Інфраструктура товарного ринку

Ефективне функціонування ринкової економіки обумовлюється чіткою взаємодією всіх її складових: виробництва, розподілу, обігу та споживання. Узгодження та поєднання інтересів суб`єктів ринкових відносин відбувається не тільки в умовах різкого зростання обсягів виробництва та споживання, ускладнення їх структури, але й одночасного скорочення природних ресурсів та значного посилення конкуренції в глобальному масштабі. За цих обставин підвищується значення добре розвинутої ринкової інфраструктури.

Під інфраструктурою розуміють сукупність видів діяльності та відповідних суб`єктів, зайнятих обслуговуванням суспільного виробництва. Виникнення інфраструктури є результатом розвитку продуктивних сил суспільства, поглиблення суспільного поділу праці. Розрізняють виробничу, соціальну і ринкову (сфери обігу) інфраструктуру.

Товарний ринок – це сфера товарного обміну, де виявляються відносини з приводу купівлі-продажу товарів. Складовими елементами товарного ринку є: товарна пропозиція; попит споживачів; ціна товару.

Товарні ринки класифікують за різними ознаками, наприклад, за географічною ознакою, відповідно до якої можна виділити ринки окремих регіонів (ринок Західної Європи, ринок Африки, ринок Азії та ін.) Кожний з цих ринків може бути представлений у вигляді сукупності ринків окремих країн та їхніх угрупувань При даній класифікації не виділяється товарний аспект. По суті, це сукупні ринки, які поєднують усю суму товарних ринків.

Відповідно до товарно-галузевих ознак товарний ринок класифікують на ринки готових виробів, сировини і напівфабрикатів, які далі можуть бути розбиті до рівня ринку окремого товару (ринки палива, ринки промислової сировини, ринки сільськогосподарських та лісових товарів та ін.).

Сучасний ринок характеризується розгалуженою і багаторівневою структурою. Вона являє собою сукупність окремих елементів ринку, які взаємодіють між собою. Ринок охоплює елементи, безпосередньо пов’язані з забезпеченням безперервності процесу відтворення, його цілісності та економічної ефективності. Це зумовлює різноманітну структуру ринку, різноманітність його типів.

Структура ринку визначається суб’єктами та об’єктами ринкових відносин. Основними суб’єктами ринкового господарства виступають: домашнє господарство (населення), підприємницький сектор (підприємці), різні форми господарювання, державний та міжнародний сектори. Тобто суб’єктами ринкових відносин є всі учасники ринку – фізичні і юридичні особи. Об’єктами ринкових відносин можуть бути продукти праці (засоби виробництва, предмети споживання і послуги, науково-технічні розробки та інформація), робоча сила, гроші, валюта, цінні папери (акції, облігації, векселі), земля та її надра. Тобто, об’єктами ринкових відносин є сукупність товарів і послуг, що постачають ринок.

Залежно від умов, за яких діють суб’єкти ринкових відносин, вирізняють вільний, монополізований і регульований ринки.

Особливу класифікацію видів ринку застосовують фахівці з маркетингу. Вони виділяють ринок продавця і ринок покупця. Перший – це такий ринок, на якому більше “влади*’ мають продавці, і найактивнішими “діячами” виступають покупці. Другий – це ринок, на якому, навпаки, більше “влади” мають покупці і найактивнішими “діячами” виступають продавці.

Типовою тенденцією у розвитку сучасного ринку є зростання в його структурі ролі платних послуг, патентів, ліцензій, інформації, комп’ютерних програм та інших видів інтелектуальної власності.

У сучасній ринковій структурі вирізняють такі види ринків.

