Державний бюджет як фінансова основа регулювання ринкової економіки

Економічний стан будь-якої країни тією чи іншою мірою залежить від її бюджетної та податкової політики. Від рівня розвитку економіки залежить стабільність та достаток громадян. Держава на сьогодні відіграє важливу роль у забезпеченні економічного розвитку України, адже без державної підтримки, без запровадження дієвих механізмів оптимізації стану галузей народного господарства досягти зростання економічних показників практично неможливо. Вирішення проблем, які існують у державі, можливе лише за умови впровадження активної бюджетної політики, яка сприятиме економічному зростанню та відновленню галузей народного господарства. Ефективна бюджетна політика повинна стати одним із суттєвих механізмів впливу, за допомогою якого Україна досягне бажаних результатів.

Першим кроком на шляху досягнення ефективності є раціональне планування бюджетних доходів та видатків, особливо в ситуації, коли бюджетні ресурси досить обмежені.

Управління публічними фінансами передбачає розробку певного плану дій, послідовність тих чи інших заходів та використання інструментів їх реалізації. Таким інструментом може бути програмування соціально-економічного розвитку держави та регіонів. Його завдання полягає у комплексному використанні всіх елементів соціальної та економічної політики держави для досягнення поставленої мети. Програмування передбачає не тільки формулювання цілей, а й визначення матеріальних та фінансових засобів їх реалізації.

Державний бюджет – це план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, протягом бюджетного періоду [10, c. 86].

Як економічна категорія бюджет відображає фінансові відносини щодо формування та використання централізованого фонду грошових ресурсів держави. За його допомогою створюються умови для реалізації соціальних програм, програм з охорони навколишнього середовища, стимулювання науково-технічного прогресу, вирішення структурних проблем, забезпечення оборонної та інших функцій. Відповідно, і нормальне функціонування господарського механізму неможливе без удосконалення бюджетних відносин, без послідовного проведення науково-обґрунтованої фінансової політики, без наявності ефективної системи управління бюджетним процесом.

Бюджетні відносини виникають між державою й суб’єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) в процесі мобілізації та використання грошових ресурсів, які необхідні для виконання функцій держави – економічної, соціальної, управлінської та оборонної.

Сукупність грошових відносин держави з підприємствами, організаціями, населенням, а також між органами державної влади щодо створення та використання на суспільні потреби основного централізованого фонду формує економічний зміст бюджетних відносин. Суть бюджету, як і будь-якої економічної категорії, проявляється в його функціях. Суспільне призначення бюджетних відносин полягає в:

– формуванні головного загальнодержавного фонду грошових ресурсів (у процесі реалізації цієї функції забезпечується концентрація фінансових ресурсів у бюджетній системі держави);

– використанні засобів загальнодержавного грошового фонду (ця функція реалізується в процесі цільового використання бюджетних засобів);

– здійсненні контролю за рухом бюджетних ресурсів. Централізація засобів має важливе економічне й політичне значення, оскільки мобілізовані доходи є одним із основних знарядь втілення в життя державних програм. Це дає змогу маневрувати ресурсами, концентрувати їх на вирішальних ділянках економічного й соціального розвитку, здійснювати єдину економічну і фінансову політику на території країни [8, c. 215].

При переході до ринкових відносин державний бюджет зберігає свою важливу роль. Але методи його впливу на суспільне виробництво і сферу соціальних відносин змінюються. Кошти державного бюджету передусім повинні направлятися на фінансування структурної перебудови економіки, комплексних цільових програм, збільшення науково-технічного потенціалу, прискорення соціального розвитку і соціальний захист населення.

Важлива роль державного бюджету не обмежується фінансуванням матеріальної сфери виробництва. Бюджетні ресурси направляються також і на невиробничу сферу (освіту, охорону здоров’я, культуру та ін.). За рахунок бюджетних та позабюджетних фондів фінансуються підприємства та організації соціально-культурного призначення. Ці видатки мають велике значення, оскільки дають змогу державі розвивати освіту, культуру, охорону здоров’я, соціальний захист населення.

