Соціальне середовище і його виховні функції

ВСТУП

Виховання обумовлюється в першу чергу соціальним середовищем, яке оточує підростаючу особистість. Тому соціальні функції виховання є, на наш погляд, ключовими у розумінні самої суті виховного впливу. Цим обумовлюється актуальність та нагальність розгляду питання про соціальне середовище та його виховні функції.

Під впливом напруженої ситуації сьогодення набувають все більшої сили негативні чинники: формування нової соціальної диференціації та відповідних критеріїв її оцінки свідчить про девіантні відносини у суспільстві; надто різкий поділ на бідних та багатих; процеси збіднення та збагачення мають деформуючий характер. Зріс вплив кримінальних, соціально-політичних, інформаційно-психологічних, соціально-психологічних, соціально-економічних та інших, зумовлених атрибутами мікросоціуму та соціуму негативних чинників ризику.

Особистість, активний соціальний суб’єкт, його психіка піддаються безпосередньому впливу інформаційних чинників, які трансформуються, через його поведінку, діяльність (бездіяльність), здійснюють деструктивний, дисфункційний вплив на його життєдіяльність.

До основних загроз інформаційно-психологічної безпеки відносять можливість настання негативних наслідків для суб’єктів, що піддаються інформаційно-психологічному впливу, які виражаються в таких формах: нанесення шкоди здоров’ю людини; блокування на неусвідомленому рівні волі, волевиявлення людини, штучне привиття їй синдрому залежності; втрата здатності до політичної, культурної, моральної самоіндентифікації людини; маніпуляція суспільною свідомістю;

Для запобігання деструктивній поведінці особистості в соціальному середовищі потрібно навчитися довільно, усвідомлено та творчо керувати своїми настроями і переживаннями, навчитися менеджменту станів, опанувати мистецтво релаксації, мобілізації і самопрограмування, завдяки чому можливо отримати повну владу над власною психікою і тілом, а отже, і над своїм життям загалом.

 

 

1. Виховні функції соціального середовища: позитивні аспекти розвитку та соціалізації особистості

Протягом історичного розвитку педагогічної думки процес виховання знаходився у фокусі уваги учених і практиків. Тому і в наш час виховання залишається основною категорією педагогіки. Зміст даного явища оновлюється у міру розвитку практичного досвіду, педагогічної науки і її провідної доктрини. Суспільна практика передачі соціального досвіду від старшого покоління до молодшого склалася набагато раніше за термін, що позначає її. Тому сутність виховання трактується з різних точок зору. У будь-якому випадку в якості предмету виховання розглядається людина, що зазнає відповідного впливу.

Виховання є одним з видів діяльності по перетворенню людини або групи людей. Це практико-перетворююча діяльність, спрямована на зміну психічного стану, світогляду і свідомості, знання і способу діяльності, особистості і ціннісних орієнтації вихованця. Свою специфіку виховання знаходить у визначенні цілі і позиції вихователя по відношенню до вихованця. При цьому вихователь враховує єдність природної, генетичної, психологічної і соціальної суті вихованця, а також його вік і умови життя.

Виховання – друга після научіння сторона соціалізації дитини, набуття нею людського життєвого досвіду. На відміну від навчання, де центром уваги є становлення пізнавальних процесів людини, її здібностей, набуття нею знань, умінь і навиків, виховання націлене на формування людини як особистості, її ставлення до світу, суспільства, людей. Виховання – це не окремий процес, а скоріше сторона навчання. Загальними для навчання і виховання є основні механізми набуття людиною соціального досвіду, а специфічними – результати научіння. Стосовно виховання ними є властивості і якості особистості, форми її соціальної поведінки, а стосовно навчання – знання, уміння і навички.

Вихованням, його науковим обґрунтуванням, окрім психології, займаються філософія, соціологія і педагогіка. Але без психології основні проблеми виховання не можуть бути не тільки вирішені, але навіть і правильно поставлені, оскільки їх розуміння залежить від знання психології особистості, людських взаємостосунків, психології різних соціальних спільнот. Пропонуючи ті або інші, придатні для всіх дітей або спеціальні, придатні в основному для дітей певного віку рекомендації, ми спиратимемося на дані, запозичені як із загальної психології, так і з психології вікового розвитку.

