Фактори, що визначають попит на інноваційну продукцію та її реальну ціну

Актуальність. Науково-технологічний прогрес супроводжується хвилею базисних інновацій в авангардних країнах світу. На противагу цьому в економіці України є значне технологічне відставання, яке становить загрозу її безпеці. Для його подолання необхідно перейти до інноваційної моделі, спрямованої на стратегію «інноваційно-технологічного прориву», коли інновації виступають як «точки росту» у циклічному процесі загальної модернізації. Адекватним механізмом функціонування й розвитку інновацій виступає ринок інновацій. Процес його становлення в Україні відбувається з численними перешкодами, від усунення яких залежить успіх інноваційного розвитку та забезпечення безпеки національної економіки.

В сучасних умовах розвитку економічних відносин для забезпечення конкурентоспроможності на ринку збуту суб’єкт господарювання має налагодити ефективний механізм ціноутворення, що прямо впливає на його кінцевий фінансовий результат. Необгрунтоване використання методів ціноутворення або відмова від управління цінами обертається завжди негативним результатом для розвитку. Фундамент української системи ринкового ціноутворення закладається надто повільно, що багато в чому дезорієнтує підприємства, які випускають інноваційну продукцію, оскільки для інноваційної продукції, що купується як довгострокові інвестиції споживача, договірна ціна є визначальним фактором. Конкурентоспроможність визначає вартість життєвого циклу продукції у споживача, включаючи договірну ціну, витрати в процесі експлуатації, витрати на капітальні ремонти.

Метою дослідження є визначення специфіки факторів формування попиту і ціноутворення на інноваційний продукт та формулювання теоретичних висновків з окресленої проблематики.

Для формування попиту підприємству-виробнику інноваційної продукції необхідно знати, що впливає на розмір і характер попиту. Вважаємо, що зазначений вплив справляють відповідні чинники. При цьому слід мати на увазі, що чинники, які впливають на попит на нововведення, значно відрізняються від чинни­ків попиту на традиційно запропоновану споживачам продукцію. З огляду на це слід розглянути вплив найважливіших внутрішніх чинників,  що в  сукупності характеризують  виробничо-торгову стратегію виробника.

1. Якщо підприємство виробляє нову продукцію, то для її поширення на ринку велике значення мають конструктивні особливості запропонованого зразка. Якщо він не відповідає галузевим стандартам, то ускладнюється його післяпродажне обслуговування і використання як комплектуючого. Наслідком цього буде відсутність попиту на дану продукцію або низький рівень його.
2. Аналогічно стандартам на забезпечення попиту на нову продукцію кінцевого побутового споживання (одяг, взуття, меблі тощо) впливає мода. Якщо її дія не врахована, нова продукція не матиме попиту.
3. Не менш важливим чинником попиту є якість нової продукції;
4. Чинником, що сприяє попиту, є умови продажу, зокрема, забезпечення гарантійного обслуговування і сервісу.
5. Між розміром витрат на наукові дослідження і розробки, появою нової продукції у виробництві і виникненням попиту на неї існує прямий зв’язок. Чим вищі витрати на наукові дослідження і розробки фірми-постачальника, тим у кінцевому підсумку швидше поширюється нова продукція.
6. Високий технічний рівень підприємства-виготовлювача забезпечує швидкий перехід до якісно нового щабля виробництва, що дає змогу прискорити пропозицію ринку принципово нової продукції як технічного призначення, так і особистого споживання, стимулюючи виникнення попиту на неї.
7. У свою чергу, високий технічний рівень підприємства-виготовлювача впливає на швидкість освоєння нової продукції, що в умовах інфляції, яка гальмує інноваційний процес, має величезне значення, а швидкість освоєння в умовах ринкової конкуренції стимулює виробництво і пропозицію нової продукції.
8. Стимулюючий вплив на попит справляє транснаціональний рівень галузі (фірми). Чим він вищий, тим ширша зовнішня інтеграція галузі, на велику кількість закордонних ринків виходить нова продукція, пришвидшується її поширення і збільшується попит на неї.
9. Одним з найважливіших чинників попиту є встановлена ціна на нову продукцію. Ціна може бути і стимулом для просування товару на ринок, і бар’єром для проникнення на нього нових фірм.
10. Для забезпечення попиту на новий виріб (технологію) важливо вибрати найавторитетнішого покупця, що створює «авторитетну думку» про дану продукцію. Така збутова стратегія називається «стратегією світила».
11. Величезне значення для поширення нової продукції мають комунікаційні чинники. Фірми, галузі, що виробляють нову продукцію, характеризуються відкритістю або закритістю з погляду інформаційних контактів. Пропагуючи свої розробки в загальновідомих формах ще до виведення нової продукції на ринок, вони знайомлять з нею споживача, формуючи в нього попит.
12. Близько до комунікаційного стоїть чинник рекламний: високий рівень витрат на рекламу в загальних витратах на виробництво і реалізацію нової продукції сприяє формуванню та підвищенню попиту і навпаки.
13. Одним з найважливіших внутрішніх чинників попиту на інноваційну продукцію є рівень фахової підготовки персоналу підприємства-виробника. Такий зв’язок логічний і зрозумілий [5, с. 207].

