Структура податкової системи України

В умовах ринкової економіки, незалежно від стадії її розвитку, податки в найповнішій формі відтворюють перерозподільчі механізми реалізації фінансових відносин. Податкова система як сукупність податків, зборів, інших обов’язкових платежів повинна гармонійно поєднувати в собі як фіскальні, так і регулюючі властивості оподаткування. Саме цьому сприяє зміна концептуальних підходів щодо визначення місця й ролі податків в економічній системі держави.

Становлення та розвиток системи оподаткування в Україні в умовах світової фінансової глобалізації має також відображати світові фіскально-економічні тенденції, щоправда, з урахуванням національної специфіки та ментальності.

За своєю природою податкова система є результатом процесу становлення податкових відносин, тому й визначається багатьма специфічними факторами. Її існування зумовлене певним етапом, якого досягло суспільство у сфері оподаткування. Чинне законодавство не дає визначення податкової системи, що досить часто тягне за собою проблемні моменти не лише в теоретичних дослідженнях, а й на практиці. Сучасна проблема податкової системи полягає в тому, що в Україні відсутній достатній науково-практичний досвід у сфері податкових відносин.

Податки — дуже складна фінансова категорія, яка здійснює вплив на всі економічні явища та процеси. Це обов’язковий елемент економічної системи будь-якої держави незалежно від моделі економічного розвитку та політичних сил при владі. Відсутність податків паралізує фінансову систему держави в цілому, робить її недієздатною і, в кінцевому підсумку, позбавленою будь-якого сенсу.

Економічна теорія характеризує податок як специфічну форму економічних відносин держави з суб’єктами господарювання, різними групами населення і фактично з кожним членом суспільства. Специфіка цих відносин полягає в тому, що держава є визначальною діючою особою, а платник податку — виконавцем вимог держави. Хоча податки та механізм оподаткування будуються на певному фундаменті правових відносин, сторони не скріплюють ці відносини у формі певного договору, контракту. Стягнення податку виступає одностороннім процесом і має безвідплатний та обов’язковий характер для конкретного платника. Податкові відносини мають односторонню спрямованість — від платника до держави. Повернення переплат не можна розглядати як зворотний рух, оскільки воно пов’язане не з сутністю цих відносин, а з конкретним механізмом розрахунків з бюджетом.

Стягнення державою на користь суспільства певної частки вартості ВВП у вигляді обов’язкового внеску становить сутність податку. Економічний зміст податків відображається взаємовідносинами суб’єктів господарювання та громадян, з одного боку, та держави — з іншого, з приводу формування державних фінансів. Незалежно від об’єкта оподаткування загальним джерелом податкових надходжень є ВВП, який формує первинні грошові доходи основних учасників суспільного виробництва і держави як організатора господарської діяльності у національному масштабі.

Однак процес вартісного розподілу валового продукту не обмежується утворенням первинних грошових доходів, а продовжується в розподілі грошових доходів основних учасників суспільного виробництва на користь держави: від працівників — у формі прибуткового податку і внесків у пенсійний фонд, а від суб’єктів господарювання — у формі податку на прибуток та інших податкових платежів і зборів. Тобто засвоїм економічним змістом податки — основний інструмент державного розподілу і перерозподілу доходів та фінансових ресурсів.

Джерелом податків є нова вартість національного доходу. Податки мобілізують значну частину вартості додаткового продукту і частину вартості необхідного продукту, яка призначена на відтворення робочої сили. Державна частка національного доходу перетворюється у фонд грошових коштів держави, який використовується не тільки для досягнення загальнодержавної мети, а й для підтримки приватного сектору. Ця мобілізація національного доходу через податки здійснюється у сфері перерозподілу й обміну. Присвоєння державою частки нової вартості здійснюється на основі не об’єктивно діючих економічних законів, а юридичних законів, шляхом примусу. Держава стає власником частки національного доходу не як учасник процесу виробництва, а як орган, який володіє політичною владою. Суспільний зміст податків дає політичній владі можливість впливу на сферу економічних відносин суспільства.

Отже, виходячи із сутності категорійного поняття, податки — фінансові відносини між державою і платниками податків з приводу примусового відчуження частини знову створеної вартості з метою формування централізованих фондів грошових ресурсів, необхідних для виконання державою її функцій.

