Сутність і основні напрями грошово-кредитної політики

В умовах трансформації економіки України, що постійно породжує нову економічну ситуацію, формування адекватної грошово-кредитної політики має теоретичне і практичне значення. Дедалі більшого значення набувають монетариські методи впливу на економічні процеси та роль Національного банку – центру державного регулювання. Тому все це вимагає підвищеної уваги на фор­мування адекватного змісту грошово-кредитної політики. За таких обставин зростає значення дослідження нових тенденцій у змісті та характері сучасної грошово-кредитної політики, що і є, зокрема, завданням нашої роботи.

Грошово-кредитна політика визначає напрями і можливості регулю­вання економіки монетарними методами. Розвиток сучасних економічних систем значною мірою визначається грошово-кредитною політикою, яка є ос­новним ринковим регулятором стабільності і економічного розвитку. Зміст сучасної грошово-кредитної політики обумовлюється особливостями еконо­мічних систем, завданнями і межами державного втручання в економіку. Зас­тосування грошово-кредитної політики та механізм її реалізації є концепту­ально обумовленим. У сучасних ринкових економіках грошово-кредитна по­літика змінює межі свого впливу, знаходячись у взаємодії з бюджетно-фіс­кальною політикою. Використання сфери впливу і регулюючі можливості грошово-кредитної політики в сучасних ринкових економіках зосереджені на стабілізацію економіки, забезпечення зайнятості та стримування інфляції.

Сучасний етап розвитку економіки України висуває нові вимоги до економічної політики держави, для задоволення яких необхідно перенести акценти із орієнтації національної економіки на зовнішні ринки на активізацію та стимулювання розвитку внутрішнього ринку. Для забезпечення сталого соціально-економічного розвитку         грошово-кредитна політика

У засобах масової інформації, під час спілкування з фахівцями, не кажучи вже про пересічних громадян, часто можна зустріти вираз “грошовий ринок” України. Але в економічній літературі немає чіткого, однозначного тлумачення поняття “грошовий ринок”. Цей термін найчастіше підмінюється терміном “фінансовий ринок”. Останній же, нерідко, просто асоціюють з “ринком цінних паперів” або “фондовим ринком” чи навіть з його структурними складовими (тобто є загальним визначенням будь-якого ринку фінансових активів). Грошовий ринок в Україні практично не досліджений, не проаналізовано і його сегменти в їх взаємозв’язку. Так у чинному законодавстві йдеться передусім про “ринок цінних паперів”, а ось специфіка інших ринків не визначається [10].

У радянській літературі грошовий ринок розглядали або як ринок позичкових капіталів, або як ринок короткострокових фінансових активів. У західній же літературі – нерідко розглядають як фінансовий ринок. З погляду проф. М.Савлука з таким підходом можна погодитися, якщо сам фінансовий ринок трактувати широко – як особливий сектор ринку, на якому формуються і балансуються попит і пропозиція на всі види фінансових активів, а значить, і на гроші. Саме такої точки зору дотримується англійський економіст Л.Харріс, який ставить знак рівності між грошовим і фінансовим ринками і з цих позицій аналізує класичну та кейнсіанську моделі грошового ринку. Ототожнює грошовий ринок з фінансовим і проф. Б.Івасів. А.Гальчинський же розглядає грошовий ринок як самостійний механізм, за допомогою якого урівноважуються попит і пропозиція на гроші. В нещодавно виданому “Економічному словнику” стаття “грошовий ринок” взагалі відсутня [7].

Враховуючи дискусійність питання щодо розуміння особливості грошового ринку, важливо уяснити спочатку сутність фінансового ринку, з яким його іноді ототожнюють. Автору ближче наступне визначення фінансового ринку, яке дає В.Опарін: “Якщо фінанси суб’єктів господарювання виконують роль двигуна, а державні фінанси – функції системи керування, то фінансовий ринок можна порівняти з трансмісією”. Образно кажучи, – це кровоносна система, яка живить увесь фінансовий організм. Оскільки фінанси є сукупністю економічних відносин з приводу перерозподілу фінансових ресурсів, то саме через останнє – через об’єкт фінансового ринку – і проявляється відмінність його з грошовим ринком, що наочно доводить М.Савлук: “Грошовим ринком звичайно називають особливий сектор ринку, на якому здійснюється купівля та продаж грошей як специфічного товару, формуються попит, пропозиція та ціна на цей товар”.

