизації — 43,77% .
Оскільки річна сума амортизації щороку різна, наведемо її роз-
рахунок у таблиці.
Розрахунок амортизаційних відрахувань при застосуванні
методу зменшення залишкової вартості
Рік Розрахунок
річної суми
амортизаційних
відрахуваньМісячна сума
амортизацій-
них відраху-
ваньСума зносу
(накопиченої
амортизації)Залишкова
вартість
Початок експлуатації 10 000
1 437
(10 000 х 43,77%)364,75
(4377 : 12)4377 5623
(10 000 – 4377)
2 2461
(5623 х 43,77%)205,08
(2461 : 12)6838
(4377 + 2461)3162
(5623 – 2461)
3 1384
(3162 х 43,77%)115,33
(1384 : 12)8222
(6838 + 1384)1778
(3162 – 1384)
4 778
(1778 – 1000)64,83
(778 : 12)9000
(8222 + 778)1000

152ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
Метод прискореного зменшення залишкової вартості. Річ-
на сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об’єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату по-чатку нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка об-числюється виходячи з терміну корисного використання об’єкта i подвоюється:
2 А Залишкова вартість Норма амортизації=× ×
100%
аНn= ,
де n – кількість років корисного використання об’єкта основних
засобів.
Метод прискореного зменшення залишкової вартості є різнови-
дом методу зменшення залишкової вартості і належить до групи при-скорених методів амортизації. Цей метод застосовують у разі, якщо планують, що ефективність об’єкта основних засобів на початок екс-плуатації буде набагато вищою, ніж на кінець експлуатації, та якщо витрати на обслуговування в процесі експлуатації значно зростуть.
Приклад. Підприємство придбало обладнання для виробництва про-
дукції. Вже після першого року експлуатації воно зносилося i його ефективність знизилася майже вдвічі. Тобто зростатимуть витрати на технічне обслуговування та ремонт обладнання. Значно знижувати-меться його продуктивність. Тому для нарахування амортизації ви-рішено застосувати метод прискореного зменшення залишкової вар-тості. Первісна вартість придбаного обладнання – 10 000 грн. Термін корисного використання – 4 роки. Ліквідаційна вартість – 1000 грн. Річна норма амортизації – 25% (100% : 4). Оскільки річна сума амор-тизації щороку буде різною, наведемо її розрахунок у таблиці.
Розрахунок амортизаційних відрахувань при застосуванні
методу прискореного зменшення залишкової вартості
Рік Розрахунок річної
суми амортизацій-
них відрахуваньМісячна сума
амортизаційних
відрахуваньСума зносу
(накопиченої
амортизації)Залишкова
вартість
Початок експлуатації 10 000
1 5000
(10 000 х 25% х 2)416,67
(5000 : 12)5000 5000
(10 000 – 5000)

153Тема 8
2 2500
(5000 х 25% х 2)208,33
(2500 : 12)7500
(5000 + 2500)2500
(5000 – 2500)
3 1250
(2500 х 25% х 2)104,17
(1250 : 12)8750
(7500 + 1250)1250
(2500 – 1250)
4 250
(1250 – 1000)20,83
(250 : 12)9000
(8750 + 250)1000
Кумулятивний метод. Використовуючи кумулятивний метод,
річну суму амортизації визначають як добуток вартості, яка аморти-зується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця терміну корисного використання об’єкта основних засобів, на суму кількості років його корисного використання:
()    А Первісна вартість ліквідаційна вартість Кумулятивний коефіцієнт=− × .
,
‘Кількість років що залишаються
до кінця терміну використанняКумулятивний коефіцієнтКількість років використання об єкта= .
Кумулятивний метод належить до групи прискорених методів
амортизації. Отже, всі принципові особливості цієї групи подібні та полягають у тому, що значна частка амортизаційних відрахувань на-копичується протягом перших років експлуатації. Тому кумулятив-ний метод застосовують у тих самих випадках, що й інші два методи прискореної групи.
Приклад. Початкові умови прикладу 2. Враховуючи те, що в прикладі
термін корисного використання становить чотири роки, кількість ро-ків застосування об’єкта така: 10 (4 + 3 + 2 + 1). Оскільки річна сума амортизації щороку буде різною, наведемо її розрахунок у таблиці.
Розрахунок амортизаційних відрахувань при застосуванні
кумулятивного методу
Рік Розрахунок річної
суми амортизацій-
них відрахуваньМісячна сума
амортизаційних
відрахуваньСума зносу
(накопиченої
амортизації)Залишкова
вартість
Первісна вартість за вирахуванням ліквідаційної 9000
(10 000 – 1000)
1 3600
(9000 х 4 : 10)300,00
(3600 : 12)3600 6400
(10 000 – 3600)

154ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
2 2700
(9000 х 3 : 10)225,00
(2700 : 12)6300
(3600 + 2700)3700
(6400 – 2700)
3 1800
(9000 х 2 : 10)150,00
(1800 : 12)8100
(6300 + 1800)1900
(3700 – 1800)
4 900
(9000 х 1 : 10)75,00
(900 : 12)9000
(8100 + 900)1000
(1900 – 900)
Виробничий метод. Місячна сума амортизації визначається як
добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації об-числюється діленням вартості, яка амортизується, на загальний об-сяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) з використанням об’єкта основних засобів:
А Фактичний обсяг продукції Виробнича ставка амортизації=×

Первісна вартість Ліквідаційна вартістьВиробнича ставка амортизації
Загальний розрахунковий обсяг виробництва−=
Виробничий метод застосовують за умови, якщо можна визначи-
ти виробничу віддачу об’єкта основних засобів. Класичний приклад застосування цього методу при розрахунку амортизаційних від-рахувань транспортних засобів. Вони мають спідометр, тому фак-тичний обсяг «виробництва» в цьому разі обчислюють виходячи з показників спідометра (в кілометрах) або показників спідометра та кількості перевезеного вантажу (в тонно-кілометрах).
Приклад . Підприємство придбало автомобіль для розвезення придба-
них товарів покупцям. Оскільки в цьому разі є можливість достовір-но визначити виробничу віддачу цього автомобіля, для нарахування амортизації вирішено застосувати виробничий метод. Первісна вар-тість автомобіля – 160 000 грн. Ліквідаційна вартість – 30 000 грн. Розрахунковий пробіг – 200 000 км. Протягом перших трьох місяців фактичний пробіг – відповідно 700 км, 1300 км, 580 км i т. д. За цими даними виробнича ставка амортизації – 0,65 грн/км [(160 000 – 30 000) : 200 000]. Розрахунок нарахування амортизації за перших три місяці наведено в таблиці.
Податковий метод для бухгалтерського обліку. Останнім аб-
зацем п. 26 ПБО 7 встановлено, що в бухгалтерському обліку під-приємство може застосовувати норми i методи нарахування амор-тизації основних засобів, передбачені податковим законодавством. Наведемо норми амортизації в табл. 8.1.

155Тема 8
Крім того, передбачено, що підприємство може прийняти рішен-
ня про застосування інших норм амортизації, які не перевищують вищенаведені норми. Тобто ці норми можуть бути нижчими, але не вищими. Також для суб’єктів космічної діяльності до 01.01.2009 р. установлено щорічну 20-відсоткову норму прискореної амортизації основних фондів групи 3. А для технологічних парків, їх учасників та спільних підприємств при виконанні зареєстрованих у встанов-леному Законом № 991-XIV порядку проектів технологічних парків – щорічну 20-відсоткову норму прискореної амортизації основних фондів груп 3 i 4. Норми амортизації для свердловин, що викорис-товуються для розробки нафтових та газових родовищ встановлю-ються у відсотках до їх первісної вартості в таких розмірах (у розра-хунку на рік): 1-й рік експлуатації – 10%; 2-й – 18; 3-й – 14; 4-й – 12; 5-й – 9; 6-й – 7; 7-й – 7; 8-й – 7; 9-й – 7; 10-й – 6; 11-й – 3%.
Розрахунок амортизаційних відрахувань при застосуванні
виробничого методу
МісяцьМісячна сума
амортизаційних
відрахуваньСума зносу
(накопиченої
амортизації)Залишкова
вартість
Початок
експлуатації160 000
1455
(700 х 0,65)455159 545
(160 000 – 455)
2845
(1300 х 0,65)1300
(455 + 845)158 700
(159 545 – 845)
3377
(580 х 0,65)1677
(1300 + 377)158 323
(158 700 – 377)
І т. д. . . . . . . . . .
Щодо методів нарахування амортизації, то повною мірою засто-
сувати в бухгалтерському обліку метод, передбачений податковим законодавством, неможливо, оскільки:
по-перше , в бухгалтерському обліку амортизації підлягають усі
об’єкти основних засобів: виробничі, невиробничі та безоплатно отримані, а в податковому – лише виробничі;

156ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
Таблиця 8.1
Норми амортизації основних засобів при застосуванні
податкового методу в бухгалтерському обліку
Об’єкти основних засобівКвартальні
норми
амортизаціїУмови застосування
Будівлі, споруди, їхніх струк-
турні компоненти та переда-вальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їхні частини (квартири і місця загального користування) (група 1 осно-вних фондів)1,25 Для об’єктів основних засобів,
придбаних до 01.01.2004 р. та після цієї дати, якщо вони були в експлуатації
2 Для об’єктів основних засобів,
придбаних після 01.01.2004 р., за умови, що раніше вони не були в експлуатації (нові основні засоби)
Автомобільний транспорт та
вузли (запасні частини) до нього;  меблі; побутові елек-тронні, оптичні, електро-ме-ханічні прилади й інструменти, інше конторське (офісне) об-ладнання, устаткування інше конторське (офісне) облад-нання, устаткування та при-ладдя до них (група 2 осно-вних фондів)6,25 Для об’єктів основних засобів,
придбаних до 01.01.2004 р. та після цієї дати, якщо вони були в експлуатації
10 Для об’єктів основних засобів,
придбаних після 01.01.2004 р., за умови, що раніше вони не були в експлуатації (нові основні засоби)
Електронно-обчислювальні
машини, інші машини для автоматичного оброблення ін-формації, пов’язані з ними за-соби зчитування або друку інформації, інші інформацій-ні системи, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони та рації, вартість яких переви-щує вартість малоцінних това-рів (предметів) (група 4 осно-вних фондів)15 Для об’єктів основних засобів,
придбаних після 01.01.2003 р.

157Тема 8
Будь-які інші основні засо-
би, не включені до вищена-ведених (група 3 основних фондів)3,75 Для об’єктів основних засобів,
придбаних до 01.01.2004 р. та після цієї дати, якщо вони були в експлуатації
6 Для об’єктів основних засобів,
придбаних після 01.01.2004 р., за умови, що раніше вони не були в експлуатації (нові основні засоби)
по-друге , в бухгалтерському обліку амортизація нараховується
щомісяця за кожним об’єктом окремо, а в податковому – щоквар-тально за групами, а не за окремими об’єктами (не враховуючи об’єктів групи 1);
по-третє , в бухгалтерському обліку амортизація починає нара-
ховуватися з місяця, що настає за місяцем, у якому об’єкт основних засобів став придатним для корисного використання, i припиняється в місяці, наступному за місяцем вибуття об’єкта основних засобів, пе-реведення його на реконструкцію, модернізацію, добудову, дооблад-нання, консервацію, а в податковому – наступного кварталу тощо;
по-четверте , в бухгалтерському обліку базою нарахування амор-
тизації є первинна вартість кожного окремого об’єкта основних за-собів з урахуванням поліпшень, які привели до зростання економіч-них вигод від використання об’єкта, а в податковому – балансова (залишкова) вартість груп 2, 3, 4 на початок звітного кварталу чи окремого об’єкта групи 1. При цьому до податкової вартості групи (окремого об’єкта групи 1) включаються також суми ремонтів.
Тому метод податкового обліку слід використовувати з ураху-
ванням положень ПБО 7. Це означає, що амортизацію за податко-вим методом у бухгалтерському обліку нараховують не за групами, а за кожним об’єктом окремо, причому як за виробничим, так i за невиробничим i безоплатно отриманим.
Амортизацію нараховують щомісячно, а не щоквартально почина-
ючи з місяця введення його в експлуатацію та по місяць, наступний за місяцем вибуття тощо. До балансової вартості об’єкта не включають суми ремонтів. У цьому разі формула нарахування амортизації (квар-тальної) за податковим методом у бухгалтерському обліку така:
А Балансова вартість Норма обєкта амортизації=× .

158ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
Фактично податковий метод є різновидом методу зменшуваного
залишку. Його доцільно застосовувати для нарахування амортиза-ції об’єктів, які мають значний термін корисного використання i на технічне обслуговування та ремонт яких з кожним роком експлу-атації постійно збільшуються витрати. Зокрема, податковий метод застосовують для нарахування амортизації будівель та споруд. За-уважимо, що суми амортизації, нараховані за цим методом у по-датковому обліку й отримані в бухгалтерському обліку, відрізняти-муться з вищенаведених причин. Помилковою є думка, що, обравши податковий метод, не доведеться окремо нараховувати амортизацію для цілей податкового та бухгалтерського обліку. Тому, обираючи податковий метод, керуватися таким аргументом не варто.
Приклад. Підприємство придбало будівлю, яка вже багато років була
в експлуатації. Хоча ресурс будівлі дозволяє її використовувати, проте вона потребує постійних витрат на періодичний ремонт та підтримання її в належному стані. На думку підприємства, такі витрати з кожним роком зростатимуть. Тому для нарахування амортизації вирішено застосувати податковий метод. Первісна вартість придбаної будівлі — 500 000 грн. Ліквідаційна вартість — 30 000 грн. Будівля не є новою, тому застосову-ється квартальна норма амортизації — 1,25%. Розрахунок нарахування амортизації за три квартали наведено в таблиці.
Розрахунок амортизаційних відрахувань при застосуванні
податкового методу за умовами прикладу 6
Квартал Розрахунок
квартальної суми
амортизаційних
відрахуваньМісячна
сума амор-
тизаційних
відрахуваньСума зносу
(накопиченої
амортизації)Залишкова
вартість
Початок експлуатації 500 000
І 6250
(500 000 х 1,25%)2083,33
(6250 : 3)6250 493 750
(500 000 – 6250)
ІІ 6172
(493 750 х 1,25%)2057,33
(6172 : 3)12 422
(6250 + 6172)487 578
(493 750 – 6172)
ІІІ 6095
(487 578 х 1,25%)2031 ,67
(6095 : 3)18 517
(12 422 +
6095)481 483
(487 578 – 6095)
І т. д. . . . . . . . . . . . .

159Тема 8
Деякі аспекти податкового методу для податкового обліку. В
податковому обліку амортизація нараховується відповідно до ст. 8 Закону № 334/94-ВР. Зауважимо, що в податковому обліку аморти-зуються витрати на придбання, виготовлення або поліпшення осно-вних фондів, а не основні засоби. Сума амортизаційних відрахувань звітного періоду визначається як сума амортизаційних відрахувань, нарахованих для кожного із календарних кварталів, що входять до такого звітного періоду. Сума амортизаційних відрахувань кварта-лу, щодо якого проводяться розрахунки (розрахунковий квартал), визначається шляхом застосування норм амортизації, визначених п. 8.6 ст. 8 Закону № 334/94-ВР, до балансової вартості груп основних фондів на початок такого розрахункового кварталу.
Балансова вартість групи основних фондів (окремого об’єкта
основних фондів групи 1) на початок розрахункового кварталу ви-значається за формулою:
Б(а) = Б(а – 1) + П(а – 1) – В(а – 1) – А (а – 1),
де Б(а)  – балансова вартість групи (окремого об’єкта основних
фондів групи 1) на початок розрахункового кварталу; Б(а – 1 ) – ба-
лансова вартість групи (окремого об’єкта основних фондів групи 1) на початок кварталу, що передував розрахунковому; П(а – 1 ) – сума
витрат, понесених на придбання основних фондів, здійснення капі-тального ремонту, реконструкцій, модернізацій та інших поліпшень основних фондів, які підлягають амортизації, протягом кварталу, що передував розрахунковому; В(а – 1)  – сума виведених з експлу-
атації основних фондів (окремого об’єкта основних фондів групи 1) протягом кварталу, що передував розрахунковому; А(а – 1)  – сума
амортизаційних відрахувань, нарахованих у кварталі, що передував розрахунковому.
Платники податку всіх форм власності мають право застосовува-
ти щорічну індексацію балансової вартості груп основних фондів на коефіцієнт індексації, який визначається за формулою:
Кі = [I(а – 1) – 10] : 100,
де I(а – 1 ) – індекс інфляції року, за результатами якого прово-
диться індексація.
Якщо значення Кі не перевищує одиниці, то індексація не про-
водиться.
Платник податку може прийняти рішення про застосування інших
норм амортизації, що не перевищують норми, визначені Законом.

160ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
8.3. Показники ефективності використання
основних фондів
Основні показники ефективності використання основних фондів
можна об’єднати в чотири групи: 1) показники екстенсивного ви-користання основних фондів, які відображають рівень їх викорис-тання за часом; 2) показники інтенсивного використання основних фондів, які відображають рівень їх використання за потужністю (продуктивністю); 3) показники інтегрального використання осно-вних фондів, які враховують сукупний вплив всіх факторів — як екстенсивних, так і інтенсивних; 4) узагальнюючі показники вико-ристання основних фондів, що характеризують різні аспекти вико-ристання (стан) основних фондів у цілому на підприємстві.
Перша група  показників включає коефіцієнти екстенсивного вико-
ристання устаткування, змінності роботи устаткування і завантажен-ня устаткування. Коефіцієнт екстенсивного використання устатку-
вання (К
екст) визначається як відношення фактичної кількості годин
роботи устаткування ( tф) до кількості годин роботи по нормі ( tн):
..вк
об с зПОО=.
Приклад . Тривалість зміни – 8 год., час ремонтних профілактичних
робіт – 0,5 год., фактичний час роботи верстата – 5 год.:
Кекст = 5/(8 – 0,5) = 0,67.
Коефіцієнт змінності роботи устаткування (Кзм) розраховується як
відношення загального числа відпрацьованих устаткуванням станко-змін ( Д
ст.зм) до верстатів, які працювали в найбільш тривалу (як пра-
вило, першу) зміну ( n):
.ст зм
змДКn=.
Приклад . n = 270; Дст.зм = d1 + d2 кількість верстатів, які працюють у
першу зміну, d1 = 210; кількість верстатів, які працюють у другу зміну,
d2 = 150:
Кзм = (210 + 150) / 270 = 1,33.
Коефіцієнт завантаження обладнання  (Кзав), який визначається (спро-
щено) як відношення коефіцієнта змінності роботи ( Кзм) до планової
змінності устаткування ( Кпл):
зм
зав
плККК= .

161Тема 8
Приклад , Кзав = 1,33 / 2 = 0,66 при Кпл – двозмінному режимі роботи
устаткування.До другої групи  показників належить коефіцієнт  інтенсивного вико-
ристання устаткування (К
інт), який визначається як відношення фак-
тичної продуктивності устаткування ( Пф) до нормативної ( Пн):
ф
інт
нПКП= .
Приклад.  Фактична продуктивність у зміну Пф = 130 од. виробів; нор-
мативна продуктивність за зміну Пн = 190 од. виробів:
Кінт = 130/190 = 0,68.
До третьої групи  показників належить коефіцієнт інтегрального ви-
користання устаткування (Кінтегр). Він розраховується, як добуток
коефіцієнтів екстенсивного й інтенсивного використання устаткуван-ня та комплексно характеризує експлуатацію його за часом і продук-тивністю (потужністю):
інтегр екст інтКК К=× .
Приклад . Кекст = 0,66; Кінт = 0,68; Кінтегр = 0,66 х 0,68 = 0,45.
Четверту групу  складають показники фондовіддачі, фондомісткості,
фондоозброєності праці, рентабельності основних виробничих фондів і продуктивності праці. Фондовіддача  (Ф
від) – показник випуску про-
дукції на 1 грн вартості основних фондів; визначається як відношення обсягу випуску продукції ( Q) до середньорічної вартості  основних ви-
робничих фондів ( ОФ
сер) за порівняний період часу (місяць, рік):
від
серQФОФ= ;
(12 )
12 12вв в и в в и в
сер пОФ Т ОФ ТОФ ОФ×× −=+ − ,
де ОФп – балансова вартість основних фондів на початок року,
грн; ОФв –вартість основних фондів, що вводяться в плановому році,
грн;ОФвив – вартість виведених протягом року основних фондів, грн;
Тв, Твив – кількість місяців використання фондів, що вибувають та вво-
дяться.
Приклад  Обсяг випуску продукції Q = 2700 тис. грн; середньорічна
вартість основних виробничих фондів ОФсер – 1900 тис. грн:
Фвід = 2700/1900 = 1,42 грн.
Фондомісткість (Фм) – величина, зворотна фондовіддачі; пока-
зує частку вартості основних фондів, які припадають на 1 грн про-дукції, яка випускається:

162ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
сер
мОФ
ФQ= .
Так, використовуючи дані попереднього прикладу, маємо:
Фм = 1900 / 2700 = 0,7 грн.
Фондоозброєність праці (Фоз) розраховується як відношення се-
редньорічної вартості основних фондів ( ОФсер) до числа робітників
на підприємстві, що працювали в найбільшу зміну ( Ч):
360
пІП=.
Приклад . ОФсер = 1900 тис. грн, Ч = 125 осіб:
Фоз = 1900/125 = 15200 грн.
Рентабельність основних виробничих фондів (Р) характеризує ве-
личину прибутку, що припадає на 1 грн основних фондів, і визнача-ється як відношення прибутку ( П) до середньорічної вартості осно-
вних фондів ( ОФ
сер):
100%
серПРОФ=× .
Приклад . П = 2150 тис. грн, ОФсер = 15000 тис. грн :
Р = (2150 / 15 000) х 100% = 14,3%.
Продуктивність праці (Пр) можна визначити множенням показ-
ника фондовіддачі ( Фвід) на показник фондоозброєності ( Фоз):
рв і д о зПФФ=× .
Приклад . Фвід = 1,42 грн; Фоз = 15200 грн.
Пр = 1,42 х 15200 = 21 584 грн.
Залежність між показниками фондовіддачі і фондоозброєності
праці визначається залежністю між зростанням обсягу виробництва і зростанням вартості основних фондів. Якщо обсяг виробництва випереджає зростання вартості основних фондів, то фондовіддача зростає, а фондоозброєність не зростає, або зростає в меншій мірі. І як наслідок цього, зростання продуктивності праці випереджає зростання фондоозброєності праці, та навпаки. Крім перерахованих є й інші показники використання основних фондів, зокрема показ-ники технічного стану, віку, структури фондів тощо.

163Тема 8
Запитання і завдання для самоперевірки
Дайте визначення і характеристику основних фондів підприєм- 1.
ства.Чим відрізняються первісна, відновна, залишкова і ліквідаційна 2.
вартість основних фондів?Дайте характеристику методів переоцінювання основних фондів. 3.
Чим знос відрізняється від амортизації основних фондів? Яке 4.
поняття ширше?Які види зносу ви знаєте? 5.
Як визначається норма амортизації на повне відновлення (ре- 6.
новацію)?Дайте характеристику способів нарахування річних амортиза- 7.
ційних відрахувань відповідно до Правил ведення бухгалтер-ського обліку підприємства.Які методи використовуються для нарахування амортизації 8.
згідно Податковим кодексом України для цілей оподаткування прибутку?Назвіть форми відтворення основних фондів. 9.
Назвіть чотири групи показників ефективності використання 10.
основних фондів.Розкрийте взаємозв’язок між показниками фондовіддачі, фон- 11.
доозброєності і продуктивності праці.
Тести для перевірки знань
1. Придбано копіювальну машину вартістю 8,5 тис. грн.  Вкажіть, що це:
а) основні засоби;б) обігові кошти;в) майно;г) статутний капітал.
2. Амортизація основних фондів — це:
а) знос основних фондів;б) процес перенесення вартості основних фондів на собівартість продукції, що виготовляється;в) відновлення основних фондів;г) витрати за змістом основних фондів.

164ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
3. Рівень використання основних виробничих фондів
характеризують:
а) рентабельність і прибуток;б) фондовіддача і фондомісткість;в) фондоозброєність праці робітників;г) коефіцієнт змінності.
4. Показник фондовіддачі характеризує:
а) розмір обсягу товарної продукції, що припадає на 1 грн осно-вних виробничих фондів;б) рівень технічної оснащеності праці;в) питомі витрати основних фондів на 1 грн реалізованої про-дукції;г) усі відповіді правильні.
5. Первинна вартість основних фондів – це:
а) вартість основних фондів при постановці на облік;б) різниця між вартістю придбання основних фондів і зносом;
В) відновна вартість основних фондів за експертним висновком
про переоцінку.г) немає правильної відповіді.
6. Відношення виручки від реалізації до середньої вартості
основних засобів характеризує показник:
а) фондомісткості;б) фондоозброєності;в) фондовіддачі;г) немає правильної відповіді.
7. Проаналізуйте – основні виробничі фонди:
а) повністю переносять свою вартість за один виробничий період;б) активно не використовуються;в) передають свою вартість на вартість продукції частинами про-тягом всього терміну служби;г) усі відповіді неправильні.
8. Проаналізуйте – за якою вартістю не оцінюються основні
фонди на підприємстві:
а) за залишковою вартістю;б) за вартістю відновлення;в) за закупівельною вартістю;г) за початковою вартістю.

165Тема 8
9. Інтенсивне використання обладнання характеризує:
а) коефіцієнт змінності;б) коефіцієнт екстенсивного використання обладнання;в) фондовіддача;г) фондомісткість.
10. Нарахування річної амортизації здійснюється одним
з таких методів:
а) прямолінійним;б) маркетинговим;в) кумулятивним;г) нераціональним.
Використана та рекомендована література
Бойчик І.М. 1. Економіка підприємства: Навч. посібник. – Вид. 2-ге доп. і
перер. – К.: Атіка, 2006. – 528 с.Болховітінова О.Ю. 2. Амортизація як елемент розрахунку зведеного ба-
лансу фінансових ресурсів // Економіка і прогнозування. – 2005. – січень-березень(№1). – С. 77—91.Вишневецький В., Липницький В., Липницький Д. 3. Про новий порядок
амортизації основних фондів // Економіка України. – 2005. – №3. – С. 42 – 47.Губачова О., 4. Обираємо метод нарахування амортизації основних засобів.
– 2004. – №11. – С. 42—47.Лях Л., 5. Короткевич О. Основне протиріччя державної амортизаційної
політики та шляхи подолання // Економіст. – №3. –2003. – С. 104.Врода М.В. 6. Диверсифікація виробництва як необхідна умова підвищен-
ня ефективності використання основного капіталу підприємства // Акту-альні проблеми розвитку економіки регіону. – 2006. – №2. – С. 161—165.Гетьман О.О. 7. Економіка підприємства: Навч. посібник / О.О. Гетьман,
В.М. Шаповал. – К.: ЦНЛ, 2006. – 249 с.Демченко Т.А. 8. Моделювання оцінки вартості активів підприємства //
Актуальні проблеми економіки. – 2006. – №4. – С. 31—36.Дробчак С.З. 9. Особливості управління капіталом підприємства у процесі
інтеграції України в глобальну економіку знань // Актуальні проблеми економіки. – 2005. – №11. – С. 44—49.Спасів Н. 10. Амортизаційні відрахування як джерело фінансового забезпе-
чення відтворення основного капіталу // Наукові записки Терноп. держ. пед. ун-ту ім. В. Гнатюка. – 2004. – №17. – С. 106—109.Шваб Л.І. 11. Економіка підприємства: Навч. посібник. – 4-те вид. – К.: Ка-
равела, 2007. – 584 с.

9.1. Склад і структура обігових коштів
Обігові кошти –  це сукупність грошових коштів, авансованих для
створення і використання оборотних виробничих фондів та фондів обігу з метою забезпечення безперервного процесу виробництва й ре-алізації продукції.
Потребу в обігових коштах в умовах ринку часто називають експлу-
атаційними потребами або фінансово-експлуатаційними потребами (ФЕП ), які визначаються як різниця між засобами, іммобілізованими
в запасах і клієнтській заборгованості, й заборгованістю підприємства постачальникам. У багатьох західних джерелах різниця між поточни-ми активами і поточними пасивами називається робочим капіталом.
При формуванні статутного капіталу підприємство самостійно встановлює плановий розмір обігових коштів, необхідний для його виробничої діяльності, у вигляді нормативу в грошовому виразі. По-треба підприємства в обігових коштах коливається протягом року внаслідок сезонності виробництва, нерівномірності надходження грошей за відвантажену продукцію тощо. За джерелами формування обігові кошти підприємства поділяються на власні, позиченні (кре-дити банків), залученні (через акціонування). На відміну від основних засобів, які неодноразово беруть участь у процесі вироб-ництва, обігові кошти функціонують тільки в одному виробничому циклі й повністю переносять свою вартість на знову виготовлений продукт, тому їх ще називають змінним капіталом .
Обігові кошти
Власні й прирівняні до них кошти Позиченні кошти Залученні кошти
Статутний капітал у частині
обігових коштів  Прибуток, що
надходить на фінансування
обігових коштів Стійкі
пасиви Кредити банку Кредиторська заборго-
ваність  Фінансови й ринок
При плануванні потреби в обігових коштах застосовуються три методи – аналітичний, коефіцієнтний і метод прямого рахунку. Ана-літичний і коефіцієнтний методи застосовуються на підприємствах, які стабільно працюють більше одного року, мають статистичні дані за минулі періоди про зміну величини обігових коштів та не мають у своєму розпорядженні достатньої кількості кваліфікованих еконо-містів для детальної роботи в галузі планування обігових коштів.

168ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
Аналітичний метод передбачає визначення потреби в обігових
коштах у розмірі їхніх середньофактичних залишків з урахуванням зростання обсягу виробництва. При цьому необхідно врахувати конкретні умови роботи підприємства в майбутньому році. Цей ме-тод застосовується на тих підприємствах, де кошти, вкладені в ма-теріальні цінності й витрати, мають велику частку в загальній сумі обігових коштів.
При коефіцієнтному методі запаси і витрати поділяються на залежні безпосередньо від зміни обсягу виробництва (сировина, ма-теріали, витрати на незавершене виробництво, готова продукція на складі) та не залежні від нього (запасні частини, малоцінні і швид-козношувальні предмети, витрати майбутніх періодів). По першій групі  потреба в обігових коштах визначається виходячи з їх розміру
в базисному році і темпів зростання виробництва продукції в май-бутньому році. По другій групі  обігових коштів, які не мають про-
порційної залежності від зростання обсягу виробництва, потреба планується на рівні їхніх середньофактичних залишків за декілька років. За необхідності можна використовувати аналітичний і коефі-цієнтний методи в поєднанні. Спочатку аналітичним методом ви-значають потребу в обігових коштах, залежних від обсягу виробни-цтва, а потім за допомогою коефіцієнтного методу враховують зміну обсягу виробництва.
Метод прямого рахунку передбачає обґрунтований розрахунок запасів за кожним елементом обігових коштів з урахуванням усіх змін на рівні організаційно-технічного розвитку підприємства, тран-спортуванні товарно-матеріальних цінностей, практиці розрахунків між підприємствами. Цей метод трудомісткий, він потребує високої кваліфікації економістів, залучення до нормування працівників ба-гатьох служб підприємства. Метод прямого рахунку використову-ється при організації нового підприємства і періодичному уточненні потреби в обігових коштах діючих підприємств. У загальному ви-гляді його зміст передбачає такі етапи робіт:
1. Розробка норм запасу за окремими найважливішими видами товарно-матеріальних цінностей усіх елементів нормованих обігових коштів, виражених у днях, відсотках, гривнях на розрахун-кову одиницю тощо. Норма запасу  обігових коштів, як правило,
виражається у відносних величинах (днях або відсотках). Вона роз-раховується за кожним елементом обігових коштів і характеризує величину мінімального економічно обґрунтованого обсягу запасу

169Тема 9
товарно-матеріальних цінностей на певний період, який необхідний
для забезпечення безперервності виробничого процесу.
2. Розрахунок середньоденних витрат певного виду матеріальних
цінностей на підставі їхніх витрат за кошторисом затрат на виробни-
цтво, на 90, 180 або 360 днів.
3. Визначення нормативу власних обігових коштів у грошовому виразі для кожного елемента обігових  коштів і сукупної потреби підприємства в обігових  коштах. Норматив обігових  коштів – це мінімальна сума грошових коштів, постійно необхідна підприємству для його виробничої діяльності. З більшості елементів обігових  коштів норматив визначається так:
НВ Д=× ,
де Н – норматив обігових  коштів по конкретному елементу, грн;
В – середньоденні витрати за даним елементом витрат, грн.;  Д – се-
редня норма запасу для певного елемента обігових коштів, днів або відсотків.
Загальний норматив обігових коштів, або сукупна потреба, в обігових коштах підприємства визначається як сума нормативів, роз-
рахованих за окремими елементами обігових  коштів.
9.2. Визначення потреби в обігових  коштах
Норматив обігових коштів – це мінімальна сума грошових коштів, постійно необхідна підприємству для його виробничої діяльності. Норма обігових коштів  – це виражена у відносних величинах (днях або відсотках) мінімальна потреба в окремих видах товарно-матеріальних цінностей, яка забезпечує безперебійний, ритмічний процес виробни-цтва. Норматив обігових  коштів ( Н) у грошовому виразі за основни-
ми елементами виробничих запасів визначається таким чином:
НВ Д=× ,
де В – середньоденні витрати матеріалів за кошторисом витрат на
виробництво за даним елементом витрат, грн; Д – середня норма за-
пасу для даного елемента обігових коштів, тобто часовий період, протя-гом якого передбачається робота на даному запасі, днів або відсотків.
Норматив за статею «Сировина, основні матеріали і напівфа-
брикати» розраховується за формулою:
сНВ Д=× ,

170ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
де Нс – норматив власних обігових коштів за сировиною, осно-
вних матеріалах і напівфабрикатах.
Середня норма запасу (в днях) за сировинною, основних матеріа-
лах і напівфабрикатах включає час на зберігання поточного (складського) запасу ( Зпот), страхового запасу ( Зстр), транспортного запасу
(Зтр), технологічного запасу ( Зтех) і підготовчого запасу ( Зпід).
Норма запасу в днях = Зпот + Зстр + Зтр + Зтех + Зпід ,
Звідси
() с п о тс т рт рт е хп і дНВ З З З З З=× + + + + .
Поточний запас – основний вид запасу. На його розмір впли-
вають періодичність поставок за договорами (цикл постачання), а також обсяг споживання матеріалів у виробництві, визначається за формулою:
пот м пЗВ І=× ,
де Вм – середньодобові витрати матеріалів, у натуральних одини-
цях виміру; Іп – середній інтервал між постачанням матеріалу, днів.
Середній інтервал  поставок (цикл постачання) визначається: при рівномірних поставках шляхом ділення 360 днів на число пла-нованих поставок, при нерівномірних поставках – шляхом ділення доцільної партії матеріалів на їх середньоденне споживання або на підставі фактичних даних про надходження матеріалів у черговому році. Середній інтервал поставок товарно-матеріальних цінностей розраховується за формулою:
360
п
остІП= ,
де 360 – кількість днів у році; Пост – число поставок у звітному
році (за винятком позапланових поставок).
Норма поточного (складського ) запасу приймається, як правило,
в розмірі 50% середнього циклу постачання:
2п
потІЗ= ,
де Зпот – норма поточного (складського) запасу; Іп – середній ін-
тервал поставок товарно-матеріальних цінностей.
Страховий (гарантійний) запас (Зстр) приймається, як правило,
в розмірі 50% поточного запасу, але може бути і менший цієї вели-чини залежно від місця розташування постачальників і вірогідність перебоїв у поставках. Транспортний запас  (З
тр) створюється лише в

171Тема 9
разі перевищення термінів вантажообігу порівняно з термінами документообігу, включаючи їх акцепт. Формула розрахунку нормати-ву транспортного запасу така:
д
тр
мМЗВ= ,
де Мд – товарно-матеріальні цінності в дорозі (за даними бухгал-
терського балансу); Вм – одноденні витрати матеріалів за кошторисом витрат на виробництво і невиробничі потреби.
Норма транспортного запасу розраховується лише в тому випадку, якщо час знаходження цінностей в дорозі більший часу руху роз-рахункових документів (включаючи їх акцепт). Технологічний запас
(З тех) створюється в період підготовки матеріалів до виробництва, включаючи аналіз і лабораторні випробування. Він враховується в тому випадку, якщо не є частиною процесу виробництва. Норма
підготовчого запасу –  це час на приймання, розвантаження, сортування, складування і лабораторний аналіз (встановлюється шляхом хронометражу).
Норматив у цілому за сировинною, основних матеріалах і напів-
фабрикатах включає розрахунок середньої норми запасу сировини, матеріалів і напівфабрикатів, а також розрахунок нормативу обігових коштів у цілому за статею «Сировина, основні матеріали і напівфабрикати». На підставі норм обігових коштів у поточному страховому, транспортному, технологічному і підготовчому запасах визначається середньозважена норма обігових коштів у цілому за елементом «Сировина, основні матеріали і напівфабрикати», а та-кож визначаються одноденні витрати за статею сировина і матеріа-ли за кошторисом затрат на виробництво і розраховується норматив обігових коштів за статею «Сировина, основні матеріали і напівфа-брикати» на підприємстві в цілому.
Норматив обігових коштів у запасах за групою допоміжних матеріалів і палива (за винятком газу) встановлюється аналогічно. Якщо
у виробництві використовується широкий асортимент допоміжних матеріалів, то розрахунок нормативу можна здійснювати за допо-міжними матеріалами, які займають велику частку за витратами у виробництві або за вартістю. За іншими допоміжними матеріалами норматив розраховується виходячи з фактичних залишків за вира-хуванням зайвих, непотрібних і які тривалий час не залучаються до обороту матеріалів.

172ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
Норматив обігових коштів на допоміжні матеріали розрахову-
ється за формулою:
.доп мНВ Д=× ,
де Hдоп.м – норматив власних обігових коштів на допоміжні матеріали; В – вартість одноденних витрат; Д – норма запасу в днях.
Норматив обігових коштів у цілому за групою допоміжних матеріа-лів визначається шляхом множення одноденних витрат у виробни-цтві на загальну норму запасу (в днях).
Середня норма запасу і норматив обігових коштів на тару роз-
раховується методом прямого рахунку.
Норматив обігових коштів на запасні частини розраховується залежно від груп устаткування. До першої групи  належить устаткування, на яке розроблені типові норми обігових коштів на запасні час-тини; норматив визначається як добуток типових норм і кількості устаткування з урахуванням коефіцієнтів зниження. До другої групи
належить велике, унікальне (зокрема імпортне) устаткування, нор-матив для якого визначається методом прямого рахунку. До тре-
тьої групи  устаткування відноситься дрібне одиничне устаткування,
норматив на яке встановлюється методом укрупненого розрахунку. Норматив обігових коштів на запасні частини в цілому рівний сумі нормативів за трьома групами устаткування.
Крім того, розраховується величина обігових коштів у незавершеному виробництві і витратах майбутніх періодів. До витрат у незавершеному виробництві належать усі витрати, які включають
вартість незавершеної продукції, напівфабрикатів власного вироб-ництва, а також готових виробів, не прийнятих відділом технічного контролю. Норматив обігових коштів у незавершеному виробництві (Н
нв ) визначається за формулою:
()нв нз
нQНt КД=× × ,
де Q – обсяг валової продукції за кошторисом затрат IV кварталу,
грн; Дн – кількість днів у періоді  (90 днів); t – тривалість виробничого
циклу, днів; Кнз – коефіцієнт наростання витрат у виробництві. При
нерівномірному наростанні витрат коефіцієнт розраховується як:
нзСКП= ,
де С – середня вартість виробу в незавершеному виробництві,
грн; П – виробнича собівартість виробу, грн. Вираз ( t  Кнз) утворює

173Тема 9
норму обігових коштів у незавершеному виробництві (в днях). Від-
повідно норматив обігових коштів у незавершеному виробництві рівний виразу норми обігових коштів ( t
Кнз) на одноденний випуск
продукції ( Q/Д ).
До витрат майбутніх періодів  відносяться витрати на освоєння нових видів продукції, вдосконалення технології, підписка на періо-дичні видання, орендна плата, податки що вносяться авансом, тощо. Норматив обігових коштів у витратах майбутніх періодів  (Н) ви-
значається за формулою:
сп НПВ В=+− ,
де П – перехідна сума витрат майбутніх періодів на початок пла-
нованого періоду; В – витрати майбутніх періодів у майбутньому році, передбачені відповідним кошторисом; Всп – витрати майбутніх
періодів, які підлягають списанню на собівартість продукції майбут-нього року відповідно до кошторису виробництва.
Якщо в процесі підготовки, освоєння і виготовлення нових видів продукції підприємство користується цільовим банківським креди-том, то при розрахунку нормативу обігових коштів у витратах май-бутніх періодів ці суми виключаються.
Норма обігових коштів за товарами на складі і відвантажених товарах розраховується роздільно. Норматив обігових коштів на
залишки готової продукції визначається як добуток норми обігових коштів у днях ( Д
г) і одноденного випуску товарної продукції в май-
бутньому році за виробничою собівартістю ( Q/Дн) за формулою:
гг
нQНДД=× .
Загальна норма всіх обігових коштів (у днях) установлюється діленням сукупного нормативу обігових коштів на одноденний ви-пуск товарної продукції за виробничою собівартістю в IV кварталі року. Річний приріст або зменшення нормативу обігових коштів ви-значається складанням нормативів на початок і кінець майбутньо-го року. Недолік власних обігових коштів виникає в тому випадку, коли величина діючого нормативу перевищує суму власних і при-рівняних до них коштів та покривається за рахунок частини чистого прибутку. Недолік власних обігових коштів у підприємств у ринко-вій економіці часто виникає у зв’язку з високим зростанням цін у результаті інфляційних процесів.

174ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
Таким чином, знаючи норму обігових коштів у днях і денні витрати товарно-матеріальних цінностей у гривнях, можна розрахувати норматив обігових коштів у запасах та в окремих його видах.
Приклад.
1. Визначення нормативу обігових коштів поточного запасу.
Витрати сировини та матеріалів на квартал, тис. грн 10900Кількість днів  90Денні витрати сировини і матеріалів, тис. грн  146Норма запасу, дні  26Норматив (потреба) в обігових коштах за сировиною і матеріалами становить:
146
26 = 3800 тис. грн.
2. Потреба в обігових коштах за незавершеним виробництвом розрахову-
ється множенням денного випуску продукції на норму незавершеного ви-робництва (в днях).
Випуск продукції за собівартістю на квартал тис. грн 149 00Денний випуск продукції за собівартістю, тис. грн 178,68Норма незавершеного виробництва, дні  3Потреба в обігових коштах за незавершеним виробництвом, тис. грн:
178,68
3 = 536,04.
3. Потреба в обігових коштах на готову продукцію визначається множенням денного випуску продукції за собівартістю на норму обігових коштів на готову продукцію (2 дні):
178,68
2 = 357,36 тис. грн.
4. Потреба в обігових коштах на запас товарів визначається множенням
денного обороту цих товарів за купівельними цінами на норму цих запасів (у днях).
Оборот товарів за купівельними цінами на квартал тис. грн 2890Денний оборот, тис. грн  32,1Норма запасу товарів, дні  2Потреба в обігових коштах на запас товарів становить:
32,1
2 = 64,2 тис. грн.
5. Потреба в грошових коштах у касі і на перекази в дорозі визначається
множенням товарообігу за продажними цінами (роздрібними) на норму запасу грошових коштів (в днях).
Товарообіг у квартал, тис. грн  3700Денний товарообіг, тис. грн  41,1Норма запасу грошових засобів, дні  1,0Потреба в грошових засобах становить:
41,1
1,0 = 41,1 тис. грн.
6. Потреба в обігових коштах за іншими матеріальними цінностями ви-
значається методом прямого розрахунку або розрахунково-аналітичним методом (вартість тари 100 тис. грн.).

175Тема 9
7. Сукупний норматив обігових коштів дорівнює сумі нормативів за всіма їх
елементами і визначає загальну потребу підприємства в обігових коштах:
3800 + 536,03 + 357,4 + 64,2 + 41,1 + 100 = 4898,7 тис. грн.
У цілому проблема створення запасів і зберігання матеріальних
цінностей складна, її вирішення залежить від багатьох обставин, в тому числі від прискорення оборотності обігових коштів, застосу-вання ресурсозберігаючих технологій, характеру замовлень (великі партії сировини та матеріалів, які замовляються, частота поступлень замовлень). Крім того, вирішення цього завдання передбачає орга-нізацію відповідної системи управління запасами.
9.3. Показники ефективності використання обігових коштів
Ефективність використання обігових коштів характеризується
системою економічних показників. Швидкість оборотності обі-
гових коштів є найважливішим показником інтенсивності використання обігових коштів. Вона визначається за допомогою таких взаємозв’язаних показників: коефіцієнт оборотності, тривалість од-ного обороту в днях та коефіцієнт завантаження обігових коштів.
Коефіцієнт оборотності (K
об) показує кількість оборотів, здійснених обіговими коштами за рік (півріччя, квартал), і визначається за формулою:
..рп
об
об с зQКО= ,
де Qрп – обсяг реалізованої в плановому періоді продукції в діючих гуртових цінах за рік, квартал, грн; Ооб.с.з – залишок обігових коштів (середньорічний або на кінець періоду), грн;
Приклад . Виручка від реалізації за рік становила 200 тис. грн, серед-
ньорічний залишок обігових коштів – 40 тис. грн, тоді коефіцієнт обо-ротності обігових коштів дорівнюватиме:
Коб= 200 / 40 = 5.
Це означає, що за рік кожна гривня, вкладена в обігові кошти,
здійснила 5 обертів.
Звідси легко визначається і показник середньої тривалості одного обороту в днях.

176ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
Тривалість одного обороту в днях (Тоб) визначається за формулою:
..   або    об с з
об об
об рпДО ДТТКQ×== ,
де Д – кількість днів у звітному періоді.
У розглянутому прикладі маємо:
Тоб = 360 / 5 = 72 днів (360  40 / 200 = 72).
Коефіцієнт завантаження обігових коштів  (Кз) – показник, зво-
ротний коефіцієнту оборотності. Він характеризує величину обіго-вих коштів, які припадають на одиницю (1 грн, 1 тис. грн) реалізова-ної продукції і розраховується за формулою:
.. 1                або                об с з
з
рп обОКQК= .
У розглянутому прикладі:
Кз = 40 / 200 = 0,20.
Цю величину можна трактувати так: на 1 гривню виручки від ре-
алізації продукції в середньому за період, який розглядається, при-падало 20 коп. вартості запасів обігових коштів.
Розглянуті взаємозв’язані показники оборотності відображають
загальну оборотність обігових коштів.
Розрізняють абсолютне і відносне вивільнення обігових коштів. Аб-
солютне вивільнення обігових коштів  відбувається тоді, коли фактичні залишки обігових коштів менші нормативу або залишків обігових коштів за попередній (базовий) період при збереженні або збільшенні обсягу реалізації за цей період.  Відносне вивільнення обігових коштів відбувається в тих випадках, коли оборотність обігових коштів приско-рюється за рахунок зростання обсягу виробництва на підприємстві.
Про ступінь використання обігових коштів можна судити за показ-
ником віддачі обігових коштів  (О вк), який визначається як відношення прибутку від реалізації ( П) до залишків обігових коштів ( Ооб.с.з):
..вк
об с зПОО= .
Обігові кошти після основних фондів за своєю величиною за-
ймають друге місце в загальному обсязі ресурсів, які визначають економіку підприємства. З позиції вимог ефективного ведення еко-номіки підприємства обсяг обігових коштів повинен бути достатнім для виробництва продукції в асортименті й якості, яку вимагає ринок, і в той же час мінімальним, що не веде до збільшення затрат виробництва за рахунок утворення наднормативних запасів .

177Тема 9
Запитання і завдання для самоперевірки
Дайте визначення поняттям «обігові кошти», «оборотні ви- 1.
робничі фонди», «фонди обігу». В чому виявляються їхні взаємозв’язки і відмінності?Назвіть методи планування потреби в обігових коштах. Яка 2.
сфера їх застосування?Розкрийте зміст методу прямого рахунку для визначення по- 3.
треби в обігових коштах.Дайте характеристику аналітичному і коефіцієнтному методам 4.
визначення потреби в обігових коштах.Дайте визначення поняттям «норматив» і «норма обігових ко- 5.
штів». Наведіть формули їх розрахунку. В чому виявляються взаємозв’язки і відмінності цих понять?Розкрийте методику розрахунку нормативу обігових коштів за 6.
статею «Сировина, основні матеріали і напівфабрикати».Як визначається норма запасу в днях за поточним, страховим, 7.
транспортним, технологічним і підготовчим запасами?Розкрийте методику розрахунку нормативу обігових коштів у 8.
запасах за групою допоміжних матеріалів: паливо, запасні час-тини, малоцінні і швидкозношувальні предмети, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів, за готовою продукці-єю на складі і відвантажених товарах.Яка методика розрахунку сукупного нормативу обігових коштів 9.
на підприємстві в цілому?Назвіть показники ефективності використання обігових коштів 10.
і дайте їм характеристику.
Тести для перевірки знань
1.  До складу оборотних виробничих фондів підприємства входять:
а) виробничі запаси сировини, матеріалів, напівфабрикатів, за-пасних частин, палива, незавершеного виробництва і витрат майбутніх періодів;б) верстати, агрегати, пристосування, тара і стелажі;в) готова продукція, грошові кошти в касі і на розрахунковому рахунку підприємства;г) прибуток підприємства, заробітна плата і амортизація.

178ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
2. До фондів обігу належать:
а) виробничі запаси (сировина, матеріали, паливо, тара і запасні частини), готова продукція і відвантажені товари;б) грошові кошти, дебіторська заборгованість і витрати майбут-ніх періодів;в) готова продукція, відвантажені товари, грошові кошти, дебі-торська заборгованість і засоби в інших розрахунках;г) усі відповіді правильні.
3. До складу обігових коштів підприємства входять:
а) запаси матеріалів, запасних частин, палива і готової продукції на складі;б) оборотні фонди і фонди обігу;в) незавершене виробництво і готова продукція на складі;г) виробничі запаси, незавершене виробництво, витрати майбут-ніх періодів і фонди обігу;
4. До методів визначення потреби в обігових коштах належать:
а) метод прямого рахунку;б) нормативний метод;в) аналітичний метод;г) коефіцієнтний метод.
5. Що показує норма обігових коштів і в чому вона вимірюється:
а) норма обігових коштів визначає кількість днів, на яку необ-хідно створити мінімальний запас за певним елементом обіго-вих коштів для ритмічної роботи підприємства, і вимірюється у вартісному або натуральному виразі;б) норма обігових коштів визначає кількість днів, на яку необ-хідно створити мінімальний запас за певним елементом обігових коштів для безперебійної роботи підприємства, і вимірюється в днях і відсотках;в) норма обігових коштів визначає суму обігових коштів, що забезпечує безперебійну роботу підприємства, і вимірюється в днях і відсотках;г) усі відповіді правильні?
6. Що показує норматив обігових коштів, і в чому він вимірюється:
а) норматив обігових коштів визначає суму обігових коштів, що забезпечують безперебійну роботу підприємства і вимірюється в днях забезпеченості;

179Тема 9
б) норматив обігових коштів визначає суму обігових коштів, що
забезпечують безперебійну роботу підприємства і вимірюється у вартісному виразі;в) норматив обігових коштів визначає кількість днів роботи під-приємства, на яке необхідно створити запас за певним елемен-том обігових коштів і вимірюється в днях забезпеченості;г) немає правильної відповіді?
7. Коефіцієнт оборотності обігових коштів показує:
а) величину обігових коштів на 1 грн реалізованої продукції;б) величину прибутку на 1 грн обігових коштів;в) кількість обігових коштів за аналізований період;г) кількість оборотів, здійснюваних обіговими коштами за рік (півріччя, квартал).
8. Ефективність використання обігових коштів характеризує:
а) прибуток і рентабельність виробництва;б) рівень віддачі обігових коштів;в) коефіцієнт оборотності і середня тривалість одного обороту;г) фондовіддача і фондомісткість продукції.
9. Яке з тверджень суперечить двом іншим:
а) на підприємстві А коефіцієнт оборотності обігових активів
вищий, ніж на підприємстві В;
б) на підприємстві А період обороту обігових коштів нижчий
порівняно з підприємством В;
в) на підприємстві А коефіцієнт завантаження обігових коштів
вищий, ніж на підприємстві В;
г) усі твердження правильні?
10. Обігові кошти підприємства складаються з:
а) різниці між оборотними фондами і фондами обігу;б) суми оборотних фондів і готової продукції на складах підпри-ємства;в) суми оборотних фондів і фондів обігу підприємства;г) суми оборотних фондів і готівкових грошових коштів підпри-ємства;

180ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
Використана та рекомендована література
Бойчик І.М. 1.  Економіка підприємства: Навч. посібник. – Вид. 2-ге доп.
і перер. – К.: Атіка, 2006. – 528 с.Гетьман О.О. 2. Економіка підприємства: Навч. посібник / О.О. Геть-
ман, В.М. Шаповал. – К.: ЦНЛ, 2006. – 249 с.Долгоруков Ю.А. 3.  Управління ефективністю використання обігових ко-
штів у промисловості // Фінанси України. – 2005. – №11. – С. 103—109.Корепин Д.Ю. 4.  Вероятностный подход к определению нормативных
запасов готовой продукции // Финансовый менеджмент. – 2007. – №1. – С. 25—30.Манів З.О. 5. Економіка підприємства: Навч. посібник / З.О. Манів, І.М.
Луцький. – К.: Знання, 2004. – 580 с. – (Вища освіта ХХІ століття)Мельник Л. 6.  Економіка підприємства: Навч. посібник / Л.Мельник,
О.Карінцева. – Суми: Університетська книга, 2004. – 412 с.Радионов Р.А. 7.  Новые подходы к нормированию оборотных средств на
предприятии // Финансовый менеджмент. – 2005. – Май-июнь (№3). – С. 21—34.Радионов Р.А. 8. Оперативный контроль фактического состояния запа-
сов // Финансовый менеджмент. – 2006. – Январь-февраль (№1). – С. 3—13.Радионов Р.А. 9. Экономические механизмы, обеспечивающие ускоре-
ние оборачиваемости средств, вложенных в запасы предприятия // Финансовый менеджмент. – 2006. – Июль-август (№4). – С. 11—25.Семенов Г.А. 10. Економіка підприємства: Навч. посібник / Г.А. Семенов,
М.О. Панкова, А.Г. Семенов. – 2-ге вид. – К.: ЦУЛ, 2005. – 328 с.Шваб Л.І. 11. Економіка підприємства: Навч. посібник. – 4-те вид. – К.:
Каравела, 2007. – 584 с.

10.1. Поняття і види нематеріальних ресурсів
Нематеріальні ресурси – це складова потенціалу підприємства,
здатна забезпечувати економічну користь протягом тривалого пері-оду. Для цієї складової характерні відсутність матеріально-речової основи і невизначеність розмірів майбутнього прибутку від її вико-ристання (
Рис. 10.1).
Нематеріальні ресурси
Об’єкти інтелектуальної
власності Інші нематеріальні
ресурси
• Об’єкти промислової
власності
• Об’єкти авторського і
суміжного права
• Об’єкти товарно-
знакової ідентифікації
продукції та• Право користування
природними
ресурсами
• Право користування
майном
Рис. 10.1. Нематеріальні ресурси промислового підприємства
Інтелектуальна власність – це результат, продукт творчої діяль-
ності людини, тобто ідеї, думки, образи, символи, які втілюються в матеріальних носіях.
Об’єкти промислової власності можна визначити як результат
науково-технічної творчості, який може бути використаний для за-доволення потреб людини. До них належать:
• Винахід  – технічне рішення, яке відповідає умовам патентоспро-
можності, тобто є новим, має винахідницький рівень і придатне для використання. Об’єктами винаходу можуть бути: новий пристрій  (ма-

182ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
шина, прилад чи інструмент тощо); новий спосіб  (спосіб виготовлення
виробу чи спосіб лікування); нова речовина  (сплав, суміш, розчин, хі-
мічна сполука); застосування раніше відомих пристроїв, способів, ре-
човин за новим призначенням  (без зміни їх за суттю). Не визнають ви-
находом: методи і системи організації та управління господарством
(планування, фінансування, облік, кредит); умовні позначення  (до-
рожні знаки, коди); методи і системи навчання  тощо.
• Корисна модель – результат творчої діяльності людини, об’єктом
якої може бути  конструктивне вирішення пристрою або його скла-
дових частин, що є новим і промислове придатним. Корисні моделі відрізняються від інших об’єктів промислової власності тим, що їхнім предметом є просторова композиція, взаємне розміщення елементів пристрою, його форма. Це означає, що речовини, штами мікроор-ганізмів, культури клітин рослин і тварин не можуть бути визнані корисними моделями. Корисна модель відповідає умовам патенто-спроможності за законами України, якщо вона є новою і промислово придатною, тобто її можна відтворити промисловими засобами.
• Промисловий зразок – результат творчої діяльності людини в
галузі художнього конструювання, яке визначає його зовнішній (і тільки зовнішній) вигляд: особливості форми, малюнок, у деяких країнах – колір. Міжнародна класифікація промислових зразків охо-плює абсолютно всі вироби – від космічних літальних апаратів чи комп’ютерів до іграшок. Не підлягають охороні як промислові зраз-ки: об’єкти архітектури, промислові гідротехнічні та інші стаціонарні споруди; друкована продукція; об’єкти нестійкої форми з рідких, га-зоподібних, сипких і тому подібних речовин .
• Селекційні досягнення (сорт рослин, порода тварин). Перелік ви-
дів рослин чи порід тварин, на які видаються патенти, визначає Ка-бінет Міністрів України, тобто не всі виведені нові сорти рослин чи породи тварин підпадають під правову охорону. Особа, яка отримала патент на сорт рослин чи породу тварин, набуває права на його ви-користання. Власник патенту може надавати право на його викорис-тання іншій фізичній чи юридичній особі, при цьому таку передачу оформлюють ліцензійним договором.
• Ноу-хау – технічний досвід або секрети виробництва, які мають
промислову і комерційну цінність і не захищені патентами. Вони не оформлені  юридичними документами, тому що є предметом комерцій-
ної таємниці, тобто вони можуть бути цілком патентоспроможними, але не запатентовані власником з метою збереження їх таємниці. До

183Тема 10
ноу-хау належать: незапатентовані винаходи, методи, способи, навички,
необхідні для проведення проектування та розрахунків, будівництва, виготовлення виробів; технічна документація, робочі проекти, мон-тажні схеми, технологічні карти; склад та рецепти матеріалів, речовин, сплавів тощо; оптимальні рішення технологічних процесів; техніко-економічне обґрунтування, статистичні розрахунки тощо. Переважна більшість ноу-хау є результатом науково-пошукових і дослідницько-конструкторських робіт. Зазвичай, без знання ноу-хау виробництво но-вої техніки за зразками, описаннями патентів та опублікованою інфор-мацією взагалі неможливе, або вимагає додаткових витрат на освоєння.
Захист від недобросовісної конкуренції. Недобросовісною конку-
ренцією вважаються дії, пов’язані з використанням чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки, товарів іншого виробника; копію-ванням зовнішнього вигляду виробу; порівняльною рекламою; ство-ренням перешкод суб’єктам господарювання в процесі конкуренції та використанням неправомірних переваг у конкуренції (дискредитація суб’єкта; надання послуг із примусовим асортиментом; намовляння до бойкоту суб’єкта господарювання; намовляння постачальника до дис-кримінації покупця; намовляння до розірвання договору з конкурен-том; підкуп працівника постачальника або покупця); із неправомірним збиранням, розголошенням та використанням комерційної таємниці, включаючи і намовляння до розголошення комерційної таємниці.
Об’єкти авторського й суміжного права – це як оприлюднені, так і
неоприлюднені твори науки, літератури та мистецтва, незалежно від їхнього призначення, жанру, обсягу, мети.
Дати повний перелік об’єктів авторського права важко, оскільки
виникають нові форми вираження творчої діяльності людей. Право на твір належить його дійсному творцеві, справжньому авторові – тому, хто написав книгу, картину, створив музику, виліпив скульптуру.
Об’єктом авторського права може бути лише той твір, який має
творчий характер і виражений у певній формі. Не вважається об’єктом авторського права чисто технічна робота (передрук чужого твору, або навіть його літературне оброблення – редагування, коректура тощо). Зміст художнього чи наукового твору може бути виражений у тій чи іншій формі. Так, наукові твори можуть бути втілені у словесну фор-му – науково-літературну або іншу – карти (географічні, геологічні), креслення, ескізи, моделі, макети тощо. В той же час задум письмен-ника чи композитора, який ще не виражений у будь-якій формі, не визнається об’єктом авторського права.

184ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
Комп’ютерна програма – сукупність даних та команд, призначе-
них для забезпечення функціонування електронне-обчислювальних машин. Авторське право поширюється на будь-які програми як оприлюднені, так і неоприлюднені, подані в об’єктивній формі, неза-лежно від їхнього матеріального носія, призначення чи якості. Пра-вовому захисту не підлягають ідеї та принципи, на яких побудовано комп’ютерні програми. Вартість програмного забезпечення порівня-но з вартістю електронних обчислювальних машин невпинно зрос-тає, тому вони стають  важливим об’єктом комерційних відносин.
База даних – сукупність даних, матеріалів або творів, система-
тизованих у формі, яку читає машина. Бази даних є результатом творчої праці з підбору та організації даних, незалежно від їхнього матеріального носія чи призначення.
Вони охороняються незалежно від того, чи відомості, які вони
містять є об’єктами авторського права. Але авторське право на базу даних визнається тоді, коли кожний із творів, включених до складу цієї бази даних, є об’єктом авторського права. Правовий захист не по-ширюється на ідеї та принципи, покладені в основу бази даних або будь-якої з її частин.
Типологія інтегральних мікросхем – зафіксоване на матеріальному
носії просторово-геометричне розміщення сукупності елементів інте-гральної мікросхеми та зв’язків між ними. Умовою їх правового за-хисту є оригінальність, тобто коли сукупність їхніх елементів не є за-гальновідомою розробникам та виробникам інтегральних мікросхем на дату створення цих конкретних схем, або коли сукупність загаль-новідомих елементів у цілому задовольняє умову оригінальності.
У чинному законодавстві України про інтелектуальну власність
з’явилося нове поняття – суміжні права, які безпосередньо пов’язані з авторськими правами.
Суміжні права виникають при реалізації, використанні вже обна-
родуваних творів літератури і мистецтва: поет написав слова пісні, композитор – музику до неї, а доніс до слухачів виконавець –співак, то в цьому випадку творчість співака вважають суміжною творчою діяльністю з реалізації самої пісні.
До суміжних прав належать: права виконавців, права виробників
фонограм, права організацій мовлення. Реалізація цих прав не може порушувати права авторів, чиї твори виконують.
Об’єкти товарно-знакової ідентифікації продукції та виробни-
ків – це засоби індивідуалізації виробників, товарів і послуг, які при-

185Тема 10
рівняні до результатів творчої діяльності: знаки для товарів і послуг,
зазначення походження товару і фірмове найменування.
Об’єкти товарно-знакової ідентифікації продукції виконують такі
функції: з одного боку, забезпечують виробнику вищий, ніж у конку-рентів обсяг продажів, а з іншого – певною мірою сприяють захисту прав споживачів і цим створюють новий попит, а новий попит, у свою чергу, підвищує рівень продажу виробника і, відповідно, – рівень прибутку. Отже, об’єкти товарно-знакової ідентифікації продукції одночасно задовольняють інтереси виробників і споживачів.
Знаки для товарів і послуг – позначення, за яким товари чи послу-
ги певного виробника, відрізняються від однорідних товарів і послуг інших, тобто головне завдання товарного знака полягає в ідентифіка-ції (виділенні) товару та його виробника на ринку.
Зазначення походження товару – словесне чи зображальне (гра-
фічне) позначення, що прямо чи опосередковано вказує на географіч-не місце походження товару.
При цьому під географічним місцем розуміють будь-який гео-
графічний об’єкт із офіційно визначеними межами: країна, регіон як частина країни, населений пункт, місцевість тощо. Зазначення похо-дження товару може бути двох видів: просте та кваліфіковане.
Крім об’єктів товарно-знакової ідентифікації продукції, все біль-
шого поширення набуває процес розпізнавання конкретних виробни-ків через фірмове найменування.
Фірмове найменування – це стале позначення підприємства або окре-
мої особи, від імені якої здійснюється виробнича або інша діяльність.
Фірмове найменування використовується для розпізнавання під-
приємств і виокремлення їх з-поміж інших. На відміну від знаків для товарів і послуг, які визначають конкретні товари та послуги певного підприємства, фірмове найменування характеризує його репутацію і становище.
10.2. Патентно-ліцензійна діяльність підприємств
Нематеріальні ресурси за формою охорони прав поділяються
на дві основні групи: об’єкти патентного права (права промислової власності) та об’єкти авторського права.
Об’єктом патентного права є продукти науково-технічної твор-
чості, для охорони яких після певної реєстрації видаються патенти або свідоцтва.

186ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
Для правової охорони об’єкта промислової власності необхідно по-
дати заявку до Держпатенту України, яка проходить належну експер-тизу, і за певних умов отримати правоохоронний документ (патент).
Патент – техніко-юридичний документ, який засвідчує визна-
ння заявленої пропозиції винаходом, корисною моделлю чи про-мисловим зразком, авторство на них, пріоритет і право власності на зазначені об’єкти.
Патент можна продати, на його підставі видати ліцензію, вико-
ристати як внесок до статутного фонду або інвестиції в будь-яке під-приємство.
У разі, якщо власником патенту стане роботодавець, він зобо-
в’язаний укласти письмовий договір з винахідником і виплатити йому винагороду, а також у чотиримісячний термін з дати отри-мання повідомлення від винахідника подати заявку до Державного патентного відомства (Держпатенту) України. Якщо він цього не зробить у зазначений термін, то право на отримання патенту перехо-дить до винахідника. Власником патенту може бути як безпосеред-ньо винахідник, так і його роботодавець, якщо винахід було зробле-но у зв’язку з виконанням службових обов’язків або за дорученням роботодавця.
Патент надає його власнику виключне право використати вина-
хід на власний розсуд. Власник патенту має право на підставі до-говору передавати право власності на патент іншій особі, яка стає правонаступником власника патенту. Для використання об’єкта па-тентного права необхідно отримати патентну ліцензію.
Патентна ліцензія – наданий власником патенту дозвіл на вико-
ристання технічної документації або запатентованих винаходів.
Продаж ліцензій оформлюється ліцензійним договором, який
передбачає умови продажу ліцензії, її оплати, права і обов’язки про-давця (ліцензіара) і покупця (ліцензіата).
Ліцензійний договір – двостороння угода, за якою ліцензіар
зобов’язується передати право на використання об’єкта інтелекту-альної власності ліцензіату за певну винагороду.
На практиці здебільшого використовують два види ліцензійних
договорів: виключна ліцензія та невиключна або проста ліцензія, умови договору за якими подано в табл. 10.1.

