Особливості управління позашкільними навчальними закладами

Система позашкільного виховання покликана забезпечити кожній дитині можливість у вільний час всебічно розвивати здібності і захоплення, розгорнути їх у всьому різноманітті. Саме тому керівник позашкільного навчального закладу повинен бути достатньо активним, а його методи керування – особливими та відповідними сучасним реаліям.

Актуальними питаннями, що вирішуються в системі позашкільної освіти, є: забезпечення вільного вибору кожною дитиною напряму та виду діяльності, врахування запитів дітей та батьків у роботі позашкільного навчального закладу; впровадження особистісно-орієнтованих технологій; компетентнісного та діяльнісного підходів у навчально-виховний процес позашкільного навчального закладу; створення умов для соціально-педагогічної, психолого-педагогічної підтримки дітей та молоді «групи ризику», соціально вразливих груп; профілактика асоціальної поведінки в дитячому й молодіжному середовищі; профілізація навчально-виховного процесу; організація допрофільної та профільної підготовки вихованців позашкільних начальних закладів; розвиток інформаційних та комунікативних технологій, організація дистанційного навчання у позашкільному навчальному закладі, в тому числі, для дітей з особливими потребами; удосконалення змісту навчальних програм, форм і методів навчання та виховання на основі компетентнісного і діяльнісного підходів; співпраця з дитячими та молодіжними громадськими організаціями з питань громадянського виховання; творчого, інтелектуального, духовного та фізичного розвитку дітей і молоді; забезпечення їх культурних потреб і змістовного дозвілля.

Всебічному розвитку підростаючого покоління, пошуку і підтримці талановитої та обдарованої молоді, створенню умов для розкриття інтелектуальних, творчих та фізичних здібностей сприяють масові заходи, що проводяться позашкільними навчальними закладами.

Різноаспектно проблеми діяльності позашкільної освіти загалом, і діяльності позашкільних навчальних закладів зокрема, були у площині наукових інтересів українських дослідників. Зокрема розробці методологічних, науково-теоретичних засад навчально-виховного процесу в системі позашкільної освіти, теоретичних засад наукового управління позашкільними навчальними закладами присвячені наукові праці О. Биковської, В. Вербицького, Л. Ковбасенко, О. Литовченко, Р. Науменко, Г. Пустовіта, Т.Сущенко та ін. Окремим аспектам педагогічного процесу у позашкільних навчальних закладах присвятили свої роботи В. Бєлова, М. Грищенко, К. Демкатий, М. Коваль, В. Онищук, І. Рябченко, О. Савченко, М. Ярмаченко та ін.

Історичному аналізу становлення та розвитку системи позашкільної освіти присвячені роботи В. Береки, Л. Жданової, А. Шепілової, Т. Цвірової. За цією темою захищено дисертацію В. Войчук з проблеми формування готовності керівників до програмно-цільового управління розвитком позашкільного навчального закладу.

На сучасному етапі розвитку освітнього простору актуальною є проблема діяльності позашкільного навчального закладу як суб’єкта ринкових відносин та виробника освітніх послуг.

Мета реферату – розгляд особливостей та сучасного стану управління позашкільним навчальним закладом.

Сьогодні вітчизняна система позашкільної освіти базується на історично обумовлених традиціях навчання й виховання зростаючої особистості, створених представниками різних спільнот України й досвіді багатьох поколінь, відданих своїй справі педагогів-позашкільників, суспільних та родинних цінностях, ідеях, поглядах, переконаннях, ідеалах і реалізується позашкільними навчальними закладами, творчими дитячими і молодіжними організаціями й об’єднаннями за місцем проживання, різними організаціями та установами у вільний від навчання дитини в загальноосвітній школі час [11].

Саме ці психолого-педагогічні та соціально-педагогічні особливості позашкільного освітньо-виховного середовища найбільш повно забезпечують умови ефективного розвитку творчого потенціалу дитини, її здібностей і талантів у сфері науково-технічної, художньої, еколого-біологічної, спортивно-технічної, фізкультурно-спортивної, туристично-краєзнавчої, реабілітаційної, військово-патріотичної, соціально-педагогічної, природничо-наукової та іншої освітньої діяльності.