Об’єктом грошового ринку є гроші, які продаються і купуються на ньому. Таким об’єктом можуть стати тільки тимчасово чи постійно вільні грошові кошти, власники яких пропонують їх на ринку задля одержання додаткового доходу. Тому операція продажу грошей має специфічний характер і суттєво відрізняється від традиційної операції продажу на товарних ринках. Продаж грошей виступає переважно у формі кредитування. Продавець – у ролі кредитора, покупець – у ролі позичальника. Операція продажу грошей не є еквівалентним обміном рівних цінностей, не призводить до втрати продавцем права власності на відповідну суму грошей. Хоча на практиці мають місце винятки з цього правила. Одним з них є акціонерне фінансування, за якого продавець грошей одержує право власності на відповідну частину капіталу покупця грошей. Таке право гарантується передачею останнім своїх акцій на відповідну суму продавцю грошей. Винятком є також купівля страхових полісів, іноземних валютних цінностей тощо. Отже повинен бути передбачений механізм забезпечення цього права і повернення власнику проданих коштів. Цей механізм базується на застосуванні спеціальних інструментів грошового ринку, які ще називають фінансовими інструментами. Вони покликані забезпечити на ринку рух визначального об’єкта – грошей. З цього погляду роль зазначених інструментів аналогічна ролі грошей на товарних ринках [10].

Сукупність заходів, за допомогою яких здійснюється вплив на стан кредиту і грошового обігу з метою регулювання господарської кон’юнктури, дістала назву кредитно-грошової політики.

Вихідним пунктом розробки і впровадження кредитно-грошової політики є те, що, регулюючи за допомогою певних засобів кількість грошей в обігу, можна впливати на обсяг національного виробництва, тобто на обсяг ВНП. Механізм цього впливу з погляду кейнсіанців та монетаристів є різним. Кейнсіанці вважають, що зміна грошової про­позиції обумовлює зміну норми позикового відсотка, остання впливає на граничну ефективність капіталовкладень, а отже, на обсяг інвести­цій. Зміна інвестиційних витрат призводить до зміни сукупного попи­ту, а останній впливає на обсяг національного виробництва.

Монетаристи вбачають між грошовою масою і динамікою націо­нального виробництва найтісніший зв’язок [6]:

MV = PQ,

де М – пропозиція грошей; V – швидкість їх обігу; Р – середня ціна реалізації національної продукції; Q – кількість товарів і послуг.

Основним чинником, що впливає на обсяг реалізованого про­дукту (PQ), є кількість грошей, тому що швидкість їх обігу відносно стабільна. Відповідно до теорії монетаристів пропозиція грошей впливає на всі складові сукупного попиту, а не лише на інвести­ційні витрати. Для того щоб підтримати макроекономічну рівнова­гу, запобігти інфляції, регулювання грошової пропозиції має забез­печити таке зростання сукупного попиту, яке відповідає темпам зростання ВНП. Оскільки середні темпи економічного зростання в розвинених країнах становлять оптимально 3-4 відсотки на рік, такими самими темпами повинна зростати і щорічна грошова емісія.

Проте з позицій монетаристів зміна грошової маси впливає на економічні процеси з деяким запізненням. Через це короткостро­кова грошова політика є неефективною, її слід замінити довгостро­ковою політикою, розрахованою на тривалий, постійний вплив на економіку.

В практичній діяльності кредитно-грошова політика може бути спрямована або на стимулювання грошової емісії та кредиту (кре­дитна експансія), або на стримування і обмеження їх (кредитна рестрикція). В умовах падіння виробництва та зайнятості прова­диться політика кредитної експансії, спрямована на пожвавлення економічної кон’юнктури. В умовах економічного піднесення з метою запобігання надвиробництву застосовують політику кредит­ної рестрикції [5].

Кредитно-грошова політика здійснюється у кількох напрямах.

1. Регулювання ліквідності фінансово-кредитних інституцій, тобто їхньої здатності своєчасно виконувати зобов’язання перед вклад­никами. Метою цього регулювання є забезпечення захисту вклад­ників від фінансових втрат і запобігання руйнівним для економіки наслідкам банкрутства банків.
2. Управління державним боргом впливає на розподіл позиково­го капіталу між приватним і державним секторами економіки. Най­активніше цей напрям кредитно-грошового регулювання застосо­вується в умовах хронічного бюджетного дефіциту і зростання дер­жавної заборгованості. Використовують різні методи управління державним боргом: купівля-продаж державних зобов’язань, зміна їхньої ціни та умов продажу, підвищення привабливості для при­ватних інвесторів. Так, здійснюючи управління державним боргом, центральний банк бере активну участь в організації розміщення державних позик, провадить операції з продажу облігацій, виконує функцію доставки державних цінних паперів на місця тощо. Крім того, він здійснює на ринку купівлю і продаж таких державних цінних паперів, як векселі державної скарбниці, сертифікати за­боргованості. Купівля-продаж центральним банком таких паперів є важливим засобом впливу на грошовий ринок, а отже, на еконо­мічну кон’юнктуру в цілому. Зміна портфеля векселів державної скарбниці в центральному банку – це один з показників відповід­ної кредитної політики, яку здійснює банк (кредитної експансії при збільшенні портфеля чи кредитної рестрикції при його зменшенні).
3. Регулювання обсягів кредитних операцій та грошової емісії, метою якого є вплив на економічну кон’юнктуру [10].

