Книги Реферати

МАКРОЕКОНОМІКА: БАЗОВИЙ КУРС

Іван Йосипович Малий

ПЕРЕДМОВА

У сучасних умовах інформаційної революції та інформаційної експансії формуються нові вимоги з боку споживачів нових знань щодо фаховості, предметності, простоти та доступно- сті інформації. Алгоритм і логіка побудови посібника є спробою колективу авторів реалізу- вати ці нові вимоги з урахуванням специфіки макроекономіки як навчальної дисципліни.

Макроекономіка належить до базових дисциплін, які покликані забезпечити фундамента- льну економічну підготовку бакалаврів усіх спеціальностей усіх напрямів навчання. Мета її полягає в тому, щоб дати студентам теоретичні основи макроекономіки та найпростіші прак- тичні навички аналізу механізму функціонування національної економіки в сучасних умовах. Для досягнення цієї мети в процесі викладання дисципліни передбачається вирішення таких завдань:

  • визначення ролі макроекономічної науки в суспільстві, розкриття її об’єкта, предмета та методології;
  • розкриття основних положень макроекономічних теорій, на які спирається сучасна макроекономічна наука та господарська практика;
  • висвітлення системи основних макроекономічних показників та індикаторів макро- економічної стабільності (нестабільності) економіки;
  • розгляд базових моделей макроекономічної рівноваги;
  • розкриття механізму окремих складових макроекономічної політики: фіскальної, мо- нетарної та зовнішньоекономічної.

Після опанування дисципліни «Макроекономіка» студент повинен мати певний набір спеціальних (фахових) компетентностей (табл. 1).

Таблиця 1

СПЕЦІАЛЬНІ (ФАХОВІ) КОМПЕТЕНТНОСТІ, ЩО ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬСЯ ПІСЛЯ ОПАНУВАННЯ НАУКИ «МАКРОЕКОНОМІКА»

 

СТУДЕНТ МАЄ:
ЗНАТИ УМІТИ
–        ключові положення макроекономічних теорій, які лежать в основі макроекономіч- ної науки;

–        етапи розвитку інструментарію макро- економічної науки:основні ідеї (гіпотези), понятійний апарат науки, способи (прийо- ми) пізнання дійсності та логіку виведення тверджень, висновків і рекомендацій;

–        агреговані величини;

–        агреговані ринки;

–        макроекономічні процеси та явища, їх причини та можливі наслідки;

–        систему макроекономічних показників;

–        базові моделі макроекономічної рівно- ваги;

–        механізм макроекономічної політики, зокрема, фіскальної та монетарної політики;

–        інструментарій макроекономічної полі- тики з метою впливу на соціально- економічний розвиток країни в сучасних умовах.

 –        розрізняти та досліджувати функціона- льні зв’язки та взаємозалежності між еко- номічними процесами та явищами на рівні національної економіки;

–        обчислювати основні макроекономічні показники, параметри та індикатори;

–        здійснювати моніторинг та працювати з інформацією, що стосується макрорівня економіки, використовуючи різні джерела, насамперед, матеріали офіційних держав- них установ;

–        здійснювати аналіз макроекономічних процесів та явищ, результатів функціону- вання національної економіки, виявляти те- нденції та віднаходити проблеми, форму- лювати висновки;

–        використовувати інструментарій макро- економічної науки при проведенні моніто- рингу, аналізу та здійсненні експертних оцінок економічних явищ і процесів на рівні національної економіки, зокрема України.

Вивчення студентами науки «Макроекономіка» передбачає опанування ними специфіч- них положень ряду економічних шкіл, сформованих відомими західними науковцями (на- приклад, неокласичної, кейнсіанської, монетаристської школи). Кожна з цих шкіл, спираю- чись на актуальні на момент їх розробки ключові фактори економічного розвитку, напрацювала власні теорії, моделі і методи, які описують предмет макроекономічної науки і базуються на особливих припущеннях. Ступінь відповідності цих припущень реальним умо- вам функціонування економічних систем країн світу безпосередньо визначає адекватність застосування теорій, моделей і методів, запропонованих економічним школами. Чим біль- шою мірою особливі припущення окремих теорій, моделей чи методів відповідають дійснос- ті, тим більшою мірою вони є придатним для використання в практиці макроекономічного аналізу та обґрунтування управлінських рішень. Явища, події і процеси у сучасних економі- чних системах можуть кардинально відрізнятись від тих припущень, що були закладені про- відними теоретиками і практиками макроекономіки. Тому застосування їх для України по- требує критичного осмислення, вдосконалення і адаптації до умов функціонування вітчизняної економічної системи.

З урахуванням специфічних особливостей макроекономічної науки колективом авторів цього навчального посібника у складі викладачів кафедри макроекономіки та державного управління ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьма- на» було вдосконалено базові положення та прикладні аспекти теорії макроекономіки з точ- ки зору не тільки сучасних українських реалій, а і умов функціонування національних еко- номік світу.

При розробці цього навчального посібника авторами були використані наукові та навча- льно-методичні публікації викладачів кафедри макроекономіки та державного управління, зокрема:

  • навчальні підручники та посібники:
  • Савченко А. Г. Макроекономіка: Підручник / А. Г. Савченко. – К.: КНЕУ, – 441 с.
  • Савченко А.Г. Макроекономіка: навч.- метод. посіб. для самост. вивч. дисц. / А.Г. Са- вченко, О.В. Пасічник – К.: КНЕУ, 2006. – 176 с.;
  • Савченко А.Г. Макроекономіка / А.Г. Савченко, Д.М. Євдокимова. – К.: КНЕУ,

– 255 с.

  • Радіонова І.Ф. Макроекономіка: теорія та політика: Підручник / І.Ф. Радіонова. – К.: Таксон, 2004. – 348 с.
  • наукові монографії:
  • Малий І.Й. Макрорегулювання фінансового сектору : монографія / І.Й. Малий, Т.О. Королюк. – К. : КНЕУ, 2015. – 304 с.
  • Ефективність управління в процесі реформування: макро- та мікроекономічний аспек-

ти: кол. монографія / [І.Ф. Радіонова, О.П. Тищенко та ін.]; за наук. ред. проф. І.Ф. Радіоно- вої. – К.: ВНЗ «Університет економіки та права «КРОК»», 2012. – 364 с.

  • Жданов В.І. Регулювання монетарних показників: сучасна теорія і практика: Моно-

графія. – К.: КНЕУ, 2006. – 264 с.

  • рекомендації науково-методичних семінарів з науки «Макроекономіка», що були про- ведені кафедрою макроекономіки та державного управління протягом 2009/2010 та 2012/2013 навчальних років, запропоновані викладачами відповідно до тематики дисципліни, зокрема авторські матеріали д.е.н, проф. І.Ф. Радіонової (до теми 1), к.е.н, доц. В.В. Воло- щенко (до теми 12), к.е.н, доц. Д.П. Єфремова (до теми 9, п.2 та теми 13, п.2), к.е.н, доц. Д.М. Котенок (до теми 13, п.3). Також були використані окремі напрацювання та пропозиції ін- ших викладачів кафедри, зокрема д.е.н, проф. Л.М. Ємельяненко (до теми 3 та 7); к.е.н, доц. В.І. Усик (до теми 2) ; к.е.н, доц. Я.О. Костенок (до теми 4); к.е.н, доц. В. І. Жданова (до тем 3, 5, 6, 7, 9, 10, 11); к.е.н, доц. Н.В. Федірко (до тем 3, 5, 7); к.е.н, доц. Н.П. Москалюк (до те- ми 2 та 10); к.е.н, доц. С.В. Кульбачного (до теми 11), к.е.н, доц. Т.Ф. Куценко (до всіх тем посібника).

В основу побудови структури цього навчального посібника закладено принцип «від прос- того до складного», який був використаний засновником наукової школи макроекономіки в ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» доктором економічних наук, професором А.Г. Савченком у його підручнику (Савченко А.Г. Макроеко- номіка: Підручник. – К., 2005. – 441 с.). Використання такого принципу при висвітленні на- вчального матеріалу дозволяє полегшити сприйняття та опанування студентами макроеко- номічних теорій, моделей і методів, що описують предмет навчальної дисципліни за умов ринкового господарського механізму, участі державних органів у його функціонуванні та впливу на нього економічної діяльності інших країн світу. Особливо актуальним такий під- хід є з точки зору набуття студентами фахових компетентностей щодо розуміння суперечли- вих і неоднозначних у сучасних умовах макроекономічних проблем функціонування націо- нальних економік, зокрема і України. Тому на сьогодні підручник А.Г. Савченка є базовим при вивченні науки «Макроекономіка» для студентів ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» і рекомендується для фундаментального опану- вання ними навчального матеріалу. Положення, представлені у підручнику А.Г. Савченка, стали основними при розробці цього навчального посібника.

У цьому посібнику весь навчальний матеріал поділено на п’ять розділів, кожен з яких складається з кількох тем і відображує певний логічний етап сходження від простого до складного з урахуванням умовної типології національної економіки, що використовується для пояснення макроекономічних явищ і процесів. У перших трьох розділах пояснюється прива- тна закрита економіка, де враховується функціонування секторів національної економіки без держави. У двох останніх розділах аналізується змішана закрита економіка, де умови функ- ціонування змінюються з врахуванням участі державних органів, а також змішана відкрита економіка, яка передбачає зовнішньоекономічні зв’язки національної економіки.

Перший розділ (теми 1 і 2) є вступом до макроекономічної теорії. Він дає уявлення про макроекономіку як науку та її основний понятійний апарат.

Другий розділ (теми 3, 4 та 5) присвячений агрегованим ринкам. У ньому розкрито меха- нізм функціонування трьох «китів» ринкової системи: ринку праці, ринку товарів і послуг та грошового ринку.

У третьому розділі (теми 6–9) розглянуто основні макроекономічні явища та процеси, що характеризують приватну закриту економіку. Головну увагу приділено функції спожи- вання та інвестиційній функції, механізмам формування рівноважного ВВП, які спираються на сукупні витрати.

Четвертий розділ підручника (теми 10–12) присвячено змішаній закритій економіці, в якій крім ринку важливу координаційну роль виконує держава. У темах 10 та 11 розкрито роль держави у змішаній закритій економіці при формуванні та реалізації фіскальної та мо- нетарної політики. У темі 12 розглянуто відкриту економіку, яку характеризують платіжний баланс, валютний курс, зовнішня торгівля та макроекономічна політика з урахуванням сек- тору «інший світ».

П’ятий, завершальний розділ (тема 13) присвячено макроекономічній динаміці, яка про- являється через тренд економічного зростання та відхилення від нього внаслідок економіч- них коливань, а також пошуку ефективних інструментів антициклічного регулювання еко- номіки.

Пропонований посібник підготовлено відповідно до нормативної програми науки «Мак- роекономіка», яка регламентує не граничний обсяг навчального матеріалу, а його обов’язковий мінімум. Зважаючи на величезне коло питань, які охоплює макроекономіка, з одного боку, та обмеженість академічного часу, відведеного у навчальному плані на її ви- вчення — з іншого, а також враховуючи відповідні методичні рекомендації, затверджені Мі- ністерством освіти і науки України, базовий навчальний матеріал подано у стислій система- тизованій формі, яка є достатньо оригінальною.

Основне навантаження у посібнику несе рубрика «Алгоритм-конспект», що розкриває зміст кожної теми з широким використанням математичного апарату і графічних ілюстрацій, проте без застосування моделей, які б ускладнювали засвоєння навчального матеріалу.

Макроекономіка — це наука, положення і висновки якої мають відображати реальні еко- номічні явища та процеси, поведінку агрегованих (укрупнених) суб’єктів економіки на зага- льнонаціональному рівні. Тому, за можливості, в посібнику подано фактичну інформацію про ці макроекономічні явища та процеси за українською статистикою і статистикою інших країнах у рубриках: «Варто знати!», «Варто розглянути!» та «Інформаційна сторінка».

Для кращого сприйняття навчального матеріалу в посібнику застосовано й інші рубрики. Так, викладенню основного матеріалу кожної теми передує рубрика «Основні категорії та їх позначення», що дає змогу зосередити увагу на термінах та їх умовних позначеннях, які є но- сіями навчального матеріалу теми. Для акцентування уваги студентів на складних аспектах матеріалу або на тих, які потребують особливої фіксації з точки зору логіки їх подання, ви- користовується рубрика «+Важливо зрозуміти!». Підсумовує основний текст кожної теми рубрика «Ключові положення», що має допомогти студенту систематизувати набуті знання. І нарешті, для підвищення ефективності самостійної роботи студента подано рубрики «Конт- рольні запитання для самоперевірки знань», «Тести для самоперевірки знань», «Практичні завдання», «Термінологічний словник» та ін.

Насамкінець, висловлюємо щиру подяку рецензентам — відомим в Україні фахівцям: професорам, докторам економічних наук Ю. М. Бажалу та В. Д. Лагутіну. Ми також вдячні колегам-викладачам і студентам, які знайшли можливість висловити свої пропозиції та по- бажання щодо підготовки цього посібника.

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ МАКРОЕКОНОМІКИ

ТЕМА 1. Макроекономіка як наука

 Становлення та розвиток макроекономічної науки

  • Об’єкт, предмет, завдання та функції макроекономіки
  • Методологія макроекономічної науки
  • Модель макроекономічного кругообігу ресурсів, продуктів, доходів і витрат.
  • Вивчення змісту теми уможливить здобуття студентами таких нових знань про: етапи розвитку макроекономіки,інструментарій макроекономічної науки, об’єкт і предмет науки, завдання та функції макроекономіки, агреговані величини, макроекономічні процеси та явища, макроекономічні моделі.

Основні категорії та їх позначення

 

Сукупний продукт національної економіки (сукупні доходи або сукупні витрати) Y
Споживання домашніх господарств С
Заощадження домашніх господарств S
Чисті податки T
Державні закупівлі G
Валові інвестиції I
Чисті інвестиції Inet
Чистий експорт NX
Експорт EX
Імпорт IM
Амортизація A

 Алгоритм-конспект

  • Становлення та розвиток макроекономічної науки

 

Макроекономіка належить до відносно молодих наук. Вона виникла в першій третині ХХ століття і пов’язана з ім’ям Джона Мейнарда Кейнса. Однак коріння її сягає XVIII століт- тя, коли Ф. Кене створив економічну таблицю, а сучасні напрями макроекономіки ґрунту- ються на ідеях неокласичної школи кінця ХІХ – початку ХХ століття.
Історія макроекономіки, її становлення та розвиток можуто бути подані у формалізовано- му вигляді з огляду на фундаментальні зміни (революції), які у ній відбувалися, у такий спосіб:

Теорія                  Нове                    Нова

раціональних                                     інституціональна

Л. Вальрас                    Дж.Кейнс             Монетаризм            сподівань             кейнсіанство  теорія

 

Становлення                                                                                         Розвиток

Рис. 1.1. Історія макроекономічної науки
Основні етапи у історії науки характеризуються розвитком її інструментарію.

Під науковим інструментарієм розуміють основні ідеї (гіпотези), понятійний апарат нау- ки, способи (прийоми) пізнання дійсності та логіку виведення тверджень, висновків і ре- комендацій.

Основні ідеї, які характеризують різні етапи розвитку макроекономічної науки з точки зору загальної економічної рівноваги

 

Основні етапи Деякі основні ідеї,

що характеризують розвиток науки
Л. Вальрас (вальрасіанство та валь- расіанська революція) – кінець ХІХ – початок ХХ ст. Уявлення про загальну економічну рівновагу як ре- зультат узгодження різних ринків за рахунок досяг- нення співвідносних цін.
Дж. Кейнс (традиційне кейнсіанство та кейнсіанська революція) – 1930– 1960-ті роки Акцент на аналізі нерівноважних станів економіки та визнання вирішальної ролі держави у регулю- ванні економіки в нерівноважних станах.
 

Монетаризм (М. Фрідмен, К. Бру- нер, А. Мельцер) – 1960–1980 рр.

 Уявлення про вирішальну роль грошової пропозиції у формуванні загальної рівноваги та необхідність дотримання відповідності між змінами грошей та реального випуску.
Теорія раціональних сподівань (Р. Лукас, Р. Сарджент, В. Уоллес) – 1970-ті рр. Пояснення загальної економічної рівноваги з вра- хуванням сподівань економічних суб’єктів, які прагнуть максимізувати власну корисність.
Нові кейнсіанці – Дж. Акерлоф, Дж. Стігліц (1980–1990-ті роки) Пояснення рівноваги як явища, що може досягатися без узгодження цін з огляду на їх (цін) жорсткість (нееластичність) та інші (альтернативні) способи та- кого узгодження.
Нова інституціональна теорія (Дж. Бюкенен, Г. Таллок) у частині теорії суспільного вибору Аналіз суспільно-політичних інститутів і правил поведінки при прийнятті необхідних макроеконо-

мічних рішень.

 Об’єкт, предмет, завдання та функції макроекономіки

 

З побіжного огляду основних ідей, сформованих макроекономічною наукою на різних ета- пах у процесі її становлення та розвитку (див. вище – підкреслене у таблиці), випливають її об’єкт і предмет
Об’єкт Об’єкт – те, на що спрямоване пізнання.

Об’єкт макроекономічної науки – національна економіка як ціле, або цілісність національної економіки.
 

 

 

 

 

 

 

Предмет

 Предмет – властивість, риса досліджуваного об’єкту.
Щодо формулювання предмету макроекономічної науки точки зору вчених дещо відрізняються, насамперед, в залежності від акцентів,

які вони роблять при розгляді національної економіки як цілого
За Савченко А.Г, предметом макроекономіки є механізм функціону- вання та розвитку національної економіки (детальніше див.: Савченко А. Г. Макроекономіка: Підручник. К., 2005. – С. 19).
За Радіоновою І.Ф, предметом макроекономіки є загальна економічна рівновага як умова цілісності національної економіки, особливості її (рівноваги) формування, наслідки її порушення (детальніше див.: Ра- діонова І.Ф. Макроекономіка: теорія та політика: Підручник. К.: 2004. С. 9–13).
Макроекономіка – наука про механізм функціонування та розвитку національної економіки, насамперед про умови формування загальної рівноваги, наслідки її порушення та засоби підтримання.
Варто розглянути!

(для поглибленого вивчення)

Існують інші точки зору на предмет макроекономіки.

Див.: 1)  Базилевич В.Д, Базилевич К.С, Баластрик Л.О. Макроекономіка. – К., 2007. – 70 2 с.;

2)   Панчишин С, Островерх П. – Кн. 1. Вступ до аналітичної економіки. Макроекономіка. –

К., 2006. 723 с. та ін.
 

 

Завдання макро- економічної нау- ки

 Макроекономічна наука має два основні завдання:

1)    пояснити, як функціонує економіка як ціле: розкрити зміст об’єктивних законів її функціонування, певних закономірностей, що виявляються за конкретних умов та тенденцій змін,

2)    сформулювати оціночні судження (визначити, що мало б бути) та рекомендації щодо правил доцільної (ефективної) поведінки в конкре- тних економічних умовах для урядів окремих країн, міжнародних інте- граційних об’єднань, окремих груп економічних суб’єктів тощо.
 

Позитивна та но- рмативна макро- економіка

 Виконання першого завдання – дати пояснення економічним процесам і явищам на макрорівні економіки – відповідає позитивній макроеко- номічній науці.

Виконання другого завдання – сформулювати оціночні судження та рекомендації – корелює з нормативною макроекономікою.
 

 

Прикладна роль

 Реалізація нормативної функції дає підстави для висновку, що макро- економіка формує теоретичну основу економічної політики уряду, а значить потрібна президентам, прем’єрам, парламентарям, політичним лідерам. Очевидним є також те, що ця наука є важливою для грома- дянського суспільства (громадян, представників бізнесу та ін.) .
  • Методологія макроекономічної науки

 

Методологія науки охоплює придатні для реалізації в процесі пізнання її функцій прин- ципи, прийоми, способи дослідження та формулювання висновків (рекомендацій)
 

 

 

 

Особливості

 Особливостями методології макроекономіки є те, що ця наука:

¾       оперує агрегованими величинами (показниками), які характери- зують або усю економіку в цілому, або її найважливіші сфери (секто- ри): валовий внутрішній продукт, курс національної валюти. торго- вий і платіжний баланс, ринок грошей тощо,

¾       досліджує ті процеси та явища, природа яких може бути пояснена лише на загальнонаціональному рівні, тобто з позицій економіки як цілого: кризовий спад, загальний рівень цін, безробіття, дефіцит (профіцит) державного бюджету, державний борг тощо,

¾     широко використовує модельний інструментарій для створення

пояснюючих моделей функціонування економіки як цілого та моде- лей прийняття економічних рішень.
 

 

 

 

Значення макро- економічних мо- делей

 1.         Результатом застосування модельного інструментарію стає пред- ставлення основних макроекономічних зв’язків між ендогенними (пояснюваними) та екзогенними (за допомогою яких відбувається пояснення) величинами у вигляді: рівнянь, графіків, схем.

2.         Макроекономічні моделі формують підстави для прийняття економічних рішень у тому випадку, коли рівняння та графіки є ре- зультатом розрахунків на основі конкретних статистичних даних. Тоді параметри рівнянь віддзеркалюють конкретні кількісні значення зв’язків макроекономічних процесів і явищ, а графіки ілюструють кі- лькісні зміни залежних величин.

3.         Обґрунтованість прийняття рішень залежить від точності та пов- ноти уявлень про зв’язки макроекономічних змінних. З цією метою розробляють макроекономічні економетричні моделі.
 

 

Економетричні моделі

 Економетричні моделі – це функції, які описують кореляційно- регресивні та інші зв’язки між макроекономічними змінними і побудо- вані на основі статистичної інформації. Вони є досить поширеним ін- струментом аналізу, імітації та прогнозування макроекономічних про- цесів. Відповідно вони є інструментом прийняття урядових рішень.

Власне економетрична модель може охоплювати десятки, сотні, а іноді й тисячі рівнянь, що описують кількісні залежності багатьох змінних та імітують функціонування економіки як цілого.
Варто знати!

Найвагоміших успіхів у побудові та використанні економетричних моделей досягли США та Франція

У практиці макроекономічного моделювання, прогнозування та аналізу економічної полі- тики для різних країн світу Світовим банком використовується модель RMSM-X. Один з її варіантів адаптовано до України (детальніше див.: Радіонова І.Ф. Макроекономіка: теорія та політика: Підручник. К., 2004. С. 14–18).

Модель макроекономічного кругообігу ресурсів, продуктів, доходів і витрат

 

В основу макроекономічного аналізу покладено модель економічного кругообігу (рис.1.3), яка є пояснюючою, тому допомагає зрозуміти, як функціонує економіка в цілому, які фун- кціональні зв’язки існують між основними суб’єктами економіки, що діють на різних, од- нак взаємопов’язаних ринках, та формують єдиний ринковий механізм господарювання в масштабах усієї економіки.
Варто знати!

Сучасна національна економіка України є відкритою системою та має у своїй структурі 5

внутрішніх секторів, а також 6-ий зовнішній сектор – «інший світ» (див. детальніше тему 2).
Загальний підхід до аналізу національної економіки будь-якої країни передбачає виокрем- лення секторів відповідно до Системи національних рахунків (детально див. тему 2), а саме:

¾     сектору нефінансових корпорацій;

¾     сектору фінансових корпорацій (його разом із сектором нефінансових корпорацій спрощено називають підприємницьким сектором);

¾     сектор загального державного управління управління (спрощено його називають державним сектором);

¾     сектор домашніх господарств;

¾     сектор некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства (у спрощених моделях економічного кругообігу його, переважно, не враховують);

¾     сектор «інший світ», який є зовнішнім щодо національної економіки.
Певний спосіб об’єднання згаданих секторів формує основу для умовної типології націо- нальної економіки та розгляду її як:

¾     приватної закритої і(з врахуванням сектору нефінансових і фінансових корпорацій та сектору домашніх господарств, але без врахування сектору загального державного управління та зовнішнього);

¾     змішаної закритої економіки (із врахуванням сектору сектору нефінансових і фі- нансових корпорацій, сектору домашніх господарств і загального державного управління, але без зовнішнього сектору);

¾     змішаної відкритої економіки (з врахуванням усіх секторів включно із зовнішнім). Це дає підстави розглядати модель економічного кругообігу на різних рівнях абстрагування:

1)      на рівні приватної закритої економіки, яка моделює чистий ринок, що функціонує без державного втручання,

2)      на рівні змішаної закритої економіки, яка моделює поєднання ринкового та держав- ного регулювання економічної діяльності,

3)      на рівні змішаної відкритої економіки, яка моделює і зовнішні зв’язки національної економіки в межах сучасної глобальної економіки.
 

 

 

Агреговані ринки

 Макроекономічний аналіз ринкового механізму національної економіки передбачає використання поняття агрегувані ринки. Основними агрего- ваними ринками є ринок праці, ринок товарів і послуг, грошовий ри- нок, фінансовий ринок.

Модель економічного кругообігу є таким інструментом теоретичного пояснення, яка імітує і подає в узагальненому вигляді основні макро- економічні процеси та зв’язки. Тому на найвищому рівні узагальнення виокремлюють лише два ринки: ринок ресурсів і ринок продуктів (його також називають ринком товарів і послуг).
Агреговані ве- личини (показ- ники) Макроекономічний аналіз національної економіки як цілого передбачає також використання агрегуваних величин (показників). Такими, напри- клад, є: «сукупний попит» і «сукупна пропозиція», що стосується всіх товарів і послуг на макрорівні, на противагу «попиту» та «пропозиції» окремих товарів на мікрорівні.

 

Особливості макроекономічного кругообігу за різних умов (оглядово)

 

Макроекономічний кругообіг – це потік ресурсів і продуктів, урівноважений відповідним рухом доходів і витрат.

Основний принцип побудови моделі макроекономічного кругообігу – доходи одних еко- номічних суб’єктів є витратами інших, тому між ними досягається відповідність.
 

Приватна закри- та економіка (вивчається далі детально,      див.: зокрема тему 7)

(рис. 1.3)

 У приватній закритій економіці, яка розглядається як взаємодія під- приємницького сектору та сектору домашніх господарств, для забезпе- чення рівноваги, або відповідності агрегованих макроекономічних ве- личин повинна забезпечуватись тотожність:

Y = С + S.

Економічний зміст моделі пояснюється так: доходи домашніх госпо- дарств (Y) розподіляються на споживання (С) та заощадження (S). (детальніше див.: Савченко А. Г. Макроекономіка: Підручник. 2005. С. 162).
Змішана закрита економіка (вивчається   далі детально,                      див.: зокрема тему 10)

(рис. 1.4)

 У змішаній закритій економіці аналізується державний сектор, який у схемі макроекономічного кругообігу пов’язаний із іншими макроеко- номічними суб’єктами через чисті податки (Т), державні закупівлі (G). Доходами держави виступають чисті податки (Т). Державні витрати аналізуються у формі державних закупівель (G).
 

 

 

 

Змішана відкри- та економіка

 Змішана відкрита економіка віддзеркалює факт існування зв’язків національної економіки із зовнішнім світом, передусім, через:

а) зовнішні торговельні зв’язки, які охоплюють імпорт (IM) та експорт

(EX) товарів і послуг,

б) міжнародні фінансові зв’язки, що охоплюють операції з отримання позик і надання кредитів, з купівлі-продажу реальних і фінансових ак- тивів.

Тому модель у відкритій економіці є ускладненішою (див. рис. 1.5 (з урахуванням зовнішніх торговельних зв’язків) і рис.1.6 (з урахуванням зовнішніх торговельних зв’язків і міжнародних фінансових зв’язків).

Макроекономічний кругообіг ресурсів, продуктів, доходів і витрат у приватній закритій економіці

 

 

Основні пропорції (співвідношення) у змішаній відкритій економіці

 

Макроекономічний кругообіг у змішаній відкритій економіці як теоретична модель відо- бражає загальну економічну рівновагу, умовами якої є пропорції (співвідношення), дотри- мання яких забезпечує неперервне функціонування економіки та демонструє її цілісність:
Y доходи = Y витрати
Y витрати = C + I + G + NX,

де C – приватне споживання (витрати домашніх господарств на споживання),

I – приватні інвестиції (інвестиційні витрати підприємств),

G – державні закупівлі (витрати держави),

NX – чистий експорт (витрати зовнішнього сектору).
C = Yдоходи – T – S,

де Т – чисті податки,

S – приватні заощадження.
T = G

державні закупівлі = чисті податки

 

NX = Ex – Im,

де Ex – експорт;

Im – імпорт.
I = A + Inet

де A – амортизаційні витрати на відновлення зношеного капіталу,

Inet – чисті приватні інвестиції – додаткові інвестиції, що перевищують амортизацію та які сформувались за рахунок перетворення приватних заощаджень (S):

S = Inet
Yвитрати = Yпродукт Yпродукт = Yдоходи
Висновки

1.   Для неперервного функціонування економіки повинна існувати відповідність: сукупні доходи (Yдоходи ) = сукупні витрати (Yвитрати) = сукупний продукт (Yпродукт).

2.   Головна проблема загальної економічної рівноваги – перетворення сукупних доходів на сукупні витрати розв’язується перетворенням заощаджень (S) на інвестиції (I).

3.  Дискусійне питання макроекономічної науки: яким чином здійснюється це перетворення і чому заощадження (S) повинні відповідати інвестиціям (I)? (більш детально див.: Радіонова І.Ф. Макроекономіка: теорія та політика: Підручник. К., 2004. С. 9–19).
Варто розглянути!

(для поглибленого вивчення)

Для глибшого усвідомлення зв’язків макроекономічного кругообігу у відкритій економіці нижче подається розширена його модель, у якій представлено зв’язки різних груп економі- чних суб’єктів, а саме на рівні 5-ти внутрішніх секторів (сектор нефінансових корпора- цій, сектор фінансових корпорацій, сектор загального державного управління управління, домашніх господарств і сектор некомерційних організацій, що обслуговують домашні гос- подарства), та 6-го зовнішнього сектора – «Інший світ». (рис. 1.6).

 

 г у змішаній відкритій економіці із зовнішнім сектором, поданим у формі зовнішніх торговельних зв’язків та у формі міжнародних фінансових зв’язків (розширена модель)

Ключові положення

  1. Макроекономіка є відносно молодою наукою. Її виникнення у першій третині ХХ ст. пов’язане з ім’ям Дж. М. Кейнса. Сучасна макроекономіка як сукупність теорій продовжує інтенсивно розвиватися. На зміну застарілим теоріям приходять нові, адекватні вимогам сьо- годення.
  2. З огляду основних ідей, сформованих макроекономічною наукою на різних етапах у процесі її становлення та розвитку виокремлюється її об’єкт і предмет. Два основні завдання, що стоять перед цією наукою (пояснити функціонування економіки в її цілісності, оцінити та запропонувати рекомендації для уряду), обумовлюють її дві основні функції: позитивну та нормативну.
  3. Макроекономіка – наука про механізм функціонування та розвитку національної еко- номіки, зокрема про умови формування загальної рівноваги, наслідки її порушення та засоби підтримання. Основою формування загальної економічної рівноваги є відповідність сукуп- них доходів і витрат, сукупного попиту і пропозиції. Перетворення сукупних доходів на су- купні витрати – головна проблема формування загальної рівноваги, розкриття якої пов’язане з поясненням того, як заощадження домашніх господарств стають інвестиціями підприємців.
  4. В основі методології макроекономіки лежить метод агрегування, що передбачає виді- лення таких укрупнених об’єктів, як економічні сектори, агреговані ринки та агреговані ве- личини, що дають змогу робити узагальнення щодо процесів та явищ на макрорівні. Агрего- вані величини – узагальнюючі змінні, за допомогою яких оцінюється загальний стан економіки, а саме: валовий внутрішній продукт, рівень безробіття, темп інфляції, грошові агрегати, курс національної валюти та ін.
  5. Макроекономіка широко використовує модельний інструментарій для створення по- яснюючих моделей і моделей прийняття економічних рішень. Досить поширеним сучасним інструментом аналізу, імітації та прогнозування макроекономічних процесів є економетричні моделі.
  6. В основу макроекономічного аналізу покладена модель економічного кругообігу, що допомагає зрозуміти, як функціонує економіка в цілому, які функціональні зв’язки існують між основними суб’єктами економіки, що діють на різних, однак взаємопов’язаних ринках, і формують єдиний ринковий механізм господарювання на макрорівні з урахуванням втру- чання держави та ступеню відкритості до зовнішнього світу.

Контрольні запитання для самоперевірки знань

  1. Назвіть економістів, які зробили значний внесок у становлення та розвиток макроеко- номічної науки. Сформулюйте сутність їхнього внеску.
  2. Дайте визначення об’єкту макроекономіки і розкрийте його специфіку в порівнянні з іншими економічними науками.
  3. Що є предметом макроекономіки та які функції вона виконує?
  4. Розкрийте особливості методології макроекономічної науки.
  5. У чому полягає прикладна роль макроекономічної науки?

Тести для самоперевірки знань

  1. Агрегованими величинами є:

а) ВВП;

б) попит на комп’ютери; в) ціна на парфуми;

г) інфляція.

  1. Об’єктом макроекономіки є:

а) ринкова економіка; б) змішана економіка;

в) національна економіка як ціле; г) приватна економіка.

  1. Основний принцип побудови моделі економічного кругообігу: а) доходи = витрати;

б) доходи одних економічних суб’єктів є витратами інших; в) доходи = споживання домашніх господарств;

г) доходи одних економічних суб’єктів не є витратами інших.

  1. Сучасна відкрита економіка включає такі секторальні агрегати: а) домогосподарства, ринок, держава;

б) уряд, міністерства, підприємства;

в) домогосподарства, підприємства, держава, зовнішній світ;

г) нефінансові підприємства, фінансові установи, бюджетні установи.

  1. Ринковим агрегатом є:

а) ринок праці;

б) ринок нерухомості; в) ринок грошей;

г) ринок комп’ютерів.

  1. Позитивна функція макроекономіки спрямована на вивчення: а) фактичного стану економіки;

б) шляхів подолання спаду виробництва;

в) шляхів забезпечення економічного зростання; г) методів державного регулювання економіки.

  1. Нормативна функція макроекономіки спрямована на обґрунтування: а) рекомендацій щодо подальшого економічного розвитку;

б) причин спаду виробництва; в) наслідків економічної кризи; г) причин зростання інфляції.

  1. Найширше використовуваним методом макроекономіки є: а) синтез;

б) аналіз;

в) моделювання; г) порівняння.

Відповіді

1             2             3             4             5             6             7             8

 

а), г) в) б) в) а), в) а) а) в)

 

Завдання для самоперевірки знань

І. Що із зазначеного належить до інструментарію макроекономічної науки, а що – ні:

  • гіпотеза (ідея) про залежність економічних циклів від змін грошового пропонування;
  • формалізація уявлень про зв’язок між загальним випуском і загальним рівнем цін з допомогою графіка;
  • кількісний розрахунок внеску окремих факторів у прибутковість фірми;
  • обґрунтування правила поведінки уряду у фінансовій сфері на основі співвідношення між змінами державного боргу, дефіциту державного бюджету та темпами економічного зростання;
  • аналіз ситуації на окремому ринку з використанням графіка динаміки цін.

ІІ. Яке із наведених тверджень з книги М. Фрідмена та А. Шварц «Монетарна історія Сполучених Штатів Америки. 1867–1960» віддзеркалює позитивний аспект макроекономіч- ної науки, а яке – нормативний:

  1. «Не спроможна діяти активно, щоб стримати першу кризу ліквідності восени 1930 р, ФРС виявила ще меншу спроможність до таких дій у наступні роки».
  2. «Хоча вплив, що йшов від грошей до економічної активності (через стабільну, неелас- тичну за процентом функцію попиту на гроші чи аналогічну функцію швидкості) переважав, виявлявся також і вплив у зворотному напрямку».

Відповіді

 

І ІІ
1 2 3 4 5 1 2
+ + — + — н п

 

Література для поглибленого вивчення теми

 

  1. Базилевич В.Д. Макроекономіка / В.Д. Базилевич, К.С. Базилевич, Л.О. Баластрик. –

К.: Знання, 2007. – 702 с.

  1. Блауг М. Економічна теорія в ретроспективі / М. Блауг. – К.: Основи, – 670 с.
  2. Блауг М. Методологияэкономической науки, илиКакэкономистыобъясняют. Пер. с англ. / Науч. ред. и вступ. ст. В. С. Автономова. – М.: НП Журнал «Вопросыэкономики», 2004. – 416 с.
  3. Панчишин С. Вступ до аналітичної економіки. Макроекономіка / С. Панчишин, П. Ос- троверх – К.: Знання. – 2006.– 723 с.
  4. Радіонова І.Ф. Макроекономіка: теорія та політика: Підручник / І.Ф. Радіонова. – К.: Таксон, 2004. – 348 с.
  5. Савченко А. Г. Макроекономіка: Підручник / А. Г. Савченко. – К.: КНЕУ, –

441 с.

 

ТЕМА 2. Макроекономічні показники в системі національних рахунків

  1. Сутність, методологічні принципи та основні категорії системи національних рахунків

(СНР).

  1. Валовий внутрішній продукт: економічний зміст і методи розрахунку.
  2. Основні макроекономічні показники СНР: економічний зміст і методика обчислення.
  3. Номінальний і реальний ВВП. Сутність дефлятора ВВП та індекса споживчих цін, їх порівняльна характеристика.

Вивчення змісту теми уможливить здобуття студентами таких нових знань про:

  • систему національних рахунків (СНР),
  • методологічні принципи СНР,
  • інституційні одиниці в СНР,
  • сектори в СНР,
  • економічні операції в СНР,
  • рахунки в СНР,
  • показники в СНР.
  • методи обчислення ВВП,
  • дефлятор ВВП,
  • індекси цін,
  • номінальний і реальний ВВП.

Після опанування теми студенти набудуть таких практичних умінь:

  • навчаться розраховувати макроекономічні показники,
  • навчаться розраховувати номінальний і реальний ВВП,
  • одержать початкові навички щодо аналізу динаміки та структури ВВП та інших показ- ників.

Основні категорії та їх позначення

 

Випуск Vpr
Валова додана вартість GVA
Проміжне споживання Vig
Валовий внутрішні продукт (ВВП) GDP або Y
Чистий внутрішній продукт NDP
Кінцеві споживчі витрати (споживання) домашніх господарств С
Валові інвестиції I
Чисті інвестиції Inet
Амортизація (споживання основного капіталу) A
Державні закупівлі G
Державне споживання Cg
Державні інвестиції Ig
Експорт товарів і послуг EX
Імпорт товарів і послуг IM
Чистий експорт NX
Чисті податки на продукти Tp

 

Податки на продукти (ПДВ, акцизи, мито) ATp
Субсидії на продукти Subp
Оплата праці найманих працівників W
Загальні прибуткові доходи від капіталу GPr
Валовий прибуток PRgr
Змішаний доход INCmix
Податки на виробництво та імпорт Tpr/im
Субсидії на виробництво та імпорт Subpr/im
Чисті податки на виробництво та імпорт NTpr/im
Валовий національний дохід GNI
Валовий національний дохід наявний GNDI
Первинні доходи, отримані резидентами з-за кордону ІNCres
Первинні доходи, сплачені нерезидентам за кордон INCfor
Чисті зовнішні первинні доходи NIf
Трансферти поточні, отримані резидентами з-за кордону TRres
Трансферти поточні, сплачені нерезидентам за кордон TRfor
Чисті поточні трансферти зовнішні NTRf
Валовий національний наявний доход GNDI
ВВП номінальний Yn
ВВП реальний Yr
Індекс-дефлятор ВВП P
Індекс споживчих цін CPI

Алгоритм-конспект

  • Сутність, методологічні принципи та основні категорії системи національних рахунків (СНР)

Система національних рахунків (СНР)

 

 

 

 

 

 

Для чого потріб- на СНР?

 Оскільки кожна країна певним чином інтегрована в світову економіку, то для забезпечення міжнародних порівнянь необхідно застосовувати єдиний підхід до обчислення макроекономічних показників, що досяга- ється за допомогою однакової для всіх країн міжнародної методології розрахунків (стандарту) — системи національних рахунків (СНР).

СНР призначена для:

·     моніторингу розвитку економіки на різних рівнях агрегування: на рі- вні окремих економічних суб’єктів (інституційних одиниць), на рівні груп таких одиниць (інституційних секторів), або на рівні економіки вцілому,

·     макроекономічного аналізу з метою прийняття рішень та розробки макроекономічної політики,

·     забезпечення співставності (порівняльності) основних показників рі- зних країн.
 

Ким розроблена СНР?

 СНР є розробкою ООН і рекомендується всім країнам для практичного використання.

Остання версія СНР створена в 2008 році і є адаптованою версією СНР–1993. Перша версія СНР (перший стандарт) опублікована більше 60 років тому (у 1953 році).
 

Визначення

 СНР – узгоджений на міжнародному рівні стандартний набір реко- мендацій щодо розрахунків показників, які використовуються для

опису та аналізу найзагальніших результатів і пропорцій національної економіки.

 

 

Категорії СНР

 СНР спирається на певну систему категорій, за допомогою яких здійс- нюється облік у масштабах національної економіки. Основні з них — ін- ституційна одиниця, інституційний сектор, економічна операція, ра-

хунок.
 

 

 

 

Мета СНР

 ¾       реєстрація (облік) економічних потоків і запасів шляхом застосування уніфікованого набору правил ведення рахунків.
Економічний потік – процес зміни результату, зокрема, зміни в активах на основі руху товару чи послуги за певний проміжок часу.

Наприклад, виплата зарплати, сплата податків, операції по бар- теру тощо.

 Економічний запас – результат по- передніх операцій та інших економі- чних потоків, який втілюється в на- явних активах або зобов’язаннях у власності окремої одиниці, сектора чи економіки в цілому на певний момент часу.

Наприклад, золото як резервний актив.

Основні методологічні принципи СНР

 

Принципи Зміст
Принцип економічного кру- гообігу у процесі відтворення економіка перебуває в постійному кругообігу, який є безперервним потоком перетворень витрат у доходи.
Принцип економічної рівноваги в основі розрахунків лежить тотожність: сукупні витрати = сукупні доходи, тому вартість виробленого усією економікою продукту може оцінюватись як за доходами, так і за витратами.
Принцип продуктивної дія- льності продуктивною є будь-яка діяльність, що приносить дохід її суб’єктам, незалежно від сфери чи виду діяльності як у матеріально- му (промисловість, сільське господарство, будівництво тощо), так і нематеріальному (транспорт, зв’язок, освіта, культура, охорона здо-

ров’я тощо) виробництві.
Принцип виключення по- двійного рахівни- цтва При обчисленні показників результатів національного виробництва враховується вартість кінцевого продукту (кінцева вартість). Вар- тість проміжного продукту, що споживається в процесі створення кі- нцевого (проміжного споживання) при цьому не враховується.

Інституційні одиниці в СНР

 

Інституційні одиниці — це економічні субєкти, які володіють активами, беруть на себе певні зобов’язання, здійснюють витрати та отримують доходи.

Економіка країни — сукупність лише тих інституційних одиниць, які є резидентами даної країни.
Резидент Нерезидент
Інституційна одиниця вважається резидентом країни, якщо її економічні інтереси зосереджені на економічній території даної країни протягом тривалого часу (не менше ніж один рік). Якщо економічні інтереси інституційної одиниці зосереджені на економічній те- риторії інших країн, то вона є нерезиден- том даної країни.
Варто знати!

економічна територія країни

¾      територія, яка знаходиться в адміністративному управлінні центрального виконавчо- го органу цієї країни і в межах якої існує вільне переміщення людей, товарів і грошей,

¾      не охоплює територіальні анклави інших країн (посольства, консульства, військові бази, торговельні представництва тощо), розташовані на географічній території даної країни, але включає подібні анклави даної країни, розміщені на географічній території інших країн.

 

Інституційні сектори в СНР

 

Всі інституційні одиниці, які є резидентами країни, об’єднуються у п’ять інституційних секторів:

·     нефінансові корпорації;

·     фінансові корпорації;

·     сектор загального державного управління;

·     домашні господарства;

·     некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства.

Інституційні одиниці, що є нерезидентами країни, які здійснюють економічну діяльність, пов’язану з резидентами, утворюють сектор «Інший світ» або зовнішньоекономічний сектор.
Інституційний сектор Інституційні одиниці сектору Види підприємств та ор- ганізації в межах інститу- ційного сектору
1. Сектор

«Нефінансові корпора- ції» (НФК) (підприємницький сек- тор)

 інституційні одиниці, які займають- ся виробництвом товарів і нефінан- сових послуг на ринкових засадах, тобто з метою їх продажу за цінами, що відшкодовують затрати на виро- бництва та дають прибуток. –       приватні, державні та спільні підприємства,

–  асоціації підприємств,

–  торгові палати тощо.
2. Сектор

«Фінансові корпорації» (ФК)

(фінансовий сектор)

 інституційні одиниці, які займа- ються фінансовим посередництвом або допоміжною фінансовою дія- льністю. –  НБУ,

–  комерційні банки,

–  страхові компанії,

–    інвестиційні компанії та інші фінансові структури, що надають послуги на комерційній основі.
3. Сектор загального державного управління (СЗДУ) (державний сектор) інституційні одиниці, які крім ви- конання своїх політичних функцій і здійснення регуляторної діяльності в економіці надають також нерин- кові послуги для індивідуального чи колективного споживання та пе- рерозподіляють доходи і багатство. –      органи державного управління центрального та місцевого рівнів;

–      некомерційні бюджетні організації;

–      державні цільові та по- забюджетні фонди.
4. Сектор

«Домашні    господарст- ва» (ДГ)

 інституційні           одиниці,          що об’єднують фізичних осіб, основ- ною функцією яких є споживання, а також некорпоративна підприємни- цька діяльність

(домогосподарство може складати- ся з однієї особи).

 –      дрібне промислове ви- робництво;

–      надання послуг у побу- товому обслуговуванні, освіті, охороні здоров’я;

–      сільські підсобні госпо- дарства тощо.
5. Сектор

«Некомерційні органі- зації, що обслуговують домашні господарства» (НКО)

 інституційні одиниці, створені окремими групами домашніх гос- подарств для забезпечення їхніх по- літичних, релігійних і професійних інтересів, а також для надання соці- ально-культурних послуг. громадські та політичні організації, що діють на основі, насамперед, доб- ровільних внесків домаш- ніх господарств.
6. Сектор

«Інший світ» (зовнішній сектор)

 інституційні одиниці, що є нерези- дентами країни, які здійснюють економічну діяльність, пов’язану з резидентами. нерезиденти країни.

 

Операції в СНР

 

Інституційні одиниці перебувають між собою у певних відносинах, пов’язаних із виконан- ням різноманітних економічних дій. У СНР ці економічні дії називаються операціями.

Операції є або обміном економічних цінностей, або добровільним їх передаванням

(трансфером) без відповідного еквівалента від однієї інституційної одиниці до іншої.
Усі операції в СНР поділяються на чотири групи:
І група операції з товарами та послугами (пов’язані з виробництвом, кінцевим і проміжним споживанням, формуванням основного капіталу, експортом та імпортом)
ІІ група розподільчі операції (пов’язані з розподілом та перерозподілом доходів, у

тому числі з формуванням заощаджень)
ІІІ група операції з фінансовими інструментами (пов’язані зі зміною фінансових ак- тивів і пасивів)
ІV група інші операції
Варто знати!

Повний перелік операцій з сектором «Інший світ» відповідає переліку операцій, що відо- бражуються в платіжному балансі країни (детально в темі 12).

Рахунки в СНР

 

У СНР облік операцій здійснюється за допомогою рахунків.

Рахунок — це балансова таблиця, яка складається з двох розділів:

1)  ресурси, або зміна у зобов’язаннях, тобто в пасивах;

2)  використання, або зміна в активах.
Усі рахунки можна класифікувати на окремі групи. В СНР розрізняють такі групи націо- нальних рахунків:
 

За    масштабом діяльності

 І зведені або консолідовані національні рахунки, тобто рахунки для національної економіки в цілому
ІІ секторні та галузеві національні рахунки, тобто рахунки для окремих секторів або галузей національної економіки
За сферою діяльності ІІІ національні рахунки внутрішньої економіки
ІV національні рахунки зовнішньої економіки
Варто знати!

Центральне місце в СНР посідають зведені (консолідовані) рахунки, які служать основним джерелом інформації про макроекономічні показники та співвідношення. Рахунок зазвичай починається з балансуючої статті (ресурсів), яка одночасно є заключною статтею попереднього рахунку.

У внутрішній сфері діяльності рахунки поділяються на:

1)   поточні рахунки, що відображають виробництво товарів і послуг, утворення доходу в процесі виробництва, розподіл та перерозподіл доходів, а також використання доходів на споживання та заощадження),

2)  рахунки нагромадження, а саме: рахунок операцій з капіталом, фінансовий рахунок, ра- хунок інших змін в обсягах активів і рахунок переоцінки,

3)  рахунки фінансового сектору, що віддзеркалюють баланс активів і пасивів. Сучасна СНР-2008 охоплює 13 зведених рахунків:

¾     виробництва,

¾     утворення доходів,

¾     розподілу первинних доходів,

¾     вторинного розподілу доходів,

— перерозподілу доходів у натурі,

 

¾     використання наявного доходу,

¾     використання скоригованого наявного доходу,

¾     операцій з капіталом,

¾     фінансовий;

¾     інших змін в об’ємі активів;

¾     переоцінки;

¾     баланс активів і пасивів;

¾     товарів і послуг.

Відображення макроекономічного кругообігу дозволяє здійснювати аналіз відтворюваль- них процесів національної економіки, а саме, виробничого, розподільчого та кінцевого ви- користання (див. вище: тема 1).

Побудова національних рахунків здійснюється двома методами: балансуванням і тотож- ністю.

За допомогою балансування рахунків обчислюються макроекономічні агрегати. Агрегати це макроекономічні показники, за допомогою яких можна вимірювати, здійснювати моні- торинг, аналіз результатів функціонування економіки країни на макроекономічному рівні, характеризувати процеси відтворення та використовувати для міжкраїнових порівнянь.
Варто розглянути!

(для поглибленого вивчення)

Для полегшення сприйняття можна ознайомитись з рахунками України, де представлено зведені національні рахунки за кварталами року (див.: Додатки).

Для ґрунтовнішого вивчення слід ознайомитись з національними рахунками України за певний період, наприклад, за 5 останніх років (див. Державна служба статистики: с
  • Валовий внутрішній продукт: економічний зміст та методи розрахунку

Валовий внутрішній продукт

 

 

Позначення

 GDP – Gross Domestic Product

або ВВП

або Y
 

Визначення

 сукупна ринкова вартість усіх кінцевих товарів і послуг, виготовлених у країні впродовж певного проміжку часу, наприклад, за один рік (квартал, місяць)
 

Значення

 ¾     основний показник в оцінці загального стану національної економіки та її змін;

¾     ключовий показник при здійсненні міжнародних порівнянь;

¾      є базою для визначення інших макроекономічних показників.
Принципи розрахунку 1.  ВВП визначається за трьома різними методами:

ВВП                             ВВП                              ВВП

за доходами     =      за витратами    =      як валова додана

вартість

2.  На основі валової доданої вартості (GVA) ВВП визначається без врахування проміжного споживання.

3.  ВВП не враховує доходи від певних невиробничих операцій, наприклад, перепродажу речей, що були у користуванні, фінансових спекуляцій тощо.

4.  ВВП враховує частину неринкових доходів, наприклад, соціальні виплати з державного бюджету та неявних доходів (доходи домогосподарств від власного майна, частково — тіньові доходи тощо).

 

Методи розрахунку валового внутрішнього продукту

 

Для обчислення ВВП використовують три методи:

1)  виробничий (на основі валової доданої вартості),

2)  метод кінцевого використання, або розрахунок ВВП за витратами,

3)  розподільчий метод, або розрахунок ВВП за доходами.
Метод Структура ВВП
1. Виробничий ВВП обчислюється:

як сума валової доданої вартості (GVA), створеної всіма інституційними одиницями-резидентами у всіх галузях економіки + чисті податки на продукти (Tp):

ВВП = åæ                   Проміжне ö     æ    Податки          Субсидії     ö

ç Випуск –                       ÷ + ç                        –                        ÷

è                 споживання ø    è на продукти    на продукти ø

або

Y = Σ(Vpr – Vig) + (ATp – Subp),

aбо

Y = Σ GVA + Tp,,

де:

GVA (gross value added) – валова додана вартість окремих галузей;

Vpr (value of production) – випуск окремих галузей;

Vig (value of intermediate goods) – проміжне споживання (матеріальні витрати) окремих галузей;

ATp (aggregate taxes on products) – податки на продукти;

Subp (subsidies on products) – субсидії на продукти.

Валова додана вартість (або вартість кінцевої продукції) – вартість товарів і послуг, які купуються для використання, а не для перепродажу чи подальшої обробки.

Валова додана     =     Випуск (Vpr)    –         Проміжне вартість (GVA);                                      споживання (Vig)

GVA = Σ(Vpr – Vig).

Проміжне споживання (Vig) (value of intermediate goods) відображає вартість товарів і послуг, використаних у процесі виробництва (за виня- тком основних засобів, використання яких враховується як споживання основного капіталу, або амортизація).

Податки на продукти (ATp) (aggregate taxes on products) —сукупні податкові надходження до державного чи місцевих бюджетів, що стягуються при споживанні товарів і послуг (ПДВ, акцизи, мито та ін.).

Субсидії на продукти (Subp) (subsidies on products) – це відшкодування з державного та місцевих бюджетів підприємствам для покриття їх поточних збитків, поліпшення фінансового становища.

Чисті податки на продукти (Tp) (net taxes on products) – відображають обсяг надходжень від податків на продукти за мінусом обсягу наданих субсидій на продукти.

Чисті податки      =       Податки на        –        Субсидії на на продукти (Tp)           продукти (ATp)          продукти (Subp)

 

Варто розглянути!

Для ілюстрації можна ознайомитись зі структурою ВВП за видами економічної діяльності за 2005–2014 рр. (виробничий метод обчислення) (див.: Додатки).

Також нижче див.: Інформаційна сторінка.
2. Метод кінцевого використання або за категоріями кінцевого використання або розрахунок ВВП за категоріями витрат ВВП визначається:

—  як сума витрат всіх економічних агентів, що діють в економіці,

або

—  як сума окремих видів кінцевих споживчих витрат всіх товарів і по- слуг, спожитих економічними суб’єктами (див. далі)

……………………………………………………………………

é Приватне  ù    é  Валові  ù    éДержавніù     é Чистий ù

ВВП = ê                     ú + êприватні ú + ê                  ú + ê              ú

ëспоживанняû    êінвестиціїú    ëзакупівлі û     ëекспортû

ë                  û

Y = С + І + G + NX,

де С (consumption) – приватне споживання;

І (investments) – валові приватні інвестиції;

G (government spending) – державні закупівлі товарів і послуг;

NX (net exports) – чистий експорт.

Приватне споживання (С ) (consumption) — витрати на споживання всіх суб’єктів приватного сектору національної кеономіки, переважно домашніх господарств, а також некомерційних організацій, що їх об- слуговують, а саме:

¾        на товари поточного споживання (продовольчі товари, одяг, взуття тощо),

¾        на товари тривалого користування (меблі, побутова техніка, транс- портні засоби тощо),

¾        послуги (житлово-комунальні, юридичні, медичні, освітні тощо). Валові приватні інвестиції (І) (investments) – охоплюють внутрішні інвестиційні витрати економічних суб’єктів, що фінансуються приват- ними компаніями-резидентами всередині країни та охоплюють валове нагромадження: будівництво будинків і споруд, придбання обладнан- ня, машин, механізмів, нових технологій, амортизацію (відновлення зношеного капіталу) тощо.

I = Inet + A,

де Inet (net investment) – чисті приватні інвестиції;

A (amortization ) – амортизаційні витрати.

Чисті приватні інвестиції (Inet) (net investment) – це показник чистого приросту обсягу нагромадженого капіталу, який визначається як сума усіх нових внутрішніх інвестицій поточного року.

Амортизаційні витрати (А) (amortization) – це відновлювальні інвестиції. Фактично вони є частиною інвестиційних витрат минулих років, здійснених на придбання основних засобів. Відповідно до визначених законодавством норм ці витрати розподіляються рівномірно по роках використання основних засобів. Чим довший термін використовуються основні засоби, тим більша сума амортизаційних витрат накопичується.

 

+ВАЖЛИВО ЗРОЗУМІТИ!

Інвестиції, що фінансуються нерезидентами країни – це іноземні інвестиції, які не включаються у валові інвестиції (І), однак впливають на чистий експорт (NX).

 

Державні закупівлі товарів і послуг (G) (government spending) охоп- люють усі державні витрати (уряду, місцевих органів влади) як на заку- півлю споживчих, так і інвестиційних товарів:

G = Cg + Ig,

де Cg (public consumption) — державне споживання (кінцеві споживчі витрати сектору загального державного управління на закупівлю спо- живчих товарів і послуг на утримання органів державного управління, армії, міліції, освіти, науки, тощо),

Ig (public investment) — державне інвестування (інвестиційні витрати сектору загального державного управління на закупівлю зброї, на буді- вництво доріг, службових будинків, офісної техніки тощо).

+ВАЖЛИВО ЗРОЗУМІТИ!

Державні закупівлі (G) є елементом державних витрат (Gexp), що здійс- нюються з бюджету країни.

Державні закупівлі створюють частину доданої вартості поряд із інши- ми її елементами.

 

Державні витрати (Gexp) (public (government) expenditures) або інакше

витрати бюджету (див. тему 10).

Державні           Державні           Трансфертні                   Видатки з витрати =     закупівлі (G) + платежі (TR)      +        обслуговування

(Gexp)                                                                   державного боргу (Gdebt)

 

або

Gexp = G + TR + Gdebt.

Трансфертні платежі (TR)( transfer payments) – видатки державного бюджету, спрямовані на виплату внутрішніх поточних трансфертів на соціальні цілі (пенсії, стипендії, різні соціальні виплати тощо).

Видатки з обслуговування державного боргу (Gdebt) – це процентні платежі за використання позик, отриманих урядом країни.

Чистий експорт товарів і послуг (NX) (net export) — розраховується як різниця між експортом та імпортом товарів і послуг:

NX = EX – IM,

де EX (export) — витрати іноземних економічних суб’єктів на закупівлю вітчизняних товарів і послуг, що вивозяться з країни,

IM (import) — витрати національних економічних суб’єктів на закупів- лю іноземних товарів і послуг, що ввозяться в країну.
Варто розглянути!

Для ілюстрації можна ознайомитись зі структурою ВВП за категоріями кінцевого викорис- тання також нижче див.: Інформаційна сторінка.

 

4) Розподільчий метод або розрахунок ВВП за категоріями доходу (розподіл      доданої вартості           між працею     у     формі оплати   праці (W), капіталом у формі валового                 прибутку (PRgr) та змішаного доходу         (INCmix), державою у формі податків                на

виробництво та імпорт (Tpr/im) за винятком субсидій, врахованих при оцінці випуску (Subpr/im)

 ВВП — це сума внутрішніх первинних доходів, створених суб’єктами економіки країни за рік.

Для обчислення використовують таку формулу:

Оплата

праці             Валовий        Змішаний ВВП = найманих +                     +                    +

працівникі в  прибуток         доход

Податки                 Субсидії

+ на виробництв о – на виробництв о та імпорт              та імпорт

або

Y = W + GPr + Tpr/im

або

Y = W + (PRgr + INCmix) + (ATpr/im – Subpr/im), де W (wages) — оплата праці найманих працівників; INCmix (mixed income) — змішаний доход;

GPr (gross profit on capital) — загальні прибуткові доходи від

капіталу;

PRgr (gross profit) — валовий прибуток;

Tpr/im (taxes     on    production    and    import)    —    чисті    податки   на виробництво та імпорт;

ATpr/im (agregate taxes on production and import) — сукупні податки на виробництво та імпорт;

Subpr/im    (subsidies    on    production    and    import)    —    субсидії    на виробництво та імпорт.

Оплата праці найманих працівників (W) (wages) – включає суму нарахованої заробітної плати усіма економічними суб’єктами та суму соціальних відрахувань до пенсійного та інших соціальних фондів.

Загальні прибуткові доходи від капіталу (GPr) (gross profit on capital) — сума валового прибутку корпорацій (PRgr ) і змішаного доходу (INCmix ).

GPr = PRgr + INCmix.

Валовий прибуток (PRgr) (gross profit) — це прибуток підприємств (корпорацій та ін.), отриманий у результаті процесу виробництва, до виключення процентів або інших доходів від власності, які належать до виплати по фінансових та інших матеріальних невироблених активах, необхідних для здійснення виробництва

Валовий = Податок на + Дивіденди + Нерозподілений прибуток           прибуток          акціонерам                прибуток

Змішаний дохід (INCmix) (mixed income) — це дохід некорпоративних підприємств (сектор домашніх господарств), де їх члени можуть здійснювати неоплачувані трудові витрати, до складу яких входять винагороди за роботу і котрі неможливо відокремити від доходу (прибутку) власника або підприємця.

Чисті податки на виробництво та імпорт (Tpr/im) (net taxes on production and import) – різниця між сукупними надходженнями від податків на виробництво та імпорт (ATpr/im) і наданими субсидіями на виробництво та імпорт (Subpr/im).

Tpr/im = ATpr/im – Subpr/im.

 

Податки на виробництво та імпорт (ATp) (aggregate taxes on production and import) — сукупні податкові надходження до державного чи місцевих бюджетів, що стягуються при виробництві, споживанні та імпорту товарів і послуг, а саме:

¾   податки на продукти (ПДВ, акцизи, мито),

¾   інші податкові платежі (податок на землю, сплата за ліцензії тощо).

Субсидії на виробництво та імпорт (Subp) (subsidies on production and import) – це відшкодування з державного чи місцевих бюджетів підприємствам для покриття їх поточних збитків, поліпшення фінансового становища. Вони включають:

¾   субсидії на продукти

¾   інші субсидії, пов’язані з виробництвом.
Варто розглянути!

(для поглибленого вивчення)

Для ілюстрації можна ознайомитись зі структурою ВВП за категоріями доходу за 2010– 2013 рр. (див.: Додатки).

Також нижче див.: Інформаційна сторінка.

 

  • Основні макроекономічні показники СНР: економічний зміст та методика обчислення

Основні макроекономічні показники СНР

 

Система національних рахунків передбачає застосування таких макроекономічних показ- ників, які характеризують результати економічної діяльності країни, зокрема України.
Показник Визначення Структура
1. Випуск сукупна ринкова вар- тість усіх товарів і послуг, вироблених всіма підприємства- ми в усіх галузях економіки за певний проміжок часу, тобто за один рік (квартал, місяць) Випуск включає:

1)   валову додану вартість (GVA), або вар- тість кінцевої продукції — товари і послу- ги, які купуються для використання, а не для перепродажу чи подальшої обробки;

2)  вартість проміжного споживання (Vig), що відображає вартість товарів і послуг, ви- користаних у процесі виробництва (за ви- нятком основних засобів, використання яких враховується як споживання основно-

го капіталу або амортизації (А)).
Випуск = Валова додана вартість + Проміжне споживання
2. Валовий внутрі- шній продукт (основний показник СНР)

GDP (gross domestic product)

або

(Y) (див.вище)

 сукупна ринкова вартість усіх кінцевих товарів і послуг, виготовлених у країні впродовж певного проміжку часу, тобто за

один рік (квартал, мі- сяць).

 ВВП включає тільки вартість кінцевої продукції або валову додану вартість (GVA), з урахуванням амортизації (А).

Різні методи розрахунку ВВП дозволяють розглянути його структуру як за дохода- ми, так і за витратами (див. вище).
—    вимірює первинні доходи лише від внутрішнього виробництва країни,

—  враховує амортизацію (споживання основного капіталу) (А).

 

3. Валовий націона- льний дохід

GNI

(gross             national income)

 з       урахуванням доходів від зов- нішньо- економічної дія- льності країни Валовий національний дохід включає:

1)    суму внутрішніх первинних доходів (тобто ВВП);

2)  чисті зовнішніх первинних доходів (сальдо).

GNI = Y + NIf ,

або

GNI= (W + GPr + Tpr/im ) + NIf ,

де Y – ВВП країни;

NIf (net foreign primery income) – чисті первинні доходи зовнішні;

W (wages) — оплата праці найманих працівників;

INCmix (mixed income) — змішаний дохід;

GPr (gross profit on capital) — загальні прибут- кові доходи від капіталу.

Первинні доходи (INC) (primary incomes) – це доходи економічних суб’єктів, отримані ними в результаті первинного розподілу між ними створеної доданої вартості. Як у резидентів, так і нерезидентів країни можуть включати:

¾     оплату праці найманих працівників;

¾     валовий прибуток;

¾     змішаний дохід;

¾     чисті податки на виробництво та імпорт. Однією зі складових змішаного доходу також є доходи від власності, що складаються з інвес- тиційних доходів, які отримують власники фі- нансових активів як від резидентів, так і від не- резидентів, і ренти, яку отримують власники природних ресурсів, надаючи їх в оренду іншим секторам.

Чисті первинні доходи зовнішні (NIf) (net foreign primery income) — це сальдо (різниця) між первинними доходами, отриманими рези- дентами країни за кордоном і ввезеними в країну, та первинними доходами, отриманими нерезидентами (іноземцями) в середині країни та вивезені ними за кордон:

NIf = INCrez – INCfor,

де INCrez (primery income of residents) – первинні зовнішні доходи резидентів;

INCfor (primery income of foreiners) – первинні зовнішні доходи нерезидентів.

 

4. Валовий національний      наяв- ний дохід

GNDI

(gross national disposable income)

 весь           дохід країни, як заро- блений,    так                     і отриманий   від зовнішнього світу Валовий національний наявний дохід включає:

1)    суму внутрішніх і зовнішніх первинних до- ходів (тобто ВВП на чисті первинні зовнішні доходи);

2)      сальдо зовнішніх поточних трансфертів –

вторинних (перерозподільчих) доходів.
GNDI = GNI + NTRf ,
де GNI – валовий національний дохід;

NTRf (net current foreign transfers) — чисті пото- чні трансферти зовнішні.

Поточні трансферти (TR) – це доходи еконо- мічних суб’єктів, отримані ними в результаті перерозподілу створеної доданої вартості через державний бюджет чи приватні фонди. Як у ре- зидентів, так і в нерезидентів країни поточні трансферти можуть включати:

¾     поточні податки на доходи, майно;

¾     соціальні виплати;

¾     інші поточні трансферти, отримані з-за ко- рдону.

Чисті поточні трансферти зовнішні (NTRf ) (net current foreign transfers) – це різниця (саль- до) між поточними трансфертами, отриманими резидентами країни за кордоном і ввезеними в країну, та поточними трансфертами, отримани- ми нерезидентами (іноземцями) в середині країни та вивезені ними за кордон.
NTRf = TRres – TRfor
де TRres (current foreign transfers of residents) – поточні трансферти, одержані національною економікою від інших країн;

TRfor (current foreign transfers of foreiners) – по- точні трансферти, виплачені національною еко- номікою іншим іноземним країнам.
¾           найповніший показник на рівні національної економіки (весь дохід, як зароблений, так і отриманий від сектору «Інший світ»), з урахуванням доходів від зовнішньоекономічної діяльнос- ті та їх перерозподілу у формі зовнішніх поточних трансфертів у грошовій і натуральній формах;

¾           переважна частина цього доходу спрямовується на спожи- вання (CN), інша – на заощадження (SN):
GNDI = SN + CN ,
де SN (national saving) – національні заощадження;

CN (national consumption) – кінцеве споживання на рівні націона- льної економіки загалом.

Обсяг національних заощаджень можна обчислити як:
SN = GNDI – CN .
Детальніше про національні заощадження див. в наступних темах.

 

5.    Чистий    внутрі- шній продукт (похід- ний від основного) NDP     (net      domestic product) уточнений показ- ник внутрішнього продукту з вира- хуванням аморти- зації NDP = GDP – A

або

NDP = Y – A,

де Y – ВВП;

А – амортизація (або споживання основного капіталу).
Варто знати!

ВВП України за 2014 рік склав 1 628 752 млн грн, ВНД – 1549164 млн грн. так як чисті пе- рвинні доходи = – 79588 млн грн (детальніше див.: Державна служба статистики сайт

Зарубіжні країни з високо розвинутою ринковою економікою мають тенденцію від’ємного сальдо чистих первинних зовнішніх доходів за рахунок збільшення доходів нерезидентів. Наприклад, це притаманно економіці США.

 

  • Номінальний і реальний ВВП. Сутність дефлятора ВВП та індекса споживчих цін, їх порівняльна характеристика

 

Номінальний та реальний ВВП

 

Для проведення дослідження динаміки зміни ВВП використовують номінальні та реальні

показники.
Показник Позначення, розрахунок та чинники Економічний зміст
Номінальний ВВП Yn

Yn = ∑ pi qi ,

де qі – фізичний обсяг виробництва і-го товару чи послуги в поточному році;

рі – ціна i-го товару чи послуги в поточному році.

На величину цього показника впливають два чинники:

1)          динаміка фізичного обсягу виробництва;

2)  динаміка рівня цін.

 –    показник загального обсягу вироб- ництва, який обчислюється в поточ- них цінах, тобто в середніх фактич- них цінах даного року, який аналізується,

–   обчислюється органами статистики на основі поданої інформації від економічних агентів.
Реальний ВВП Yr

Yr = ∑ po qi ,

де qі – фізичний обсяг виробництва і-го товару чи послуги в поточному році;

po – ціна i-го товару чи послуги в базовому році.

На величину цього показника впливає лише зміна фізичних обся- гів виробництва.

 –    показник загального обсягу вироб- ництва, який обчислюється в постій- них (порівнюваних) цінах, тобто в цінах року, який приймається за ба- зу. Реальний показник не враховує зміну рівня цін, тобто є скоригова- ним відносно їх зростан- ня/скорочення,

–   є похідним та обчислюється на ос- нові ВВП номінального шляхом пе- рерахунку.
+ВАЖЛИВО ЗРОЗУМІТИ!

Перерахунок номінальних величин у реальні здійснюється у формі: дефлювання або

інфлювання.

 

Дефлювання

перетворення номінальних показників у реальні за допомогою індексів цін, які відображують зростання фактичних цін порівняно з цінами базового року.

 Інфлювання

перетворення номінальних показників у реальні за допомогою індексів цін, які відображують зниження фактичних цін порівняно з цінами базового року.
Зв’язок між номінальним і реальним показником ВВП можна зобразити формулою:

n

Y r = Y t  ,

t

P t

де Yt r – реальний ВВП;

Yt n – номінальний ВВП;

Pt – індекс-дефлятор ВВП (індекс цін року t).

Індекси цін

 

Сутність Індекси цін – показники зміни загального рівня цін у національній економіці, для розрахунку яких можуть використовуватись, принаймні, два підходи, а саме: розраховуватись індекс-дефлятор ВВП або індекст споживчих цін (детально про це далі).
ВАРТО ЗНАТИ!

У практиці макроекономічного аналізу динаміки показників розрізняють різні часові періоди (рік, квартал, місяць):

Поточний період (t) – рік (період), що триває, або останній рік, що використовується для аналізу, та за яким визначено значення показника.

Базовий період (t0) – будь-який минувший рік (період), що обирається при розрахунках за базу для порівняння з ним значення показника у поточному році.

Як базовий для порівняння може бути також обраний попередній рік (період) (t-1).
Види індексів цін В практиці користуються різними індексами цін, серед яких основними є:

–     індекс-дефлятор ВВП (індекс цін) (P),

–     індекс споживчих цін (CPI),

–     індекс цін виробників промислової продукції та ін.
Варто розглянути!

(для поглибленого вивчення)

Для ґрунтовнішого вивчення слід ознайомитись з динамікою індексів цін в Україні за певний період, наприклад, за 5 останніх років

Порівняльна характеристика

індекса-дефлятора ВВП та індекса споживчих цін

 

Індекс-дефлятор ВВП – P Індекс споживчих цін – CPI
–      відображає зміну цін на всю сукупність товарів і послуг, що входять до складу ВВП,

–      більше пристосований порівняно з індексом споживчих цін для вимірювання загального рівня цін,

–      ширший, тому що враховує не тільки ціни споживчих товарів і послуг, а й ціни інвестиційних товарів, товарів, які купує держава, а також товарів і послуг, що купуються і продаються на світовому ринку.

 –     відображає зміну цін тільки на ті товари, що входять до складу споживчого кошика,

–     відображає співвідношення між сукупною ціною фіксованого набору споживчих товарів і послуг (споживчого кошика) у поточному і базовому роках.

 

– характеризує зміну вартості ВВП у поточ- ному періоді порівняно з базовим, за умови, що рівень та структура виробництва не зміни- лися:

å p q    Y n

Pt =      1 1 =  t

å p0q1     Y r t

де р1, р0 — ціни відповідно поточного і базо- вого періоду;

q1 — обсяг виробництва поточного періоду.

 – показує, як змінюються ціни за два пе- ріоди, що порівнюються, якщо структура виробленого ВВП залишається незмінною (розраховується для фіксованого “кошика” товарів):

Pc t = å p1q0

å p0 q0

де р1, р0 — ціни відповідно поточного і базового періоду;

q0 — обсяг виробництва базового періоду.
–     недооцінює зростання загального рівня цін, оскільки на цей індекс впливають структурні зрушення, які компенсують підвищення цін на окремі товари,

–     ураховує лише ціни на вітчизняні товари і послуги.

 – до споживчого кошика входять імпорт- ні товари, тому в індексі споживчих цін знаходить відображення зміна цін і на ім- портні товари.
Варто знати!

Індекси цін, що обчислюються на базі незмінного кошика товарів і послуг, називаються індек- сами Ласпейреса, а індекси цін, які спираються на змінний кошик, — індексами Пааше.
P є індексом Пааше CPI є індексом Ласпейреса

 

Основні показники макроекономічного аналізу

 

Слід звернути увагу на показники, які застосовуються при макроекономічному аналізі, а саме:
1) індекс

зростання    реального ВВП:

I Y = Y r / Y r

t                 t             t -1

 2) приріст реального ВВП, який від- бувся лише за рахунок зростання реального ВВП, тобто завдяки збі- льшенню фізичних обсягів вироб- ництва: 3) ВВП на душу населення: ВВП на душу населення року t = ВВП реальний року t / чисельність населення в році t:
 

DY r =Yr –Yrt-1 t              t

 Yper cap t = Yrt / Popt
Варто знати!

