Проблематика авторського права

Актуальність теми, піднятої в цій роботі визначається тим, що в даний час авторські права і ліцензії на використання результатів творчої праці починають грати набагато більш важливу роль в економічних операціях, ніж це було раніше. Більше того, з’ясувалося, що авторське право та інтелектуальна власність можуть мати не лише позитивний, але і негативний вплив на всі стадії кінобізнесу.

Під авторським правом розуміється сукупність майнових і особистих немайнових (духовних) прав, які належать автору (фізичній особі), творчою працею якої створено твір науки, літератури чи мистецтва. Економічні аспекти авторського права стали обговорюватися в теорії економіки лише на початку 70-х років минулого сторіччя. Захист авторського права поки що не набув того ж значення для економістів, що патентна система в результаті чого сталася недооцінка економічної значущості такого захисту. Мабуть, серед основних причин, що пояснюють таку ситуацію, є той факт, що спочатку ідея захисту авторського права розвивалася переважно як соціальна та правова система.

Само тому метою даного дослідження є визначення основної проблематики сучасного авторського права в Україні та світі та формулювання теоретичних висновків з окресленої проблематики.

Відповідно до мети дослідження було визначено наступні завдання даної роботи:

1. Визначити ключові проблеми авторського права в сучасній Україні;
2. Охарактеризувати специфіку проблем авторського права в мережі Інтернет.

Законодавство України у сфері авторського права становлять Конституція України, кодекси, закони, інші нормативно-правові акти, а також міжнародні договори, членами яких є Україна. Зокрема, Конституція України гарантує свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості (ст. 54), а також право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. (ст.41). Спеціальними законами, за допомогою яких здійснюється  регулювання авторських прав в Україні є закони України «Про авторське право і суміжні права», «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних. Україною ратифіковано 19 міжнародних конвенцій, договорів та угод, а також прийнято понад півсотні законів та підзаконних нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері інтелектуальної власності [6].

Слід відзначити наявність наступних проблем, що виникають у процесі реалізації авторського права в Україні:

1. Невизначеність механізмів залучення до відповідальності провайдерів за розміщення на сайтах, що обслуговуються ними недостовірної інформації;
2. Відсутність привабливих варіантів легального отримання необхідних творів за наявності нелегальних;
3. Правовласники не в змозі відслідковувати розповсюдження об’єктів, що охороняються в цифрових мережах та їх використання при створенні продуктів мультимедіа;
4. Розміщення творів на сайті за усним погодженням з автором. (Відповідно до Закону про авторське право форма авторського договору, на підставі якого мають бути передані майнові права, повинна бути письмовою) [5, с. 9].

Як вбачається, більшість цих проблем пов’язана з інформатизацією суспільства та створення інформаційних мереж, та відсутністю, або недосконалістю правових і фактичних механізмів регулювання цих мереж.

Основними формами порушення прав авторів в сучасних умовах є плагіат та піратство.

Плагіат — умисне привласнення авторства чужого твору науки або мистецтва, чужих ідей або винаходів. Плагіат може бути порушенням авторсько-правового законодавства і патентного законодавства і в якості таких може спричинити за собою юридичну відповідальність. З іншого боку, плагіат можливий і в галузях, на які не поширюється дія будь-яких видів інтелектуальної власності, наприклад, в математиці та інших фундаментальних наукових дисциплінах. Найбільш часто плагіат виражається в публікації під своїм ім’ям чужого твору або чужих ідей, а також запозичення фрагментів чужих творів без зазначення джерела запозичення.

Обов’язковою ознакою плагіату є привласнення авторства, так як неправомірне використання, публікація, копіювання і т. п. твору, що охороняється авторським правом, саме по собі не є плагіатом, а іншим видом порушення авторського права, часто званим «піратством».

Поняття плагіату не має цілком певного змісту, і в окремих випадках не завжди можливо однозначно відокремити його від суміжних понять: наслідування, запозичення, співавторства та інших подібних випадків подібності творів.

У всякому разі, збіг окремих ідей не є плагіатом, оскільки будь-які нові твори в чомусь засновані на ідеях, що не належать автору.

Інтернет – це всесвітня інформаційна система зв’язків комп’ютерних мереж загального доступу, яка пов’язана глобальним адресним простором та базується на Інтернет-протоколі, визначеному міжнародними стандартами. Цей ресурс став базою для розміщення багатьох об’єктів авторського права – літературних та музичних творів, фотографій, статей, тощо. Головною проблемою, що виникає при використанні об’єкту інтелектуальної власності в Інтернеті, є безконтрольний експорт та імпорт об’єктів авторського права, оскільки твір стає доступним для кожного, хто бажає його відтворити, скопіювати, скомпілювати тощо.

Контроль за порушенням авторського права в Інтернеті на сьогоднішній день є досить ускладненим. Саме тому в умовах сучасності авторам найбільш доцільно піклуватися про захист своїх законних прав заздалегідь, використовуючи різноманітні технічні засоби захисту, що дозволяють створювати технологічні перешкоди порушенню авторського права або суміжних прав. Серед таких засобів можна виділити наступні.

1) Саморуйнування електронного документа при несанкціонованому копіюванні.

2) Криптографічні конверти. Це програмне забезпечення, яке зашифровує твори так, що доступ до них може бути отриманий лише із застосуванням належного ключа до шифру.

3) Твори з обмеженою функціональністю, коли автор подає лише частину інформації, приміром, зміст книги чи деякі її розділи. Цей метод широко використовується для передплати Інтернет-видань.