187Тема 10
Таблиця 10.1.
Порівняльна характеристика договорів на видачу виключної і невиключної ліцензії
Умови договору Договір на видачу ліцензії
Виключної Невиключної
Право автора на об’єкт,
який передається іншій
особіАвтор втрачає
правоАвтор зберігає право
Обмеження щодо дії у часі
й просторі Можуть
установлюватися за
згодою сторін Здебільшого
встановлюються
Права передачі лише
одному ліцензіату Право може
передаватися Право не може бути переданим
Оплата у вигляді періодичних платежів Проводиться при
кожному використанні об’єкта Проводиться при
кожному використанні
об’єкта Участь автора в захисті
прав, переданих за догово-
ром у разі їх порушення Здійснює нарівні з
ліцензіатом Може залучати
ліцензіата, якщо інше
не вказано в договорі
Особливим видом договору вважається ліцензійний договір, який укладається в електронному варіанті при використанні творів, які містяться в електронних комп’ютерних мережах, або при вико-ристанні комп’ютерних програм чи баз даних. У міжнародній прак-тиці такі договори прийнято називати клік-ліцензіями. Особливістю є те, що сторони при їх укладенні не перебувають у безпосередньому контакті.
З метою ефективнішого захисту винаходів та інших запатентованих пропозицій певна інформація залишається нерозкритою, тому винахід використовується неповною мірою. При продажу ліцензії на використання винаходу покупця попереджають про наявність певно-го нерозкритого секрету (ноу-хау). Сам секрет передається покупцеві за додаткову винагороду і з певними застереженнями (вимога дотри-мання конфіденційності інформації). Класичні приклади – рецепти і способи виготовлення напою «Кока-кола», парфумів «Шанель № 5».
Право на знаки для товарів і послуг охороняється свідоцтвом, яке
видається Держпатентом України. Термін чинності свідоцтва на знак

188ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
десять років від дня подання заявки, хоча чинність його може бути
продовжена ще на десять років. Використання товарного знака пев-ного товару іншим підприємством переслідується законом. Однак власник свідоцтва може передати на підставі договору право влас-ності на знак будь-якій особі, яка стає правонаступником власника свідоцтва. Крім того, власник свідоцтва має право надати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання знака на підставі лі-цензійного договору, який повинен містити умови про те, що якість товарів і послуг, виготовлених чи наданих за ліцензійним договором, не буде нижчою від якості товарів та послуг власника свідоцтва і що той буде здійснювати контроль за виконанням цієї угоди.
Не підлягають реєстрації як знаки для товарів і послуг позначен-
ня, які зображують державні герби, прапори та емблеми, офіційні назви держав, скорочені або повні найменування міжнародних та міжурядових організацій, офіційні контрольні, гарантійні та пробір-ні клейма, печатки, нагороди та інші відзнаки; не мають розрізняль-ної здатності або є загальновживаними; є тотожними або схожими зі знаками, раніше зареєстрованими.
10.3. Оцінювання та амортизація нематеріальних активів підприємства
Продукт інтелектуальної власності має певну ринкову вартість,
а тому його можна: здати в оренду, продати, передати в заставу для отримання кредиту, розширити власні кошти тощо. З економічної позиції, вартість об’єктів інтелектуальної власності – це витрати підприємства на придбання нематеріальних ресурсів, які викорис-товуватимуться для отримання певного економічного результату, тобто для підприємства є нематеріальними активами.
Нематеріальні активи – ресурси, використання яких, як очіку-
ється, приведе в майбутньому до отримання економічної вигоди.
До складу нематеріальних активів належать: права користування
природними ресурсами; права користування майном; права на знаки для товарів і послуг; права на об’єкти промислової власності (права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорти рослин, по-роди тварин, ноу-хау; захист від недобросовісної конкуренції, інші аналогічні нематеріальні активи); авторські і суміжні з ними права; інші нематеріальні активи.

189Тема 10
Така видова класифікація використовується в бухгалтерському
обліку та статистиці.
За призначенням розрізняють нематеріальні активи:• виробничого призначення (право на знаки для товарів і послуг,
вартість прав на об’єкти промислової власності тощо);
• невиробничого призначення – об’єкти, які використовують-
ся обслуговуючими (невиробничими) підрозділами підприємства (вартість прав оренди приміщень для організації оздоровчих і спор-тивних заходів тощо).
Співвідношення окремих видів нематеріальних активів підпри-
ємства, виражене у відсотках до їхньої загальної вартості, називають видовою структурою.
Щоб визначити загальний обсяг нематеріальних активів та їхню
зміну, нематеріальні активи підприємства оцінюють. Існують три основні підходи до оцінки нематеріальних активів: витратний, при-бутковий, порівняльний.
Витратний підхід  ґрунтується на розрахунку витрат на відтворен-
ня нематеріальних ресурсів. Він застосовується під час юцінювання їхньої вартості у тому випадку, якщо неможливо знайти аналоги, а прогнозований прибуток не є стабільним. При оцінюванні врахову-ють: витрати на оплату праці працівників; маркетингові і рекламні витрати; витрати на страхування ризиків, пов’язаних з об’єктами ін-телектуальної власності; витрати на вирішення правових конфліктів; матеріальні витрати на формування об’єкта інтелектуальної власнос-ті; вартість науково-методичного забезпечення чи індивідуалізації власної продукції-логотипа, ліцензій, сертифікатів тощо.
Приклад . Витрати конструкторського бюро підприємства на дослі-
дження, згідно з кошторисом, становили 155 тис. грн, з них прямі ма-теріальні витрати – 14 тис. грн, прямі витрати на оплату праці 88 тис. грн і інші витрати – 53 тис. грн. Витрати на розроблення промисло-вого зразка становитимуть за розрахунком 218 тис. грн: прямі матері-альні витрати – 33 тис. грн, прямі витрати на оплату праці – 125 тис. грн, інші – 60 тис. грн. Однак до вартості промислового зразка буде віднесена лише сума витрат на його розроблення, тобто на баланс під-приємства буде зарахована вартість промислового зразка на суму 218 тис. грн після реєстрації й отримання патенту.
Прибутковий підхід  застосовується здебільшого при оцінювання
патентів і ліцензій, торгової марки, майнових прав. Він ґрунтується на розрахунку економічної вигоди, пов’язаної з отриманням прибут-

190ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
ку від використання нематеріальних активів у майбутньому, тобто
його цінність на поточний момент визначається величиною очіку-ваного прибутку.
Порівняльний (ринковий) підхід  застосовується в умовах розвину-
того ринку нематеріальних активів. Цей підхід передбачає визначен-ня вартості активів з урахуванням попиту і пропозиції, яка існує на ринку. Підприємства купують і продають аналогічні активи, прийма-ючи при цьому незалежні індивідуальні рішення щодо їх вартості.
Приклад . ВАТ «Промприлад» отримало від ТзОВ «Роботрон» патент
на винахід в обмін на випуск 3000 простих акцій номінальною вар-тістю 0,25 грн. Вартість патенту, розрахована за витратним підходом, становить 6,3 тис. грн. Ринкова вартість акцій на момент здійснення операції – 7 грн за акцію. Виходячи з цього, вартість придбаного па-тенту становитиме (3000 х 7) 21 тис. грн.
Нематеріальні активи можуть оцінюватися за первісною і за-
лишковою вартістю у зв’язку з тривалим функціонуванням та по-ступовим їх спрацюванням.
Первісна вартість  нематеріальних активів складається з вартості
придбання; митного збору (при імпорті); податків, які не підлягають відшкодуванню; інших податків, пов’язаних з придбанням нематері-альних активів (крім сплати відсотків за кредит банку). За первісною вартістю нематеріальні активи зараховують до майна підприємства.
Залишкова вартість  характеризує реальну їхню вартість, тобто
не перенесену на вартість виготовленої продукції, і визначається як різниця між первісною вартістю і сумою нарахованого зносу.
У процесі використання нематеріальні активи спрацьовуються
і переносять свою вартість у вигляді амортизаційних відрахувань. Величина амортизаційних відрахувань нараховується щомісячно за нормами, виходячи з первісної вартості і терміну їх корисного ви-користання.
Згідно з чинним законодавством, підприємство самостійно вста-
новлює терміни корисного використання нематеріальних активів, але не більше 20 років. Методи нарахування зносу також визнача-ються підприємством самостійно. Амортизації підлягають усі не-матеріальні активи, які перебувають на балансі підприємства. Зде-більшого до нематеріальних активів застосовується прямолінійний метод нарахування зносу, за яким кожен окремий вид нематеріаль-ного активу амортизується рівними частинами, виходячи з його первісної вартості протягом терміну його використання.

191Тема 10
Приклад , підприємство придбало нематеріальні активи у вигляді про-
грамного забезпечення вартістю 9,2 тис. грн і оплатило послуги з його встановлення – 0,72 тис. грн. Термін корисного використання про-грамного забезпечення становить 2,5 року. Отже, місячна сума зносу становитиме 9200 + 720 : 30 міс. = 330,66 грн.
Нарахування амортизації починається з місяця, наступного за
місяцем, в якому нематеріальний актив зараховано на баланс під-приємства. Відповідно, при вибутті нематеріального активу аморти-зація не нараховується з місяця, наступного за місяцем вибуття.
Запитання і завдання для самоперевірки
Поняття і класифікація нематеріальних ресурсів підприємства.1.
Охарактеризуйте основні види нематеріальних активів підпри-2.
ємства.
Чим відрізняються матеріальні та нематеріальні активи і що до 3.
них належить?
Охарактеризуйте об’єкти промислової власності.4.
Охарактеризуйте об’єкти інтелектуальної власності.5.
Правовий захист об’єктів промислової (інтелектуальної) влас-6.
ності.
Як оцінюється вартість нематеріальних активів підприємства?7.
Тести для перевірки знань
1. Частина потенціалу підприємства, яка характеризується
відсутністю матеріальної основи здобування доходів і  невизначеністю розмірів цих доходів, називається:
а) кредитними ресурсами;б) нематеріальними активами;в) безготівковими грошовими ресурсами;г) нематеріальними ресурсами.
2. За походженням нематеріальні ресурси виникають завдяки:
а) рідкісності ресурсів;б) зменшенням індивідуальних витрат на виробництво;в) унікальним знанням у будь-якій формі;г) наближенню споживачів до виробників продукції.

192ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
3. Нове художньо-конструктивне вирішення виробу, в якому дося-
гається єдність технічних і естетичних властивостей, називається:
а) винахід;б) корисна модель;в) товарний знак;г) промисловий зразок.
4. Товарні знаки і знаки обслуговування – це:
а) оригінальні позначення для виокремлення на ринку товарів і послуг одних виробників від однорідних товарі і послуг інших виробників;б) знаки для ідентифікації товару та його виробника на ринку;в) знаки, які характеризують репутацію й становище підприєм-ства в цілому;г) знаки, що вказують на відповідність товару встановленим стандартам.
5. Носіями сумісних прав як нематеріальних об’єктів
можуть бути:
а) студія звукозапису;б) видавництво;в) обласна телерадіокомпанія;г) виконавець нового музичного твору.
6. До нетрадиційних об’єктів інтелектуальної власності
належать:
а) «ноу-хау»;б) фірмові найменування;в) раціоналізаторські пропозиції;г) комерційна таємниця.
7. Технічне рішення, яке є новим і корисним для підприємства
незалежно від його використання називається:
а) промисловим зразком;б) корисною моделлю;в) новою технологією;г) раціоналізаторською пропозицією.
8. Нематеріальні активи – це:
а) права власності й захист доступу до нематеріальних ресурсів під-приємства та використання цих прав з метою одержання доходу;б) різновид нематеріальних ресурсів;

193Тема 10
в) об’єкти інтелектуальної власності, які захищені авторськими
правами;г) немає правильної відповіді.
9. За допомогою патентів засвідчується право на:
а) промислові зразки;б) винаходи;в) фірмові найменування;г) корисні моделі.
10. Передача права власності на використання нематеріальних
ресурсів здійснюється у формі:
а) видачі державного дозволу;б) видачі сертифікату;в) ліцензійної угоди і видачі ліцензії;г) видачі патенту.
Використана та рекомендована література
Бойчик І.М. 1. Економіка підприємства: Навч. посібник. – Вид. 2-ге допов. і
перер. – К.: Атіка, 2006. – 528 с.Гетьман О.О. 2. Економіка підприємства: Навч. посібник / О.О. Гетьман,
В.М. Шаповал. – К.: ЦНЛ, 2006. – 249 с.Закон3.  України «Про авторське право та суміжні права», прийнятий Вер-
ховною Радою України 23. 12. 1993.Закон4.  України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», прийня-
тий Верховною Радою України 15.12.1993.Закон5.  України «Про охорону прав на промислові зразки», прийнятий
Верховною Радою України 15.12.1993.Манів З.О.6.  Економіка підприємства: Навч. посібник / З.О. Манів, І.М.
Луцький. – К.: Знання, 2004. – 580 с. – (Вища освіта ХХІ століття)Мельник Л. 7. Економіка підприємства: Навч. посібник / Л.Мельник,
О.Карінцева. – Суми: Університетська книга, 2004. – 412 с.Наказ8.  Фонду державного майна України, Державного комітету з питань
науки і технологій «Про затвердження Порядку експертної оцінки нема-теріальних активів» N 969/97 від 27.07.95, Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 10 серпня 1995 р. за N 292/828.Петрова С. 9. Гудвіл: зарубіжний та вітчизняний досвід//Вісник податко-
вої служби України. – 2003. – серпень (№30). – С. 47—50.«Тимчасове10.  положення про правову охорону об’єктів промислової влас-
ності та раціоналізаторських пропозицій в Україні», затверджене Указом Президента України від 18.09.92 №479/92.

11.1. Інвестиції та інвестиційний проект
Інвестиції (від англ. investment) означають «капітальні вкладен-
ня», проте зараз цей термін трактують ширше. Інвестиції  – це вкла-
дення фінансових коштів та різних ресурсів у різні види економічної діяльності з метою збереження і збільшення капіталу.
Ресурси, призначені для інвестицій, умовно поділяють на такі
напрями:
• освоєння і випуск нової продукції;• технічне переозброєння;• розширення виробництва;• реконструкція;• нове будівництво.Підприємствам найвигідніше концентрувати ресурси на тех-
нічному переозброєнні та реконструкції діючих підприємств. Нове
будівництво доцільне  тільки для прискорення впровадження най-
більш перспективних продуктів і розвитку галузей виробництва, що визначають науково-технічний прогрес, а також для освоєння прин-ципово нової техніки та технології. Під технічним  переозброєнням
підприємства  розуміють таку форму оновлення, коли відбувається
заміна старої виробничої техніки і технології на нову без розширен-ня виробничої площі. Розширення діючих підприємств – це інвесту-
вання  з метою збільшення обсягу виробництва шляхом будівництва
нових додаткових цехів і створення інших підрозділів. Як правило, воно ведеться на новій технічній основі й сприяє підвищенню тех-нічного рівня виробництва.

196ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
До реконструкції належать заходи, пов’язані як із заміною морально застарілих і фізично зношених машин та устаткування, так і з вдосконаленням і перебудовою будівель, споруд. Реконструкція  спрямована на зростання технічного рівня виробництва й продук-ції, сприяє швидкому освоєнню потужностей. При технічному пе-реозброєнні та реконструкції підприємства оновлюється головним чином активна частина основних фондів без істотних витрат на будівництво будівель та споруд. При розширенні виробництва й новому будівництві складається менш ефективна структура капі-тальних вкладень у порівнянні з реконструкцією і технічним пере-озброєнням.
Розрізняють реальні (або капітальні) та фінансові (портфельні)
інвестиції. Реальні  інвестиції – це вкладення засобів у фізичний капітал підприємств. Наприклад, у створення нових основних фондів, реконструкцію старих фондів або їх технічне переозброєння.
Фінансові  інвестиції – це вкладення  в купівлю акцій та інших цінних паперів і використання інших фінансових інструментів з ме-тою збільшення фінансового капіталу інвестора. Іншим різновидом фінансових інвестицій є купівля нерухомості (земельних ділянок), майнових прав, ліцензій, патентів, товарних знаків, інших форм не-матеріальних активів з метою їх перепродажу, здачі в оренду й іншо-го використання, що приводить до збільшення та збереження про-тягом певного періоду часу початково вкладеного (інвестованого) капіталу. В деяких виданнях економічної теорії власне інвестиція-ми вважаються тільки інвестиції в створення реального капіталу, на відміну від фінансових інвестицій.
Залежно від стадії інвестування розрізняють нетто-інвестиції
(в основі проекту), реінвестиції (спрямування вільних коштів на інвестування) і брутто-інвестиції (включають нетто-інвестиції та реінвестиції), а залежно від характеру участі в процесі інвестуван-ня – прямі інвестиції (при  безпосередній участі інвестора у виборі
об’єктів інвестування) та непрямі (здійснюються  інвестиційними
компаніями й іншими фінансовими посередниками).
Методологія управління інвестиційними процесами або проектами в загальному вигляді включає такі етапи:
• планування, яке займає основне місце в операціях інвестування й втілює організуючий початок всього інвестиційного процесу. Суть інвестиційного планування полягає в обґрунтуванні цілей і методів їх досягнення на основі деталізації інвестиційних операцій;

197Тема 11
• реалізація інвестиційного проекту, який включає створення
управлінської структури проекту та функціонально-цільовий роз-поділ обов’язків учасників проекту, власне інвестування (здійснен-ня виробництва, збуту і фінансування);
• поточний контроль і регулювання інвестиційного процесу на всіх його стадіях – від первинного інвестування до ліквідації під-приємства;
• оцінка та аналіз якості виконання проекту і його відповідності поставленим цілям.
Джерелами фінансових коштів для інвестицій можуть бути власні (внутрішні) ресурси і залучені ззовні (від зовнішніх інвесторів) (табл. 11.1).
Таблиця 11.1
Структура інвестиційних джерел підприємства
Види капіталу Інвестиційні джерела Власний капітал
підприємства Внутрішні Нерозподілений прибуток
Резервний капітал Різні фонди Амортизаційні відрахуванняі фінансування
Зовнішні Звичайні акції
Привілейовані акції Вклади засновників Безповоротна фінансова допомога Цільові надходження і фінансування
Позиковий капітал Внутрішні Внутрішня кредиторська
заборгованість
Зовнішні Довгострокові зобов’язання
Короткострокові зобов’язання
Власні джерела інвестицій формуються за рахунок амортизаційних відрахувань, відрахувань від прибутку на інвестиційні потреби тощо. Зовнішні  джерела інвестування формуються  в основному за рахунок позикових засобів: кредитів банків, позабюджетних фондів інвестиційної підтримки, інвестиційних фондів і компаній, страхо-вих товариств та пенсійних фондів. Особливим видом зовнішніх інвестицій є засоби, які залучаються підприємством для інвестицій

198ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
за рахунок емісії власних акцій, облігацій та інших цінних паперів і їх розміщення на відповідних ринках, а також приріст акціонерно-го капіталу, який утворюється за рахунок зростання котирувальної вартості акцій підприємства.
Етапи формування інвестиційної політики підприємства Розробка окремих напрямків інвестиційної політики
підприємства у відповідності зі стратегією його розвитку
Аналіз і врахування впливу факторів зовнішнього
інвестиційного се редовища та потенціал у підп риємства
Вибір об’єктів інвестування у відповідності з інвестиційною
політикою підприємства
Оцінка і забезпечення ефективності вибраних об’єктів
інвест ування
Можлива мінімізація ризику інвестування
Забезпечення швидкої окупності вкладень
Визначення потреби в ін вестиційних ресурсах
Вибір найбільш оптимальних дж ерел інвестиційних ресурсів
Формування і оцінка ефективності інвестиційного
портфеля пі дприємства
Розробка механізмів прискоре ння реалізації інвестиційних
проектів
Основні напрями інвестиційної політики підприємства такі:
1) інвестиції, які спрямовуються на підвищення ефективності ді-
яльності підприємства. Метою цих інвестицій є створення умов для зниження витрат підприємства за рахунок заміни застарілого устат-кування, перенавчання персоналу або переміщення виробничих по-тужностей у регіони з вигіднішими умовами виробництва і збуту;
2) інвестиції в розширення виробництва. Мета цих інвестицій по-
лягає в розширенні обсягу випуску товарів і послуг для ринків, що сформувалися, в рамках існуючих виробництв;

199Тема 11
3) інвестиції в створення нових виробництв. Такі інвестиції при-
значені для створення абсолютно нових потужностей і освоєння но-вих технологій для випуску товарів та послуг, які не проводилися підприємством раніше;
4) інвестиції для задоволення вимог державних органів управління
(нових екологічних норм або стандартів безпеки).
З погляду економічної кон’юнктури можливі два типи інвести-
ційної стратегії підприємства (фірми):
• пасивні інвестиції, які забезпечують принаймні підтримку на
заданому рівні показників рентабельності даного підприємства;
• активні інвестиції, які забезпечують підвищення конкурен-
тоспроможності підприємства й прибутковість його операцій в по-рівнянні з вже досягнутим рівнем. Як правило, це відбувається за рахунок впровадження нових технологій, організації випуску кон-курентоспроможної продукції, завоювання нових ринків збуту й по-глинання конкуруючих фірм.
Учасники інвестиційної діяльності
Замовники Підряд-
ники Користувачі об’єктів
капітальних вкладень Постачальники будівельних
матеріалів і обладнання Фінансові посередники
(банки, фондові
біржі тощо)
Інвестиційний проект  – система заходів, які плануються та здійснюються щодо вкладення капіталу в створювані матеріальні об’єкти, технологічні процеси, а також у різні види підприємницької діяльності в цілях її збереження та розширення. Інвестиційні проекти можуть класифікуватися за різними ознаками.
За цілями інвестування: • забезпечення приросту обсягу виробництва; •розширення (оновлення) асортименту продукції; •підвищення якості продукції; •скорочення витрат; •зниження ризику виробництва і збуту; •соціальний ефект та вирішення інших завдань.

200ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
За величиною інвестицій:
•великі (більше 1 млн дол.); •середні (від 100 тис. до 1 млн дол.); •малі (до 100 тис дол.).За термінами реалізації: •довгострокові (більше ніж 3 роки); •середньострокові (1 — 3 роки); •короткострокові (до 1 року).За рівнем автономності реалізації: •альтернативні; •незалежні; •пов’язані відношенням компліментарності; •пов’язані відношенням заміщення.За джерелами фінансування: •фінансування за рахунок внутрішніх джерел; •за рахунок зовнішніх джерел; •за рахунок змішаних джерел.За типом грошового потоку: •з ординарним грошовим потоком; •з неординарним грошовим потоком.За рівнем інвестиційного ризику: •високо-, середньо-, низько-, безризикові.За формою власності інвестицій: •приватні; •державні.За національною приналежністю інвесторів: •національні (внутрішні); •іноземні.За схемою фінансування: •прямі; •побічні.
Розрізняють малі інвестиційні проекти, монопроекти, мульти-
проекти, мегапроекти і міжнародні проекти. Малі інвестиційні про-
екти  невеликі за масштабом, обмежені за обсягом інвестицій і допускають ряд спрощень у процедурах проектування та реалізації. Монопроекти  мають чітко окресленні ресурсні, часові та інші рамки.
Мультипроекти  це самостійний різновид інвестиційних проектів виділяється в тих випадках, коли декілька взаємопов’язаних проек-тів виконуються за одним задумом.

201Тема 11
Міжнародні проекти , як правило, відзначаються значною склад-
ністю й вартістю, ґрунтуються на взаємодоповнюючих стосунках і можливостях партнерів (наприклад, спільні підприємства). Ме-
гапроекти  – це цільові програми, в яких наявна велика кількість взаємопов’язаних проектів, які об’єднані загальною метою, виділе-ними ресурсами і термінами виконання. Прикладом галузевих мега-проектів можуть бути проекти, які реалізуються в галузях паливно-енергетичного комплексу (освоєння нових нафтогазонасосних районів, будівництво систем магістральних трубопроводів).
Інвестиційні проекти також розрізняються за ступенем ризику. Залежність між типом інвестицій і рівнем ризику наведено в табл. 11.2.
Таблиця 11.2
Зв’язок між типом інвестицій і рівнем ризику
Тип інвестицій Рівень ризику
Для підвищення ефективності 1.
Для розширення виробництва 2.
Для створення нових виробництв 3.
З метою задоволення вимог державних органів 4. Середній
ВисокийДуже високийНизький
11.2. Методи оцінювання ефективності інвестиційних проектів Для оцінювання ефективності інвестиційних проектів використовуються прості (статистичні) і динамічні (дисконтування) мето-ди. Прості (статистичні) методи поділяються на методи розрахунку норми прибутку і терміну окупності. Динамічні методи (методи дисконтування) поділяються на методи розрахунку чистого дисконтованого доходу, індексу доходності, внутрішньої норми доходності і дисконтованого терміну окупності. Методи оцінювання ефектив-ності інвестиційних проектів подано в табл. 11.3.

202
Описання методу Переваги Недоліки Сфера застосування
Розрахунок норми прибутку . Чистий прибуток
(дохід) проекту порівнюється з інвестиційни-ми витратами. Показує, яка частина інвести-ційних витрат повертається у виді прибутку на протязі одного інтервалу планування. При порівнянні проектів вибирають проект з най-більшим значенням норми прибуткуПростота роз-
ра хунків. Дає змогу оцінити прибутковість проектуНе враховується часовий аспект вартості грошей, доходи від ліквідації старих активів, можливість реінвес-тування отриманих доходів. Метод не дозволяє вибирати один з проектів, які мають однакові норми прибутку, але різні інвестиційні витрати Використовується при
доцільності подальшого аналізу або відмови від проекту на самій почат-кові стадії
Розрахунок терміну окупності проекту. Загальний обсяг інвестиційних витрат порів-нюється із сумою чистих надходжень від операційної діяльності.  Коли ці потоки порівнюються, можна розрахувати період, необхід-ний для відшкодування витрат. З декількох варіантів відбирається проект з найменшим терміном окупності Простота роз-
рахунків. Дає змогу оцінити ліквідність проекту і його ризико-ваність Вибір терміну окупності суб’єктив-
ний. Не враховується вартість грошей у часі. Ігнорується дохідність про-ектів за межами терміну окупності. Тому проекти з однаковими терміна-ми окупності, але різними термінами реалізації можуть приносити різний дохід, що затрудняє їхне порівнянняВикористовується для вибору проектів в умо-вах високої інфляції і нестабільності при де-фіциті ліквідних обо-ротних засобів
Розрахунок чистого дисконтованого доходу
(ЧДД). Цей показник визначається як різни-ця дисконтованих надходжень і витрат по про-екту. Якщо ЧДД > 0, то проект треба прийня-ти тому, що поточна вартість доходів вища від поточної вартості витрат. Якщо ЧДД = 0, то ін-вестор не отримає доходу, хоча підприємство збільшиться в масштабах. Якщо ЧДД < 0, то інвестор понесе збитки. З декількох проектів треба вибрати той, у якого ЧДД більший Враховується
вартість грошей у часі. Метод орієнтований на збільшення доходів інвес-торівЧДД є абсолютним показником, і
тому важко об’єктивно оцінити вибір між декількома проектами з однако-вими ЧДД і різними інвестиційними витратами або проектом з більшим терміном окупності та ЧДД і проек-том з меншим терміном окупності та ЧДД. Вибір ставки дисконтування суб’єктивний При виборі проектів з декількох незалежних варіантів розрахунок ЧДД використовується при визначені внутріш-ньої норми доходності. При виборі з взаємо-виключних проектів вибираються проекти з найбільшими ЧДД
Таблиця 11.3
Методи  оцінювання  ефективності  інвестиційних  проектів

203Розрахунок індексу доходності  (ІД). Цей по-
казник визначається як відношення поточної вартості майбутніх доходів до початкових ви-трат. Характеризує відносну прибутковість проекту. Якщо ІД>1, то дохідність інвестицій вища чим вимагають інвестори, і, це означає, що проект прибутковий. Якщо ІД=1, то до-хідність інвестицій дорівнює нормативній рентабельності. Якщо ІД<1, то інвестиції не-рентабельніЄ відносним
показником і дає змогу судити про резерв безпеки проектуВибір ставки дисконтування
суб’єктивнийЗастосовується під час порівняння незалежнихпроектів з різними ін-вестиційними витрата-ми і термінами реалі-зації при формуванні оптимального інвести-ційного портфеля під-приємства
Розрахунок внутрішньої норми доходності
(ВНД). Під ВНД розуміють таку ставку дискон-тування, при якій ЧДД проекту рівний нулю, тобто коли всі витрати окупляться. ВНД харак-теризує нижній гарантований рівень прибут-ковості проекту і максимальну ставку плати за залучені джерела фінансування, при якій проект залишається беззбитковим. ВНД порівнюють з вартістю джерел засобів для здійснення проекту (ВЗ). Якщо ВНД > ВЗ, то проект треба прийня-ти. Якщо ВНД = ВЗ, то проект безприбутковий. Якщо ВНД < ВЗ, то проект збитковийМетод простий для розуміння. Націлений на збільшення доходів інвес-торів Передбачає складні розрахунки. При
неординарних потоках можливі де-кілька варіантів значень ВНД. Вибір проекту за цим критерієм утрудне-ний, оскількі проекти з низькою ВНД можуть у подальшому приносити зна-чний чистий дисконотований дохід.Використовується при
формуванні інвестицій-ного портфеля підпри-ємства
Розрахунок дисконотованого терміну окупності. Дає змогу визначити період, за який повертаються початкові інвестиційні витрати з чис-тих дисконотованих надходжень за проектом Враховує
вартість грошей у часі і можливість реінвестування доходів, які отримуються
Вибір дисконотованого терміну окуп-ності страждає суб’єктивністю. Цей по-казник ігнорує доходність проектів за межами терміну окупності. Тому проек-ти з однаковими дисконотованими тер-мінами окупності, але різними терміна-ми реалізації можуть приносити різний дохід, що затрудняє їх порівняння Використовується для вибору проектів в умо-вах високої інфляції та нестабільності в разі дефіциту ліквідних обо-ротних засобів

204ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
11.3. Оцінювання ефективності інвестиційних проектів
методом дисконтування
Для оцінювання ефективності проекту використовуються такі показники: чистий дохід (ЧД), чистий дисконтований дохід (ЧДД), індекс до-ходності (ІД) і внутрішня норма доходності (ВНД).
Чистий дохід підприємства від реалізації інвестиційного проекту є різницею між надходженнями і виплатами коштів підприємства в процесі реалізації проекту стосовно кожного інтервалу планування (табл. 11.4).
Таблиця 11.4
Визначення чистого доходу від інвестиційного проекту Номер часового інтервалу
Капітальні вкладення у проект,
тис. грн
Поточні витрати здійснювані в
певному часовому інтервалі, тис. грн Результати, які
досягаються в певному часовому інтервалі (надхо-
дження) тис. грн Дохід від поточної діяльності підпри-
ємства на певному етапі, тис. грн Чистий дохід від проекту на певному етапі реалізації
проекту тис. грн
12 3 45 = гр.4 –
гр..36 = гр.4 –
(гр.2 + гр.3)
0
1234120
100110110110130
1501501500
30404040–120
30404040
усього 120 430 580 150 30
Виплати підприємства поділяються на капітальні (одноразові)
витрати й поточні витрати. До капітальних витрат належать витрати, які спрямовані на створення виробничих потужностей і розробку продукції. Капітальні витрати носять одноразовий характер і про-водяться, як правило, на початковому етапі реалізації проекту, який прийнято вважати нульовим етапом. Приклад відображення капі-тальних витрат поданий у табл. 11.4 (колонка 2). Поточні витрати – це витрати на придбання сировини, матеріалів і комплектуючих,
оплату праці працівників підприємства, інші види витрат, належать до собівартості продукції. Поточні витрати здійснюються протягом усього терміну реалізації проекту. Приклад поточних витрат за про-ектом поданий у табл. 11.4 (колонка 3).