Функція виховного впливу може реалізовуватися різними способами, на різних рівнях, з різною метою. Наприклад, сама людина може цілеспрямовано чинити на себе виховний вплив, управляючи своїм психологічним станом, поведінкою і активністю. У такому разі можна говорити про самовиховання. При цьому від позиції людини відносно себе (ким би він хотів бути в теперішньому часі і стати в майбутньому) залежить вибір виховної цілі і способів її досягнення.

Серед різноманіття виховних факторів виділяють дві основні групи: об’єктивну і суб’єктивну. До групи об’єктивних факторів відносяться: генетична спадковість і стан здоров’я людини; соціальна і культурна приналежність сім’ї, що чинить вплив на її безпосереднє оточення; обставини біографії; культурна традиція, професійний і соціальний статус; особливості країни і історичної епохи [5, с. 71].

Групу суб’єктивних факторів складають: психічні особливості, світогляд, ціннісні орієнтації, внутрішні потреби та інтереси як вихователя, так і вихованця; система відносин із соціумом; організовані виховні впливи на людину з боку окремих людей, груп, об’єднань тощо.

В ході історії виникла потреба в осмисленні процесу виховання, визначення його специфіки, а саме в уточненні цілей виховання і рівнів їх реалізації; специфіці засобів і видів виховання.

В якості критеріїв оцінки вихованості людини приймають:

  • «добро» як поведінка на благо іншої людини (групи, колективу, суспільства в цілому);
  • «істину» як керівництво при оцінці дій і вчинків;
  • «красу» у всіх формах її прояву і творення.

Міра вихованості людини визначається наступними критеріями: широтою і висотою сходження людини до вищезазначених цінностей; ступенем орієнтації в правилах, нормах, ідеалах і цінностях суспільства і мірою керівництва ними у вчинках і діях, а також рівнем набутих на їх основі особистісних якостей.

Про вихованість людини можна судити по численних показниках: по вигляду, мові, манері поведінки в цілому і характерним окремим вчинкам, по ціннісних орієнтаціях, по ставленню до діяльності і стилю спілкування.

Будь-яка виховна задача розв’язується через ініціацію вихователем активних дій вихованця. Таким почином може стати, наприклад, виконання фізичної вправи або вирішення учбової задачі, сприйняття художнього твору або прибирання квартири, подолання страху або шкідливої звички.

Успішність виховної акції як єдність виховної цілі-змісту (засобів і способів досягнення мети) виявляється як підвищення ступеня автономної активності вихованця. Таким чином, в сумісно-розподіленій діяльності здійснюється перехід від позиції «на рівних» до позиції розширення прав вихованця, передачі йому повноважень і обов’язків. Починаючи самостійну діяльність, прагнучи самовдосконалення, вихованець може розраховувати на допомогу і підтримку вихователя [5, с. 73].

Виховання починається з визначення його цілей. Головна задача виховання – формування і розвиток дитини як особистості, що володіє тими корисними якостями, які їй необхідні для життя в суспільстві.

Цілі виховання – це очікувані зміни в людині (або групі людей), здійснені під впливом спеціально підготовлених і планомірно проведених виховних акцій і дій. Процес формулювання таких цілей, як правило, акумулює гуманістичне ставлення вихователя (групи або всього суспільства) до особистості вихованця.

Цілі виховання не встановлюються раз і назавжди і не є постійними в будь-якому суспільстві. Змінюється система суспільного устрою і соціальні відносини – змінюються і цілі виховання. Всякий раз вони задаються у вигляді вимог, які пред’являють до особистості людини нові тенденції розвитку суспільства. В більш-менш стабільні періоди суспільного розвитку і цілі виховання стають відносно стійкими. Під час значних соціально-економічних перетворень вони стають невизначеними.

