Навчання, побут та дозвілля студентів університету Святого Володимира 1884-¬1914

На сучасному етапі реформування українських університетів, в умовах розгортання Болонського процесу, вивчення історії взаємодії традицій та новацій набуває особливого значення. Історія студентства може дати цікавий матеріал для вирішення гострих питань функціонування сучасних університетів.

Довгий час дослідників цікавила передусім суспільно-політична історія українських університетів. Погляд на університети та студентство крізь таку призму став вельми розповсюдженим вже у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст., коли навколо університетів розгорнулися жваві дискусії, в яких брали участь представники різних ідейних кіл. Протягом зазначеного періоду опубліковано сотні праць, різного обсягу та спрямованості, які так або інакше виходили на «університетське питання». Зрозуміло, автори, особливо публіцистичних творів, не могли обійти увагою студентство. Але здебільшого мова йшла про правовий статус студентів, неабиякого значення набуло також обговорення проблеми студентського самоврядування.

Що стосується періоду до 1917 р., то у радянській історіографії тодішній університет взагалі сприймався як елемент механізму соціального поневолення. Такі оцінки вплинули й на характеристики дореволюційного студентства.

Лише останніми роками почали виходити друком дослідження, де аналізується побут, ціннісні орієнтири студентів, їх стосунки між собою та оточуючим світом, і пов’язано це із опануванням сучасними дослідниками принципів культурної історії. Відповідно, стан історіографії зумовлює подальші дослідження про студентство, зокрема, перед істориками постає завдання здійснити цілісний аналіз студентської субкультури Російської імперії ХІХ – початку ХХ ст. [13, с. 30]

8 листопада 1833 року указом імператора Миколи І було засновано Київський імператорський університет св. Володимира. На території тодішньої Малоросії це був другий університет після Харківського імператорського університету, відкритого в 1804 році, і шостий університет у Російській імперії. Університет урочисто відкрито 15 (28) липня 1834 року в день пам’яті Володимира Хрестителя. Першим ректором закладу став М.О.Максимович. У рік відкриття університету в ньому навчалися лише 62 студенти, з них 57 дітей дворян, 5 – заможних городян і духовенства. 4 жовтня 1838 року засновано бібліотеку університету. Вона налічувала 44 552 томи книг різними мовами світу.

У перші роки існування в Університеті св. Володимира був лише один факультет – філософський. У 1835 році відкрито юридичний факультет, у 1841-му – медичний. У ті часи студентів поділяли на дві групи – «казеннокоштные» (перебували на повному забезпеченні держави) і «своекоштные» (навчалися за свій рахунок) [6, с. 186].

На етапі формування студентської корпорації, що безпосередньо позначилося на навчанні студентів Київського університету Святого Володимира, спостерігається запозичення та адаптація певних цінностей, які культивувалися в інших спільнотах. Здебільшого це були цінності, які виробила дворянська культура. У подальшому, з середини ХІХ ст. значний вплив на студентство здійснюють традиції та норми різночинської культури. Втім студенти не лише сприймали, але й виробляли власні цінності. Зокрема, притаманний їм максималізм, потяг до протестної та демонстративної поведінки позначався як на зовнішньому вигляді студентів, так і на життєвій позиції та стилі життя.

Значною мірою на процес заперечення традиційних цінностей впливали не лише зміни у соціальному складі студентства та суспільні зміни, але й сам університет, який сприяв виробленню у студентів критичного сприйняття світу та власної позиції. Протягом ХІХ – початку ХХ століть університет давав студентам, насамперед, загальний розвиток, викликав певні запити, визначав напрямок подальшої діяльності. Студенти ж, як особлива соціально-професійна група («передінтелігенція»), і через юнацький максималізм, шукали для себе в університеті рішення «основних питань життя», і тому розчарування та кризи професійних очікувань серед них не були рідкістю. Отримавши свободу в університеті, часто студенти були не готові до того, щоб ставати дорослими, повсякденно працювати. У зв’язку з розмиттям соціальної приналежності студентів, зростанням їхньої кількості, поступово рушилася й та особлива, довірлива атмосфера, що існувала в університетах.