205Тема 11
Надходження – це результат діяльності підприємства в процесі
здійснення проекту у вигляді виручки від реалізації виробленої про-дукції (див. табл. 11.4, колонка 4). Різниця між результатами діяль-ності підприємства і його поточними витратами становить дохід від поточної діяльності підприємства (див. табл. 11.4, колонка 5), розра-ховується як різниця показників, наведених у колонках 4 і 3 табл. 11.4. Щоб оцінити величину реального доходу, отриманого підприємством
за період реалізації проекту (його життєвий цикл), необхідно змен-шити сумарний поточний дохід підприємства на величину капіталь-них витрат, тобто «очистити» результати діяльності підприємства від усіх витрат, пов’язаних з їх досягненням. Отримана різниця і є чистим доходом від реалізації проекту (див. табл. 11.4, колонка 6), розрахову-
ється як різниця між даними колонки 4 і даними колонок 3 і 2.
Використання в практиці оцінювання інвестиційних проектів
величини чистого дисконтованого доходу як похідного від розгля-
нутого вище показника чистого доходу спричинило очевидною не-рівноцінністю для інвестора поточних і майбутніх доходів. Іншими словами, доходи інвестора, отримані в результаті реалізації проекту, підлягають коректуванню на величину упущеної вигоди у зв’язку із «заморожуванням» грошових коштів, відмовою від їх використання в інших сферах застосування капіталу.
Для того щоб відобразити зменшення абсолютної величини чи-
стого доходу від реалізації проекту в результаті зниження «ціннос-ті» грошей з часом, використовують коефіцієнт дисконтування ( ),
який розраховується за формулою:
()1/ 1tE α=+ ,
де Е – норма дисконтування (ставка дисконту) в розмірі 25%; t —
порядковий номер тимчасового інтервалу отримання доходу.
Прийнятий спосіб розрахунку коефіцієнта дисконтування говорить про те, що найбільша «цінність» грошових коштів є в теперішній час. Чим більше віднесений у майбутнє термін повернення вкладених грошових коштів від моменту їх інвестування в проект (теперішнього моменту), тим нижча «цінність» грошових коштів. Значення коефіці-єнта дисконтування для заданого інтервалу (періоду) реалізації про-екту визначається вибраним значенням норми дисконтування.
Норма дисконтування (ставка дисконту ) розглядається в загальному вигляді як норма прибутку на вкладений капітал, тобто як від-соток прибутку, який інвестор або підприємство хоче отримати, в

206ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
результаті реалізації проекту. Якщо норма дисконтування відображає інтереси підприємства-ініціатора проекту, вона приймається на рівні середньої норми прибутку для підприємства. При врахуванні інтересів іншого підприємства, яке вклало гроші в проект, норма дис-контування розглядається на рівні ставки банківського депозиту; для банків, які надали кредит для реалізації проекту, – на рівні ставки міжбанківського відсотку тощо.
Щоб отримати величину чистого доходу підприємства з урахуванням майбутнього зниження «цінності» грошей (чистого дисконтова-ного доходу), необхідно визначити дисконтовані капітальні вкладення (розраховуються шляхом множення капітальних вкладень у проект, представлених у колонці 2 табл. 11.4, на коефіцієнт дисконтування, на-ведений у колонці 2 табл. 11.5; результати розрахунків записуються в колонці 3 табл. 11.5), дисконтовані  поточні витрати підприємства  (ви-
значаються аналогічно дисконтованим капітальним вкладенням, запи-суються в колонці 4 табл. 11.5) і дисконтовані  надходження (колонка
5 табл. 11.5). В результаті вирахування з дисконтованих надходжень суми дисконтованих поточних витрат і дисконтованих капітальних вкладень отримуємо чистий дисконтований дохід від проекту (колон-ка 6 табл. 11.5).
Таблиця 11.5
Визначення чистого дисконтованого доходу(при нормі дисконтування 25%)
Номер часового інтервалу Коефіцієнт дисконту-
вання Дисконтовані капітальні
вкладення Дисконтовані
поточні витрати Дисконтовані надходження Чистий дисконто-
ваний дохід
12 34 = гр.З
гр.25 = гр.4
гр..26 = гр.5 –
(гр.З + гр.4)
0
12341
0,8
0,64
0,512
0,41120
80,0070,4056,3245,100
104,00
96,0076,8061,50-120,00
24,0025,6020,4816,40
Всього 120 251,82 338,3 -33,52
У формалізованому вигляді розрахунок чистого дисконтованого
доходу ( ЧДД ) можна подати у вигляді:
()
11ТT
tt t t t
ttЧДД R З K αα
===−−∑∑ ,

207Тема 11
де Rt – надходження від реалізації проекту; 3t – поточні витрати на реалізацію проекту; αt – коефіцієнт дисконтування; Кt, – капітальні вкладення в проект; t – номер тимчасового інтервалу реалізації про-
екту; Т – термін реалізації проекту (в тимчасових інтервалах).
Критерій ефективності інвестиційного проекту виражається та-
ким чином: ЧДД  > 0. Позитивне значення чистого дисконтованого
доходу говорить про те, що проект ефективний і може приносити прибуток у встановленому обсязі. Негативна величина чистого дис-контованого доходу (як у прикладі, табл. 11.5) свідчить про неефек-тивність проекту (тобто при заданій нормі прибутку проект прино-сить збитки підприємству і/або його інвесторам).
Індекс доходності (ІД) проекту дає змогу визначити, чи зможе
поточний дохід від проекту покрити капітальні вкладення в нього. Він розраховується за формулою:
()
1
1T
tt t
t
T
tt
tRЗ
ІД
Kα
α=
=−
=∑
∑.
У нашому прикладі
ІД = (338,3 – 251,82)/120 = 86,48/120 = 0,72.
Ефективним вважається проект, індекс доходності якого вищий за одиницю, тобто сума дисконтованих поточних доходів за про-ектом перевищує величину дисконтованих капітальних вкладень. Проект, що розглядається нами, неефективний, оскільки індекс до-ходності менший одиниці від 0,72.
Внутрішня норма доходності (ВНД ) – це та норма (ставка) дисконту, при якій величина доходів від поточної діяльності підпри-ємства в процесі реалізації рівна наведеним (дисконтним) капі-тальним вкладенням. Внутрішня норма доходності визначається розв’язуванням такого рівняння:
()
11
(1 ) (1 )ТT
tt t
tt
tt
ВН ВНRЗ K
ЕЕ==−
=
−−∑∑
.
де Евн – внутрішня норма доходності проекту, яку необхідно ви-
значити.
Внутрішня норма доходності характеризує максимальну від-
дачу, яку можна отримати від проекту, тобто ту норму прибутку на вкладений капітал, за якої чистий дисконтований дохід рівний

208ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
нулю. При цьому внутрішня норма доходності є гранично допустимою вартістю грошових коштів (величину відсоткової ставки за кредитом, розмір дивідендів за акціями, які емітуються, тощо), які можуть залучатися для фінансування проекту. Практично підраху-нок величини ВНД  проводиться методом  послідовного наближення
за допомогою  програмних засобів типу електронних таблиць. Приклад розрахунку ВНД  методом послідовного наближення подано в
табл. 11.6, у якій використано дані табл. 11.4 і 11.5.
Термін окупності інвестицій (Т
ок) — це мінімальний часовий проміжок, який вимірюється в місяцях, кварталах або роках, починаю-чи з якого первинні вкладення й інші витрати, пов’язані з реалізаці-єю інвестиційного проекту, покриваються сумарними результатами від його здійснення. Рекомендується визначати термін окупності з використанням дисконтування.
Поряд з розглянутими показниками можливе використання й
інших: точки  беззбитковості, норми прибутку, капіталовіддачі, інтегральної ефективності витрат тощо . Застосування цих показни-
ків залежить від конкретного проекту й поставлених цілей. Жоден з перерахованих показників не є достатнім для прийняття рішення про ефективність інвестиційного проекту.
Рішення про інвестування засобів у проект повинні ухвалюватися з урахуванням значень всіх перерахованих показників у су-купності, а також інтересів усіх учасників інвестиційного проекту. Важливе значення в прийнятті цього рішення повинні відігравати структура й розподіл капіталу в часі.
Таблиця 11.6
Розрахунок внутрішньої норми доходності
Номер
кроку Номер дисконту %Значення чистого
дисконтованого доходу, тис. грн.
1 25 -33,52
5 12,31
Значить, ВНД  знаходиться між 5 і 25%
2 10 -2,30
Значить, ВНД  знаходиться між 5 і 10%
3 9,15 0,00
Значить, ВНД  дорівнює 9,15%

209Тема 11
Запиитання і завдання для самоперевірки
Дайте визначення поняття «інвестиції». Чим інвестиції відріз- 1.
няються від капітальних вкладень?Назвіть ознаки класифікації інвестицій і дайте їм характерис- 2.
тику.Розкрийте економічний зміст інвестиційної діяльності підпри- 3.
ємства.Перерахуйте етапи формування інвестиційної політики підпри- 4.
ємства.Назвіть основні напрями інвестиційної політики підприємства. 5.
Які види інвестиційних проектів ви знаєте? 6.
Охарактеризуйте прості (статистичні) методи оцінювання ефек- 7.
тивності інвестиційних проектів: розрахунок норми прибутку і терміну окупності проекту.Дайте характеристику динамічних (методи дисконтування) 8.
методів оцінювання ефективності інвестиційних проектів: роз-рахунок чистого дисконтованого доходу, індексу доходності, внутрішньої норми доходності і дисконтованого терміну окуп-ності.Яка методика розрахунку чистого грошового потоку? 9.
Для чого використовується коефіцієнт дисконтування? Як він 10.
розраховується?Для чого застосовується індекс доходності? Як він розрахову- 11.
ється? Яким повинно бути його значення, щоб проект вважався ефективним?
Тести для перевірки знань.
1. Що належить до інвестицій:
а) грошові кошти, цільові банківські вклади (банківські депозити);б) ноу-хау й інші інтелектуальні активи;в)  акції, паї, облігації й інші цінні папери;г) права користування землею й іншими природними ресурсами;

210ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
2. Поняття «капітальне будівництво» включає:
а) будівельно-монтажні роботи при зведенні будівель, споруд;б) придбання устаткування, транспортних засобів;в)  сукупність робіт, пов’язаних із створенням основних фондів;г) придбання сировини, основних і допоміжних матеріалів.
3. Фінансове інвестування – це:
а) вкладення засобів у створення фінансових структур (банків, страхових компаній тощо);б) фінансування розробки і реалізації інвестиційних проектів;в) вкладення засобів у фінансові активи (цінні папери);г) немає правильної відповіді.
4. Реальне інвестування – це:
а) вкладення засобів у фізичний капітал підприємства (засоби виробництва);б) інвестування в даний момент часу;в) інвестиційний проект, який знаходиться на стадії експлуатації;г) немає правильної відповіді.
5. Технічне переозброєння – це:
а) заміна старої виробничої техніки на нову (з вищими техніко-економічними показниками) з розширенням виробничої площі;б) заміна старої виробничої техніки і технології на нову (з ви-щими техніко-економічними показниками) без розширення ви-робничої площі;в) збільшення обсягу виробництва шляхом будівництва нових цехів і організації нових підрозділів; г) немає правильної відповіді.
6. Розширення виробництва – це:
а) заміна старої виробничої техніки і технології на нову (з ви-щими техніко-економічними показниками) з розширенням ви-робничої площі;б) заміна старої виробничої техніки і технології на нову (з ви-щими техніко-економічними показниками) без розширення ви-робничої площі;в) збільшення обсягу виробництва шляхом будівництва нових цехів і організації нових підрозділів;г) немає правильної відповіді.

211Тема 11
7. Реконструкція виробництва – це:
а) заміна морально застарілих і фізично зношених машин і устаткування;б) вдосконалення і перебудова будівель та споруд;в) заміна морально застарілих і фізично зношених машин та устаткування, а також вдосконалення й перебудова будівель і споруд;г) немає правильної відповіді.
8. У якому випадку інвестиційний проект вважається ефективним:
а) якщо індекс доходності більший одиниці;б) якщо значення чистого дисконтованого доходу позитивне;в) якщо внутрішня норма доходності більша рівня норми дисконту;г) якщо внутрішня норма доходності менша рівня норми дисконту?
9. Суть методу дисконтування полягає в:
а) отриманні знижки (дисконту) при кредитуванні інвестицій-ного проекту;б) зменшенні доходу від інвестиційного проекту на величину інфляції;в) приведенні різночасових доходів і витрат до єдиного моменту часу;г) усі відповіді правильні.
10. Внутрішня норма доходності – це:
а) норма дисконту, при якій величина доходів від поточної ді-яльності підприємства рівна приведеним (дисконтованим) капі-тальним вкладенням;б) норма прибутку на вкладений капітал, за якої чистий дискон-тований дохід за проектом рівний нулю;в) гранично допустима (максимальна) вартість грошових ко-штів, які можуть залучатися для фінансування проекту;г) усе вище перелічене.

212ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
Використана та рекомендована література
Аптекар С. 1. Оцінка ефективності інвестиційних проектів // Економіка
України. – 2007. – №1. – С. 42—49.Беднарчук Г. 2.  Інвестиційна діяльність з використанням іноземної ва-
люти // Нова бухгалтерія. – 2006. – №12. – С. 28—35.Бень Т. 3. Методи визначення економічної ефективності інвестицій: по-
рівняльний аналіз // Економіка України. – 2006. – №6. – С. 41—46.Вініченко І.І. 4. Формування системи управління інвестиційною діяль-
ністю підприємства // Інвестиції: практика та досвід. – 2007. –лютий (№4). – С. 9—13.Єрмошенко М.М., Плужников І.О. 5. Аналіз і оцінка інвестиційних про-
ектів: Навчальний посібник. – 2-ге вид. – К.: Національна академія управління, 2006. – 156 с.Закон 6.  України «Про інвестиційну діяльність», від 10.02.2005. // Зако-
ни України. – 2005. – 10 лютого (№7). – С. 3—15.Коваль Р.Г. 7. Механізм активізації інвестування промисловості // Ін-
вестиції: практика та досвід. – 2007. – Лютий (№4). – С. 24—28.Ніколаєв В. 8. Зміни до інвестиційного законодавства // Бухгалтерія.
Право. Податки. Консультації. – 2006. – 29 травня (№22). – С. 92—93.Федоренко В. 9. Інвестиційне кредитування та кількісна оцінка ризику
реалізації проекту / В.Федоренко, О. Мажуга; / Економіка України. – 2005. – №12. – С. 34-40.Шимшир’ян Г.В. 10.  Управління інвестиційною діяльністю / Г.В.
Шимшир’ян, І.М. Євдоченко / Економіка та держава. – 2006. – №4. – С. 32—33.

12.1. Загальна характеристика та види інноваційних процесів на підприємстві
Підвищення ефективності сучасного виробництва та забезпечен-
ня конкурентоспроможності продукції ґрунтується в основному на нових рішеннях у сфері техніки та технології, а також на застосуванні нових організаційних форм та економічних методів господарювання, які використовують на різних стадіях циклу «наука—виробництво» та реалізують відповідні ланки управління на рівні підприємств, об’єднань, наукових і проектних організацій. Прийняття та реаліза-ція таких рішень і є змістом інноваційних процесів.
Під інноваційними процесами розуміють сукупність безперерв-
но здійснюваних у просторі та часі якісно нових, прогресивних змін. Ці зміни мають назву процесів впровадження «нової техніки». Тут під поняттям «нова техніка» розуміють вперше реалізовані резуль-тати наукових досліджень і прикладних розробок, які містять ви-находи та інші науково-технічні досягнення, нові або вдосконалені технологічні процеси виробництва, знаряддя й предмети праці, які забезпечують при їх використанні на всіх рівнях управління підви-щення техніко-економічних показників виробництва або вирішення соціальних та інших завдань його розвитку. За своїм характером ін-новаційні процеси (нововведення) поділяються на технічні, органі-заційні та соціально-економічні.
Технічні нововведення охоплюють процеси освоєння випуску но-
вих видів продукції (виробів, нових знарядь чи предметів праці), а також процеси впровадження нових й вдосконалення діючих техно-логічних процесів виробництва.

214ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
Організаційні нововведення  охоплюють процеси впровадження но-
вих форм і методів організації наукової та виробничої діяльності тру-дових колективів, таких як: нові методи та форми організації вироб-ництва усіх виробничих підрозділах підприємства; нові організаційні структури управління науковою і виробничою діяльністю підприєм-ства; нові форми та методи організації праці на підприємстві.
Виходячи з вище сказаного, можна запропонувати схему класи-
фікації та взаємозв’язку інноваційних процесів на промислових під-приємствах (рис. 12.1).
Інноваційні процеси
Технічні Соціально-економічні
Нові види продукції  Нові
технологічні процеси Активізація людського
фактору Економічні методи
управління Організаційні
Нові форми і методи організації
виробництва Нові форми організації праці
Нові організаційні структури
управління наукою й
виробництвом
Соціально-економічні нововведення  охоплюють процеси активізації людського фактора, а також процеси щодо вдосконалення економічних методів управління наукою та виробництвом шляхом: підготовки і підвищення кваліфікації кадрів, морального стимулю-

215Тема 12
вання їх творчого ставлення до праці та системи охорони здоров’я, вдосконалення виховної роботи в колективі шляхом впровадження та вдосконалення внутрішньовиробничого госпрозрахунку, повної реалізації функцій прогнозування, планування, фінансування, ціно-утворення, аналізу результатів діяльності, а також удосконалення систем оплати праці та матеріального стимулювання.
Тісний взаємозв’язок між техніч-ними, організаційними та соціально-економічними інноваційними процесами є двостороннім. Тобто економічні нововведення можуть зумовлювати зміни в організації виробництва тощо. Так, упрова-дження автоматизованої системи управління технологічним про-цесом (АСУТП) як нововведення не тільки істотно змінює орга-нізацію виробництва, а й приводить до кардинальних змін у сфері управління. З іншого боку, введення внутршньо виробничого госпо-дарського розрахунку приведе не лише до чіткішої організаційної структури управління виробництвом і працею, а може спричинити необхідність технічних нововведень. Наприклад, введення матері-ального стимулювання підрозділів за економію матеріальних ресур-сів чи збільшення цін на них змусить цех перейти на використання безвідходних технологій.
Або інший приклад. Завдання активізації людського фактора
потребує поліпшення охорони праці, що приводить до необхіднос-ті вдосконалення організації виробничих процесів і одночасно вве-дення нових засобів праці (зміни технології). Сказане доводить, що більшість нововведень носить комплексний характер, а отже, свідчить, що межі між технічними, організаційними та соціально-економічними нововведеннями умовні.
За масштабом впливу на ефективність функціонування науки й виробництва всі нововведення поділяють на глобальні й локальні.
Глобальні нововведення  здебільшого є принципово новими, які об’єктивно приводять до революційних, докорінних, якісних змін у науці, техніці, технології, організації управління і, найголовніше, в характері трудової діяльності. Це мало місце в 50-х роках XX ст., коли з відкриттям транзистора, а пізніше — інтегральних схем роз-почалася науково-технічна революція, яка є глибоким всесвітнім явищем, яке істотно вплинуло на загальний рівень ефективності на-уки і виробництва.

216ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
Локальні нововведення  становлять основу еволюційних перетворень у сфері людської діяльності, які не мають істотного впливу на загальний рівень ефективності виробництва.
12.2. Реалізація інноваційного процесу на підприємстві
Результатом інноваційних процесів є новинки в техніці, організації діяльності й управлінні процесами виробництва та праці, а їхнє впровадження в господарську практику є нововведеннями.
Нововведення  – це зміна з метою впровадження і використання
нового вигляду споживчих товарів, нових виробничих та транспорт-них засобів, важелів і форм організації виробництва та управління. Під інновацією  розуміють об’єкт, впроваджений у виробництво в результаті проведеного наукового дослідження або зробленого відкрит-тя, якісно відмінного від попереднього аналога і такий, що приносить прибуток.
Період створення, поширення й використання нововведень на-
зивають інноваційним  циклом, Залежно від  ряду факторів підприємство може здійснювати повний  інноваційний цикл:
• фундаментальні дослідження;• пошукові дослідження;• прикладні науково-дослідні роботи (НДР);• дослідно-конструкторські роботи (ДКР);• промислове освоєння;• виробництво;• збут.А може здійснювати тільки яку-небудь частину інноваційного
циклу.
Інноваційний процес – це сукупність науково-технічних, технологічних і організаційних змін, які відбуваються в процесі реалізації інновацій.  Відзначимо, що інноваційний процес здійснюється шляхом перехо-ду з одного якісного стану в інший – від фундаментальних дослі-джень до виробництва нової продукції, що характеризується лінією життєвого циклу (ЖЦ) інновацій і масштабом їх розповсюдження.
Під нововведенням розуміється також оформлений результат
досліджень і розробок у будь-якій сфері діяльності, пов’язаний з підвищенням її ефективності, а під інновацією –  кінцевий резуль-

217Тема 12
тат впровадження нововведення з метою зміни об’єкта управління
й отримання економічного, соціального, екологічного і інших видів ефекту. Тобто нововведення – це предмет інновації, вони мають різ-ний життєвий цикл. Період часу між появою нововведення та вті-ленням його в нововведення називається інноваційним  лагом. Процес введення нововведення на ринок прийнято називати процесом
комерціалізації .
Лінія життєвого
циклу інновацій Фундаментальні НДР
Прикладні НДР ДКР
Впровадження інновації у
виробництво Ріст обсягу виробництва нової продукції НДДКР
Сповільнення зростання
обсягу виробництва Спад обсягу виробництва

Передінвести-
ційна фаза Інвестицій-
на фаза Експлуатаційна фаза Етапи ЖЦ інновацій Обсяг
(масштаб) інновацій
Ринок інновацій – це сукупність інноваційних продуктів і про-
цесів, продавців та покупців, які набувають науково-технічну, на-укомістку продукцію. Основним товаром на ринку інновацій є на-уковий і науково-технічний результат. Ринок інновацій формують наукові організації, науково-дослідні організації, вузи, тимчасові творчі колективи, самостійні лабораторії, новатори тощо.
Підприємствам найвигідніше концентрувати матеріальні, фі-
нансові та трудові ресурси передусім на технічному переозброєнні і реконструкції діючих підприємств. Нове будівництво доцільне тіль-ки для прискорення розвитку найбільш перспективних продуктів і галузей виробництва, які розвиваються, а також для освоєння нової техніки та технології.
Технічне переозброєння підприємства або його підрозділу – це
заміна старої виробничої техніки і технології на нову, з вищими

218ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
техніко-економічними показниками, без розширення виробничої площі. Розширення діючих підприємств – це інвестування з метою
збільшення обсягу виробництва шляхом будівництва нових додат-кових цехів та інших підрозділів. Як правило, воно ведеться на но-вій технічній основі і сприяє підвищенню технічного рівня вироб-ництва. До реконструкції  належать  заходи, пов’язані як із заміною
морально застарілих і фізично зношених машин, устаткування, так і з удосконаленням та перебудовою будівель, споруд. Реконструкція спрямована на зростання технічного рівня виробництва продукції та сприяє швидшому освоєнню потужностей.
При технічному переозброєнні та реконструкції підприємства оновлюється головним чином активна частина основних фондів без істот-них витрат на будівництво будівель і споруд. При розширенні й новому будівництві структура капітальних вкладень менш ефективна, ніж при реконструкції та технічному переозброєнні. Велика частка інвестицій при цьому витрачається на зведення будівель та споруд.
12.3. Науково-технічна підготовка виробничих
нововведень
Роль науки в розвитку суспільного виробництва значно зросла,
оскільки ні техніка, ні виробництво не можуть розвиватися й вдо-сконалюватися без виконання наукових досліджень і розробок. З іншого боку, розвиток науки неможливий без досконалих засобів ви-робництва, що свідчить про зміцнення зв’язків між наукою та вироб-ництвом і потребує розвитку комплексної системи «наука–техніка–виробництво». Ефективна взаємодія цих ланок досягається завдяки якісній організації системи комплексної підготовки нової продукції.
Комплексна підготовка виробництва  – сукупність взаємопов’я-
заних маркетингових і наукових досліджень, технічних, технологічних та організаційних рішень, спрямованих на пошук нових мож ливостей задоволення потреб споживачів у конкретних видах продукції чи на-данні існуючим необхідних функціональних властивостей.
Підготовку виробництва слід розглядати з позиції системного
підходу, який підвищує її ефективність з позиції досягнення кінце-вої мети – випуску більш конкурентоспроможної продукції з якомо-га меншими витратами часу.
Система підготовки виробництва охоплює взаємопов’язані стадії
життєвого циклу нового виробу.

219Тема 12
Науково-дослідні роботи  – це комплекс досліджень, які проводять-
ся з метою отримання нових знань, пошуку нових ідей, принципів, методів та шляхів створення нової або модернізованої продукції.
Дослідно-конструкторські роботи  – це сукупність взаємопов’язаних
процесів зі створення нових або модернізації діючих конструкцій, ви-робів згідно з установленими вимогами замовників, виготовлення та випробування їх дослідних або головних зразків.
Конструкторська підготовка виробництва  передбачає створення комплекту креслень для виготовлення і випробування макетів, до-слідних зразків, установленої серії та документації для серійного й масового виготовлення нових виробів з використанням результатів прикладних НДР та ДКР.
Технологічна підготовка виробництва  об’єднує роботи зі створення та удосконалення технологічних процесів виготовлення продук-ції, документального їх оформлення, проектування та виготовлення необхідного технологічного оснащення, планування розміщення устаткування та виробничих підрозділів, екологічного моніторингу параметрів спроектованих виробів та процесів.
Організаційна підготовка виробництва  є сукупністю взаємопов’язаних процесів з вибору форм і методів організації виробництва нових виробів, забезпечення їх необхідними матеріалами та комп-лектуючими, підготовки і перепідготовки кадрів, оперативно-виробничого планування.
Перші дві стадії НДР та ДКР утворюють підсистему науково-
дослідної підготовки виробництва.
Науково-дослідні роботи
Наукові дослідження –  це цілеспрямований процес пізнання за-
кономірностей зміни об’єктів вивчення для подальшого викорис-тання цих закономірностей у практичній діяльності.
Розрізняють фундаментальні, пошукові  та прикладні  наукові дослідження.
Фундаментальні дослідження  спрямовані на встановлення невідомих раніше закономірностей, принципів, властивостей, явищ ма-теріального світу, які вносять докорінні зміни до рівня піз-нання.
Пошукові науково-дослідні роботи  проводяться на основі вже відомих результатів фундаментальних досліджень та розробок, і спрямовані на вивчення можливості використання відкритих явищ, властивостей або принципів у певній практичній сфері.

220ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
Прикладні дослідження  забезпечують експериментальну перевір-
ку практичного використання результатів фундаментальних та по-шукових досліджень у конкретних об’єктах нової техніки.
Дослідно-конструкторські роботи Наступним етапом підготовки до реалізації нововведень є дослідно-конструкторська розробка, яка передбачає доведення ре-зультатів НДР до умов промислового освоєння та включає виконан-ня проектної і робочої документації, дослідну перевірку впроваджу-ваних технічних рішень у галузі техніки, технології та організації виробництва. ДКР можуть виконуватися без попередніх НДР за окремим технічним завданням замовника.
Технічна підготовка виробництва
Останніми роками суспільство зробило великий стрибок у
розвитку промисловості, особливо машино- і приладобудуван-ня. За цей час у країні збудовано багато нових заводів, проектно-конструкторських організацій, що привело до різкого збільшення розробки і виробництва нової техніки.
У машино-, а тим більше в приладобудуванні у зв’язку із систематичною модернізацією і розробкою нових досконалих приладів часто доводиться перебудовувати виробництво, тобто ставити пе-ред конструкторами і технологами завдання створення та швидкого впровадження нових методів конструювання і технологічного про-ектування. Ось чому на сучасному етапі перед технічною підготов-кою виробництва ставиться ряд нових важливих завдань, котрі ма-ють бути вирішені найближчим часом.
Змістом технічної підготовки виробництва  є комплекс технічних, організаційних та економічних заходів щодо проектування та вдосконалення конструкції виробів і технології їх виготовлення, а також щодо вдосконалення методів організації виробництва та під-вищення технічного рівня підприємства.
Основними завданнями, які стоять перед технічною підготовкою
виробництва на сучасному етапі, є:
• утворення передових досконалих конструкцій приладів і ма-
шин;
• досягнення високих техніко-економічних показників нових ви-
робів;
• забезпечення умов для ритмічної роботи підприємства.

221Тема 12
Технічну підготовку виробництва на підприємстві здійснюють конструкторські та технологічні відділи. Крім цього, питан-нями технічної підготовки виробництва займаються проектно-конструкторські та проектно-технологічні інститути з дослідними заводами і спеціальні конструкторські та технологічні бюро, що ма-ють у своєму складі дослідні цехи.
12.4. Оцінювання економічної ефективності нововведень
Нововведення – втілення нових форм організації праці та управління, які охоплюють не тільки окреме підприємство, й їхню сукуп-ність, галузь. Ці заходи потребують інвестування значних коштів, тому важливо оцінювати економічну ефективність нововведень, зо-крема впровадження нової техніки.
У сучасних умовах високих цін на нову техніку (новою вважається техніка, яка відповідає кращим світовим зразкам, експлуатується не більше трьох років і на яку припадає найбільша частка на світово-му ринку аналогічної продукції) ефективність її використання по-винна оцінюватися задовго до моменту її придбання та експлуатації. Тим більше, що в практиці господарювання відомо чимало випадків, коли марно витрачались значні фінансові кошти на придбання но-вої техніки, яка не давала підприємству нічого, крім збитків.
Перш ніж приступити до оцінювання ефективності нових рішень, слід зупинитись на ключових моментах –  ефекті  та ефективності.
Ефект –  це результат від будь-якого заходу (в нашому випадку—впровадження нової техніки):
• підвищення якості продукції;• скорочення часу виробництва й обігу;• вивільнення ресурсів тощо. Найчастіше величину економічного ефекту оцінюють певною грошовою сумою. Ефект може бути позитивним (економія) і нега-тивним (збитки).
Ефективність –  це відносна величина, яка характеризує результативність будь-яких затрат. Її визначають зіставленням ефекту й затрат на його досягнення.
Показниками економічної ефективності нововведень є:економічний ефект на витратах на виробництво;
Е
В = ЦА – ЦН

222ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
де ЦА, ЦН  – ціна аналога і нової техніки відповідно.
річний економічний ефект від поліпшення і-го експлуатаційного
параметра нової техніки:
ЕРі = ВіА – ВіН,
де ВіА, ВіН – річні витрати на і-тий експлуатаційний параметр
(амортизацію, ремонт, енергію, матеріали, заробітну плату тощо) для аналога і нової техніки відповідно;
термін окупності додаткових витрат на впровадження нової
техніки:
Е  РІЧ||В
ОКET
Е= ,
де ЕВ – економічний ефект на витратах на виробництво; ЕЕ РІЧ –
річний економічний ефект на витратах експлуатації;
річний економічний ефект у випадку підвищення продуктивності
нової техніки:
Н
Р  ПР АН Н
АПEЗ З П
П⎛⎞=⋅−⋅⎜⎟
⎝⎠,
де ЗА, ЗН – витрати на випуск одиниці продукції за допомогою
аналога і нової техніки відповідно; ПА, ПН – продуктивність ана-
логічної й нової техніки відповідно;  – коефіцієнт, який враховує збільшення продуктивності;
Умовно-річна економія від впровадження організаційних нововведень:
ЕУР = (С1 – С2)·N2  ,
де С1, С2 – собівартість одиниці продукції при старій і новій орга-
нізації виробництва відповідно; N2 – річний обсяг випуску продук-
ції при новій організації виробництва.
економія до кінця року:
а)
КР 1 2 2 ()12KEС С N=−⋅⋅ ;
б)
КР12УРKEЕ=⋅ ,
де С1, С2 – собівартість одиниці продукції при старій і новій орга-
нізації виробництва відповідно; N2 – річний обсяг випуску продукції
при новій організації виробництва; К – кількість місяців з моменту
впровадження нововведення до кінця року.

223Тема 12
Запитання і завдання для самоперевірки
Чим поняття «нововведення» відрізняється від поняття «інвес-1.
тиції»?Чим поняття «інновація» відрізняється від поняття «нововве-2.
дення»?Що називають інноваційним циклом?3.
Дайте визначення інноваційному процесу. Назвіть основні етапи 4.
інноваційного процесу.Назвіть основні компоненти інноваційної діяльності.5.
Яка відмінність між технічним переозброєнням, розширенням 6.
виробництва, реконструкцією і новим будівництвом?Дайте визначення технічної підготовки виробництва. Назвіть 7.
форми технічної підготовки виробництва.Які основні етапи включає конструкторська підготовка вироб-8.
ництва?Що таке технологічна підготовка виробництва?9.
Які стандарти належать до системи конструкторської і техноло-10.
гічної документації?Які основні етапи включає система розробки і постановки про-11.
дукції на виробництво?
Тести для перевірки знань
1. Яке з визначень відповідає поняттям «нововведення»,     «інновація»:
а) зміна з метою впровадження нового вигляду споживчих това-рів, виробничих і транспортних засобів, важелів і форм організа-ції виробництва та управління;б) оформлений результат досліджень і розробок;в) кінцевий результат впровадження нововведення; об’єкт, впро-ваджений у виробництво;г) довгострокове вкладення капіталу з метою отримання при-бутку?
2. За своїм характером інноваційні процеси (нововведення)
поділяються на:
а) технічні;б) організаційні;

224ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
в) комплексні;
г) соціально-економічні.
3. За масштабом впливу на ефективність функціонування науки      й виробництва всі нововведення поділяють на:
а) глобальні;б) екологічні;в) локальні;г) територіальні.
4. Повний інноваційний цикл включає:
а) фундаментальні та пошукові дослідження;б) дослідно-конструкторські роботи та прикладні науково-дослідні роботи;в) промислове освоєння;г) виробництво та збут.
5. Вкажіть форми технічної підготовки виробництва:
а) виробнича;б) технологічна;в) організаційна;г) повна.
6. Розрізняють такі наукові  дослідження:
а) фундаментальні;б) пошукові;в) прикладніг) інтегровані.
7. Результатом інноваційних процесів є:
а) нововведення в техніці та технології;б) нововведення в збуті;в) нововведення в управлінні;г) нововведення в організації виробництва і праці.
8. Соціально-економічні інноваційні процеси передбачають
появу і впровадження:
а) нових технологічних процесів;б) нових методів організації виробництва та праці;в) нових організаційних структур управління;г) процесів активізації людського факторуа.
9. Проміжок часу від зародження ідеї до створення,
поширення і використання нововведення називається:

225Тема 12
а) дифузією інновації;
б) поширенням інновації;в) життєвим циклом інновації;г) інвенцією інновації.
10. Вкажіть показники організаційного рівня нововведень:
а) надійність;б) довговічність;в) економічність;г) оптимальність.
Використана та рекомендована література
Бойчик І.М. 1.  Економіка підприємства: Навч. посібник. – Вид. 2-ге доп.
і перер. – К.: Атіка, 2006. – 528 с.Гетьман О.О. 2. Економіка підприємства: Навч. посібник / О.О. Геть-
ман, В.М. Шаповал. – К.: ЦНЛ, 2006. – 249 с.Закон 3.  України «Про внесення змін до деяких законів України щодо
спеціального режиму інвестиційної та інноваційної діяльності техно-логічних парків», від 11.05.2004 р. // Відомості Верховної Ради Украї-ни. – 2004. – 6 серпня (№32). – С. 1288—1291.Захарін С.В. 4.  Ефективне поєднання інвестицій та інновацій в умовах
перехідної економіки // Проблеми науки. – 2007. – №3. – С. 2—9.Комарницький В.С. 5. Використання власних фінансових ресурсів у за-
безпеченні інноваційно-інвестиційної діяльності малих підприємств в Україні // Інвестиції: практика та досвід. – 2005. – 29 серпня (№16). – С. 26—31.Маказан Є.В. 6. Особливості сучасного інноваційно-інвестиційного
ринку // Формування ринкових відносин в Україні. – 2006. – №11. – С. 37—40.Мельник Л. 7.  Економіка підприємства: Навч. посібник / Л.Мельник, О.
Карінцева. – Суми: Університетська книга, 2004. – 412 с.Пуцентейло П. 8. Інноваційно-інвестиційний розвиток підприємниць-
ких структур // Наукові записки Тернопільського державного педаго-гічного університету імені В. Гнатюка. – 2005. –№19. – С. 176—179.Федоренко В.Г. 9. Інноваційна і інвестиційна стратегія України // Еко-
номіка та держава. – 2003. – №8. – С. 16—28.Шваб Л.І. 10. Економіка підприємства: Навч. посібник. – 4-те вид. – К.:
Каравела, 2007. – 584 с.