Але якщо суспільство досягло певного рівня цивілізованості і культури, якщо воно прагне його зберегти і підвищити, то які б радикальні повороти не відбувалися в його історії, воно повинне буде сприйняти і продовжити те краще, що було у минулому, якщо суспільство бажає залишатися у ряді цивілізованих країн. До розряду значних цінностей, що не мають історичних і державних меж, відносяться загальнолюдські етичні цінності. Вони-то в першу чергу і визначають собою цілі виховання на всіх етапах соціальної історії. Такі цілі пов’язані з поняттями добра і зла, порядності, гуманності і любові до природи. Це ще і духовність, свобода, відповідальність особистості за те, що відбувається з нею і навкруги неї, порядність, скромність, людяність, безкорисливість, доброта [4, с. 51].

Виховний процес в цілому і в рамках окремого напряму можна спостерігати або організовувати на декількох рівнях. Перший, так званий соцієтарний рівень дає уявлення про виховання як постійної функції суспільства на будь-якій стадії його розвитку в контексті загальнозначущої культури, а саме такої сторони життя соціуму, яке пов’язане з трансляцією культури у всіх її формах і проявах молодому поколінню. В Україні виховні цілі цього рівня визначені в законі «Про освіту», в Конституції, в Міжнародній Конвенції про права людини і інші державно-політичні документи, в яких виражена освітньо-виховна політика нашої країни і всього міжнародного співтовариства [3, с. 237].

Другий, інституційний рівень передбачає реалізацію виховних цілей і задач в умовах конкретних соціальних інститутів. Тобто організацій і установ, які спеціально створюються для цього. Такими організаціями є дитячі будинки і школи-інтернати, дитячі сади, школи і вузи, будинки творчості і центри розвитку.

Третій, соціально-психологічний рівень обумовлює виховання в умовах окремих соціальних груп, асоціацій, корпорацій, колективів. Наприклад, колектив підприємства чинить виховний вплив на своїх співробітників, асоціація бізнесменів – на своїх колег, асоціація жінок-матерів загиблих воїнів, виступаючи проти війни, – на державні органи, асоціація педагогів – на розвиток творчого потенціалу педагогів.

Четвертий, міжособистісний рівень визначає специфіку виховання як практику взаємодії між вихователем і вихованцями, з урахуванням індивідуально-психологічних і особових особливостей останніх. Прикладами такої практики можуть послужити: батьківське виховання, робота соціального психолога і педагога в роботі з дітьми, підлітками і дорослими, виховний вплив вчителя в процесі спілкування з учнями в умовах освітньої системи.

П’ятий, інтраперсональний рівень по суті є процесом самовиховання, який здійснюється як виховна дія людини на самого себе в різних життєвих обставинах. Наприклад, в ситуаціях вибору і конфлікту, в процесі виконання учбових завдань, в період здачі іспитів або спортивного змагання.

 

 

2. Соціальна небезпека у навколишньому середовищі: негативні аспекти впливу на виховання

Історично сформовані форми спільної діяльності людей, які характеризуються певним типом відношень між людьми утворюють суспільство, або соціум.

Соціум – це особлива система, певний організм, що розвивається за своїми специфічними законами, які характеризуються надзвичайною складністю. У соціумі взаємодіє велика кількість людей. Результатом цих зв’язків є особлива обстановка, що створюється в окремих соціальних групах, яка може впливати на інших людей, які не входять у дані групи.

Процеси, що відбуваються в суспільстві загалом і в окремих громадських групах, вивчає соціологія. Закономірності поведінки та діяльності людей, обумовлені їх належністю до соціальних груп, а також психологічні характеристики цих груп вивчає соціальна психологія.

Соціальними називаються небезпеки, що отримали широке розповсюдження у суспільстві та ті, що загрожують життю й здоров’ю людей. Носіями соціальних небезпек є люди, які утворюють певні соціальні групи. Особливість соціальних небезпек полягає в тому, що вони загрожують великій кількості людей. Розповсюдження соціальних небезпек обумовлене особливостями поведінки людей окремих соціальних груп. Соціальні небезпеки дуже численні. Наприклад, до соціальних відносяться усі протиправні (незаконні) форми насильства, вживання речовин, що порушують психічну та фізіологічну рівновагу людини (алкоголь, наркотики), паління, самовбивства, шахрайство, шарлатанство, здатні завдати шкоди здоров’ю людей [2, с. 244].