Усі ці напрями кредитно-грошової політики взаємопов’язані. Так, регулювання банківської ліквідності справляє вплив на структуру банківських позик і депозитів, обсяг грошової маси, ринкову нор­му позикового відсотка. Управління державним боргом впливає на банківську ліквідність, норму позикового відсотка. Розміщення дер­жавних боргових зобов’язань в межах банківської системи зумов­лює зростання грошової емісії, за її межами — скорочення емісії.

Державне регулювання ринку грошей здійснює центральний банк за допомогою грошово-кредитної політики. Грошово-кредитна по­літика впливає на обсяг і струк­туру виробництва, загальний рівень цін, інвестицій та зайнятості, на стан зовнішньоекономічної рів­новаги, змінюючи пропозицію гро­шей в економіці. Проведення гро­шово-кредитної політики передба­чає певний зв’язок між інструмен­тами цієї політики та її цілями [2].

Цілі грошово-кредитної політи­ки можна розділити на кінцеві (еко­номічне зростання, повна зайня­тість, стабільність цін, життєздат­ний платіжний баланс) та проміжні (процентна ставка, грошова маса, валютний курс).

Використання проміжних цілей дозволяє узгодити кінцеві цілі з інструментами грошово-кредитної політики. Конкретний вибір про­міжного цільового орієнтиру ви­значається тим, наскільки стало він пов’язаний з кінцевими цілями грошово-кредитної політики у конкретній економічній ситуації.

Складність проведення грошово-кредитної політики зумовле­на тим, що центральний банк не в змозі одночасно стабілізувати грошову масу і процентну ставку, якщо попит на гроші змінюється. Розглянемо модель грошового ринку в короткостроковому періоді. Згідно цієї моделі, нахил кривої пропозиції грошей залежить від варіантів грошово-кредитної політики. Гнучка грошово-кредитна політика — політика центрального банку, за якої проміжною ціллю є фіксація або підтримка процентних ставок на певному рівні. Пропозиція грошей у моделі грошового ринку в цьому випадку характеризується горизонтальною кривою. За гнучкої грошово-кредитної політики підвищення попиту на гроші супроводжується зростан­ням пропозиції грошей. І навпаки, скорочення попиту на гроші веде до зменшення пропозиції грошей, оскільки центральний банк регулює пропо­зицію грошей таким чином, щоб підтримати номінальну процентну ставку на фіксованому рівні.

Жорстка грошово-кредитна політика спрямована на фіксацію або підтримку стабільного обсягу грошової маси в економіці. У моделі грошо­вого ринку їй відповідає вертикальна крива пропозиції грошей.  За жорсткої грошово-кредитної політики зростання попиту на гроші при­зводить до зростання процентної ставки, а зниження попиту на гроші спри­чиняє падіння процентної ставки, оскільки центральний банк підтримує пропозицію грошей на певному рівні.

Проміжному типові грошово-кредитної політики відповідає нахиле­на крива пропозиції грошей: при зміні попиту на гроші пропозиція грошей змінюється, але в обсязі, недостатньому для підтримки процентних ставок на фіксованому рівні. Тобто зростання попиту на гроші супроводжується зростанням і пропозиції грошей, і ставки процента .

 Центральний банк може змінювати (варіювати) нахил кривої пропо­зиції грошей за допомогою використання інструментів грошово-кредитної політики. Вибір варіантів грошово-кредитної політики залежить від причин зміни попиту на гроші. Якщо зростання попиту на гроші пов’язане насампе­ред з інфляційним зростанням цін, то найкращою буде жорстка грошово-кредитна політика, яка стримує зростання грошової маси. Якщо зміна по­питу на гроші спричинена нестабільною швидкістю обігу грошей, то для стабілізації грошового ринку пропозиція грошей повинна змінюватися обер­нено до змін швидкості обігу грошей. У цьому випадку найкращий тип політики — гнучка грошово-кредитна політика.