За 2014 рік в Україні номінальний ВВП зріс з 1 465,198 млрд грн (2013 р.) до 1 566,728 млрд грн, індекс зростання реального ВВП склав 93,2 %, тобто зниження реального ВВП скла- дало 6,8 % (що фактично співпало із запланованих Урядом 7 %), ВВП на душу населення – 36495,9 грн

 

ДИНАМІКА ВВП В УКРАЇНІ

 Таблиця 2.1

 

Показник 2005 2006 2007 2008 2009 20101 20111 20121 20131 20142
ВВП у фактичних цінах, млрд грн 457,3 565,0 751,1 990,8 947,0 1079,3 1300,0 1404,7 1465,2 1566,7
Темпи зростання

номінального ВВП, %

 — 123,5 132,9 131,9 95,6 114,0 120,4 108,1 104,3 106,9
ВВП в цінах по- переднього року,

млрд грн

 368,5 492,0 611,4 768,0 840,8 949,6 1138,3 1303,1 1404,3 1365,1
Індекс-дефлятор ВВП, % до попер.

року

 124,1 114,9 122,8 129,0 112,6 113,7 114,2 107,8 104,3 114,8
  • без урахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим і м. Севастополя)
  • без урахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим, м. Севастополя та частини зони проведення антитерористичної операції

Джерело: складено за даними: Статистична інформація [Електронний ресурс] // Державна служба статистики України. – 2015. –

Таблиця 2.2

ДИНАМІКА ІНДЕКСУ СПОЖИВЧИХ ЦІН ТА ІНДЕКСУ ЦІН ВИРОБНИКІВ ПРОМИСЛОВОЇ ПРОДУКЦІЇ В УКРАЇНІ

 

Показник Рік
2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014
Індекс споживчих цін, % 110,3 111,6 116,6 122,3 112,3 109,1 104,6 99,8 100,05 124,9
Індекс цін виробників промислової продук-

ції, %

 109,5 114,1 123,3 123,0 114,3 118,7 114,2 100,3 101,7 131,8

Джерело: складено за даними: Статистична інформація [Електронний ресурс] // Державна служба статистики України. – 2015.

 

Таблиця 2.3

СУКУПНІ ВИТРАТИ ДОМОГОСПОДАРСТВ В УКРАЇНІ

 

Показник Рік
2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014
Сукупні витрати одного домогос- подарства в сере- дньому за місяць, грн  

1229,4

  

1442,8

  

1722,0

  

2590,4

  

2754,1

  

3072,7

  

3456,0

  

3591,8

  

3814,0

  

4048,9
Споживчі сукупні витрати, % 91,1 90,5 90,0 86,2 87,8 90,0 90,2 90,9 90,3 91,6
Неспоживчі суку- пні витрати, % 8,9 9,5 10,0 13,8 12,2 10,0 9,8 9,1 9,7 8,4

Джерело: складено за даними: Статистична інформація [Електронний ресурс] // Державна служба статистики України. – 2015.

Таблиця 2.4

ВВП В УКРАЇНІ ЗА ВИРОБНИЧИМ МЕТОДОМ

 

Показник Рік
2010 2011 2012 2013
у млн грн
Валовий внутрішній продукт 1079346 1299991 1404669 1465198
Валова додана вартість в основних цінах 954472 1122558 1213069 1283812
Податки на продукти 127358 179296 195450 183586
Субсидії на продукти -2484 -1863 -3850 -2200

Дані без урахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим і м. Севастополя)

Джерело: складено за даними: Статистична інформація [Електронний ресурс] // Державна служба статистики України. – 2015. Таблиця 2.5

ВВП В УКРАЇНІ ЗА КАТЕГОРІЯМИ КІНЦЕВОГО ВИКОРИСТАННЯ

 

Показник Рік
2010 2011 2012 2013
у млн грн
Валовий внутрішній продукт 1079346 1299991 1404669 1465198
Кінцеві споживчі витрати 897583 1094231 1221163 1329632
Валове нагромадження 225296 291678 305031 270895
Експорт товарів і послуг 507869 647608 670319 629401
Імпорт товарів і послуг 551402 733526 791844 764730
Чистий експорт -43533 -85918 -121525 -135329
у %
Валовий внутрішній продукт 100,0 100,0 100,0 100,0
Кінцеві споживчі витрати 83,2 84,2 86,9 90,7
Валове нагромадження 20,9 22,4 21,7 18,5
Чистий експорт -4,0 -6,6 -8,7 -9,2

Дані без урахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим і м. Севастополя)

Джерело: складено за даними: Статистична інформація [Електронний ресурс] // Державна служба статистики України. – 2015.

Таблиця 2.6

ВВП В УКРАЇНІ ЗА КАТЕГОРІЯМИ ДОХОДУ

 

Показник Рік
2010 2011 2012 2013
у млн грн
Валовий внутрішній продукт 1079346 1299991 1404669 1465198
Оплата праці найманих працівників 518184 610615 705837 730653
Валовий прибуток, змішаний дохід 433637 508046 518017 550222
Податки на продукти 127358 179296 195450 183586
Інші податки, пов’язані з виробництвом 18003 19249 24909 26296
Субсидії на продукти -2484 -1863 -3850 -2200
Інші субсидії, пов’язані з виробництвом -15352 -15352 -35694 -23359
Податки за виключенням субсидій на виробництво та імпорт 127525 181330 180815 184323
у %
Валовий внутрішній продукт 100,0 100,0 100,0 100,0
Оплата праці найманих працівників 48,0 47,0 50,2 49,9
Валовий прибуток, змішаний дохід 40,2 39,1 36,9 37,6
Податки за виключенням субсидій на виробництво та імпорт 11,8 13,9 12,9 12,5

Дані без урахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим і м. Севастополя)

Джерело: складено за даними: Статистична інформація [Електронний ресурс] // Державна служба статистики України. – 2015.

 

Ключові положення

  1. Практика макроекономічних розрахунків спирається на міжнародний стандарт — сис- тему національних рахунків, яка являє собою сукупність категорій, що відображують загаль- ні умови та сукупні результати економічної діяльності країни. Основними категоріями СНР є: інституційна одиниця, сектор, економічна операція, рахунок.
  2. Залежно від головних цілей і функцій усі резиденти об’єднуються у п’ять секторів: нефінансові корпорації; фінансові корпорації; сектор загального державного управління; до- машні господарства; некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства. Для врахування відносин резидентів з нерезидентами в СНР виділяється окремий зовнішньоеко- номічний сектор – «Інший світ».
  3. СНР передбачає застосування великої кількості макроекономічних показників, які ві- дображають результати економічної діяльності країни. Центральне місце серед макроеконо- мічних показників посідає ВВП, який відображає ринкову вартість кінцевої продукції, виро- бленої в економіці країни за відповідний період.
  4. ВВП обчислюється за трьома методами: виробничим (як сума доданої вартості, ство- реної усіма економічними суб’єктами країни), розподільчим (як сума усіх доходів економіч- них суб’єктів країни) і за методом кінцевого використання (як сума усіх витрат економічних суб’єктів країни).
  5. У макроекономічному аналізі використовується номінальний і реальний ВВП. Номі- нальний ВВП обчислюється у фактичних цінах того року, в якому він був створений. Він є первинним статистичним показником, який визначається на підставі звітності економічних суб’єктів. Реальний ВВП обчислюється у порівнянних цінах, тобто у фактичних цінах того року, який приймається як базивий для порівняння. Для обчислення реального ВВП номіна- льний ВВП коригується за допомогою індексів цін, основними з яких є індекс споживчих цін і дефлятор ВВП.

Контрольні запитання для самоперевірки знань

  1. Назвіть основні категорії СНР і дайте їм пояснення.
  2. У чому полягає відмінність між резидентами та нерезидентами, між географічною та економічною територіями країни?
  3. Поясність економічний зміст ВВП і його відмінність від випуску?
  4. Чим відрізняються ВВП, валовий національний дохід і валовий національний наявний дохід?
  5. Поясніть, чи може валовий національний дохід наявний бути меншим валового внут- рішнього продукту? Наведіть приклад.
  6. Якщо номінальний ВВП більший реального, то які процеси відбулися в економіці?
  7. Поясність економічний зміст номінального і реального ВВП, а також процедур ін- флювання і дефілювання.
  8. Чим відрізняються індекси Пааше від індексів Ласпейреса?

Практичні завдання

І рівень складності

Завдання 1. Розрахувати ВВП за таких умов, млрд грн: випуск = 920, проміжне спожи- вання = 560, податок на додану вартість = 40, інші продуктові податки = 8, субсидії на про- дукти = 10.

Завдання 2. Розрахувати чистий внутрішній продукт за таких умов, млрд грн:

приватне споживання = 310, чисті інвестиції = 10, державні витрати = 90, трансфертні платежі = 55, витрати на відновлення зношеного капіталу = 60, експорт = 10, імпорт = 12.

Завдання 3. Розрахувати ВВП за таких умов, млрд грн: валовий прибуток корпорацій = 90, амортизація = 40, зарплата найманих працівників = 200, змішаний дохід = 6, субсидії на виробництво та імпорт = 3,2, податки на виробництво та імпорт = 30.

Завдання 4. Розрахувати валовий національний наявний дохід країни за таких умов, млрд грн: ВВП = 380, поточні трансферти від інших країн = 6, поточні трансферти іншим країнам

= 2, чисті первинні зовнішні доходи = – 8.

Завдання 5. Обчислити валовий національний дохід країни за таких умов, млрд грн: ВВП

= 400, первинні доходи резидентів за кордоном = 20; первинні доходи нерезидентів у даній країні = 14.

 

Завдання 6. Обчислити приріст реального ВВП у періоді t за таких умов: у році t-1 реа- льний ВВП = 400 млрд грн, у році t ВВП номінально збільшився до 441 млрд грн, а ціни зро- сли на 5 %.

Завдання 7. Обчислити номінальний ВВП у періоді t за таких умов: у періоді t-1 реаль- ний ВВП = 400 млрд грн, у періоді t реальний ВВП збільшився на 2 %, а ціни зросли на 5 %.

Завдання 8. На основі даних таблиць розрахувати ВВП за трьома методами:

 

Показник грн
1.       Приватне споживання 914230
2.       Державні закупівлі 195927
3.       Чисті приватні інвестиції 3616
4.       Амортизація 375
5.       Експорт товарів і послуг 549365
6.       Імпорт товарів і послуг 580944
7.       Оплата праці найманих працівників 540651
8.       Податки на виробництво та імпорт 149602
9.       Субсидії на виробництво та імпорт 18263
10.     Валовий прибуток 400279
11.     Змішаний доход 10300
12.     Випуск (в основних цінах) 2388289
13.     Проміжне споживання 1434130
14.     Чисті податки за виключенням субсидій і продукти 128410

Відповіді

1                2               3              4              5             6             7                   8

 

398 353 322,8 376 406 20 428,4 1082569

ІІ рівень складності

Завдання 1. Розрахувати державні інвестиції за таких умов, млрд грн: валовий націона- льний наявний дохід = 12000, сальдо первинних доходів зовнішніх = -1000, сальдо зовнішніх поточних трансфертів = 700, експорт менше імпорту на 200, споживання домогосподарств = 2700, амортизація = 145, чисті приватні інвестиції = 400, державне споживання = 920.

Завдання 2. Визначити вартісні зміни номінального ВВП країни в поточному році, якщо ціни за поточний рік зменшились на 0,5 %, реальний ВВП зріс на 3,7 %, а номінальний ВВП у попередньому році = 1 трлн грн.

Завдання 3. Відповідно до даних Державної служби статистики щодо ВВП України за 2010–2011 рр. за розподільчим методом, що наведені у таблиці, заповнити порожні клітинки (*) у таблиці і розрахувати приріст реального ВВП за вищезазначений період, якщо дефлятор ВВП у 2011 р. склав 114,3 %.

 

Рік ВВП Валовий прибуток, змішаний дохід Зарплата Податки на виробництво і імпорт Субсидії на виробництво і імпорт
2010, млрд грн * * * 149,625 18,0
% 100 51,9 13,3 1,6
2011, млрд грн * * * 204,1 17,6
% 100 35,4 * 15,1 *

Відповіді

1                  2                                                                                               3

8335 0,0318 2010 2011 57,8
1125 373,5 583,9 33,2 1351,7 478,5 651,5 48,2 1,3

 

Тести для самоперевірки знань

  1. Із перелічених величин до складу ВВП за розподільчим методом входить:

а) змішаний дохід;

б) податки на виробництво та імпорт; в) субсидії;

г) усі відповіді правильні.

  1. Податки на виробництво та імпорт використовуються для обчислення: а) ВВП за виробничим методом;

б) ВВП за розподільчим методом;

в) ВВП за методом кінцевого використання; г) усі відповіді помилкові.

  1. До методологічних принципів СНР належить таке положення: а) ринкова економіка є стабільною системою;

б) витрати на виробництво ВВП дорівнюють доходу від його реалізації; в) продуктивною є діяльність, яка виробляє матеріальні блага;

г) продуктивною є праця, яку застосовують в умовах ринку.

  1. Із наведених визначень правильним є таке:

а) ВВП — це випуск мінус амортизація; б) NDP = ВВП минус амортизація;

в) амортизація є елементом валового прибутку;

г) GNI обчислюється як сума внутрішніх первинних доходів.

  1. При обчисленні дефлятора ВВП та індексу споживчих цін правильними є такі поло- ження:

а) індекс споживчих цін не враховує ціни на імпортні товари та послуги;

б) індекс споживчих цін відображає лише зміни рівня цін на споживчі товари та послуги; в) дефлятор ВВП обчислюється на основі кошика товарів і послуг базового періоду;

г) усі відповіді помилкові.

  1. Реальний ВВП обчислюється у: а) поточних цінах;

б) постійних цінах; в) фактичних цінах;

г) цінах базового періоду.

Відповіді

1         2           3          4          5          6

 

г) б) б) б), в) б) б), г)

 

Література для поглибленого вивчення теми

 

  1. Іванов Ю.Н. Обзор основных положений пересмотренной СНС 1993 г. (СНС 2008 го- да) и перспективыих поэтапного применения в статистике стран СНГ / Ю.Н. Іванов, Т.А. Хоменко // Вопросы статистики. – 2009. № 3(19).
  2. Моторин Р. М. Система національних рахунків / Р.М. Моторин, Г.М. Моторина. – К.: КНЕУ, 2001. – 336 с.
  3. Радіонова І.Ф. Макроекономіка: теорія та політика: Підручник / І.Ф. Радіонова. – К.: Таксон, 2004. – 348 с.
  4. Савченко А. Г. Макроекономіка: Підручник / А. Г. Савченко. – К.: КНЕУ, – 441 с.
  5. Тітьонко О.М. Система макроекономічного рахівництва / О.М. Тітьонко. – К.: КНЕУ, 2002. – 188 с.
  6. Уманців Ю. Макроекономічне рахівництво: концепції, принципи та напрями розвитку

/ Ю. Уманців, Г. Уманців // Банківська справа. – 2008. № 3(37).

РОЗДІЛ ІІ. АГРЕГОВАНІ РИНКИ

ТЕМА 3. Ринок праці

  1. Зайнятість і безробіття: сутність, види та показники.
  2. Природне безробіття: економічний зміст і методи вимірювання.
  3. Розрив ВВП в умовах циклічного безробіття. Закон Оукена: економічний зміст і ма- тематична формалізація.
  4. Неокласична та кейнсіанська моделі ринку праці: умови функціонування та механізм урівноваження.

Вивчення змісту теми уможливить здобуття студентами таких нових знань про:

  • показники рівня використання робочої сили: рівень зайнятості, рівень безробіття, кое- фіцієнт участі в робочій силі,
  • види безробіття: фрикційне, структурне, циклічне,
  • повна зайнятість, неповна зайнятість, надмірна зайнятість,
  • методи вимірювання природного безробіття,
  • втрати від безробіття: економічний зміст і зв’язок із ВВП,
  • неокласична та кейнсіанська моделі ринку праці.

Після опанування матеріалів теми студенти набудуть таких практичних умінь:

  • навчаться розраховувати показники рівня використання робочої сили,
  • навчаться розраховувати втрати від безробіття за законом Оукена,
  • одержать початкові навички щодо аналізу динаміки та структури ринку праці.

Основні категорії та їх позначення

 

ВВП реальний фактичний Y
ВВП потенційний Yp
Розрив ВВП внаслідок циклічного безробіття ∆Y
Попит на працю LD
Пропозиція праці LS
Рівновага на ринку праці LD = LS
Заробітна плата W
Кількість дорослого населення країни Pop gr
Кількість економічно активного населення (робоча сила) L
Кількість зайнятих Emp
Кількість безробітних U
Кількість циклічних безробітних Uс
Кількість природніх безробітних Uп
Кількість фрикційних безробітних Ufr
Кількість структурних безробітних Ustr
Кількість циклічних безробітних Uс
Кількість звільнених у поточному періоді Еmpu
Кількість працевлаштованих у поточному періоді Uemp
Коефіцієнт участі в робочій силі k
Рівень зайнятості emp
Рівень безробіття (фактичний, загальний) u
Рівень природного безробіття un

 

Рівень фрикційного безробіття ufr
Рівень структурного безробіття ustr
Рівень циклічного безробіття uc
Коефіцієнт звільнення l
Коефіцієнт працевлаштування v
Темп інфляції p
Коефіцієнт Оукена b
Відсоток відставання фактичного ВВП від потенційного внаслідок циклічно- го безробіття ∆y

Алгоритм-конспект

  • Зайнятість і безробіття: сутність, види та показники

Ринок праці як агрегований ринок у національній економіці

 

має такі особливості:
·      є одним з трьох основних агрегованих ринків поряд з ринком товарів і послуг та грошо- вим ринком і взаємодіє з ними;
·      є ринком, на якому купується і продається особливий товар – «робоча сила», а джерелом робочої сили є доросле населення країни;
·      формується внаслідок взаємодії:

¾      попиту на робочу силу (LD), проявом якого є кількість робочих місць,

¾      пропозиції робочої сили (LS), яка проявляє наявність людей різних спеціальностей та кваліфікацій, що бажають працювати,

і встановлення рівноважної ціни ринку – заробітної плати (W).

Доросле населення країни, що охоплює економічно активне та економічно неактив- не населення (рис. 3.1)

 

Економічно активне населення країни, або робоча сила

 

L = Еmp + U

 Зайняте населення (Еmp):

–  зайняті – особи у віці 15– 70 років, які зайняті економічною діяльністю, що приносить дохід;

–  зайняті (за українською статистикою) – особи, які відпрацювали протягом тижня хоча б одну годину (в особистому селянському господарстві — не менше 30 годин) незалежно від того, чи була це постійна, тимчасова, сезонна, випадкова, або інша робота.

 Безробітні (U)

за визначенням МОП:

– особи у віці 15–70 років як зареєстровані, так і не зареєстровані в державній службі зайнятості, що одночасно відповідають трьом умовам:

1)  не мали роботи (прибуткового заняття);

2)  протягом останніх чотирьох тижнів шукали роботу або намага- лися організувати власну справу;

3)  упродовж двох тижнів були готові приступити до роботи, тобто почати працювати за плату як найманий працівник або на власному підприємстві.
Економічно неактивне (пасивне) населення, або особи поза робочою си- лою – особи у віці 15–70 років, які не можуть бути класифіковані як «зайня- ті» або «безробітні» 1)   учні та студенти,

2)   пенсіонери;

3)   особи, які зайняті в домашньому господарстві, вихованням дітей та доглядом за хворими;

4)   особи, які зневірилися знайти роботу;

5)   інші особи, які не мали необхідності у працевлаштуванні,

6)   ті, що шукають роботу, але не готові приступити до неї най- ближчим часом.

 

Рис. 3.1. Структура дорослого населення країни

за методологією Державної служби статистики України

Показники рівня використання робочої сили

 

Для аналізу стану ринку праці застосовуються абсолютні та відносні показники рівня ви- користання робочої сили.
Абсолютні показники

чисельність дорослого населення, чисельність робочої сили (економічно активного насе- лення), кількість зайнятого населення, кількість безробітних і т.д.
Відносні показники
1) рівень зайнятості,

%

 — визначається як відсоткова частка кількості зайнятого населення у віці 15–70 років (доросле населення) до всього населення зазначе- ного віку:

emp = Emp ×100%,

Popgr

де emp – рівень зайнятості, %,

Еmp – кількість зайнятих,

Popgr – кількість дорослого населення у віці 15–70 років

або

Рівень зайнятості =             Зайняті           ´100%

Доросле населення
2) рівень участі в робочій силі, % — відображує частку робочої сили у чисельності дорослого насе- лення:

k =     L     ×100%,

Popgr

де: k –– рівень участі в робочій силі, %,

L – робоча сила,

Popgr – доросле населення у віці 15–70 років

або

Рівень участі =         Робоча    сила       ´100% .

в робочій силі      Доросле    населення
3) рівень безробіття (за методологією МОП), % — визначається як відношення чисельності безробітних віком 15– 70 років до робочої сили (економічно активного населення) відпові- дного віку:

u = U ´100%

L              ,

де u –– рівень безробіття; U –– кількість безробітних; L –– робоча сила.

 

Варто знати!

Методики розрахунку показників Державної служби статистики України та Міжнародної організації праці (МОП) мають суттєві розбіжності, на які слід звертати увагу при макро- економічному аналізі ринку праці.

Та частина людей серед населення працездатного віку, які шукають роботу і реєструються в державній службі зайнятості, складають показник «рівень зареєстрованого безробіття». Тобто цей показник свідчить про кількість тих людей, які прийшли до центрів зайнятості та отримали статус безробітного. Збільшення зареєстрованого безробіття означає збільшення кількості звернень по допомогу в працевлаштуванні до служби зайнятості.

Станом на 1 січня 2015 року кількість зареєстрованих безробітних становила 512,2 тис. осіб.

Проте показник рівня зареєстрованого безробіття не дає повного уявлення про загальну ситуацію з безробіттям у країні.

Для визначення реальних масштабів зайнятості і безробіття використовується дані вибіркових обстежень населення для зясування економічної активності, в основу яких покладена методологія Міжнародної організації праці (МОП).

Показник «рівень безробіття» (за методологією МОП) визначається у відсотках як співвідношення чисельності безробітних віком 15–70 років до економічно активного населення відповідного віку. В Україні такі обстеження з 1995 року проводить Державна служба статистики.

За даними Державної служби статистики України, рівень безробіття населення віком 15–70 років, визначений за методологією Міжнародної організації праці, в Україні в середньому зріс з з 7,7 % у 2013 р. до 9,7 % економічно активного населення у 2014 р.(детальніше див.: Державна служба статистики України

Отже, рівень зареєстрованого безробіття і рівень безробіття, визначений за методологією МОП, розраховуються за різною методологією, тому відображають різні явища на ринку праці.

Повна та неповна зайнятість

 

Різні стани економіки, що визначається станом ринку праці, характеризується категоріями

«повна зайнятість», «неповна зайнятість».
Повна зайнятість Неповна зайнятість
–  стан рівноваги на ринку праці, коли:

LD = LS ,

–   фактичне безробіття дорівнює природ- ному:

u = un , (uc=0 ),

–  всі наявні трудові ресурси використано,

–  економіка перебуває на межі виробничих можливостей,

–  фактичний реальний ВВП досягає потен- ційного рівня:

ВВП факт. макс.= ВВП потенц. або

Y = Yp

(Yp ) – потенційний ВВП, що створюються за повного використання ресурсів.

 –  відсутня рівновага на ринку праці (попит менший за пропозицію або LD < LS),

–  фактичне безробіття більше природного:

u > un ,

–  з’являється циклічне безробіття:

uc = u – un, Uc = LS – LD

–  uc існує і зростає при спаді (економічній кризі) та скорочується при економічному піднесенні,

–   ВВП фактичний є меншим, ніж ВВП потен- ційний:

Y < Yр

 

Види безробіття

 

Розрізняють такі види безробіття: природне, фрикційне, структурне та циклічне
Природне безробіття Циклічне безробіття
un – рівень безробіття, який природним (необхідним) для будь- якої економіки,

–      забезпечується в умовах рівноваги на ринку праці, коли кіль- кість звільнених дорівнює кількості осіб, що знаходять ро- боту:

–      слугує індикатором стану повної зайнятості та не пере- дбаає державного втручання в функціонування ринку праці

За поясненням Мілтона Фрідмана,

un = ufr + ustr

 uc – рівень безробіття, яке з’являється в умо- вах економічного спаду та скорочується при економічному підне- сенні,

–   є наслідком нерівнова- ги на ринку праці, коли LS > LD,

uc = u – un

–       вимагає державного втручання з метою подоланя невідповідно- сті між попитом та про- позицією праці.
Фрикційне безробіття Структурне безробіття
ufr – рівень безробіття, що пов’язане з добро- вільною зміною місця роботи, (наприклад, з метою кращого праце- влаштування). ustr – рівень безробіття, що пов’язане зі зміною структури ринку праці, коли між попитом і пропозицією робочої сили виникає невідповідність за про- фесіями, кваліфікацією, територіаль- ним розташуванням робочої сили.
Варто знати!

За даними Державної служби статистики: в Україні з початку 2013 року рівень безробіття складав близько 8 %, що нижче за середні показники в Єврозоні, а серед найуразливіших верств населення були не забезпечені роботою більше 600 тис. громадян (детальніше див.: Державна служба статистики України

В Україні на ринку праці існують явища, що не є типовими для країн з розвиненою еконо- мікою. Це:

¾     приховане безробіття (коли люди формально вважаються зайнятими, проте реально не мають повноцінної роботи), а:

¾     працюють неповний робочий тиждень або неповний робочий день,

¾     вимушено перебувають у відпустках без оплати за ініціативою адміністрації,

¾     працюють на півставки, на чверть ставки, або мають низьку зарплату, яка не від- шкодовує прожиткового мінімуму (характерно для людей передпенсійного віку);

¾     прихована зайнятість, або зайнятість у тіньовому секторі економіки (поза облі- ком, «неофіційна», «підпільна», «неформальна», і навіть «кримінальна»).

Прихована зайнятість існує насамперед як неформальна зайнятість, тобто трудова діяль- ність, яка дозволена чинним законодавством, однак процедура її реєстрації не передбачена або обмежена, а результати (доходи) не враховуються офіційною статистикою (не де- кларуються) і не підлягають оподаткуванню. Така зайнятість працівників у багатьох краї- нах є вторинною.
Наслідки поширення прихованої зайнятості є неоднозначними:
Позитивні наслідки

–     задоволення потреб у робочій силі галузей, що розвиваються;

–     стримування зростання соціаль- ної напруги під час безробіття;

–     можливості повнішого задово- лення споживчого попиту насе- лення країни;

–     розвиток духу підприємництва.

 Негативні наслідки

1)      для безпосередніх працівників неформальна за- йнятість є нестабільною, нерегулярною і тому ризи- кованою, не гарантує одержання трудових доходів,

2)       порушуються суспільні економічні інтереси, які є об’єктом національної економічної безпеки,

3)       відсутність достовірної інформації про стан еко- номіки і дійсний обсяг ВВП заважає макроекономіч- ному прогнозуванню, розробці ефективних програм розвитку національної економіки.

 

  • Природне безробіття: методи вимірювання

Економічний зміст природного безробіття розкривається в попередньому питанні (див.

вище).

Методи вимірювання природного безробіття

 

На кількісні значення природного безробіття впливають такі чинники:

1)  схильність до трудової діяльності, яка значною мірою залежить від загального рівня до- бробуту й рівня соціальної захищеності населення у разі втрати роботи,

2)  інтенсивність (швидкість) технологічних змін,

3)  зміни демографічної (вікової) структури населення.
Існують різні підходи й, відповідно, різні методи вимірювання природного безробіття

(un):
1)       підхід на основі визначення середньорічного рівня фактичного безробіття за три- валий період (фактичні щорічні показники демонструють циклічні коливання навколо пе- вного середнього рівня, який відповідає довготривалому тренду).

Отже, (un) є довгостроковим, рівноважним;
2) підхід, що враховує зв’язок безробіття та інфляції та передбачає застосування по- казника NAIRU (not acceleration inflation rate of unemployment). В основі вимірювання припущення: природним є рівень безробіття, що не прискорює інфляцію (за умови, ко- ли фактичне безробіття (u ) = природному (un): u = un,, фактичний темп інфляції (p ) збіга- ється з очікуваним (pe): p = pe );
3) підхід, що ґрунтується на ідеї перебування ринку праці в стані рівноваги, коли кіль- кість людей, що втратили роботу, дорівнюють кількості тих, що її знайшли.

Формули для розрахунку:

un = l/(l+v),

де l – коефіцієнт звільнення;

v – коефіцієнт працевлаштування:

l = Еmpu / Еmp,

де Еmpu – кількість звільнених у складі зайнятих;

Еmp – кількість зайнятих;

v = Uemp / U, де Uemp – кількість працевлаштованих безробітних; U – кількість безробітних
Варто знати!

У країнах розвиненої ринкової економіки наприкінці ХХ століття показник природного безробіття коливався в межах 8–10 %. Для країн з нижчим економічним розвитком цей по- казник об’єктивно нижчий, зокрема внаслідок меншої соціальної захищеності, нижчого рі- вня добробуту, і відповідно, більшої схильності до праці (детальніше див.: Радіонова І.Ф. Макроекономіка: теорія та політика: Підручник. – К. 2004. С. 117–138).

 

  • Розрив ВВП в умовах циклічного безробіття.

Закон Оукена: економічний зміст і математична формалізація

 

Стан неповної занятості

індикатори макроекономічної нестабільності

Циклічне безробіття

 

Потенційний ВВП та розрив ВВП в умовах циклічного безробіття

 

Потенційний ВВП Потенційний ВВП (Yp) – обсяг реального ВВП, який може бути вироблений економікою країни за повного використання наявних виробничих ресурсів.

Такий стан можливий в умовах повної повної зайнятості, коли фа- ктичний рівень безробіття u = природному рівню безробіття un, а циклічнe безробіття uc відсутнє.

Отже, існування безробіття лише на рівні природного дозволяє економіці виробляти потенційний ВВП.
Розрив ВВП в умовах циклічного безробіття В умовах циклічного безробіття фактичний ВВП відхиляється від потенційного ВВП.

Розрив ВВП в умовах циклічного безробіття – це обсяг недови- робленого потенційного ВВП унаслідок циклічного безробіття. Його величина відображає розрив між фактичним і потенційним ВВП в умовах існування циклічного безробіття.

Обчислюється які різниця між обсягами потенційного та фактич- ного ВВП:

∆Y = Yp – Y,

де ∆Y –розрив ВВП в умовах циклічного безробіття;

Y – фактичний реальний ВВП;

Yp – потенційний ВВП.
Закон Оукена Вплив циклічного безробіття на потенційний ВВП відображає за- кон Оукена

Закон Оукена:

якщо фактичне безробіття перевищує природній рівень (u >un) на 1

відсотковий пункт, то економіка недовиробляє ∆y % від обсягу по- тенційного ВВП (Yp).
Розрив ВВП у % (відсоток відставання фактичного ВВП від потенційного ВВП) На основі закону Оукена можна визначити розрив ВВП у %, тобто відсоток відставання фактичного ВВП від потенційного ВВП (або):

∆y =b · (u – un),

∆y — відсоток відставання фактичного ВВП від потенційного;

b — коефіцієнт Оукена, який показує, чутливість розриву ВВП (фактичний ВВП < потенційного ВВП) до перевищення фактично- го рівня безробіття над його природним рівнем на 1 відсотковий пункт.

u — фактичний рівень безробіття;

un – рівень природного безробіття;

(u — un) — рівень циклічного безробіття (uc).
Обчислення потен- ційного ВВП Обчислення відсоткового значення розриву ВВП в умовах цикліч- ного безробіття відповідно до закону Оукена да можливість визна- чити обсяг потенційного ВВП країни:

де Yp – потенційний ВВП;

Y – фактичний реальний ВВП;

∆y – відсоток відставання фактичного реального ВВП від потен- ційного ВВП, або розрив ВВП у %;

(100-∆y) – частка (відсоток) фактичного реального ВВП у потен- ційному ВВП.

 

+ВАЖЛИВО ЗРОЗУМІТИ!

Закон Оукена використовується і у разі визначення залежності динаміки ВВП від динаміки безробіття. Для цього застосовується така формула:

DY % = DY % – β(u – u    ),

t                    p                  t           t-1

де DY % – зміна фактичного ВВП у періоді t , %;

t

DY % – зміна потенційного ВВП у періоді t , %;

p

ut, ut–1 – фактичний рівень безробіття відповідно у періодах t і (t – 1).
Варто знати!

Коефіцієнт b або число Оукена за останні десятиріччя змінювався в країнах з розвинутою ринковою економікою від 3 % у 1960-ті роки до 2 % у 2000-ті роках нинішнього сторіччя

 

Макроекономічні та макросоціальні наслідки циклічного безробіття

 

Макроекономічні наслідки Макросоціальні наслідки
1)       недовиробництво (втрата) частини потенційного ВВП;

2)       недоотримання (втрата) частини потенційних доходів, які мали б отримати безробітні, якби працювали,

3)       збільшення навантаження на бюджет у частині додатко- вих витрат у зв’язку з безробіттям,

4)       гальмування економічного зростання,

5)       втрата кваліфікації працездатними, що, у свою чергу, спричиняє втрату виробничого потенціалу

(детальніше див. Радіонова І.Ф. Макроекономіка: теорія та політика: Підручник. К. 2004. С. 117–126).

 1)  погіршення психічного та фізичного стану безробі- тного населення,

2)  втрата довіри до уряду,

3)  політична та соціальна нестабільність.

 

  • Неокласична та кейнсіанська моделі ринку праці: умови функціонування та механізм урівноваження

 

Неокласична модель ринку праці Кейнсіанська модель ринку праці
Передумови

·     на ринку праці існує досконала конкуренція з абсолютно гнучкою заробітною платою,

·     критерієм попиту підприємств на працю є максимізація прибутку,

·     чим нижча зарплата, тим менші витрати на виробництво продукту, тим вища прибутко- вість виробництва і більший попит на працю,

·     залежність як попиту, так і пропозиції на ринку праці від реальної зарплати.

 Передумови

·     номінальна зарплата не змінюється під впливом попиту на ринку праці в бік зни- ження,

·     попит на працю залежить від сукупного попиту,

·     сукупний попит обумовлює не тільки обсяг виробництва товарів і послуг, а й ту кількість праці, яка необхідна для його забезпечення.
Попит на працю

є спадною функцією від реальної зарплати:

æ        ö

LD = f çW ÷,

ç        ÷

ç P ÷

è    –  ø

де W — номінальна зарплата;

LD — попит на працю.

 Попит на працю

є зростаючою функцією від сукупного попиту:

LD = f (AD ),

де AD — сукупний попит

LD — попит на працю.

 

Пропозиція праці

Чим вища реальна зарплата, тим більшою є пропозиція робочої сили. Тому пропозиція праці є зростаючою функцією від реальної зарплати:

æ       ö

LS = f ç W ÷ ,

ç       ÷

ç P ÷

è +  ø

де LS — пропозиція праці.

 Пропозиція праці

Якщо номінальна зарплата зростає, то пропозиція праці збільшується.

LS = f (W ),

де LS — пропозиція праці,

W — номінальна зарплата.
Рівновага на ринку праці

 

æ W ö                       LD                                                                                        LS

ç  ÷

è P ø

æ W ö

ç     ÷

è P ø1

 

æ W ö

ç     ÷

è P ø0

 

 

 

 

L2           L0           L1           L

Рис .3.2. Неокласична модель

1.  При реальній зарплаті (W / P)0 на ринку праці забезпечується рівновага:

L0 = LS = LD.

2.    Припустимо, що реальна зарплата зросла до (W / P)1 , пропозиція праці становитиме

(L1), а попит на працю – (L2), що призведе до появи безробіття в обсязі:

Un = L1 – L2.

3.     За цією теорією, причина безробіття – надмірна зарплата, яка перевищила рівно- важне значення.

 Рівновага на ринку праці

 

W                                      LD1           LD                                LS

 

 

 

 

W0                                                Т0

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

L1       L0                              L

Рис. 3.3. Кейнсіанська модель

 

1.    Початкова рівновага на ринку праці (LS=LD) забезпечується за рівня номіна- льної заробітної плати W0 у точці Т0, за якої кількість зайнятих становить (L0). При цьому може постерігатись повна за- йнятість.

2.    Припустимо, що на ринку продуктів виникає брак сукупного попиту AD. Це обумовлюватиме скорочення обсягів ви- робництва та, як наслідок, попиту під- приємств на робочу силу (крива попиту на працю переміститься в положення LD ). За умови незмінності номінальної

1

заробітної плати та пропозиції праці це призведе до появи циклічних безробітних:

Uс = L0 – L1.

3.    За цією теорією, причина циклічного безробіття – нестача сукупного попиту.
Порівняльний висновок

За неокласичною теорією, ринок здатний швидко усувати нерівновагу на ринку праці. Конкуренція між робітниками примушує їх погоджуватися на зниження номінальної зар- плати. Натомість, у кейнсіанців номінальна зарплата жорстка, тобто залишається незмін- ною. При скороченні попиту на товарному ринку й відповідному зменшенні попиту на працю з боку підприємців виникає безробіття, яке не долається автоматично.

 

Алгоритм подолання нерівноваги Надмірна зарплата не лише викликає безробіт- тя, а й породжує конкуренцію між робітниками за дефіцитні робочі місця, яка примушує їх по- годитися на зниження номінальної зарплати доти, доки реальна зарплата не досягне рівня

(W / P)0 .

Висновок:

1)  в умовах саморегулювання ринку праці реа- льна зарплата є вирішальним чинником впливу на рівновагу ринку праці,

2)        причинами безробіття є:

¾       протидія гнучкості заробітної плати,

¾       хибність передбачень суб’єктів ринку,

¾       надмірність соціальних гарантій у зв’язку з безробіттям.

 Алгоритм усунення нерівноваги

У такому стані ринок праці може перебу- вати доти, доки не відбудеться зростання сукупного попиту, що відповідно збіль- шить попит на працю до її пропозиції.

 

 

Висновок:

1)      відсутність ефективного (необхід- ного) попиту спричиняє циклічне без- робіття,

2)      щоб прискорити виведення економіки зі стану неповної зайнятості, необхідне державне стимулювання сукупного по- питу.
Варто знати!

Теорія неокласичного синтезу демонструє зближення неокласичних і кейнсіанських поглядів на безробіття:

¾     узято до уваги зв’язок ринку товарів і послуг та ринку праці,

¾     безробіття розглядається як явище загальної економічної рівноваги, у формуванні якої бере участь не лише ринок праці, а й ринок товарів і послуг, а через нього – фінансо- вий і грошовий ринки (детальніше див.: Радіонова І.Ф. Макроекономіка: теорія та політи- ка: Підручник. К., 2004. С. 129–135).
Варто розглянути!

(для поглибленого вивчення)

В умовах глобалізації коливання на ринку праці відбуваються за рахунок посилення між- народної трудової міграції.

Найбільшими центрами трудової міграції є Північна Америка, Європа, Південно-Східна та Західна Азія.

 

 

Інформаційна сторінка

 

ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ РИНКУ ПРАЦІ В УКРАЇНІ

Таблиця 3.1

 

 

Показник 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014
Зайняте населен- ня, тис. чол. 20680,0 20730,4 20904,7 20972,3 20191,5 19180,2 19231,1 19261,4 19314,2 18073,3
Рівень зайнятості,

%

 57,7 57,9 58,7 59,3 57,7 58,5 59,1 59,6 60,2 56,6
Безробітне насе- лення, тис. чол. 1600,8 1515,0 1417,6 1425,1 1958,8 1713,9 1661,9 1589,8 1510,4 1847,6
Рівень безробіття,

%

 7,2 6,8 6,4 6,4 8,8 8,2 8,0 7,6 7,3 9,3
Коефіцієнт участі в робочій силі, % 68,3 68,6 69,2 69,6 68,9 65,0 65,0 65,2 65,4 63,0

Джерело: складено за даними: Статистична інформація [Електронний ресурс] // Державна служба статистики України. – 2015.

 

Таблиця 3.2

ЕКОНОМІЧНО АКТИВНОГО НАСЕЛЕННЯ СТРУКТУРА В УКРАЇНІ

 

Показник Рік
2005 2006 2007 2008 2009 2010* 2011* 2012* 2013* 2014*
Економічно активне населення
у віці 15-70 років, млн осіб 22,3 22,2 22,3 22,4 22,2 20,9 20,9 20,9 20,8 19,9
у віці 15-70 років, % 62,2 62,2 62,6 63,3 63,3 63,6 64,2 64,5 64,9 62,4
працездатного віку, млн осіб 20,5 20,5 20,6 20,7 20,3 19,2 19,2 19,3 19,4 19,0
працездатного віку, % 70,9 71,2 71,7 72,3 71,6 71,9 72,6 72,9 72,9 71,4
у тому числі
Зайняте
у віці 15-70 років, % 57,7 57,9 58,7 59,3 57,7 58,4 59,1 59,6 60,2 56,5
працездатного віку, % 65,4 65,9 66,7 67,3 64,7 65,5 66,3 66,9 67,3 64,5
Безробітне (за МОП)
у віці 15-70 років, у % до економ. акт. населення відповідної вікової групи  

7,2

  

6,8

  

6,4

  

6,4

  

8,8

  

8,2

  

8,0

  

7,6

  

7,3

  

9,3
працездатного віку, у % до економ. акт. насел. відповідної вікової групи  

7,8

  

7,4

  

6,9

  

6,9

  

9,6

  

8,9

  

8,7

  

8,2

  

7,8

  

9,7

*- Без тимчасово окупованої території АР Крим та м. Севастополя.

Джерело: складено за даними: Статистична інформація [Електронний ресурс] // Державна служба статистики України. – 2015.

Ключові положення

  1. Частина дорого населення, яке здійснює економічну активність, формує робочу силу країни. Економічна активність населення може проявлятись як у формі зайнятості працевла- штованого населення, так і у формі пошуку роботи безробітними. Зайнятість і безробіття є основними категоріями, які характеризують стан ринку праці в країні.
  2. Економісти розрізняють стани повної та неповної зайнятості населення. Визначення повної та неповної зайнятості передбачає необхідність розрізняти три види безробіття: фри- кційне, структурне та циклічне.
  3. Повна зайнятість не ототожнюється з повною відсутністю безробіття, а допускає існу- вання двох його видів – фрикційного і структурного, оскільки вони не порушують рівновагу на ринку праці. Вважається, що наявність цих двох видів безробіття є природною потребою для нормального функціонування економіки.
  4. В умовах повної зайнятості та природного рівня безробіття економіка виробляє мак- симальний обсяг виробництва, що вимірюється потенційним ВВП. Отже, природне безробіт- тя є чинником кількісної визначеності потенційного ВВП, тому обчислення природного без- робіття має велике аналітичне значення.
  5. Згідно з класичною теорією попит на робочу силу є спадною функцією від реальної заробітної плати, а пропозиція праці — зростаючою функцією від реальної заробітної плати. За таких умов будь-яке порушення рівноваги на ринку праці усувається за допомогою зміни реальної заробітної плати. При цьому, причиною нерівноваги на ринку праці є заробітна пла- та, яка перевищує її рівноважну величину.
  6. У кейнсіанській теорії попит на робочу силу залежить не від заробітної плати, а від сукупного попиту. Це означає, що сукупний попит зумовлює не лише обсяг реального ВВП, а й ту кількість праці, яка необхідна для його виробництва. Тому попит на працю є зростаю- чою функцією від сукупного попиту. Згідно з кейнсіанською теорією заробітна плата не є ін-

 

струментом усунення безробіття. Проблема безробіття може вирішуватися за допомогою за- ходів держави, спрямованих на стимулювання сукупного попиту.

  1. Циклічне безробіття виникає в умовах нерівноваги на ринку праці. Це означає, що чинники, спроможні викликати зменшення попиту на ринку праці відносно її пропозиції, водночас є чинниками циклічного безробіття. До першопричин циклічного безробіття відно- сять несприятливі збурення на ринку товарів і послуг — скорочення сукупного попиту та/або сукупної пропозиції.

Контрольні запитання для самоперевірки знань

  1. Прокоментуйте сутність та інформаційну роль таких показників, що характеризують стан ринку праці: рівень зайнятості, рівень безробіття, коефіцієнт участі в робочій силі.
  2. Яке безробіття вважається природним і чим воно відрізняється від фактичного безро- біття?
  3. Порівняйте неокласичну та кейнсіанську функції попиту на працю.
  4. Чим відрізняється кейнсіанська функція пропозиції праці від неокласичної?
  5. Зробіть порівняльний аналіз неокласичного та кейнсіанського механізмів урівнова- ження ринку праці.
  6. Від яких чинників залежить природний рівень безробіття?
  7. Які чинники викликають циклічне безробіття?
  8. Як Ви розумієте розрив ВВП в умовах безробіття згідно із законом Оукена?

Практичні завдання

І рівень складності

Завдання 1. Розрахувати циклічне безробіття за таких умов: чисельність робочої сили = 20 млн осіб; чисельність зайнятих = 18 млн осіб; рівень природного безробіття = 6 %.

Завдання 2. Ринок праці в країні характеризується такими показниками: чисельність до- рослого населення = 36 млн осіб; рівень участі в робочій силі = 70 %, рівень зайнятості = 65

%, рівень природного безробіття = 5,5 %. Обчислити рівень циклічного безробіття.

Завдання 3. Розрахувати згідно із законом Оукена відсоток відставання фактичного ВВП від потенційного ВВП за таких умов: фактичне безробіття = 8 %; фрикційне безробіття = 2

%; структурне безробіття = 4 %, коефіцієнт Оукена = 3.

Завдання 4. Розрахувати згідно із законом Оукена розрив ВВП унаслідок циклічного безробіття за таких умов: циклічне безробіття = 2 %; фактичний номінальний ВВП = 360 млрд грн; індекс цін = 1,2, коефіцієнт Оукена = 2,5.

Завдання 5. Розрахувати потенційний ВВП за таких умов: чисельність робочої сили = 25 млн осіб, кількість зайнятих = 23 млн осіб, фрикційне безробіття = 3 %, структурне безробіт- тя = 3 %, номінальний ВВП = 440 млрд грн, індекс цін = 1,1, коефіцієнт Оукена = 2,5.

Завдання 6. Потенційний ВВП в країні збільшився на 4 %, а рівень безробіття зріс на 1,2 відсоткових пункти. Обчислити відсоток приросту фактичного ВВП, якщо коефіцієнт Оуке- на = 3.

Завдання 7. Розрахувати згідно з методикою Г. Манківа рівень природного безробіття за таких умов: чисельність зайнятих = 20 млн осіб, чисельність звільнених = 200 тис. осіб, чи- сельність безробітних = 1 млн осіб, чисельність працевлаштованих = 200 тис. чол.

Відповіді

1               2               3               4               5              6               7

 

4 8,8 6 15,8 421,1 0,4 4,7

 

ІІ рівень складності

Завдання 1. Розрахувати рівень циклічного безробіття в країні, якщо: економічно пасив- не населення = 7 млн осіб, рівень участі в робочій силі = 87 %, рівень зайнятості = 75 %, рі- вень природного безробіття = 5 %.

Завдання 2. Розрахувати рівень природного безробіття в країні, якщо ВВП в умовах по- вної зайнятості = 789 грн, ВВП в умовах неповної зайнятості = 670 грн, коефіцієнт Оукена = 3,2 %, а фактичне безробіття = 11 %.

 

Завдання 3. Умови: номінальний фактичний ВВП = 4567 грн, реальний фактичний ВВП

= 4500 грн, потенційний ВВП = 5600 грн. Визначити, 1) якою є зміна цін у країні, 2) рівень циклічного безробіття, якщо коефіцієнт Оукена = 2,9 %.

Завдання 4. У періоді t-1 реальний ВВП становить 800 млрд грн; коефіцієнт чутливості ВВП до відхилень фактичного безробіття від природного – 2,0. У періоді t потенційний ВВП зросте на 3 %, природне безробіття не зміниться, циклічне безробіття зменшиться на 1 відсо- тковий пункт, а індекс цін становитиме 1,1. Розрахувати номінальний ВВП у періоді t.

Відповіді

1                         2                        3                             4

8,8 6,3 1 2 924
1,5 6,77

 

Тести для самоперевірки знань

  1. Якщо людина втратила роботу у зв’язку зі скороченням сукупного попиту, то виникає безробіття:

а) природне; б) циклічне; в) структурне; г) фрикційне.

  1. Повна зайнятість забезпечується в умовах:

а) рівноваги на ринку праці;

б) використання робочої сили за її професією; в) відсутності безробіття;

г) відсутності циклічного безробіття.

  1. Природне безробіття включає такі види безробіття:

а) циклічне + структурне; б) фрикційне + структурне; в) фрикційне + циклічне;

г) циклічне + фактичне.

  1. Фактичний ВВП дорівнює потенційному ВВП за наявності лише: а) фрикційного й циклічного безробіття;

б) структурного безробіття;

в) структурного і фрикційного безробіття; г) природного безробіття.

  1. Якщо людина звільнилася з роботи за власним бажанням, то виникає безробіття: а) структурне;

б) фрикційне; в) циклічне; г) природне.

  1. Згідно з класичною теорією попит на працю є функцією від: а) номінальної зарплати;

б) сукупного попиту; в) реальної зарплати; г) сукупної пропозиції.

  1. Якщо людина втратила роботу у зв’язку зі зменшенням попиту на її професію, то вини- кає безробіття:

а) структурне; б) фрикційне; в) природне; г) циклічне.

  1. Згідно з кейнсіанської теорією попит на працю є функцією від: а) номінальної зарплати;

б) сукупного попиту; в) реальної зарплати; г) сукупної пропозиції.

 

  1. Якщо виникає загальне падіння попиту в економіці, то:

а) фактичне безробіття більше за природне; б) циклічне безробіття більше фактичного;

в) фактичне безробіття менше від природного; г) фактичне безробіття дорівнює природному.

  1. Відставання фактичного ВВП від потенційного ВВП викликається безробіттям: а) циклічним;

б) природним; в) структурним; г) фрикційним.

Відповіді

1             2              3              4              5              6               7              8             9             10

 

б) а), г) б) в), г) б) в) а), в) б) а) а)

 

Література для поглибленого вивчення теми

 

  1. Про зайнятість населення: Закон України від 06.2012 № 5067-VI // ВВР. – 2013. –

№ 24. – С. 243.

  1. Васильченко В.С. Державне регулювання зайнятості [навч. посіб.] / В.С.Васильченко

– К.: КНЕУ, 2003. – 252 с.

  1. Вдoвiнa Г.O. Aнaлiз ринку прaцi: прoпoзицiя тa пoпит нa нeї / Г. O. Вдoвiнa. – Л.: Вид. ЛНУ iмeнi Iвaнa Фрaнкa, 2011. – 145 c.
  2. Населення України. Трудова еміграція в Україні. – К.: Ін–т демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи НАН України, 2010. – 233 с.
  3. Петюх В.М. Ринок праці: Підручник / В.М. Петюх. – К.: КНЕУ, – 288 с.
  4. Радіонова І.Ф. Макроекономіка: теорія та політика: Підручник / І.Ф. Радіонова. – К.: Таксон, 2004. – 348 с.
  5. Савченко А. Г. Макроекономіка: Підручник / А. Г. Савченко. – К.: КНЕУ, – 441 с.
  6. Туленков М. В. Ринок праці в інституціональному вимірі / М.В. Туленков, А.В. Зари- цька // Ринок праці та зайнятість населення. – 2011. – №4.

 

ТЕМА 4. Ринок товарів і послуг

 

  1. Сукупний попит: економічний зміст, графічна інтерпретація, вплив цінових і неціно- вих чинників.
  2. Сукупна пропозиція: економічний зміст, графічна інтерпретація у коротко- та довго- строковому періодах, вплив нецінових чинників.
  3. Модель «АD-AS» як базова модель макроекономічної рівноваги: коротко- і довго- строкова рівновага.

Вивчення змісту теми уможливить здобуття студентами таких нових знань про:

  • сутність та суб’єкти сукупного попиту,
  • функцію сукупного попиту,
  • цінові чинники, що впливають на сукупний попит,
  • нецінові чинники, що впливають на сукупний попит,
  • сутність сукупної пропозиції, її функцію
  • дві моделі короткострокової сукупної пропозиції,
  • нецінові чинники короткострокової сукупної пропозиції,
  • короткострокова та довгострокова рівновага між сукупним попитом і пропозицією, її порушення та відновлення.

 

Основні категорії та їх позначення

 

Сукупний попит AD або YAD
Сукупна пропозиція AS або YAS
Загальний фактичний рівень цін – фактичний індекс-дефлятор ВВП P
Очікуваний рівень цін – очікуваний індекс-дефлятор ВВП Pe
Рівновага на ринку товарів і послуг AD = AS
Внутрішній попит Y AD

dom
Зовнішній попит Y AD

for
Сукупна пропозиція або обсяг виробництва у довгостроковому періоді ASL
Обсяг виробництва або сукупна пропозиція у короткостроковому періоді YAS або AS
ВВП потенційний YP
ВВП фактичний Y
Обсяг капіталу K
Кількість праці L
Чутливість обсягів виробництва до відхилення фактичного рівня цін від очікуваного їх рівня a

 

Алгоритм-конспект

  • Сукупний попит:

економічний зміст, графічна інтерпретація, вплив цінових і нецінових чинників

Ринок товарів і послуг як агрегований ринок у макросистемі

 

Ринок товарів і послуг є:
·     одним з трьох основних агрегованих ринків національної економіки поряд з ринком праці та грошовим ринком;
·     ринком, на якому покупці та продавці здійснюють процеси купівлі-продажу різноманіт- них товарів і послуг, як споживчого, так і виробничого характеру;
·     ринком, який віддзеркалює рівень макроекономічної стабільності/нестабільності, основ- ними параметрами якого є:

¾      сукупний попит (AD),

¾      сукупна пропозиція (AS),

¾      загальний рівень цін (P).
На ринку товарів і послуг:
·     формуються сукупний попит (AD) і сукупна пропозиція (AS);
·     досягнення рівноваги (AD = AS) може відбуватись за умов різних рівнів економічної ак- тивності;
·     здійснюються структурні зрушення, які впливають на ефективність функціонування всі- єї економічної системи.

Сукупний попит

 

Визначення Складові Чинники, що впливають
Сукупний  попит  (AD

або YAD)

–     вартість загального об- сягу вітчизняних товарів і послуг, що їх купувати- муть резиденти (внутрі- шній попит) і нерезиден- ти (зовнішній попит) з метою задоволення своїх потреб за даного рівня цін

–     сума запланованих ви- трат               економічних суб’єктів.

 1)  за компонентами сукупних витрат економічних суб’єктів:

AD=YAD = C+I+G+NX,

де С – приватне споживання; І – валові приватні інвестиції;

G – державні закупівлі;

NX – чистий експорт;

2)  за внутрішнім і зовнішнім компонентами:

AD =Y AD =Y AD +Y AD

dom          for

 

Y AD

dom  (domestic demand) –

внутрішній попит:

Y AD = C + I +G

dom

Y AD

for (foreign demand) – зов-

нішній попит:

Y AD = NX

for

 Дві групи чинників:

цінові чинники, якими пояс- нюються, так звані «ефекти» сукупного попиту,:

–      ефект процентної ставки

–      ефект багатства

–      ефект чистого експорту (або обмінного курсу),

нецінові чинники, що обумов- люють:

зміни в основних елементах су- купного попиту (детальніше див.:

Савченко А.Г. Макроекономіка: Підручник. К., 2005. С. 88–89).

 

Цінові чинники або «ефекти» сукупного попиту

 

«Ефекти» сукупного попиту – макроекономічні зв’язки, що пояснюють обернений зв’язок між загальним рівнем цін (Р) і сукупним попитом (AD=YAD)
 

 

І. Ефект процентної ставки

(ефект Дж.М. Кейнса)

 1)   У разі зростання загального рівня цін (P) покупцям това- рів і послуг потрібно більше грошей для купівельних опе- рацій,

2)    як наслідок, зростає попит на гроші, що, за незмінної пропозиції грошей (MS = const), викликає підвищення про- центної ставки,

3)  як наслідок, зменшується попит на інвестиції,

4)  отже, зменшується сукупний попит.
ІІ. Ефект багатства (ефект А. Пігу), що пов’язаний з такою формою

багатства, як фінансові акти- ви населення

 1)  зі зростанням цін в економіці купівельна спроможність доходів і фінансових активів домашніх господарств змен- шується;

2)  власники доходів та активів відчувають себе реально бі- днішими;

3)  тому скорочується попит у частині споживчих витрат,

4)  отже, зменшується сукупний попит.
ІІІ. Ефект чистого експорту

(або обмінного курсу), що відображує вплив загального рівня цін (P) на результати зовнішньоторговельної дія- льності країни

 1)   якщо внаслідок загального зростання цін у національній економіці вітчизняні ціни стають відносно вищими, ніж ці- ни на подібні товари в інших країнах,

2)   вітчизняні споживачі надаютьна перевагу імпортованим товарам, а товари вітчизняного ексорту втрачають конку- рентні переваги закордоном,

3)  тому чистий експорт зменшується,

4)  отже, зменшується сукупний попит.

Графічна ілюстрація пливу цінових і нецінових чинників на сукупний попит

 

1) вплив ці- нових чин- ників  

P

 

 

Т1

P1

 

 

Т2

P2

 

AD

 

 

Y1                        Y2                      Y

Рис. 4.1. Функція сукупного попиту від загального рівня цін Рис. 4.1:

У разі зниження загального рівня цін від P1 до P2 сукупний попит збільшу- ється від Y1 до Y2.

Висновок:

1.    Сукупний попит є спадною функцією від P – загального рівня цін в еко- номіці.

2.   Вплив зміни загального рівня цін і відповідної зміни сукупного попиту відображається рухом вздовж кривої сукупного попиту.

 

2) вплив не- цінових чинників Неціновими чинниками сукупного попиту є:

–       доходи домогосподарств, податки на доходи, рівень багатства, очікуван- ня домогосподарств, що обумовлюють зміни в споживчому попиті;

–       ціни кредитних ресурсів, технічний прогрес, податки на прибутки під- приємців, ділові очікування та ін, що обумовлюють зміни в інвестиційному попиті;

–       зміни в програмах державних закупівель товарів і послуг, що обумов- люють зміни в урядовому попиті;

–       доходи резидентів інших країн, курс національної валюти, зовнішньо- торговельна політика держави, що обумовлюють зміни в іноземному попиті.
Висновок:

Нецінові чинники є зовнішніми екзогенними змінними функції сукупного попиту. На графіку вплив нецінових чинників на сукупний попит ілюстру- ється паралельними зрушеннями (праворуч або ліворуч) лінії сукупного попиту (рис. 4.2).

 

P

 

 

 

 

 

 

Т3                     Т1                       Т2

P1

 

 

AD3       AD              AD2

1

 

Y3                       Y1                      Y2                   Y

 

Рис. 4.2. Вплив нецінових чинників на сукупний попит

Рис. 4.2:

Вплив нецінових чинників означає, що сукупний попит збільшується за не- змінного загального рівня цін. Стимулюючий вплив відображається рухом від AD1 до AD2, а обмежуючий – рухом від AD1 до AD3.

 

  • Сукупна пропозиція: економічний зміст, графічна інтерпретація у коротко- та довгостроковому періодах, вплив нецінових чинників

Сукупна пропозиція

 

 

Визначення

  

Чинники, що впливають

 Різновиди сукупної пропо- зиції з точки зору класичної та кейнсіанської теорій
Сукупна пропозиція (AS) — це вартість загального обся- гу товарів і послуг, які зда- тні виробляти національні підприємства з огляду на наявні виробничі ресурси за даного загального рівня цін. На      сукупну      пропозицію впливають:

1)      зміни P – загального рів- ня цін в економіці,

2)      нецінові чинники, які є зовнішніми екзогенними змінними функції сукупної пропозиції.

 Залежно від реакції сукупної пропозиції на зміну загаль- ного рівня цін розрізняють:

1)      довгострокову сукупну пропозицію,

2)      короткострокову суку- пну пропозицію.

 

Довгострокова сукупна пропозиція

 

Методологічна основа Довгострокова сукупна пропозиція базується на положеннях класи- чної теорії.

Згідно з цією теорією повна зайнятість є нормою для економіки, а можливі відхилення від неї швидко усуваються за допомогою абсо- лютно гнучких цін і зарплат. За таких умов, будь-яка зміна рівня цін змінює лише номінальні показники, а реальні параметри економіки не змінюються. Реальна зарплата залишається на попередньому рівні, безробіття зберігається на природному рівні, а сукупна пропозиція — на рівні потенційного ВВП.
Графічна       інтер- претація P                                         ASL

 

 

P2

 

 

 

 

 

 

 

P1                                                                                                                 AD2

 

 

AD1

YP                                                      Y

Рис. 4.3. Крива довгострокової сукупної пропозиції

(класична теорія)

Рис. 4.3:

1)  припустимо, що економіка перебуває в умовах повної зайнятості, за яких сукупний попит і сукупна пропозиція дорівнюють потенційному ВВП, тобто АD1 = ASL = YP, а рівноважний рівень цін дорівнює Р1;

2)  припустимо, що сукупний попит збільшився під впливом нецінових чинників, тому його лінія перемістилася в положення AD2;

3)   наслідки згідно з класичною теорією: з одного боку, зростає зага- льний рівень цін до Р2; з іншого — збільшується попит на ринку праці та зростає номінальна зарплата. Але реальна зарплата, яка врівнова- жує ринок праці, в умовах повної зайнятості й залишається незмін- ною. За незмінного рівня прибутковості виробництва така незмінність заробітної плати не породжує мотивації до збільшення сукупної про- позиції. Тому вона залишається на рівні потенційного ВВП. Висновок:

1.   Довгострокова сукупна пропозиція не залежить від загального рів- ня цін (має вигляд вертикальної лінії, яка починається в точці потен- ційного ВВП).

2.   Ця лінія фіксує природний рівень безробіття та потенційний рівень виробництва, що залежить від кількості економічних ресурсів та ефе- ктивності їх використання, тому

Y AS = f (K , L)

де K — обсяг капіталу;

L — кількість праці.

 

Нецінові чинники Нецінові чинники, які змінюють природний або потенційний рівень виробництва, переміщують криву вправо-вліво.

До них належать:

¾     заходи економічної політики, які стимулюють випуск при тому самому рівні природного безробіття;

¾     заходи державної політики, які змінюють природний рівень безро- біття.

 

Короткострокова сукупна пропозиція

 

Методологічна основа – кейнсіанська теорія та ін.

Короткострокова сукупна пропозиція, за Кейнсом, розглядається в двох моделях: 1) край- ній випадок і 2) основна модель.
Крайній випадок Основна модель
¾     в умовах глибокого спаду виробництва,

¾     ціни і зарплата тимчасово є абсолютно не- гнучкими, тобто не реагують на збурення в економіці,

¾     незважаючи на збільшення сукупного по- питу, робітники можуть бути зацікавлені утримуватися від вимог щодо збільшення зар- плати, а підприємці — від підвищення цін.

 ¾      зміна рівня цін і зарплат у випадку зміни сукупного попиту та/чи сукупної пропозиції здійснюється недостатньо швидко для досягнення повної зайнятості,

¾      обсяг сукупної пропозиції залежить від того, наскільки фактичний рівень цін відхиляється від очікуваного рівня, який відповідає рівню цін повної зайнятості.

Крайній випадок: графічна інтерпретація

 

P

 

 

 

 

 

 

AS

P1

 

 

 

 

AD2

AD1

 

Y1                                      Y2                                Y

Рис. 4.4. Крива короткострокової

сукупної пропозиції (крайній випадок – кейнсіанська теорія)

Рис. 4.4:

1.      Крива AS — це крива короткострокової сукупної пропозиції (має вигляд горизонталь- ної лінії).

2.      Збільшення сукупного попиту переміщує криву AD вправо.

3.      За абсолютно негнучких цін, це втілюється в зростанні ВВП від Y1 до Y2.

Висновок: в умовах абсолютно негнучких цін і заробітних плат короткострокова сукупна пропозиція є зростаючою функцією від сукупного попиту.

 

Основна модель: графічна інтерпретація

 

P                                                         AS

 

A

 

P1 = Pe

Т1

 

 

 

 

С                             AD1

P2                                                               Т2

 

В

AD2

 

Y2         Y1 = Yp                           Y

Рис. 4.5. Крива сукупної пропозиції (основна модель)

Рис. 4.5:

1.        Виокремлюється три ділянки кривої сукупної пропозиції:

·          ділянка А – за умов повної зайнятості; обсяг сукупної пропозиції, що виробляється в країні, знаходиться на рівні потенційного ВВП і тому не може змінитися, навіть за умови зростання чи скорочення цін та заробітних плат – довгостроковий період (класична тео- рія);

·          ділянка В – за умов економічної кризи (депресії); обсяг сукупної пропозиції змінюється (скорочується чи зростає) навіть за незмінних цін і зарплати – «крайній випадок» коротко- строкового періоду (кейнсіанська теорія);

·          ділянка С – за умов неповної зайнятості; обсяг сукупної пропозиції змінюється у пев- ній залежності від цін і заробітної плати, однак недостатньо швидко для відновлення по- вної зайнятості – основна модель у короткостроковому періоді (кейнсіанська теорія).

2.        Пряму залежність зміни обсягу сукупної пропозиції від зміни рівня цін можна поясни- ти через зв’язок з очікуванями. Так, у точці Т1 крива AS перетинається з кривою AD1 за умови, що фактичний рівень цін збігається з очікуваним рівнем (Р1 = Pe), а обсяг сукупної пропозиції знаходиться на рвіні потенційного ВВП.

3.        Припустимо, що сукупний попит скоротився і крива перемістилася в положення AD2.

4.        Наслідки:  фактичний  рівень  цін  став  нижчим,  ніж  очікуваний  рівень (Р2 < Pe), що стимулює скорочення обсягів виробництва порівняно з початковим рівнем, тобто від Y1 до Y2.

Висновок: короткострокова сукупна пропозиція є зростаючою функцією від рівня цін:

Y AS = Y   + a(P – Pe ),

P

де YAS — сукупна пропозиція у короткостроковому періоді;

a — чутливість обсягів виробництва до відхилення фактичного рівня цін від очікуваного, що показує, на скільки грошових одиниць фактичний ВВП відхиляється від потенційного ВВП у разі відхилення фактичного рівня цін від очікуваного рівня на один відсотковий пункт;

P, Pe — відповідно фактичний та очікуваний рівень цін.

 

Цінові та нецінові чинники впливу

на короткострокову сукупну пропозицію (основна модель)

 

Цінові чинники Нецінові чинники
Цінові чинники сукупної пропозиції у корот- костроковому періоді – визначають нахил кривої AS:

–     Якщо темпи інфляції низькі, крива AS по- хиліша.

–     Якщо збільшення сукупного попиту пере- важно трансформується у зростання цін і сла- бо впливає на обсяг виробництва, крива AS стає крутішою.

Основні цінові чинники

–    структурні зміни в економіці.

–    природні умови;

–    зовнішні економічні чинники;

–    інституційні чинники;

–    ефективність технологій;

–    рівень кваліфікації робочої сили.

 На сукупну пропозицію впливають також

нецінові чинники, до яких належать:

–        ціни на виробничі ресурси,

–        продуктивність ресурсів,

–        субсидії виробникам,

–        податок на прибуток підприємств. Перші три чинники впливають на середні витрати і, як наслідок, на валовий прибу- ток. Податок на прибуток впливає на чис- тий прибуток. У графічній моделі це ви- кликає     переміщення      кривої     AS      у відповідний бік (детальніше див.: Савчен- ко А. Г. Макроекономіка: Підручник. К., 2005. С. 99).

 

  • Модель «АD-AS» як базова модель макроекономічної рівноваги: коротко- і довгострокова рівновага

Макроекономічна рівновага

 

Внутрішньою властивістю ринкової економіки є її постійне тяжіння до рівноваги, яка в узагальненому вигляді є рівновагою між сукупним попитом і сукупною пропозицією. Тому модель AD–AS є базовою моделлю економічної рівноваги. В якості основного інструменту урівноваження сукупного попиту та сукупної пропозиції в цій моделі використовується зміна загального рівня цін в економіці.
 

Економічний зміст макро- економічної рівноваги

 –   У макроекономічному аналізі досягнення економічної рів- новаги фіксується як результат відповідних змін макроеко- номічних параметрів.

–   Ринковий механізм постійно створює передумови як для порушення, так і для відновлення економічної рівноваги.
Причини порушення рівно- ваги в економіці –   Шоки (збурення) сукупного попиту

–   Шоки (збурення) сукупної пропозиції

Короткострокова і довгострокова рівновага: причини порушення

 

Короткострокова рівновага –

відображає рівновагу між сукупним попи- том і короткостроковою сукупною пропо- зицією в умовах неповної або надмірної за- йнятості.

 Довгострокова рівновага —

рівновага між сукупним попитом і коротко- строковою та довгостроковою сукупною пропозицією одночасно, що може мати міс- це лише за умови повної зайнятості.
Між сукупним попитом і сукупною пропозицією постійно виникає невідповідність, яка та- кож постійно усувається ринком.

При цьому рівновага може порушуватися як внаслідок змін сукупного попиту – шоки (збурення) сукупного попиту, так і сукупної пропозиції – шоки (збурення) сукупної про- позиції.

 

 

Шоки (збурення) суку- пного попиту

 можуть бути:

–    сприятливі – збільшення сукупного попиту, призводить до зростання реального ВВП і цін;

–      несприятливі – скорочення сукупного попиту, призводить до зменшення реального ВВП і цін.
можуть бути:
Шоки (збурен-

ня)сукупної пропозиції

 –   сприятливі – проявляються через збільшення обсягів виробни- цтва і зниження цін;

–   несприятливі – проявляються через падіння обсягів виробниц-
тва і зростання цін.

Відновлення рівноваги, яка порушується сукупним попитом

 

На рис. 4.6. наведено модель AD— AS, яка поєднує криву сукупного попиту з кривою коро- ткострокової сукупної пропозиції, за умов, коли відбувається шок (збурення) сукупного попиту.

P

 

AS1

 

 

 

 

P2                                                       T2

 

P1                                                                                             T1

AD2

AD1

 

 

Y1     Y2                              Y

Рис. 4.6. Модель AD—AS в умовах збурення сукупного попиту

Рис. 4.6:

1.    Припустимо, що економіка знаходиться в стані рівноваги (точка Т1), за якої забезпе- чується відповідність сукупного попиту та сукупної пропозиції, а рівноважна ціна Р1 Припустимо: внаслідок поліпшення умов зовнішньої торгівлі сукупний попит збільшився (позитивний шок сукупного попиту) порівняно з початковим ВВП.

Наслідки:

Підприємства частково збільшать обсяг виробництва, а частково підвищать ціни, що відо- бражено через зміщення кривої сукупного попиту вправо — від AD1 до AD2. У результаті

— рівновага зміститься в точку Т2: фактичний ВВП зросте до Y2, а ціни — до P2.

Точка T2 — новий стан короткострокової рівноваги, який забезпечується вищого рівня цін і вищих обсягів виробництва в країні.

Надалі ситуація на ринку товарів і послуг може змінюватись залежно від реакції як при- ватних економічних суб’єктів, так і держави. Зокрема, якщо з часом заробітна плата мо- же зростати у відповідь на підвищення цін. Це викличе зростання середніх витрат і зме- ншення сукупної пропозиції, внаслідок чого її крива поступово зміщуватиметься вліво вгору. Водночас, уряд може впливати як на динаміку цін та заробітної плати, так і на об- сягів сукупного попиту, змінюючи, таким чином параметри рівноважного стану на ринку товарів і послуг (про це детально в темі 10).

 

Висновок

1.        Збурення сукупного попиту за незмінності нецінових чинників сукупної пропозиції викликає зростання цін.

2.        Зростання цін зумовлюватиме підвищення виручки та прибутковості підприємств, що мотивуватиме їх до розширення обсягів сукупної пропозиції.

Новий рівноважний стан на ринку товарів і послуг буде досягнуто за вищого рівня цін та ВВП.

Відновлення рівноваги, яка порушується сукупною пропозицією

 

 

 

 

Особливості

 1.  Інколи довгострокова рівновага в економіці може порушуватися рап- товими збуреннями сукупної пропозиції.

2.  Особливо загрозливими для економіки є порушення довгострокової рі- вноваги, пов’язані зі скороченням сукупної пропозиції порівняно з поте- нційним рівнем. За таких умов обсяг виробництва стає меншим за потен- ційний ВВП, а ціни зростають. Під впливом зростання цін сукупний попит зменшується до врівноваження з новою короткостроковою сукуп- ною пропозицією. Це короткострокова рівновага в умовах неповної за-

йнятості, особливим випадком якої є стагфляція.
 

 

Стагфляція

 – стан економіки, при якому поєднується стагнація (значне скорочення обсягів виробництва, яке призводить до застою в економіці) та інфляція (масове зростання цін в країні, що призводить до знецінення національ- ної грошової одиниці):

стагфляція = стагнація + інфляція
Варто знати!

Стагфляція 70-х рр. ХХ ст. Збурення пропозиції виникає за умов раптової зміни у витра- тах виробництва, що різко переміщує криву AS. Особливої сили такі збурення набрали у 1973 р, який увійшов в історію, як рік «семи лих»: неврожай у сільському господарстві, цунамі та торнадо з великими руйнуваннями, спекуляції на світових ринках товарів і по- слуг, хаос на валютних ринках, арабо-ізраїльська війна, зростання втричі ціни на нафту (див. далі: тему 6).
Варто розглянути!

(для поглибленого вивчення)

Стагфляція в Україні 90-х рр. ХХ ст.

В економіці України особливого розмаху збурення пропозиції набрало у 1993 році (пропо-

нується розглянути як дискусійне питання на практичному занятті).

Явище стагфляції спостерігається в Україні й у 2014—2015 рр. (питання для дискусії на практичному занятті).

Відновлення довгострокової рівноваги в умовах стагфляції

 

Питання — яким чином може відновлюватися довгострокова рівновага в умовах стагфляції?
Використання Згідно з класичною теорією, номінальна зарплата є абсолютно гнучкою і
інструмента- тому має зменшуватися у відповідь на скорочення обсягів виробництва
рію    класичної та падіння попиту на ринку праці. Але така поведінка номінальної зар-
теорії плати не є реалістичною. Практика не має доказів того, що номінальна
зарплата коли-небудь зменшувалася у разі зростання цін. На несприятли-
ві шоки сукупної пропозиції ринок праці реагує в інший спосіб — збіль-
шенням безробіття.
Висновок
інструментарій класичної теорії не цілком придатний для пояснення ме-
ханізму відновлення повної зайнятості в економіці, яка потрапляє в стан
стагфляції.