1. Головною складовою ринкової економічної системи є ринок праці (робочої сили). Він являє собою сукупність соціально-економічних відносин між найманими працівниками і підприємцями-роботодавцями щодо організації, купівлі-продажу і використання робочої сили. Тобто, ринок праці – це система економічних відносин, які формуються на вартісній основі між підприємцями-роботодавцями (власниками засобів виробництва) та найманими працівниками (власниками робочої сили) щодо задоволення попиту перших на товар – робочу силу і потреб інших у роботі за наймом як джерела засобів, необхідних для відтворення робочої сили. Попит на ринку праці формують власники засобів виробництва – роботодавці, а пропозицію створює усе працездатне населення, яке бажає працювати. Отже, ринок праці складається з попиту на робочу силу і, водночас, з пропозиції робочих місць.
2. Наступним за значенням ринком у розвинутій ринковій системі є ринок засобів виробництва, який спрямований на задоволення виробничих потреб.

Ринок засобів виробництва – це система економічних відносин, які формуються на вартісній основі між різними суб’єктами підприємницької діяльності щодо організації, купівлі-продажу засобів виробництва (машин, устаткування, обладнання, енергії, палива, сировини, матеріалів тощо). Його суб’єктами є фізичні та юридичні особи, що займаються підприємницькою діяльністю. Саме розвинена торгівля засобами виробництва, а не їх розподіл, сприяє розвитку підприємницької діяльності, зацікавленості суб’єктів господарювання у найбільш раціональному використанні матеріально-технічних ресурсів.

Попит на засоби виробництва залежить від ринкового попиту на товари споживання і послуги, для виготовлення яких використовуються ці засоби виробництва, а обсяг пропозиції – від рівня ринкових цін на засоби виробництва та споживчі товари і послуги, що виготовленні за їх допомогою.

Сучасному ринку засобів виробництва країн з високо розвинутою ринковою економікою властивий високий попит на лазерну техніку, роботи, системи автоматизованого проектування, інтернет – технологій у сфері науки, освіти, телекомунікацій, біотехнології тощо.

Розвинений ринок засобів виробництва в Україні має вирішити надзвичайно важливу проблему – забезпечити матеріальну збалансованість національної економіки. Саме цей ринок здатний примусити економічних суб’єктів господарювати ощадливо, вибирати і купувати тільки ті засоби та предмети праці, що справді потрібні для підприємницької діяльності.

3. У структурі сучасного ринку важливою ланкою є ринок нерухомості. Він спрямований на задоволення як особистих, так і виробничих потреб. Об’єктами ринку нерухомості с земельні ділянки, а також майнові об’єкти, що розташовані на цих ділянках землі, в тому числі житлові будинки. Суб’єктами відносин на цьому ринку є фізичні та юридичні особи, які можуть купувати об’єкти нерухомості — земельні ділянки, будівлі, житло тощо відповідно до законодавства.
4. З ринком засобів виробництва тісно пов’язаний ринок споживчих товарів і платних послуг. Він призначений для задоволення фізіологічних та соціальних потреб населення країни.

Ринок товарів споживання і послуг — це система економічних відносин, які формуються на вартісних засадах між виробниками (продавцями) і споживачами (покупцями) щодо організації, купівлі-продажу Ц споживчих товарів і послуг. Він безпосередньо відображає попит і пропозицію предметів споживання та послуг. Суб’єктами цього ринку є все населення, бо основну частину економічних благ люди купують саме на такому ринку. Відтак є й товаровиробники, які створюють ці блага.

5. Складовою частиною ринкової економіки є фінансовий ринок. Він охоплює ринки кредитів, цінних паперів, інвестицій (капіталів), валюти.

Фінансовий ринок – це сукупність економічних відносин щодо купівлі-продажу фінансових ресурсів. Він спрямовує в єдине русло рух вільних грошових коштів суб’єктів господарювання і населення, цінних паперів та інших форм капіталу. Фінансовий ринок у розвинутій ринковій системі створює ефективний механізм мобілізації та перерозподілу вільних грошових коштів для забезпечення фінансовими ресурсами суб’єктів підприємницької діяльності, соціально-економічного розвитку суспільства.

На фінансовому ринку продавцями капіталу є комерційні та інвестиційні банки, пенсійні фонди, страхові компанії тощо, а покупцями – підприємницькі структури, держава (уряд) та населення. Вони можуть бути і продавцями цього товару.

