Значення фізичної культури у підтримці здоров’я людини

На сучасному етапі розвитку країни в умовах якісного перетворення всіх сторін життя суспільства зростають вимоги до фізичної підготовленості наших співгромадян, необхідної для їхньої успішної трудової діяльності.

У нових умовах підвищується соціальна значимість фізичного виховання у формуванні всебічно і гармонійно розвитої особистості з високим ступенем готовності до соціально-професійної діяльності.

Рівень культури людини виявляється в його умінні раціонально, повною мірою використовувати вільний час. Від того як він використовується, залежить не тільки успіх у трудовій діяльності, навчанні і загальному розвитку, але і саме здоров’я людини, повнота його життєдіяльності. Фізична культура і спорт тут займають важливе місце. Тому що фізична культура – це здоров’я.

Наразі з’явилася ціла низка професій, пов’язаних із обмеженням рухів. Рухова гипокінезія є причиною порушень фізіологічних ритмів в організмі. Слід зазначити, що одночасно з тривалим обмеженням рухів, зросла схильність людини до різноманітних стресових факторів. Вчені у галузі фізіології вважають, що цьому може протистояти заняття фізичною культурою і спортом. Ніякі ліки не можуть замінити надлишкове нагромадження структурно-енергетичних потенціалів, що виникають при руховій активності. Кожна людина повинна усвідомлювати першорядну необхідність руху.

Є всі підстави припускати, що здебільшого люди не знають справжнього значення руху. Багато хто думають, що це важливо головним чином для гарної фігури і красивої мускулатури; про здоров’я думають найменше і зовсім мало знають про роль обсягу рухової активності.

Спорт – діяльність суб’єктів сфери фізичної культури і спорту, спрямована на виявлення та уніфіковане порівняння досягнень людей у фізичній, інтелектуальній та іншій підготовленостях шляхом проведення спортивних змагань та відповідної підготовки до них. Спорт має такі напрями: дитячий спорт, дитячо-юнацький спорт, резервний спорт, спорт вищих досягнень, професійний спорт, спорт ветеранів, олімпійський спорт, не олімпійський спорт, спорт інвалідів тощо.

Фізична культура, фізкультура – складова частина культури, пов’язана з системою фізичного виховання, організації спорту, спеціальних наукових дослідів, технічних засобів, потрібних для фізичного виховання і спорту, суспільної та особистої гігієни, раціональної організації активного відпочинку тощо.

Фізична культура є важливим засобом підвищення соціальної і трудової активності людей, задоволення їх моральних, естетичних та творчих запитів, життєво важливої потреби взаємного спілкування, розвитку дружніх стосунків між народами і зміцнення миру.

Основними показниками стану фізичної культури і спорту є:

• рівень здоров’я і фізичного розвитку різних верств населення;
• ступінь використання фізичної культури в різних сферах діяльності, рівень розвитку системи фізичного виховання, самодіяльного масового спорту;
• високі досягнення спортсменів України в окремих видах спорту;
• рівень забезпеченості кваліфікованими кадрами, спортивними спорудами та майном [6, с. 11].

Фізичне виховання представляє собою єдину, цілісну систему виховних, оздоровчих заходів в режимі дня. Це щоденне проведення ранкової гімнастики, організація обов’язкових фізкультурних занять, рухливих ігор і спортивних розваг на свіжому повітрі під керівництвом тренера або без.

У традиційних методиках з фізичного виховання існує схема формування рухового навику: перший етап – прямий показ зразка руху; другий етап – багаторазове відтворення цього зразку в одних й тих же умовах з метою утворення міцного рухового стереотипу; третій етап – відтворення засвоєного навику в новій ситуації, де відповідний рух може виконуватися варіативно. Але на сучасному етапі така методика більш орієнтована на дітей (швидке психічне та фізичне стомлення від виконання однотипної діяльності з багаторазовим повторюванням).

Врахування індивідуальних особливостей дорослих осіб та дітей у навчанні та вихованні в сфері фізичної культури – це не пристосування мети і змісту навчання та дій тренера до окремої особи, а пристосування прийомів, методів, форм педагогічного впливу до її індивідуальних особливостей з метою забезпечення запрограмованого рівня розвитку особистості. Індивідуальний підхід створює найсприятливіші можливості щодо розвитку пізнавальних сил, активності, схильності і здібностей.