Політика, спрямована на обмеження пропозиції грошей для зниження сукупних витрат і стримування інфляційного тиску в економіці, має назву стримувальної політики, або політики дорогих грошей. Стимулювальна, або політика дешевих грошей — це політика, спрямована на збільшення пропозиції грошей для стимулювання сукупних витрат і зайнятості.

У довгостроковому періоді ефективність грошово-кредитної політики ви­значається її спроможністю забезпечити досягнення кінцевих цілей, і насамперед підтримувати стале економічне зростання при стабільних цінах і повній зайнятості в економіці. Але грошово-кредитна політика має знач­ний зовнішній лаг — час від прийняття рішення до отримання результату від його здійснення, оскільки вплив її на розмір ВВП пов’язаний зі змінами процентної ставки та інвестиційної активності в економіці. Якщо під час проведення певної політики економічна ситуація зміниться на протилежну, то грошово-кредитні заходи можуть негативно вплинути на розвиток еко­номічної системи. Щоб зробити грошово-кредитну політику послідовною та елімінувати її можливу невідповідність конкретному стану економіки, економісти пропонують дотримуватися певних правил грошово-кредитної політики. Ці правила ґрунтуються на визначених номінальних показниках: пропозиції грошей, номінальному ВВП, рівневі цін [4].

Прихильники монетаризму вважають, що грошово-кредитна політика мусить бути підпорядкована так званому монетарному правилу. Згідно з монетарним правилом, в економіці має підтримуватися постійність темпів зростання пропозиції грошей відповідно темпам зростання реального ВВП, оскільки коливання грошової маси — джерело найзначніших економічних потрясінь. Але монетарне правило не враховує, що грошово-кредитна по­літика, спрямована на підтримку сталого зростання грошової маси, мало­ефективна, коли швидкість обігу грошей мінлива або попит на гроші високочутливий до зміни процентної ставки.

Обмежити вплив змін швидкості обігу грошей на сукупний попит доз­воляє грошово-кредитна політика, спрямована на постійний темп зростан­ня номінального ВВП. Згідно з відповідним правилом, відхилення фактич­них темпів зростання номінального ВВП від запланованого рівня коригується за допомогою зміни пропозиції грошей. Якщо фактичний темп зростання перевищує запланований, то здійснюється стримувальна грошово-кредитна політика, у зворотному випадку — проводиться стимулювальна політика. Основна проблема, що виникає при проведенні політики стабілізації темпів зростання номінального ВВП, — нестійкість темпів зростання природного рівня випуску [8].

Альтернативним правилом грошово-кредитної політики є підтримка стабільного рівня цін. Згідно з цим правилом, для стабілізації рівня цін використовується регулювання кількості грошей в обігу. Пропозиція гро­шей повинна зростати, коли рівень цін знижується, і навпаки, пропозиція грошей має зменшуватись, коли ціни починають підвищуватися. Але така політика супроводжується значним падінням реального випуску в економіці, якщо ціни зростають внаслідок шоків пропозиції.

Отже, хоча запропоновані правила дають змогу проводити послідовну грошово-економічну політику, жодне з них не є досконалим і пов’язане з певними видатками для розвитку економічної системи.

Проблема формування змісту сучасної грошово-кредитної політики в Україні в контексті реформування економіки та забезпечення сталого розвит­ку лягла в основу нашого матеріалу.

В умовах трансформації економіки України, що постійно породжує нову економічну ситуацію, формування адекватної грошово-кредитної політики має теоретичне і практичне значення. Дедалі більшого значення набувають монетариські методи впливу на економічні процеси та роль Національного банку – центру державного регулювання. Тому все це вимагає підвищеної уваги на фор­мування адекватного змісту грошово-кредитної політики. За таких обставин зростає значення дослідження нових тенденцій у змісті та характері сучасної грошово-кредитної політики, що і є, зокрема, завданням нашої роботи [11].

Грошово-кредитна політика визначає напрями і можливості регулю­вання економіки монетарними методами. Розвиток сучасних економічних систем значною мірою визначається грошово-кредитною політикою, яка є ос­новним ринковим регулятором стабільності і економічного розвитку. Зміст сучасної грошово-кредитної політики обумовлюється особливостями еконо­мічних систем, завданнями і межами державного втручання в економіку. Зас­тосування грошово-кредитної політики та механізм її реалізації є концепту­ально обумовленим. У сучасних ринкових економіках грошово-кредитна по­літика змінює межі свого впливу, знаходячись у взаємодії з бюджетно-фіс­кальною політикою. Використання сфери впливу і регулюючі можливості грошово-кредитної політики в сучасних ринкових економіках зосереджені на стабілізацію економіки, забезпечення зайнятості та стримування інфляції [4].