6. Важливим елементом фінансового ринку є ринок цінних паперів, який охоплює як кредитні відносини, так і відносини власності

Об’єктом цього ринку є цінні папери – акції, облігації, ощадні сертифікати, векселі тощо, які мають власну вартість і можуть розміщуватися, обертатися (продаватися-купуватися) і погашатися на фондовому ринку.

Суб’єктами відносин на ринку цінних паперів є його учасники, які здійснюють емісію (випуск) та інші операції з цінними паперами.

7. Валютний ринок. Його формування є неодмінною умовою переходу до ринкової економічної системи, відкритої для широкого співробітництва із зарубіжними країнами.

Валютний ринок — це система економічних відносин щодо купівлі-продажу іноземних валют. Цей ринок має сприяти розширенню доступу до валютних ресурсів для всіх суб’єктів господарської діяльності. Операції з купівлі-продажу іноземної валюти здійснюються за ринковим курсом, який складається на основі попиту та пропозиції. Центрами проведення законних операцій з іноземною валютою на основі ринкового курсу є валютні біржі, що постійно діють.

8. В сучасних умовах динамічним ринком є розвиток ринку інтелектуального продукту (капіталу). Він являє собою сукупність економічних відносин між різними суб’єктами господарської діяльності щодо організації купівлі-продажу і використання інтелектуального капіталу: ліцензій, патентів, програм для ЕОМ, товарних знаків і торговельних марок, авторських прав, інформаційних послуг тощо.
9. Важливу роль в сучасній ринкової системі відіграє ринок інформації. Товаром цього ринку є інформація про конкурентів, особливості організації виробництва, рівень витрат виробництва, їх структура, рівень запасів, а також теле- та радіореклама тощо. Плата за рекламу є своєрідною ціною інформації.

В умовах інформаційної революції особливо цінним товаром є інформація, бо від її якості та обсягу залежить правильність прийнятого рішення, а отже, підвищення конкурентоспроможності та прибутковості суб’єктів підприємницької діяльності.

На вітчизняному товарному ринку в обігу перебувають близько 20 млн найменувань товарних позицій. Проте зовсім невелика частина їх може бути об’єктами біржової торгівлі на товарних біржах.

До торгівлі на товарній біржі допускаються товари, головною рисою яких є простота і стандартизованість асортименту та якості. У процесі розвитку біржової торгівлі сформувалися чіткі вимоги до біржового товару.

До біржового товару, яким здійснюють торгівлю на товарних біржах, належить невилучений з обігу товар певного виду та якості, а також стандартний контракт на зазначений товар, допущений до торгів біржею згідно із правилами біржової торгівлі.

Біржовий товар має відповідати таким вимогам: масовий характер виробництва і споживання, велика кількість виробників і широке коло споживачів; стандартність, тобто відповідність встановленим вимогам щодо якості та інших характеристик, передбачених чинним законодавством; взаємозамінюваність у межах певних груп і видів товарів; транспортабельність; добра збережуваність; незалежність якісних характеристик товару від конкретного споживача; змінність цін під впливом природних, сезонних та інших чинників.

Отже, біржовий товар є масовим, однорідним, кількісно та якісно стандартизованим, взаємозамінним, знеособленим і, з огля­ду на високий рівень попиту і пропозиції, ним торгують у великих обсягах, що дає змогу встановити більш реальну ринкову (рівноважну) ціну.

Товари, за якими здійснюються торги на товарних біржах, об’єднують у п’ять груп, що охоплюють понад 70 найменувань товарного асортименту на біржах реального товару, і 148 — на ф’ючерсних біржах. Основний асортимент цих товарів наведено в табл. 1.

Таблиця 1  Класифікація біржових товарів на міжнародних товарних біржах

Для оцінювання якості біржового товару доцільно використовувати: стандарти, технічні умови та інші нормативно-технічні документи, на які посилаються в біржових контрактах; сертифікат відповідності або свідоцтво про визнання відповідності продукції встановленим до неї вимогам стандартів, технічних умов, будівельних норм і правил, санітарних норм і правил, інших нормативних документів, чинних у країні; сертифікацію систем забезпечення якості як підтвердження спроможності виробника забезпечувати високу якість продукції на всіх стадіях виробництва, транспортування та зберігання, монтажу й експлуатації.