 

Вплив чинників, що спричинили порушення рівно- ваги Механізм відновлення довгострокової рівноваги, порушеної стагфля- цією, залежить від тривалості дії чинників, які спричинили це пору- шення:

1)   Якщо ці чинники є довготривалими, то вони зменшують потенцій- ний ВВП. За цих умов крива довгострокової сукупної пропозиції зміс- титься вліво. За рахунок цього крива сукупного попиту перетнеться з кривою короткострокової сукупної пропозиції на вертикальній кривій довгострокової сукупної пропозиції.

2)   Якщо чинники, що викликали скорочення сукупної пропозиції, є не- довготривалими, то відновлення довгострокової рівноваги в економіці відбудеться після усунення цих чинників. Прискорити відновлення до- вгострокової рівноваги в економіці за таких умов може також держава, якщо застосує ефективні заходи, спрямовані на зменшення середніх витрат або, в окремих випадках, збільшення сукупного попиту.

Ключові положення

  1. Сукупний попит — це сукупна вартість вітчизняних товарів і послуг, які суб’єкти еко- номіки купуватимуть з метою задоволення своїх платоспроможних потреб за даного рівня цін. Сукупний попит є сумою попиту на приватне споживання, приватні інвестиції, державні закупівлі та чистий експорт. Базовою змінною функції сукупного попиту є ціна, яка впливає на сукупний попит не прямо, а опосередковано, що проявляється через ефект процентної ставки, ефект багатства та ефект чистого експорту. Сукупний попит є спадною функцією від ціни. Крім ціни на сукупний попит впливає низка нецінових чинників, які збільшують або зменшують його величину незалежно від зміни цін.
  2. Сукупна пропозиція — це сукупна вартість вітчизняних товарів і послуг, які виробля- ють національні підприємства для продажу на ринку з метою отримання прибутку за даного рівня цін. Сукупна пропозиція, як і сукупний попит, є функцією багатьох змінних. Базовою змінною функції сукупної пропозиції є ціна. Але зв’язок між ціною і сукупною пропозицією є різним у довгостроковому на короткостроковому періодах. У довгостроковому періоді ціни не впливають на обсяг виробництва, адже в економіці створюється максимально можливий потенційний ВВП.
  3. Макроекономісти вирізняють дві моделі короткострокової сукупної пропозиції: модель крайнього випадку (сукупна пропозиція не залежить від ціни, а є функцією лише сукупного попиту) та основна модель (сукупна пропозиція є зростаючою функцією від ціни).
  4. Нецінові чинники короткострокової сукупної пропозиції — це такі чинники, які впли- вають на рішення підприємств щодо обсягів виробництва через здатність змінювати середні витрати і рівень прибутковості виробництва за даного рівня товарних цін. Основними з них є: ціни на ресурси, продуктивність ресурсів, субсидії підприємствам і податки на підприємс- тва. Під впливом нецінових чинників величина сукупної пропозиції збільшується або змен- шується незалежно від зміни цін.
  5. Слід розрізняти короткострокову і довгострокову рівновагу між сукупним попитом і сукупною пропозицією. Короткострокова рівновага відображує рівновагу між сукупним по- питом і короткостроковою сукупною пропозицією, що досягається на рівні нижчому від по- тенційного ВВП. Довгострокова рівновага може встановитися між сукупним попитом і дов- гостроковою сукупною пропозицією, величина якої дорівнює потенційному ВВП.
  6. Порушення рівноваги в економіці можуть спричинятися змінами як у сукупному попи- ті, так і в сукупній пропозиції. Відновлення рівноваги залежить від стійкості чинників, які викликали скорочення сукупної пропозиції. Якщо ці чинники є постійними, то рівновага від- новлюється за рахунок зменшення рівноважного ВВП. Якщо ці чинники є тимчасовими, то відновлення рівноваги відбудеться після самоусунення таких чинників. Держава може при- скорити процес відновлення рівноваги за рахунок заходів, що стимулюють пропозицію або попит.

Контрольні запитання для самоперевірки знань

  1. Поясність відмінність впливу цінових і нецінових чинників на сукупний попит.

 

  1. Розкрийте теоретичний інструментарій, який лежить в основі кривої довгострокової сукупної пропозиції та назвіть чинники, що впливають на сукупну пропозицію в довгостро- ковому періоді.
  2. Який теоретичний інструментарій лежить в основі «крайнього випадку» кривої корот- кострокової сукупної пропозиції?
  3. Які нецінові чинники впливають на короткострокову сукупну пропозицію і яким чи- ном?
  4. Використовуючи графік, розкрийте алгоритм, згідно з яким ринковий механізм віднов- лює рівновагу в економіці, якщо вона була порушена надмірним сукупним попитом.
  5. Розкрийте умови, за яких відновлюється рівновага в економіці, якщо вона була пору- шена несприятливим збуренням сукупної пропозиції.

 

Практичні завдання

І рівень складності

Завдання 1. У році t-1 в умовах рівноваги на ринку товарів і послуг приватне споживання

= 300 млн грн, валові приватні інвестиції = 650 млн грн, державні витрати = 370 млн грн, трансфертні платежі = 250 млн грн, чистий експорт = -80 млн грн. У році t індекс цін склав 1,2, що викликало збільшення споживчих витрат населення на 50 млн грн. 1) Визначте обсяг ВВП у році t. 2) Здійсніть графічний аналіз змін, що відбулись із сукупним попитом і рівно- вагою на ринку товарів і послуг за умови незмінності інших чинників.

Завдання 2. У році t-1 в умовах рівноваги на ринку товарів і послуг приватне споживання

= 220 млн грн, чисті приватні інвестиції = 450 млн грн, амортизація = 20 млн грн, державні закупівлі = 620 млн грн, експорт = 280 млн грн, імпорт = 300 млн грн. У році t підвищено ставку податку на прибуток, що викликало зміну приватних інвестицій на 3 млн грн. 1) Ви- значте обсяг ВВП у році t. 2) Здійсніть графічний аналіз змін, що відбулись із сукупним по- питом та рівновагою на ринку товарів і послуг за умови незмінності інших чинників.

Завдання 3. У році t-1 в умовах рівноваги на ринку товарів і послуг випуск = 1500 млн грн, витрати на проміжне споживання = 750 млн грн, податки на продукти = 130 млн грн, субсидії на продукти = 30 млн грн. У році t податки на продукти зросли на 25 млн грн. 1) Ви- значте обсяг ВВП у році t. 2) Здійсніть графічний аналіз змін, що відбулись із сукупною про- позицією та рівновагою на ринку товарів і послуг за умови незмінності інших чинників.

Завдання 4. У році t-1 в умовах рівноваги на ринку товарів і послуг випуск = 2000 млн грн, витрати на проміжне споживання = 450 млн грн, чисті податки на продукти = 200 млн грн. У році t ціни внаслідок зростання цін на ресурси зміна обсягу проміжного споживання склала 100 млн грн. 1) Визначте обсяг ВВП у роках t. 2) Здійсніть графічний аналіз змін, що відбулись із сукупною пропозицією та рівновагою на ринку товарів і послуг за умови не- змінності інших чинників.

 

Відповіді

1                 2                  3                 4

 

866,67 1887 825 1650

Тести для самоперевірки знань

  1. Ціни впливають на сукупний попит:

а) обернено; б) прямо;

в) безпосередньо; г) опосередковано.

  1. В умовах повної зайнятості зростання сукупного попиту супроводжується: а) зменшенням безробіття;

б) збільшенням номінального ВВП; в) збільшенням реального ВВП;

г) зниженням цін.

  1. До нецінових чинників сукупної пропозиції належать: а) зміна товарних цін;

 

б) ефект процентної ставки; в) зміна цін на ресурси;

г) ефект чистого експорту.

  1. До нецінових чинників сукупного попиту належать:

а) ефект процентної ставки; б) ефект багатства;

в) чинники, що впливають на інвестиційний попит; г) чинники, що впливають на урядовий попит.

  1. Короткострокова рівновага може бути досягнута в економіці за умови: а) неповної зайнятості;

б) повної зайнятості;

в) надмірної зайнятості;

г) усі відповіді є правильними; д) усі відповіді є помилковими.

  1. Згідно з класичною моделлю сукупної пропозиції падіння сукупного попиту спричи- няє:

а) зменшення прибутковості; б) зниження лише цін;

в) збільшення прибутковості; г) зниження цін і зарплати.

  1. Згідно з основною моделлю сукупної пропозиції падіння сукупного попиту викликає: а) зниження лише зарплати;

б) зниження цін;

в) зменшення прибутковості; г) збільшення прибутковості.

  1. Довгострокова рівновага може бути досягнута в економіці за умов: а) неповної зайнятості;

б) повної зайнятості;

в) надмірної зайнятості;

г) усі відповіді є правильними; д) усі відповіді є помилковими.

  1. Якщо рівновага порушилася падінням сукупного попиту, то її відновлення в коротко- строковому періоді здійснюється за умов:

а) зниження лише зарплати; б) зниження цін і зарплати; в) зниження цін;

г) усі відповіді помилкові.

  1. Якщо після падіння сукупного попиту ціни і зарплата знизилися пропорційно, то рів- новага відновиться за умови:

а) повної зайнятості; б) неповної зайнятості;

в) досягнення потенційного ВВП; г) зменшення реальної зарплати.

Відповіді

1               2          3               4                5             6               7               8             9             10

 

а), г) б) а) в), г) г) г) б), в) б) в) в)

Література для поглибленого вивчення теми

  1. Дідур С.В. Чинники досягнення макроекономічної рівноваги // Тенденції і пропорції розвитку економіки України / За ред. В.Ф. Бесєдіна – К.: НДЕІ. – 2005. – с. 162–168.
  2. Макроекономіка : підручник / В.Д. Базилевич [та ін.]; ред. В. Д. Базилевич. – 4-те вид., перероб. і доп. – К. : Знання, 2008. – 743 c.
  3. Радіонова І.Ф. Макроекономіка: теорія та політика: Підручник / І.Ф. Радіонова. – К.: Таксон, 2004. – 348 с.
  4. Савченко А. Г. Макроекономіка: Підручник / А. Г. Савченко. – К.: КНЕУ, – 441 с.

 

ТЕМА 5. Ринок грошей

  1. Пропозиція грошей: сутність, структура та графічна інтерпретація. Механізм мульти- плікації грошової бази банківською системою та грошовий мультиплікатор.
  2. Процентна ставка та її роль в економіці. Номінальна та реальна процентна ставка. Рі- вняння та ефект Фішера.
  3. Попит на гроші: сутність, складові та графічна інтерпретація. Чинники попиту на гроші у класичній, кейнсіанській і монетаристській теоріях.
  4. Механізм функціонування грошового ринку: пропозиція, попит та рівновага. Графічна інтерпретація.

Вивчення змісту теми уможливить здобуття студентами таких нових знань про:

  • грошовий ринок як складову фінансового ринку,
  • процентну ставку, її види та роль в економіці,
  • сутність пропозиції грошей та її функцію,
  • грошові агрегати,
  • грошову базу та її компоненти,
  • грошовий мультиплікатор, коефіцієнт готівки, резервну норму,
  • мультиплікацію грошової бази банківською системою,
  • попит на гроші, його сутність та складові,
  • різні підходи до функції попиту на гроші,
  • механізм функціонування грошового ринку,
  • рівновагу на грошовому ринку та механізм її відновлення.

Після опанування матеріалів теми студенти набудуть таких практичних умінь:

  • навчаться розраховувати структуру грошової маси за грошовими агрегатами,
  • навчаться розраховувати реальну процентну ставку,
  • одержать початкові навички щодо аналізу динаміки та структури грошового ринку.

Основні категорії та їх позначення

 

ВВП Y
Номінальна процентна ставка і
Реальна процентна ставка r
Очікуваний темп інфляції πe
Фактичний темп інфляції π
Грошова база Н
Грошовий агрегат, що включає готівку M0 або CU
Грошовий агрегат, що включає М0 + переказні депозити в національній валюті M1
Грошовий агрегат, що включає М1 + переказні депозити в іноземній ва- люті та інші депозити M2
Грошовий агрегат, що включає М2 + цінні папери, крім акцій (або загаль- на грошова маса) M3
Банківські резерви (загальні) BR
Обов’язкові банківські резерви LR
Надлишкові банківські резерви ER
Резервна норма (загальна) rr

 

Норма обов’язкового резервування lr
Норма надлишкового резервування er
Банківські депозити D
Пропозиція грошей MS
Попит на гроші MD
Рівновага на грошовому ринку MD = MS
Коефіцієнт готівки cr
Мультиплікатор грошей mm
Індекс цін P
Швидкість обігу грошей V

Алгоритм-конспект

5.1. Пропозиція грошей: сутність, структура та графічна інтерпретація.

Механізм мультиплікації грошової бази банківською системою та грошовий мультиплікатор

Ринок грошей як агрегований ринок у макросистемі

 

Ринок грошей є:
·     одним з трьох основних агрегованих ринків поряд з ринком праці та ринком товарів і послуг
·     сукупністю інструментів та економічних суб’єктів, що беруть участь у взаємо- пов’язаному русі фінансових ресурсів.

Інструменти

1)  документарні (певні види цінних паперів);

2)  бездокументарні (готівка та банківські кредити).

Суб’єкти

1)  ті, хто мають у своєму розпорядженні свої або отримані від інших кошти (заощадження);

2)  ті, хто їх потребують та отримують на основі повернення, сроковості та платності;
·     є категорією (науковою абстракцією), яка використовується у макроекономічному аналі- зі для віддзеркалення відносин купівлі-продажу грошей як специфічного товару у вигляді

короткострокових (терміном до року) боргових (документарних та бездокументарних) інструментів
·     сегментом ширшого за своїм змістом фінансового ринку (див. рис. 5.1)
·     віддзеркаленням досягнутого національною економікою рівня макроекономічної стабі- льності/нестабільності з такими параметрами:

¾     попит на гроші (MD),

¾     пропозиція грошей (Ms),

¾     ціна грошей – усереднена (агрегована) процентна ставка (i).

 

Варто знати!

Ринок грошей є складовою фінансового ринку країни
Структура фінансового ринку
за носіями інструментів за термінами
ринок грошей ринок цінних паперів ринок грошей фондовий ринок

(ринок капіталів)
бездокументарні гроші (готівка, кредити) та частково докумен- тарні гроші (частина цінних па- перів, які набирають документа- рної форми, включаються до грошового агрегату М3). головним чи- ном, докумен- тарні гроші. короткострокові документарні і бездокументарні гроші (до 1 ро- ку). довгострокові до- кументарні і бездо- кументарні гроші.

Рис. 5.1. Структура фінансового ринка

 

Агрегатна структура грошової маси в Україні

 

Базовою категорією грошового ринку є пропозиція грошей (Ms), яка являє собою сукуп- ність грошових активів, що використовуються в національній економіці в конкретний період часу.

Залежно від рівня ліквідності всі грошові активи групуються за зростаючим підсумком в окремі грошові агрегати.

Ліквідність – це здатність грошей перетворюватися у платіжний засіб без втрати своєї но- мінальної вартості.
Грошовий агрегат Склад грошових агрегатів залежно від рівня ліквідності  

Особливості
 

М0

 Готівка – гроші в обігу поза депозитними корпора- ціями (НБУ та банками), у вигляді банкнот та мо- нет, емітованих Національним банком України, що знаходяться на руках у населення. найліквідніший актив.
 

М1

 М0 + переказні депозити в національній валюті

(див. нижче).

 власне гроші – ви- користовуються як платіжний засіб.
 

М2

 М1 + переказні депозити в іноземній валюті та інші депозити в національній та іноземній валютах (див. нижче). майже гроші – без- посередньо не є платіжним засобом, а є засобом заоща- дження.
М3

(загальна гро- шова маса)

 М2 + цінні папери, крім акцій

Цінні папери, крім акцій – фінансові інструменти, а саме облігації, казначейські зобов’язання, векселі, ощадні (депозитні) сектифікати корпорацій тощо.
Варто знати!

За українським законодавством депозити бувають

1)   переказні – фінансові активи, що за першою вимогою можуть бути обміняні на готівку за номіналом і безпосередньо використані для здійснення платежу,

2)  інші – кошти на вимогу, що безпосередньо не використовуються для здійснення плате- жу, строкові кошти та ощадні депозити.

До переказних депозитів належать депозити, які можуть:

—  за вимогою обмінюватись на готівкові по номіналу без будь-яких обмежень;

—  вільно переводитись за допомогою чеків;

—  іншим способом використовуватися для здійснення платежу

(детальніше див.: Періодичні видання Національного банку України. Національний банк України:
Варто знати!

Щоб визначити грошову масу в країні, використовують різну кількість агрегатів, наприклад, у США – 4, у Франції – 2. В Україні для розрахунку сукупної грошової маси використовують агрегати М0, М1, М2, М3.

В Україні на кінець 2013 року залишки за грошовим агрегатом М3 становили 909 млрд грн, а на кінець грудня 2014 р. – 956,7 млрд грн (детальніше див.: Національний банк України:

 

У країнах з розвиненою ринковою економікою частка М0 (готівки) в загальній грошовій масі становить 4–7 %.

В Україні частка готівкових грошей (М0 ) у загальній масі грошей (М3) є досить високою – у 2013 році склала 26,1 %, однак мала позитивну динаміку (у 1996 році – 43,1 %, 1998 – 45,5 %, 2002 – 40,75 %, 2004 – 33,66 %, 2006 – 28,7 %, 2008 – 30, 01 %), на кінець 2014 року

– вже склала 29,5 %. Наведені цифри загалом свідчать про недостатній розвиток безготівкових розрахунків, незадовільну структуру грошової маси, наявність значних обсягів тінізації економіки, втрату довіри населення до банківських структур (детальніше див.: Національний банк України:
Варто розглянути!

(для поглибленого вивчення)

МОНЕТИЗАЦІЯ ЕКОНОМІКИ (monetization of economy) – характеризує ступінь забез- печеності економіки грошима, необхідними для здійснення платежів і розрахунків, та відо- бражає забезпеченість процесів виробництва та споживання відповідною грошовою масою. Загальний рівень монетизації економіки (mес) – це інтегральний показник, який відобра- жає довіру суспільства до національної валюти, до політики монетарної влади, а також рі- вень кредитної активності.

Загальний рівень монетизації економіки:

m    = M 3 ×100%,

ec            Y

 

де М3 – грошовий агрегат, що охоплює усі види грошових активів, наявних в економіці країни;

Y – обсяг ВВП країни.

Основним фактором динаміки рівня mес є попит на реальні гроші, який залежить від сту- пеня довіри суб’єктів економіки до національної грошової одиниці: чим вищим є рівень монетизації, тим більшим, за інших рівних умов, є попит на реальні гроші. У кінцевому рахунку, рівень mес визначається рівнем розвитку економіки.

Пропозиція грошей та політика центрального банку

 

Варто знати!

Банківська система кожної країни відрізняється від банківських систем інших країн, зокре- ма, й за рівнем автономії (незалежності) центрального банку від уряду (див. далі: тема 11). Практика різних країн показує, що ефективною може бути як дворівневнева банківська си- стема (наприклад, у Німеччині), так і трирівнева банківська система (наприклад, у Велико- британії).

У США роль центрального банку відіграє Федеральна резервна система (ФРС), яка склада- ється не з одного Центрального банку, а з 12 Центральних банків, об’єднаних у Федераль- ний резерв США. ФРС виконує функцію кредитора останньої надії.

Україна має дворівневу банківську систему: НБУ (І рівень) та комерційні банки (ІІ рівень).
+ВАЖЛИВО ЗРОЗУМІТИ!

Пропозиція грошей передусім залежить від політики центрального банку (в Україні –

НБУ), діяльність якого пов’язана:

1)   з емісією грошових знаків — готівки (готівкова емісія),

2)   з емісією депозитних грошей (кредитна емісія, або безготівкова емісія).

 

Емісія грошових знаків або готівко- ва емісія ·     центральний банк здійснює монопольно (жоден інший суб’єкт не має права на емісію грошових знаків),

·     центральний банк емітує готівку в обіг через комерційні банки. Яким чином?

1.  Центральний банк забезпечує ці банки готівкою в обмін на їхні ре- зерви, що зберігаються на рахунках банків у центральному банку.

2.  У свою чергу, комерційні банки запускають готівку в обіг, забезпе- чуючи нею своїх клієнтів в обмін на їх депозити, що зберігаються на рахунках у банках.

3.  Цей процес відбувається і в зворотному напрямі, тобто: централь- ний банк вилучає готівку з обігу через комерційні банки. Перевищен- ня випуску готівки в обіг над її вилученням з обігу означає зростан- ня маси готівки в обігу.
Організація та ре- гулювання готів- кового обігу на те- риторії країни ·     Готівка, що емітується центральним банком, як правило, є єдиним законним платіжним засобом на території країни.

·     Готівка відіграє роль інструменту регулювання грошової системи.

·     Банки залежать від своїх клієнтів, від яких очікують готівкових грошей в обмін на замінники готівки у формі депозитів (депозитних грошей). Ними можна розпоряджатися з допомогою платіжних дору- чень, чеків, платіжних карток, переказів тощо. Але комерційні банки залежать й від центрального банку.

·     Вкладники банків у будь-який момент можуть зажадати перетво- рення своїх депозитів на готівку. Тоді комерційні банки змушені зве- рнутися до центрального банку для обміну своїх резервів, які збері- гаються на рахунках у центральному банку, на готівку.

Як приклад, зі світової практики можна навести випадок, пов’язаний з підвищенням попиту на готівку з боку суб’єктів економіки наприкінці 1999 р. Причиною підвищеного попиту було занепокоєння світової спільноти так званою «проблемою 2000 року», а саме можливістю ви- никнення збоїв, відмов і некоректної роботи комп’ютерів унаслідок помилок у програмно-апаратному забезпеченні. Комерційні банки змушені були наприкінці 1999 р. значно розширити свої резерви у ви- гляді готівки в касах з метою задоволення вимог своїх клієнтів.
Емісія депозитних грошей або безго- тівкова (кредитна) емісія ·     центральний банк здійснює безготівкову (кредитну) емісію разом з комерційними банками;

·     вона відбувається в 2 стадії:

1)  безготівкова емісія центрального банку: коли перший імпульс емі- сійному процесу дає центральний банк, забезпечуючи комерційні ба- нки додатковими резервами, наприклад, скуповує державні облігації у домогосподарств,

2)     депозитна емісія комерційних банків: коли комерційні банки, ви- користовуючи резерви, отримані від центрального банку, створюють додаткову масу депозитних грошей на рахунках суб’єктів економіки. Приріст маси депозитних грошей, одержаних комерційними банками, перевищує суму додаткових резервів, отриманих від центрального банку, оскільки в процесі кредитно-депозитної діяльності комерцій- них банків відбувається мультиплікативний ефект розширення бан- ківських резервів (див. далі).

 

Висновки

Готівкова емісія центрального банку є вторинною відносно його безготівкової емісії

(ΔCU).

Комерційні банки отримують готівку в обмін на свої резерви, що зберігаються на рахунках у центральному банку, тому первинною є безготівкова емісія, у процесі якої центральний банк створює банківські резерви (ΔBR).

Безготівкова емісія, що обумовлюється зростанням безготівкових залишків на рахунках для збільшення надання готівки комерційними банками, призводить до реального збіль- шення грошової маси.

Результатом первинної грошової емісії є приріст грошової бази (ΔН).

Структура грошової бази

 

Н = CU + BR
Н CU BR
CU CU
¾     грошова база

або, за іншими визна- ченнями, «резервні гроші», «гроші під- вищеної ефективнос- ті», «високо потужні гроші»,

¾     має у якості дже- рела зростання пер- винну грошову емісію, що її здійснює центральний банк,

¾     є основою для фо- рмування грошових агрегатів, але не влас- не грошовим агрега- том.

 ¾     готівка,

яка знаходиться поза депозитними корпораціями (НБУ та банками), тобто перебуває на руках у насе- лення.

 ¾     готівка,

яку тримають:

1)  комерційні банки в своїй касі

2)  готівка в банко- матах;

¾     часто змінюєть- ся (швидкий перетік грошової маси),

¾     частка її є дуже малою, тому її об- сяг у подальшому аналізі не врахову- ється.

 ¾    банківські резерви, або та частина банків- ських грошей, яка не використовується для здійснення активних операцій (надання по- зик, інвестування), охоплюють:

¾    депозити, розмі- щувані на рахунках центрального банку.
Висновок

1. Грошова база охоплює

1)  запаси всієї готівки поза депозитними корпораціями (НБУ та банками),

2)  запаси готівки в касах банків (готівка випущена НБУ і не повернута в його фонди),

3)  суму резервів комерційних банків на їх кореспондентських рахунках у НБУ.

2.  Грошова база забезпечує формування грошових агрегатів та кредитування економіки.

3.   Грошова база мультиплікативно впливає на пропозицію грошей на ринку, тому її нази- вають грошима потужної сили (див. нижче).

 

Структура банківських резервів

 

Банківські резерви (BR) складаються з двох компонентів: обов’язкові резерви (LR) та над- лишкові резерви (ER):

BR = LR + ER.
Обов’язкові резерви (LR) — мінімальна сума резер- вів, яку зобов’язаний мати кожний банк згідно обов’язкових для виконання нормативів (нормати- вів обов’язкового резервування щодо депозитів):

LR = lr × D ,

де lr — норматив обов’язкового резервування, що визначається Центральним банком країни;

D — депозити.

 Надлишкові резерви (ER) – резерви, які банки можуть мати з метою під- вищення рівня своєї ліквідності.

ER = er × D ,

де еr — норматив надлишкового ре- зервування, що визначається банка- ми самостійно;

D — депозити.

Мультиплікація грошової бази банківською системою

 

 

 

 

Пропозиція грошей і грошо- ва база

 Пропозиція грошей суттєво відрізняється від грошової бази.

По-перше: пропозиція грошей (MS) є сумою готівки і депозитів:

M S = CU + D .

По-друге: пропозиція грошей перевищує грошову базу:

MS ≥ Н.

Це пояснюється тим, що банківська система здійснює вторинну емісію на основі мультиплікації (примноження) грошової бази:

D MS = DH × mm ,

де mm — грошовий мультиплікатор.
 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Грошовий мультиплікатор

 Усі разом комерційні банки в умовах дворівневої банківської системи створюють гроші, коли надають позики в обсязі кредитних ресурсів. Можливість створювати гроші всією банківською системою визнача- ється депозитним мультиплікатором.

Грошовий мультиплікатор показує, на скільки одиниць змінюється пропозиція грошей (DMs ) при зміні грошової бази (DН) на одиницю:

s

mm = М  ,

H

тобто

m    = CU + D  = CU  D + D D  = cr + 1

m     CU + BR     CU  D + BR D     cr + rr

або:

m   = cr +1

m     cr + rr ,

де cr — коефіцієнт готівки, який відображає відношення готівки до всіх депозитів банківської системи, який сформувався під впливом на- мірів економічних суб’єктів тримати частину грошової маси у формі го- тівки:

cr = CU .

D

 

rr — резервна норма (норма резервування частини депозитів, яку бан- ки з різних причин тримають на своїх рахунках у центральному бан- ку), яка відображає відношення банківських резервів до депозитів:

rr = BR .

D
 

 

 

 

 

Типи грошових мультиплікаторів

 Виділяють два типи грошивих мультиплікаторів:

¾       статичні – показують ситуацію в банківській системі країни, що склалась на певний момент часу:

s

mm = М  ;

H

¾       динамічні – показують зміну пропозиції грошей у відповідь на зміну грошової бази:

= DМs .

mm        DH
Висновки

1)         грошовий мультиплікатор є показником співвідношення пропозиції грошей в націона- льній економіці та грошової бази;

2)         його кількісні значення залежать від рішень трьох економічних суб’єктів:

—        домогосподарств (банківських вкладників і позичальників), які формують на власний розсуд співвідношення між готівкою і депозитами (cr);

—        центрального банку, який регулює резервну норму (rr) через установлення норми обов’язкового резервування (lr);

—        комерційних банків, які певною мірою можуть впливати на резервну норму через створення надлишкових резервів (ER).
 

 

 

 

 

 

 

 

Здатність комер- ційних банків створювати кре- дитні гроші

 +ВАЖЛИВО ЗРОЗУМІТИ!

Розглянемо детально на прикладі мультиплікацію грошової бази банківською системою (табл. 5.1).

За таблицею 5.1

1. Припустимо, що в економіці країни обсяг грошової маси (DМ) по- за банківською системою збільшився на 104 тис. грн (детальніше про інструменти впливу за грошову масу – у темі 11).

Таблиця 5.1, тис. грн
 

Етапи створення кредитних грошей

 Приріст депозитів у банках Приріст готівки Приріст банківських резерів Приріст кредитних грошей
DD DCU DBR DL
DM / (1 + cr) cr×DD rr×DD DD – DBR
1 етап 80,0 24,0 16,0 64,0
2 етап 49,2 14,8 9,8 39,4
3 етап 30,3 9,1 6,1 24,2
⁝ ⁝ ⁝ ⁝ ⁝

 

 

Оскільки ця величина (104 тис. грн) потрапила до економічних суб’єктів у формі готівки, то вона одночасно означає збільшення гро- шової бази (DH), адже готівка є її частиною. Економічні суб’єкти відпо- відно до власних уподобань і потреб забезпечення економічних опера- цій можуть розподілити ці кошти наступним чином:

  • залишать готівкою (DCU) (згідно з потребою здійснення поточних операцій купівлі-продажу);
  • сформують заощадження у вигляді коштів на депозитах у банках

(DD).

  1. Уявімо, що співвідношення між обсягом готівки, яку використовують економічні суб’єкти для обслуговування поточних операцій, та обягом їх заощаджень у формі депозитів (тобто коефіцієнт готівки cr = CU/ D) становить 0,3. Звідси обсяг готівки можна визначити як: CU = cr · D, а приріст грошової маси розподілятиметься таким чином:

DМ = cr×DD + DD= (cr+1) ×DD.

Тобто: 104 = 0,3 ·DD+DD,

або 104= (0,3+1) · DD.

Отже, величина депозитних вкладів економічних суб’єктів у банківську систему визначається як:

DD = DМ / (1+cr).

Тому:

  • депозити банківської системи збільшаться на DD = 104 / 1,3 = 80 тис. грн;
  • приріст готівки в обігу DCU = 80 0,3= 24 тис. грн.
  1. Частину залучених депозитів банки спрямують на збільшення влас- них резервних коштів. Якщо припустити, що rr= 0,2, то DBR = DD rr= 80 · 0,2 = 16 тис. грн.
  2. Решту депозитних коштів банки можуть використати для надання кредитів: DL= DD – DBR, що становить 64 тис. грн. (80 – 16). Саме ці кредитні кошти становлять створений комерційними банками приріст грошової маси.
  3. Наведені розрахунки відображують лише перший етап мультипліка- ційного процесу. На наступному етапу мультиплікації грошової пропо- зиції відбувається розподіл отриманих економічними суб’єктами від комерційних банків 64 тис. грн за аналогічною схемою.

Висновки

  1. Процес створення кредитних грошей може тривати достатньо дов- го, допоки гроші, які могли б потрапити на депозит в n-банк, не досяг- нуть кількісного значення, близького до 0. Але в табл. 5.1 наведено ли- ше перші три етапи.
  2. Після першого етапу загальний обсяг грошової маси в обігу (пропо- зиції грошей) склав 100+64= 164 тис. грн, після другого етапу: 164+39,4= 203,4 тис. грн, а після третього етапу: 203,4+24,2= 227,6 тис. грн. Надалі приріст пропозиції грошей буде зменшуватись.

Функція пропозиції грошей

 

 

Математична модель

 DMS= DH × mm

де DMS – зміна пропозиції грошей,

DН – зміна грошової бази,

mm — грошовий мультиплікатор.

 

Пропозиція грошей (MS) розглядається як функція від процентної ставки

(i).
i                                                     MS
 

 

 

Графічна модель
M
Рис. 5.2. Крива пропозиції грошей
Рис. 5.2:

1.      Крива пропозиції грошей (Ms) має додатний нахил, тобто є зростаю- чою функцією від процентної ставки (i).

2.      Процентна ставка впливає на пропозицію грошей через ряд чинників.

Висновок

MS перебуває в прямій залежності від процентних ставок як за депозита- ми, так і за кредитами.

 

  • Процентна ставка та її роль в економіці. Номінальна та реальна процентна ставка. Рівняння та ефект Фішера

Процентна ставка: визначення, рівень і види

 

 

 

Визначення

 –   частина доходу, яку повинен повернути власнику заощаджень їх корис- тувач, що обчислюється як відсоток від взятої у використання суми;

–    вартість послуги, пов’язаної з використанням позичених коштів, яка встановлюється у відсотках до суми цих коштів,

–  ціна грошей (кредиту, позики).
 

 

Рівень процен- тної ставки

 –     визначається в розрахунку на річний термін використання грошей, наприклад, як 10 % річних,

–     у разі використання запозиченої суми грошей протягом терміну, меншого ніж рік, процентна ставка пропорційно змен- шується.

 1)    для позикодавця — дохід у вигляді відсотка від нада- ної позики,

2)    для позичальника — ціна у вигляді процентних пла- тежів.
 

 

Види процентних ставок

 Залежно від способів грошового запозичення розрізняють процентні ставки:

–    за депозитами,

–    за кредитами (позиками),

–    за облігаціями тощо.
Процентна ставка за облігаціями відображає співвідношення між проце- нтним доходом, що виплачується власнику облігації їх емітентом і ці- ною облігації, яка сформувалась на фінансовому ринку під впливом їх попиту та пропозиції.

 

і = Процентний дохід ×100(%)

Ціна   облігації

Процентний дохід за облігаціями може встановлюватись у фіксованому або змінюваному обсязі.

Якщо процентний дохід є фіксованою величиною, то в разі зниження ці- ни облігації процентна ставка зростає і, навпаки
Специфічним різновидом процентної ставки, що є інструментом монета- рної політики держави, є облікова процентна ставка. Це – ставка за кредитами, які можуть надаватися центральним банком країни комер- ційним банкам з метою їх рефінансування протягом короткого терміну (див. далі тему 11)
У макроекономічному аналізі:

1)   процентна ставка (interest rate) в макроекономічному аналізі – це аг- регат, який відображає середній (загальний для національної економіки) рівень;

2)  розрізняють: номінальну та реальну процентні ставки.

Реальна та номінальна процентна ставка

 

Економічний зміст Чинники та їх функціональна роль
Реальна процентна ставка – (r)

–  ставка, при визначення якої еліміновано (обмежено, вилуче- но) зростання цін, яке може від- буватися протягом використан- ня позики,

–  визначає:

–  реальну кількість грошей, яку може отримати позикодавець за послугу тимчасового користу- вання його грошима,

–  або кількість товарів і послуг, яку він може купити за цю кіль- кість грошей.

 Основні чинники, від яких залежить рівень реальної процентної ставки та які враховуються позикодавцем і позичальником у процесі її узгодження:

–       адміністративні витрати позикодавців,

–       термін позики,

–       кредитні ризики,

–       податкове навантаження на майбутній дохід позико- давця,

–       попит і пропозиція на ринку позичкових грошей .

Функціональна роль

1)     реальна процентна ставка визначає мотивацію до отримання та надання позики,

2)   чим вища реальна ставка процента, тим більший при- буток отримує позикодавець, і навпаки,

3)   коли реальні процентні ставки низькі, то існують бі- льші стимули для отримання позик і менші — для на- дання позик, що суттєво впливає на попит і пропозицію на ринку позичкового капіталу.
Номінальна процентна ставка

(і)

–      ставка, що формується рин- ком з урахуванням реальної процентної ставки та інфляції, яке відбувається протягом тер- міну використання позики,

–      визначає номінальну кіль- кість грошей, яку може отрима- ти позикодавець за надання по- зики.

 Основний чинник

очікувана інфляція на період позики

–       на момент узгодження ціни за позику позикодавець і позичальник не знають, якими будуть фактичні темпи інфляції протягом терміну використання позики, тому враховують лише ту інфляцію, яку очікують,

–       оскільки ціни з часом, як правило, зростають, то в процесі узгодження процентної ставки позикодавець і позичальник фактично визначають номінальну процен- тну ставку.

Функціональна роль:

номінальна процентна ставка — це інструмент, який ре- гулює розрахунки між позикодавцем і позичальником.

 

Зв’язок між номінальною і реальною процентними ставками
Зв’язок між номінальною і реальною процентними ставками та інфляцією відображає ефект Фішера: зростання темпу інфляції на один відсотковий пункт ( Dp = 1 в.п. ) збільшує номінальну процентну ставку більш ніж на один відсотковий пункт ( Dі = 1 в.п. .або i – r > 1 в.п.)

Залежність між номінальною і реальною процентними ставками описується рівнянням

Фішера:

i = r +p +r ×p,

де і – номінальна процентна ставка;

r – реальна процентна ставка; π – темп інфляції.

Виходячи з рівняння Фішера реальна процентна ставка визначається як:

r = i -p

1+p .

Коли позичальник і позикодавець погоджують номінальну процентну ставку, вони не зна- ють, якими будуть темпи інфляції на момент повернення позики. Тому треба розрізняти два види реальної процентної ставки:

–     очікувану реальну процентну ставку (ex ante) (re), якої позичальник і позикодавець очі- кують у момент надання позики, називають реальною процентною ставкою – вона розра- ховується на основі очікуваного темпу інфляції (πe):

= i – pe

r              ,

1+pe

–      фактичну реальну процентну ставку (ex post) (r), яку визначають спираючись на фак- тичний темп інфляції (π).
Варто знати!

Для визначення номінальної процентної ставки також використовується спрощена формула:

i = r + π ,

де і – номінальна процентна ставка;

r – реальна процентна ставка; π – темп інфляції.

Її застосування доцільне лише за умов, якщо в країні темп інфляції є незначним (тоді зна- менник формули для розрахунку реальної процентної ставки наближається до 1, а повна та скорочена формули дать однаковий результат). Якщо використати таку спрощену формулу для української економіки, наприклад, для 2015 року, коли інфляція є галопуючою (пере- вищує 10 %), то відбудеться суттєве завищення реальної процентної ставки.

 

  • Попит на гроші: сутність, складові та графічна інтерпретація. Чинники попиту на гроші у класичній, кейнсіанській і монетаристській теоріях

Еволюція теорій попиту на гроші

 

Попит на гроші (MD) — це запаси грошових активів, які необхідні економічним суб’єктам в кожний даний період часу для здійснення ним економічних операцій.

Різні економічні теорії по-різному пояснюють попит на гроші, насамперед, залежно від врахування у цьому поясненні різних функцій, які виконують гроші в економіці, й , відпо- відно, різної мотивації до їх використання.

 

Теорія Економічний зміст
Класична школа:

¾ кількісна теорія грошей Фішера

 Мотивація формування попиту на гроші: гроші використовуються лише для здійснення купівельних операцій.

Висновок: попит на гроші є функцією від ВВП і швидкості обігу гро- шей у процесі обслуговування ними купівельних операцій:

M D = 1 × P × Y ,

V

де М D – попит на гроші;

P ž Y – номінальний ВВП;

1 – коефіцієнт, що показує на скільки одиниць збільшується попит

V

на гроші у разі збільшення номінального ВВП (Р · Y) на одиницю;

V – швидкість обігу грошей, яка вважається постійною величиною.
Кембриджська школа

(А. Маршал, А. Пігу)

 Основне питання: чому люди зберігають гроші і від яких факторів за- лежить попит на касові залишки? Тому кембріджський варіант набув назву теорії касових залишків.

Мотивація формування попиту на гроші: для використання грошей у якості:

1)  не тільки платіжного засобу,

2)   але й засобу заощадження та нагромадження фінансових активів

економічних суб’єктів.

Висновки

1)   Попит на гроші є функцією від доходу, одержаного, від фінансових активів, що виступають засобом нагромадження, який залежить від процентної ставки. Припускається наявність різних видів фінансових активів з різною доходністю і можливість вибору між ними, напри- клад: між готівковими грошима, з однієї сторони, та облігаціями й ак- ціями, – з іншої.

2)   Процентна ставка пов’язана опосередковано з коефіцієнтом k, який є змінною величиною і використовується у формулі А. Пігу:

M D = k × P × Y ,

де k – коефіцієнт касових залишків, або показник частини грошових коштів (Pž Y), які економічні суб’єкти бажають зберігати у вигляді го- тівки,

Pž Y – номінальний дохід населення.

Підвищення ставки проценту спонукає зменшити частину доходу, яку населення зберігає у вигляді, так званих касових залишків, або готів- кових коштів, і перерозподілити на користь інших прибуткових акти- вів.

3)   k є оберненим до швидкості обертання грошей (V), тому чим шви- дше рухаються гроші, тим менший їх запас потрібний для оплати по- купок у періоди між надходженнями грошей:

k = 1

V
Варто знати!

Загальний висновок: у цілому і рівняння обміну Фішера, і кембриджське рівняння визначи- ли загальні засади неокласичного підходу до пояснення попиту на гроші та стали відправ- ною точкою для складніших сучасних пояснень грошового ринку.

 

Кейнсіанська тео- рія попиту на гроші

або

теорія переваги ліквідності

Мотивація формування попиту на гроші

  • трансакційний мотив – потреба в грошах для фінансування купі- вельних операцій щодо запланованих витрат;
  • застережний мотив – потреба в грошах для фінансування купіве- льних операцій щодо непередбачуваних витрат;
  • спекулятивний мотив – потреба в грошах для здійснення заоща- джень.

Висновок

  • попит на гроші залежить як від зміни доходу (ВВП), так і від зміни процентної ставки за альтернативними до грошей формами активів, що дозволяють здійснювати заощадження,
  • попит на гроші — це попит на реальні грошові запаси (залишки),

тому ціни не є чинником попиту на гроші,

  • слід розрізняти номінальну і реальну кількість грошей (для людей користь від грошей полягає не в їх кількості, а в кількості товарів, які можна купити за гроші),
  • функція попиту на гроші як функція переваги ліквідності:

 

M d / P = L (Y , i ),

+  –

де Md/P – попит на реальні грошові запаси (або грошові залишки);

L( ) – символ, яким Кейнс позначав функцію попиту на гроші,

або

DMd = k ×DY – h ×Dі,

де (k ×DY) – попит на гроші для угод, величина якого знаходиться в прямій залежності від обсягу угод, тобто від зміни реального ВВП – обумовлюється трансакційним та застережним мотивами (за Кейнсом – перший і другий), тому умовно позначимо MD 1,2;

(h × Dі) – попит на гроші як актив, величина якого знаходиться в обер- неній залежності від зміни процентної ставки – обумовлюється спе- кулятивним мотивом (за Кейнсом – третій), тому умовно позначимо MD 3 ;

k – чутливість попиту на гроші до зміни рівня доходу (ВВП), що по- казує, на скільки одиниць змінюється попит на гроші в разі зміни до- ходу (ВВП) на одиницю;

h – чутливість попиту на гроші до зміни рівня процентної ставки, що показує, на скільки одиниць змінюється попит на гроші в разі зміни процентної ставки на один відсотковий пункт.

  • функція попиту на гроші у графічному вигляді:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

0

M/P0 3=-h ×i              а)

б)                    M/P 1,2=k ×Y

M / P

 

i

 

 

 

 

 

 

 

M D

 

 

 

 

 

в)                                             M / P

Рис. 5.3. Крива попиту на гроші

Рис. 5.3:

1.   Обсяг попиту на гроші для угод k·Y (формується трансакційним і застережним мотивами) не залежить від рівня процентної ставки, а визначається потребами обслуговування економічних операцій суб’єктів господарювання. Тому його функція відображена вертика- льною лінією (рис. 5.3 (б)).

2.   Обсяг попиту на гроші як активи h·i (спекулятивний мотив) пере- буває у оберненій залежності від процентної ставки, яка відображає їх ціну (рис. 5.3 (а)).

3.  Підсумкова крива попиту на гроші (Md ) відображає те, що, чим вища процентна ставка, тим менший попит на гроші за даного рівня доходу (рис. 5.3 (в)).

Висновок: зміна доходу (DY) впливає на грошовий попит екзогенно: з його збільшенням крива попиту на гроші зміщується вправо за даної процентної ставки.
Монетаристська школа:

– функція попиту на гроші

М. Фрідмена

 Мотивація формування попиту на гроші є розширеною: спекулятивний мотив по Кейнсу, або потреба в грошах для здійснення заощаджень у вигляді високоліквідних грошей та облігацій, що фор- мує сукупне багатство в економіці,

доповнено тим, що:

–      люди можуть нагромаджувати багатство і в формі звичайних акцій і товарів.

Висновок

–   попит на гроші є функцією постійного доходу (середнього доходу, який очікується отримати у довгостроковому періоді) і очікуваних до- ходів на активи, які є альтернативними відносно грошей формами на- громадження багатства (облігацій, акцій, товарів):

M D = f (Y P ),

де YP – постійний (перманентний) дохід;

–   на відміну від Кейнса, Фрідмeн вважав, що попит на гроші є нечут- ливим до зміни рівня процентної ставки, яка визначає дохідність аль- тернативних активів.
Варто знати!

Емпіричні дослідження показують, що попит на гроші реагує на зміни рівня процентних ставок, але з меншою еластичністю, ніж на зміни рівня доходу. Тому найбільшого визнання

в макроекономічному аналізі отримала кейнсіанська функція попиту на гроші.

 

  • Механізм функціонування грошового ринку: пропозиція, попит та їх урівноваження. Графічна інтерпретація

Рівновага на грошовому ринку

Ринок грошей – це механізм, за допомогою якого попит на гроші (MD) узгоджується з їх пропозицією (MS) за допомогою процентної ставки (i). Модель рівноважного грошового ринку наведено на рис. 5.4.

 

D

Попит на гроші є реальним попитом на грошові запаси ( M

P

). Тому в моделях грошового

 

ринку під пропозицією грошей розуміють пропозицію реальних грошей, яка позначається

M S

(         ), тобто є скорегованою на інфляцію.

P

Рівновага грошового ринку досягається за умови рівності обсягів попиту на гроші та про- позиції грошей:

D

M        M S

=

P         P

 

 

H × m P   m

i

або:

= k × Y – h × i

 

ç
÷

æ M S ö

 

è
ø

ç P ÷

 

 

 

 

i0                                       T0

 

 

 

 

 

æ M D ö

ç         ÷

è
ø

ç P ÷

 

 

æ M ö                                                                   æ M ö

P

ç  ÷                                                                   ç  ÷

 

 

 

Рис. 5.4:

  1. Крива пропозиції грошей додатний нахил.

è P ø0                                                                 è  ø

Рис. 5.4. Рівновага на ринку грошей

 

M S

є зростаючою функцією від процентної ставки і тому має

P

 

D
  • Крива попиту на гроші M

P

її від’ємний нахил.

є спадною функцією від процентної ставки, що обумовлює

 

  1. Рівновага на грошовому ринку встановлюється в точці Т0, якій відповідає рівноважна процентна ставка і
  2. Якщо підвищується процентна ставка і, то скорочується попит на гроші та підвищується пропозиція грошей, що створює надлишок грошей (і навпаки). Графічно такі зміни відо- бражаються рухом уздовж кривих.
  3. Якщо зростає дохід (ВВП), то за інших незмінних чинників переміщується вправо крива попиту на гроші (і навпаки). Якщо зростає грошова база, то за інших незмінних чинників переміщується вправо крива пропозиції грошей (і навпаки).

Висновок:

Рівновага на грошовому ринку – це не стала ситуація, а довготривала тенденція, до якої тяжіє економіка. Рівновага постійно порушується та відновлюється.

 

Порушення рівноваги на грошовому ринку та її відновлення

 

Зміна чинників, що впливають на обсяги пропозиції грошей та попиту на гроші, може при- зводити до порушення рівноваги.

Виходячи з функцій попиту та пропозиції грошей, такими чинниками можуть бути:

1)  зміна доходу (Y), що спричиняє зміну попиту на гроші;

2)  зміна грошової бази (H), що спричиняє зміну пропозиції грошей.

Якщо забезпечується збалансована зміна доходу і грошової бази (тобто DY = DH ), то збі- льшення попиту на гроші, викликане зростанням доходу, дорівнює збільшенню пропозиції грошей, викликаному цільовою емісією грошової бази (тобто DM D = DM S ). За цих умов рівновага не порушується;

3)    незбалансована одночасна зміна доходу (Y) і грошової бази (H) (тобто DY ¹ DH ), що

спричиняє відхилення обсягів попиту на гроші від обсягів пропозиції грошей (тобто

DM D ¹ DM S ).

У разі здійснення незбалансованої зміни доходу і грошової бази виникає нестача грошей

( M D > M S ) або надлишок грошей ( M D < M S ). У таких випадках урівноваження грошово- го ринку відбувається за допомогою процентної ставки.
+ВАЖЛИВО ЗРОЗУМІТИ!

В умовах нерівноваги на грошовому ринку економічні суб’єкти своїми діями будуть нама- гатися адаптуватися до них, що змінюватиме процентну ставку. Щоб показати роль проце-

нтної ставки в урівноваженні грошового ринку розглянемо приклад.
Приклад: порушення рівноваги на грошовому ринку відбувається внаслідок збільшення доходу (ΔY > 0). При цьому центральний банк не змінює грошову базу (ΔН = 0).

1.  Згідно з кейнсіанською функцією попиту на гроші збільшення доходу(ΔY) викликає зро- стання попиту на гроші (k · ΔY), що за даної пропозиції грошей викликає нестачу грошових активів (M S < M D).

2.   Щоб усунути нестачу грошей, економічні суб’єкти намагатимуться отримати необхідні кошти через кредитування у комерційних банках. Збільшення попиту на кредити за не- змінності пропозиції наявних кредитних ресурсів комерційних банків призведе до підви- щення процентної ставки (Δi> 0).

3.  За інших незмінних умов зростання процентної ставки спричинятиме два наслідки:

1)  зменшення попиту на гроші:

æ    M D                ö

çD         = –h × Di ÷ ;

è      P                  ø

2)  підвищення грошового мультиплікатора, що збільшить пропозицію грошей:

æ    M S      H           ö

çD        =      × Dmm ÷

è      P        P           ø .

Висновок

Процентна ставка зростатиме доти, доки грошовий ринок знову врівноважиться відповідно до рівності:

êék × DY – h × Di = H × Dm úù

ë                             P         m û .

 

Загальні висновки

1.   Рівновага на грошовому ринку свідчить про те, що на цьому ринку не має ні надлишку, ні дефіциту грошей.

2.    Порушення рівноваги на грошовому ринку може відбуватися під впливом зовнішніх чинників, не пов’язаних зі зміною процентної ставки, які призводять до зміни обсягів по- питу на гроші чи пропозиції грошей.

3.   За умови появи надлишку грошей, власники цих грошових активів будуть зменшувати процентну ставку, а за умови виникнення дефіциту – процентна ставка збільшуватиметься.

 

Складові та чинники пропозиції грошей (MS) та попиту на гроші (MD):

узагальнююча таблиця*

 

MS MD
Складові Чинники Складові Чинники
 

 

Готівка

 ·     емісія грошей;

·     операції центрального банку на відкритому ри- нку (див. тему 11).

  

Попит на гроші для здійснення угод

 ·    обсяги реального ВВП та його динаміка;

·    загальний рівень цін

(темп інфляції) (див. тему 6).
 

 

 

 

 

Депозити

 ·     активність комерцій- них банків щодо залу- чення депозитів та на- дання кредитів;

·     схильність населення до депонування;

·     облікова процентна ставка;

·     норма обов’язкового резервування (див. тему 11).

  

 

 

 

Попит на гроші як активи

  

 

 

·    рівень процентної став- ки за депозитами;

·    інші (альтернативні) можливості використання грошей.
 

 

 

 

 

 

Швидкість обігу грошей

 ·     існуючі процедури та засоби розрахунків

·     стійкість національної валюти (див. тему 12)

  

 

 

Попит на гроші з боку іноземних інвесторів

 ·    співвідношення між процентною ставкою за інвестиціями в середині країни та у світі;

·    ступінь ризиковості ін- вестицій у національну економіку;

·    порядок оподаткування прибутку іноземних інве- сторів.
 

Попит на гроші з боку держави

 ·    балансування держав- ного бюджету

(див. тему 10);

·    стан платіжного балан- су (див. тему 12).
* Детальніше див.: Радіонова І.Ф. Макроекономіка: теорія та політика: Підручник. – К.: Таксон, 2004. – С. 206–211).

 

Інформаційна сторінка

 

ПОКАЗНИКИ ГРОШОВОГО РИНКУ УКРАЇНИ

Таблиця 5.1

 

 

Показник Рік
2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013
Грошова база (залишки коштів на кін. пер.), млн грн  

82 760

  

97 214

  

141 901

  

186 671

  

194 965

  

225 692

  

239 885

  

255 283

  

307 139
Грошова маса

(М3), млн грн

 194071 261063 396156 515 727 487 298 597 872 685 515 773 199 908 994
Грошовий муль- типлікатор (mm) 2,34 2,69 2,79 2,76 2,50 2,65 2,86 3,03 2,96

Джерело: розраховано за даними: Офіційний сайт Національного банку України [Електронний ресурс] // Національний банк України. – 2015.

Таблиця 5.2

ДИНАМІКА ОКРЕМИХ ІНДИКАТОРІВ РОЗВИТКУ ГРОШОВОГО РИНКУ В УКРАЇНІ

 

Показники Рік
2005 2006 2007 2008 2009 2010
Відношення готівки (М0) до ВВП, % 13,6 13,8 15,4 16,3 19,0 16,7
Відношення грошового агрегату М1 до ВВП, % 22,3 22,7 25,2 23,7 25,6 26,5
Відношення грошового агрегату М2 до ВВП, % 43,7 47,7 54,3 53,4 53,1 54,5
Відношення грошового агрегату М3 до ВВП, % 44,0 48,0 55,0 54,4 53,3 54,6
Відношення номінального ВВП до обсягу грошового агрегату М2 (швидкість обігу), кількість оборотів 2,3 2,1 1,8 1,8 1,9 1,8

Джерело: розраховано за даними офіційного сайту Національного банку України [Електронний ресурс].

Таблиця 5.3

ДИНАМІКА ОКРЕМИХ ПОКАЗНИКІВ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКІВ В УКРАЇНІ

 

Показник Рік
2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013
Залучені депозити, млрд грн 134,8 185,9 283,9 359,7 334,9 416,6 491,7 572,3 670,0
Темпи зростання, % — 137,9 152,7 126,7 93,1 124,4 118,0 116,4 117,1
Надані кредити, млрд грн 156,4 269,7 485,5 792,4 747,3 755,0 825,3 815,3 911,4
Темпи зростання, % — 172,4 180,0 163,2 94,3 101,0 109,3 98,8 111,8
Середньозважена проце- нтна ставка за депозита- ми, %  

8,0

  

6,8

  

7,2

  

8,3

  

11,8

  

9,4

  

7,3

  

11,3

  

9,5
Середньозважена проце-

нтна ставка за кредита- ми, %

 14,6 14,1 13,5 16,0 18,3 14,6 14,3 15,5 14,4

Джерело: складено за даними: Офіційний сайт Національного банку України

 

Ключові положення

  1. Пропозиція грошей — це сукупність грошових активів, які використовуються в націо- нальній економіці в кожний окремий період часу. Залежно від рівня ліквідності всі грошові активи об’єднуються в грошові агрегати.
  2. Пропозиція грошей передусім є функцією від грошової бази, яка складається з готівки поза банками і банківських резервів (обов’язкових і надлишкових). Залежність між зміною пропозиції грошей і грошовою базою є мультиплікативною. Грошовий мультиплікатор має обернену залежність від резервної норми та коефіцієнта готівки. У графічних моделях функ- ція пропозиції грошей розглядається у прямій залежності від процентної ставки.
  3. Процентна ставка відображає вартість послуги, пов’язаної з грошовим запозиченням, яка встановлюється у відсотках до суми запозичених грошей. Залежно від способів грошово- го запозичення застосовуються різні процентні ставки. В макроекономічному аналізі викори- стовують не конкретні їх види, а процентну ставку як агрегат, що відображає загальний рі- вень процентних ставок в економіці.
  4. Реальна процентна ставка — це така ставка процента, яка визначає реальну кількість грошей, яку може отримати позикодавець, або кількість товарів і послуг, яку він може купи- ти за цю кількість грошей. Номінальна процентна ставка — це така ставка процента, яка фо- рмується ринком з урахуванням реальної процентної ставки та інфляції. Зв’язок між номіна- льною та реальною процентними ставками та інфляцією відображає ефект Фішера: підвищення темпу інфляції на один відсотковий пункт призводить до перевищення номіна- льної процентної ставки над реальною більш ніж на один відсотковий пункт.
  5. Реальна процентна ставка є важливим чинником економічної кон’юнктури. На відміну від номінальної процентної ставки, яка є інструментом, що регулює розрахунки між позико- давцем і позичальником, реальна ставка процента визначає мотивацію до отримання та на- дання позики. Оскільки на момент укладання угоди між позичальником і позикодавцем фак- тична інфляція в період використання позики є невідомою величиною, то у разі визначення номінальної ставки процента враховується очікувана інфляція.
  6. Попит на гроші — це запаси (залишки) грошових активів, які необхідні економічним суб’єктам у кожний окремий період часу для здійснення ним економічних операцій. Згідно з класичною теорією попит на гроші є зростаючою функцією номінального доходу, помноже- ного на коефіцієнт пропорційності. За Фішером цей коефіцієнт є постійною величиною, хоча на думку кембриджської школи він може коливатися залежно від схильності економічних суб’єктів до заощаджень.
  7. Кейнс виділяв три мотиви, що формують у людей попит на гроші: трансакційний, за- стережний і спекулятивний. Перші два мотиви пов’язані з потребою людей у грошах для здійснення купівельних операцій, при цьому головним визначальним чинником виступає до- хід. Спекулятивний мотив пов’язується з бажанням людей заробляти на своїх заощаджених коштах, що обернено залежить від рівня процентної ставки. Це пов’язано з тим, що процентна ставка визначає альтернативну вартість грошей, яка показує втрату неотриманого процен- та, тому при її збільшенні обсяг попиту на гроші для буде зменшуватись. Кейнс акцентував увагу на те, що попит на гроші — це попит на реальні грошові запаси, які визначаються за допомогою коригування номінальної вартості грошей на рівень цін, тому основною змінною у кейнсіанській функції попиту на гроші є не номінальний, а реальний ВВП.
  1. Монетаристська функція попиту на гроші (Фрідман) спирається на постійний дохід, тобто середній дохід у довготривалому періоді. Процентна ставка не є основним чинником попиту на гроші, оскільки процентні ставки за всіма фінансовими активами змінюються при- близно однаково й у довготривалому періоді їх коливання є незначними. Тому альтернативна вартість зберігання грошей вважається незмінною величиною. У підсумку попит на гроші у Фрідмана є лише зростаючою функцією від постійного реального доходу.
  2. Рівновага на грошовому ринку свідчить про відповідність обсягів попиту та пропозиції грошей. Однак, рівновага є не сталою ситуацією, а довготривалою тенденцією, яка постійно порушується під впливом різних чинників і відновлюється за допомогою процентної ставки. Чинниками, що викликають порішення рівноваги грошового ринку, можуть бути зміна дохо- ду (ВВП) та зміна грошової бази. Якщо забезпечується збалансована зміна доходу і грошової бази, то збільшення попиту на гроші дорівнюватиме збільшенню пропозиції грошей. За цих умов рівновага не порушується і процентна ставка не змінюється. У разі незбалансованої зміни доходу і грошової бази виникає нестача або надлишок грошей. За умови появи надли- шку грошей, власники цих грошових активів будуть зменшувати процентну ставку, а за умо- ви виникнення дефіциту – процентна ставка збільшуватиметься.

Контрольні запитання для самоперевірки знань

  1. Дайте визначення пропозиції грошей та охарактеризуйте агрегати, якими вона предста- влена.
  2. Поясність параметри, які визначають величину та структуру грошової бази.
  3. Розкрийте алгоритм мультиплікації грошової бази.
  4. Розкрийте інструментарій класичної теорії попиту на гроші.
  5. У чому полягає вклад Кейнса в розвиток теорії попиту на гроші?
  6. Зробіть порівняльний аналіз кейнсіанської і фрідманівської функцій попиту на гроші.
  7. Розкрийте алгоритм урівноваження грошового ринку, якщо рівновага була порушена: а) збільшенням доходу на умовах незмінності грошової бази;

б) збільшенням грошової бази за незмінності доходу;

в) збільшенням доходу на умовах підтримання процентної ставки на стабільному рівні.

  1. Спираючись на рівняння Фішера, поясність відмінність між реальною та номінальною процентними ставками.

Практичні завдання

І рівень складності

Завдання 1. Готівкові гроші = 40 млрд грн, переказні депозити в національній валюті = 60 млрд грн, переказні депозити в іноземній валюті = 8 млрд грн, цінні папери, крім акцій = 2 млрд грн. Чому дорівнює грошовий агрегат М2?

Завдання 2. Грошовий агрегат M1 = 80 млрд грн, переказні депозити в національній ва- люті = 42 млрд грн, переказні депозити в іноземній валюті = 12 млрд грн. Чому дорівнює грошовий агрегат М0?

Завдання 3. Депозити комерційного банку № 1 збільшилися на 100 грн, rr = 0,2, cr = 0,25. Визначте, на яку суму може надати позику банк № 2 за умови, що банк №1 повністю видасть економічним суб’єктам сформовані кредитні ресурси.

Завдання 4. M D = 100 млрд грн, it–1 = 16 %, k = 0,8; h = 0,25. У періоді t дохід збільшився

на 10 млрд грн, а процентна ставка — до 17,6 %. Чому дорівнює грошовий попит у періоді t?

Завдання 5. Резервна норма = 0,15; коефіцієнт готівки = 0,25. На яку величину Національний банк повинен збільшити грошову базу, щоб грошова пропозиція зросла на 3,125 млрд грн?

Завдання 6. Попит і пропозиція на грошовому ринку дорівнюють відповідно 126 і 100 млрд грн; rr = 0,2; cr = 0,3. На яку величину потрібно збільшити грошову базу, щоб урівно- важити грошовий ринок без зміни процентної ставки?

Завдання 7. У періоді t-1 ВВП = 400 млрд грн. У періоді t реальний ВВП збільшився на 15 %, темп інфляції склав 5 %, швидкість обертання грошей = 4. Розрахуйте, яким величину попиту на гроші в періоді t.

 

Відповіді

1              2              3              4              5              6              7

 

108 38 51,2 107,6 1 10 120,75

ІІ рівень складності

Завдання 1. Розрахувати коефіцієнт готівки в країні, якщо грошовий агрегат М0 = 154,57 млрд грн, грошовий агрегат М1 = 357,96 млрд грн, грошовий агрегат М2 = 512,53 млрд грн, грошовий агрегат М3 = 515,73 млрд грн.

Завдання 2. Визначити обсяг первинної грошової емісії в країні, якщо норма обов’язкових резервів = 7,4 %, норма надлишкових резервів = 3,3 %, депозити складають 390 млрд грн, а грошовий агрегат М0 = 175 млрд грн.

Завдання 3. Визначити, за якого рівня процентної ставки буде підтримуватися рівновага на грошовому ринку, якщо грошовий агрегат М3 = 45 млрд грн, коефіцієнт чутливості гро- шового попиту до зміни доходу = 0,2, ВВП = 560 млрд грн, коефіцієнт чутливості грошового попиту до зміни процентної ставки = 45 млн грн.

Завдання 4. Грошова пропозиція більша за грошову базу у 3,4 разу, якою є норма обов’язкових резервів для комерційних банків країни, якщо коефіцієнт готівки = 0,25.

Завдання 5. Приріст реальної процентної ставки за період 2011–2012 рр. склав 3 п.п, но- мінальна процентна ставка у 2011 р. складала 13 %, а в 2012 р. зросла на 1,8 п.п, темп інфля- ції у 2011 р. був на рівні 5 %. Визначити темп інфляції у 2012 р.

Завдання 6. Грошова маса М3 становить 500 млрд грн; грошова база 160 млрд грн; інші (строкові) депозити в національній валюті 70 млрд грн. переказні (до запитання) депозити в іноземній валюті 40 млрд грн; інші (строкові) депозити в іноземній валюті 90 млрд грн; цінні папери крім акцій (кошти в довірчому управлінні) 10 млрд грн; співвідношення між готівкою та депозитами в національній валюті 0,25. Обчислити обсяг готівки поза банками в економіці.

Завдання 7. Обчислити обсяг надлишкових банківських резервів, якщо готівка за межами банківської системи становить 250 млрд грн; депозити в національній валюті 300 млрд грн; депозити в іноземній валюті 200 млрд грн; норма обов’язкового резервування депозитів 10

%; грошовий мультиплікатор 2,0.

Завдання 8. Попит на гроші для угод 1400 млрд грн; попит на гроші як активи 500 млрд грн; грошова маса становить 1100 млрд грн; чутливість попиту на гроші до зміни процентної ставки становить 50 млрд грн на 1 відсотковий пункт. Обчислити величину зміни процентної ставки для досягнення рівноваги грошового ринку за незмінного ВВП.

Завдання 9. Депозити в національній валюті 400 млрд грн; депозити в іноземній валюті

350 млрд грн; резервна норма 20 %; грошова база 280 млрд грн. Обчислити коефіцієнт готівки.

Відповіді

1               2               3               4               5               6               7               8               9

 

42,8 216,73 1,48 11,76 3,8 72 75 –4 0,173

Тести для самоперевірки знань

  1. Грошовий агрегат М1 визначається за формулою: а) М0 + Переказні депозити в національній валюті; б) М0 + Переказні депозити в іноземній валюті;

в) М2 – Переказні депозити в іноземній валюті;

г) М0 – Переказні депозити в національній валюті.

  1. Грошовий мультиплікатор визначається за формулою:

 

mm =

а)

mm =

б)

mm =

в)

rr + 1

 

cr + rr ;

cr + 1

 

cr + rr ;

cr – 1

 

cr – rr .

 

  1. Якщо на грошовому ринку попит збільшився за сталої пропозиції, то: а) знизиться i;

б) зростуть ціни на облігації; в) зросте i;

г) знизяться ціни на облігації.

  1. Яка з наведених формул є правильною:

а) М S = CU + D; б) М S = CU + BR; в) H = CU + D;

г) Н = СU – ВR?

  1. Щоб збільшити пропозицію грошей, національний банк повинен: а) продати державні облігації;

б) купити державні облігації; в) зменшити резервну норму; г) підвищити резервну норму;

  1. Яке із наведених положень є правильним:

а) зміна i прямо впливає на пропозицію грошей; б) зміна i прямо впливає на попит на гроші;

в) зміна i обернено впливає на попит на гроші; г) зміна i прямо впливає на попит на облігації?

  1. Яке із наведених положень є помилковим:

а) банківські резерви = обов’язкові резерви + надлишкові резерви; б) грошова база = депозитні гроші + готівкові гроші;

в) чим вище і, тим більша альтернативна вартість грошей; г) грошова база = грошовій пропозиції?

  1. Національний банк може впливати на грошовий мультиплікатор за допомогою: а) зміни коефіцієнта готівки;

б) зміни нормативів обов’язкового резервування; в) зміни нормативів надлишкових резервів;

  1. Яка з наведених формул є правильною:

а) r = (i + π) / (1+ π);

б) r =(i – π) / (1+ π);

в) r = (i – cr) / (1+ π);

г) i = (r + π) / (1+ π)?

  1. Якщо на грошовому ринку збільшилася пропозиція грошей за незмінного попиту, то: а) зростуть ціни на облігації;

б) зросте i;

в) знизяться ціни на облігації; г) знизиться i.

Відповіді

1         2         3               4        5               6                 7                 8          9                 10

а) б) в), г) a) б), в) в), г) б), г) б) б), г) а), г)

Література для поглибленого вивчення теми

  1. Кейнс Дж. М. Избранные произведения: Пер. с англ. / Дж. М. Кейнс. – М.: Экономика, 1993. – 543 с.
  2. Миллер Р.Л. Современные деньги и банковское дело: Пер. с англ. / Р.Л. Миллер, Д.Д. Ван-Хуз – М.: ИНФРА-М, 2000. – 856 с.
  3. Радіонова І.Ф. Макроекономіка: теорія та політика: Підручник / І.Ф. Радіонова. – К.: Таксон, 2004. – 348 с.
  4. Савченко А. Г. Макроекономіка: Підручник / А. Г. Савченко. – К.: КНЕУ, – 441 с.
  5. Фишер И. Покупательная сила денег / И. Фишер. – М.: Дело, – 320 с.
  6. Фридмен М. Основы монетаризма / М. Фридмен и др. Поднауч. ред. Д.А. Козлова –

М.: ТЕИС. – 2002. – 175 с.

  1. Хансен Э. Денежная теория и финансовая политика: Пер.с англ. / Э. Хансен – М.: Де- ло, 2006. – 312 с.

РОЗДІЛ ІІІ. МАКРОЕКОНОМІЧНІ ПРОЦЕСИ

ТЕМА 6. Інфляція

 Інфляція: сутність, методи вимірювання та види.

  1. Економічні чинники та наслідки інфляції. Антиінфляційні заходи держави.
  2. Інфляція та безробіття. Крива Філіпса у короткостроковому та довгостроковому пері- одах: математична та графічна інтерпретація.Вивчення змісту теми уможливить здобуття студентами таких нових знань про:
  • сутність і види інфляції,
  • індекси цін як індекси інфляції, що показують темп зростання цін,
  • темп інфляції як темп приросту цін,
  • методи обчислення темпу інфляції,
  • стагфляцію,
  • економічні чинники інфляції,
  • інфляційні очікування,
  • наслідки інфляції,
  • криву Філіпса у короткостроковому та довгостроковому періодах.

Після опанування матеріалів теми студенти набудуть таких практичних умінь:

  • навчаться розраховувати темп інфляції за двома методами,
  • одержать початкові навички щодо аналізу інфляційної ситуації у країні.

Основні категорії та їх позначення

 

Обсяг національного виробництва або ВВП Y
Обсяг сукупного попиту Y AD
ВВП потенційний YP
Маса грошей в обігу M =MD=MS
Швидкість обігу грошей V
Індекс цін P
Рівень інфляції , % Pt, %
Темп інфляції фактичний, % π
Темп інфляції очікуваний , % πe
Темп інфляції, спричиненої змінами сукупної пропозиції πs
Коефіцієнт чутливості інфляції до рівня циклічного безробіття α
Рівень фактичного безробіття u
Рівень природного безробіття un
Рівень циклічного безробітя uc

 Алгоритм-конспект

  • Інфляція: сутність, методи вимірювання та види

Інфляція

 

Сутність Методи вимірювання

(показники)

 Основні негативні соціально-економічні наслідки
– зростання загаль- ного рівня цін у країні, зворотною стороною якого є знецінення грошей. 1)  індекс інфляції (індекс цін):

 Y n

Pt = t

Yt

де Рt – індекс інфляції (цін) поточного року;

Y m – номінальний ВВП поточного року;

t

Yt – реальний ВВП поточного року;

2)  рівень інфляції, %:

%          Ytn

Pt      = Y ×100;

t

3)  темп інфляції (на основі індексу інфляції базового року, прийнятого за 100 %) – пока- зує темп приросту цін в економіці по відно- шенню до базового року:

;

4)  темп інфляції (на основі індексів цін по- точного та попереднього періоду):

де πt – темп інфляції поточного року,

Рt – індекс цін поточного року;

Рt-1 – індекс цін попереднього року.

 –  зниження реальних доходів населення;

–  знецінення фінан- сових активів;

–  зниження мотивації до інвестування то- що.
Варто знати!

·    Дефляція – зниження загального рівня цін.

·    Дезінфляція – уповільнення темпів зростання цін.
Варто знати!

Найбільше зростання цін в Україні спостерігалось у 1993 році, коли рівень інфляції склав 10 255 % річних.

Рівень інфляції у відсотках (за наведеним раніше показником 2) в Україні, за індексом споживчих цін згідно офіційних даних, складав: за 2008 р. – 122,3 %, за 2009 р. – 112,3 %, за 2010 р. – 109,1 %, за 2011 р. – 104,6 %, за 2012 р. – 99,8 %, за 2013 р. – 100,5 %, за 2014 р. –

124,9 % (детальніше див.: Державна служба статистики України

Класифікація видів інфляції

 

Критерій

класифікації

 Види інфляції та їх наслідки
 

– за наслідками та кількісним значенням те- мпу інфляції

 помірна (повзуча) – не викликає зміни обсягів і структури споживання та інвестування галопуюча – змінює об- сяг і структуру інвесту- вання, але суттєво не впливає  на  обсяги  і

структуру споживання

 гіперінфляція сут- тєво змінює обсяг і структуру, як спо- живання, так і інвес-

тування
Види інфляції та їх темпи
0–10 % 10–100 % понад 100 %

 

– за причинами 1)  Інфляція витрат

Основна причина: зростання цін відбувається внаслідок раптового (шо- кового) збільшення витрат на одиницю продукції виробників, що при- зводить до зменшення сукупної пропозиції.

P     AD1       AD2       AD3                     AS      P                   AD                      AS2

AS1

 

P3                                                                                                   P2

P2                                                                  P1

P1

 

 

 

 

 

 

 

Y1  Y2       Y3               Y                                      Y2      Y1                 Y

Рис. 6.1. Інфляція попиту                   Рис. 6.2. Інфляція витрат

 

2)  Інфляція попиту

Основна причина: зростання цін відбувається внаслідок раптового (шо- кового) збільшення доходів економічних суб’єктів, що спричиняє збіль- шення (збурення) сукупного попиту.

…………………………………………………………………..

I. Методологічна основа пояснення інфляції – кейнсіанська теорія Основна причина: в умовах повної зайнятості сукупний попит, переви- щуючи сукупну пропозицію, спричиняє утворення надмірного попиту, що й викликає зростання цін.

Рівняння для пояснення:

Y AD

P =         ;

YP

1)  за повної зайнятості Y AD = YP , тому загальний індекс цін Р = 1,0;

2)    якщо сукупний попит перевищує потенційний ВВП (Y AD > YP), то в економіці виникає надмірний сукупний попит, тобто Р > 1,0.

Варто знати!

– сучасна практика засвідчує, що інфляція попиту спостерігається не ли- ше в умовах повної зайнятості, а й за неповної зайнятості.

………………………………………………………………….

II. Методологічна основа пояснення інфляції — монетаристська те- орія

Основна причина: надмірна кількість грошей в обігу порівняно з вар- тістю товарів і послуг.