Про реакцію організму на навантаження, особливо на фізичне, судять за зовнішніми ознаками стомлення: неуважність, загальна слабкість, задишка, бліде чи почервоніле обличчя, порушення координації рухів. Для більш об’єктивного і точного визначення фізичного навантаження підраховують пульс дитини під час занять і визначають моторну й загальну щільність заняття.

Одним з ефективних методів організації занять фізичними вправами, який дозволяє впливати на психофізичний стан осіб, є сполучений метод організації занять із наступним виконанням основних рухів, комплексів вправ, ігрових завдань, спрямованих на підвищення рівня розвитку фізичних здібностей. Оптимальне застосування цього методу допоможе вдосконалити складові фізичного і психологічного розвитку особи [10, с. 28].

В основу змісту запропонованого сполученого методу, який спрямований на споріднений розвиток фізичних і пізнавальних здібностей, покладена ідея, суть якої полягає в тому, що вибір і включення в заняття з особами комплексів вправ, які мають тренувальний вплив: основних рухів, рухливих ігор і естафет, спрямованих на розвиток фізичних здібностей, не тільки розширять можливість засвоєння різноманітних рухів, але і дозволять підвищувати рівень сформованості пізнавальних процесів до вимог, запропонованих програмою.

Фізична культура – це специфічний вид соціальної діяльності людини, у процесі якої відбувається задоволення фізичних і духовних потреб. Фізична культура за допомогою фізичних вправ готує молодих людей до життя і праці, використовуючи природні сили природи і весь комплекс факторів (режим праці, побут, відпочинок, гігієна і т.д.), що визначають стан здоров’я людини і рівень його загальної і спеціальної фізичної підготовки. Фізична культура складається з наступних дисциплін: спорт, туризм, фізичне виховання, фізична реабілітація. Рівень фізичної культури суспільства (будь-якого суспільства) залежить від рівня фізичної культури його членів.

В умовах сучасного виробництва фізична культура сприяє підвищенню працездатності людей і економічної ефективності виробництва. У світі істотно наростає усвідомлення ролі фізичної культури як фактора удосконалювання природи людини і суспільства. Здоровий спосіб життя в цілому, фізична культура і спорт зокрема, стають соціальним феноменом. Використовуючи фізичні вправи в режимі праці і відпочинку, раціональне харчування і т.д., можна в широкому діапазоні змінювати показники здоров’я, фізичного розвитку і фізичної підготовленості.

Фізичне виховання є складовою частиною загальноосвітньої системи виховання молоді і прилучає молодих людей до культури через рухову активність у всіх формах, відіграє вирішальну роль у формуванні індивідуальності молодих людей, що іноді більш важливо, чим оздоровчий вплив фізичної культури [1, с. 74].

На сучасному етапі розвитку країни в умовах якісного перетворення усіх сторін життя суспільства зростають вимоги до фізичної підготовленості наших співгромадян, необхідної для їхньої успішної трудової діяльності.

У нових умовах підвищується соціальна значимість фізичного виховання у формуванні всебічно і гармонійно розвинутої особистості з високим ступенем готовності до соціально-професійної діяльності.

Рівень культури людини виявляється в її умінні раціонально, повною мірою використовувати вільний час. Від того як він використовується, залежить не тільки успіх у трудовій діяльності, навчанні і загальному розвитку, але і саме здоров’я людини, повнота її життєдіяльності. Фізична культура і спорт тут займають важливе місце. Тому що фізична культура – це здоров’я.

Наразі з’явилася ціла низка професій, пов’язаних із обмеженням рухів. Рухова гипокінезія є причиною порушень фізіологічних ритмів в організмі. Слід зазначити, що одночасно з тривалим обмеженням рухів, зросла схильність людини до різноманітних стресових факторів. Учені в галузі фізіології вважають, що цьому може протистояти заняття фізичною культурою і спортом. Ніякі ліки не можуть замінити надлишкове нагромадження структурно-енергетичних потенціалів, що виникають при руховій активності. Кожна людина повинна усвідомлювати першорядну необхідність руху[1, с. 75].

Є всі підстави припускати, що здебільшого люди не знають справжнього значення руху. Багато хто думають, що це важливо головним чином для гарної фігури і красивої мускулатури; про здоров’я думають найменше і зовсім мало знають про роль обсягу рухової активності.

Цей недолік у знаннях торкається сфери загальної культури людини. Важливо пояснити, що недолік руху необхідно компенсувати свідомими заняттями спортом. В університетах, клубах, секціях на заняттях фізичною культурою інформація повинна надаватися не у виді дешевої пропаганди «спорт – це добре», а з поясненням у доступній формі фізіологічної ролі руху.