З початку 1860-х років відношення студентів до університету стало ще більш критичним. Вони прагнули якомога раніше обрати свій шлях, розширити світогляд, знайти ідеали й розпочати кар’єру, тому чекали від університету не стільки наукових знань, скільки можливості вдосконалювати свої переконання і погляди. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. можна спостерігати певний конфлікт цінностей, який виявився у неприйнятті певною частиною студентства «офіційної науки». Питання про «користь науки та освіти» у цей час зазвичай поєднувалося із такими абстрактними поняттями як «суспільне благо» та «суспільний прогрес» [8, c. 104].

Для студентів поступово стане притаманною демонстрація своєї громадянської позиції. З середини ХІХ ст. типове для традиційної культури розуміння патріотизму як «служіння батьківщині» поступається «служінню народу/нації». Можна констатувати, що для певної частини студентів кінця ХІХ – початку ХХ ст. національні ідеї вже мали неабияке значення. Таке ставлення до патріотичних та національних цінностей, саме захоплення національними проблемами, по суті, знаменувало пошук студентами шляхів до модернізації країни. «Традиційне» перетворювалося на «модерне».

Студентство взаємодіяло не лише з університетським середовищем, але й з місцевим суспільством. Процес комунікації студентів та міського середовища зближував самих студентів, формував у них корпоративну ідентичність. Відбувається дифузія різних культурних систем, що суттєво вплинуло на характеристики студентської субкультури. Боротьба студентства за свої корпоративні права виявила не лише студентську солідарність, а й надзвичайний радикалізм, нерідко безкомпромісність та демонстрацію своєї громадянської позиції.

Починаючи з 60-х рр. ХІХ ст., студентство здійснювало значний радикалізуючий вплив на навколишнє суспільство у напрямку його модернізації. Але стосунки студентства з навколишнім світом не набули сталості, в тому числі й через зростання ідейно-політичної диференціації самого студентства.

Студенти не мали права літиграфувати лекції і конспекти. Це дозволялося лише викладачам, такі нотатки надходили в продаж разом із друко­ваними книгами. Студенти мали право безплат­но користуватися порадами університетського лікаря, а стипендіати безплатно отримували ліки за його рецептами і в разі потреби мали можли­вість лікуватися за рахунок університету [6, с. 188].

Навчання в Університеті св. Володимира не було безоплатним. Наприклад, на початку XX сторіччя перед осіннім семестром (не пізніше ніж 1 жовтня) студенти зобов’язані були запла­тити 25 рублів за перше півріччя на користь уні­верситету і ще певну суму за той самий термін як гонорар викладачам за лекції. Сума гонорару залежала від кількості студентів певної спеціаль­ності. Тому на різних факультетах цей гонорар становив різну суму: від 15 рублів 75 кой., на медичному факультеті – до 25 рублів [6, с. 188].

«О плате за слушание лекций в университете.

С каждого студента и постороннего слушате­ля взымается плата за слушание лекций и за учас­тие в практических занятиях в пользу универси­тета по двадцати пяти руб. За каждое полуго­дие, кроме указанной в предыдущем параграфе платы, с каждого студента и постороннего слу­шателя взымается особая плата в пользу от­дельных преподавателей, лекциями и руковод­ствами которых студент или слушатель желает пользоваться, в размере одного рубля занедельный час в полугодие, а на медицинском факультете для студентов вразмере 70 коп.

Деньги за слушание лекций должны быть вне­сены в начале полугодия, не позже 1 октября и 1 марта, казначею университета, который вы­дает квитанцию о получении платы в пользу университета, о получении же особой платы в пользу преподавателей расписывается на осо­бом заявлении.

Внесенная казначею плата в пользу универси­тета ни в коем случае не возвращается, что же касается доплаты за лекции, то она возвращает­ся в том случае, когда объявленный курс не состо­ялся или прекращен ранее половины полугодия.

