Функціі економічної науки. Її звязок з економічною політикою

Економічна теорія, розкриває економічні категорії, закони та принципи для пізнання об’єктивної економічної реальності. Вона одночасно відноситься до двох наукових систем та має унікальне значення для розуміння її функцій. В першу чергу економічна теорія є важливою складовою частиною вчення про економіку та суспільство в цілому. Дослідження економіки як основи суспільного розвитку складає головну частину суспільствознавства. Водночас дана теорія входить в систему економічних наук. Економічна наука є фундаментальним вченням та теоретичною основою всіх економічних наук.

Економічна теорія вивчає економічні процеси та явища, виявляє взаємозв’язок та можливі шляхи розвитку економіки, надає перспективні пропозиції державі про можливості її удосконалення. Держава розробляє та впроваджує економічні програми, які повинні забезпечити досягнення конкретних цілей та виконання поставлених завдань: стабілізацію та економічне зростання, повну та ефективну зайнятість, соціальний захист населення, розвиток і вдосконалення ринкових відносин.

Економічна політика виступає зв’язуючою ланкою між економічною теорією і правом, забезпечує їх зв’язок. Право, юридичні закони взаємодіють з економікою як об’єктом вивчення економічної теорії через формування економічної політики держави, що має будуватися на основі принципу верховенства права та інтересів народу, створювати програми стабілізації та економічного зростання.

Метою роботи є дослідження функції економічної теорії та визначення їх зв’язків з економічною політикою.

Завданнями роботи є розкрити функції економічної теорії та визначити сутність економічної політики в економічній теорії.

Економічна теорія посідає особливе місце в системі економічних наук. Вона є теоретичною основою галузевих (економіка транспорту, промисловості, сільського господарства та ін.), функціональних (економіка фінансів, статистика, економіка праці тощо) наук, а також наук, що перебувають на межі різних галузей знань (економічна географія, менеджмент, демографія, маркетинг та ін.).

Економічна теорія виконує такі функції: пізнавальну, практичну, методологічну та ідеологічну (прогностичну) та виховну (рис. 1).

1. Пізнавальна функція економічної теорії полягає в систематизації, виявленні субординації, тлумаченні та узагальненні зібраних даних, що відображають розвиток економічних процесів. Завданням або результатом пізнавальної функції економічної теорії є формулювання економічних законів, принципів, економічних понять і моделей.

Економічні закони — це постійні, стійкі причинно-на-слідкові економічні зв’язки і взаємозалежності економічних процесів і явищ. Вони виражають сутність економічних відносин. Економічні закони об’єктивні. їх об’єктивність полягає в тому, що вони незалежні від волі людей. Однак вони проявляються через людську діяльність. Значимість економічного закону визначається ступенем важливості тих економічних зв’язків, які він виражає.

Економічні закони, як і закони інших наук, формулюються в категоріях. Економічні категорії — це абстрактні поняття, що виражають окремі сторони економічних явищ, їх суть. Щоб не виникло плутанини в науці, кожна категорія повинна мати певний конкретний термін. Економічні закони проявляються як середні тенденції.

Економічна теорія переважно ретроспективна наука. Вона вивчає те, що було і є в господарському житті. Але може також включати прогнози майбутнього, зокрема обґрунтування певних програм, планів розвитку економіки тощо.