4) Створення спеціалізованого архіву для об’єктів інтелектуальної власності, представлених в електронному форматі. Такі депозитарії надають можливість авторові підтвердити факт і час публікації в разі виникнення суперечки, зокрема й у суді, але, нажаль майже не застосовуються в нашій державі. Розміщення та збереження копій авторських матеріалів виконується на незмінному носії з фіксацією часу, місця й умов його виготовлення, а прийняття у 2003 році Закону України «Про цифровий підпис» дає змогу реєструвати авторські твори безпосередньо в комп’ютерній мережі.

5) Використання кодових слів. У своїх текстах автори навмисно використовують рідкісні й екзотичні слова, за якими потім за допомогою пошукових систем відстежують використання власного твору [3, с. 28].

До основних викликів сучасності у сфері авторського права можна віднести онлайн-ліцензування та захист прав власників творів під час їх відтворення за допомогою потокових сервісів, таких як Інтернет-радіо та телебачення.

В даний час у ряді країн світу прийняті предметні закони, що стосуються інституту відповідальності провайдерів. Так, у шведському законі, що регулює відповідальність власників дощок оголошень (Асt (1998:112) оn Responsibility for Еlectronic Вulletin Воаrds), встановлюється, що зобов’язані видаляти повідомлення третіх осіб у тому випадку, якщо що міститься в них, порушує низку норм кримінального та цивільного законодавства (в частині авторського права). Схожа на європейську, але менш детальна схема відповідальності при порушенні авторських прав визначена в американському Digital Millenium Copyright Act (DМСА) 3, прийнятому в 1998 р. В Англії діє Defamation Асt4, прийнятий в 1996 р., який регулює відповідальність інтернет-провайдерів за достовірність розміщується на їх сайтах інформації. Загальні тенденції розвитку правового регулювання в галузі авторського права особливо помітні на прикладі Директиви ЄС “Про гармонізацію деяких аспектів авторського права і суміжних прав в інформаційному суспільстві”, що закладає основи для створення загальної та гнучкої правової системи, Що сприяє розвитку інформаційного суспільства і нового ринку товарів і послуг. Для України розглянута Директива представляє особливий інтерес як з метою застосування позитивного європейського досвіду в українському законодавстві, так і у зв’язку з зобов’язаннями по досягненню відповідності рівня охорони авторських і суміжних прав, прийнятими при укладенні Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та Європейським Союзом.

Окремі ініціативи в галузі захисту авторських прав в Інтернет-середовищі є можливість реалізувати без унесення змін до законодавства. В умовах стрімкого розвитку цифрових технологій законодавство не встигає за бізнесом. Тому більшість питань захисту авторського права у зв’язку з онлайн-ліцензуванням може бути вирішена в договірному порядку. При цьому управління правами може здійснюватися як самостійно, так і за допомогою організацій колективного управління.

Аналіз законодавчої бази України у сфері авторського права і вивчення досвіду інших держав, Підводить до висновку про необхідність удосконалення українського законодавства у сфері авторського права за наступними напрямками:

1. Внести зміни до Закону України «Про авторське право і суміжних прав» щодо захисту прав на комп’ютерні програми з метою приведення цього Закону у відповідність до міжнародних угод, підписаних Україною, а також до сучасних реалій у сфері поширення та використання програмного забезпечення;
2. Включити в законодавчий процес щодо вдосконалення відповідного законодавства зацікавлені громадські організації та об’єднання правовласників.
3. Внести зміни до порядку виробництва, зберігання, видачі контрольних марок та маркування примірників комп’ютерних програм з метою запобігання отримання контрольних марок для «піратських» носіїв;
4. Затвердити урядову програму роз’яснення суспільству цінностей легального програмного забезпечення.

Ефективність захисту прав у сфері інтелектуальної власності залежить від досконалості нормативно-правової бази, сформованої інфраструктури та дієздатності національної системи правової охорони інтелектуальної власності, ефективності підготовки та підвищення кваліфікації фахівців їх правосвідомості та правоморальності, а також інформаційного забезпечення її діяльності.

Найважливішими аспектами державної політики щодо набуття, використання та захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності повинна стати координуюча діяльність органів виконавчої влади, пов’язана із забезпеченням правової охорони новітніх технологій, у тому числі в іноземних державах, удосконалення механізмів правового регулювання важливих питань стосовно комерційного використання об’єктів інтелектуальної діяльності.

1. Конституція України : вiд 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР, зі змінами станом на 15.05.2014 // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30 – С. 141// [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80
2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 року // Голос України – 2003 – № 45 – 46 – 12 березня; № 47 – 48 – 13 березня // зі змінами та доповненнями
3. Закон України „Про авторське право і суміжні права” від 23.12.1993 року № 3792-XІІ // Відомості Верховної Ради України, 1994, N 13 (29.03.94), ст. 64, зі змінами і доповненнями;
4. Аврамова О. Є. Проблеми захисту авторських прав в інтернеті / О. Є. Аврамова, О. І. Разіна // Вісник Національного технічного університету “ХПІ”. Сер. : Актуальні проблеми розвитку українського суспільства. – 2013. – № 6. – С. 26-29
5. Веремко В. Європейські правила на українському «інтелектуальному» ринку [текст] / / Контракти. – 2003. – № 28 – с. 9
6. Винницька Г.Б., Романюк О.І. Проблеми реалізації авторського права в Україні: [Електронний ресурс]: режим доступу – http://www.rusnauka.com/31_ONBG_2009/Pravo/54673.doc.htm