Для облегчения недостаточных студентов Правление может ходатайствовать пред Попе­чителем округа об освобождении их от денежных взносов.

Этой льготой могут пользоваться только студенты отличного поведения, засвидетельст­вованного инспектором, студенты, предоста­вившие при том установленное свидетельство о бедности.

Примечание: От смотрителя Правления за­висит, признать представленное о бедности сви­детельство удовлетворительным или нет. Прав­ление, помимо свидетельства о бедности, может требовать надлежащих по сему предмету сведе­ний, откуда признает нужным.

При обсуждении прошений об освобождении от взноса платы берутся во внимание:

а)      для вступающих в университет – полу­ченные ими аттестаты зрелости;

б)      для прочих студентов – ходатайства фа­культетов, основанные на успешности занятий просителя в течение истекающего полугодия и на результатах испытаний.

Студент, желающий быть освобожденным от взноса платы, подает о том прошение на имярек- тора в начале академического года, не позже 1 сентября, прилагая установленное свидетель­ство о бедности.

Примечание: Вступающие в университет, если желают быть освобожденными от платы, должны подать об этом прошениеректору с при­ложением свидетельства о бедности вместе с просьбой о приеме в студенты.

Освобождение от платы иметь сия в течение одного года, но в случае неодобрительного поведе­ния освобожденного или неисполнения их обязан­ностей, указанных в правилах о зачете, льгота эта может быть отнята по определению Прав­ления до истечения годичного срока.

Общее число освобожденных от взносов платы не должно превышать 15% всего числа студен­тов. Сверх того освобождаются от взноса платы студенты, получающие стипендии, соединённые с обязанностью, по назначению правительства, службою по окончании курса.

Преподаватели не имеют права ни в коем слу­чае ни освобождать студентов от взноса причи­тающейся им платы за чтение лекций или руко­водство их занятиями, ни даже принимать от них таких прошений» (1902 рік).

Плата за навчання в університеті, враховуючи викладене вище, могла становити приблизно 100 рублів за рік, що за мірками того часу було небагато. Але для молодої людини з небагатої сім’ї і зазвичай позбавленої іншого заробітку, окрім приватного репетиторства, це могла бути непо­сильна сума. Деяким студентам (від однієї до семи осіб на факультеті) вдавалося домогтися безплат­ного навчання. Для цього вони мали надати офі­ційне «свідоцтво про бідність». Наведений нижче архівний документ дає змогу зрозуміти, якими були студентські заяви на безоплатне навчання [6, с. 189].

«Его Превосходительству Господину Декану Медицинского Факультета университета се. Вла­димира

Студента медика IV семестра Серпенинского

Прошение

Зарабатывая крайне незначительные деньги (30 руб службой в Юго-Западном, на которые приходится содержать сестру с двумя детьми, а также и мать, и не имея кроме этого ниоткуда никаких субсидий, я не могу внести требуемой с меня платы за слушание лекций в размере 51 р 25 к. Посему имею честь покорнейше просить Ваше Превосходительство, если возможно, осво­бодить меня от платы, или если нельзя от всей, то хотя бы от части ея, или назначить мне воз­можное пособие для уплаты за лекции, так как, повторю, что внести такой платы за лекции, не имея средств, я не могу. Свою несостоятельность я всегда готов удостоверить по первому Вашему требованию. При этом присовокупляю, что имею Свидетельство о несостоятельности, которое находится в канцелярии университета».

У березні 1862 року рада університету ухва­лила таку постанову:

«О плате за слушание лекций в Университете св. Владимира.

С высочайшего соизволения, последовавшего в 6-й день марта 1862 года, предоставлено началь­ству Киевского учебного округа право освобож­дать по представлениям совета университета от взноса платы за учение тех студентов, которые при отличном поведении и успехах в нау­ках представят удостоверение о действительной их бедности».