Державне управління фізичною культурою і спортом в Україні здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері фізичної культури та спорту, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері фізичної культури та спорту, за сприяння відповідно інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування [8, с. 136].

Важливою умовою соціального та економічного розвитку суспільства є належний стан здоров’я нації. В Україні, як зазначається в цільовій комплексній програмі «Фізичне виховання – здоров’я нації» склалася критична ситуація зі станом здоров’я населення, а особливо дітей та підлітків. Майже 90 відсотків школярів мають відхилення у стані здоров’я, понад 50 відсотків – незадовільну фізичну підготовку [3, с. 24]. Не можна забувати і про студентську молодь. Адже запорукою успішного навчання студента в умовах підвищеного психоемоційного навантаження під час навчального процесу є відмінна фізична працездатність організму. Фізичні вправи є основним фактором протидії негативного впливу гіподинамії. Для того, щоб фізичне виховання у ВНЗ стало дійовим засобом зміцнення здоров’я і підвищення фізичної підготовленості, основними принципами повинні бути регулярність, достатність та гнучка варіативність, враховуючи специфіку навчальної роботи та побуту студентів.

Особливо позитивне значення фізичних вправ для серцево-судинної системи людини.

Фізичні навантаження, супроводжуючись певними затратами енергії, вимагає збільшення інтенсивності окислювальних процесів, що, у свою чергу, відбивається на показниках гемодинаміки, стані серця і кровоносних судин спортсмена. Саме з кров’ю надходять до всіх органів і тканин працюючого організму необхідні поживні речовини і кисень. Одночасно у кров виділяються з тканин продукти обміну та вуглекислота. Ці процеси складають транспортну функцію крові. Кров виконує також терморегуляторну (підтримання постійної температури тіла), захисну (білі кров’яні тільця поглинають мікроби, що потрапили в організм) і гуморальну (розносить по всьому тілу гормони, які посилюють або послаблюють діяльність різних органів) функції.

Відповідно до інтенсивності вправ та факторів зовнішнього середовища в організмі спортсмена збільшується кровоток, мірою якого є хвилинний об’єм крові, тобто кількість крові, яка проходить через систему кровообігу за одну хвилину.

Збільшення хвилинного об’єму крові досягається за рахунок двох механізмів пристосування серцево-судинної системи до умов роботи:

• посилення діяльності серця;
• розширення капілярів.

Діяльність серця посилюється збільшенням частоти скорочень серця за одиницю часу, тобто збільшення пульсу, а також шляхом збільшення ударного об’єму серця. Ударний об’єм – кількість крові, яка виштовхується в судини за одне скорочення.

У стані спокою частота пульсу у людини становить 60…80 ударів за хвилину, ударний об’єм – 50…80 мл, а хвилинний об’єм крові – 5…6 л.

Під час інтенсивних тренувань роботи частота пульсу може зростати до 180…240 ударів за хвилину), ударний об’єм крові – до 100…150 мл, а хвилинний об’єм – до 20…30 л. Доведено, що перевищення частоти пульсу при роботі понад 150…190 ударів за хвилину є малоефективним, оскільки при цьому зменшується ударний об’єм [8, с. 132]. На частоту пульсу, крім м’язових зусиль, впливають рівень емоційних реакцій, поза, температура навколишнього середовища. Так, у позі стоячи частота пульсу спортсмена може бути на 10…15 ударів за хвилину більшою, ніж в позі сидячи (80…90 замість 70…75). При температурі 25…30 °С частота пульсу також зростає на 10…15 ударів за хвилину.

Проте показники пульсу залежать від індивідуального фізичного стану спортсмена, його віку і статі. За одних і тих самих навантажень частота пульсу у жінок в середньому на 10…15 ударів за хвилину більша, ніж у чоловіків. Фізично сильніша людина виконує аналогічні вправи з меншою частотою пульсу, ніж менш працездатна.

При фізичних вправах частота пульсу досить тісно корелює з показником споживання кисню, тобто затратами енергії (табл. 1).

Таблиця 1

Частота пульсу, споживання кисню і затрати енергії у процесі фізичних навантажень

На думку багатьох учених-фізіологів, тривалість фізичних навантажень, які виконуються при частоті пульсу більш ніж 140 ударів за хвилину, не повинна перевищувати 6 годин на тиждень. Середньозмінна частота пульсу у спортсменів не повинна перевищувати 100 ударів за хвилину.