Видатки бюджету на соціально-культурні заходи мають не тільки соціальне, а й економічне значення, оскільки вони є найважливішою частиною затрат на відтворення робочої сили і підвищують матеріальний та культурний рівень життя населення.

Державний бюджет є головним фінансовим планом держави на поточний рік. З цієї точки зору, він є розписом доходів та видатків держави, який затверджується у вигляді закону Верховною Радою України.

Залежно від співвідношення доходів і видатків державний бюджет може бути:

– збалансованим – видатки дорівнюють доходам;

– дефіцитним – доходів не вистачає для фінансування видатків;

– профіцитним – сума доходів переважає над видатками.

Основна причина дефіциту бюджету полягає у відставанні темпів росту доходів бюджету, порівняно зі збільшенням видатків бюджету. Конкретні причини такого відставання можуть бути різними:

– кризові явища в економіці;

– неконтрольованість фінансової ситуації в країні;

– значне збільшення соціальних видатків, порівняно з ростом валового внутрішнього продукту;

– мілітаризація економіки в мирний час;

– надзвичайні ситуації (війни, стихійні лиха та ін.).

За формою прояву бюджетний дефіцит буває відкритий і прихований.

Відкритий – це офіційно визнаний дефіцит у законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Прихований бюджетний дефіцит – офіційно не визнається і проявляється у формі завищення обсягів планових доходів і введення до складу доходів джерел покриття бюджетного дефіциту.

Виходячи з причин виникнення, бюджетний дефіцит поділяється на вимушений і свідомий.

Причиною виникнення вимушеного бюджетного дефіциту є зниження зростання валового внутрішнього продукту і недостатність фінансових ресурсів у країні.

Основна причина виникнення свідомого дефіциту в тому, що держава знижує податкові ставки для стимулювання економіки в період її спаду. Недостатні фінансові ресурси вона компенсує позиками за мінімальних процентних ставок, що забезпечує високу надійність державних цінних паперів.

За напрямком дефіцитного фінансування розрізняють активний і пасивний бюджетні дефіцити.

Активний бюджетний дефіцит характеризується спрямуванням бюджетних коштів на інвестиції в економіку для сприяння росту валового внутрішнього продукту.

Під пасивним бюджетним дефіцитом розуміють спрямування коштів на фінансування поточних витрат.

Із точки зору тривалості, існують хронічний дефіцит та незбалансованість бюджету.

Хронічний дефіцит або довгострокова незбалансованість виникає внаслідок розриву між доходами й видатками бюджету протягом декількох років. Незбалансованість має короткостроковий характер, тобто невідповідність між видатками та доходами має місце в межах одного року.

Щодо впливу дефіциту на економіку існують деякі протиріччя. Ряд економістів, які є прихильниками дефіцитного фінансування, вважають, що дефіцит бюджету не є небезпечним для національної економіки, оскільки всі видатки здійснюються на території певної держави і сприяють зростанню рівня життя населення, що стимулює ріст купівельної спроможності, продуктивності праці й національного виробництва.

Противники цієї концепції висловлюють думку, що дефіцит бюджету – це небезпечне й негативне явище в економіці. Вони вважають, що наслідком дефіциту буде підвищення податкових ставок у майбутньому, тобто перенесення економічного тягаря на майбутні покоління. Іншим наслідком є те, що для покриття дефіциту здійснюватиметься грошова емісія та запозичення грошових ресурсів. А це, безумовно, призведе до девальвації національної грошової одиниці, збільшення внутрішнього й зовнішнього боргів держави та зниження ефективного функціонування грошово-кредитної системи. Бюджетний дефіцит неминуче призведе до підвищення процентних ставок по державних цінних паперах, що автоматично погіршить інвестиційний клімат у країні.

Дефіцит бюджету не повинен перевищувати видатків розвитку. За наявності дефіциту бюджету, насамперед, фінансуються поточні видатки. Теоретична формула уникнення дефіциту досить проста – потрібно скоротити видатки або збільшити податки. Проте на практиці зробити це досить важко або й навіть неможливо, тому що необхідне чітке поєднання заходів щодо підвищення дохідної частини державного бюджету і скорочення видатків бюджету. Держава повинна використовувати як джерела покриття дефіциту або позики, або грошову емісію.