2. Практична функція. Знання з економічної теорії мають практичне значення для всіх суб’єктів господарювання. Це полягає в тому, що всі економічні суб’єкти повинні здійснювати свою практичну діяльність, виходячи з економічних законів. І це вони роблять часто навіть тоді, коли не розуміють суті самого закону. Так, наприклад, кожен продавець, реалізуючи свій товар на конкурентному ринку, встановлює ціну на нього аналогічну тій, яка сформувалася на аналогічні товари, не знаючи законів ринку. Великі фірми для того, щоб визначити правильність напрямів своєї діяльності, мають у своїх штатах кваліфікованих економістів із різних спеціальностей. А обґрунтована державна економічна політика розробляється з участю значної кількості економістів-практиків і теоретиків, спираючись на економічну теорію.
3. Методологічна функція. Економічна наука в цілому включає ряд конкретних галузевих наук, які є своєрідними відгалуженнями, що виходять безпосередньо на господарську практику. А економічна теорія (політична економія) є їх теоретичною основою. Конкретні галузеві економічні науки досліджують господарську діяльність в окремих галузях господарства — промисловості, сільському господарстві, транспорті, будівництві, освіті та інших. Ці дослідження ґрунтуються на економічній теорії.
4. Ідеологічна функція. В економічній науці є різні школи, які певною мірою відстоюють інтереси окремих соціальних груп населення і націй. Кожна соціальна група, клас і нація мають свої інтереси, які обґрунтовуються і захищаються економічними школами. Різні класи і соціальні групи відрізняються своєю ідеологією, яка заснована на економічних інтересах. Отже, ідеологію класу, нації обґрунтовують на основі того економічного становища, яке вони займають у суспільстві. На основі відмінностей психології та ідеології різних соціальних груп і класів формується плюралізм різних течій і партій, без яких не може бути демократії. Усе це означає, що економічна теорія (політекономія), як і інші економічні дисципліни, виконує ідеологічну функцію. І в цьому немає нічого негативного.

Виховна функція – полягає у формуванні в громадян економічної культури, логіки сучасного ринкового економічного мислення, аналітичних здібностей, які забезпечують цілісне уявлення про функціонування економіки на національному і загальносвітовому рівнях і дають їм можливість виробити грамотну господарську поведінку в умовах ринкової системи. Вона виховує у них усвідомлення того, що досягти професійних успіхів і вищого життєвого рівня можна лише оволодівши глибокими знаннями, в результаті наполегливої праці, прояву підприємливості та ініціативи, прийняття та обґрунтування рішень і здатності брати на себе відповідальність за свої господарські дії в умовах конкуренції [5, c. 89].

Однак потрібно знати, що готових, раз і назавжди придатних рецептів економічної поведінки теоретична економіка не дає. З цього приводу Дж.М. Кейнс підкреслював, що економічна теорія “не є набором уже готових рекомендацій для застосування безпосередньо у господарській практиці, вона є швидше методом, інтелектуальним інструментом, технікою мислення, допомагаючи тому, хто нею володіє, приходити до правильних висновків”.

Завданням економічної теорії (політекономії) як науки є дослідження дії економічних законів і передача одержаних результатів членам суспільства, у першу чергу органам управління економікою для використання в економічній політиці, для прийняття оптимальних економічних рішень.

Завдання економічної теорії як навчальної дисципліни полягає в ознайомленні студентів із досягненнями економічної науки, з можливостями її практичного використання в господарській практиці та економічній політиці. Знання економічної теорії потрібні для правильної орієнтації діяльності підприємств, яка має ґрунтуватися на виваженій стратегії господарювання, для вміння об’єктивно оцінювати цінову і податкову політику уряду, його дії щодо стабілізації валюти і забезпечення умов для нормальної діяльності підприємств.

На економічній теорії повинна ґрунтуватися економічна політика. Це означає, що заходи економічної політики повинні випливати з об’єктивних економічних законів і всієї сукупності інтересів суспільства. Економічна політика — це діяльність держави, спрямована на досягнення певних цілей. Завдання економічної політики повинні бути теоретично обґрунтовані. Для вироблення правильної економічної політики важливе значення має реалістична оцінка економічної ситуації, досягнень, труднощів, недоліків, що виникли; з’ясування причин, що викликали труднощі; оцінка наявних можливостей, ресурсів, потрібних для вирішення певних проблем економічного розвитку. На цій основі здійснюється розробка цільових програм.