За рівнянням кількісної теорії грошей, загальний рівень цін в економіці можна подати такою формулою:

P = M ×V .

Y

Надмірне збільшення грошової маси (ΔΜ > ΔΥ) викликає зростання су- купного попиту і цін, що статистично підтверджується суттєвою кореля- цією між змінами грошової маси та темпом інфляції.

Альтернативна думка кейнсіанців: зростання грошової маси є не причи- ною інфляції, а відповіддю на збільшення сукупного попиту.

 

– за можливіс- тю бути перед- баченою 1)  очікувана – прогнозована (передбачувана) економічними суб’єктами;

2)  непередбачена – непрогнозована економічними суб’єктами.

………………………………………………………………….

I. Методологічна основа висновків щодо передбачення інфляції – тео- рія адаптивних очікувань:

– економічні суб’єкти при формуванні своїх інфляційних прогнозів спи- раються на інфляцію у найближчому минулому, скориговану на помил- ковість інфляційного прогнозування, що віддзеркалює формула:

pe = pe  + g × (p     – pe ).

t                t -1                        t -1             t -1

де pe – інфляційні очікування на прогнозний період;

t

( pe ) – інфляційні очікування в передпрогнозному періоді;

t -1

( p     – pe ) – корекція на помилковість інфляційного прогнозування в пе-

t -1             t -1

редпрогнозному періоді;

γ – коефіцієнт корекції, рівень якого залежить від швидкості перегляду очікувань.

Якщо інфляційні очікування коригуються швидко, тобто y наближається до 1, то формула набуває виду:

pe = p    ,

t                t -1

що означає: очікувана інфляція відповідає інфляції у найближчому ми- нулому періоді.

…………………………………………………………………..

II. Методологічна основа висновків щодо передбачення інфляції – тео- рія раціональних очікувань:

– економічні суб’єкти при формуванні своїх інфляційних прогнозів ви- користовують усю наявну інформацію про майбутні зміни в економіці та фактичний її стан.

Така повнота інформації дає можливість передбачати ціни на рівні, що відповідає фактичному досягнутому рівню цін. Це віддзеркалює формула:

pe = p

t                t .
  • Економічні чинники та наслідки інфляції. Антиінфляційні заходи держави

Чинники інфляції

 

1.       Чинники інфляції попиту 2.  Чинники інфляції витрат

(«шоку» пропозиції)
1. Чинники, що викликають надмірний по- пит з боку уряду (держави)

Основний чинник: зростання дефіциту державного бюджету та його емісійне фі- нансування, тобто фінансування за рахунок грошово-кредитної емісії.

Наслідок: зростання урядового попиту не забезпечується адекватним зростанням реа- льного ВВП

 – чинники збурення сукупної пропозиції, що збільшують середні витрати на вироб- ництво товарів і послуг:

1)  внутрішні;

2)  зовнішні.
2. Чинники, що викликають надмірний при- ватний попит:

– надмірне інвестування приватної економіки;

 Основні внутрішні чинники

– зростання цін на продукцію проміжного споживання;
– зростання частки поточного споживання за рахунок скорочення частки заощаджень,

особливо, в умовах формування інфляційних очікувань;

 –      зменшення продуктивності ресурсів;

–      випереджувальне    зростання    заробітної плати порівняно з продуктивністю праці;

–      підвищення податкового навантаження;

 

– ажіотажний попит. –      підвищення цін підприємствами- монополістами;

–      адміністративне (державне) регулювання цін, яке може стримувати їх зменшення в ін- тересах виробників певних видів продукції.
3. Чинники, що викликають надмірний інозе- мний попит на вітчизняні товари і послуги. Основний чинник: випереджувальне зрос- тання доходів іноземців.

Наслідки: зростання іноземного попиту не забезпечується адекватним зростанням реа- льного ВВП.

 Основний зовнішній чинник: ціни імпор- тованих товарів і послуг

– якщо зростають ціни на імпортні товари, то одночасно з товарами країна імпортує інфляцію витрат.
3.    Інфляційні очікування як чинники інфляції

економічні суб’єкти, фіксуючи загальне зростання цін у минулому періоді або прогнозую- чи несприятливу економічну кон’юнктуру у майбутньому періоді, генерують зростання цін, тому що:

¾       наймані працівники наперед вимагають збільшення заробітної плати;

¾       підприємства заздалегідь закладають вищі ціни в угоди з постачання;

¾       банки завчасно піднімають проценти за кредити тощо.
Варто знати!

У 1973–1974 рр. країни ОПЕК підвищили ціну на нафту у 3 рази, що спричинило шок про- позиції і 10 % інфляцію витрат у США в 1975 році.

Для порівняння у 1992 році ціни на російські нафтопродукти для України зросли у 300 ра- зів, що означає – українська гіперінфляція першої половини 90-х років значною мірою бу- ла наслідком зростання цін на імпортовані енергоресурси (детальніше див.: Радіонова І.Ф. Макроекономіка: теорія та політика: Підручник. – К.: Таксон, 2004. – С. 140–151).

Основні негативні соціально-економічні наслідки високої інфляції

 

1.  Зниження реальних доходів населення:

¾       якщо темпи зростання номінальних доходів людей нижчі за темпи інфляції;

¾       стосується насамперед осіб, які отримують фіксовані доходи (працівники бюджетних установ, пенсіонери та інші особи, котрі живуть за рахунок соціального забезпечення), що призводить до зниження мотивації до праці.
2.        Знецінення фінансових активів:

¾       під впливом інфляції зменшується реальна вартість фінансових активів з фіксованою номінальною вартістю (ощадні рахунки, облігації тощо);

¾       незважаючи на те, що майже всі фінансові активи приносять дохід у формі процента, їх реальна вартість зменшується, якщо темп інфляції перевищує номінальну процентну ставку.
3.  Порушення відносин між позикодавцями і позичальниками:

¾       від інфляції виграють позичальники коштів (дебітори), а програють позикодавці (кре- дитори), тому що в умовах інфляції позичальник отримує гроші за однією купівельною спроможністю, а повертає за нижчою.
4.      Зниження мотивації до інвестування:

¾       інвестиційні кошти вкладаються на тривалий період, у межах якого інфляція може сут- тєво зрости;

— якщо через кілька років інфляція зростає порівняно з прогнозованим рівнем, то прибут- ковість вкладених інвестицій реально зменшується.
5.    Перерозподіл доходів між приватним сектором і державою:

– інфляція зменшує купівельну спроможність грошей, тому домогосподарства несуть пев- ні втрати, які для держави є інфляційним податком.

 

Антиінфляційні заходи держави

 

Основні підходи антиінфля- ційної політики держави Інструментарій,

що використовується державою
І. Адаптаційний підхід – коли держава діє досить пасивно, йде шляхом пристосування до ситуації. –  контроль за заробітною платою та цінами як засіб подо- лання інфляційних очікувань робітників і підприємців через:

–   домовленість з профспілками про обмежене підвищення зарплати;

–   прийняття законів, які регулюють зростання зарплати та цін тощо;

–  індексація доходів – перерахування доходів населення в сторону їх збільшення (зарплат, соціальних виплат тощо) відповідно до зростання цін.
ІІ. Радикальний підхід – коли

держава діє активно, застосо- вуючи радикальні заходи.

 1)  інструментарій фіскальної політики (див. далі: тема 10),

2)  інструментарій монетарної політики (див. далі: тема 11).
Варто розглянути!

(для поглибленого вивчення)

У середині 90-х років в Україні в період гіперінфляції уряд використовував, насамперед, ін- струментарій адаптаційної політики, а саме приймалися законодавчі акти щодо обмеження ре- нтабельності та здійснювалась індексація доходів, що призвело до розкручування інфляційної спіралі “зарплата-ціни” та стану супергіперінфляції зі значними негативними наслідками Проблема інфляції перестала бути актуальною проблемою для розвинених країн Європи та Америки у 2000-х роках, коли звичні показники інфляції почали коливатись у межах 3–5 %. Пі- сля фінансової кризи 2008–2010 рр. низький рівень інфляції почали розглядати як чинник, що стримує антикризові заходи держави, спрямовані на повернення до передкризових показників.
  • Інфляція та безробіття. Крива Філіпса у короткостроковому

та довгостроковому періодах: математична та графічна інтерпретація

Крива Філіпса

 

Підтримуючи безробіття на рівні, що є нижчим від природного, уряд створює передумови для зростання інфляції.

Теоретичним інструментом пояснення цієї суперечночті є крива Філіпса
Ранній варіант кривої Філіпса

(60-ті роки ХХ ст.)

 Сучасний варіант кривої Філіпса
– відображав обернену залеж- ність між річною відсотковою зміною зарплати (W) і рівнем безробіття (u), а саме:

із скороченням безробіття до 4

% відбувається річне підвищен- ня заробітної плати на 0,5 % (детальніше див.: Радіонова І. Ф. Макроекономіка: теорія та політика: Підручник. – К.: Та- ксон, 2004. – С. 152–163).

 – відображає обернену залежність між темпом інфляції

(πt) і рівнем безробіття (u), а саме:

π = πе – α (и – иn) + πs ,

де πе – очікуваний темп інфляції, що відображає інфля- ційні очікування, %;

α (и – иn) – величина, що відображає реакцію інфляції на зміну безробіття – приріст інфляції внаслідок циклічного безробіття, в.п.;

α – коефіцієнт чутливості інфляції до рівня циклічного безробіття (впливає обернено);

πs – темп інфляції, який спричиняється збуреннями суку- пної пропозиції.

Варто знати!

Коли зростають світові ціни на нафту, а сукупна пропо- зиція скорочується, загальна інфляція зростає внаслідок такого збурення. Натомість, сприятливі збурення сукуп- ної пропозиції надають πS від’ємного значення, що упові- льнює загальний темп інфляції.

 

Крива Філіпса у короткостроковому періоді

 

 ∆W%                                                                                                                                              π

 ∆W%>0                                                                                                                                    πe + πS

  π2

∆W%=0                                           u2

u1                                                                                                 u                        π1

∆W%<0

  un                                             u2                               u1                                                                                          u

 а) ранній варіант                        б) сучасний варіант Рис. 6.3. Крива Філіпса у короткостроковому періоді

Рис. 6.3.:

1.   Розташування кривої Філіпса на графіку залежить від очікуваної інфляції (πе) та інфляції витрат(πS), тобто від (πе + πS).

2.   У точці, де темп інфляції = πе + πs, існує лише природне безробіття, тобто u = un. Тому темп інфляції (πе + πs) є інфляцією повної зайнятості.

3.   Якщо рівень природного безробіття зростає, то крива Філіпса переміщується вправо; якщо рівень природного безробіття зменшується, то крива Філіпса переміщується вліво.

4.   У разі збільшення рівня безробіття від un до u1 (тобто появи циклічного безробіття на рі- вні u1), інфляція в країні зменшується від рівня (πе + πs) до π1, а в разі скорочення безробіт- тя до рівня u2 інфляція зростає до π2. Отже, інфляція та безробіття у короткостроковому періоді мають обернену залежність.

Висновок: крива Філіпса показує, що у короткостроковому періоді уряд не може одночас- но усунути інфляцію та безробіття, а тому йому доводиться робити вибір між ними за до- помогою заходів, які здатні впливати на їх співвідношення.

Наприклад:

– якщо уряд стимулюватиме сукупний попит, то безробіття зменшується: ціною зменшен- ня безробіття є прискорення інфляції.

Крива Філіпса у довгостроковому періоді

 

p

 T5

p5

T4

p4

p3                                                                                                  T3                                                                  3

 p2                                                                         2

T2

p1

T1

1

  

un                                        u

Рис. 6.4. Крива Філіпса у довгостроковому періоді

 

Рис.6.4:

1.   Т1 – стан в економіці, коли інфляція (π1), а рівень безробіття є природнім (un) на корот- костроковій кривій Філіпса, що знаходиться в положенні 1.

2.  Якщо уряд хоче зменшити рівень безробіття, то він стимулює збільшення сукупного по- питу, а це спричинить зростання інфляції у формі інфляції попиту до (π2), що перемістить економіку з точки Т1 у точку Т2.

3.   Під впливом інфляційних очікувань (π2) працівники примусять підприємців підвищити номінальну зарплату, що збільшить середні витрати, зменшить прибутковість виробницт- ва, скоротить його обсяг, і знов збільшить безробіття до природного рівня (un). Це переміс- тить економіку в точку Т3. Виникне інфляція витрат, унаслідок чого інфляція зросте до π3, а короткострокова крива Філіпса переміститься в положення 2.

Висновок

1.  Довгострокова крива Філіпса набирає вигляду вертикальної лінії, що бере свій початок у точці природного рівня безробіття, за якого економіка виробляє потенційний ВВП (крива сукупної пропозиції теж набуває вертикального вигляду, оскільки YAS = Yp).

2.  У довгостроковому періоді не існує суперечності між інфляцією та безробіттям.

3.  Стимулювальна фіскальна політика уряду (див. тему 10) у довгостроковому періоді не може зменшити безробіття, а лише здатна викликати зростання цін.

Проблема безробіття довгострокового періоду вирішується лише із застосуванням неінф- ляційних методів, здатних забезпечити зростання обсягів виробництва за рахунок нагро- мадження капіталу і зростання потенційного ВВП.
Варто знати!

Едмунд Фелпс отримав Нобелівську премію з економіки в 2006 р. за «аналіз міжчасового обміну в макроекономічній політиці», досліджував проблеми зайнятості та теорії інфляції, зокрема криву Філіпса в довгостроковому періоді.

  Інформаційна сторінка

 ДИНАМІКА ІНФЛЯЦІЇ В УКРАЇНІ ПРОТЯГОМ 2005–2013 рр. (ЗА ІНДЕКСОМ СПОЖИВЧИХ ЦІН)

Таблиця 6.1

 

 

Показник Крит. знач. Оптим. знач. Рік
2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014
Індекс споживчих цін, % ≥ 12

≤ –7

 2–3 110,3 111,6 116,6 122,3 112,3 109,1 104,6 99,8 100,05 124,9

Джерело: за даними: Офіційний сайт Національного банку України [Електронний ресурс]. – 2015.

 

 

Ключові положення

  1. Інфляція – це економічне явище, за якого протягом певного проміжку часу відбуваєть- ся зростання загального рівня цін у країні. Темп інфляції визначається на основі індексів цін. Існує два способи обчислення темпу інфляції. Перший – на основі рівня інфляції базового періоду (попереднього, або будь-якого іншого, що йому передує), при цьому визначається приріст цін у % за весь досліджуваний період, починаючи з базового, який приймається за 100 %. Другий – на основі рівня інфляції попереднього періоду, при цьому визначається приріст цін у % у поточному періоді порівняно з попереднім.
  2. Залежно від наслідків інфляції вирізняють три її види: інфляцію помірну, галопуючу та гіперінфляцію. За природою причин, які викликають інфляцію, її поділяють на інфляцію по- питу та інфляцію витрат; за можливостями економічних суб’єктів передбачати (прогнозува- ти) майбутнє зростання цін — на очікувану та неочікувану.
  3. Серед макроекономістів не існує єдиної думки щодо причин (чинників), які виклика- ють інфляцію. Згідно з кейнсіанською теорією причиною інфляції є надмірні сукупні витрати, тобто надмірний сукупний попит. Прихильники монетаристської теорії вважають, що причиною інфляції є надмірна кількість грошей в обігу порівняно з вартістю товарів і послуг за даних цін. Відмінність між цими теоріями щодо причин інфляції полягає у відповіді на питання: що лежить в основі надмірності сукупних витрат? У кейнсіанців цією основою є надмірний сукупний попит, а у монетаристів — надмірна грошова маса.
  1. Усі чинники інфляції поділяються на три види: чинники інфляції попиту, і чинники ін- фляції витрат, інфляційні очікування. Інфляція попиту спричиняється надмірністю сукупного попиту, яка проявляється у формі випереджального зростання сукупного попиту порівняно із сукупною пропозицією. Інфляція витрат викликає зростання витрат на одиницю продукції, що проявляється у формі випереджального скорочення сукупної пропозиції порівняно із су- купним попитом, тому до її чинників відносяться такі, які спричинюють збільшення середніх витрат виробництва.
  2. Особливу роль в інфляційному механізмі відіграють гроші, які слугують інструментом реалізації сукупного попиту. Якщо домінує інфляція витрат, то збільшення грошової маси є не причиною, а наслідком інфляції. Якщо домінує інфляція попиту, то це свідчить про над- мірне збільшення грошової маси, яке є не причиною інфляції, а інструментом реалізації над- мірного сукупного попиту.
  3. Серйозною проблемою для економіки є висока інфляція, яка викликає негативні еко- номічні та соціальні наслідки. Серед цих наслідків основними є такі: зниження реальних за- ходів населення, знецінення фінансових активів, деформування відносин між позикодавцями і позичальниками, зниження мотивації до інвестування, перерозподіл доходів між приватним сектором і державою.
  4. Підтримання інфляції і безробіття на низькому рівні — головні завдання макроеконо- мічної політики. Вирішуючи їх, необхідно спиратися на положення кривої Філіпса, сучасний варіант якої вказує на обернену залежність у короткостроковому періоді між динамікою ін- фляції та циклічного безробіття з поправкою на очікувану інфляцію та інфляцію витрат.
  5. Положення кривої Філіпса показують, що у короткостроковому періоді уряд не може одночасно вирішити проблему інфляцієї та безробіття. Заходи, здатні впливати на циклічне безробіття, можуть викликати прискорення інфляції. І навпаки, обмеження сукупного попиту задля уповільнення інфляції, може призвести до збільшення безробіття.
  6. Заходи уряду щодо скорочення рівня інфляції та безробіття можуть не викликати взає- мних негативних наслідків лише у довгостроковому періоді. Це пояснюється тим, що в дов- гостроковому періоді заробітна плата пристосовується до інфляції: прискорення інфляції ви- кликає адекватне зростання номінальної заробітної плати, а її уповільнення — адекватне зменшення номінальної заробітної плати.

Контрольні запитання для самоперевірки знань

  1. Дайте визначення трьом видам інфляції (помірній, галопуючій і гіперінфляції) та оха- рактеризуйте економічні умови, в яких спостерігається кожна з них.
  2. У чому полягає відмінність між інфляцією попиту та інфляцією витрат і які наслідки виникають в економіці за умов, коли вони знаходяться між собою у причинно-наслідковій залежності?
  3. Що є спільним і відмінним у кейнсіанській та монетаристській теоріях щодо пояснення причин інфляції?
  4. Назвіть і охарактеризуйте чинники інфляції попиту і чинники інфляції витрат; визначте роль грошової маси в інфляційному механізмі.
  5. У чому полягають особливості інфляції в Україні? Назвіть основні її причини, базую- чись на вивчених теріях.
  6. Які економічні та соціальні наслідки може викликати інфляція? Назвіть основні наслід- ки інфляції в Україні.
  7. Чим відрізняється сучасна крива Філіпса від її раннього варіанта?
  8. Поясність, чому в довгостроковому періоді крива Філіпса має вигляд вертикальної лі- нії, що бере свій початок у точці потенційного ВВП.

Практичні завдання

І рівень складності

Завдання 1. Розрахувати темп інфляції у періоді t за таких умов: рівень інфляції у періоді

t-1 = 110 %; рівень інфляції у періоді t = 120 %.

Завдання 2. Розрахувати темп інфляції у періоді t за таких умов: реальний ВВП у періоді t -1 = 400 млрд грн; у періоді t = 420 млрд грн; номінальний ВВП у періоді t -1 = 440 млрд грн; у періоді t = 483 млрд грн.

Завдання 3. Припустимо, що криву Філіпса для країни описує таке рівняння: p = 6 – 0,5ž(8 – 6). На скільки відсоткових пунктів треба збільшити рівень фактичного безробіття для зниження загального темпу інфляції на 1 відсотковий пункт?

Завдання 4. Маємо умови: темп інфляції = 10 %, коефіцієнт чутливості інфляції до рівня циклічного безробіття = 0,6, природний рівень безробіття = 6 %, фактичний рівень безробіття

= 12 %. Використовуючи рівняння кривої Філіпса обчислити очікуваний темп інфляції.

Завдання 5. Маємо умови: темп інфляції = 8 %, коефіцієнт чутливості інфляції до рівня циклічного рівня циклічного безробіття = 0,5, природний рівень безробіття = 6 %, фактичний рівень безробіття = 10 %, очікуваний темп інфляції = 5 %. Використовуючи рівняння кривої Філіпса обчислити темп інфляції, спричинений негативним збуренням сукупної пропозиції.

Відповіді

1                    2                    3                    4                    5

9,1 4,5 2 13,6 5

ІІ рівень складності

Завдання 1. Згідно з моделлю кривої Філіпса визначити очікуваний темп інфляції, якщо доросле населення країни = 45 млн осіб, економічно пасивне населення = 7 млн осіб, рівень зайнятості = 77 %, фрикційне безробіття = 3 %, структурне безробіття = 2 %, коефіцієнт чут- ливості інфляції до рівня циклічного безробіття = 0,4, за рік ціни в країні зросли на 12,5 %.

Завдання 2. Визначити темп інфляції у країні, якщо грошовий попит = 400 млрд грн, швидкість обертання грошей = 7 обертів, реальний ВВП = 3000 млрд грн.

Завдання 3. Розрахувати розрив ВВП унаслідок циклічного безробіття, якщо рівень інфляції у поточному році = 113 %, у попередньому році = 109 %, очікуваний темп інфляції

= 7 %, коефіцієнт чутливості інфляції рівня циклічного безробіття = 0,6, число Оукена = 2,9.

Відповіді

1                          2                          3

14,026 –6,7 15,95

Тести для самоперевірки знань

  1. Основними чинниками, які викликають інфляцію витрат, є:

а) випереджаюче зростання експорту порівняно з імпортом; б) підвищення продуктових податків;

в) зменшення продуктивності ресурсів;

г) випереджувальне зростання сукупного попиту.

  1. Основними чинниками, які викликають інфляцію попиту, є: а) випереджувальне зростання доходів населення;

б) зростання цін на ресурси;

в) емісійне фінансування бюджетного дефіциту; г) зростання курсу національної валюти.

  1. Яке із наведених положень є правильним:

а) процес зниження рівня цін називається дезінфляцією;

б) адаптивні інфляційні очікування формуються з урахуванням минулої інфляційної ди- наміки;

в) раціональні інфляційні очікування формуються з урахуванням змін у майбутньому пе- ріоді;

г) усі наведені твердження є помилковими?

  1. Причинами інфляції згідно з монетаристською теорією є: а) надмірний обсяг виробництва;

б) надмірна швидкість обертання грошей; в) надмірна кількість грошей у обігу;

г) надмірний сукупний попит.

 

  1. Причинами інфляції згідно з кейнсіанською теорією є: а) надмірна кількість грошей в обігу;

б) надмірний сукупний попит;

в) надмірна швидкість обертання грошей; г) надмірна сукупна пропозиція.

  1. Темп інфляції у періоді t визначається так:

а) Pt -1 – Pt ;

Pt

 

б) Pt – Pt -1 ;

Pt -1

в) Pt – 100 % ;

г) Pt -1 – 100 % .

  1. Крива Філіпса у короткостроковому періоді відображає:

а) обернену залежність між безробіттям та інфляцією; б) пряму залежність між безробіттям та інфляцією;

в) незалежність безробіття та інфляції;

  1. Інфляція витрат виникає, коли:

а) збільшуються сукупні витрати в економіці; б) зростають ціни на енергоресурси;

в) збільшуються середні витрати на виробництво продукції; г) усі відповіді правильні;

д) усі відповіді помилкові.

  1. Із кривої Філіпса у короткостроковому періоді випливає висновок: а) зниження безробіття сумісне зі зниженням інфляції;

б) безробіття та інфляція змінюються в протилежних напрямах; в) зростання інфляції є ціною за зниження безробіття.

  1. Висока інфляція викликає в економіці такі наслідки:

а) підвищення інвестиційної активності;

б) збільшення попиту на матеріальні активи; в) підвищення реальних доходів;

г) зниження реальних доходів.

Відповіді

1              2              3              4              5              6              7              8              9             10

б), в) а), в) б), в) в) б) б), в) а) б), в) б), в) б), г)

 

Література для поглибленого вивчення теми

  1. Карпенко Г.В. Аналіз основних факторів інфляції в Україні / Г.В. Карпенко // Фінанси України. – 2008. – №11. – с. 29–40.
  2. Найденов В.С. Инфляция и монетаризм. Уроки антикризисной политики / В. С. Най- дёнов, А. Ю. Стенковский. – К.: 2003. – 352 с.
  3. Радіонова І.Ф. Макроекономіка: теорія та політика: Підручник / І.Ф. Радіонова. – К.: Таксон, 2004. – 348 с.
  4. Савченко А. Г. Макроекономіка: Підручник / А. Г. Савченко. – К.: КНЕУ, – 441 с.
  5. Шаповалов А. Системні особливості інфляційних процесів в Україні / А. Шаповалов //

Вісник НБУ. – 2007. – №12. – с. 10–12.

 

ТЕМА 7. Приватне споживання

 Особистий дохід та особистий наявний дохід: сутність, джерела формування та струк- тура.

  1. Диференціація доходів: сутність, чинники та методи аналізу. Крива Лоренца, коефіці- єнт Джині та децильний коефіцієнт.
  2. Кейнсіанська функція споживання: математична та графічна інтерпретація. Схильності до споживання та заощадження.
  3. Вплив фактору часу на споживання. Посткейнсіанські (довгострокові) функції спожи- вання.

Вивчення змісту теми уможливить здобуття студентами таких нових знань про:

  • доходи і витрати домогосподарств,
  • особистий дохід,
  • особистий наявний дохід, його структуру та кількісну визначеність,
  • споживання та заощадження домогосподарств,
  • диференціацію доходів,
  • криву Лоренца,
  • коефіцієнт Джині,
  • децильний коефіцієнт диференціації,
  • кейнсіанську функцію споживання.

Після опанування матеріалів теми студенти набудуть таких практичних умінь:

  • одержать початкові навички щодо аналізу джерел, структури та диференціації доходів населення країни.

Основні категорії та їх позначення

 

Обсяг національного виробництва або реальний ВВП Y
Особистий дохід домашніх господарств INCHS
Наявний поточний дохід домогосподарств DI
Нерозподілений прибуток підприємств ЕRNret
Податки на особистий доход домогосподарств TINChs
Приватне споживання C
Заощадження домогосподарств S
Автономне споживання, яке не залежить від доходу C
Індуційоване споживання, яке залежить від доходу (с · DI)
Гранична схильність до споживання c
Середня схильність до споживання c/
Гранична схильність до заощаджень s
Середня схильність до заощаджень s/
Коефіцієнт Джині GN
Децильний коефіцієнт диференціації kдец
Нагромаджене протягом життя майно домогосподарств Wth
Постійний особистий дохід домогосподарств YP

 

Алгоритм-конспект

  • Особистий дохід та особистий наявний дохід: сутність, джерела формування та структура

 

Особистий наявний дохід є частиною валового національного наявного доходу країни, що отримується домашніми господарствами.

Згідно з моделлю економічного кругообігу доходи домашніх господарств формуються на ринку ресурсів (див. тему 1).

На цьому ринку підприємства здійснюють витрати, що пов’язані з купівлею ресурсів. Величи- на цих витрат визначає величину сукупних первинних доходів домашніх господарств (тобто доходів, отриманих у результаті первинного розподілу валового національного доходу).

Окрім того, домашні господарства частину своїх доходів отримують у результаті вторин- ного розподілу валового національного доходу, який здійснюється державою у процесі ви- конання нею перерозподільчої функції, – соціальні трансферти (детальніше буде розгляну- то в темі 10).
Сутність Джерела формування Структура
Особистий дохід домаш- ніх господарств (INCHS) (personal              households income) – дохід домогос- подарств, який складаєть- ся з заробленого доходу, доходу від власності та отриманих соціальних трансфертів. –  трудова діяльність у вигляді:

–     роботи за наймом або власного індиві- дуального бізнесу;

–  власність у вигляді матеріальних і не- матеріальних акти- вів (акцій, облігацій, нерухомого майна, землі);

–  державне соціальне забезпечення з бю- джету країни.

 INCHS=W + INCmix + INCprop+ TR,

де INCHS – особистий дохід домогос- подарств;

W (wage) – заробітна плата найманих працівників;

INCmix (mixed income) – змішаний до- хід або дохід сектору домашніх госпо- дарств (наприклад: від індивідуально- го бізнесу фізичних осіб);

INCprop (property income) – доходи від власності (або інакше від активів: ди- віденди, проценти, рента тощо);

TR (social transfers) – соціальні транс- ферти (пенсії, стипендії, субсидії тощо).
Особистий наявний дохід домашніх господарств (DI) (disposable households income):

1)  частина особистого до- ходу домогосподарств, що залишається у їх розпоря- дженні після сплати по- датків на особисті доходи і може бути використана для приватного споживан- ня і заощадження;

2)  для приватної закритої економіки, в якій немає податків, – є різницею між сукупним доходом країни (ВВП) і наявним доходом підприємств.

 Джерело: особистий дохід, тому

DI = INCHS – TINChs ,

де INCHS

–    особистий   доход домогосподарств; TINChs – податки на особистий доход до- могосподарств.

 В умовах приватної закритої економіки:

1) особистий наявний дохід домаш- ніх господарств = ВВП – наявний до- хід підприємств:

DI = Y – A – ERNret

де Y – ВВП;

A – амортизаційні витрати підпри- ємств;

ЕRNret – (retained earnings) – нерозпо- ділений прибуток підприємств;

(A + ERNret) – наявний дохід підпри- ємств;

2) особистий наявний дохід домаш- ніх господарств (DI) розподіляється на дві частини:

–  споживання (C) (consumption),

–  заощадження (S) (savings):

DI = C + S.
Висновок:

Загальна величина отримуваних домішніми господарствами доходів формує їх особистий дохід.

Див. також: Інформаційна сторінка.

 

  • Диференціація доходів: сутність, чинники та методи аналізу. Крива Лоренца, коефіцієнт Джині та доцільний коефіцієнт

Диференціація (нерівність) доходів

 

Визначення Диференціація доходів – відмінність часток у сукупному доході

(ВВП) країни, що припадає на різні групи населення
Причини Диференціація доходів формується під впливом різноманітних фак- торів, які пов’язані з особистими досягненнями або незалежні від них, що мають економічну, демографічну, політичну природу.

Серед причин нерівності розподілу доходів виокремлють:

¾    різні здібності (фізичні та інтелектуальні),

¾    відмінності освіти і кваліфікації,

¾    працьовитість і мотивацію,

¾    професійну ініціативність і схильність до ризику,

¾    походження, розмір і склад сім’ї,

¾    володіння власністю,

¾    наявність дискримінації за національною, релігійною, гендерною та ін. ознакою.
Методи

та показники

 Для аналізу рівня диференціації доходів домогосподарств застосо- вують різні методи та показники.

Серед показників основними є:

1) коефіцієнт Джині;

2)    доцільний коефіцієнт диференціації.
Варто знати!

Нижня (мінімально необхідна) межа державного втручання в перерозподіл доходів пов’язана з бідністю.

Критерієм встановлення приналежності до категорії бідних є межа бідності – обсяг доходів домашніх господарств, нижче яких вони будуть вважатись бідними.

Розрізняють:

•     абсолютну бідність (мінімальний стандарт життя для виживання) і відносну бідність

(стандарт життя за критерієм доступності соціальних благ);

•     об’єктивну бідність (за визнаним у суспільстві рівнем доходів) і суб’єктивну бідність

(за суб’єктивним ставленням людей до отримуваних доходів та умов життя).

За стандартами ООН, для країн Східної Європи та СНД межа абсолютної бідності визна- ченна на рівні 4,3 дол. США за ПКС (паритет купівельної спроможності – детальніше в темі 12) на день. Національна межа абсолютної бідності в Україні визначена на рівні про- житкового мінімуму, який на початок 2015 році становив 1176 грн на місяць.

Основними показниками бідності є:

1) рівень бідності (частка осіб, що визнані бідними відповідно до встановлених критеріїв, у загальній чисельності населення країни);

4) глибина бідності (оцінка дефіциту доходу у бідного населення, тобто частки доходів, яких бракує бідним, за встановленою межею).

Для розгорнутого аналізу бідності в країні використовують карту бідності, яка подає стру- ктуру бідності за регіонами, національними групами, сферами економіки тощо.

В Україні, за даними 2013 року, рівень абсолютної бідності становив 2,2 % – за міжнарод- ною нормою і 11,5 % – за національною нормою, а рівень відносної бідності – 25,4 %.

Поширеним показником, який уможливлює комплексну оцінку та міжнародні порівняння, є індекс людського розвитку, запропонований ООН у середині 90-х років ХХ століття (детально див.: Радіонова І. Ф. Макроекономіка (теорія і практика). К., 2004. С. 262–273). Також див. нижче: Інформаційна сторінка.

 

Крива Лоренца

У міжнародній статистиці для оцінювання міри нерівності розподілу сукупного доходу в національних економіках різних країн використовується коефіцієнт Джині. Щоб зрозуміти його економічний зміст, треба розглянути модель кривої Лоренца. Для побудови кривої Лоренца роблять припущення про поділ суспільства за доходами на п’ять (десять) груп.

Частка доходу, %

 

 

100

90

80

70

60

50

40

30

20

10

 

 

10 20 30

40 50 60 70

80 90100     Частка сімей, %

 

 

Рис. 7.1. Крива Лоренца

Рис. 7.1.:

  1. По горизонтальній осі графіка наростаючим підсумком відкладається частка сімей, яким належать доходи. Так, якщо населення країни поділяється на 5 груп, то перщій групі належить 20 %, першій і другій – 40 %, першій, другій і третій – 60 % тощо. По вертикаль- ній осі відкладаються частки доходів, що припадають на першу, першу та другу, першу, другу та третю тощо групи.
  2. Бісектриса кута, утвореного осями, показує абсолютну рівність у розподілі доходів між окремими групами сімей, коли кожна п’ята частка сімей одержує пяту частку доходу.
  3. Відсотковий розподіл сукупного доходу між частками сімей у реальній економіці не є рівним, як це ілюструє згідана бісектриса кута між осями. Нерівність розподілу доходів ві- дображає ламана лінія, що називається крива Лоренца.
  4. На рисунку показано, що перші 20 % сімей отримують менше 10 % сукупного доходу, 40 % сімей – менше 15 % сукупного доходу, 60 % сімей – менше 30 % сукупного доходу, 80 % сімей – трохи більше 50 % сукупного доходу. За таких умов решта 20 % сімей отри- мують решту – майже 50 % сукупного доходу.

Висновок:

Чим більше крива Лоренца відхиляється від бісектриси кута, тим більшим є ступінь дифе- ренціації (нерівності розподілу) доходів населення країни.

Коефіцієнт Джині

 

Коефіцієнт Джині (GN)

·     розраховується на основі кривої Лоренца та демонструє ступінь нерівності у доходах домогосподарств в економіці країни;

·     показує рівень концентрації доходів населення, тобто ступінь відхилення фактичного розподілу доходів за чисельно рівними групами населення від їх рівномірного розподілу.

 

Варто розглянути!

Коефіцієнт Джині (GN) — це співвідношення площі неправильної фігури, утвореної ла- маною лінією (кривою Лоренца) та бісектрисою кута, та площі трикутника, утвореного осями графів і бісектрисою кута. Позначимо згадані площі, відповідно, як А та В. Тоді змі- сту коефіцієнта Джині відповідає формула:

GN = площа А .

площа В

У статистиці коефіцієнт Джині визначається за формулою:

GN = 1 + 1/n – (у1 + 2 · у2 +………….. n · уn) · 2/(n2 · μ),

де n — кількість груп, між якими розподіляється дохід;

уі — рівень доходу окремої групи; μ — середній дохід групи.

Висновки. Коефіцієнт Джині побудовано у такий спосіб, що при зростанні його кількісно- го значення, наприклад, від 0,25 до 0,27, фіксуємо зростання нерівності розподілу доходів у суспільстві.

Коефіцієнт Джині може оцінюватись або як показник, що коливається в межах 0≤GN≤1, або, коли його значення множать на 100, як показник у межах 0≤GN≤100. Наприклад, ми можемо фіксувати, що коефіцієнт Джині становить 0,25, або 25 %.
Варто знати!

Згідно з міжнародною класифікацією коефіцієнт Джині в інтервалі 33–35 характеризує ви- сокий рівень нерівності в розподілі доходу, а в інтервалі 24–26 — низький. Нормальний розподіл доходів передбачає знаходження коефіцієнта в інтервалі 27 < GN < 33.

Висновок

Низький рівень нерівності може бути аргументом на користь зменшення державного втру- чання в розподіл доходів, у той час як високий ступінь нерівності – на користь посилення державного втручання.
Варто знати!

Упродовж 2005–2010 рр. згідно з офіційними даними Державної служби статистики України коефіцієнт Джині зменшився за середньодушовими грошовими доходами з 32 % до 27 %, а за загальними доходами з 30 % до 25 %. У 2013 році коефіцієнт Джині, за загальними дохо- дами, становив 23,6 %. На жаль, наведені дані не враховують доходи, що отримуються українцями у тіньовому секторі, частка якого складає, приблизно, 50 % української економі- ки. Врахування цих доходів суттєво змінює значення коефіцієнта Джині.

Для порівняння: значення коефіцієнта 35 % – Польща, Великобританія, 33 % – Канада, 39

% – Росія, 40,8 % – США, 45 % – Гонконг, 48,5 % – Сінгапур (2010 р.) (див.: Статистична інформація [Електронний ресурс] // Державна служба статистики України. – 2015.

Децильний коефіцієнт диференціації

 

Децильний коефіцієнт диференціації відображає співвідношення між сукупними дохо- дами 10 % найбагатшої частини населення і доходами 10 % найбіднішої частини населен- ня
Б

å10

Формула розрахунку: k      =  i=1   

дец           M

å10

i=1

Б

де å10 – сукупні річні доходи 10 % найбільшзабезпечених верств населення;

i=1

М

å10 – сукупні річні доходи 10 % найменшзабезпечених верств населення.

i=1

 

Варто знати!

Станом на листопад 2010 р. у щорічній доповіді ООН децильний коефіцієнт для Німеччи- ни — 7,5, Чехії — 5,2, Японії — 4,5, Росії – 30—36, а для України – 45. За побудованими на основі опитувань громадян даними Центру Разумкова, у 2009 році децильний коефіці- єнт в Україні був визначений на рівні 8–9. Офіційні дані щодо децильного коефіцієнта за 2011 – 2014 рік в Україні відсутні.
Варто розглянути! (для поглибленого вивчення)

Аналіз проблеми диференціації доходів у країні обов’язково торкається проблеми забезпе- чення працюючих заробітною платою на рівні задекларованих державою соціальних стан- дартів, тому пропонується детальніше розглянути дану проблематику (див. нижче: Інфор- маційна сторінка – рис. 7.4).
  • Кейнсіанська функція споживання: математична та графічна інтерпретація. Схильності до споживання та заощадження

 

Проблему приватного споживання домогосподарств в економіці країни, як і всі інші про- блеми, як уже було наголошено в темі 1, можна розглядати на різних рівнях абстрагування:
1) на рівні приватної економіки, яка моделює економіку, що функціонує без держави;
2) на рівні змішаної закритої економіки, яка моделює економіку з державою;
3) на рівні відкритої змішаної економіки, яка моделює економіку з державою та економі- чними відносинами з іншими країнами.

Структура ВВП за умов приватної, змішаної та відкритої змішаної економіки

 

 

 

Cтруктура національної економіки за секторним складом

 Закрита економіка Відкрита

змішана економіка
Приватна економіка Змішана економіка
Сектор домогоспо- дарств + підприєм- ницький сектор Сектор домогоспо- дарств + підприємни- цький сектор + держав- ний сектор Сектор домогосподарств + підприємницький сектор + державний сектор + зовні- шньоекономічний сектор (Інший світ)
 

 

Структура ВВП

 ВВП як сума прива- тного споживання

(C) та приватного інвестування (I) або:

Y = C + I

 ВВП як сума приватно- го споживання (C), приватного інвестуван- ня (I) та державних за- купівель (G)

або:

Y = C+ I + G

 ВВП як сума приватного споживання (C), приватно- го інвестування (I), держа- вних закупівель (G) і чис- того експорту (NX),

або:

Y = C + I + G + NX

Основні припущення для аналізу моделі кейнсіанської функції споживання в умовах приватної закритої економіки

 

1) У валовому національному доході не враховуються ті його складові, що отримуються державою та «Іншим світом». Тому весь його обсяг визначається лише як сума приватного споживання та інвестування за формулою: Y = C + I.
2) За цих умов особистий наявний дохід домогосподарств (DI) (див. вище п. 1) розпо- діляється на дві частини: споживання (C) і заощадження (S): DI = C + S.

Споживання (C) — витрати домогосподарств на купівлю споживчих товарів і послуг з ме- тою задоволення їх платоспроможного попиту, що є пріоритетним напрямом використання особистого наявного доходу.

Заощадження (S ) – інша частина особистого наявного доходу, що не витрачається на споживання в поточному періоді.

Розподіл особистого наявного доходу на споживання і заощадження залежить не лише від бажання домогосподарств, а й від рівня їхніх доходів.

 

Схильності до споживання та заощадження згідно з основними психологічними законами Кейнса

 

Середня схильність ¾       середня схильність до споживання (c’) – коефіцієнт, який по- казує відношення обсягу споживання до величини поточного дохо- ду:

с¢ = C

Y
¾       середня схильність до заощаджень (s’) – коефіцієнт, що пока- зує відношення обсягу заощаджень до величини поточного особис- того доходу:

s¢ = S

Y
Гранична схильність ¾       гранична схильність до споживання (c) — коефіцієнт, який показує, на скільки одиниць змінюється споживання в разі зміни особистого доходу на одиницю:

c = D C

D Y
¾       гранична схильність до заощаджень (s) – коефіцієнт, який показує, на скільки одиниць змінюються заощадження в разі зміни особистого доходу на одиницю:

s = D S

D Y
+ВАЖЛИВО ЗРОЗУМІТИ!

Оскільки C + S = DI, то c + s = 1
Варто знати!

Наближеність показника схильності до споживання до 1 (наприклад, c = 0,8) притаманно менш розвиненим економікам країн.
Дві групи чинників, від яких залежить гранична схильність до споживання (c) за Кейнсом:
об’єктивні:

¾      зміни у рівні зарплати,

¾      зміни у податковій політиці,

¾      співвідношенні    між    поточним    і майбутнім особистим доходом,

¾      ставки процента тощо.

 суб’єктивні:

¾   бажання людей створювати грошові резерви;

¾   бажання людей заощаджувати гроші на ста- рість;

¾   бажання людей залишити дітям спадщину тощо.

 

Кейнсіанська функція споживання та її особливості в умовах приватної економіки

 

Кейнсіанська функція споживання описує залежність зміни споживання домогоспо- дарств (∆C) від зміни особистого наявного поточного доходу (∆DI)
Вид функції  

DС = DС + с × DDI ,

де ∆C – зміна приватного споживання;

DС – зміна автономного споживання, тобто тієї частини споживання, яка не залежить від зміни особистого поточного доходу;

c – гранична схильність до споживання;

∆DI – зміна особистого наявного поточного доходу домогосподарств.

 

Індуційоване споживання Споживання, яке фінансується за рахунок особистого наявного поточно- го доходу, називається індуційованим споживанням, тобто залежним від цього доходу (с · ∆DI).

На графіку зміна індуційованого споживання проявляється через пере- міщення уздовж кривої споживання (детальніше див.: Савченко А. Г. Макроекономіка: Підручник. К., 2005. – С. 172).
Автономне споживання  

Існування автономного споживання ( C ) Кейнс пов’язував з можливим зниженням рівня зайнятості, внаслідок чого певна частина робітників тимчасово втрачає роботу і заробітну плату. У таких випадках, на його думку, люди можуть використовувати заощадження, які були створені в минулому періоді або вдаватися до позик. Тобто автономне споживання фінансується або за рахунок особистих доходів минулих періодів (за- ощаджені кошти), або особистих доходів майбутніх періодів (позики).

Отже, чинниками автономного споживання є:

1)      майно (активи), яке нагромаджено за рахунок особистих доходів ми- нулого періоду;

2)      позики, джерелом яких є майбутні заощадження.

На графіку зміна автономного споживання проявляється через перемі- щення кривої споживання у відповідний бік (детальніше див.: Савченко А. Г. Макроекономіка: Підручник. К., 2005. – С. 172).
Сучасна                  моди- фікація функції Сучасна модифікація кейнсіанської функції споживання спирається на розширене тлумачення корпоративної власності на капітал, згідно з яким домогосподарства безпосередньо є власниками робочої сили, а опосере- дковано – акціонерами основного капіталу. Якщо валовий національний дохід ототожнюється з ВВП країни (GNDІ = Y) і належить домогоспо- дарствам (DI = Y), то кейнсіанська функція споживання набуває такого виду:

DС = DC + c × DY
Графічна інтерпретація C

 

 

C1

S>0               C

C0 C2

 

C                       S<0

 

 

 

 

 

 

 

Y2                    Y0                Y1                         Y

Рис. 7.3. Кейнсіанська функція споживання

 

На рис. 7.3.:

1.      Бісектриса кута, утвореного осями – це лінія, в кожній точці якої споживання дорівнює валовому національному доходу. Але реально ви- трати на споживання зазвичай не збігаються з валовим національним доходом (лінія С). Лише в точці С0 весь валовий національний дохід спрямовується на споживання, то заощадження відсутні.

2.      У точці С1 споживання менше за валовий національний дохід, унас- лідок чого виникають додатні заощадження (+ S).

3.      У точці C2 споживання перевищує валовий національний дохід: С > Y, а S < 0, тобто виникають від’ємні заощадження (– S) .

Висновок: явище від’ємних заощаджень є негативним, бо виникає при низьких рівнях економічного розвитку, високому безробітті, коли абсо- лютно скорочуються доходи.

 

  • Вплив фактору часу на споживання. Посткейнсіанські (довгострокові) функції споживання

Короткострокова і довгострокова функції споживання

 

+ВАЖЛИВО ЗРОЗУМІТИ!

Слід розрізняти короткострокову і довгострокову функцію споживання:
Короткострокова функція споживання (кейнсіанська) Довгострокова функція споживання
В основі короткострокової функції, яку обґрунтував Кейнс (див. вище п. 3), лежить поточний особистий дохід, а заощадження та позики використову- ються як резерв лише за умови суттєво- го зниження рівня зайнятості. При цьо- му середня схильність до споживання зменшується зі зростанням особистого доходу. Довгострокова функція споживання ґрунтуєть- ся на теорії І. Фішера про міжчасовий вибір споживача, згідно з якою споживання в кожному поточному періоді залежить від доходу людини упродовж усього її життя. Для того щоб підтри- мувати середній рівень споживання впродовж життя, люди переміщують свій особистий дохід між різними періодами життя, використовуючи заощадження та позики.

Посткейнсіанські (довгострокові) функції споживання

 

На базі теорії Фішера з’явилися дві гіпотези щодо функції споживання
І. Гіпотеза життє- вого циклу, що пов’язана з іменем Ф. Модільяні Зміст

1) Для підтримання стабільного рівня споживання люди заоща- джують у період трудового життя, щоб мати можливість викорис- товувати нагромаджене майно в післятрудовий період життя. Отже, ресурси споживання людини за весь життєвий цикл складаються з поточного доходу і нагромадженого майна. Тому функція спожи- вання набуває такого вигляду:
,
де α — середня схильність до споживання з поточного доходу, яка визначається за формулою:
α = R

T ,
при цьому: R – запланована кількість років трудового життя; T —

очікувана кількість років життя людини;

 

Wth — майно, яке люди нагромаджують за рахунок заощаджень; β

— середня схильність до споживання з майна (активів), яка визна- чається за формулою:

β = 1

T .

2) Якщо обидві частини рівняння даної функції споживання поді- лити на Y, то отримаємо функцію середньої схильності до спожи- вання с’:

.

¾     На короткострокових відрізках часу поточний особистий дохід зростає більше, ніж майно, тобто DY > DWth, тому зі зростанням по- точного доходу середня схильність до споживання може зменшу- ватися, що відповідає кейнсіанській теорії.

¾     У довготривалому періоді динаміка майна (Δ Wth ) залежить від динаміки поточного особистого доходу (ΔY), тобто ΔWth = ΔY, то- му середня схильність до споживання у довготривалому періоді є постійною величиною.
ІІ. Гіпотеза по- стійного (пермане- нтного) доходу, яку пов’язують з іменем М. Фрідмена Зміст

1)   Поточний особистий дохід людини є сумою двох компонентів: постійного особистого доходу і тимчасового особистого доходу. Постійний особистий дохід — це середній особистий дохід, який людина сподівається отримувати за всі роки її життя, а тимчасовий особистий дохід є відхиленням від середнього доходу, яке немож- ливо передбачити.

2)   На думку Фрідмена, приймаючи рішення щодо рівня споживан- ня, люди розраховують одержувати постійний особистий дохід. Тимчасові відхилення від постійного особистого доходу спрямо- вуються переважно на заощадження або компенсуються позиками, звідси функція споживання набуває такого вигляду:
C = k ×Y P ,
де YP – постійний особистий дохід;

k – коефіцієнт, який визначає частку постійного особистого доходу, що витрачається на споживання.

3) Поділивши обидві частини рівняння даної функції споживання на Y, тобто поточний особистий дохід, отримаємо функцію серед- ньої схильності до споживання с’:
 

.

Отже, середня схильність до споживання залежить від співвідно- шення між постійним і поточним доходами:

—   якщо поточний особистий дохід перевищує постійний особис- тий дохід за рахунок тимчасового доходу, то середня схильність до споживання зменшується;

—   якщо, навпаки, поточний особистий дохід менший за постій- ний особистий дохід, то середня схильність до споживання збіль- шується.

 

Інформаційна сторінка

Таблиця 7.1

СЕРЕДНЯ СХИЛЬНІСТЬ ДО СПОЖИВАННЯ ДОМОГОСПОДАРСТВ В УКРАЇНІ

 

Показник 2010 2011 2012 2013 20142
Наявний дохід, млн грн 847949 988983 1149244 1215457 1191139
Кінцеві споживчі витрати домашніх госпо- дарств, млн грн 6801641 8589051 9502121 1 047 0961 1 107 819
Середня схильність до споживання 0,80 0,87 0,83 0,86 0,93

1- без урахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим і м.Севастополя

2- без урахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим, м.Севастополя та частини зони проведення антитерористичної операції

Джерело: розраховано за даними: Статистична інформація [Електронний ресурс] // Державна служба статистики України. – 2015.

 

Таблиця 7.2

ДИНАМІКА ДОХОДІВ ДОМОГОСПОДАРСТВ В УКРАЇНІ

 

2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014
Особистий наяв- ний дохід, млн грн  

298275

  

363586

  

470953

  

634493

  

661915

  

847949

  

988983

  

1149244

  

1215457

  

1191139
Особистий наяв- ний дохід у роз- рахунку на одну особу, грн  

6332,1

  

7771

  

10126

  

13716

  

14372,8

  

18485,6

  

21637,9

  

25206,4

  

26719,4

  

27700,8
Особистий дохід 381404 472061 623289 845641 894286 1101175 1266753 1457864 1548733 1531070
– заробітна плата 160621 205120 278968 366387 365300 449553 529133 609394 630734 611656
– прибуток і змі- шаний дохід 58404 69186 95203 131139 129760 160025 200230 224920 243668 257426
– дохід від акти- вів 11072 13855 20078 28432 34654 67856 68004 80769 87952 92016
– соціальні трансферти 151307 183900 229040 319683 364572 423741 469386 542781 586379 569972

Джерело: складено за даними: Статистична інформація [Електронний ресурс] // Державна служба статистики України. – 2015.

 

Таблиця 7.3

СТРУКТУРА ОСОБИСТОГО ДОХОДУ В УКРАЇНІ

 

2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014
Особистий дохід 100,0 100,0 100,0 100,0 100,0 100,0 100,0 100,0 100,0 100,0
– заробітна плата 42,1 43,5 44,8 43,3 40,8 40,8 41,8 41,8 40,7 39,9
– прибуток та змі- шаний дохід 15,3 14,7 15,3 15,5 14,5 14,5 15,8 15,4 15,7 16,8
– дохід від активів 2,9 2,9 3,2 3,4 3,9 6,2 5,4 5,5 5,7 6,0
– соціальні транс- ферти 39,7 39,0 36,7 37,8 40,8 38,5 37,1 37,2 37,9 37,2

Джерело: розраховано за даними: Статистична інформація [Електронний ресурс] // Державна служба статистики України. – 2015.

 

Таблиця 7.4

ПОКАЗНИКИ ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ ЖИТТЄВОГО РІВНЯ НАСЕЛЕННЯ В УКРАЇНІ

 

Показник Рік
2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014*
Квінтильний коефіцієнт ди- ференціації загальних доходів населення, разів  

2,1

  

2,2

  

2,0

  

2,0

  

2,0

  

1,9

  

1,9

  

1,9

  

1,9

  

1,9
Квінтильний коефіцієнт фон- дів (по загальних доходах), разів  

3,5

  

3,5

  

3,6

  

3,7

  

3,6

  

3,5

  

3,4

  

3,3

  

3,3

  

3,1
Чисельність населення із середньодушовими еквівалентними загальними доходами у місяць, нижчими прожиткового мінімуму:
млн осіб 13,0 9,7 5,7 3,2 2,6 3,9 3,4 4,0 3,7 3,2
у % до загальної чисельності населення 28,4 21,4 12,7 7,1 5,8 8,8 7,8 9,1 8,4 8,6

*- Без урахування частини зони проведення антитерористичної операції

Джерело: складено за даними: Статистична інформація [Електронний ресурс] // Державна служба статистики України. – 2015.

Таблиця 7.5

ІНДЕКС ЛЮДСЬКОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ

 

Показник 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011
Місце в рейтингу за ІЛР 78/177 77/177 85/182 76/179 — 69/169 76/187
ІЛР 0,783 0,789 0,796 0,788 0,706 0,710 0,729

Джерело: складено за даними: Human Development Report 2015: Work for Human Development [Електронний ресурс] // United Nations Development Programme. – 2015.

Ключові положення

  1. Дохід домогосподарств (особистий дохід) є головним елементом розподілу ВВП і дже- релом витрат домогосподарств на споживання (приватне споживання). Величина особистого доходу формується переважно на ринку ресурсів, де домогосподарства отримують доходи від продажу своїх ресурсів підприємствам.
  2. Слід розрізняти особистий дохід і особистий наявний дохід. За своїм визначенням на- явний дохід — це та частина доходу, яка залишається в розпорядженні суб’єктів приватної економіки після сплати податків. Особистий наявний дохід розподіляється на споживання та заощадження.
  3. Схильність домогосподарств до заощаджень залежить не лише від їхнього бажання, а й від рівня їхнього доходу. У разі високого рівня доходу схильність до заощаджень зростає, низького — падає. Для аналізу рівня диференціації доходів домогосподарств застосовуються різні методи та показники: крива Лоренца, коефіцієнт Джині та децильний коефіцієнт.
  4. Згідно з кейнсіанською теорією споживання є зростаючою функцією від поточного на- явного доходу домогосподарств. Сучасні кейнсіанці модифікували цю функцію і замінили особистий наявний дохід на наявний дохід приватної закритої економіки.
  5. Одним з елементів кейнсіанської функції споживання є автономне споживання, яке не залежить від поточного наявного доходу. Оскільки у підсумку споживання є лише функцією поточного наявного доходу, то це означає, що автономне споживання може змінюватися внаслідок використання попередніх і майбутніх доходів домогосподарств.
  6. Широкого визнання набули функції споживання, що спираються на теорію І. Фішера. Згідно з цією теорією домогосподарства в процесі прийняття рішень щодо споживання здій- снюють міжчасовий вибір і враховують як поточний дохід, так і переміщення доходу між рі- зними періодами життя за рахунок заощаджень і позик. Звідси випливає ключова ідея: спо- живання в кожному окремому періоді життя людини залежить від її доходу протягом усього її життя.
  7. Згідно з гіпотезою життєвого циклу Ф. Модільяні люди прагнуть мати рівномірний рі- вень споживання протягом усіх періодів свого життя, тому відповідно споживання є функці- єю двох змінних: поточного доходу і багатства. Згідно з гіпотезою постійного доходу М. Фрідмана споживання залежить не від поточного доходу, а від постійного особистого дохо- ду, який є середньозваженою величиною від поточних доходів людини за всі роки її життя.

Контрольні запитання для самоперевірки знань

  1. Розкрийте умови формування і структуру особистого доходу та особистого наявного доходу в приватній закритій економіці.
  2. Поясніть сутність і призначення кривої Лоренца, коефіцієнта Джині та децильного ко- ефіцієнта.
  3. Напишіть сучасне рівняння кейнсіанської функції споживання і покажіть за допомогою графіка залежність споживання від доходу.
  4. Назвіть і поясніть чинники, що впливають на граничну схильність до споживання, а та- кож чинники автономного споживання.
  5. Поясніть функцію споживання за гіпотезою життєвого циклу Модільяні. Які висновки щодо середньої схильності до споживання з неї випливають?
  6. Поясніть функцію споживання за гіпотезою постійного особистого доходу Фрідмана. Які висновки щодо середньої схильності до споживання з неї випливають?

Практичні завдання

І рівень складності

Завдання 1. Маємо умови: ВВП у періоді t –1 = 400 млрд грн, у періоді t = 420 млрд грн, приватне споживання у періоді t-1 = 200 млрд грн, у періоді t = 214 млрд грн. Обчислити граничну схильність до споживання в приватній закритій економіці в періоді t.

Завдання 2. У приватній закритій економіці у періоді t ВВП збільшився на 20 млрд грн, а автономне споживання — на 5 млрд грн. Обчислити приріст споживання у періоді t згідно з кейнсіанською функцією споживання, якщо с = 0,6.

Завдання 3. Поточний особистий дохід людини збільшився на 20 млрд грн, а її майно — на 5 млрд грн. Обчислити приріст споживання згідно з гіпотезою життєвого циклу, якщо гранична схильність до споживання з поточного особистого доходу = 0,7, а гранична схиль- ність до споживання з майна становить 0,2.

 

Завдання 4. Середньорічний постійний особистий дохід людини за весь період життя становить 13500 грн, а її середньорічний тимчасовий особистий дохід = 1500 грн. Обчислити величину споживання людини згідно з гіпотезою постійного доходу, якщо частка постійного особистого доходу, що витрачається на споживання дорівнює 0,75.

Відповіді

1                      2                      3                      4

 

0,7 17 15 9000

ІІ рівень складності

Завдання 1. Визначити граничну схильність до заощадження в приватній закритій еко- номіці, якщо номінальний ВВП в 2011 році = 1690 млрд грн, в 2012 році він зріс на 34 %; споживчі витрати домогосподарств в 2011 році складали 680 млрд грн, а в 2012 році досягли 1200 млрд грн.

Завдання 2. Визначити обсяг приватного споживання країни, якщо її GNDI = 12000 млрд грн, гуманітарна допомога Україні від США = 4234 млрд грн, Україна сплатила штрафів країнам ЄС на суму 560 млн грн, відсотки по зовнішньому боргу України = 5000 млрд грн, прибутки від іноземних інвестицій України в інші країни = 1000 млрд грн, 80 % валового на- ціонального доходу країни спрямовується на споживчі витрати.

Завдання 3. Визначити обсяг приватного заощадження домашнього господарства, якщо його зарплата = 5000 грн, змішаний дохід = 2/3 зарплати, пільги = 10 % змішаного доходу, отримана орендна плата = 15 % зарплати, допомога по догляду за дитиною до 3-х років = 1150 грн, особисті податки складають 21,5 % від усього особистого доходу, при цьому до- машнє господарство споживає за місяць на суму 7900 грн.

Відповіді

1                             2                            3

 

0,905 6212,8 394,86

 

Тести для самоперевірки знань

  1. Споживання домогосподарств — це їхні витрати на: а) купівлю ресурсів;

б) виробничі послуги; в) амортизацію;

г) споживчі товари та послуги.

  1. На величину особистого доходу домогосподарств впливають: а) гранична схильність до споживання;

б) заробітна плата; в) трансферти;

г) проміжне споживання.

  1. Особистий наявний дохід розподіляється на:

а) споживання та нерозподілений прибуток; б) споживання та заощадження;

в) споживання та амортизацію; г) споживання та трансферти.

  1. Середня схильність до споживання — це:

а) відношення споживання до заощадження;

б) відношення споживання до наявного доходу;

в) відношення приросту споживання до наявного доходу.

  1. Гранична схильність до споживання — це:

а) відношення приросту споживання до приросту особистого доходу; б) відношення приросту споживання до особистого доходу;

в) відношення споживання до особистого доходу;

г) відношення приросту споживання до приросту наявного доходу.

  1. Гранична схильність до заощадження більша нуля, якщо:

 

а) с = 1,1; б) ΔС > ΔY; в) ΔС < ΔY; г) ΔС = ΔY.

  1. Гранична схильність до споживання залежить від таких чинників: а) ставки процента;

б) рівня цін;

в) рівня заробітної плати; г) рівня заощаджень.

  1. Згідно з основним психологічним законом Кейнса гранична схильність до споживання зі зростанням особистого доходу:

а) збільшується; б) зменшується; в) не змінюється.

  1. Згідно з гіпотезою життєвого циклу рішення щодо рівня споживання залежать від: а) поточного доходу;

б) тимчасового доходу; в) постійного доходу;

г) накопиченого багатства.

  1. Згідно з гіпотезою постійного доходу середня схильність до споживання залежить від співвідношення між:

а) постійним і поточним доходом;

б) поточним доходом і накопиченим майном; в) поточним і тимчасовим доходом;

г) постійним і тимчасовим доходом.

Відповіді

1               2               3               4               5               6               7               8             9            10

 

г) б), в) б) в) г) в) а), в) б) а), г) а)

 

Література для поглибленого вивчення теми

  1. Лук’яненко І.Г. Емпірична оцінка функції приватного споживання для України / І.Г. Лук’яненко, Г.Є. Могиляс. [Електронний ресурс] // Наукові записки. – Т. 21: Економічні нау- ки – К.: 2003.
  2. Радіонова І.Ф. Макроекономіка: теорія та політика: Підручник / І.Ф. Радіонова. – К.: Таксон, 2004. – 348 с.
  3. Савченко А. Г. Макроекономіка: Підручник / А. Г. Савченко. – К.: КНЕУ, – 441 с.
  4. Черевиков Є.Л. Сучасна практика моделювання функції приватного споживання / Є.Л. Черевиков // Економіка і прогнозування. – 2009. – №2. – с.110–118.

 

ТЕМА 8. Приватні інвестиції

  1. Інвестиції: сутність і роль в економіці.
  2. Інвестиційні функції: кейнсіанська та неокласична, їх обґрунтування.
  3. Проста інвестиційна функція: математична та графічна інтерпретація.
  4. Структура заощаджень. Трансформація заощаджень в інвестиції на фінансових ринках. Роль фінансових посередників.

Вивчення змісту теми уможливить здобуття студентами таких нових знань про:

  • сутність інвестицій, їх роль в економіці,
  • чинники сукупного попиту на інвестиції,
  • процентну ставка і прибутковість інвестиційних проектів,
  • інвестиційні функції,
  • просту інвестиційну функція,
  • чинники автономних інвестицій: технічний прогрес, рівень забезпеченості основним капіталом, податки на підприємців, ділові очікування,
  • структуру заощаджень,
  • трансформацію заощаджень в інвестиції за допомогою фінансових ринків і фінансових посередників.

Основні категорії та їх позначення

 

Обсяг національного виробництва або ВВП Y
ВВП потенційний Yр
Очікуваний обсяг виробництва Yе
Інвестиційний попит ID або I
Валові приватні інвестиції I
Чисті інвестиції Inet
Автономні інвестиції, що не залежать від процентної ставки I
Амортизація (вартість зношеного капіталу) А
Приватне споживання домогосподарств C
Приватне заощадження S
Наявний особистий дохід населення DI
Середня вартість капіталу або вартість капітального майна (інвестиційного проекту) K
Бажаний обсяг основного капіталу у майбутньому періоді Кf
Норма амортизації d
Гранична продуктивність капіталу МРК
Гранична виручка від використання капіталу МRK
Граничні витрати на капітал МСK
Гранична ефективність капіталу R*
Очікуваний прибуток (чистий) PR
Реальна процентна ставка r
Номінальна процентна ставка i
Чутливість інвестицій до зміни рівня реальної процентної ставки b

 

Алгоритм-конспект

  • Інвестиції: сутність і роль в економіці

 

Сутність Роль в економіці
¾       Інвестиції (I) — витрати, здійсню- вані економічними суб’єктами з метою нагромадження капіталу, що охоплює створення нового капіталу та відшко- дування зношеного капіталу.

¾       Необхідна передумова нагрома- дження капіталу — виробництво ін- вестиційних товарів, тобто засобів ви- робництва (машин, устаткування, обладнання, приладів, інструментів тощо).

 1. Коли зростають інвестиції, то в короткостро- ковому періоді збільшується попит на інвести- ційні товари.

Це означає, що обсяг інвестицій у наступному пе- ріоді (It) збільшується порівняно з попереднім пе- ріодом (It-1), а отже з’являється приріст інвести- цій:

ΔIt = It — It-1.

Приріст інвестицій — це приріст попиту на інвес- тиційні товари, який є компонентом сукупного попиту, тому збільшення інвестиційного попиту, за інших незмінних умов, викликає зростання су- купного попиту та обсягів виробництва, тобто ВВП.

Висновок: першим результатом зростання інвес- тицій є збільшення сукупного попиту і ВВП у короткостроковому періоді.
¾       Інвестиції — це потік, а капітал

— запас, тому капіталоутворення являє собою процес перетворення інвестицій в капітал.

¾       Обсяг капіталу формується під впливом двох процесів: інвестування, яке збільшує обсяг капіталу, і зношен- ня (амортизації), яке зменшує обсяг капіталу.

¾       Гранична продуктивність капі- талу відображує приріст продукту, що припадає на додаткову одиницю капі- талу за незмінної кількості інших фак- торів виробництва (наприклад, праці):

MPK = f (K + 1, L)- f (K , L),

де МРК — гранична продуктивність капіталу,

f(K+1,L) — обсяг продукту, вироблено- го за (К + 1) одиниць капіталу та L одиниць праці;

f(K,L) — обсяг продукту, виробленого за К одиниць капіталу та L одиниць праці. Отже, граничний продуктивність капіталу є різницею між обсягом про- дукту, виготовленого за (К + 1) оди- ниць капіталу, та обсягом продукту, виготовленого за К одиниць капіталу.

 2.    Відмінність чистих і валових інвестицій:

–       чисті інвестиції — витрати, які спрямовують- ся лише на створення нового, тобто додаткового капіталу (будівництво заводу або цеху, житла, шляхів, придбання додаткових машин, устатку- вання тощо);

–       валові інвестиції — охоплюють як створення нового капіталу, так і заміну зношеного капіталу новими капітальними засобами:

It = Inett + d × Kt ,

де It, — валові інвестиції за період t; Inett — чисті інвестиції за період t;

d — норма амортизації, яка відображує ту частку, на яку щорічно зношується капітал;

Kt — середня вартість капіталу за період t;

d × Kt — вартість амортизованого капіталу, тобто зношеного в процесі виробництва за період t;

–       створення нового капіталу або приріст ка- піталу залежить не від валових, а від чистих інве- стицій:

DKt = Inett = It – d × Kt ;

–       якщо до обсягів капіталу на кінець попере- днього періоду (або на початок наступного пері- оду) додати приріст капіталу (чисті інвестиції) в наступному періоді, то можна визначити обсяг капіталу на кінець наступного періоду:

Kt = Kt -1 + (It – d × Kt ) .

 

Висновки:

1)    приріст капіталу збільшує виробничі потужно- сті економіки, тобто довгострокову сукупну про- позицію, яка дорівнює потенційному ВВП;

2)   вплив приросту капіталу на збільшення потен- ційного ВВП відбувається не пропорційно, а згід-

но з граничною продуктивністю капіталу.
Залежність продукту (Y) від капіталу де- монструє виробнича функція (рис. 8.1).

Y

Y = f (K , L )

 

 

 

                        MPK

 

 

 

 

K

Рис. 8.1. Виробнича функція

Рис. 8.1:

1. Виробнича функція показує, як обсяг продукту залежить від обсягу капіталу

(K) за незмінної кількості праці (L).

2. При збільшенні обсягів капіталу йо- го гранична продуктивність (МРК) зменшується, тобто зменшується про- дукт, що припадаєна кожну додаткову одиницю капіталу.

Висновок:

В економіці діє закон спадної віддачі капіталу.

 +ВАЖЛИВО ЗРОЗУМІТИ!

Зв’язок між зростанням ВВП і приростом ка- піталу

Показником, який відображає вартість граничного продукту капіталу, є гранична виручка від вико- ристання капіталу (МRK) — приріст виручки від реалізації продукції, що припадає на одну грошову одиницю приросту капіталу.

Вплив приросту капіталу на збільшення потен- ційного ВВП:

DYp = DK × MRK .

З теми 4 відомо, що фактичний ВВП визначається потенційним ВВП лише як тенденція, тобто в до- вгостроковому періоді.

Висновок: результатом зростання інвестицій у довгостроковому періоді є збільшення обсягів капіталу і потенційного ВВП.

Вплив інвестицій на збільшення ВВП у короткостроковому і довгостроковому періодах

 

У короткостроковому періоді У довгостроковому періоді
— на зростання сукуп- ного попиту, обсягів виробництва поточного періоду впливає при- ріст валових інвести- цій – зростання обсягів капіталу залежить від співвідношення між валовими інвестиціями та вартістю зношеного капіталу (аморти- зацією), що й визначає здатність економіки нарощувати або зменшувати виробничі потужності:

1)        здатність економіки до нарощування виробничих поту- жностей може виникати лише за умов:

–  коли валові інвестиції перевищують амортизацію (I > d × K), а чисті інвестиції є додатної величиною (Inet > 0). Якщо валові ін- вестиції збільшуються, тобто DI > 0, то, за інших незмінних умов, зростатиме і сукупний попит, отже і ВВП;             2) си- туація дезінвестування виникає за умов:

–   коли валові інвестиції менші, ніж амортизація (I < d × K), а чис- ті інвестиції є від’ємною величиною (Inet < 0);

 

—   оскільки амортизація перевищує валові інвестиції, то це при- зводить до скорочення виробничих потужностей;

—   виникнення дефіциту валових інвестицій означає, що DI < 0,

тому, за інших незмінних умов, це викликає скорочення сукупно- го попиту та ВВП.
Варто знати!

Рівень інвестування прямо впливає на рівень валового національного доходу країни. Країни з високим рівнем інвестування, такі як США, Японія, Сінгапур, Китай, як правило мають високий середньодушовий дохід.

Інвестиції — джерело економічного зростання країни.

У 2013 році За даними Світового банку (World Development Indicators: Foreign Direct Investment 2014), найбільшими країнами-донорами прямих іноземних інвестицій стали: Китай — 348 млрд дол. США — 295 млрд дол., Гонконг — 77 млрд дол., Росія — 71 млрд дол., Канада — 68 млрд дол., Сінгапур — 64 млрд дол. Україна у цьому рейтингу посіла 42 місце із 196 країн світу з рівнем прямих іноземних інвестицій 4,5 млрд дол.
  • Інвестиційні функції: кейнсіанська та неокласична, їх обґрунтування

Інвестиційна функція

 

Сутність Вплив чинників Види функцій
–       інвестиційна функція показує, від яких чин- ників залежить обсяг інвестицій;

–       в інвестиційній фун- кції інвестиції є залеж- ною змінною, а чинни- ки, які впливають на інвестиції, — незалеж- ними змінними.

 1. Структура інвестицій

–      інвестиції в основний капітал;

–      інвестиції в житлове будівництво;

–      інвестиції в запаси.

2. Зміни кожного з цих елементів інве- стицій залежать від різних чинників, тому для кожного з них можна визна- чити окрему функцію (детальніше див.: Савченко А. Г. Макроекономіка: Підру- чник. К., 2005. С. 188–197).

 Визначальна роль у структурі інвестицій належить інвестиціям в основний капітал. У макроекономічній тео- рії існують два альтер- нативні підходи до їх визначення:

1)  кейнсіанський;

2)  неокласичний.

Кейнсіанська функція інвестицій в основний капітал

 

 

 

 

 

Передумови

 1)    мотиваційним чинником попиту на інвестиції є чистий прибу- ток (виручка, яка залишається після відшкодування поточних ви- трат та амортизаційних відрахувань);

2)   існує необхідність дисконтування майбутніх прибутків, оскіль- ки інвестиції дають віддау упродовж певного часу. Слід враховува- ти прибуток, який очікується отримати протягом усього терміну використання основного капіталу;

3)   очікуваний прибуток від інвестування порівнюється з відновною вартістю капітального майна, яка визначається витратами, пов’язаними з його заміщенням.
Інструментарій тео- ретичного пояснен- ня — гранична ефе- ктивність капіталу 1)   Гранична ефективність капіталу (R*) — така ставка процента, яка урівноважує дисконтовану вартість очікуваних прибутків з ва- ртістю капітального майна:

t = n       PR

K = å          t

t =1 (1 + R* )t ,

де K — вартість капітального майна (інвестиційного проекту);

PR — очікуваний прибуток (чистий);

 

—  гранична ефекти- вність індивідуально- го капіталу

 

 

 

 

 

 

 

 

—    гранична ефектив- ність сукупного капі- талу

 R* — гранична ефективність капіталу;

t — роки, протягом яких має використовуватися капітальне майно.

2) Гранична ефективність індивідуального капіталу залежить від норми прибутковості капітального майна, тобто від співвідношен- ня PR / K.

–   Чим вища норма прибутковості капітального майна, тим вищою є та ставка процента, яка здатна урівноважувати вартість капітально- го майна з дисконтованою вартістю очікуваних прибутків.

–   Кожний вид капітального майна має неоднакову норму прибутко- вості і тому неоднакову граничну ефективність капіталу, тому роз- різняють граничну ефективність індивідуального капіталу і грани- чну ефективність сукупного капіталу.

3) Гранична ефективність сукупного капіталу:

–   визначається за найвищою граничною ефективністю індивідуаль- них капіталів;

–   такий рівень доходу від капіталу, який є максимальним серед усіх можливих варіантів інвестування (реальних та фінансових);

–  є верхньою межею процентної ставки, яка є ціною інвестицій.
Основне правило інвестування +ВАЖЛИВО ЗРОЗУМІТИ!