Також існувала можливість отримання сти­пендії, що видавали студентам, які показували найкращі успіхи в навчанні. Але кількість таких стипендій суворо лімітувалася. На кожну сти­пендію було кілька претендентів, яких відбирали на конкурсі. Претендент повинен був підготува­ти наукову роботу на задану тему і скласти усний іспит. Навіть у разі успіху в конкурсі право на стипендію студенти ще підтверджували успіш­ним навчанням, інакше її можна було втратити.

Кожен студент повинен був протягом навчального року подати не менше ніж два твори російською мовою, чітко і самостійно написаних. Замість одного з них міг бути переклад статей, що стосувалися предметів факультету (до слова, більшість студентів того часу повинні були володіти не менше ніж двома іноземними мовами, частіше німецькою і французькою. Більшість підручників, за якими навчалися студенти, також були написані французькою, німецькою або англійською мовами) [6, с. 190].

Серед сучасних досліджень минулого поважне місце займає вивчення історії побуту як складової історії повсякдення. Для вивчення побуту студентства Київського університету Святого Володимира необхідним є залучення значного обсягу джерел. У діловодних документах (звіти про стан університетів, протоколи засідань університетських рад, листування керівництва університетів з міністерством, матеріали роботи комісій тощо) містяться деякі цікаві відомості, які мають відношення до повсякденного життя студентів, а також інформація, яка проливає світло на погляди представників влади, університетського керівництва та професорів щодо злободенних проблем студентів.

Важливу групу джерел складають матеріали численних й достатньо різноманітних опитувань і переписів студентів, перший із яких був здійснений у 1872 році в Київському університеті. Вони вже самі по собі являють специфічний та унікальний елемент російської студентської субкультури, який не мав аналогів серед навчальних закладів країн Європи. Самопереписи були пов’язані, перш за все, із прагненням самих студентів до поглибленого матеріально-побутового та духовно-культурного самопізнання, суспільно-по­літичної самоідентифікації [4, с. 38].

Однією з найважливіших складових побутового життя студентів Київського університету Святого Володимира був їхній одяг. В одязі виявлялася національна, соціальна або корпоративна ідентичність студентів. Із студентським середовищем почали поєднуватися протестні форми одягу. Деякі його елементи (зім’ятий капелюх чи чорна тужурка) на початку ХХ ст. почали трактуватися як суто студентське вбрання. Втім, можна сказати, що російські студенти не сформували до кінця набір власних символів, які б виявлялися в одязі та аксесуарах.

У 1902 році випущено спеціальний посібник «Правила для студентов и сторонних слушателей Императорского университета св. Владимира», де студенти могли знайти інформацію про те, як потрібно поводитися в навчальному закладі та за його межами [6, с. 187]. Завдяки цьому виданню можна уявити, який вигляд мали студенти Університету св. Володимира на початку XX століття.

«Как и в университете, так и вне его студен­ты обязаны быть в форменной одежде установ­ленного образца.

Образец форменной одежды следующий:

Фуражка (с козырьком) темно-зеленого сук­на с околышем из темно-синего сукна, поверх фуражки темно-синяя выпушка.

Мундир темно-зеленого сукна, однобортный, застегивающийся на 9 желтых металлических пуговиц с изображением на них государственного герба. Воротник с откошенными концами и обшлага прямые из темно-синего сукна с двумя пет­лицами из золотого галуна на воротнике и обшла­гах, с двумя желтыми пуговицами на каждом рукаве. При мундире шпага, которая носится без темляка и портупей в разрезе, имеющемся на левой стороне мундира.

Сюртук темно-зеленого сукна двубортный, застегивающийся на шесть желтых пуговиц с изображением государственного герба, воротник (с откошенными концами) темно-синего сукна. На левой стороне разрез для шпаги.

Шаровары темно-зеленые, длинные, сверх са­пог, без канта.

Пальто темно-зеленого сукна с отложным того же цвета воротником и с лацканами. На воротнике темно-синяя суконная петлица с жел­той металлической пуговицей. Студентам предо­ставляется право носить шинель из темно-синего сукна офицерского образца. В зимнее время как шинель, так и форменное пальто могут быть с меховым воротником.