Пріоритетними завданнями цієї унікальної освітньо-виховної галузі є не стільки навчання, хоча це одна з важливих її цілей, як виховання зростаючої особистості, насамперед, як громадянина, розвиток її талантів, творчих здібностей, формування духовного світу, практичних навичок соціально значущої, морально орієнтованої й відповідальної діяльності в суспільстві [7].

У такому контексті головним узагальнюючим вектором сучасного розвитку системи позашкільної освіти є екстраполяція на її ґрунт позитивних наслідків реформування в цілому національної системи освіти, що відбувались протягом останніх десятиліть, і яке здійснюється в рамках оновлення загальноєвропейських і світових гуманістичних освітніх парадигм і пов’язана з визнанням різними верствами суспільства значущості знань як рушійної сили суспільного прогресу та добробуту [4; 12].

Ці зміни стосуються, перш за все, модернізації нині діючих освітньо-виховних парадигм для кожної з ланок національної системи освіти, створення нових освітньо-виховних моделей, перегляду змісту, дидактичних засад, форм і методів навчання та виховання молодого покоління. Набуття молоддю знань, інтелектуальних умінь і практичних навичок, їх трансформація у досвід пізнання навколишнього світу, пошук свого власного місця в ньому, стає можливим за умови обґрунтування, розробки й запровадження в практику сучасних теоретичних засад освіти та виховання особистості. Розв’язання цієї проблеми особливо актуалізується в контексті визначення сутності як важливих конструктів розвитку освіти і виховання дитини саме у вільний від навчання в загальноосвітній школі та інших навчальних закладах час, зокрема – у позашкільних навчальних закладах. Зміст освіти та виховання ґрунтується насамперед на особистісних інтересах і потребах дитини, відтак – навчально-виховний процес передбачає особистісно орієнтований підхід до його побудови на принципах науковості, полікультурності, системності, інтегративності, єдності освіти і виховання та на засадах гуманізму й демократії. Провідним у цих процесах є формування у свідомості особистості наукової картини світу, громадянської позиції стосовно довкілля, активності в застосуванні здобутих знань у практичній діяльності. Саме тому важливим є актуалізація та розгляд філософсько-культурологічного, соціально-педагогічного та психолого-педагогічного аспектів теорії пізнання як методологічної основи позашкільної освіти й виховання.

Останнім часом більшість країн світу, в тому числі й Україна, вступили на шлях модернізації своїх освітніх систем. Це викликано глобальними інтеграційними процесами світового співтовариства і швидкими соціально-економічними змінами в суспільстві. Аналіз сутності таких перетворень свідчить, що процес управління освітою передбачає децентралізацію системи освіти країни в цілому, в основі якої лежить ідея надання освітнім установам більшої самостійності у своїй організаційній і господарчій діяльності. Усе це, з одного боку, дозволяє кожному навчальному закладу виявляти свою індивідуальність, самостійно визначати перспективи та стратегію розвитку, знаходити своє місце в загальній структурі взаємовідносин з іншими учасниками освітніх процесів, а, з іншого боку – децентралізація освіти робить навчальні заклади суб’єктами ринкових відносин і підкоряє їхню діяльність правилам ринкової економіки. Освітня установа, зокрема позашкільна, у сучасних умовах набуває ознак, по-перше, як певна соціальна служба, по-друге, як організація, яка може без сторонньої допомоги виробляти якісну продукцію у вигляді освітніх послуг [2; 5].

Актуальним питанням сьогодення залишається якісне науково-методичне забезпечення позашкільних навчальних закладів навчальними програмами, методичними посібниками, які розроблено з урахуванням компетентісного та діяльнісного підходів до навчально-виховного процесу, новітніх педагогічних технологій та досягнень науки, змісту Державних стандартів початкової, базової і повної середньої освіти, Базового компоненту дошкільної освіти.

Залежно від умов діяльності кожна організація використовує відповідну теорію управління. Найпрогресивнішою є теорія стратегічного управління.

Як відомо, кожний суб’єкт для успішної діяльності в умовах нестабільного навколишнього середовища змушений вивчати характеристики цього середовища й постійно співвідносити свої потреби та можливості з мінливими запитами, потенціалами та ресурсами самого середовища [1; 9].

Згідно з концепцією стратегічного управління аналіз зовнішнього та внутрішнього середовища – необхідний елемент визначення місії та цілей позашкільного навчального закладу. Стратегії в цьому випадку виступають як інструменти досягнення цілей, а для успішної реалізації обраного стратегічного набору необхідно, щоб позашкільний навчальний заклад функціонував відповідно до вибраної концепції управління.