Наукова розробка програм потребує також урахування притаманних суспільству суперечностей і труднощів.

Макконнел і Брю виділяють позитивну і нормативну економічну теорію. Дослідження фактичного стану економіки, відбір, класифікація та аналіз фактів, пояснення їх є функцією позитивної економічної теорії. Позитивна економічна теорія вивчає те, що є. Вона відповідає на питання що? і чому? А нормативна економічна теорія обґрунтовує економічну поведінку людей у тій чи іншій ситуації. Наприклад, пояснює, що потрібно зробити для зниження рівня безробіття, рівня інфляції, як через систему податків перерозподілити доходи на користь бідних, незахищених верств населення.

Позитивна економічна теорія відповідає на питання що? і чому? відбувається в реальній економіці. Нормативна — пояснює, що треба зробити, щоб досягти певних цілей в економічному та соціальному розвитку, тобто вона обґрунтовує економічну політику. Ті чи інші заходи економічної політики завжди мають в основі певні економічні положення економічної теорії [1, c. 125].

Економічна теорія є фундаментальною базою, теоретичним ядром усього комплексу економічних наук – галузевих, міжгалузевих і функціональних. Вона досліджує природу, глибинну суть економічних явищ і процесів, базисні соціально-економічні відносини і господарську поведінку людей у певній економічній системі. Результатом цих досліджень є розкриття економічних понять, категорій та законів, які характеризують фундаментальні основи економічного буття. Спеціальні економічні науки, спираючись на базисні положення економічної теорії, розробляють систему методів і правил практичного використання економічних категорій та законів у тій чи іншій конкретній сфері господарської діяльності. Із сукупностей економічних категорій і законів економічна теорія формує єдиний категоріально-понятійний апарат, своєрідну “економічну мову”, яка інтегрує економічні науки і запобігає неоднозначному тлумаченню економічних категорій і понять у різних дисциплінах.

Виступаючи методологічною базою для різних економічних наук, економічна теорія водночас має враховувати знання, набуті ними у процесі повсякденної господарської діяльності. Спираючись на знання конкретних економічних наук, а також на здобутки інших соціально-політичних наук (соціології, філософії, політології, права, історії тощо), економічна теорія спроможна обґрунтованіше висвітлити суть і закономірності розвитку економічних систем [2, c. 169].

Отже, розвиток економічної теорії у напрямах гетерогенності та міждисциплінарності збагачує її дослідницький простір і поглиблює методологічну базу.

Економічна політика — це система економічних заходів держави, які мають розроблятися на основі врахування досягнень світової економічної науки, наявних ресурсів та специфічних умов економічного розвитку, кон’юнктури ринку. Вона має сприяти економічному розвиткові країни, підтримувати соціальну справедливість у суспільстві, запобігати всім виявам тіньової економіки, кризовим явищам.

Економічна політика держави — це взаємопов’язана сукупність довгострокових і поточних економічних цілей, які спрямовані на формування таких її складових: соціальна/ структурна, інвестиційна, приватизаційна, аграрна, науково-технічна, цінова, зовнішньоекономічна та ін. Вона вирішує питання про те, що треба робити, щоб досягти певних економічних цілей.

Право встановлює загальні правила поведінки суб’єктів ринкових відносин, регламентує їх дії за допомогою державного законодавства, яке містить правові норми, що захищають інтереси певних груп населення і самої держави. Характер правових норм визначається державною політикою, яка здатна швидше реагувати на зміни в економіці.

Законодавство закріплює економіко-правові відносини, надає їм силу й авторитет закону, створює механізм для реалізації економічної політики держави. Щоб законодавство не обмежувало розвиток ринкових відносин, воно має бути ефективним та стабільним, тобто діяти протягом тривалого часу.

Економічна теорія й економічна політика перебувають у взаємодії та впливають одна на одну. Перш ніж розглянути, як це відбувається, з’ясуємо сутність цих понять.