Якщо процентна ставка, за якою купуються інвестиційні кошти, нижча за ставку процента, що відіграє роль граничної ефективності капіталу, тобто і < R*, то вкладення коштів у інвестиційний проект буде економічно доцільним:

1)   дійсна дисконтована вартість очікуваних прибутків перевищить вартість капітального майна;

2)  інвестор, крім окупності своїх коштів, отримає прибуток.
Графічна ілюстрація залежності інвести- ційного попиту від реальної ставки про- цента (r) і граничної ефективності капіта- лу (R*) r R* = 20 %

 

 

 

15 %

 

 

10 %

 

 

5 %

 

 

 

0

I1                    I2                 I3            I4                              I

 

Рис. 8.2. Кейнсіанська функція інвестиційного попиту

Рис. 8.2:

1. На горизонтальній осі ілюстровано чотири інвестиційні проекти (І1, І2, І3, І4), гранична ефективність капіталу яких становить відпо- відно 20 %, 18 %, 12 %, 8 %.

 

Неокласична функція інвестицій в основний капітал

 

Передумови 1)   попит на інвестиції залежить від розриву між бажаним і наяв- ним обсягами основного капіталу;

2)   розрив між наявним і бажаним обсягами основного капіталу не може усуватися відразу, в межах поточного періоду, тому попит на інвестиції в кожному поточному періоді залежить від швидкості усунення зазначеного розриву.
Інструментарій теоретичного пояснення

—   граничні витрати на капітал (МСK)

 

 

 

 

 

 

 

—      очікуваний обсяг виробництва (Yе)

 Бажаний обсяг основного капіталу залежить від:

–  граничних витрат на капітал;

–  обсягів виробництва, очікуваних у майбутньому періоді.

1)   Граничні витрати на капітал (МСK) — витрати підприємств, пов’язаних з використанням у виробництві продукції додаткової одиниці основного капіталу:

МСK = r + d + tnet,

де r — реальна процентна ставка;

d — норма амортизаційних відрахувань;

tnet — чиста гранична ставка податку на прибуток (як різниця між ставкою податку на прибуток і ставкою податкового кредиту).

2)    Очікуваний обсяг виробництва (Yе) — середньорічний обсяг виробництва, який відповідає уявленням підприємців про майбут- ній попит на їхню продукцію.

3)    Залежність бажаного обсягу основного капіталу від граничних витрат на капітал та очікуваних обсягів виробництва:

K f = f (MCK , Y e )

+

де Kf — бажаний обсяг основного капіталу, який підприємці потре- бували б у майбутньому періоді.

 

Математична мо- дель неокласичної функції інвестицій

Попит на інвестиції в поточному періоді складається з двох ком- понентів:

  • відновлювальних інвестицій, тобто амортизаційних витрат (A),

величина яких залежить від їх норми d;

  • чистих інвестицій (NI), які визначають приріст основного капіта- лу і залежать від:
    • розриву між наявним і бажаним обсягом основного капіталу (Kf

— Kt — 1);

  • швидкості усунення цього розриву, тобто нарощення основного капіталу, яка визначається часткою, на яку в кожному поточному періоді підприємства зменшують розрив між наявним і бажаним об- сягами капіталу (k).

Тому неокласична функція інвестицій має вигляд:

It = d · Kt + k · (Kf — Kt— 1),

де It — попит на інвестиції в поточному періоді;

d — норма амортизації;

Kt, — основний капітал на початок поточного періоду;

Kt-1 — основний капітал на початок попереднього періоду;

k — частка, на яку усувається розрив між наявним і бажаним обся- гом капіталу в поточному періоді,

Kf — бажаний обсяг основного капіталу, який підприємці хотіли б мати у майбутньому періоді.

Висновок: рівняння неокласичної функції інвестицій складається з двох компонентів:

  • d Kt — відновлювальні інвестиції;
  • k · (Kf — Kt-1) — чисті інвестиції, які визначають приріст основно- го капіталу.

 

 

  • Проста інвестиційна функція: математична та графічна інтерпретація

 

 

 

Інструментарій: ре- альна процентна ставка (r)

 Реальна процентна ставка (r):

—   є спільним чинником для всіх компонентів інвестиційних витрат (інвестицій в основний капітал, у житлове будівництво, у запаси). Попит на кожний з них знаходиться в оберненій залежності від реа- льної процентної ставки, оскільки у разі її зростання збільшуються витрати, пов’язані з інвестуванням, і зменшується прибутковість ін- вестованого капіталу;

—    є тим чинником інвестиційного попиту, на який держава може впливати, використовуючи заходи монетарної політики.
 

 

 

 

Математична мо- дель простої інвес- тиційної функції

  

I = I – b × r

де І — попит на інвестиції,

І — автономні інвестиції, що не залежать від процентної ставки, а перебувають під впливом інших чинників, таких як: технічний про- грес, рівень забезпеченості основним капіталом, податки на прибу- ток підприємств, ділові очікування;

b — чутливість інвестицій до зміни рівня реальної процентної ставки, що показує на скільки грошових одиниць обернено змінюються інве- стиції при зміні процентної ставки на один відсотковий пункт, тобто

b = DI / Dr,

де r — реальна процентна ставка.
 

 

 

 

 

 

 

 

 

Графічна

модель простої інве- стиційної функції

 r                                                     I

-b ×r

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

а)                                                б)                                 I

 

r

 

 

 

r1

 

 

 

r2

 

 

 

I1                                        I2                        I           I

в)

Рис. 8.3. Проста інвестиційна функція
Рис. 8.3:

1.   Графік узагальнює обернену залежність інвестицій від реальної процентної ставки: при зниженні процентної ставки від r1 до r2 по- пит на інвестиції збільшується від I1 до I2

2.   Крива інвестиційного попиту має від’ємний нахил

Висновок: попит на інвестиції є спадною функцією від процентної ставки.

 

Визначення обсягу попиту на інвестиції

 

 

 

Прибутковість і до- цільність інвестицій- них проектів

 Загальний обсягу попиту на інвестиції в країні складається з варто- сті тих інвестиційних проектів, які є доцільним для реалізації.

Доцільність пропонованих інвестиційних проектів визначається їх

прибутковістю.

Чистий прибуток від інвестиційного проекту PRnet (net profit) обчи- слюється як різниця між його очікуваними доходами PR (profits) і очікуваними інвестиційними витратами I (investment costs):

 
Методи визначення прибутковості інвес- тиційних проектів Для визначення прибутковості інвестиційних проектів застосову- ють різні методи: традиційний (бухгалтерський) або методи, пов’язані з дисконтуванням грошових потоків.
 

 

 

 

 

 

 

Традиційний метод

 Традиційний метод полягає у визначенні норми прибутку mpr (profit margin) як відношення середньорічного чистого прибутку PRnet (net profit) до середньорічної вартості інвестованого капіталу I (investment):

Норма прибутку =    Чистий прибуток    .

Інвестований капітал

або:

Якщо норма прибутку за інвестиційним проектом є вищою, ніж процентна ставка, яка показує альтернативний дохід від вкладання коштів, такий проект є доцільним для інвестування.

Чим нижчою є процентна ставка, тим більша кількість інвестицій- них проектів стає об’єктом попиту.

Вадою традиційного методу є те, що він не враховує фактор часу.
 

 

 

 

 

 

 

 

 

Метод дисконтуван- ня потоків

 Метод дисконтування потоків доходів та інвестиційних витрат дає можливість визначити дисконтовану (теперішню) вартість майбутніх прибутків. Для цього використовується показник став- ки дисконту, яку визначають як максимально можливий рівень до- ходу, котрий можна отримати за альтернативними варіантами вкладання коштів.

Чистий дисконтований (приведений до теперішньої вартості) прибу- ток від інвестиційного проекту NPV (net present value of profits), який прогнозовується на майбутнє, визначається як різниця між дискон- тованою вартістю очікуваних доходів PR (profits) і дисконтованою вартістю очікуваних інвестиційних витрат I (investment costs):

t =n PR – I NPV = å        t                                      t

t =1     (1 + r )

t     ,

 

де NPV — дисконтова на вартість сукупного очікуваного чистого прибутку від інвестиційного проекту;

PRt — очікуваний дохід інвестиційного проекту в році t;

Сt — очікувані інвестиційні витрати за проектом у році t;

r — реальна процентна ставка, яка використовується як ставка дис- конта;

n — загальна кількість років реалізації проекту.

 

Якщо чиста дисконтована вартість додатна (NPV>0), то інвести- ційний проект є потенційно прибутковим; якщо вона від’ємна (NPV < 0), то інвестиційний проект є збитковим і від нього слід відмовитися.

Чим нижчою є процентна ставка, тим більшими є чиста дисконто- вана вартість інвестиційного проекту та схильність підприємців до інвестування.
Загальні висновки

1)  Між процентною ставкою і попитом на інвестиції існує обернена залежність.

2)   За традиційним методом процентна ставка слугує нижньою межею норми прибутковості проектів, в які підприємцям вигідно вкладати інвестиції.

3)  Згідно з методом чистої дисконтованої вартості процентна ставка безпосередньо впливає на прибутковість інвестиційного проекту.
  • Структура заощаджень.

Трансформація заощаджень в інвестиції на фінансових ринках.

Роль фінансових посередників

Приватні заощадження

 

Структура Зв’язок із інвестиціями
Приватні заощадження складаються з двох сегментів:

–        заощадження домашніх господарств;

–        заощадження підприємств.

 –      заощадження є джерелом і фі- нансовим обмеженням інвестицій;

–      між заощадженнями та інвестиці- ями спостерігається щільний зв’язок, прояви якого різні в короткостроко- вому та довгостроковому періоді.
Заощадження домашніх господарств

– та частина їх особистого наявного доходу, яка за- лишається після здійснення витрат на споживання:

заощадження           особистий                                     споживання домашніх =       наявний                         –         домашніх господарств                                                   дохід                     господарств

або

S = DI — C.

Найрозповсюдженіші форми заощаджень домогоспо- дарств:

–       депозитні внески в комерційних банках;

–       придбання акцій та облігацій.

 У короткостроковому періоді: інвестиції можуть не дорівнювати заощадженням.

У довгостроковому періоді: динаміка     інвестицій                    об’єктивно підпорядковується своєму джере- лу, тобто динаміці заощаджень. Тому у довгостроковому періоді інвестиції урівноважуються із за- ощадженнями.
Заощадження підприємств

–       чисті;

–       валові

В їх основі лежить відмінність між прибутком, чи- стим прибутком і валовим прибутком підприємств:

–       прибуток відображає перевищення виручки від ре- алізації продукції над витратами, пов’язаними з її ви- робництвом;

–       чистий прибуток = прибуток – податок на прибуток;

–       чистий прибуток є наявним доходом підприємств;

–       певна його частина у формі дивідендів спрямову- ється на приватне споживання;

валовий прибуток = прибуток + амортизація (спожи-

вання основного капіталу).

 Механізм урівноваження заоща- джень з інвестиціями розглядаєть- ся за двома підходами:

1)  за кейнсіанською теорією;

2)  за класичною теорією (детальніше див.: Савченко А. Г. Макроекономіка:    Підручник.    К., 2005. С. 202–207).

 

Висновки: (у приватній закритій економіці)

Чисті заощадження = é Чистий ù – [Дивіденди]

1)              підприємств             êëприбутокúû

 

2)    Валові заощадження = é Валовий ù – éПодаткинаù – [Дивіденди]

підприємств            êприбутокú  ê прибуток ú

ë                  û  ë                     û

 

Валові заощадження = éЧисті заощадженняù + [Амортизація]

підприємств          ê      підприємств      ú

ë                              û
Варто розглянути!

(для поглибленого вивчення)

За даними ОЕСР, США і Великобританія є країнами, де частка кінцевого споживання населення у ВВП є однією із найвищих у світі, а значить, заощадження є одними з най- нижчих.

Див.: Інформаційна сторінка. На рис. 8.6 зображено норму заощаджень деяких країн. Як бачимо, вона коливається від 10 % до 50 %. Україна в даному рейтингу знаходиться на ни- зьких позиціях (Організація економічного співробітництва та розвитку: сайт.

Трансформація заощаджень в інвестиції на фінансових ринках

 

1. В економіці перманентно виникає дисбаланс: з одного боку, заощадження домогоспо- дарств перевищують їхні потреби в інвестиційних ресурсах; з іншого, — заощадження підприємств є недостатніми для фінансового забезпечення інвестицій.
2. Цей дисбаланс зумовлює як можливість, так і доцільність переміщення тимчасово віль- них коштів домогосподарств у тимчасове розпорядження підприємств. Таке переміщення здійснюється на фінансових ринках.
3. Важливу роль у трансформації заощаджень в інвестиції відіграють фінансові посеред- ники, що діють на фінансових ринках. Їх економічне призначення полягає у забезпеченні підприємств та інших суб’єктів фінансових ринків інвестиційними коштами з метою ство- рення максимально сприятливих умов для їх успішного функціонування.

Пряме та непряме фінансування інвестицій

 

Пряме фінансування інвестицій Непряме фінансування інвестицій
– залучення підприємствами інвестиційних коштів шля- хом емісії цінних паперів, що відбувається на ринку цін- них паперів.

Емісія цінних паперів — сукупність дій підприємства- емітента, що проводяться в установленій законодавством послідовності і спрямовані на розміщення емісійних цін- них паперів серед їх перших власників.

 – мобілізація підприємствами інвестиційних коштів через фінансових посередників
Головними інструментами прямого фінансування інвес- тицій є облігації та акції:

1)    облігація — це борговий інструмент, який зобов’язує підприємство-позичальника оплачувати власникові цього боргового інструмента фіксовану суму грошей через ре- гулярні проміжки часу (сплата процентів) до дати її пога- шення, коли відбувається остання сплата процента. Особливість облігації: її власник має право на одержання свого фіксованого доходу від володіння нею незалежно від того, чи має підприємство-позичальник прибутки чи ні;

 Фінансові посередники

–  банки,

–  небанківські фінансові струк- тури, а саме:

–  страхові компанії,

–  пенсійні фонди,

–  інвестиційні посередники та ін. Роль фінансових посередни- ків

 Ключові положення

  1. Інвестиції — це витрати, здійснювані з метою створення нового капіталу та відшкоду- вання зношеного капіталу. У короткостроковому періоді інвестиції впливають на сукупний попит і ВВП; у довгостроковому — на обсяг капіталу і потенційний ВВП. Зростання сукуп- ного попиту і ВВП залежить від приросту валових інвестицій, а нагромадження обсягів капі- талу — від обсягу чистих інвестицій, тобто від співвідношення між валовими інвестиціями та амортизацією.
  2. В основі кейнсіанської функції інвестицій в основний капітал лежить гранична ефек- тивність капіталу, що визначається такою ставкою дисконту, яка врівноважує дисконтовану вартість очікуваних прибутків від інвестування з відновною вартістю капітального майна. Граничній ефективності капіталу протистоїть поточна ставка процента, яка визначається на ринку позичкового капіталу. Попит виникає лише на такі інвестиційні проекти, для яких по- точна ставка процента нижча від граничної ефективності капіталу. Чим нижче ставка проце- нта відносно граничної ефективності капіталу, тим більша кількість інвестиційних проектів буде ефективною і тим більшим є попит на інвестиції. Тому у Кейнса інвестиції є спадною функцією від ставки процента, верхньою межею якої є гранична ефективність капіталу.
  3. В основі неокласичної функції інвестицій в основний капітал лежить розрив між ба- жаним і наявним обсягами капіталу. Бажаний обсяг капіталу знаходиться в оберненій залеж- ності від граничних витрат на капітал і в прямій залежності від очікуваних обсягів виробниц- тва. При цьому граничні витрати на капітал є сумою реальної ставки процента, норми амортизації і чистих граничних податків. Очікуваний обсяг виробництва — це середньоріч- ний обсяг, який відповідає уявленням підприємців про майбутній попит на їхню продукцію. Прихильники неокласичної теорії спираються на модель гнучкого акселератора, згідно з якою попит на чисті інвестиції в поточному періоді залежить від капітального розриву та ча- стки, на яку зменшується цей розрив у кожному поточному періоді.
  4. У макроекономічному моделюванні використовується проста інвестиційна функція, в якій базовою змінною попиту на інвестиції є лише процентна ставка. Це пояснюється двома обставинами: по-перше, процентна ставка є спільним чинником усіх компонентів інвести- ційного попиту; по-друге, процента ставка є тим чинником, на який може впливати кон’юнктура на ринку позичкового капіталу і монетарна політика. Вплив інших чинників на інвестиційний попит ураховується в автономній складовій простої інвестиційної функції.

 

  1. Крім чинників, які визначають прибутковість інвестиційних проектів, інвестиційний попит залежить також від фінансово-інвестиційних ресурсів, які обмежують інвестиційний попит. Джерелом цих ресурсів є заощадження. В умовах приватної економіки заощадження є тією частиною валового національного доходу, яка не витрачається на приватне споживання. Оскільки заощадження є єдине джерело фінансування інвестицій, то між заощадженнями та інвестиціями має спостерігатися рівновага. В макроекономічній науці не існує єдиної думки щодо того, як досягається така рівновага. Головними конкурентами з цього питання є класи- чна та кейнсіанська теорії.
  2. Заощадження здійснюють домогосподарства і підприємства. Оскільки заощадження домогосподарств перевищують їхні потреби для інвестування, а заощадження підприємств є недостатніми для інвестування, то це викликає необхідність переміщення вільних коштів домогосподарств у тимчасове використання підприємствами. Таке переміщення здійснюєть- ся на фінансових ринках, зокрема, через фінансових посередників. Головними інструмента- ми фінансових ринків є облігації та акції. Фінансове посередництво здійснюють банки, стра- хові компанії, пенсійні фонди, а також інвестиційні посередники.

Контрольні запитання для самоперевірки знань

  1. Охарактеризуйте напрями впливу інвестицій на економіку.
  2. Поясність залежність виробничого потенціалу економіки від співвідношення між вало- вими інвестиціями та амортизацією.
  3. Розкрийте зміст передумов, на які спирається кейнсіанська функція інвестицій.
  4. У чому полягає сутність і якою є роль граничної ефективності капіталу в процесі фор- мування попиту на інвестиції?
  5. Напишіть рівняння кейнсіанської функції інвестицій і проілюструйте його графіком.
  6. Від чого залежить бажаний обсяг основного капіталу в неокласичній функції інвести- цій?
  7. Напишіть рівняння неокласичної функції інвестицій.
  8. Напишіть рівняння простої інвестиційної функції і проілюструйте графіком вплив на інвестиції процентної ставки та чинників автономних інвестицій.
  9. Розкрийте роль фінансових ринків і фінансових посередників у переміщенні заоща- джень від домогосподарств до підприємств.

Практичні завдання

І рівень складності

Завдання 1. У періоді t-1 r = 10 %. У періоді t вона зменшиться до 8 %, а автономні інвес- тиції збільшаться на 2,5 млрд грн. Обчислити приріст інвестиційного попиту у періоді t згід- но з простою інвестиційною функцією, якщо b = 20.

Завдання 2. Маємо умови: валовий прибуток = 30 млрд грн, податок на прибуток = 3,2

млрд грн, дивіденди = 1,8 млрд грн. Обчислити валові заощадження підприємств.

Завдання 3. Загальні вкладення в інвестиційний проект з трирічним циклом життя стано- влять 1140 тис. грн, у тому числі в першому році інвестиції дорівнюють 440 тис. грн, у дру- гому — 400 тис. грн, у третьому — 300 тис. грн. Виручка від реалізації продукції в першому році дорівнює 0 тис. грн, у другому = 642 тис. грн, у третьому = 965,6 тис. грн. Визначіть чи- сту дисконтовану вартість інвестиційного проекту, якщо ставка дисконту становить 10 %.

Завдання 4. Номінальна процентна ставка = 14 %, темп інфляції = 3 %. За цих умов еко- номіка пропонує чотири інвестиційні проекти, які різняться вартістю та реальною нормою прибутку: 1) 100 тис. грн, 20 %; 2) 200 тис. грн, 15 %; 3) 300 тис. грн, 12 %; 4) 400 тис. грн, 10

%. Обчислити інвестиційний попит.

Завдання 5. Бажаний обсяг основного капіталу = 600 млрд грн, наявний обсяг основного капіталу в періоді t-1 становить 580 млрд грн. У періоді t частка, на яку підприємства усуну- ли розрив між наявним і бажаним обсягами капіталу, склала 0,25. Обчислити чисті інвестиції в періоді t згідно з неокласичною функцією інвестицій.

Відповіді

1                  2                  3                  4                  5

42,5 28,2 300 600 5

 

ІІ рівень складності

Завдання 1. Визначити обсяг автономних інвестицій на основі простої інвестиційної функції, якщо ВВП = 3000 млн грн, кінцеве споживання = 1800 млн грн, чистий експорт = 700 млн грн, коефіцієнт чутливості інвестицій до зміни процентної ставки = 44 гр. од. за 1 в/п, і = 13 %, індекс цін = 1,20.

Завдання 2. З’ясувати економічну доцільність запровадження інвестиційного проекту об- сягом 300 тис. грн, якщо валовий прибуток по ньому прогнозується на рівні 120 тис. грн, амор- тизація складає 25 тис. грн, номінальна процентна ставка = 25 %, дефлятор ВВП = 108 %.

Завдання 3. Обчислити мінімальний номінальний дохід від депозиту, на який погодиться економічний суб’єкт. Сума депозиту 10000 грн; строк депозиту 1 рік; очікуваний темп росту цін за рік 115 %; бажаний реальний дохід 1000 грн.

Завдання 4. Обчислити фактичний реальний дохід економічного суб’єкта. Сума депозиту 20000 грн; строк депозиту 1 рік; фактичний темп росту цін за рік 120 %; номінальний дохід суб’єкта від депозиту 4400 грн.

Відповіді

1                       2                       3                       4

 

192 доцільно 1500 366,7

 

Тести для самоперевірки знань

  1. Гранична ефективність капіталу залежить від:

а) граничної схильності до споживання; б) норми амортизації;

в) норми прибутковості капіталу; г) вартості капіталу.

  1. Згідно з кейнсіанською інвестиційною функцією попит на інвестиції виникає за умов, коли:

а) i > R*; б) i < R*; в) i = R*;

г) i = r.

  1. Бажаний обсяг основного капіталу в неокласичній функції інвестицій залежить від: а) граничної ефективності капіталу;

б) очікуваних обсягів прибутку;

в) очікуваних обсягів виробництва; г) граничних витрат на капітал.

  1. З наведених визначень правильними є такі:

а) у разі збільшення автономних інвестицій крива інвестиційного попиту змішується вліво; б) у довгостроковому періоді динаміка інвестицій підпорядковується динаміці заоща-

джень;

в) між процентною ставкою та попитом на інвестиції існує обернена залежність;

г) процентна ставка є основним чинником, від якого залежить величина автономних інве- стицій.

  1. На величину автономних інвестицій впливає:

а) рівень оподаткування;

б) схильність до заощадження; в) процентна ставка;

г) норма амортизації.

  1. Згідно з кейнсіанською теорією рівновага між заощадженнями та інвестиціями досяга- ється завдяки:

а) зміні норми амортизації;

б) коливанням процентної ставки;

в) зниженню середньої схильності до споживання;

 

г) коливанням реального ВВП відносно його потенційного ВВП.

  1. Відповідно до простої інвестиційної функції попит на інвестиції визначається за фор- мулою:

а) I = I – b × i ;

б) I = — b · і;

в) I = I – b × r ;

г) I = b · r.

  1. Якщо номінальна процентна ставка стабільна, а ціни зростають, то сукупний попит на інвестиції:

а) зменшиться; б) не зміниться; в) збільшиться.

  1. Згідно з класичною теорією рівновага між заощадженнями та інвестиціями досягається завдяки:

а) зміні норми амортизації;

б) коливанням процентної ставки;

в) коливанням реального ВВП відносно його потенційного ВВП; г) зміні рівня податку на прибуток.

Відповіді

1             2               3                  4                 5              6             7            8              9

в) б) в), г) б), в) а) г) в) в) б)

 

Література для поглибленого вивчення теми

 

  1. Долан Э. Макроэкономика / Э. Долан. – СПб.: Экон. шк., – 405 с.
  2. Дорнбуш Р. Макроекономіка / Р. Дорнбуш, С. Фішер. – К.: Основи, – 809 с.
  3. Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку / За ред. В. М. Гей- ця. – К.: Фенікс, 2003. – 960 с.
  4. Кейнс Дж. М. Общаятеориязанятости, процента и денег / Дж. М. Кейнс. – М.: Гелиос, 1999. – 352 с.
  5. Савченко А. Г. Макроекономіка: Підручник / А. Г. Савченко. – К.: КНЕУ, – 441 с.

 

ТЕМА 9. Моделі економічної рівноваги.

Мультиплікативний ефект

 

  1. Моделі економічної рівноваги «витрати-випуск» і «вилучення-ін’єкції» за умов при- ватної економіки: графічна інтерпретація та економічні пояснення.
  2. Неокласична модель загальної економічної рівноваги: передумови, особливості утво- рення та зв’язки між ринками.
  3. Модель мультиплікатора витрат за умов приватної закритої економіки. Механізм мультиплікації автономних витрат. Ефект мультиплікатора.
  4. Рецесійний та інфляційний розриви в економіці: сутність, графічна інтерпретація та кількісне визначення.

Вивчення змісту теми уможливить здобуття студентами таких нових знань про:

  • визначення рівноважного ВВП за моделлю «витрати-випуск»,
  • визначення рівноважного ВВП за моделлю «вилучення-ін’єкції»,
  • неокласичну модель загальної економічної рівноваги,
  • ефект мультиплікатора витрат,
  • рецесійний розрив в економіці,
  • інфляційний розрив в економіці.

Основні категорії та їх позначення

 

Обсяг національного виробництва або ВВП Y
Приватне споживання C
Приватні інвестиції I
Приватні заощадження (заощадження домогосподарств) S
Заплановані сукупні витрати Е
Фактичні сукупні витрати Е’
Незаплановані інвестиції в товарні запаси І’
Сукупний попит AD
Споживчий попит домогосподарств СD
Інвестиційний попит підприємств ІD
Сукупні витрати, необхідні для закупівлі потенційного ВВП Еp
Потенційний ВВП Yp
Автономні сукупні витрати Ē
Попит на цінні папери ВD
Кількість куплених цінних паперів В
Пропозиція цінних паперів ВS
Рівноважна реальна процентна ставка r*
Реальна процентна ставка r
Мультиплікатор витрат me
Приріст автономних витрат, необхідний для усунення рецесійного розриву ΔĒr
Скорочення автономних витрат, необхідне для усунення інфляційного розриву ΔĒі

 

Алгоритм-конспект

  • Моделі економічної рівноваги «витрати-випуск» і «вилучення-ін’єкції»

за умов приватної економіки: графічна інтерпретація та економічні пояснення

Передумови аналізу моделей економічної рівноваги

«витрати-випуск» і «вилучення- ін’єкції»

 

Для того, щоб розглянути ці моделі економічної рівноваги, слід спочатку згадати її базову модель AD-AS, згідно з якою:

1)  рівновага є тоді, коли сукупний попит = сукупній пропозиції, тобто AD=AS;

2)   рівноважний ВВП забезпечується тоді, коли сукупна кількість вироблених товарів і по- слуг дорівнює тій кількості, яка може реалізуватись в економіці.
Отже, рівноважним є такий ВВП (Y), який за даного рівня цін дорівнює сукупному по- питу та сукупній пропозиції одночасно

Але слід ураховувати, що сукупний попит корелює з сукупними витратами, тому іншим

критерієм рівноважного ВВП є його відповідність сукупним витратам (E).
Сукупні витрати (E) — всі витрати резидентів і нерезидентів, спрямовані на закупівлю вітчизняних товарів і послуг.

Слід розрізняти заплановані і фактичні сукупні витрати.
Грошовим еквівалентом сукупного попиту є заплановані сукупні витрати, тобто витрати, які плануються економічними суб’єктами для купівлі вітчизняних товарів і послуг.
Фактичні сукупні витрати можуть не збігатися із запланованими.
Визначення рівноважного ВВП (Y) на основі запланованих сукупних витрат спирається на дві моделі:

1)  «витрати-випуск», 2) «вилучення-ін’єкції».

 

Заплановані сукупні витрати у моделях приватної закритої, змішаної закритої та змішаної відкритої економік

 

Закрита економіка Змішана відкрита економіка
Приватна економіка Змішана економіка
Структура заплано- ваних сукупних витрат (E)  

E = C + I

  

E = C + I + G

  

E = C + I + G + NX
E — заплановані сукупні витрати, C — приватні споживчі витрати домогосподарств, I — витрати на інвестування приватних підприємств, G — витрати держави на закупівлю това- рів і послуг (державні закупівлі), NX — чисті витрати іноземців на закупівлю товарів і по- слуг внутрішнього виробництва (чистий експорт).

Визначення рівноважного ВВП за моделлю «витрати-випуск»

за умов приватної закритої економіки

 

 

Умови рівноваги

 Рівновага має місце тоді, коли:

Y = E,

де Y — «випуск» або рівноважний ВВП;

E — «витрати» або заплановані сукупні витрати.
Рівноважний ВВП

(Y)

 такий обсяг виробленої продукції, який дорівнює запланованим су- купним витратам, спрямованим на його закупівлю:

Y = E = C + I,

де E — заплановані сукупні витрати; C — витрати на приватне споживання; I — витрати на приватне інвестування.

 

Заплановані сукупні витрати

(E) та фактичні сукупні витрати (E’)

 +ВАЖЛИВО ЗРОЗУМІТИ!

Заплановані сукупні витрати (E) — витрати, які плануються еко- номічними суб’єктами для купівлі вітчизняних товарів і послуг.

Фактичні сукупні витрати (E’) = заплановані сукупні витрати (E) + непередбачені витрати, пов’язані з формуванням товарних запасів (І’) Враховуючи, що:

1)   будь-яка зміна величини товарних запасів (поповнення або скоро- чення) розглядається як інвестиції;

2)   інвестиції в основний капітал і житлове будівництво є запланова- ними, інвестиції у непередбачені зміни товарних запасів є незаплано- ваними, вимушеними,

тому:

E¢ = C + I + I¢ = E + I¢,
де E’ — фактичні сукупні витрати;

І’ — незаплановані інвестиції в товарні запаси.
Графічна     модель рівноважного ВВП, визначеного за моделлю «вит- рати-випуск»   або

«кейнсіанський хрест»

 E                                                                                                     Y = E

 

 

I’ > 0       E’

E1

T0                                      T1

E0

T2

E2

 

E              I’ < 0

 

 

 

 

 

 

Y2                           Y0                   Y1                              Y

Рис. 9.1. Модель «кейнсіанський хрест»

Рис. 9.1:

1.   На горизонтальній осі графіка відкладається Y (ВВП), а на верти- кальній — E (заплановані сукупні витрати).

2.   Бісектриса кута є сукупністю точок, у яких ВВП є рівноважним, тобто Y = E.

3.   Лінія E’ — це лінія фактичних сукупних витрат.

4.   Рівноважний ВВП забезпечується лише в точці Т0, коли Y0 = E0, а

І’=0.

5.   Якщо ВВП збільшиться до Y1, а заплановані сукупні витрати досяг- нуть Е1, то виникне перевиробництво, тобто Y1 > E1, або Y1 = E1 + І’. При цьому І’ > 0, що означає незапланований приріст товарних за- пасів, або формування незапланованих інвестицій.

Висновок: за розглянутих умов у підприємств з’являється бажання скорочувати обсяги виробництва, що породжує тенденцію зменшення ВВП до врівноваження із запланованими сукупними витратами.

6.   Якщо ВВП зменшиться до Y2, а заплановані сукупні витрати — до Е2, то виникне недовиробництво, тобто Y2 < E2, або Y2 = E2 + І’. При цьому І’ < 0, що означає незаплановане скорочення товарних запасів, або скорочення незапланованих інвестицій.

 

Висновок: ситуація спонукає підприємства збільшувати обсяги ви- робництва, що породжує тенденцію зростання ВВП до рівноваги із запланованими сукупними витратами.
Загальні висновки 1.  У ситуації недовиробництва та перевиробництва, коли ВВП не є рівноважним, незаплановані інвестиції в товарні запаси виконують балансуючу роль в економіці.

2.  Завдяки цим інвестиціям фактичні сукупні витрати (E’ = Е + І’) досягають відповідності з ВВП: (Y = E + І’). За умов рівноваги: І’ = 0, а Y = E.

 

Визначення рівноважного ВВП за моделлю «вилучення-ін’єкції»

за умов приватної економіки

 

Умови рівноваги Рівновага є тоді, коли досягається рівність між різноспрямованими пото- ками грошових коштів, які змінюють обсяги сукупних витрат:

«вилучення» = «ін’єкції»
Вилучення та ін’єкції Згідно з моделлю «вилучення-ін’єкції», в економічному кругообігу від- буваються:

1)  вилучення — зменшення витрат у формі:

¾     заощаджень (S),

¾     податків (T),

¾     імпорту (IM);

2)   ін’єкції — збільшення витрат у формі:

¾     інвестицій (I),

¾     державних закупівель (G),

¾     експорту (EX).

+ВАЖЛИВО ЗРОЗУМІТИ!

Рівноважний ВВП забезпечується за умови, коли сума вилучень дорівнює сумі ін’єкцій:

у приватній закритій економіці:

вилучення — приватні заощадження (S);

ін’єкції — приватні інвестиції (І).

Тому рівновага досягається за умови:

S = I

у змішаній закритій економіці:

вилучення — сума приватних заощаджень (S) та податків (Т);

ін’єкції — сума приватних інвестицій (І) і державних закупівель (G).

Тому рівновага досягається за умови:

S + T = I + G

у змішаній відкритій економіці:

вилучення — сума приватних заощаджень (S) податків (Т) та імпорту

(Im);

ін’єкції — сума приватних інвестицій (І), державних закупівель (G) та експорту (Ex).

Тому рівновага досягається за умови:

S + T + Im = I + G + Ex

 

Графічна модель рівноважного ВВП, визначе- ного за модел- лю «вилучен- ня-ін’єкції» S                                                                                                         S

 

Т1

S1

 

I’ > 0

Т0

S0

I

I’ < 0

 

S2                                     Т2

 

 

 

 

 

 

Y2                            Y0                     Y1                             Y

Рис. 9.2. Модель «вилучення-ін’єкції»

 

Рис. 9.2:

1.   Лише Y0 є рівноважним, у тому сенсі, що при його виробництві за- ощадження дорівнюють запланованим інвестиціям: S0 = І.

2.   Коли ВВП перевищує рівноважну величину (Y1 > Y0), заощадження перевищують заплановані інвестиції (S1 > І), а І’ > 0, що означає неза- планований приріст товарних запасів, який свідчить про незапланований приріст інвестицій.

Висновок: за умов перевиробництва у підприємств з’являється бажання скорочувати обсяги виробництва, що породжує тенденцію зменшення ВВП до врівноваження із запланованими сукупними витратами.

3.      Якщо обсяг ВВП менший рівноважної величини (Y2 < Y0), заощад- ження менші запланованих інвестицій (S2 < І), а І’ < 0, що означає неза- плановане скорочення товарних запасів, яке свідчить про незаплановане зменшення інвестицій.

Висновок: ситуація недовиробництва спонукає підприємства збільшувати обсяги виробництва, що породжує тенденцію зростання ВВП до рівноваги із запланованими сукупними витратами.
Загальні висновки: 1.   У ситуації недовиробництва та перевиробництва, коли виробляється нерівноважний ВВП, незаплановані інвестиції в товарні запаси викону- ють балансуючу роль в економіці.

2.   Завдяки незапланованим інвестиціям фактичні інвестиції як сума за- планованих і незапланованих (І + І’) дорівнюють заощадженням  (S): S = І + І’.

3.  За умов рівноваги: І’ = 0, то S = І.

 

  • Неокласична модель загальної економічної рівноваги: передумови, особливості утворення та зв’язки між ринками

 

Передумови 1.      Рівновага формується в результаті взаємодії конкретних реально існуючих ринків, які утворюють національну економіку: ресурсів (ринок праці), товарів, грошей і фінансового ринку (ринок цінних паперів).

2.      У формуванні загальної рівноваги найважливішу роль відіграють три агреговані ринки: ринок праці, ринок цінних паперів (фінансовий ринок) та ринок товарів і послуг.

3.      Вихідним у встановленні рівноваги і в поясненні логіки зв’язків є ринок праці, на якому визначається кількість робочої сили, яка буде за- лучена підприємцями для створення товарів і послуг.

4.      Ринок цінних паперів (фінансовий ринок) впливає на сукупний по- пит та сукупну пропозицію через формування інвестиційних ресурсів.

5.       Ринок грошей є нейтральним у тому сенсі, що не впливає на обсяги реальних величин, а може змінювати лише номінальні показники.
Механізм фор- мування за- гальної еконо- мічної рівноваги I. Зв’язок між сукупним попитом та сукупною пропозицією на ринку товарів і послуг можна проаналізувати з точки зору взаємозв’язку ви- пуску (Y) та реальної процентної ставки (r).

За умов приватної економіки:

—   сукупний попит (AD) утворюється як сума споживчого попиту домо- господарств (СD) та інвестиційного попиту підприємств (ІD);

—    попит на інвестиції (ІD) обернено залежить від рівня реальної про- центної ставки (r), яка є ціною фінансового ринку;

—   споживчий попит домогосподарств (CD) є частиною створеного дохо- ду (Y), адже Y = C + S;

– іншою частиною доходу Y є заощадження (S), які знаходяться у прямій залежності від реальної процентної ставки (r). Дохід, що спрямо- вується домогосподарствами на споживання (C) із зростанням (r) змен- шуватиметься, оскільки споживання і заощадження мають одне джерело

— сукупний дохід (Y ).

Пояснення

Сукупний попит (AD), який складається з попиту на інвестиції (ІD) та споживчого попиту(СD), які обернено залежать від реальної процентної ставки (r).

Яким чином утворюється в економіці рівноважний рівень процентної ставки?

Цей процес відбувається на ринку цінних паперів (фінансовому ринку)

·   попит на цінні папери (ВD) віддзеркалює пропозицію тимчасово віль- них коштів (заощаджень (S)). Він має пряму залежність від реальної процентної ставки (r) та взаємодіє із пропозицією цінних паперів (ВS). Остання корелює з попитом на інвестиції (І) і має обернений зв’язок з процентною ставкою;

·   між попитом і пропозицією на цінні папери, відповідно, між (S) та (I) утворюється рівновага, яка визначатиме рівноважне значення процент- ної ставки в економіці;

·   рівноважна реальна процентна ставка (r*) впливатиме на розподіл су- купного доходу на споживання та інвестиції.

Висновок: Рівновага на ринку товарів і послуг залежить не тільки від рі- вня його цін (P), а й від ціни на фінансовому ринку (r).

 

Загальні вис- новки 1.       Загальна рівновага формується у процесі взаємодії агрегованих ри- нків.

2.       Рівноважні значення кількості зайнятих працівників, вироблених то- арів і послуг, залучених інвестиційних ресурсів визначаються рівноваж- ними (і співвідносними) цінами ринку праці, ринку товарів і послуг та фінансового ринку.
Значення нео- Модель:
класичної мо- — дає змогу з’ясувати, в який спосіб може забезпечуватися економічний
делі загальної оптимум у процесі ринкового саморегулювання включно із втручанням
економічної рі- держави (оптимум — стан природної рівноваги, тобто без зовнішнього
вноваги втручання з боку держави) (детальніше див.: Радіонова І. Ф. Макроеко-
номіка (теорія і практика). К., 2004. С. 24–34).

 

  • Модель мультиплікатора витрат за умов приватної закритої економіки. Механізм мультиплікації автономних витрат. Ефект мультиплікатора

 

Передумови (за умов приватної економіки) Рівноважний ВВП визначається як сума двох компонентів заплано- ваних сукупних витрат:

Y = E = C + I,

де E — заплановані сукупні витрати;

С — приватні споживчі витрати домогосподарств; І — приватні інвестиції підприємств.
Інструментарій пояснення: виокремлення індуційованих та автономних витрат Головним чинником, який визначає величину запланованих сукуп- них витрат є валовий національний наявний дохід, який для приват- ної закритої економіки є рівним з ВВП країни (Y).

З точки зору залежності окремих елементів запланованих сукупних витрат (Е) від наявного доходу (Y), в їх структурі виокремлюють:

—  індуційовані витрати;

—  автономні витрати.

Індуційовані витрати змінюються залежно від зміни ВВП (Y). Якщо, наприклад, йдеться про споживання, то його зміна визна- чається так:
ΔС = с · ΔY.
Автономні витрати не залежать від ВВП (Y), наприклад, інвестиції (I).

Висновок

Зміна рівноважного ВВП (ΔY) охоплює зміну як автономних витрат, так і індуційованих витрат:
 

D Y = D E + c × D Y .

де (DE ) — автономні витрати;

(с · ΔY) — індуційовані витрати.
Простий          муль- типлікатор витрат +ВАЖЛИВО ЗРОЗУМІТИ!

1) me —     мультиплікатор витрат показує, на скільки одиниць змінюється ВВП у разі зміни автономних витрат на одиницю:
m = DY
 

e    DE ;

 

2) мультиплікатор витрат у приватній закритій економіці перебуває:

—  у прямій залежності від граничної схильності до споживання (c):

m =    1

e    1 – c ,

—  в оберненій — від граничної схильності до заощаджень (s):

m = 1 ,

e           s

оскільки s = 1 – c.
Види               муль- типлікаторів витрат Розрізняють два види мультиплікаторів витрат:

1)     статичні, які показують у скільки разів ВВП є більшим за авто- номні витрати:

m = Y  =   1     =  1  ,

e

E       1 – c¢       s¢

де с’ — середня схильність до споживання;

s’ — середня схильність до заощадження;

2)     динамічні, які показують у скільки разів приріст ВВП є більшим, ніж приріст автономних витрат:

m = DY  =   1    ,

e                                       –

DE      1     c

де с — гранична схильність до споживання;

s — гранична схильність до заощадження.
Механізм        муль-

типлікації        авто- номних витрат

  

Приріст автономних витрат ( DЕ ) спричиняє мультиплікативне

(примножене) збільшення ВВП

(ΔY)                   ΔY = me × DE.

Оскільки приріст ВВП перевищує величину збільшення автономних витрат, то мультиплікатор витрат > 1.

Пояснення

Будь-яке збільшення автономних витрат ( DЕ ) породжує ланцюг ін- дуційованих витрат, які створюють особисті доходи, а отже і ВВП, адекватної величини:

·       на початковому етапі економічного кругообігу збільшення авто- номних витрат на величину D Е створює ВВП на таку саму величину

DЕ = ΔY,

·       на другому етапі економічні суб’єкти, які збільшили свій особис- тий дохід на величину DЕ , витратять його на споживання (с· DЕ ), а виробники споживчих товарів і послуг, які збільшили свій особистий

дохід на величину с· DЕ , у свою чергу, збільшать витрати на спожи- вання на величину (с2· DЕ ) і т.д.;

·       якщо скласти приріст особистого доходу, утвореного на всіх ета-

пах, то отримаємо загальний приріст ВВП країни:

 

DY =DE + c× DE + c2 × DE +…,

де D Е — приріст автономних витрат;

(c × DE + c 2 × DE + …) є сумою індуційованих витрат.

 

Висновки

 

1.      Загальний приріст ВВП перевищує приріст автономних витрат на величину індуційованих витрат.

2.      Ефект мультиплікатора — загальне збільшення індуційованих витрат, яке відбулось унаслідок зростання автономних витрат. Мультиплікатор витрат — me — множник (або коефіцієнт), що вира- жає мультиплікативний ефект впливу зміни автономних витрат ( DЕ )

на зміну ВВП (ΔY).
Інтерпретація ефекту муль- типлікатора витрат за допомогою мо- делі кейнсіанського хреста  

E

E2

 

E                                                                 T2

2

 

DE                        E1

 

 

 

E1                                                     T1

 

 

 

 

 

 

ΔY > ΔЕ

Y

Y1                        ΔY = ΔЕ · mе        Y2

Рис. 9.3. Ефект мультиплікатора витрат

Рис. 9.3:

1.  Початково рівноважний ВВП = Y1.

2.  Унаслідок збільшення автономних витрат на величину D Е лінія запланованих сукупних витрат перемістилася вгору з положення Е1 у положення Е2, що спричинило зростання ВВП від Y1 до Y2.

DY

3.   При цьому DY >DE, а відношення DE є мультиплікатором вит-

рат (me ), me > 1.

4.  Y2 є новим рівноважним ВВП, оскільки ΔY = ΔЕ.

 

  • Рецесійний та інфляційний розриви в економіці: сутність, графічна інтерпретація та кількісне визначення

 

Згідно з кейнсіанською теорією рівноважний ВВП може забезпечуватися в умовах (див.

тему 3):
— повної зайнятості, за умов коли розкру- чується інфляція. — неповної зайнятості або рецесії (кризи).

 

Рецесійний розрив

 

Умови:

економіка в стані непов- ної зайнятості

або

рецесії (кризи)

 Основні характеристики моделі:

·      заплановані автономні витрати ( Е ), що є складовою сукуп- них витрат (Е), менше потенційно необхідних (Еp);

·      заплановані сукупні витрати (Е) менше потенційно не- обхідних (Еp);

·      Y < YP , тобто фактичний рівноважний ВВП менше по- тенційного ВВП.

Отже, запланованих сукупних витрат бракує для закупівлі по- тенційного рівноважного ВВП, тому, як наслідок, в економіці виникає рецесійний розрив.
Графічна модель рецесійного розриву E                                                                          E2

Ep                                                                                T2

DEr              E

1

 

 

T1

E

 

 

 

 

Y                          YP                      Y

Рис. 9.4. Рецесійний розрив

Рис. 9.4:

1.  Потенційному рівноважному ВВП (YP) відповідають су- купні витрати (Е2) на рівні потенційно необхідних для його за- купівлі (Еp).

2.  Економіка перебуває у стані неповної зайнятості, тому її за- плановані витрати складають Е1, що менші за потенційно не- обхідні сукупні витрати Е2.

Висновок

1.    Фактичний рівноважний ВВП (Y) менший, ніж потенційний рівноважний ВВП (YP), тому що фактичні витрати (Е) є мен- шими, ніж потрібно (ЕP) для створення потенційного ВВП.

2.    Отже:

Е < ЕP — «рецесійний розрив».

3.     ΔĒr — відрізок, який відображає відстань по вертикалі між лінією потенційно необхідних сукупних витрат Е2 і лінією за- планованих сукупних витрат Е1.

 

Усунення рецесійного розриву Для усунення рецесійного розриву необхідним є приріст автоном- них витрат, який на мультиплікативній основі здатний збільшити фактичний рівноважний ВВП до його потенційного рівня:

DE = Y p – Y  ,

r                m

e

де DЕr — величина, на яку потрібно збільшити автономні витра- ти для усунення рецесійного розриву;

Yp — потенційний ВВП,

Y — фактичний рівноважний ВВП,

me — мультиплікатор витрат.
Значення +ВАЖЛИВО ЗРОЗУМІТИ!

Подолання рецесійного розриву відбувається за рахунок збіль- шення сукупних витрат, які є недостатніми в умовах неповної за- йнятості або рецесії (кризи) й передбачає збільшення сукупного попиту (див. далі тему 10).

Інфляційний розрив

 

Умови:

економіка в стані повної зайнятості, ко- ли зростання витрат збільшує загальний рівень цін

 Основні характеристики моделі:

·       існує надлишок запланованих автономних витрат, що є складо- вою сукупних витрат;

·       існує надлишок запланованих сукупних витрат;

·       сукупний попит перевищує можливу сукупну пропозицію;

·       Yn > YP, тобто фактичний рівноважний ВВП номінально пере- вищує потенційний ВВП.

Отже, заплановані сукупні витрати є надмірними, тобто пере- вищують величину потенційно необхідних сукупних витрат, що відповідає потенційному рівноважному ВВП, тому, як наслідок,

— в економіці виникає інфляційний розрив.
Графічна модель інфляційного розриву E                                                                      E1

T1

E

DEi        E2

 

T2

Ep

 

 

 

 

 

 

Yр                      Yn                          Y

Рис. 9.5.Інфляційний розрив

Рис. 9.5:

1.    Для закупівлі потенційного рівноважного ВВП (YP) економіка мала б здійснювати витрати на рівні потенційно необхідних Е2.

2.  Насправді, фактичні витрати Е1 більші за потенційно необхід- ні витрати Е2.

 

Висновок

1.    Оскільки економіка знаходиться в стані повної зайнятості та повністю використовує свої наявні виробничі потужності, то фак- тичний рівноважний ВВП може перевищити потенційний ВВП лише номінально, тобто виключно за рахунок зростання цін:

Yn =Y × P >Y .

p                  p

2.  Е > Еp — «інфляційний розрив».

3.   ΔĒi — відрізок, який відображає відстань по вертикалі між ліні-

ями потенційно необхідних сукупних витрат Е2 і запланованих су- купних витрат Е1.
Усунення інфляційного розриву Для усунення інфляційного розриву необхідно скоротити автоно- мні витрати, що на мультиплікативній основі здатне зменшити фактичний рівноважний ВВП до потенційного рівня лише за ра- хунок зниження цін, тобто номінально:

або

DEi = YP × (P -1)

me

де YP — потенційний реальний ВВП;

Yn — фактичний рівноважний номінальний ВВП;

me — мультиплікатор витрат,

Р — індекс цін.
Значення +ВАЖЛИВО ЗРОЗУМІТИ!

Подолання інфляційного розриву відбувається за рахунок скоро- чення надмірних сукупних витрат й передбачає скорочення суку- пного попиту (див. далі тему 10).

Ключові положення

  1. Рівноважний ВВП забезпечується тоді, коли загальна кількість виробленої продукції (сукупна пропозиція) дорівнює загальній кількості продукції, яку економіка має намір купи- ти (сукупний попит). Згідно з моделлю AD-AS рівноважний ВВП є таким обсягом виробле- ної продукції, який за даних цін урівноважується із сукупним попитом. Але у підсумку попит реалізується через витрати. Тому важливе значення має визначення рівноважного ВВП на базі сукупних витрат за припущення, що ціни не змінюються. При цьому в основі визначення рівноважного ВВП лежать не фактичні, а заплановані сукупні витрати, які є грошовим еквівалентом сукупного попиту.
  2. Згідно з моделлю «витрати-випуск» рівноважний ВВП є таким обсягом виробленої продукції, який дорівнює запланованим сукупним витратами. Якщо ВВП більше запланова- них сукупних витрат, то це свідчить про виникнення перевиробництва, яке супроводжується незапланованим збільшенням інвестицій у товарні запаси, що спонукає підприємства скоро- чувати ВВП до рівноважного обсягу. Якщо ВВП менше запланованих сукупних витрат, то це є ознакою недовиробництва, яке супроводжується незапланованим зменшенням інвестицій у товарні запаси, що спонукає підприємства збільшувати ВВП до рівноважного обсягу.
  3. Згідно з моделлю «вилучення-ін’єкції» рівноважним є такий ВВП, який у процесі роз- поділу породжує вилучення із сукупних витрат, що врівноважуються з ін’єкціями в сукупні витрати. У приватній закритій економіці вилученнями є заощадження, а ін’єкціями — інвестиції. Тому рівноважний ВВП забезпечується тоді, коли заощадження дорівнюють за- планованим інвестиціям. Будь-які відхилення фактичних інвестицій від заощаджень свідчать про виникнення незапланованих інвестицій у товарні запаси, які спонукають підприємства змінювати обсяг виробництва в напрямі до рівноважного ВВП.

 

  1. Між запланованими сукупними витрати і рівноважним ВВП існує не проста, а при- множена залежність, яка вимірюється мультиплікатором витрат, що показує на скільки оди- ниць змінюється ВВП у разі зміни автономних витрат на одиницю. Щоб розкрити залежність між ВВП та автономними витратами, слід врахувати відмінність між автономними та індуційованими витратами у складі запланованих сукупних витрат. До автономних належать витрати, які не залежать від ВВП; до індуційованих — витрати, що змінюються внаслідок зміни ВВП.
  2. У моделі рівноважного ВВП приватної закритої економіки індуційованими є витрати на споживання. Звідси випливає такий алгоритм: приріст автономних витрат на адекватну величину збільшує особистий дохід, що створює додаткові індуційовані витрати на спожи- вання, які, у свою чергу, знову збільшують цей дохід. Завдяки цьому ВВП збільшується на величину, що перевищує приріст автономних витрат. Величина цього перевищення є ефек- том мультиплікатора.
  3. У приватній закритій економіці мультиплікатор витрат перебуває в прямій залежності від граничної схильності до споживання і в оберненій — від граничної схильності до за- ощаджень. Оскільки гранична схильність до заощаджень менша за одиницю, то муль- типлікатор витрат більший за одиницю. Це означає, що приріст автономних витрат на 1 грн спричинює приріст рівноважного ВВП більше ніж на 1 грн.
  4. Згідно з кейнсіанською теорією рівновага в економіці забезпечується за умов як повної, так і неповної зайнятості. Ці умови залежать від співвідношення між запланованими сукуп- ними витратами і потенційно необхідними сукупними витратами, тобто витратами, не- обхідними для закупівлі потенційного ВВП. Від цього співвідношення залежить розбіжність між рівноважним ВВП і потенційним ВВП, а також інфляція.
  5. Якщо заплановані сукупні витрати менші за потенційно необхідну величину, то фак- тично рівноважний ВВП менший за потенційний ВВП. Таке явище називається рецесійним розривом. Для усунення рецесійного розриву необхідно, щоб заплановані автономні витрати зросли до рівня потенційно необхідних автономних витрат. Розрив називається рецесійним тому, що він викликає в економіці рецесію, тобто скорочення обсягу виробництва відносно потенційного ВВП.
  6. Якщо заплановані сукупні витрати є надмірними порівняно з потенційно необхідними сукупними витратами, то фактично рівноважний ВВП номінально перевищує потенційний ВВП за рахунок інфляції. Таке явище називається інфляційним розривом. Для усунення інфляційного розриву необхідно, щою заплановані автономні витрати скоротились до рівня потенційно необхідних автономних витрат. Такий розрив називається інфляційним тому, що в умовах повної зайнятості він повністю трансформується у зростання цін і не збільшує об- сяг виробництва.

Контрольні запитання для самоперевірки знань

  1. Поясність на графіку, як визначається рівноважний ВВП: а) за моделлю «витрати- випуск»; б) за моделлю «вилучення-ін’єкції». Чому ці методи завжди дають однаковий рівень рівноважного ВВП?
  2. Що відображує відхилення ВВП від рівноважного рівня і що спонукає підприємства змінювати обсяг виробництва до рівноважного значення?
  3. Розкрийте відмінність між двома визначеннями витрат на виробництво ВВП — між індуційованими витратами та автономними витратами.
  4. Поясніть, завдяки чому зміна автономних витрат викликає мультиплікативну зміну ВВП. Покажіть відмінність між мультиплікатором витрат та ефектом мультиплікатора.
  5. Покажіть за допомогою моделі «кейнсіанський хрест» залежність між приростом авто- номних витрат, приростом запланованих сукупних витрат і приростом ВВП.
  6. Спираючись на графік, поясність причину виникнення рецесійного розриву і розкрийте механізм його усунення.
  7. Використовуючи графік, поясність причину виникнення інфляційного розриву і роз- крийте механізм його усунення.

Практичні завдання

І рівень складності

Завдання 1. Розрахувати мультиплікатор витрат для приватної закритої економіки за умови, що ВВП збільшився на 20 млрд грн, а споживання — на 12 млрд грн.

 

Завдання 2. В умовах приватної закритої економіки S = 40 млрд грн, а I’ = -2 млрд грн.

Визначити заплановані інвестиції.

Завдання 3. У періоді t загальна величина автономних витрат збільшиться на 6 млрд грн. Обчислити ефект мультиплікатора витрат для приватної закритої економіки у періоді t за умови, що с = 0,75.

Завдання 4. В умовах економічної рівноваги і повної зайнятості потенційний ВВП = 400 млрд грн, фактичний номінальний ВВП = 420 млрд грн, с = 0,75. Розрахувати величину, на яку необхідно скоротити автономні витрати для усунення інфляційного розриву.

Завдання 5. За умови економічної рівноваги фактичний реальний ВВП = 400 млрд грн, потенційний ВВП = 440 млрд грн, s = 0,25. Розрахувати величину, на яку необхідно збільшити автономні витрати для усунення рецесійного розриву.

Завдання 6. В умовах приватної економіки закритого типу ВВП = 400 млрд грн, фактичні сукупні витрати = 420 млрд грн. Обчислити незаплановані інвестиції в товарні запаси.

Завдання 7. За умови рівноважної приватної закритої економіки споживання = 160 млрд грн, заощадження = 50 млрд грн, незаплановані інвестиції = — 6 млрд грн. Чому дорівнює рівноважний ВВП?

Завдання 8. Yt-1 = 350 млрд грн, с = 0,6. У періоді t приріст автономних інвестицій стано- вить 2,4 млрд грн, а темп приросту цін складає 3 %. Розрахувати номінальний ВВП у періоді t.

Відповіді

1            2            3            4            5            6            7             8

2,5 42 18 5 10 –20 216 366,7

ІІ рівень складності

Завдання 1. Визначити величину, на яку необхідно збільшити автономні витрати для усунення рецесійного розриву, якщо фактичне безробіття = 12 %, структурне безробіття = 3

%, фрикційне безробіття = 4 %, число Оукена = 2,85 %, фактичний номінальний ВВП = 780

млрд грн, індекс цін = 115 %, гранична схильність до споживання = 0,9.

Завдання 2. Визначити номінальний ВВП у поточному періоді, якщо в попередньому пе- ріоді він складав 990 млрд грн, автономні інвестиції скоротилися на 125 млн. грн, номінальна процентна ставка зросла на 4 в.п, а темп інфляції зменшився на 2 в.п, коефіцієнт чутливості інвестицій до зміни процентної ставки = 63 млн грн за 1 в.п, гранична схильність до заоща- дження = 0,14.

Завдання 3. Визначити реальний потенційний ВВП країни, якщо в поточному періоді має місце інфляційний розрив в обсязі 34 млн грн, за рік ціни зросли на 1,15 %, мультиплікатор витрат приватної закритої економіки = 2,44.

Відповіді

1                         2                         3

11,3 986,4 553,07

Тести для самоперевірки знань

  1. В умовах повної зайнятості та економічної рівноваги, коли Е = 120 грн, Yр = 110 грн, має місце:

а) інфляційний розрив;

б) дефіцит сукупних витрат; в) рецесійний розрив;

г) надлишок сукупних витрат.

  1. Якщо в економіці спостерігається нерівновага, то заощадження дорівнюють: а) фактичним інвестиціям;

б) запланованим інвестиціям; в) незапланованим інвестиціям; г) усі відповіді помилкові.

  1. Рівноважний ВВП визначається методом: а) виробничим;

б) кінцевого використання; в) розподільним;

 

г) усі відповіді помилкові.

  1. Рівновага в економіці досягається, якщо:

а) І + І′ = S;

б) І′ = 0;

в) І = S;

г) Y = E + І′.

  1. Ін’єкціями у сукупні витрати є:

а) податки; б) експорт;

в) заощадження; г) імпорт.

  1. Вилученнями із ВВП є:

а) імпорт;

б) державні закупівлі; в) експорт;

г) податки.

  1. Якщо обсяг заощаджень менший від запланованих інвестицій, то має місце таке: а) І′ < 0;

б) І′ > 0; в) І′ = 0; г) І′ = I.

  1. У рівнянні рівноважного ВВП автономні витрати — це витрати, які не залежать від: а) процентних ставок;

б) ВВП;

в) рівня оподаткування; г) інвестицій.

  1. В умовах рецесійного розриву:

а) Y < Yр;

б) Y > Yр;

в) виникає дефіцит сукупних витрат; г) виникає надлишок сукупних витрат.

  1. Величина, на яку необхідно скоротити автономні витрати для усунення інфляційного розриву, обчислюється за формулою:

а) D E i = YP – Y ;

me

б) D E i = (Y – YP ) × P ;

me

в) DEi = YP × (P – 1) ;

me

г) D E i = (YP – Y ) × P .

me

Відповіді

1                2              3                4                5               6              7          8            9            10

а), г) а) г) б), в) б) а), г) а) б) а), в) в)

Література для поглибленого вивчення теми

  1. Радионова И.Ф. Общеемакроэкономическоенеравновесие: содержаниетеории и воз- можностиприменения / И.Ф. Радионова //Экономическаятеория. – 2007. №2. – с. 81–93.
  2. Радіонова І.Ф. Макроекономіка: теорія та політика: Підручник / І.Ф. Радіонова. – К.: Таксон, 2004. – 348 с.
  3. Савченко А. Г. Макроекономіка: Підручник / А. Г. Савченко. – К.: КНЕУ, – 441 с.
  4. Черевиков Є.Л. Світовий досвід застосування статистичних моделей розрахункової за- гальної рівноваги / Є.Л. Черевиков.

 

РОЗДІЛ ІV. ДЕРЖАВА В СИСТЕМІ МАКРОЕКОНОМІЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

ТЕМА 10. Фіскальна політика

 Роль держави та моделі економічної рівноваги «витрати-випуск» та «вилучення-

ін’єкції» у змішаній закритій економіці.

  1. Фіскальна політика: цілі, види та інструменти. Вплив державних закупівель і чистих податків на ВВП.
  2. Дискреційна та автоматична фіскальна політика. Ефект гальмування динаміки ВВП.
  3. Фіскальна політика з урахуванням пропозиції. Крива Лаффера.
  4. Фіскальна політика та державний бюджет. Дефіцит бюджету та державний борг.

Вивчення змісту теми уможливить здобуття студентами таких нових знань про:

  • економічну рівновагу за моделлю «витрати-випуск» в змішаній закритій економіці,
  • економічну рівновагу за моделлю «вилучення-ін’єкції» в змішаній закритій економіці,
  • цілі та інструменти фіскальної політики,
  • політику фіскальної експансії та фіскальної рестрикції,
  • дискреційну та автоматичну фіскальну політику,
  • мультиплікативний вплив державних закупівель на ВВП,
  • мультиплікативний вплив чистих податків на ВВП,
  • ефект гальмування динаміки ВВП,
  • криву Лаффера,
  • бюджетне сальдо, дефіцит бюджету, профіцит бюджету,
  • джерела фінансування бюджетного дефіциту,
  • емісійне та боргове фінансування,
  • концепції збалансування бюджету,
  • державний борг.

Після опанування матеріалів теми студенти набудуть таких практичних умінь:

  • навчаться розраховувати мультиплікативний вплив державних закупівель на ВВП,
  • навчаться розраховувати мультиплікативний вплив чистих податків на ВВП,
  • одержать початкові навички щодо аналізу показників державного бюджету країни, дефіциту бюджету та державного боргу,
  • одержать початкові навички аналізу формування та реалізації фіскальної політики.

Основні категорії та їх позначення

 

Обсяг національного виробництва або ВВП Y
Сукупний попит AD
Сукупна пропозиція AS
Сукупні витрати E
Приватні інвестиції I
Приватне споживання C
Приватне заощадження S
Особистий наявний дохід DI
Державні витрати Gexp

 

Державні закупівлі G
Державне споживання Cg
Державні інвестиції Ig
Валові податки AT
Чисті податки T
Трансферти TR
Державні заощадження Sg
Національні інвестиції IN
Національні заощадження SN
Бюджетне сальдо фактичне BS
Бюджетне сальдо за повної зайнятості BSp
Бюджетне сальдо циклічне BSc
Середня податкова ставка t‘
Гранична податкова ставка t
Мультиплікатор витрат me
Мультиплікатор податків mt
Індекс цін P

Алгоритм-конспект

  • Роль держави та моделі економічної рівноваги «витрати-випуск»

і «вилучення-ін’єкції» в змішаній закритій економіці

Роль держави в системі макроекономічного регулювання

 

Роль держави в системі макроекономічного регулювання проявляється через

функції, які вона виконує в економічному кругообігу (див. тему 1):
1. Держава виконує перерозподільну функцію в економіці Змінюючи рівень податків і трансфертів, держава перероз- поділяє особисті доходи. Стягуючи більші податки із багатших домогосподарств і надаючи соціальні трансферти найбіднішим, держава зменшує розрив у особистих доходах.
2. Держава виконує стабілізаційну функцію в економіці В умовах надмірного безробіття уряд може збільшити видатки, що збільшить сукупний попит і зменшить безробіття. Цього він може досягти і за допомогою зниження рівня оподаткування. В умовах високої інфляції уряд може вдатися до протилежних за- ходів: до зменшення видатків і збільшення податків.
Залежно від інструментів (засобів), за допомогою яких держава здійснює свої функції, в макроекономічній науці розрізняють два основні види політики:

1)  фіскальну (бюджетно-податкову);

2)  монетарну (грошово-кредитну) (див. рис. 10.1).
Як суб’єкт економічної системи держава суттєво впливає на умови формування еко- номічної рівноваги. Цей вплив у розрізі двох моделей формування рівноважного ВВП,

«витрати-випуск» і «вилучення-ін’єкції», розглядається далі.

Рис. 10.1. Види макроекономічної політики залежно від інструментів, що використовуються

 

Модель економічної рівноваги «витрати — випуск» з урахуванням держави

 

Умови рівноваги Рівновага є тоді, коли:

Y = E,

де Y — «випуск», або рівноважний ВВП,

E — «витрати», або заплановані сукупні витрати.
Рівноважний ВВП (Y)

(див. тему 9)

 такий обсяг виробленої продукції (Y), який дорівнює запланованим сукупним витратам (E).
У приватній закритій економіці

Y = Е = С + І,

 У змішаній закритій економіці

Y = Е = С + І + G,
де E — заплановані сукупні витрати; C — витрати на приватне споживання; I — витрати на приватне інвестування; G — витрати на державні закупівлі.

Висновок

із врахуванням держави сукупні витрати (E) охоплюють і державні заку- півлі (G).
Функція споживання (див. тему 7) За умов приватної закритої економіки

1)        споживання    домо- господарств є функцією від їх особистого наяв- ного      доходу,      який прирівнюється до вало- вого національного до- ходу всієї економіки, тобто DI = Y;

2)    функція споживання має такий вигляд:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 За умов змішаної закритої економіки

1)       З урахуванням держави з’являються, з од- ного боку, валові податки (AT), які зменшу- ють особистий наявний дохід, з іншого — трансфертні платежі приватному сектору економіки (TR), які збільшують його. Тому:
DI = Y – AT + TR,
де DI — особистий наявний дохід домогоспо- дарств;

AT — валові податки, що сплачують суб’єкти економіки державі, основне джерело її фінан- сових ресурсів, що формує доходи державного бюджету;

TR — трансфертні платежі, які надає держава домогосподарствам з державного бюджету у вигляді різних соціальних виплат (пенсії, сти- пендії, виплати по безробіттю, субсидії тощо) (див. тему 2).

2) слід врахувати, що:
T = AT – TR,
де T — чисті податки.

Висновок

Особистий наявний дохід визначається як до- хід після сплати податків:
DI = Y – T.
Тому функція споживання набуває такого ви- гляду:
C = C + c × (Y – T );
3) функція споживання з використанням гра- ничної податкової ставки (t) набуває вигляду:
C = C + c × (1 – t) × Y
(див. нижче)

 

Середня подат- кова ставка (t1) та гранична податкова ставка (t) +ВАЖЛИВО ЗРОЗУМІТИ!

1)       Оскільки чисті податки (T) перебувають у прямій залежності від ВВП (Y), то:

T = t¢ ×Y,

де t’ — середня податкова ставка, яка показує частку податків у ВВП, звідси:

t¢ = T

Y .

2)    Гранична податкова ставка (t) показує на скільки одиниць зміню- ються чисті податки (∆T) в разі зміни ВВП (∆Y) на одиницю, звідси:

t = DT

DY
Загальні висновки Вплив держави на параметри економічної рівноваги за моделлю «витра-

ти-випуск» проявляється подвійно:

1)    сукупні витрати охоплюють державні закупівлі, джерелом фінансу- вання яких є чисті податки;

2)   трансформується функція споживання, у якій враховується зменшен- ня сукупних доходів (ВВП) на величину чистих податків.

 

Модель економічної рівноваги «вилучення-ін’єкції»з урахуванням ролі держави

 

Умови рівноваги Рівновага забезпечується за умови:

«вилучення» = «ін’єкції»
 

Вилучення та ін’єкції

(див. тему 9)

 За умов приватної економіки:

1)    S — приватні заощадження

(вилучення):

S = Y — C;

2)  I     —    приватні    інвестиції

(ін’єкції)

 За умов змішаної закритої економіки Вилучення

¾  заощадження (S);

¾  чисті податки (T).

Ін’єкції

¾  інвестиції (I);

¾  державні закупівлі (G)
 

 

Рівноважний ВВП

 Рівноважний ВВП формується за умови, коли сума вилучень дорівнює сумі ін’єкцій.
За умов приватної економіки

S = I

 За умов змішаної закритої економіки

S + T = I + G.

Висновок

— відбувається зміна структури вилу- чень та ін’єкцій
Заощадження

(див. тему 7)

 +ВАЖЛИВО ЗРОЗУМІТИ!

1. У зв’язку з появою держави, що стягує податки, приватні заощадження

(S) зменшуються на величину чистих податків (Т):

S = Y–T–C.

2. Одночасно зі зменшенням приватних заощаджень (S) з’являються дер- жавні заощадження (Sg,), які визначаються за формулою:

Sg = T–Cg,

де Sg, — державні заощадження,

Cg — державне споживання.

 

3.   Якщо у формулу, що відображає тотожність між сумою вилучень та ін’єкцій, підставити значення приватних заощаджень (S) і врахувати, що G = Cg + Ig, то отримаємо:

t = DT .

DY

4.   Перенесемо Cg у ліву частину рівняння і згрупуємо його члени у такий спосіб:

(Y – T – C )+ T = I + (C + I ) .

g             g

де (Y – Т– C) — приватні заощадження (S); (Т– Cg) — державні заощадження (Sg).

5.   Сума приватних заощаджень (S) і державних заощаджень (Sg) — це

національні заощадження (SN), які можна виразити так:

(Y –T –C)+(T –C )= I + I .,

g                   g

або SN = S + Sg.

6.   Сума     приватних    і     державних    інвестицій    визначає    величину національних інвестицій:

I N  = I + I g .

Висновок

— у змішаній закритій економіці рівновага забезпечується за умови, як- що національні заощадження дорівнюють національним інвестиціям

SN = ІN.

У розгорнутому вигляді:

Y – C – Cg = I + I g .
Рівновага між приватними інвестиціями та джерелами їх фінансування +ВАЖЛИВО ЗРОЗУМІТИ!

Велике аналітичне значення має ідея рівноваги між приватними інвес- тиціями та джерелами їх фінансування. Для відображення такої рів- новаги попереднє рівняння слід розв’язати відносно І, а також урахувати, що Cg + Іg = G.

Тоді:

Y– C– G = I.

Якщо до лівої частини цього рівняння додати і відняти Т, то отримаємо:

(Y – T – C )+ (T – G) = I g .

де (Y — Т — C) — приватні заощадження, тобто S;

(Т — G) — сальдо державного бюджету, тобто BS.

Висновок: рівень інвестування національної економіки, а саме внутрі- шні фінансові ресурси приватного інвестування країни, залежать не лише від приватних заощаджень, а й від стану її державного бюджету.

 

  • Фіскальна політика: цілі, види та інструменти. Вплив державних закупівель і чистих податків на ВВП

 

Відповідно до основних цілей макроекономічної політики фіскальна політика здійснюєть- ся з метою цілеспрямованого впливу на обсяг національного виробництва, рівень безробіт- тя та інфляції (див. рис. 10.2).

 

Основні цілі фіскальної політики
стійке економічне зростання повна зайнятість помірна інфляція

Рис. 10.2. Основні цілі фіскальної політики

Фіскальна політика

 

Засоби (інструменти) фіскальної політики · державні витрати (Gexp) здійснюються за рахунок коштів державного бюджету;

· валові податки (АT) — джерело доходів державного бюджету;

· балансування (узгодження) державних витрат і доходів державного бюджету.

Елементи структури державних витрат (Gexp):

· державні закупівлі (G), складовими яких є:

—  державне споживання (Cg);

—  державні інвестиції (Ig);

· трансфертні платежі (TR);

· витрати з обслуговування державного боргу (Gdebt),

тобто:
або:
(див. тему 2).

Доходи державного бюджету будь-якої країни охоплюють:

·       податкові надходження або валові податки (AТ);

·       неподаткові та інші надходження.
Валові податки (AТ) = чисті податки (T) + трансферти
або:
AТ = T + TR.
Різниця між валовими податками та трансфертними платежами — це чисті податки (Т), які уряд може використовувати на державні заку- півлі та інші цілі:
Т = АT – TR
(див. далі)
Основні інструменти фіскальної політики

(за Кейнсом)

 +ВАЖЛИВО ЗРОЗУМІТИ!

1)          зміна державних закупівель (DG) — безпосередньо впливає на сукупний попит і ВВП;

2)          зміна чистих податків (DT) (що охоплює два інструменти —

зміну валових податків (DАT ) та зміну трансфертних платежів (DTR)
— впливає на сукупний попит і ВВП опосередковано через зміни у
споживанні.

 

Види    фіскальної політики

(див. рис. 10.3)

 За бажаним результатом розрізняють :

1)    політика фіскальної експансії (стимулююча) -застосовується для покращання економічної кон’юнктури шляхом стимулювання сукуп- ного попиту та/або сукупної пропозиції (як складова антикризової політики).

Для стимулювання уряд може:

–  збільшувати державні закупівлі (+DG);

–  збільшувати трансфертні платежі (+DTR);

–   зменшувати податки (-DАT);

2) політика фіскальної рестрикції (стримуюча) — здійснюється в умовах інфляційного зростання, коли спостерігається «перегрів» еко- номіки (як складова антиінфляційної політики).

Для стримування уряд може:

—  зменшувати державні закупівлі (-DG);

—  зменшувати трансфертні платежі (-DTR);,

—  підвищувати податки (+DАT).
За характером впливу на економіку фіскальних інструментів розріз- няють:

1)    дискреційну фіскальну політику, в межах якої зміна державних видатків і податків здійснюється на підставі спеціальних рішень уряду і парламенту, насамперед, пов’язаних із змінами у бюджетно- податковому законодавстві країни стосовно переліку податків, подат- кових ставок і податкових пільг, соціальних виплат тощо;

2)   автоматична фіскальна політика — реалізується без змін зако- нодавства і стосується лише податків і трансфертів, які є функцією від сукупного доходу, тому можуть змінюватися в автоматичному режимі в разі його зміни, що залежить від фази економічного циклу.
Варто знати!