13.1. Виробнича потужність підприємства
Виробнича потужність підприємства (цеху, дільниці) — це макси-
мальний обсяг продукції, який може виготовити підприємство (цех, дільниця) протягом року (кварталу, місяця) за допомогою закріпле-них (наявних у нього) за ним засобів праці (технологічної сукупнос-ті машин, устаткування і виробничих площ) відповідно до встанов-леної спеціалізації, кооперації виробництва та режиму роботи.
Виробнича потужність підприємства (цеху, дільниці) розра-
ховується, як правило, в натуральних (умовно-натуральних) оди-ницях, іноді в верстато-годинах і, як виняток, у вартісному вира-зі. Різниця між виробничою потужністю й виробничою  програмою
(обсягом  виробництва) є резервом підприємства, тобто виробнича програма показує ступінь використання виробничої потужності.
Виробнича потужність
Резерви Виробнича
програма
227Тема 13
Разом з терміном «виробнича потужність» використовується термін « пропускна спроможність» , яка характеризує максимальний випуск продукції певним устаткуванням, верстатом, агрегатом, потоко-вою лінією, групою верстатів. Пропускна спроможність устаткування розраховується за квартал, добу, зміну та годину, а виробнича потуж-ність структурних одиниць виробництва — за рік (в деяких випадках — за квартал і місяць).
Вихідні дані для
розрахунку виробничої
потужності1. Кількість, склад
i технічний стан устаткування
3. Фонд часу роботи устаткування і режим роботи
підприємства  2. Норми
продуктивності обладнання
4. Номенклатура асортимент
виробів за планом  й
Рис. 13.2. Показники для розрахунку потужності
Наявність обладнання
на балансі
Установлене обладнання, яке
перебуває в експлуатації Невстановлене обладнання
Фактично працююче
(хоча б одну змін
у) Перебуває в ремонті Перебуває в простої Резервне
устаткування Обладнання, яке потребує монтажу
Обладнання, яке не потребує монтажу – комп’ютери тощо
1. Кількість, склад і технічний стан устаткування та дані про виробничі площі. В розрахунок виробничої потужності під-
приємства включається все наявне устаткування основного вироб-ництва (зокрема, недіюче через ремонт, несправність і модерніза-цію), за винятком (у межах нормативу) резервного устаткування та обладнання дослідно-експериментальних і спеціалізованих ділянок для професійно-технічного навчання.
2. Технічні норми продуктивності устаткування і трудомісткос-
ті продукції, яка випускається.  Під час розрахунку виробничої потужності новозбудованих підприємств приймаються паспортні норми про-дуктивності устаткування, а для підприємств, які діють, – технічно обґрунтовані показники продуктивності устаткування, але не нижчі за паспортну продуктивність.

Норми
продуктивності
устаткування Паспортна
Планова Технічно
обґрунтована
Фактична
3. Фонд часу роботи устаткування та режим роботи підприємства.
Календарний фонд часу (365 днів  24 = 8760 год.)
Режимний фонд часу Неробочі зміни Неробочі дні
Плановий (ефективний) фонд часу Час на ремонт і
зупинки
Фактичний фонд часу Втрати
Машинний час Допоміжний
Корисний
машинний час Брак
229Тема 13
Під час розрахунку виробничої потужності підприємства при-
ймається максимально можливий плановий (ефективний) річний фонд часу роботи устаткування. Для агрегатів безперервної дії (до-менні та мартенівські печі, хімічні агрегати тощо) плановий (ефек-тивний) фонд часу ( Т
непер) розраховується за формулою:
365 ( ) 24 год.,непер р техTt t⎡⎤=− +×⎣⎦
де tp – час, необхідний за нормативами для виконання капітального і планово-запобіжного ремонту; tтех – час, необхідний для тех-
нологічних зупинок агрегатів і устаткування, якщо він не включе-ний до норми їхнього використання.
Для устаткування перервної дії плановий (ефективний) фонд
часу ( Т
перер) визначається за формулою:
()( ) .. 365 100 /100 ,перер в к р зм зм прTt t К t П⎡⎤ ⎡ ⎤=− − × × ×−⎣⎦ ⎣ ⎦
де tв – кількість вихідних і святкових днів у році; tк.р – кількість
днів капітального і планово-запобіжного ремонту, якщо він про-водився в робочий час; К
зм – кількість змін роботи устаткування за
добу (для підприємств повинен застосовуватися дво- або тризмін-ний режим); t
зм – тривалість зміни, год.; Ппр – відсоток планових по-
точних простоїв.
4. Номенклатура виробів, які випускаються, та їх кількісне співвідно-
шення в програмі. В Номенклатура Планова Оптимальна
Фактична
Номенклатура та кількісне співвідношення виробів, які випускаються, встановлюються залежно від раціональної спеціалізації під-приємства, цеху або дільниці. При визначенні виробничої потужнос-

230ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
ті підприємства приймаються планова номенклатура та асортимент
(трудомісткість) продукції, яка випускається. При розрахунку серед-ньорічної виробничої потужності обсяг збільшення (зменшення) по-тужності за рахунок зміни номенклатури продукції (зменшення або збільшення трудомісткості) враховується в повному розмірі.
У слабомеханізованих та інших цехах різних промислових комплексів часто найважливішим фактором, який визначає величину виробничої потужності, є розмір виробничої площі. Порядок і прин-цип розрахунку виробничих потужностей промислових підпри-ємств здійснюється згідно з галузевими інструкціями за групами технологічного устаткування, агрегатів та інших основних виробни-чих ділянок та цехів.
13.2. Методика розрахунку виробничої потужності
Виробнича потужність підприємства визначається за потужністю основних (провідних) виробничих одиниць – цехів, ділянок. Виробнича потужність цехів і ділянок визначається за потужністю основного технологічного устаткування (агрегатів, установок, груп устаткування тощо). Розрахунок виробничої потужності підприєм-ства здійснюється в усіх його виробничих підрозділах – від групи технічно однотипного устаткування до виробничих ділянок, від це-хів до виробничих одиниць, від виробничих одиниць до підприєм-ства в цілому.
Потужність провідного підрозділу (наприклад, групи устаткування) визначає потужність підрозділу наступного рівня (дільниці); за потужністю провідної дільниці встановлюють потужність цеху тощо. За наявності на підприємстві декількох провідних вироб-ництв, цехів, ділянок, агрегатів або групи устаткування виробнича потужність визначається на тих з них, які виконують найбільший за трудомісткістю обсяг робіт. Якщо є декілька виробництв або цехів із замкнутим циклом виробництва з випуску однотипної продукції, то виробнича потужність комплексу визначається як сума потужнос-тей провідних виробництв або цехів.
Метод розрахунку виробничої потужності дільниці, цеху, заводу багато в чому визначається типом виробництва. На заводах серійного і одиничного виробництва розрахунок ведеться за групами обладнан-ня і виробничими підрозділами. Визначення виробничої потужності починається зазвичай з розрахунку пропускної спроможності агре-

231Тема 13
гатів або групи устаткування. Розрізняють агрегати періодичної дії,
наочно-спеціалізовані та агрегати з технологічною спеціалізацією.
Виробнича потужність ( ВП) цеху або дільниці, оснащеної однотипним наочно-спеціалізованим устаткуванням (ткацькі верстати, прядильні машини тощо), визначається за формулою:
год пл ВП П Т Н=× × ,
де Пгод – годинна продуктивність устаткування; Тпл – плановий
(ефективний) річний фонд часу роботи одиниці устаткування, год.; Н – середньорічний  парк цього виду устаткування, врахований при
розрахунку виробничої потужності.
Виробнича потужність ( ВП) агрегатів періодичної дії (хімічні
агрегати, автоклави тощо) визначається за формулою:

.пл
м
цпТВП В КВГt⎛⎞
=× ×⎜⎟⎜⎟⎝⎠,
де Вм – маса сирих матеріалів; Тпл – плановий річний фонд часу ро-
боти устаткування, год; tц.п – тривалість циклу перероблення сировини,
год.; КВГ  – коефіцієнт виходу готової продукції з сирих матеріалів.
Виробнича потужність ( ВП) цехів масового і великосерійного ви-
робництва визначається виходячи з планового (ефективного) фонду часу, ритму, або такту, роботи конвеєрів:
плTВПt= ,
де Tпл – плановий фонд часу роботи конвеєра (доба, рік),хв.; t –
такт сходу готових виробів з конвеєра, хв.
Виробнича потужність ( ВП) підприємства або цеху при однорід-
ному устаткуванні (текстильна фабрика тощо) розраховується за формулою:
пл
одТВП Нt=× ,
де Тпл – плановий фонд часу роботи устаткування, год.; tод – за-
трати часу на одиницю продукції (трудомісткість), год./од.; Н – се-
редньорічна кількість однотипного устаткування.
Для агрегатів і верстатів з технологічною спеціалізацією по-
тужність розраховується шляхом визначення потреби в верстато-годинах за цими агрегата або за групою верстатів і зіставлення ре-зультатів з наявним фондом часу.

232ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
Розрахунки за виробничими площами проводяться в основному
тільки на маломеханізованих складальних і ливарних цехах, обсяг випуску яких лімітується розміром виробничої площі. Пропускна здатність за виробничими площами Р
пл (м2 х дні) визначається за
формулою:
,пл п плPП Т=×
де Пп – виробнича площа цеху, м2 ; Тпл – плановий (ефективний)
річний фонд часу роботи цеху (дільниці), днів.
Під час розрахунку виробничої потужності підприємства необ-
хідно одночасно з розрахунком виробничих потужностей провід-них цехів визначити потужність устаткування інших цехів і служб, щоб виявити «вузьки місця» та намітити шляхи їх усунення. Під «вузьким  місцем» слід  розуміти ті цехи, дільниці, агрегати та групи
устаткування основного і допоміжного виробництва, чия пропускна спроможність не відповідає потужності провідної ланки, за якою встановлюється виробнича потужність підприємства.
Виробничу потужність провідного цеху ( ВП
ц) розраховують за
формулою:
11 2 2, ,  …, ,цn nММ а М а М a=
де М1, М2, …, Мn – виробнича річна потужність однотипного устат-
кування; a1, а2,…, аn – кількість одиниць певного виду устаткування.
Розрахунок виробничої потужності підприємства в цілому не зводиться до простого підсумовування потужностей однорідних ді-лянок. Вона визначається на провідних дільницях і цехах на основі попереднього вирівнювання завантаження, тобто узгодження рівня використання устаткування за його групами та стадіями оброблен-ня з розшиванням «вузьких місць».
Ступінь використання виробничої потужності підприємства ха-
рактеризується коефіцієнтом  використання потужності (К
в.п), який
визначається за формулою:
..
..факт
вп
срQКВП= ,
де Qфакт – фактичний обсяг випуску продукції; ВПс.р. – середньо-
річна виробнича потужність.

233Тема 13
13.3. План виробництва продукції
План виробництва продукції (виробнича програма)  є основним
провідним розділом перспективного і поточного плану підприємства та визначається на основі обсягу продажу номенклатури й асортимен-ту продукції, її якості, маси прибутку, рівня рентабельності, розміру ринкової частки підприємства тощо. Розробка  виробничої програми здійснюється на основі вивчення ринку спеціальним підрозділом під-приємства службою  маркетингу. В комплекс маркетингових заходів
фірми з розробки виробничої програми як правило, входять:
• вивчення споживачів товарів (послуг) фірми та їх поведінки на ринку;
• аналіз ринкових можливостей фірми;• оцінювання товарів, послуг, які випускаються та надаються під-
приємством, перспектив їхнього розвитку;
• аналіз форм і каналів збуту;• оцінювання методів ціноутворення, які застосовує фірма;• дослідження заходів щодо просування товарів (послуг) на ринок;• вивчення конкурентів;• вибір ринкової «ніші» (найбільш сприятливого сегменту ринку).Після проведення маркетингових досліджень виробнича про-
грама фірми розробляється в певній послідовності (рис. 13.7). Виробнича програма планується на 3–5 років, на один рік з роз-бивкою на квартали і місяці, розраховується в натуральних, умовно-натуральних, трудових та вартісних показниках.
Обсяг виробництва в натуральному виразі характеризується но-
менклатурою й асортиментом продукції, яка випускається, в фізич-них одиницях, відповідних їй споживчих властивостях (міри ваги, довжини, обсягу). Номенклатура  продукції – найменування  (пере-
лік) виробів (робіт, послуг), які випускаються. Асортимент  продукції – сукупність різновидів цих виробів, за видами, типами, сортами,
розміром тощо в межах номенклатури. Основою для визначення обсягу продукції у вартісному виразі служить план виробництва
продукції в натуральному виразі. Невід’ємною  частиною плану виробництва продукції в натуральному виразі є завдання з подальшого підвищення якості продукції.
Щоб визначити обсяг виробництва однорідних виробів, різних
за матеріаломісткістю або іншими ознаками, застосовують умовно-
натуральні  показники. Трудові показники обсягу виробництва, які

234ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
виражаються, як правило, в нормо-годинах, людино-днях, верстатогодинах, у поєднанні з натуральними використовуються для ви-значення чисельності працівників, норм виробітку, розміру оплати праці, для планування виробничих програм заготівельних та інших цехів. Вартісні  (грошові) показники є узагальнюючими, з їх допомогою можна визначити загальний обсяг виробництва фірми. У вар-тісному виразі плануються такі важливі показники виробничої про-грами, як обсяг валової, товарної і реалізованої продукції.
Виробнича  програма  підприємства
Визначається  номенклатура  й асортимент  продукції  та обсяг  її поставок  в натуральному  вираженні  згідно  з підписаними  договорами
Складається  план  постачання  продукції  в натуральній  формі  за споживачами
Визначаються  залишки  нереалізованої  продукції  на початок  та кінець
планового  року
Визначається  обсяг  виробництва  кожного  виробу  в натуральній  формі  з
календарним  розподілом  в межах  планового  періоду
Обсяг  виробництва  обґрунтовується  розрахунками  балансів  виробничих
потужностей  за провідними  підрозділами , ділянками , цехами
Розраховуються  вартісні  показники  товарної  та реалізованої  продукції
Складається  графік  відвантаження  продукції  у відповідності  з договорами
замовників
Програма  планується  за основними  цехами  підприємства
Товарна продукція  – продукція, випущена на підприємстві та
призначена для реалізації. Це є основний показник плану виробни-цтва, який слугує базою для розрахунку валової та реалізованої про-дукції.

235Тема 13
До товарної продукції не включається вартість сировини, матеріалів, сплачених замовником. Однак якщо з цієї сировини на підприємстві виготовлена для замовника продукція, то в товарну продукцію включається вартість перероблення сировини. Товарна продукція в більшості галузей промисловості визначається за заводським  методом, тобто  в обсяг товарної продукції не включається
вартість готових виробів, напівфабрикатів, виготовлених підпри-ємством для власних потреб. Винятком є підприємства харчового комплексу, де у вартісні показники обсягу випущеної продукції включається внутрішньозаводський  оборот, тобто вартість  спожи-
тих для власних потреб готових виробів і напівфабрикатів.
Товарна продукція з готових виробів планується в цінах підприємства. У звіті вона визначається в порівняних (незмінних на певну дату) цінах підприємства. У платіжних документах продукцію (това-ри і послуги), крім цін виробника, виділяють податок на додану вар-тість, акцизи та інші платежі, які мають характер непрямих податків.
Товарна  продукція Вартість
переробки матеріалів замовника Вартість
готових виробів  Вартість
напівфабрикатів , які відпускаються на сторону  і для
власного капітального будівництва  та непромислових
господарств  Вартість  продукції
допоміжних  цехів ,
яка відпускається на сторону  і для власного капітального
будівництва  й непромислових
господарств Вартість  робіт  і послуг виробничого  характеру  на сторону  та для власних
непромислових  господарств
(включаючи  капітальний  ремонт обладнання  і транспортних
засобів  силами  підприємства ) Вартість  нестандартного
обладнання  свого
виробництва , яке
реалізується  на сторону  або
зараховується  в основні
засоби  підприємства
Програма основного цеху підприємства розраховується в порядку, зворотному напряму технологічного процесу, тобто від ви-пускаючого цеху до обробного і далі до заготівельного. Такий поря-

236ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
док дозволяє взаємно узгоджувати терміни випуску продукції цеху
з термінами випуску готових виробів, установлених у виробничій програмі підприємства.
13.4. Валова і реалізована продукція
Валова продукція  – це вартість спільного результату виробни-
чої діяльності підприємства за певний період. Валова продукція відрізняється від товарної на величину зміни залишків незавершеного
виробництва на початок і кінець планового періоду. Зміна залишків
незавершеного виробництва враховується тільки на підприємствах з тривалим (не менше двох місяців) виробничим циклом і на під-приємствах, де незавершене виробництво велике за обсягом та може різко змінюватися в часі. В машинобудуванні враховується також зміна залишків інструментів.
Валова продукція (ВПр ) розраховується за заводським методом
двома способами.
По-перше, як різниця між валовим і внутрішньозаводським обо-
ротом:
ов ВПр В В=− ,
де Во – валовий оборот; Вн – внутрішньозаводський оборот.
Валовий оборот –  це вартість усієї продукції, виробленої за
певний період усіма цехами підприємства незалежно від того, чи використовувалася ця продукція всередині підприємства для по-дальшого перероблення, чи була реалізована на сторону. Внутріш-
ньозаводський оборот – це вартість продукції, виробленої одними й
спожитої іншими цехами протягом одного й того самого періоду.
По-друге, валова продукція визначається як сума товарної про-
дукції ( ТП) і різниці залишків незавершеного виробництва (інстру-
ментів, пристосувань) на початок і кінець планового періоду:

()пк ВП ТП Н Н=+ − ,
де Нп і Нк – вартість залишків незавершеного виробництва на по-
чаток і кінець певного періоду.
Незавершене виробництво – незакінчена  виробництвом продук-
ція: заготовки, деталі, напівфабрикати, які перебувають на робо-чих місцях, контролі, транспортуванні, на складах у запасі, а також продукція, не прийнята відділом технічного контролю і не здана на склад готових виробів.

237Тема 13
Незавершене виробництво обліковується за собівартістю. Для
перерахунку залишків незавершеного виробництва в гуртові ціни, використовуються два способи: 1) за ступенем готовності незавер-шеного виробництва на основі співвідношення трудомісткості ви-конаних робіт і трудомісткості готового виробу; 2) за коефіцієнта-ми, які характеризують співвідношення вартості готових у гуртових цінах і фактичній собівартості тих самих виробів. Очікувані залиш-ки незавершеного виробництва на початок планового року в цехах визначають за звітними даними на основі інвентаризації. На кінець планового року норматив залишків незавершеного виробництва (Н
к) розраховується за формулою:
кд ц гНQ С ТК=× ×× ,
де Qд – добовий випуск продукції в натуральному виразі; С – со-
бівартість продукції, грн; Тц – тривалість виробничого циклу, днів;
Кг – коефіцієнт готовності незавершеного виробництва, який визна-
чається за трудомісткістю або за вартістю.
Валова продукція розраховується в діючих порівняних  цінах, тоб-
то незмінних на певну дату цінах підприємства. За допомогою цьо-
го показника визначають динаміку загального обсягу виробництва, фондовіддачі й інших показників ефективності виробництва.
Реалізована продукція  – продукція, яка надійшла в даному пері-
оді на ринок і яка підлягає оплаті споживачами. Вартість реалізова-
ної продукції визначається як вартість призначених до постачання і таких, що підлягають оплаті в плановому періоді готових виробів, напівфабрикатів власного виробництва і робіт промислового харак-теру, призначених до реалізації на сторону (включаючи капітальний ремонт устаткування та транспортних засобів підприємства, які ви-конуються силами промислово-виробничого персоналу), а також вартість реалізованої продукції та виконаних робіт для власного ка-пітального будівництва й інших непромислових господарств, які пе-ребувають на балансі підприємства. Грошові надходження, пов’язані з вибуттям основних засобів, матеріальних оборотних і нематеріаль-них активів, продажна вартість валютних цінностей, цінних паперів не включається до складу виручки від реалізації продукції, а роз-глядаються як доходи або збитки і враховуються при визначенні за-гального (балансового) прибутку.
Обсяг реалізованої продукції розраховується на основі діючих
цін без податку на додану вартість, акцизів, торгових і збутових зни-

238ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
жок (для продукції, яка експортується, – без експортних тарифів).
Реалізована продукція, яка включає роботи і послуги промислово-го характеру, напівфабрикати власного виробництва визначається на підставі заводських договірних цін і тарифів. Обсяг реалізованої продукції ( РП) за планом визначається за формулою:

пК РП Q ТП Q=+− ,
де ТП – обсяг товарної продукції за планом; Qп і Qк – залишки не-
реалізованої продукції на початок і кінець планового періоду.
До залишків нереалізованої продукції на початок року включа-
ють:
• готову продукцію на складі (зокрема, відвантажені товари, до-
кументи за які не передані в банк);
• відвантажені товари, термін оплати яких не настав;• відвантажені товари, не сплачені в строк покупцем;• товари на відповідальному зберіганні в покупця.На кінець року залишки нереалізованої продукції визначаються
тільки за готовою продукцією на складі та відвантаженими товара-ми, термін оплати яких не настав.
Усі складові частини реалізованої продукції розраховуються в
цінах реалізації: залишки на початок року – в діючих цінах періоду, перед плановим; товарна продукція і залишки нереалізованої про-дукції на кінець періоду – в цінах планованого року.
Запитання і завдання для самоперевірки
Дайте характеристику виробничої потужності підприємства. Чим 1.
вона відрізняється від виробничої програми і від поняття «Про-пускна спроможність устаткування»?Розкрийте методику розрахунку виробничої потужності підпри-2.
ємства (цеху, дільниці, агрегату).Наведіть формули розрахунку окремих видів виробничої потуж-3.
ності.Яка послідовність розроблення плану випуску продукції та які її 4.
основні показники?Як здійснюється планування випуску продукції?5.
У якій послідовності розробляється виробнича програма всереди-6.
ні фірми?

239Тема 13
Назвіть показники виробничої програми і дайте методику їх роз-7.
рахунку.Яка методика розрахунку валової і товарної продукції?8.
Як планується незавершене виробництво на початок і кінець пла-9.
нового періоду?
Як розраховуються цехові програми основних цехів підприємства?10.
Розкрийте зміст заводського методу планування вартісних показ-11.
ників плану виробництва і реалізації продукції.Яка методика розрахунку реалізованої продукції?12.
Що входить до складу залишків нереалізованої продукції на по-13.
чаток і кінець планового періоду?
Тести для перевірки знань
1. Виробнича потужність підприємства визначається за:
а) потужністю основних (ведучих) виробничих одиниць (цехів, ділянок);б) потужністю основних цехів;в) потужністю допоміжних цехів;г) потужністю основного технологічного устаткування (агрега-тів і груп устаткування).
2. Для розрахунку виробничої потужності використовується
такий склад устаткування:
а) наявне устаткування;б) установлене устаткування;в) фактично працююче устаткування;г) установлене і невстановлене устаткування.
3. Під час розрахунку виробничої потужності приймаються
такі норми продуктивності устаткування:
а) паспортну;б) технічно обґрунтовану;в) планову;г) фактичну.
4. У процесі час розрахунку виробничої потужності
використовується фонд часу роботи устаткування:
а) календарний;б) режимний;

240ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
в) плановий;
г) фактичний.
5. Під час визначення виробничої потужності підприємства
використовується номенклатура виробів, яка випускається:
а) оптимальна;б) планова;в) фактична;г) реальна.
6. У разі безперервного режиму роботи підприємства
використовується фонд часу роботи устаткування:
а) фактичний;б) режимний;в) плановий;г) календарний.
7. Який з розділів плану розвитку підприємства визначить
максимально можливий річний обсяг випуску продукції:
а) виробнича програма;б) план технічного розвитку;в) виробнича потужність;г) план маркетингу?
8. До вартісних показників виробничої програми підприємства
належить:
а) товарна продукція;б) реалізована продукція;в) витрати на 1 грн товарної продукції;г) валова продукція.
9. Що відповідає показнику «чиста продукція»:
а) різниця між вартістю товарної продукції і матеріальними ви-тратами разом з амортизацією;б) різниця між ціною продукції і матеріальними витратами;в) різниця між вартістю товарної продукції і незавершеним ви-робництвом.г) різниця між валовим і внутрішньозаводським оборотом?

241Тема 13
10. Який з перерахованих вартісних показників є
базисним для розрахунку інших показників:
а) валова продукція;б) товарна продукція;в) реалізована продукція;г) чиста продукція?
Використана та рекомендована література
Бойчик І.М. 1. Економіка підприємства: Навч. посібник. – Вид. 2-ге доп. і
перер. – К.: Атіка, 2006. – 528 с.Безуглий А.2.  Про вилучення частини амортизаційних відрахувань та ви-
користання потужностей підприємств // Економіка України. – 2004. – №1. – С.34 – 40Гетьман О.О. 3. Економіка підприємства: Навч. посібник / О.О. Гетьман,
В.М. Шаповал. – К.: ЦНЛ, 2006. – 249 с.Економіка4.  виробничого підприємництва: Навч. посібник / За ред. Й.М.
Петровича. – К.: Знання, КОО, 2002. – 405 с.Мельник Л. 5. Економіка підприємства: Навч. посібник / Л. Мельник,
О. Карінцева. – Суми: Університетська книга, 2004. – 412 с.Онищенко В.О. 6. та ін. Організація виробництва. — К.: Лібра, 2003.
Семенов Г.А. 7. Економіка підприємства: Навч. посібник / Г.А.Семенов,
М.О. Панкова, А.Г. Семенов. – 2-ге вид. – К.: ЦУЛ, 2005. – 328 с.Управление8.  производственными мощностями: методология, оценки,
учет. Швец И.Б. – Донецк, 1998. Шваб Л.І. 9. Економіка підприємства: Навч. посібник. – 4-те вид. – К.: Ка-
равела, 2007. – 584 с.Чуй І.Р.10.  Фінансовий стан підприємства // Фінанси України. – 2005. –
№11. – С. 27 – 31.

14.1. Форми, типи і методи організації виробництва
Організація виробництва є системою заходів, спрямованих на раціональне поєднання праці з речовинними елементами виробництва, знаряддями і предметами праці. Ця система заходів, крім того, спрямована на оптимальне поєднання виробничих процесів між собою в просторі й часі і на цій основі – на підвищення ефективності виробни-цтва. Розрізняють форми організації суспільного виробництва, типи організації виробництва та методи організації виробничих процесів. До форм організації виробництва в цілому належать концентрація, спеціалізація, кооперація і комбінування. Концентрація  є процесом
зосередження виготовлення продукції на обмеженій кількості під-приємств і в їхніх виробничих підрозділах. Рівень концентрації за-лежить, передусім, від обсягу випуску продукції, величини одинич-ної потужності машин, агрегатів, апаратів, технологічних установок, кількості однотипного устаткування, розмірів і числа технологічно однорідних виробництв. Для вимірювання рівня концентрації вико-ристовуються показники обсягу продукції, чисельності працівників, а в окремих галузях – вартості основних фондів.
Під спеціалізацією розуміється зосередження на підприємстві і в його виробничих підрозділах випуску однорідної, однотипної продук-ції або виконання окремих стадій технологічного процесу. Розрізняють технологічну, предметну та подетальну спеціалізацію. Технологічна
спеціалізація – відособлення  підприємств, цехів і ділянок з метою виконання певних операцій або стадій виробничого процесу (наприклад,

243Тема 14
прядильні, ткацькі і обробні фабрики в текстильній промисловості).
Предметна  спеціалізація передбачає концентрацію виробництва на
підприємстві (в цеху) повністю готових видів продукції (наприклад, мотоциклів, велосипедів, хлібопродуктів тощо). Подетальна спеціалі-
зація є різновидом предметної, заснована на виробництві окремих деталей і частин готової продукції (моторів, підшипників тощо).
У практиці діяльності підприємств часто поєднуються всі форми
спеціалізації: заготівельні цехи і дільниці побудовані за технологіч-ною ознакою, обробні – за детальною, складальні – за предметною. Для вимірювання рівня спеціалізації підприємств і його підрозді-лів використовуються такі показники: частка основної (профільної) продукції в загальному обсязі виробництва; кількість груп, видів і типів виробів, які випускаються підприємством; частка спеціалізо-ваного устаткування в загальному його парку; кількість найменувань деталей, які обробляються на одиниці устаткування; кількість опера-цій, що виконуються з розрахунку на одиницю устаткування, тощо.
Передумовами підвищення рівня спеціалізації є стандартизація,
уніфікація і типізація процесів. Стандартизація встановлює  суворі норми якості, форми та розміри деталей, вузлів, готової продукції. Вона створює передумови для обмеження номенклатури продукції, яка випускається, та збільшення масштабів її виробництва. Уніфікація  припускає  скорочення існуючого різноманіття в типах кон-
струкцій, формах, розмірах деталей, заготовок, вузлів, матеріалів і вибір з них найбільш технологічно та економічно доцільних. Ти-
пізація  процесів  полягає в обмеженні різноманітності виробничих операцій, розробленні типових процесів для груп технологічно од-норідних деталей. Проте слід мати на увазі, що реалізація розгля-нутих передумов спеціалізації не повинна погіршувати споживчих властивостей готової продукції, зменшувати попиту на неї.
В умовах конкуренції в ряді випадків привабливішою для підприємства є диверсифікація  виробництва, яка допускає  різноманітність
сфер діяльності за рахунок розширення номенклатури продукції. Спеціалізація на випуску обмеженого асортименту продукції, орієн-тованого на задоволення чітко визначених потреб ринку, властива відносно невеликим за розмірами підприємствам.
Кооперація передбачає  виробничі зв’язки підприємств, цехів, ділянок, які спільно беруть участь у виробництві продукції. В її основі лежить подетальна і технологічна форми спеціалізації. Внутрішньо-заводська кооперація виявляється в передачі напівфабрикатів з од-

244ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
них цехів в інші, в обслуговуванні основних підрозділів допоміжни-
ми. Вона сприяє повному завантаженню виробничих потужностей і ліквідації «вузьких місць», забезпечує поліпшення результатів діяльності підприємств у цілому. До основних показників, що ха-рактеризують рівень кооперації, належать: частка деталей і напів-фабрикатів, отриманих по кооперованих постачаннях, у загальному обсязі продукції, яка випускається; кількість підприємств, що коо-перуються з даним підприємством; частка деталей і напівфабрика-тів, які поставляються на сторону, тощо.
Комбінування — це з’єднання на одному підприємстві вироб-
ництв, іноді різногалузевих, але тісно пов’язаних між собою. Комбі-нування може мати місце:
• на базі поєднання послідовних стадій виготовлення продукції
(текстильні, металургійні й інші комбінати);
• на основі комплексного використання сировини (підприємства
нафтопереробної, хімічної промисловості);
• при виділенні на підприємстві підрозділів з перероблення відхо-
дів (підприємства лісової, шкіряної й інших галузей промисловості).
Показниками, які характеризують рівень комбінування, є кіль-
кість і вартість продуктів, які одержуються з вихідної сировини, що переробляється на комбінаті; частка сировини і напівфабрикатів, які переробляються в подальший продукт на місці їх отримання (на-приклад, чавуну в сталь, сталі в прокат); частка побічної продукції в загальному обсязі продукції комбінату тощо.
Організація виробництва на підприємстві – форма одиничного
розподілу праці. Розрізняють такі рівні організації виробництва на підприємстві:
1) організація виробництва на робочому місці – оптимальне поєднання засобів праці, предметів праці, робочої сили;
2) внутрішньоцехова організація праці – пов’язана з організацією
праці на дільницях та організацією праці між дільницями;
3) міжцехова організація виробництва – організація виробничих
процесів, які виконуються цехами, спрямована на функціонування їх як єдиного цілого.
Виділяють три види організації виробництва:• поелементний –  усі елементи виробничого процесу повинні
відповідати один одному, що є вихідним моментом його організації;
• просторовий – пов’язаний з певним рівнем організації цехів і ділянок та відповідним рівнем виробничої структури підприємства;

245Тема 14
• часовий розріз організації виробництва – оптимальне поєднання
в часі початку і закінчення окремих виробничих процесів, пов’язаних між собою.
Ступінь спеціалізації і масштаб випуску продукції визначають
тип організації виробництва, а ступінь дотримання основних прин-ципів раціональної організації виробничого процесу характеризує метод організації виробництва. Розрізняють такі методи  організації
виробничого процесу:
• потоковий;• партіонний;• індивідуальний.Крім методів організації виробничого процесу потрібно розріз-
няти тип організації виробництва, до яких належать:
• масове;• серійне;• одиничне виробництво.Між методами організації виробничого процесу і типом організа-
ції виробництва існує взаємозв’язок:
• масовому типу організації виробництва відповідає потоковий
метод;
• в умовах широкої номенклатури продукції, яка випускається,
використовується серійний тип організації виробництва, якому від-повідає партіонний метод. Серійний тип має три градації: велико-серійне, середньо серійне і дрібносерійне виробництво;
• одиничному типу організації виробництва відповідає індивіду-
альний метод.
Найбільш економічний – масовий тип з потоковим методом ор-
ганізації виробництва. Найпоширеніший – серійний тип і партіон-ний метод організації виробництва.
14.2. Потоковий метод організації виробництва
Потокове виробництво  – форма організації виробництва, заснована на ритмічній повторюваності часу виконання основних і до-поміжних операцій на спеціалізованих робочих місцях, розміщених по ходу протікання технологічного процесу.
Потоковий метод характеризується:
• скороченням номенклатури продукції, яка випускається, до мінімуму;
• розчленовуванням виробничого процесу на операції;

246ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
• спеціалізацією робочих місць на виконання певних операцій;
• паралельним виконанням операцій на всіх робочих місцях у потоці;• розміщенням устаткування за ходом технологічного процесу;• високим рівнем безперервності виробничого процесу на основі забезпечення рівності або кратності тривалості виконання операцій такту потоку;
• наявністю спеціального міжопераційного транспорту для передачі
предметів праці від операції до операції.
Структурною одиницею потокового виробництва є потокова лі-
нія. Потокова  лінія — це сукупність робочих місць, розташованих за
ходом технологічного процесу, призначених для виконання закріпле-них за ними технологічних операцій і пов’язаних між собою спеціаль-ними видами міжопераційних транспортних засобів. Найбільшого поширення потокові методи отримали в легкій і харчовій промисло-вості, машинобудуванні та металообробці, інших галузях. Потокові лінії, що існують у промисловості, різноманітні.
Для потокового методу виробництва використовуються такі нормативи: такт, ритм потокової лінії, крок конвеєра, загальна довжина і швидкість руху потокової лінії.
Такт потокової лінії (r) – інтервал часу між послідовним випуском двох деталей або виробів:

()змТtrN−= ,
де Тзм – тривалість зміни, хв.; t – регламентовані втрати часу, хв.;
N – виробнича програма в зміну.
Підставимо у формулу умовні дані і виконаємо відповідні роз-
рахунки:
r = (480 — 30) / 90 = 5 хв.
У випадку безперервно-потокового виробництва слід обов’язково
дотримуватися принципу синхронізації. Принцип  синхронізації по-
лягає  в тому, що час виконання кожної операції ( tшт) повинен бути рівний розрахунковому такту потокової лінії ( r = 5). Це досягається розрахунком кількості робочих місць на кожній операції. Якщо три-валість операції рівна або менша часу такту, то кількість робочих місць і одиниць устаткування рівне кількості операцій. Якщо три-валість операції більша часу такту, то необхідно декілька робочих місць для синхронізації. Кількість робочих місць на кожній операції (P
м) визначається діленням штучного часу ( tшт) на час такту ( r):