У своїй основі соціальні небезпеки породжуються соціально-економічними процесами, які протікають у суспільстві. У той же час слід відзначити суперечливий характер причин, наслідком яких є соціальні небезпеки.

Недосконалість людської природи – головна передумова появи соціальних небезпек. Наявність адекватної правової системи може виявитися основною умовою попередження та захисту від соціальних небезпек.

Розповсюдженню соціальних небезпек сприяє інтенсивний розвиток міжнародних зв’язків, туризму, спорту.

Класифікуючи небезпеки за характером походження виділяють такий вид небезпек як соціальні небезпеки. Зокрема до них відносять: бідність, злочинність, бродяжництво, алкоголізм, тютюнопаління та інші, які породжуються низьким духовним та культурним розвитком.

Злочинність має декілька провідних форм вияву. Шантаж у юридичній практиці розглядається як злочин, що полягає у погрозі викриття, розголошення ганебних відомостей із метою домогтися яких-небудь вигод. Шантаж, як небезпека, справляє негативну дію на нервову систему.

Шахрайство – злочин, що полягає у заволодінні державним, громадським чи особистим майном (або у придбанні прав на майно) шляхом обману або зловживання довірою. Очевидно, що людина, яка стала жертвою шахрайства, зазнає сильного психофізіологічного потрясіння.

Бандитизм за карним правом – це організація озброєних банд з метою нападу на державні та громадські установи або на окремих осіб, а також участь у таких бандах та скоєних ними нападах.

Розбій – злочин, що полягає у нападі з метою заволодіння державним, громадським або особистим майном, що поєднується з насильством або погрозою насильства, небезпечними для життя і здоров’я особи, що зазнала нападу.

Зґвалтування – статевий акт із застосуванням фізичного насильства, погроз або з використанням безпомічного стану потерпілої. Карне право передбачає суворе покарання за зґвалтування, аж до страти (при обтяжливих обставинах).

Захоплення заручників являє собою форму злочину. Суть захоплення заручників полягає у захопленні людей (нерідко це бувають діти та жінки) певними особами з метою примусити виконати певні вимоги іншими особами, з числа яких узяті заручники.

Соціально-економічні труднощі в державі призвели не тільки до спаду життєвого потенціалу населення, а й до зростання негативних і дуже небезпечних явищ у суспільстві. Одним із таких явищ є розповсюдження наркоманії [1, с. 102].

Наркоман – це людина, що втікає від труднощів життя. Найчастіше наркоманами стають діти і молодь.

Єдиним загальним показником є те, що причину зростаючого використання наркотиків слід шукати в суспільному розвитку. Психічна залежність від наркотиків означає, що лише з допомогою наркотику можливо відновити душевну рівновагу і отримати під контролем свої нерви. Якщо при вживанні наркотиків наступає фізична залежність, то це набагато гірше, оскільки до згаданого психічного потягу вживати наркотики приєднуються фізичні страждання. Наркомани, як правило, вже не спроможні ні до якої систематичної роботи і в більшості випадків здійснюють злочини, щоб забезпечити собі засоби на існування та задовольнити потреби в наркотиках.

Лікувати наркоманів дуже важко і результати не завжди успішні. Термін лікування залежить від того, на протязі якого часу наркоман вживав наркотик. Чим довше, тим складнішим і довшим є процес лікування. Видужання наркомана можливе лише в умовах стаціонару при проведенні спеціального лікування. Однак навіть при довготерміновому лікуванні можливі рецидиви. Якщо наркоманові не вдається вийти з цього пекла, смерть його неминуча.

Токсикомани домагаються сп’яніння, використовуючи аерозолі – легкі отруйні речовини, які при вдиханні швидко поглинаються легенями і миттєво проникають у мозок. Аерозолі, як і алкоголь, затримують постачання кисню в кров, а без кисню мозок людини, центральна нервова система обійтися не можуть. Неодноразове аерозольне сп’яніння може призвести до летального наслідку.