Сучасний етап розвитку економіки України висуває нові вимоги до економічної політики держави, для задоволення яких необхідно перенести акценти із орієнтації національної економіки на зовнішні ринки на активізацію та стимулювання розвитку внутрішнього ринку. Для забезпечення сталого соціально-економічного розвитку         грошово-кредитна політика

Національного банку України, як складова частина економічної політики країни, має забезпечити відповідне монетарне підґрунтя в вигляді цінової стабільності та низької інфляції у довгостроковому періоді.

Видатний економіст сучасності Поль Семюелсон зазначив, що лише за допомогою відповідної грошово-кредитної політики ринкова економіка здатна запобігти ексцесам буму та різкого спаду і в кінцевому результаті може розраховувати на здорове прогресивне зростання.

З’ясування ролі грошово-кредитної політики в ринковій економіці ґрунтується на усвідомленні завдань, які ставляться монетарними владними структурами і вирішуються монетарними методами. Ці завдання прийнято називати цілями грошово-кредитної політики. Вони поділяються на три групи: стратегічні, проміжні й тактичні. При чому, важливо відзначити, що проміжні цілі напряму залежать від стратегічних. Оскільки в ринкових умовах економічне зростання, зайнятість, динаміка цін, стан платіжного балансу та інші макроекономічні показники визначаються передусім станом ринкової кон’юнктури, проміжними цілями монетарної політики є зміна останньої в напрямі, який визначено стратегічною ціллю. А тактичні цілі — це оперативні завдання банківської системи в галузі регулювання ключових економічних перемінних, передусім обсягу грошової маси, розміру процентної ставки та валютного курсу, для досягнення проміжних цілей [5].

Таким чином, можна зробити перший висновок по те, що грошово-кредитна політика націлена як на суспільні так і на чисто економічні цілі, які є взаємопов’язаними.

Майже всі науковці єдині в тому, що грошово-кредитна політика, це націлені на який то об’єкт заходи. Визначення цього об’єкту у всіх різниться. Одні вважають це грошовим обігом та кредитними відносинами [. Інші – грошовим ринком . Треті – грошовим оборотом . Слід зазначити, що грошовий оборот включає в себе грошовий обіг, кредитні відносини та фіскально-бюджетний оборо, який не є об’єктом монетарної політики. А також по своєму економічному значенню є дещо ширшим за грошовий ринок.

Тому, можна зробити другий висновок про те, що грошово-кредитна політика, це заходи націлені на регулювання частини грошового обігу.

Грошово-кредитну політику в Україні визначає та проводить Національний банк України. Законодавчо-нормативні засади розроблення та реалізації грошово-кредитної політики в Україні визначені Законом України «Про Національний банк України», Конституцією України, Положенням «Про зміст, порядок розробки Основних засад грошово-кредитної політики та здійснення контролю за їх виконанням». Грошово-кредитна політика реалізується відповідно до Основних засад грошово-кредитної політики, які щорічно розробляються Радою [2].

Національного банку України, функціями якої є також здійснення контролю за її проведенням та внесення уточнень до Основних засад грошово- кредитної політики у разі зміни основних параметрів економічного та соціального розвитку України.

Відповідно до Закону України «Про Національний банк України» Рада Національного банку України до 15 вересня розробляє Основні засади грошово-кредитної політики і вносить до Верховної Ради України для інформування. Законом визначено, що Основні засади грошово- кредитної політики являють собою комплекс змінних індикаторів фінансової сфери, які дають можливість Національному банку України за допомогою інструментів (засобів та методів) грошово-кредитної політики здійснювати регулювання грошового обігу та кредитування економіки за умови забезпечення стабільності грошової одиниці України як монетарної передумови для економічного зростання і підтримки високого рівня зайнятості населення [1].

Таким чином, сформуємо третій висновок про те, що в Україні головним суб’єктом грошово – кредитної політики є Національний банк.

Поєднавши всі три попередні висновки, можна сказати, що грошово-кредитна політика – це комплекс взаємозв’язаних заходів щодо регулювання частини грошового обороту, які здійснює держава через НБУ задля досягнення суспільних та економічних цілей.

На нашу думку, доцільніше змістити акценти у співвідношенні і взаємо­дії грошово-кредитної політики і функціонування грошових систем. Побудова сучасних грошових систем є концептуально обумовленою і має чітко сфокусо­ваний характер їх функціонування. Грошово-кредитна політика має первинне значення і обумовлює характер і особливості грошових систем. Питання спів­відношення державної економічної політики і грошово-кредитної політики роз­глядаються як співвідношення стратегічного та тактичного регулювання еконо­міки. Грошово-кредитна політика має автономне значення предметом якої є державне регулювання сфери грошового обігу і кредитних відносин.