Фіскальну політику здійснює Міністерство фінансів під контролем парламенту. Державні закупівлі та чисті податки є базовими інструментами фіскальної політики.

Зростання частки ВВП, що перерозподіляється через бюджет, передбачає збільшення по- даткового навантаження на економічних суб’єктів.

 

Рис. 10.3. Види фіскальної політики

 

Вплив державних закупівель і чистих податків на ВВП

Вплив державних закупівель на ВВП

 

Державні закупівлі як інструмент фіскальної політики 1.         Державні закупівлі (G) — це витрати на товари і послуги, які уряд закуповує у суб’єктів приватної економіки, а саме на:

—  військову техніку, державні будівлі, споруди, обладнання тощо;

—  послуги органів державного управління, армії, поліції, освіти тощо.

2.     Зміна держаних закупівель (DG) —        інструмент фіскальної політики, який держава реалізує через спеціальні рішення.
Ефект мультиплікації від зміни держав- них закупівель Е

 

Е2

А2

Е2                                                                            DG                      Е1

Е1

А1

 

 

 

 

 

Y1         Y2                            Y

Рис. 10.4. Вплив державних закупівель на ВВП у моделі «Кейнсіанський хрест»

Рис. 10.4:

1.   Уряд збільшив державні закупівлі (DG), що означає збільшення ав- тономних витрат.

2.   Зі зростанням автономних витрат на DG крива сукупних фактичних витрат переміщується вгору від Е1 до Е2.

3.   Внаслідок змін автономних витрат рівноважний ВВП зростає від Y1

до Y2.

4.   Приріст ВВП (DY) є більшим, ніж приріст державних закупівель

(DG), тобто DY > DG.

Висновок: державні закупівлі впливають на ВВП прямо пропорційно та мультиплікативно, а відношення DY/DG є мультиплікатором вит- рат (me).
Мультиплікатор витрат у змішаній закритій економіці 1) У змішаній закритій економіці мультиплікатор витрат усклад- нюється порівняно з мультиплікатором витрат у приватній закритій економіці, оскільки:

→

→

→

 

 

 

2)  Якщо автономні витрати Е зростають через зростання державних закупівель G , тобто DE = DG , то можна записати:

DY × (1 – c × (1 – t)) = DE,

звідси:

DY = m

DG        e

або

m =          1

e     1 – c × (1 – t)

3)   Вираз          1           є мультиплікатором витрат для змішаної закри- 1 – c × (1 – t)

тої економіки.

Оскільки c + s = 1, то мультиплікатор витрат для змішаної закритої економіки також можна визначити як:

m =      1

e     s + c × t¢

де с — гранична схильність до споживання;

s — гранична схильність до заощадження;

t — гранична податкова ставка.

+ВАЖЛИВО ЗРОЗУМІТИ!

У практиці мароекономічного аналізу розрізняють статичні та дина- мічні мультиплікатори витрат (дет. див. тему 9).

Статичний мультиплікатор витрат змішаної закритої економіки по- казує у скільки разів ВВП є більшим, ніж автономні витрати. Для його визначення слід використовувати середні показники схильностей до споживання, заощадження та податкової ставки, тобто:

с’ — середня схильність до споживання; s’ — середня схильність до заощадження; t’ — середня податкова ставка.

Динамічний мультиплікатор витрат змішаної закритої економіки показує у скільки разів приріст ВВП є більшим, ніж приріст автоно- мних витрат. Для його визначення слід використовувати граничні показники схильностей до споживання, заощадження та податкової ставки, тобто:

с — гранична схильність до споживання;

s — гранична схильність до заощадження;

t — гранична податкова ставка.

Висновки

1.   Мультиплікатор витрат у змішаній закритій економіці залежить від граничної схильності до споживання та граничної податкової ставки.

2.   Мультиплікатор витрат у змішаній закритій економіці є оберненим до вилучень з економіки у вигляді заощаджень (S) і податків (T).
Визначення впли- ву державних за- купівель на ВВП DY = DG × me ,

де DY — зміна ВВП;

DG — зміна державних закупівель;

me — мультиплікатор державних закупівель.

Мультиплікатор державних закупівель показує у скільки разів приріст ВВП є більшим, ніж приріст державних закупівель.

Він визначається як мультиплікатор витрат для змішаної закритої економіки.

 

Вплив чистих податків на ВВП

 

Чисті податки як Чисті податки можуть змінюватися не лише дискреційно, а й автома- тично:

1)   дискреційна зміна чистих податків (ΔТd) — це така їх зміна, яка відбувається на підставі спеціальних державних рішень щодо рівня оподаткування і трансфертів (наприклад, прийняття нового Податко- вого кодексу);

2)   автоматична зміна чистих податків (ΔТа) — це така їх зміна, яка відбувається без додаткового державного втручання, без внесення якихось змін у податкове законодавство, а у зв’язку зі зміною ВВП. Слід брати до уваги, що чисті податки (Т) — це канал вилучень, що діє автоматично в разі зміни ВВП як податкової бази;

3)   автоматична зміна трансфертів (ΔТRа) можлива внаслідок зміни в умовах, які передбачають виплати у зв’язку з безробіттям, досяг- ненням межі бідності тощо.

Висновок

інструментом фіскальної політики є зміна чистих податків (DT), що знаходиться:

¾  у прямій залежності від зміни валових податків (DAT);

¾  в оберненій залежності від зміни трансфертів (DTR).
інструмент
фіскальної
політики
Вплив чистих по- датків на ВВП Дискреційна зміна чистих податків (коли уряд змінює їх величину) мультиплікативно впливає на зміну ВВП.

Проте, цей вплив є не прямим, а оберненим, оскільки збільшення уря- дом чистих податків призводить до скорочення наявного доходу суб’єктів приватної економіки:

↑Т → ↓(Y – T).
Вплив дискреційної зміни чистих податків на ВВП відображається як:
DY = DTd × (-c × me ),
де DY — зміна ВВП;

∆Td — зміна чистих податків (дискреційна);

me — мультиплікатор витрат;

с — гранична схильність до споживання.

У цій формулі вираз (–с· me) є мультиплікатором податків (mt), який показує у скільки разів скорочення ВВП є більшим, ніж приріст чис- тих податків.

Його величина обернено залежить від мультиплікатора витрат і гра- ничної схильності до споживання:
або:

 

,

де mt — мультиплікатор податків;

c — гранична схильність до споживання;

t — гранична податкова ставка.

Висновок

1.   Залежність між зміною чистих податків і ВВП є оберненою, тому мультиплікатор податків mt є від’ємною величиною.

2.   Вплив дискреційної зміни чистих податків на ВВП можна визначи- ти як:
.

 

Спільний вплив державних за- купівель і чистих податків на ВВП +ВАЖЛИВО ЗРОЗУМІТИ!

Якщо держава застосовує одночасно два інструменти фіскальної по- літики:

1)  зміну державних закупівель (∆G);

2)  зміну чистих податків (∆Td),

то за цих умов:

DY = DG × me + DTd × (-c × mt ),

або враховуючи, що мультиплікатор податків — від’ємна величина:

DY = DG × me + DTd × mt ,

де DY — зміна ВВП;

DG — зміна державних закупівель;

∆Td — зміна чистих податків (дискреційна),

me — мультиплікатор державних закупівель:

m =         1         ,

e     1 – c × (1 – t)

mt — мультиплікатор податків:

m –         c         ,

t     1 – c × (1 – t)

c — гранична схильність до споживання,

t — гранична податкова ставка.

Оскільки с < 1 (с — чисельник формули мультиплікатора податків, 1

— чисельник формули мультиплікатора державних закупівель), то по модулю me > mt .

Висновок

Результати остаточного впливу державних закупівель і чистих подат- ків на ВВП залежать від сили впливу цих інструментів, яка оцінюєть- ся значенням двох мультиплікаторів.

 

  • Дискреційна та автоматична фіскальна політика. Ефект гальмування динаміки ВВП

Дискреційна фіскальна політика

 

Цілеспрямоване Зміна    державних    видатків   і    податків    здійснюється    на    підставі
застосування спеціальних рішень уряду і парламенту, та насамперед пов’язана із
державних за- змінами у бюджетно-податковому законодавстві країни
купівель і чис- Наприклад, прийняття Податкового кодексу в Україні в грудні 2010 ро-
тих податків ку спричинило багато змін до податкового законодавства країни, що
призвело до оновлення фіскальних інструментів в межах дискреційної
фіскальної (бюджетно-податкової) політики України
Висновок: оцінюючи ситуацію, що склалася в економіці країни, уряд
свідомо, згідно з поставленою метою, застосовує інструменти дискре-
ційної фіскальної політики: державні закупівлі та чисті податки.
Дискреційна політика фіскальної ек- спансії (стиму- лююча) +ВАЖЛИВО ЗРОЗУМІТИ!

З метою стимулювання економіки уряд може:

1) збільшувати державні закупівлі (+ΔG),

типлікативного зростання ВВП (+ΔG):

DY = DG × me ,

де DY — зміна ВВП;

DG — зміна державних закупівель;

  

що призведе до муль-

 

me — мультиплікатор державних закупівель:

m =         1         ;

e     1 – c × (1 – t)

c — гранична схильність до споживання;

t — гранична податкова ставка;

2)        зменшувати    чисті    податки    (–∆Тd),    що    призведе    до    муль- типлікативного зростання ВВП (+∆Y):

∆Y=∆Td · mt,

де DY – зміна ВВП;

∆Td – зміна чистих податків;

mt – мультиплікатор податків:

m –         с         ,

t    1 – c × (1 – t)

c – гранична схильність до споживання;

t – гранична податкова ставка;

3)     одночасно застосувати обидва інструменти, що призведе до муль- типлікативного зростання ВВП (+∆Y):

(див. вище).
Дискреційна політика фіскальної ре- стрикції (стримуюча) +ВАЖЛИВО ЗРОЗУМІТИ!

З метою стримування економіки уряд може:

1)        зменшувати державні закупівлі (–∆G), що призведе до муль- типлікативного скорочення ВВП (–∆Y);

2)        підвищувати    чисті    податки    (+∆Тd),    що    призведе    до    муль- типлікативного скорочення ВВП (+∆Y);

3)        одночасно застосувати обидва інструменти, що призведе до муль- типлікативного скорочення ВВП (+∆Y) (див. вище).
Загальний висновок: Ураховуючи мультиплікатори державних закупівель та податків, можна ви- значити дискреційний вплив окремих фіскальних інструментів на ВВП:

—  зміни державних закупівель: DY = DG × me ,

—  зміни чистих податків: ∆Y=∆Td · mt.

Автоматична фіскальна політика. Ефект гальмування динаміки ВВП

 

Автоматична зміна чистих податків +ВАЖЛИВО ЗРОЗУМІТИ!

1.        Майже  всі  податки  та  переважна  більшість  трансфертів

змінюються автоматично, а саме: зі зміною ВВП.

2.    В Україні до податків, які автоматично змінюються зі зміною доходу, належать: податок з доходів фізичних осіб (ПДФО), податок на прибуток підприємств (ППП), податок на додану вартість (ПДВ), акцизний податок (АП) тощо.

¾    Зі зростанням ВВП за усіма згаданими податками відбувається збільшення податкових надходжень до бюджету.

— І навпаки, якщо обсяг ВВП зменшується, податкові надходження за згаданими податками до бюджету зменшуються.

3.   Автоматична зміна податків залежить не лише від того, на скільки змінюється ВВП, а й від чутливості податків до його змін, що зу- мовлюється чинною системою оподаткування:

—    якщо застосовується прогресивна система оподаткування (коли рівень податкових ставок зростає за певною шкалою залежно від рівня особистих доходів), то зростання надходжень до бюджету від- бувається швидше, ніж ВВП;

—    за пропорційної системи оподаткування (коли рівень податкових ставок є однаковим для всіх доходів), податкові надходження змінюються тим же темпом, що й ВВП.

 

4. Трансферти змінюються у протилежному напрямі від змін ВВП на- прямі: виплати по безробіттю, соціальні субсидії малозабезпеченим, субсидії сільськогосподарським підприємствам тощо скорочуються під час зростання виробництва і збільшуються під час його падіння. Варто знати!

1)  існують податки, що не змінюється зі зміною доходу.

До них належать податки: на нерухомість, на землю, транспортні за- соби тощо;

2)  є соціальні трансферти, що також не змінюються зі зміною доходу.

До них належать: пенсії, стипендії, деякі види соціальної допомоги.
Дія вмонтованих (автоматичних) стабілізаторів — чистих податків 1.    Економічний механізм, який діє через автоматичну зміну чистих податків (DTa), дає змогу знизити амплітуду циклічних коливань рівнів зайнятості та ВВП автоматично, без змін економічної політики.

2.  Чисті податки – вилучення з потоку «доходи–витрати»:

–   збільшуються в період зростання виробництва (у фазі піднесення), що стримує зростання сукупних витрат (DE) і ВВП (DY);

–   зменшуються в період рецесії (у фазі спаду), що стримує скорочен- ня сукупних витрат (DE) і ВВП (DY).

3. Ефект гальмування динаміки ВВП (DY), викликаний вмонтованими стабілізаторами, можна визначити таким чином:

або:

 

,

 

де DE – зміна автономних витрат;

m =    1     – мультиплікатор витрат приватної закритої економіки,

e     1 – c

що враховує лише вилучення у формі заощаджень (S), але не враховує автоматичні податкові вилучення (Ta);

m =         1         – мультиплікатор витрат змішаної закритої еконо-

e     1 – c × (1 – t)

міки, що враховує вилучення як у формі заощаджень (S), так і у формі податків (Ta).
Загальні висновки: Висновок

1.   Чисті податки та трансферти можуть бути вмонтованими стабілі- заторами, автоматична дія яких згладжує циклічні коливання і стабі- лізує економіку.

2.   Вмонтовані стабілізатори не здатні повністю усувати циклічні ко- ливання в економіці. Тому для вирішення цієї проблеми автоматична фіскальна політика може доповнюватися заходами дискреційної фіскальної політики.
  • Фіскальна політика з урахуванням пропозиції. Крива Лаффера

 

Різниця в підходах Фіскальна політика

в кейнсіанській моделі

 Фіскальна політика

в теорії економіки пропозиції
Об’єкт впливу фіскальної політики сукупний попит сукупна пропозція
Інструменти впливу державні закупівлі та чисті податки головний інструмент — зменшення рівня оподаткування шляхом зниження подат- кових ставок

 

Вплив стимулюючої фіскальної політики на сукупну пропозицію

 

Причинно- наслідковий зв’язок між зни- женням про- центних ставок і збільшенням су- купної пропо- зиції 1.   Зниження податків на доходи посилює стимули до праці. Більші до- ходи, які залишаються після зменшення податків, через збільшення пропозиції робочої сили та продуктивності праці сприяє зростанню об- сягів виробництва.

2.   Зниження податків, спричиняючи зростання наявного доходу, може сприяти збільшенню заощаджень. Останнє сприяє збільшенню інвести- цій та обсягів виробництва.

3.   Зменшення податків на прибуток підприємств підвищує чисту при- бутковість інвестиційних проектів, що, за інших незмінних умов, ви- кликає зростання інвестиційного попиту. Це підвищить норму нагро- мадження капіталу, збільшить виробничий потенціал і створить передумови для зростання обсягів виробництва.
Крива Лаффера t

10 0 %

t3

 

 

 

 

t2                                                                                                             topt, АТ = m a x

 

t1

 

 

 

 

0 %                        А Т 3             А Т 1         А Т 2                         А Т

Рис. 10.6. Крива Лаффера

Рис. 10.6:

1.   Крива Лаффера показує зв’язок між податковою ставкою (t) і подат- ковими надходженнями (AT).

2.   При зростанні податкової ставки (від 0 (нуля) до 100 %), податкові надходження спочатку збільшуються до максимальної величини (ATmax), а потім зменшуються знову до нуля.

3.  У системі податкових ставок виокремлюються два рівні:

—  надмірні — ті, що вищі від оптимальної ставки (topt), наприклад, ста- вка t3. Надмірні ставки стримують ділову активність;

—   помірні — ті, що нижчі від оптимальної ставки (topt), наприклад, ста- вка t1. Помірні ставки стимулюють ділову активність і збільшення ве- личини податкових надходжень.

4. Якщо оподаткування є надмірним, наприклад, коли податкова ставка дорівнює t3, то її зниження до оптимального рівня, тобто до (topt), ви- кликає компенсаційне або навіть випереджальне збільшення ВВП як податкової бази, що максимізує податкові надходження.

Висновок: зниження ставки оподаткування в економіці в інтервалі від надмірного до оптимального забезпечує одночасне зростання обсягів виробництва і податкових надходжень.
Загальні висновки 1. Практичне застосування теорії ліберального оподаткування ство- рює ризики. На це уряд може зважуватися лише впевнившись, що діючі податкові ставки є надмірними і їх зниження уможливлює суттєве підвищення ділової активності та/або відчутне зменшення масштабів ухилення від сплати податківдетальніше див.: Савченко А. Г. Макро-

економіка : Підручник. К., 2005. С. 301—306).

 

Варто знати!

Рекомендації теорії економіки пропозиції були використані в США у період президентства Р. Рейгана (1981—1988). Цей період увійшов в історію під назвою «рейганоміка» й відзна- чився різким зменшенням особистого прибуткового податку і податку на прибуток корпо- рацій. Досвід рейганоміки не дав беззаперечних доказів на користь політики низького опо- даткування, а, скоріше, поставив під сумнів тезу теорії економіки пропозиції про те, що зменшення рівня оподаткування може унеможливити виникнення бюджетного дефіциту. Після зниження рівня податкових ставок у США різко зросли дефіцити федерального бюджету, виник рекордний дефіцит платіжного балансу, зменшилася норма заощаджень.

Тому наступні президенти США були змушені знову суттєво підвищити рівень оподат- кування в країні.
Варто розглянути!

(для поглибленого вивчення)

Надмірне податкове навантаження витісняє приватні інвестиції та стримує економічний розвиток країни.

Рівень оподаткування в Україні потребує особливої уваги. Тому рекомендовано розгляну- ти та проаналізувати інформацію, подану, зокрема на рис.10.7.

Див. також: Інформаційна сторінка.
  • Фіскальна політика та державний бюджет. Дефіцит бюджету та державний борг

Функції фіскальної політики

 

1.    Будь-які зміни у фіскальній політиці супроводжуються відповідними змінами у балансі державного бюджету. Так, змінюючи рівень податкових ставок, держава змінює обсяг податкових надходжень до бюджету, а змінюючи обсяг державних закупівель, вона впли-

ває на його видатки.
2.    Основною метою фіскальної політики є збільшення обсягів виробництва, зменшення

безробіття та зниження інфляції. Проте, здійснюючи фіскальні заходи, держава неминуче впливає на баланс державного бюджету.
3.    Виконуючи стабілізаційну функцію через фіскальну політику уряд реалізує і бюд- жетну функцію (див. рис. 10.8).

Рис. 10.8. Функції фіскальної політики

 

Основні параметри державного бюджету

Державний бюджет ¾  головний фінансовий план країни, у якому віддзеркалено доходи та видатки держави;

¾  фінансова таблиця, що відображає формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються державою.
Доходи бюджету ¾ формуються за рахунок усіх податкових, неподаткових та інших надходжень, які здійснюються на безповоротній основі.

 

Видатки бюджету — кошти, що спрямовуються на фінансування запланованих держав- них програм і заходів, за винятком коштів, призначених на погашен- ня основної суми державного боргу та повернення надмірно сплаче- них до бюджету сум.

Відповідно до Бюджетного кодексу України розрізняють дві кате- горії: видатки бюджету та витрати бюджету [Бюджетний кодекс України, ст. 2: п. 13 і 14].

Витрати бюджету — видатки бюджету та кошти на погашення ос- новної суми боргу.
Бюджетний дефіцит або профіцит Залежно від співвідношення між доходами і видатками бюджет може бути збалансованим або незбалансованим, тобто мати, бюджетне сальдо (BS) у вигляді дефіциту або профіциту:

Бюджетне =  Доходи  –  Видатки сальдо               бюджету            бюджету

або спрощено:

Бюджетне =  Чисті  –  Державні сальдо                податки             закупівлі

BS = T – G;

1)    бюджетний дефіцит виникає тоді, коли доходи бюджету не по- кривають його видатки або

T < G;

2)    бюджетний профіцит виникає тоді, коли доходи бюджету пере- вищують його видатки або

T >G.
Варто знати!

Державний бюджет1 приймається урядом країни щорічно на збалансованій та незбалансо- ваній основі. Бюджет з дефіцитом призводить до збільшення зовнішнього боргу. Бюджет з профіцитом уряд може використовувати для погашення боргу.
Варто знати!

У світовій практиці припустимим рівнем бюджетного дефіциту вважається його величина, що не перевищує 1–2 % ВВП для країн, що розвиваються, 3 % ВВП для економічно розви- нутих країн. Для країн ЄС діють Маастрихтські критерії (1993 р.) і Пакт стабільності та зростання («The Stability and Growth Pact») (1997 р.) За цими документами перевищення 3 %-го рівня бюджетного дефіциту допускається лише у виключних випадках.
Варто розглянути!

(для поглибленого вивчення)

Інформація про виконання Законів України «Про Державний бюджет України» міститься, зокрема, на Офіційному сайті Рахункової палати України

Див. також нижче: Інформаційна сторінка — див.: (рис. 10.9—10.13).
Варто розглянути!

(для поглибленого вивчення)

Важливим елементом макроекономічного аналізу є аналіз структури витрат державного бюджету та визначення їх впливу на економічний розвиток України. Серед витрат держав- ного бюджету важливими є захищені видатки (переважно соціального спрямування, що визначаються Законом України «Про Державний бюджет України на … рік», а також видатки бюджету для Пенсійного фонду Ураїни у зв’язку з необхідністю вирішення проблеми дефіциту цього фонду. Див. також нижче: Інформаційна сторінка.

1 Слід наголосити, що державний бюджет України – це складова зведеного (консолідованого бюджету) України. Ана- логічно розраховують дефіцит/профіцит зведеного бюджету як різницю між доходами та витратами зведеного бюджету.

 

Концепції регулювання державного бюджету

 

Фіскальна політика, яка спрямована на досягнення певних цілей в економіці, завжди вирішує складну альтернативу: стабілізація економіки чи збалансування бюджету. Особ- ливо гострою ця альтернатива стає за умов економічного спаду, викликаного скороченням сукупного попиту.
Концепція збалансування бюджету на щорічній основі (короткострокова) Концепція збалансування бюджету на циклічній основі (довгострокова) Концепція функціональних фінансів

(кон’юнктурна)
¾      бюджет балансується в межах одного фінансового року;

¾      ігнорується стабілізаційна          функція фіскальної політики;

¾      в умовах економічного спаду може призвести до ще більшого падіння ви- робництва.

 ¾        бюджет балансується в межах економічного циклу;

¾        шорічне збалансування бюджету не є об’єктивно об- грунтованим;

¾        на одних стадіях еконо- мічного циклу може форму- ватися дефіцит бюджету, який компенсується профі- цитом на інших стадіях.

 ¾      головною метою є управ- ління доходами і видатками бюджету відповідно до зміни кон’юнктури ринку;

¾      не ставиться за мету зба- лансування доходів і видат- ків, а вони можуть змінюва- тись залежно від економічної динаміки;

¾      дефіцит бюджету є до- пустимим і виступає інструментом державного регулювання.
Висновки

1.        Світовий досвід, нагромаджений після Великої депресії в 30-ті роки ХХ ст, показує, що перевага віддається стабілізаційній функції.

2.        Сучасна фіскальна політика припускає можливість застосування незбалансованого бюджету, зокрема, дефіцитного бюджету.

3.        У сучасній макроекономічній науці та практиці регулювання державного бюджету сформульовано принципи, які мають визначати ставлення уряду до дефіциту бюджету:

·  виникнення бюджетного дефіциту під час економічного спаду є нормальним явищем, оскільки в цей період податкові надходження скорочуються, а видатки, навпаки, зроста- ють;

·  спроби балансування бюджету з нульовим сальдо за економічного спаду є безрезуль- татними, тому що скорочення державних витрат або збільшення податкового навантажен- ня спричиняє подальше зменшення продукту (ВВП) і ще більше зростання дефіциту;

·  бюджетні дефіцити періодів економічних спадів можуть перекриватися профіцитами періодів піднесення економіки (детальніше див.: Радіонова І. Ф. Макроекономіка: теорія і практика. К., 2004. 346 с.).
Варто знати!

Згідно міжнародних стандартів, бюджетний дефіцит до 3 % ВВП виконує активну функцію в економіці, стимулює її розвиток. Фінансові ресурси мають використовуватися не на по- точне споживання, а для фінансування державних інвестиційних програм. Провідні країни Заходу, в тому числі країни ЄС, здійснюють емісію національної валюти в основному че- рез механізми обслуговування бюджетного дефіциту, використовуючи відповідні ресурси на цілі економічного розвитку. Через ці канали формуються механізми «довгих» фінансових ресурсів.

 

Вплив фіскальної політики і циклічних коливань на державний бюджет

 

+ВАЖЛИВО ЗРОЗУМІТИ!

Балансування державного бюджету залежить як від дискреційних заходів фіскальної політики, так і від економічного циклу:

¾  стимулююча фіскальна політика, збільшуючи державні видатки або знижуючи подат- кові ставки, може спрямовувати бюджет до дефіциту;

¾  дефіцит бюджету виникає також під час циклічного падіння виробництва, в процесі яко- го відбувається автоматичне скорочення податкових надходжень і збільшення видатків, пов’язаних із трансфертними платежами;

¾  стримуюча фіскальна політика та інфляційне зростання економіки викликають проти- лежні наслідки.

З метою розмежування впливу на державний бюджет фіскальної політики і циклічних ко- ливань у сучасному макроекономічному аналізі крім фактичного балансу бюджету виділяють баланс бюджету за повної зайнятості.
Фактичний баланс бюджету Баланс бюджету за повної зайнятості
—відображує фактично отримані над- ходження та здійснені видатки:

BS = Y × t¢ – G,

де BS — бюджетне сальдо фактичне

t‘ — середня податкова ставка;

Y × t‘ — чисті податки фактичні.

 — умовний бюджет, в якому надходження і ви- датки визначаються на базі припущення, що еко- номіка функціонує за параметрами повної зайня- тості, тобто коли фактичне безробіття дорівнює природному, а обсяг виробництва — потенцій- ному ВВП (Yp):

BSp = Yp × t¢ – G, (11.3)

де BSp — бюджетне сальдо структурне

t‘ — середня податкова ставка;

Yp × t‘ — чисті податки за умов повної зайнятості.
Фактичний дефіцит бюджету

(фактичний показник)

— залежить як від фіскальної політики, так і від економічного циклу;

¾  виникає тоді, коли фактично отри- мані державою чисті податки менші за державні закупівлі.

 Структурний дефіцит

або

дефіцит бюджету за повної зайнятості

(аналітичний показник)

¾  показує, якою б могла бути різниця між чисти- ми податками і державними закупівлями, коли б економіка перебувала в умовах повної зайнятості і виробляла ВВП на потенційному рівні (Yp).
Фактичний дефіцит (BS) відрізняється від структурного дефіциту (BSp) на величину втрат, які несе державний бюджет в умовах неповної зайнятості, тобто коли виникає циклічне падіння виробництва. Ці втрати відображає циклічний дефіцит (BSc), що обчислюється як різниця між фактичним і структурним дефіцитами:

Циклічний = Фактичний – Структурний.

дефіцит       дефіцит          дефіцит

BSc = BS — BSp

Циклічний дефіцит (BSc) породжується відставанням фактичного ВВП від потенційного ВВП, яке виникає за неповної зайнятості, тобто в умовах рецісійного розриву:

BSc = (Y × t¢ – G) – (Yp × t¢ – G) = t¢(Y – Yp ) .
Висновки

1. Відмінність між структурним і циклічним дефіцитами зумовлена відмінністю між дискреційними заходами фіскальної політики та дією автоматичних стабілізаторів. Змінюючи дискреційно чисті податки та/або державні закупівлі, держава безпосередньо впливає лише на структурний дефіцит. Циклічний дефіцит безпосередньо не залежить від держави, а зазнає змін внаслідок автоматичного скорочення або збільшення чистих по- датків. Усі ці зміни інтегрує в собі фактичний дефіцит.

 

2.  Фактичний дефіцит бюджету відображає як структурний, так і циклічний дефіцит, він не може слугувати надійним індикатором ефективності фіскальної політики. Струк- турний дефіцит, який характеризує бюджет без циклічного компонента, набуває здатності бути індикатором дискреційної фіскальної політики.

3.  Фіскальна політика може вважатися ефективною лише в тому випадку, коли під час падіння виробництва стимулює економіку. Якщо в умовах падіння виробництва держава не вдається до стимулюючих фіскальних заходів і не збільшує структурний дефіцит, то та- ка фіскальна політика є неефективною, тобто не виконує стабілізаційну функцію (де- тальніше див.: Савченко А. Г. Макроекономіка: Підручник. К., 2005. 441 с.).

Фінансування бюджетного дефіциту

 

Три основних джерела фінансування бюджетного дефіциту:
внутрішні державні позики зовнішні державні позики грошова емісія
1)  уряд здійснює емісію (ви- пуск) державних боргових зобов’язань — облігацій внутрішньої державної по- зики (ОВДП), і виходить на відкритий ринок як їх прода- вець;

2)  покупцями ОВДП можуть бути:

—  фізичні особи, тобто до- могосподарства;

—  юридичні особи, тобто підприємства, комерційні банки або інші фінансові ус- танови, які мають тимчасово вільні кошти.

 1)  уряд:

а) здійснює запозичення у формі прямих іноземних кредитів;

б) здійснює емісію (ви- пуск) та продаж облігацій зовнішньої державної по- зики (ОЗДП);

2)   зовнішні позики можуть надаватися уряду:

—   міжнародними фінансо- вими організаціями;

—  іноземними урядами;

—  приватними особами.

 1)   уряд продає свої боргові зо- бов’язання не суб’єктам при- ватної економіки, а централь- ному банку, тобто іншій державній інституції;

2)      для купівлі боргових зо- бов’язань центральний банк здійснює емісію додаткових грошей.
Результати
¾ за рахунок виручки від продажу ОВДП тощо, а та- кож за рахунок прямих кре- дитів уряд отримує в борг необхідну суму грошей, що створює внутрішній борг. ¾   за рахунок виручки від продажу ОЗДП та інших державних цінних паперів, а також за рахунок прямих кредитів уряд отримує в борг необхідну суму гро- шей, що створює зовнішній борг. ¾  сукупний попит починає випереджати сукупну пропо- зицію, що породжує інфля- цію;

¾  уряд отримує «сеньйораж»

— емісійний дохід від друку- вання та емісії грошей, реалі- зуючи своє монопольне право на це;

¾  всі економічні агенти зму- шені сплачувати інфляційний податок, який (через вищі ціни) перерозподіляє частину особистих доходів на користь держави.
Боргове фінансування — спосіб фінансування бюджетно- го дефіциту, який спирається на залучення державних за- позичень.

Перевага: не є інфляційним.

Вада: створює державний борг, який з часом необхідно повертати та сплачувати проценти, що пов’язані з його обслуговуванням.

 Емісійне (грошове) фінансу- вання — спосіб фінансування бюджетного дефіциту, який спирається на емісію додатко- вих грошей.

 

Загальні висновки

1.      Найбільшою загрозою для економіки є грошова емісія, яка прискорює інфляцію з відповідними негативними соціально-економічними наслідками (див. розд. 6). Тому з ме- тою обмеження емісійного фінансування бюджетного дефіциту в багатьох країнах консти- туцією закріплюється незалежність національних банків від уряду. В Україні грошова емісія використовувалася для фінансування бюджетного дефіциту протягом тривалого кризового періоду. За діючим Бюджетним кодексом України (станом на 2016 рік), емісійні кошти Національного банку України не можуть бути джерелом фінансування дефіциту державного бюджету.

2.      Державні запозичення — менш загрозливе для економіки джерело фінансування

дефіциту державного бюджету, але також несуть певний негативний вплив на економіку:

¾     якщо державний борг досягає великих обсягів, то може виникнути «вибухове» збільшення процентних платежів, пов’язаних з його обслуговуванням, що перетворить їх в обтяжливу статтю видатків державного бюджету й обмежить позитивний вплив фіскальної політики на економіку;

¾     запозичуючи кошти, уряд стає вагомим «гравцем» на грошово-кредитному ринку. Як- що його попит на цьому ринку досягає значних обсягів, то це спричинює зростання про- центної ставки і викликає ефект «витіснення приватних інвестицій», Це означає скоро- чення інвестицій в економіці, що виникає внаслідок зростання процентних ставок.

3. Безболісних джерел фінансування бюджетних дефіцитів не існує. Тому ефективною може бути лише зважена фіскальна політика, згідно з якою держава повинна постійно ко- ригувати видатки бюджету з урахуванням змін в його доходах. До державних позичок уряд має вдаватися лише за умови, що вони стратегічно обґрунтовані, тобто здатні в майбут- ньому створювати джерела для додаткових доходів.
Варто знати!

В Україні специфічним джерелом фінансування бюджетного дефіциту протягом років була і залишається приватизація державного майна.

Державний борг

 

Державний борг — це загальна сума заборгованості держави, яка репрезентується випу- щеними і непогашеними борговими зобов’язаннями уряду, включно з тими борговими зо- бов’язаннями, що пов’язані з державними гарантіями за кредитами, та іншими зо- бов’язаннями, які бере на себе уряд.
Державний прямий борг

— це борг, що відображає обсяги позичених ресурсів, які надійшли в розпорядження уряду країни.

 Державний гарантований борг

— це зобов’язання держави як гаранта по- вернення ресурсів кредитору в разі непла- тоспроможності позичальника.
Внутрішній державний борг

— заборгованість уряду домогосподарствам і підприємствам даної країни, які володіють державними борговими зобов’язаннями, тобто ОВДП.

 Зовнішній державний борг

— заборгованість уряду перед іноземними громадянами, фірмами, урядами та міжнародними фінансовими організаціями.
Варто знати!

Управління державним боргом — це комплекс заходів, що здійснює держава при залу- ченні коштів, їх розміщенні й погашенні для забезпечення платоспроможності держави.

Існують відмінності в поняттях «обслуговування боргу» та «погашення боргу». Згідно з міжнародним підходом:

¾     погашення боргу — операції з повернення основної суми боргу кредитору;

¾      обслуговування боргу — операції погашення боргу та сплати процентів і компен- саційних виплат за борговими зобов’язаннями.

Проценти (відсотки) по боргу — це дохід, що отримують кредитори за умовами угоди про позику або про випуск державних цінних паперів.

Дефолт — визнання неспроможності країни сплачувати борги в строк і в повному обсязі, що оголошується або самим позичальником, або кредиторами.

 

Варто знати!

За різними підходами, критичний рівень показника борг/ВВП становить 50–100 %. Так, Міжнародний банк реконструкції та розвитку критичним рівнем цього показника вважає 80–100 %.

Для країн ЄС — діють Маастрихтські критерії та критерії за Пактом стабільності та зростання

(«The Stability and Growth Pact»), за якими критичним рівнем державного боргу є 60 % ВВП.

У 2012 році 25 держав — членів ЄС у Брюселі підписали Фіскальний Пакт, який фактично проголосив створення Фіскального союзу ЄС, який передбачає дефіцит бюджету — у ме- жах 3 % від ВВП, структурний дефіцит — не вище 0,5 % ВВП і «боргове гальмо» (debt brake) — обмеження державного боргу рівнем — у 60 % ВВП.

В Україні визначений Бюджетним кодексом критичний рівень цього показника прийнятий за 60 % ВВП.
Варто знати!

Інформацію про зміни державного боргу України можна знайти на Офіційному сайті Міністерства фінансів.

Див. також нижче.: Інформаційна сторінка (рис.10.15–10.18 і табл. 10.1).
Варто розглянути!

(для поглибленого вивчення)

Серед індикаторів, які відображають стан економічної безпеки країни є різні показники державного боргу (див. нижче: Інформаційна сторінка — табл. 10.2 і рис.10.19).

«Економічна безпека країни — стан національної економіки, який дає змогу зберегти стійкість до внутрішніх та зовнішніх загроз, забезпечувати високу конкурентоспромож- ність у світовому економічному середовищі і характеризує здатність економіки до ста- лого та збалансованого зростання» [З Наказу Міністерства економічного розвитку і торгі- влі України від 29 жовтня 2013 року № 1277 «Про затвердження Методичних рекомендації щодо розрахунку рівня економічної безпеки України»].

Бюджетна та боргова безпека — складові фінансової безпеки, що є елементом економіч- ної безпеки країни.
Варто знати!

В умовах дефіциту внутрішніх фінансових ресурсів Україна може звертатись за допомогою до світових фінансових організацій. Допомога міжнародних фінансових організацій, наприклад, Міжнародного валютного фонду (МВФ), може бути спрямована на реформування економіки. МВФ традиційно кредитує центральні банки, а не уряди країн. Проте, в 2009–2010 роках для України було зроблено виняток — транші МВФ були спрямовані на покриття бюджет- ного дефіциту.

 

Таблиця 10.1

СТРУКТУРА СУКУПНОГО ДЕРЖАВНОГО БОРГУ УКРАЇНИ, %

 

 

 

Показник

 Рік
2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014
Державний борг 84,9 85,1 85,3 79,3 80,8 82,1 80,4 69,0 71,4 74,8 75,5 77,4 82,1 86,0
1.Внутрішній 28,2 28,2 26,5 24,6 24,5 20,6 20,1 23,6 28,7 32,7 34,1 36,9 43,9 41,9
2.Зовнішній 56,7 56,9 58,8 54,7 56,3 61,5 60,3 45,4 42,7 42,1 41,4 40,5 38,2 44,1
Гарантований 15,1 14,9 14,7 20,7 19,2 17,9 19,6 31,0 28,6 25,2 24,5 22,6 17,9 14,0
1.Внутрішній 0,0 0,0 0,0 0,0 0,0 0,0 1,2 1,1 4,4 3,2 2,6 3,2 4,6 2,5
2.Зовнішній 15,1 14,9 14,7 20,7 19,2 17,9 18,4 29,9 24,2 22,0 21,9 19,4 13,3 11,5
Разом 100 100 100 100 100 100 100 100 100 100 100 100 100 100

 

Таблиця 10.2

ІНДИКАТОРИ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

 

Показник Крит. знач. Оптим. знач. Рік
2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013
Відношення дефіциту (-), профіциту (+) держбю- джету до ВВП, % ≥ 10

≤ -6

 -2 —

+3

  

-1,8

  

-0,7

  

-1,1

  

-1,5

  

-4,1

  

-6,0

  

-1,8

  

-3,6

  

-4,4
Відношення платежів з обслуговування та по- гашення державного боргу до доходів держ- бюджету, %  

≥ 16

  

6

  

17,9

  

9,9

  

6,1

  

4,4

  

20,4

  

17,7

  

21,9

  

27,7

  

31,2
Сукупний державний борг, % ВВП ≥ 60 20 17,7 14,8 12,3 20,0 34,8 39,9 36,3 36,6 40,5
Валовий зовнішній борг, % ВВП ≥ 70 40 45,8 51,2 56,0 55,9 88,9 86,0 77,3 76,6 78,3
Відношення міжнарод- них резервів до валюти зовнішнього боргу, %  

≤ 20

  

50

  

49,0

  

41,1

  

40,6

  

31,0

  

25,5

  

33,5

  

27,1

  

19,4

  

15,1
Відношення державно- го зовнішнього боргу до річного експорту това- рів і послуг, %*  

≥ 70

  

—

  

26,3

  

25,2

  

21,6

  

21,6

  

49,1

  

54,0

  

42,1

  

43,0

  

44,0
Рівень державного зов- нішнього боргу на 1 особу, дол. США*  

≥ 200

  

—

  

247,9

  

270,8

  

298,0

  

401,3

  

579,7

  

760,2

  

819,6

  

849,6

  

827,7

* індикатори відповідно до Методики розрахунку рівня економічної безпеки України 2007 року.

Відношення платежів з обслуговування та погаш ення державного боргу до доходів державного бюджету, %

Відношення сукупного зовнішнього державного боргу до річного експорту товарів і послуг, %

 

 

Рис. 10.19. Показники боргової безпеки національної економіки України

Джерело: побудовано за: Статистичні матеріали щодо державного та гарантованого державою боргу Украї- ни [Електронний ресурс] // Міністерство фінансів України. — 2015.

Ключові положення

  1. Інструментами дискреційної фіскальної політики є державні закупівлі і дискреційні чи- сті податки. Приріст державних закупівель викликає мультиплікативний приріст ВВП. При цьому мультиплікатор витрат (державних закупівель) у змішаній закритій економіці є вели- чиною оберненою до суми вилучень з економічного кругообігу, що охоплюють заощадження та податки.
  2. Дискреційна зміна чистих податків — це така їх зміна, яка відбувається на підставі спеціальних державних рішень щодо рівня оподаткування і трансфертів. Вплив чистих по- датків на ВВП здійснюється опосередковано — через їх вплив на автономне споживання, зміна якого спричинює мультиплікативну зміну ВВП. Між зміною ВВП і зміною чистих по- датків існує обернена залежність. Дискреційна фіскальна політика впливає і на державний бюджет. Державні закупівлі і трансферти впливають на видатки державного бюджету, а по- датки — на його надходження.
  3. В основі недискреційної фіскальної політики лежить здатність фіскальних інструментів, що входять до складу чистих податків, змінюватися в автоматичному режимі, тобто без прямої участі держави. Це зумовлено тим, що переважна більшість податків і трансфертів залежить від ВВП, а отже можуть змінюватися пропорційно до його зміни навіть за стабільних податкових ставок і незмінного рівня трансфертних платежів. Автоматична зміна чистих податків перетворює їх в автоматичний інструмент економічної стабілізації. Здатність чистих податків виконувати стабілізаційну функцію пояснюється тим, що подат- кові вилучення збільшуються в період зростання виробництва і зменшуються в період ре- цесії. У першому випадку чисті податки стримують зростання економіки, у другому — стри- мують її рецесію, що згладжує економічні коливання.
  4. Фіскальна політика з урахуванням пропозиції спирається на здатність податків вплива- ти не лише на сукупний попит, а й на сукупну пропозицію. Згідно з теорією економіки про- позиції зниження податків посилює мотивацію до праці, підвищує рівень заощаджень і при- бутковість інвестиційних проектів, що у підсумку забезпечує більше зростання обсягу виробництва і нижчий рівень інфляції порівняно з результатами збільшення сукупного попи- ту. Проте політика низького оподаткування викликає суттєві зауваження з боку її опонентів.
  5. Гіпотеза про здатність політики низького оподаткування унеможливлювати виникнен- ня бюджетного дефіциту теоретично обґрунтовується за допомогою кривої Лаффера. Згідно з кривою Лаффера, якщо оподаткування є надмірним, то зниження податків до оптимального рівня може стимулювати зростання обсягів виробництва і водночас забезпечувати збільшення податкових надходжень, що виключає можливість виникнення бюджетного дефіциту. Але крива Лаффера є лише своєрідною гіпотезою, певною абстрактно-логічною конструкцією, а не узагальненням реальних причинно-наслідкових зв’язків. Тому її практич- не застосування є значним політичним ризиком.
  6. Фіскальна політика одночасно виконує дві функції: стабілізаційну і бюджетну, між якими, як правило, існує суперечність. Особливо гострим воно є в умовах падіння виробниц- тва. За цих умов має застосовуватися стимулююча фіскальна політика, яка викликає бюд- жетний дефіцит і породжує проблему його фінансування. У практиці збалансування держав- ного бюджету сформувалось три основні концепції: на щорічні основі (короткострокова), на циклічній основі (довгострокова) та концепція функціональних фінансів. Найширшого прак- тичного застосування набула концепція функціональних фінансів, згідно з якою управління бюджетним сальдом здійснюється конюнктурно з метою підтримання економічної стабіль- ності країни.
  7. Розрізняють фактичний, структурний і циклічний бюджетний дефіцит. Фактичний дефіцит виникає тоді, коли фактично отримані чисті податки менші за державні закупівлі. Структурний дефіцит — це умовний показник, що застосовується для аналізу можливого йо- го рівня за умов повної зайнятості. Його визначення є необхідним для обчислення циклічно- го дефіциту. Останній розраховується як різниця між фактичним і структурним дефіцитом і показує втрати, що несе державний бюджет в умовах неповної зайнятості.
  8. Існує боргове і емісійне фінансування бюджетного дефіциту. Перше здійснюється за рахунок внутрішніх і зовнішніх позик, друге — за рахунок грошової емісії. Найбільшою за- грозою для економіки є грошова емісія, яка прискорює інфляцію з відповідними негативни- ми наслідками для суспільства. Менш загрозливим способом дефіцитного фінансування є боргове фінансування.

 

Контрольні запитання для самоперевірки знань

  1. Використовуючи рисунок теми 1, розкрийте роль держави в економічному кругообігу, її розподільчу та стабілізаційну функції.
  • Поясність, яким чином податки і трансферти враховуються у функції споживання за

рівнянням: С = С + с · (Y – T) і С = С + с · (1 – t) · Y.

  1. За допомогою алгебраїчних рівнянь визначте приватні та державні заощадження в умо- вах змішаної економіки та поясність рівняння рівноваги між національними заощадженнями та національними інвестиціями.
  2. Проаналізуйте рівняння, яке описує рівновагу між внутрішніми фінансовими ресурса- ми та приватними інвестиціями.
  3. Використовуючи графічну модель «кейнсіанський хрест», поясність муль- типлікативний вплив державних закупівель і чистих податків на ВВП.
  4. Поясність, чому чисті податки, що змінюються автоматично, називаються автоматич- ними стабілізаторами.
  5. Напишіть і поясніть формулу, яка визначає ефект гальмування динаміки ВВП, що спричинюється автоматичними стабілізаторами.
  6. Розкрийте основні положення теорії економіки пропозиції і покажіть за допомогою графічної моделі AD–AS вплив зниження податків на ВВП і ціни.
  7. Розкрийте і покажіть на графіку ідею кривої Лаффера.
  8. Зробіть порівняльний аналіз концепцій збалансування державного бюджету.

Практичні завдання

І рівень складності

Завдання 1. У змішаній закритій рівноважній економіці маємо умови: G = 35 млрд грн, Т

= 38 млрд грн, І = 50 млрд грн. Обчислити приватні заощадження.

Завдання 2. У змішаній закритій рівноважній економіці маємо умови: Y = 380 млрд грн,

С = 10 млрд грн, с‘ = 0,7, Т = 40 млрд грн. Обчислити приватні заощадження.

Завдання 3. У змішаній закритій рівноважній економіці маємо умови: приватні заощад- ження = 50 млрд грн, чисті податки = 40 млрд грн, державне споживання = 38 млрд грн. Об- числити національні заощадження.

Завдання 4. Маємо умови: АТ = 100 млрд грн, TR = 50 млрд грн, G = 52 млрд грн, Ig = 5

млрд грн. Обчислити державні заощадження.

Завдання 5. Маємо умови: t = 0,2; c = 0,75. Уряд зменшив чисті податки на 2,4 млрд грн.

Розрахувати приріст ВВП у змішаній закритій економіці.

Завдання 6. ВВП збільшився на 20 млрд грн, автоматичні чисті податки — на 5 млрд грн,

s = 0,2. Визначити мультиплікатор витрат у змішаній закритій економіці?

Завдання 7. У змішаній закритій економіці маємо умови: t = 0,2; с = 0,75. Уряд збільшив державні закупівлі на 2,8 млрд грн. Обчислити приріст автоматичних чистих податків у змішаній закритій економіці.

Завдання 8. У змішаній закритій економіці маємо умови: с = 0,75; t = 0,2. Уряд збільшив чисті податки на 4 млрд грн. Визначити, на скільки потрібно збільшити державні закупівлі, щоб забезпечити незмінність обсягів ВВП.

Завдання 9. В умовах неповної зайнятості у змішаній закритій економіці державні заку- півлі збільшилися на 2,6 млрд грн, а чисті податки — на 3,4 млрд грн, с = 0,75; t = 0,2. Обчи- слити приріст ВВП у змішаній закритій економіці.

Завдання 10. У змішаній закритій економіці маємо умови: с = 0,8; t = 0,25. Унаслідок зменшення державних закупівель скорочення реального ВВП становило 8 млрд грн. На яку величину зменшилися державні закупівлі?

Завдання 11. У змішаній закритій економіці маємо умови: t‘ = 0,24; G = 90 млрд грн, Yt — 1

= 380 млрд грн. Уряд передбачає збільшити ВВП на 25 млрд грн. Обчислити бюджетне саль- до після збільшення ВВП.

Завдання 12. В умовах повної зайнятості приватні інвестиції скоротяться на 500 млн грн, с = 0,75, t = 0,2. Визначити ефект гальмування спадаючої динаміки реального ВВП, виклика- ний автоматичними стабілізаторами у змішаній закритій економіці.

 

Відповіді

1         2         3         4         5          6         7         8         9        10       11       12

47 92 52 3 4,5 2,5 1,4 3 0,2 3,2 7,2 750

ІІ рівень складності

Завдання 1. Визначити величину державних закупівель у змішаній закритій економіці за таких умов: дефіцит державного бюджету країни (BS) = 3 % ВВП, чисті податки = 315 млрд грн, середня податкова ставка = 0,28.

Завдання 2. Здійснення стимулюючої дискреційної фіскальної політики у змішаній за- критій економіці за рахунок державних закупівель в обсязі 200 млн грн, призвело до зміни ВВП на 450 млн грн. Якою є гранична податкова ставка в країні, якщо гранична схильність до заощадження = 0,23?

Завдання 3. Скільки податкових надходжень недоотримав державний бюджет країни, якщо стагнація у змішаній закритій економіці проявилась через зменшення ВВП на 240 млрд грн, мультиплікатор податків = 1,9, а гранична схильність до заощадження = 0,1?

Завдання 4. Розрахувати національні заощадження в змішаній закритій економіці, якщо ВВП = 2800 грн, автономне споживання = 40 грн, чисті податки = 230 грн, державні витрати

= 279 грн, державні інвестиції = 85, внутрішні трансферти = 78 грн, середня схильність до заощадження = 0,17.

Завдання 5. Розрахувати витрати державного бюджету в рівноважній змішаній закритій економіці, якщо національні заощадження = 1900 млрд грн, державні заощадження = 156 млрд грн, чисті приватні інвестиції = 1900 млрд 500 грн, амортизація = 125 1900 млрд грн, чисті податки = 340 1900 млрд грн, внутрішні трансферти = 99 1900 млрд грн.

Завдання 6. Автономне споживання у періоді t-1 становило 250 млрд грн, а у періоді t зросло на 150 млрд грн. Номінальний ВВП у періоді t-1 становив 1000 млрд грн, а в у періоді t зріс на 600 млрд грн. Гранична схильність до споживання є обернено залежною функцією від автономних витрат у вигляді (100/ С ). Автоматичні податки у періоді t зросли на 30 млрд

грн. Обчислити динамічний мультиплікатор витрат у змішаній закритій економіці.

Завдання 7. ВВП країни становить 1000 млрд грн. Приватні заощадження 100 млрд грн. Середня схильність до споживання становить 0,6, автономне споживання = 280 млрд грн. Обчислити середню податкову ставку у змішаній закритій економіці.

Завдання 8. Обчислити середню схильність до заощаджень у змішаній закритій економі- ці, якщо статичний мультиплікатор податків у 1,5 разу менший за статичний мультиплікатор витрат.

Відповіді

1                2                3                4                5                6                7                8

348,75 27,8 99,6 511 1459 1,07 0,05 0,33

Тести для самоперевірки знань

  1. У системі макроекономічного регулювання держава виконує функцію: а) розподільну;

б) перерозподільну; в) стабілізаційну;

г) виробничу.

  1. В умовах закритої економіки за участю держави економічна рівновага визначається за формулою:

а) Y = С + І;

б) Y = С + І + G;

в) Y – С – Cg=I+Ig.

  1. За умов змішаної економіки закритого типу національні заощадження визначаються за формулою:

а) SN = Y – С – G;

б) SN = Y – С – Сg;

в) SN = Y – Т – С;

 

г) SN = T – Cg.

  1. Чисті податки визначаються за формулою:

а) Т = АТ – ТR;

б) Т = АТ + ТR;

в) Т = t · Y;

г) Т = Y + TR – AT.

  1. В умовах змішаної закритої економіки приватні заощадження визначаються за формулою:

а) S = Y – С;

б) S = Y – Т – С;

в) S = Y – С – G;

г) S = Y – С – Сg.

  1. За умов змішаної економіки закритого типу сукупні витрати визначаються за формулою: а) Е = С + І;

б) Е = С + І + G;

в) Е = С + І + (T – G);

г) Е = С + І + (Сg + Ig).
  • В умовах закритої економіки з участю держави функція споживання має такий вигляд: а) ∆C = ∆C + c ·∆Y;

б) ∆С = ∆C + с ·(∆Y – ∆Т);

в) ∆С = ∆C + с · (1 – t) · ∆Y.

  1. Дискреційна фіскальна політика застосовує як інструменти впливу на ВВП: а) державні закупівлі;

б) державні заощадження; в) чисті податки.

  1. З метою забезпечення цільового приросту ВВП найменш збитковим варіантом для державного бюджету є:

а) збільшення G;

б) зменшення Т;

в) одночасне збільшення G і зменшення Т.

  1. Автоматична фіскальна політика забезпечує:

а) зміну податкових ставок;

б) зміну рівня соціальних трансфертів; в) часткову економічну стабілізацію; г) повну економічну стабілізацію.

Відповіді

1               2              3              4             5              6                7               8              9           10

б), в) б), в) б), а), в) б) б), г) б), в) а), в) а) в)

Література для поглибленого вивчення теми

  1. Макроекономіка та макроекономічна політика: Навч. посіб. / Наук. ред А.Ф. Мельник. –

К.: Знання, 2008. – 699 с.

  1. Радіонова І.Ф. Макроекономіка: теорія та політика: Підручник / І.Ф. Радіонова. – К.: Таксон, 2004. – 348 с.
  2. Савченко А. Г. Макроекономіка: Підручник / А. Г. Савченко. – К.: КНЕУ, – 441 с.
  3. Роль держави у довгостроковому економічному зростанні / За ред. Б.С. Кваснюка. – К. –Х.: Форт, 2003. – 423 с.
  1. Стігліц Дж. Економіка державного сектора / Дж. Стігліц. – К.: Основи, – 854 с.
  2. Бюджетний кодекс України: Закон, Кодекс від 08.07.2010 № 2456–VI [Електронний ре- сурс] // База даних «Законодавство України» / ВР України
  3. Податковий кодекс України: Закон, Кодекс від 02.12.2010 № 2755–VI [Електронний ре- сурс] База даних «Законодавство України» / ВР України

 

ТЕМА 11: Монетарна політика

в макроекономічному ренгулюванні

 

  1. Монетарна політика: цілі, види та інструменти.
  2. Монетарна політика за моделлю AD–AS та наслідки її впливу на економіку.
  3. Модель «IS – LM»: зміст і висновки. Ефективна взаємодія фіскальної та монетарної політики в моделі «IS – LM».

Вивчення змісту теми уможливить здобуття студентами таких нових знань про:

  • сутність і цілі монетарної політики,
  • види монетарної політики,
  • складові монетарної політики,
  • інструменти монетарної політики,
  • монетарну політику в термінах моделі «AD–AS»,
  • наслідки впливу на економіку монетарної експансії в короткостроковому періоді та довгостроковому періоді,
  • взаємодію фіскальних і монетарних інструментів у термінах моделі «IS – LM»,
  • ринок товарів і послуг і криву IS,
  • грошовий ринок і криву LM,
  • рівновагу в моделі «IS – LM».

Після опанування матеріалів теми студенти набудуть таких практичних умінь

  • одержать початкові навички щодо аналізу показників, які ілюструють вплив інструме- нтів монетарної політики на економіку;
  • одержать початкові навички аналізу формування та реалізації монетарної політики.

 

Основні категорії та їх позначення

 

Обсяг національного виробництва або ВВП реальний Y
ВВП потенційний Yp
Пропозиція грошей Мs
Сукупний попит АD
Сукупна пропозиція короткострокова AS
Сукупна пропозиція довгострокова ASL
ВВП номінальний Yn або Y · P
Приватні інвестиції I
Індекс цін Р
Номінальна процентна ставка i
Реальна процентна ставка r
Мультиплікатор витрат me

 

Алгоритм-конспект

  • Монетарна політика: цілі, види та інструменти

 

Монетарна (грошово-кредитна) політика — використання державою монетарних інстру- ментів з метою впливу на грошову пропозицію, а через неї — на ВВП, зайнятість, стабіль- ність цін і курс національної валюти.

Монетарна політика — комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, спрямова- них на регулювання економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення стабі- льності грошової одиниці України, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу (Закон України «Про Національний банк України»).

Рада Національного банку України розробляє основні засади грошово-кредитної політики на відповідний рік, у яких визначаються конкретні цілі та заходи (інструменти) для їх до- сягнення.
Цілі монета- Кінцеві цілі монетарної політики повязані з досягненням певного рівня ма-
рної кроекономічних показників, а саме: реального ВВП, рівня безробіття та ін-
політики: фляції.
кінцеві та Проміжні цілі монетарної політики охоплюють:
проміжні ¾       значення грошових агрегатів,
¾       процентні ставки,
¾       обсяги кредитування тощо.
Існує проблема узгодження проміжних і кінцевих цілей. Вона вирішується
на основі принципу пріоритетності цілей. Наприклад, якщо інфляція зро-
стає до загрозливого рівня, то метою може бути уповільнення темпів при-
росту пропозиції грошей для обмеження інфляції.
Цільові орієнтири монетарної політики НБУ представлено на рис. 11.1.

Рис. 11.1. Цільові орієнтири монетарної політики НБУ

Види монетарної політики

 

Монетарна політика може бути спрямована: на стимулювання економіки (монетарна ек- спансія) або на її стримання (монетарна рестрикція)
Експансіоністська політика

або

політика «дешевих грошей»

(монетарна експансія)

 Рестриктивна політика

або

політика «дорогих грошей»

(монетарна рестрикція)
–  скорочення процентних ставок шляхом використання монетарних інструментів з метою збільшення пропозиції грошей в еко- номіці;

–  використовується для стимулювання зро- стання інвестицій та економічного зростан- ня в умовах рецесії (кризи);

–  як складова антикризового державного ре- гулювання.

 –  підвищення процентних ставок шляхом використання монетарних інструментів з метою зменшення пропозиції грошей в еко- номіці,

–  використовується для «охолодження пе- регрітої економіки» в період високої інфляції;

–  як складова антиінфляційного державного регулювання.

 

Складові монетарної політики

 

Монетарна політика охоплює дві складові (див. рис. 11.2)
Грошово-кредитне регулювання

— система заходів уряду, що здійснюються за допомогою певних інструментів впливу на грошову пропозицію.

Основні інструменти

¾      операції на відкритому ринку з держав- ними цінними паперами;

¾        зміна облікової (дисконтної) ставки;

¾      зміна нормативів обов’язкового резер- вування.

 Валютне регулювання

— система заходів уряду, що здійснюються за допомогою певних інструментів впливу на валютний курс та валютні операції.

Основний інструмент

¾   операції на відкритому ринку з валютою

(валютні інтервенції).

Інші інструменти

—  валютний контроль;

—  валютні обмеження;

—  валютні резерви;

—  валютне субсидування;

—  валютні паритети.
Варто знати!

Грошово-кредитне регулювання — прерогатива центрального банку країни. Однак валют- не регулювання здйснюється центральним банком країни за узгодження з Міністерством фінансів та іншими інститутами державної влади.

Рис. 11.2. Складові монетарної політики

 

 

ОПЕРАЦІЇ НА ВІДКРИТОМУ РИНКУ

ОБЛІКОВА СТАВКА

НОРМАТИВИ ОБОВ’ЯЗКОВОГО РЕЗЕРВУВАННЯ

 

 

Рис.11.3. Основні інструменти монетарної політики

 

Основні інструменти впливу на грошову пропозицію (див. рис. 11.3)

 

Механізм впливу основних монетарних інструментів
І. Операції на відкритому ринку (open market operations)

На відкритому ринку центральний банк країни може здійснювати операції купівлі- продажу:

1)        державних боргових цінних паперів — облігацій державних позик (debt bonds);

2)        валюти — валютні інтервенції (foreign exchange transactions).
+ВАЖЛИВО ЗРОЗУМІТИ!

1.1.   Операції на відкритому ринку з державними борговими цінними паперами — купі- вля-продаж центральним банком облігацій державних позик (debt bonds) на відкритому ринку, в результаті якої він отримує можливість впливати на резерви комерційних банків як компонента грошової бази і в такий спосіб (з урахуванням грошового мультиплікатора) змінювати пропозицію грошей в економіці (див. теми 5 і 10):

¾       якщо центральний банк скуповує облігації державних позик у комерційних банків, то він збільшує грошову пропозицію, що призводить до скорочення процентних ставок (політика «дешевих грошей»);

¾       якщо центральний банк здійснив емісію та продає облігації державних позик ко- мерційним банкам, то він зменшує пропозицію грошей, що призводить до зростання про- центних ставок (політика «дорогих грошей»).
Варто знати!

Державні боргові цінні папери — це державні зобов’язання, що випускаються в докумен- тарній або електронній формах центральним урядом, місцевими органами влади і окреми- ми державними підприємствами з метою мобілізації грошових ресурсів.

Найпоширенішим видом державних цінних паперів є облігації державних позик. Облігація (від лат. — зобов’язання) — це цінний папір, який:

по-перше, засвідчує витрати власником певних грошових коштів її на її придбання; по-друге, надає власникові право на отримання грошового доходу від облігації;

по-третє, потверджує зобов’язання держави відшкодувати повну номінальну вартість облігації у передбачений умовами позики термін.

Державні облігації реалізуються як юридичним, так і фізичним особам на добровільних за- садах. Головними набувачами державних облігацій є, як правило, комерційні банки.

У нашій країні існують такі види державних цінних паперів :

¾       облігації внутрішньої державної позики України;

¾       облігації зовнішньої державної позики України;

¾       цільові облігації внутрішньої державної позики України;

¾       казначейські зобов’язання України.

За міжнародною практикою, державними облігаціями вважаються цінні папери із терміном обігу більше 5 років. У США максимальний термін обігу державних облігацій досягає 30 років. В Україні термін обігу облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) є значно коротшим — до 5 років.

Починаючи з 1997 р., НБУ здійснює операції з державними цінними паперами на умовах угоди РЕПО (repurchase agreement), які можуть здійснюватися лише з тими державними облігаціями, строк погашення яких не припадає на строк проведення операції. Такі опера- ції НБУ здійснє у двох видах: прямого РЕПО (купівля державних облігацій) та зворотного РЕПО (продаж державних облігацій) — з подальшим зобов’язанням їх викупити.

В Україні офіційні дані про купівлю-продаж державних облігацій можна знайти на Офіційному сайті Національного банку України
Варто розглянути!

(для поглибленого вивчення)

Досвід зарубіжних країн свідчить, що центральні банки, здійснюючи грошово-кредитне регулювання, віддають перевагу прямим операціям з державними борговими цінними па- перами, особливо в країнах, фінансові системи яких спираються на розвинений фондовий ринок (США, Канада, Японія, Велика Британія).

 

+ВАЖЛИВО ЗРОЗУМІТИ!

1.2. Операції на відкритому ринку з валютою — валютні інтервенції (foreign exchange transactions), які здійснюються у формі купівлі-продажу центральним банком іноземної валюти на валютному ринку:

¾     якщо центральний банк виходить на валютний ринок як покупець іноземної валюти, то на певну суму він збільшує обіг національної валюти;

¾     якщо центральний банк виходить на валютний ринок як продавець іноземної валюти, то він — скорочує обіг національної валюти (див. тему 12).
ІІ. Облікова (дисконтна) ставка (discount rate)
+ВАЖЛИВО ЗРОЗУМІТИ!

Облікова ставка — процентна ставка, за допомогою якої центральний банк встановлює для суб’єктів грошового ринку орієнтир щодо вартості (ціни) залучених і розміщених гро- шових коштів.

Облікова ставка безпосередньо залежить від стану національної економіки, макроекономі- чних і бюджетних процесів, стану грошово-кредитного ринку.

Облікова ставка є базовою процентною ставкою щодо інших процентних ставок — впли- ває на банківські процентні ставки за кредитами іншим суб’єктам економіки, що, в свою чергу, призводить до зміни в інвестуванні, споживанні домогосподарств тощо:

¾       якщо центральний банк зменшує облікову ставку, то процентні ставки комерційних банків теж зменшуються, що стимулює до зростання інвестицій, споживчих витрат, до економічного зростання (політика «дешевих грошей»);

¾       якщо центральний банк збільшує облікову ставку, то процентні ставки комерційних банків теж збільшуються, що скорочує інвестиції, споживання, стримує економічне зро- стання (політика «дорогих грошей»).
Варто знати!

Виходячи з облікової ставки центральний банк визначає ставку рефінансування.

Ставка рефінансування (refinancing rate). — це процентна ставка, під яку центральний банк надає кредити комерційним банкам для рефінансування. Її величина залежить від те- рміну й виду рефінансування, але не може бути нижчою, ніж облікова ставка.

В Україні, за офіційними даними: за період з березня 2012 року до вересня 2013 року НБУ тричі змінював облікову ставку, а саме: 7,5 % (23.03.2012), 7 % (10.06.2013), 6,5 % (13.08.2013), а за період до жовтня 2015 року облікова ставка зростала: 15.04.2014 — 9,5 %, 17.07.2014 — 12,5 %, 13.11.2014 — 14 %, 06.02.2015 — 19 % і вище. У жовтні 2015 року в

Україні облікова ставка була знижена з 27 % до 22 %
Варто розглянути!

(для поглибленого вивчення)

Середня облікова (дисконтна) ставка у розвинених країнах складає менше ніж 1,5 % і є у рази меншою, ніж облікова ставка НБУ. Висока облікова ставка негативно впливає на роз- виток кредитування в країні та економічне зростання.

Див. також нижче: Інформаційна сторінка
ІІІ. Нормативи обов’язкового резервування (reserve requirement)
+ВАЖЛИВО ЗРОЗУМІТИ!

Нормативи обов’язкового резервування депозитів комерційних банків — це кошти, які во- ни зобов’язані зберігати на рахунках центрального банку, які впливають на можливості комерційних банків надавати кредити:

¾       якщо нормативи обов’язкового резервування зменшуються, то зменшуються і обов’язкові резерви, відповідно, більше кредитів може надати банківська система (політи- ка «дешевих грошей»);

¾       якщо нормативи обов’язкового резервування збільшуються, то збільшуються і обов’язкові резерви, відповідно, зменшується кредитоспроможність банківської системи (політика «дорогих грошей»)

 

Варто знати!

В Україні норматив обов’язкового резервування — установлений НБУ у процентному значенні розмір обов’язкових резервів до зобов’язань щодо залучених банком коштів у на- ціональній та іноземній валюті. Єдиний порядок визначення і формування обов’язкових резервів для всіх банків України встановлюється НБУ. Відповідно до Закону України «Про банки та банківську діяльність» ставки обов’язкових резервів мають верхню межу. При цьому для різних видів внесків ці межі різні.

В Україні, за офіційними даними: у вересні 2013 року НБУ збільшив з 5 % до 7 % норма- тив обов’язкового резервування за довгостроковими коштами і вкладами (депозитами) юридичних і фізичних осіб в іноземній валюті. Але до 30.12.2014 року норматив обовязко- вого резервування для вкладів у національній валюті вже дорівнював нулю. З 31.12.2014 року норматив обов’язкового резервування складає — 6,5 % для національної та іноземної валюти за поточними депозитами та 3 % — за довгостроковими коштами для всіх типів вкладів (детальніше див.: Офіційний сайт Національного банку України.
Варто розглянути!

(для поглибленого вивчення)

Показники ставок обов’язкових резервів суттєво коливаються у різних країнах. Найбільші норми встановлювались в Італії та Іспанії, найменші — в Японії (2,5 %) та у Великобри- танії (0,45 %).

Див. також: Інформаційна сторінка
  • Монетарна політика у моделлы AD-AS і наслідки її впливу на економіку

Монетарна політика у моделі AD–AS

 

1. Основне визначення

— трансмісійний (пе- редавальний) механізм монетарної політики (monetary transmission mechanism)

 — це ланцюг економічних змінних, завдяки яким центральний банк, змінюючи пропозицію грошей, цілеспрямовано впливає на ділову активність:

1)  початкова ланка — зміна пропозиції грошей;

2)   проміжна ланка — зміни в ринкових інструментах (гроші, про- центна ставка, інвестиції тощо);

3)  кінцева ланка — зміни в сукупному попиті та ВВП.

Існують різні підходи щодо моделі цього механізму, основними серед них є:

¾     кейнсіанський;

— монетаристський.
2. Монетаристська мо- дель монетарного трансмісійного (пере- давального) механізму +ВАЖЛИВО ЗРОЗУМІТИ!

В основі — рівняння кількісної теорії грошей:

Ρ · Y = M · V.

Згідно із кількісною теорією грошей Фрідмана, швидкість обігу грошей (V) є стабільною величиною. Основне рівняння трансмі- сійного (передавального) механізму:

МS ↑ → АD ↑ → Y · Р ↑

Збільшення пропозиції грошей безпосередньо визначає зростання сукупного попиту.

Оскільки між збільшенням пропозиції грошей (Мs) і зростанням сукупного попиту (АD) немає опосередковуючої ланки, то це означає, що гроші є джерелом змін сукупного попиту.

 

1. Кейнсіанська мо- +ВАЖЛИВО ЗРОЗУМІТИ!
дель монетарного 1. Згідно з кейнсіанською теорією, вплив монетарної політики на
трансмісійного (пере- сукупний попит реалізується через кілька каналів, серед яких най-
датного) механізму впливовішим визнається канал «процентна ставка—інвестиції».
згідно з моделлю AD– 2. Наслідки монетарної експансії розглядаються за допомогою
AS (див. тему 4). моделі AD-AS, яка здатна відображати як реальні, так і номінальні
зміни в економіці.
3.  Основне рівняння: M S ­® i ¯® I ­® Y ­ .
¾     Збільшення пропозиції грошей (М S ↑) зменшує процентну
ставку (і ↓).
¾     Згідно з інвестиційною функцією це викликає збільшення
інвестицій як компонента сукупного попиту (І ↑), що у підсумку
викликає зростання реального ВВП (Y ↑).
— Монетарна експансія спричиняє зростання цін, а тому її резуль-
татом стає збільшення номінального ВВП (Y · P ↑).
4. Наслідки монетарної експансії в короткостроковому і довгост-
роковому періодах є різними.
2. Наслідки впливу на економіку монетарної експансії в коротко- строковому періоді +ВАЖЛИВО ЗРОЗУМІТИ!

 

P                                                     AS
 

P2                                     T2
P1                           T1
AD2
AD1
Y1      Y2                       Y
Рис.11.4. Вплив монетарної експансії на економіку в короткостроковому періоді
Рис. 11.4:

1. Початковий рівноважний стан в економіці за повної зайнятості

— у точці Т1.

2.      Центральний банк застосував експансіоністську політику і збільшив пропозицію грошей, що спричинить відповідне знижен- ня процентної ставки, внаслідок чого зростають інвестиції. Приріст інвестицій, у свою чергу, зміщує праворуч криву сукуп- ного попиту в положення AD2.

3.    У відповідь на зростання сукупного попиту відбувається як збільшення реального ВВП (Y2 > Y1), так і підвищення загального рівня цін (Р2 > Р1).

4.     За таких умов точка економічної рівноваги переміщується вздовж кривої сукупної пропозиції вправо з положення Т1 у поло- ження Т2.

5.    Однак збільшення реального ВВП підвищує попит на гроші, який обмежує зниження процентної ставки, що відповідно обме- жує зростання інвестицій і ВВП.

 

Висновки:

Наслідки монетарної експансії в короткостроковому періоді

1)  зниження процентної ставки (номінальної та реальної);

2)  збільшення ВВП (номінального і реального);

3)  зростання загального рівня цін (інфляція).

Зазначені наслідки відповідають теоретичному інструментарію, згідно з яким зарплата є негнучкою, а крива сукупної пропозиції має додатній нахил.
5. Наслідки впливу на економіку монетарної експансії в довгост- роковому періоді. +ВАЖЛИВО ЗРОЗУМІТИ!

Особливість довгострокового періоду полягає в тому, що в межах цього періоду зарплата стає гнучкою. Унаслідок цього крива су- купної пропозиції набуває вигляду вертикальної лінії. За цих умов монетарна експансія може викликати лише зростання цін і не здатна збільшувати реальний ВВП, який утримається на по- тенційному рівні (Yp).

ASL

 

P

P                                                     T2

2

 

 

 

 

 

 

P                                                     T1

1

AD2

 

AD1

 

Yp                                         Y

Рис. 11.5. Вплив монетарної експансії на економіку в довгостроковому періоді

Рис. 11.5:

1. Початковий рівноважний стан в економіці за повної зайнятості

— у точці Т1, на перетині кривих сукупного попиту (AD1) і довго- строкової сукупної пропозиції (ASL).

2.  Якщо центральний банк за допомогою монетарних інструментів збільшив номінальну пропозицію грошей, то це перемістить криву сукупного попиту праворуч у положення AD2, а загальний рівень цін підвищиться до Р2.

3.     Збільшення обсягів виробництва не відбувається, тому що номінальна заробітна плата адекватно зреагує на зміну загального рівня цін і збільшиться пропорційно їх зростанню. Тому не змінюється реальна заробітна плата, яка, як і раніше, утримує рівновагу на ринку праці за умов повної зайнятості. Обсяг реаль- ного ВВП залишається на потенційному рівні. Отже, монетарна експансія не здатна збільшити сукупну пропозицію.

4.   Однак, монетарна експансія збурює сукупний попит, який здат- ний номінально збільшуватися, поки він не зрівняється із сукуп- ною пропозицією — у точці Т2, де забезпечується повна зайня- тість.