Соціальна небезпечність і шкідливість наркоманії [1, с. 103]:

  • наркомани погані робітники, їх працездатність, фізична і розумова, знижені, всі думки пов’язані з наркотиком – де і як його роздобути і вжити;
  • наркоманія наносить значні матеріальні і моральні збитки, є причиною нещасних випадків на виробництві, на транспорті, в побуті, причиною травматизму і захворювань, різних правопорушень;
  • наркомани створюють неймовірно важкі умови для своєї сім’ї, отруюючи її своєю присутністю, поведінкою, позбавляючи її засобів існування;
  • наркомани, деградуючи фізично і морально, є тягарем для суспільства, втягуючи в цю ганебну справу все нових і нових людей, в першу чергу, молодь;
  • вживання наркотичних засобів аморальне. Суть наркоманії полягає в руйнуванні здорової оцінки оточуючого світу і місця в ньому, системи цінностей, які склались в процесі виховання, в руйнуванні цілей і змісту життя;
  • наркологічна хвороба у всіх її видах – соціально-небезпечне психічне захворювання, що загрожує майбутньому нації, благополуччю і здоров’ю населення всієї держави.

Вживання алкоголю та тютюнопаління є соціальним злом для суспільства. Саме через це скорочується тривалість життя, підвищується смертність, народжується неповноцінне потомство.

Алкоголь має великий негативний вплив на життєздатність людини. Алкоголь, або спирт, є наркотичною отрутою, яка діє, перш за все, на клітини головного мозку, паралізуючи їх.

Доросла людина вагою 75 кг може померти від одноразового вживання 1 літра горілки. Згідно з даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, алкоголізм щорічно забирає життя 6 млн. чоловік – це більше, ніж помирає від раку. Систематичне пияцтво обумовлює багато захворювань, призводить до передчасного старіння, скорочує життя.

Через вживання алкоголю водіями транспорту відбувається багато аварій. Алкоголь обумовлює алкогольну гіпертонію або вражає міокард, а також обумовлює гепатит (запалення печінки), цироз (рубцеве переродження) печінки, пошкодження мозку. Понад 25% випадків захворювання серця безпосередньо пов’язані з вживанням алкоголю. Кожна четверта із так званих раптових смертей обумовлена вживанням спиртних напоїв.

Тютюнопаління є поширеною шкідливою звичкою серед чоловіків, жінок, та підлітків. Наукові досліди підтверджують згубну дію нікотину на організм людини.

Встановлено, що тютюновий дим вміщує отруйні речовини. Крім нікотину він містить шкідливі речовини такі як: чадний газ, синильну кислоту, сірководень, аміак, азот, ефірні масла. Одноразова доза нікотину 0,08…0,16 г є смертельною для людини. Оскільки нікотин потрапляє в організм людини поступово і малими дозами, гострих явищ отруєння людей не спостерігається. Тютюн шкідливо діє на організм людини і, в першу чергу, на нервову систему, спочатку збуджуючи її, а потім пригнічуючи.

Нікотин звужує судини мозку і зменшує їх еластичність, ускладнює надходження крові в мозок, що і обумовлює погіршення його роботи. Як наслідок – біль в голові, запаморочення. Під впливом паління послаблюється пам’ять, увага, сила м’язів, зменшується інтелект. Люди, що палять, в 5 разів частіше хворіють на рак та інші злоякісні пухлини. Гігієнічний аспект паління полягає в тому, що людина, яка палить, отруює не лише свій організм, а й оточуюче повітря.

Проти паління необхідно боротися всім суспільством. Наразі, для цього вживаються адміністративні заходи, метою яких є обмеження паління в загальних місцях і особливо не допускання паління серед дітей і підлітків. Кожний, хто палить, повинен усвідомлювати всю ту шкоду, яку він наносить здоров’ю.