У процесі тренувань більша частина крові поступає в розширені судини працюючих м’язів. В органах, які не беруть участі в роботі, судини звужуються і кровопостачання зменшується. Так, якщо в стані спокою до скелетних м’язів поступає 25% крові, то при легких тренуваннях – 45%, а при інтенсивних тренуваннях – до 88%. Кровопостачання серця при інтенсивних тренуваннях збільшується в чотири рази порівняно зі станом спокою
[8, с.134].

Збільшення кровопостачання у працюючих м’язах супроводжується не тільки збільшенням кількості розкриття в них капілярів, але і зменшенням протидії руху крові. Проте останнє не повністю відповідає збільшенню кровотоку, що призводить до підвищення в процесі праці артеріального тиску.

Артеріальний кров’яний тиск характеризується максимальним (систолічним) і мінімальним (діастолічним) тиском. У здорових працездатних людей мінімальний тиск під час тренувань мало змінюється – зменшується або збільшується на 5…15 мм рт. ст.

Максимальний тиск підвищується до 150 і навіть 200 ммрт. ст. відповідно до інтенсивності виконуваних вправ.

Різниця між максимальним і мінімальним тиском крові називається пульсовим тиском, а середня арифметична цих двох показників – середнім динамічним тиском. Використовуючи показники артеріального кров’яного тиску, можна обчислити ударний (систолічний) об’єм крові, мл, спортсмена за формулою Старра:

Vc = 90,97 + 0,54 Pn – 0,57 Pg – 0,61 M,

де Рn – пульсовий тиск, мм рт. ст.; Рg – діастолічний (мінімальний) тиск, мм рт. ст.;М – вік, повних років.

Хвилинний об’єм крові Vхв розраховується як добуток ударного об’єму на частоту пульсу n.

Vхв = Vc n.

Для об’єктивнішої оцінки змін хвилинного об’єму крові працівника під час роботи вираховують так званий належний хвилинний об’єм крові, л:

,

де m – маса тіла, кг; h – зріст, см; k – коефіцієнт (0,162 для жінок; 0,167 для чоловіків) [5, с. 317].

Порівняння хвилинного об’єму крові під час тренувань зі станом спокою дозволяє більш точно оцінити специфіку функціональних змін у серцево-судинній системі спортсмена, зумовлених дією різних факторів.

Стан серцево-судинної системи спортсмена залежить від фізичних навантажень. Для оцінки її адаптованості до цих навантажень порівнюють показники систолічного кров’яного тиску і частоти пульсу під час вправ і у стані спокою.

Коефіцієнт підвищення систолічного (максимального) тиску розраховується за формулою:

,

де Рс.роб – систолічний тиск при роботі, мм рт. ст.; Рс.сп – систолічний тиск у стані спокою, мм рт. ст.

Коефіцієнт підвищення частоти пульсу розраховується за формулою:

,

де nроб – частота пульсу під час навантажень; nсп – частота пульсу в стані спокою.

Якщо K1 > K2, то регуляція серцево-судинної діяльності відбувається нормально; якщо K1 < K2, то має місце серцева недостатність.

Про рівень тренованості серцево-судинної системи спортсмена до фізичних навантажень свідчить коефіцієнт витривалості:

.

Збільшення коефіцієнта витривалості в зв’язку зі зменшенням пульсового тиску є показником детренованості серцево-судинної системи спортсмена. Другим показником, який характеризує пристосування серцево-судинної системи до фізичних навантажень, є показник якості реакції. Він конкретніше характеризує відновлення кров’яного тиску і частоту пульсу після виконання інтенсивних фізичних вправ:

,

де Kp – показник якості реакції; Pn1 і Pn2 – пульсовий тиск до і після вправ; n1 і n2 – частота пульсу до і після вправ [5, с. 318].

В нормі Кp< 1. Збільшення цього показника свідчить про несприятливу реакцію серцево-судинної системи людини на навантаження.

Існує певний зв’язок між серцево-судинною і дихальною системами під час фізичних вправ. Цей зв’язок виражається коефіцієнтом співвідношення пульс-дихання:

,

де nn – частота пульсу, ударів/хв; nд – частота дихань /хв.