Економічна теорія є системою наукових поглядів на господарське життя суспільства, які дають всебічне уявлення про закономірності його розвитку. Воно не тільки пояснює, як відтворюється суспільство, а й сприяє запобіганню повторення деяких негативних економічних явищ, дає можливість прогнозувати майбутній розвиток.

У широкому значенні економічна політика охоплює політичні відносини, політичну організацію і політичну ідеологію як певну єдність. У вузькому значенні економічна “політика є практичною діяльністю держави. Остання здійснює свою діяльність у соціально-культурній, політико-адміністративній і економічній, або господарській діяльності. Нас цікавить господарська діяльність і економічна політика, що здійснюються державою.

Економічна політика охоплює цілі, напрями, шляхи, методи, важелі розвитку економіки, що визначені суб’єктами влади [6, c. 63].

Економічна політика передбачає поєднання двох чинників:

1) головні цілі, на досягнення яких зорієнтований розвиток народного господарства;

2) засоби, які треба мобілізувати для досягнення поставлених цілей.

Більш глибоко цілі економічної політики та засоби досягнення їх можна охарактеризувати через такі поняття.

Економічне зростання — кількісне та якісне зростання товарів і послуг.

Економічна ефективність — зменшення виробничих ресурсів на виготовлення різноманітних благ.

Соціальна ефективність — поліпшення соціально-економічного життя людей: зростання заробітної плати, поліпшення житлових умов та умов праці, покращення освітнього, медичного обслуговування, забезпечення хворих, недієздатних, пристарілих громадян тощо.

Розміщення ресурсів полягає у тому, що держава забезпечує відповідність між виробництвом і умовами відносного браку ресурсів.

Розподіл доходів має за мету сприяти забезпеченню соціальної справедливості.

Стабільні умови розвитку передбачають забезпечення для всіх суб’єктів господарювання сприятливих умов для раціонального розміщення і використання ресурсів.

Політика активно втручається у суспільне життя і може впливати на економічний прогрес у трьох напрямах: сприяти його розвитку; стримувати суспільний прогрес, у тому числі економічний розвиток; суперечливо діяти на економічний прогрес, прискорюючи його в одному напрямі і стримуючи в іншому.

Людство завжди намагалося дізнатись, за яких умов політика стає рушійною силою розвитку економіки.

Історичний досвід переконує, що теорія трансформується у практику через політику. Якщо політика засновується на об’єктивно діючих законах, з урахуванням найрізноманітніших інтересів суспільства і передбачає багатоваріантність рішень і свободу вибору, вона стає рушійною силою розвитку суспільства і людини. Така політика є науково обґрунтованою. Отже, вона має ґрунтуватися на науковій теорії.

Якщо ж політика виходить із спотвореної теорії, яка ігнорує об’єктивні закони і всю сукупність інтересів суспільства, підпорядковує одні інтереси іншим, вона не є науковою. Така політика веде суспільство до кризових явищ, а то й регресу. Це саме стосується економічної політики.

Для вироблення економічної стратегії, що ґрунтується на всебічному врахуванні вимог об’єктивних економічних законів, першорядне значення мас забезпечення об’єктивної оцінки досягнень у вирішенні соціально-економічних проблем, їхніх причин, а також наявних можливостей, ресурсів для подальшого соціально-економічного поступу.

Наукова об’єктивність у політиці потребує врахування притаманних суспільству суперечностей і труднощів. Більше того, економічні закони діють як тенденції. Форми їхнього вияву неоднозначні й визначаються конкретними обставинами. Дуже важливе значення в практиці суспільного господарювання має уміння трансформувати вимоги законів до умов кожного етапу розвитку суспільства, враховувати їхню дію, чітко визначати роль і місце суб’єктивного чинника.