В Україні джерелами покриття бюджетного дефіциту, за Бюджетним кодексом України (стаття 15), є внутрішні та зовнішні запозичення. Проте вони не використовуються на фінансування поточних видатків, за винятком випадків, коли це необхідно для збереження загальної економічної рівноваги. Цією ж статтею забороняється використання емісійних коштів Національного банку України як джерела фінансування дефіциту Державного бюджету України.

У статті 72 Бюджетного кодексу України зазначається, що дефіцит бюджету Автономної Республіки Крим і міських бюджетів покривається за рахунок запозичень [4, c. 134].

Головне призначення бюджету – регулювати розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту між галузями, регіонами, соціальними верствами населення.

Бюджет складають та виконують згідно з бюджетною класифікацією. Бюджетна класифікація – єдине систематизоване групування доходів, видатків та фінансування бюджету за ознаками економічної сутності, функціональної діяльності, організаційного устрою й іншими ознаками відповідно до законодавства України та міжнародних стандартів.

Вітчизняна бюджетна класифікація застосовується для здійснення контролю за фінансовою діяльністю органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших розпорядників бюджетних коштів, а також для проведення необхідного аналізу доходів та організаційних, функціональних і економічних категорій видатків, забезпечення загальнодержавної й міжнародної порівнянності бюджетних показників [2, c. 65].

Доходи Державного бюджету – це частина грошових ресурсів, що централізується державою до загальнодержавного фонду для виконання та реалізації своїх функцій.

Система доходів держбюджету є керована такими органами влади: Міністерством фінансів України (планування доходної частини та контроль за виконанням), Головним Державним казначейством України (облік усіх надходжень і звіт виконання), Рахунковою Палатою України (контроль за виконанням доходної частини), Верховною Радою України та Президентом України (затвердження, зміна елементів системи), Кабінетом Міністрів України (організація бюджетної політики в державі), Податковою службою України та Митною службою України (контроль платників податків і платежів), Державною контрольно-ревізійною службою (контроль за відповідністю перерахованих коштів та їх напрямків).

Оскільки в бюджеті відбувається взаємодія двох систем: доходної та видаткової, то для системи доходів Державного бюджету України важливого розгляду потребує визначення взаємодії цих двох систем через оцінку збалансованості бюджету, а також пріоритетів забезпечення видаткової частини бюджету.

Формування доходів здійснюється за рахунок:

1) внутрішніх джерел – виробленого в країні національного доходу;

2) зовнішніх джерел – надходжень від міжнародного перерозподілу фінансових ресурсів.

Якщо цих доходів для покриття своїх витрат державі не вистачає, вона використовує національне багатство, а саме:

– доходи від приватизації державної власності;

– від продажу золотовалютного резерву та інших цінностей, які знаходяться в розпорядженні суспільства на певний період часу.

Вважаємо, що система доходів Державного бюджету України за аналогією, хоч є вужчим поняттям, ніж система доходів держави, повинна сприяти фінансовій стійкості держави, забезпечувати необхідними ресурсами економіку та підтримувати економічне зростання країни.

Якщо оцінювати систему доходів бюджету держави з огляду на теоретичні підходи до розгляду поняття “система”, то варто визначити основи функціонування системи (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Підходи до визначення функціонування системи доходів Державного бюджету України [8]

Доходи Державного бюджету можна класифікувати відповідно до методів їх формування таким чином:

1) доходи, що надходять до бюджету за допомогою податків шляхом перерозподілу доходів юридичних та фізичних осіб на користь держави, відповідно до діючого законодавства;

2) доходи від підприємницької діяльності держави у вигляді прибутку державних підприємств; державних послуг (державне мито);

3) доходи від державного майна і майнових прав: орендна плата, реалізація майна; дивіденди від акцій, якими володіє держава;

4) доходи від державних угідь: землі, надр.

Відносно до бюджетного устрою доходи зведеного бюджету розподіляються таким чином:

1) доходи, які надходять до Державного бюджету України;

2) доходи, які поступають до місцевих бюджетів;

3) доходи, які частково надходять до Державного бюджету, а частково – до місцевих бюджетів відповідно до діючого законодавства [3].