Галстук черный, перчатки белые замшевые.

Башлыки общего образца, верблюжьего сукна.

Студентам по желанию разрешается с 1 мая по 1 сентября носить парусиновые и белые сюрту­ки такого же образца, как и форменные суконные сюртуки, а также фуражки с белыми чехлами.

Кроме того, разрешается ношение форменного полупальто – тужурки. Эта тужурка двуборт­ная, гладкого серого сукна, застегивающаяся на 6 желтых металлических пуговиц с изображением государственного герба, с отложным серого цвета воротником, наглухо застегивающимся на крючок. На воротнике темно-синяя суконная петлица с желтою металлическою пуговицей на каждой. На обшлагах выпушки из темно-синего сукна.

Примечание 1. Так как тужурка представля­ет будничную форму одежды, то ношение ее воспрещается в храмах во время богослужения в высокоторжественные дни, при представлениях начальствующим лицам, в торжественных собра­ниях в университете и в других учебных заведени­ях, во всех правительственных и общественных собраниях. Во всех этих случаях студенты долж­ны быть в форменных сюртуках или мундирах.

Примечание 2. Тужурка носится постоянно застегнутой на 6 пуговиц того или другого борта и на крючоку воротника.

Примечание3. Шаровары при тужурке должны быть форменного темно-зеленого цвета.

При входе в университет верхнюю одежду, калоши, зонтики и фуражки студенты обязаны оставлять в шинельной на указанном для каждого месте».

Також згідно з цими вимогами студент повинен був дотримуватися правил пристойності. Ні в якому разі не можна було висловлювати свого схвалення або несхвалення викладачеві. Під час приходу викладача на лекцію всі студенти мали бути в аудиторії на своїх місцях і після початку лекції ні в якому разі не заходити в аудиторію. Студентам було заборонено курити тютюн в усіх приміщеннях університету, окрім відведених для цього кімнат [13, с. 180].

Організація дозвілля студентів має бути одним з пріоритетних напрямів діяльності будь-якого вищого навчального закладу. Але, на наше глибоке переконання, організація дозвілля в сучасних університетах не може бути повноцінною і досконалою без вивчення та використання досвіду минулого, а саме як проводило своє дозвілля студентство вишів у XIX – на початку XX ст.

Дозвілля студента-гуманітарія другої половини XIX – початку XX ст. мало такі форми проведення: організація літературно-мистецьких, наукових та спортивних гуртків, влаштування музичних та інших вечорів, читання улюбленої, часто забороненої, літератури та активні дискусії з приводу прочитаного, відвідування театру й кіно, різноманітні святкування у колі друзів, активний відпочинок, участь у спортивних гуртках. Серйозна наукова й літературна робота були невід’ємними складовими відпочинку студентів незалежно від соціального походження, політичних поглядів та матеріального добробуту.

У другій половині XIX ст. студентська молодь миттєво реагувала на тогочасні запити суспільства, прагнула якомога ширше урізноманітнити свій відпочинок відповідно до нових віянь. Та в усі часи була молодь, яка поділялася на тих, хто був прихильником пасивного і активного методу проведення дозвілля.

Так, одним із найулюбленіших пасивних видів проведення дозвілля було читання. Різними були й змінювалися з часом читацькі смаки молоді. Найпопулярнішими були заборонені твори. На початку олександрівської епохи студентство зачитувалося статтями         О.Герцена і В.Бєлінського в «Отечественных записках» та «Современнике», нецензурними творами К.Рилєєва, О.Пушкіна, М.Лермонтова, працями соціалістів О.Блана, К.-А. Сен-Сімона, Ж.-Б. Фур’є. Наприкінці 1860-х – у 1880-ті рр. кумирами молоді стали М.Некрасов, М.Чернишевський, М.Салтиков-Щедрін. З українських письменників читали Т.Шевченка, П.Куліша, М.Драгоманова [7, с. 30].