Грошово-кредитна політика має широкий діапазон впливу, що пов’яза­ний з її можливостями у вирішенні монетарних проблем та досягненню макроекономічної рівноваги. Грошово-кредитна політика визначається як сукуп­ність заходів у сфері грошового обігу і кредитних відносин, які проводить держава, з метою регулювання інфляції, забезпечення зайнятості і збалансу­вання платіжного балансу. Зміст грошово-кредитної політики визначається вищими законодавчими органами країни, а реалізується центральними банка­ми разом з міністерствами фінансів [7].

Національний банк України у межах проведення певної грошово-кредитної політики впливає на стан функціонування об’єктів регулювання і від­повідно на характер протікання економічних процесів в економіці.

У виробленні грошово-кредитної політики беруть участь інші органи державного регулювання економіки в Україні – Міністерство фінансів, Міністерство економіки, уряд та Верховна Рада, між якими є розподіл функцій у визначенні основних макроекономічних показників. Застосування і реаліза­ція грошово-кредитної політики вимагає існування ринкового середовища, яке дає змогу реалізовувати потенціал монетарних методів впливу на економіку.

Об’єктами грошово-кредитної політики є: грошовий ринок; ринок по­зичкових коштів; грошовий обіг. Складність і багатовимірність проведення грошово-кредитної політики в ринкових економіках стимулює бажання регла­ментувати її процедуру. Деякі автори вважають доцільним навіть запровадити своєрідну конституцію грошово-кредитної політики, спроможної регламенту­вати прийняття рішень, користуючись спільно узгодженими правилами. Вияв­ляється, що необмежена свобода дій, котрі керується ФРС у США в досягнен­ні тактичних цілей, повинна бути поставлена у певні рамки. На про­ведення реальної грошової політики постійно впливає політична кон’юнктура. Широкий діапазон політичних інтересів не завжди збігається з щирим бажан­ням дійсно покращити економічну ситуацію. Деяка частина політичного спек­тру може знаходити свої інтереси в дестабілізації економіки. В такій ситуації вважається доцільним проведення грошово-кредитної політики звести до загальноприйнятих правил, обов’язкових для всіх учасників регулювання [9].

Іншим істотним чинником, який постійно впливає на формування і реалізацію грошово-кредитної політики, є психологія учасників економічної ді­яльності. Психологічний чинник стосовно наслідків грошово-кредитної полі­тики в окремих випадках може збігатися з її реальними результатами. Проте в окремих випадках очікування стосовно регуляторів грошово-кредитної політи­ки можуть значно розходитись з реальною економічною ситуацією. Для прове­дення більшості напрямів грошово-кредитної політики потрібна суспільна під­тримка її проведення. Особливо це торкається стратегічних і проміжних цілей, коли формування суспільної психології є обов’язковою умовою і дієвим чин­ником її ефективності. Формування громадської думки і суспільної підтримки вважається необхідною складовою досягнення стратегічних і проміжних цілей грошово-кредитної політики. Проте в короткостроковому періоді при поста­новці тактичних цілей, в окремих випадках вважається більш раціональним проводити заходи, які є неочікуваними для учасників економічної діяльності.

Публічне проголошення цілей грошово-кредитної політики сприяє її сприйняттю всім суспільством і дає змогу усунути нераціональні очікування стосовно до прогнозованої економічної кон’юнктури. Прозорість грошово-кредитної політики посилює її дію і має властивість забезпечувати ефект прогнозу, що самореалізується. За умов прогнозованості економіки стабілі­зується стан фінансових ринків та інвестиційна діяльність і зростає реальне виробництво. Світовий досвід свідчить, що необхідні спеціальні заходи для втілення в життя певної економічної політики. Вибір і поєднання інструмен­тів економічної політики, які застосовуються в певних умовах, залежать від стратегії центрального банку, який може використовувати: адміністративні або ринкові інструменти; інструменти прямого або непрямого впливу; коротко-, середньо- або довготермінові заходи. Операції на відкритому ринку; регулювання облікової ставки; зміна норми обов’язкових резервів [11].