При здійсненні біржових операцій із реальним біржовим товаром, для усунення ризиків втрати ним якості в процесі виконання вантажно-розвантажувальних та транспортно-складських робіт, необхідно здійснювати вхідний контроль якості продукції під час надходження її на біржовий склад

Дії, використовувані фірмою для інформації, переконання та нагадування людям про свої товари, послуги, образи, ідеї, суспільну діяльність або вплив на суспільство отримали назву просування (promotion). Видом просування, що перспективно розвивається, в даний час є персональні продажі.

Персональний продаж — це усне представлення товару в ході бесіди з одним або декількома потенційними покупцями з метою здійснення запродажу. Персональний продаж є найбільш ефективним інструментом просування продукту на певних етапах його збуту, особливо для створення у покупців сприятливого ставлення до пропонованих продуктів, перш за все, до продукції виробничо-технічного призначення. Остання обставина пояснюється низкою причин:

1. Особливостями покупців. Ними є професіонали, які виступають від імені підприємства-споживача. Це вимагає достатнього інформування і демонстрацій, що можна здійснити тільки за допомогою персонального продажу.
2. Характером операцій. Вони носять, як правило, широкомасштабний і довгостроковий характер, що вимагає ретельності при підготовці і узгодженні різноманітних комерційних операцій.
3. Особливим характером процесу покупки. Він відбувається за участю багатьох осіб і викликає необхідність встановлення особистих контактів з кожним із них.

Переваги персонального продажу, перш за все, обумовлюються тим, що відбувається безпосередня зустріч торгового агента з одним або декількома потенційними покупцями. Звичайне це зустріч, з обох боків професіоналів, обізнаних з кон’юнктурою ринку даних товарів. Особистий характер зустрічі дозволяє точніше зрозуміти запити споживачів, роз’яснити їм позиції і запити продавця, у вигідному світлі подати товари, що продаються, ліквідувати непорозуміння, встановити довірчі відносини, що носять довгостроковий характер.

Проте персональний продаж – відносно дорогий метод просування, оскільки порівняно з рекламою охоплює незначне коло потенційних покупців. Американські компанії на персональний продаж витрачають утричі більше, ніж на рекламу.

Порівняно з рекламою, техніка персонального продажу має наступні характерні риси:

1) припускає живе, безпосереднє і взаємне спілкування між двома і більш особами;

2) сприяє встановленню різних відносин – від формальних відносин »продавець-покупець» до міцної дружби. Справжній продавець, який прагне встановити з клієнтом контакт, звичайно переймається його інтересами;

3) примушує покупця відчувати себе якоюсь мірою зобов’язаним за те, що з ним провели комерційну бесіду. Він почуває сильнішу потребу прислухатися і відреагувати, навіть якщо вся його реакція полягатиме лише у вислові ввічливої подяки.

У цілому персональний продаж набагато активніше застосовується в торгівлі дорогими товарами підвищеного ризику, а також на ринках з невеликою кількістю більших продавців, зокрема на ринках товарів промислового призначення. Хоча значущість візитів комівояжерів на споживчих ринках поступається перед значущістю реклами, персональний продаж все ж таки відіграє істотну роль у торгівлі.