Молодь захоплювалася популярною літературою і була готова витрачати на неї останні кошти. Прикладом може слугувати вчинок студенток Університету, які не пожаліли 50 крб. за дві книги політичного спрямування [7, с. 29]. Звичним було занотовування змісту прочитаного в записні книги, виписування і вивчення напам’ять уривків, вирізання статей зі старих часописів. Нерідко студентство збиралося в аудиторіях, аби ознайомитися з літературними новинками.

Модний за ліберальної епохи енциклопедизм знань позначався на читацьких уподобаннях молоді. Так, студент-юрист Київського університету М.Ковалевський зачитувався розвідками Галлама, Гізо, Бокля, присвяченими історії цивілізацій Західної Європи, цікавився соціалістичними творами Прудона, поглиблював фахові знання, читаючи в оригіналі Мілля, Батбі [7, с. 29].

Що стосується літератури і читацьких уподобань молоді, та й загалом суспільства, початку XX ст., то вони поділяються на дореволюційні і післяреволюційні. До 1905 р. студенти-гуманітарії читали переважно праці з соціології, політичної економії, конституційного права, твори з аграрного питання та історії революційного руху. З белетристики популярністю користувалися революційні твори М.Горького, Л.Андреева. Під час революції 1905-1907 рр. на перший план виступили політичні брошури і марксистські книжки.

На наше переконання, негативом є те, що студенти на зламі століть майже не цікавилися науковою літературою та творами українських письменників, їх читали лише 3% студентів. Найпопулярніший з останніх В.Винниченко був у списку видач лише сімнадцятим, випереджаючи Б.Грінченка, М.Грушевського, І.Франка. Зате багато молоді читали, на той час популярні, твори спортивної тематики.

Читала студентська молодь і періодику. Майже всі студенти читали місцеві газети, чверть – столичні, а 52% – журнали. Вартість видань була незначною.

Популярністю серед студентів Університету користувалися церковна музика й співи. Найбільшої слави академічний хор набув у 60-70-х рр. та за регентства О.А. Кошиця, але подібного тому, що існував у 1853-1857 рр., академія не знала. Підбір голосів забезпечив хору небачену популярність, послухати його спів з’їжджалося тодішнє панство. На межі ХІХ-ХХ ст. уславлений хор університету імені Святого Володимира кияни неодноразово запрошували до участі у публічних концертах [13, с. 242].

В Університеті влаштовувалися різноманітні диспути, у тому числі про ідеалізм і реалізм, спектаклі наприклад, з університетськими студентами грали комедію О.Островського «На всякого мудреца довольно простоты» й ін.

Для більшості студентів досліджуваного періоду улюбленою формою відпочинку було відвідування театру. їх не зупиняла навіть висока ціна на вхідні квитки. Так, у 1913 р., квитки на спектаклі Російського театру оперети коштували від 22 коп. до 1 крб. 60 коп. [7, с. 31]. Студенти купували найдешевші квитки і заповнювали райки і балкони, а також організовували натовп біля театральної каси напередодні вистави, скуповуючи за пільговими цінами нерозпродані квитки. Найкращі з незаможних студентів безкоштовно відвідували ранкові спектаклі, які ставилися у святкові та недільні дні і програма яких не відрізнялася від вечірньої.

Окремо варто наголосити на благодійній діяльності студентства. Студентська молодь регулярно брала участь у благодійних концертах, влаштованих як за власною ініціативою, так і за ініціативою інших осіб чи організацій. У 1888 р. з ідеєю влаштування благодійного концерту на користь малозабезпечених студентів Київського університету виступило Товариство російських драматичних артистів.

Досить часто студенти були гостями на громадських та приватних балах, де складали гідну конкуренцію кавалерійським офіцерам. Популярними серед студентства були бали-маскаради, які проходили тричі на тиждень. Вартість вхідного квитка на них складала 1 крб. 10 коп. 1894 р. в той час як за інші видовища треба було сплатити лише 20-50 коп. На проведених студентських вечорах улюбленими танцями були гопак, козачок та метелиця [7, с. 31].