Реалізація концепції стратегічного управління позашкільним навчальним закладом можлива тоді, коли керівник і педагогічний колектив цього закладу розуміє і виражає готовність до якісного оновлення своєї діяльності. Стратегічно орієнтований позашкільний навчальний заклад – це така освітня установа, в якій педагогічний колектив має стратегічне мислення, застосовується система стратегічного планування, що дає змогу розробляти та використовувати інтегровану систему стратегічних планів, а поточна, повсякденна діяльність, підпорядкована досягненню поставлених стратегічних цілей.

До переваг стратегічно орієнтованих навчальних закладів можна віднести [13; 21]:

1. Зменшення до мінімуму негативних наслідків змін, що відбуваються, а також факторів «невизначеності майбутнього».
2. Можливість враховувати об’єктивні (зовнішні та внутрішні) фактори, що формують зміни, зосередитись на вивченні цих факторів; сформувати відповідні інформаційні банки.
3. Можливість отримати необхідну базу для прийняття стратегічних і тактичних рішень.
4. Полегшити роботу із забезпечення довго- та короткострокової ефективності.
5. Можливість зробити позашкільний навчальний заклад більш керованим, оскільки за наявності системи стратегічних планів є можливість порівнювати досягнуті результати з поставленими цілями, конкретизованими у вигляді планових завдань.
6. Можливість встановлення системи стимулювання для розвитку гнучкості та пристосованості позашкільного навчального закладу та окремих його структурних підрозділів до змін.
7. Забезпечення динамічності змін через прискорення практичних дій щодо реалізації стратегічних планів на основі відповідної системи регулювання, контролю та аналізу.
8. Створення навчально-виховного потенціалу та системи зовнішніх зв’язків, що є сприйнятливими до змін і дають можливість досягти майбутніх цілей.
9. Реалізація зазначених принципів дає змогу побудувати обґрунтовану послідовність дій щодо реалізації концепції та формування системи стратегічного управління [25].

Щоб визначити стратегію, необхідно вивчити внутрішній стан позашкільного навчального закладу і зовнішні чинники. Важливо чітко розуміти положення позашкільного навчального закладу в певному освітньому просторі, його особливості та імідж. Директор разом із педагогічним колективом мають обґрунтувати власну стратегію управління та змісту діяльності позашкільного навчального закладу у освітньому просторі у відповідності до запитів дітей та їхніх батьків, що сприятиме досягненню намічених цілей і результатів діяльності. Тому що неправильна оцінка ситуації підвищує ризик невірного розроблення стратегічних дій.

Стратегія організації, як правило, складається з:

1) продуманих цілеспрямованих дій;

2) обґрунтування перспективних шляхів на напрямів діяльності закладу, що визначатимуть його конкурентоспроможність;

3) можливості вчасного коригування та застосування випереджувальних методів на непередбачуваний розвиток подій та можливі негативні перебіги.

Системний підхід і імітаційне моделювання, обрані як науковий підхід по реалізації системи управління, дозволяють наблизитися до рішення одного з найбільш проблематичних завдань – вибір з безлічі оптимальної технології керування, яка б погоджувала вирішення завдань різних рівнів ієрархії й функціональних підсистем [7; 14].

Обстеження існуючої системи управління позашкільним навчальним закладом припускає рішення наступних завдань: виявлення безлічі функцій і визначення переліку завдань управління; аналіз інформаційного забезпечення процесів управління; розробка концепції побудови й розвитку системи управління; розробка структурно-інформаційної моделі системи управління.

Альтернативним методом структуризації позашкільного навчального закладу з погляду виявлення завдань керування є відомий метод «дерево цілей».

Процедура синтезу конкретних технологій заснована на послідовному уточненні елементів верхніх рівнів ієрархії шляхом конкретизації елементів нижніх рівнів.

Такі моделі можна будувати для кожного виду кінцевих продуктів; послідовне застосування моделі «технологія переробки інформації» дозволить спроектувати для кожного завдання інформаційну технологію її рішення.

При цьому необхідно враховувати, що концептуальна однорідність розробки системи управління вимагає максимальної однотипності у всіх аспектах системи у тому числі й в інформаційних технологіях рішення різних завдань управління.