У стані спокою Кспд становить 4 – 5, при фізичних навантаженнях він збільшується. Чим більше Кспд наближається до вихідних значень, тим більш злагоджено працюють системи кровообігу і дихання. Різке збільшення Кспд свідчить про перенапруження серцево-судинної системи, зниження – про процеси декомпенсації в дихальній системі.

Фізичні вправи викликають фізіологічні зрушення в складі крові, ступінь і спрямованість яких залежать від інтенсивності тренувань. Спочатку збільшення інтенсивності вправ призводить до збільшення в складі крові еритроцитів, лейкоцитів, гемоглобіну, що сприяє посиленому забезпеченню тканин киснем і підвищенню працездатності. Подальше збільшення навантажень призводить до погіршення цих показників, а надмірно втомливі вправи можуть викликати патологічні зрушення. Під час заняття спортом у складі крові також збільшується вміст фосфорних сполук, молочної кислоти та вуглекислоти [7, с. 109].

Оздоровчий і профілактичний ефект масової фізичної культури пов’язаний з підвищеною фізичною активністю, посиленням функцій опорно-рухового апарата, активізацією обміну речовин. У результаті недостатньої рухової активності в організмі людини порушуються нервово-рефлекторні зв’язки, закладені природою і закріплені в процесі фізичної праці. Це призводить до розладу регуляції діяльності серцево-судинної та інших систем, порушення обміну речовин, розвитку дегенеративних захворювань

Розглянемо особливості застосування лікувальної фізкультури на прикладі вправ, які застосовуються при захворюваннях серцево-судинної системи.

Як вже зазначалося, серед хвороб, на які страждають наші сучасники, найбільш небезпечною є захворювання серцево-судинної системи. Серцево-судинна система забезпечує кровообіг організму, а значить живлення і дихання всіх органів. Ось чому захворювання серцево-судинної системи відображається на пониженні функціональної діяльності всього організму. Одночасно понижуються творчі здібності та працездатність людини
[3, с.76].

Лікувальна фізкультура (ЛФК) є складником комплексної кардіологічної реабілітації, яка використовує координоване призначення медичних, соціальних та професійних засобів з метою пристосування хворого до нового способу життя та забезпечення йому можливості досягти високого рівня працездатності.Фізичні вправи забезпечують утворення в корімозку фізіологічної домінанти збудження, під впливом якої за законом негативної індукції відбувається затухання іншого патологічного вогнища збудження. Внаслідок м’язової діяльностірозширюються коронарні судини, прискорюється кровообіг, збільшується кількість функціонуючих капілярів у міокарді, підвищується потужність систем енергозабезпечення та транспорту іонів. На тлі прискореного кровообігу поліпшуються трофічні процеси в серцевому м’язі, він зміцнюється, посилюється його скоротлива здатність.

Лікувальна фізична культура показана при всіх захворюваннях серцево-судинної системи. Протипоказання мають лише тимчасовий характер, а саме: в гострій стадії захворювання (міокардіт, ендокардіт та інші в період частих та інтенсивних приступів болю в ділянці серця та при порушеннях серцевого ритму); при наростанні серцевої недостатності; при важких ускладненнях зі станом інших органів. При покращенні загального стану хворої дитини та затуханні гострих явищ, необхідно приступити до занять фізичною культурою.

Заняття осіб з серцево-судинною патологією в СМГ стають можливими при хронічних захворюваннях серцево-судинної системи в компенсованому стані системи кровообігу.

Лікувальна фізкультура показана на початкових стадіях захворювання і компенсованому стані системи кровообігу, який характеризується відсутністю суб’єктивних ознаках недостатності при звичайних повсякденних і звичних навантаженнях а також при хронічних захворюваннях серцево-судинної системи. В цьому випадку фізична культура застосовується з метою покращення кровообігу (як метод профілактики порушень кровообігу, а також для розвитку резервних можливостей серцево-судинної системи в цілому за допомогою поступово зростаючих навантажень [9, с. 213].

Лікувально-відновна дія фізичних вправ ґрунтується на їх здатності чинити загально тонізуючу, трофічну, компенсаторне пристосувальну і нормалізуючу дію. Призначення хворому ЛФК підвищує впевненість у доб­рому прогнозі перебігу захворювання, поліпшує його психоемоційний стан. Під час виконання адекватно дібраних фізичних вправ, які відпо­відають можливостям серцево-судинної системи, відбувається формуван­ня тимчасових зв’язків між м’язовим апаратом і системами, що забез­печують перебіг цієї реакції (серцево-судинна, дихальна, кров та ін.). Ці зв’язки виникають на основі рефлекторного принципу координації за участю моторних структур кори, стріопалідарної системи, довгастого, середнього мозку та сегментарного рівня спинного мозку, з вибірковим включенням відповідних м’язових груп та підключенням вегетативних центрів регуляції серцево-судинної, дихальної систем та ін.