Розглянемо тепер зовнішні чинники попиту, значна частина яких характеризує середовище мешкання (функціонування) підприємства, що вироблює або реалізує інноваційну продукцію.

1. Загальноекономічний стан держави. Якщо він стабільний, то не порушується процес, що стимулює науково-технічний прогрес у суспільстві. Економічна дестабілізація суспільства унеможливлює вкладення коштів у техніко-технологічні інновації. Наслідком є падіння попиту на інноваційну продукцію.
2. Особливості політичної обстановки. Політична нестабільність є гальмом для виготовлення нової продукції та товарів народного споживання і стимулом для збуту військово-технічної продукції в конфліктні регіони. Причому цей чинник може діяти різноспрямовано.
3. Важливе значення для стимулювання розробок, пропозиції та попиту на інноваційну продукцію має правове забезпечення всієї господарської діяльності. Цю проблему ми докладно розглянемо в окремій темі.
4. Несприятлива екологічна ситуація в регіоні і жорсткість її державного регулювання є стимулом попиту на нову продукцію. Причому урбанізація, що викликає погіршення екології, з часом буде дедалі більше стимулювати попит на засоби захисту як навколишнього середовища, так і населення від його шкідливого впливу.
5. Одним із чинників попиту на нові вироби і технології є сам технічний прогрес і у зв’язку з його прискоренням швидке моральне старіння великої кількості видів продукції.
6. Стимулює попит — підвищення ефективності роботи споживача нововведень, підвищення фондовіддачі, зниження матеріаломісткості, випередження конкурентів за якістю, часом випуску продукції й іншими показниками.
7. Прибутки споживачів — чинник, що прямо впливає на характер попиту: чим вони вищі, тим більший попит. Причому це стосується попиту і на науково-технічну продукцію.
8. Чинником, який акумулює дію багатьох попередніх чинни­ків, є непевність самої інноваційної продукції. Цей чинник знижує попит, причому він діє постійно і породжується самою сутністю інновацій.

Управління інноваційною діяльністю підприємств у ринкових умовах господарювання вимагає уточнення сфери використання відомих критеріїв ефективності інноваційної продукції та розгляду питання ціноутворення на таку продукцію. Від об’єктивності оцінки інноваційної продукції та від встановлення обґрунтованої ціни на неї значною мірою залежить ефективність роботи окремих підприємств та соціально-економічний прогрес суспільства в цілому [6, с. 3].

Центральне місце серед економічних методів управління належить ціноутворенню, оскільки саме через ціни забезпечується реалізація основних результатів діяльності підприємства. Рівень цін на інноваційну продукцію стає одним з основних параметрів ринкової поведінки підприємства, а активна цінова політика – одним з основних напрямів його діяльності.

Діюча на протязі останніх років методологія ціноутворення на інноваційні товари виходить із того, що ціни повинні враховувати не лише економічно обґрунтовані витрати на виробництво продукції, але й економічну ефективність застосування в національній економіці інноваційної продукції у порівнянні з раніше освоєною. При цьому об’єктивним критерієм ефективності нової техніки і економічної обґрунтованості її ціни слугує отриманий економічний ефект. Проте не всі переваги нової техніки у порівнянні із замінюваною, аналогічною можуть бути виражені у вигляді економічного ефекту.

Підприємство випускає інноваційну продукцію у вигляді нової продукції, технології, сировини, послуг, робіт, методів організації й управління, що володіють певними (відповідно до вимог підприємства) характеристиками.

Ціноутворення інноваційної продукції є однією з найбільш важливих методичних проблем галузевого управління науково дослідними роботами в умовах систематичного зростання цін на матеріально-технічні, трудові і паливно-енергетичні ресурси.