Основні характерні особливості податку, порівняно з іншими обов’язковими платежами до бюджету:

— справляння на умовах безповоротності. Повернення податку можливе тільки у разі його переплати або якщо законодавством передбачені пільги щодо цього податку;

— односторонній характер встановлення. Оскільки податок сплачується з метою покриття суспільних потреб, які в основному відокремлені від індивідуальних потреб конкретного платника, то він є індивідуально безповоротний. Сплата податку не породжує зустрічного зобов’язання держави вчиняти будь-які дії на користь конкретного платника;

— сплачується лише до бюджету, а не до іншого грошового централізованого або децентралізованого фонду;

— не має цільового призначення;

— є виключно атрибутом держави і базується на актах вищої юридичної сили.

Таким чином, податки — обов’язкові платежі, які законодавчо встановлюються державою, сплачуються юридичними та фізичними особами в процесі розподілу та перерозподілу частини вартості валового внутрішнього продукту й акумулюються в централізованих грошових фондах для фінансового забезпечення виконання державою покладених на неї функцій.

Відповідно до сутності податків, ця категорія розглядається як не тільки економічна, а й суспільно-соціальна. Процес стягнення податків пов’язаний із соціальним статусом (рівнем добробуту) конкретних платників податків. Через сплату податків реальні доходи понижуються, але при отриманні від держави суспільних благ та трансфертних платежів реальний добробут покращується.

Отже, суспільна ціна податків визначається втратою частини особистого прибутку конкретними платниками, яку через бюджет перерозподіляють між усіма членами суспільства. Тому, використовуючи податки як інструмент врівноваження соціального добробуту, держава має враховувати суспільно-соціальний характер податків та податкових платежів. Цей характер виявляється під час обміну податків на суспільні блага і трансфертні платежі.

Таким чином, податки відображають складні економічні відносини і тому мають бути адекватними цим відносинам. У протилежному випадку вони не зможуть повною мірою виконувати покладені на них функції.

Вибір структури податкової системи є однією з визначальних основ її побудови та залежить від низки факторів

Практика і світовий досвід показали, що найефективнішою є податкова система з невеликою кількістю податків, яка охоплює всі основні об’єкти оподаткування. Податкова система повинна бути звільнена від малоефективних податкових форм.

Пряме оподаткування є досить досконалою формою мобілізації доходів, оскільки його об’єктами є дохід або прибуток, земля, капітал тощо, а розмір податку залежить від розміру доходу. Недоліком непрямих є те, що, оскільки їх об’єктом є витрати на споживання, громадянин сплачує податок незалежно від рівня своїх доходів. Частка непрямих податків значно перевищує частку прямих, що негативно позначається на цінах та справедливості розподілу податкового тягаря в середовищі малозабезпечених прошарків населення. Але непрямі податки є менш небезпечними для економічного зростання, ніж пряме оподаткування, оскільки вони менш нейтральні щодо стимулів зростання економіки.

За допомогою регулювання показника співвідношення податків, які справляються з юридичних та фізичних осіб держава може істотно стимулювати або стримувати ділову активність, регулювати інвестиції і обсяги виробництва. Зменшення податкового тягаря для фізичних осіб сприяє зростанню реальних доходів населення і тим самим впливає на споживання. Водночас надмірне збільшення податкового тягаря для юридичних осіб призводить до підвищення цін, зменшення внутрішніх джерел інвестування та втрати конкурентних позицій виробниками.

Збільшення частки податків на майно та капітал сприяє підвищенню ефективності використання капіталу та прискорює процеси його перерозподілу на користь ефективного власника.

Система податкових пільг, яка існує в ринковій економіці розвинених країн, є важливим інструментом регулювання економічних процесів у країні. Це свого роду орієнтири для господарюючих суб’єктів при виборі ними сфер застосування капіталу, вибору бізнесу. Капітал спрямовується в ті галузі та сфери діяльності, у яких є перспектива отримати прибуток, зокрема за рахунок пільгових податкових ставок.

Характерною ознакою податкових пільг є їх тимчасовий характер. Вони застосовуються для вирішення конкретної цільової програми, які мають ключове значення для розвитку економіки. Якщо ці програми реалізуються, відповідні пільги скорочуються або й відміняються.

Найбільш широко і на тривалий час використовуються пільги для підтримки інтересу господарюючих суб’єктів до модернізації виробництва, забезпечення зайнятості працездатного населення, економії енергетичних ресурсів тощо. За спрямованістю виділяють два види податкових пільг – одні спрямовані на загальне стимулювання виробничої і господарської діяльності, а інші – на вирішення певних соціальних завдань. Пільги першого виду поширюються на оподаткування прибутку. Пільги другого роду поширюються переважно на непрямі податки, які безпосередньо або в кінцевому підсумку сплачує населення.