247Тема 14
шт
мtРr= .
Штучний час – це час, необхідний для виконання всіх трудових прийомів за кожною окремою операцією.
Ритм потокової лінії (R) – це час, обернений такту. Ритм характеризує кількість виробів, які випускаються за одиницю часу:
1/Rr= .
Проведемо розрахунки: R = 1 : 1/12 = 12 вир./год. Відзначимо,
що при визначенні ритму потокової лінії необхідні однакові вели-чини. Слід хвилини перевести в години (5 хв. = 1/12 год.), інакше розрахунок буде неправельний. Або ж за одиницю приймати 1 год. = 60 хв. Тоді R = 60/5  = 12 вир./год.
Крок конвеєра (l) – це відстань між центрами двох суміжних ро-
бочих місць. Візьмемо умовно l = 6 м.
Загальна довжина потокової лінії конвеєра залежить від кроку і
кількості робочих місць:
, Ll q=×
де l – крок конвеєра, або відстань між центрами двох робочих
місць; q – число  робочих місць. У нашому прикладі:
L = 6
8 = 48 м.
Швидкість руху потокової лінії (v) залежить від кроку конвеєра і
такту потокової лінії, вимірюється в м/хв.:
rlv= .
У нашому прикладі v = 6/5 = 1,2 м/хв.
Тривалість технологічної частини виробничого циклу виготовлення виробу на потоковій лінії (пот
цТ ) визначається за формулою:
пот
цТq r=× ,
де q – число робочих місць; r – такт потокової лінії.
У нашому прикладі  пот
цT = 8 х 5 = 40 хв.
Економічна ефективність потокового методу забезпечується реа-
лізацією всіх принципів організації виробництва: спеціалізації, без-перервності, пропорційності, паралельності, прямоточності і рит-мічності. Недоліки потокової організації виробництва:

248ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
• до основних вимог при виборі продукції для виготовлення по-
токовим методом належать відпрацьованість і відносна стабільність їхніх конструкцій, великі масштаби виробництва, що не завжди від-повідає потребам ринку;
• використання конвеєрних ліній транспортувань збільшує транспортний заділ (незавершене виробництво) і затрудняє передачу ін-формації про якість продукції на інші робочі місця й дільниці;
• монотонність праці на потокових лініях знижує матеріальну за-
цікавленість робітників і сприяє збільшенню плинності кадрів.
Заходи щодо вдосконалення потокових методів:• організація роботи в разі змінних протягом дня такті й швидко-
сті потокової лінії;
• переведення робітників протягом зміни з однієї операції на іншу;• застосування багатоопераційних машин, які потребують регу-
лярного переключення уваги робітників на різні процеси;
• заходи матеріального стимулювання;• впровадження агрегатно-групових методів організації виробни-
чого процесу, потокових ліній з вільним ритмом.
Основним напрямом підвищення економічної ефективності по-
токового виробництва є впровадження напівавтоматичних і авто-матичних потокових ліній, застосування роботів та автоматичних маніпуляторів для виконання монотонних операцій.
14.3. Партіонний та індивідуальний методи організації
виробництва
Партіонний метод організації виробництва  характеризуєть-
ся виготовленням різної номенклатури продукції в кількостях, що визначаються партіями їх запуску-випуску. Партією називаєть-
ся кількість однойменних виробів, які по черзі обробляються під
час кожної операції виробничого циклу з одноразовою витратою підготовчо-завершального часу. Партіонний метод організації ви-робництва має такі характерні риси:
• запуск у виробництво виробів партіями;• обробка одночасно продукції декількох найменувань;• закріплення за робочим місцем декількох операцій;• широке застосування разом з спеціалізованим устаткуванням
універсального;
• використання кадрів високої кваліфікації та широкої спеціалізації;

249Тема 14
• розташування устаткування переважно за групами однотипних
верстатів.
Найбільше розповсюдження партіонні методи організації отримали в серійному і дрібносерійному виробництві, заготівельних це-хах масового й великосерійного виробництва, де використовується високопродуктивне устаткування, яке перевершує за потужністю пропускну спроможність пов’язаних верстатів і машин в інших під-розділах.
Для аналізу партіонного методу організації виробництва вико-
ристовуються такі нормативи: розмір партії, періодичність запуску-випуску, розмір запасу незавершеного виробництва і коефіцієнт се-рійності виробництва.
Розмір партії (П) – основний норматив. Розмір партії – це кількість однойменних деталей, які обробляються на одному робочому місці безперервно з одноразовою витратою підготовчо-завершального часу. Чим більший розмір партії, тим повніше використовується устаткування, проте при цьому зростає обсяг незавершеного вироб-ництва й сповільнюється оборотність обігових коштів:

().,пз
шт в оТПtК=×
де Тпз – підготовчо-завершальний час; tшт – час оброблення де-
талі на всіх операціях; Кв.о – коефіцієнт втрат часу на переналаго-
дження устаткування; значення коефіцієнта коливається в межах 0,03 — 0,1.
Коефіцієнт втрат часу визначається як відношення підготовчо-
завершального часу ( Т
пз) до часу роботи устаткування протягом
якого виготовляється партія деталей ( Тп):
.пз
во
пТКТ= .
При партіонному методі організації виробничого процесу розмір
партії може дорівнювати:
місячній виробничій програмі (М/1);0,5 місячної програми (М/2);0,25 місячної програми (М/4);0,15 місячної програми (М/6);0,125 місячної програми (М/8);добовій кількості деталей в партії (М/24).

250ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
Періодичність запуску-випуску партії деталей (Пз.в) – це період
часу між двома запусками чергових партій деталей. Вона визнача-ється за формулою:
.зв
дППС= ,
де П – розмір партії, шт., м.; Сд – середньоденний випуск деталей
(виробів).
Розмір запасу незавершеного виробництва (заділ ) – це запас незавершеного продукту всередині виробничого циклу. Виділяють три види заділів – цикловий, страховий і оборотний. Розмір  циклового
заділу (З
ц) визначають за формулою:
цд цЗСТ=× ,
де Сд – середньоденний випуск деталей (виробів); Тц – тривалість
виробничого циклу.
Розмір страхового заділу (Зстр) визначають за формулою:
.. стр д т вигЗС t=× ,
де tт.виг – час термінового виготовлення певної продукції.
Оборотний заділ – це продукція, яка перебуває на складах тощо.
Коефіцієнт серійності виробництва (Ксер) визначається за фор-
мулою:
д
сер
мNКР=
де Nд – загальна кількість деталеоперацій, які виконуються на
робочих місцях цеху (дільниці) за добу (місяць); Рм – відповідна
кількість робочих місць цеху (дільниці) за добу (місяць).
Якщо Ксер = 20-30, то це одиничний тип організації виробництва;
якщо Ксер = 5-20 – серійний тип організації виробництва; якщо Ксер =
3-5 – масовий тип організації виробництва.
За показниками економічної ефективності (зростання продук-
тивності праці, використання устаткування, зниження собівартості, оборотності обігових коштів) партіонні методи значно поступають-ся потоковим. Часта зміна номенклатури продукції, яка виготовля-ється, і пов’язане з цим переналагодження устаткування, збільшен-ня запасів незавершеного виробництва та інші фактори погіршують фінансово-економічні результати діяльності підприємства. Проте з’являються можливості для повнішого задоволення попиту спо-

251Тема 14
живачів на різні різновиди продукції, збільшення частки на ринку,
підвищення змістовності праці робітників. Найважливіші напрями підвищення ефективності партіонного методу:
• впровадження групових методів оброблення;• впровадження гнучких виробничих систем (ГВС).
Індивідуальний метод організації виробництва  характери-
зується виготовленням продукції в одиничних  екземплярах або не-великими партіями, які не повторюються. Він застосовується  при
виготовленні складного унікального устаткування (прокатні стани, турбіни тощо), спеціального оснащення, в дослідному виробництві, під час виконанні окремих видів ремонтних робіт тощо. Відмітними особливостями індивідуального методу організації виробництва є:
• неповторюваність номенклатури виробів протягом року;• використання універсального устаткування і спеціального осна-
щення;
• розташування устаткування за однотипними групами;• розробка укрупненої технології;• використання висококваліфікованих робітників широкого про-
філю;
• значна частка робіт з використанням ручної праці;• складна система організації матеріально-технічного забезпечен-
ня, що створює великі запаси незавершеного виробництва, а також запаси на складі;
• високі витрати на виробництво і реалізацію продукції, низька
оборотність засобів та рівень використання устаткування.
Нормативами індивідуального методу організації виробництва є:розрахунок тривалості виробничого циклу виготовлення замов-
лення в цілому і окремих його вузлів;
визначення запасів або нормативу незавершеного виробництва.
Напрямами підвищення ефективності індивідуального методу
організації виробництва є стандартизація, уніфікація деталей і вуз-лів, впровадження групових методів оброблення.
14.4. Організація виробництва в допоміжних і
обслуговувальних підрозділах підприємства
До допоміжних і обслуговувальних підрозділів підприємства на-
лежать ремонтне, інструментальне, транспортне, енергетичне, склад-ське господарство тощо.

252ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
Основним завданням ремонтного господарства є підтримка устат-
кування в працездатному стані і запобігання його передчасному зно-су. Організація та порядок проведення ремонтних робіт регламенту-ються типовим положенням. Система планово-запобіжного ремонту
(ПЗР) охоплює комплекс заходів, які включають догляд за устат-куванням, міжремонтне обслуговування, періодичні профілактичні операції (огляди, перевірка на точність, заміна мастила, промивання), а також планово-запобіжний ремонт (поточний і капітальний). Осно-вним нормативом системи ПЗР є ремонтний  цикл – проміжок  часу між двома черговими капітальними ремонтами, який вимірюють в роках. Кількість і послідовність вхідних у нього ремонтів та оглядів становлять структуру  ремонтного циклу.
Обсяг ремонтних робіт у цеху в фізичних одиницях устаткування визначається згідно зі структурою ремонтного циклу і дати остан-нього ремонту за кожним видом устаткування та видом ремонту (по-точний, капітальний). Усі нормативи витрат часу розроблені з роз-рахунку на одиницю ремонтоскладності кожного виду ремонтних робіт незалежно від типу ремонтованого устаткування. Планування ремонтних робіт включає такі розрахунки:1) види ремонтних робіт на кожному верстаті й агрегаті та терміни їхнього виконання;
2) трудомісткість ремонтних робіт, продуктивність праці, чисельність
і фонд оплати праці ремонтного персоналу;
3) кількість і вартість необхідних для ремонту матеріалів та запчастин;4) плановий простій устаткування в ремонті;5) собівартість ремонтних робіт;6) обсяг ремонтних робіт у цехах і підприємстві в цілому та з розбив-
кою на квартали і місяці.
Виробнича програма ремонтного цеху визначається множенням
норм трудомісткості ремонтних операцій на обсяг ремонтних робіт за відповідними видами ремонту в одиницях ремонтоскладності. Роз-рахунок потреби в матеріалах, запчастинах і напівфабрикатах прово-диться на підставі норм витрат матеріалів на одиницю ремонтосклад-ності і обсягу ремонтних робіт. Відношення загального часу простою устаткування в ремонті до річного фонду часу роботи устаткування становить відсоток простою устаткування в ремонті.
Інструментальне господарство має вирішувати такі завдання:
• безперебійне постачання інструментом усіх виробничих підрозді-
лів підприємства;

253Тема 14
• організація раціональної експлуатації інструменту і приладів;
• скорочення запасів інструменту без втрати нормального ходу ви-
робничого процесу;
• зниження витрат на утримання інструментального господарства.Інструментальне господарство становлять підрозділи з постачан-
ня інструментом, його відновлення, ремонт, регулювання, централь-ний склад, який займається складуванням, комплектацією і видачею інструменту. Інструмент можна класифікувати за рядом ознак. За роллю в процесі виробництва розрізняють робочий, допоміжний, контрольно-вимірювальний інструмент, пристосування, штампи, прес-форми. За характером використання інструмент буває спеці-альним та універсальним (нормальним).
Залежно від галузевої належності і масштабу виробництва до
складу транспортного  господарства можуть входити різні підроз-
діли: транспортний відділ, цехи і дільниці залізнично-дорожнього, автомобільного, електротокарного та конвеєрного транспорту тощо. На окремих підприємствах, особливо малих, усі функції, пов’язані з внутрішньозаводським переміщенням вантажів, може виконува-ти транспортний цех (дільниця) або окремий робітник. Масштаби і структура транспортного господарства підприємства оцінюються за вантажообігом, тобто кількістю вантажів, які прибувають, відванта-
жуються та переміщуються всередині підприємства. Обсяг і характер вантажообігу визначає обсяг навантажувально-розвантажувальних робіт, способи їхньої механізації.
До складу енергетичного господарства входять енергомережі,
засоби і точки споживання енергії. На великих диверсифікованих підприємствах енергетичним господарством охоплюються тепло- й енергостанції, компресорні, насосні станції, зовнішні енергомережі й інші енергоструктури. Основним завданням організації енергетич-ного господарства є:
• безперебійне забезпечення підприємства всіма видами енергії;• раціональна експлуатація енергоустаткування, його обслугову-
вання та ремонт;
• економія паливно-енергетичних ресурсів.Призначення складського господарства полягає в зберіганні необ-
хідних запасів матеріалів, сировини, палива, напівфабрикатів і го-тової продукції, які забезпечують безперебійну та ритмічну роботу підприємства, збереження матеріалів.

254ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
14.5. Характеристиката та основні групи показників
якості продукції
Характеристика якості продукції . Якість продукції  – сукуп-
ність властивостей продукції, яка зумовлює її придатність задо-вольняти певні потреби відповідно до призначення .
Якість продукції (робіт, послуг) визначається такими поняттями,
як «характеристика», «властивість» і «якість». Характеристика  – це
взаємозв’язок залежних і незалежних змінних, виражених у вигляді тексту, таблиці, математичної формули, графіка. Описується, як пра-вило, функціонально. Властивість  продукції є об’єктивною особли-
вістю продукції, яка може виявлятися у процесі її створення, експлу-атації або споживання. Якість продукції формується на всіх етапах її життєвого циклу, Властивість продукції виражається показниками
якості, тобто кількісними  характеристиками одного або декількох
властивостей продукції, які є складовими якості і розглядаються сто-совно певних умов її створення й експлуатації або споживання.
Класифікаційні і оцінювальні показники.  Залежно від ролі, що
виконується при оцінювані, розрізняють класифікаційні й оціню-вальні показники. Класифікаційні показники характеризують належ-
ність продукції до певної групи в системі класифікації і визначають призначення типорозмір, сферу застосування й умови використан-ня продукції. Класифікаційні показники використовуються на по-чаткових етапах оцінювання якості продукції для формування груп аналогів оцінюваної продукції. В оцінюванні якості продукції ці по-казники, як правило, не враховуються.
Оцінювальні показники кількісно характеризують ті властивості,
які утворюють якість продукції як об’єкта виробництва і споживан-ня або експлуатації. Вони використовуються для нормування вимог до якості, оцінювання технічного рівня при розроблення стандар-тів, перевірки якості під час контролю, випробувань і сертифікації. Оцінювальні показники розділяють на функціональні, ресурсозбе-рігальні і природоохоронні.
Функціональні показникиФункціональні показники характеризують властивості, які визна-
чають функціональну придатність продукції задовольняти задані потреби. Вони об’єднують показники функціональної придатності, надійності, ергономісткості та естетичності.

255Тема 14
Показники функціональної придатності.  Ці показники харак-
теризують технічну суть продукції, властивості, які визначають здатність продукції виконувати свої функції в заданих умовах вико-ристання за призначенням (наприклад, одиничні показники – ван-тажопідйомність, місткість і водонепроникність, комплексні – кало-рійність, продуктивність тощо).
Показники надійності . Показники надійності продукції характе-
ризують її здатність зберігати в часі (у встановлених межах) значен-ня всіх заданих показників якості за дотримання заданих режимів і умов застосування, технічного обслуговування, ремонту, зберігання і транспортування. Одиничними показниками надійності є показни-ки безвідмовності, ремонтопридатності, довговічності та зберігання. Надійність може характеризуватися також комплексними показни-ками, які забезпечують декілька властивостей (безвідмовність і від-новлюваність). Показники надійності доповнюють характеристику продукції, яка дається показниками функціонального призначення.
Показники ергономісткості продукції . Ці показники характе-
ризують зручність і комфорт продукції у виробничих і побутових процесах системи «людина – предмет – середовище». До цієї гру-пи входять підгрупи гігієнічних, антропометричних, фізіологічних, психофізіологічних і психологічних показників.
Показники естетичності продукції.  Ці показники характеризу-
ють естетичну дію продукції на людину і призначені для оцінюван-ня її естетичної цінності, ступеня відповідності естетичним запитам тих або інших груп споживачів у конкретних умовах споживання. Виділяють підгрупи показників художньої виразності, раціональ-ності форми, цілісності композицій, досконалості виробничого ви-конання й збереження товарного вигляду.
Ресурсозберігальні показники Ресурсозберігальні показники характеризують властивості про-
дукції, які визначають рівень ресурсів, що витрачаються, при її ство-ренні та застосуванні. Група ресурсозберігальних показників вклю-чає підгрупи показників технологічності і ресурсоспоживання.
Показники технологічності . Показники технологічності харак-
теризують особливості складу і структури продукції, що впливають на рівень витрат сировини, матеріалів, палива, енергії, праці та часу для виробництва продукції й (або) її споживання (експлуатації). Показники технологічності продукції в сфері виробництва виража-ють технологічну раціональність і спадкоємність продукції за кон-

256ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
структивними й технологічними ознаками (складовими частинами,
вихідними матеріалами, структурній композиції тощо).
Показники ресурсоспоживання.  Показники ресурсоспоживан-
ня продукції характеризують витрати матеріалів, палива, енергії, праці і часу при безпосередньому використанні продукції за при-значенням. Для кількісного оцінювання ресурсоспоживання слід конкретизувати вид ресурсів і використовувати відповідні показни-ки (наприклад, витрати палива, мастил або масел тощо). До кожної групи ресурсозберігальних показників, разом з одиничними, можуть входити комплексні показники, які виражають сумарні витрати всіх видів ресурсів на відповідні види робіт і приведені до вартісного ви-разу на одиницю або партію продукції за певний період часу.
Природоохоронні показники
Природоохоронні показники якості продукції характеризують її
властивості, пов’язані з дією на людину і навколишнє середовище. Вони об’єднуються в дві групи – безпеки й екологічності.
Показники безпеки . Показники безпеки характеризують осо-
бливості продукції, які забезпечують безпеку
людини при спожи-
ванні або експлуатації, транспортуванні, зберіганні й утилізації продукції. Показники безпеки продукції групують за однорідністю властивостей, що характеризуються ними, та з урахуванням різних видів небезпек.
Показники екологічності.  Ці показники характеризують влас-
тивості продукції, пов’язані зі шкідливими діями на навколишнє середовище у процесі виробництва, монтажу, споживання або екс-плуатації, а також під час її зберігання й утилізації, та визначають:
• рівень небезпечних і шкідливих хімічних викидів у навколишнє
середовище;
• питому концентрацію шкідливих речовин, газів, які викидають-
ся в навколишнє середовище;
• рівень акустичної дії на навколишнє середовище;• рівень електромагнітних, радіаційних та інших випромінювань;• здатність до утворення шкідливих продуктів розпаду в умовах
зберігання, транспортування, утилізації або використання;
• здатність шкідливих речовин акумулюватися в ґрунті, воді,
об’єктах флори і фауни, в організмі людини тощо.
Управління якістю продукції  має здійснюватися системно, тоб-
то на підприємстві повинна функціонувати система управління якіс-

257Тема 14
тю продукції, що є організаційною структурою, яка розподіляє відпо-
відальність, процедури і ресурси, необхідні для управління якістю.
Стандартизація  – це діяльність, пов’язана з установленням
норм, правил і характеристик у цілях забезпечення: безпеки продукції ;
технічної та інформаційної сумісності ; якості продукції ; економії всіх
видів ресурсів; безпеки господарюючих суб’єктів; обороноздатності.
Сертифікація  – це процедура, за допомогою якої третя, уповно-
важена державою, сторона дає письмову гарантію, що продукція, процес або послуга відповідає заданим вимогам.
Сертифікація  продукції  – це діяльність з підтвердження відпо-
відності продукції встановленим вимогам.
Запитання і завдання для самоперевірки
Які ви знаєте форми організації суспільного виробництва?1.
Що таке диверсифікація виробництва? Чим відрізняється вона 2.
від інтеграції виробництва?Що таке кооперація виробництва і як вона поєднується зі спеці-3.
алізацією?Що таке комбінування виробництва і чим воно відрізняється від 4.
диверсифікації?Дайте характеристику потокового методу виробництва.5.
Дайте визначення потокової лінії. Приведіть класифікацію пото-6.
кових ліній.Дайте характеристику партіонного методу організації виробни-7.
цтва. Яка сфера його застосування?Дайте характеристику індивідуального методу організації вироб-8.
ництва. Наведіть приклади нормативів.Які підрозділи підприємства відносяться до допоміжних і обслу-9.
говуючих?Дайте характеристику інструментального господарства.10.
Дайте характеристику транспортного господарства.11.
Які основні завдання енергетичного господарства і складського 12.
господарства?Розкрийте структуру системи показників якості продукції. Які 13.
показники не беруть участі в оцінюванні якості продукції?Розкрийте структуру оціночних показників якості продукції.14.
Назвіть функціональні, ресурсозберігаючі і природоохоронні по-15.
казники якості продукції.

258ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
Тести для перевірки знань
1. Виділіть форми організації суспільного виробництва:
а) спеціалізація; б) концентрація;в) кооперація;г) комбінування.
2. Вкажіть три типи організації виробництва:
а) масовий;б) потоковийв) серійний;г) одиничний;
3. Вкажіть три методи організації виробництва;
а) потоковий;б) індивідуальний;в) серійний;г) партіонний.
4. Виберіть правильні варіанти відповідей.
а) технологічна спеціалізація;б) функціональна спеціалізація;в) предметна спеціалізація;г) подетальна спеціалізація.
5. Який з перерахованих нижче нормативів потокового методу
організації виробництва є основним нормативом:
а) швидкість руху потокової лінії та загальна довжина;б) тривалість виробничого циклу;в) такт потокової лінії та крок конвеєра;г) ритм потокової лінії?
6. Виділіть: нормативи партіонного методу організації виробництва:
а) розмір партії та розмір запасу незавершеного виробництва;б) коефіцієнт серійності виробництва;в) тривалість виробничого циклу;г) періодичність запуску-випуску партії деталей.

259Тема 14
7. На які дві групи подиляються показники якості залежно від
ролі, яка виконується при оцінці:
а) функціональні показники;б) класифікаційні показники;в) ресурсозберігаючі показники;г) оціночні показники?
8. На які три групи поділяються оціночні показники якості:
а) функціональні показники;б) показники функціональної придатності;в) ресурсозберігаючі показники.г) природоохоронні показники?
9. Які з перерахованих показників належать до показників
надійності:
а) показники довговічності та зберігання;б) показники безвідмовності;в) фізіологічні і психофізіологічні показники;г) показники ремонтопридатності?
10. Які з перерахованих показників належать до показників
ергономісткості продукції:
а) психологічні і психофізіологічні показники;б) гігієнічні показники;в) показники відновлюваності;г) антропометричні показники?

260ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
Використана та рекомендована література
Баланюк І.Ф.1.  Маркетингова шкала оцінювання товару підприємств: ме-
тодичний аспект // Інноваційна економіка. – 2007. – №3. – С. 219–226.Загородній А.Г. 2. Оцінювання конкурентоспроможності інноваційної про-
дукції у процесі вибору інноваційної стратегії підприємства // Фінанси України. – 2007. – №1. – С. 99–110.Жамойда А.А. 3. Концепция конкурентоспособности товара // Вісник еко-
номічної науки України. – 2007. – № 2. – С. 41–45.Зайцев Н.Л.4.  Экономика, организация и управление предприятием. – Се-
рия «Высшее образование». – М.: Инфра – М, 2004. – 491 с.Кулик А.А. 5. Якість як передумова конкурентоспроможності виробництва
готової продукції // Економіка АПК. – 2007. – №8. – С. 114–122.Марцин В.С. 6. Механізм забезпечення конкурентоспроможності товару та
показники її оцінки // Актуальні проблеми економіки. – 2008. – №1. – С. 35–44.Організація7.  виробництва: Навчальний посібник / В.О. Онищенко, О.В.
Редкін, А.С. Старовірець, В.Я. Чевганова. – К.: Лібра, 2003. – 336 с.Петрович Й.М. 8. Організація виробництва: Практикум / Й.М.Петрович,
Г.М. Захарчин, С.О. Буняк. – К.: ЦУЛ, 2005. – 336 с.Чардымский М. 9. Теория новинок: Методика разработки новых товаров на
промышленных предприятиях среднего бизнеса // Маркетолог. – 2005. – №10. – С. 33–43.Экономика10.  предприятия: Учебник / Под ред. А.Е. Карликан и М.Л. Шух-
гальтера. – М.: ИНФРА-М, 2001.

15.1. Поняття про витрати і класифікація витрат
підприємства
Поняття про витрати. Витрати – це грошова оцінка вартості мате-
ріальних, трудових, фінансових, природних, інформаційних та інших ви-дів ресурсів на виробництво та реалізацію продукції за певний період. Як
видно з визначення, витрати характеризуються: 1) грошовою оцінкою ресурсів, забезпечуючи принцип вимірювання різних видів ресурсів; 2) цільовою установкою (пов’язаною з виробництвом і збутом продук-ції в цілому або з якоюсь із стадій цього процесу); 3) певним періодом, тобто віднесенням на продукцію за даний період часу. Відзначимо ще одну властивість витрат: якщо витрати не залучені у виробництво і не списані (не повністю списані) на певну продукцію, то вони перетворю-ються на запаси сировини, матеріалів, запаси в незавершеному вироб-ництві, запаси готової продукції тощо. Витрати мають властивість бути запасомісткими і належать до активу підприємства.
Класифікація витрат підприємства . За економічним змістом усі
витрати підприємства поділяються на операційні, фінансові, звичай-ні та надзвичайні. Класифікація витрат і їх склад подані в табл. 15.1.
При формуванні витрат звичайної діяльності повинно бути за-
безпечено їх групування за елементами, єдиними й обов’язковими для організацій всіх галузей:
• матеріальні витрати;• витрати на оплату праці;• відрахування на соціальні заходи;• амортизація ;
• інші витрати (поштово-телеграфні, телефонні, відрядження тощо).

262ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
Таблиця 15.1
Класифікація витрат підприємства та їх склад
Вид витрат Склад витрат
1. Операційні  Витрати, пов’язанні з наданням організації активів у тимча-
сове користування за певну плату.Витрати, пов’язанні з наданням прав за певну плату, виника-ючих з патентів на винахід, промислові зразки й інших видів інтелектуальної власності.Витрати, пов’язанні з участю в статутному капіталі інших організацій.Витрати, пов’язанні з продажем, вибуттям і іншим списан-ням основних засобів та інших активів, відмінних від грошо-вих засобів, товарів, продукції.Проценти, які виплачуються організацією за користування грошовими засобами (кредитами, позиками).Витрати, пов’язанні з оплатою послуг, які здійснюють кре-дитні організації.Інші операційні витрати
2. Фінансов і Штрафи, пеня, неустойка за порушення умов договору, від-шкодовування збитків, спричинених організацією.Збитки минулих років, які визнані в звітному році.Сума дебіторської заборгованості, за якою вийшов термін по-зовної давності, інших боргів, нереальних для повернення.Курсова різниця.Сума оцінки активів (за винятком позаоборотних активів).Інші позареалізаційні витрати
3. Звичайні Витрати на закупівлю сировини, матеріалів, товарів та їхніх матеріально-технічних запасів (МТЗ).Витрати з переробки МТЗ для цілей виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг та їх продажу (перепрода-жу) товарів (витрати з утримання й експлуатації основних засобів та інших позаоборотних активів, а також з підтримки їх у робочому вигляді, комерційні витрати, управлінські ви-трати тощо).Витрати з оплати праці.Відрахування до страхового фонду.Амортизаційні відрахування
4.
Надзвичайні Витрати, пов’язанні з надзвичайними обставинними (стихій-ні лиха, пожежі, аварії тощо)

263Тема 15
Склад витрат, який враховуються в оподаткуванні, відрізняється
від складу витрат, що визнаються в бухгалтерському обліку.
Витрати, пов’язані з виробництвом і реалізацією, поділяються на:• матеріальні;• витрати на оплату праці;• амортизація;• інші витрати.У відповідних статтях Податкового кодексу встановлено пе-
релік  витрат, які належать до тих або інших видів, пов’язаних з виробництвом і реалізацією продукції. До інших витрат, зокрема, належать: а) представницькі витрати, які включаються протягом звітного (податкового періоду); б) витрати платника податків на всі види реклами.
15.2. Собівартість продукції
Собівартість  продукції – це виражені в грошовій формі поточ-
ні витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції. В
умовах  ринкової економіки собівартість продукції є найважливішим
показником виробничо-господарської діяльності підприємства. У країнах з розвинутою ринковою економікою облік витрат на вироб-ництво та калькуляцію собівартості продукції виділений в управлін-ський облік, який покликаний дати інформацію для управління со-бівартістю продукції спеціалістам, адміністративно-управлінському персоналу підприємства.
На основі Положення бухгалтерського обліку №3 «Звіт про фі-
нансові результати» встановлюється склад економічних елементів операційних витрат, обов’язковий для застосування на всіх підпри-ємствах виробничої сфери (табл. 15.2).

Таблиця 15.2
Елементи витрат
1. Матеріальні витрати;
– сировина й основні матеріали;
– купівельні вироби;
– допоміжні матеріали;
– паливо зі сторони;
– енергія зі сторони

264ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
2. Затрати на оплату праці промислово-виробничого персоналу (ПВП):
– заробітна плата робітників;
– заробітна плата інженерно-технічних робітників (ІТР);
– заробітна плата службовців
3. Відрахування на соціальні потреби:
– соціальне страхування;
– пенсійний фонд;
– галузевий страховий тариф
4. Амортизація основних виробничих засобів і нематеріальних активів
5. Інші витрати:
– податки, збори, відрахування в спеціальні позабюджетні фонди;
– платежі з обов’язкового страхування майна;
– оплата послуг зв’язку, розрахункових центрів, банків;
– витрати на відрядження, підготовку і перепідготовку кадрів;
– плата за оренду основних фондів;
– інші платежі
Під елементом  витрат розуміють  економічно однорідні витрати.
Отримані за елементами витрат дані необхідні для визначення фінан-сового результату діяльності підприємства за звітний період, розро-блення бізнес-плану, визначення обсягу закупівель ресурсів тощо.
Загалом метод групування витрат тільки за економічними елемен-
тами є досить сумнівним з погляду його доцільності. Адже в такому групуванні «тоне» показник собівартості продукції, зокрема, якщо йдеться про різні ступені її формування, починаючи від цехової со-бівартості. Тому з метою планування й обліку витрат, пов’язаних з виробництвом і реалізацією продукції, робіт та послуг, їх групують за статтями калькуляції. Принципова відмінність групування витрат за статтями калькуляції від групування за економічними елементами полягає в наявності в ній комплексних статей, які об’єднують різно-рідні за економічним змістом елементи за призначенням витрат, за місцями їх виникнення і методами розподілу між окремими видами продукції залежно від обсягу виробництва кожного виду. Групування витрат за статтями калькуляції дозволяє виділити витрати, безпосе-редньо пов’язані з технічним процесом, і витрати, які стосуються об-слуговування виробництва й управління.
Типова номенклатура калькуляційних статей витрат:• сировина і матеріали;• поворотні відходи (зі знаком «мінус», бо вони віднімаються від
вартості використаних сировини і матеріалів);

265Тема 15
• куповані комплектуючі вироби і напівфабрикати;
• послуги сторонніх організацій, спожиті безпосередньо у  виробництві продукції;• паливо та енергія, спожиті в технологічних цілях (цю статтю  можна об’єднати з попередньою);• заробітна плата працівників, зайнятих у виробництві (основна і  додаткова); • відрахування на соціальне страхування;• амортизація основних засобів, які експлуатуються безпосередньо
в процесі виробництва;
• витрати на підготовку й освоєння виробництва (у частині їхнього
списання зі статті витрат майбутніх періодів);
• витрати на утримання й експлуатацію обладнання;• загальновиробничі витрати;• адміністративні витрати;• втрати від браку;• інші виробничі витрати;• позавиробничі витрати (витрати на збут).Спосіб віднесення витрат на собівартість продукції:
• прямі; • непрямі.
Функціональна роль витрат у процесі виробництва:
• основні;• накладні.
Ступінь залежності витрат від зміни обсягу виробництва:• змінні (пропорційні);• постійні (непропорційні) – адміністративні витрати;Ступінь однорідності витрат:• одноелементні;• комплексні. Час виникнення витрат:• поточні;• майбутніх періодів;• очікувані. Раціональність витрат:• виробничі;• невиробничі. За способом віднесення на собівартість продукції виділяються
прямі й непрямі витрати. Прямі витрати безпосередньо пов’язані

266ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
з виготовленням конкретних видів продукції і за встановленими
нормами відносяться на їх собівартість (сировина, матеріали, па-ливо, енергія). Непрямі  витрати зумовлені  виготовленням різ-
них видів продукції й включаються в собівартість окремих видів продукції непрямо (умовно), пропорційно якій-небудь ознаці. До них належать частина витрат на утримання й експлуатацію устат-кування, обладнання, загальновиробничі, загальногосподарські та інші витрати.
За функціональною роллю у формуванні собівартості продукції
розрізняють основні й накладні витрати. Основні  витрати безпосе-
редньо  пов’язані з технологічним процесом виготовлення виробів.
Це витрати на сировину, матеріали (основні), технологічне паливо й енергію, основна заробітна плата виробничих робітників. До на-
кладних  витрат належать  витрати, пов’язані зі створенням необ-
хідних умов для функціонування виробництва, його організації, управління, обслуговування. Накладними є загальновиробничі й загальногосподарські витрати.
За ступенем залежності від зміни обсягу виробництва витрати
поділяються на пропорційні і непропорційні. Пропорційні  витрати
(умовно-змінні ) – це витрати, сума яких залежить безпосередньо від
зміни обсягу виробництва (заробітна плата виробничих робітни-ків, витрати на сировину, матеріали тощо). Непропорційні   витрати
(умовно-постійні ) – це витрати, абсолютна величина яких при зміні
обсягу виробництва не змінюється або змінюється непропорційно (амортизація будівель, пальне для опалювання, енергія на освітлен-ня приміщень, заробітна плата управлінського персоналу).
У свою чергу, постійні (непропорційні) витрати поділяються на
стартові і залишкові. До стартових належать та частина постійних
витрат, які виникають з відновленням виробництва та реалізації продукції. До залишкових  належать  та частина постійних витрат, які
продовжує нести підприємство, не дивлячись на те, що виробництво і реалізація продукції на якийсь час повністю зупинені. Сума постій-них і змінних витрат становить валові  витрати підприємства .
За ступенем однорідності витрати поділяються на елементні і
комплексні. До елементних (однорідних) належать витрати, які не
можна розчленувати на складові частини (витрати на сировину, основні матеріали, амортизацію основних фондів). Комплексними
називаються  статті витрат, які складаються з декількох однорідних
витрат (витрати на утримання й експлуатацію устаткування, облад-

267Тема 15
нання, загальновиробничі, загальногосподарські й інші витрати),
які можуть бути розділені на первинні елементи.
Залежно від часу виникнення і віднесення на собівартість про-
дукції витрати можуть бути поточними, майбутніх періодів і майбут-німи. Поточні  виникають  переважно в даному періоді і відносяться
на собівартість продукції цього періоду. Витрати майбутніх періодів
здійснюються на даному відрізку часу, але відносяться на собівартість продукції подальших періодів у певній долі. Майбутні  витрати  – це
ще не виниклі витрати, на які резервуються засоби в кошторисно-нормалізованому порядку (оплата відпусток, сезонні витрати тощо). Цей вид класифікації дозволяє економічно обґрунтувати рівномір-ний розподіл витрат на виробництво і збут продукції.
За раціональністю витрат розрізняють продуктивні й непродук-
тивні витрати. Продуктивними  вважаються  витрати праці на вироб-
ництво продукції встановленої якості при раціональній технології й організації виробництва (плановані витрати). Непродуктивні  ви-
трати  є наслідком недоліків у технології й організації виробництва
(брак продукції, втрати від простоїв тощо) (неплановані витрати).
Є й інші ознаки класифікації витрат на виробництво та продаж
продукції, деякі з яких важливі для управлінського обліку. Реле-
вантні  витрати  (які приймаються в розрахунок) – це витрати, що
мають відношення до схвалюваного рішення. Релевантні витрати, як мінімум, повинні покриватися в ціні для того, щоб компанія зали-шилася на ринку. Нерелевантні витрати (які не  враховуються) –
це витрати, які необхідно виключити під час прийняття остаточно-го рішення.
Для контролю та регулювання витрати класифікуються на регу-
льовані і нерегульовані. Регульовані витрати – це витрати, величина
яких може залежати від керівника (менеджера) відповідного рівня управління. Нерегульовані витрати – це витрати, величина яких
мало залежить від керівника (менеджера), а то й взагалі може не за-лежати від нього. Для керівника підприємства практично всі витрати фірми є регульованими; для керівника цеху – лише витрати в межах цеху, для бригадира – витрати в межах бригади тощо. За можливістю здійснення контролю за витратами вони поділяються на контрольо-вані і неконтрольовані. Контрольовані  витрати  можуть контролю-
ватися  працівниками підприємства. Неконтрольовані  витрати  не
піддаються  контролю з боку працівників підприємства (підвищення
цін, паливно-енергетичні ресурси, ставки податків тощо).

268ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
Явні витрати – це витрати, які здійснює організація в процесі
виробництва та продажу продукції (робіт, послуг). Альтернативні
витрати  виникають  в умовах обмежених ресурсів при виборі аль-
тернативного варіанту з декількох. Вони означають упущену виго-ду, яка виникає при обмежених ресурсах. Маржинальні  (граничні)
витрати – це додаткові витрати на одиницю продукції (а не на весь
випуск). Безповоротні  витрати  – це витрати минулого періоду, на
суму яких вже ніщо не може вплинути. До них відносять залишкову вартість устаткування, яке амортизується, неліквіди тощо.
15.3. Калькулювання собівартості продукції
Калькулювання (від лат. calculatio — рахунок, підрахунок) – це
система розрахунків, за допомогою яких визначається собівартість усієї проданої продукції та її частин, собівартість конкретних видів виробів, сума витрат окремих підрозділів підприємства на виробни-цтво та продаж продукції. Процес калькулювання собівартості про-
дукції включає розмежування витрат на виробництво між закінче-ною продукцією й незавершеним виробництвом; розрахунок витрат на забраковану продукцію; оцінювання відходів виробництва і по-бічної продукції; визначення суми витрат, яка належать до готових виробів; розподіл витрат між видами продукції; розрахунок собівар-тості одиниці продукції.
Розрахунок планової калькуляції . Калькуляція собівартості не-
обхідна для визначення ціни одиниці продукції, порівняння витрат підприємства з результатами його виробничо-господарської діяль-ності, визначення рівня ефективності роботи підприємства тощо. Об’єктами калькуляції залежно від особливостей продукції, яка ви-пускається, та характеру технологічного процесу можуть бути:
• технологічний переділ;• деталеоперація;• деталь;• складальна одиниця (вузол);• виріб у цілому;• замовлення на виготовлення декількох виробів;1 т лиття прокату або штампувань, 1 кВт-год. електроенергії, оди-
ниця ремонтоскладності, 1 т-км. роботи транспортних засобів тощо.
Провідне місце посідає калькуляція собівартості готових виро-
бів, напівфабрикатів, послуг. Калькуляційна одиниця повинна від-

269Тема 15
повідати одиниці вимірювання, прийнята в стандартах (технічних
умовах) і плані виробництва в натуральному вираженні.
Для калькуляції собівартості одиниці продукції витрати класи-
фікуються за статтями витрат, у яких об’єднуються витрати за озна-кою місця їх виникнення й призначення.
Підприємства можуть вносити зміни в номенклатуру статей витрат
на виробництво з урахуванням особливостей техніки, технології та ор-ганізації виробництва. Залежно від повноти обсягу класифікаційних статей витрат на підприємствах розрізняють такі види собівартості:
1) собівартість проданої продукції;2) виробнича собівартість, яка поділяється на повну і неповну;Собівартість проданої (реалізованою) продукції – це витрати
підприємства на її виробництво та продаж, включає підсумок усіх 15 статей витрат. Виробнича  собівартість – це витрати підприємства
на виробництво випущеної продукції. Повна  виробнича собівартість
(фабрично-заводська) формується  зі всіх витрат підприємства,
пов’язаних з процесом виробництва й управління підприємством. Неповна  виробнича собівартість продукції (цехова ) складається з
витрат підрозділів підприємства (цехів, ділянок). Розглянемо до-кладну калькуляцію собівартості продукції.
Сировина та матеріали:• витрати на сировину та матеріали;• витрати на допоміжну сировину та матеріали.Відходи:• поворотні;• безповоротні.Куповані комплектуючі вироби і напівфабрикати.Паливо та енергія, спожиті в технологічних цілях:• витрати на всі види палива та енергії, які витрачаються в про-
цесі виробництва продукції, що надходять зі сторони і виробляються самим підприємством.
Заробітна плата працівників, зайнятих у виробництві:• основна;• додаткова.Відрахування на соціальні заходи.Витрати на підготовку і освоєння виробництва:• витрати на освоєння нових підприємств і цехів;• витрати на підготовку й освоєння виробництва нових видів    продукції;

270ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
• витрати на підготовчі роботи в добувній промисловості.
Витрати на утримання й експлуатацію обладнання.Загальновиробничі витрати:• заробітна плата апарату управління цехів;• амортизація і затрати на поточний ремонт та утримання буді-
вель (споруд) загальноцехового призначення;
• витрати на досліди, випробування і раціоналізацію цехового ха-
рактеру;
• витрати на заходи з охорони праці;• втрати від простоїв у цехах.Адміністративні витрати• заробітна плата управлінського персоналу;• витрати на відрядження та службові роз’їзди;• почтові та телефоні витрати;• амортизація, утримання та поточний ремонт будівель і споруд;• загальнозаводські призначення;• витрати на підбір робочої сили, підготовку кадрів;• податки, збори, відрахування на охорону підприємства.Інші виробничі витрати• витрати на гарантійне обслуговування і ремонт продукції;• витрати на дослідні роботи тощо.Втрати від браку.Збутові витрати:• витрати на тару й упаковку продукції на складах готової про-
дукції;
• витрати на доставку продукції;• інші витрати, пов’язані зі збутом продукції.Витрати за окремими статтями калькуляції визначаються в такому
порядку: 1) нормативний розрахунок прямих витрат на виготовлення виробів; 2) розподіл непрямих витрат на собівартість окремих виробів.
Розрахунок прямих витрат . Витрати на сировину і матеріали
розраховуються множенням норми витрат на певний виріб на ціну відповідного виду матеріальних ресурсів. До результату додають транспортно-заготівельні витрати і віднімають вартість поверне-
них відходів за ціною їхньої реалізації (використання). Вартість
купованих комплектуючих виробів і напівфабрикатів відноситься
на собівартість відповідного виробу, виконання замовлення, бу-дівництво об’єкта на підставі первинних документів обліку. Ана-логічно матеріалам обчислюються витрати  за статею «Паливо

271Тема 15
та енергія, спожиті в технологічних цілях» – множенням норми
витрат паливно-енергетичних ресурсів на одиницю продукції на відповідні ціни.
Витрати на основну заробітну плату виробничих робітників
визначаються  при відрядній оплаті праці за відрядними розцін-
ками, при почасовій оплаті – за тарифними ставками за певний час. У цю ж саму калькуляційну статтю включаються доплати за відрядно-преміальними системами оплати праці і премії робітників-відрядників Додаткова заробітна плата виробничих робітників
входить до собівартості виробів пропорційно основній. Єдиний со-
ціальний податок і галузевий страховий внесок визначаються  відпо-
відно до встановленої норми відрахувань у відсотках до витрат на заробітну плату виробничих робітників (основну і додаткову).
Витрати на підготовку й освоєння виробництва включаються в
планову калькуляцію окремих видів продукції на підставі коштори-су та планованого обсягу випуску продукції за встановлений термін погашення витрат.
Розподіл непрямих витрат . Непрямі витрати розподіляються на
собівартість окремих видів продукції різними методами. До витрат на обслуговування виробництва й управління відносять витрати на утримання й експлуатацію машин і устаткування, загальновиробни-чі та загальногосподарські витрати. Витрати  на утримання й екс-
плуатацію устаткування розподіляються  на собівартість окремих
виробів такими методами: за допомогою кошторисних ставок, які розраховуються на основі коефіцієнто-машино годин; прямим роз-рахунком відповідних витрат на одиницю продукції; пропорційно основній заробітній платі виробничих робітників тощо.
Загальновиробничі (цехові) витрати за окремими видами виро-
бів розподіляються на продукцію, яка виготовляється, пропорційно основній заробітній платі виробничих робітників окремо в кожно-му цеху. Розподіл загальногосподарських  витрат між окремими ви-
дами продукції проводиться аналогічно розподілу цехових витрат, враховуючи, що це витрати, загальні для всієї організації. Між вида-ми виробленої або проданої продукції загальногосподарські витра-ти розподіляються пропорційно витратам на оплату праці працівни-ків, пропорційно сукупним витратам на оплату праці працівників і витратам на утримання й експлуатацію устаткування, пропорційно витратам на перерозподіл, неповної виробничої собівартості про-дукції тощо.

272ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
Втрати від браку плануються як виняток в окремих виробни-
цтвах, перелік яких встановлюється в галузевих інструкціях. Інші ви-
робничі витрати прямо включаються в собівартість відповідних ви-
робів або розподіляються між окремими виробами пропорційно їхній виробничій собівартості (без інших виробничих витрат). Комерційні
витрати розподіляються  на собівартість одиниці виробу пропорцій-
но виробничій собівартості окремих видів продукції. Відзначимо, що собівартість продукції включає тільки ті витрати, які безпосередньо пов’язані з виробництвом і продажем продукції.
Види калькуляцій.  Залежно від призначення розрізняють плано-
ву, кошторисну, нормативну, проектну, звітну та госпрозрахункову калькуляцію. Планову  калькуляцію складають  на підставі прогресив-
них норм витрат сировини, матеріалів, палива, енергії, витрат праці, використання устаткування і норм витрат організації, обслуговуван-ня виробництва. Ці норми витрат є середніми для планованого пері-оду. Планова калькуляція визначає середню собівартість продукції або виконання робіт на плановий період (рік, квартал). Кошторисна
калькуляція розробляється  аналогічно плановій на разові роботи і
виробництво виробів на замовлення зі сторони. Вона є основою ціни під час розрахунків із замовником.
Нормативна калькуляція – це розрахунок собівартості виробу
за нормами витрат сировини, матеріалів, палива, енергії, напівфа-брикатів, нормами і розцінками заробітної плати, затверджених ко-шторисом витрат з управління й обслуговування виробництва. На відміну від планової, нормативна калькуляція відображає рівень собівартості виробу на момент її складання. Проектна  калькуляція
складається для підготовки виробництва продукції і призначена для обґрунтування ефективності проектованих нових виробництв і тех-нологічних процесів, її розробляють за укрупненими витратними нормативами.
Звітна калькуляція показує фактичну собівартість одиниці про-
дукції. Її складають за тими самими статтями витрат, що і в плановій, але включають деякі обґрунтовані втрати й витрати, не передбачені плановою калькуляцією (наприклад, втрати від браку, витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування виробів, недостача матеріальних цінностей у виробництві та на складі за відсутності ви-нних осіб тощо). Госпрозрахункову  калькуляцію розробляють  на про-
дукцію підрозділів підприємства, як правило, тільки за тими стаття-ми, на які вони роблять вплив.

273Тема 15
15.4. Кошторис витрат на виробництво і реалізацію
продукції
За економічним змістом витрати групуються за елементами ви-
трат. На практиці під елементом витрат розуміють економічно
однорідні витрати (матеріальні витрати, амортизація тощо), за еле-ментами витрат на підприємстві складається кошторис витрат на
виробництво. Групування витрат за економічними елементами по-
казує, що саме й на яку суму витрачено на виробництво продукції в цілому на підприємстві та її підрозділах, яке співвідношення окре-мих елементів витрат у загальній сумі витрат. Кошторис витрат на виробництво і реалізацію продукції складається в цілях визначення загальної суми витрат підприємства (за економічними елементами) та взаємної ув’язки цього розділу з іншими розділами бізнес-плану підприємства (рис. 15.1).

План із
собівартості,
прибутку і
рентабельності
виробництва План виробництва і
реалізації продукції
План технічного
розвитку
підприємства
Фінансовий план План інвестицій і
капітального
ремонт у
План з матеріально-
технічного
забезпечення
План із заробітної
плати
Рис. 15.1. Взаємозв’язок кошторису витрат з розділами бізнес-плану
До кошторису витрат включаються всі витрати основних і допо-
міжних підрозділів підприємства, які беруть участь у виробництві промислової продукції, а також виконання робіт і послуг непромис-лового характеру як для господарств свого підприємства (капіталь-ного будівництва тощо), так і для сторонніх організацій.
До кошторису витрат включаються також витрати на освоєння
виробництва нових виробів, витрати на підготовку виробництва, ви-трати на збут продукції тощо. Відзначимо, що при обліку витрат за елементами не виділяють витрати на закінчену виробництвом про-дукцію (роботи, послуги) і незавершене виробництво.

274ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
Основою розроблення кошторису витрат є класифікація витрат за
економічними елементами. Вони визначаються традиційним спосо-бом згідно з відповідними інструкціями, методиками і положенями.
Сукупність цих витрат за елементами становить загальний обсяг
витрат на виробництво продукції. Проте загальна сума витрат, ві-дображена в кошторисі, включає не тільки витрати на виробництво товарної продукції, але й витрати, пов’язані з приростом залишків незавершеного виробництва (зокрема напівфабрикатів власного виробництва), витрати майбутніх періодів і надання послуг, які не включаються в товарну продукцію.
Виробнича собівартість валового випуску продукції розрахову-
ється так: із загальної суми витрат вираховуються витрати на роботи та послуги, які не входять до складу виробничої собівартості про-дукції. Враховується зміна залишків витрат майбутніх періодів; при збільшенні залишків цих витрат сума приросту віднімається від за-гальної суми витрат на виробництво, а при зменшенні – додається.
Виробнича собівартість виготовленої продукції обчислюєть-
ся як сума витрат на випуск валового випуску продукції, зменшена (збільшена) на величину собівартості при зростанні (зменшенні) за-лишків незавершеного виробництва.
Собівартість реалізованої продукції розраховується шляхом
збільшення (зменшення) виробничої собівартості продукції на ве-личину зміни витрат у залишках нереалізованої продукції.
Кошторис витрат на виробництво використовується під час роз-
роблення фінансового плану підприємства, для визначення потреби в обігових коштах, при складанні балансу доходів і витрат та визна-ченні ряду інших показників фінансової діяльності підприємства.
Запитання і завдання для самоперевірки
Дайте характеристику витрат за звичайними видами діяльності. 1.
Перерахуєте витрати, які входять до складу операційних витрат.2.
У яких випадках виникають надзвичайні витрати?3.
На які елементи витрат групуються витрати за звичайними вида-4.
ми діяльності для цілей бухгалтерського обліку?Перерахуєте ознаки класифікації витрат.5.
Наведіть класифікацію витрат за економічними елементами. Яка 6.
роль кошторису витрат на виробництво?

275Тема 15
Чи відрізняються поняття «основні витрати» і «прямі витрати»?7.
Для яких цілей застосовується класифікація витрат за калькуля-8.
ційними статтями? Які витрати формують неповну виробничу і повну виробничу собівартість продукції?Розкрийте зміст витрат за ступенем залежності від зміни обсягу 9.
виробництва. Що включають валові витрати підприємства?Як розподіляються прямі витрати за окремими статтями кальку-10.
ляції?Дайте характеристику основним методам розподілу непрямих ви-11.
трат.Яка методика розробки кошторису витрат на виробництво і реалі-12.
зацію продукції?
Тести для перевірки знань
1. Що характеризує категорія собівартості продукції в  машинобудівному виробництві:
а) галузеві витрати;б) суспільно необхідні витрати;в) індивідуальні витрати підприємства;г) середні народногосподарські витрати?
2. До собівартості продукції машинобудування належать:
а) поточні витрати на виробництво;б) капітальні витрати;в) витрати підприємства, виражені в грошовій формі, на виробництво і реалізацію продукції;г) витрати на сировину, матеріали і заробітну плату тих, хто працює.
3. Призначення класифікації витрат на виробництво за
економічними елементами:
а) розрахунок собівартості одиниці конкретного виду продукції;б) основа для складання кошторису витрат на виробництво;в) розрахунок витрат на матеріали;г) визначення витрат на заробітну плату.
4. Призначення класифікації за калькуляційними статтями витрат:
а) визначення ціни на заготовку деталей і вузлів;б) вирахування прямих і непрямих витрат;

276ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
в) розрахунок собівартості одиниці конкретного виду продукції;
г) бути основою для складання кошторису витрат на виробництво.
5. До групи витрат за статтями калькуляції включаються:
а) сировина і основні матеріали на одиницю продукції;б) оплата праці робітників;в) амортизація основних виробничих фондів;г) паливо і енергія на технологічні цілі.
6. Неповна виробнича (цехова) собівартість продукції включає
витрати:
а) цеху на виконання технологічних операцій;б) підприємства на виробництво даного виду продукції;в) цеху на управління виробництвом;г) цеху на виконання технологічних операцій і управління це-хом.
7. Повна виробнича собівартість продукції включає:
а) витрати цеху на виробництво даного виду продукції;б) цехову собівартість і загальногосподарські витрати;в) витрати на виробництво і збут продукції;г) витрати підприємства на управління виробництвом.
8. Повна собівартість продукції включає:
а) витрати на виробництво і продаж продукції;б) цехову собівартість;а) виробничу собівартість;г) витрати підприємства на основні і допоміжні матеріали.
9. Собівартість або витрати виробництва це:
а) витрати, безпосередньо пов’язані з виробництвом;б) витрати на підготовку виробництва;в) сумарні витрати на виробництво і продаж продукції, виражені в грошовій формі;г) витрати, пов’язані з вдосконаленням продукції, підвищенням кваліфікації працівників.
10. По відношенню до обсягу виробництва витрати поділяються на:
а) виробничі і невиробничі;б) прямі і непрямі;в) змінні і постійні;г) поточні і одноразові.

277Тема 15
Використана та рекомендована література
Білобловський С.В.1.  Модель бюджетування операційних витрат на під-
приємстві // Економіка. Фінанси. Право. – 2004. – №8. – С. 7–15.Грещак М.Г., Коцюба О.С. 2. управління витратами: Навч. – метод. по-
сібник для самост. вивч. дисц. – К.: КНЕУ, 2002. – 131 с.Кобушко І.3.  Вплив екологічних витрат на фінансову стійкість роботи
підприємства // Світ фінансів. – 2006. – Липень (№2). – С. 43–48.Козаченко Г.В.4.  Оцінювання трансакційних витрат підприємства / Г.В.
Козаченко, Г.А. Макухін // Актуальні проблеми економіки. – 2005. – №8. – С. 56–63.Панасюк В.М. 5. Витрати виробництва: управлінський аспект: Моногра-
фія. – Тернопіль: Астон, 2005. – 287 с.Парнюк В.О. 6. Оподаткування витрат підприємств як альтернатива по-
датку на прибуток // Актуальні проблеми економіки. – 2006. – №6. – С. 63–71.Партин Г.О. 7. Формування стратегічної моделі управління витратами
підприємства // Фінанси України. – 2004. – №11. – С. 124–133.Сідун В.А.8.  Економіка підприємства: Навч. посібник / В.А. Сідун, Ю.В.
Пономарьва. – Вид. 2-ге перероб. та доповн. – К.: ЦУЛ, 2006. – 356 с.Турило А. 9. Уточнення сутності поняття «витрати» і їхньої економічної
оцінки на підприємстві // Актуальні проблеми економіки. – 2004. – №11. – С. 85–89.Цалко Ю.С. 10. Витрати підприємств: Навч. посібник. – К.: ЦУЛ, 2002. –
656 с.

16.1. Прибуток і доходи підприємства
Прибуток  — це кінцевий фінансовий результат діяльності під-
приємств і в загальному вигляді є різницею між виручкою від реалізації продукції і собівартістю реалізованої продукції. Як економічна катего-
рія прибуток відображає чистий дохід, створений у процесі підприєм-
ницької діяльності. Прибуток як головний результат підприємниць-кої діяльності забезпечує підприємство, його працівників і державу в цілому обіговими коштами.
Прибуток як ключова економічна категорія виконує ряд функцій.
По-перше, він є показником ефективності діяльності підприємства. По-друге, прибуток виконує стимулювальну функцію, оскільки він є основним джерелом приросту власного капіталу. В умовах ринкових відносин власники і менеджери, орієнтуючись на розмір прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, ухвалюють рішен-ня з приводу дивідендної й інвестиційної політики, яка проводиться підприємством з урахуванням перспектив його розвитку. Прибуток у ринковій економіці – рушійна сила і джерело оновлення виробничих фондів та продукції, яка випускається.
По-третє, прибуток є джерелом соціальних благ для членів трудово-
го колективу. За рахунок нього на підприємстві після сплати податків і виплати дивідендів, а також інших першочергових відрахувань здій-снюються матеріальні заохочення, надаються соціальні пільги праців-никам, утримуються об’єкти соціальної сфери. По-четверте, прибуток є джерелом формування доходів бюджетів різного рівня. Він поступає до бюджету у вигляді податків, а також економічних санкцій і викорис-товується на різні цілі, визначені витратною частиною бюджету.

279Тема 16
Таким чином, прибуток підприємства – основний фактор його еко-
номічного і соціального розвитку. Тому важливо визначити механізм формування прибутку на підприємстві, розглянути різні види прибут-ку та сферу його застосування. Відповідно до бухгалтерської звітності підприємства визначають такі види прибутку:
• валовий прибуток;• прибуток (збиток) від продажу;• прибуток (збиток) до оподаткування;• прибуток (збиток) від звичайної діяльності;• чистий (нерозподілений) прибуток (збиток) звітного періоду.Валовий прибуток визначається як різниця між виручкою від про-
дажу товарів (робіт, послуг) і повною виробничою собівартістю реалі-зованої продукції.
Прибуток від продажу  визначається як різниця між валовим при-
бутком і комерційними (витратами на збут) й управлінськими (загаль-ногосподарськими) витратами, якщо останні визнані організацією як витрати зі звичайних видів діяльності. Прибуток від продажу можна обчислити й іншим способом: відніманням від виручки з продажу по-вної собівартості реалізованої продукції.
Прибуток (збиток) до оподаткування розраховується таким чи-
ном: до прибутку від продажу додається (віднімається) сальдо опера-ційних і позареалізаційних доходів і витрат.
Прибуток  від звичайної діяльності  визначається відніманням від
прибутку до оподаткування податку на прибуток та інших аналогіч-них платежів.
Чистий  прибуток (нерозподілений прибуток), який залишається в
розпорядженні  підприємства, визначається з урахуванням сальдо над-
звичайних доходів і витрат.
Поряд з показниками прибутку в даний час велику увагу приділя-
ють поняттю «доходи підприємства (організації)», які є початковою базою для обчислення показників прибутку .
Доходами організації,  згідно з бухгалтерським обліком, вважається
збільшення економічних вигод у результаті надходження активів (гро-шових коштів, іншого майна) і (або) погашення зобов’язань, що приво-дить до збільшення  капіталу цієї організації, за винятком внесків учасни-
ків (власників майна ). Доходи поділяються на доходи від звичайних видів
діяльності  й інші надходження. До інших надходжень  відносяться:
• операційні доходи;
• позареалізаційні доходи;

280ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
• надзвичайні доходи.
Організація самостійно визнає надходження доходами від зви-
чайних видів діяльності або іншими надходженнями, використову-ючи Положення бухгалтерського обліку «Доходи організацій».
Класифікація доходів і їх склад подані в табл. 16.1. Основни-
ми видами доходів є доходи від звичайної діяльності й операційні .
Основним доходом є виручка від продажу, яка включає суму гро-
шових коштів, що надійшли в рахунок оплати продукції (товарів, виконаних робіт, наданих послуг) і (або) величина дебіторської за-боргованості.
Таблиця 16.1
Класифікація доходів і їх склад
Види доходів Склад доходів
1. Доходи від
звичайних ви-    дів діяльностіВиручка від продажу продукції і товарів.Находження, пов’язані з виконанням робіт, наданням послуг
2. Операційні      доходи Відсотки і дивіденди.Роялті.Орендна плата.Надходження, отримання яких пов’язані з наданням за оплату в тимчасове використання своїх активів, інтелек-туальної власності тощо, коли це не є предметом діяль-ності організації.Надходження від продажу основних засобів.Нереалізований прибуток, отриманий внаслідок пере-оцінки ринкових цінних паперів
3. Позареаліза-     ційні доходи Штрафи, пеня, неустойки за порушення умов договору.Активи, отриманні без оплати (в тому числі за договором дарування).Надходження відшкодування збитків, заподіяних орга-нізаціями.Прибуток минулих років, визнаний у звітному році.Суми кредиторської заборгованості, за якими пройшов термін часу.Курсова різниця.Суми дооцінки активів (за винятком позаобротних активів).Інші позареалізаційні доходи

281Тема 16
4. Надзвичайні
доходиНадходження, які виникли внаслідок надзвичайних об-
ставин, страхові повернення, вартість матеріальних цін-ностей, що залишаються від списання активів, які не під-даються відновленню і подальшому використанню
Бухгалтерський облік істотно відрізняється від податкового об-
ліку. Тому прибутком для оподаткування є дохід, зменшений на ве-личину здійснених витрат, які визначаються відповідно до Податко-вого кодексу. До доходів належать:
• доходи від реалізації продукції (робіт, послуг), майна і майнових прав;• позареалізаційні доходи.
Доходом від реалізації є: 1) виручка від реалізації товарів (робіт,
послуг) як власного виробництва, так і раніше придбаних; 2) вируч-ка від реалізації майна (включаючи цінні папери) і майнових прав. Позареалізаційними  доходами, згідно з  Податковим кодексом, є: а)
доходи від пайової участі в інших організаціях; б) доходи від опера-цій купівлі-продажу  іноземної валюти; в) доходи у вигляді штрафів,
пені й (або) інших санкцій за порушення договірних зобов’язань, а також сум відшкодування збитків; г) інші доходи.
16.2. Механізм розподілу прибутку підприємства
Розподіл прибутку – це відрахування до бюджету і використання
його за статтями на підприємстві. Законодавчо розподіл прибутку регулюється лише в тій його частині, яка надходить до бюджету різ-ного рівня у вигляді податків та інших обов’язкових платежів. Від-повідно до законодавства, прибуток за вирахуванням усіх податків, отриманий від різних форм господарської діяльності, називається чистим прибутком. Чистий прибуток у розпорядженні підприєм-
ства, використовується ним самостійно і спрямовується на подаль-ший його розвиток. Розподіл чистого прибутку підприємства в за-гальному вигляді зображений на рис. 16.1.
Чистий прибуток спрямовується на фінансування виробничого
розвитку підприємства, задоволення споживацьких і соціальних потреб, фінансування соціально-культурної сфери, відрахування до фонду оплати праці понад заробітну плату тощо. Частина чисто-го прибутку може бути направлена на благодійні потреби, надання допомоги театральним колективам, організацію художніх виставок тощо.
Проте не вся величина чистого прибутку використовується

282ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
підпри ємством на власний розсуд. За рахунок чистого прибутку
сплачуються деякі види зборів і податків, наприклад, податок на майно підприємства, збір за право торгівлі тощо. З чистого прибутку сплачуються штрафи за недотримання вимог з охорони довкілля від забруднення, порушення санітарних норм і правил, а також застосо-вуються штрафні  санкції в разі приховування прибутку від оподат-
кування або внесків до позабюджетних фондів та інших платежів.
Прибуток, який підлягає
оподатк уванню Податок на
прибуток
Чистий п рибуток Фонд накопичення
Фон д споживання
Резервний фонд
Нерозподілений п рибуток
Фонд соціальної сфери
Прибуток до розподілу між
співвласниками
Рис. 16. 1. Розподіл прибутку підприємства
Існує простіший варіант використання чистого прибутку, коли не
утворюються планові фонди накопичення та споживання (рис. 16.2).
Чистий прибуток підприємства
Фінансов
ий резерв
На благодійні
потреби Інвестиції в
розвиток
виробництва Фінансування
соціально-
культурної сфери Відрахування у фонд
оплати праці понад
заробітну плату
Деякі види зборів,
податків і шт рафні санкції
Рис. 16.2. Механізм використання чистого прибутку підприємства

283Тема 16
Нерозподілений прибуток приєднується до статутного капіталу
підприємства. Розподіл і використання прибутку мають особливос-ті, зумовлені організаційно-правовою формою підприємства.
16.3. Методи планування прибутку підприємства
Прибуток є основним фактором економічного і соціального роз-
витку не тільки для підприємства, але і для економіки країни в ці-лому. Тому економічно обґрунтоване планування прибутку на під-приємствах має важливе значення. Прибуток (збиток) планується окремо за видами, а саме:
• від продажу продукції і товарів;• від реалізації іншої продукції та послуг нетоварного характеру; • від реалізації основних засобів;• від продажу іншого майна і майнових прав;• від оплати виконаних робіт і наданих послуг тощо;• від позареалізаційних операцій.Основними методами планування прибутку є метод прямого ра-
хунку, аналітичний метод і метод поєднання розрахунків. Метод
прямого рахунку найбільш розповсюджений на підприємствах у су-
часних умовах господарювання. Він застосовується, як правило, при невеликому асортименті продукції. Суть його в тому, що прибуток розраховується як різниця між виручкою від реалізації продукції (у відповідних цінах, за мінусом ПДВ і акцизів) і повною її собівартістю. Розрахунок планового прибутку ( П) здійснюється за формулою:

() () , ПQ Ц Q С=×−×
де Q – обсяг випуску продукції в плановому періоді, в натураль-
ному виразі; Ц – ціна за одиницю продукції (за мінусом ПДВ і акци-
зів); С – повна собівартість одиниці продукції.
Прибуток з товарного випуску ( Пт) планується на основі кошто-
рису витрат на виробництво та реалізацію продукції, в якому визна-чається собівартість планового товарного випуску:
,
тт тПЦ С=−
де Цт – вартість планового товарного випуску в діючих цінах ре-
алізації (без ПДВ, акцизів, торгових і збутових знижок); Ст – повна
собівартість планової товарної продукції (розраховується в кошто-рисі витрат на виробництво і реалізацію продукції).

284ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
Слід відрізняти плановий розмір прибутку з розрахунку на то-
варний випуск від прибутку, який планується на обсяг реалізованої продукції. Прибуток на реалізовану продукцію ( П
рп) в загальному
вигляді розраховується за формулою:
рп рп рпПВ С=− ,
де Врп – планова виручка від реалізації продукції в діючих цінах
(без ПДВ, акцизів, торгових і збутових знижок); Срп – повна собівар-
тість продукції, яка реалізується в майбутньому періоді.
Більш детально прибуток від обсягу реалізованої продукції в
плановому періоді визначається як сума прибутку залишків нере-алізованої продукції на початок планового періоду ( П
пп) плюс при-
буток від обсягу випущеної товарної продукції в плановому періоді (П
тп) за вирахуванням прибутку від залишків нереалізованої про-
дукції в кінці планового періоду ( Ппк) за формулою:
рп пп тп пкПППП=+− .
Ці алгоритми належать до методу прямого рахунку, коли легко ви-
значити обсяг реалізованої продукції і собівартість. Різновидом мето-ду прямого рахунку є метод асортиментного планування прибутку.
За цим методом прибуток підсумовується за всіма асортиментними позиціями. До отриманого результату додається прибуток у залишках готової продукції, нереалізованої на початок планованого періоду.
Аналітичний метод планування прибутку застосовується при ве-
ликому асортименті продукції, яка випускається, а також як доповне-ння до методу прямого рахунку, оскільки він дозволяє виявити вплив окремих факторів на плановий прибуток. При аналітичному методі прибуток розраховується не за кожним видом продукції, який випус-кається в плановому році, а за всією продукцією в цілому. Розрахунок прибутку за цим методом складається з трьох послідовних етапів:
1) визначення базової рентабельності як відношення очікувано-
го прибутку за звітний рік до повної собівартості товарної продукції за той же період;
2) розрахунок обсягу товарної продукції в планованому періоді
за собівартістю звітного року і визначення прибутку товарної про-дукції, виходячи з базової рентабельності;
3) врахування впливу на плановий прибуток різних факторів
(зниження собівартості продукції, підвищення її якості та сортності, зміна асортименту, цін тощо).