Згідно з Бюджетним кодексом:

1) Доходи бюджету – усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, дарунки, гранти).

2) Надходження до бюджету – доходи бюджету та кошти, залучені в результаті взяття боргових зобов’язань органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування.

До складу доходів Державного бюджету України згідно зі статтею 29 Бюджетного кодексу включаються:

– доходи, що отримуються у вигляді податків, зборів і обов’язкових платежів відповідно до законодавства і надходять до Державного бюджету;

– доходи від плати за послуги, що надаються бюджетними установами, які утримуються за рахунок Державного бюджету України; та від інших визначених законодавством джерел;

– гранти і дарунки у вартісному обрахунку;

– міжбюджетні трансферти з місцевих бюджетів.

Склад доходів, що закріплюються за місцевими бюджетами, визначений у статтях 64-69 Бюджетного кодексу, який запропонував новий підхід до формування доходної частини місцевого бюджету. Доходи місцевих бюджетів розподілено на два кошика: на доходи, що враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів і ті, що не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів.

Починаючи з 2000 року, доходна частина Державного бюджету поділяється на два структурних підрозділи: доходи загального фонду та доходи спеціального фонду. Джерела формування цих фондів щорічно затверджуються Законом України про Державний бюджет. Детальна класифікація доходів та механізм їх формування буде розглянуто в наступних темах.

На обсяг доходів Державного бюджету впливає низка факторів, основними з яких є:

– обсяг і темп зростання національного доходу;

– стан економічної кон’юнктури;

– недосконалість податкового законодавства: необґрунтований податковий тиск та наявність значних пільг в оподаткуванні;

– низька фінансова дисципліна усіх суб’єктів господарювання;

– інституціоналізація тіньової економіки;

– інфляційні процеси та інші [6, c. 141].

Система доходів держбюджету є складним об’єктом з позицій менеджменту, що пов’язано, по-перше, з діалектичним взаємозв’язком доходів із видатками бюджету, по-друге, з неоднорідністю елементів, що їх утворюють, і їх структурним різноманіттям, і, по-третє, з властивою їм внутрішньою єдністю, зумовленою наявністю єдиного механізму формування доходів і обов’язковістю сплати податків.

Видатки бюджету – це економічні відносини, на основі яких здійснюється процес використання грошових ресурсів централізованого фонду для виконання державою своїх функцій.

Видатки Державного бюджету регламентуються Бюджетним кодексом, Законом про Державний бюджет на поточний рік та іншими законодавчими та нормативними актами.

Залежно від обсягів та структури видатки відіграють важливу роль у фінансовому забезпеченні соціальних та економічних програм, природозберігаючих та природоохоронних програм, розвитку промисловості та агропромислового комплексу.

Кожен вид видатків має кількісну та якісну характеристику. Якісна характеристика дозволяє встановити призначення бюджетних видатків; кількісна – їх величину.

Бюджетний кодекс відокремив такі поняття, як “витрати бюджету” та “видатки бюджету”.

Видатки бюджету – це кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум.

Витрати бюджету – включають видатки бюджету та кошти, що спрямовуються на погашення основної суми боргу.

Видаткова частина Державного бюджету, як і доходна частина, теж складається із загального та спеціального фондів. Бюджетний кодекс законодавчо розмежував видатки, що здійснюються за рахунок коштів Державного та місцевих бюджетів відповідно до їх повноважень.

У залежності від спрямованості та ролі видатки бюджету можна класифікувати:

1) за функціями держави;

2) за економічним змістом;

3) за розпорядниками коштів бюджету;

4) за бюджетними програмами.

Практичне використання бюджетних відносин для реалізації покладених на державу функцій дає змогу визначити, що стан бюджетного фонду залежно від різного співвідношення доходної і витратної частин бюджету може бути дефіцитним, профіцитним і збалансованим. Вважаємо, найбільш оптимальним є збалансованість доходів та видатків Державного бюджету.

Бюджет – складна економічна категорія. Як економічна категорія, державний бюджет являє собою систему економічних відносин, що складаються в суспільстві в процесі формування, розподілу, та використання централізованого грошового фонду країни, призначеного для задоволення суспільних потреб.