Економічне обґрунтування рівня цін на інноваційну продукцію містить:

– аналіз ефективності застосування продукції інноваційного призначення, в якій реалізуються результати наукової розробки і зіставлення зі всіма можливими альтернативними варіантами;

– визначення договірної ціни на інноваційну продукцію, що відображає розрахункові інтереси споживачів (замовників) і розробників інноваційної продукції .

Досить часто інноваційна продукція не може існувати сама по собі, без супроводжувальних дій виробника. Саме тому на інноваційну продукцію застосовується методика ціноутворення, яка полягає в тому, що ціна на інноваційну продукцію враховує не лише ціну власне самого товару, але й вартість послуг, які будуть надаватися у процесі експлуатації інноваційної продукції. Використання інноваційної продукції має забезпечувати зниження вартості одиниці продукції на одиницю корисного ефекту [8, с. 153].

Основою для розробки науково-технічної продукції звичайно є договір, укладений між науковою організацією та замовником. У договорі обов’язково фіксується ціна науково-технічної продукції, що має розроблятись. Розрахунок ціни оформляється спеціальним протоколом, що додається до договору.

При обґрунтуванні договірної ціни сторони виходять із принципу економічної вигідності як для виконавця проекту, так і для замовника. Це означає, що договірна ціна науково-технічної продукції (Цц) повинна знаходитись у певних рамках. Знизу вона обмежується так званою нижньою межею, що визначається за допомогою витратного методу:

де Цнм – нижня межа ціни;

С – узгоджена із замовником розрахункова собівартість науково-технічної продукції;

Rс – розрахункова рентабельність (до собівартості).

Зверху ціна обмежується верхнього межею, що безпосередньо пов’язана з величиною економічного ефекту:

де Цвм – верхня межа ціни;

Єінт. – інтегральний економічний ефект;

kj – частка економічного ефекту, яка дозволить замовнику забезпечити попередній рівень розрахункової рентабельності в період використання (виробництва) науково-технічної продукції.

При цьому важливо, щоб Цвм > Цнм, так як в протилежному випадку науково-технічна продукція буде розглядатись як економічно неефективна.

Як видно, економічна ефективність нової техніки залежить від оптових цін на неї. Оптова ціна нового виробу повинна забезпечити йому рентабельність не нижче досягнутого рівня при виготовленні техніки, яка знімається з виробництва; для споживача – меншою на одиницю корисного ефекту [8, с. 154].

Реалізація на практиці ціноутворення положення про здешевлення нової техніки на одиницю корисного ефекту, як економічне вираження науково-технічного прогресу в національній економіці, передбачає співставлення рівня цін і всієї сукупності техніко-економічних параметрів нової продукції у порівнянні із базовою, аналогічною.

Для забезпечення зниження ціни нової техніки на одиницю корисного ефекту необхідно, щоб приріст параметрів нової продукції у порівнянні із продукцією, що випускається випереджував приріст ціни (витрат). Здешевлення ж нової техніки на одиницю продуктивності (потужності) передбачає співставлення ціни і зміни показника продуктивності (потужності). Результати цих співставлень можуть мати і мають місце на практиці різний результат, який залежить, в основному, від структури корисного ефекту: чим більша частка корисного ефекту нової техніки пов’язана з показником продуктивності, тим ближче абсолютне значення і динаміка цін на одиницю корисного ефекту та на одиницю продуктивності (потужності).

Слід відмітити, сьогодні існує така ситуація, що ціноутворення на інноваційну продукцію приводить до того, що ріст вартості нової техніки, як правило, випереджує приріст її продуктивності. В результаті нові вироби в розрахунку на одиницю продуктивності коштують дорожче, ніж та, що раніше випускалась, хоча на одиницю корисного ефекту вони дешевше. Наслідком цього факту є ріст фондомісткості і зниження фондовіддачі при використанні нової техніки, що, безумовно, здійснює негативний влив на фінансово-економічні показники підприємства.

При визначенні ціни на товари інноваційного характеру необхідно враховувати фактори, які наведені в таблиці 1[4, с. 34].

Таблиця 1.

Фактори впливу на ціноутворення

Продовження табл. 1

Процес ціноутворення також залежить від обраної загальної стратегії розвитку підприємства, що випливає із його цілей і завдань на ринку.

Слід відзначити, що питання оцінювання інноваційної продукції підприємств потрібно здійснювати у двох взаємопов’язаних аспектах, а саме:

1)      з точки зору встановлення обґрунтованого рівня цін на таку продукцію для споживача;

2)      з точки зору оцінювання економічної ефективності інноваційних проектів виробництва та експлуатації цієї продукції.