Далекоглядний розробник стратегії більше орієнтований на зміни зовнішнього середовища, ніж на вивчення внутрішніх проблем організації.

Добре продумана стратегія зазвичай живе кілька років, вимагаючи лише незначних змін та адаптації до нових умов.

Головним завданням освіти сьогодні є створення необхідних умов для навчання людини реалізації його життєвих цілей з урахуванням суспільних умов і завдань. Адже в умовах кардинальних соціально-економічних змін перед системою освіти загалом, і соціальними виховними інституціями зокрема, ставиться завдання не просто надати молодій людині певний рівень знань і навичок з основ різних наук, а забезпечити здібності і готовність для життя у глобалізованому світі, вміти домагатися соціально-значущих цілей, ефективно взаємодіяти і вирішувати життєві проблеми. А відтак, головний споживач, на якого нині орієнтується сфера освітніх послуг, – у першу чергу людина з її індивідуальними освітніми потребами [12; 19].

Освітні потреби можна розділити на потреби конкретної людини і потреби суспільства в цілому. Освітні потреби сучасної людини стають більш різноманітними. Нині вони включають не тільки потреби в одержанні освіти та професії, але й потреби в навчанні для підтримки та поліпшення здоров’я, для активної участі в суспільному й політичному житті країни, змістовного проведення дозвілля, розвитку власної особистості. Серед освітніх потреб суспільства в умовах ринкової економіки необхідно виділити, з одного боку, потреби у всебічному розвитку й самореалізації особистості, а з іншого боку – потреби окремих підприємств, організацій і суспільства в цілому у висококваліфікованих кадрах, у накопиченні й використанні науково-технічного і культурного потенціалу. Темп розвитку соціально-економічних, культурних і суспільних відносин, що постійно зростає, усе більше стимулює зростання освітніх потреб серед усіх вікових груп населення, що, у свою чергу, створює додатковий потенціал розвитку сфери позашкільних освітніх послуг [14; 17].

Стосовно діяльності системи позашкільної освіти слід зазначити, що кількість позашкільних навчальних закладів як виробників освітніх послуг, навчально-методичної та науково-технічної продукції достатньо велика. До того ж, ситуація на ринку освітніх послуг сьогодні така, що пропозиція значно перевищує попит. Усе це зумовлює невисокий ступінь монополізму у сфері освітніх послуг у порівнянні з іншими сферами господарства та промисловості та розширює поле конкурентності між окремими позашкільними навчальними закладами за своїх споживачів. Таким чином, в умовах ринку всі виробники освітніх послуг знаходяться між собою у відношеннях конкуренції – суперництва за кращу реалізацію своїх економічних інтересів і залучення більшої кількості споживачів позашкільних освітніх послуг.

Підвищення ефективності управління сучасним позашкільним навчальним закладом необхідно починати зі створення або перетворення системи інформаційного забезпечення та формуванням системи інформаційно-аналітичної діяльності як основного інструмента управління. Однією з основних характеристик будь-якої системи, що визначає ефективність її функціонування, є характер циркуляції в ній інформаційних потоків.

Одним із пріоритетних завдань сучасної державної політики у сфері позашкільної освіти є поліпшення якості освітніх послуг, що насамперед залежить від професійної компетентності педагогічних кадрів. У Законі України «Про позашкільну освіту» підкреслюється особлива роль закладів цієї ланки системи освіти як одного з визначальних чинників соціального та професійного самовизначення дітей та молоді [22].

Нові підходи до проектування навчально-виховного простору позашкільного навчального закладу, спрямованого на надання дітям і молоді якісної, практично спрямованої освіти, потребують переосмислення виховної парадигми та оновлення змісту освітньої діяльності й передбачають [10; 18]: високий рівень підготовки педагога-професіонала, який здатний вибудувати індивідуальну модель роботи з кожною дитиною, розвинути його індивідуальні здібності й талант, а також спроможний оперативно приймати стратегічні рішення з огляду на кон’юнктуру освітніх послуг; гнучку систему асортименту освітніх послуг, технологій і процесів їх реалізації з урахуванням вимог суспільства; надання молоді якісних освітніх послуг, спрямованих на розвиток життєвих компетентностей та які користуються і будуть користуватися попитом на ринку; проектування демократичного управління позашкільним навчальним закладом.