Бродяжництво – це результат загибелі особистості, в чому часто це і вина суспільства, яке не може врахувати певних інтересів окремої людини, а часто вина сім’ї. Саме людина, яка не може знайти свого місця у суспільстві стає на шлях бродяжництва. Іноді це люди, які покинули власний дім. Причин може бути багато, але найчастіше з-за жорстокості, байдужості дітей, суспільства [4, с. 255].

Статистика свідчить, що серед будь-якої суспільної спрямованості завжди існує контингент людей, який прагне до бродяжництва. В середньому він складає біля 5% від населення, що пов’язують з психічним станом особистості. Для суспільства – це втрата робочих рук, розуму. Часто такі люди ведуть асоціальний спосіб життя – крадіжки, розбій, переносники хвороб, поповнюють ряди наркоманів, алкоголіків.

Суспільству, державним органам слід більше приділяти уваги таким людям, забезпечуючи їх мінімумом засобів для життя – приміщення-ночлежки, які існували навіть при царській владі, медична допомога, забезпечення працевлаштуванням. Але це не значить, що потрібно тільки допомагати, треба і вимагати вести соціальний стан життя.

Отже, захист від соціальних небезпек полягає у профілактичних заходах, спрямованих на ліквідацію цих небезпек. Крім цього, потрібна відповідна підготовка людини, що дає змогу адекватно діяти у небезпечних ситуаціях. Потрібна юридична, психологічна, інформаційна та силова підготовка. У процесі навчання необхідно опановувати моделі поведінки, що враховують конкретні ситуації [2, с. 249].

 

ВИСНОВКИ

Провідними загрозами соціально-політичного характеру у нашому суспільстві виступають конфлікти, які мають величезне різноманіття проявів: від міжособистісних конфліктів до міжнародних, включаючи війни, терористичні акти та техногенні катастрофи, спричинені діяльністю людини.

Усе історичне суспільство постає перед нами як конфліктне. У цьому зв’язку конфлікт виявляється не відхиленням від норми, а нормою співіснування людей у соціумі, формою встановлення пріоритетів у системі інтересів, потреб, суспільних відносин взагалі. Люди конфліктують з різних причин – економічних, політичних, соціальних, екологічних, моральних, релігійних, ідеологічних тощо. Конфлікти бувають різними: між країнами і народами, соціальними верствами й націями, підприємствами та установами, робітниками й адміністрацією, підприємцями та екологами, студентами й викладачами, чоловіками та жінками, молодшим і старшим поколінням.

Своєчасне нерозв’язання конфліктів може призвести до соціальної напруги у суспільстві, викликати появу гострих суперечностей, надзвичайних подій, що загрожуватимуть безпеці суспільства (надзвичайних ситуацій соціально-політичного характеру).

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Атаманчук П.С., Мендерецький В.В., Панчук О.П. Чорна О.Г. Безпека життєдіяльності. Навч. посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2011. – 276 с.
  2. Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте. – М., 1968.
  3. Возрастная и педагогическая психология / Под ред. А.В. Петровского. – М., 1979.
  4. Выготский Л.С. Педагогическая психология. – М., 1991.
  5. Зеркалов Д.В. Безпека життєдіяльності [Електронний ресурс]: Навч. посіб. – К.: Основа, 2011. – 529 с.
  6. Касьянов М.А., Ревенко Ю.П., Медяник В.О., Арнаут І.М., Друзь О.М., Тищенко Ю.А. Безпека життєдіяльності. Навч. посіб. – Луганськ: Вид-во Східноукр. нац. ун-ту. ім. В. Даля, 2006. – 284 с.
  7. Мягченко О.П. Безпека життєдіяльності людини та суспільства. Навч. пос. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 384 с.
  8. Субботский Е.В. Формирование морального действия у ребенка // Вопросы психологии. – 1979. – № 3. – С. 47-55.
  9. Фридман Л.М., Волков К.Н. Психологическая наука – учителю. – М., 1985.
  10. Яким Р.С. Безпека життєдіяльності людини: Навч. посібник. – Львів: Видавництво «Бескид Біт», 2005. – 304 с.

Дізнайся вартість написання своєї роботи