Систематичність, поступовість у дозуванні та індивідуалізація добору фізичних вправ забезпечують утворення в корі великого мозку фізіо­логічної домінанти збудження, під впливом якої за законами негативної індукції відбувається затухання іншого патологічного вогнища збуджен­ня. Завдяки цьому механізмові здійснюється корекція нейрогенних по­рушень на рівні підкіркових утворень за рахунок вирівнювання процесів збудження та гальмування, що спостерігається у хворих на гіпер- та гі­потензією, кардіоневроз тощо.

Унаслідок виконання фізичних вправ удосконалюються мікронасосні властивості скелетних м’язів та міокарда. Завдяки цьому механізмові здійснюється 2 функції: внутрішня – самозабезпечення кров’ю скелетних м’язів і міокарда, та зовнішня – підсмоктування артеріальної крові, проштовхування по внутрішньо м’язових капілярних судинах та нагнітан­ня венозної крові з потенційною силою, яка перевищує максимальний артеріальний тиск. Скелетні м’язи являють собою периферичне серце і разом з іншими екстракардіальними насосами – грудним, черевним, діафрагмальним, – а також венозними помпами допомагають серцю забез­печити нормальну циркуляцію крові по великому і малому колу крово­обігу. Наслідком занять ЛФК є підвищення еластичності судин, знижен­ня периферичного кровообігу. Під час м’язової діяльності посилюється утворення різних біологічно активних речовин, які справляють стимулю­ючий вплив на роботу різних органів і систем [9, с. 214].

Із судинної стінки у кров виділяється простациклін, який дає вазодилататорний ефект, при цьому підвищується концентрація різних антикоагулянтів у кров’яному руслі (антитромбін ІІІ та ін.) і фібринолітиків, які поліпшують реологічні властивості крові та стан мікроциркуляції, М’язова діяльність підвищує холінреактивність тканини, що сприяє ішемічна хвороба серця [9, с. 214].

У стаціонарі хворим призначають ЛГ, РГГ, дозовану ходьбу по рівній місцевості у повільному або середньому темпі, заняття на тренажерах з урахуванням толерантності, теренкур Після виписування зі стаціонару хворі продовжують заняття в кабінетах ЛФК поліклініки, кардіологічного диспансеру, центру реабілітації. Призначають дозовану ходьбу по рівній місцевості, заняття на тренажерах, рухливі та спортивні ігри, інші прогулянки, їзду на велосипеді, оздоровчий біг підтюпцем, поєднуючи його з ходьбою, лікувальний масаж, загартування повітряними І водними процедурами. ЧСС після навантажень не повинна збільшуватися понад 20 порівняно зі станом спокою, термін відновлення – 6–8 хв. У разі неадекватної реакції на навантаження у хворого може з’явитися біль за грудиною, слабкість, пітливість, запаморочення, задишка, виражена тахікардія, значне коливання артеріального тиску, збільшений період відновлення, на ЕКГ-ознаки ішемії міокарда

Заняття ЛФК із хворими на ішемічну хворобу серця (ІХС) IV ФК проводять у кардіологічному стаціонарі, призначаючи навантаження ма­лої інтенсивності – 50% від індивідуальної пороговоїЧСС Під час за­нять ЛФК із хворими на ІХС III ФК («слабка» група) ЧСС може сяга­ти 100–105 за 1 хв., на пік навантаження припадає 125 135 скорочень за 1 хв. У хворих на ІХС І та II ФК («сильна» група) ЧСС під час навантажень може сягати 105–110 за 1 хв. та 135–145 припадає на «пік» навантаження До закінчення перебування в стаціонарі хворі на ІХС по­винні засвоїти ходьбу в темпі 3–4 км/год, тренування на велотренажері [8, с. 266].

Щоб уникнути перевантажень, користуються тренувальним рівнем ЧСС, який становить 70–90 % від Індивідуальної пороговоїЧСС До початку заняття проводять опитування хворого, його огляд, визначають ЧСС, артеріальний тиск, знімають ЕКГ, оцінюють функціональні можли­вості. Заняття ЛФК припиняють, якщо з’являється приступ стенокардії.