Для дрібного підприємництва встановлення нижчих податків має виключно велике значення, є умовою їх виживання і ефективного господарювання.

Існуюча система пільгового оподаткування довела свою корисність і ефективність в розвинених країнах і є всі підстави говорити, що вона збережеться і в майбутньому на тих же засадничих принципах, які існують нині. Це вигідно як господарюючим суб’єктам, так і державі. Перші отримують додаткові ресурси для розширення своєї діяльності для держави – збереження податкових пільг згідно тим, що вони дають їй унікальну можливість цілеспрямовано впливати на певні сфери економічного і соціального розвитку суспільства.

В Україні за прикладом країн з розвиненою ринковою економікою також практикується пільгове оподаткування для окремих господарюючих суб’єктів. Наприклад, Податковим кодексом України передбачена низка пільг для підприємств галузі літакобудування, суднобудування, видавничої справи, виробництва альтернативних видів енергії, енергозберігаючих технологій тощо, а також спеціальні режими оподаткування для сільськогосподарських товаровиробників. Надмірне захоплення галузевими податковими пільгами консервує низький технологічний рівень галузей, стимулює спроби збереження пільгового режиму оподаткування. У країнах з розвиненими ринковими відносинами податкові пільги здебільшого уніфіковані, стандартизовані і мінімізовані.

На нашу думку, повне скасування таких пільг недоцільне. Їх потрібно зберегти, але надавати тільки для стимулювання реального зростання виробництва, забезпечення технічного прогресу, створення нових робочих місць, економії енергоресурсів тощо.

Вирішити проблему міжбюджетних відносин можна через створення стабільної системи бюджетного регулювання, що розмежувало б повноваження місцевих і центральних органів влади, а також чітке закріплення податків і зборів за відповідними ланками бюджетної системи.

За різними ознаками (формою оподаткування, економічним змістом об’єкта оподаткування, рівня владної структури, яка їх встановлює, за способом їх справляння) податки класифікуються на різні групи, види. Відповідні класифікації податків проведені також Організацією економічного співробітництва та розвитку, Європейським союзом, Міжнародним валютним фондом. В основу цих класифікацій податків покладено ознаку об’єкта оподаткування, хоча тривалий період в економічній літературі фігурував поділ на прямі та непрямі податки.

Окремо варто відмітити класифікацію податків згідно Системи національних рахунків, оскільки вона принципово відрізняється від попередніх своїм призначенням, адже покликана вирішувати проблеми обліку із використанням методики національних рахунків і розмежовує податки за приналежністю до етапів розподілу національного доходу.

Правильність класифікації податків дозволяє встановити їх спільні та відмінні риси, за якими можна визначити умови їх адміністрування, особливості з позицій реалізації фіскальної, регулюючої, соціальної функцій тощо.

Наукове підґрунтя функціонування податкової системи закладено в її принципах.

Як видно з рис. 2 принципи податкової системи можна розмежувати за трьома напрямами їх спрямованості на принципи формування податкової системи, принципи оподаткування та принципи податкової політики.

Отже, принципи побудови податкової системи – це той базис на якому ґрунтується формування і розвиток будь-якої податкової системи.

Основні принципи оподаткування були сформовані ще А. Смітом, а саме: загальності та рівності, визначеності й зручності. Ці чотири принципи оподаткування стали класичними. З них видно надання пріоритету платнику податку в організації податкової системи, повагу до нього. Це проявляється у побудові зручної податкової системи.

Головними принципами справедливого оподаткування має бути принцип корисності й принцип рівності між вилученою у вигляді податку вартістю і тим еквівалентом, який повинен повертатися платнику у вигляді послуг від держави.

Нині Податковим кодексом України задекларовано такі принципи функціонування вітчизняної податкової системи:

─ загальність оподаткування – кожна особа зобов’язана сплачувати встановлені Кодексом, законами з питань митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно законодавства;

─ рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації – забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу;

─ невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства;

─ презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу;

─ фіскальна достатність – встановлення податків та зборів з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його надходженнями;

─ соціальна справедливість – установлення податків та зборів відповідно до платоспроможності платників податків;

─ економічність оподаткування – установлення податків та зборів, обсяг надходжень від сплати яких до бюджету значно перевищує витрати на їх адміністрування;

─ нейтральність оподаткування – установлення податків та зборів у спосіб, який не впливає на збільшення або зменшення конкурентоздатності платника податків;

─ стабільність – зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року;

─ рівномірність та зручність сплати – установлення строків сплати податків та зборів, виходячи із необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів для здійснення витрат бюджету та зручності їх сплати платниками;

─ єдиний підхід до встановлення податків та зборів – визначення на законодавчому рівні усіх обов’язкових елементів податку.