Позашкільна освіта за змістом і спрямованістю у сучасному світі стала однією з важливих ланок модернізації освітнього простору України й виступає сьогодні потужним чинником мотиваційного розвитку, самореалізації, професійного самовизначення та формування життєвої компетентності особистості. Тому сьогодні освіту і виховання дітей та молоді у позашкільних навчальних закладах необхідно розглядати не як додаток до навчально-виховної діяльності загальноосвітньої школи, а як самостійний, і головне, самоцінний вид якісного навчання і виховання особистості, який ніколи ніякою школою замінений не зможе бути, оскільки чим вище буде зростати рівень загальноосвітньої програми, тим буде постійно ставати ширшим спектр освітніх інтересів, уподобань і запитів особистості, які загальноосвітня школа задовольнити не в змозі. Позашкільні навчальні заклади є сьогодні вирішальним фактором у соціальному середовищі для повноцінної організації вільного часу, освіти за інтересами, творчого розвитку й формування корисних умінь та компетентностей, а також успішної їх стратегічної реалізації [23; 24].

Широке використання стратегічного управління навчальними закладами зумовлює посилений науковий інтерес до його можливостей і переваг. Питанням стратегічного управління займалися: В.В. Громовий, Л.І. Даниленко, Г.А. Дмитренко, Л.М. Калініна, Л.М. Карамушка, О.І. Мармаза, Б.М. Ренькас та ін. Вони зазначають, що донедавна стратегічне управління здійснювалося, в основному, на державному рівні (Міністерством освіти та науки України), щодо діяльності закладів шкільної освіти методи даного управління лише починали розроблятися; також наголошують, що інноваційний розвиток неможливий без стратегічного управління як засобу активного творення майбутнього; акцентують на тому, що стратегічне управління являє собою ідеальний стратегічний план, тобто процес розробки місії, стратегічних цілей, оформлених як система досить формалізованих планів, корекції та перегляду системи заходів щодо їх виконання на основі систематичного контролю за змінами, які відбуваються ззовні та всередині навчального закладу.

Сформулюємо методичні рекомендації керівникам позашкільних навчальних закладів щодо введення стратегічного управління: створити відчуття необхідності змін, визнання та обговорення причин існуючого стану; сформувати штаб помічників, які б володіли здатністю управляти змінами, та мотивувати їх; пропагувати перспективи закладу, використовуючи всі можливі засоби для пояснення місії та стратегій, навчати працівників новому стилю роботи на прикладі сформованого штабу; упроваджувати необхідні зміни, позбуватися перешкод до них, за необхідності змінювати структуру та культуру закладу; планувати та втілювати короткострокові перемоги, виявляти та заохочувати працівників, які досягли певних результатів у роботі; планувати досягнення ще вагоміших результатів, заохочувати працівників, які можуть забезпечити таке досягнення, та залучати нові проекти, технології, фахівців; утверджувати нові підходи, відстежувати все найкраще, що з’являється у конкурентів, лідирувати на ринку [15; 20].

У процесі реалізації стратегії кожний рівень керівництва вирішує свої певні задачі та здійснює закріплені за ним функції. Вирішальна роль належить вищому керівництву. Його діяльність на стадії реалізації стратегії може бути наведена у вигляді п’яти послідовних етапів.

Перший етап – поглиблене вивчення стану зовнішнього середовища, цілей та розроблених стратегій.

Другий етап складається з того, що вище керівництво повинне прийняти рішення щодо ефективного використання ресурсів.

На третьому етапі вище керівництво приймає рішення з приводу організаційної структури. Виявляється відповідність організаційної структури прийнятим до реалізації стратегіям, і, якщо це необхідно, вносяться відповідні зміни до організаційної структури закладу.

Четвертий етап складається з проведення необхідних змін в організації, без яких неможливо приступити до реалізації стратегії. Для того, щоб успішно провести зміни, вище керівництво повинне незалежно від типу, суті та змісту змін: скласти сценарій можливого опору змінам; провести заходи з метою послаблення опору змінам; усунути чи зменшити до мінімуму реальний опір; закріпити проведені зміни [1; 16].

П’ятий етап участі вищого керівництва в реалізації стратегії складається з того, що воно проводить перегляд плану здійснення стратегії в тому випадку, якщо цього вимагають виникаючі обставини. Новий план може бути прийнятим, коли він передбачає набагато більше можливостей отримання вигод, ніж існуючий план.