 

5. Якщо номінальна кількість грошей і загальний рівень цін зрос- тають в однаковій пропорції, то реальна пропозиція грошей (MS/P) не змінюється. Тому, незважаючи на монетарну експансію, попит на гроші (MD/P) і пропозиція грошей (MS/P) у довгостроковому пе- ріоді залишаються такими, якими вони були до монетарної експан- сії. За цих умов залишаються без змін параметри рівноваги на гро- шовому ринку і рівень реальної процентної ставки.

Висновки:

Наслідки монетарної експансії в довгостроковому періоді

1)   ціни зростають пропорційно номінальному збільшенню пропо- зиції грошей;

2)   реальний ВВП не змінюється, а номінальний ВВП збільшується пропорційно зростанню загального рівня цін;

3)       реальна процентна ставка не змінюється, а номінальна підвищується пропорційно зростанню загального рівня цін. Пе- релічені наслідки монетарної експансії свідчать про ней- тральність грошей у довгостроковому періоді.

 

  • Модель «IS–LM»: зміст і висновки. Ефективна взаємодія фіскальної та монетарної політики в моделі «IS–LM»

 

Припущення моделі Модель IS–LM — основна модель, що використовується кейнсіанською економічною теорією для пояснення процесу формування загальної рів- новаги на основі урівноваження ринку товарів і послуг та ринку грошей. Модель IS–LM пояснює взаємодію двох політик: фіскальної та монетар- ної:

1)     за допомогою моделі IS можна ілюструвати наслідки фіскальної політики,

2)     за допомогою моделі LM можна ілюструвати наслідки монетарної політики.

Особливості моделі:

–   вона пояснює короткостроковий період, у межах якого припускається, що всі ціни є стабільними, тобто не реагують на зміни сукупного попи- ту. Тому реальні змінні збігаються з номінальними, зокрема:

і = r (процентна ставка номінальна = процентна ставка реальна),

Yr = YР (ВВП реальний = ВВП потенційний);

–   в умовах змішаної закритої економіки модель відображає взаємодію між двома ринками: товарів і послуг і грошовим.

На ринок товарів і послуг впливає фіскальна політика, на грошовий —

монетарна.

За цих умов модель IS-LM стає теоретичним інструментом для пояснен- ня результатів впливу фіскальної і монетарної політики на економіку в короткостроковому періоді.
Крива IS — (investment — savings) +ВАЖЛИВО ЗРОЗУМІТИ!

Крива IS відображає всі можливі зв’язки (комбінації) між процентною ставкою (i) та ВВП (Y), за яких забезпечується рівновага на ринку това- рів і послуг і на ринку інвестицій, тобто тотожність між величиною за- планованих сукупних витрат (сукупним попитом) і ВВП.

У системі цих зв’язків процентна ставка (i) є незалежною змінною, а ВВП (Y) — залежною. Отже, крива IS ілюструє, як зміна рівня про- центної ставки впливає на зміну рівня ВВП.

 

Між процентною ставкою (i) і ВВП (Y) не існує безпосереднього зв’язку. Але крива IS здатна пов’язувати їх між собою опосередковано через інвестиції, які, з одного боку, залежать від процентної ставки, з іншого — впливають на ВВП. Тому криву IS можна побудувати лише на основі синтезу двох графіків: «кейнсіанського хреста» та інвестиційної функції:

 

 

E

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Y1 Y2                Y

 

а) Інвестиційна функція                                     в) Крива IS

 

Рис. 11.6. Побудова кривої IS

Рис. 11.6:

  1. Рис. 6(а) — графік інвестиційної функції, згідно з якою інвестиції є оберненою функцією від процентної ставки: процентна ставка змен- шилася від і1 до і2, як наслідок відповідно до інвестиційної функції (DI = –b × Dі) величина інвестицій збільшується від І1 до І2.
  2. Зростання інвестицій збільшує сукупні витрати, тому на рис. 11.6(б) крива запланованих витрат переміщується вгору від E1 до E2, що, в свою чергу, збільшує рівень ВВП від Y1 до Y2 .
  3. Крива IS ілюструє обернений зв’язок між процентною ставкою та ВВП і тому має від’ємний нахил (рис. 11.6(в)).

Висновок:

між процентною ставкою і ВВП існує обернений зв’язок: чим нижчою є процентна ставка тим більшим є рівень ВВП в економіці, і навпаки Рівняння функції ІS має вид:

 

 

де Y — ВВП;

Y = me

× (E – b × i)

 

me — мультиплікатор витрат;

Е — величина автономних витрат;

 

b — чутливість інвестицій до процентної ставки;

i — процентна ставка.

Це рівняння показує, що вплив процентної ставки на ВВП опосередко- вується її впливом на інвестиції :

(DI = –b × Di )

і впливом інвестицій на ВВП:

(DY = DI × me ).
Крива LM (liquidity — money) +ВАЖЛИВО ЗРОЗУМІТИ!

Крива LM відображає всі можливі зв’язки (комбінації) між ВВП (Y) та процентною ставкою (i), за яких забезпечується рівновага на грошовому і товарному ринках. З’єднуючою ланкою між ВВП і процентною став- кою є попит на гроші, який, з одного боку, залежить від ВВП, з іншого

— впливає на процентну ставку. Тому для побудови кривої LM скори- стаємося графіком ринку грошей, зміни на якому відбуваються лише під впливом змін на ринку товарів і послуг (рис. 11.7).

а) Грошовий ринок                                                    б) Крива LM

MS / P

і                                                LM

і

і                                           T3                                             і3

3

 

і2

і2                                         T2

M D / P

3

і                                           T1               M D / P        і1

1                                                                                          2

 

M D / P

1

M / P                              Y1         Y2         Y3         Y

 

Рис. 11.7. Побудова кривої LM

Рис. 11.7:

1. З рис. 11.7а, кожному рівню ВВП відповідає власна лінія попиту на гроші:

— якщо ВВП становить Y1, то крива попиту на гроші займає положення

M D / P , а рівновага на грошовому ринку досягається в точці Т1, в якій

1

процентна ставка дорівнює і1. — якщо ВВП зростає до Y2, то крива

попиту на гроші переміщується вправо в положення M D / P , оскільки

2

більший обсяг виробництва викликає збільшення попиту на гроші.

2. Щоб урівноважити грошовий ринок за незмінної пропозиції грошей, процентна ставка має зрости до і2. Рівновага на грошовому ринку досягається тепер у точці Т2. Аналогічно, збільшення ВВП до Y3 матиме своїм наслідком ще вищий рівень рівноважної процентної ставки, тобто і3.

3. Крива LM ілюструє зв’язок між ВВП і процентною ставкою, має додатний нахил і показує, що між ВВП і процентною ставкою існує пряма залежність (рис. 11.7б).

Висновки

1. Між ВВП і процентною ставкою існує прямий зв’язок: чим більший ВВП, тим вищою є процентна ставка, і навпаки.

 

2. Крива LM є графічним відображенням рівноваги на грошовому ринку й охоплює всі точки, в яких забезпечується тотожність між попитом на гроші і пропозицією грошей. Для кожного рівня ВВП крива LM показує, якою має бути процентна ставка, щоб на грошовому ринку досягалася рівновага Рівняння функції LM має вигляд:

i = k ×Y – 1 M s / P ,

h         h

де k — чутливість попиту на гроші до зміни ВВП Y;

h — чутливість попиту на гроші до зміни процентної ставки;

MS — пропозиція грошей;

P — рівень цін.

(детальніше див.: Савченко А. Г. Макроекономіка: Підручник. — К.: КНЕУ, 2005. — С. 349–352).
Модель

IS — LM

 +ВАЖЛИВО ЗРОЗУМІТИ!

Поєднання кривих IS і LM у моделі IS–LM дає можливість визначати умови, за яких забезпечується одночасна рівновага на ринку товарів і послуг і грошовому ринку.

LM

r

 

 

 

 

r0

 

 

 

 

 

 

IS

 

 

Y0                                        Y

Рис. 11.8. Рівновага в моделі IS-LM

Рис. 11.8:

1.       Рівень рівноважного сукупного попиту в моделі IS–LM забезпечується в точці перетину обох кривих, що визначає процентну ставку (i0) і ВВП (Y0), які відповідають умовам рівноваги як на ринку товарів і послуг, так, і грошовому ринках одночасно.

2.       У точці рівноваги фактичні сукупні витрати дорівнюють запланованим, а грошовий попит — грошовій пропозиції.

Висновки

Макроекономічний аналіз на основі моделі IS-LM дає змогу:

¾     передбачити, що станеться з ВВП (Y) і процентною ставкою (і), якщо буде прийнято рішення про певні зміни у фіскальній та монетарній політиці;

¾     обгрунтувати те, як мають узгоджуватись між собою фіскальні та монетарні заходи та оцінювати ефективність впливу фіскальної і моне- тарної політики на економіку (дет. див.: Савченко А. Г. Макроекономіка: Підручник. — К.: КНЕУ, 2005. — С. 348–359).
Варто знати!

У моделі IS-LM: абревіатура IS пов’язана з першими літерами англійських слів investment (інвестиції) і save (заощадження), а абревіатура LM — з першими літерами англійських слів liquidity (ліквідність) і money (гроші).

 

Інформаційна сторінка

 

НОРМАТИВИ ОБОВ’ЯЗКОВОГО РЕЗЕРВУВАННЯ ДЛЯ ФОРМУВАННЯ БАНКАМИ ОБОВ’ЯЗКОВИХ РЕЗЕРВІВ В УКРАЇНІ, %

Таблиця 11.1

 

 

 

 

Період дії

 Нормативи обов’язкового резервування
 

за короткостроковими депозитами нефінан- сових корпорацій у національній валюті

 короткостроко- вими депозитами домогосподарств у національній валюті короткостроко- вими депозитами нефінансових корпорацій і до- могосподарств у іноземній валюті довгостроковими депозитами нефінан- сових корпорацій і домогосподарств в іноземній валюті коштами на поточних рахунках і депозитах на вимогу нефінансових корпорацій і домогосподарств
національна валюта  

іноземна валюта
20.11.03-

30.09.04

 6 2 10 8 8 12
строковими депозитами нефінансових корпорацій і домогосподарств коштами на поточних рахунках і депо- зитах на вимогу нефінансових корпо- рацій і домогосподарств коштами, залученими депозитами корпорацій від інших депоз. корпо- рацій-нерезидентів та інших фінан- сових корпорацій-нерезидентів
національна валюта іноземна валюта національна валюта іноземна валюта
01.10.04-

24.12.04

 7 7 8 8 —
25.12.04-

31.08.05

 6 6 7 7 —
01.09.05-

09.05.06

 6 6 8 8 —
10.05.06-

31.07.06

 4 4 6 6 —
01.08.06-

30.09.06

 2 3 3 5 —
01.10.06-

04.12.08

 0,5 4 1 5 —
05.12.08-

04.01.09

 0 3 0 5 —
05.01.09-

31.01.09

 0 4 0 7 —
01.02.09-

30.06.11

 0 4 0 7 2
 

корот- кост- рокові

  

довго- стро-кові

  

національ- на валюта

  

іноземна ва- люта (крім рос. рубля)

  

рос. рубль
01.07.11-

29.11.11

 0 6 2 0 8 0 2 2
30.11.11-

30.03.12

 0 7,5 2 0 8 0 2 2
31.03.12-

29.06.12

 0 8 2 0 8,5 0 2 0
30.06.12-

30.06.13

 0 9 3 0 10 0 3 0
нефіна- нсові корпо- рації домо- господарс- тва
01.07.13-

29.09.13

 0 10 5 0 10 15 0 5 0
30.09.13-

18.08.14

 0 10 7 0 10 15 0 5 0
19.08.14 0 10 7 0 10 15 0 5 5

Джерело: Бюлетень НБУ. — [Електронний ресурс] // Національний банк України. — 2014. № 8. — С. 45

Таблиця 11.2

ДИНАМІКА НАДАННЯ КРЕДИТІВ РЕФІНАНСУВАННЯ В УКРАЇНІ млрд грн

 

Кредити рефінансування Рік
2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013
Усього, з них 2,5 1,2 26,3 20,5 12,0 8,3 2,5 169,5 64,4 5,2 28,8 97,6 71,5
– стабілізуючі та короткострокові (фінансове оздоро- влення)  

—

  

—

  

—

  

1,0

  

0,002

  

—

  

—

  

36,8

  

46,8

  

3,4

  

—

  

0,4

  

2,0
– довгострокові — 0,1 0,7 0,3 — — — — 0,7 1,0 — — —
– кредити через те- ндер 0,2 0,9 2,3 1,0 0,2 1,0 2,0 15,2 1,2 0,4 3,2 11,9 13,8
– кредити овернайт 2,1 0,1 22,9 14,8 11,2 5,6 0,4 91,8 12,7 0,2 2,0 28,6 19,8
– операції прямого репо 0,1 0,01 0,4 3,4 0,6 1,4 – 23,1 0,5 0,1 23,6 56,6 36,0
– операції своп — — — — — 0,3 — 2,6 1,4 — — — —
– кредити під заста- ву майнових прав на депозити банків у НБУ  

—

  

—

  

—

  

—

  

—

  

0,01

  

0,1

  

—

  

—

  

—

  

—

  

—

  

—
– інші кредити 0,1 — — — — — — — — — — —
Повернено кредитів — — — — 15,2 7,6 2,1 110,4 39,8 18,5 29,5 93,6 70,5

 

Таблиця 11.3

ПРОЦЕНТНІ СТАВКИ РЕФІНАНСУВАННЯ В УКРАЇНІ, %

 

Процентна ставка Рік
2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013
Облікова ставка 12,5 7,0 7,0 9,0 9,5 8,5 8,0 12,0 10,3 7,8 7,8 7,6 6,5
Середньо-зважена ставка, 20,2 9,2 8,0 16,1 14,7 11,5 10,1 15,3 16,7 11,6 12,4 8,1 7,2
у т. ч.:

– кредити через тендер

 15,1 9,2 8,3 13,0 12,9 10,4 10,0 16,6 20,6 11,1 12,5 7,7 6,8
– кредити овернайт 14,7 10,7 8,0 17,1 14,9 12,1 11,1 16,0 18,1 11,3 9,4 8,8 7,6
– операції репо 22,0 11,7 8,0 13,5 12,0 10,7 – 13,8 21,6 9,4 12,6 7,9 6,9
– операції своп — – — — — 9,5 — 15,1 23,1 — — — —
-стабілі-зувальні кре- дити — — — 14,9 15,0 — — — — — — 9,5 8,9
– кредити під заставу майнових прав на де- позити банків у НБУ  

—

  

—

  

—

  

—

  

—

  

8,5

  

8,3

  

—

  

—

  

—

  

—

  

—

  

—
– інші кредити 21,0 — — — — — — 14,1 16,0 11,9 — — —
– кредити на фінансу- вання Євро-2012 — — — — — — — — 11,0 11,0 — — —

 

Таблиця 11.4

ДИСКОНТНІ СТАВКИ ЦЕНТРАЛЬНИХ БАНКІВ США, ЯПОНІЇ, РОСІЇ, БІЛОРУСІ, %

 

Показник 07.10.02 р. 10.07.03 р. 22.07.04 р. 12.12.05 р. 06.07.06 р. 05.07.07 р. 15.12.08 р. 18.02.10 р.
Дисконтна ставка ФРС 0,75 2,0 3,25 5,25 6,25 5,0 0,5 0,75
Період 03.01.01 06.07.02 25.06.03 14.12.04 13.12.05 29.06.06 11.12.07 16.12.08
Ставка за федеральними фондами в США 6,0 1,25 1,0 2,25 4,25 5,25 4,25 0-0,25
Період 01.04.01 13.02.01 01.03.01 19.09.01 14.07.06 21.02.07 31.10.08 19.12.08
Дисконтна ставка Банку Японії 0,5 0,35 0,25 0,1 0,4 0,75 0,5 0,3
Період 31.12.01 31.12.03 31.12.06 04.02.08 24.04.09 24.02.10 01.06.10 03.05.11
Ставка рефінансування Росії 25 16 11 10,25 12,5 8,5 7,75 8,25
Період 31.12.01 31.12.03 31.12.05 31.12.07 31.12.08 31.12.09 31.12.10 черв. 2011
Дисконтна ставка ЦБ Білорусі 48 28 11 10 12 13,5 10,5 16

 

Таблиця 11.5

ДИСКОНТНІ СТАВКИ ЦЕНТРАЛЬНИХ БАНКІВ ВЕЛИКОБРИТАНІЇ, ФРАНЦІЇ, НІМЕЧЧИНИ, ЛАТВІЇ, УГОРЩИНИ, ПОЛЬЩІ %

 

Показник Грудень 2008 р. Травень 2009 р. Січень 2010 р. Квітень 2011 р.
Дисконтна ставка Банку Англії 0,86 0,53 0,49 0,57
Період — 31.12.08 31.12.09 31.12.10
Дисконтна ставка Банку Франції — 3 1,75 1,75
Дисконтна ставка Бундесбанку — 3 1,75 1,75
Період 31.12.08 31.12.09 31.12.10 черв.2011
Дисконтна ставка Банку Латвії 6 4 — —
Дисконтна ставка Банку Угорщини — 6,25 5,75 —
Дисконтна ставка Банку Польщі — 1,75 3,5 —

Таблиця 11.6

ДИНАМІКА ОКРЕМИХ ІНДИКАТОРІВ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ ПРОТЯГОМ 2005-2013 рр.

 

 

Показник

 Крит. знач. Оптим. знач. Рік
2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013
Темпи зростання офі- ційного курсу гривні до дол. США, % ≥ 130

≤ 90

  

97-104

  

95,19

  

100,00

  

100,00

  

152,48

  

103,70

  

99,71

  

100,35

  

100,04

  

100,00
Валові міжнародні резерви України, мі- сяці імпорту  

≤ 1,5

  

5

  

4,4

  

3,7

  

3,9

  

6,7

  

4,3

  

4,2

  

3,6

  

2,9

  

2,4
Відношення грошо- вого агрегату М0 до М3, %  

≥ 35

  

20

  

31,0

  

28,7

  

27,9

  

30,0

  

32,2

  

30,6

  

28,1

  

26,3

  

26,2
Відношення ВВП до М2, кількість оборо- тів  

≥ 2

  

—

  

2,3

  

2,1

  

1,8

  

1,8

  

1,9

  

1,8

  

1,9

  

1,8

  

1,6

Джерело: складено за даними. Національний банк України Методичні рекомендації щодо розрахунку рівня економічної безпеки України. Затверджено Наказом Міністерства еконо- мічного розвитку і торгівлі України від 29.10.2013 N 1277 [Електронний ресурс] // Центр комп’ютерних техно- логій. — 2013.

 

Ключові положення

  1. Цілі монетарної політики поділяються на кінцеві та проміжні. Кінцевими цілями мо- нетарної політики є макроекономічні змінні, які характеризують загальні результати функціонування національної економіки, зокрема реальний ВВП, зайнятість, стабільність цін. Впливати на кінцеві цілі монетарна політика може опосередковано через проміжні цілі, якими є грошова пропозиція, проценті ставки та ін. Однак, монетарна політика може стикатися з конфліктом цілей, який може бути вирішений на основі принципу пріоритетів.

 

  1. Для досягнення цілей монетарної політики центральний банк застосовує низку інструментів, головними серед яких є: операції на відкритому ринку, облікова (дисконтна) ставка, норми обов’язкового резервування. Використання монетарних інструментів може здійснюватись у напрямку «політики дорогих грошей» (монетарної рестрикції) або «політики дешевих грошей» (монетарної експансії).
  2. Сукупність причинно-наслідкових зв’язків між пропозицією грошей і кінцевими цілями монетарної політики називається трансмісійним (передавальним) механізмом моне- тарної політики. Основними підходами до пояснення трансмісійного (передавального) ме- ханізму монетарної політики є кейнсіанський і монетаристський.
  3. Кейнсіанці, обґрунтовуючи монетарний трансмісійний (передавальний) механізм, нама- гаються пояснити, як пропозиція грошей впливає на відповідний компонент сукупного попи- ту і в підсумку на реальний ВВП. У такій моделі каналом, що реалізує здатність пропозиції грошей впливати на кінцеві цілі монетарної політики, є канал «процентна ставка-інвестиції».
  4. В основі монетаристського підходу монетарного трансмісійного (передавального) ме- ханізму лежить рівняння кількісної теорії грошей, відповідно до якого швидкість обігу гро- шей є стабільною. За цих умов приріст пропозиції грошей визначає адекватний приріст су- купного попиту, який втілюється у зростання номінального ВВП.
  5. Крива IS є синтезом графіків «кейнсіанський хрест» та інвестиційного попиту, що до- зволяє продемонструвати обернену залежність між процентною ставкою і ВВП. Вона має від’ємний нахил і показує всі рівні процентної ставки, за яких забезпечується рівновага на ринку товарів і послуг, тобто коли реальний ВВП дорівнює сукупному попиту.
  6. Крива LM базується на залежності грошового ринку від ринку товарів і послуг та де- монструє пряму залежність між ВВП і процентною ставкою. Вона має додатний нахил і по- казує всі обсяги ВВП, за яких забезпечується рівновага на грошовому ринку, тобто попит на гроші дорівнює пропозиції грошей.
  7. Модель IS–LM відображає умови, за яких забезпечується рівновага на ринку товарів і послуг і грошовому ринках одночасно. Модель IS–LM використовується для обґрунтування впливу фіскальних і монетарних інструментів на економіку та аналізу їх ефективності.

Контрольні запитання для самоперевірки знань

  1. Назвіть кінцеві та проміжні цілі монетарної політики. Як вони узгоджуються між со- бою?
  2. Розкрийте складові, види та головні інструменти монетарної політики і зробіть порівняльний аналіз ефективності їх впливу на пропозицію грошей.
  3. Що лежить в основі традиційної кейнсіанської моделі монетарного трансмісійного (пе-

редатного) механізму і розкрийте її зміст?

  1. Наведіть алгоритм монетаристської моделі трансмісійного (передатного) механізму монетарної політики і дайте їй оцінку.
  2. Використовуючи модель AD–AS, поясність наслідки впливу монетарної експансії на економіку в короткостроковому періоді.
  3. Використовуючи модель AD–AS, дайте відповідь на питання, чому в довгостроковому періоді гроші є нейтральними.
  4. Використовуючи «кейнсіанський хрест» і графік інвестиційного попиту, виведіть криву

IS і поясність, чому вона має спадний вигляд.

  1. Використовуючи графік грошового ринку, виведіть криву LM і поясність, чому вона має зростаючий вигляд.
  2. Побудуйте графічну модель IS–LM і поясність, як вона використовується для обґрунтування впливу фіскальних і монетарних інструментів на економіку та аналізу їх ефективності.

Тести для самоперевірки знань

  1. Об’єктом впливу монетарної політики на економіку є: а) споживання;

б) заощадження;

в) сукупний попит;

г) грошова пропозиція.

  1. Кінцевими цілями монетарної політики є: а) інфляція;

 

б) процентна ставка; в) пропозиція грошей; г) реальний ВВП.

  1. Інструментами монетарної політики є:

а) пропозиція грошей; б) процентна ставка;

в) нормативи обов’язкового резервування; г) облікова ставка.

  1. Основним інструментом валютного регулювання є:

а) валютні інтервенції;

б) операції на відкритому ринку;

в) нормативи обов’язкового резервування; г) облікова ставка.

  1. Процентна ставка, під яку центральний банк надає кредити комерційним: а) банківська;

б) дисконтна;

в) ставка овернайт; г) облікова ставка.

  1. Основний канал, через який реалізується вплив монетарної політики на сукупний попит в моделі AD–AS:

а) «курс акцій — інвестиції»;

б) «процентна ставка — споживання»; в) «процентна ставка — інвестиції»;

г) «процентна ставка — валютний курс — чистий експорт».

  1. Об’єкт впливу фіскальної та монетарної політик у моделі IS-LM:

а) пропозиція грошей; б) процентна ставка; в) ВВП;

г) облікова ставка.

  1. Політика «дорогих грошей» орієнтована на:

а) зростання процентних ставок; б) скорочення процентних ставок; в) стабільність валютного курсу; г) зменшення облікової ставки.

  1. Намагання пояснити, як пропозиція грошей впливає на кожен із компонентів сукупного попиту і, в підсумку, на ВВП — позиція:

а) кейнсіанської теорії; б) неокласичної теорії ;

в) монетаристської теорії; г) вірні відповіді а) і в).

  1. Монетарна експансія означає:

а) стримуючий вплив монетарних інструментів; б) стимулюючий вплив монетарних інструментів;

в) застосування монетарних інструментів з метою антиінфляційного регулювання; г) вірні відповіді а) і в).

Відповіді

1              2                 3              4              5               6              7              8              9             10

г) а), г) в), г) а) б), г) в) б), в) a) а) б)

Література для поглибленого вивчення теми

  1. Манків Г.Н. Макроекономіка: Підручник / Грегорі Н.Манків. – К.: Основи, – 588 с.
  2. Радіонова І.Ф. Макроекономіка: теорія та політика: Підручник / І.Ф. Радіонова. – К.: Таксон, 2004. – 348 с.
  3. Савченко А. Г. Макроекономіка: Підручник / А. Г. Савченко. – К.: КНЕУ, – 441 с.

 

ТЕМА 12. Держава у функціонуванні відкритої економіки

 

  1. Вплив зовнішньої торгівлі на формування загальної рівноваги у відкритій економіці: функція споживання; складний мультиплікатор витрат; чинники впливу на чистий експорт і зв’язок з валютним курсом.
  2. Платіжний баланс країни: структура, характеристика його основних розділів. Рівновага платіжного балансу.
  3. Валютний курс: сутність, види та вплив на зовнішню торгівлю. Чинники попиту і пропозиції на валютному ринку. Етапи розвитку міжнародної валютної системи.

Вивчення змісту теми уможливить здобуття студентами таких нових знань про:

  • вплив зовнішньої торгівлі на ВВП;
  • функцію споживання у відкритій змішаній економіці;
  • мультиплікатор витрат у відкритій економіці;
  • чинники і функцію чистого експорту;
  • платіжний баланс країни;
  • методологію складання платіжного балансу;
  • рівновагу платіжного балансу;
  • валютний курс;
  • номінальний курс і способи котирування валюти;
  • чинники, що впливають на номінальний курс валюти;
  • паритет купівельної спроможності;
  • фіксований і плаваючий валютний курс;
  • модель реального курсу валюти;
  • етапи розвитку міжнародної валютної системи.

Після опанування матеріалів теми студенти набудуть таких практичних умінь:

  • навчаться розраховувати мультиплікативний вплив чистого експорту на ВВП;
  • одержать початкові навички щодо аналізу платіжного балансу;
  • одержать початкові навички щодо аналізу динаміки валютного курсу.

Основні категорії та їх позначення

 

Валовий внутрішній продукт Y
Експорт EX
Імпорт IM
Чистий експорт NX
Автономний чистий експорт  

NX
Чисті зовнішні первинні доходи NIf
Чисті поточні зовнішні трансферти NTRf
Сальдо рахунку поточних операцій CA
Сальдо рахунку капітальних операцій KA
Резервні активи RES
Сальдо статей фынансових операцій FA

 

Сальдо статті «Помилки та упущення» EO
Гранична схильність до імпорту im
Коефіцієнт чутливості чистого експорту до зміни валютного курсу z
Мультиплікатор витрат у відкритій економіці me
Номінальний валютний курс e
Реальний валютний курс ε

Алгоритм-конспект

  • Вплив зовнішньої торгівлі на формування загальної рівноваги

у відкритій економіці: функція споживання; складний мультиплікатор витрат; чинники впливу на чистий експорт і зв’язок з валютним курсом

Відкритість національної економіки: її сутність та оцінка

 

Сутність відкритості національної економіки Національна економіка є:

¾      інтегрованою частиною міжнародної економіки,

¾      економікою, у якій відповідність сукупних витрат і ВВП досягається за рахунок зовнішньоторговельних операцій, а саме експорту (EX) та імпорту (IM)
Основні показники оцінки відкритості національної економіки (детальніше див.: Радіонова І.Ф. Макро- економіка: теорія та політика: Підручник. — К.: Таксон, 2004. —

С. 274–279)

 ¾      частка експорту у створеному ВВП (EX /Y)

! якщо цей показник зростає, то збільшується вразливість національної економіки до зовнішніх шоків

¾      частка імпорту в сукупному ВВП (IM/Y)

! якщо цей показник зростає, то збільшується залежність національної економіки від іноземних товарів
¾      частка чистого експорту в сукупних витратах (EX-IM)/Y),

інакше NX/Y

або

¾      частка загального зовнішньоторговельного обороту у ВВП

(EX+IM)/Y),
— гранична схильність до імпорту (im), що відображає ту час- тину приросту ВВП (ΔY), яку споживачі країни готові витрачати на збільшення закупівель імпортних товарів (ΔIM):

im = DIM

DY

(пояснення формули див. далі)
— частка іноземних інвестицій до загальних інвестицій в національну економіку.
Варто знати!

Великі економіки з високим рівнем економічного розвитку ілюструють меншу схильність до імпорту, що певною мірою є виявом їх відносної незалежності.

Наприклад: Німеччина — 0,24, Велика Британія — 0,22 (див.: Радіонова І.Ф. Макроеко- номіка: теорія та політика: Підручник. К., 2004. С. 276).
Варто знати!

У сучасних умовах змінюється товарна структура світового експорту. Наразі найбільша частка припадає на промислові товари. Так, за статистичними даними міжнародної торгівлі в 2012 році ця частка складала 62,4 %. Зменшується частка палива, продукції видобувної промисловості та сільськогосподарської продукції відповідно до 22,5 % і 9 %.

Див. детальніше: Статистика зовнішньої торгівлі (International Trade Statistics. World Trade Organization: сайт.

 

Причина Наслідок Зв’язок
Імпорт ВВП обернений
ВВП Імпорт прямий

 

Вплив зовнішньої торгівлі на ВВП

 

+ВАЖЛИВО ЗРОЗУМІТИ!

Головним видом зовнішньоекономічної діяльності є зовнішня торгівля, яка вносить зміни в умови формування економічної рівноваги і впливає на ВВП.
За моделлю «витрати-випуск»
1)  Зовнішня торгівля доповнює модель рівноважного ВВП чистим експортом (NX), тому:

Y = C + I + G + NX.

2)   Чистий експорт відображає внесок іноземних покупців у сукупні витрати та у реаліза- цію національного ВВП:

Y -(C + I + G) = NX.

Висновки

1)  Якщо обсяг виробництва в країні перевищує внутрішні закупівлі, тобто

Y > C + I + G, то NX >0, тоді країна виробляє продукції більше, ніж закуповує для внутрі- шніх потреб, тобто є чистим експортером.

2)  Якщо, навпаки, обсяг виробництва в країні менший від внутрішніх закупівель, тобто Y < C + I + G, то NX <0, тотбо країна є чистим імпортером.

3)   Рівноважний ВВП у відкритій економіці відрізняється від його аналога у закритій еко- номіці не лише чистим експортом, а й функцією споживання, оскільки сукупне споживан- ня складається з двох компонентів:

—  споживання національних товарів;

—  споживання імпортних товарів.

4)  Гранична схильність до імпорту

im = DIM ,

DY

де im — гранична схильність до імпорту; ΔІМ —зміна імпорту;

ΔΥ — зміна ВВП відкритої економіки, який може бути використаний на споживання та за- ощадження.

5)  Вплив імпорту на ВВП і ВВП на імпорт:

 

 

 

 

6)    На величину граничної схильності до імпорту зменшується гранична схильність до споживання національних товарів.

Тому функція споживання у відкритій економіці має вигляд

 

С = C + (с – im) · (1 – t) · Y
За моделлю «вилучення–ін’єкції»
1)  Зовнішня торгівля доповнює склад вилучень та ін’єкцій в економічному кругообігу:

—  вилучення доповнюються імпортом (ІМ);

—  ін’єкції — експортом (ЕХ),

тому модель «вилучення-ін’єкції» набуває вигляду:

S +T + IM = I + G + EX.

2) Національна економіка постає як така, що передбачає рівновагу внутрішнього та зовні- шнього секторів, а саме:

S +(T –G)- I = NX.

 

Внутрішній сектор: S +(T –G)- I Зовнішній сектор: NX

Якщо врахувати, що G = Cg + Ig, то:

(S +T – C )-(I + I )= NX.,

g                   g

де (S + T — Cg ) — національні заощадження (SN), (I + Ig ) — національн(і інвестиці)ї (I(N). )

Внутрішній сектор: S + T – Cg  – I + Ig  Зовнішній сектор: NX

Висновки:

1.  Економічна рівновага у відкритій економіці забезпечується за умови, якщо:

SN – IN = NX.

2.   Якщо в країні виникає дефіцит національних заощаджень (тобто (S + T – Cg) < (I + Ig) або SN < IN ), то він покривається за рахунок перевищення імпорту над експортом, а країна є чистим дебітором.

3.   Якщо в країні виникає надлишок національних заощаджень (тобто (S + T – Cg) > (I + Ig) або SN > IN ), то він використовується для фінансування іноземців, а країна є чистим креди- тором.

Вплив зовнішньої торгівлі на ВВП

 

+ВАЖЛИВО ЗРОЗУМІТИ!

Зовнішня торгівля впливає на ВВП (Y) через чистий експорт (NX).

Чистий експорт залежить від багатьох чинників, основними серед яких є:
Сукупні доходи вітчизняних споживачів Сукупні доходи іноземних споживачів  

Валютний курс

  

Торговельна політика
— якщо є зро- стання, то збіль- шується вітчизняний імпорт,             що зменшує                  чистий експорт. — якщо є зрос- тання, то збіль- шується вітчиз- няний експорт, що збільшує чистий експорт. — в умовах зни- ження курсу валюти (девальвація) ціна вітчизняних товарів за кордоном падає, що збільшує екс- порт, натомість ці- на імпортних това- рів зростає, що зменшує імпорт. — стимулює або стримує обсяг експортно-імпортних операцій.

Інструменти

1)   митні

—  імпортне (ввізне) мито;

—  експортне (вивізне) мито;

2) немитні:

—  квоти та ліцензії;

—      пільгове кредитування та оподаткування експортерів;

—    надання експортних субси- дій тощо.
Функція чистого експорту з урахуванням чинників, що впливають на нього:

NX   = NX – z × e ,

де NX — автономний чистий експорт, який залежить не від реального валютного курсу, а від інших чинників;

z — еластичність зміни чистого експорту при зміні реального валютного курсу; ε — реальний валютний курс.
Між чистим експортом і ВВП існує пряма мультиплікативна залежність, тобто:

ΔΥ = ΔΝΧ · me
У відкритій економіці мультиплікатор витрат (me) ускладнюється порівняно із закри- тою економікою, оскільки з’являється додатковий канал вилучень із потоку доходи- витрати у формі імпорту, тому:

m =             1             .

e    1- (c – im) × (1- t)

 

Висновки

Чим вищою є гранична схильність до імпорту, тим нижчий мультиплікатор витрат. Якщо,

im > 0, то (c – im) × (1 – t) < c × (1 – t) . Завдяки цьому мультиплікатор витрат у відкритій еко- номіці є меншим, ніж у закритій. Це означає, що однаковий приріст автономних витрат у відкритій економіці забезпечує менший приріст ВВП порівняно з закритою економікою.

Порівняльні узагальнення

 

Параметр порівняння Приватна закрита економіка Змішана закрита економіка Змішана відкрита економіка
ВВП Y = C + I Y = C + I + G Y = C + I + G + NX
Функція споживання Кейнса  

∆С= ∆С +с· ∆Y

  

∆С=∆ С + с · (1 – t) · ∆Y

  

∆С=∆ С +(с – im) · (1 – t) · ∆Y
Мультиплікатор витрат me = 1/s me=1/1 – с me = 1/1 – с · (1 – t) me = 1/1- (c – im)(1 – t)
Чинник впливу на ди- наміку ВВП  

∆Y = ∆I · me

 ∆Y = ∆G me  

∆Y = ∆NX · me
∆Y = – ∆T mt
Модель «вилучення-

ін‘єкції»

 S = I S + T = G + I S + T + Im = I + G + Ex
 

Заощадження

  

 

S = Y – C

 S = Y – T – C  

 

SN = NX + IN
Sg = T – Cg
SN = S + Sg SN = Y – C – Cg
  • Платіжний баланс країни: структура, характеристика його основних розділів. Рівновага платіжного балансу

Вплив результатів зовнішньоекономічної діяльності країни на платіжний баланс

 

Види зовнішньоекономічної діяльності 1)  міжнародна торгівля товарами та послугами;

2)  міжнародний кредит;

3)  міжнародний рух інвестицій,

4)    наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб’єктами госпо- дарської діяльності;

5)  міжнародна міграція робочої сили;

6)  міжнародні валютно-фінансові відносини;

7)  участь у діяльності міжнародних економічних організацій.
Результати зовнішньоекономічної діяльності відображаються у фінансовому документі —

платіжному балансі країни.

Платіжний баланс

 

Платіжний баланс — це фінансова таблиця, у якій віддзеркалено економічні операції країни з іншими країнами і яка створюється з метою аналізу результатів зовнішньоеконо- мічної діяльності країни та обґрунтування змін в економічній політиці.

За формою платіжний баланс є статистичним звітом, у якому подається інформація про зовнішньоекономічні операції резидентів країни за певний період (квартал, півріччя, рік).

 

Аналітична структура платіжного балансу

 

А. Рахунок поточних операцій (CA) — відображає сальдо (різницю) потоків притоку в економіку країни та відтоку іноземної валюти з економіки країни, які здійснюються за по- точними операціями (використовуються у поточному році). До таких операцій відносяться:

1)  баланс товарів та послуг (чистий експорт)(NX) — сальдо експорту (притік іноземної валюти) та імпорту (відтік іноземної валюти) товарів і нефакторних послуг (транспортні, будівельні, комунікаційні, туристичні, страхові тощо).

2)  баланс зовнішніх первиннихдоходів (NIf) — сальдо між доходами, отриманими резиден- тами (притік іноземної валюти), і доходами, виплаченими нерезидентам країни (відтік іно- земної валюти), що отримані від міжнародної діяльності у сфері факторних послуг, а саме:

–  зарплата, що зароблена за кордоном;

–  доходи від інвестицій, вкладених за кордоном;

–  проценти від позичкового капіталу (кредити іноземцям або отримані від іноземців).

3) балансзовнішніхвторинних доходів (поточних трансфертів) (NTRf) — сальдо між надходженням від інших країн (притік іноземної валюти) і наданням іншим країнам (відтік іноземної валюти) поточних трансфертів, до яких належать пенсії, дарунки, грошові пере- кази, гуманітарна та технічна допомога тощо.
B. Рахунок операцій з капіталом (KA) — відображає сальдо потоків притоку в країну та відтоку іноземної валюти з країни, які здійснюються за капітальними операціями (перед- бачають довгострокове вкладення коштів, зокрема капітальні трансферти та нефінансові активи).
C. Фінансовий рахунок — відображаєсальдоактивівфінансових операцій(FA) (фінансові вкладення до інших країн — відтік іноземної валюти) і їх пасивів (фінансові вкладення з інших країн — притік іноземної валюти), до яких належать:

–      прямі інвестиції;

–      портфельні інвестиції;

–      інші інвестиції.

Стаття «Помилки та упущення» (EO) — відображає сальдо неточностей щодо руху економічних цінностей, які можуть викликатися часовими та вартісними розбіжностями між митною та банківською статистикою.
D. Зведений баланс (ВРа = CA + KA – FA – EO) — відображає сальдо балансу автономних операцій, які здійснюються за поточними, капітальними та фінансовими операціями з ура- хуванням статті «Помилки та упущення».
E. Резервні активи та пов’язані статті (DRES) — відображає операції держави, що здійснюються з метою урівноваження платіжного балансу (зміну резервних активів; кре- дити МВФ; інше).
Варто знати!

Складання платіжного балансу є обов’язковою вимогою для всіх країн — членів Міжнаро- дного валютного фонду (МВФ). Структура платіжного балансу, за рекомендаціями МВФ, є уніфікованою для всіх країн.

В Україні відповідальність за складання платіжного балансу покладено на Національний банк України, який координує діяльність інших установ, що беруть участь в його розроб- ленні. Інформаційною базою складання платіжного балансу є рахунки зовнішньоекономіч- них операцій, які відображено в Системі національних рахунків.
Варто знати!

Зовнішньоторговельний баланс — частина рахунка поточних операцій платіжного балан- су, а саме: баланс товарів та послуг, який відображує співвідношення між експортом та імпортом товарів та послуг.

 

Рівновага платіжного балансу

 

Рахунок поточних операцій

(CA)

 Рахунок опера- цій з капіталом

(KA)

 Фінансовий рахунок

(FA+ЕО)

 Резервні активи та пов’язані статті

(DRES)
1)   чистий експорт (NX)

2)  сальдо зовнішніх пе- рвинних доходів (NIf)

3)  сальдо зовнішніх вторинних доходів (по- точних трансфертів) (NTRf).

 1)   сальдо опе- рацій з капіта- лом. Сальдо фінансових операцій (FA):

1)   сальдо прямих інвестицій;

2)   сальдо портфельних інвести- цій;

3)  сальдо інших інвестицій.

 1)  зміна резерв- них активів;

2)  кредити МВФ;

3)  інше.
Стаття «Помилки та упущення»

(EO)
CA = NX + NIf + NTRf KA FA+EO DRES
«+» означає надлишок валюти

«–» означає нестачу валюти

 «–» означає надлишоквалюти, а

«+» — її нестачу

 «+» означає їх скорочення, а «–»

— їх збільшення
Зведений баланс автономних операцій

ВРа=(СА + КА) – (FA+ ЕО)

«+» означає надлишок валюти «–» означає нестачу валюти
Рівновага платіжного балансу:

BP = ВРа– RES = 0

BP = (СА + КА) –( FA+ ЕО +DRES) = 0
+ВАЖЛИВО ЗРОЗУМІТИ!

Рівновага платіжного балансу забезпечується тоді, коли сальдо рахунку поточних операцій, сальдо рахунку операцій з капіталом та сальдо фінансового рахунку (із урахуванням сальдо статті «Помилки та упущення») дорівнюють нулю.

Рівноважний платіжний баланс:

(CA + KA)–(FA+ EO+DRES) = 0

або (NX + NIf + NTRf + KA)–(FA+EO+DRES )= 0
Варто знати!

За даними Рахункової палати України:

Дефіцит платіжного балансу України за 2012 рік (при стабільному офіційному курсі гривні) склав 4175 млн дол. США, що в 1,7 раз перевищувало показник за 2011 рік. Таке зростання на 70% було обумовлено зростанням дефіциту рахунку поточних операцій платіжного балан- су, причиною чого стало негативне зовнішньо-торгівельне сальдо, що склало 9027 млн дол. США (6657 млн дол. США — за 2011 рік).Дефіцит платіжного балансу України за 2014 рік вже склав 13,307 млрд дол. США, проти профіциту в 2,023 млрд дол. за підсумками 2013 ро- ку. За 2014 рік дефіцит поточного рахунку досяг 5,228 млрд дол., дефіцит капітального і фі- нансового рахунку – 8,079 млрд дол. (детальніше див.: Офіційний сайт Рахункової палати України.

Роль резервних активів у забезпеченні рівноваги платіжного балансу

 

+ВАЖЛИВО ЗРОЗУМІТИ!
1. Платіжний баланс завжди повинен бути рівноважним.
2. Нерівноважним може бути лише неповний платіжний баланс, у якому не враховується

зміна резервних активів.

Платіжний баланс, визначений на таких умовах, називається балансом автономних операцій. Автономні операції – ті, які здійснюються суб’єктами приватної економіки без участі держави. Офіційні (неавтономні) операції – ті, що здійснюються державою з резервними активами.
3. Баланс автономних операцій (ВРа) визначається як:

ВРа =(СА + КА) –( FA+ ЕО)

 

4.   Відсутність нульового сальдо за балансом автономних операцій свідчить про те, що краї- на отримала від автономних операцій менше або більше іноземної валюти, ніж витратила на ці операції.

Досягнення нульового сальдо забезпечуєтьсяза рахунок зміни резервних активів, які пере- бувають під контролем центрального банку:

1)  Якщо баланс автономних операцій формується з дефіцитом (надходження іноземної ва- люти в країну є недостатнім), тобто

BPa< 0

або

СА+КА < FA+ ЕО

то платіжний баланс урівноважується за рахунок скорочення (продажу) на цю величину ва- лютних резервів:

DRES = CA + KA – (FA + EO) < 0

2)  Якщо баланс автономних операцій складається з профіцитом (надходження іноземної ва- люти в країну є надлишковим), тобто

BPa> 0

або

СА +КА > FA + ЕО,

то платіжний баланс урівноважується за рахунок збільшення (купівлі) на цю величину ва- лютних резервів:

DRES = (CA + KA) – (FA + EO) > 0
5. Величина сальдо балансу автономних операцій показує зміну резервних активів, необ- хідну для урівноваження платіжного балансу, тобто:

ВРа = DRES, якщо ВР=0

Завдяки цьому врівноважується платіжний баланс:

ВР = ВРа– DRES = 0.
Варто знати!

Резервні активи (міжнародні резерви) –

високоліквідні фінансові активи, що знаходяться під контролем центрального банку країни і можуть використовуватися для фінансування дефіциту платіжного балансу та здійснення інтервенцій на валютному ринку.

В Україні до складу резервних активів входять:

–      монетарне золото,

–      іноземна валюта,

–      резервна позиція України в МВФ,

–      спеціальні права запозичення, що належать Україні

(детальніше див.: Савченко А. Г. Макроекономіка: Підручник. К., 2005. С.371–381).
Варто знати!

За даними Національного банку України: загалом за 2012 рік офіційні резервні активи НБУ зменшилися на 7,25 млрд дол. США (22,8%), з 31,79 млрд дол. США до 24,55 млрд дол.

США. Станом на 31.12.2013 року вони становили 20,416 млрд дол. США в еквіваленті., а на 31.12.2014 року — вже 7,533 млрд дол. США в еквіваленті(детальніше див.: Національний банк України

 

Зв’язок складових рахунку поточних операцій платіжного балансу з макроекономічними показниками СНР

 

Y = C + I + G + NX GNI = Y + NIf GNDI = Y + NI + NTRf
NX NIf NTRf
CA = NX + NIf + NTRf

 

Порівняння платіжного балансу з державним бюджетом (на прикладі України)

 

Параметри порівняння Державний бюджет Платіжний баланс
1. Загальна риса фінансовий документ загальнодержавного значення
2. Державні органи в Україні, що відповідають за складання  

Міністерство фінансів

  

НБУ
3. Характер документа плановий звітний
4. Періодичність складання річна квартальна, піврічна, річна
5. Період складання/ затверд- ження в кінці попереднього року на наступний в кінці звітного періоду
 

 

6. Складові частини

 дві:

1)   доходи;

2)   витрати

 три:

1)   рахунок поточних операцій;

2)   рахунок операцій з капіталом і фінансових операцій;

3)  стаття «Помилки та упущення»
 

7. Особливості балансування

 може бути:

¾   дефіцитним;

¾   профіцитним;

¾   з нульовим сальдо

 завжди урівноважується відповідно до принципів складання
8. Грошова одиниця, в якій складається гривня дол. США
9. Сектор, що охоплює внутрішній і частково зовнішній зовнішній
  • Валютний курс: сутність, види та вплив на зовнішню торгівлю. Чинники попиту і пропозиції на валютному ринку.

Етапи розвитку міжнародної валютної системи

Валюта як інструмент і чинник зовнішньоекономічної діяльності країни

 

 

Види валюти

(залежно від умов обміну та використання)

 1.Вільно конвертована — така валюта, яка без перешкод обмінюється на інші валюти і без обмежень використовується у поточних і фінансових операціях.
2. Частково конвертована — така валюта, обмін і використан-

ня якої є обмеженим.
3. Неконвертована — валюта, яка не обмінюється на іноземну
Ціна валюти «валютний курс», або «обмінний курс», що формується при купівлі-продажу на валютному ринку.

Порівняння валютного ринку з іншими агрегованими ринками

 

Ринок Товар Ціна Попит Пропозиція
праці праця/робоча сила зарплата кількість вільних робочих місць кількість безробітних
товарів і послуг товари і послуги ціна сукупний попит сукупна пропозиція
грошовий гроші процентна ставка грошовий попит грошова пропозиція
валютний валюта валютний курс попит на валюту пропозиція валюти

 

Валютне котирування

 

Валютне котирування — процес визначення ціни валюти, або валютного курсу. Існує два способи котирування валюти: пряме та обернене
Пряме котирування — оцінювання одиниці іноземної валюти через певну кількість національної валюти.

Наприклад, 1 дол. США дорівнює 25,0 грн

 Обернене котирування — оцінювання одиниці національної валюти через певну кількість іноземної валюти.

Наприклад, 1 грн дорівнює 0,04 дол. США.
Варто знати!

В Україні, як і в переважній більшості країн, застосовується пряме котирування.

Визначення валютного курсу

в довгостроковому і короткостроковому періодах

 

Довгостроковий період +ВАЖЛИВО ЗРОЗУМІТИ!

Валютний курс визначається на основі попиту і пропозиції на ва- лютному ринку.

Чинники, що впливають на попит та пропозицію валютного ринку:

1)   попит залежить від експорту, а пропозиція — від імпорту, тому збільшення експорту спричиняє зростання попиту на вітчизняну ва- люту, а збільшення імпорту — зростання її пропозиції;

2)     попит і пропозиція на валютному ринку залежить від спів- відношення між внутрішньою та світовою процентною ставками:

— якщо внутрішня процентна ставка зростає порівняно зі світовою, то за інших незмінних умов це збільшує попит на вітчизняні активи, а значить, і на вітчизняну валюту;

3) вагомий чинник — інфляція, яка знецінює валюту:

—   якщо відбувається прискорення інфляції, то власники національ- ної валюти намагаються конвертувати її в стійку іноземну валюту, що збільшить пропозицію національної валюти,

—   і навпаки, якщо курс іноземної валюти падає, зростає попит на вітчизняну валюту.
Короткостроковий період ¾       абсолютний реальний валютний курс — визначається за концепцією паритету купівельної спроможності

(ПКС):

 — валютний курс визна- чається        за        методом

«БігМАК»:
e¢ =  Pd  ,

Pf

 eBM = ціна БігМак в Україні

/ ціна БігМак в США
де e` — валютний курс за паритетом купівельної спроможності;

Pd, Pf — ціна певного переліку товарів (ринкового кошика) відповідно у національній та іноземній валютах.

 

Номінальний і реальний валютний курс

 

Номінальний валют- ний курс

відображає пропорцію, в якій одна валюта обмінюється на іншу:

e =  M  f

M d  ,

де е — номінальний ва- лютний курс;

Мf — кількість іноземної валюти, яка обмінюється                на вітчизняну;

Md — кількість національної валюти, яка обмінюється на іноземну

(згідно з оберненим ко- тируванням)

 Реальний валютний курс (або відносний реальний валютний курс)

1)   визначає купівельну спроможність валюти, на яку впливають два чинники:

¾       номінальний курс валюти;

¾       співвідношення внутрішніх і зовнішніх цін:

ε = e × Pd  ,

Pf

де ε — реальний валютний курс (обернене котирування).

2) визначає цінову конкурентоспроможність національних то- варів, тобто їх відносну ціну або цінову перевагу/ваду:

Приклад: 1 грн = 0,2 дол. США, ціна товару у США становить 100 дол, а в Україні — 400 грн. Звідси реальний курс гривні ста- новитиме 0,8 · (0,2 · 400 / 100).

Аналіз наведеного прикладу

1.   Ціна українського товару нижча за ціну аналогічного амери- канського товару в 0,8 разу, що свідчить про те, що український товар має цінову перевагу перед американським.

2.   Для американських покупців вигідніше купувати український товар, а для українських — відмовитися від купівлі американсь- кого товару.
Висновок

Чим нижчий реальний курс національної валюти, тим більшим є попит на вітчизняний експорт і меншим попит на імпорт.

Двосторонній і багатосторонній валютні курси

 

Двосторонній валютний курс відображає ціну певної валюти відносно лише однієї іншої ва- люти
Багатосторонній (або ефективний) валютний курс ¾       середньозважений індекс національної валюти, обчислений на базі індексів двосторонніх курсів валют основних торговель- них партнерів країни за певний період;

¾       розрізняють номінальний та реальний курс:

I   = å I i ×T i ,

n                n

 

i      I d          i

I r = å I r ×  P  × T ,

I f

P

åTi =1,

де Іn, Ir — індекс багатостороннього номінального (Іn) і реально- го (Ir) валютного курсу;

I i — індекс двосторонніх номінальних валютних курсів і-х тор-

n

говельних партнерів;

Id , I f  — індекси відповідно внутрішніх та іноземних цін;

p        p

Ті — частка і-х торговельних партнерів країни у зовнішньому товарообороті країни.

 

Режими валютного курсоутворення

 

Режими валютного курсоутворення: фіксований та плаваючий (гнучкий)
Фіксований валютний курс

— курс, який уряд офіційно оголошує на фіксованому рівні або в межах «валютного кори- дору» і бере зобов’язання його підтримувати.

 Плаваючий валютний курс

— курс, який змінюється, переважно, під впливом попиту і пропозиції на валютному ринку.
Валютні інтервенції

—    інструмент підтримання валютного курсу на офіційно оголошеному рівні;

—     продаж або купівля іноземної валюти цен- тральним банком на валютному ринку:

якщо попит на вітчизняну валюту зростає порівняно з пропозицією, то для протидії підвищенню валютного курсу центральний банк здійснює закупівлю іноземної валюти і в такий спосіб збільшує пропозицію вітчизняної валюти до рівноваги з попитом, і, навпаки.

 —       якщо держава зовсім не втру- чається в кон’юнктуру валютного ринку, то валюта перебуває в режимі чистого (вільного) плавання;

—    центральні банки, як правило, на- магаються коригувати процес ринко- вого курсоутворення за допомогою валютних інтервенцій з метою об- меження курсових коливань. За таких умов валюта знаходиться в режимі

керованого плавання.
Варто знати!

В Україні з лютого 2000 року Національний банк офіційно проголосив перехід від режиму валютного коридору до режиму плаваючого обмінного курсу, що означало лібералізацію валютної політики. До 2005 року НБУ фактично утримував валютний курс на фіксованому рівні, дозволяючи лише незначні коливання. З 2005 року НБУ надає валютному курсу більшої гнучкості, наближаючи його до ринкового. Тривалий час, до розгортання світової фінансової кризи 2008 року, утримання сталого обмінного курсу гривні було своєрідним якорем стабільності, що викликало необхідність введення жорстких обмежень щодо опе- рацій на валютному ринку зі сторони регулятора, тобто НБУ. У 2014 році відбулась значна девальвація гривні. У 2015–2016 роках керівництво НБУ наголошує на необхідності до- тримання режиму плаваючого курсу гривні.
Варто розглянути!

(для поглибленого вивчення)

У сучасних умовах експерти рекомендують проведення політики плаваючого валютно- го курсу, вважаючи її безальтернативною. Позитивні результати такої політики можливі лише за умови її поєднання з політикою інфляційного таргетування.

ТАРГЕТУВАННЯ ІНФЛЯЦІЇ (inflation targeting) — мета монетарної політики, яка пе- редбачає відповідальність центрального банку за дотримання офіційно проголошеного по- казника інфляції (таргету) протягом визначеного періоду часу (детальніше див.: Офіційний сайт Національного банку України —

 

Ревальвація і девальвація, їх вплив на динаміку чистого експорту та ВВП

 

Експорт Імпорт Чистий експорт ВВП
Девальвація:

1 дол. = 10 грн

 

1 дол. = 25 грн

  

збільшує

  

зменшує

  

зростає

  

збільшується
Ревальвація:

1 дол. = 25 грн

 

1 дол. = 20 грн

  

зменшує

  

збільшує

  

знижується

  

зменшується

 

Етапи розвитку міжнародної валютної системи

 

І. Система золотого стандарту

період з 1870-х років до початку Другої Світової війни (1939)

 Зміст

встановлення курсу національної валюти на основі золотого па- ритету, тобто з урахуванням офіційно встановленого золотого вмісту валют, що обмінювалися між собою.

Особливості:

1)   національні банки були зобов’язані обмінювати паперові гроші на відповідну кількість золота;

2)    з розвитком міжнародної торгівлі, для багатьох країн почали виникати труднощі щодо золотого забезпечення цих грошей, тому з часом обмін паперових грошей на золото припинився.
ІІ. Бретон-Вудська валютна система принципи її були за- кладені в угоді, підписаній 44 країнами у 1944 р. під час конференції у Бретон-Вудсі (США), була чинною до по- чатку 70-х років Зміст

запровадження всіма країнами-підписантами угоди фіксованого валютного курсу до американського долара за допомогою фіксації в своїх валютах золотого вмісту

Особливості:

1)    кожна країна, визначаючи самостійно вміст золота в своїй ва- люті, вирішувала, яким має бути курс її валюти відносно амери- канського долара на умовах золотого паритету;

2)  від країн не вимагалося обмінювати свої валюти на золото;

3)    конвертованість у золото зберігалася лише за американським долларом;

4)   головною причиною припинення дії Бретон-Вудської валютної системи стала нестабільність курсу американського долара, за до- помогою якого визначався курс усіх інших валют. У 1971 р. США офіційно заявили про відмову від конвертації долара в золото.
ІІІ. Ямайська ва- лютна система започаткована у 1976 р, коли члени Міжнародного ва- лютного фонду підписали Ямайську угоду, є діючою до- нині Зміст

запровадження системи    плаваючих   валютних   курсів замість фіксованих у золоті валютних курсів.

Особливості:

1)    курс національної валюти в кожній країні залежить від стану національної економіки та конкурентоспроможності її товарів на міжнародних ринках;

2)   правила, визначені Ямайською угодою, покладені в основі су- часних міжнародних валютних відносин, які допускають кілька різновидів плаваючого валютного курсу: чисте (вільне) плавання, кероване плавання, спільне плавання тощо.

 

Таблиця 12.1

ДИНАМІКА ОКРЕМИХ ІНДИКАТОРІВ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

 

 

Показник

 Крит. знач. Оптим. знач. Рік
2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013
Сальдо поточного ра- хунку платіжного ба- лансу, % ВВП ≥ 10

≤ -7

 -1,5-

+1,5

  

2,9

  

-1,5

  

-3,7

  

-7,0

  

-1,5

  

-2,1

  

-6,2

  

-8,1

  

-9,0
Обсяг експорту, %до ВВП* ≥ 50 — 51,4 46,6 44,8 47,1 46,3 50,7 53,8 51,1 47,0
Обсяг імпорту, % до ВВП* ≥ 50 — 50,6 49,5 50,6 55,0 48,0 53,7 59,9 59,2 55,5
Коефіцієнт покриття імпорту товарів екс- портом, разів ≥ 1,7

≤ 0,85

  

1-1,2

  

0,97

  

0,88

  

0,83

  

0,81

  

0,90

  

0,86

  

0,81

  

0,78

  

0,77

* — індикатори відповідно до Методики розрахунку рівня економічної безпеки України 2007 року.

Джерело: Статистична інформація [Електронний ресурс] // Державна служба статистики України. — 2015.

 

Таблиця 12.2

МІСЦЕ УКРАЇНИ ЗА ІНДЕКСОМ ГЛОБАЛЬНОЇ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ТА В РОЗРІЗІ ЙОГО СКЛАДОВИХ

 

Показник 2006/

2007

 2007/

2008

 2008/

2009

 2009/2

010

 2010/

2011

 2011/

2012
Індекс глобальної конкурентоспроможності 78/125 73/131 72/131 82 89/139 82/140
Субіндекси
Інститути — 115 115 120 134 131
Інфраструктура — 77 79 78 68 71
Макроекономічна стабільність — 82 91 106 132 112
Охорона здоров’я та початкова освіта — 74 60 68 66 74
Вища та професійна освіта — 53 43 46 46 51
Ефективність товарних ринків — 101 103 109 129 129
Ефективність ринку праці — 65 54 49 54 61
Розвинутість фінансового ринку — 85 85 106 119 116
Технологічна готовність — 93 65 80 83 82
Обсяг ринку — 26 31 29 38 38
Конкурентоспроможність бізнесу — 81 80 91 100 103
Інноваційність — 65 52 62 63 74

Джерело: складено за даними: Звіт про конкурентоспроможність регіонів України [Електронний ресурс] // Портал конкурентоспроможності України. — 2015.

Ключові положення

  1. У сучасному світі економіка будь-якої країни пов’язана із сектором «Інший світ» двома основними механізмами: зовнішньоторговельним механізмом і механізмом міжнародних фі- нансових операцій. Вирішальне значення у зовнішньоторговельному механізмі відіграє ім- порт, який відображує рівень залежності національної економіки від економік інших країн. Протилежним елементом зовнішньоторговельного механізму є експорт, валютні надходжен- ня від якого слугують основним джерелом коштів, необхідних для оплати імпорту.
  2. У форматі моделі «витрати-випуск» під впливом зовнішньої торгівлі сукупні витрати діляться на дві частини: 1) внутрішні витрати (внутрішній попит), які охоплюють приватне споживання, приватні інвестиції та державні закупівлі; 2) чистий експорт, який відображує чисті іноземні витрати (чистий іноземний попит). Якщо обсяг виробництва в країні переви- щує внутрішній попит, то це означає, що країна виробляє більше, ніж закуповує, і тому є чистим експортером. Якщо, навпаки, то країна закуповує більше, ніж виробляє, і тому є чис- тим імпортером. У відкритій економіці функція споживання враховує граничну схильність до внутрішнього споживання, яка зменшується порівняно з граничною схильністю до сукуп- ного споживання на величину граничної схильності до імпорту.
  3. У форматі моделі «вилучення-ін’єкції» під впливом зовнішньої торгівлі вилучення до- повнюються імпортом, а ін’єкції — експортом. Тому економічна рівновага у відкритій еко- номіці визначається як тотожність між сумою всіх вилучень і сумою всіх ін’єкцій. Після пев- ної трансформації економічна рівновага у відкритій економіці набуває вигляду тотожності між сальдо балансу національні заощадження — національні інвестиції і чистим експортом. Якщо виникає дефіцит національних заощаджень, то перевищення імпорту над експортом фінансується іноземцями і тому країна є чистим дебітором. Якщо виникає надлишок національних заощаджень, то він використовується для фінансування іноземців і тому країна є чистим кредитором.

 

  1. Платіжний баланс — фінансова таблиця, яка охоплює сукупність економічних операцій країни з сектором «Інший світ». Всі операції групуються в платіжному балансі за двома ра- хунками: рахунком поточних операцій та рахунком операцій з капіталом і фінансових опе- рацій. Платіжний баланс також включає статтю «Помилки та упущення», яка відображує сальдо статистичних неточностей, що виникають внаслідок часових і вартісних розбіжностей між митною та банківською статистикою.
  2. Платіжний баланс за своїм визначенням завжди є рівноважним. Його рівновага означає, що сальдо поточного рахунка дорівнює сальдо рахунку операцій з капіталом і фінансових операцій з протилежним знаком за одночасного врахування сальдо статті «Помилки та упу- щення». Нерівноважним може бути лише баланс автономних операцій — платіжний баланс без урахування зміни статті «Резервні активи». Його нерівноважність свідчить про те, що країна одержала від усіх операцій менше або більше іноземної валюти, ніж витратила на ці операції. Цей дисбаланс усувається за рахунок операцій з резервними активами.
  3. Необхідним інструментом зовнішньоекономічної діяльності є валютний курс. Процес визначення валютного курсу називається валютним котируванням. Існує пряме та обернене котирування. Валютний курс залежить від співвідношення між попитом і пропозицією на ва- лютному ринку, на яке впливають ряд чинників. Особливим варіантом визначення валютно- го курсу є концепція ПКС, в основі якої лежить закон єдиної ціни. Формування валютного курсу залежить від валютного режиму: плаваючий курс, фіксований курс.
  4. Розрізняють номінальний і реальний курс валюти. Номінальний валютний курс відображує обмінну спроможність національної валюти, тобто пропорцію, в якій одна валю- та обмінюється на іншу. Для визначення реального курсу номінальний курс коригується на співвідношення внутрішніх і зовнішніх цін. Завдяки цьому реальний валютний курс відображує умови торгівлі, тобто пропорцію товарообміну. В процесі аналізу розрізняють двосторонній і багатосторонній валютні курси. Перший відображує вартість валюти через одну іноземну валюту, інший — через кілька іноземних валют.
  5. Сучасна міжнародна валютна система пройшла у своєму розвитку ряд етапів, серед яких три основні: система золотого стандарту, Бретон-Вудська валютна система, Ямайська валютна система.

Контрольні запитання для самоперевірки знань

  1. Розкрийте основні механізми, що пов’язують національну економіку з сектором «Ін-

ший світ», та їх взаємозв’язок.

  1. Поясніть вплив зовнішньоекономічної діяльності країни на трансформацію функції споживання.
  2. Покажіть, як трансформується економічна рівновага за моделлю «витрати-випуск» і за моделлю «вилучення-ін’єкції» під впливом зв’язків національної економіки з «Іншим світом».
  3. Розкрийте сутність платіжного балансу та методологію його складання.
  4. У чому полягає відмінність між рівноважним і нерівноважним платіжним балансом?
  5. Поясність, за допомогою якого механізму врівноважується платіжний баланс.
  6. Як визначається номінальний курс валюти і які чинники впливають на його рівень?
  7. Як визначається реальний курс валюти і який вплив він справляє на умови зовнішньої торгівлі?
  8. Напишіть і поясніть формулу багатостороннього валютного курсу.
  9. Охарактеризуйте етапи розвитку міжнародної валютної системи.

Практичні завдання

І рівень складності

Завдання 1. Ціна одиниці товара в Україні = 2250 грн, а в США — 500 дол, номінальний курс гривні = 0,2 дол. США за 1 грн. Визначити реальний курс гривні до долара США.

Завдання 2. Маємо умови: с = 0,8, t = 0,25, im = 0,2. Обчислити мультиплікатор витрат у змішаній відкритій економіці.

Завдання 3. Маємо умови: с = 0,75, t = 0,2, im = 0,15. Експорт збільшився на 600 млн грн, а імпорт — на 560 млн грн. Обчислити приріст ВВП у змішаній відкритій економіці.

Завдання 4. Сальдо СА = 6200 млн дол., сальдо FA = 1000 млн дол., сальдо KА = –6600 млн дол., сальдо статті «Помилки та упущення» =–750 млн дол. Визначити на скільки мають змінитися резервні активи, щоб урівноважити платіжний баланс.

 

Завдання 5. Маємо умови (млрд грн): Y = 400, C = 200, T = 100, I = 80, BS = –10. Чому до- рівнює чистий експорт у змішаній відкритій рівноважній економіці?

Завдання 6. Маємо умови: c = 0,75, t = 0,2, im = 0,15. Державні закупівлі збільшилися на 10 млрд грн. Визначити втрати приросту ВВП під впливом імпортних закупівель у змішаній відкритій економіці.

Завдання 7. Визначити сальдо статті «Помилки та упущення» для рівноважного платіж- ного балансу, якщо сальдо балансу товарів та послуг = 7000 млн дол., чисті зовнішні первин- ні доходи = –4510 млн дол., чисті поточні трансферти = 5000 млн дол., сальдо рахунку капі- тальних операцій = –6800 млн дол., сальдо фінансового рахунку = 400 млн дол.

Завдання 8. Маємо умови: приріст автономного споживання = 1,25 млрд грн, приріст ВВП = 20 млрд грн, приріст імпорту = –1,8 млрд грн, с = 0,75, t = 0,25. Обчислити приріст приватного споживання згідно з його функцією у змішаній відкритій економіці.

Відповіді

1             2             3             4             5             6             7             8

0,9 1,8 76 –650 10 6 290 10,7

ІІ рівень складності

Завдання 1. Розрахувати згідно з моделлю «вилучення-ін?єкції» в умовах відкритої змі- шаної економіки чистий експорт, якщо приватне заощадження = 323 млрд грн, валові подат- ки = 100 млрд грн, внутрішні трансферти = 55 млрд грн, державні інвестиції = 78 млрд грн, валові приватні інвестиції = 125 млрд грн, державне споживання = 200 млрд грн.

Завдання 2. Обчислити сальдо рахунку поточних операцій платіжного балансу, якщо ва- ловий національний наявний дохід = 10650 млн дол., ВВП = 10200 млн дол., внутрішні трансферти = 150 млн дол., державні витрати = 1250 млн дол., валові приватні інвестиції = 1500 млн дол., валові податки = 190 млн дол., автономне споживання = 780 млн дол., s = 0,3, im = 0,1, t = 0,2.

Завдання 3. У результаті зростання чистого експорту на 2,45 млрд дол. ВВП зріс 19 млрд грн. Визначити граничну схильність до імпорту в умовах змішаної відкритої економіки, як- що номінальний курс гривні = 0,206 дол./грн, гранична схильність до споживання = 60 %, гранична податкова ставка = 25 %.

Завдання 4. Розрахувати реальний валютний курс гривні, якщо ціна одиниці товару в Україні = 459 грн, в США = 75 дол, номінальній валютний курс = 8,12 грн/дол.

Завдання 5. Розрахувати чистий експорт країни за таких умов: автономний імпорт = 12 млрд дол, середня схильність до імпорту = 0,11, ВВП = 560 млрд дол, чисті податки = 79 млрд дол, експорт товарів = 56 млрд дол, експорт послуг = 13 млрд дол.

Завдання 6. Чисті податки = 500 млрд грн, державні закупівлі = 425 млрд грн, чистий експорт = –115 млрд грн, приватні заощадження = 200 млрд грн, державні інвестиції = 100 млрд грн. Обчислити приватні інвестиції в стані рівноваги для змішаної відкритої економіки. Завдання 7. У платіжному балансі країни, сальдо рахунку поточних операцій = –3016 млрд дол., сальдо рахунку операцій з капіталом = 188 млрд дол., сальдо портфельних та інших іноземних інвестицій = –749 млрд дол., сальдо статті «Помилки та упущення» = 1351 млрд дол., сальдо балансу автономних операцій показало дефіцит валюти в сумі 5031 млрд

дол. Обчислити сальдо прямих іноземних інвестицій.

Відповіді

1              2               3               4              5               6               7

–35 2374 –0,1 1,327 4,09 390 1061

Тести для самоперевірки знань

  1. Дефіцит рахунка поточних операцій покривається за рахунок: а) чистого експорту товарів;

б) чистих поточних трансфертів; в) резервних активів;

г) чистих зовнішніх первинних доходів.

  1. Рахунок поточних операцій включає:

а) чистий зовнішній первинних дохід від факторних послуг;

 

б) чисті капітальні трансферти; в) чистий імпорт капіталу;

г) чисті поточні трансферти.

  1. Рахунок капітальних операцій не включає:

а) отримання дивідендів;

б) отримання іноземних кредитів; в) купівлю фінансових активів;

г) продаж матеріальних активів.

  1. Реальний валютний курс відображає відношення між: а) кількістю валют, які обмінюються;

б) внутрішніми та іноземними цінами товару в спільній валюті; в) внутрішніми та іноземними цінами товару в різних валютах.

  1. Згідно з ПКС валютний курс відображає відношення між: а) кількістю валют, які обмінюються;

б) внутрішніми та іноземними цінами товару в різних валютах; в) внутрішніми та іноземними цінами товару в спільній валюті.

  1. Якщо в умовах відкритої економіки (S + T – Cg) < (I + Ig), то: а) NX < 0;

б) NX > 0; в) KA > 0; г) KA < 0.

  1. Мультиплікатор витрат у відкритій економіці визначається за формулою:

а)          1          ;

1 – c × (1 – t)

б)               c               ;

1 – (c – im) × (1 – t)

в)          1          ;

s + c × t + im

г)               1               .

1 – (c – im) × (1 – t)

  1. Зміна чистого експорту впливає на ВВП:

а) прямо;

б) обернено;

в) мультиплікативно; г) експоненційно.

  1. На чистий експорт впливають такі чинники: а) торговельна політика;

б) резервні активи; в) інфляція;

г) валютний курс.

  1. Гранична схильність до імпорту розраховується за формулою:

 

а) im =

DY         ;

DIM × (1 – t)

 

 

б) im =

DIM      ;

DY × (1 – t)

 

 

в) im =

DY  ;

DIM

 

г) im = DIM .

DY

 

Відповіді

1            2             3          4          5              6               7                8                    9                10

 

b) а), г) а) б) б) а), в) г) а), в) а), г) г)

 

Література для поглибленого вивчення теми

  1. Методичний коментар до статистики зовнішнього сектору України. [Електронний ре- сурс]. Національний банк України
  2. Міщенко В.І. Гнучкий режим курсоутворення: етапи запровадження та можливі наслідки для економічного розвитку України: Науково–аналітичні матеріали. Випуск 15. / В.І. Міщенко, В.А. Нідзельська, А.П. Кулінець, С.О. Шульга. – К.: Національний банк Ук- раїни. Центр наукових досліджень, 2010. – 124 с.
  3. Новицький В.Є. Міжнародна економічна діяльність України: Підручник / В.Є. Новиць- кий. – К.: КНЕУ, 2003. – 948 с.
  4. Про зовнішньоекономічну діяльність: Закон України вiд 16.04.1991 № 959–XII [Елек- тронний ресурс] База даних «Законодавство України» / ВР України

Савченко А. Г. Макроекономіка: Підручник / А. Г. Савченко. – К.: КНЕУ,

РОЗДІЛ V. МАКРОЕКОНОМІЧНА ДИНАМІКА

ТЕМА 13. Економічне зростання

  1. Зміст і прояви економічного зростання. Основні засади теорії економічного зростання.
  2. Модель Солоу в поясненні економічного зростання.
  3. Антициклічне регулювання економіки: сутність, концепції та інструменти.

Вивчення змісту теми уможливить здобуття студентами таких нових знань про:

  • економічне зростання,
  • економічний розвиток,
  • кейнсіанську теорію економічного зростання,
  • неокласичну теорію економічного зростання,
  • теорії екзогенного зростання,
  • теорії ендогенного зростання,
  • виробничу функцію Кобба-Дугласа,
  • Модель Солоу.