Про ефективність занять ЛФК свідчить поліпшення загального стану хворого, ліквідація приступів стенокардії або їх зниження, відсутність ознак серцевої недостатності, зменшення реакції серцево-судинної систе­ми на фізичне навантаження, відновлення працездатності і можлива від­мова від керонаророзширювальних засобів або зменшення їх дози

Це необхідна умова профілактики атеросклерозу та його ускладнень, поліпшення фізичного стану І поновлення працездатності хворих Хворі повинні поступово збільшувати рухову активність та регулярно займати­ся фізичними тренуваннями у кабінеті ЛФК – самостійно або у групах здоров’я.

Хворі щодня виконують РГГ, здійснюють прогулянки до 8–10 км у середньому темпі, їздять на велосипеді, займаються на тренажерах. Ве­дення здорового способу життя, боротьба зі шкідливими звичками, регу­лярні заняття фізичними вправами значно поліпшують здоров’я хворих та їх фізичну працездатність [8, с. 268].

Фізична культура – це специфічний вид соціальної діяльності людини, у процесі якої відбувається задоволення фізичних і духовних потреб. Зокрема, фізична культура за допомогою фізичних вправ готує молодих людей до життя і праці, використовуючи природні сили природи і весь комплекс факторів (режим праці, побут, відпочинок, гігієна тощо), які визначають стан здоров’я людини і рівень його загальної і спеціальної фізичної підготовки.

Крім того, в умовах сучасного виробництва фізична культура сприяє підвищенню працездатності людей та економічної ефективності виробництва. У сучасному світі істотно зростає усвідомлення ролі фізичної культури як фактора удосконалювання природи людини і суспільства. Здоровий спосіб життя у цілому, фізична культура і спорт зокрема, стають соціальним феноменом. Використовуючи фізичні вправи в режимі праці і відпочинку, раціональне харчування тощо, можна у широкому діапазоні змінювати показники здоров’я, фізичного розвитку і фізичної підготовленості.

Фізичне виховання є складовою частиною загальноосвітньої системи виховання молоді і залучає молодих людей до культури через рухову активність в усіх формах, відіграє вирішальну роль у формуванні індивідуальності молодих людей, що іноді більш важливо, аніж оздоровчий вплив фізичної культури.

Серед сотень тисяч ліків, які складають арсенал сучасної медицини, немає жодних, які могли би конкурувати з фізичними вправами по діапазону свого впливу і відсутністю побічного негативного впливу на наш організм.

Для того, щоби бути здоровим, слід не лікувати самого себе, а вжити заходи по попередженню захворювання. Насамперед це фізична культура і спорт, активна праця і відпочинок, раціональне харчування, особиста і суспільна гігієна, відмова від шкідливих звичок

1. Глазирін І.Д. Основи диференційованого фізичного виховання. – Черкаси: Відлуння, 2012. – 352 с.
2. Денисенко Н.Ф. Управління системою фізичного виховання дітей у дошкільних навчальних закладах. – Запоріжжя: Видавничо-книготоргове підприємство «ЛІПС», 2011. – 112 с.
3. Єфименко М.М. Театр фізичного виховання. – К.: IСДО, 2010. – 97 с.
4. Конспекти занять із фізичної культури з дітьми старшого дошкільного віку / К.Л. Крутій (ред.), Л.М. Тимошенко (авт.-уклад.). – Запоріжжя: ТОВ «ЛІПС» ЛТД, 2010. – 224 с.
5. Коробейников Г.В. Функціональний стан організму та розумова працездатність людей різного віку / Фізіологічний журнал. – 2011. – № 2. –С.87 – 92.
6. Линець М.М. Основи методики розвитку рухових якостей. – Львів: «Штабар», 2013. – 208 с.
7. Лисицкая Т.С. Аэробика на все вкусы. – М.: Просвещение: ВЛАДОС, 2010. – 91 с.
8. Лікувальна фізкультура в санаторно-курортних закладах / Л.І. Фісенко (ред.). – К.: Купріянова, 2010. – 400 с.
9. Лікувальна фізкультура та спортивна медицина / В.В.Клапчук (ред.), Г.В.Дзяк (ред.). – К.: Здоров’я, 2011. – 310 с.
10. Макарова Г.А. Практическое руководство для спортивних врачей. – Ростов-на-Дону: Баропресс, 2012. –358 с.