285Тема 16
Після виконання розрахунків за всіма трьома етапами визнача-
ється прибуток від реалізації товарної продукції. Окрім прибутку від реалізації товарної продукції, в складі прибутку враховується прибуток від реалізації іншої продукції і послуг нетоварного харак-теру, прибуток від реалізації основних фондів і іншого майна, а та-кож планові позареалізаційні доходи та витрати. Прибуток від іншої реалізації (продукції і послуг підсобного сільського господарства, автогосподарств, послуг непромислового характеру для капіталь-ного будівництва, капітального ремонту тощо) планується мето-дом прямого рахунку. Результат від іншої реалізації може бути як позитивним, так і негативним. Прибуток (збитки) від традиційної статті позареалізаційних доходів і витрат (штрафи, пеня, неустойки тощо) визначається, як правило, на підставі досвіду минулих років. Після розрахунку прибутку (збитків) за рештою видів діяльності, а також позареалізаційних доходів і витрат та з урахуванням прибут-ку реалізації товарної продукції визначається валовий (загальний) прибуток підприємства.
Окрім наведених методів планування прибутку, існує метод
поєднання розрахунків. У цьому випадку застосовуються елементи
першого й другого методів.
16.4. Показники рентабельності
Рентабельність – це відносний показник ефективності виробни-
цтва, який характеризує рівень віддачі витрат і ступінь викорис-тання ресурсів. В основі моделі коефіцієнтів рентабельності лежить
відношення прибутку (найчастіше в розрахунок показників рента-бельності включають чистий прибуток) або до затрачених засобів, або до виручки від реалізації, або до активів підприємства. Таким чином, коефіцієнти рентабельності показують ступінь ефективності діяльності компанії. Показники рентабельності можна розподілити за групами (табл. 16.3).
Найбільш часто використовуються показники рентабельності
активів (капіталу), рентабельності чистих активів, рентабельності власного капіталу і рентабельності реалізації.
В аналітичній роботі також часто повну суму активів замінюють
на вартість поточних активів і аналізують рентабельність викорис-тання останніх. Показником прибутку, залежно від конкретних умов діяльності, буруть показники прибутку до оподаткування,

286ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
прибутку від звичайної діяльності або чистого прибутку. В зару-
біжній практиці, як правило, застосовуються показники прибутку до оподаткування, а деякі організації враховують показники чисто-
го прибутку. За активіви (знаменника формули) використовують такі показники:
• вартість активів на балансі;• вартість активів на балансі плюс сума амортизації з активів, які
амортизуються;
• діючі активи;• оборотний капітал плюс позаоборотні активи.
Таблиця 16.2
Показники рентабельності
Показники
рентабельностіФормули розрахунку Призначення
Рентабельність окремих видів продукції, всієї товарної продукції ви-робництва
100%Прибуток в розрахунку
на одиницю продукції
Собівартість одиниці продукції× ;
100%Прибуток в розрахунку
на товарний випуск
Собівартість
товарної продукції× ;
()100%Балансовий
чистий   прибуток
Сума основних
виробничих фондів
і матеріальних оборотних
засобів×Характеризує прибутко-
вість різних видів про дукції, всієї товарної продукції і рентабель-ність (прибутковість) підприємства. Є осно-вою для встановлення ціни
Рентабельність
реалізації (продажу)
100%Прибуток від продажжу
продукції
Виручка від реалізації× ;
100%Балансовий прибуток
Чиста виручка від
реалізації продукції
доходи від іншої
реалізації×
+Показує, який відсоток
прибутку одержує підприємство з кожної гривні реалізації. Є основою для вибору номенклатури продукції, яка випускається

287Тема 16
Рентабельність
активів (капіталу)
Рентабель-
ність поточних активів
Рентабельність
чистих активів 100%Прибуток
Сукупні активи× ;
100%Прибуток
Поточні активи× ;
100%Прибуток
Чисті активи×Ці комплексні показ-
ники характеризують віддачу, яка припадає на 1 грн відповідних активів. Відображає ефективність вкладених у підприємство грошо-вих засобів
Рентабельність
власногокапіталу
100%Чистий прибуток
Власний капітал×Характеризує прибуток,
який припадає на 1 грнвласного капіталу після сплати відсотків за кре -дити і податків. Характе-ризує віддачу або дохід-ність власних засобів
Запитання і завдання для самоперевірки
Дайте визначення поняття «прибуток підприємства».1.
Назвіть види прибутку відповідно до бухгалтерської звітності.2.
Як визначаються наступні види прибутку: валовий прибуток, 3.
прибуток від продажу, прибуток до оподаткування, прибуток від звичайної діяльності, чистий (нерозподілений) прибуток звітного періоду?Дайте визначення поняття «доходи підприємства (організації)» і 4.
приведіть їх класифікацію.Дайте характеристику доходам від реалізації товарів (робіт, по-5.
слуг) і доходам від звичайних видів діяльності.Чим відрізняються операційні доходи, позареалізаційні доходи і 6.
надзвичайні доходи?Охарактеризуйте варіанти розподілу чистого прибутку підприєм-7.
ства.Які методи планування прибутку підприємства ви знаєте? Дайте 8.
їх характеристику.У чому полягає метод прямого рахунку в плануванні прибутку?9.
Розкрийте зміст аналітичного методу планування прибутку й ме-10.
тоду поєднаного розрахунку.

288ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
Розкрийте механізм використання чистого прибутку підприєм-11.
ства.Розкрийте механізм формування показників прибутку.12.
Дайте характеристику показникам рентабельності виробництва, 13.
продукції, капіталу і продажу.
Тести для перевірки знань
1. Що включає поняття «валовий прибуток підприємства»:
а) виручку від реалізації продукції;
б) грошовий вираз вартості товарів;
в) різниця між виручкою від продажу продукції і повною ви-
робничою собівартістю товарної продукції;
г) виручку від реалізації продукції за вирахуванням акцизів?
2. Прибуток від продажу визначають:
а) відніманням від валового прибутку комерційних і управ-лінських витрат;
б) відніманням від виручки продажу повної собівартості про-
даної продукції;
в) відніманням від виручки продажу повної виробничої со-
бівартості;г) немає правильної відповіді.
3. Прибуток до оподаткування визначається:
а) як різниця між виручкою від продажу і повною собівартіс-тю проданої продукції;
б) як різниця між прибутком від продажу і сальдо операцій-них і не реалізаційних доходів і витрат;
в) як різниця між валовим прибутком і комерційними і управ-лінськими витратами;г) немає правильної відповіді.
4. Прибуток від звичайної діяльності визначають:
а) відніманням від прибутку до оподаткування податку на при-буток і інших аналогічних платежів;б) відніманням від виручки продажу повної собівартості про-даної продукції;в) відніманням від прибутку продажу податку на прибуток;г) немає правильної відповіді.

289Тема 16
5. Показник чистого прибутку визначають:
а) відніманням від прибутку продажу податку на прибуток;б) до прибутку продажу додають операційні і нереалізаційні до-ходи і віднімають операційні і нереалізаційні витрати;
в) до прибутку від звичайної діяльності додають надзвичайні доходи і від отриманої суми віднімають надзвичайні витрати;г) немає правильної відповіді.
6.  Який показник визначає ступінь прибутковості
(ефективності) підприємства:
а) прибуток від виробництва;
б) рентабельність виробництва;
в) дохід від виробництва;
г) фонд накопичення та фонд споживання?
7. Рентабельність підприємства – це:
а) отриманий підприємством прибуток;
б) відносна доходність або прибутковість (вимірювана у відсо-
тках) як відношення прибутку до витрат капіталу;
в) відношення прибутку до середньої вартості основних фондів і обігові коштів;
г) балансовий прибуток на 1 грн. реалізованої продукції;
8. Рентабельність продукції можна визначити як відношення:
а) виручки від реалізації до матеріальних витрат;
б) абсолютної величини прибутку до собівартості продукції;в) прибутку до матеріальних витрат;
г) прибутку до фонду оплати праці.
9. Джерелом сплати податку на прибуток у відкритому
акціонерному товаристві може бути:
а) валова виручка;
б) собівартість;в) балансовий прибуток;
г) чистий прибуток.
10. Вкажіть правильну відповідь:
а) поняття «дохід» і «прибуток» ідентичні;б) поняття «дохід» ширше від поняття «прибуток»;в) поняття «прибуток» ширше від поняття «дохід»;г) усі відповіді неправильні.

290ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
Використана та рекомендована література
Азарова А.О. 1. Комплексне оцінювання фінансового стану підприєм –
ства // Вісник Вінницького політехнічного інституту. – 2005. – №3. – С. 17–25.Белялов Т.Е. 2.  Інформаційні технології у забезпечення розвитку фінансо-
вої діяльності підприємств корпоративного типу // Актуальні проблеми економіки. – 2005. – №10. – С. 25–31.Білик М.Д. 3. Сутність і оцінка фінансового стану підприємств // Фінанси
України. – 2005. – №3. – С. 117–128.Долгоруков Ю.О. 4. Пофакторний аналіз фінансового стану малого під-
приємництва в регіоні // Фінанси України. – 2006. – №10. – С. 129–138.Журавльова Ю. 5. Методичні аспекти оцінки платоспроможності підпри-
ємств у сучасних умовах господарювання // Ринок цінних паперів Укра-їни. – 2005. – №3-4. – С. 33–40.Кадієвський В. 6. Основні характеристики позитивних фінансових резуль-
татів підприємств // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені В. Гнатюка. Серія: Економіка. – 2006. – №20. – С. 138–140.Корінєв В.Л. 7. Обґрунтування прибутку підприємства з урахуванням рів-
ня ціни на продукцію // Актуальні проблеми економіки. – 2005. – №3. – С. 97–103.Лукіна Ю.В. 8. Формування та реалізація стратегії управління фінансами
підприємства // Фінанси України. – 2006. – №3. – С. 113–118.Семенов А.Г. 9. Оцінка фінансового стану підприємства як об’єкта інвесту-
вання // Економіка промисловості. – 2005. – №2. – С. 108–117.Тридід О.М. 10. Методичний підхід до оптимізації фінансових потокових про-
цесів на підприємстві // Економіка розвитку. – 2005. – №4. – С. 50–56.Фролова Т.О. 11. Заходи щодо зміцнення фінансового стану підприємства
в рамках стратегії фінансування // Актуальні проблеми розвитку еконо-міки регіону. – 2006. – №2. – С. 201–206.Ястремська О.М. 12. Якість формування фінансової стратегії підприєм-
ства // Фінанси України. – 2006. – №6. – С. 121–128.

17.1. Суть банкрутства
Банкрутство – визнана арбітражним судом неспроможність
боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити ви-знані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування лік-відаційної процедури. Процес банкрутства в Україні регулюється за-
коном України «Про банкрутство» від 30 червня 1999 р. Зовнішніми ознаками неспроможності (банкрутства) є нездатність підприєм-ства платити за боргами, якщо відповідні грошові зобов’язання або обов’язок не виконані ним протягом відповідного терміну з дати, коли вони повинні були бути виконані. Склад і розмір грошових зобов’язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи й надані послуги, сума кредитів з урахуванням від-сотків, які зобов’язаний сплатити боржник, визначаються на день подачі в арбітражний суд заяви про порушення провадження у спра-ві про банкрутство, якщо інше не встановлено цим Законом.
Правом на звернення до арбітражного суду із заявою про визна-
ння боржника банкрутом володіють сам боржник, конкурсний кре-дитор і уповноважені органи. Конкурсними кредиторами є кредитори
за грошовими зобов’язаннями, за винятком уповноважених органів і громадян, перед якими боржник несе відповідальність за спричинен-ня шкоди життю або здоров’ю, моральної шкоди, має зобов’язання за виплатою винагороди за авторськими договорами, а також за-сновників (учасників) підприємства-боржника за зобов’язаннями, що випливають з такої участі. Уповноваженими органами є органи
виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, уповноважені представляти в справі про банкрутство й в процедурах банкрутства вимоги про сплату обов’язкових платежів (податків, зборів тощо) і виконання грошових зобов’язань.

292ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
Для порушення справи про банкрутство за заявою конкурсного
кредитора, а також за заявою уповноваженого органу за грошовими зобов’язаннями беруться до уваги  вимоги, підтверджені рішенням
суду, що вступило в законну силу (арбітражного або третейського суду). Вимоги уповноважених органів про сплату обов’язкових пла-тежів беруться до уваги  для порушення справи про банкрутство, якщо
вони підтверджені рішенням податкового органу, митного органу про стягнення заборгованості за рахунок майна боржника. Право на звер-нення до арбітражного суду виникає в конкурсного кредитора, впо-вноваженого органу за грошовими зобов’язаннями після закінчення 30 днів з дати направлення (пред’явлення до виконання) виконавчо-го документа в службу судових приставів і його копії боржнику.
Боржник має право подати до арбітражного суду заяву в разі пе-
редбачення банкрутства за наявності обставин, які очевидно свідчать про те, що він не в змозі буде виконати грошові зобов’язання й (або) обов’язок за сплатою обов’язкових платежів у встановлений термін. Обов’язком боржника з подачі заяви в суд є виникнення наступних обставин:
• задоволення вимог одного або декількох кредиторів приводить до
неможливості виконання боржником грошових зобов’язань, обов’язків зі сплати обов’язкових платежів або інших платежів у повному обсязі перед іншими кредиторами;
• органом підприємства-боржника, уповноваженим відповідно до
його засновницьких документів на ухвалення рішення про його ліквіда-цію, ухвалене рішення про звернення до арбітражного суду із заявою;
• органом, уповноваженим власником майна унітарного підпри-
ємства-боржника, ухвалене рішення про звернення до арбітражного суду із заявою;
• звернення про стягнення на майно боржника істотно ускладнить
або зробить неможливою його господарську діяльність.
Процедура банкрутства щодо градоутворювальних, сільськогос-
подарських, фінансових організацій, стратегічних підприємств і орга-нізацій, а також суб’єктів природних монополій здійснюється з рядом особливостей, зумовлених у законі.
Законом передбачена спрощена процедура банкрутства відносно
підприємств, які ліквідовуються, й підприємств, що фактично при-пинили свою діяльність. У першому випадку, якщо вартість майна боржника – юридичної особи, відносно якої ухвалено рішення про ліквідацію, недостатня для задоволення вимог кредиторів, арбітраж-

293Тема 17
ний суд ухвалює рішення про визнання його банкрутом і про відкрит-
тя конкурсного виробництва та затверджує конкурсного керівника. Спостереження, фінансове оздоровлення й зовнішнє управління при банкрутстві підприємства яке ліквідовується не застосовуються. Кредитори мають право пред’явити свої вимоги до такого підпри-ємства протягом місяця з дати публікації оголошення про визнання його банкрутом.
У другому випадку, якщо керівник підприємства-боржника –
юридичної особи, що фактично припинила свою діяльність, відсутній або встановити його місцезнаходження неможливо, заява про визна-ння підприємства банкрутом може бути подана конкурсним креди-тором, уповноваженим органом незалежно від розміру кредиторської заборгованості. Арбітражний суд протягом місяця з дати ухвалення заяви щодо визнання відсутнього боржника банкрутом ухвалює рі-шення про визнання його банкрутом і про відкриття  конкурсного
виробництва. Спостереження, фінансове оздоровлення й зовнішнє управління при банкрутстві відсутнього боржника також не засто-совуються. Конкурсний керівник повідомляє в письмовій формі про банкрутство відсутнього боржника всім відомим йому кредиторам цього боржника, які протягом місяця з дня отримання повідомлення можуть пред’явити свої вимоги конкурсному керівникові.
Неспроможність (банкрутство) підприємства може бути наслід-
ком не тільки недобросовісних дій керівників підприємства віднос-но розпорядження майном у цілях витягання прибутку, а й неправо-мірних дій. Проявом такого роду дій можуть бути неправомірні дії при банкрутстві, навмисне банкрутство та фіктивне банкрутство.
Неправомірними діями при банкрутстві є дії керівника, власника
організації-боржника, направлені на приховування майна або майно-вих зобов’язань, відомостей про майно, його розмір, місцезнаходження або іншу інформацію про майно, передача майна в інше володіння, від-чуження або знищення майна, приховування, знищення, фальсифіка-ція бухгалтерських та інших облікових документів, що відображають економічну діяльність. Відповідно до Кримінального кодексу, такі дії
караються обмеженням свободи на певний строк або штрафом у ви-значеному розмірі.
Навмисне банкрутство – це свідоме створення або збільшення
неплатоспроможності, здійснене керівником або власником комер-ційної організації в особистих інтересах або інтересах інших осіб. Такі дії караються штрафом або позбавленням волі.

294ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
Фіктивне банкрутство — це явно помилкове оголошення ке-
рівником або власником комерційної організації про свою неспро-можність у цілях введення в оману кредиторів для отримання від-строчення або розстрочки платежів, що належать кредиторам, або знижки з боргів, для несплати боргів. Особа, що допустила такі дії, карається штрафом або позбавленням волі.
17.2. Процедура банкрутства, запобігання
банкрутству
Процедура банкрутства — передбачені законом способи і порядок
дій вповноважених осіб при здійсненні встановлених судом дій віднос-но підприємства-боржника. При розгляді справи про банкрутство
боржника — юридичної особи застосовуються такі процедури бан-крутства:
• розпорядження майном боржника; • санація (відновлення платоспроможності) боржника; • ліквідація банкрута; • мирова угода. З метою забезпечення майнових інтересів кредиторів в ухвалі ар-
бітражного суду про порушення провадження у справі про банкрут-ство або в ухвалі, прийнятій на підготовчому засіданні, вказується про введення процедури розпорядження майном боржника  й при-
значається розпорядник майна в порядку, встановленому Законом.
Розпорядник майна призначається арбітражним судом із числа
осіб, зареєстрованих державним органом з питань банкрутства як арбітражні керуючі, відомості про яких надаються в установленому порядку Вищому арбітражному суду України.
Розпорядником майна не можуть призначатися особи, які: здій-
снювали раніше управління боржником – юридичною особою, за винятком випадків, коли з моменту усунення даної особи від управ-ління боржником пройшло не менше трьох років; мають судимість за вчинення корисливих злочинів.
Розпорядник майна призначається на строк не більше ніж на шість
місяців. Цей строк може бути продовжений або скорочений судом за клопотанням комітету кредиторів чи самого розпорядника майна або власника (органу, уповноваженого управляти майном) боржника.
Розпорядник майна має право: скликати збори кредиторів і брати
в них участь з правом дорадчого голосу; аналізувати фінансове ста-

295Тема 17
новище боржника та рекомендувати зборам кредиторів заходи щодо
фінансового оздоровлення боржника; звертатися до арбітражного суду у випадках, передбачених Законом; одержувати винагороду в розмірі та порядку, передбачених Законом; залучати для забезпечен-ня виконання своїх повноважень на договірній основі спеціалістів з оплатою їхньої діяльності з коштів боржника, якщо інше не перед-бачено Законом або рішенням комітету кредиторів; подавати до ар-бітражного суду заяву про дострокове припинення своїх обов’язків; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.
Розпорядник майна зобов’язаний: розглядати разом з посадови-
ми особами боржника копії заяв кредиторів про грошові вимоги до боржника, які надійшли до арбітражного суду у зв’язку з порушен-ням справи про банкрутство та надіслані боржнику в установлено-му Законом порядку; вести реєстр вимог кредиторів у встановлено-му порядку; повідомляти кредиторів про результати розгляду їхніх вимог боржником та включення визнаних вимог до реєстру вимог кредиторів або про відмову визнання вимог боржником; вживати за-ходів для захисту майна боржника; аналізувати фінансову, господар-ську та інвестиційну діяльність боржника, його становище на товар-них ринках; виявляти ознаки фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства; скликати збори кредиторів; надавати державному органу з питань банкрутства відомості, необхідні для ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено справу про бан-крутство; надавати арбітражному суду та комітету кредиторів звіт про свою діяльність, відомості про фінансове становище боржника, пропозиції щодо можливості відновлення платоспроможності борж-ника; виконувати інші функції, передбачені цим Законом.
Розпорядник майна несе відповідальність за неналежне вико-
нання своїх повноважень відповідно до законодавства України.
Повноваження арбітражного керуючого як розпорядника майна
припиняються з дня затвердження арбітражним судом мирової уго-ди чи призначення керуючого санацією або призначення ліквідато-ра, якщо інше не передбачено Законом.
Після призначення розпорядника майна й до припинення проце-
дури розпорядження майном органи правління боржника не мають права без згоди розпорядника майна приймати рішення про:
• реорганізацію (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворен-
ня) і ліквідацію боржника;
• створення юридичних осіб або про участь у інших юридичних особах;

296ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
• створення філій та представництв;
• виплату дивідендів; • проведення боржником емісії цінних паперів; • вихід із складу учасників боржника юридичної особи, придбання в
акціонерів раніше випущених акцій боржника.
З дня винесення арбітражним судом ухвали про припинення по-
вноважень керівника боржника або органів управління боржника розпоряднику майна протягом трьох днів передаються бухгалтерська та інша документація боржника, печатки й штампи, матеріальні та інші цінності.
Санація  – система заходів, які здійснюються під час проваджен-
ня у справі про банкрутство з метою запобігання визнання борж-ника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволен-ня у повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом креди-тування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника;
Господарський суд за клопотанням комітету кредиторів у строк,
що не перевищує строку дії процедури розпорядження майном, уста-новленого відповідно до Закону, має право винести ухвалу про про-ведення санації боржника та призначення керуючого санацією.
Санація вводиться на строк не більше дванадцяти місяців. За клопотанням комітету кредиторів чи керуючого санацією або
інвесторів цей строк може бути продовжено ще до шести місяців або скорочено.
Протягом трьох місяців з дня винесення ухвали про санацію
боржника керуючий санацією зобов’язаний подати комітету креди-торів для схвалення план санації боржника, крім випадків, передба-чених Законом.
План санації повинен містити заходи щодо відновлення плато-
спроможності боржника, умови участі інвесторів, за їх наявності, в повному або частковому задоволенні вимог кредиторів, зокрема шляхом переведення боргу (частини боргу) на інвестора, строк та черговість виплати боржником або інвестором боргу кредиторам та умови відповідальності інвестора за невиконання взятих згідно з планом санації зобов’язань.
План санації повинен передбачати строк відновлення платоспро-
можності боржника. Платоспроможність вважається відновленою за відсутності ознак банкрутства, визначених Законом.

297Тема 17
У разі наявності інвесторів план санації розробляється та пого-
джується за участю інвесторів.
План санації може містити умови про: виконання зобов’язань
боржника третіми особами; обмін вимог кредиторів на активи борж-ника та (або) його корпоративні права; задоволення вимог кредито-рів іншим способом, що не суперечить закону.
Заходами щодо відновлення платоспроможності боржника, які
містять план санації, можуть бути:
• реструктуризація підприємства; • перепрофілювання виробництва; • закриття нерентабельних виробництв; • відстрочка та (або) розстрочка платежів або прощення (списан-
ня) частини боргів, про що укладається мирова угода;
• ліквідація дебіторської заборгованості; • реструктуризація активів боржника відповідно до вимог цього
Закону;
• продаж частини майна боржника; • зобов’язання інвестора про погашення боргу (частини бор-
гу) боржника, зокрема шляхом переведення на нього боргу (части-ни боргу) та його відповідальність за невиконання взятих на себе зобов’язань;
• виконання зобов’язань боржника власником майна боржника
та його відповідальність за невиконання взятих на себе зобов’язань;
• продаж майна боржника як цілісного майнового комплексу
(для недержавних підприємств);
• одержання кредиту для виплати вихідної допомоги працівни-
кам боржника, які звільняються згідно з планом санації, який від-шкодовується в першу чергу згідно зі статею 31 цього Закону за ра-хунок реалізації майна боржника;
• звільнення працівників боржника, які не можуть бути задіяні в
процесі реалізації плану санації. Вихідна допомога в цьому разі ви-плачується за рахунок інвестора, а за його відсутності — за рахунок реалізації майна боржника або за рахунок кредиту, одержаного для цієї мети;
• інші способи відновлення платоспроможності боржника. Ліквідація  – припинення діяльності суб’єкта підприємницької
діяльності, визнаного арбітражним судом банкрутом, з метою здій-снення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна.

298ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
У випадках, передбачених Законом, арбітражний суд приймає
постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквіда-ційну процедуру.
Строк ліквідаційної процедури не може перевищувати дванадця-
ти місяців. Арбітражний суд може продовжити цей строк на шість місяців, якщо інше не передбачено Законом.
З дня прийняття арбітражним судом постанови про визнання
боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури:
• підприємницька діяльність банкрута завершується закінчен-
ням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можли-вості її продажу;
•строк виконання всіх грошових зобов’язань банкрута та
зобов’язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов’язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов’язкових платежів) вважається таким, що настав;
•припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процен-
тів в інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості бан-крута;
•відомості про фінансове становище банкрута перестають бути
конфіденційними чи становити комерційну таємницю;
•укладення угод, пов’язаних з відчуженням майна банкрута чи
передачею його майна третім особам, допускається в порядку, пе-редбаченому цим розділом;
•скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного
банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном тако-го боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається;
•вимоги за зобов’язаннями боржника, визнаного банкрутом,
що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред’являтися тільки в межах ліквідаційної процедури;
•виконання зобов’язань боржника, визнаного банкрутом, здій-
снюється у випадках і порядку, передбаченому цим розділом.
З дня прийняття арбітражним судом постанови про визнання
боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиня-ються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зро-блено раніше. Керівник банкрута звільняється з роботи у зв’язку з банкрутством підприємства, про що робиться запис у його трудовій

299Тема 17
книжці, а також припиняються повноваження власника (власників)
майна банкрута, якщо цього не було зроблено раніше.
Опублікування відомостей про визнання боржника банкрутом і
відкриття ліквідаційної процедури здійснюється ліквідатором в офі-ційних друкованих органах за рахунок банкрута в п’ятиденний строк з дня прийняття постанови про визнання боржника банкрутом.
Відомості про визнання боржника банкрутом і про відкриття
ліквідаційної процедури повинні містити:
• найменування та інші реквізити боржника, визнаного банкрутом; • найменування арбітражного суду, в провадженні якого знаходить-
ся справа про банкрутство;
• дату прийняття арбітражним судом постанови про визнання
боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;
• відомості про ліквідатора (ліквідаційну комісію). Під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домов-
леність між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів борж-ника, яка оформляється угодою сторін. Не підлягає прощенню (спи-санню) за умовами мирової угоди заборгованість із сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов’язкового державного соціального страхування.
Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії проваджен-
ня у справі про банкрутство.
Рішення про укладення мирової угоди від імені кредиторів при-
ймається комітетом кредиторів більшістю голосів кредиторів членів комітету та вважається прийнятим за умови, що всі кредитори, вимо-ги яких забезпечені заставою майна боржника, висловили письмову згоду на укладення мирової угоди.
Рішення про укладення мирової угоди приймається від імені
боржника керівником боржника чи арбітражним керуючим (керую-чим санацією, ліквідатором), які виконують повноваження органів управління та керівника боржника, і підписують її.
Від імені кредиторів мирову угоду підписує голова комітету кре-
диторів .
Мирова угода може бути укладена тільки щодо вимог, забезпече-
них заставою, вимог другої та наступних черг, визначених статею 31 Закону.
У разі, коли умови мирової угоди, укладеної згідно з прави-
лами статті 35 Закону, передбачають розстрочку чи відстрочку

300ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
або прощення (списання) боргів чи їх частини, орган стягнення
зобов’язаний погодитися на задоволення частини вимог з податків, зборів (обов’язкових платежів) на умовах такої мирової угоди з ме-тою забезпечення відновлення платоспроможності підприємства. При цьому податковий борг, який виник у строк, що передував трьом повним календарним рокам до дня подання заяви про порушення справи про банкрутство до арбітражного суду, визнається безнадій-ним та списується, а податкові зобов’язання чи податковий борг, які виникли у строк протягом трьох останніх перед днем подання за-яви про порушення справи про банкрутство до арбітражного суду календарних років, розстрочується (відстрочується) або списується на умовах мирової угоди. Зазначену мирову угоду підписує керівник відповідного податкового органу за місцезнаходженням боржника.
Для конкурсних кредиторів, які не брали участі в голосуванні
або проголосували проти укладення мирової угоди, не можуть бути встановлені умови гірші, ніж для кредиторів, які висловили згоду на укладення мирової угоди, вимоги яких віднесені до однієї черги.
Запитання і завдання для самоперевірки
Дайте визначення банкрутства (неспроможності) підприємства 1.
і перерахуйте його зовнішні ознаки.Дайте коротку характеристику спрощених процедур банкрут- 2.
ства.Опишіть порядок порушення справи про банкрутство підпри- 3.
ємства.Назвіть основні процедури банкрутства. 4.
Що таке фіктивне і навмисне банкрутство? 5.
Яка основна функція санації? 6.
Опишіть основні заходи, що приймаються в процесі ліквідації. 7.
Які основні умови для підписання мирової угоди? 8.

301Тема 17
Тести для перевірки знань
1. Правом на звернення до арбітражного суду із заявою про
визнання боржника банкротом володіють:
а) сам боржник;б) конкурсний кредитор;в) призначений керівник;г) уповноважені органи.
2. Обов’язком боржника з подачі заяви до суду є виникнення
таких обставин:
а) задоволення вимог одного або декількох кредиторів приводить до неможливості виконання боржником грошових зобов’язань, обов’язків зі сплати обов’язкових платежів або інших платежів у повному обсязі перед іншими кредиторами;б) органом підприємства-боржника, уповноваженим відповідно до його засновницьких документів на ухвалення рішення про його ліквідацію, ухвалене рішення про обіг в арбітражний суд із заявою;в) органом, уповноваженим власником майна унітарного під-приємства-боржника, ухвалене рішення про звернення до арбі-тражного суду із заявою;г) звернення про стягнення на майно боржника істотно усклад-нить або зробить неможливою його господарську діяльність.
3. При розгляді справи про банкрутство боржника – юридичної
особи застосовуються такі процедури банкрутства:
а) розпорядження майном боржника; б) санація (відновлення платоспроможності) боржника; в) ліквідація банкрута; г) мирова угода.
4. Розпорядник майна призначається на строк не більше ніж:
а) шість місяців;б) вісім місяців;в) один рік;г) два роки.
5. План санації може містити умови про:
а) виконання зобов’язань боржника третіми особами;б) обмін вимог кредиторів на активи боржника та (або) його корпоративні права;

302ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
в) задоволення вимог кредиторів іншим способом, що не супер-
ечить закону;г) усі відповіді підходять.
6. Строк ліквідаційної процедури не може перевищувати:
а) шести місяців;б) восьми місяців;в) дванадцяти місяців;г) чотирнадцяти місяців.
7. Відомості про визнання боржника банкрутом і про відкриття
ліквідаційної процедури повинні містити:
а) найменування та інші реквізити боржника, визнаного бан-крутом; б) найменування арбітражного суду, в провадженні якого пере-буває справа про банкрутство; в) дату прийняття арбітражним судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури; г) відомості про ліквідатора (ліквідаційну комісію).
8. Ліквідаційну масу підприємства-банкрута становлять:
а) майнові права підприємства;б) майно підприємства;в) майно банкрута, що є предметом застави;г) усі попередні відповіді правильні.
9. Процес санації підприємства починається з:
а) визначення цілей та стратегії санації;б) бізнес-плану санації;в) системи санаційних заходів;г) проекту санації.
10. У разі банкрутства підприємства в насамперед
відшкодовуються:
а) зобов’язання перед працівниками підприємства-банкрута:б) витрати, пов’язані з провадженням справи про банкрутство в арбітражному суді та вимоги кредиторів, забезпечені заставою;в) вимоги кредиторів, не забезпечені заставою;г) вимоги до бюджетів.

303Тема 17
Використана та рекомендована література
Андрущак Є.М. 1.  Діагностика банкрутства українських підприємств //
Фінанси України. – 2004. – №9. – С. 118–125.Байцим В. 2.  Напрями зниження рівня збитковості підприємств // Вісник
Національної академії державного управління при Президентові Украї-ни. – 2004. – №4. – С. 144–150. Закон 3.  України «Про банкрутство» з доповненнями від 30 червня 1999 р.
Журавльова Ю. 4. Класифікація зовнішніх факторів впливу на пла-
тоспроможність підприємства // Вісник Київського національного торговельно-економічного університету. – 2005. – №4. – С. 60–67.Журавльова Ю.Ю. 5.  Сутність платоспроможності підприємства// Фі-
нанси України. – 2006. – №1. – С. 116–120.Лежепьокова В.Г. 6. Методичні підходи до оцінки вартості фінансово-
неспроможних підприємств// Менеджер. – 2005. – №2. – С. 127–131.Манойленко О.В. 7. Підходи до оцінки санаційного потенціалу тимчасово
неплатоспроможних суб’єктів господарювання// Економіка та держава. – 2006. – №1. – С. 60–63.Мержа Н.В. 8. Аналіз ймовірності банкрутства підприємств в економіці
України // Актуальні проблеми економіки. – 2005. – №9. – С. 65–69.Оцінка 9.  і діагностика фінансової стійкості підприємства: Монографія /
М.О. Кизим, В.А. Забродський, В.А.Зінченко, Ю.С. Копчак. – Харків: ВД «ІНЖЕК», 2003. – 144 с.Тесленко Т.І. 10. Модель діагностики банкрутства підприємств машинобу-
дівної галузі// Фінанси України. – 2006. – №3. – С.106–112.Шандова Н.В. 11. Оцінка загальної стійкості розвитку промислового під-
приємства // Актуальні проблеми економіки. – 2006. – №9. – С. 169–173.