Основні категорії та їх позначення

 

Продукт, обсяг національного виробництва, ВВП Y
Сукупна пропозиція AS
Сукупний попит AD
Приватні інвестиції I
Попит на інвестиції ID
Капіталомісткість KY
Приватні заощадження S
Приватне споживання C
Норма заощаджень s
Продуктивність праці y
Капіталоозброєність k
Інвестиції на одного працюючого i
Норма амортизації d
Темп приросту населення n
Темп впровадження технічного прогресу g

Алгоритм-конспект

  • Зміст і прояви економічного зростання. Основні засади теорії економічного зростання

Два способи збільшення обсягів національного виробництва

 

І спосіб

через усунення рецесійного розриву

 

Результат

збільшення ВВП до потенційного рівня

 ІІ спосіб

за    рахунок    дії    чинників   зростання    по- тенційного ВВП

Результат

збільшення власне потенційного ВВП

 

Графічна модель

L                                                  L

AD2                 ASL          AS                                            AD 1                AD      AD 2 AS

2                                     2

P                                                                P     AD1                  AS1

AD1

 

 

P2

P2

P1

P1

 

 

 

 

 

Y1      Y2              Y                                         Y1                      Y2       Y

Рис. 13.1. Зростання реального               Рис. 13.2. Зростання реального ВВП на умовах усунення                   ВВП на умовах збільшення рецесійного розриву потенційного ВВП

Економічне зростання

 

Визначення Під економічним зростанням слід розуміти довгострокове зростання обсягів виробництва за рахунок збільшення потенційного ВВП і адекват- ного зростання сукупного попиту:

1.   потенційний ВВП є довгостроковою сукупною пропозицією, яка зале- жить від кількості та продуктивності факторів виробництва,

2.   оскільки у довгостроковому періоді сукупний попит тяжіє до по- тенційного ВВП, то завдяки цьому збільшується обсяг виробництва.
Вимірювання Економічне зростання вимірюється двома показниками: 1) середнь- орічний темп приросту реального ВВП; 2) середньорічний темп приросту реального ВВП на душу населення.
Чинники Економічне зростання є функцією:

1)  збільшення обсягів факторів виробництва (землі, праці, капіталу),

2)     підвищення рівня ефективності використання факторів виробництва, яке, переважно, досягається за рахунок технічного прогресу.
Форми Залежно від того, які чинники викликають збільшення обсягів виробниц- тва, розрізняють дві форми економічного зростання:

1)   екстенсивне відбувається за рахунок збільшення обсягів факторів ви- робництва за незмінної ефективності цих факторів,

2)  інтенсивне — через підвищення ефективності факторів виробництва. У реальній економіці не буває виключно екстенсивного або інтенсивного зростання. Економічне зростання є поєднанням екстенсивних та інтенси- вних форм і може бути переважно екстенсивним чи переважно інтенсивним.
Варто знати!

Економічне зростання не слід ототожнювати з економічним розвитком.

Економічний розвиток відображає не лише збільшення обсягів виробництва, а й здатність економіки за рахунок цього підвищувати якість життя населення. Інтегральним показни- ком економічного розвитку є індекс людського розвитку, який відображає довголіття, гра- мотність, рівень освіти і рівень добробуту (ВВП на душу населення).

 

Економічні коливання (цикли)

 

1.    Економічне зростання — це головний елемент економічної динаміки, який визначає траєкторію (тренд) обсягів виробництва. Іншим елементом економічної динаміки є еко- номічні коливання (цикли).

2.  Циклічність — іманентна характеристика економічного розвитку. Економічне зростання не буває односпрямованим: періоди економічного піднесення чергуються з періодами еко- номічного спаду.
 

Визначення економічного циклу

 ¾     період, протягом якого економіка проходить шлях від одного спа- ду (піднесення) до іншого спаду (піднесення) за умови збереження тенденції до зростання,

¾     коливання реального ВВП в часі відносно лінії тренда довгостро- кового економічного зростання.
Окремі економічні цикли істотно відрізняються між собою. Класич- ний цикл охоплює чотири фази: 1) пік; 2) спад (рецесія); 3) дно (де- пресія); 4) пожвавлення (піднесення).
Пік

Тренд економічного зростання
Пік       Піднесення
Піднесення         Спад
Пік
Дно
Графічна інтерпретація економічного циклу  

Спад

Дно

 

Рік
Рис. 13.3. Структура економічного циклу
Рис. 13.3:

І фаза — пік: обсяг виробництва досягає максимального рівня (Yp),

оскільки забезпечується повна зайнятість.

ІІ фаза — спад (рецесія): фіксується за умови, що обсяг виробництва скорочується протягом не менше 6 місяців.

ІІІ фаза — дно (депресія): найнижча точка спаду.

ІV фаза — пожвавлення (піднесення): обсяг виробництва спочатку відновлюється до рівня, що передував фазі спаду, а потім продовжує зростати поки не перевищить фазу піку попереднього циклу.
У макроекономічній науці не існує єдиної теорії економічних циклів.
Усі ці теорії можна об’єднати за двома напрямами.
І напрям — коли вчені пояснюють циклічні коливання в економіці
зовнішніми чинниками, (імпульсами, які породжуються за межами
Чинники економічних циклів економічної системи), до яких відносяться: війни, революції, політичні збурення, демографічні вибухи, відкриття (виснаження) родовищ корисних копалин, великі науково-технічні нововведення

тощо),
ІІ напрям — коли циклічні коливання пояснюють внутрішніми чин-
никами, до яких відносяться: нераціональна монетарна політика, не-
стабільність інвестицій, негнучкість цін і заробітної плати, коливання
в продуктивності праці тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

Модель муль- типлікатора- акселератора

 +ВАЖЛИВО ЗРОЗУМІТИ!

Згідно з цією моделлю економічні коливання породжуються пев- ним співвідношенням між мультиплікатором інвестицій та акселе- ратором. Основне рівняння:

Yt = I +(c +a)×Yt-1 –a×Yt-2,

де І — автономні інвестиції,

с — гранична схильність до споживання,

а — коефіцієнт акселерації,

Y — ВВП.

Залежно від співвідношення мультиплікатора витрат, який прямо за- лежить від граничної схильності до споживання, і акселератора, ВВП може змінюватися рівномірно або циклічно.

Циклічні коливання виникають за умови, коли (с + а)2 < 4 · а, тобто якщо квадрат суми граничної схильності до споживання і коефіцієнта акселерації менший суми чотирьох коефіцієнтів акселерації.

Протилежне  співвідношення  цих  величин,  тобто  (с + а)2 >  4 · а,

відображає умови, за яких забезпечується рівномірна динаміка ВВП.

Основні засади теорії економічного зростання

 

Сучасні уявлення про економічне зростання започатковувалися на базі двох теорій —

кейнсіанської і неокласичної.
Кейнсіанська теорія економічного зро- стання Засновники: Р. Харрод і Є. Домар (у 40-х роках ХХ ст.).

Зміст моделі

1.    Головну роль в економічному зростанні відіграють інвестиції.

2.    Пропозиція інвестицій (ІS)визначається так:

ІS = s · Y,

де s — норма заощаджень, Y — продукт (ВВП)

3.    Попит на інвестиції (ІD) залежить від приросту продукту (ΔΥ) та йо- го капіталомісткості (KY): ІD = ΔΥ · KY.

4.  У довгостроковому періоді:

I = S (інвестиції = заощадження).

5.     Відповідно, рівновагу між заощадженнями (S) та інвестиціями (I )

можна подати такою формулою:

DY × KY = s × Y.

6.       Якщо поділити обидві частини рівняння на Y, а KY перенести у праву частину:

DY = s ,

Y       KY

то вираз DY відображає темп економічного зростання.

Y

Висновок: згідно з моделлю Харрода—Домара, економічне зростання перебуває в прямій залежності від норми заощаджень (s) і в оберне- ній, — від капіталомісткості продукту (KY).
Неокласична теорія еко- номічного зро- стання В основі неокласичної теорії економічного зростання (середина 1950-х років) такі положення:

1) обсяг продукту визначається, у першу чергу, факторами виробниц- тва — працею і капіталом, кожний з яких робить свій внесок у його зростання;

 

2)  ціни факторів виробництва — зарплата і прибуток — дорівнюють граничному продукту, створеному цими факторами;

3)  зв’язок між збільшенням факторів виробництва і зростанням про- дукту описується за допомогою виробничої функції.

Прикладом неокласичної виробничої функції є виробнича функція Кобба-Дугласа.
Виробнича функція Кобба- Дугласа Виробнича функція Кобба-Дугласа має дві властивості: 1) ґрунтується на припущенні про постійну віддачу від масштабу,

2) характеризується спадною граничною продуктивністю капіталу:

Y = A·Lα·Kβ,

де А — константа, що характеризує загальну ефективність виробниц- тва,

α — коефіцієнт чутливості (еластичності) виробництва за працею L,

β — коефіцієнт чутливості (еластичності) виробництва до капіталу К. Ці коефіцієнти відображають вагу відповідного виробничого фактору в створюваному продукті.
Варто знати!

Класична, кейнсіанська і неокласична теорії економічного зростання середини ХХ століття є теоріями екзогенного зростання. В їх моделях економічне зростання є функцією екзогенно визначених змінних (норми заощаджень, продуктивності факторів виробництва тощо).

На сучасному етапі переважаючими є теорії ендогенного зростання, головною особ- ливістю яких є те, що крім праці і фізичного капіталу в них ураховуються чинники, від яких залежить продуктивність праці (людський капітал, витрати на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, державне регулювання).

Особливе місце займають концепції, що враховують роль людського капіталу в процесі зростання. Під людським капіталом розуміють сукупність набутих знань, навичок, мотивації і енергії працівників, які використовуються для створення економічних благ. Приклади теорій ендогенного зростання: моделі Р. Лукаса (1988), Д. Ромера (1986), Р. Барро (1990).
  • Модель Солоу в поясненні економічного зростання

 

Модель Роберта Солоу, яка була опублікована у 1956 р, є одним із найбільших досягнень теорії економічного зростання.

Модель побудована з урахуванням ідей як кейнсіанської, так і неокласичної теорій:

1)        з кейнсіанської теорії запозичена функція інвестицій, обсяг яких ставиться в за- лежність від валового національного доходу і норми заощаджень,

2)        з неокласичної теорії використано інструментарій виробничої функції Кобба-Дугласа

(див. вище).
+ВАЖЛИВО ЗРОЗУМІТИ!

Передумови моделі Солоу:

1.  Об’єктом моделювання слугує приватна закрита економіка, рівновага в якій визна- чається за формулою: Y = C + I,

де Y — продукт (ВВП), C — споживання, I — інвестиції.

2.    Цільовою функцією є зростання обсягів випуску на одного працівника, тобто зростання продуктивності праці.

Тому використовуються параметри в розрахунку на одного працюючого: продуктивність праці — y = Y / L;

капіталоозброєність — k = K / L;

інвестиції                    — i = I / L.

 

Інші параметри:

s — норма заощаджень, яка є похідною від норми споживання, тобто s =1-c;

d — норма амортизації, що відображує частку капіталу, яка щорічно зношується в процесі його використання.

3.    Продуктивність праці залежить від капіталоозброєності праці.

На основі перетворення простої виробничої функції: Y = f(K, L): якщо обидві частини рівняння поділити на L, то отримаємо:

Y = f æ K , L ö , де Y / L = y, а f(K / L, L / L) = f(k).

 

L        ç L    L ÷

è           ø

Звідси виробнича функція в моделі Солоу набирає такого вигляду:

y = f (k ).

Основні параметри моделі

 

Продуктивність праці (у) як цільова функція моделі

 

І. Продуктивність праці (у ) залежить від капіталоозброєності працівників (k):

y = f (k ).

При зростанні капіталоозброєності праці її продуктивність і обсяг випуску також зростають.
ІІ. Гранична продуктивність капіталу(МРК) — показник, що відображає, як ефективно використовується додатковий капітал та розраховується як відношення приросту продук- тивності праці до приросту капіталоозброєності:

MPK = ∆y /∆k.

Припущення:

1)   існує деякий стан, у якому капітал використовується найбільш ефективно при незмінній кількості праці,

2)   після досягнення цього стану подальше нарощування капіталу веде до того, що віддача від додаткового капіталу починає знижуватися.
Висновок: при зміні кількості праці збільшується потреба у капіталі для забезпечення мак- симальної ефективності використання праці.
ІІІ. Продуктивність праці (у) залежить від зміни (приросту) капіталоозброєності (∆k)

Фактори, що визначають зміну капіталоозброєності (рис. 13.4):

—  додаткові інвестиції (і);

—  зношення капіталу (амортизація) (d);

—  приріст населення темпом (n);

—  технічний прогрес з темпом (g).

Математична формула приросту капіталоозброєності:

∆k = і — (d + n + g)·k або ∆k = s·у — (d + n + g)·k

 

Рис. 13.4. Вплив факторів на економічне зростання в моделі Солоу

Рівновага у моделі Солоу

 

+ВАЖЛИВО ЗРОЗУМІТИ!

1.  Стійкий (стаціонарний) стан (k*) — така ситуація в економіці, коли інвестиції на одно- го працюючого (і) тотожні амортизації (зношуванню) капіталу (d) з врахуванням темпу приросту населення (n) та темпу реалізації технічного прогресу(g), що описується вира- зом: (d + n + g), k.

2.   При досягненні (k*) економіка перебуває в стані довгострокової рівноваги, віддача від капіталу є максимальною.

3.  Якщо економіка не перебуває у стані рівноваги, то вона прямує до нього.
Графічна інтерпретація залежності капіталоозброєності від усіх чинників:

i

(d + n + g) · k

 

 

s · y

 

 

 

 

 

 

 

k*                                k

Рис. 13.5. Функція капіталоозброєності в моделі Солоу

Рис. 13.5:

1.  На горизонтальній осі наведеного графіка відкладена капіталоозброєність ефективних працівників:

æ k =     K    ö

ç         L × E ÷

è                 ø .

2.  На вертикальній осі відображено інвестиції (і).

3.  Лінія (s · f(k)) або ( s·у ) є кривою інвестицій, а лінія ((d + n + g) · k) — кривою граничних інвестицій.

4.    k* — рівень капіталоозброєності, за якого в економіці забезпечується стійкий стан, а інвестиції дорівнюють граничній величині.

Висновки:

1) графік відображає умови рівноваги між інвестиціями (і = s·у) та зношеним капіталом з врахуванням темпу приросту капіталу та темпу реалізації технічного прогресу капіталу, що відображає рівняння:

s·у = (d + n + g)·k.

 

Роль технічного прогресу в моделі Солоу

 

+ВАЖЛИВО ЗРОЗУМІТИ!

Роль технічного прогресу в моделі може бути відображена двома шляхами:
1)    як самостійний фактор поруч з працею і капіталом.

Тоді виробнича функція матиме вид Y = А·f(K, L),

де А — сукупна продуктивність факторів.

Якщо подати виробничу функцію в формі приростів відповідних змінних факторів вироб- ництва, то темп приросту продукту визначається за формулою:

DY =a× DK +(1-a)× DL + DA,

Y        K              L     A

де DY — темп приросту продукту;

Y

DK — темп приросту капіталу

K

DL — темп приросту праці;

L

DA — темп приросту сукупної продуктивності факторів виробництва, які відображають

A

внесок технічного прогресу у приріст продукту;

а — частка капіталу в продукті;

(1 — а) — частка праці в продукті.

Внесок НТП у загальний приріст сукупного випуску (∆A/A) називається залишком Солоу,

який визначається так:

DA = DY – a × DK – (1 – a) × DL A  Y            K                  L .
2) у вигляді збільшення використовуваних обсягів праці і капіталу, виміряних не в реаль- них, а в умовних ефективних одиницях, які показують, скільки реальних одиниць праці і капіталу, що мають базову продуктивність довелося б використати на виробництво товарів і послуг в разі відсутності НТП.

Приклад: припустимо, що працезберігаючий НТП має темп (g), тобто ефективність праці одного робітника (Е) зростає постійним темпом (g). Зростання ефективності праці в такому випадку аналогічне зростанню чисельності зайнятих: якщо НТП має темп g=3 %, то це оз- начає, що, наприклад, 100 працівників можуть виробити стільки ж продукції, скільки раніше виробляли 103 працівника.

Якщо робоча сила (L) зростає темпом (n), а віддача від кожної одиниці праці (E) збільшується темпом (g), тоді загальна кількість ефективних одиниць праці (L·E) зростає темпом (n+g).

При включенні до аналізу НТП капіталоозброєність (k) являє собою капітал на одиницю праці з постійною ефективністю (k = K/L·E), а (y) — обсяг випуску на одиницю праці з постійною ефективністю (y = Y/L·E).

 

«Золоте правило нагромадження» в моделі Солоу

 

+ВАЖЛИВО ЗРОЗУМІТИ!

Метою економічного зростання є не просте збільшення обсягів виробництва, а розширення доступу населення до економічних благ.

В межах моделі Солоу це завдання вирішується при розподілі створеного доходу між інвестиціями і споживанням.

При збільшенні норми заощадження можна очікувати зростання капіталоозброєності і су- купного випуску. Але при цьому необхідно досягнути такого стійкого стану, за якого ве- личина споживання буде максимізуватися:

c* = y* – i* → max .

Оскільки стійкий стан описує рівняння: i* = (d + n + g)·k*, то маємо: c* = f(k*) – (d + n + g)·k*. При встановленні максимуму будь-якої функції необхідною умовою її максимізації є рівність нулю її похідної. За таких умов отримуємо:

f′(k*) = d + n + g,

де f′(k*) — гранична продуктивність капіталу МРК, яка показує, на скільки збільшиться випуск при залученні додаткових інвестицій.

Стійкий рівнень капіталоозброєності, за якого досягається максимально можливий рівень споживання, називається рівнем, що відповідає Золотому правилу нагромадження, і по- значається kg*. Графічно ця ситуація відповідає випадку, коли дотична до кривої f(k*) і лінія (d + n + g)·k* є паралельними (мають однаковий кут нахилу) (рис. 13.6). Під Золотим

правилом визначається така норма заощаджень, яка забезпечує в економіці стійкий стан із найвищим рівнем споживання.
(d + n + g) × k*

f(k*)

(d + n + g) × k*                                                   f(k*)

 

 

 

 

c*

g

 

 

 

 

 

i*

g

 

 

k*                                                                                k*

g

Рис. 13.6. Золоте правило нагромадження капіталу

Рис. 13.6:

1.  Існує лише одне значення стійкої капіталоозброєності, який максимізує споживання (kg*).

2.              Стійка капіталоозброєність, яка максимізує споживання, називається капіталоозброєністю за Золотим правилом, а норма заощаджень, що відповідає цим умо- вам, — нормою заощаджень за Золотим правилом.

Висновки:

Для досягнення стійкої капіталоозброєності за Золотим правилом потрібно забезпечити відповідний рівень заощаджень.

Якщо, наприклад, стійка капіталоозброєність менша за рівень Золотого правила, то держа- ва має стимулювати збільшення рівня заощаджень.

Якщо, навпаки:

k * > k * ,

g

то має реалізуватись політика, спрямована на зменшення рівня заощаджень.

 

Висновки та обмеження моделі економічного зростання Солоу

 

Висновки:

І. Вплив нагромадження капіталу і приросту населення на економічне зростання обме- жується досягненням економікою стійкого стану, а технічний прогрес є необмеженим чин- ником економічного зростання.

ІІ. Оптимальною є така норма заощаджень, яка забезпечує економіці стійкий стан із най- вищим рівнем споживання. Стійка капіталоозброєність, яка максимізує споживання, нази- вається капіталоозброєністю за Золотим правилом, а норма заощаджень, яка відповідає цим умовам, — нормою заощаджень за Золотим правилом.
Обмеження:

1. Функція Кобба-Дугласа, яку покладено в основу моделі, описує лише частковий випадок поєднання праці, капіталу і НТП. Еластичність заміщення праці капіталом в ній вважається рівною одиниці, хоча в конкретній економіці ця умова майже ніколи не виконується.
2.  Модель орієнтована на знаходження і аналіз стійкого стану, досягнення якого можливе лише в довгостроковій перспективі. Але в процесі руху до нього багато параметрів реаль- ної економіки зазнають змін. Більшість змінних у моделі — норма заощаджень (s), аморти- зації (d), темп приросту населення (n) — задані екзогенно. Завдяки цим особливостям мо- дель Солоу відносять до так званих «екзогенних» — обмежених ззовні, яким протиставляють ендогенні моделі, де здійснюється спроба подолати зазначені обмеження.

3.   Модель не враховує багатьох факторів, що впливають на зростання — екологічних, енергетичних, інституціональних тощо. Вона побудована для закритої приватної еко- номіки, в якій існують досконалі ринки факторів виробництва, що підвищує її деяку абст- рактність.
  • Антициклічне регулювання економіки: сутність, концепції та інструменти

Концепції антициклічного регулювання та їх характеристика

 

Сутність антициклічного регулювання економіки
Антициклічне регулювання економіки — сукупність цілеспрямованих дій уряду з метою мінімізації негативного впливу кризових явищ, скорочення тривалості фази кризи, подов- ження фаз пожвавлення та піднесення, макроекономічної стабілізації у формі підтримання повної зайнятості та оптимального рівня цін.

Основними важелями макроекономічного регулювання є інструменти фіскальної та мо- нетарної політики держави (див. вище: теми 10 та 11), поряд з якими використовуються також інструменти цінової, антиінфляційної, зовнішньоекономічної політики, що сприя- ють стабілізації економіки.
Концепції антициклічного регулювання економіки
Назва концепції Основні характеристики
 

 

Неокласична

 –  існування довготривалих макроекономічних дисбалансів заперечується;

–  грунтується на ендогенному механізмі урівноваження сукупного по- питу та сукупної пропозиції за посередництвом гнучких цін та заробіт- ної плати;

–  тимчасові дисбаланси між споживанням та інвестиціями стабілізу- ються методами грошово-кредитної політики.
 

 

 

 

Кейнсіанська

 –  стимулювання державою інвестиційної активності через регулювання норми процента з метою розширення національного обсягу виробництва;

–  утримування низьких процентних ставок для збільшення розриву між вартістю кредитів та очікуваною прибутковістю капіталовкладень;

–  нарощування сукупного попиту через дефіцитне фінансування держа- вних витрат на фазі кризи;

–  регулювання обсягів податкових надходжень та державних закупівель;

–  розвиток системи соціального забезпечення широких верств населен- ня через цільові соціальні виплати, пільгове кредитування та інші соці- альні трансферти.

 

 

Неокейнсіанство

 –  регулювання інвестицій через створення державою сприятливих умов для забезпечення ефективної роботи механізму саморегулювання ринку;

–  основним інструментом є вбудовані механізми гнучкості (вбудовані стабілізатори), автоматично діючі компенсувальні заходи, спрямовані на стабілізацію інвестиційного та споживчого попитів.
 

 

Неолібералізм

(монетаризм)

 –  антициклічне регулювання засновується на вбудованих стабілізато- рах;

–  головним об’єктом державного регулювання в економічній сфері є грошові відносини;

–  грошове таргетування, яке полягає у дотриманні темпів зростання грошової маси, що визначаються на основі минулих довготривалих те- нденцій динаміки виробництва, грошової маси і швидкості обертання грошей.
Нова класична

економічна теорія

 – антициклічне регулювання спирається на формування та використан- ня раціональних очікувань у населення.
 

 

Інституціоналізм

 –  утримання державою оптимістичних настроїв у підприємців шляхом завчасного реагування уряду на кризові явища;

–  грошово-кредитна політика, спрямована на низьку вартість кредитних ресурсів, оскільки кредит є умовою ефективного використання та наяв-

них виробничих ресурсів з метою створення нових виробничих комбі- націй.
 

 

 

Соціальний ін- ституціоналізм

 –     всебічне стимулювання державною інноваційної активності;

–     запровадження державою системи соціального контролю, поклика- ного розширювати та зміцнювати економічну базу державного регулю- вання;

–     головним елементом системи соціального контролю є індикативне планування та система загальнодержавного програмування економіки;

–     головне завдання соціального контролю є збільшення сукупного по- питу через нарощування та перерозподіл урядових видатків, стимулю- вання прибутків підприємств, зайнятість населення тощо.
Варто знати!

Антициклічне регулювання зародилося у другій половині ХІХ ст, коли держава почала на- давати допомогу підприємствам, які опинялись у важкому фінансовому стані, та виплачу- вала грошову допомогу безробітнім.

Вперше інструментарій антикризового регулювання економіки системно застосував уряд США в період «Великої депресії» 1929–1933 років. Після Другої Світової війни і до тепер розвинуті країни світу широко практикують арсенал антициклічного регулювання з метою впливу на всі фази циклу, щоб зменшити глибину криз та забезпечити динамічний розви- ток економіки.

Однак, на сучасному етапі використання традиційних методів антициклічного регулюван- ня призводить до фактичних результатів, що не відповідають офіційним цілям макроеко- номічної політики. Антициклічне регулювання держави саме по собі стає додатковим фак- тором економічної нестабільності. Тому зусилля економічної науки постійно спрямовані на пошук ефективних інструментів, які б спонукали до економічного розвитку.

 

Сучасні методологічні підходи до пошуку ефективних інструментів регулювання економічного розвитку

 

 

Проектно- плановий підхід

 Зміст: розробка проекту бажаного стану соціально-економічного розвитку країни з урахуванням можливих змін зовнішнього середовища.

Переваги: забезпечується комплексність мети і чітка орієнтація на її до- сягнення.

Недоліки: не дозволяє змінювати (трансформувати) мету відповідно до

змін зовнішнього і внутрішнього середовища, що за інерцією може при- звести до виконання вже неактуальних завдань.

 

 

 

Програмно- цільовий підхід

 Зміст: розробка програми соціально-економічного розвитку національ- ної економіки, орієнтованої на досягнення позитивних результатів у про- цесі проходження кількох етапів, що дозволяє вносити необхідні корек- тиви відповідно до динаміки внутрішнього і зовнішнього середовища.

Переваги: розробка програми базується на аналізі поточної ситуації та попереднього досвіду, що допомагає виключити ряд помилок, допуще- них раніше.

Недоліки: відсутнє прогнозування можливих результатів впливу на еко- номічний розвиток країни подій, які можуть відбутися в майбутньому.
 

 

 

Прогнозно- адаптивний підхід

 Зміст: дослідження внутрішніх і зовнішніх факторів, що впливають на результати діяльності, до їх настання, з метою мінімізації можливого не- гативного впливу або підвищення і пролонгації позитивного ефекту.

Переваги: передбачає розробку кількох можливих сценаріїв розвитку по- дій, що дозволяє заздалегідь продумати варіанти вирішення кожного з них за допомогою залучення в процес прогнозування сучасних досягнень НТП і висококваліфікованих фахівців з різних наукових сфер. Найважли- вішою перевагою є функція створення імітаційних моделей розвитку, з урахуванням стохастичності досліджуваних процесів, а також нелінійних соціально-економічних і технологічних взаємозв’язків всередині об’єкта

управління.

Ключові положення

  1. Під економічним зростанням слід розуміти довгострокове зростання обсягів виробниц- тва за рахунок збільшення потенційного ВВП і адекватного зростання сукупного попиту. Економічне зростання вимірюється двома показниками: річний темп приросту реального ВВП і річний темп приросту реального ВВП на душу населення.
  2. Економічне зростання не слід ототожнювати з економічним розвитком. Категорія еко- номічного розвитку є змістовнішою, оскільки відображує не лише зростання обсягів вироб- ництва, а й здатність економіки за рахунок цього підвищувати якість життя населення. Розрізняють два типи економічного зростання: екстенсивне та інтенсивне.
  3. Сучасні уявлення про економічне зростання сформувалися на базі кейнсіанської і неок- ласичної теорій. На думку кейнсіанців, головну роль в економічному зростанні відіграє по- пит на інвестиції, який є компонентом сукупного попиту і засобом нагромадження капіталу. Він залежать, з одного боку, від норми заощаджень, з іншого — від капіталомісткості про- дукту. В неокласичній теорії економічного зростання головна увага приділяється нагромад- женню капіталу, яке визначає потенційні можливості економіки, а також чинниками, від яких вони залежать. При цьому враховуються як кількісні, так і якісні зміни у факторах ви- робництва, що пов’язуються з технічним прогресом. Подальше вдосконалення теорії еко- номічного зростання спрямовано на розроблення ендогенних теорій.
  4. Цільовою функцією моделі Солоу є збільшення ВВП на одного працівника, тобто зро- стання продуктивності праці, яка є функцією від її капіталоозброєності. Тому економічне зростання залежить від тих чинників, які впливають на капіталоозброєність: нагромадження капіталу, приріст населення, технічний прогрес.
  5. Економічне зростання — це головний елемент економічної динаміки, який визначає траєкторію обсягів виробництва. Іншим елементом економічної динаміки є економічні цик- ли. Окремі економічні цикли істотно різняться між собою. Проте всі вони складаються з чо- тирьох фаз: пік, спад (рецесія), дно (депресія), пожвавлення (піднесення).
  6. Антициклічне регулювання економіки — сукупність цілеспрямованих дій уряду з ме- тою мінімізації негативного впливу кризових явищ, скорочення тривалості фази кризи, по- довження фаз пожвавлення та піднесення, макроекономічної стабілізації у формі підтриман- ня повної зайнятості та оптимального рівня цін. Основними важелями антициклічного регулювання є інструменти фіскальної та монетарної політики держави.

Контрольні запитання для самоперевірки знань

  1. Що таке економічне зростання і в яких формах воно може відбуватися?
  2. Дайте визначення економічного циклу та охарактеризуйте окремі його фази.
  3. Розкрийте основні положення кейнсіанської теорії економічного зростання.

 

  1. Розкрийте основні положення неокласичної теорії економічного зростання.
  2. Назвіть головні передумови моделі Солоу.
  3. Поясність, як впливають на капіталоозброєність окремі чинники (нагромадження капіталу, приріст населення, технічний прогрес).
  4. Які висновки випливають із моделі Солоу?
  5. Запишіть рівняння, яке пов’язує темп економічного зростання з темпами приросту ок- ремих факторів виробництва, та прокоментуйте його побудову.
  6. Що таке антициклічне регулювання економіки, з якою метою здійснюється і які ін- струменти використовуються?

Практичні завдання

І рівень складності:

Завдання 1. Маємо умови: ΔY = 6 %, ΔK = 10 %, ΔL = 2 %, a = 0,3 %. Обчислити залишок Солоу.

Завдання 2. Маємо умови: Y = 400 млрд грн, L = 25 млн осіб, d = 0,08, K = 900 млрд грн.

Обчислити норму заощаджень, за якої забезпечується стійкий рівень капіталоозброєності.

Завдання 3. Маємо умови: Y = 400 млрд грн, L = 25 млн осіб, d = 0,13, s = 0,15, n = 0,02. Об- числити капіталоозброєність, за якої забезпечується гранична величина інвестицій (у тис. грн).

Завдання 4. Маємо умови: Y = 400 млрд грн, L = 25 млн осіб, E = 1,04. Обчислити приріст продуктивності праці під впливом технічного прогресу згідно з моделлю Солоу (у тис. грн).

Завдання 5. Припустімо, що економіка перебуває у стійкому стані і зростає з темпом 5,1

% на рік. При цьому темп зростання капіталу = 4,4 %, темп зростання населення = 1,3 %; ча- стка капіталу у виробленому продукті = 0,41. Обчисліть темп приросту сукупної продуктив- ності факторів, тобто залишок Солоу.

Відповіді

1                    2                    3                    4                    5

1,6 0,18 16 640 2,5

ІІ рівень складності:

Завдання 1. Реальний ВВП у поточному році склав 789 млрд грн, у попередньому році він складав 700 млрд грн, яким є внесок науково-технічного прогресу в економічне зростан- ня, якщо в країні воно було досягнуте за рахунок зростання капіталу на 4 %, праці — на 6 %, а частка праці у виробленому продукті 90 %.

Завдання 2. Норма амортизації менша за норму заощаджень в 1,3 разу, визначити вартість капіталу згідно з моделлю Солоу, за якої забезпечується стійкий рівень капіталоозброєності, якщо ВВП країни дорівнює 1 трлн грн.

Завдання 3. Продуктивність праці в попередньому періоді складала 250 тис. грн / особу, у поточному році вона зросла на 13 %, на скільки процентних пунктів при цьому має змінитися темп приросту населення, щоб забезпечити граничну величину інвестицій за таких умов: s = 0,12; d = 0,1; k = 300 тис. грн /особу.

Відповіді

1                      2                      3

6,9 % 1,3 1,3

Тести для самоперевірки знань

  1. Екстенсивне економічне зростання відбувається за рахунок: а) збільшення продуктивності факторів виробництва;

б) збільшення обсягів грошової маси;

в) збільшення обсягів факторів виробництва; г) збільшення капіталоозброєності праці.

  1. Згідно з функцією Харрода—Домара темп економічного зростання залежить від: а) граничної продуктивності капіталу;

б) норми заощаджень; в) норми амортизації;

г) капіталомісткості продукту.

 

  1. Виробнича функція Кобба—Дугласа спирається на такий показник: а) постійну віддачу від масштабу;

б) змінну віддачу від масштабу;

в) зростання граничної продуктивності капіталу; г) спадання граничної продуктивності капіталу.

  1. Цільовою функцією моделі Солоу є:

а) зростання обсягів продукту;

б) зростання продуктивності праці; в) зростання капіталоозброєності; г) зростання ефективності праці.

  1. До чинників капіталоозброєності в моделі Солоу належать: а) нагромадження капіталу;

б) гранична продуктивність капіталу; в) продуктивність праці;

г) технічний прогрес.

  1. Згідно з моделлю Солоу економічне зростання забезпечується, коли:

а) s × f (k ) > d × k ;

б) s × у < d × k ;

в) s × f (k ) < d × k ;

г) s × у > d × k .

  1. Економічні цикли складаються з такої послідовності фаз: а) спад, пік, піднесення, дно;

б) пік, спад, піднесення, дно; в) дно, піднесення, спад, пік; г) пік, спад, дно, піднесення.

  1. Стійкий рівень капіталоозброєності досягається, якщо: а) норма заощаджень дорівнює нормі споживання;

б) капітал, що інвестується, дорівнює капіталу, що вибуває;

в) гранична продуктивність капіталу дорівнює нормі амортизації.

  1. Обсяг «граничних інвестицій» відображають такі умови:

а) s × f (k ) > (d + n)× k ; б) s × f (k ) < (d + n )× k ; в) s × f (k ) = (d + n)× k .

  1. Стійка капіталоозброєність забезпечується за умов:

а) s × у = d × k ;

б) s × у > d × k ;

в) s × f (k ) = d × k ;

г) s × у < d × k .

 

Відповіді

1                    2                3          4             5               6              7             8           9             10

а), г) б), г) а), г) б) а), г) а), г) г) б) в) а), в)

 

Література для поглибленого вивчення теми

  1. Радіонова І.Ф. Макроекономіка: теорія та політика: Підручник / І.Ф. Радіонова. – К.: Таксон, 2004. – 348 с.
  2. Савченко А. Г. Макроекономіка: Підручник / А. Г. Савченко. – К.: КНЕУ, – 441 с.
  3. Трофимова В.В. Ключові компоненти національних моделей економічного розвитку в епоху глобалізації / В.В. Трофимова // – Економіка і підприємництво. – 2008.

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

Абсолютна гнучкість цін і заробітної плати (absolute price-wage flexibility) — ціни і заробітна плата, які швидко змінюються для врівноваження економіки на умовах повної зайнятості.

Абсолютна перевага (absolute advantage) — здатність окремої країни виробляти певний вид продукції з меншими середніми витратами порівняно з іншою країною.

Абсолютні потреби (absoluted wants) — потреби людей у товарах і послугах, які не пов’язуються з їхніми купівельними можливостями.

Автаркія (autarky) — ситуація, коли країна за допомогою певних обмежень ізолює себе від еко- номічних відносин з «Іншим світом».

Автоматичні стабілізатори (automatic stabilizers) — податки і трансферти, які зменшують амплітуду економічних коливань в автоматичному режимі, тобто без здійснення державою спеціальних заходів.

Автономні витрати (autonomous expenditure) — витрати, величина яких залежить не від поточ- ного валового національного доходу (ВВП).

Адаптивні очікування (adaptive expectations) — очікування щодо поведінки економічних змінних, які формуються на базі інформації про їх поведінку у найближчому минулому.

Адвалерне мито (ad valorem duty) — мито, що встановлюється у вигляді процента від митної вартості.

Актив (asset) — все те, що має вартість і утворює частину багатства (або майна) його власника.

Акція (stock) — частка у власності корпоративного підприємства.

Альтернативна вартість (opportunity cost) — величина процентного доходу, який неможливо отримати від даного активу, оскільки кошти вкладені в альтернативний актив.

Амортизація (depreciation) — грошова форма відшкодування зношеної частки основного капіталу.

Антидемпінгове мито (antidumping’s tariff) — мито, що запроваджується з метою захисту від демпінгу, тобто такої ситуації, коли країна-експортер продає свій товар країні-імпортеру за цінами, нижчими за ціни свого внутрішнього ринку.

Аутсайдери (outsiders) — працівники, які є тимчасово безробітними і тому не можуть впливати на переговори про оплату праці.

Багатосторонній валютний курс (multilateral exchange rate) — індекс національної валюти, обчислений як середньозважена величина на базі індексів двосторонніх курсів валют основних тор- говельних партнерів даної країни.

Багатство, майно (wealth) — сукупність активів або одиниць власності, яка має вартість.

Базовий період (base period) — період, який приймається за основу для обчислення індексів номінальних або реальних показників.

Баланс товарів і послуг (balance on goods ant services) — частина рахунка поточних операцій платіжного балансу, яка відображує співвідношення між експортом та імпортом товарів і послуг.

Банківські депозити (bank deposits) — сума грошей, запозичених банківськими установами на певних умовах їх повернення і нарахування процентів.

Банківські резерви (bank reserve) — частина грошей банківської системи, яка не використо- вується для здійснення активних операцій, складається з обов’язкових надлишкових резервів.

Безробітні (unemployed) — особи, які відносяться до складу робочої сили, але тимчасово непра- цевлаштовані.

Безробіття (unemployment) — ситуація на ринку праці, за якої певна частка робочої сили є тим- часово незайнятою.

Бретон-Вудська система (Bretton Woods system) — міжнародна валютна система, використову- вана у 1945—1971 р, згідно з якою курси національних валют були фіксованими по відношенню до американського долара, який вільно конвертувався у золото.

Бюджет за повної зайнятості (full-employment bugget) — умовний бюджет, в якому надходжен- ня і видатки визначаються на базі припущення, що економіка функціонує за параметрами повної зай- нятості.

Бюджетний дефіцит (budget deficit) — такий стан державного бюджету, коли доходи уряду не покривають його видатки.

Бюджетний профіцит (bugget surplus) — такий стан державного бюджету, коли доходи уряду перевищують його видатки.

Валова додана вартість (gross value added) — різниця між вартістю виробленої продукції і вартістю проміжної продукції, закупленої у постачальників.

Валовий внутрішній продукт (gross domestic product) — ринкова вартість кінцевої продукції, виробленої резидентами країни за відповідний період.

 

Валовий національний дохід (gross national income) — сума внутрішніх і зовнішніх первинних доходів у країні.

Валовий національний наявний дохід (gross national disposable income) — дохід країни, який охоплює валовий національний дохід і чисті поточні трансферти, отримані резидентами країни від зовнішньоекономічних відносин.

Валовий прибуток (gross profit) — прибуток, що характеризує перевищення доходів від еко- номічної діяльності над усіма витратами, пов’язаними з виробництвом продукції.

Валові інвестиції (gross investment) — сукупний обсяг інвестицій в економіку, який спрямо- вується на заміщення капіталу, що вибуває, та приріст основного капіталу.

Валюта (currency) — національні та міжнародні грошові одиниці, що використовувані в процесі міжнародних розрахунків.

Випуск (output) — сукупна ринкова вартість товарів і послуг, вироблених резидентами країни за відповідний період.

Виробнича функція (production function) — функція, що показує залежність обсягів виробниц- тва продукції від факторів виробництва.

Відкрита економіка (open economy) — економіка країни, яка має економічні відносини з секто- ром «Інший світ».

Відплив капіталу (capital outflow) — сума витрат резидентів країни на купівлю фізичного та фінансового капіталу в резидентів інших країн.

Вільна торгівля (free trade) — торгівля між країнами, що здійснюється без державного втручан- ня, а згідно з міжнародним поділом праці та законами ринку.

Внутрішній державний борг (internally held public debt) — заборгованість уряду домогоспо- дарствам і підприємствам даної країни, які володіють державними борговими зобов’язаннями.

Внутрішній лаг (inside lag) — проміжок часу від моменту виникнення збурення в економіці до моменту прийняття відповідних стабілізаційних рішень держави.

Галопуюча інфляція (galloping inflation) — інфляція, темпи якої вимірюються десятками або сотнями процентів за рік.

Гіперінфляція (hyperinflation) — інфляція, що характеризується темпами, які перевищують 50 %

на місяць.

Гіпотеза життєвого циклу (life-cucle hypothesis) — гіпотеза, за якою припускається, що люди через механізм заощаджень і позик переміщують свої доходи між окремими періодами життя з метою забезпечення рівномірного рівня споживання.

Гіпотеза постійного доходу (permanent-income hypothesis) — гіпотеза, за якою припускається, що споживання залежить від постійного доходу, який люди очікують отримувати в середньому про- тягом усього свого життя від трудової діяльності і нагромадженихних активів.

Готівка (currency) — сума випущених в обіг паперових і металевих грошей.

Гранична виручка від використання капіталу (marginal revenue of capital) — збільшення ви- ручки від реалізації продукції, викликана використанням додаткової грошової одиниці капіталу.

Гранична виручка від використання робочої сили (marginal revenue of labor) — збільшення виручки від реалізації продукції, викликана зростанням оплати праці на одиницю.

Гранична ефективність капіталу (marginal efficiency of capital) — ставка процента, яка врівноважує дисконтовану вартість очікуваних прибутків від капітального майна з відновною вартістю цього майна.

Гранична ставка податку (marginal rate of tax) — величина, яка показує, на скільки одиниць змінюються податки за зміни доходу на одну одиницю.

Гранична схильність до заощаджень (marginal propensite to save) — величина, яка показує, на скільки одиниць змінюються заощадження за зміни доходу на одну одиницю.

Гранична схильність до споживання (marginal propensity to consume) — величина, яка пока- зує, на скільки одиниць змінюються витрати на споживання за зміни доходу на одну одиницю.

Граничний продукт капіталу (marginal product of capital) — збільшення обсягу продукту, що припадає на додаткову одиницю капіталу за незмінної кількості інших факторів виробництва.

Граничний продукт праці (marginal product of labor) — збільшення обсягу продукту, що при- падає на додаткову одиницю робочої сили, за незмінної кількості інших факторів виробництва.

Граничні витрати на капітал (marginal cost of capital) — збільшення витрат на виробництво продукції, яка викликається застосуванням додаткової грошової одиниці капіталу.

Граничні витрати на робочу силу (marginal cost of lalor) — зміна витрат на оплату праці, яка викликається зміною робочої сили на одиницю.

Граничні інвестиції (marginal investments) — інвестиції, згідно з моделлю Солоу необхідні для підтримання стійкої капіталоозброєності.

Грошова база (monetary base) — первинна емісія грошей, що складається з готівки поза банками та банківських резервів і слугує базою для мультиплікативного збільшення грошової маси.

 

Грошова маса, або пропозиція грошей (money supply) — сукупність грошових активів, які ви- користовуються в національній економіці в кожний даний період часу.

Грошовий мультиплікатор (monetary multiplier) — величина, яка показує, на скільки одиниць змінюється пропозиція грошей за зміни грошової бази на одну одиницю.

Грошові агрегати (monetary aggregates) — окремі сукупності грошових активів, які різняться між собою рівнем ліквідності.

Девальвація (devaluation) — офіційне зниження встановленого курсу валюти.

Дезінфляція (desinflation) — зниження темпів зростання цін.

Депресія (depression) — дуже глибокий і затяжний спад в економіці.

Державні витрати (public expenditures) — усі види видатків державного бюджету, які охоплю- ють державні закупівлі, трансфертні платежі та видатки з обслуговування державного боргу.

Державне інвестування (public investment) — частина державних закупівель, що спрямовується на на закупівлю зброї, на будівництво доріг, службових будинків, офісної техніки тощо.

Державне споживання (public consumption) — частина державних закупівель, що спрямо- вується на утримання державних інституцій, призначених задовольняти суспільні потреби в спожив- чих товарах і послугах.

Державний борг (public debt) — загальна сума заборгованості держави, яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов’язань уряду, включаючи і ті боргові зобов’язання, що ви- никають у результаті виданих гарантій за кредитами, та інших зобов’язань, які взяв на себе уряд.

Державний гарантований борг (public warranted debt) — боргові зобов’язання уряду, що ви- никають у результаті виданих ним гарантій за кредити.

Державний прямий борг (public direct debt) — та частина державного боргу, яка стосується безпосередньо уряду і не включає боргові зобов’язання, що виникають у результаті виданих урядом гарантій за кредити.

Державні закупівлі (government purchases) — товари і послуги кінцевого використання, які за- куповує уряд з метою задоволення загальнодержавних потреб.

Державні заощадження (public saving) — різниця між наявним доходом уряду (чистими подат- ками) і державним споживанням.

Державні інвестиції (public investments) — частина державних закупівель, яка спрямовується на закупівлю інвестиційних товарів і послуг.

Дефлятор ВВП (GDP deflator) — індекс цін, який показує темп зростання цін за певний період на всі товари і послуги, які охоплються ВВП; відношення номінального та реального ВВП.

Дефляція (deflation) — зниження загального рівня цін.

Дивіденди (dividends) — платежі, виплачувані кожному акціонеру із прибутку корпоративного підприємства згідно з його часткою в акціонерному капіталі.

Динамічні операції на відкритому ринку (dynamic open market operations) — операції на відкритому ринку, здійснювані з метою цілеспрямованої зміни рівня банківських резервів і грошової маси.

Дисконтування (discounting) — процес приведення майбутніх витрат і доходів до їх теперішньої вартості за допомогою ставки дисконту.

Дискреційна фіскальна політика (discretionary fiscal policy) — політика, в межах якої зміни державних видатків і податків здійснюються на підставі спеціальних рішень уряду і парламенту.

Довгостроковий період (long term) у макроекономіці — проміжок часу, протягом якого ринкові регулятори (ціни і заробітна плата) спроможні відреагувати на збурення сукупного попиту та/або су- купної пропозиції і завдяки цьому відновити в економіці повну зайнятість.

Домогосподарство (household) — інституційна одиниця, основною функцією якої є пропозиція робочої сили та використання своїх доходів для купівлі споживчих товарів і послуг.

Екзогенна змінна (exogenous variable) — змінна, значення якої не залежить від розв’язання да- ної моделі, а визначається наперед.

Економічне зростання (economic growth) — збільшення обсягу реального ВВП або реального ВВП на душу населення за певний період за рахунок збільшення виробничих потужностей еко- номіки.

Економічний цикл (business cycle) — період, протягом якого економіка проходить від одного спаду або піднесення до наступного зі збереженням загальної тенденції до зростання.

Економічні ресурси (economic resources) — земля, праця, капітал і підприємницькі здібності, що використовуються у виробництві товарів і послуг.

Експорт (exports) — товари і послуги, вироблені в країні й продані за її межі.

Експортна субсидія (export subsidy) — фінансова допомога держави, яка надається підприємства, які виготовляють продукцію на експорт, з метою зменшення її собівартості та ціни.

Ендогенна змінна (endogenous variable) — змінна, значення якої отримується в процесі розв’язання даної моделі.

 

Ефект багатства (wealth effect) — зміни в обсязі сукупного попиту, які пов’язані зі змінами ре- альної вартості фінансових активів, викликаними зміною цін.

Ефект витіснення (crowding-out effect) — скорочення інвестицій в економіці, що виникає внаслідок зростання процентних ставок, викликаного фіскальною експансією, яка здійснюється за рахунок внутрішнього запозичення.

Ефект доходу (income effect) — зміна в обсязі ринкового попиту на окремий вид продукції, вик- ликана зміною ціни на цю продукцію.

Ефект заміщення (substitution effect) — зміна в обсязі ринкового попиту на окремий вид про- дукції, викликана зміною ціни на аналогічну продукцію, що робить її відносно дорожчою або відносно дешевшою.

Ефект мультиплікатора (multiplier effect) — 1) величина, на яку приріст валового національно- го доходу перевищує приріст автономних витрат; 2) величина, на яку приріст грошової пропозиції перевищує приріст грошової бази.

Ефект процентної ставки (interest rate effect) — скорочення сукупного попиту, яке виникає внаслідок того, що загальне зростання цін викликає збільшення попиту на гроші і зростання процент- них ставок, унаслідок чого зменшується попит на інвестиційні товари та деякі споживчі товари.

Ефект чистого експорту (net export effect) — зміни в обсязі сукупного попиту, які виникають внаслідок того, що ціни на вітчизняні товари і послуги змінюються відносно цін на аналогічні іноземні товари і послуги.

Ефективність праці (efficiency of labor) — змінна в моделі економічного зростання Солоу, за допомогою якої враховується вплив технічного прогресу на капіталоозброєність.

Загальна рівновага (general equilibrium) — одночасна рівновага на всіх ринках національної економіки.

Закон єдиної ціни (law of one price) — принцип, згідно з яким ціна однакового товару, що ви- робляється різними країнами, є однакового на ринках усіх країн, якщо її обчислити у спільній валюті. Закон Оукена (Okun’s law) — виведена Артуром Оукеном емпірична залежність, згідно з якою кожний процент циклічного безробіття викликає певний процент відставання фактичного ВВП від

потенційного ВВП, або розрив ВВП.

Закрита економіка (closed economy) — економіка країни, яка не бере участі у міжнародній торгівлі.

Залишок Солоу (Solow residual) — внесок сукупної продуктивності факторів виробництва у приріст продукту, який визначається за залишковим принципом, тобто відніманням від загального процента приріста продукту тієї частки, що припадає на працю і капітал.

Заощадження (saving) — частина особистого наявного доходу, що залишається після здійснення витрат на споживання.

Заплановані інвестиції (planned investment) — кошти, які підприємства планують спрямувати на інвестування в національну економіку.

Заплановані сукупні витрати (planned aggregate expenditures) — сукупні витрати на купівлю вітчизняних товарів і послуг, які планують здійснити всі резиденти і нерезиденти.

Захисне мито (protictive tariff) — мито, застосовуване з метою захисту вітчизняних товарови- робників від іноземної конкуренції.

Захисні операції на відкритому ринку (defensive open market operations) — операції на відкритому ринку, покликані нейтралізувати інші чинники, які здатні викликати небажані зміни на грошовому ринку.

Збалансований бюджет (balanced budget) — бюджет, у якому надходження дорівнюють видат- кам.

Збурення, шок (shock) — різка зміна сукупного попиту та/або сукупної пропозиції під впливом екзогенних подій.

Змішана закрита економіка (mixed closed economy) — економічна система, в якій поряд із рин- ком певну координаційну роль щодо розміщення ресурсів і виробництва продуктів виконує держава.

Зовнішній борг (external debt) — заборгованість держави іноземним громадянам, підприємствам та інституціям.

Зовнішній лаг (outside lag) — проміжок часу від моменту ухвалення певного стабілізаційного заходу до моменту появи його результатів.

Зовнішньоторговельний баланс (trade balance) — частина рахунка поточних операцій платіжного балансу, яка відображує різницю між експортом та імпортом товарів і послуг.

Золоте правило нагромадження (golden rule) — такий рівень заощаджень в моделі Солоу, який забезпечує стійкий стан в економіці на умовах максимізації споживання на одного працівника.

Імпорт (imports) — сукупність товарів і послуг, які країна купує в інших країн.

Інвестиції (investment) — потік витрат, що здійснюються з метою нагромадження основного капіталу, будівництва житла та приросту запасів.

 

Інвестиції в основний капітал (business fixed investment) — потік витрат, спрямованих на купівлю устаткування, машин, на будівництво виробничих об’єктів та інших засобів виробництва.

Інвестиції у житлове будівництво (residential investment) — потік витрат, спрямованих на будівництво нового житла та реконструкцію наявного житла.

Інвестиції у запаси (inventory investment) — потік витрат, пов’язаних із виробництвом про- дукції, яка не реалізується, а зберігається на складах підприємств.

Інвестиційний податковий кредит (investment tax credit) — тимчасове дискреційне зменшення податку на прибуток тих підприємств, які застосовується державою з метою збільшення їх інвестиційних ресурсів.

Індекс споживчих цін (consumer price index) — індекс, який відображає темп зростання ціни фіксованого кошика споживчих товарів і послуг (індекс цін Ласпейреса) за певний період.

Індекс цін (price index) — співвідношення між ціною певного кошика товарів і послуг у даному періоді та ціною ідентичного або подібного кошика у попередньому періоді.

Індекс цін Пааше (Paascha price index) — індекс, який відбиває темп зростання ціни змінного кошика за певний період товарів і послуг.

Ін’єкції (injection) — додаткові витрати, що збільшують потік «доходи—витрати».

Інсайдери (insiders) — зайняті працівники, які можуть впливати на перебіг переговорів про за- робітну плату.

Інфляційний податок (inflation tax) — дохід, який отримує держава від грошової емісії, що вик- ликає інфляцію.

Інфляційні очікування (inflationary expectations) — очікування економічних суб’єктів щодо рівня інфляції у майбутньому періоді.

Інфляція (inflation) — зростання загального рівня цін в економіці країни, що призводить до зне- цінення національної грошової одиниці.

Інфляція витрат (cost-push inflation) — зростання цін, яке виникає внаслідок збільшення витрат на одиницю продукції, що супроводжується зменшенням сукупної пропозиції.

Інфляція попиту (demant-pull inflation) — зростання цін, спричинюване надмірним сукупним попитом.

Капітал (capital) — вид економічних ресурсів, що використовуються для виробництва товарів і послуг.

Квота (quota) — кількість певного товару, яку рішенням державних інституцій дозволяється вво- зити в дану країну (імпортна квота) або вивозити за межі даної країни (експортна квота).

Кейнсіанська модель сукупної пропозиції (Keynesian model aggregate supply) — модель ко- роткострокової сукупної пропозиції, згідно з якою між сукупною пропозицією і ціною існує пряма залежність, оскільки в короткостроковому періоді заробітна плата є негнучкою.

Кейнсіанська функція споживання (Keynesiаn consumption function) — функція, що описує залежність споживання домогосподарств від поточного наявного доходу.

Кейнсіанський хрест (Keynesian cross) — модель, яка ґрунтується на кейнсіанській теорії і пока- зує залежність обсягу виробництва (ВВП) від сукупних витрат.

Кількісна теорія грошей (quantity theory of money) — теорія, за якою номінальний дохід визна- чається виключно змінами в кількості грошей в обігу.

Кількість ефективних одиниць праці (efficiency units of labor) — показник кількості робочої сили, який у моделі економічного зростання Солоу обчислюється на базі фактичної кількості працівників, помноженої на ефективність праці.

Кінцеві цілі монетарної політики (final targets of monetary policy) — макроекономічні змінні, які характеризують рівень економічного розвитку країни і на досягнення яких монетарна політика має спрямовувати свої заходи.

Класична модель сукупної пропозиції (classical model aggregate supply) — модель довгостро- кової сукупної пропозиції, згідно з якою сукупна пропозиція не залежить від ціни, оскільки в довго- строковому періоді заробітна плата і ціни є абсолютно гнучкими.

Коефіцієнт участі в робочій силі (labor-force participation rate) — питома вага робочої сили у складі дорослого населення.

Короткостроковий період (short term) у макроекономіці — проміжок часу, протягом якого рин- кові регулятори не спроможні адекватно відреагувати на збурення сукупного попиту та/або сукупної пропозиції і відновити в економіці повну зайнятість.

Крива довгострокової сукупної пропозиції (aggregate supply long curve) — крива, що відображує незалежність сукупної пропозиції від ціни і має вигляд вертикальної лінії, яка бере свій початок у точці потенційного ВВП.

Крива IS (IS curve) — крива, що в умовах рівноваги на ринку товарів і послуг відображує обер- нену залежність між процентною ставкою, і доходом.

 

Крива короткострокової сукупної пропозиції (aggregate supply short curve) — в основному варіанті — крива, що відображує пряму залежність сукупної пропозиції від ціни і має додатний на- хил; у крайньому випадку — крива, яка спирається на припущення про незмінність цін і має вигляд горизонтальної лінії.

Крива Лафера (Laffer curve) — крива, що відображує обернену залежність між сумою податків і рівнем оподаткування й враховує припущення щодо існування оптимальної ставки податку, за якої максимізується сума податкових надходжень у бюджет.

Крива LM (LM curve) — крива, що в умовах рівноваги на грошовому ринку відображує пряму залежність між процентною ставкою і доходом.

Крива Лоренца (Lorenz curve) — крива, що відображує фактичний розподіл доходу в економіці. Її порівняння з бісектрисою, яка відображує абсолютну рівність у розподілу доходу, показує ступінь нерівності розподілу доходу.

Крива сукупного попиту (aggregate demand curve) — крива, що відображує обернену за- лежність між сукупним попитом і ціною і має від’ємний нахил.

Крива Філіпса (Phillips curve) — у короткостроковому періоді — крива, що відображує оберне- ну залежність між інфляцією і безробіттям і має від’ємний нахил; у довгостроковому періоді — кри- ва, що показує відсутність залежності між інфляцією і безробіттям і має вигляд вертикальної лінії, яка бере свій початок в точці потенційного ВВП.

Ліквідність (liquidity) — відносна легкість і швидкість, з якою актив може конвертуватися в готівку.

Ліцензія (licensure) — дозвіл, який видається державними інституціями на здійснення певних видів економічної діяльності, включаючи зовнішньоторговельні операції.

Майбутня вартість (future value) — вартість доходів і витрат у майбутньому періоді, яка визна- чається за допомогою нарахування складного процента на їхню теперішню вартість протягом усіх років майбутнього періоду, в межах якого здійснюватимуться витрати і отримуватимуться доходи.

Майже гроші (near money) — активи в такій формі, в якій вони легко і швидко можуть бути кон- вертовані в платіжні засоби.

Мала відкрита економіка (small open economy) — національна економіка, незначні розміри якої унеможливлюють її вплив на умови функціонування світового ринку, і зокрема на світову процентну ставку.

Метод «витрати—випуск» (expenditures-output approach) — метод визначення рівноважного ВВП на основі знаходження ВВП, який дорівнює запланованим сукупним витрат.

Метод «вилучення—ін’єкції» (leakages-injections approach) — метод визначення рівноважного ВВП на основі знаходження такого ВВП, за якого вилучення дорівнюють ін’єкціям.

Мито (tariff) — податок на імпортовані або експортовані товари.

Міжчасовий вибір споживача (intertemporal choise consumer) — рішення домогосподарств щодо визначення величини споживання на основі переміщення доходу між різними періодами життя за допомогою заощаджень і позик.

Модель (model) — спрощене відображення дійсності за допомогою графіків і рівнянь, які опису- ють залежності між змінними.

Модель акселератора (accelerator model) — модель, згідно з якою величина інвестицій знахо- диться у прямій залежності від зміни доходу.

Модель гнучкого акселератора (flexible accelerator model) — модель, згідно з якою в кожному поточному періоді підприємства зменшують розрив між наявним і бажаним обсягами капіталу на певну частку.

Модель зростання Солоу (Solow growth model) — модель, яка показує вплив нагромадження капіталу, приросту населення і технічного прогресу на зростання обсягу продукту на душу населення. Модель IS–LM (IS–LM model) — модель сукупного попиту закритої економіки, яка відображує вплив певних чинників на дохід за даного рівня цін на умовах взаємодії ринків товарів і послуг і гро-

шового.

Модель Манделла—Флемінга (Mundell—Fleming model) — модель IS–LM для малої відкритої економіки.

Модель мультиплікатора-акселератора (multiplier-accelerator model) — модель, яка пояснює економічні коливання певним співвідношенням між мультиплікатором витрат і акселератором.

Монетаристська теорія (monetary theory) — теорія, згідно з якою основною причиною еко- номічних коливань є зміни пропозиції грошей, через що для підтримання стабільності в економіці слід дотримуватися стабільних темпів зростання грошової маси.

Монетарна політика (monetary policy) — заходи центрального банку з управління пропозицією грошей, спрямовані на досягнення кінцевих цілей стабілізаційної політики держави.

Мультиплікатор витрат (expenditure multiplier) — величина, яка показує, на скільки одиниць прямо змінюється дохід у разі зміни автономних витрат на одну одиницю.

 

Мультиплікатор збалансованого бюджету (balanced budget multiplier) — величина, що відображає відношення між зміною валового внутрішнього продукту і зміною державного бюджету, дорівнює одиниці.

Мультиплікатор податків (tax multiplier) — величина, яка показує, на скільки одиниць оберне- но змінюється дохід за зміни податків на одну одиницю.

Надлишкові резерви (excess reserves) — сума, на яку загальні резерви банків перевищують обов’язкові резерви (резервні вимоги).

Національні заощадження (national saving) — 1) сума приватних і державних заощаджень; 2)

частина доходу, яка не використовується на приватне та державне споживання.

Негнучкі ціни (sticky prices) — ціни, не здатні адекватно швидко реагувати на збурення сукуп- ного попиту та/або сукупної пропозиції.

Негнучкість заробітної плати (wage rigidity) — нездатність заробітної плати адекватно швидко реагувати на порушення рівноваги на ринку праці.

Нейтральність грошей (neutrality of money) — нездатність грошей викликати в довгостроково- му періоді реальні зміни в економіці.

Неокласична модель інвестицій (neoclassical model of investment) — модель, згідно з якою об- сяг інвестицій залежить від розриву між бажаним і наявним капіталом та швидкості, з якою підприємства усувають цей розрив у кожному періоді.

Нерозподілений прибуток (undistributed profits) — частина прибутку підприємств, яка зали- шається після сплати податків на прибуток та виплати дивідендів акціонерам.

Номінальна процентна ставка (nominal interest rate) — фактична процентна ставка, яка не вра- ховує інфляцію.

Номінальний валютний курс (nominal exchange rate) — курс валюти, який визначається через певну кількість іншої валюти.

Номінальний ВВП (nominal GDP) — ВВП, який визначається у фактичних (поточних) цінах, що існували на момент його реалізації.

Норма обов’язкових резервів (legaled reserves ratio) — частка депозитів, яку комерційні банки зобов’язані зберігати в центральному банку або як готівку у своїй касі.

Облігація (bond) — борговий інструмент (цінний папір), який зобов’язує позичальника оплачу- вати власнику цього інструменту фіксовану суму грошей через регулярні проміжки часу до дати його погашення.

Облікова (дисконтна) ставка (discount rate) — процентна ставка, за якою центральний банк країни надає позики комерційним банкам.

Операції на відкритому ринку (open-market operations) — купівля-продаж центральним бан- ком державних цінних паперів.

Особистий дохід (personal income) — дохід домогосподарств, який складається із заробленого доходу, доходу від власності та отриманих соціальних трансфертів.

Особистий наявний дохід (personal disposable income) — 1) частина доходу домогосподарств, яка залишається після сплати особистих податків; 2) у спрощеній економіці, в якій немає податків, — різниця між доходом і валовим прибутком підприємств.

Очікувана інфляція (expected inflation) — інфляція, яку економічні суб’єкти передбачали в майбутньому на основі доступної їм інформації.

Очікуваний прибуток (expected profit) — прибуток, який очікують отримати інвестори протя- гом усього строку служби інвестованого капітального майна.

Паритет купівельної спроможності (purchasing power parity) — теорія, згідно з якою номінальний валютний курс відображує різницю в рівні цін між країнами, завдяки чому ціни на од- наковий товар, обчислені у спільній валюті, є однаковими в усіх країнах.

Передавальний механізм монетарної політики (transmission mechanism of monetary policy) — сукупність причинно-наслідкових зв’язків, завдяки яким зміни пропозиції грошей впливають на кінцеві цілі монетарної політики.

Плаваючий валютний курс (floating exchange rate) — валютний курс, динаміка якого залежить переважно від попиту і пропозиції на валютному ринку.

Платіжний баланс (balance of payments) — макроекономічна модель, яка охоплює сукупність економічних операцій даної країни з іншими країнами і розробляється з метою здійснення контролю за ефективністю зовнішньоекономічної діяльності країни та обґрунтування економічної політики держави.

Повна зайнятість (full employment) — рівень зайнятості, який забезпечується в умовах рівноваги на ринку праці, коли фактичне безробіття дорівнює природному безробіттю.

Попит на гроші для угод або трансакційний попит на гроші (transactions demant for money)

— кількість грошей, яку люди хочуть використовувати для здійснення платежів за товари та послуги.

 

Попит на гроші як активи (asset demant for money) — кількість грошей, яку люди хочуть вико- ристовувати для здійснення заощаджень.

Порівняльна перевага (comparative advantage) — здатність країни виробляти певний продукт із нижчою міновою вартістю порівняно з іншою країною.

Постійний дохід (permanent income) — сталий компонент поточного доходу, який людина спроможна підтримувати протягом усього життя за рахунок трудового доходу і нагромаджених ак- тивів.

Потенційний ВВП (potential GDP) — реальний ВВП, який економіка здатна виробляти за умов повної зайнятості.

Прибуток (profit) — дохід підприємств, який дорівнює різниці між виручкою від реалізації їхнього продукції та витратами на її виробництво.

Приватний сектор (private sector) — сукупність домогосподарств і приватних підприємств у країні.

Приватні заощадження (private saving) — різниця між наявним доходом приватної економіки і споживанням домогосподарств.

Приписана вартість (imputed value) — вартісна оцінка товарів і послуг, які не є об’єктом купівлі-продажу на ринку і тому не мають ринкової ціни.

Приплив капіталу (capital inflow) — сума витрат нерезидентів на купівлю фізичних і фінансових активів у резидентів даної країни.

Природний рівень безробіття (natural rate of unemployment) — рівень безробіття, що відповідає повній зайнятості, за якої забезпечується рівновага на ринку праці.

Прогресивний податок (progressive tax) — податок, середня ставка якого зростає в міру збільшення оподатковуваного доходу і знижується з його зменшенням.

Проміжні цілі (intermediate targets) — макроекономічні змінні, які опосередковують вплив мо- нетарної політики на кінцеві цілі.

Пропорційний податок (proportional tax) — податок, середня ставка якого не змінюється зі зміною рівня оподатковуваного доходу.

Процентна ставка (interest rate) — вартість запозичених грошей, яка виражена у процентах до їх суми за рік.

Рахунок капітальних операцій (capital account operations) — розділ платіжного балансу країни, в якому відображуються приплив і відплив капіталу.

Рахунок поточних операцій (current account operations) — розділ платіжного балансу країни, в якому відображуються експорт та імпорт товарів і послуг, чисті зовнішні доходи та чисті поточні трансферти.

Реальна процентна ставка (real interest rate) — вартість запозичених грошей, скоригована на темп інфляції.

Реальний валютний курс (real exchange rate) — коефіцієнт, що відображає пропорцію, в якій товари однієї країни обмінюються на товари іншої країни.

Реальний ВВП (real GDP) — ВВП, обчислений у порівнянних (постійних) цінах, тобто номінальний ВВП, скоригований на індекс цін.

Реальні грошові запаси або залишки (real money balances) — 1) кількість грошей, виражена через кількість товарів і послуг, які за них можна купити; 2) відношення номінальної кількості гро- шей до рівня цін.

Ревальвація (revaluation) — підвищення центральним банком курсу національної валюти за сис- теми фіксованих курсів.

Резервні активи (reserve assets) — високоліквідні фінансові активи, що знаходяться під контро- лем центрального банку країни і можуть використовуватися для регулювання платіжного балансу та здійснення інтервенцій на валютному ринку.

Рецесія, спад (recession) — період, у межах якого відбувається скорочення обсягів виробництва в країні.

Ринкова економіка (market economy) — економічна система, в якій рішення щодо розміщення ресурсів і виробництва продуктів приймаються на основі вільних цін, що формуються на ринку під впливом попиту і пропозиції.

Ринкова система (market system) — усі ринки продуктів і ринки ресурсів та зв’язки між ними.

Ринок грошей (money market) — сегмент фінансового ринку, на якому здійснюється купівля- продаж короткострокових боргових інструментів, строк погашення яких становить не більше, ніж один рік.

Ринок капіталів (capital market) — сегмент фінансового ринку, на якому купують і продають довгострокові боргові та майнові інструменти.

Рівень безробіття (unemployment rate) — частка безробітних у складі робочої сили.

 

Рівноважна ціна (equilibrium price) — ціна на ринку, за якої забезпечується рівновага між попи- том і пропозицією.

Рівноважний ВВП (equilibrium GDP) — ВВП, за якого загальний обсяг вироблених товарів і по- слуг дорівнює загальній кількості куплених товарів і послуг.

Робоча сила (labor force) — частина дорослого населення, яка має роботу або шукає її.

Світова процентна ставка (world interest rate) — процентна ставка, що складається на світових фінансових ринках.

Сеньйораж (seigniorage) — дохід, який отримує держава внаслідок випуску в обіг додаткової кількості грошей, що супроводжується інфляцією.

Середня схильність до споживання (average propensity to consume) — відношення споживання до наявного доходу.

Спеціальні права запозичення (Special Drawing Rights) — 1) міжнародна грошова одиниця, курс якої визначається на базі кошика валют провідних країн — членів Міжнародного валютного фонду і яка існує лише у вигляді записів на спеціальних рахунках співучасників МВФ; 2) активи країни, що зберігаються на спеціальних рахунках Міжнародного валютного фонду.

Споживання (consumption) — витрати на споживчі товари та послуги.

Споживання основного капіталу (consumption of fixed capital) — вартісна оцінка зношення ос- новного капіталу внаслідок його використання в процесі виробництва товарів і послуг.

Стабілізаційна політика (stabilisation policy) — сукупність державних заходів, спрямованих на пом’якшення економічних коливань у короткостроковому періоді з метою підтримання в економіці повної зайнятості та оптимальної інфляції.

Стагфляція (stagflation) — скорочення обсягу національного виробництва, яке супроводжується зростанням цін, тобто поєднання стагнації та інфляції.

Структурний дефіцит (sectoral deficit) — дефіцит державного бюджету, який визначається на базі припущення, що економіка функціонує в умовах повної зайнятості.

Сукупна продуктивність факторів виробництва (total factor productivity) — показник, що відображує вплив технічного прогресу на зростання обсягу продукту на одного працюючого.

Сукупна пропозиція (aggregate supply) — сукупний обсяг товарів і послуг, який національні підприємства мають намір виробляти для продажу на ринку з метою отримання прибутку.

Сукупний попит (aggregate demand) — сукупний обсяг вітчизняних товарів і послуг, який рези- денти і нерезиденти мають бажання купити з метою задоволення своїх платоспроможних потреб.

Теорії ендогенного зростання (endogenous growth theories) — моделі економічного зростання, що враховують чинники, від яких залежить продуктивність ресурсів, на відміну від моделей, які вра- ховують продуктивність ресурсів екзогенно.

Теорія адаптивних очікувань (adaptive expectations theory) — теорія, згідно з якою люди фор- мують свої очікування щодо поведінки економічних змінних у майбутньому періоді на підставі їхньої динаміки у найближчому минулому і коригують їх з урахуванням змін, що відбуваються у поточному періоді.

Теорія економіки пропозиції (supply-side economics) — теорія, за якою головною умовою зро- стання національного виробництва є збільшення сукупної пропозиції, а головними чинниками цього зростання є ті, що здатні викликати збільшення сукупної пропозиції.

Теорія переваги ліквідності (liquidity-preference theory) — кейнсіанська теорія попиту на гроші, за якою врівноваження попиту і пропозиції на реальні грошові запаси забезпечується за допо- могою зміни процентної ставки.

Теорія раціональних очікувань (rational expectations theory) — теорія, за якою люди формують свої очікування щодо поведінки економічних змінних у майбутньому періоді на базі інформації про майбутні зміни в економічній кон’юнктурі та економічній політиці держави.

Теорія реального ділового циклу (real business cucle theory) — теорія, згідно з якою економічні коливання спричинюються не номінальними чинниками, а технологічними шоками.

Тимчасовий дохід (transitory income) — дохід, який люди не очікують отримати в майбутньому.

Трансфертні платежі (transfer payments) — державні виплати суб’єктам приватної економіки, в обмін на які уряд не отримує ні товарів, ні послуг.

Фактичний бюджет (real budget) — державний бюджет, що відображує співвідношення між фактичними надходженнями та видатками.

Фактичний дефіцит (real deficit) — дефіцит, який виникає внаслідок того, що фактичні надход- ження до бюджету менші за фактичні бюджетні видатки.

Фактори виробництва (factors of production) — економічні ресурси, використовувані для ви- робництва товарів і послуг.

Фіксований валютний курс (fixed exchange rate) — курс національної валюти, який уряд офіційно оголошує і бере зобов’язання підтримувати.

 

Фінансовий ринок (financial markets) — ринок, на якому кошти передаються від тих, хто має надлишок їх, до тих, кому їх бракує.

Фінансові посередники (financial intermediaries) — інститути, що позичають кошти в тих, хто їх заощаджує, і передає ці кошти, тим, хто їх використовує.

Фіскальна політика (fiscal policy) — політика держави щодо рівня податків і державних ви- датків.

Фіскальне мито (revenue tariff) — мито, застосовуване з метою забезпечення податкових над- ходжень у бюджет.

Фрикційне безробіття (frictional unemployment) — безробіття, пов’язане з добровільною зміною працівниками місця своєї роботи і тимчасовими звільненнями з роботи.

Функція попиту на гроші (money demant function) — залежність між попитом на реальні гро- шові запаси і чинниками, які на нього впливають.

Центральний банк (central bank) — банк, головною функцією якого є контроль за пропозицією грошей у країні.

Циклічне безробіття (cyclical unemployment) — безробіття, спричинене недостатнім сукупним попитом, тобто коли на ринку праці попит на робочу силу менший за її пропозицію.

Циклічний дефіцит (cyclical deficit) — дефіцит державного бюджету, що визначається як різниця між фактичним і структурним дефіцитами.

Чиста дисконтована вартість (net present value) — сума, що утворюється після вирахування дисконтованої вартості очікуваних інвестиційних витрат із дисконтованої вартості доходів, очікуваних від інвестування.

Чистий ВВП (net GDP) — ВВП за мінусом амортизації.

Чистий експорт (net exports) — різниця між експортом та імпортом товарів і послуг.

Чисті інвестицій (net investment) — валові інвестиції за мінусом амортизації.

Чисті іноземні інвестиції (net foreign investment) — 1) різниця між коштами, інвестованими в країну нерезидентами, і коштами, інвестованими резидентами за кордон; 2) різниця між національними заощадженнями та національними інвестиціями.

Чисті податки (net taxes) — податкові надходження уряду за мінусом державних трансфертних платежів.

Швидкість обігу грошей (velocity of money) — кількість разів за рік, які грошова одиниця, що перебуває в обігу, витрачається на купівлю товарів і послуг.

Дізнайся вартість написання своєї роботи