У процесі персонального продажу істотного значення набувають наступні моменти:

1. Чітка визначеність мети комунікаційного зв’язку, який налагоджується. Цілі персонального продажу аналогічні цілям інших методів просування товарів (інформування, переконання, нагадування), разом з тим вони характеризуються особливостями, властивими тільки цьому методу просування. Інформація, доведена до покупця, повинна відповідати його висловленим або невисловленим очікуванням. Це стимулює необхідність виявлення та розуміння проблем, які викликають занепокоєння у клієнта.
2. Емоційне забарвлення комунікативного процесу. Кожна із сторін – це індивіди, які мають відповідний статус, відповідну роль, реальні й уявні бажання і, нарешті, тип особистості. Могутні потоки взаємних симпатій і антипатій, які виникають унаслідок контактів з різними людьми, обумовлюють неповторність кожного окремого процесу продажу. Це зобов’язує продавців уміти встановлювати відносини, виробляти техніку правильного підходу до клієнтів, зав’язувати контакти, аргументовано відповідати на питання і переконувати, тобто відбирати і налагоджувати такий спосіб зв’язку, який найбільшою мірою відповідає діючій практиці партнерів.
3. Планування процесу продажу. На відміну від інших методів просування персональний продаж – це багатоетапний процес, розтягнутий у часі та просторі. Це обумовлює особливу значущість підготовки повноцінної зустрічі продавця і покупця, з точки зору вибору способів, часу та місця здійснення.

Отже, сучасний ринок характеризується розгалуженою і багаторівневою структурою. Вона являє собою сукупність окремих елементів ринку, які взаємодіють між собою. Ринок охоплює елементи, безпосередньо пов’язані з забезпеченням безперервності процесу відтворення, його цілісності та економічної ефективності. Це зумовлює різноманітну структуру ринку, різноманітність його типів.

Залежно від об’єкту ринкових відносин розрізняють три групи ринків: товарні, фінансові і ринки праці. В кожній із них виділяють відповідні спеціалізовані ринки. До першої групи належать споживчий ринок, ринок матеріальних ресурсів, ринок науково-технічних розробок та інформації, ринок нерухомості. До другої групи – інноваційний, кредитний, цінних паперів, грошей і валютний ринки. До ринків праці належать ринки робочої сили різного рівня кваліфікації та спеціалізації.

Ринок забезпечує зв’язок між виробництвом і споживанням, пропорційність процесу відтворення, збалансовує попит і пропозицію. Крім сказаного вище, економісти виділяють такі основні функції-ринку: регулювальну, стимуляційну, розподільчу, інтеграційну та ціноутворювальну.

Інфраструктура товарних ринків – це сукупність організаційно-економічного, технічного, технологічного і нормативно-правового потенціалу економіки, закладеного у вирішальні можливості окремих галузей і видів діяльності з надання сфері обігу необхідного набору послуг для підвищення результативності товарообмінних операцій.

Основними функціями інфраструктури товарного ринку є:

• сприяння суб’єктам товарного ринку і реалізація їх економічних інтересів;
• організаційне оформлення комерційно-господарських відносин ділових партнерів;
• забезпечення юридичного, фінансового, страхового, контрольного обслуговування;
• вивчення кон’юнктури ринку, товарів, конкурентів, посередників, споживачів;
• власне торговельна або інша комерційно-господарська діяльність;
• посередництво в реалізації товарів, налагодженні комерційно-господарських зв’язків;
• надання відповідних послуг суб’єктам товарного ринку;
• використання можливостей транспорту, засобів зв’язку, складського господарства, паливно-енергетичного комплексу.

1. Абдулжанов А.Г., Баширов И.Х. Маркетинг. Исследования. Организация. Внедрение. – Донецк: КАССИОПЕЯ, 2006.-316 с.
2. Афанасьев М.П. Маркетинг: стратегия и практика фирмы. — М.: Финстатинформ, 2005. — 102 с.
3. Данько Т.П. Управление маркетингом. — М.: ИНФРА-М, 2005. — 334с.
4. Економічні та маркетингові дослідження виробничо-підприємницької діяльності // Вісник. — Кременчук, 2008. — №4 (21). — С.241–258
5. Коршунов В.И. Механизм маркетинговых исследований рынка. — Х.: Основа, 2005. — 352 с.
6. Лисенко В. П. Маркетингові дослідження у стратегії управління при виході компанії на світовий ринок // Актуальні проблеми міжнародних відносин. — К., 2009. — Вип.35, ч.2. — С. 131–133