Взаємозв’язок цих двох аспектів оцінювання інноваційної продукції підприємств зумовлений тим, що ціна такої продукції повинна, з одного боку, встановлюватися, виходячи із необхідності забезпечення належного рівня прибутковості функціонування її виробників – підприємств, а, з іншого боку, безпосередньо залежати від сподіваного розміру економічного ефекту, який отримують споживачі цієї продукції від використання її у власній господарській діяльності [4, с. 6].

При суттєвому зростанні цін на інноваційні ресурси, що споживаються в процесі виробництва, ціни на інноваційну продукцію залишаються на рівні, який не забезпечує відшкодування спожитих ресурсів. Так, за 2012-2013 роки ціни на інноваційну продукцію зросли приблизно на 6,7%, тоді як на споживані в господарстві інноваційні ресурси промислового походження – на 18%. Такі тенденції обумовлюють необхідність врегулювання цих процесів через відповідні важелі цінової політики [1, с. 244].

Таким чином, необхідним є поєднання в одному методичному підході двох наукових напрямів: методів ціноутворення на інноваційну продукцію та способів оцінювання ефективності інновацій загалом і інноваційних проектів зокрема. Знання механізму утворення економічного ефекту від освоєння інноваційної продукції виробничого призначення дозволяє побудувати дієвий механізм ціноутворення на таку продукцію, який би враховував інтереси як виробників, так і споживачів даної продукції.

Для підприємств, діяльність яких характеризується підвищеним ризиком – займаються інноваційною діяльністю, залежать від кліматичних умов тощо можна застосовувати метод який відповідає “інноваційним умовам ціноутворення”.

Треба враховувати той факт, що встановлення рівноважної ціни на продукцію відбувається, як правило, не миттєво, а поступово у міру того, як технологія виробництва цього виду продукції поширюється на підприємствах галузі. Доки рівновага на ринку цієї продукції не встановилася, її виробники отримують надприбуток – різницю між фактичною ціною на неї та фактичними витратами. Власне, отримання цього надприбутку і спонукає підприємства до розробки та виробництва інноваційних видів продукції.

Аналогічно розраховується ціна і для масового (конвеєрного) виробництва продукції, але у такому разі існують відповідні особливості. Передусім змінюються вихідні дані. Оскільки при такому виготовленні продукції змінювати потужність неможливо, то немає сенсу (точніше теоретично необґрунтовано) планувати максимальний випуск продукції (потужність з позицій менеджменту) більшим від середнього попиту – нормальної потужності.

Якщо припустити, що для розрахунку “інноваційної ціни продукції” економічна потужність підприємства буде такою, як і в попередньому випадку, то числові значення цієї ціни також будуть однаковими. Може скластись помилкове враження необхідності відокремленого розгляду серійного і масового виробництва, якщо ціни у них визначаються однаково. Хибність цього твердження полягає в тому, що приймається рішення, виходячи з розгляду окремого явища – визначення ціни.

Але ж ціна, з одного боку, є результуючим показником взаємодії різних економічних процесів, а з другого, – впливає на кількісне значення більшості із них. Тому робити обґрунтований висновок можна тільки на підставі виконання комплексного дослідження [3, с. 133].

Інакше цей процес відбуватиметься при “інноваційному ціноутворенні” і у такому разі економічний прибуток має тільки додатне значення, а отже на підприємстві завжди отримуватимуть надприбуток. Тому цей метод ціноутворення нами рекомендується застосовувати для підприємств з підвищеним рівнем ризику виробничої діяльності. Цей надприбуток виступатиме як компенсатор витрат у період виникнення форс-мажорних ситуацій.

В економічній науці  відмічається, що при стратегічному плануванні ціни продукції необхідно враховувати різноманітні чинники і економічні процеси, які безпосередньо або опосередковано впливають на її величину [7, с. 135]. Це важливо ще й тому, що сама ціна продукції також впливатиме на значну кількість економічних показників і процесів. Тому цей комплексний діалектичний процес можна дослідити тільки із застосуванням тривимірних цінових просторів, у яких виникає можливість здійснювати перехід від вартісної площини до натуральної або цінової з обґрунтуванням всіх складових елементів ціни.

У рамках фірмового сервісу в умовах ринкових відносин ціна інноваційної продукції повинна визначатися величиною економічного ефекту, який проявляється у процесі експлуатації товару і залежить від його техніко-економічних показників. Споживач, купуючи інноваційний товар, прагне забезпечити собі додаткову користь. Очікуваний ефект небайдужий і виробнику інноваційного товару. Він по праву претендує на отримання його певної частини, яка повинна визначати дійсну ціну товару, що продається.