Усе це доводить, що стратегічне управління, як правило, дуже складний та багатогранний процес який потребує високої кваліфікації від керівників позашкільних навчальних закладів для розробки та введення стратегій.

Враховуючи роль та перспективи сучасного інформаційного забезпечення для розвитку позашкільної освіти, особлива увага має зосереджуватись на питаннях, пов’язаних із впровадженням інноваційних технологій у навчальний процес професійної підготовки педагогів та керівників позашкільних навчальних закладів [8].

До шляхів удосконалення кадрового забезпечення позашкільної освіти можна віднести: упровадження практики взаємодії місцевих органів управління освітою з ректорами вищих навчальних закладів з питань працевлаштування випускників педуніверситетів за спеціалізацією «Позашкільна освіта»; розробку міжгалузевої програми підготовки фахівців для роботи в позашкільних навчальних закладах; створення цілісної системи підготовки та підвищення кваліфікації педагогічних кадрів цих навчальних закладів; розробку нормативно-правової бази, яка передбачає підвищення статусу та соціальної захищеності педагога позашкільного навчального закладу [18].

Важливим аспектом формування зваженої кадрової політики в галузі позашкільної освіти є питання підвищення престижності професії працівників позашкільних навчальних закладів та фінансового вирівнювання оплати праці педагогів загальноосвітніх і позашкільних навчальних закладів. Для цього необхідно розробити механізми удосконалення структури оплати праці педагогічних працівників, створити систему дієвих матеріальних, моральних, психологічних стимулів їх творчого зростання.

Сьогодні в Україні у системі позашкільної освіти призвичаюється до діяльності більше мільйону дітей та підлітків за такими напрямами навчально-виховної роботи як художньо-естетичний, науково-технічний, еколого-натуралістичний, туристсько-краєзнавчий та ін.

У цілому позашкільні навчально-виховні установи в Україні – це навчальні заклади, які дають дітям і підліткам додаткову освіту, допомагають отримати знання та навички за їх інтересами, забезпечують організацію змістовного дозвілля. Такі заклади найбільше потребують використання стратегічного управління для ефективного розвитку навчального закладу і їх довготривале функціонування.

Під управлінською стратегією позашкільного навчального закладу розуміється загальна концепція того, як досягаються головні цілі закладу, вирішуються проблеми, що стоять перед ним, і розподіляються необхідні для цього обмежені ресурси. Будь-яка стратегія повинна бути внутрішньо цілісною, сумісною із середовищем, збалансованою за ресурсами, реальною, у міру ризикованою та органічно сполучати довгострокові і короткострокові цілі закладу.

Стратегічне управління здійснюється в контексті місії навчального закладу, і його фундаментальна задача полягає в тому, щоб забезпечити взаємозв’язок місії з основними цілями організації в умовах мінливого зовнішнього середовища.

Поява стратегічного управління в сучасному його розумінні стала можливою завдяки великій кількості реформ у галузі функціонування навчальних закладів і необхідністю врахування стану та динаміки зовнішнього середовища, в якому вони функціонують.

Отже, успішне функціонування тієї чи іншої системи вимагає вироблення стратегії управління.

Для ефективного використання стратегій в управлінні позашкільним навчальним закладом необхідно:

• визначити «місію закладу»;
• здійснити зовнішній аналіз – оцінити зовнішні фактори щодо закладу, та внутрішній аналіз – ті фактори, які контролюються та коригуються закладом;
• визначення цілей діяльності закладу;
• аналіз стратегічних альтернатив та вибір стратегії;
• розробити інформаційну, організаційну, кадрову, технічну та матеріальну базу для реалізації стратегії;
• здійснювати постійний моніторинг і контроль за процесом упровадження стратегій у позашкільний навчальний заклад.