Частина студентів полюбляла розважальні заклади. У Києві працював платний парк Шато-де-Флер, де були ресторан, літній театр, танцювальна зала й пивний бар. Звичними місцями проведення дозвілля київського студентства слугували Російське купецьке зібрання і парк «Ермітаж», де інколи організовувалися безоплатні гуляння, які тривали з 21.00 до 2.00 ночі. Що стосується активного відпочинку, то такий метод проведення дозвілля був найбільше популярний весною і особливо влітку, коли вже позаду пари і сесія, а на вулиці така чудово погода. Тоді відкриваються безмежні горизонти для способу відпочинку – прогулянки по місту, похід в гори з вечірніми піснями під гітару, рибалка, подорож і т. ін.

Хто на прогулянку, хто в гори, а були й такі студенти, що свій вільний час проводили в спортивному залі на заняттях в якомусь гуртку. Звісно, це було не так поширено, як відвідування театру, але, такий спосіб проведення вільного часу стрімко поширювався у ВНЗ на початку XX ст. У вересні 1905 р. при Київському університеті відкрили «Гурток любителів фізичних вправ», де, крім турботи про власне здоров’я, влаштовували адміністративні та науково-педагогічні засідання, виголошували реферати.

Таким чином, студентські інтереси і дозвілля другої половини XIX – початку XX ст. були досить різноманітними. У досліджуваний період студенти влаштовують вечори, вистави та спектаклі не лише з розважальною, але й з благодійною метою. Через урядову заборону на створення студентських гуртків творчі об’єднання університетської молоді носили неформальний характер, не мали більш-менш чіткої структури та фіксованого членства. На межі ХІХ-ХХ ст. ці організації були дозволені офіційно. Це сприяло інституалізації об’єднань, у яких з’явились власні затверджені навчальним керівництвом статути, фіксоване членство тощо. На початку XX ст. виникають гуртки, метою яких стає, передусім, організація вільного часу студентської молоді.

Вивчення історії студентства є однією з найважливіших складових дослідження історії суспільства, вищої освіти, зокрема, університетів. Без студентства університети не змогли б виконувати свої основні функції. Саме тому історія студентства – це складова історії самих університетів.

Останніми роками в історіографії історії університетів Російської імперії став помітним перехід від соціально-політичної історії до історії повсякденності та культурної історії. Деякі автори почали активно досліджувати внутрішні стосунки в університетському середовищі, яке тепер часто розглядається як культурна спільність. Водночас вивчення теми в такій площині лише розпочалося. У тому числі, це стосується й постановки питання про особливості студентської субкультури, як типологічно близької до культури інтелігенції, а також вивчення тих аспектів, які пов’язують історію повсякденності з культурною історією і дозволяють говорити про студентську субкультуру як таку.

Як бачимо, система підготовки студентів наприкінці XIX – на початку XX століття була на високому рівні. Правила для студентів того часу могли б стати в нагоді й сьогодні. Саме з підготовки молодих спеціалістів треба починати процес реформування системи вітчизняної освіти.

Майбутній фахівець, який виходив із стін Київського університету, отримував ґрунтовну і всебічну гуманітарну освіту складовим якої був комплекс історичних, філософських і філологічних наук. Варто зазначити, що і певні кафедри, і університет у цілому висували високі вимоги не лише до студентів, а й до своїх професорських стипендіатів – майбутніх викладачів і науковців. Однак, в той же час університет суттєво сприяв їхньому фаховому зростанню, надаючи можливість працювати в кращих європейських бібліотеках, стажуватись у провідних наукових інституціях. Останнє було нормою і для тих, хто вже стояв за професорською кафедрою Університету.