Інструменти опосередкованої дії є складовою частиною ринкових ме­ханізмів. Визначальною їх особливістю є те, що вони пов’язані з іншими рин­ковими інститутами, які реагують на зміну параметрів грошової маси. Засто­сування опосередкованих інструментів грошово-кредитної політики вимагає існування ринкового середовища, яке спроможне реагувати на зміну парамет­рів регульованих змінних. Можливість застосовувати опосередковані інстру­менти грошово-кредитної політики в масштабах, властивих ринковим еконо­мікам, може бути індикатором рівня їх розформування. У розвинених ринко­вих економіках вже існують традиції та значні напрацювання в застосуванні опосередкованих інструментів грошово-кредитного регулювання.

В умовах трансформації економіки України використання сучасних інструментів грошово-кредитної політики поступово зростає за рахунок ско­рочення адміністративних методів впливу на економіку поступово зростає за рахунок скорочення адміністративних методів впливу на економіку.

Цілі грошово-кредитної політики мають пев­ну ієрархію, коли досягнення цілей нижчого рівня має бути підпорядковане зав­данням вищого рівня. Взаємозалежність цілей грошово-кредитної полі­тики потребує постійного узгодження та координації механізмів їх досягнення [2].

Стратегічні цілі грошово-кредитної політики є складовими державної економічної політики. Їх визначення в багатьох випадках вирішується кон­сенсусом усього суспільства. У сучасних економіках, де сформована грошова система, основними стратегічними цілями є: економічне зростання; висока зайнятість; стабільність цін; стабільність відсоткових ставок; стабільність фі­нансових ринків; стабільність обмінного курсу.

Проміжні цілі грошово-кредитної політики перебувають виключно у компетенції центральних банків. Вони визначаються в основному на рік, що дає змогу впливати на динаміку макроекономічних процесів та, за потреби, переглядати вибрані цілі для корекції ринкової кон’юнктури з метою досягнення швидкоплинних цілей.

Існує багато змінних, які можливо використовувати в ролі проміжних цілей. Проте для реалізації грошово-кредитної політики центральні банки на­магаються використовувати ті змінні, які найбільш прогнозовано впливають на досягнення стратегічних цілей. У США ФРС виділив три фактори для ви­бору проміжних цілей, які повністю вимірюються та контролюються, що дає змогу прогнозовано впливати на економічну кон’юнктуру: вимірюваність; контрольованість; здатність до прогнозованого впливу.

Отже, незважаючи на те, що центральні банки декларують про можли­вість контролю над відсотковими ставками і грошовою масою, досягнути цього одночасно практично неможливо, оскільки контроль відсоткових ста­вок ускладнений впливом низки факторів реальної економіки, які перебува­ють поза сферою впливу центральних банків. Найпридатнішими для вико­ристання в ролі проміжних змінних вважають грошову масу та грошові агре­гати, параметри яких перебувають у повній компетенції центральних банків.

Американські економісти Р. Міллер та Д. Ван-Хуз визначили вимоги до проміжних цілей: узгодженість з основними цілями ФРС. Якщо основною метою є стабілізація реального виробництва та рівня цін, ФРС усі інші цілі будуть розглядати як другорядні щодо перемінних основних цілей; своєчасність отримання достовірної інформації про проміжну ціль. Повинна іс­нувати змога регулярно отримувати інформацію про динаміку проміжної змін­ної у будь-який момент часу, що дає можливість для її своєчасної корекції.

Тактичні цілі досягаються здійсненням щоденної грошово-кредитної політики за вже існуючих її стратегічних та проміжних цілей. Так­тичні цілі досягаються в короткотерміновому періоді через регулювання па­раметрів грошового ринку. Для ринкових економік властивим є використан­ня в ролі тактичних цілей грошової маси та відсоткових ставок. У перехідних економіках поширене використання валютних курсів. До вступу в ЄС більшість країн з транзитивними економіками зорієнтували різні режими валют­них курсів для впливу на економічну кон’юнктуру [8].

У перший період ринкового реформування усі країни з перехідними економіками були змушені використовувати в ролі основного тактичного цільового орієнтиру валютні курси. В міру поглиблення трансформації еко­номіки і переходу до режиму вільно плаваючих валютних курсів, валютний курс поступово перестав використовуватись у ролі тактичної цілі.

Для використання в ролі тактичних цілей змінні повинні забезпечува­ти досягнення проміжних цілей. Регуляційні заходи центральних банків ма­ють впливати на тактичні змінні, їхню стабілізацію, зростання або зниження. Відповідність таким вимогам до тактичних змінних зумовлено їхнім викорис­танням для впливу на проміжні цілі та динаміку економічної кон’юнктури. Характерними ознаками тактичних цілей є їхня короткостроковість, взаємодоповнюваність та суперечливість.