Принципи оподаткування, перелічені в Податковому кодексі можна умовно розділити на міжнародні, тобто уніфіковані для різних держав, та національні – специфічні для кожної країни, залежно від соціально-економічного середовища, що в ній склалося. Як бачимо, в кодексі не лише збережено основні норми оподаткування, сформульовані А. Смітом, його послідовниками, але істотно поширено і поглиблено їх ідеї відповідно до змін у сфері виробництва, суспільного життя, набутого віками досвіду організації фіскальної служби в умовах ринкової економіки, що дало можливість побудувати в Україні сучасну податкову систему, яка загалом витримала перевірку практикою, міцно вписалася до загальних положень фінансової науки. Це, звичайно не означає, що робота з вдосконалення податкової системи в країні завершена. Про необхідність її продовження свідчить події останніх років, зокрема пов’язані із світовою фінансовою кризою.

Взаємно доповнювані та полярні водночас принципи податкової політики – гнучкість та стабільність – полягають у здійсненні податкових реформ за виникнення потреби з метою антикризового регулювання економіки, проте такі зміни не повинні бути надто частими чи радикальними, щоб сприяти економічному зростанню.

Отже, роль та значення кожного конкретного податку в системі оподаткування можна оцінити завдяки відображенню всієї сукупності властивих йому класифікаційних ознак, проте переважною ознакою класифікації все ж виступає об’єкт оподаткування, адже це один із вихідних елементів податку, завдяки якому згодом визначається база оподаткування, що є основою для формування доходів бюджетів різних рівнів. У практиці оподаткування в залежності від конкретних умов розвитку економіки, фінансового стану галузі і сфер діяльності держава застосовує кожен з названих видів податків, або їх поєднання у різних комбінаціях.

Для ефективної побудови та подальшого функціонування податкової системи необхідно встановити дієвий найтісніший зв’язок між державою, юридичними та фізичними особами щодо формування, розподілу й використання їх доходів, адже це одна з головних умов оптимального функціонування економіки і фінансів, бо саме через податки здійснюється найтісніший зв’язок. Окремі елементи утворюють податкову систему лише тоді, коли між ними формуються зв’язки сумісності, взаємоузгодженості, та відповідності. Для створення сприятливих умов господарювання, досягнення економічного розвитку країни за сучасних умов і постійної зміни факторів податкової політики потрібне чітке стратегічне бачення подальшого розвитку податкової системи держави. При цьому необхідно не забувати про те, що для більш ефективного функціонування податкової системи дане тлумачення повинно бути закріплене на законодавчому рівні. І наостанок, подальше реформування такої системи оподаткування повинно проводитися з урахуванням досвіду більш розвинених країн.

1. Податковий кодекс України: вiд 02.12.2010 р. № 2755-VI; поточна редакцiя вiд 11.10.2011 р. на пiдставi 3741-17 [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. – (Офіційний веб-сайт Верховної Ради України). – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2755-17
2. Азаров М.Я. (ред.) Науково-практичний коментар до Податкового кодексу України: в 3 т Кол. авторів (заг. редакція, М. Я Азарова). – К. : Міністерство фінансів України, Національний університет ДПС України, 2010. – 2389 с.
3. Андрущенко В. А., Ляшенко В. І. Економічні та позаекономічні аспекти оподаткування / В. А. Андрущенко, В. І. Ляшенко – Фінанси України. – 2005. – № 1. – С. 36-43.
4. Башнянин Г. І., Блонська В. І., Гринкевич С. С., Іжевський В. В., Іляш О. І. Ефективність фіскально–економічної політики в трансформаційній економіці. – Львів: Вид–во ЛКА, 2008. – 200 с.
5. Василик О. Д. Податкова система України : Навч. посібник / О. Д. Василик – К.: Поліграфкнига, 2004. – 478 с.
6. Волощук М. Г. Податкове право : навч. посіб. / М. Г. Волощук, М. В. Менджул; Ужгород. нац. ун-т, Асоц. платників податків України, Закарпат. облдержадмін. – Ужгород : Вид-во Олександри Гаркуші, 2013. – 166 c.