1. Акофф Р. Акофф про менеджмент / Р. Акофф. – СПб. : Пітер, 2002. – 448 с.
2. Бакуменко В.Д. Формування державно-управлінських рішень: Проблеми теорії, методології, практики: [монографія] / В.Д. Бакуменко. – К. : Вид-во УАДУ, 2000. – 328 с.
3. Бондар В. І. Управлінський аспект плану роботи школи / В. І. Бондар // Підручник для директора. – 2006. – № 1. – С. 4-6.
4. Єгорова А. В. Про досвід роботи з педагогічними кадрами закладів додаткової освіти дітей в Ростовській області / А. В. Єгорова // Внешкольник. – 1998. – № 7-8. – С. 31-32.
5. Каліш І. В. Організаційно-педагогічні умови підвищення кваліфікації педагога додаткової освіти : автореф. дис. … канд. пед. наук / Каліш Ігор Васильович. – М., 2000. – 22 с.
6. Карамушка Л. М. Психологія управління : навч. посіб. / Л. М. Карамушка. – К. : Міленіум, 2003. – 344 с.
7. Корецький М. Х. Стратегічне управління : навчальний посібник / М. Х. Корецький, А. О. Дєгтяр, О. І. Дацій. – К. : ЦУЛ, 2007. – 240 с.
8. Кремень В.Г. Україна: шлях до себе: проблеми суспільної трансформації : [навч. посіб.] / В. Г. Кремень, В. М. Ткаченко. – К. : ДрУк, 1998. – 438 с.
9. Крисюк С. В. Підвищення кваліфікації педагогічних кадрів як система / С. В. Крисюк // Педагогіка і психологія. – 1995. – № 2. – С. 37-47.
10. Лобанов А. С. Формування системного мислення як найважливіше завдання вузу / А. С. Ло-банов // НТІ. Серія 1. – 2001. – № 1. – С. 18-21.
11. Марк Е. Генсон. Керування освітою та організаційна поведінка / Пер. з англ. Х. Проців. – Львів: Літопис, 2002. – 384 с.
12. Міщенко А. П. Стратегічне управління: навч. посібник / А.П. Міщенко. – К.: Центр навч. літ-ри, 2004. – 336 с.
13. Національна доктрина розвитку освіти в Україні у ХХІ столітті : проект / М-во освіти і науки України, АПН України. – К. : Шкіл. світ, 2001. – 24 с.
14. Освітній менеджмент: Навч. посібник / За ред. Л.Даниленко, Л.Карамушки. – К.: Шкільний світ, 2003. – 400 с.
15. Поза межами можливого : школа якою вона є / [за ред. М. Мосієнко]. – К. : Шкільний світ, 2004. – 264 с.
16. Про вищу освіту : Закон України : прийнятий 17 січ. 2002 р. № 2984-III [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.zakon.rada.gov.ua
17. Про внесення змін до деяких законів України щодо збереження дитячих позашкільних навчальних закладів : Закон України прийнятий 5 квіт. 2007 р. № 876-V // Відом. Верхов. Ради України. – 2007. – № 27. – Ст. 363.
18. Про затвердження змін до Переліку напрямів спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями : наказ МОН України від 16 черв. 2005 р. № 363 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.mon.gov.ua
19. Про підготовку фахівців з вищою освітою за спеціальністю «позашкільна освіта» : наказ МОН України від 19 трав. 2010 р. № 1/9-351 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.mon.gov.ua
20. Про позашкільну освіту : Закон України : прийнятий 22 черв. 2000 р. № 1841-III [Електрон-ний ресурс]. – Режим доступу : http://www.zakon.rada.gov.ua
21. Про позашкільну освіту [Електронний ресурс] : Закон України прийнятий 22 черв. 2000 р. № 1841-ІІІ : [станом на 2 груд. 2010 р.]. – Електрон. дані. – К., 2011. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1841-14. – Назва з екрана.
22. Ренькас Б. М. Стратегічне планування в управлінні загальноосвітнім навчальним закладом // Педагогічний процес: теорія і практика : зб. наукових праць. Вип. 2. /Б. М. Ренькас. – К. : ЕКМО, 2009. – С. 238-247.
23. Скібіцький О. М. Стратегічний менеджмент : навч. посіб. / О. М. Скібіцький. – К. : ЦУЛ, 2006. – 312 с.
24. Сущенко Т. І. Основи позашкільної педагогіки : посіб. клас. керівників, педагогів позашкіл. установ / Т. І. Сущенко. – Мн. : Бел. наука, 2000. – 221 с.
25. Щетинський А. І. Теорія і практика розвитку творчого потенціалу педагога в умовах моніторингу якості додаткової освіти дітей / А. І. Щетинський. – Казань, 1998. – 43 с.