Суб’єкти формування економічної політики, її об’єкт. Економічна політика формується у сфері надбудови суб’єктами, у руках яких перебуває влада, і являє собою вироблення політичних рішень у всіх сферах життя. Донедавна суб’єктом, що виробляв економічну політику в нашій країні, була комуністична партія. Влада була сконцентрована в руках партійно-державного апарату і була, по суті, партійно-державною владою, спрямованою переважно на забезпечення відомчих інтересів.

Перебудова в усіх сферах життя: економіці, політиці, соціальній і духовній — не може відбутися без перебудови в суб’єктах, що формують політику. Слід також ураховувати, що політика може бути чинником зростання економіки лише на основі вироблення принципово нової теоретичної концепції суб’єкта і об’єкта економічної політики.

Конструктивною є лише концепція багатосуб’єктної економічної політики, відповідно до якої справжніми суб’єктами економічної політики мають бути працівники, трудові колективи, громадські, державні та політичні організації. При цьому об’єктом економічної політики є реальні потреби та інтереси суб’єктів господарської діяльності. Такий підхід дає можливість сформувати нові економічні й політичні структури і через них — демократичне суспільство [4, c. 48].

З проведеного дослідження, виявлено, що існує проблема функцій економічної теорії, які ще не до кінця розроблена. У підручниках визначаються такі функції: пізнавально-теоретична, практична, ідеологічна, методологічна та виховна. Аналіз показує, що функції економічної теорії становлять єдність, у якій є головні, визначальні елементи та ті, що визначаються. Так, світоглядна функція визначає найбільш загальні закони розвитку суспільства, на ній обґрунтовуються і пізнання, і методологія досліджень. Це має важливе значення для практичної діяльності. Недооцінка світоглядної функції може призвести до теоретичних викривлень, адже і пізнавальна діяльність, і методологія досліджень, господарська та ідеологічна функції повністю визначаються світоглядом дослідника, людини. Таким чином, світоглядна функція є основою та системоутворюючою функцією. Системний характер функцій економічної теорії, їхні глибокий взаємозв’язок і взаємодія знаходять вираження у принципі нерозривної єдності теорії і практики. Теорія прокладає шлях практиці, практика перевіряє правильність теоретичних висновків, вона є критерієм істинності теорії.

Об’єктивний поділ функцій створює можливість певного відриву у часі між досягненнями у розробці світоглядних, пізнавальних і методологічних проблем та реалізацією їх у господарсько-практичній та ідеологічній функціях. Більше того, проблема впровадження наукових результатів і в господарську, і в ідеологічну практику досить складна. Досвід показує, що між науковою розробкою проблем та втіленням їх минає чимало часу. Ще більший розрив у часі між науковою розробкою проблем та реалізацією їх у господарській практиці. Отже, завдання полягає в тому, щоб прискорити втілення наукових розробок у господарську практику.

1. Ажнюк М.О., Передрій О.С. Основи економічної теорії: Навч. посіб. — К.: Знання, 2008. — 368 с.
2. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. – 7-ме вид., стер. – К.: Знання-Прес, 2008.- 719 с.
3. Історія економіки та економічної думки: XX – початок XXI ст.: навч. посіб. / В.В. Козюк та ін.]; за ред. В.В. Козюка, Л.А. Родіонової. – К.: Знання, 2011. – 582 с.
4. Краус Н. М. Історія економіки та економічної думки: структурно-логічні схеми, таблиці, малюнки [текст] : навч. посіб. / Н. М. Краус – К. : “Центр учбової літератури”, 2014. – 504 с.
5. Максименко І. А. Економічна теорія: політекономія, мікроекономіка, макроекономіка : навч. посіб. / І. А. Максименко, Н. П. Мацелюх, І. М. Бурдейний, К. М. Кукушкін, Д. Я. Кушнір; Нац. ун-т держ. податк. служби України. – Чернівці : Прут, 2011. – 404 c.
6. Політична економія: Підручник / За ред. Ніколенко Ю. В. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 632 с.