Характерною рисою організації студентського навчання та дозвілля у XIX – на початку XX ст. була відсторонена, формальна позиція держави та навчального керівництва вищих навчальних закладів у питаннях їхнього покращення. Влада обмежувалася дотриманням встановлених у «Правилах для студентів» норм, не витрачаючи час на їхнє коригування навіть у межах навчального закладу.

Студентське дозвілля, хоч і частково, відновлювало сили для подальшого успішного навчання. Характерними рисами дозвілля тогочасного студента були: читання сучасної літератури на противагу класиці та українській літературі; внутрішнє цензурування бібліотек; захоплення театром, сінематографом, вияви шани чи обурення грою акторів у театрі, жертвування останніми коштами на придбання квитків; тривала заборона організації студентських гуртків і товариств; максималізм у всіх починаннях – участь у роботі декількох гуртків; поширене захоплення спортом на початку XX ст.

1. Бокова В. М. Повседневная жизнь Москвы в XIX веке. – М. : Молодая гвардия, 2010. – 128 с.
2. Валявко І. Історія кафедри філософії Університету св. Володимира в контексті європейської інтелектуальної традиції / І. Валявко // Українознавчий альманах. – 2014. – Вип. 17. – С. 119-123.
3. Венгер Є. Ф. Історія фізико-математичного факультету Імператорського університету Святого Володимира, 1834-1934 / Є. Ф. Венгер, Ю. А. Пасічник – К., 2011. – 128 с.
4. Гирич І. Б. Під захистом святого Володимира : університет та його околиці / І. Б. Гирич. – Київ : Либідь, 2014. – 77 с.
5. Гриценко І. С. Юридичний факультет Університету Святого Володимира, 1834-1920 : [портрети, біографії, спомини] / І. С. Гриценко, В. А. Короткий. – К. : Либідь, 2009. – 255 с.
6. Коляденко К. В. Організація навчання студентів медичних факультетів наприкінці XIX — на початку XX сторіччя у Росії на прикладі Університету св. Володимира / К. В. Коляденко // Український журнал дерматології, венерології, косметології. – 2013. – № 2. – С. 186-190.
7. Левицька Н. Дозвілля студентів–гуманітаріїв Наддніпрянської України у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. / Н. Левицька // Гілея: науковий вісник. – 2013. – № 77. – С. 28-33.
8. Нариси з історії Університету Святого Володимира. – К. : ВПЦ “Київ. ун-т”, 2009. – 223 с.
9. Посохов И. С. Студенческие обструкции в университетах Российской империи (ХІХ – нач. ХХ вв.) / И. С. Посохов // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. Збірник наукових праць. – Харків, 2008. – Вип. 11. – С. 101-108.
10. Посохов И.С. Питание студентов российских университетов в ХІХ – начале ХХ вв. / И. С. Посохов // Василь Назарович Каразін – видатний громадський діяч, просвітитель, науковець: Збірник наукових праць. – Миколаїв, 2005. – С. 126-131.
11. Посохов І.С. Історія студентської повсякденності: досягнення, проблеми, перспективи / І. С. Посохов // Шевченківська весна: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених, присвяченої 60-річчю Великої Перемоги. – К., 2005. – Вип. 3. – Ч. 1. – С. 118-120.
12. Ульяновський В. І. Останній ректор університету Святого Володимира Євген Васильович Спекторський : монографія / В. І. Ульяновський [и др.] ; Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. – К. : ВПЦ “Київський університет”, 2007. – 311 с.
13. Університет Святого Володимира: студентське життя, 1834-1917 : [зб. док.] / [упоряд. В. А. Короткого] ; за ред. Л. В. Губерського ; Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка, Наук. б-ка ім. М. М. Максимовича, Центр держ. іст. архів України у м. Києві, Держ. архів м. Києва. – К. : Київський університет, 2014. – 415 с.
14. Чалий М. Із спогадів про університет та викладачів (30-40-ві роки XIX ст.) // З іменем Св. Володимира: Київський університет у документах, матеріалах та спогадах сучасників: У 2 кн. – К, 1994 – Кн. 1. – С. 244.