Важливою є роль бюджету у розподілі сукупного суспільного продукту та національного доходу. В бюджеті країни акумулюється значна частина новоствореної вартості – національного доходу, розподілюваного і перерозподілюваного у відповідності з ринковими законами суспільного розвитку для забезпечення розширеного відтворення та задоволення загальнодержавних потреб.

З точки зору перспектив формування бюджету, основною закономірністю відтворення в умовах ринку повинна стати тенденція збільшення фонду нагромадження при розподіленні національного доходу України. Це дозволить здійснити більш ціленаправлену інвестиційну політику, укріпити матеріально-технічну базу виробництва і тим самим збільшити доходну частину державного бюджету України.

Найважливіше призначення бюджету – це створення матеріальної основи для реалізації державою своїх функцій: економічної, соціальної, політичної та оборонної.

Сутність державного бюджету як економічної категорії реалізується через його функції: розподільчу, контролюючу, забезпечення існування держави. В умовах реформування економіки України, пов’язаної з функціонуванням різних форм власності, виникає потреба перегляду характеру і змісту бюджетних відносин.

1. Бюджетний кодекс України від 08 липня 2010 року № 2456-VI [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.zakon.rada.gov.ua/.
2. Азаров, М.Я. Бюджетна політика у контексті стратегії соціально- економічного розвитку України: [Текст] / / М.Я. Азаров, Ф.О. Ярошенко, В.М Геєць // Пріоритети бюджетної політики та економічне зростання в Україні. – 2012. -Т.1. – 542с.
3. Балакін Р.Л. Державнийбюджет і бюджетна стратегія 2012 – 2014: стабілізація та сталий розвиток в умовах реформування економіки України: монографія / Р. Л. Балакін, В. Й. Башко, Т. П. Богдан, С. І. Брус, О. О. Булана; ред.: М. Я. Азаров; ДННУ “Акад. фін. упр.”. – К., 2011″. – 702 с.
4. Бюджетна система України та Євросоюзу: [монографія] / [С.О. Булгакова, О.І. Барановський, Г.В. Кучер та ін.]; за ред. А.А. Мазаракі. – К.: Київ, нац. торг.-екон. ун-т, 2010. – 409 с.
5. Бюджетна система: навч. посіб. / уклад.: Р. С. Сорока, І. Г. Благун; Львів. держ. ун-т внутр. справ. – Л.: ЛьвДУВС, 2011. – 234 с.
6. Воронова Л.К. Бюджетний кодекс України: наук.-практ. комент.: станом на 1 берез. 2011 р. / Л. К. Воронова, Н. В. Воротіна, Н. Л. Губерська, М. І. Дамірчиєв, О. О. Дмитрик, І. Б. Заверуха, А. М. Котенко, М. П. Кучерявенко, Т. А. Латковська, О. А. Лукашев; Нац. акад. прав. наук України, НДІ держ. буд-ва та місц. самоврядування. – Х.: Право, 2011. – 606 с.
7. Гладких Д. Особливості планування доходів та витрат бюджету / Д. Гладких // Вісник НБУ. – 2012. – № 1. – С. 6–8.
8. Державний бюджет і бюджетна стратегія в умовах економічних реформ: [монографія]: у 4 т. Т. 1. Стабілізація державних фінансів у контексті стратегії реформ/ ред.: М. Я. Азаров, О. С. Власюк, О. М. Іваницька, В. П. Кудряшов; Держ. навч.-наук. установа “Акад. фін. упр.” – К., 2011. – 1015 с.
9. Дячук О.А. Управління доходами Державного бюджету України: проблеми формування та стратегія забезпечення зростання // [Електронний ресурс]: – Режим доступу: http://libfor.com/index.php?newsid=1045
10. Єпіфанов А.О. Бюджет України: монографія: у 2 кн. Кн. 1. Бюджет – головна ланка фінансів держави/ А. О. Єпіфанов, І. І. Д’яконова, І. В. Сало. – СУМИ : ДНВЗ “УАБС НБУ”, 2010. – 201 с.