Таким чином, реформування сучасної грошової політики в Україні є тривалим і багатофакторним процесом, в якому повинні враховуватись особ­ливості сучасного етапу реформування економіки. Зміст грошово-кредитної політики еволюціонує разом з розвитком економічних систем і набуває нових ознак і властивостей. Формування адекватної грошово-кредитної політики по­винно забезпечувати досягнення стратегічних цілей економічного розвитку ра­ціональним поєднанням тактичних цілей і використанням відповідних інстру­ментів впливу. Можливість застосовувати ринкові інструменти грошово-кре­дитного регулювання може бути індикатором рівня реформування економіки.

Таким чином, реформування сучасної грошової політики в Україні є тривалим і багатофакторним процесом, в якому повинні враховуватись особ­ливості сучасного етапу реформування економіки. Зміст грошово-кредитної політики еволюціонує разом з розвитком економічних систем і набуває нових ознак і властивостей. Формування адекватної грошово-кредитної політики по­винно забезпечувати досягнення стратегічних цілей економічного розвитку ра­ціональним поєднанням тактичних цілей і використанням відповідних інстру­ментів впливу.

У виробленні грошово-кредитної політики беруть участь інші органи державного регулювання економіки в Україні – Міністерство фінансів, Міністерство економіки, уряд та Верховна Рада, між якими є розподіл функцій у визначенні основних макроекономічних показників. Застосування і реаліза­ція грошово-кредитної політики вимагає існування ринкового середовища, яке дає змогу реалізовувати потенціал монетарних методів впливу на економіку.

Об’єктами грошово-кредитної політики є: грошовий ринок; ринок по­зичкових коштів; грошовий обіг. Складність і багатовимірність проведення грошово-кредитної політики в ринкових економіках стимулює бажання регла­ментувати її процедуру. Деякі автори вважають доцільним навіть запровадити своєрідну конституцію грошово-кредитної політики, спроможної регламенту­вати прийняття рішень, користуючись спільно узгодженими правилами. Вияв­ляється, що необмежена свобода дій, котрі керується ФРС у США в досягнен­ні тактичних цілей, повинна бути поставлена у певні рамки. На про­ведення реальної грошової політики постійно впливає політична кон’юнктура. Широкий діапазон політичних інтересів не завжди збігається з щирим бажан­ням дійсно покращити економічну ситуацію. Деяка частина політичного спек­тру може знаходити свої інтереси в дестабілізації економіки. В такій ситуації вважається доцільним проведення грошово-кредитної політики звести до загальноприйнятих правил, обов’язкових для всіх учасників регулювання.

1. Про Національний банк України: Закон України від 20.05.1999 № 679-ХІ зі змінами і доповненнями.
2. Адамик Б.П. Національний банк і грошово-кредитна політика: Навчальний посібник. – Тернопіль: Карт-бланш, 2002.
3. Алєксєєв І. В. Гроші та кредит: навч. посібник. — К. : Знання, 2009.
4. Войчук Г. І. Гроші та кредит: навч.-метод. посібник для роботи студ. спец. “Фінанси” та “Облік і аудит” / Харківський національний аграрний ун-т ім. В.В.Докучаєва. — Х., 2008.
5. Гроші та кредит: Підручник. — 3-тє вид., перероб. і доп. / М. І. Савлук, А. М. Мороз, М. Ф. Пуховкіна та ін.; За заг. ред. М. І. Савлука. — К.: КНЕУ, 2002.
6. Коваленко В. В. Центральний банк і грошово-кредитна політика: навч.-метод. посібник для самост. вивчення дисципліни:для студ. вищих навч. закл. — Суми : Університетська книга, 2009.
7. Лисюк В. С. Гроші та кредит: навч. посіб. для студ. ВНЗ / Рівненський ін-т слов’янознавства Київського славістичного ун-ту. — Рівне : [Видавець О.М.Зень], 2008.
8. Мікроекономіка і макроекономіка: Підруч. для студентів екон. спец. закл. освіти: У 2 ч. / С. Будаговська, О. Кілієвич, І. Луніна та ін.; За заг. ред. С. Будаговської. – К.: Вид-во Соломії Павличко „Основи”, 2003.
9. Мисак С.О. Фінансова політика. – Київ, 2002.
10. Наумов А. Ф. Гроші та кредит: в Україні та міжнародній економіці (теорія, практика): навч. посіб. для студ. ВНЗ / Миколаївський держ. ун-т ім. В.О.Сухомлинського. — Миколаїв : МДУ, 2008.
11. Плужніков І.О. Механізм узгодження бюджетної та грошово-кредитної політики держави // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України: Т. 7. – Суми: ВП „Мрія-1″ ЛТД, УАБС, 2003.