Освоєння діючими підприємствами інноваційної продукції спричиняє зміну поточних витрат у споживача, частиною яких є витрати з його експлуатації. Таким чином, в ціні споживання враховуються не змінні витрати на виробництво інноваційної продукції, а лише їх деяка частина. Це підтверджує думку про те, що ціна споживання інноваційного продукту – це спрощений оцінний показник його ефективності, що враховує тільки зміну експлуатаційних витрат, а тому менш об’єктивний, чим показник економічного ефекту.

Створення в сучасних умовах нових видів продукції призводить також до покращення умов під час її застосування, тобто забезпечується соціальний ефект, що сприяє кращому і ефективнішому використанню трудових ресурсів, зменшує напруженість праці, скорочує професійну захворюваність, робить працю більш привабливою. Забезпечення соціального ефекту освоєння нової техніки призводить, як правило, до зростання суспільно необхідних витрат на її виробництво. Тому під час ціноутворення слід враховувати три сторони корисного ефекту інноваційної продукції: економічну, соціальну та екологічну.

Безумовно, якщо окремі елементи соціального ефекту, який реалізовується в національній економіці при освоєнні нової продукції, можуть бути зведені до економічної ефективності і кількісно виявлені та виміряні, їх можна розглянути як складову частину економічного ефекту і враховувати під час ціноутворення.

Ціна є результатом дії великої кількості факторів, різних за своєю природою і структурою. Вона проводить невидиму межу закінчення виробництва або виготовлення виробів; тобто, яким би чином не змінювались різні параметри і характеристики об’єкта, всі вони повинні бути враховані й оцінені, а потім й відображені у ціновому показнику.

Аналіз існуючих методів ціноутворення показує, що при визначенні ціни на інноваційну продукцію для досягнення високої точності визначення, необхідно аналізувати велику кількість техніко-економічних параметрів, а також проводити подальший аналіз отриманих результатів з урахуванням тих факторів, обмежень і умов (політичного, соціального і економічного характеру), які впливають на формування ціни, але не завжди можуть бути враховані при побудові математичних моделей.

Під час встановлення цін на інноваційну продукцію підприємств необхідно одночасно аналізувати закономірності функціонування двох ринків, а саме: ринку певної інноваційної продукції та ринку продукції, що виготовляється за допомогою цієї продукції;

Встановлюючи ціни на нові види інноваційної продукції, доцільно задатися умовою рівності величини надприбутку споживачів цієї продукції до встановлення рівноваги на ринку та недоотриманого ними прибутку після встановлення цієї рівноваги.

1. Гришко В. А. Моделювання процесу формування цін на інноваційну продукцію машинобудівних підприємств / В. А. Гришко, О. Ю. Ємельянов, І. З. Крет // Вісн. Нац. у-ту «Львівська політехніка». – Серія «Логістика». – 2008. – № 633. – С. 153-157.
2. Єгоричева С. Б. Банківські інновації : навч. посіб. / С. Б. Єгоричева. – Київ : Центр учбової літератури, 2010. – 206 с.
3. Загорецька О. Я. Формування цін виробників інноваційної продукції: дис. на здобуття наукового ступеня к.е.н. / О. Я. Загорецька. – Львів: 2011. – 214 с.
4. Інноваційні засади та виміри стратегічного розвитку підприємств України: кол. монографія. / І. Л. Петрова, З. М. Борисенко, Н. І. Дишлюк та ін.; За наук. ред. проф. І. Л. Петрової. – К.: ВНЗ «Університет економіки та права «КРОК», 2012. – 355 с.
5. Кузьмін О. Є. Економіка інноваційного підприємства/ Навчальний посібник / О. Є. Кузьмін, І. Н. Пащенко, Л. І. Чернобай, А. О. Босак. – Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2009. – 456 с.
6. Подмишальська Ю. В. Стратегічне ціноутворення на підприємствах: автореферат дис. на здобуття наукового ступеня к.е.н. / Ю. В. Подмишальська – Запоріжжя: 2009. – 22 с.
7. Рудь. Н. Т. Економічне обґрунтування наукових розробок: навч. посібник [Текст] / Н.Т. Рудь. – Луцьк: РВВ ЛДТУ, 2008. – 196 с
8. Рудь Н. Т. Формування ціни на продукти інноваційної діяльності / Н. Т. Рудь, Т. В. Романець // Наукові нотатки. – 2014. – Вип. 47. – С. 152-159